Синонімія у творах Коцюбинського

Синонімія сучасної української мови. Функціонування прикметникових синонімів у творах М. Коцюбинського. Прикметникові синонімічні сполучення, контекстуальні синоніми. Загальні типи синонімів за характером додаткових значень та абсолютні синоніми.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 13.12.2011
Размер файла 43,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Синонімія сучасної української мови

РОЗДІЛ 2. Функціонування прикметникових синонімів у творах М. Коцюбинського

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Кожна мова має свою синонімічну систему. Самобутньою й глибоко національною є й синоніміка української мови. Вона створювалася поступово, віками, на основі історичного розвитку й збагачення лексичного складу мови.

Значення синонімів в художній мові, та й не тільки в художній, надзвичайно велике, їх стилістична роль у ній різноманітна. Багатство синонімів - одна з питомих ознак багатства мови взагалі. Уміле користування синонімами, тобто вміння поставити саме те слово і саме на тому місці - невід'ємна прикмета гарного стилю, доконечна риса справжнього майстра.

Наявність багатої синоніміки в сучасній українській мові дає можливість кожному, хто нею користується, відшукати точне, доречне, образне слово для правильного, яскравого і виразного оформлення висловлюваної думки, для відтворення найтонших нюансів характеристики образів, предметів, явищ. Велике значення має синоніміка для надання вислову стилістичної досконалості. Майстри українського художнього слова завжди дбайливо працювали над відбором найточніших, найвиразніших, найсильніших слів. Вони прагнули якнайповніше передати виявлену ознаку, надати мовленню потрібного емоційного забарвлення, стилістичної виразності, прагнули знайти саме те слово, яке б відповідало мовній ситуації, індивідуалізувало б і типізувало мову персонажа.

На жаль, сучасні учні у своїй більшості мінімально використовують синонімічні можливості мови. Як правило, вони послуговуються одним, найбільш загальним за значенням і найбільш уживаним, синонімом з досить широкого синонімічного ряду. Тому вчитель повинен приділяти велику увагу роботі із синонімами, від якої залежить поповнення синонімічного запасу учнів. Він має не тільки закріпити у свідомості дітей певну кількість синонімів, а й навчити правильно користуватися ними в усній і писемній мові. І тут йому стануть у пригоді художні твори, оскільки в них широко використовуються загальномовні синонімічні одиниці й активно реалізуються приховані можливості лексем.

На нашу думку, важливо й цікаво вивчати синоніміку окремого художнього твору або окремого письменника, а також аналізувати окремі синонімічні ряди.

Класик української літератури М. Коцюбинський завжди використовував багату синоніміку української загальнонародної мови, старанно зважував смислові відтінки та експресивну силу кожного слова, досягаючи цим надзвичайної виразності й чудової простати своїх художніх творів.

Найширше і найрізноманітніше в творах Михайла Коцюбинського представлені синоніми тих двох лексико-граматичних розрядів, які становлять основну і найважливішу частину будівельного матеріалу мови - дієслова й іменники. Прекрасні зразки застосування синонімів знайдемо у М. Коцюбинського і серед прикметників. Тому тема нашої курсової роботи: «Прикметникова синонімія у творах М.М. Коцюбинського» є актуальною.

Отже, мета курсової роботи - аналіз прикметникових синонімів у творах М. Коцюбинського.

Мета зумовлює розв'язання таких завдань:

1. Збір фактичного матеріалу.

2. Опрацювання відповідної наукової літератури.

3. Теоретичне обґрунтування питання про синонімію в українській мові.

4. Аналіз прикметникових синонімів з творів М.Коцюбинського.

5. Розподіл прикметникових синонімів з творів М.Коцюбинського за характером додаткових значень.

6. Вилучення з творів автора контекстуальних і абсолютних прикметникових синонімів.

7. Систематизація і аналіз зібраного фактичного матеріалу.

Останнім часом питання мовної синонімії і, зокрема, питання про використання синонімічних багатств лексики загальнонародної, національної мови кращими майстрами художнього слова привертають до себе увагу ряду дослідників мови художньої літератури: «І.К. Білодіда, В.В. Виноградова, Л.С.Паламарчука, В.І. Масальського, М.О. Костенко, І.Й. Ощипко, Л.А.Булаховського.

Літературна спадщина М. Коцюбинського розцінюється ними як найвище досягнення української прози. Його мовна творчість, поряд з мовною творчістю Івана Франка і Лесі Українки, по праву вважається вершиною розвитку українського художнього слова початку XX століття.

Однак, як відзначає І.К. Білодід, випадки невимогливого добору слів, зокрема слів-синонімів, часто зустрічаються навіть у досвідчених українських прозаїків (вузькість синонімічних рядів, мовна монотонність творів), через що «синонімічне багатство української мови не знайшло свого гідного відображення у словесно-художніх засобах описів у багатьох творах післявоєнної художньої прози» [1:с.24]. Тому, наголошує далі дослідник, «розробка синоніміки - одне з важливих творчих завдань художників слова» [1:с.25].

«Вивчення синонімічних засобів вираження, властивих загальнонародній національній мові, - відзначає академік В.В. Виноградов, - допоможе встановити її активні стилі й визначити закономірності її семантичного розвитку» [13:с.3].

Отже, тема синонімії в українській мові є актуальною і цікавою. Поданий матеріал можна використовувати на спеціальних курсах у вузах, на семінарах, позакласних заходах, а також на уроках української мови та літератури.

Фактичний матеріал зібраний зі збірки М. Коцюбинського:

Вибрані твори, в 2 томах. - К.: Держлітвидавництво, 1950 (I т. - 398 стор., II т. - 481 стор.).

Видавництво української літератури «Дніпро»,1974 (509 стор.)

Видавництво «Наукова думка», 1973(I т. - 405 стор.)

Кількість карток - 168.

РОЗДІЛ I. Синонімія сучасної української мови

український мова коцюбинський синонімія

Незважаючи на те, що проблема синонімії досліджується досить давно, цілковитої єдності поглядів на природу цього явища у мовознавчій науці досі не існує, немає ще і єдиного усталеного визначення синонімів.

Синоніміка та її стилістична роль вивчалася ще давньогрецькими вченими. Синонімікою досить давно зацікавились і в нашій країні. Уже в другій половині XVII століття на Україні був укладений словник під назвою «Синоніма славеноросская». Нажаль, ім'я автора не дійшло до наших днів. У цьому словнику до українських слів додаються відповідники з давньоруської та старослов'янської мов.

Значний інтерес до синонімії виникає в російському мовознавстві з другої половини XVIII ст. і початку XIX ст. у працях М.В. Ломоносова, Д.І. Фонвізіна, П.Ф. Калайдовича та інших. У 1840 р. виходить перший «Словарь русских синонимов, или сословов, составленный редакцией нравственных сочинений», у якому синоніми визначаються як «слова, сходны между собой в общей идее, но различные по своим особенным значениям» [2:с.67].

Трохи пізніше це ж визначення розвиває відомий мовознавець І.І. Давидов, який синонімами вважає такі слова, які «будучі подібні між собою, як брати, в загальному понятті, відрізняються одне від одного якою-небудь особливістю» [2:с.67].

У 20-і роки нашого століття Г.О. Винокур взагалі заперечує наявність у мові слів, тотожних за значенням. Проте його погляди на синонімію не знайшли в мовознавстві ні підтримки, ні визначення.

У сучасній українській лінгвістичній літературі поширилось розуміння синонімів як різних слів, що виражають одне поняття, проте кожне з них «має ще свої, властиві йому додаткові відтінки в значенні «й» може мати додаткові емоційно-оцінні відтінки», а також «відрізняються сферою вживання» [6:с.53].

Отже, за І.К. Білодідом синоніми (грецькою synonymos - однойменний) - це такі слова, які відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням:

- шлях, дорога, путь, тракт, траса;

- сміливий, відважний, хоробрий, доблесний [2:с.60].

Вибір того чи іншого синоніма може визначатися різними факторами, насамперед тими, якими визначається стиль висловлення. Синонімічні слова, на думку А.Б. Шапіто, використовуються з потрійною метою: «1) для вираження емоційних відтінків, які вносяться мовцем чи тим, хто пише, у своє висловлення, 2) для привернення уваги слухача або читача до того чи іншого боку поняття, яке виражається, 3) для надання висловленню певного стилістичного відтінку» [2:с.63].

Слова-синоніми своїм загальним значенням, яке для них є спільним, об'єднуються в одну групу, що називається синонімічним гніздом, або синонімічним рядом.

За думкою І.К. Білодіда «в синонімічному гнізді слова розрізняють за різноманітними ознаками, які чимсь доповнюють основне значення кожного синоніма» [2:с.74].

Таким чином, за своїм загальним значенням синоніми об'єднуються в одну групу, а за додатковим відрізняються один від одного.

Склад синонімічних рядів не однаковий. В одному синонімічному ряді слова можуть відрізнятися тільки за значеннєвими відтінками, в іншому - мірою емоційного забарвлення позитивної чи негативної оцінки, в третьому - об'єднуються синоніми стилістично нейтральні й урочисто-піднесені, розмовні, фамільярні та ін.

Та серед слів одного синонімічного ряду, можна виділити стрижневе слово, тобто синонім без виразного стилістичного забарвлення, який найбільш чітко визначає основний зміст, властивий членам усього синонімічного ряду. Такий синонім ще називають домінантною.

Так, слова одного синонімічного ряду сильний, всесильний, міцний, кріпкий, могутній, всемогутній, потужний мають основне спільне значення, а саме - такий, що відрізняється великою фізичною чи моральною силою. Без виразних додаткових відтінків це значення притаманне тільки слову сильний. Отже, це і буде домінантною.

Кожний інший синонім цього ряду вносить якийсь додатковий відтінок до цього загального значення, якусь своєрідну особливість. Так, синонім всесильний визначає всеосяжну силу когось або чогось, наприклад: «…фелах всесильний, оази робить він серед пустині, лиш не для себе» (Леся Українка).

Прикметник міцний додатково означає витривалий, стійкий, незламний. Вживається він найчастіше для характеристики людини, рідше - різних предметів: «Коні, видно, відчувши, що віжки попали в міцні руки, ожвавіли, підняли голови лебедями» (О. Гончар).

У значенні «витривалий, з міцним здоров'ям» вживається синонім цього ряду кріпкий:

І станем ми, - кріпкий і нездужалий, -

Палкий юнак і сива голова,

По лікті засуканим рукава,

До чистої, як перший сон роботи

(М. Рильський).

Досить велика сила, витривалість визначається синонімом дужий: «Ой Дніпре, мій Дніпре, Широкий та дужий» (Т. Шевченко).

Прикметник могутній означає дуже сильний і відповідно великий за розміром: «Руки в старого лісоруба вузлуваті, жилаві, могутні» (О. Єльченко).

Це ж значення в його максимальному виявленні передає прикметник всемогутній, що теж перебуває в тому самому синонімічному ряді:

Низенькі пороги - а двері широкі

Зробили нащадки, і пісні високій

Одкрили їх навстіж: заходь, всемогутня,

Дзвени про колишнє і клич у майбутнє!

(М. Рильський).

Велика міра сили визначається й синонімом потужний (від потуга - сила, міць): «Він круто повернув баркас, так круто, що мало не перекинула його потужна хвиля» (А. Шиян).

Отже, всі розглянуті синоніми виражають спільне основне значення, а відмінність їх стосується додаткових значеннєвих відтінків. Незначна відмінність існує і щодо визначення сфери їх уживання, оскільки одні синоніми частіше використовуються на означення фізичної або моральної сили людини чи взагалі істоти, а інші - предмета, явища. Деякі синоніми аналізованого ряду більш властиві піднесеному стилю (могутній, потужний), інші поширені у звичайній стилістично нейтральній розповіді (сильний, міцний). І все ж основна відмінність між розглянутими синонімами полягає у їх значеннєвих відтінках.

Якщо ж увесь синонімічний ряд складається з емоційно-експресивних слів, то домінантною в ньому є слово найменш емоційно забарвлене. Так, в синонімічному ряді: нещасний, безталанний, бездольний домінантною виступає слово нещасний, бо найбільш влучно визначає основний зміст поданих слів: той, кому не щастить у житті.

Відомо, що не завжди легко визначити опорне слово синонімічного ряду. Так, мовознавець Б.В. Горнунг додержується того погляду, що «стрижневого слова синонімічного ряду взагалі не існує, оскільки всі члени такого ряду рівнозначні й рівноправні» [2:с.75]. Такий погляд страждає однобічністю і погодитися з ним важко.

Оскільки лексична синоніміка існує тільки в синхронії, то й склад синонімічних рядів сталий лише для певного синхронного стану мови, хоч, звичайно, кожен такий ряд складається історично.

Синонімічні ряди за своєю природою незамкнені, вони можуть поповнюватися новими словами і втрачають застарілі, члени синонімічного ряду в процесі історичного розвитку мови можуть різною мірою перегруповуватися, внаслідок чого складаються нові синонімічні ряди.

В синонімічні ряди входять слова, що мають однакове основне лексичне значення, належить до однієї лексико-граматичної категорії, до тієї самої частини мови.

Звичайно, від цієї загальної закономірності можуть бути й окремі відхилення, які зумовлюються здатністю однієї частини мови виступати в значенні іншої. Цим, пояснюється, наприклад, те що для одного синонімічного ряду багато, чимало, сила, безліч, сила-силенна, маса, тьма, тьма-тьмуща, видимо-невидимо, хмара поряд із неозначено-кількісними числівниками стоять іменники із значенням неозначеної кількості.

Спільність основних граматичних значень у межах синонімів, що належать до тієї чи іншої частини мови, ще не вимагає обов'язкового збігу всіх їх граматичних значень. Наприклад, синоніми, виражені іменниками, можуть мати різні граматичні значення роду й числа: сум (ч.р.), смуток (ч.р.), журба (ж.р.), печаль (ж.р.), скорбота (ж.р.), горе (с.р.).

У сучасній українській мові в синонімічних зв'язках перебувають у переважній більшості різнокореневі чи взагалі різні за своїм звуковим складом слова. Проте відомі їй і синоніми однокореневі, тобто такі, що мають спільний корінь, а різняться між собою семантичними відтінками або особливостями стилістичного забарвлення. Вони можуть перебувати в одному синонімічному ряді з синонімами різнокореневими, наприклад: славний, славетний (у синонімічному ряді - славнозвісний, знаменитий, прославлений).

Однокореневі синоніми функціонують у межах усіх частин мови, хоч і не в однаковій мірі. Такі синоніми являються собою, як правило, суфіксальні, префіксальні або суфіксально-префіксальні лексичні утворення. Наприклад:

- дар - подарунок (суфіксально-префіксальні);

- клич - заклик, поклик (префіксальний);

- братній - братський, братерський (суфіксальний).

У різни синонімічні відношення вступають навіть фразеологізми, якщо вони еквівалентні слову, наприклад, такі синонімічні ряди сучасної української мови:

- мовчати, держати язик за зубами, як води в рот набрати;

- куняти, дрімати, клювати носом, окунів ловити;

- зазнаватися, заноситися, високо нестися, держати носа, кирпу гнути.

За класифікацією І.К. Білодіда синоніми української мови за характером додаткових значень можна поділити на три основні групи:

- семантичні, або ідеографічні;

- стилістичні;

- понятійно-стилістичні, або семантично-стилістичні [2:с.69].

Крім цих типів виділяють абсолютні та контекстуальні синоніми.

1. Семантичні синоніми, означаючи те саме поняття, різняться між собою додатковими значеннєвими відтінками:

- блакитний, голубий, небесно-голубий, ясно-синій, лазуровий, лазурний;

- безмежний, безкраїй, безкрайній, безбережний, безберегий.

Якихось істотних відмінностей в емоційному забарвленні чи стилістичному використанні між понятійними синонімами того самого ряду не існує, зате додаткові семантичні відтінки їх часом досить прозорі. Вони відрізняються один від одного тим, що виражають ознаку дещо не в однаковій мірі, з додатковими значеннєвими нюансами.

2. Стилістичні синоніми характеризуються емоційно-експресивним забарвленням.

Не всі синонімічні ряди, що належать до цієї групи, однотипні. В деяких із них можуть бути емоційно забарвлені всі синонімічні слова, а в інших одне слово або й кілька з погляду емоційного забарвлення лишаються нейтральними, решта ж - емоційно-оцінні.

На цій підставі стилістичні синоніми, в свою чергу, можна розподілити на дві підгрупи:

а) синоніми, в яких з нейтральним словом синонімізуються позитивно чи негативно забарвлені емоційні слова:

- обличчя, лице, вид, пика, писок;

- пити, дудлити, жлуктити;

б) усі синоніми одного ряду емоційно забарвлені, вони протиставляють один одному тільки мірою і особливостями емоційності:

- хвалько, хвастун, задавака;

- хвилюватися, тривожитися, непокоїтися, трепетати;

- лагідний, ласкавий, ніжний, голубливий.

3. Понятійно-стилістичні синоніми розрізняються значеннєвими відтінками семантичним обсягом, емоційно-експресивним забарвленням:

- поганий, гидкий, бридкий, осоружний, паскудний, мерзенний;

- збентежити, спантеличити, приголомшити.

В українській мові є слова цілком ідентичні за своїм лексичним значенням. Спільні вони й емоційно-експресивним забарвленням:

всесвіт-космос;

процент-відсоток;

борошно-мука;

майдан-площа.

Такі синоніми називаються абсолютними, або лексичними дублетами. Вони з'являються різними шляхами:

1) внаслідок взаємодії літературної мови і діалектного мовлення (стрічка, стьожка, бинда; чорногуз, лелека, бусол);

2) внаслідок взаємодії української мови з іншими мовами (термометр, градусник; індустрія, промисловість):

а) запозичене іншомовне слово починає вживатися в мові паралельно до вже існуючого слова з тим самим лексичним значенням (недокрів'я-анемія);

б) запозичення може бути здійснене з різних мов двох іншомовних слів з ідентичним лексичним значенням (гасло, польський haslo - лозунг, німецькою - losung).

Абсолютні синоніми не ставлять численної категорії слів, кількісно вони обмежені й існують звичайно недовго. Виникнення відмінностей не тільки в значеннєвих відтінках та в емоційному забарвлені, а й у сфері функціонування перетворення їх у звичайні синоніми.

Явище лексичної синонімії безпосередньо пов'язане з полісемією. Тому в синонімічні ряди об'єднуються не просто слова у всій повноті їх семантики, а лише мінімальні спільні значення слів. Тільки однозначні слова синонімізуються в їх повному семантичному обсязі. Прикладом таких синонімів в українській мові можуть бути райдуга, веселка; парус, вітрило. Але багатозначні слова вступають у синонімічні зв'язки якимось одним із своїх значень. Саме тому, вони можуть входити не до одного синонімічного ряду, а до кількох:

- тихий, неголосний, приглушений (спів, голос);

- тихий, негомінкий, нешумний (місто, вулиця);

- тихий, беззвучний, ледве чутний (поступ);

- тихий, повільний, неквапливий (течія, їзда);

- тихий, безтурботний, спокійний (життя).

Багатозначність властива і стрижневому слову та іншим словам того ж синонімічного ряду, всі вони своїми відмінними значеннями можуть синонімізуватися й виступати членами різних синонімічних сполучень.

В сучасній українській мові існують не лише постійні, або вільні, синоніми, тобто такі, що знаходяться в синонімічних зв'язках незалежно від контексту, оскільки їх значення усталене, пов'язане з лексичною системою мови в цілому. Крім них, є в нашій мові і такі як контекстуальні синоніми, тобто такі, які в певних умовах переносного вживання набувають своєрідного значення і з цим значенням вступають у синонімічні зв'язки з іншими словами. Наприклад, до слова темний у значенні «позбавлений світла» контекстуальними синонімами будуть слова невидний, непроглядний, безпросвітний, чорний, якщо вони сполучаються з іменником ніч.

Контекстуальні синоніми - це перш за все властивість художньої літератури; творяться вони митцями слова, що шукають і знаходять свіжі і яскраві виразові засоби внаслідок використання великих можливостей переносного вживання слова.

У функції контекстуальних синонімів часто використовуються в українській мові так звані евфемізми. За І.К. Білодідом евфемізми (від грецької eo - добре, ???ia - говорю) - це слова або словосполучення, які непрямо, а приховано, ввічливо чи пом'якшено визначають назви якогось предмета, явища: поважного віку - старий; навіки спочити - померти; нечистий, лихий - диявол, чорт [2:с.89].

Евфемізми, як контекстуальні синоніми, поширені переважно в усному мовленні та художній літературі: «Аж ось лихий царя несе з законами» (Т.Г.Шевченко); «На задніх лавах було тихо. Там сиділи поважні віком» (Ю.Смолич).

Виходячи з цих положень, ми будемо подавати в синонімічних рядах не тільки власне синонімічні слова, а й слова текстуально-синонімічні, співвідносність яких зумовлюється своєрідним вживанням їх у фразі або ж у ширшому контексті художнього твору.

Саме групування чи об'єднання синонімів у синонімічні ряди здійснюється нами в такий спосіб: насамперед, відповідно до викладеного розуміння синонімів, добираємо співвідносні слова, а серед них виділяємо слово, придатне для вживання у різних контекстах, тобто те, що має найзагальніше значення. Це й буде домінантою (в тексті підкреслено двома хвилястими) синонімічного ряду. Далі визначаємо, чим же різняться слова синонімічного ряду між собою: чи відтінками значення, чи емоційним забарвленням, чи сферою свого вживання, чи якимись іншими моментами смислового або стилістичного порядку.

Правда «визначення синонімічних гнізд, - як відзначає В.С. Ільїн, - в багатьох випадках може бути досить довільним, оскільки дуже важко встановити, чи передає нове слово щось чітко відмінне від попереднього, що б могло бути за основу для нової семантичної групи, чи тут ще виступає попередній синонімічний ряд тільки вже сильним додатковим відтінком, який ріднить це слово з іншою синонімічною групою слів» [7:с.33].

Проте навіть деяка довільність у визначенні синонімічних рядів не становить небезпеки, бо в дослідженні синонімічних засобів вираження, використаних письменником у своїх творах, це визначення підпорядковане розкриттю, за висловом академіка В.В. Виноградова, «цінності і значимості» слів і виразів, згрупованих у цих рядах, тобто з'ясуванню їх семантичної вагомості та стилістичних функцій [13:с.7].

Щодо організації матеріалу нашої роботи, то ми вважаємо найдоцільнішим подавати характеристику синонімів за класифікацією І.К.Білодіда.

Отже, за визначенням І.К. Білодіда синоніми - це слова, близькі або тотожні лексичним значенням, але відмінні звучанням, наприклад: рясний, буйний, густий; глянути, зиркнути.

За характером своїх додаткових значень вони поділяються на семантичні (хуртовина, завірюха, віхола, сніговій, метелиця), стилістичні (гордовитий, чванливий, бундючний), понятійно-стилістичні (бешкетник, урвиголова, шибайголова, зірвиголова, шибеник).

Крім цих типів І.К. Білодід виділяє ще абсолютні (борошно, мука) і контекстуальні (пристрасний, жагучий, кипучий, вогняний) синоніми.

Проаналізуємо синоніми з творів М. Коцюбинського окремими розділами.

РОЗДІЛ II. Функціонування прикметникових синонімів у творах М.М.Коцюбинського

Словник художніх творів М. Коцюбинського характеризується надзвичайним багатством. Але глибина, переконливість і виразність художнього відтворення дійсності і правдивого зображення письменником картин, образів, ситуацій забезпечуються не самим кількісним багатством авторського словника, а ґрунтуються насамперед на вдумливому підході автора до слова, на його вмілому доборі значень та смислових і стилістичних відтінків слова, тобто на майстерному використанні синонімічних засобів і можливостей загальнонародної мови.

Прикметники виконують найчастіше функцію додаткової характеристики предметів, функцію, більш за інші пов'язану з потребами уточнення того, що саме собі належної точності може і не мати.

Крім того, ця «найбільш чисельна після іменників армія слів» [3:с.37] застосовуються у творах художньої літератури в переносному чи фігуральному значенні частіше від слів будь-якого іншого морфологічного розряду.

Саме через це, об'єднуючи в синонімічні ряди прикметників, фразове оточення цих слів треба враховувати ще уважніше, ніж при розгляді іменникових та дієслівних синонімів.

Найчастіше шляхи до правильного витлумачення смислу й стилістичного призначення прикметникових синонімів, застосовуваних письменником часто-густо з відтінками, до яких ми не звикли в повсякденній мові, може підказати нам тільки контекст, бо «слово, взяте ізольовано, в більшій або меншій мірі бліде, позбавляється тієї певності й виразності, яка властива йому в зв'язаній мові, в контексті, і поза цих останнім може навіть бути зовсім неясним» [13:с.51].

Простежемо, наприклад, відмінності у відтінках значення прикметника «тихий» у сполученні з різними іменниками у творах М.Коцюбинського:

а) «тихий» у значенні «неголосний», «приглушений»: «Абібула вів тиху розмову з приїжджим муллою…» (т.II, с. 125); «…співав їм свої тихі пісні» (т.II, с. 142);

б) «тихий» у значенні «негомінкий», «не шумливий»: «…над тихим мертвим селом» (т.I, с. 198); «По тихих малолюдних вулицях…» (т.II, с. 283);

в) «тихий» у значенні «беззвучний» чи «ледве чутний»: «…почулося тихе ступання босих ніг» (т.I, с. 346); «Тиха поступ селянки пропала у спертім теплі…» (т.II, с. 293);

г) «тихий» у значенні «мовчазний»: «…в тихій задумі завмер в кімнатах присмерк» (т.I с. 253);

д) «тихий» у значенні «повільний», «неквапливий»: «…широкий і тихий Дунай» (т.I, с. 433); «Тихою ходою … йшов за плугом парубок» (т.I, с. 174); «Лінивою, тихою ходою чвалають круторогі…» (т.I, с. 258);

е) «тихий» у значенні «сумирний»: «…думка про вірну, тиху дружну скрашала його безталання» (т.I, с. 94); «Тихого Абібулу не можна було пізнати» (т.II, с. 139);

є) «тихий» у значенні «безтурботний», «спокійний»: «…лице сяло тихою радістю» (т.I, с. 84); «…мрії про тихе життя» (т.I, с. 296);

ж) «тихий» у значенні «безвітряний»: «тихий присмерк» (т.I, с. 295); «тиха ніч» (т.II, с. 126, с.131); «тихий і теплий ранок» (т.I, с. 375).

Як бачимо, прикметник «тихий» в різних словесних сполученнях виявляє різні відтінки свого загального значення і стає, таким чином, співвідносним з синонімами кількох синонімічних рядів, нерідко досить віддалених один від одного.

Широкі можливості реалізації слова в контексті дозволяють письменникові зближувати семантично далекі слова, а в результаті цього не тільки розширюються рамки відомих синонімічних гнізд, але й з'являються нові синонімічні ряди, які не завжди можна передбачати для взятих поза контекстом, ізольованих слів. Тому в дальшому розгляді синонімів будемо ставити в синонімічні ряди як звичні (через часту вживаність у мовній практиці) синоніми, так і ті слова, синонімічність яких у тому чи іншому ряду зумовлена індивідуальним вжитком автора.

У співвідносних смислових рядах поряд з прикметниками синонімами будемо розглядати в окремих випадках і близькі до них значенням дієприкметники.

Відокремлювати дієприкметники від синонімічних їм прикметників нераціонально тому, по-перше, що у творах письменника їх небагато, до того ж слова цих морфологічних груп мають багато спільних рис і, виконуючи найчастіше функцію атрибутивного члена речення, дуже близькі за характером свого стилістичного призначення в художній мові. По-друге, дієприкметник, втрачаючи дієслівні ознаки, вільно переходить до категорії прикметників, що також переконує нас в доцільності розглядати разом синонімічні прикметники і дієприкметники.

Поєднання в одному синонімічному гнізді прикметників і дієприкметників можна проілюструвати хоч би рядом співвідносних епітетів, вживаних М. Коцюбинським для означення загару, засмаглості тіла людини: «Його засмалене мужнє обличчя спахнуло вже звагою…» (т.I, с. 262); «Вогонь бліками грає на червоних фезах, осяває смаглі обличчя» (т.I, с. 372); «Любо глянути на її дрібненькі запечені на сонці рученята, що жваво бігали од одної роботи до другої» (т.I, с. 87).

Смислова близькість цих трьох синонімів безсумнівна - всі вони означають однаковий колір тіла, - хоч в двох перших з них (прикметниках) виражена більш-менш стала ознака, а в останньому (дієприкметник) - ознака ще пов'язується з дією сонця.

До цього ж синонімічного ряду належать прикметники «бронзовий» і «спижовий», які письменник використовує фігурально для відтінення насамперед кольору (темно - коричньового) загорілого тіла: «Економ світить до пана чолом, а на бронзовім обличчі …пан бачить якийсь неспокій» (т.II, с. 54); «Маріора перед дзеркалом обсмикала рівні широкі рукави тонкої бомбакової сорочки, що за кожним рухом відкривали її спижові руки…» (т.I, с. 265).

Вживання прикметникових і дієприкметникових синонімів у М.Коцюбинського ґрунтується на добрі зі словникового складу мови найбільш відповідного слова з погляду його смислу та виразності з урахуванням особливості сполучення прикметників з іменниками, а саме неповної самостійності їх значення: «Прикметники передають ознаку не самостійну, а зумовлену тим іменником, з яким вони пов'язані, і їх значення тою чи іншою мірою залежить від означуваного ними слова» [3:с.308].

Так, наприклад, кожний з трьох синонімічних прикметників «прудкий», «бистрий» і «жвавий» придатний для сполучення лише з певним іменником, хоч всі вони в основному відтворюють власне ту ж саму ознаку - ступінь швидкості: «Вмить до стола прудкою ходою підійшов Замфір» (т.I, с. 282); «Від прудкої ходи Остапові з робилося душно» (т.I, с. 421); «З майдану долітали до її вуха звуки жвавої бумаряски…» (т.I, с. 349); «Раїса ще не зовсім одійшла після грози, - це було помітно з її нервових, занадто жвавих рухів» (т.I, с. 437); «Думки бистрі і легкі, як птахи…» (т.II, с. 180).

Вдавшись до експериментальної підставки синонімів у наведених ілюстраціях, побачимо, що прикметник «прудкий», який так добре поєднується з іменником «хода», вже не зовсім придатний для сполучення з іменниками «рух» та «думка». Таким же недоречним буде означення «жвава» до іменників «течія (річки)», «думка». Зате прикметник «бистрий», маючи більш широке загальне проти двох перших значення, виявляється найбільш «сполучним», бо може заступити в цих прикладах без відчутної різниці і «прудкий», і «жвавий». Натуральність поданих тут сполучень прикметника з іменником ґрунтується як на смисловій узгодженості сполучуваних слів, так і на відповідності цих сполучень з тими зразками, що вже усталилися в мові традицією свого вживання.

Розглядаючи зразки вживаних М. Коцюбинським синонімів - прикметників, неважко помітити, як поступово і неухильно збагачувався у нього обсяг синонімічних гнізд за рахунок оригінальних своїм застосуванням, характерних для творчої індивідуальності автора, синонімічних паралелей. Якщо в ранній період творчості письменника переважають слова-синоніми з широким загальним значенням і здебільшого емоційно-побутового забарвлення (притаманні, головним чином, розмовно-народній мові), то в пізніших його творах все частіше і частіше з'являються їх синонімічні паралелі, які диференціюють широке, загальне значення основного слова відповідно до умов висловлення і вносять у фразу певну образність, емоційну виразність, а нерідко й суб'єктивно-оцінні моменти [13:с.51].

Так, наприклад, на означення великих розмірів, величини чого-небудь, чи кого-небудь в ранніх творах М.Коцюбинського майже завжди фігурує прикметник «здоровий»: «Здорові сиві очі» (т.I, с. 94); «здорові оберемки зрубаних кущів» (т.I, с. 296); а також - для відтінення ще більших розмірів предмета, порівняно з іншим великим - його розмовні синонімічні варіанти «здоровенний», «величезний»: «З-під здоровенної купи виноградної лози…виривається наверх густий зелений дим» (т.I, с. 297); «Уві сні верзло, що він сам рубає величезною сокирою по три кущі за раз» (т.I, с. 299).

В творах письменника пізнішого періоду означення «здоровий» витісняється рівноцінним по смислу, але більше виразним і точним для цієї мети словом «великий» та його синонімічними паралелями: «За закрутом, на горбочку, з-за великих пишних кленів виглянула біла церква» (т.I, с. 389); «Панас Кандзюба силкувавсь до натуги підняти велику шафу, але не зважив сил» (т.I, с. 85).

Поодинокі випадки вживання означення «здоровий» замість «великий» в дальшому, як правило, умотивовані потребою урізноманітнити контекст: «Круглі, здорові скелі лежали на горах, як велетенські чалми» (т.I, с. 120). Тут поява прикметника «здоровий» пов'язана уже з прагненням автора уникнути використання в одному реченні однокореневих означень-синонімів - «великий» і «велетенський».

Цікаве застосування синонімічних паралелей до розглянутих вище прикметників: «…потужний ніс (Прохіри)… зразу робив враження не носа, а самого обличчя» (т.I, с. 328). В такому сполученні прикметник «потужний» передає надзвичайну величину носа людини, непомірну його масивність і стає, таким чином, важливою деталлю портретної характеристики персонажа, а з цим - і моментом авторської оцінки його.

У побідному характеристично-оцінному плані вживається текстуальний синонім-означення зазначеного ряду «важкий» (для відтінення масивності і незграбності постаті): «Панас Кандзюба стояв серед грузу, важкий і сірий, як купа перетлілої цегли» (т.I, с. 91).

До цього синонімічного гнізда можна віднести і прикметник «могутній», застосований письменником для відтінення як величезних розмірів (у висоту й обхват) стовбура агави, так і прихованої сили його: «Те, що тоїлося в ній (агаві)… виходить на волю як велет, несучи на могутньому тілі, яке може зрівнятись хіба з сосною, цвіт смерті» (т.I, с. 422).

Близько до проаналізованого ряду синонімів стоять прикметники «безконечний», «безкраїй», «безбережний», вживані М.Коцюбинським на означення того, що не має видимого кінця, краю чи межі: «…ця довга безконечна курна дорога, яку б він (Замфір) перескочив, якби міг, одним скоком, дратувала його несказанно» (т.I, с. 294); «В безконечних просторах загинув час і не знати, чи день стоїть, чи минає…» (т.I, с. 323); «Очі її, як і думка, блукають десь по далекому безкрайому морі» (т.I, с. 368); «Припала вухом (Маланка) до безбережної ниви, як чайка грудьми до моря, і слуха, як стиха лущиться зерно з перестиглого колоса…» (т.I, с. 60).

Мова творів М.Коцюбинського, як і взагалі мова художніх творів, надзвичайно багата словами із «зміщеною семантикою», тобто контекстуальними синонімами. Серед прикметників, значення яких певною мірою залежить від означуваного ними слова, таке зміщення виявляється частіше, ніж в інших морфологічних категоріях. Тому саме в прикметникових синонімічних рядах часто стикаються такі слова, в прямому значенні яких ми не вбачаємо навіть потенціальних можливостей для їх смислової співвідносності. Як приклад, візьмемо хоч би означення до іменника «тиша», що відтворюють ступінь чи силу тиші. Дивним здалося б, якби ми ізольовано взяті прикметники «німий», «мертвий», «могильний» поставили як синоніми до «великий». Але ілюстрації, які подані нижче, свідчать про те, що ці прикметники, застосовані фігурально, виступають синонімічними означеннями: «… Гнат весь обертався в увагу. Але сінешні двері щільно приставили до одвірка, а навкруги була німа, мертва тиша» (т.I, с. 96); «… серед могильної тиші байдуже йому до всього, що колись було милим, дорогим, для чого він тратив сили, боровсь, сподівавсь, жив» (т.I, с. 27); «А тиша стояла справді велика» (т.I, с. 107).

У всіх цих прикладах означення відтворюють те ж саме - повну, абсолютну тишу - і стають, таким чином, співвідносними по смислу словами.

Порівняймо аналогічні приклади: «Замфір лежав під кущем і ревно плакав, діти зняли страшенний лемент» (т.I, с. 25). Поряд з цим означенням письменник використовує для відтінення незвичайної сили звучання переносно вжиті прикметники, які синонімізуються з словом «страшенний»: «Те слово іскрою пройшло по її тілу…, і вона з звірячим риком кинулась на дітей» (т.I, с.33); «З чорної кузні нісся пекельний стукіт і виповняв повітря» (т.I, с. 121); «В лютому ґвалті, що звівся одразу, як вихор, невідомо од чого, заблищали залізні бартки та заскакали перед самим обличчям» (т.I, с. 111).

Не буде перебільшення, якщо сказати, що такі своєрідні (контекстуальні) синоніми можна дібрати у творах М.Коцюбинського майже до кожного прикметника-означення, вжитого не фігурально.

Характерним джерелом розширення синонімічних рядів прикметників уже зрілого майстра слова є ампліфікація як близьких за змістом, так і семантично різнорідних означень.

Ампліфікація - це стилістичний засіб, який виявляться у нагромадженні, нагнітанні синонімів із зростаючого експресивністю, з градацією наростання міри ознаки, інтенсивності дії [2:с.94].

Зрідка в ампліфікаційних рядах зустрічаємо і прикметники-присудки. В одних рядах ці прикметники близькозначні, тобто безсумнівно синонімічні, в інших - семантично віддалені, але специфічним застосовуванням у фразі, цілеспрямовано зближені, отже, уподібнені синонімічним.

Візьмемо насамперед приклади, де ампліфіковано синонімічні прикметники і дієприкметники: «вірні, незрадливі приятелі» (т.I, с. 38); «почувала себе анатичною, байдужою» (т.I, с. 55); «лихих, недобрих людей» (т.I, с. 356); «натомлене, струджене тіло» (т.I, с. 92); «одиноке, самотнє серце» (т.I, с. 11).

Таке вживання у фразі поряд двох синонімічних слів дозволяє авторові підкреслити, виділити названу цими синонімами ознаку і привернути тим самим до неї увагу читача. Інколи постановка поруч двох синонімів зумовлена ще й потребою уточнити, увиразнити значення першого другим чи навпаки.

Під час аналізу прикметникових синонімів у М.Коцюбинського нами було виявлено 23 синонімічних ряди. Синоніміка прикметників (як і слів інших морфологічних розрядів) у творах М.Коцюбинського - це не випадковий збіг близькозначних слів, а ціла система старанно дібраних співвідносних за їх семантикою слів, підпорядкована завданням художньо-реалістичного відтворення ситуації і образів у всій їх різноманітності.

Щоб показати, як широко користується письменник прикметниковою синонімією подамо основні синонімічні групи прикметників, виявлених нами в творах М.Коцюбинського.

1) Синонімічні означення до іменника «світ»: «чарівний» (), «красний» (), «прекрасний» (), «гарний» ().

2) Кілька синонімічних прикметників для підкреслення сили рук: «міцні» (т.I,.стор.79), «дужі» (101).

3) Синоніми на означення ставності постаті людини (на протилежність сутулості): «ставний» (т.I,.стор.75), «рівний» (), «стрункий» (т.I, с.45), «простий» (т.I, с.42).

4) Незвичайність форм, обрисів чого-небудь передається означенням: «незвичайний» (т.I,.стор.99), «казковий» (т.I,стор.29), «непевний» (т.I, с.43), «фантастичний» (т.I,.стор.113), «дивовижний» (т.I, с.44).

5) Для означення того, що не міняється або що має однакову тональність,використовуються прикметники: «одноманітний» (т.I,.стор.93), «однотонний» (т.I,.стор.111), «монотонний» .

Докладніша класифікація синонімічних рядів ґрунтується на внутрішній диференціації синонімів, у складі яких виділяються такі:

1) Семантичні: «Вона (Настя) була повна та свіжа, як ягода» (т.I, с.120); «Оглядна постать Джіаферова, …одкритий рум'яний вид з горбатим носом, привітна усмішка сірих очей немов веселим освітлену хату» (т.I, с.133); «Гладкий портьє важно піднявся і переставив стільці» (т. I, с.412).

У синонімічному ряді повний, товстий, огрядний, гладкий домінантною може бути слово товстий, якщо за основу визначення значень слів взяти компонент «надмірна вона людського тіла».

Повний - людина надмірної ваги.

Огрядний - товста людина.

Гладкий - повна, огрядна людина.

Всі ці синоніми відрізняються від домінанти лише значеннєвими відтінками, тому їх слід вважати семантичними синонімами.

До семантичних синонімів можна віднести і такі синонімічні ряди:

- «хворий» (т.I, с.86), «слабкий» (т.I, с.86), «недужий» (т.I, с.90), «немічний» (т.I, с.296), «кволий» (т.II, с.48);

- «бідний» (т.I, с.487), «убогий» (т.I, с.487), «зміденний» (т.II, с.34);

- «бистрий» (т.I, с.437), «прудкий» (т.I, с.282), «жвавий» (т.I, с.398);

- «неспокійний» (т.I, с.350), «схвильований» (т.I, с.363), «збентежений» (т.I, с.410); бо синоніми цих рядів, позначаючи одну й ту ж ознаку предмета позамовної дійсності, відрізняються певними елементами своїх значень і не містять в собі емоційно-оцінних пошарувань.

2) Стилістичні:

Візьмемо вже вище згадані прикметники на означення великих розмірів: «здоровий» (т.I, с.94), «здоровенний» (т.I, с.297), «величезний» (т.I, с.299), «велетенський» (т.II, с.120). У цьому синонімічному ряді домінантною може бути слово здоровий, якщо за основу визначення взяти компонент «великий за розміром».

Здоровенний - дуже великий за розміром (містить згрубілий відтінок у значенні).

Величезний - кремезний (містить згрубілий відтінок у значенні).

Велетенський - гігантських розмірів.

Експресія цих слів досягається засобами словотвору (згрубілими суфіксами).

Отже, всі ці синоніми відрізняються від домінанти і значеннєвими, і емоційно-експресивними відтінками, тому їх слід вважати стилістичними синонімами.

3) Понятійно-стилістичні:

Велике синонімічне гніздо утворюється з прикметників, які М.Коцюбинський використовує для відтінення гніву чи роздратованості людини: «Семен, лихий та сердитий, швидко поспішався з майдану. Злість поняла його» (т.I, с.193); «Винуватці тої катастрофи… наче не чули сердитого материнського поклику» (т.I, с.264); «І роздратований моги - Костаки поспішно висмикнув замкнутий за поясом кисет з тютюном» (т.I, с.317); «Скажена лють вхопила дівчину за серце, і вона з звірячим риком кинулась на дітей» (т.I, с.353); «Коли Параскіца побачила в вікно юрму народу, божевільний жах охопив її» (т.I, с.361); «По полудні скаче селом економ, як навіжений» (т.II, с.58); «Той дикий регіт один скакав по хаті і було од нього так болісно і лячно, як од шаленого танцю гострих ножів, блискучих і холодних» (т.II, с.169).

У синонімічному ряді лихий, сердитий, роздратований, скажений, божевільний, навіжений, шалений домінантною можна вважати слово лихий, якщо за основу визначення значень слів взяти компонент «сердитий, злий».

Сердитий - людина яка сердиться, перебуває у поганому настрої.

Роздратований - доведений до збудженого стану.

Скажений - який перебуває у стані несамовитості.

Божевільний - не в своєму розумі.

Навіжений - неврівноважений, нестримний.

Шалений - який утратив самовладання, перебуває в стані надмірного збудження.

Як бачимо, всі ці синоніми відрізняються від домінанти значеннєвими відтінками, семантичним обсягом, емоційно-експресивним забарвленням, тому їх слід вважати понятійно-стилістичними.

Дуже багато у М.Коцюбинського прикметникових синонімів, які він використовує для урізноманітнення контексту без особливих відмінних відтінків у їх значенні:

- «бридкий» і «гидкий» (т.I, с.247);

- «гучний» і «голосний» (т.I, с.262);

- «похмурий» і «насуплений» (т.I, с.271);

- «прикрий» (т.I, с.282), «неприємний» (т.I, с.410);

- «вільний» і «незалежний» (т.I, с.430);

- «марний» (т.I, с.430), «даремний» (т.I, с.430).

Ці слова ідентичні за своїм лексичним значенням: бо слово «марний» - це даремно витрачений час і слово «даремний» означає даремно витрачений час; «вільний» - це той, хто не від кого незалежить і «незалежний» має те саме значення… Отже, ці прикметники можна вважати абсолютними синоніми в межах названих контекстів.

Широке використання М.Коцюбинським синонімів у всій багатогранності їх семантичних та стилістичних відтінків завжди підпорядковується основній меті - надати викладові якнайбільшої точності, виразності й простоти, - тих якостей художньої мови, які забезпечують зрозумілість ідей та образів письменника, роблять його твори доступними для широких кіл читачів.

Невтомна творча праця письменника, сувора вимогливість до своєї творчості, уважний підхід до вибору і застосування слова піднесли художню мову М.Коцюбинського до рівня зразка, який заслуговує всебічного вивчення і творчого наслідування.

ВИСНОВКИ

Аналіз прикметникових синонімів у творах М.Коцюбинського дає змогу зробити такі висновки:

1. Кожна мова має свою синонімічну систему. Самобутньою й глибоко національною є й синоніміка української мови.

2. Незважаючи на те, що проблема синонімії досліджується досить давно, цілковитої єдності поглядів на природу цього явища у мовознавчій науці досі не існує, немає ще і єдиного усталеного визначення синонімів.

3. Словник художніх творів М.Коцюбинського характеризується надзвичайним багатством прикметникових синонімів.

4. Один і той же прикметник в творах М.Коцюбинського в різних словесних сполученнях виявляє різні відтінки свого загального значення і стає таким чином, співвідносним з синонімами кількох синонімічних рядів, нерідко досить віддалених один від одного:

- тихий, неголосний, приглушений (пісня, розмова);

- тихий, негомінкий, не шумливий (село, вулиця);

- тихий, беззвучний, ледве чутний (поступ);

- тихий, мовчазний (людина);

- тихий, повільний, неквапливий (хода);

- тихий, безтурботний, спокійний (життя);

- тихий, безвітряний (день, ніч, ранок).

5. Характерним джерелом розширення синонімічних рядів прикметникових уже зрілого майстра слова, є ампліфікація як близьких по смислу, так і семантично різнорідних значень: «вірні, незрадливі приятелі» (т.I, с.348); «почувала себе апатичною, байдужою» (т.I, с.355), «натомлене, струджене тіло» (т.I, с.392), «одиноке, самотнє серце» (т.I, с.411).

6. М.Коцюбинський широко використовує і семантичні синоніми («хворий» (т.I, с.86), «слабкий» (т.I, с.86), «недужий» (т.I, с.90), «немічний» (т.I, с.296), «кволий» (т.II, с.48), і стилістичні («здоровий» (т.I, с.94), «здоровенний» (т.I, с.297), «величезний» (т.I, с.299), «велетенський» (т.II, с.120) і понятійно-стилістичні («лихий» (т.I, с.193), «сердитий» (т.I, с.264), «роздратований» (т.I, с.317), «скажений» (т.I, с.353), «божевільний» (т.I, с.361), «навіжений» (т.II, с.58), «шалений» (т.II, с.169).

7. Зустрічаються в його творах і слова ідентичні за своїм лексичним значенням, які можна вважати абсолютними синонімами: «бридкий» і «гидкий» (т.I, с.247); «вільний» і «незалежний» (т.I, с.430)…

8. Синоніміка прикметників у творах М.Коцюбинського - це не випадковий збіг близькозначних слів, а ціла система старанно дібраних співвідносних за їх семантикою слів, підпорядкована завданням художньо-реалістичного відтворення ситуації і образів у всій їх різноманітності. Так, наприклад, щоб підкреслити силу рук, письменник використовує такі синоніми: «жилаві» (т.I, с.261), «міцні» (т.I, с.262), «дужі» (т.I, с.263). А незвичайність форм, обрисів чого-небудь передає означеннями: «незвичайний» (т.I, с.429), «казковий» (т.I, с.429), «непевний» (т.I, с.433), «фантастичний» (т.I, с.433), «дивовижний» (т.I, с.434).

9. Невтомна творча праця письменника, до своєї творчості, уважний підхід до вибору і застосування слова піднесли художню мову М.Коцюбинського до рівня зразка, який заслуговує всебічного вивчення і творчого наслідування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Білодід І.К. Курс історії української літературної мови, вип.11. Мова творів М.Коцюбинського - К.: Рад. шк., 1956.

2. Білодід І.К. Сучасна українська літературна мова - К.: Наук. думка, 1973.

3. Булаховський Л.А. Курс сучасної української літературної мови - К.: Рад. шк.., 1951.

4. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. - К.: Рад. шк.., 1955.

5. Виноградов В.В. Лексикология и лексикография. - М.: Наука, 1997.

6. Грищенко А.П. Сучасна українська літературна мова. - К.: Вища шк., 1997.

7. Ільїн В.С. До питання синоніміки Шевченка. Наукові записки КДУ, Збірник філологічного факультету, № 1. К.: Рад. шк., 1939.

8. Ільїн В.С. Лексична синоніміка Т.Г. Шевченка. Лексикографічний бюлетень, вип. - К.: вид. АН УРСР, 1955.

9. Калиниченко Н.Л., М.Коцюбинський, Життя і творчість - К.: Видавництво АН УРСР, 1956.

10. Колесник П.Й., Коцюбинський - художник слова. - К.: Наук.дум., 1964.

11. Костенко М.О. Художня майстерність М.М.Коцюбинського. - К.: Рад. шк., 1961.

12. Левченко С.П. Передмова до «Короткого словника синонімів української мови», укладено П.М. Деркачем. - К.: Наук. думка, 1960.

13. Паламарчук Л.С. Лексична синоніміка художніх творів М.М.Коцюбинського - К.: АН УРСР, 1957.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття про синоніми, їх місце в структурі мовлення, значення, класифікація та різновиди. Семантичні відмінності слів в синонімічному ряду. Явища контекстуальної та фразеологічної синонімії. Склад синонімічного ряду. Контекстуальні синоніми-іменники.

    курсовая работа [43,0 K], добавлен 08.12.2010

  • Аналіз основних критеріїв розмежування синонімічних одиниць та їх групування у синонімічні ряди, наявних у сучасній мовознавчій науці. З’ясування художніх функцій дієслівних синонімів у творах Г. Тютюнника. Класифікація досліджуваних дієслівних синонімів.

    курсовая работа [41,9 K], добавлен 05.12.2010

  • Варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття. Спільність значення синонімів, їх значення в різних стилях сучасної української літературної мови. Основні ознаки та правила вибору синонімів, вживання в літературі і публікаціях.

    презентация [117,8 K], добавлен 19.12.2012

  • Когезія як засіб вираження зв’язків між складовими частинами літературного твору. Поняття синонімії. Дискурсивно-когезійний аналіз текстів, характеристика творчості О. Генрі з точки зору використання когезії. Практичний аналіз використання синонімів.

    курсовая работа [44,4 K], добавлен 19.02.2013

  • Класифікація синонімів у сучасній лінгвістиці. Повні та неповні синоніми. Функції оказіональних та мовних синонімів. Проблема вибору лексеми із синонімічного ряду. Застосування стилістичних прийомів, заснованих на синонімії, в поетичних текстах.

    курсовая работа [44,1 K], добавлен 05.04.2012

  • Фразеологія - лінгвістична дисципліна. Основні теоретичні аспекти фразеології. Фразеологічна синонімія, її явища. Класифікація фразеологічних одиниць. Фразеологічні синоніми тематичної групи "старанно працювати" та основні вправи до їх засвоєння.

    курсовая работа [57,8 K], добавлен 28.05.2008

  • Опис джерел виникнення української фразеології. Аналіз семантичної, морфологічної, структурної, жанрової класифікації фразеологізмів та вивчення їх властивостей (багатозначність, антонімія, синонімія). Розгляд мовних зворотів у творчості Шевченка.

    курсовая работа [61,8 K], добавлен 01.03.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.