Синоніми як засіб когезії у творах О. Генрі

Когезія як засіб вираження зв’язків між складовими частинами літературного твору. Поняття синонімії. Дискурсивно-когезійний аналіз текстів, характеристика творчості О. Генрі з точки зору використання когезії. Практичний аналіз використання синонімів.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 19.02.2013
Размер файла 44,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему

Синоніми як засіб когезії у творах О. Генрі

Зміст

  • Вступ
  • Розділ І. Когезія як засіб вираження зв'язків між складовими частинами літературного твору
    • 1.1 Поняття синонімії
    • 1.2 Когезійні засоби як невід'ємна складова літературного твору
    • 1.3 Дискурсивно-когезійна характеристика текстів
  • Розділ ІІ. Характеристика творчості О. Генрі з точки зору використання засобів когезії
    • 2.1 Визначення загальних особливостей творчості О. Генрі
    • 2.2 Практичний аналіз використання синонімів як засобу когезії у творах О. Генрі
  • Висновки
  • Список використаної літератури
  • Вступ
  • когезія синонімія твір генрі
  • У кожного письменника є власна картина світу, яку він постійно вдосконалює, доповнює новими деталями, переосмислює. Під картиною світу розуміємо „сукупність уявлень людини про оточуючий її об'єктивний світ”. Відповідно до свого світобачення письменник трансформує свої знання про світ за допомогою мовних засобів. Через мову він „висловлює своє авторське кредо, створює індивідуально-авторську мовну картину світу”.
  • Дослідження мовної картини світу представлені в численних наукових працях (А. Вежбицька, І. Голубовська, Л. Лисиченко, В. Сімонок, Ж. Соколовська, Н. Сологуб).
  • У процесі експлікації мовної картини світу неабияку роль відіграє лексика, особливо синонімія, що є невичерпним арсеналом виражальних засобів мови. Художній твір як конкретна форма буття художньої літератури має системний характер. Значною мірою ідейно-естетичну системність визначає (детермінує) ейдологічна (образна) структура твору, відношення взаємозв'язку і взаємодії між різними типами образів.
  • За масштабами і місцем у творі як ідейно-естетичній (художній) системі розрізняють три типи словесних образів:
  • 1) мікрообраз - це найменша елементарна художня величина як вихідна одиниця виміру образного художнього мислення, в якій художньо зображено маленьку частинку буття. Він може виражатися й одним словом-реченням або реченням, абзацом, а то й надфразовою єдністю;
  • 2) макрообраз, що становить ієрархічно вищу цілісну словесно-художню величину, у структуру якої можуть входити тісно пов'язані між собою однорідні мікрообрази;
  • 3) мегаобраз - це система наявних в одному художньому творі макрообразів (із їхніми складовими компонентами - мікрообразами) та окремих мікрообразів, які виступають як окремі художні деталі і мають власні функції у творі.
  • Питання змісту і форми є загальнонауковими, філософськими, а не лише літературознавчими. Кожен предмет чи явище мають свої зміст і форму. Під змістом розуміють сутність предметів і явищ, їх якісну визначеність, їх характерні особливості. Змістом літературного твору називають ідейно осмислену тему, або єдність ідеї і теми. Можна дати й таке визначення змісту: зміст - це значення твору, котре випливає з його форми.
  • Під формою розуміють спосіб існування предмета, спосіб виразу і прояву змісту, його внутрішню організацію, те, що пов'язує елементи змісту воєдино і без чого неможливе його існування.
  • Зміст і форму розглядають у їх діалектичній єдності. Говорять про формозмістову єдність літературного твору. На думку німецького філософа Г.-В.-Ф. Гегеля, „зміст є не що інше, як перехід форми у зміст, а форма є не що інше, як перехід змісту в форму". Звідси, будь-який зміст - формований, а форма - змістовна. На рівні тексту говорять про взаємозалежність когезійного та когерентного пластів тексту (когезія - зв'язаність тексту на рівні форми, когеренція - зв'язаність тексту на рівні змісту).
  • Проблемою наукового дослідження тексту як особливого лінгвістичного, переважно письмового об'єкта , що ґрунтується на смисловій цілісності поєднаних речень для передачі взаємопов'язаних різнотипних мовленнєвих актів у літературних творах, займалося чимало дослідників (А. Андрієвська, Г. Єрмоленко, І. Гальперін, З. Гетьман, В. Кухаренко; T. van Dijk, W. Dressler, M. Halliday, R. Hasan та ін.).
  • Поряд із тим, проблеми зв'язності (когеренції та когезії) тексту, що творять його голістичну, нерозривну цілісність, у лінгвістиці дотепер не мають однозначного вирішення.
  • З огляду на вищесказане, ми обрали тему нашої курсової роботи, яка звучить: «Синоніми як засіб когезії у творах О.Генрі».
  • Актуальність теми дослідження визначається тим, що воно:
  • 1) належить до кола робіт, які висвітлюють проблеми цілісного аналізу слова в новелічній мові. Для розв'язання цього питання важливим є дослідження мови кожного письменника, особливо такого своєрідного, як О.Генрі;
  • 2) присвячене вивченню лексичної системи письменника в межах функціонального підходу, що дозволяє виявити важливі особливості лексичних мікросистем, які не можуть бути виявлені за інших підходів;
  • 3) присвячене дослідженню синонімічних засобів, що становлять інтерес як для мовознавців, так і для літературознавців, оскільки висвітлюють цілу низку питань індивідуального літературного мовлення.
  • Метою роботи є проведення комплексного аналізу синонімічних структур, що виконують когезійну функцію у творах О. Генрі.
  • Поставлена мета курсової роботи обумовила необхідність розв'язання наступних завдань дослідження:
  • - розкрити поняття синонімії;
  • - дослідити когезійні засоби як невід'ємну складову літературного твору;
  • - визначити дискурсивно-когезійна характеристика текстів;
  • - визначити загальні особливості творчості О. Генрі;
  • - провести практичний аналіз використання синонімів як засобу когезії у творах О. Генрі.
  • Об'єктом курсової роботи виступають синоніми, які виконують функцію засобу когезії.
  • Предмет дослідження -- функціонування синонімів як засобу когезії у творах О.Генрі. Наукова новизна роботи полягає в тому, що, за нашими даними, до цього часу, не було проведено ґрунтовного аналізу засобів когезії у творах О.Генрі. Практична цінність дослідження полягає в тому, що результати роботи можуть знайти застосування у розв'язанні актуальних проблем лексикології та стилістики. Також отримані результати можуть бути використані для подальшого дослідження творчості літературних творів О. Генрі.
  • Розділ І. Когезія як засіб вираження зв'язків між складовими частинами літературного твору
  • 1.1 Поняття синонімії
  • когезія синонімія твір генрі
  • Проблема вивчення мови художніх творів має тривалу історію, вона по-різному розв'язувалася в залежності від рівня розвитку мовознавства і суміжних із ним наук, від світоглядної позиції дослідника. У сучасному мовознавстві навколо категорій лінгвістична новелістика, новелічна мова, мова художньої літератури, а також теорія новелічної мови, художня мова та ін. ведеться боротьба ідей. Причину розбіжностей у поглядах учених з указаних проблем слід шукати не тільки у відсутності розробки загальних методологічних основ вивчення мови художньої літератури, що відзначається мовознавцями, наприклад, Н.К. Соколовою: "Не розв'язані повністю, - пише вона, - такі кардинальні проблеми лінгвістичної поетики, як методика і методологія лінгвостилістичних досліджень" [12, c. 25]. Розходження в поглядах цілком правомірні, бо художній твір і його мова є явищем складним і багатомірним, через що може досліджуватися в багатьох аспектах, які тільки сумарно можуть дати цілісне уявлення про явище. Тому пошуки істини повинні відбуватися не в конфронтації різних поглядів, а в їх синтезі.
  • Оскільки будь-який літературний твір насичений різними лінгвістичними засобами, то дуже важко в рамках одного дослідження вивчити усі його складові. Саме тому основну увагу при дослідженні творчості американського письменника-новеліста ми вирішили приділити синонімічним одиницям.
  • Синоніми як один з найважливіших лінгвостилістичних засобів розглядаються у лінгвостилістиці віддавна.
  • Ще давні греки дійшли висновку, що саме в синонімах виражається багатство мови. Римські вчені усвідомили не тільки схожість слів-синонімів, але й різницю між ними. Так, наприклад, М. Квінтиліан писав: "Так як у різних речей назви різні - або більш точні, або більш красивіші, або більш виразніші, або краще звучать, - то всі вони повинні бути не тільки відомі, але й наготові і, так би мовити, на виду, щоб, коли вони знадобляться тому, хто говорить, можна було легко відібрати з них найкращі" [3, c. 21].
  • У XVII ст. успішно працювали над визначенням природи синоніма французькі вчені. У 1718 р. вийшла у світ об'ємна і досить значна за змістом праця Жирара під назвою "Правильність французької мови, або різниця значень слів, що можуть бути синонімами". Француз Бозе зібрав і видав в одній книзі французькі синоніми; через декілька років абат Рубо видав "Большой синонимический словарь" французької мови. Із німецьких учених XVIII ст. синонімами цікавились Аделунг і Ебергардт, із англійських - Джонсон. Першою українською працею, що якоюсь мірою торкалася проблеми синоніма, була "Лексикон словеноросский и имен толкование" П. Беринди, яка вийшла у Києві у 1627 р.
  • У сучасній лінгвістичній літературі існує чимало визначень понять синоніма і синонімії. Щодо самого існування явища лексичної синонімії деякі дослідники висловлюють сумнів, вважаючи, що синонімія - це взагалі винайдене лінгвістами поняття: "Синонімії, як вона традиційно витлумачується, у мові взагалі немає. Це одна з фікцій, що рудиментарно існує в науці про мову" [8, c. 254]. Л. Блумфілд заперечував наявність дійсних синонімів, оскільки між словами завжди існують деякі відмінності: "Якщо які-небудь форми фонетично відмінні, ми вважаємо, що їх значення також відмінні... Коротше кажучи, ми вважаємо, що насправді синонімів не існує".
  • Ми гадаємо, що явище, яке ми називаємо лексичною синонімією і синонімами, існує і його необхідно досліджувати. Інша річ, що мають на увазі під цим терміном ті, хто заперечує існування синонімії.
  • Зважаючи на велику кількість дослідників, які користуються нерідко різною термінологією і методикою аналізу мовних явищ, належачи до різних напрямків і шкіл у лінгвістиці, існують і різні типи визначень. Розглянемо основні групи визначень, що існують у мовознавчій літературі.
  • А.П. Євгеньєва так характеризує синоніми: "Синонімом слід вважати таке слово, яке визначилось у відношенні до свого еквівалента (до іншого слова з тотожним чи максимально близьким значенням) і може бути протиставленим йому за якоюсь лінією: за тонким відтінком у значенні, за вираженням експресії, за емоційним забарвленням, за стилістичною приналежністю, за сполучуваністю, і, відповідно, займає своє місце в лексико-семантичній системі літературної мови" [7, c. 5].
  • Приблизно такого ж погляду дотримується і А.Б. Шапіро: "Синонімами є різні за своїм звуковим складом слова, які визначають одні і ті ж поняття, у вираження яких вносяться додаткові відтінки значення".
  • М.Ф. Палевська розгортає цю дефініцію: "...синонімами слід вважати, - пише вона, - слова та еквівалентні їм фразеологічні звороти, які при різному звучанні називають одне і те ж явище об'єктивної дійсності і розрізняються відтінками основного , спільного для кожного з них значення або віднесеністю до різних мовних стилів, або тим і другим одночасно, здатністю до словотворення, утворення форм суб'єктивної оцінки та сполучення з іншими словами" [22, c. 95].
  • В.С. Ващенко характеризує синоніми як "усталені у мовному вжитку ряди лексичних одиниць, співвідносних з одним чи кількома пов'язаними між собою поняттями, певною мірою близьких за своїми семантико-стилістичними властивостями" [6, c. 46].
  • Ж.П. Соколовська, аналізуючи синонімічні зв'язки прикметників із значенням узагальненої позитивної якісної оцінки, висуває тотожність первинних семантичних елементів предметно-логічної частини значення як критерій синонімічності. Дослідниця характеризує синоніми як "семами, тотожні за первинними семантичними елементами своєї смислової структури, але не тотожні в цілому, які розрізнюються додатковими елементами, експресивно-стилістичною характеристикою, граматичною оформленістю, лексичною та синтаксичною сполучуваністю". На обмеженість сполучуваності близькозначних слів указує також Ф.Р. Палмер.
  • Однак існують і визначення іншого типу, які характеризують лексичні синоніми не через значення слова, а через їх "поведінку" в тексті. При цьому основною ознакою синонімів вважається їх взаємозамінність у текстах.
  • Л.А. Булаховський відносить до синонімів слова, тотожні за значенням: "Слова, здатні в тому ж контексті або в контекстах, близьких за змістом, заміняти одне одного без відчуття помітної одмінності у змісті, мають назву синонімів".
  • Взаємозамінність є ознакою синоніма і у визначенні Б.В. Горнунга: "...синонімами є слова, взаємозамінні у певних контекстах, що перебувають у суворому співвідношенні одне з одним, але не в будь-яких контекстах".
  • Названі типи визначення мало суперечать одне одному. Однак спроби дати визначення синонімії тільки через взаємозамінність або ввести це явище (взаємозамінність) у систему ознак синонімів не здобули в лінгвістиці останніх років достатньої підтримки, бо визначення синонімів як слів, що мають семантичні відмінності, не передбачає їх обов'язкової взаємозамінності. Майже всі названі визначення, на думку дослідників, відрізняються переважно ступенем розкриття поняття "значення слова".
  • У 70-90-х роках у визначення поняття "синонім" вводиться розуміння значення слова як структури і запроваджуються елементи компонентного аналізу. Такі визначення ми бачимо, наприклад, у працях Д.М. Шмельова, який зазначав, що "...синоніми - це слова, відмінними семантичними ознаками яких є тільки такі ознаки, які можуть усталено нейтралізуватися в певних позиціях. Чим більше таких позицій, тим вищий ступінь синонімічності відповідних слів, тим частіше може здійснюватись їх взаємозамінність" [21, c. 101].
  • У цьому визначенні взаємозамінність вважається не причиною, а наслідком синонімічності і проявом різного її ступеня. Автор підкреслює, що відмінним у синонімів є тільки ознаки, які можуть нейтралізуватися, отже, не є денотатом чи сигніфікатом, тобто найсуттєвішими компонентами значення.
  • Оригінальний підхід до лексичних синонімів застосував С.Г. Бережан. Синонімами він називає "слова, які збігаються семантично і розрізняються лише стилістичними особливостями або особливостями використання". Отже, за С.Г. Бережаном, синоніми мають тільки стилістичні відмінності або особливості використання при тотожності семантики. Однак це визначення стоїть у вченого в іншому контексті, де протиставляються не просто синоніми, а слова названої С.Г. Бережаном групи іншим словам з різним ступенем близькозначності, які охоплюють інші загальновизнані групи синонімів. Тому в сукупності вимальовуються все ті ж групи синонімів і особливості їх протиставлення [3, c. 21].
  • Отже, дослідивши основні підходи до вивчення синонімів, за вихідний пункт нашого дослідження візьмемо традиційне визначення лексичного синоніма: "Синоніми - слова, що означають назву одного й того ж поняття, спільні за основним лексичним значенням, але відрізняються значеннєвими відтінками або емоційно-експресивними забарвленням (чи тим і тим водночас), або сферою стилістичного використання чи можливостями поєднання з іншими словами".
  • 1.2 Когезійні засоби як невід'ємна складова літературного твору
  • Поняття «структура тексту» нині перебуває у центрі уваги текстологів. Адже від результативності дослідження структури тексту залежить розв'язання цілої низки проблем аналізу тексту як засобу комунікації, проблем його розуміння й текстотворення.
  • Процес формування поняття «структури тексту» ще не завершено. І це при тому, що структура є природною властивістю тексту. Стосовно тексту це означає, що будь-яка теорія, яка прагне адекватно його описати, повинна відобразити його структурність.
  • Основними ознаками структури, як відомо, є цілісність і зв'язність. Поняття «зв'язності» як основної ознаки структури було розроблено в галузі математичних наук. Ця ознака дає змогу окреслити смислове поле тексту, тому для дослідження тексту є досить прийнятною. Зв'язність (когезія) регулюється в синтагматичному розрізі і є категорією логічного плану, яка дотримується логічних правил. Ця категорія чітко виявляється в письмових чи підготовлених текстах. В усному мовленні логічна зв'язність дозволяє створити текст, оптимальний для усного сприйняття. При цьому зв'язність тексту може бути оформлена двома видами засобів: зовнішніми і внутрішніми. Зовнішні засоби когезії мають формальні показники (граматичні і лексичні засоби), однак домінують внутрішні семантичні засоби зв'язності. Внутрішній зв'язок базується на спільності предмета опису, що є тим «стрижнем», що проходить через весь текст і як би «стягає» усі його частини в єдине ціле [20, c. 11-15].
  • Повне розуміння дискурсу залежить від інтерпретації та зв'язків між сегментами дискурсу - когезія.
  • Когезія це не просто зв'язність, а граматична, лексична, логічна, смислова, семантична, прагматична лінгвістична єдність.
  • Засоби когезії В. Єфименко класифікував наступним чином:
  • І. Лексична когезія:
  • - анафоричний повтор;
  • - епіфоричний повтор;
  • - контактний повтор;
  • - лейтмотивний повтор;
  • - гіперо-гіпонімія;
  • - антонімічні відношення;
  • - синонімічні відношення ( в т. ч. контекстуальна синонімія);
  • - слова одного лексико-граматичного поля).
  • ІІ. Логічна когезія:
  • - просторова логічна когезія;
  • - часова логічна когезія;
  • - метонімія
  • ІІІ. Граматична когезія:
  • - особова кореферентність;
  • - вказівна кореферентність;
  • - кореферентність, яка здійснюється за допомогою слів з числовим значенням;
  • - компаративна кореферентність;
  • - субституція;
  • - номінальний еліпсис;
  • - вербальний еліпсис;
  • - пропуск пропозиційної групи;
  • - парцеляція
  • ІV. Стилістична когезія:
  • - метафора;
  • - персоніфікація;
  • - порівняння;
  • - паралелізм.
  • Таким чином можна сказати, що засоби когезії є невід'ємною складовою будь-якого літературного твору. Виходячи із задуму написання того чи іншого твору письменник вживає ті чи інші засоби когезії для того, щоб максимально досягти поставленої мети, справити певне враження на читача.
  • При цьому слід відмітити, що різні засоби когезії ніколи не вживаються окремо. Виходячи із самого поняття «зв'язності», що описує когезійне явище, когезія літературного твору представляє собою низку лексичних, стилістичних, семантичних та граматичних складових компонентів, які формують єдине ціле твору, зв'язуючи окремі частини у цілісну смислову єдність.
  • Досліджуючи питання когезії не можна оминути один із її специфічних видів - антонімічну когезію.
  • Антонімічна когезія являє собою лінгвістичну категорію, сутність якої полягає у забезпеченні зв'язку на основі протиставлень між одиницями тексту (між контактними та дистантними реченнями у складі однієї диктеми та між диктемами).
  • Засобами репрезентації антонімічної когезії вцілому і міжфразової зокрема, як функціонально-семантичної категорії виступають антоніми різних видів: лексичні, морфологічні та синтаксичні антоніми, а також текстові засоби, семантичні еквіваленти антонімів (субституційна антонімія та антонімія парафрази).
  • В діалогічних єдностях, репліки, які поєднані антонімічним когезивним зв'язком, можуть реалізовуватися у наступних мовленнєвих актах: спростування, уточнення, обіцянка, протиставлення, непокора, директива, виправлення невірної інформації [17, c. 116].
  • Даний підвид когезії має багато спільного з синонімічною когезією. Відмінність полягає у протилежності засобів її вираження. Так, для синонімічної когезії характерні лексичні, морфологічні та синтаксичні сисноніми, семантичні еквіваленти синонімів. Зв'язок між синонімічною та антонімічною когезією грунтується на протиставленні схожих та протилежних лексичних значеннях слів.
  • Синонімічна когезія переважно реалізується в описових частинах літературного твору, коли автор дає розширену характеристику певному процесу, явищу, особі.
  • Засоби вираження синонімічної когезії беруть участь в реалізації наступних стилістичних прийомів: порівняння, перифраз, прямий синтаксичний паралелізм, повтор, прийом обігрування синонімічних значень, прийом, пов'язаний зі стилістичним використанням синонімів-неологізмів, прийом пунктуаційного та графічного виділення. Дані прийоми розкривають поняття «експресивного потенціалу синонімічної когезії».
  • Серед диктем можна виділити наступні типи за характером участі синонімічної когезії в їхній побудові:
  • - диктеми з використанням синонімічної когезії в рамках всієї диктеми;
  • - диктеми, в яких речення поєднані синонімічною когезією, виступають в ролі смислового центру, введення або завершення диктеми;
  • - диктеми, в яких перший синонім розташовується на початку диктеми, а інший - в кінці;
  • - диктеми, в яких зсоби синонімічної когезії функціонально наближаються до сполучників, формуючи семантичну єдність диктеми, але не беручи безпосередньої участі у розкритті її теми.
  • Синонімічність змісту текстів, побудованих на принципах порівняння, досягається взаємодією лексичних, граматичних синонімів та текстових засобів, семантично еквівалентним синонімам, а також синонімічним смисловим взаємозв'язком, який не виражений формально.
  • Прагматичний аспект когезії - це невід'ємна сторона внутрішньотекстового зв'язку. Навантаження, яке покладається на внутрішньотекстовий зв'язок, може бути достатньо різноманітним. Більшість лінгвістів визначають три основні внутрішньотекстових зв'язків, які виражаються через засоби когезії:
  • - привернення уваги читача до нової інформації;
  • - активізація уваги;
  • - емоційне підсилення.
  • Дуже часто всі ці три функції суміщаються в одному і тому ж механізмі когезії, що можна дуже легко прослідкувати в ході проведення дискурсивно-когегійного аналізу текстів. Використання когезії для цих зусиль не потребує особливих зусиль, оскільки вона входить до самої мовної системи. Однак, невеликі грамотні зусилля з боку письменника можуть привести до появи неперевершених зразків літературного тексту з міцною когезією, якій властиві додаткові функції.
  • Для каждого функционального стиля есть средства когезии более или менее присущие ему. Но "проблема дифференциации категорий когезии по функциональным стилям и типам текстов, выяснение частотности употребления этих категорий, разнообразия используемых в них языковых средств ... подлежит дальнейшему выяснению" (9;10).
  • Что касается художественного текста, И.Б.Хлебникова отмечает, что художественная литература "особенно богата разнообразием лексических средств связи ... Следует отметить, что для художественного текста наиболее характерна ситуативная синонимия, при которой один реальный предмет (реже действие) обозначается разными наименованиями (это явление носит название корефренции).
  • В художественном же тексте большую роль играют тема-рематические связи (8;61). И.Б.Хлебникова рассматривает некоторые типичные отклонения от стандартной логической структуры предложения, согласно которой тема находится в начале предложения.
  • 1.3 Дискурсивно-когезійна характеристика текстів
  • Як засвідчує перегляд лінгвістичних праць, у сучасній лінгвістичній науці існує кілька підходів до аналізу тексту. Різні школи розглядають текст з досить відмінних і навіть протилежних позицій. Однак у цій розмаїтості точок зору можна виділити в основному такі дві тенденції: одні лінгвісти розглядають текст як (відносно) автономну матеріальну (формальну, знакову і т.д.) сутність; інші - як акт діяльності в ланцюзі інших діяльнісних актів. Це принципове розходження в підходах до аналізу й визначає розбіжність у результатах досліджень тексту.
  • Розглянемо питання аналізу художнього тексту детальніше. За Шанським, метою лінгвістичного аналізу тексту є "вивчення різних елементів мови... в тій мірі, в якій вони пов'язані з розумінням літературного твору як такого". Але термін "лінгвістичний" стосовно такого аналізу, на думку більшості вчених, є не зовсім адекватним. Так, М.О. Рудяков називає аналіз мовних засобів, спрямований на виявлення своєрідності стилю автора, стилістичним, протиставляючи його літературознавчому аналізові, при якому твір розглядається не тільки з погляду мови, але і з погляду образного змісту, в історико-літературному контексті [25, c. 43]. Оскільки названі види аналізу так чи інакше спрямовані на той самий об'єкт - зміст тексту, то між лінгвістичним, стилістичним і літературознавчим аналізом не може бути абсолютно чітких меж, вони певною мірою "розмиті". У той же час завдання, які виконують вказані види аналізу, не збігаються повністю: те, що є метою лінгвістичного аналізу, є засобом для стилістичного, а те, що є метою літературного, - один із засобів стилістичного аналізу. У цілому ж лінгвістичний, стилістичний і літературознавчий види аналізу досліджують текст, його змістову структуру.
  • Основною властивістю будь-якого тексту є його здатність містити в собі й передавати інформацію. Текст являє собою складне утворення, що одночасно включає в себе мовні, лінгвістичні, мовленнєві, розумові, стилістичні, експресивні й інші компоненти. Текст можна розглядати двояко -- як статичне або ж динамічне явище. Статичний стан відповідає звичному розумінню тексту, якщо його розглядати як деякий результат, продукт мислиннєво-мовленнєвої діяльності. Динамічний стан - це текст у процесі його породження, сприйняття, розуміння. Для позначення динамічного стану тексту використовується також термін "дискурс".
  • Дискурс у сучасних дослідженнях -- це і мовлення, "занурене в життя", і рух інформаційного потоку між учасниками комунікації. Очевидно, що ці точки зору не виключають, а скоріше, доповнюють одна одну: уявлення про процеси породження й розуміння тексту неможливе без опори на комунікативну ситуацію (занурення в життя); уявлення про дискурс як процес опирається також на провідну роль суб'єкта висловлення. Тому дискурс можна розуміти як сукупність мислиннєво-мовленнєвих дій комунікантів, пов'язаних із пізнанням, осмисленням і презентацією світу мовцем й осмисленням, реконструкцією мовної картини світу продуцента реципієнтом через певні, поєднані між собою концепти [16, c. 154].
  • Точкою сполучення різноспрямованих, але конгруентних за своєю природою дій, здійснюваних комунікантами в процесі подібної (ре)конструкції, є текст як об'єктивно існуючий факт дійсності. Уявлення про дискурс як динамічний процес дозволяє аналізувати текст як результат, тобто як явище статичне, що постає продуктом (результатом) дискурсу. Говорити про текст як продукт дискурсу дозволяє адаптація в лінгвістиці базового для наук про інтелект постулату про квантовий характер мислення. Виділення У. Чейфом в інформаційному потоці одиниць (клауз), співвідносних із квантами мислення, спричиняє уявлення про природу дискурсу як нерозривно дискретно-хвильову. Тим самим можна припустити, що дискретність - апріорна властивість будь-якого дискурсу, а розподіл інформаційного потоку на клаузи відбувається незалежно від інтенцій мовця й комунікативної ситуації в цілому.
  • Мимовільна й спонтанна дискретність визначається домінантною стратегією мовця щодо встановлення зв'язності породжуваного тексту певними засобами. За психобіологічними реакціями ці засоби виступають певною кількістю поєднань першочергово нейтрального подразнення з біологічно релевантними подразненнями завдяки їх повторенню за певну одиницю часу, тобто частотністю.
  • Несумісність дискретної структури концепту й поверхневих форм тексту спонукає до певних трансформацій; вони пов'язані зі зміною конфігурації ментального подання в лінійну структуру, що має певні частотні особливості. Трансформація дискретного подання в подання зв'язне - необхідна умова успішності комунікації: незв'язний текст не може бути адекватно декодований адресатом. Ця трансформація відбувається через встановлення глобальної та локальної зв'язності дискурсу, яка має частотне вираження.
  • Глобальна змістовна зв'язність (когеренція) забезпечує єдність тексту як цілого, тобто його внутрішню цілісність. Вона розуміється нами як єдність теми (топіка) дискурсу, визначається продуцентом (автором) на початковій стадії розробки дискурсу: відбувається встановлення релевантних кількісних зв'язків між структурами знань - репрезентується зв'язна модель ситуації. У такий спосіб когеренція включає семантико-прагматичні (тематичні й функціональні в тому числі) аспекти значеннєвої та діяльнісної (інтерактивної) зв'язаності дискурсу, що мають своє локальне вираження.
  • Встановлення локальної зв'язності спостерігається на стадії формування тексту й вимагає виявлення зв'язків між пропозиціями й поверхневими структурами, тобто виявлення відносин когезії. Авторські інтенції на цій стадії припускають вибір адекватної поверхневої структури для експлікації релевантних для продуцента частотних зв'язків між клаузами. З огляду на той факт, що розподіл інформації за клаузами при побудові дискурсу залишається незмінним (одна ідея на одну предикацію), вибір мовцем поверхневої структури залежить від таких змінних, як контекст ситуації й лінгвістичний контекст.
  • Когеренція, зв'язуючи окремі кляузи (надфразові єдності) та їх повторення в єдине ціле, нейтралізує окрему автосемантію цих частин і підпорядковує її загальному змісту твору. Когеренція - це цілісне об'єднання всіх частин тексту певними засобами, що мають кількісне вираження, для досягнення його цілісності. Когеренція (як глобальна, цілісна зв'язаність) досягається, як правило, засобами когезії, хоча може будуватися й на асоціативних та пресуппозитивних відносинах.
  • Саме локально-структурна зв'язність (когезія як зв'язність елементів тексту, найперше речень, а також надфразових єдностей, абзаців і т.д.) найоптимальніше піддається певному вимірюванню. Вона охоплює формально-граматичні аспекти зв'язку висловлень, тобто виступає формально-граматичним виявом зв'язності. Вона характеризується перш за все різнотипними мовними засобами, за допомогою яких здійснюється зв'язок між елементами тексту: граматичними, лексичними, логічними, стилістичними та асоціативними, за якими й виділяють відповідні засоби когезії.
  • Когезійними засобами в контексті виступають займенники, прислівники, прийменникові прислівники, артиклі, числівники та слова, які мають кількісне значення. Такі граматичні явища як еліпсис та парцеляція у контексті теж трактуються як засоби когезії. Лексичними одиницями когезії є повтори, синоніми, антоніми, гіпоніми та гіпероніми, слова одного лексико-граматичного поля, а її стилістичними засобами виступають розгорнуті метафори, персоніфікації, порівняння та паралелізм.
  • Слід підкреслити, що зв'язність (когезія) тексту виступає у якості центральної категорії тексту, його конструюючою ознакою. Когезія може бути кваліфікована як категорія тексту, засоби вараження якої орієнтовані на інтеграцію мовленнєвого потоку, створення послідовності (континіуму), яка реалізується в структурно-семантичній зв'язності цих елементів і забезпечує послудовну і логічну цілісність тексту. Когезія уособлює також смислову зв'язність та єдність таких елементів тексту, які не є меншими за формою, а ніж речення. Лінгвісти М. Халлідей та Р. Хассан, які присвятили свої монографічні дослідницькі роботи вивченню когезії в англійській мові, підкреслюють, що саме когезія визначає текст як завершене ціле. Зв'язність належить до основних універсалій лінгвістичного аналізу. Саме все вищесказане і пояснює цікавість лінгвістів до дослідження як загальнотеоретичних питань, які стосуються категорії зв'язності, так і конкретних засобів її реалізації. Останній проблемі присвячені зокрема роботи О.І. Дібрової, В.В. Малова, Д.М. Маслової, В.М. Зензерова, С.А. Соловйової, М.В. Маслової та низки інших дослідників. Таким чином можна сказати, що для того, аби провести ґрунтовний аналіз будь-якого літературного твору слід вагому увагу приділити когезій ним засобам, які є його невід'ємною частиною.
  • Розділ ІІ. Характеристика творчості О. Генрі з точки зору використання засобів когезії
  • 2.1 Визначення загальних особливостей творчості О. Генрі
  • О. Генрі -- один із найпопулярніших американських новелістів початку XX ст. Письменник-гуморист і митець поетичного світовідчуття, чутливий та іронічний, він був надзвичайно уважним до прикмет реального буття Америки своєї доби і створив власний романтичний міф про «маленького американця». О. Генрі -- добрий талант, який у своїх коротких динамічних новелах дарує людям віру в любов, без чого не може бути життя, як його не може бути без кисню у повітрі.
  • О. Генрі - блискучий майстер короткого оповідання, а його новели - маленькі шедеври. Як вдало відзначила І. Левідова (дослідниця творчості О. Генрі, автор монографії про нього), новели американського письменника - "...не поверхова імітація літературних прийомів - це завжди комічний бурлеск, маленька петарда, яка розриває "соціально-побутові, психологічні штампи".
  • Критики нерідко називають О. Генрі «великим утішником» і розважальним письменником. Така оцінка великою мірою відповідає дійсності, бо є щось райдужне і казкове в його оповіданнях. Звичайно, його герої -- типові маленькі люди -- поза межами літератури надто часто зазнають поразки своїх ілюзій. Але зовсім іншими постають вони в його творах: сильнішими, мудрішими, щасливішими, ніж у реальності. Нерідко їм на допомогу О. Генрі закликає його величність Добрий Випадок, який забезпечує щасливу кінцівку подій, і ідеали вір­ності, дружби, любові перемагають. Безумовно, ці особливості письменницького стилю можна пояснювати прагненням задовольнити смак своїх читачів, здебільшого представників середніх класів. Але таке пояснення було б надто спрощеним. І річ не в тім, що О. Генрі не знав хвороб свого часу. Навпаки, він бачив їх надто гостро (принаймні його блукання по світу і в'язниця навчили його цього). Причину «казковості» естетики О. Генрі, як і схильності до щасливих кінцівок, швидше слід шукати в гуманістичній спрямованості і демократизмі його творчості. Він завжди щиро вірив у можливість щасливого життя тих пересічних американців, яких із такою любов'ю і симпатією зображував на сторінках своїх книг. Як і великий англійський романіст Ч. Діккенс, О. Генрі прагнув подарувати простим людям велике свято Різдва.
  • Цікаво, що О. Генрі увійшов у світову літературу саме як гуморист. Суто сатиричних творів у його творчості не так багато. Найвідомішою його спробою в цьому жанрі є пародійно-гумористичний роман «Королі та капуста». В цій книзі, на думку самого письменника, він створив «трагічний водевіль», «комедію, пошиту зі строкатих клаптиків». Цей перший і єдиний роман письменника (а точніше, низка самостійних новел) стосується такої теми, як відносини між СІЛА і Латинською Америкою. Дія відбувається у вигаданій центральноамериканській країні Анчурії. Проте навіть і в цьому, суто сатиричному творі О. Генрі намагається пом'якшити різкість власних нападів, а отже, він був швидше письменником гумористично-ліричного плану, ніж соціальним сатириком.
  • Проте не варто уявляти собі О. Генрі лише таким письменником, який заплющує очі на проблеми сучасного життя. Справді, він не був великим філософом і соціальним критиком, як Бальзак. У його творах немає того епічного розмаху, як у книгах Твена. Однак в його світлих новелах нас вражає безліч глибоких думок і влучних спостережень. Та й не всі його новели такі безхмарне світлі і веселі, як, наприклад, «Вождь червоношкірих». Є серед них чимало сумних (як «Дари волхвів», «Останній листок») або трагічних («Місто без подій»). Гостро в його творах відчувається самотність людини, а також жорстокість і байдужість сучасного світу. З погляду письменника, життя -- не комедія і не трагедія, а примхливе поєднання і того, і другого. Новели О. Генрі -- тісне співіснування смішного і сумного, кумедного і драматичного.
  • Особливий тип персонажів О. Генрі -- злодії, бурлаки, пройдисвіти, які зображуються письменником у романтичному дусі. Це найбільш вільні мешканці США -- джентльмени, позбавлені будь-яких турбот про власність. Вони чимось нагадують благородних розбійників Робіна Гуда або пікаро -- героїв шахрайських романів XVII--XVIII ст. Саме такими зображує О. Генрі «благородних злодіїв» Джеффа Пітерса і його супутника Енді Таккера, чиї пригоди описуються у збірці «Любий пройдисвіт». Звичайно, ці персонажі не мають нічого спільного із реальними злочинцями, яких О. Генрі бачив чимало. Це знову ідеалізація, знову казка, весела, іронічна, подеколи сумна, але завжди добра й світла.
  • Художня своєрідність новел О. Генрі полягає у наступному. Письменник зробив значний внесок у розвиток жанру американської новели. Це перш за все реалістичний опис життя великого міста, побуту і психології "маленької людини". Різноманітні жанри його творів: новела - сатира, новела - анекдот, новела - гротеск, новела - пародія, новела пригодницька, романтична новела.
  • Своєрідною є також композиція новел, що стала художнім відкриттям письменника. Її основний принцип - парадокс, розгадка якого припадає на фінал твору. О. Генрі часто використовує принцип подвійного повороту. У новелі дві кінцівки: перша виявляється помилковою, зате друга все розставляє по місцях. Несподіваний фінал, як правило, виявляє протиріччя між реальним і бажаним.
  • Оповідач у новелах належить до того ж середовища, що і персонаж, але його відмінність -- у глибокому іронічному погляді на життя.
  • Основні прийоми розкриття характеру -- діалог, м'яка іронія, гумор, пародія. Мова оповідань -- розмовна, з використанням книжкової і біблійної лексики.
  • Типова риса літературної манери письменника - несподівана розв'язка. До того ж, О. Генрі вніс багато нового в розвиток жанру американської новели,про що свідчать різноманітні жанрові різновиди його новелістики: новела-сатира, новела-анекдот, новела-гротеск, пригодницька романтична новела, новела-пародія тощо.
  • Твори малого жанру вимагали від письменника особливих засобів виразності. Саме тому новели насичені каламбурами, гумором. А ще письменник часто використовує образи та аналогії з літератури, Біблії, міфології, історії. Цікаві порівняння, влучні метафори для характеристики персонажів, їхніх портретів ми можемо знайти майже у кожній новелі О. Генрі. У своїх спогадах Роберт Девіс розповідав, що письменник напружено працював над кожним словом, і йому, редактору, не доводилося правити жодного рядка.
  • 2.2 Практичний аналіз використання синонімів як засобу когезії у творах О. Генрі
  • Творчість О.Генрі є цікавим явищем як з погляду змісту чи форми новел, так і з погляду мови. Однак О.Генрі належить до тих письменників, яким мало пощастило щодо детального лінгвістичного аналізу їх художньої творчості.
  • Мова новел О.Генрі дуже багата лексичними, синтаксичними та стилістичними засобами її використання.
  • Дослідження мовних явищ у творах О.Генрі має важливе значення для розвитку стилю новел. Воно допомагає глибше зрозуміти стилістичні можливості мови, її функціонально-диференційні особливості.
  • Багатство мовних засобів і стильових прийомів у новелічній тканині творів О.Генрі не дає можливості охопити їх у цілому. Тому робота присвячена одному з аспектів мовлення цього письменника - лексичному, переважно з погляду синонімічних засобів мови.
  • Вивчення новелістики О.Генрі відкриває простір для самостійної пізнавальної діяльності, бо його художні твори, невеликі за обсягом і доступні за змістом, захоплюють читачів своїм гумором, а разом із тим змушують глибоко замислитись.
  • Для того, щоб на практиці показати, як О. Генрі використовував синонімічні одиниці у якості когезій них засобів, розглянемо один з його творів - "Останній листок" (1907 р.).
  • У сучасній практиці аналіз творів окреслений проблемами осмислення сюжету, вчинків та почуттів героїв. Спостереження за композицією, жанровими ознаками, мовними засобами, авторським ставленням до змальованих подій відкладаються в пам'яті у вигляді конкретних уявлень. М. Рибнікова детально вказала на складники аналізу твору: "Хід подій, герой, його характеристика, зіставлення героїв у творі, ідея і тема - ось ті сторони твору, які можуть бути розглянуті системою запитань".
  • Перш ніж переходити до аналізу окремих уривків з твору, розглянемо коротко сюжетну композицію твору.
  • «Останній листок» О. Генрі -- одна з найкращих і найвідоміших новел нью-йоркського циклу. Це зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви. Центральні персонажі твору -- дві бідні, дівчини-художниці Сью і Джонсі, які приїхали до Нью-Йорка з провінції. У листопаді одна з них, Джонсі, тяжко захворіла на пневмонію. Годинами вона дивилась у вікно, на плющ, який ріс на стіні будинку у дворі, лічила листки, що опадали із плюща: Джонсі здавалося, що коли останній листок опаде, вона помре. Усі зусилля Сью збити Джонсі з цієї небезпечної думки зазнавали поразки. І ось на плющі залишився останній листок.
  • Життя дівчини врятував старий художник на ім'я Берман, бідний невдаха, який жив на першому поверсі, під студією Сью і Джонсі. Він під льодяним дощем уночі намалював на стіні листок плюща замість того, якого зірвав вітер. Видовище листка, що не підкоряється холодним вітрам і залишається на плющі, збудило в Джонсі волю до життя, і вона одужала. А старий Берман захворів на пневмонію і помер.
  • Це сумна і майже трагічна історія, сповнена глибокого переживання за долю героїв. Вони мешкають у районі «дахів XVIII століття, голландських мансард і дешевої квартирної плати». Всього майна в них -- «декілька олов'яних кухлів і одна-дві жаровні». Приблизно на такому самому рівні існує старий Берман. Проте жалюгідні життєві умови героїв -- лише тло, на якому найповніше розквітає краса їхніх душ.
  • Найбільш психологічно складним образом у новелі є старий Берман. Автор іронізує з його кумедної зовнішності:
  • «Борода Мойсея Мікеланджело ... спускалась у нього з голови сатира... на тіло гнома … з його постійних розмов про шедевр, який він коли-небудь залишить світові. До того ж, Берман п'є запоєм, у нього характер сварливого старого, який знущається з «будь-якої сентиментальності».
  • Але саме він виявляється спроможним на великий акт самопожертви: ціною власного життя підтримує дух Джонсі і рятує її від смерті. Цей старий невдаха і пияк постає взірцем тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на допомогу іншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі, а смерть його викликйє в нас такий самий біль, якби із життя пішла близька для нас людина.
  • «Останній листок» -- одна з найкращих новел в усій світовій літературі, яка розкриває тему відданої любові людини до людини.
  • Новела є взірцем майстерної композиції та вирізняється динамічним сюжетом. У ній автор використовує такий прийом, як несподівана кінцівка (до речі, це його улюблений прийом побудови сюжету). По суті, новела є прикладом «подвійної розв'язки», тобто тут наявні дві сюжетні лінії: хвороба Джонсі і шедевр Бермана. Формально основною сюжетною лінією є хвороба Джонсі, але тільки формально.
  • Насправді головною подією в творі є самовідданість Бермана. Обидві лінії набувають остаточного несподіваного розв'язання тільки в самому кінці новели, коли Сью розкриває правду подрузі. Завдяки такому прийому О. Генрі тримає читача в стані напруження до самого завершення новели. Але цей прийом виконує ще одну функцію -- за його допомогою старий Берман в одну мить морально виростає в наших очах і перетворюється на символ самопожертви.
  • Для проведення лінгвістичного аналізу з точки зору засобів когезії прослідкуємо за поведінкою хворої на пневмонію Джонсі, котра, не маючи сил опиратися хворобі, рахує останні листки старезного плюща за вікном :
  • … I want to see the last one fall. I'm tired of waiting. I'm tired of thinking. I want to turn loose my hold on everything, and go sailing down, down, just like one of those poor, tired leaves."
  • "...я хочу побачити, як впаде останній листок. Я стомилася чекати. Стомилася думати. Мені хочеться розслабитись, ні за що не триматися й полетіти - дедалі нижче й нижче - як один з отих нещасних, втомлених, виснажених листків."
  • Як бачимо, синоніми «нещасні, втомлені, виснажені», що характеризують листки рослини, відносяться не лише до плюща. Саме когезійні зв'язки, закладені у даних синонімах автор непомітно переходить до людини, яка змарніла від довготривалої хвороби. Таким чином можна сказати, що ці синоніми слугують у якості свого роду зв'язки між образами людини і рослин.
  • Проаналізуємо наступний уривок.
  • `Even chances,' said the doctor, taking Sue's thin, shaking hand in his. `With good nursing you'll win.' And now I must see another case I have downstairs. Behrman, his name is -- some kind of an artist, I believe. Pneumonia, too. He is an old, weak man, and the attack is acute. There is no hope for him; but he goes to the hospital to-day to be made more comfortable.'
  • «Шанси рівні, - сказав лікар, пожимаючи худеньку, тремтячу руку Сью. - При гарному догляді ви переможете. А зараз я маю відвідати ще одного хворого. Його прізвище Берман. Здається, він художник. Також запалення легень. Він вже старий і дуже слабкий, а форма хвороби тяжка. Надії немає ніякої, але сьогодні його відправлять до лікарні, там йому буде спокійніше.»
  • В цьому прикладі маємо синонімічні за значенням лексеми «старий» і «слабкий».
  • Знайдемо і розглянемо опис плюща у новелі:
  • An old, old ivy vine, gnarled and decayed at the roots, climbed half way up the brick wall. The cold breath of autumn had stricken its leaves from the vine until its skeleton branches clung, almost bare, to the crumbling bricks.
  • «... до половини тієї стіни видряпався старезний плющ, вузлуватий і підгнилий біля коріння. Холодний подих осені струсив з нього листя, й було добре видно, як майже голі галузки рослини чіпляються за потріскані цеглини.»
  • Синонімами у даному випадку виступають слова «старезний, вузлуватий і підгнилий». Використовуючи дані лексичні одиниці О.Генрі прагне провести невидиму зв'язуючу лінію між старою хворою рослиною та людиною, що занедужала.
  • При цьому слід підкреслити наступне: створена письменником реальна картина складається з окремих художніх деталей. Так, однією з деталей є символ рослини плюща (в християнській символіці він трактується протилежно: як символ вірності і символ смерті, безсмертя) допомагає налаштуватись на загальний психологічний стан у новелі, на сприйняття авторської думки твору.
  • Вагому увагу у дослідженні когезій них засобів даного літературного твору варто також приділити образу Бермана.
  • He was past sixty and had a Michael Angelo's Moses beard curling down from the head of a satyr along with the body of an imp. Behrman was a failure in art. He had been always about to paint a masterpiece, but had never yet begun it. For several years he had painted nothing except now and then a daub in the line of commerce or advertising. He drank gin to excess, and still talked of his coming masterpiece. For the rest he was a fierce little old man, who scoffed terribly at softness in any one, and who regarded himself as especial mastiff-in-waiting to protect the two young artists in the studio above.
  • «Йому вже перевалило за шістдесят, і борода в нього, як у скульптури Мікеланджело "Мойсей", кільцями спускалася з його голови сатира на тіло карлика. В мистецтві Берман був невдахою. Він весь час збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним роботи. Уже кілька років, як він не намалював нічого крім якоїсь мазанини - вивісок та реклам. Він надто багато пив і ще не облишав балачок про свій майбутній видатний неперевершений шедевр. Що ж до всього іншого, то це був сварливий, буркітливий, говіркий дідок, який нещадно знущався з усякої делікатності, в кому б вона не виявлялася, і дивився на себе як на сторожового пса, спеціально поставленого захищати двох молодих художниць у студії нагорі.»
  • Синонімічними засобами автор характеризує майбутній шедевр образотворчого мистецтва, який Берман збирався створити. Також даний прийом когезії О.Генрі використовує для опису характеру цього чоловіка. «Сварливий, буркітливий, говіркий» - саме цими синонімічними лексемаи автор дає влучну характеристику старій людині, при цьому також називаючи його «дідок».
  • В даному уривку можна також прослідкувати, як письменник використовує прийом порівняння. Передовсім це свідчить про майстерність американського письменника, котрий кількома рядками не тільки змальовує портрет Бермана, а й розкриває його характер, спосіб життя.
  • Розглянемо ще один елемент твору «Останній листок», а саме одну з реплік Бермана.
  • "Vass!" he cried. "Is dere people in de world mit der foolishness to die because leafs dey drop off from a confounded vine? I haf not heard of such a thing.
  • «-Що, - кричав він з жахливим грубим німецьким акцентом, - хіба ще є такі дурні, щоб умирати через листя, яке осипається з клятого, старезного, нікому не потрібного плюща? Вперше чую...»
  • Перед тим, як переходити до аналізу даного уривку, слід підкреслити наступне. Когезійні синонімічні одиниці найяскравіше представлені у запропонованому варіанті перекладу, а ніж в оригіналі. Даний факт можна пояснити тим, що в цьому випадку необхідно було яскраво і зрозуміло передати інформацію, імпліцитно закладену автором твору.
  • В даному уривку маємо наступні синонімічні одиниці: «клятий, старезний, нікому не потрібний». Звичайно, у даному випадку може виникнути суперечлива думка щодо того, чи можна називати дані лексеми синонімами, але, виходячи із різних визначень поняття «синонім», розглянутих нами вище у теоретичній частині даної роботи, можемо сказати, що в умовах даного контекстуального оточення вони виконують синонімічні функції.
  • При цьому автор також досить своєрідно натякає читачеві на те, що епітети «клятий, старезний, нікому не потрібний» можуть бути прийнятними не лише стосовно рослини - плюща, але й самого художника Бермана, який у своєму віці опинився самотнім, старезним і нікому не потрібним. Це і є одним і багатьох когезйних зв'язків, що наскрізь пронизують даний літературний твір, поєднуючи один образ з іншим.
  • Проаналізуємо наступне речення.
  • `She is very ill and weak,' said Sue, `and the fever has left her mind morbid and full of strange fancies.
  • «Вона дуже хвора і слабка, - сказала Сью, - і від лихоманки їй в голову приходять різні хворобливі фантазії.»
  • В якості лексем із синонімічним значенням в даному випадку використовуються слова «хвора» і «слабка». Обидві ще раз підкреслюють загальний настрій персонажів твору та настрій написання самої новели.
  • Розглянемо ще один уривок з цієї новели.
  • "Pull it up; I want to see," she ordered, in a whisper. Wearily Sue obeyed.
  • But, lo! After the beating rain and fierce gusts of wind that had endured through the livelong night, there yet stood out against the brick wall one ivy leaf. It was the last one on the vine. Still dark green near its stem, with its serrated edges tinted with the yellow of dissolution and decay, it hung bravely from the branch some twenty feet above the ground.
  • «- Підніми штору, я хочу подивитися, - пошепки наказала Джонсі.
  • Сью стомлено послухалася. Неймовірна річ! Цілу ніч періщив дощ і шаленів рвучкий вітер, а на цегляній стіні ще виднів листок плюща. Один-єдиний. Темно-зелений біля стебла, але з жовтизною тління й розкладу по зубчатих краях, - він хоробро тримався на галузці за двадцять фунтів до землі.»

Подобные документы

  • Класифікація синонімів у сучасній лінгвістиці. Повні та неповні синоніми. Функції оказіональних та мовних синонімів. Проблема вибору лексеми із синонімічного ряду. Застосування стилістичних прийомів, заснованих на синонімії, в поетичних текстах.

    курсовая работа [44,1 K], добавлен 05.04.2012

  • Синонімія сучасної української мови. Функціонування прикметникових синонімів у творах М. Коцюбинського. Прикметникові синонімічні сполучення, контекстуальні синоніми. Загальні типи синонімів за характером додаткових значень та абсолютні синоніми.

    реферат [43,2 K], добавлен 13.12.2011

  • Значення синонімів як одного з найуживаніших складників стилістичних засобів мови. Приклади використання синонімів у газетних текстах задля уникнення тавтології, поглиблення емоційної виразності мови, уточнення та роз'яснення, посилення ознаки або дії.

    статья [15,3 K], добавлен 23.11.2012

  • Особливості народних казок, їх тематика та внутрішня структура. Специфічні риси казок братів Грімм, протиставлення добра і зла в них. Лінгвостилістичні засоби вираження даних філософських категорій в творах авторів, практичний аналіз їх використання.

    курсовая работа [50,2 K], добавлен 06.12.2015

  • Епітет — засіб художньої мови: емоціональні властивості, художня семантика, основні види. Загальна характеристика епітетів, що використовуються у творчості І. Котляревського; аналіз епітетів, виражених прикметниками і дієприкметниками в поемі "Енеїда".

    курсовая работа [39,6 K], добавлен 06.10.2012

  • Аналіз основних критеріїв розмежування синонімічних одиниць та їх групування у синонімічні ряди, наявних у сучасній мовознавчій науці. З’ясування художніх функцій дієслівних синонімів у творах Г. Тютюнника. Класифікація досліджуваних дієслівних синонімів.

    курсовая работа [41,9 K], добавлен 05.12.2010

  • Визначення поняття синтаксичної трансформації як особливого виду міжмовного перетворення та невід’ємної частини процесу перекладу. Характеристика основних типів синтаксичних трансформацій та аналіз їх використання під час перекладу різних текстів.

    статья [24,1 K], добавлен 24.11.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.