Іменниковi деривати чоловiчого роду в "Матерiалах до словника..." Е. Тимченка

Композити з опорним іменниковим компонентом і суфіксом -ьникъ називали особу, яка характеризувалася тим, що названо в опорній основі й конкретизовано в першій основі складення. Морфологічне вираження першого компонента мало значно більше різновидів і було представлене такими типами основ: 1) іменникові: богомольникъ; 2) прикметниковими: чорнокнижникъ; 3) числівникові: первопристольникъ .

Майже у всіх дериватах аналізованих структурних типів як перші, так і другі компоненти не відзначаються високо частотністю, але є структурні типи, у яких другий компонент вживається більше одного разу: -мисленикъ, -верникъ, - славникъ і т. д.

Творення складно-суфіксальних іменників з опорним субстантивним компонентом та суфіксом -никъ базувалося як на об'єктних відношеннях, так і на атрибутивних, зокрема тих одиниць, які поєднували в собі ад'єктивно - субстантивні та промінально - субстантивні основи.

Складно - суфіксальні іменники з суфіксом -никъ та опорним субстантивним компонентом трапляються в джерелах середньоукраїнської мови частіше порівняно з дериватами з опорним вербальним елементом. Це свідчить про те, що формант -никъ активніше сполучається з іменниковими основами, ніж з дієслівними.

Середньоукраїнська мова, успадкувавши основні структурні типи давньоруськоукраїнських складних іменників, використовує значну кількість нових похідних, утворених за вже існуючими в мові зразками, наприклад: чорнокнижникъ (79:2,474) - «той, хто знається на магії», зловьрникъ (79:1,312) - «єретик».

Отже, складно суфіксальні іменники з суфіксом -никъ є давнім типом утворень в українській мові, розвиток яких відбувався в напрямку продуктивності. Розглянуті композити - це похідні з підрядними відношеннями компонентів. Опорними основами в них виступали основи дієслівні або іменникові, їм властива не лише специфіка народно - розмовної мови, а й книжна спрямованість (вживалися в церковно-книжних пам'ятках).

Композити з нульовим формантом

Суфікси -ь, - ъ, - а в праслов'янській мові мали специфічний характер, вони поєднували в собі дві функції: словотвірну й флексійну, тобто виконували роль дериваційних формантів і одночасно вказували на належність дериватів до певного типу відмінювання. Ця двофункційність була рисою, яка суттєво відрізняла структури з нульовим суфіксом від дериватів з матеріально вираженим формантом [1, с.21].

Давньоруськоукраїнська мова обмежено використовувала нульовий суфікс для творення полі кореневих слів [81, с.85], а в пам'ятках ХІ-ХІІІ ст. чисте складення й нульова суфіксація використовувались, хоч і в невеликій кількості. У пізній середньоукраїнській мові вони представлені у двох структурних різновидах: з опорною вербальною основою та з опорною субстантивною основою.

Похідні, структура яких поєднувала основи іменників і дієслів, співвідносилися зі словосполученнями з об'єктними відношеннями між компонентами. Композити з опорним вербальним елементом сформувались ще в праслов'янський період, цей тип був малопродуктивним, але базувався на живій народній мові й функціонував майже поза церковнослов'янським впливом.

Занепад зредукованих голосних викликав зміни у формально-фонетичних модифікаціях нульового форманта. На місці давнього поєднання нульового суфікса й матеріально вираженої флексії -ь або -ъ виник формант, який становить собою єдність нульового суфікса й нульового закінчення [1, с.66]. У староукраїнській мові він виступав у двох модифікаціях: нульовий суфікс + закінчення -а та нульовий суфікс + нульове закінчення. Формант із закінченням -а значно активніше використовувався для творення монокореневих нульсуфіксальних іменників.

Нульовий формант займав позицію високої продуктивності у сфері складно - суфіксальної деривації у пізній українській мові. У XVI -XVII ст. поповнюється склад дериватів - назв осіб з цим формантом: доматуръ (79:1,221) - «той, хто постійно сидить вдома», дьеписъ (79:1,239) - «історик; той, хто описує події», звьроьдъ (79:1,309) - « той, хто їсть тварин», куроьдъ (79:1,392) - «той, хто їсть курей». Трапляються назви свят: Великъдень (79:2,92) - «Пасха».

У «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка відсутні нульсуфіксальні іменники, що позначають людей за внутрішніми якостями, уподобаннями, поведінкою: даролюбь, лютодьй, прьлюбодьй, зломисль, хоч вони наявні в інших пам'ятках цього періоду.

Творення композитів, що поєднували в собі субстантивно - вербальні основи, базувалось на словосполученнях з об'єктними відношеннями: свиноьдъ - їсти свиню, зловърникъ - вірити злу.

Творення девербативів зі структурою, що поєднувала в собі субстантивно - вербальні основи, базувалося на об'єктних відношеннях між частинами підрядного мотивувального словосполучення, наприклад: волопасъ (79:1,112) - пасти волів, куроьдъ (79:1,392) - їсти курей, броваръ (79:2,69) - варити пиво.

Композити з опорним вербальним елементом, зафіксовані з попередніх століть: доматуръ (79:1,221) - «той, хто постійно сидить вдома», дьеписъ (79:1,239) - «історик; той, хто описує події», звьроьдъ (79:1,309) - «той, хто їсть тварин».

У таких похідних зберігається тенденція до трансформації високочастотних дієслівних компонентів у суфіксоїди, наприклад: -ьдъ, -пасъ, -писъ. Перші ж елементи складень не належать до продуктивних, вони вживаються одноразово в якійсь конкретній лексемі, наприклад: звьро-, куро-, свино-. Композити аналізованої структури можна кваліфікувати як емоційно - виразні, динамічні утворення. Ізольована від матеріальних суфіксів, дієслівна основа надає їм стилістичного забарвлення, вона яскраво виражає ідею процесу.

Основні принципи виділення нульового словотворчого афікса в складних іменниках з другим субстантивним елементом - ті ж, що і в іменниках з опорним дієслівним компонентом.

Нульсуфіксальні - складні похідні з опорним субстантивним компонентом були менш розповсюджені в пам'ятках середньоукраїнської мови, ніж композити з опорним вербальним компонентом. Це можна пояснити тим, що значна частина складень з опорним іменниковим елементом оформлена як іменники - чисті складення.

Слід відзначити, що нульсуфіксальні - складні іменники відрізняються такою особливістю: їх опорні компоненти завжди знаходяться в постпозиції до другої основи слова; правила «зовнішнього» синтаксису мотивувальних словосполучень відповідають відношенням валентності між частинами складних слів [51, с.134].

Отже, композити з нульовим формантом протягом ХV-ХVІІІ ст. відрізнялися найбільшим спектром лексико-словотвірних значень. Нульовий формант був одним із продуктивних у сфері складно-суфіксальної деривації, хоча продуктивність ця певною мірою обмежується високо частотністю опорних елементів складень(-ьдъ, -пасъ, -писъ), і тоді творення нових дериватів відбувалося за вже наявними зразками. Попри це нульовий суфікс освоював дедалі більшу дериваційну базу. Аналізовані похідні досить розгалужені як у плані вираження семантики, так і з точки зору їх структурної організації. Аналізовані деривати функціонували переважно в літературних творах, фольклорних джерелах, рідше у церковно-книжних пам'ятках.

Складно-суфіксальні іменники з суфіксом -ца

Близьким до типу композитів на -ецъ за своєю словотвірною та лексичною семантикою є дериваційний тип складно - суфіксальних іменників з формантом -ца (-ця) на позначення осіб чоловічого роду.

Похідні з аналізованим формантом функціонували ще в давньоруськоукраїнський мові, де були представлені лише конструкціями з опорним вербальним компонентом: злотворна, животодавца. У праслав'янській мові суфікс -ьца мав ще форму -ьса.

Суфікс -ца не був продуктивним у давньоруській, а у мові подальших періодів його продуктивність дещо зросла, оскільки у «Матеріалах до Словника…» Є.Тимченка спостерігаємо деривати даного типу: мужебойца (79:2,438) - «той, хто вбиває людей», злочинца (79:1,319) - « той, хто чинить злочинні дії», благолюбца (79:1,53) - «той, хто любить блага», богомольца (79,1,60) - «той, хто молиться Богу», дивотворца (79:1,218)- «той, хто творить дива».

Таким чином, суфікс -ца займав позицію низької продуктивності в сфері складно - суфіксальної деривації іменників протягом ХV-ХVІІІ ст. Композитні іменники з суфіксом -ца - це найменш розгалужена група як у кількісному відношенні, так і плані вираження семантики. Вони представлені лише конструкціями з опорним вербальним компонентом.

Складно - суфіксальні деривати чоловічого роду на -ица спостерігаються як з другою вербальною, так і субстантивною основами. У ролі першого елемента виступали основи іменникові, наприклад, мужобойца (79:1,438) - «той, хто вбиває людей», богомольца (79,1,62) - «той, хто молиться богу», злочинца (79:1,313) - «той, хто робить злочинні справи», дивотворца (79:1,219) - «той, хто творить дива». Аналізовані похідні співвідносяться з об'єктними підрядними словосполученнями (вбивати людей, молитися богу, чинити зло, творити диво). Творення аналізованих композитів з субстантивно - вербальними основами базувалося на об'єктних відношеннях між частинами мотивувального сполучення, а значення виражалось спільним семантичним компонентом «той, хто».

Високою продуктивністю в системі композитотворення характеризувалися складно - суфіксальні форманти з постпозитивними компонентами -ецъ, -никъ, -О, вони освоювали дедалі більшу дериваційну базу, розширювали коло лексико-словотвірних значень. Значно менше продуктивним був суфікс -ца. Крім того, суфікси відрізнялися один від одного сполучуваністю з основами різних типів. Так форманти -ець та -О, -ца активніше сполучувалися з дієслівними основами, -никь з іменниковими.

Аналізовані складно-суфіксальні іменники української мови ХV- ХVІІІ ст. поділяються на два структурні різновиди. Відповідно до основного поділу всіх похідних цього способу словотвору: складення з опорним субстантивним та вербальним компонентами. Морфологічна репрезентація першого елемента складення мала значно більше різновидів і була представлена субстантивними, ад'єктивними, прономінальними, нумеральними та адвербіальними основами. Місце опорного компонента в розгляданих лексемах не завжди є фіксованим, трапляються випадки, коли він знаходиться на початку складення. Численнішу групу становили композити з другим вербальним елементом і поступалися зазначеним вище утворенням похідні з опорним субстантивним компонентом.

Описані структурні типи середньоукраїнської мови не мають якихось істотних відмінностей у порівнянні зі словами аналогічної словотвірної структури, зафіксованими давньоруськоукраїнськими джерелами. Характеристики мотивувальних основ, способи поєднання компонентів композитів в основному відповідають існуючим раніше тенденціям. Специфіка змістових відношень між частинами складного слова, співвідношення особливостей внутрішньої та зовнішньої валентності полікореневих давньоруськоукраїнських лексем зберігається у мові подальших періодів.

Складно - суфіксальні похідні - це результат розвитку дериваційної системи української мови, її досить розгалужена й активна ділянка. Їх формування відбувалося за іншими законами ніж у похідних, утворених чисто суфіксальним способом: суфікс додавався не до готової композитної основи, а одночасно з поєднанням двох основ у цілісно оформлену одиницю.

ВИСНОВКИ

Система афіксів чоловічого роду, які використовувалися для творення назв осіб, при всій своїй варіативності зберегла цілісність і єдність на всій території розселення української людності.

Зміни торкнулися, головним чином, матеріальних реалізаторів системи - суфіксів: змінилася їх продуктивність, розширився або звузився набір їх семантичних функцій, зросла кількість формантів. З'явився ряд нових форматів, розширилась дериваційна база словотворення.

Зіставлення суфіксів через призму лексико - словотвірних значень утворених ними слів показує, що при всій подібності суфікси різняться між собою не лише набором функцій, рівнем продуктивності, а й словотвірними зв'язками з різними частинами мови, семантичною орієнтацією при словотворенні, активністю їх використання в тих чи інших значеннях тощо. На рівні конкретних лексико - словотвірних значень в історії української мови конкурувало небагато формантів, що свідчить про високу впорядкованість словотвірної системи у рамках певної варіативності. Конкуруючі словотворчі засоби зазнали стилістичної диференціації на рівні мовної норми, на рівні обслуговування різних тематичних груп лексики в рамках єдиного лексико - словотвірного значення, що не виключає також дистрибуції афіксів за різними основами.

Високопродуктивні форманти -ник, -ець, -тель із широким набором лексико - словотвірних значень виявилися найбільш гнучкими й мобільними в реагуванні словотвірної системи на потреби комунікативної діяльності. Ці суфікси постійно нарощували свою продуктивність, освоювали дедалі ширшу дериваційну базу, розширили коло лексико - словотвірних значень, що обов'язково призводило до розриву єдиної сталої форми, тобто до появи поширених морфемно - ускладнених суфіксів, які перебувають на різних етапах спеціалізації, руху до однозначності. Винятком у цьому плані є високопродуктивний і багатофункціональний в давньосхіднослов'янській мові нульовий суфікс, який в українській літературній мові дещо звузив своє функціональне навантаження в творенні найменувань осіб, змінювався у багатьох випадках матеріально вираженим формантом -ок.

Функціонування суфіксів, які перебували в позиції високої продуктивності, супроводжується розширенням словотвірної бази за рахунок включення в неї слів тих частин мови, які раніше не брали участі в творені слів певного типу. Це правило не стосується тих формантів, які мали вузькофункціональне значення.

Серед дериватів із модифікаційним словотвірним значенням у загальних описах словотвірної афіксальної системи української мови звичайно не виділяються іменники зі значенням чоловічої статі, оскільки для української мови є типовим творення найменувань жіночої статі від чоловічої, а не навпаки. Між тим фактичний матеріал показує, що такий словотвір мав місце в історії української мови. Панівна більшість таких структур має мутаційне словотвірне значення /бабник, бабич, дівчур/; модифікаційне словотвірне значення спостерігається в небагатьох словах, і лише деякі з цих дериватів закріпилися в літературній мові.

У розвитку й становленні словотвірної системи української мови значну роль відіграли запозичені суфікси, які в сполучуваності з власними чи іншомовними твірними основами /за винятком давньозапозиченого суфікса -ар/ перебували в опозиції до східнослов'янських формантів: сполучувалися, як правило, лише з неслов'янськими твірними основами. Запозичені суфікси, виявляючи виняткову продуктивність, регулярність, творять чітко окреслені в семантичному плані іменники, дериваційна база яких спирається як на іномовні, так і на власні твірні основи. Конкуренція запозичених і власне українських формантів у ряді випадків зумовлює їх більш вузьку спеціалізацію.

В українській мові спостерігається тяжіння до використання формантів, які в давньосхіднослов'янській мові займали позицію високої продуктивності (-никъ, -ецъ, -аръ) пізніше розгорнули свою продуктивність суфікси (-анъ, -унъ) та інші. Найбільшою продуктивністю в творенні назв осіб характеризувалися суфікси -никъ, -ецъ, -ца, -О, які розширювали коло лексико - словотвірних значень. Отже, розвиток словотвірної системи мови значною мірою інтенсифікований не лише розширенням денотативної бази словотвору, а й потребами збагачення стилістичних ресурсів української мови, їх розбудовою.

Конфіксація, виступаючи явищем пізнішим за суфіксацію та маючи власний набір формантів і власне коло функцій, посідає вагоме місце у становленні системи афіксальної деривації іменника XV - XVII ст. Конфіскація полягає у двобічному (двоелементному) ускладненні твірної основи у процесі формування похідного слова. Конфікс - це єдина двоелементна морфема, яка обрамляє твірну основу і має єдине словотвірне значення, яке формують її складники. Конфіксальні деривати - надзвичайно розгалужена й активна ділянка української словотвірної системи. Конфікси з другим компонентом - никъ дали численні похідні з широким колом значень. Другі елементи цих афіксів виконують класифікаційну роль показника назви предмета, особи. Модифікація цих загальних значень відбувається через перший компонент конфікса. У сфері іменників з постпозитивним елементом -ник у препозиції звичайно виступають частини, співвідносні з колишніми префіксами.

Більшість цих дериватів утворена від іменникових основ. Відіменниковий словотвір конфіксальних похідних за загальною кількістю утворень і діапазоном лексико - словотвірних значень на тлі словотворення відприкметникового, віддієслівного, був найбільш продуктивним.

У середньоукраїнській мові високопродуктивними є конфікси вы-… -никъ, роз-…-никъ, роз-…-телъ, без-…-никъ, пер-…-никъ, по-…-никъ, на-…-никъ. Вони виявилися найбільш гнучкими, мобільними в реагуванні словотвірної системи на потреби комунікативної діяльності. Таким чином, іменникова конфіксальна підсистема, почавши становлення у праслов'янський період, до кінця XVII ст. сформувала підґрунтя для подальшого розвитку.

Конфіксальні деривати становлять цілісну і органічну систему, яка перебуває у стані динамічного розвитку і постійних змін, що стосуються насамперед матеріальних реалізаторів - конфіксальних формантів. Функціонуючи поряд з іншими морфемами, конфіксальні форманти належать до активних словотворчих засобів. Реалізуючи за один мовний акт великі обсяги значень, конфікси не переобтяжують мову, а функціонально і точно формують мовну семантику.

Девербативи з опредметненим значенням дії формують категорію граматичної субстантивації, що утворюється на перетині синтаксису і словотворення. Поява таких девербативів пов'язана зі зміною синтаксичних умов функціонування дієслова в реченні - переміщення його в позицію підмета. Це дало підстави розглядані похідні вважати синтаксичними дериватами. На противагу дериватам лексичним, поява яких супроводжується певними змінами в семантиці твірних, зміст синтаксичних дериватів визначається виключно мотивувальним словом. Зберігаючи дієслівну семантику, девербативні іменники з опредметненим значенням дії, процесу, стану успадковують від мотивувальних і певні формально - граматичні інтеграційні ознаки. Транспозитором, який переводить дієслово в іменник виступає суфіксальний формант, що має нульове ономасіологічне навантаження і є носієм значення граматичної предметності. Таку функцію в розгляданих синтаксичних дериватах виконує нульсуфіксне словотворення. Іменники чоловічого роду з нульовим суфіксом відзначаються стабільною продуктивністю. За структурними ознаками розглядувані іменники утворюють багату і складну систему лексико - словотвірних типів, яка формувалася протягом тривалого історичного періоду.

Складно-суфіксальні похідні - результат активного розвитку дериваційної системи української мови, її надзвичайно розгалужена і активна ділянка. Вони є невід'ємним компонентом формування значення слів і вираження думки, значно збагатили лексичний склад української мови за писемний період її розвитку. Їх ознаки: наявність у слові двох компонентів, цілісна оформленість, різного ступеня співвіднесеність зі словосполученням, наявність мотивованості, наявність узагальненої словотвірної семантики - синтагматичного дериваційного значення, до якого додається словотвірне й категоріальне значення відповідного форманта.

Зародження основних моделей складно - суфіксальної деривації іменників простежується ще в найдавніших пам'ятках давньоруськоукраїнської мови. Остаточне формування структурних типів композитів припадає на XVII ст. Саме з цього часу спостерігається розширення дериваційної бази та інтенсивний ріст численності досліджуваних похідних. У залежності від частиномовного походження другого компонента всі складні абстрактні іменники поділяються на дві групи: з опорною дієслівною та опорною іменниковою основами.

У сфері складно - суфіксальної деривації діяла тенденція до залучення найпродуктивніших формантів. Формування словотвірного значення, поєднання словотворчого форманта з твірною основою в структурах, утворених способом основоскладання в поєднанні з суфіксацією, відбувалося за іншими законами, ніж у похідних, утворених суто суфіксальним способом, суфікс додавався не до готової композитної основи, а одночасно з поєднанням двох основ у цілісно оформлену одиницю. Успадкувавши загальнослов'янську словотвірну типологію в сфері композитотворення, дериваційна система української мови надала різним структурним типам неоднаковий ступінь продуктивності, який міг знижуватись чи навпаки - підвищуватися з часом.

У словотвірній системі іменників середньоукраїнської мови XV-XVIII ст. уже намітилися риси, які характеризують словотвірну будову іменників сучасної української літературної мови, вже сформувалися продуктивні словотворчі типи, властиві і сучасній українській мові. Із зміною словникового складу мови, з випадінням застарілих і появою нових слів змінився до деякої міри склад словотворчих засобів мови: ряд непродуктивних афіксів вийшов з обігу, а на їхньому місці з'явилися нові іменникові форманти (конфікси). І навпаки, деякі з непродуктивних афіксів активізувалися і тепер входять до складу продуктивних іменникових словотворчих засобів української мови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду): Монографія. - К.: КДПІ, 1993. - 214 с.

2. Білоусенко П.І. Нариси з історії українського словотворення (суфіксація): Монографія / Білоусенко П.І., Німчук В.В. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - 205 с.

3. Бевзенко С.П. Із суфіксального словотвору іменника в пам'ятках українського полемічного письменства поч. XVII ст. (на матеріалі «Перестороги») // Тези доп. та пов. Міжвузівської наукової конференції з питань східнослов'янського іменного словотвору /Запоріжжя, 1974р./. - К., 1974. - С 36-45.

4. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови. - К.: Наукова думка, 1991. - 342 с.

5. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз). - К.: Наукова думка, 1991. - 172 с.

6. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. - К.: Наукова думка, 1987. - 211 с.

7. Бондаренко А.В. Теорія морфологічних категорій. - Л.: Наука,1976. - 198с.

8. Бурячок А.А. Іменниковий словотвір старокнижної лексики в українській літературній мові (кінець ХVІІІ - перша пол. ХІХ ст.) // Мовознавство. 1974. - №5. - С. 66-75.

9. Виноградов В.В. Современный русский язык. Ч II. - М.: Наука, 1938. - Вид-во Харк. ун-ту. - 216 с.

10. Виноградов В.В. Русский язык / Грамматическое учение о слове: Учебное пособие. - М.-Л.: Учпедгиз, 1947. - 784 с.

11. Виноградов В.В. Словообразование и его отношение к грамматике и лексикологии // Вопросы теории и истории языка. - М.: Наука, 1952. - 207 с.

12. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. - К.: Рад. школа, 1982. - 208 с.

13. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. - К.: Наукова думка, 1980. - 286 с.

14. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. - К.: Наукова думка, 1988. - 255 с.

15. Вознюк Л.В. Изучение состава слова и словообразования в школе: пособие для учит. - К.: Радянська школа, 1986. - 103 с.

16. Воропай С.В. Система конфіксального творення іменників в українській мові ХІХ - ХХ ст.: Дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 /Запорізький нац. ун-т/ - Запоріжжя, 2000. - 264 с.

17. Гинзбург Е.Л. Словообразование и синтаксис. - М.: Наука, 1979. - 263 с.

18. Головин В.Г. Очерки по русской морфемике и словообразованию. - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1990. - 188 с.

19. Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалі іменника) // Мовознавство. - 1994. - № 6. - С. 22-28.

20. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. - К.: Наукова думка, 1977. - 118 с.

21. Горпинич В.О. Назви жителів в українській мові (питання словотвору, слововживання та нормування). - К.: Вища школа, 1979. - 187 с.

22. Горпинич В.О., Лобода В.В., Масенко Л.Т. Власні назви і відтопонімні утворення Інгуло-Бузького межиріччя. - К.: Вища школа, 1967. - 156 с.

23. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський держ. ун-т, 1998. - 189 с.

24. Грищук В.В. Деякі теоретичні питання словотвірного значення // Мовознавство. - 1991. - № 3 . - С. 34-41.

25. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV -XV ст. - К.: Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. - 298 с.

26. Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір. Синонімія. Стилістика. - К.: Наукова думка, 1982. - 170 с.

27. Железнова Р.В. Из истории имен существительных с суффиксом -арь в русском литературном языке. - М.: Высшая школа, 1990. - 243 с.

28. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Самійленко С.П., СлинькоІ.І. Історична граматика української мови. - К.: Вища школа, 1980. - 304 с.

29. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. - Донецьк : Вид-во Донецьк. ун-ту, 1996. - 437 с.

30. Земська Е.А. Современный русский язык. Словообразование. - М.: Просвещение, 1973. - 304 с.

31. Зверев А.Д. Словообразование в современных восточнославянских языках. - М.: Высшая школа, 1981. - 163 с.

32. Звєрєв А.Д. Словотвірне значення в семантичній структурі похідних // Мовознавство. - 1988. - № 1. - С. 21-27.

33. Ільїн В.С. Префікси в сучасній українській мові. - К.: Вид-во АН УРСР, 1953. - 167 с.

34. Ільїн В.С. Словотвір // Курс сучасної української літературної мови. Т.І. - К.: Рад. школа, 1951. - С. 344-427.

35. Іншакова І.О. Розвиток іменникової конфіксації в історії української мови (структури з компонентом -ник): Автореф. дис. … к. філол. наук: 10.02.01 /Дніпропетровський держ. ун-т/. - Дніпропетровськ, 1996. - 26 с.

36. Карпіловська Є.А. Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови (будова та реалізація): Автореф. Дис. … к. філол. наук: 10.02.01 /НАН України Інститут мовознавства ім.. О.О.Потебні/. - К., 2000. - 24 с.

37. Каспришин З.О. Особливості словотвірної системи полімотивованих іменників зі значенням особи // Словотвірна та семантична структура української лексики/ Методичні читання «Словотвірна та семантична структура української лексики», присвячені пам'яті засновника дериватологічної школи на Україні проф. Івана Ковалика. - Львів, 1991.- 327 с.

38. Каспришин З.О. Складні випадки словотвірного аналізу // Українська мова і література у школі. - 1989. - № 11. - С. 53-59.

39. Качайло К.А. Історія іменникової конфіксації української мови (структури з другим компонентом -ок): Автореф. дис. … к. філол. наук: 10.02.01 /Дніпропетровський держ. ун-т/. - Дніпропетровськ, 1997. - 23 с.

40. Клименко Н.Ф., Карпіловська А.Є. Морфемні структури слів у сучасній українській мові // Мовознавство. - 1991. - № 4. - С. 10-21.

41. Клименко Н.Ф. Система афіксального словотвору сучасної української літературної мови. - К.: Наукова думка, 1973. - 161 с.

42. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. - Львів: Видавництво Львівського університету, 1958. - 83 с.

43. Ковалик І.І. Основні проблеми вчення про словотвір // Українська мова і література у школі. - 1970. - № 11. - С. 22-30.

44. Ковалик І.І. Питання іменникового словотвору в східнослов'янських мовах у порівнянні з іншими слов'янськими мовами. - Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1958. - 194 с.

45. Ковалик І.І. Питання слов'янського іменникового словотвору. - Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1958. - 152 с.

46. Ковалик І.І. Питання словотвору: Зб. наук. праць. - К.: Вища школа, 1979. - 95 с.

47. Ковалик І.І., Самійленко С.П. Загальне мовознавство. - К.: Вища школа, 1985. - 425 с.

48. Коломієць В.М. Суфіксальний словотвір в українських назвах сільськогосподарських професій // Питання словотвору і граматичної структури української мови. - Дніпропетровськ, 1976. - 218 с.

49. Кравченко М.В. Морфологічні явища і словотвірна структура слова // Укр. мова і літ. в школі. - 1984. - №6. - С. 51-55.

50. Кровицька О.В. Назви осіб в українській мовній традиції ХVІ-ХVІІ ст. Семантика і словотвір. - Львів, 2002. - 212 с.

51. Ліпич В.М. Динаміка складно-суфіксальної деривації в українській мові XI -XIII ст.: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01. - Запоріжжя, 2005. - 194 с.

52. Лопатин В.В. Русская словообразовательная морфемика: Проблемы и принципы описания . - М.: Наука, 1977. - 315 с.

53. Максимець О.М. Формування словотвірної структури іменників зі значенням опредметненої дії в новій українській мові: Дис. … канд. філол. наук: 10.02.01. - Запоріжжя, 2007. - 158 с.

54. Майборода А.В. Из истории украинского словообразования // Суффиксальное образование существительных на материале украинских грамот XVI ст. - Харьков : Изд-во Харьк. ун-та, 1957. - 132 с.

55. Майборода А.В. Творення іменників чоловічого роду за допомогою суфікса -ок // Питання історичного розвитку української мови. - Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1962. - 168 с.

56. Меркулова О.В. Динаміка конфіксальної деривації української мови XI -XIII ст.: Дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 - Запоріжжя, 2005. - 229 с.

57. Мукан Г.М., Передерій Г.Р. Префіксально-суфіксальний спосіб словотворення // Українська мова і література у школі. - 1980. - № 9. - С. 42-47.

58. Німчук В.В. Давньоруська спадщина у лексиці української мови. - К.: Наукова думка, 1992. - 415 с.

59. Німчук В.В., Лиса Г.І. «Матеріали до Словника…» Євгена Тимченка: В 2-х томах. - К. - Нью-Йорк, 2003. - Т.1-2.

60. Німчук В.В. Староукраїнська лексикографія. - К.: Наукова думка, 1980. - 304 с.

61. Німчук В.В. Мовознавство в Україні в XIV - XVII ст. - К.: Наукова думка, 1985. - 222 с.

62. Олексенко В.П. Словотвірні категорії суфіксальних іменників: Монографія. - Херсон, 2002. - 239 с.

63. Олійник І.С. Іменники з суфіксом -ар (-яр) на позначення назв осіб // Питання словотвору. - К.: Наукова думка, 1979. - 87 с.

64. Олійник І.С. Іменники з суфіксом -ець на позначення назв осіб // Дослідження словотвору та лексикології. - К.: Наукова думка, 1985. - С 12-22.

65. Пінчук О.Ф. Словотвірна структура віддієслівних іменників сучасної української літературної мови. (Морфологічна будова сучасної української літературної мови). - К.: Наукова думка, 1975. - С. 35-82.

66. Плахоніна О.В. Історичні зміни в морфологічній будові слів сучасної української мови (перерозподіл та ускладнення): Автореф. дис. … к. філол. наук: 10.02.01 /Харківський нац. ун-т/. - Харків, 2006. - 20 с.

67. Плющ М.Я. Словотвір // Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Гриценка. - К.: Вища школа, 1997. - 493 с.

68. Пономаренко В.Д. Словотвірна семантика іменників-відад'єктивів сучасної української мови (проблема фразеологізації значень дериватів): Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 /Харк. держ. ун-т/. - Харків, 1996. - 21 с.

69. Прокопчук О.О. Дієслівні значення іменних віддієслівних утворень // Мовознавство. - 1975. - №1. - С. 337-37.

70. Романова Н.П. Словообразование и языковые связи. - К.: Наукова думка, 1985. - 188 с.

71. Русаченко Н.П. Морфологічні процеси у словозміні та словотворі староукраїнської мови другої половини ХVI - XVIII ст.: Автореф. дис. ... к. філол. наук: 10.02.01 /НАН України Інститут української мови/. - К., 2004. - 20 с.

72. Самійленко С.П. Нариси з історії морфології української мови. Ч.І. - К.: Радянська школа, 1964. - 234 с.

73. Сікорська З.С. Префіксально-суфіксальні іменники в сучасній українській мові // Українська мова і література у школі. - 1986. - № 4. - С. 47-51.

74. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1994. - 670 с.

75. Словник афіксальних морфем української мови /Н.Ф.Клименко, Є.А.Карпіловська, Т.І.Недозим /. Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України . - К., 1998. - 435 с.

76. Соколова С.О. Формально-семантичне варіювання перфіксів і проблема єдності слова // Мовознавство. - 2002. - № 1. - С. 32-37.

77. Стовбур Л.М. Еволюція конфіксальної деривації іменників (форманти з матеріально не вираженим другим компонентом): Дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 /Зап. держ. ун-т/. - Запоріжжя, 2004. - 206 с.

78. Тилик О.Ф. Іменники зі значенням подібності: способи творення та сфери використання: Автореф. дис. ... к. філол. наук: 10.02.01 /Запорізький держ. ун-т/. - Запоріжжя, 2004. - 18 с.

79. Тимченко Є. Матеріали до СЛОВНИКА писемної та книжної середньоукраїнської мови XV-XVIII ст.: У 2 кн. - К. : Вид-во Ін-ту укр. мови НАНУ, 2003.

80. Токар В.П. Історія суфікса -к(а) в українській мові. - Дніпропетровськ, 1959. - 50 с.

81. Улуханов И.С. Словообразовательная семантика в русском языке и принципы ее описания. - М: Наука, 1977. - 256 с.

82. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови: Навчальний посібник. - Ч.1. - Запоріжжя: ЗДУ, 1993. - 214 с.

83. Шведова В.О. Суфіксальний словотвір особових чоловічих імен (на матеріалі середньонаддніпрянських лівобережних пам'яток др. пол. ХVІІ - п. п. VІІІ ст.) // Мовознавство. - 1979. - № 2. - С. 58-61.