Параметричні прикметники в англійській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

прикметник семантичний параметричний англійський

В сучасній лінгвістиці все більш актуальнішим стає динамічний аспект розгляду мовних одиниць і визначення зв'язків, в які вступають ці одиниці в мові. А виявлення внутрішньомовних і екстралінгвістичних законів, керуючих вживанням різних одиниць мови в поєднаннях з іншими, дозволяє виявити механізми когнітивної діяльності людини.

Не викликає сумніву факт, що динамічний аспект розгляду значення слова дозволяє виявити величезні виразні можливості полісемії. Останнім часом комунікативна лінгвістика стрімко розвивається і демонструє переваги дослідження семантики слова через його вживання, оскільки вживання слів у різних поєднаннях призводить до трансформації їх семантики та до появи у них нових значень. Саме в контексті найбільш чітко і виразно розкриваються потенційні смисли, які визначають семантичну структуру слова.

Цікавим об'єктом дослідження з цієї точки зору є параметричні прикметники, як категорія означувальних слів. Будучи результатом сприйняття навколишнього світу за допомогою зору, параметричні прикметники представляють предметний просторовий світ і характеризують цей світ у лінійному вимірі.

Представляючи на мовному рівні просторові характеристики об'єктів матеріального світу, параметричні прикметники в різних мовах характеризуються простотою визначення їх значення. Віднесення їх до емпіричних прикметників (що відображають зорове сприйняття ознак об'єктів), на перший погляд, робить їх семантику прозорою. З іншого боку, відсутність чітких меж їх вживання дає можливість їхньому подальшому семантичному розвитку і формуванню переносних значень, не пов'язаних з розмірними характеристиками об'єктів. Тому виявлення векторів семантичного розвитку параметричних прикметників в різносистемних мовах є актуальною проблемою з точки зору теорії мови і лексикографічного подання цих одиниць в різних типах лінгвістичних словників.

В роботі ми виходимо з того, що параметричні прикметники - не знаки з раз і назавжди заданою структурою змісту. Визнання пластичності і змінності їхньої семантики дозволяє сформулювати гіпотезу нашого дослідження наступним чином: розвиток параметричних прикметників обумовлений їх семантичним розподілом і валентністю, що, по-перше, дає можливість зняти розпливчастість семантики цих мовних знаків, по-друге, виявити специфіку концептуалізації, подання і характеристики непредметного світу цим класом слів.

Об'єктом дослідження в даній магістерській роботі є параметричні прикметники лінійного вимірювання в таких мовах, як українська та англійська.

Предметом дослідження виступають валентнісні властивості параметричних прикметників, що визначають їх сполучувальні можливості та особливості семантичної трансформації.

Вибір для аналізу даного лексико-семантичного класу слів вмотивований тим, що параметричні прикметники характеризуються неоднаковою комбінаторною здатністю в досліджуваних мовах. Крім того, для передачі певного мовного змісту в досліджуваних мовах можуть використовуватися різні параметричні прикметники, що створює певні труднощі як у їхній лексикографічній розробці, так і в практичному використанні. Слід також відзначити, як показує аналіз емпіричного матеріалу досліджуваних мов, що величезну роль параметричні прикметники відіграють в позначенні різних характеристик «невидимих світів» - абстрактних, візуально і тактильно не сприйманих.

Мета магістерської роботи полягає у виявленні векторів семантичного розвитку параметричних прикметників та обгрунтуванні залежності трансформації їх значення від поєднання з іншими лексичними одиницями.

У відповідності з метою, поставленою в роботі, передбачається вирішення наступних завдань:

1) розглянути різні концепції, пов'язані з прикметниками як категорією означувальних слів;

2) визначити специфіку такого лексико-семантичного розряду слів, як параметричні прикметники лінійного виміру;

3) на основі аналізу різних трактувань поняття «значення слова» та огляду існуючих напрямків, пов'язаних з виявленням типів лексичного значення слова, визначити специфіку семантичної деривації;

4) простежити дистрибутивні можливості параметричних прикметників з різними групами іменників;

5) виявити особливості семантичної структури параметричних прикметників лінійного виміру (високий / низький, high / low; довгий / короткий, long / short; глибокий / мілкий, deep / shallow; широкий / вузький, broad / narrow; товстий / тонкий, thick / thin) в англійській та українській мовах;

6) на основі системних даних лексикографічних джерел та результатів перевірки сполучувальних можливостей визначити комбінаторні можливості параметричних прикметників лінійного вимірювання в досліджуваних мовах;

7) виявити можливі розбіжності у комбінаторних можливостях і метафоричних значеннях параметричних прикметників у досліджуваних мовах.

Зазначені завдання визначили набір загальних методів дослідження і конкретних прийомів, що використовуються в роботі. Основним для нас виявився валентнісний аналіз, що сприяв виявленню сполучувальних можливостей параметричних прикметників і визначенню їх валентністних характеристик. Методика валентнісного аналізу використовувалася в комбінації з дистрибутивним аналізом, що дозволив визначити всі сфери, в яких можуть зустрічатися параметричні прикметники лінійного виміру. Лінгвістичний експеримент дозволив визначити основні номінативні значення і комбінаторну здатність параметричних прикметників, а також можливі шляхи формування переносних значень.

Підвищений інтерес до комунікативної сторони мови в цілому, а також недостатня вивченість механізмів комбінаторики мовних знаків та семантичної деривації зокрема, зумовили необхідність використання контекстуального аналізу, спрямованого на виявлення впливу на семантику досліджуваних одиниць та умов їх функціонування.

Матеріал дослідження взятий з існуючих тлумачних, фразеологічних, двомовних словників української та англійської мов, художньої літератури. Перевірка сполучувальних можливостей досліджуваних параметричних прикметників здійснювалася за допомогою лінгвістичного експерименту, результати якого представлені у додатку.

Методологічною основою дослідження послужили фундаментальні положення сучасної лінгвістики про те, що в дослідженні когнітивних структур важливе місце займають мовні дані, що в мові відображаються результати когнітивної діяльності людини, а безперервний розвиток лексичного складу мови обумовлено мінливістю лексичного значення слова, а значення мовної одиниці уточнюється в контексті.

Теоретичну базу дослідження склали основоположні праці вітчизняних і зарубіжних мовознавців в області семантики і когнітивної лінгвістики (І.В. Арнольд, Н.Д. Арутюнова, Л.М. Васильєв, В.В. Виноградов, В.Г. Гак, С.Д. Кацнельсон, І.М., Кобозева, А.В. Кравченко, Дж. Лакофф, Є.В. Падучева, К.В. Рахіліна, Ч. Філлмор, Т. Givon, D. Lyons, Е. Nida, G. Stern, S. Ullman, a та ін), теорії валентності (В.Г. Гак, С.Д. Кацнельсон, І.А. Мельчук, М.Д. Степанова, та ін), семантичної деривації (В.Н. Телія, А.А. Уфимцева та ін), теорії метафори (Ю.Д. Апресян, Н.Д. Арутюнова, Е.М. Вольф, М.В. Нікітін, Г.Н. Скляревська, G. Lakoff і ін), вивчення лексико-семантичних розрядів прикметників (Жирмунський І.В. Левчина, В.М. Павлов, М.І. Трофимов, А.Н. Шрамм та ін.).

Наукова новизна проведеного дослідження полягає в тому що параметричні прикметники вперше стали об'єктом дослідження в плані виявлення специфіки їх комбінаторних можливостей і пов'язаних з ними механізмів семантичного розвитку.

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що вона поглиблює проблематику аналізу значення слова, пропонуючи його внутрішньомовне і міжмовне представлення і дослідження. При цьому ми виходимо з дериваційної пов'язаності значення параметричних прикметників із семантичними закономірностями комбінування з іншими лексичними одиницями.

Практична цінність роботи полягає в тому, що результати проведеного дослідження можуть бути використані в комбінаторній семантиці, теорії перекладу, теорії метафори, у практиці складання тлумачних, двомовних, комбінаторних словників, а також в навчальних цілях.

Структура магістерської роботи визначається поставленими в ній метою і завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії, списку словників та списку скорочень. Обсяг роботи складає 115 сторінок, основний зміст викладено на 85 сторінках.



1. Теоретичні засади дослідження параметричних прикметників в англійській та українській мовах

1.1 Прикметник як категорія означуваних слів

Прикметник як частина мови відноситься до однієї з найменш вивчених і складних для дослідження категорій лексичних одиниць, що обумовлено низкою об'єктивних причин. По-перше, прикметник в багатьох мовах не має статусу самостійної частини мови, виступаючи або підкласом іменників (іменні прикметники), або підкласом дієслів (дієслівні прикметники). Даний клас лексики не може претендувати на унікальність, на відміну від іменника і дієслова, з огляду на те, що як окрема частина мови, яка має свої морфологічні та / або синтаксичні характеристики, прикметник в багатьох мовах не виділяється, а становить клас слів, похідних від дієслів і різних імен. «Одні вчені вказують, що прикметники не утворюють окремого класу слів і легко підводяться під більш загальну категорію іменника або ж дієслова». [12, с. 143]

Проте, більшістю дослідників частин мови визнається належність ад'єктивної лексики до номінативних одиниць, які в мові представлені предметними і ознаковими розрядами слів. До першої групи належать іменники, до другої - дієслова та прикметники. Як зазначає Л.М. Васильєв, «значення першого в сучасній семантиці часто називають денотативним, а значення другого - предикативним» [8, с. 59].

Складність аналізу прикметників визначається особливостями їх вживання в поєднаннях з іншими лексичними одиницями. Прикметник в традиційному розгляді вказує на певну властивість, ознаку об'єкту, предмету матеріального світу. Прикметник ставиться до лексико-семантичного розряду означуваних слів і вказує на непроцесуальну ознаку об'єкта, предмета чи явища. З даного визначення випливає, що значення прикметника знаходиться в прямій залежності від предмета, означуваного ним, оскільки ознака не може існувати сама по собі, без об'єкта, що ним характеризується. «Прикметники не мають своєї області предметної співвіднесеності, іншими словами, вони не мають ні денотації, ні тим більше конкретної референції. Їх сферою застосування є все коло денотатів, які володіють відповідною ознакою» [10, с. 68]. Таким чином, роль прикметника залежить від задуму і від того, в поєднанні з чим воно виступає. Цілком очевидно, що основна функція даного класу лексики, виходячи з вищесказаного, полягає в тому, щоб «описати нові речі знайомими іменами» [12, с. 157].

Природно припустити, що якостей і властивостей, приписуваних тим чи іншим об'єктам, значно більше, ніж самих предметів і об'єктів. Основна складність при використанні того чи іншого прикметника, таким чином, полягає у визначенні тієї області денотатів, якій може бути приписана відповідна властивість, тобто «область денотатів, що володіють відповідною ознакою, визначає і водночас обмежує вживання того чи іншого прикметника» [10, с. 81]. Наприклад, об'єкт можна охарактеризувати як високий, якщо він володіє значною протяжністю знизу вгору по осі «вертикаль» за наявності опори внизу: високий будинок, високе дерево; при неможливості поєднань висока нитка, висока дорога.

Прикметникам присвячена велика кількість робіт, заснованих на різних аспектах їх розгляду. Одним з актуальних підходів до аналізу ад'єктивної лексики залишається класифікація прикметників (І.Б. Левчина, В.М. Павлов, М.І. Трофимов, А.Н. Шрамм та ін). «Як тільки ми відмовимося від думки, що всі прикметники «заміщають властивості», ми негайно побачимо, що прикметники бувають декількох видів, по-різному функціонуючих в логічному плані, і тоді виникає проблема класифікації цих видів» [19, с. 87-98].

Існують різні підходи до класифікації прикметників. Найбільш традиційним вважається розподіл прикметників на якісні та відносні.

До якісних прикметників відносяться характеристики речей, осіб, які сприймаються насамперед органами чуттів: помітні за величиною, формою, кольором, що сприймаються на дотик, співмірні в просторі, в часі і т.д.

Відносні прикметники виражають «різні види властивостей предметного і подієвого» [10, с. 96], вони практично завжди співвідносяться з іменами осіб, предметів, подій, дій: скляні двері, військовий стан, плачуча дитина.

Незважаючи на широке визнання даної концепції класифікації прикметників, вона все ж не позбавлена недоліків. Основною проблемою при класифікації прикметників вважається визначення значення відносного прикметника. Якщо визнати, що відносні прикметники виражають своїм значенням не ознаку чи властивість, а відношення одного предмета до іншого, в такому випадку поєднання типу дерев'яний стіл і стіл з дерева, дореволюційний час і час до революції, та ін., слід сприймати як семантично ідентичні. На думку В.М. Павлова, в основі розмежування якісних і відносних прикметників лежить принцип їх розрізнення за змістом висловлюваних ними властивостей і ознак. Таким чином, якісний прикметник відображає одну інтегральну ознаку предметів різних класів, а відносний прикметник виражає «уявлення про якість даного класу предметів, в тих відмінних рисах, за якими він виділяється з більш загального класу предметів як різновид останнього» [38, с. 92].

Можливо, однією з найбільш розроблених класифікацій прикметників є семантична типологія, запропонована А.Н. Шрамм. Класифікація будується за принципом «відмінності в характері ознаки, що позначається якісним прикметником» [53, с. 218], згідно з яким всі якісні прикметники протиставлені відносним. У свою чергу, якісні прикметники автор ділить на емпіричні, які позначають властивості і ознаки, що сприймаються органами чуттів «в результаті одноступінчастої розумової операції» і раціональні, які вказують на ознаки, що виникають «на основі сприйнятих органами чуття ознак в результаті аналізу, зіставлення, умовиводів» [с. 220]. Основу даної класифікації складає ідея про те, що існують «відмінності в характері ознаки, що позначається якісним прикметником». Відмінності ці обумовлюють використання різних способів розумових операцій при встановленні, усвідомленні ознаки предмета [с. 222].

У роботі ми дотримуємося положення про те, що прикметники необхідно вивчати в лексико-семантичних угрупуваннях для більш об'єктивного визначення семантики даного класу лексики, їх функціональної значущості та статусу в мові.

Специфіка виділення лексико-семантичної групи - наявність інтегральної ознаки у членів, що входять до складу даної лексико-семантичної групи, іншими словами, «семантичні класи слів однієї частини мови - це лексичні поля парадигматичного типу, що представляють собою більш-менш складні угрупування, члени яких пов'язані загальним змістом (інваріантним значенням - ідентифікатором)» [8, с. 89]. До числа таких лексико-семантичних груп відносяться параметричні прикметники.

1.2 Поняття «параметр». Параметричні прикметники

До розряду якісних прикметників відноситься лексико-семантичний клас, іменований параметричними або просторовими прикметниками. Цей клас слів ставав об'єктом дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів (Ю.Д. Апресян, М.П. Булгакова, М. Bierwisch, Т. Givon та ін).

Як видно із самої назви, в основі даної групи прикметників лежить поняття «параметр», яке, на наш погляд, потребує пояснення для більш чіткого визначення природи досліджуваних ад'єктивних одиниць.

Трактування слова «параметр» неоднозначне, зважаючи на широке застосування даного терміну в різних сферах життєдіяльності. Для цього дослідження актуальним є визначення поняття з точки зору лінгвістичної теорії, хоча слід зазначити, що до теперішнього часу не існує єдиного трактування, яке задовольнило б дослідницькі інтереси усіх вчених, які так чи інакше розглядають дане явище у своїх наукових працях. Що стосується словникових дефініцій, лексикографи в основному пропонують наступне узагальнене визначення параметра: «розміри, межі прояву чого-небудь».

Актуальним для нашого дослідження є розуміння параметра як певної ознаки, що вказує на конкретний розмір предмета, що виділяє його з ряду інших.об'єктів.

Не викликає сумніву факт, що параметричні прикметники в своїх основних значеннях покликані в першу чергу описувати просторові відносини, задавати певні розмірні характеристики предметів та об'єктам матеріального світу. Невипадково даний клас ад'єктивних одиниць іноді називають просторовими прикметниками.

«Простір, поряд з часом, є основним атрибутом матерії, основною формою буття. Однак простір легше сприймається людиною: для того, щоб осягнути простір, досить відкрити очі, повернути голову, простягнути руки і т. п. Простір - одна з перших реалій буття, яка сприймається і диференціюється людиною. Він навколо людини, що ставить себе в центр макро- і мікрокосмосу» [16, с. 132].

Л.М. Васильєв, класифікуючи типи предикатів, відносить параметричні прикметники до розряду предиката властивостей, де в якості інваріантного значення виділяється сема «бути / не бути яким-небудь за якістю, кількістю, формою або будь-якою ознакою» [8, с. 176].

Специфіка використання параметричних прикметників полягає в тому, що вони «характеризують різні ознаки предметів, обов'язково відрізняються здатністю до градуювання, інтенсивності, ступеню якості, і тому вказують на ступінь градуювання, ступінь якості, ступінь інтенсивності» [58, с. 174]. Найбільш чітко і послідовно теорія даного психологічного процесу представлена в роботі Е. Сепіра «Градуювання». «Мовне вживання», - як пише Е. Сепір, «схильне відштовхуватися від градуйованих понять… з тієї очевидної причини, що практичний інтерес представляють поняття, що займають крайнє положення на певній шкалі» [52, с. 96].

При градуюванні, яке обов'язково передбачає процедуру порівняння, досліджувані об'єкти, що вказують на певні ознаки, розташовуються на шкалі оцінок. При цьому структура оціночної шкали передбачає вираження двох сторін оцінки - суб'єктивну і об'єктивну. Так, суб'єктивна оцінка виражає «ставлення суб'єкта до об'єкта оцінки (я люблю, дуже люблю, не дуже люблю, терпіти не можу, ненавиджу яблука)», об'єктивна оцінка враховує «властивості об'єкта, до якого належить оцінка: смачні, дуже смачні, надзвичайно смачні, не дуже смачні, середні на смак, так собі на смак, несмачні, огидні на смак і т.д. яблука» [12, с. 206].

Очевидно, що досліджувані антонімічні пари параметричних прикметників знаходяться на двох протилежних кінцях зазначеної шкали оцінок. Сполучною ланкою членів даної опозиції є поняття норми, на яку зазвичай орієнтується носій мови при визначенні розміру конкретного предмета чи об'єкта матеріального світу. Так, Ю.Д. Апресян, визначаючи параметричні прикметники, пропонує таку загальну схему: «більше норми / менше норми». Поняття норми не повинно сприйматися як відсутність певної ознаки. На думку Є.М. Вольф, норма «співвіднесена з тією частиною шкали оцінок, на якій міститься стереотипне уявлення про даний об'єкт з відповідною ознакою» [12, с. 210]. У випадку з параметричними прикметниками природно припустити, що уявлення про норму пов'язане з поняттями «звичайний, середній розмір», «нормальний». Наприклад, довгий - такий, довжина якого більше норми, короткий - такий, довжина якого менше норми. Висловлювана тим чи іншим параметричним прикметником оцінка не є абсолютною з тієї причини, що об'єкти реального світу співвідносяться з певною нормою, специфічною для кожного об'єкта. Крім того, оцінюючи розміри предметів чи об'єктів, людина, по-перше, співвідносить їх з самим собою, по-друге, виділяє той параметр, який функціонально значущий для неї в процесі практичної діяльності.

Практично всі дослідження параметричних прикметників будуються на основі бінарного протиставлення в антонімічних парах: довгий / короткий, високий / низький, товстий / тонкий, широкий / вузький, глибокий / мілкий. Як зазначає Л.Ю. Максимов, «тільки якісні ознаки можуть протиставлятися як протилежні, тому що тільки якісні ознаки можуть бути мислимі як змінні в кількісному відношенні, щодо інтенсивності. Таким чином, тільки між словами, що позначають якісні ознаки, протиставлювані один одному, можливий середній член, що відповідає логічним відносинам протилежності» [37, с. 74].

Перевагою принципу опозиції є те, що він, за визначенням Васильєва, «є методом, найбільш розвиненим, перевіреним на великому фактичному матеріалі різних рівнів мови і добре зарекомендованим. Головна перевага цього методу в тому, що він повністю узгоджується з системним характером мови, оскільки має справу не з атомарними мовними фактами, а з їхніми зв'язками (синонімічними, антонімічними, дериваційними тощо)» [8, с. 82].

В роботах зарубіжних мовознавців застосовуються різні підходи до дослідження параметричних прикметників, зокрема, одним з методів аналізу виступає прототипний підхід, суть якого полягає у виявленні члена - прототипу в описуваної опозиційної пари.

В магістерській роботі об'єктом дослідження є параметричні прикметники лінійного виміру. Незважаючи на те, що лексико-семантична група параметричних прикметників є набагато ширшою і включає в себе також прикметники, що вказують на такі ознаки об'єкта, як обсяг, відстань, міру, вагу і т.д., ми включаємо даний клас прикметників в окрему лексико-семантичну групу на тій підставі, що вони об'єднані інтегральною ознакою - лінійною спрямованістю. До даної групи ад'єктивних одиниць відносяться наступні антонімічні пари прикметників: високий / низький; довгий / короткий; товстий / тонкий; широкий / вузький; глибокий / мілкий.



1.3 Значення слова

Поняття «значення слова» в мові має неоднозначне трактування, незважаючи на численні дослідження, що проводяться в цій області не тільки лінгвістами, а й представниками логічної теорії, філософії, психології. Наприклад, в концепції логічного підходу, як зазначає Н.Д. Арутюнова, дослідження значення лексичних одиниць будується на основі принципу номінації, де центральним положенням є зв'язок слова з позначуваним денотатом. [4, с. 125-132]. У логічній семантиці під значенням розуміється як об'єкт, так і думка про об'єкт, залежно від цього говорять про екстенсіональне значення (пов'язується з предметом або класом предметів) і інтенсіональне значення (пов'язується зі змістом).

У психології значення визначається як узагальнена ідеальна модель об'єкта у свідомості суб'єкта, в якій зафіксовані істотні властивості об'єкта, виділені в сукупній суспільній діяльності. За словами А.А. Леонтьєва, людська свідомість не просто механічно дублює навколишній світ, а доповнює, узагальнює початковий зміст про світ; за словом стоїть сукупний суспільний досвід, «кристалізований в значеннях» [27, с. 178-202].

У лінгвістиці даній категорії присвячена велика кількість робіт [Н.Д. Арутюнова, В.В. Виноградов, В.А. Звегінцев, С.Д. Кацнельсон, Ю.Р. Курилович, А.А. Леонтьєв, М.В. Нікітін, А.І. Смирницький, А.А. Уфимцева, Д.Н. Шмельов та ін]. Дослідження одних лінгвістів спрямовані на вивчення структури значення, інші вчені орієнтуються у своїх працях на питання функціонування слів у мові і мови. У лінгвістиці значення слова трактується як «зміст слова, що відображає у свідомості і закріплює в ній уявлення про предмет, властивості, процеси, явища і т.д., як продукт розумової діяльності людини, пов'язаний з такими видами розумових процесів, як порівняння, класифікація, узагальнення».

Спочатку значення лексичної одиниці розумілося як предметна співвіднесеність значення з об'єктами реальної дійсності. Однак такий підхід, при якому слово виявляється ізольованим і не пов'язаним з іншими лексичними одиницями, не відповідає завданням лінгвістичної семантики. Неспроможність даного підходу неодноразово підкреслювалася дослідниками змістовної сторони мовних одиниць. Так, на думку В.А. Звегінцева, зведення значення слова до зв'язку лексичної одиниці з позначуваним предметом «носить універсальний характер, ніяк не характеризує особливості різних мов і перетворює тому слова в прості ярлики. Крім того, одне й те ж слово може відноситися до предметів різних класів, і якщо орієнтуватися тільки на предметну віднесеність, вона неминуче повинна зруйнувати єдність смислової структури слова» [21, с. 148].

Значення слова визначається не тільки співвіднесенням його з тим поняттям, яке позначається цим словом, «воно залежить від властивостей тієї частини мови, тієї граматичної категорії, до якої належить слово, від суспільно усвідомлених і узагальнених контекстів його вживання, від конкретних лексичних зв'язків його з іншими словами, обумовлених властивими даній частині мови законами поєднання словесних значень, від семантичного співвідношення цього слова з синонімами і взагалі з близькими за значеннями і відтінками словами, від експресивного і стилістичного забарвлення слова» [11, с. 156]. «Без значення не може бути слова, але значення не є чимось раз і назавжди даним слову: у кожному акті мовлення воно ніби заново відтворюється в тих межах, які для нього встановлюють лексико-семантичні варіанти слова» [21, с. 87]. Однак при такому підході зовсім не враховується роль мовця, значення слова визначається як чисто внутрішньомовне явище.

Концепція значення лексичної одиниці в роботі «Значення слова» А.І. Смирницького будується на положенні про зв'язок мови і мислення. Автор статті визначає значення слова як «відображення предмета, явища або відносин у свідомості (або аналогічне за своїм характером психічне утворення, зконструйоване з відображень окремих елементів дійсності), що входить в структуру слова як так званої внутрішньої його сторони, по відношенню до якої звучання слова виступає як матеріальна оболонка, необхідна не тільки для вираження значення і для повідомлення його іншим людям, а й для самого його виникнення, формування, існування і розвитку» [56, с. 237].

При когнітивному підході під значенням слова розуміють його співвіднесеність зі сценами - «meanings are relativized to scenes» (значення співвіднесені зі сценами) [59, с. 182], при цьому в поняття сцени автор вкладає будь-яке доступне розумінню сприйняття, людський досвід, а також об'єкт і дію. Осмислення людиною значень більшості слів пов'язано з їх використанням у відповідних прототипних ситуаціях.

Найбільш узагальнене уявлення значення слова пропонує Н.Ф. Алефіренко, даючи трактування значенню як комплексного виразу «відбитого у свідомості об'єкта номінації: у ньому об'єктивуються зовнішні ознаки і внутрішні властивості денотата, різні аспекти сигніфікату, емоційно-оціночні та експресивно-образні відносини (виділено автором), які становлять сутність конотації, а також системно-мовні значущості знака - парадигматичні (синонімічні, антонімічні, полісемантичні зв'язки), синтагматичні (валентнісні і дистрибутивні відносини) і епідигматичні (дериваційно-смислові та мотиваційні - внутрішня форма - залежності)» [4, с. 58].

Для цілей нашого дослідження особливе значення має розмежування власне значення слова і його вживання, тобто, в яких випадках ми маємо справу з вживанням слова в межах значення слова, а в яких - з двома (або більше) різними значеннями слова. Так, вживання - «це або слід століть застосувань слова не створили особливого значення, або нове застосування одного з значень слова в індивідуальному, не цілком звичайному фразеологічному оточенні, у своєрідній ситуації, з новою образною спрямованістю» [11, с. 239].

Для нас особливий інтерес представляють дослідження, в яких підкреслюється залежність значення від вживання. Зокрема Б. Рассел вказує на те, що значення «може бути розкрито тільки шляхом спостережень за його вживанням: вживання первинне, значення ж витягується з нього. Відношення значення слова до його вживання схоже по своїй природі з законом причинності» [53, с. 195]

Типи лексичного значення слова

Як відомо, питання про типологію лексичних значень вперше стало об'єктом лінгвістичного інтересу у відомій роботі В.В. Виноградова «Основні типи лексичних значень», де автор підкреслює, що «Виявлення різних типів або видів лексичних значень слова і способів або форм їх зв'язку в смисловій структурі слова» [9, с. 145] є одним з важливих способів аналізу семантичної структури слова і принципів зміни його значення.

Існують різні шляхи виявлення типів лексичних значень слів, заснованих на різних принципах вивчення. Так, В.В. Виноградов будує класифікацію лексичних значень слова на основі «інформативного принципу» і виділяє наступні значення: 1) пряме номінативне значення; 2) наслідково-номінативне значення; 3) експресивно-стилістичне значення. Лексичне значення першого типу «містить у своєму складі виключно первинні денотативні семи. Вони можуть служити основою для різних видів семантичної деривації, в результаті якої утворюються вторинні, похідні номінативні лексичні значення» [9, с. 149]. Похідні номінативні значення, в свою чергу, виникають з первинного значення, при цьому зберігаючи з ним нерозривний зв'язок. Третій тип лексичного значення - експресивно-стилістичний - виражається не прямо, а через значення прямого номінативного значення.

В якості іншого принципу класифікації автор використовує синтагматичний принцип, який заснований на різного роду обмеженнях на лексичну сполучуваність слова. За даним критерієм В.В. Виноградов розрізняє вільні і невільні значення. Вільні значення відповідають першим словниковим значенням, які можуть вказувати на об'єкти і предмети навколишньої дійсності самостійно. Що стосується реалізації невільних значень слова, дана здатність позначати об'єкти реальності залежить від здатності даного слова вступати в поєднання з іншими лексичними одиницями, іншими словами, від валентнісного потенціалу слова.

Виходячи за межі традиційного підходу до класифікації лексичних значень на вільні, фразеологічні і метафорично пов'язані, В.В. Виноградов виділяє конструктивно організовані (або обумовлені) значення. «Специфічні особливості конструктивно обумовленого значення особливо яскраво виявляються в тих словах, в яких сама можливість реалізації та розкриття їх лексичного змісту залежить від суворо визначених форм їх синтаксичних поєднань» [9, с. 156].

Специфічною рисою класифікації лексичних значень, запропонованої В.В. Виноградовим і розвиненою в працях його послідовників, як зазначає Л.М. Васильєв, є їх багатоаспектність: «при класифікації значень беруться до уваги найрізноманітніші ознаки слова (семантичні, функціонально-синтаксичні, формально-граматичні, дериваційні та ін)» [7, с. 182]. Однак автор не виключає можливості власне семантичної або функціонально-семантичної типології значень, в якій в якості первинних одиниць виділяються «семеми», а класифікація типів мовних значень повинна будуватися на основі поділу слів на частини мови.

Найбільш послідовно дана функціональна обумовленість класифікації типів лексичного значення, розроблена у відомій статті Н.Д. Арутюнової «До проблеми функціональних типів лексичного значення». Суть даного підходу полягає в залежності вживання певного значення лексичної одиниці від практичного досвіду людини. На думку автора, саме даний тип значення «має найбільші сполучу вальні властивості по відношенню до оціночних визначень… причому такого роду з'єднання не залишають сумнівів у тому, до якого компоненту значення ця оцінка відноситься: хороші ножиці, чудова кавомолка, чудовий пилосос, відмінний кравець» [5, с. 98].

У сучасних семасіологічних дослідженнях нерідко підкреслюється ідея про те, що не всі типи лексичного значення в рівній мірі представляють інтерес для дослідника. P.M. Фрумкіна, грунтуючись на раніше викладених точках зору, вказує на наступні фактори, що визначають значимість вивчення лексичного значення:

1) значення можна вивчати на двох рівнях: на рівні відносин між назвами і їх денотатами (предметна співвіднесеність) і на рівні відносин між назвами і їх сигніфікатом (понятійна співвіднесеність). «Власна область семантики» - це вивчення сигніфікативного значення. Звідси випливає, що вивчення денотативних значень, хоч і заслуговує на увагу, але є суто другорядним по важливості;

2) займаючись семантичними проблемами, лінгвіст не повинен виходити за межі ланцюжка «Сенс - Текст»; додавання до цьому ланцюжку ланки «Дійсність» перетворює лінгвіста в людину, зайняту енциклопедичними описами об'єктів, тобто призводить до зникнення предмета семантики як власне лінгвістичної області;

3) Цікаво вивчати не значення слова, а сенс цілісного висловлювання, бо значення слова розкривається в масштабах сентенційної форми;

4) цікаво вивчати семантику слів, типу: кінець, початок, діяч, великий, причина, контакт, глибокий, припускати і т. п. (тобто «абстрактну» лексику і предикатні слова) і менш цікаво вивчати семантику «конкретної» лексики типу: квітка, гранований, мерехтіти;

5) цікаво вивчати ті лексичні групи, які представлені як система [58, с. 202].

На основі розгляду різних підходів до визначення самого поняття «значення слова», факторів, що сприяють його зміні і виділення різних типів лексичного значення, ми можемо зробити такі загальні висновки.

Вивчення основних трактувань поняття «значення слова» можна підвести під два фундаментальні напрямки, що склалися в мовознавстві у зв'язку з вивченням даного питання. Представники першого напряму, який затвердився в логічній та психологічній теоріях мовознавства, виходять з психологічної, відбивної зумовленості значення. У відповідності з другою тенденцією значення слова розуміється як відношення знака до позначуваного ним предмету. Дана концепція сходить до ідей структуралістів, і зокрема, до вчення Ф. де Соссюра про значення мовного знака. Прихильники цього підходу заперечують тотожність значення слова з позначуваним ним об'єктом і підкреслюють умовність характеру зв'язку означуваного і того що означає.

Грунтуючись на різних класифікаціях типів лексичних значень, ми виділяємо в роботі такі основні типи значень: 1) пряме номінативне (перше словникове) значення; 2) наслідково-номінативне лексичне значення; 3) метафорично пов'язане лексичне значення; 4) фразеологічно обумовлене значення.

Поділяючи точку зору В.В. Виноградова, ми вважаємо, що виділення і опис різних типів лексичних значень сприяє більш детальному і чіткому опису семантичної структури слів, об'єктивного розуміння принципів зміни значення лексичних одиниць.

Семантична деривація

Відомо, що в процесі деривації відбувається або зміна форми і семантики, або тільки семантики вихідного слова. У даній роботі нас цікавить процес використання параметричних прикметників в новому значенні без зміни їх форми, зокрема, як на їхню семантику впливає лексичний контекст слова, яке перебуває з ними у безпосередньому синтаксичному зв'язку.

Мінливість лексичного значення слова - явище досить природне для будь-якої мови - свідчить про безперервний розвиток лексичного складу даної мови. «Для лексичного значення характерна відсутність чітких фіксованих меж, йому властива певна розпливчатість і невизначеність, що і призводить до можливості подальшого розвитку слова» [34, с. 86-98].

При цьому необхідно враховувати, що зростання числа сем і втрата між деякими з них зв'язку може призводити до розвитку багатозначності. «Закон багатозначності передбачає, як відомо, поява у слова двох і більше значень, лексико-семантичних варіантів. Семантика кожного лексико-семантичного варіанта виводить нас в особливий світ; світи ці взаємопов'язані і водночас різні. І чим далі відстоїть переносне значення багатозначного слова від прямого, тим більш віддаленим виявляється світ, в який це переносне значення виводить» [14, с. 89].

Процес зміни значення лексичної одиниці (а не форми) в мові іменується семантичною деривацією, що в загальному сенсі слова означає утворення «вторинних одиниць з інших за певними правилами. Вторинна одиниця завжди може бути представлена як результат застосування однієї або декількох формальних операцій до її джерела» [34, с. 67].

Дериваційна зв'язаність значення залежить від семантичних закономірностей поєднання одних лексичних одиниць з іншими. У розумінні ряду дослідників, значення слова поза контекстом не існує. Іншими словами, реалізація одного із значень полісемантичного слова обумовлена тим, з якими лексичними одиницями може розпочинати поєднання дане слово, що є, за визначенням Д.Н. Шмельова, семантичною залежністю [61, с. 225].

До змін значення слова зокрема відносять процеси розширення і звуження значення. У найзагальнішому сенсі розширення передбачає зміну значення з переходом від окремого до більш узагальненого значення. Процес звуження значення, в свою чергу, супроводжується зворотним рухом: від загального значення до окремого.

Щодо питання про зміну значення лексичної одиниці існують два основних, абсолютно протиставлені один одному підходи. Структуралісти бачать причини зміни значення слова у функціонуванні самої системи мови без урахування ролі мовця в цьому процесі. Ф. де Соссюр з цього приводу зазначав, що незалежно від факторів зміни значення слова, «чи діють вони ізольовано або в поєднанні один з одним, вони завжди призводять до зсуву відносини між означуваним і тим що означає» [50, с. 137]. Однак мова в концепції структуралістського підходу сприймається як більш-менш самодостатній механізм, автономний як по відношенню до людини, так і по відношенню до позамовної реальності [35, с. 148], і, відповідно, будь-які зміни, що відбувалися в мові, вважалися наслідком виключно внутрішньомовних перетворень. На противагу цій точці зору існує думка, що мінливість значення мовного знака - явище суто соціальне, що виходить за межі суто лінгвістичних чинників, оскільки нові значення у слів можуть з'явитися тільки з урахуванням соціальних умов.

Безсумнівно, при дослідженні змін значень слів не можна віддати перевагу одній з цих двох радикальних, взаємовиключних концепцій, тому що на розвиток мови мають істотний вплив як лінгвістичні, так і екстралінгвістичні чинники.

Прихильники когнітивного підходу до явища зміни значення лексичної одиниці вважають, що поява у слів нових значень обумовлено індивідуальним використанням слів в новому лінгвістичному оточенні; «the speaker invites the hearer to infer the new nuances of meaning. The hearer makes a cognitive effort to infer the new shades of meaning, which the word develops due to the unusual use» (Хто говорить, запрошує слухача зрозуміти нові відтінки значення. Хто слухає, робить когнітивне зусилля для того, щоб зрозуміти нові відтінки змісту, які розвиває слово завдяки незвичайному вживанню) [62, с. 178]. Когнітивістами було поставлене одне з ключових питань, що стосується здатності людини утримувати в пам'яті всі значення полісемантичного слова. Людині не обов'язково знати всі можливі поєднання одних частин мови з іншими. Те, яке значення полісемантичного слова буде реалізовано в конкретному прикладі, залежить насправді від знання людиною «прототипних ситуацій та об'єктів» [35, с. 196]. Наприклад, вживання прикметника глибокий обумовлене тими сферами, в яких воно може застосовуватися: при описі порожнистих об'єктів, не твердих, рідких станів і предметів, що мають властивість проникнення наскрізь: глибока яма, глибоке море, глибока рана, при неможливості поєднань глибока будівля, глибокий камінь, глибоке скло.

Не викликає сумніву той факт, що зміна значення слова - це результат як впливу того, що постійно розвивається і системи мови, і позамовні чинники: соціальні, культурні, історичні, економічні і т.д.

У своїй роботі ми виходимо з того, що лексичні значення параметричних прикметників визначаються їх місцем у лексичній системі мови і зв'язками з іншими словами. Похідні номінативні значення - це синтагматично детерміновані значення, які визначають семантичну дистрибуцію і валентність параметричних прикметників, тобто здатність вступати в смислові та граматичні звязки з іншими лексичними одиницями.

1.4 Поняття валентності в лінгвістиці. Семантична валентність

Як відомо, в сферу уваги традиційної семантики входить опис значень слів. Сучасна семантика значно розширює коло інтересів і ставить перед собою завдання «описати лексеми та інші змістовні одиниці мови в усій сукупності їх властивостей, включаючи комунікативні, синтаксичні, поєднувальні, просодичні, міфологічні і т.д., і встановити їх семантичну мотивацію (там, де вона є)» [6, с. 135]. Проблема сполучуваності лексичних одиниць викликає широке коло досить дискусійних питань про межі між лексичним значенням слова і його комбінаторними ознаками, «про відмінність між власне значенням слова і його «приростами» в контексті словосполучення чи речення. «Справжнє життя мови полягає в оперуванні знаками і тому аналіз їх сполучуваності та закономірність подібної сполучуваності завжди привертали до себе увагу вчених різних лінгвістичних шкіл і напрямків. Особливо цікавило лінгвістів і філософів питання про те, як народжуються в мові нові значення і як можна описати комбінаторику знаків, з якою мова постійно має справу» [31, с. 148].

Поняття сполучуваності мовних одиниць є об'єктом дослідження багатьох лінгвістів (Ю.Д. Апресян, Н.Д. Арутюнова, В.В. Виноградов, С.Д. Кацнельсон, Л. Теньер, Л.В. Щерба та ін.). При цьому під сполучуваністю в широкому сенсі слова розуміється здатність слова вступати в семантичні відносини з іншими словами. У цьому значенні сполучуваність виступає синонімом поняття «валентність».

Більшість авторів сходяться на думці, що валентність в найзагальнішому сенсі - це показник обмежених можливостей вживання одних частин мови по відношенню до інших.

У сучасній лінгвістиці відзначається як неоднозначне трактування терміну «валентність», так і різні підходи до диференціації типів валентностей і сфер застосування даного терміну.

Вважається, що дане поняття в лінгвістиці з'явилося завдяки французькому граматисту Л. Теньеру, який розумів під валентністю в першу чергу «потенційну сполучуваність дієслова» [48, с. 235].

Для західноєвропейського мовознавства характерне вузьке трактування валентності як асоціативної здатності дієслова. Проте в сучасній лінгвістиці існує більш широка інтерпретація: валентність розуміється ширше і застосовується стосовно сполучувальних властивостей інших частин мови.

Одним з перших, хто став застосовувати цей термін для визначення комбінаторних здібностей усіх частин мови, був Л. Вайсгербер [38, с. 253].

Проблемі валентності як одному з актуальних питань у сучасній лінгвістиці приділяється досить велика увага, що, природно, вплинуло на виникнення і розвиток різних підходів до трактування даного явища.

Отже, в сучасному мовознавстві розвивається широке розуміння валентності як загальної асоціативної здатності слів і одиниць інших рівнів. Розрізняються специфічні для кожної мови сполучу вальні можливості частин мови, що відображають граматичні закономірності з'єднання слів, і лексична валентність, пов'язана з семантикою слова. Згідно з визначенням, представленим в Лінгвістичному Енциклопедичному словнику, основними характеристиками лексичної валентності, визначаючими її реалізацію, є:

1) загальний тип валентності: активна валентність (здатність слова приєднувати залежний елемент); пасивна валентність (здатність слова приєднуватися до головного компоненту поєднання);

2) облігаторна валентність: обов'язкова /факультативна валентність. Слово відкриває в реченні ряд позицій, з яких одні заповнюються обов'язково, інші - ні;

3) «валентність вважається облігаторною, якщо вона неодмінно повинна бути заповнена при вживанні відповідної одиниці» [63, с. 168];

4) число валентностей, наприклад, двох-, тривалентні дієслова;

5) синтаксична функція доповнює члена;

6) форма доповнюючого члена;

7) категоріальна семантика слова, що реалізує валентність. Будь-яка якісна або кількісна зміна валентності слова може свідчити про зрушення в його значенні [ЛЕС, с. 192.]

Одним зі спірних питань у мовознавстві вважається проблема розмежування понять «сполучуваність» і «валентність», які в дослідженнях одних авторів виступають синонімами, у інших простежується чіткий поділ понять. Прихильники диференціації даних термінів (Ю.Д. Апресян, С.Д. Кацнельсон, І.Я. Харитонова, Д.М. Шмельов та ін) вважають «сполучуваність» більш широким поняттям. Так, «валентність» в розумінні С.Д. Кацнельсона не слід плутати з поняттям «сполучуваність», оскільки здатністю вступати в поєднання з іншими словами володіє кожна лексична одиниця. До поняття «валентність» автор відносить «імпліцитне значення слова чи імпліцитно вміщена в ньому вказівка на необхідність заповнення його словами певних типів у реченні» [29, с. 142]. Звідси випливає, що валентність властива не всім словам, а тільки тим, які характеризуються неповнотою і вимагають заповнення у висловлюванні. Таким чином, за визначенням Кацнельсона, валентність - «це властивість значення, в якому ніби містяться «порожні місця» або «рубрики», які мають бути заповнені» [с. 144].

І.Я. Харитонова, в свою чергу, розмежовуючи терміни, під сполучуваністю розуміє «часткову приналежність слова і дозволяє йому виступати як ведучий і як залежний член словосполучення» [48, с. 264]. Що стосується валентності, то в її розумінні це «властивість приєднувати тільки залежні елементи, необхідні для закінченості структури пропозиції» [48, с. 272]. При цьому підході валентність як більш вузьке поняття входить до складу поняття «сполучуваність» - терміну більш широкого.

Іншим актуальним питанням сучасної семасіології є проблема розмежування лексичної і семантичної валентності. «Лексична валентність - здатність слова як лексеми поєднуватися з іншими словами, сукупність його лексичних валентностей. Виявлення лексичної сполучуваності слова передбачає визначення кола слів, з якими воно може поєднуватися в зв'язному мовленні, та умови реалізації поєднань» [48, с. 281].

Один з перших серед вітчизняних лінгвістів, які виділили поняття семантичної валентності, В.Г. Гак, грунтується на тому положенні, що «у значенні з'єднаних між собою слів повинен бути присутнім один і той же смисловий компонент - загальна сема, або сінтагмема, повторне вживання якого служить цілям організації змістовної сторони висловлювання» [8, с. 96]. Таким чином, на семантичному рівні валентність визначається відсутністю у компонентів, що входять до складу поєднання, що суперечать сем.

Семантично валентності слова - «ті валентні слова, які приєднують до нього синтаксично залежні слова і кожному з яких відповідає зміна в тлумаченні його значення» [4, с. 149]. Відповідно з цією точкою зору семантична валентність слова виділяється «безпосередньо з лексичного значення слова, що характеризує його як конкретно відмінну від інших лексичну одиницю» [6, с. 78]. «Семантична сполучуваність слова А - це інформація про те, якими семантичними ознаками повинно володіти слово В, синтаксично пов'язане зі словом А. Про семантичний характер обмеження можна говорити тільки в тих випадках, коли будь-яке слово В, що має необхідну ознаку, здатне поєднуватися з А» [35, с. 204].

Твердження про те, що синтаксична валентна структура є простим відображенням семантичної, навряд чи можна визнати абсолютним і незаперечним. Як доказ неспроможності даної точки зору можна навести такі приклади ад'єктивних сполучень типу високий паркан, глибокий колодязь, широкі плечі, де предикативними словами є прикметники високий, глибокий, широкий, які володіють семантичної валентністю на іменники - носії даних ознак. Однак синтаксично прикметник підпорядкований іменнику. Таким чином, неможливо завжди однозначно сказати, що синтаксичні відносини пов'язані з семантичними. Для вирішення подібного роду протиріч в теорії валентності існують поняття активної і пасивної валентності. Активна валентність - це валентність панівного, слова, що підпорядковує, пасивна валентність - залежність підлеглого слова від підпорядковує. У такому випадку при аналізі поєднань у складі з іменами прикметниками вдається зберегти певний зв'язок між синтаксичної та семантичної валентністю лексичних одиниць.

Відносно новим для лінгвістики є вивчення валентності з когнітивної точки зору. «Певна ступінь пізнаності зв'язків і відносин реальної дійсності відображена в систематизованому поданні знань про зовнішній по відношенню до свідомості і внутрішній світ людини - каганець, що дає право говорити про когнітивної категорії валентності… на рівні мовної системи валентностних зв'язку впорядковують, співвідносять один з одним семантичний потенціал лексеми, що бере участь у побудові якогось більш складного утворення (фрази, речення, тексту) і семантику синтаксичноїструктури, що підлягає заповненню окремими елементами» [38, с. 149].

Слідом за К.О. Кубряковою ми вважаємо, що однією з переваг когнітивного підходу до лексичної семантики є те, що він «допомагає зробити нові важливі кроки в роз'ясненні правил семантичної композиції знаків і визнати, що при аналізі кожної комплексної одиниці треба продемонструвати, як саме взаємодіють (не складаються!) значення її складових і які типи взаємодії спостерігаються в комплексних знаках різного порядку» [38, с. 167].



2. Семантична структура параметричних прикметників в англійській та українській мовах

Параметричні прикметники вербалізують в мові одну з основних категорій - категорію розміру, яка поряд з іншими характеристиками предметів та об'єктів реального світу, такими, як колір, вага, міра, обсяг і т.д., і є їх невід'ємною складовою. Розмір визначається як «наочна властивість, яка об'єднує людину з навколишнім світом, з наповнюючими простір предметами» [46, с. 89], «чого-небудь в якому-небудь вимірі». Виходячи з даних визначень, параметричні прикметники на основі співвіднесення з осями тривимірного простору прийнято ділити на: 1) ті, які вказують на конкретний розмір по одній осі: високий / низький, довгий / короткий, глибокий / мілкий; 2) ті, які характеризують розмір об'єкта по двох осях: широкий / вузький, 3) ті, які описують розміри предметів реального світу по трьох осях: товстий / тонкий.