Гармонійної асиміляції зазнають передусім ненаголошені голосні в позиції перед наступним наголошеним. В інших ненаголошених позиціях вона виявляється менш послідовно або не на всьому відрізку голосного, а тільки в кінцевому сегменті перед приголосним.

Повнота вияву гармонійної асиміляції залежить від багатьох факторів: передусім від стилю мовлення, а також місця ненаголошеного голосного у фонетичній структурі слова, впливу діалектного субстрату.

Гармонійна асиміляція займає особливе положення в ряду інших типів змін голосних. З одного боку, вона зближується з комбінаторними змінами, зберігаючи свою своєрідність, яка полягає в такому: комбінаторні зміни відбуваються внаслідок взаємодії суміжних звуків, а гармонійна асиміляція є результатом взаємодії голосних, розділених приголосними. З другого боку, як правило, гармонійна асиміляція якнайтісніше поєднана з ненаголошеним вокалізмом, тобто з позиційними амінами.

Модифікації приголосних

Комбінаторні модифікації приголосних Акомодація.

Акомодація приголосних до сусідніх голосних вияв-ляється не так яскраво, як акомодація голосних до при-голосних. Найбільш характерні приклади:

1. Напівпом'якшена вимова перед наступним голосним [і] губних [п'], [б'],[ф'], [в'], [м'], передньоязикових шиплячих [ш], [ж],[ч], [дж] задньоязикових [г], [к], [х], глоткового [г]. Зазначені звуки, як відомо, є комбінаторними алофонами відповідних твердих приголосних фонем.

2. Лабіалізація приголосних перед наступними голосними [о] та [у] на всьому їх протязі. Наприклад:[т ом], [з уб], [л' ул'ка] й под.

Асиміляція приголосних

Асиміляція приголосних -- дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приголосних може бути прогресивною й регресивною. В українській мові виявляється переважно регресивна асиміляція.

Наслідком асиміляції можуть бути або модифікації фонем, або фонетичні чергування

Позиційні модифікації приголосних

До позиційних модифікацій приголосних, які залежать від їх позиції щодо місця в слові і складі, належать зміни приголосних [в], [й] на [у], [й]. Тут спостерігається така залежність: на початку складу перед голосним виступають звуки [в], [й]. У кінці складу після голосного або на початку складу перед дальшим приголосним -- нескладові голосні [у], [й] як позиційні алофони фонем їв/, /]'/ . Пор.: [й'аблуко], [йісти^і'], [гул'айе"];

[гул'ай]; [вам], [буватив'], [стау], Істауте] й под.

У кінці слова перед паузою зімкнені носові сонорні, як тверді, так і м'які, вимовляються без вибуху, наприклад: дім, сім, сон, чин, день, пень і под.

Усі розглянуті тут зміни голосних і приголосних фонем мають своїм наслідком тільки модифікацію фонем, або, інакше, чергування алофонів фонем.

Література

Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.-К., 1985,с. 4 -17

Зиндер Л.Р. Общая фонетика .-Л.,1979,с. 4 -14

Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986

СУЛМ (за ред . А. Грищенка .- К ., 1993

СУЛМ (Фонетика. К., 1969.)

Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981, с. 96- 107.

Дайте відповіді на запитання

1.Що називається модифікацією фонеми ?

2.Яка різниця мід акомодацією та асиміляцією звуків?

3.У чому полягають комбінаторні та позиційні модифікації голосних?

4.У чому полягають комбінаторні та позиційні модифікації приголосних?

5.Яке явище називається асиміляцією ? Які типи асиміляціїї звуків ви знаєте?

6.У чому полягає явище дисиміляції звуків? Наведіть приклади.

Виконайте вправи

1. Запишіть подані слова фонетичною транскрипцією. Поясніть якими ознаками розрізняються між собою алофони наголошених голосних фонем у поданих слова.

Лан - лань, стан - стань, лак - лякь, долу - долю, сад - садь, лук - лукь, поле - полю.

2. Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією. Поясніть випадки позиційних модифікацій приголосних.

Вставай, зайвий, співаю, вовк, баран, бував, вдарив, кум, вмивався, вживав, кінь, йдіть, взувся, взувайся, корінь.

3. Затранскрибуйте текст . Випишіть приклади якісної і кількісної редукції голосних.

Тепер огонь був просто перед ним - живий, неспокійний, чарівний, що вбирає й досі очі своєю палющою, гнучкою красою, що й досі дає відчути в собі могутність першого і неперевершеного бога. Вогонь ! (В.Підмогильний).

Тема 8. Морфонологія

Морфонологія - це розділ фонетики, що розглядає регулярні зміни фонем у морфемах.

У мовному потоці морфеми можуть частково змінювати свій фонемний склад. Наприклад, корінь -сад-може мати такі варіанти: /сад-ок/, /сад-ит'/, /с'ід-ати/,/с'ад-у/, /сад'-ат'/. Отже, першою фонемою в цій морфемі може бути /с/, або /с'/, другою -- /а/, або /а/, третьою -- /д/ або /д'/. Вживання тої чи іншої фонеми зумовлене чергуванням фонем, що з'являється внаслідок різних причин. Види тої самої морфеми, що мають різний фонематичний склад, називаються аломорфами. Вияв морфеми у слові і його словоформах називається терміном морф (морфа).

Морф або морфа - конкретний вияв морфеми, найменша значуща частина, що виділяється у складі певної конкретної словоформи.

Аломорф (аломорфа) - це морф певної морфеми, що зазнав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом сусідніх морфів або формальною будовою слова.

Наприклад, морфема як сукупність усіх можливих виявів у мові морфа з- в українській мові може виступати у звукових варінтів з-, зі-, із-, с- : збити, зійти, ізняти, спитати. У словах родити і рід аломорфи род і рід є виявом однієї кореневої морфеми.

Фонемна відмінність аломорфів тієї самої морфеми називається чергуванням фонем.

Чергування бувають живі (або фонетичні) та історичні.

Живі (або фонетичні) чергування зумовлені певними фонетичними умовами, що діють у сучасній мові. Так, наприклад, в аломорфах /сад-ити/ й /сад'-іт'/ фонема /д/ перед /і/ чергується з /д/, а в аломорфах /сад-ити/ й /с'ід-ати/ фонема /с/ перед /а/ чергується з /с'/ перед /і/.

Історичні чергування

Поряд з фонетичним» чергуваннями, що відбуваються в певних фонетичних умовах, в українській мові наявні також і так звані історичні чергування. Історичні чергування не залежать від спеціальних фонетичних умов сучасної мови, вони викликані фонетичними закономірностями, що діяли в минулому, в більш ранні епохи розвитку української мови. Одні з них розвинулися ще в спільнослов'янській мові-основі, другі -- в староруській мові, треті -- на різних етапах розвитку української мови.

Усі ці чергування в сучасній українській мові поширені неоднаково: одні -- ширше, і умови діяння їх цілком очевидні, інші -- становлять лише пережиток чергувань, що знані були колись широко, а тепер умови їх діяння зневиразнилися.

Оскільки для деяких форм фонетичні умови були однакові, то ці історичні чергування дістали певну морфологічну функцію й стали одним із засобів розрізнення й утворення певних форм слів. Так, наприклад, при утворенні прикметників із суфіксом -н- від іменників з кінцевим задньоязиковим приголосним обов'язкове чергування цього задньоязикового з шиплячим: берег -- при-бережний, штука -- штучний, вухо -- вушний.

Історичні чергування фонем звичайно відображаються і в орфографії.

Історичні чергування не можуть бути пояснені фонетичними закономірностями, властивими сучасній мові, вони відбуваються за традицією.

Слід сказати, що так звані історичні чергування колись були також живими, оскільки були фонетичні причини, що зумовлювали їх. Але згодом ці причини зникли, а чергування в аломорфах лишились і відбуваються за традицією в певних морфологічних формах слів.

Межа між фонетичними й історичними чергуваннями не завжди чітка й виразна. Про це свідчить і той факт, що те саме чергування в одному випадку виступає як фонетичне, а в іншому -- як історичне.

У сучасній українській літературній мові живі чергування поширені тільки серед приголосних фонем.Живі чергування, як і модифікації, також бувають комбінаторні (що залежать від сусідніх фонем) і позиційні (пов'язані з положенням фонеми в слові).

За направленістю чергування, як і модифікації, можуть бути регресивними й прогресивними. В українській мові переважають комбінаторні регресивні чергування приголосних фонем.На відміну від історичних, живі чергування в більшості випадків не відбиваються в орфографії.Причиною живих чергувань можуть бути: асиміляція, дисиміляція ¹, спрощення груп приголосних тощо.

Живі чергування приголосних в українській мові можна розбити на такі типи: чергування за дзвінкістю -- глухістю, чергування за твердістю -- м'якістю, чергування за місцем і способом творення, чергування приголосних з нулем звука, чергування голосних з приголосними.

Література

Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.-К., 1985, с. 4 -17.

Зиндер Л.Р. Общая фонетика .-Л.,1979, с. 4 -14.

Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986.

СУЛМ /за ред . А. Грищенка .- К ., 1993.

СУЛМ (Фонетика).- К., 1969.

Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981, с. 96- 107.

Дайте відповіді на запитання

1. У чому полягає відмінність чергування фонем від комбінаторних і позиційних модифікацій у мовному потоці ?

2. Які чергування фонем називаються фонетичними (живими)? Які їх причини ?

3. Які чергування фонем називаються історичними ?

4. Розкрийте суть понять “морф”, “аломорф”.

Тема 9. Чергування голосних фонем

Найдавніші чергування голосних

До найдавніших належать чергування, що виникли в період спільнослов'янської мовної єдності або сягають ще дослов'янської доби. Найпоширеніші з них такі:

1. Чергування /е/ :/о/ : нести -- носити -- ноша;

везти--возити--вози; брести-- бродити -- броди;

стерегти -- сторожити -- сторож; текти -- потоки, повертати. -- поворот, мелю -- молоти, тебе -- тобою, себе --собою. Це чергування найдавніше. Воно розвинулося ще в дослов'янський період з коротких голосних /ь/, /ъ/ і, як гадають, спочатку було пов'язане з наголосом: під наголосом виступала фонема /е/, а в ненаголошеній позиції --фонема /о/. Чергування /е/ з /о/ морфологізувалося й пов'язалося з розрізненням видових зна-чень: /е/ вживається в дієсловах, що означають протяжну неповторювану дію, а /о/ -- в дієсловах, що означають тривалу й багатократну дію, та в іменниках, утворених від них.

2. Чергування /і/ : /а/ : сідати -- садити, лізти -- лазити. Воно розвинулося з індоєвропейських довгих голосних /е/, /о/. У спільнослов'янській мові фонема /е/ змінилася на /і/, яка в українській мові дала /і/, а /о/ -- на /а/.

3. Чергування /о/ : /а/: ломити -- ламати, котити -- катати, гонити -- ганяти, скочити -- скакати, допомогти -- допомагати, стояти -- стати. Це чергування є наслідком спільнослов'янського чергування коротких /о/ і /и/ з довгими /о/ й /а/. Короткі /о/ та /и/ дали в усіх слов'янських мовах /о/, а довгі /а/. Чергування /о/ з /а/, відбувається в коренях дієслів і пов'язане зі зміною їх значень: з голосною /о/ пов'язане переважно значення протяжної, неповторю-ваної дії, з голосною /а/ -- повторюваної. Проте в бага-тьох дієслівних парах це співвідношення чітко не виявляється або й нівелюється. Пор.: зломити--зламати--без різниці в значенні.

4. Чергування /е/ : /о/: мести -- замітати, плести--заплітати, летіти--літати, пекти -- випікати, гребти -- загрібати, наректи -- нарікати, текти -- витікати. Це чергування є наслідком колишнього чер-гування короткого /е/ з довгим /е/. З короткої /е/ розвинулася нормально коротка фонема /е/, а з довгої-- /і/, яка в українській мові дала /і/, ІеІ виступає на означення одноразової протяжної дії; /і/ -- на означення повторюваної, багатократної дії.

5. Інші найдавніші чергування голосних:

/у/ : /а/ -- трусити: трясти, грузнути : грязь, вузол '.в'язати; /і/ : /и/ -- ліпити : липнути; /у/ : /о/ -- кузня : коваль; /и/ : /і/ -- сито : сіяти

Чергування /о/ та /е/ з фонемним нулем /о/

У сучасній українській мові поширене чергування голосних /о/ та /.е/, а фонемним нулем, наприклад: кілок -- кілка, хлопець -- хлопця, сон -- сну, пень -- пня.

Це чергування розвинулося ще в давньоруській мові приблизно в XI--XII ст. на місці колишніх зредукованих голосних /ъ/ та /ь/ і перейшло в усі східнослов'янські мови.

Зредуковані голосні /ъ/ та /ь/ нагадували звучанням відповідно голосні /о/ та /е/. Вони могли стояти в слабкій (у кінці слова, перед складом з голосним повного творення, перед складом із зредукованим голосним у сильній позиції) або в сильній позиції (під наголосом, перед складом із зредукованим голосним у слабкій позиції), у сполученнях ър, ьр, ъл, ьл між приголосними, що помітно впливало на їх якість і на дальшу долю.

З XII ст. зредуковані /ъ/, /ь/, що стояли в слабкій позиції, занепали, а ті, що стояли в сильній позиції, розвинулися в голосні повного творення /о/ та /е/. Занепад зредукованих або їх перетворення в /о/ та /е/ в тій самій морфемі (в різних формах того самого слова або в споріднених словах) і поклали початок чергуванню голосних фонем/о/ та /е/ з фонемним нулем. Пор.: сънь (сон) -- съна (сну), дьнь (день) -- дьню (дня).

Голосні /о/ та /е/, що утворилися з колишніх зредукованих /ъ/ та /ь/, називаються новими, на відміну від споконвічних, давніх, етимологічних /о/, /е/ (коня, печі).

Чергування /о/ та /е/ з фонемним нулем (випадання голосних) тепер відбувається:

1. У суфіксах -ок, -к (із ьк, ьк): сучок--сучка, садок -- садка, порошок -- порошку , огірок -- огірка, дзвіночок -- дзвіночка.

2. У суфіксі -ець: борець -- борця, хлопець -- хлопця, палець -- пальця, гребінець -- гребінця.

3. У префіксі: відозва--відзиватися.

4. У ряді коренів: сон -- сну, пень -- пня, пес -- пса, весь -- все, швець -- шевця, жнець -- женця.

Голосні /о/ та /е/, що розвинулися із зредукованих у сильній позиції й чергуються в сучасній українській мові з фонемним нулем на місці колишніх зредукованих, називаються випадними.

Іноді чергування /о/ та /е/, з фонемним нулем порушується під впливом аналогії. Наприклад, у ряді іменників у непрямих відмінках під впливом називного відмінка з'являється /о/ на місці /ъ/, що стояв у слабкій позиції: лоб -- лоба (із лъба), мох -- моху (із мъха), рот -- рота (із ртьта), рів -- рову (із ръва) (пор. рос. лба, мха, рта, рва).

Чергуються з нулем звука (випадають) і так звані вставні /о/ та /е/, що розвинулися після шумних перед сонорними /р/, /л/, /м/, /н/, якщо після сонорного в давньоруській мові занепадав /ъ/ або /ь/. Наприклад: сосна -- сосон (із соснъ), капля -- капель (із капль). Коли кінцеві голосні /ъ/ та /ь/, будучи в слабкій позиції, занепали, на кінці слова утворився збіг двох приголосних. Згодом між ними почали вставлятися /о/ або /е/, які тепер при відмінюванні слова й чергуються з фонемним нулем у тих формах, де сполучення шумного і сонорного знаходилось перед голосним. Пор.: сосон -- сосна, капель -- капля, вузол -- вузла, свекор -- свекра, вітер -- вітру, травень -- травня, вогонь -- вогню, сестер -- сестра, журавель -- журавля.

Чергування /о/ та /е/ з /і/

В українській мові голосні /о/, та /е/, що стоять у відкритому складі, чергуються з /і/ в закритому складі: коня -- кінь, вола -- віл, печі -- піч, осені -- осінь, мого -- мій, синього -- синій, Києва -- Київ, бою -- бій.

Чергування /о/ та /е/ з /і/ становить характерну фонетичну особливість української мови, оскільки в жодній іншій слов'янській мові це явище не має місця.

Чергування /о/ та /е/ з /і/. належить до історичних. Воно пов'язане з занепадом зредукованих /ъ/, /ь/. Щоб чергування /о/ та /е/ з /і/ відбулося, необхідні дві умови: по-перше, з /і/ в закритому складі чергуються лише /о/ та /е/ давні, етимологічні, тобто ті, які не походять з /ъ/ або /ь/; по-друге, /о/ та /е/ чергуються з /і/ не в кожному закритому складі, а тільки в так званому новозакритому, який утворився після занепаду /ъ/, /ь/. Пор.: слово сто-лъ було двоскладове з обома відкритими складами. Після занепаду /ъ/ утворився новий закритий склад стол -- і слово стало односкладовим. У цьому закрито-му складі давне /о/ почергувалося з /і/. Але нові закриті склади утворювалися не тільки в результаті занепаду /ъ/, /ь, а й у тих випадках, коли ненаголошений давній /и/ редукувався, скорочувався й переходив в /й/, тим самим закриваючи попередній склад. Пор.: мои > мой > мій; спокои > спокой > спокій.

Зміна /о/ та /е/ на /і/ проходила протягом довгого часу через різні стадії. Спочатку /о/ та /е/ після занепаду наступних /ъ/ та /ь/ подовжилися (так зване замінне подовження), потім вони дифтонгізувалися і, нарешті, після монофтонгізації цих дифтонгів на місці /о/ та /е/

розвинулася фонема /і/: столъ > стол > стуол, стуел, стуил, стуіл > стіл; печь > печ > піеч> піч.

Давні /о/ та /е/, якщо після них не було зредукова-них /ъ/ та /ь/, з /і/ не почергувалися: вола, радості, печі, нести, несла; у прийменнику без та в префіксах роз- і без-: розлад, безкрилий, безсилий, розмах, без коня.

Таким чином, у сучасній українській мові з /і/ чергуються давні /о/ та /е/ у новозакритому складі.

На початку слова перед /і/, що виник з початкового /о/, в сучасній українській мові вживається приставний (епентетичний) приголосний /е/: він (з онъ), овес --вівса (з овьса), осі -- вісь (з ось), овечка -- вівця (з овьця) тощо.

Чергування /о/ та /е/ з /і/ властиве всім частинам. мови. Найпоширеніші ці чергування в таких випадках :

таких слів, як ріг, рід, у яких воно закономірне; у словах борода -- борід, череда -- 1) В різних формах того самого слова:

а) іменників: стола -- стіл, вола -- віл, сокола -- сокіл, вечора -- вечір, радості -- радість, осі -- вісь, речі -- річ, кореня -- корінь, боєць -- бійця;

б) прикметників і займенників: синів -- синового, Андріїв -- Андрійового, Львів -- Львова, ковалів -- ко-валевого, Київ -- Києва; у великому -- у великім, малої -- малій, на моєму -- на моїм, на тому -- на тім;

в) кількісних числівників: шести -- шість, семи -- сім;

г) дієслів: могла -- міг, везла -- віз, пекла -- пік.

2) У словах одного кореня чи спільної основи:

а) в іменниках жіночого й середнього роду з суфік-сом -к (а); гірка, нічка, говірка, ліжко;

б) в іменниках із суфіксом -івк(а), що утворився а суфіксів -ор- і -к(а): Комарівка, долівка, вишнівка;

в) в іменниках із суфіксами -ник, -ниця, -ц (е): са-дівник, робітник, трудівник, робітниця, річниця, гір-чиця, сільце;

г) у прикметниках із суфіксом -н(ий); рівний (пор.і рів--рову), самохідний (пор.: хід -- ходу), вільний (пор.і воля), суміжний (пор.: межа), спокійний (пор.: спокій-- спокою) тощо.

Є ряд випадків, коли /о/ та /е/ не чергуються з /і/ в закритих складах:

1. Коли /о/ та /е/ випадні: сон--сну, дубок-- дубка, шматок -- шматка, річок -- річка, ставок -- ставки, день -- дня, травень -- травня, земель -- земля. В усіх цих випадках ІоІ та ІеІ новоутворені, а не давні.

2. У фонемосполученнях /ор/, /ер/, /ов/, /ър/, /ьр/, /ъв/ між приголосними: торг, горло, горб, верх, зерно, довго, вовк, жовтий, шов. І в цих словах /о/ та ІеІ не давні, а нові, походять із зредукованих /ъ/, /ь/.

3. У повноголосних формах -оро-, -оло-, -ере-, -еле- із сталим наголосом між приголосними: город, мороз, порох, сторож, холод, берег, перед, через, очерет, шелест. У повноголосних фонемосполученнях другий голосний нового утворення.

Винятки: поріг, сморід, моріг, оборіг, де чергування відбулося за аналогією до черід, борона -- борін, сторона -- сторін -- з рухомим наголосом.

4. У новотворах із словотворчими частинами -вод, -воз, -нос, -роб, -ход, у яких звук [о] наголошений: діловод, водовоз, медонос, хлібороб, скороход. Проте в багатьох подібних словах чергування /о/ з /і/ відбувається: газопровід, всюдихід, перехід, перевіз. У ненаголошеній позиції /о/ чергується з /і/ закономірно: привід, провід, провідник, виріб, вихід.

5. У абревіатурах: колгосп.

6. У ряді префіксальних безсуфіксних іменників:

типу: затон, затор, потоп.

7. У ряді слів книжного походження і вивідних від них: закон, народ, словник, прапор, верховний, вирок, завод, основний.

8. У родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: значення--значень, твердження-- тверджень, звернення -- звернень.

9. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду: основ, установ, істот, вод, будов, тополь, меж, потреб, стель, веретен, імен, чудес.

10. У суфіксах -очк, -ечк, -оньк, -еньк, -енк, -есенькг гілочка, сонечко, голубонька, доленька, Дорошенко, буйнесенько.

11. У суфіксі -тель і префіксі воз-: учитель, мислитель, зачинатель, возз'єднання, возвеличення.

12. У деяких загальних назвах російського походження, а також російських прізвищах і географічних назвах: формовка, стиковка, маршировка, спиртовка;

Тамбов -- тамбовський, Орел -- орловський, Малишев, Зуєв.

13. У словах іншомовного походження: азот, балон, порт, поет, шофер, диригент, актор, диплом, студент, білет, кабінет. Проте в ряді давно запозичених слів -- загальних назв і власних імен -- чергування відбувається: гніт -- гнота, табір -- табора, дріт -- дрота, якір --- якоря, колір -- кольору, курінь -- куреня, папір -- паперу; Федір -- Федора, Сидір -- Сидора, Тиміш -- Тимоша. Але: Мирон, Харитон, Фрол. У власних іменах /е/ ніколи не чергується з /і/: Євген, Артем, Семен.

14. У дієслівних формах 2-ї особи однини (кладеш, несеш, стережеш), у 2-й особі наказового способу (виходь, винось, дозволь) і 3-й особі на -еться (йдеться, здається, можеться).

15. У ряді прізвищ: Петровський, Садовський, Боровиковський, Березовський, Котляревський, Каневський, але: Крижанівський, Голованівський, Миньківський, Вериківський.

У всіх відзначених вище випадках /о/ та /е/ не чергуються з різних причин: або вони не давні, а нові, або перебувають не в новому, а в старому закритому складі, або під впливом аналогії.

Фонема /і/, що утворилася з давніх /о/ та /е/, іноді може з'являтися не тільки в закритому складі, а й у відкритому. Це пояснюється аналогією до інших форм цього слова, де чергування закономірне. Наприклад: в іменниках візок, кілок, кінець, рівень, ніготь, ніженька, гіронька, стілець, камінець, дзвіночок, кілочок, стіжечок. Фонема /і/ з'явилася за аналогією до форм- візка. кілка, кінця, рівня, нігтя, ніжка, гірка, стільця, камінця, дзвінка, стіжка.

Чергування /о/ та /е/ з /і/ іноді виконує в мові семантичну функцію, розрізняючи слова: голівка (дитини) -- головка (сиру); схід--сход (збори); привід--привод (технічний термін).

Чергування фонем /е/ з /о/ після шиплячих та /й/

В українській мові після шиплячих /ж/, /ч/, /ш/, /дж/ та після /й/ може виступати як фонема /е/, так і фонема /о/.

В сучасній українській мові після шиплячих та /й/ виступає /е/, якщо в давньоруській мові далі йшла м'яка приголосна, а також перед складом з будь-якою голосною переднього ряду : ніженька, учень, вишень, вечеря, шелестіти, пшениця, шести, щетина, джерело, книжечка, стрічечка.

У сучасній українській мові після шиплячих та /й/ :виступає /о/, якщо в давньоруській мові далі йшла тверда приголосна або склад а будь-якою голосною непереднього ряду на цій основі в багатьох споріднених словах відбувається чергування /е/ з /о/: чернетка -- чорний (пор.: чьрныи), четвертий -- чотири (пор.: чьтвьртъи -- чьтыри), шести -- шостий (пор.шести--шестыи), вечеря -- вечора (пор.: вечеря--вечера) тощо.

Закономірність цього чергування досить часто порушується, внаслідок чого виникають відхилення від чергування, зумовлені різними причинами, переважно аналогією. Найголовніші з них такі:

1. В іменниках у давальному й місцевому відмінках однини після шиплячих виступає /о/ перед складом з /і/, тобто перед м'яким приголосним (щоці, бджолі, на чолі, у пшоні) під впливом більшості форм цих слів, де /о/ після шиплячих вживається перед твердим приголосним (щока, щоки, щоку, щокою і т. д., бджола, бджолу, бджолою і т. д. ).

2. В іменниках жіночого роду на -ість після шиплячих виступає -ості, хоч далі йдуть м'які приголосні (більшості, меншості, пекучості, свіжості), за анало-гією до тих іменників, де -ості йде після інших приголосних (радості, молодості, певності й под.).

3. У прикметниках типу свіжої, гарячої, більшої, безкрайої; свіжою, гарячою, більшою, безкрайою й под., числівнику першої, першою, займенниках нашої, нашою, вашої, вашою після шиплячих виступає /о/, хоч далі йде м'яка приголосна /й/, за аналогією до тих форм, де /о/ виступає після інших приголосних (доброї, великої, молодої; доброю, великою, молодою; другої, другою; тої, тою), а також за аналогією до тих форм цих слів, де /е/ почергувалася з /о/ закономірно перед твердими приголосними (свіжого, гарячого, більшого, безкрайого, першого, нашого, вашого).

4. У прикметниках на -ев (ий) (рожевий, смушевий, грушевий, краєвий) /е/ після шиплячих та /й/ вживається за аналогією до тих прикметників, у яких /е/ виступає після інших приголосних (жовтневий, меблевий, коре-невий).

5. У похідних утвореннях (чорніти, чорніє, чорнило, чорнити; вечоріти, вечоріє) за аналогією до чорний, вечора і под.

6. У 1-й особі множини дієслів І дієвідміни зберігається фонема /е/ після /ж/, /ч/, /ш/, /й/ перед твердою /м/ (кажемо, хочемо, дишемо, знаємо) за аналогією до 2-ї особи однини й множини цих самих дієслів (кажеш, хочеш, дишеш, знаєш; кажете, хочете, дишете, знаєте), де /е/ після шиплячої або /й/ закономірно не перейшла в /о/ перед стверділою /ш/ або /т/.

7. У формах жену, шепчу, чешу, шептати, чесати фонема /е/ не змінилася на /о/ перед твердою приголосною під впливом таких форм, як жене, женеш, шепче, чеше, чешете і под.

8. У пасивних дієприкметниках з суфіксом -ен(ий) : знижений, зріджений, печений, ношений, озброєний і под. /е/ після шиплячих та /й/ вживається перед етимологічно твердою фонемою /н/ та перед голосною /и/, що походить з давньої /ы/, за аналогією до тих дієприкметників, де ІеІ. виступає після інших приголосних (зроблений, варений, загублений).

9. У суфіксах -енк(о), -ечок, -еиьк(о), -енн(ий), -езн(ий) (Ткаченко, Гущенко, Наенко, вершечок, кружечок, краєчок, козаченько, широченний, величезний). Не чергується /е/ з /о/ з різних причин, найчастіше за аналогією. Проте в окремих іменниках --гайочок, райочок, кийочок -- після /й/ виступає /о/ за аналогією до іменників, де в такій само позиції закономірно вимовляється /о/ після інших приголосних: садочок, дубочок, ставочок, синочок тощо.

10. У книжних та запозичених словах /е/ з /о/ не чергується: жертва, жест, жетон, чертог, жебрати, ковчег, печера, шеф, чемодан, чемпіон тощо.

11. В окремих словах ІеІ, після шиплячих зберігається за усталеною традицією: червоний, чекати, черпати, шепотіти, щедрий, щезати та деяких інших.

Чергування фонем /и/ з /о/ у фонемосполученнях /ри/, /ли/ - /ро/, /ло/

У сучасній українській мові фонема /и/ у фонемосполученнях /р/ї, /ли/ (з давніх ръ, лъ) у порівняно невеликій групі слів може чергуватися з /о/ у фонемосполученнях /ро/, / ло/. Пор.: кривавий -- кров, глитати--глотка, чорнобривий (і чорнобровий) -- брова.

Література

Змінне подовження голосних в українській мові //Мовознавство.- 1988-,№ 2.

Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б. М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986.

СУЛМ /за ред. А. Грищенка - К ., 1993.

СУЛМ (Фонетика).- К., 1969.

Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981, с. 96- 107.

Дайте відповіді на запитання

1. У чому полягає чергування /о/ та /е/ з /0/ фонемним нулем?

2. Сформулюйте основне правило чергування /о/ та /е/ з /і/ в українській мові .

3. Поясніть чергування /о/ та /е/ з /и/ в групах ри, ли .

4. У яких випадках після шиплячих та /й/ виступають /о/, /е/?

Виконайте вправи

1. До поданих слів доберіть споріднені слова з усіма можливими найдавнішими чергуваннями виділених голосних.

Скочити, беру, нести, могти, котити, збирати, текти, стелити, дерти, вінок, дрижати.

2. Поясніть , чому не відбувається чергування /о/ та /е/ з /і/ у поданих словах ?

Терен, город, бережок, крапель, березень, роздерти, пеньок, землероб, горбок, закон, перст, Козловський.

3. Поясніть відхилення від чергування /о/ з /е/ після шиплячих та /й/ у поданих словах.

Нашої, чекати, вечоріти, щедрий, знаємо, кочегар, черпак, бждолі, більшої, шепочемо, чемпіон, чобіток.

Тема 10. Чергування приголосних фонем при словозміні та словотворенні

У сучасній українській мові при словозміні і словотворенні відбувається ряд закономірних історичних чергувань приголосних. До найпоширеніших чергувань приголосних належать такі:

Чергування /г/ :/ж/, /к/ : /ч/ : /х/ : /ш/: ворог -- ворожий, друг -- друже -- дружній -- дружба -- дру-жити; Івга --- Івжин; рука -- ручний -- рученька -- ручка; вухо -- вушний -- вушко.

Чергування ІгІ, ІкІ, 1х1 на /ж/, ІчІ, ІшІ властиві всім слов'янським мовам, а беруть вони свій початок ще в древньоруській мові. В давнину всі ці чергування відбулися за певних фонетичних умов, які тепер уже не діють, а чергування відбуваються за традицією

Приголосні /г/, /к/, /х/ колись були твердими й не могли пом'якшуватися. Тому вони могли стояти тільки перед голосними заднього ряду /а/, /о/, /у/, /ъ/, /и/, . Коли ж ці приголосні потрапляли в позицію перед голосними переднього ряду /е/, /и/, /і/, /ь/І, які вимагали пом'якшення попередніх приголосних, то вони відповідно змінювалися на /ж'/, /ч'/, /ш'/, які на українському грунті стверділи й перейшли в /ж/, /ч/, /ш/. Так виникло чергування /г/, /к/,/х/ з /ж/, /ч/, /ш/ . У сучасній українській мові /г/, /к/, /х/ можуть стояти не тільки перед голосними заднього ряду (берега, горе, камінь), а й перед голосними переднього ряду: гірке, тихе, герой. Так само перед будь-яким голосним можуть стояти й /ж/, /ч/, /ш/: жати, журавель, чорний, шукати, ноша й под. Тому в сучасній українській мові перед /і/ та /е/ не давніх, а нового утворення, а також у запозичених словах чергування /г/, /к/, /х/ на /ж/, /ч/, /ш/ не відбувається. Пор.: гірко, кістка, тихі (з горько, костъка, тихь), геній, гімн, кіло, кеглі, хімія та ін.

Зміни /г/, /к/, /х/ на /ж/, /ч/, /ш/ перед голосними переднього ряду називають першим перехідним пом'якшенням.

Чергування /г/: /з'/,/к/:/ц'/, /х/ : /с'/ відбувається:

а) перед закінченням -і у давальному відмінку однини іменників жіночого роду та в місцевому відмінку однини іменників чоловічого, жіночого та середнього роду: нога -- нозі, рука -- руці, муха -- мусі; дорога --в дорозі, вухо -- у вусі, бік -- на боці;

б) перед закінченням -і в називному відмінку множини слова друг -- друзі.

Зміна /г/, /к/, /х/ на /з'/ , /ц'/, /с'/ відбулася також у спільнослов'янський період, але пізніше, ніж зміна /г/, /к/, /х/ на /ж/,/ч/, /ш/. Це чергування зветься другим перехідним п о м'я к ш е н н я м, оскільки воно пов'язане з пом'якшенням приголосних перед і.

Чергування приголосних /г/:/ж/, /к/: /ч/, /х/: /ш/, /д/: /дж/, /т/ : /ч/, /з/ :/ж/, /с/: /ш/, /зд/: /ждж/, /ст./ : /шч/ відбувається :

а) у дієслівних формах 1-ї особи: берегти -- бережу, пекти -- печу, колихати -- колишу, бродити -- бро-джу, платити -- плачу, возити -- вожу, косити -- кошу, їздити -- їжджу, простити -- прощу;

б) в однокореневих інфінітивних формах з різними відтінками значень: запросити -- запрошувати, садити -- саджати, намолотити -- намолочувати;

в) при творенні іменників: носити -- ноша, студити -- стужа, світити -- свічка, уродити -- урожай, сухий -- суша, пустиня -- пуща, крутий -- круча;

г) при творенні дієприкметників: запросити -- запрошений, студити -- остуджений, народити -- на-роджений.

Чергування /ц/ : /ч/ відбувається в невеликій групі іменників із суфіксами зменшеності, пестливості: -к, -ечк-: лице -- личко, яйце -- яєчко, серце -- сердечко, сонце -- сонечко, кільце -- колечко.

Чергування твердих передньоязикових приголосних фонем перед відповідними м'якими фонемами при словозміні та словотворенні:

а) при відмінюванні іменників: вода -- воді, гість -- гостей, шлюз -- у шлюзі, вісь -- осей, лице -- лиця, біль -- болем, свиня -- свинею, буря -- бурею;

б) при відмінюванні дієслів; ходити -- ходімо, крутити -- крутіть; возити -- возять, просити -- просіть, палити -- паліть, боронити, -- бороню, створити -- створіть, говориш. -- говорять;

в) у коренях при відмінюванні здебільшого двоскла-дових іменників, числівників, дієслів: цепу -- ціп, носа --ніс, радості -- радість, семи -- сім, плести -- пілів, гребти -- гріб тощо;

г) при творенні іменників з різними суфіксами: босий -- босяк, круглий -- кругляк; громада -- громадянин; крутити -- крутій, школа -- школяр, хвалити -- хвалько, бродити -- бродяга, комуна -- комунізм, ідеал -- ідеаліст, молодий -- молодість, волос -- волосінь, се-ло -- сільце;

д) при творенні прикметників: сіль--солоний, соло -- сольний, чорний -- чорнявий, болото -- болотяний, рада -- радянський, гарбуз -- гарбузяний, срібло -- сріблястий, пшоно -- пшоняний, волос -- волосяний;

е) при утворенні дієслів на -іти: зелений -- зеленіти, видно -- виднітися, бурмотати -- бурмотіти, синити -- синіти, садити -- сидіти, дозволити -- дозволяти, схилити -- схиляти.

Чергування двох однакових фонем /д'д'/, /т'т'/,з однією фонемою: знаряддя -- знарядь, стаття -- статей, галуззю -- галузь; колос -- колосся, міццю -- міць, сіллю -- сіль, лляти -- лити, знання -- знань, подорожжю -- подорож, ніччю -- ніч, тушшю -- туш.Чергування /6/ : /бл/, /п/ : /пл./, /в/ : /вл/, /м/ : /мл/, /ф/ : /фл/ в особових і неособових формах дієслова та віддієслівних іменниках: голубити -- голублю, голублячи; топити -- топлять, топлений; ловити -- ловлю, ловлячи, ловлений; стомити -- стомлю, стомлений; графити -- графлю, графлячи. Фонема /л/ розвинулася на місці колишньої /й/.

Чергування /6/ : /бй/, /п/: /пй/, /в/ : /вй/, /м/ : /мй/, /ф/ :/фй/:

а) в особових формах дієслів: бити -- б'ю, пити -- п'ю, вити -- в'ю;

б) у відмінкових формах іменників: кров -- кров'ю, матір -- матір'ю, верф -- верф'ю;

в) при творенні іменників та прикметників з суфіксами, що починаються на /'а/: олово -- олов'яний, голуб -- голуб'ята, пити -- п'яний, полива -- полив'яний, солома -- солом'яний, торф -- торф'яний.

Чергування /л/ : /в/ відбувається в сучасній українській мові в дієсловах минулого часу: у формах жіночого й середнього роду однини та у множині виступає ІлІ, а в формах чоловічого роду -- /в/: ходила, ходило, ходили -- ходив; жила, жило, жили -- жив.

Чергування /с/ : /т/, /с/ :/д/ відбувається в небагатьох словах: мести -- мету, плести -- плету, вести-- веду, їсти -- їдять, впасти -- впадуть. Це чергування відбулося в результаті дисимілятивної зміни ще в праслов'янський період. Пор: метти > мести.

Чергування в групах приголосних

При словотворенні в групах приголосних може відбуватися цілий комплекс різнотипних чергувань приголосних: історичних і фонетичних, зумовлених асиміляцією, дисиміляцією, спрощенням груп приголосних, до яких додається ще й процес стягнення. Вони помітно змінюють фонетичну (і морфологічну) структуру слова. Розглянемо найголовніші випадки.

1. При утворенні прикметників вищого ступеня, що закінчуються на /с/, /з/, /ч/, за допомогою суфікса -ш(ий) відбуваються такі чергування:

г + ш=жч (дорогий -- дорожчий)

с+- ш=шч (красивий -- кращий)

з + ш=жч (близький -- ближчий).

При цьому /г/ за першою перехідною палаталізацією перед /ь/ (був суфікс -ьш-) почергувалася з /ж/. Внаслідок цього поряд опинилися дві щілинні фонеми. Потім /ш/ дисимілювалася в африкату /ч/, тобто відбулося дисимілятивне чергування фонем, /с/ перед /ш/ в результаті регресивної асиміляції за місцем і способом творення почергувалася з /ш/, а /з/ -- із /ж/ Приголосна /ш/ і тут дисимілювалася в /ч/. Пор.:

дорогий > дорожший > дорожчий

красивий > красший > крашчий (кращий)

близький > ближший > ближчий.

2. При утворенні прикметників:

У фонемосполученнях /г/:/ж/:/з +/ск/=/зк/; /к/:/ц/:/ч/+ /ск/=/цк/;/х/:/ш/:/с/+/ск/=/ск/

При утворенні іменників з суфіксом -енк(о) групи приголосних Іс'кІ, /з'к/ чергуються з групами приголосних /шч/ (орфографічне щ), /жч/: Васько -- Ващенко, Онисько -- Онищенко, Кузько -- Кужченко.

При утворенні іменників з суфіксом -ство (з колишнього -ьство) /г/, /к/, /х/, на які закінчувалася основа дієслова, до якого додавався цей суфікс, перед /ь/ почергувалися на /ж/, /ч/, /ш/. Ці відношення поширилися й на пізніше утворювані слова. Після занепаду /ь/ -- /ж/, /ч/, /ш/ зустрілися з суфіксальною фонемою /с/. У результаті асиміляційного чергування /ж/ перейшла в /з/, а /ч/ -- в /ц/. Після цього в результаті спрощення середня фонема /с/. почергувалася з фонемним нулем. Пор.:убогьство > убожьство > убозство > убозтво козак-ьство > козачьство > козацство > козацтво, птахьство > пташьство > птасство > птаство.

При утворенні іменників з суфіксом -ин(а) у сучасній українській мові групи приголосних /ц'к/, /с'к/, чергуються з групами приголосних фонем /чч/, /шч/ (орфографічно щ). Після переходу /к/ в /ч/ внаслідок регресивної асиміляції, за місцем і способом відбулося чергування /ц/ з /ч/, а /с/ з /ш/: Німецьчина > Німеччина, Полтавсьчина > Полтавшчина (орфографічно Полтавщина), лісчина > лішчина (орфографічно ліщина).

Література

Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986

СУЛМ (за ред . А. Грищенка .- К ., 1993

СУЛМ (Фонетика. К., 1969.)

Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981, с. 96- 107.

Дайте відповіді на запитання

1. Поясніть наслідки першої і другої палаталізації приголосних .

2. Поясніть чергування при творенні іменників із суфіксрм -ин ?

3. Розкажіть про чергування у групах приголосних при утворенні прикметників із суфіксом -ськ та іменників із суфіксом -ств ?

Виконайте вправи

1. До поданих слів доберіть споріднені з усіма можливами чергуваннями приголосних фонем.

Яблуко, ходити, луг, пити, токар, садити, голуб, рука, друг, стіжок, трусити, батіг, буг.

2. Утворіть від поданих слів прикметники із суфіксом -ськ , поясніть фонетичні зміни.

Чумак, гігант, латиш, Відень, Перемишль, Ніжин, Воронеж, Абхазія, Прага, альпініст, Кременчук.

3. Утворіть від поданих прикметників іменники за допомогою суфікса ин.

Київський, словацький, сумський, німецький, гуцульський, полтавський, львівський, турецький.

Тема 12. Склад і складоподіл

Кожна людина, скандуючи слова, інтуїтивно поділяє їх на склади, встановлює кількість складів, проте сама природа складу в українській мові (як і в багатьох інших мовах) до цього часу лишається невивченою, і тому задовільного і загальноприйнятого визначення складу, яке б відповідало всім науковим вимогам, немає.

Найбільшого поширення набула й стала традиційною теорія повітряних поштовхів (або експіраторна теорія), за якою склад визначається як один звук або сполучення кількох звуків, що вимовляються одним пош-товхом видихуваного повітря.

Академік Л. В. Щерба висунув теорію м'язового напруження, за якою склад -- це частина слова, утворена поєднанням звуків із зростаючим і спадним м'язовим напруженням при їх артикуляції. Отже, найбільше напру-ження припадає на вершину складу і найменше буває на межі складів.

За теорією гучності (сонорності), яку на заході особливо розвинув Й. Єсперсен, Р. І. Аванесов, О. Н. Гвоздев, склад -- це частина слова, в якій поєднується більш гучний (сонорний) звук з менш гучним. Найгучнішими звуками є голосні, тому саме вони виступають як складотворчі. Усі інші звуки -- нескладотворчі. Голосні є вершиною складу. Межа між складами проходить у місці найбільшого спаду гучності.

Є підстави думати, що всі три теорії взаємно не виключають одна одної, їх об'єднує можливість визначити склад у загальних рисах як сегментно-просодичну одиницю. Склад -- це мінімальний відрізок (сегмент) мовлення, що характеризується артикуляційною і акустичною спаяністю звуків, які до нього входять, має єдину вершину гучності, представлену, як правило, голосним; по-друге, склад є носієм різних суперсегментних (або просодичних) особливостей, таких як наголос і мовна мелодія, що не виявляються в окремих звуках як у найменших сегментах.

Українські фонетисти довгий час поділяли визначення складу в дусі експіраторної теорії, що й досі зберігається в шкільних підручниках.

Зміни м'язової напруженості кладуть в основу розуміння складу М. Ф. Наконечний і В. В. Лобода .

М. А. Жовтобрюх визначає склад комплексно: як чисто фонетичну одиницю, елементи якої тісно пов'язані між собою артикуляційно й акустично (залежно від наростання й спаду гучності звуків).

Останнім часом з'явилися спроби аналізувати склад не тільки як явище фонетичне, а й фонологічне (В. М. Брахнов). При цьому акустичною ознакою складу вважається наростання й спад інтенсивності звучання.

Практично в слові буває стільки складів, скільки в ньому голосних звуків. Пор.: го-ло-ва, се-ре-да, кор-дон, гал-ка.

Слова залежно від кількості складів у них бувають односкладові (мак, рік, сіль), двоскладові (о-ко, се-ло, крап-ка), трискладові (мо-ло-ко, ка-мі-нець, гой-дал-ка) і багатоскладові (не-до-ба-ча-ти, чер-во-но-пра-пор-ний).

Розрізняють склади відкриті й закриті, крім того, виділяються прикриті і неприкриті. Відкритим називається склад, що закінчується на голосний (во-да, со-ло-ма), в закритим -- склад, що закінчується на приголосний (гір-кий, сол-дат). Прикритим називається склад, що починається на приголосний (пар-та), неприкритим -- склад, що починається на голосний (он, оз-до-ба).

Складоподіл

Для української мови, як і для інших слов'янських мов, характерне загальне тяжіння до відкритих складів. Це виявляється в тому, що межа між окремими складами проходить найчастіше після голосного звука перед при-голосним, наприклад: се-стра, мі-ста, за-здрий. Проте при збігові кількох приголосних складова межа часто проходить всередині цієї групи, наприклад: книж-ка, гол-ка, дзвін-кий.

Коли голосний поєднується з одним приголосним, поділ слова на склади труднощів не викликає. При збігові кількох приголосних встановлювати складову межу буває важко. Існують такі основні правила складоподілу:

1. Один приголосний, що стоїть між голосними, завжди належить до наступного складу, наприклад: по-су-ха, за-го-ро-да, си-то.

2. Два шумні приголосні (обидва дзвінкі або обидва глухі) належать звичайно до наступного складу, наприклад: мі-сто, во-ско-вий, ді-жда-ти-ся, не-спо-кій, при-ї-зди-ти, не-ща-стя.

3. Три приголосні, коли два перші з них шумні (обидва дзвінкі або обидва глухі), а третій сонорний, належать до наступного складу, наприклад: го-стрий, по-стріл, за-здро-щі.

4. Сусідні приголосні, перший з яких більш гучний, ніж другий, належать до різнлх складів, наприклад: каз-ка, груд-ка, вез-ти.

5. Якщо між голосними є два або більше приголосних, то звуки [й], [в], [р], [л], [м], [н], що йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, що стоять після них,-- до наступного: гай-ка, майструвати, гав-кати, гір-ко, пал-ко, ям-ка, син-ку.

6. Коли другим приголосним є звук [й], [в], [р], [л], [м] або [н], то разом а попереднім він відходить до наступного складу: за-б/йу/, лю-блю, му-дрий, нудний, по-свист, Ку-зьма.

7. Два сусідні сонорні приголосні належать до різних складів: гар-ний, сур-ма, сум-ний, гор-ло.

8. Подовжені приголосні при складоподілі не розділяються , оскільки збіг двох приголосних вважається одним звуком о-бби-ти, жи-ття, пі-дда-шшя, зі-лля.

Принципи таких правил складоподілу стають зрозумілими на основі теорії сонорності. За сонорністю, тобто гучністю, звуки поділяються на такі групи: голосні (найгучніші), далі -- в порядку зменшення гучності -- сонорні приголосні, дзвінкі й глухі. Голосні, як найгучніші, утворюють вершину складу. Коли між складами виявляється збіг приголосних, то межа між складами повинна пройти так, щоб гучність звуків попереднього складу поступово спадала, а наступного -- зростала. Крім того, слід враховувати тенденцію слів до відкритих складів. Так, наприклад, у слові каз-ка за законом відкритого складу складова межа мала б пройти перед [з]. Але в цьому випадку другий склад починався б дзвінким [з], після якого йде глухий [к], а ще далі -- голосний [а], тобто сонорність була б вища на початку скла-ду, далі спадала б і потім знову наростала б. Це суперечить природі складу. Тому складова межа, всупереч тенденції до відкритого складу, проходить після [з].

У слові ж гострий, наприклад, складова межа проходить після [о] згідно із законом відкритого складу. У другому складі сонорність, як і слід, наростає.

Ці правила поки що є орієнтовними. В українському складоподілі спостерігається неусталеність, і він ще остаточно не досліджений.

Склад -- це чисто вимовна одиниця, не зв'язана зі значенням. Тому поділ па склади не збігається із членуванням слова на найменші смислові одиниці -- морфеми (корінь, префікс, суфікс, закінчення). Разом з тим в усній мові вплив морфологічної будовb слів на складоподілі іноді позначається. Так, наприклад, у слові підживити можливі два поділи слів на склади: пі-джи-ви-ти і під-жи-ви-ти; у слові розбивати -- ро-зби-ва-ти і роз-би-ва-ти й под.