Мовна специфіка літературних творів доби Золотого Віку

Se observa que “tanto” sirve no sуlo para incrementar el significado de nombres sustantivos sino tambiйn puede postponer a los verbos: Ilustrбbala tanto con su buen entendimiento, que no era menos famoso por йl que por ella. Riйronse de esto Chiquiznaje y Maniferro, de lo cual se enojу tanto el Repolido que dijo...

Es muy interesante que el valor evaluativo puede concentrarse aun en los nombres propios de protagonistas: Pipota, Preciosa, La Gananciosa, la Gariharta, Monipodio, Licenciado Rueda, Repolido, Maniferro, Chiquiznaque, la Escalanta, Rinconete, Cortadillo, licenciado Pozo, Clemente, Lobillo, Ganchoso, Licenciado Vidriera, Montesfracуn, Asperino, capitбn don Fulano, secretario don Tal de don Tales, capitбn Valdivia, Carrizales, Gandul.

Existe un grupo de verbos que sirven para expresar el subjetivismo de lo enunciado. Compбrense: Este seсor parece tan honrado y Este seсor es honrado.Dentro de estos se puede nombrar los verbos “parecer”, “pensar”, “opinar”,“creer”, “tener por” y otros. El verbo que resulta mбs productivo es sin duda alguna “parecer”: No les pareciу mal a los dos amigos la relaciуn del asturianillo, ni les descontentу el oficio. Les pareciу que la llevaban a sepultura. Le pareciу que habнa acertado a escoger la vida mejor que se le pudo imaginar. Pareciуles que miraban a un бngel. El tiempo parece tardнo y perezaso a los que en йl esperan. Le parecнa que se estremecнa y ella quedу mortal, pareciйndole que le habнa cogido en el hurto. Si acaso parezco vieja, corrimientos, trabajos y desabrimientos echan un cero a los aсos. Y si le parece que es mucho lo que s pide, considere que es much mбs que se aventura. Sola Leonora callaba, y le miraba, y le iba pareciendo de mejor talle que su velado. La plata de las canas del viejo a los ojos de Leonora parecнan cabellos de oro puro. Su demasiada guarda le parecнa advertido recato. La patria no me parece de mucha importancia decirla, ni los padres tampoco. Parecнan unos angelicos. Vuestras mercedes escuchen un sonetillo que anoche hice, que, a mi pareceer, aunque no vale nada, tiene un no sй que de bonito. La admirable belleza de la ciudad en aquellas peсas parece que tiene las casas engastadas. Sus puentes, parece, que estбn mirando unas a otras. Nбpoles es a su parecer la mejor ciudad de Europa y aun de todo el mundo. De Palermo le pareciу bien el asiento y la belleza. No me parece mal remedio йse. Pareciуle que su riqueza era infinita, su gobierno prudente, su sitio inexpugnable, su abundancia mucha, sus contornos alegres y toda ella digna de la fama que de su valor por todas las paretes se extiende. De perlas me parece todo eso. Bien parece que no se acuerda de aquel refrбn... Vimos arimados a ella dos hombres, al parecer de buen talle. Parece que los gitanos y gitanas solamente nacieron en el mundo para ser ladrones. No le pareciу a Andrйs legнtima esta declaraciуn, sino muy bastarda. Hazme parecido bien. Pues en verdad que no parece vuesa merced del Cielo. Parecнa de edad de cuarenta y cinco a cuarenta y seis aсos. Dнjome que era pariente, y novio me pareciу, que un pariente menos siente.

Otro verbo de este grupo que tambiйn se empleaen las obras analizadas muchas veces es “tener por”: Eran cosas que ellos tuvieron por merced seсaladнsima... Los vestidos fueron tantos y tan ricos, que los padres de la desposada se tuvieron por mбs que dichosos en haber acertado con tan buen yerno.

Es interesante que el mismo verbo “tener” usado con otra preposiciуn, es decir, con la preposiciуn “en” adquiere el sentido de “estimar, apreciar”: Y vбmonos, abuela, que aquн nos tienen en poco.

Examinemos tambiйn los ejemplos del empleo del verbo “creer": No creo que haya otra, hijo. De los maestros de escuela creнa que eran dichosos, pues trataban siempre con бngeles, y que fueran dichosнsimos si los angelitos no fueran mocosos. De los pasteleros creнa que habнa muchos aсos que jugaban a la dobladilla. De los titiriteros creнa mil males: decнa que eran gente vagabunda y que trataba con independencia de las cosas divinas.

A menudo se usa tambiйn ei sinуnimo de este verbo “pensar”: Pienso que Celia es un gran casamiento, porque es muy rica y hermosa y de claro entendimiento. Agora pienso que Celia te adora. Por dicha piensan los seсores que en Saboya merezco sus favores.

Otro verbo con el mismo significado es “opinar”: Opino que porque quien a muchas quiere a nadie puede querer. Opino que el Amor pisa las estampas de los celos. Opino que la Naturaleza es hermosa por ser varia.

A este grupo de verbos se puede atribuir tambiйn la expresiуn “cobrar fama”: Tъ cobras fama de la mejor romancera del mundo. Por fin llegу a la ciudad que cobraba fama de la capital de pнcaros sucios y gordos, vistosos oracioneros, esportilleros y mandilejos de la hampa.

En cuanto a nivel sintбctico se puede decir que, analizado el lйxico de las obras del Siglo del Oro, se observa que el subjetivismo muy frecuentamente se expresa en las oraciones exclamativas: ЎAhora sн es la risica!ЎAy, que bien haya esa gracia! ЎAy, quй copete que tiene tan lindo y rizado! ЎAy, quй blancura de dientes! ЎMal aсo para piсones mondados que mбs blancos ni mбs lindos sean! ЎAy, que ojos tan grandes y tan rasgados! ЎY por el siglo mi madre que son verdes, que no parecen sino que son de esmeraldas!ЎExtraсo y triste espectбculo para losa padres, que a su querida hija y su amado yerno miraban! ЎMal haya yo si mбs quiero que jures, pues con sуlo lo jurado podнas entrar en la misma sima de Cabra! ЎNotable error! ЎGran ruido! ЎTodo el mundo no es bastante! ЎQuй dicha tendrй si es ella! ЎExtraсa gente! ЎLбstima me da! ЎLбstima es que esta mozuela sea gitana!

DAMA1: ЎOh, quй gracioso entremйs!

DAMA2: ЎQuй bien Amarilis habla!

DAMA1: ЎQuй bien se viste y se toca!

MARTНN: (Aparte a JUAN.) ЎBuen mozo!

JUAN: (Aparte a MARTНN.) ЎBuen talle!

INЙS: (Aparte a CELIA.) ЎBravas plumas!

CELIA: (Aparte a INЙS.) ЎBizarrнa tiene el belicoso traje!

MЪSICO1: ї Quй guitarra habйis traнdo?

MЪSICO2: La sonora portuguesa.

MЪSICO1: ЎBuenas voces!

MЪSICO2: ЎExtremadas!

Gran nъmero de las oraciones exclamativas evaluativas se empiezan con la conjunciуn “que”: ЎOuй liviandad! ЎQuй traiciуn! ЎQuй soldado tan galбn! ЎQuй libertad tan grosera! ЎOh quй donaire tan grande!ЎQuй bien tocada venнs! ЎQuй amor tan necio y cansado! ЎQuй descompuesta porfнa! ЎQuй humildad! ЎQuй presto tras ellos viene! ЎQuй discreto fuego tiene para abrasar necios hielos! ЎQuй mal hace quien se atreve a dar por amor desdйn, porque no es hombre de bien quien no paga lo que debe!ЎAy, Martнn, quй necio he sido! ЎQuй desgraciado y perdido!

Un lunar tienes, ЎQuй lindo!

ЎAy Jesъs, quй luna clara!

ЎOuй sol, que allб en los antнpodas

oscuros valles aclara!

Mбs de dos ciegos por verle

Dieran mбs de cuatro blancas...

Se encuentran tambiйn muchas oraciones que empiezan con el adjetivo “bravo”: ЎBrava vitoria, don Juan! ЎBrava arrogancia! ЎBravo talle!ЎBrava joya te ha enviado!

Otro elemento de intensificaciуn aparece “йste sн que”: ЎЙste sн que se puede decir cabello de oro! ЎЙstos sн que son ojos de esmeralda!ЎЙste sн que es juramento para enternecer las piedras!

CONCLUSIONES

Siglo de Oro es la йpoca clбsica o de apogeo de la cultura espaсola desde la publicaciуn de la Gramбtica castellana de Antonio de Nebrija (1492) hasta la muerte de Calderуn (1681). El punto mбs alto de este apogeo se encuentra en la obra de Miguel de Cervantes y Lope de Vega.

Fue un perнodo de gran florecimiento polнtico y econуmico en Espaсa, que alcanzу un gran renombre y prestigio internacional; durante esta йpoca todo lo “nuevo” en Europa venнa de Espaсa y era imitado con gusto y aplicaciуn; se puso de moda saber la lengua espaсola. Se desarrollan en especial la literatura, las artes plбsticas y la mъsica. El Siglo de Oro abarca dos periodos estйticos, que corresponden al Renacimiento durante el siglo XVI y al Barroco durante el siglo.

Axiologia, llamada tambiйn teorнa de los valores, abarca, por una parte, el conjunto de ciencias normativas y, por otra, la crнtica a la nociуn de valor en general.

Subjetivamente, el valor es el carбcter que reviste una cosa al ser mбs o menos apreciada. Objetivamente, es el carбcter de las cosas que merecen mayor o menor aprecio o que satisfacen cierto fin.

Valer y ser no se identifican en el proceso de la percepciуn humana. Percibimos muchas cosas que son, pero no por ello juzgamos que valen, mбs aъn, nos dejan indiferentes. El valor es aquello que saca al sujeto de su indiferencia frente al objeto; por eso, el valor se funda en la preferibilidad. La noindiferencia es la esencia del valor. Tener valor no significa directamente tener mбs o menos realidad, sino no ser indiferente. Es precisamente esta caracterнstica del valor lo que va a plantear el problema central de la axiologia.

El valor es captado sentimentalmente. No se percibe el valor por la vнa de un silogismo deductivo, sino de una manera inmediata en la que la capacidad de sentir de la persona se ve afectada. Hay un «orden del corazуn» paralelo al «orden de la razуn». El percibir sentimental no estб unido exteriormente al objeto, ni aun de modo mediato a travйs de una representaciуn o a travйs de un signo, como si el objeto fuera signo de algo mбs profundo.

EI valor es objetivo. El mismo hecho de que podamos discutir sobre los valores, supone que en la base de la discusiуn estamos profundamente convencidos de que son objetivos. Los valores se descubren, como se descubren tambiйn las verdades cientнficas.

Los valores son esencias o eidos. Quiere esto decir que los valores son independientes de las experiencias en que estбn inmersos. Esta esencia puede ser realizada por medio de la existencia, pero su modo especнfico de consistencia no se modifica por el modificarse de sus realizaciones existenciales.

Los valores son esencias «eternas e inmensas», por abarcar el espacio y el tiempo. Ademбs son esencias «absolutas e inmutables»: los valores no cambian y no estбn condicionados por ningъn hecho de naturaleza histуrica, social, biolуgica o individual. Lo que vale una vez, vale siempre y de un modo uniforme: no valdrб mбs para unos que para otros.

El valor no es una relaciуn, sino una cualidad. Es preciso distinguir entre el valor en sн y el valor para nosotros. Si hubiera valor sуlo para algunos, entonces estarнan constitutivamente en relaciуn con el tiempo y con el espacio, cosa que ya hemos excluido.

La caracterнstica mбs importante de evaluaciуn es la presensia de factor subjetivo que actъa reciprocamente con el objetivo. Una expresiуn evaluativa, aun si no se ve claramente el sujeto, sobreentiede la relaciуn evaluativa entre sujeto y objeto. El aspecto evaluativo, como uno de los elementos de la estructura evaluativa, tienen los predicados axiolуgicos. Los predicados creer, opinar, pensar, parecer reflejan el caracter subjetivo de evaluaciуn.

El componente subjetivo presupone la actitud positiva o negativa de sujeto hacia su objeto (a veces la representan en forma de relacion: gustar/no gustar, apreciar/no apreciar, aprobar/no aprobar) mientras el componente objetivo (descriptivo) toma como punto de referencia las cualidades propias de objetos o fenomenos a base de las cuales se evaluan.

P.Nowel-Smit divide los adjetivos en 2 grupos: grupo A (aptness-words) y grupo D (descriptive words). Los primeros indican que el objeto tiene unos rasgos que son aptos para despertar emociones y los segundos entran en descripciуn.

J. fon Wright propuso una clasificaciуn de tipos de evaluaciуn basada en tipos de objetos y semбntica de combinaciones con la palabra "bueno". Йl distingue las siguientes "formas de bienes": bien instrumental, bien tйcnico, bienes mйdicos, bien utilitar, bien gedуnico, bienes de hombre.

Arutyunova divide los significados de evaluaciуn parcial en 3 grupos que incluyen 7 categorнas. El primer grupo lo forman las evaluaciones de sensor que se dividen en: gedonнsticas, sicolуgicas entre las cuales se diferencian evaluaciones intelectuales (interesante, trivial, fascinante) y evaluaciones emocionales (alegre, deseado, agradable).El segundo grupo son evaluaciones sublimadas o absolutas: 1) evaluaciones estйticas basadas en sнntesis de las de sensor y sicolуgicas; 2) йticas que sobreentienden las normas: moral, bondadoso, vicioso.

Las ъltimas 3 categorнas que constituyen el tercer grupo son evaluaciones racionalнsticas vinculadas con actividad prбctica de hombre. Incluyen las evaluaciones 1) utilitares (ъtil, nocivo); 2) normativas (correcto, normal, sano); 3) teleolуgicas (eficaz, acertado, defectuoso).

En las estructuras evaluativas los rasgos subjetivo y objetivo actъan recнprocamente. Se distinguen la evaluaciуn general que se basa en los rasgos que les atribuye el sujeto y los de evaluaciуn parcial que tiene como punto de partida las caracterнsticas propias de objetos.

Los componentes objetivo y subjetivo de significado evaluativo representan una unidad dialйctica con correlaciones muy complicadas en lнmites de cada serie de unidades de la lengua.

Las relaciones entre el sentido descriptivo y evaluativo (emotivo) se manifiestan evidentemente en sistema de los adjetivos para los cuales es esencial la semбntica de signo. Entre los adjetivos se puede diferenciar las palabras descriptivas que no contienen ninguna evaluaciуn (por ejemplo, portuguйs, cъprico, matinal, bнpedo etc), a este tipo pertenece la mayorнa de adjetivos relativos y los evaluativos propiamente dichos (bueno, excelente, magnнfico, estupendo, malo, feo, terrible) que designan sуlo la evaluaciуn con signo "+" ("bueno") o "-" ("malo") con diferente grado de intencificaciуn y afectividad.

En mayorнa de los casos el significado evaluativo se vincula implicativamente con el descriptivo correspondiente. En la lengua natural los dos aspectos se combinan. La combinaciуn se realiza asн en la semбntica de las palabras evaluativas como en declaraciones que contienen una evaluaciуn, y precisamente en las declaraciones se descubre una serie de rasgos de semбntica evaluativa.

Los dos componentes de significado (descriptivo y evaluativo) se puede distinguirlos describiendo la semбntica de declaraciones y palabras concretas.

La evaluaciуn es inseparable de la comparaciуn. Cualquier tipo de comparaciуn se basa en disjunciуn que presupone incompatibilidad de unas situaciones, acciones, modos de actuar, acontecimientos. La relaciуn disjuntiva, es decir, presencia de una opciуn dentro de una serie de alternativas, incita a uno a hacer una comparaciуn evaluativa. La evaluaciуn comparativa tiene forma de un razonamiento prбctico (que no lleva a la constataciуn de la verdad sino a la toma de decisiуn). El razonamiento lуgico es universal para toda la gente y se basa en distracciуn del sujeto pensador. El razonamiento prбctico al revйs no puede ser aislado de la estructura de la personalidad, las finalidades que se propone, de la real situaciуn de la vida.

Los objetos de la comparaciуn evaluativa pueden ser tanto cosas como sus cualidades, situaciones, acontecimientos y estados. Pero cuando hablan de las preferencias, no tienen en cuenta los objetos propiamente dichos sino sus propiedades y las acciones que los incorporan.

El complejo semбntico “bueno - malo” pertenece a las concepciones de graduaciуn, en la cual cada antуnimo muestra la direcciуn de la escala que se extiende a dos infinidades opuestas divididas por el eje de simetrнa.

Los rasgos marcados por los antуnimos representan dos lados de una medalle. La aumentaciуn de un rasgo en la escala de lo bueno y lo malo se vuelve la disminuciуn del otro.

La evaluaciуn puede referirse a los acontecimientos pasados, al futuro y a las situaciones abstractas. La evaluaciуn comparativa de lo pasado o de lo existente ya no puede tener fuerza comunicativa que actuve activamente. No obstante estб vinculada con determinadas situaciones e impulsos sicolуgicos.

La investigaciуn del lйxico de evaluaciуn subjetiva en obras de Cervantes, Quevedo, Graciбn, Lope de Vega y Calderуn de la Barca llevaron a la conclusiуn que existe gran nъmero de medios de evaluaciуn. Lo subjetivo se manifiesta a travйs del uso de tropos, palabras con el matiz evaluativo “bien”, “mal” y sus derivados “bueno”, “malo”, “mejor”, “peor”, palabras “mбs”, “menos”, adjetivos, incluyendo los usados en grado comparativo y superlativo, verbos “parecer”, “tener por”, “creer” y otros.

РЕЗЮМЕ

Останнім часом лінгвістична наука все частіше звертається до проблеми особистості в мові. Праці сучасних дослідників характеризуються антропоцентричним підходом до аналізу художнього тексту: текст розглядається як відображення ідейно-естетичної та ціннісної концепції автора. Принципового значення набуває прагматичний ракурс дослідження творів. Мовні засоби вираження суб'єктивної оцінки є найважливішим способом реалізації образу автора. Особливості індивідуального стилю автора дають ключ до розуміння його концептуальної картини світу.

У своїй магістерській роботі ми розглядаємо поняття аксиології - науки про цінності, досліджуємо категорію оцінки, в першу чергу, оцінки суб'ктивної, аналізуємо лексику творів іспанських авторів доби Золотого Віку. Актуальність даного дослідження визначається необхідністю подальшого вивчення мовної специфіки літературних творів доби Золотого Віку.

Магістерська робота складається зі вступу, п'яти розділів та висновків. Обсяг роботи складає 92 сторінки. У списку використаної літератури нараховується 60 джерел, у тому числі 10 - іспанською мовою. Практична частина розроблена на матеріалі творів М.Севантеса „Циганочка”, „Рінконете і Кортадильо”, „Ліценціат Відрьєра”, „Ревнивий екстремадурець”, „Славетна судомийка”, „Мрії” Кеведо, „Мистецтво винахідливості” Грасіана, „Правда, що в коханні...” Лопе де Вега, „Життя є сон” Кальдерона де ла Барка.

Перший розділ має на меті зробити загальний огляд доби Золотого Віку, епохи, що вважається апогеєм розвитку іспанської культури. Це період найбільшого політичного та економічного розквіту Іспанії, коли країна набула загального міжнародного визнання. В цей час стає модною іспанська мова, особливого розвитку набуває література, музика та образотворче мистецтво. Що стосується літератури, у добу Золотого Віку жили і творили такі визначні письменники і поети як Мігель де Сервантес Сааведра, Кеведо, Грасіан, Тирсо де Моліна, Лопе де Вега, Лопе де Руеда, Педро Кальдерон де ла Барка та інші. Із них найбільший внесок в іспанську та світову літературу зробили, без сумніву, Сервантес та Лопе де Вега. „Дон Кіхот” Сервантесастав одним із найбільш відомих у світі романів, а „лицар печального образу” - одним із найпопулярніших і найулюбленіших образів сьогодення. Лопе де Вега - це геніальний драматург та поет, автор численних драм та комедій, серед яких найбільш відомою для українських читачів є „Кам'яний гість”.

У другій частині магістерської роботи дається тлумачення понять „цінність” та „аксиологія”, розглядається внесок різних лінгвістів у вивчення проблем аксиології.

У своєму житті ми сприймаємо безліч речей, але не кожна з них має для нас якусь цінність. Часто об'єкти нашого сприйняття залишають нас абсолютно байдужими. Предмет має аксиологічну цінність лише за тієї умови, що викликає до себе небайдуже ставлення (позитивне чи негативне).

Цінність - об'єктивна. Лише той факт, що ми можемо сперечатися щодо цінностей говорить про те, що ми глибоко впевнені у їхній об'єктивності. Цінності незалежні від особистого досвіду людини. Вони вічні, абсолютні і незмінні. Цінності, якими користується наше суспільство, були притаманні нашими пращурам багато століть тому і будуть чинними для багатьох поколінь у майбутньому.

У третій частині роботи досліджуються семантичні особливості оцінки. Найважливішою характеристикою оцінки є суб'єктивність. Будь-яке судження передбачає наявність суб'єкта, тобто особи, яка здійснює оцінку, явища, події чи предмета, що оцінюється. Мірилом цінності усього, що існує в природі, є людина в сукупності усіх проявів її життєдіяльності. Ця людина може бути представлена конкретно-історичним індивідом, визначеною соціальною групою або суспільством в цілому.

Присутність суб'єкта оцінки передбачає деякі особливі риси оцінювального судження і в першу чергу можливості виникнення дискусії щодо оцінок, при якій зіштовхуються різні точки зору. Коли йде мова про суб'єктивний компонент, мається на увазі позитивне чи негативне ставлення суб'єкта оцінки до об'єкта, тоді як об'єктивний (дескриптивний) компонент оцінки орієнтується на власні ознаки предмета чи явища, що оцінюється.

Оцінювальний характер судження виражається за допомогою аксиологічних предикатів: думати, вважати, гадати, здаватися.

Співвідношення суб'ктивного і об'єктивного є основною проблемою, навколо якої розгортаються дискусії про філософську сутність цінностей і про природу оцінювальних суджень. Історія вивчення оцінки характеризується постійною боротьбою двох течій, одна з яких спирається на уявлення, що в оцінці основним є об'єкт, а інша вважає більш важливими якості об'єкта. Перший напрямок знайшов своє яскраве відображення у концепціях емотивізму, де оцінювальні значення розглядаються лише як вираження емоцій суб'єкта, як ставлення суб'єкта до об'єкта. Протилежний напрямок спирається на ідею, що оцінювальні значення слід розглядати як приналежні об'єктам, і таким чином являють собою не відношення, а властивості.

Існує багато класифікацій типів оцінки. Класифікація, запропонована Х. фон Врігтом, базується на семантиці сполучень зі словом „гарний”. Він виділяє такі шість „форм добра”: добро інструментальне (гарний ніж), технічне (гарний водій), медичне (гарна пам'ять), утилітарне (гарна нагода), гедоністичне (гарний запах), людське (гарний вчинок).

Взаємодія суб'єкта оцінки з її об'єктом лежить в основі класифікації Н.Д. Арутюнової. Вона виділяє три групи, що включають сім підгруп. Перша група - це сенсорні оцінки, вони поділяються на сенсорно-смакові, психологічні та емоціональні. Друга група - це сублімовані, або абсолютні, оцінки: естетичні та етичні. Третя група - раціоналістичні оцінки, пов'язані з практичною діяльністю людини, а саме: утилітарні, нормативні та телеологічні.

У четвертому розділі розглядається порівняльна оцінка ситуацій. Щодня кожному з нас доводиться приймати безліч рішень. Життя нагадує гру: у людини завжди є вибір, який хід зробити для того, щоб ситуація обернулася для неї найліпшим чином. Наявність можливості вибору з ряду можливих варіантів спонукає нас на те, щоб зробити оцінювальне порівняння. Ми розрізняємо гарне і погане, смачне і несмачне, приємне і неприємне. При чому кожна людина сприймає навколишній світ крізь призму своїх особистих цінностей, думок і почуттів. Те, що подобається одному, може визивати відразу у іншого.

В аксиології порівняння пов'язане з такими поняттями як 1) альтернатива, тобто присутність ряду несумісних дій; 2) оцінювальне порівняння, що бере до уваги суб'єктивну модальність бажання і об'єктивну модальність необхідності; 3) перевага - потенційний вибір; 4) свідомий вибір.

Оцінювальне співставлення - це не те саме, що порівіняння. Співставлення не констатує схожість, але зважує і робить висновки. Об'єктами оцінювального порівняння можуть бути як речі, так і їхні ознаки, ситуації, стани, події. Але, коли йдеться про переваги, маються на увазі не самі предмети, а їхні властивості або функції, що вони виконують.

В п'ятій, заключній, частині своєї роботи ми приводимо приклади вживання лексики суб'єктивної оцінки, опираючись на матеріал творів іспанських письменників Золотого Віку, та класифікуємо їх.

Ключові слова:

Sujeto, objeto, lйxico con valor evaluativo, axiologia, evaluaciуn subjetiva, valor, subjetividad, Siglo de Oro, comparaciуn evaluativa, confrontaciуn evaluativa, opciуn, preferencia.

BIBLIOGRAFНA:

1. Антологія світової літератури, К., Просвіта, 92.

2. Арутюнова Н.Д. Об объекте общей оценки. - Вопр. яз., 85, №3.

3. Арутюнова Н.Д. Сравнительная оценка ситуаций. - Изв.АН СССР. Сер. лит. и яз., 83, т.42, №4.

4. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений, М., Наука, 88

5. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. - Изд. 2-е исп. М., 1999

6. Ахманова О.С. Некоторые вопросы семантики в современном языкознании. - М., 1981.

7. конецформыначалоформыАхманова О.С. Словарь лингвистических терминов - М., Советская энциклопедия, 1969.

8. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. - М., 1955.

9. Болотнова Н. С. Художественный текст в коммуникативном аспекте и комплексный анализ единиц лексического уровня. - Томск, 1992.

10. Бондаренко В.Н. Аналитические и синтаксические способы выражения модальности в немецком языке// Иностранные языки в школе, 1978. № 4. - С. 32.

11. Бондарко А.В. К истолкованию семантики модальности // Язык, литература, - СПб., 2001. - С. 34 - 40.

12. Брагина А.А.Лексика языка и культура страны в лингвострановедческом аспекте - М., Рус. яз., 1981.

13. Буревич В.В. О субъективном компоненте языковой семантики - Вопр. яз., 98, №1.

14. Бурякова М. А. К вопросу об эмоциях и средствах выражения. // Вопросы языкознания. - 1979, №3. Верещагин Е.М. Костомаров В.Г.Лингвострановедческая теория слова - М., Рус. яз., 1980.

15. Верещагин Е.М. Костомаров В.Г. Страноведение и преподавание русского языка как иностранного, М., 1971.

16. Верещагин Е.М. Русский язык в современном мире - М., 1974.

17. Виноградов В.В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // Избранные труды: Исследования по русской грамматике. - М., 1975. - С. 55.

18. Винокур Г. О. Об изучении языка литературного произведения // Избранные работы по русскому языку. - М., 1959.

19. Вольф Е.М. Грамматика и семантика местоимений, М., Наука, 74.

20. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки, М., Наука, 85.

21. Гальперин И.Р. Информативность единиц языка, М., 89.

22. Гальперин И. А. Текст как объект лингвистического исследования. - М,, 1981 .

23. Глушко М. М. Язык английской научной прозы: Автореферат дисс. док. филол. наук. М., 1980.

24. Ивин А.А. Основание логики оценок, М., 70.

25. Дейк ван Т. А. Язык. Познание. Коммуникация. - М., 1989.

26. Долгов И. А. Образование суффиксальных эмоционально-оценочных наименований лица в современном русском языке. - Киев, 1984.

27. Емельянова О. Н. Ассоциативное поле существительных с семантикой чувства. // Русский язык в школе. - 1993, №6.

28. Калиткина Г. В. Формы субъективной оценки имён в аспекте теории мотивации (на диалектном материале). - Томск, 1990. Каменская О. Л. Текст и коммуникация. - М., 1990.

29. Калмыкова Е.И. Образность как лингвостилистическая категория в современной научной прозе. М.: Наука", 1979

30. Коверина Т. Н. О реализации языковых значений в контексте. // Семантика языковых единиц и её роль в интерпретации текста. - Уфа, 1994.

31. Кожина М. Н. Функционирование языка в различных типах текста. - ЛГУ, 1989.

32. Колшанский Г.В. Соотношение субъективных и объективных факторов в языке. Сер. "Лингв. наследие ХХ века". Изд.2, 2005.

33. Комианский Г. В. Проблемы коммуникативной лингвистики. // Вопросы языкознания. - 1979, №6.

34. Кубрякова Е. С. О номинативном компоненте речевой деятельности. // Вопросы языкознания. - 1984, №4.

35. Кубрякова Е. С. Человеческий фактор в языке. Язык и порождение речи. - М., 1991.

36. Кубрякова Е. С. Эволюция лингвистических идей во второй половине XX в. // Язык и наука в XX в. - М., 1995.

37. Левашов Р. Г. Поэтика жанра. - Барнаул, 1996. Лингвистический энциклопедический словарь. - М., 1990.

38. Лопатин В. В. Оценка как объект грамматики. // Русский язык: Проблемы грамматической семантики и оценочные факторы в языке. - М., 1992.

39. Лопатин В. В. Словообразовательные средства субъективно-оценочной прагматики высказывания и текста. - М,, 1987.

40. Марков В.М. Формы субъективной оценки в системе русского глагола, Казань: Изд-во Казан. ун-та, 2006.- cтр.164-165.

41. конецформыначалоформыМихайлова Т.В.Средства и способы выражения оценочной семантики в языке повестей смутного времени XVII века, С.-П., 99.

42. Николаева Т.М. Непрямая социальная оценка и языковые средства ее выражения. Анализ знаковых систем. История логики и методологии науки: Тезисы докладов IX Всесоюзного совещания. Киев, 1986.

43. Новиков Л. М. Художественный текст и его анализ. - М., 1988.

44. Падучева Е.В. Высказывание и его соотнесённость с действительностью (Референциальные аспекты семантики местоимений). М.: Наука, 1985.

45. Плотникова В. А. Об оценочных аспектах слова в концепции В. В. Виноградова. // Русский язык: Проблемы грамматической семантики и оценочные факторы в языке. - М., 1992.

46. Порядина А. Н. Универсальные категории культуры в языковой картине мира. // Культура Отечества: прошлое, настоящее, будущее. - Томск, 1995.

47. Резанова З. И. Человек в ценностной картине мира. // Культура отечества: прошлое, настоящее, будущее. - Томск, 1995.

48. Харченко В. К. Разграничение оценочности, образности, экспрессии в семантике слова. // Русский язык в школе. - 1976, №3.

49. Хидекель С. С., Кошель Г. Г, Природа и характер языковых оценок. // Лексические и грамматические компоненты в семантике языкового знака. - Воронеж, 2002.

50. конецформынконецформыначалоШейдаева С.Г. "Категория субъективной оценки в русском языке", Ижевск, 97.

51. конецформыначалоформыAlvarez de Zayas, C. Didбctica de los valores. En: II Taller Nacional sobre Trabajo polнtico ideolуgico. MES. La Habana, 1998.

52. Arellano y G. Vega Garcнa-Luengos, eds., Calderуn: innovaciуn y legado. Actas selectas del IX Congreso de la Asociaciуn Internacional de Teatro Espaсol y Novohispano de los Siglos de Oro. En colaboraciуn con el Grupo de Investigaciуn Siglo de Oro de la Universidad de Navarra (Pamplona, 27 al 29 de marzo de 2000), New York, Peter Lang (Serie Ibйrica, vol. 36), 2001.

53. Cervantes Saavedra, Miguel de. Novelas ejemplares, La Habana, 74.

54. Fabelo, Josй Ramуn. La formaciуn de valores en las nuevas generaciones. La Habana: Ed Ciencias Sociales, 1996.

55. Fabelo, Josй Ramуn. Prбctica, Conocimiento y Valoraciуn.--La Habana: Ed Ciencias Sociales, 1982.

56. Quevedo, Francisco de: Obras completas en prosa, direcciуn de Alfonso Rey, Madrid: Castalia, 2004.

57. Rodrнguez, Zaira. Filosofнa Ciencia y Valor. - La Habana: Ed Ciencias Sociales, 1989. --52p

58. Sбnchez Noda. R. Valores, integralidad y enfoque humanista. En: II Taller Nacional sobre trabajo polнtico e ideolуgico. La Habana, 1998.

59. Vega Garcнa-Luengos Germбn. Problemas de un dramaturgo del Siglo de Oro. Valladolid, Universidad de Valladolid-Caja de Ahorros de Salamanca, 1986.

60. Wolf. El significado valorativo en los actos del discurso.- Quad. semбnt., 84, a.5.