ВСТУП

Дискурс як сукупність процесу та результату, єдність тексту та контексту, інтегральне мислекомунікативне утворення (А.Д. Бєлова, В.М. Макаров, О.О. Селіванова, І.С. Шевченко, О.І. Морозова), представлено двома формами: монологічною та діалогічною, в останній найбільш повно втілено інтерактивний характер мовленнєвої взаємодії.

Проблеми диверсифікації дискурсу та його варіативності є найважливішими теоретичними питаннями сьогодення [5, с. 12].

В. Бурбело виділяє типи дискурсів за домінуючим комунікативним модусом й відповідними мовними та функціональними ознаками. Так, розрізняються побутовий, пізнавальний, прописовий та художній дискурси, які мають історично зумовлені різновиди [7, с. 82].

О. Сищиков видокремлював дискурси за критеріями: форми суспільної свідомості (політика, право, мораль, мистецтво, філософія, наука, релігія), види діяльності і суспільні відносини, що виникають винятково на основі суспільних потреб [22, с. 7]

А. Бєлова запропонувала класифікацію дискурсу з урахуванням двох основних факторів: сфер функціонування і характеру комунікації [5, с. 12].

За сферами комунікації виділені такі типи дискурсу: академічний, бізнесдискурс, дипломатичний, переговорів, політичний, педагогічний, рекламний, релігійний, риторичний, сімейного спілкування, медичний, психотерапія, юридичний, ергодичний, Інтернет-дискурс. За характером комунікації - спонтанний, підготовлений, офіційний, неофіційний, чоловічий, жіночий, дитячий, дискурс підлітків, людей похилого віку, аргументативний, конфліктний, авторитарний, лайливий.

Дослідник військового сленгу В. Балабін виходить із розуміння сленгу як «…ненормативного, неформального, стилістично зниженого мовлення порівняно великого прошарку населення, що використовується з метою здійснення певних мовленнєвих функцій (експресивної, оцінної, корпоративної, пейоративної, евфемістичної тощо) і складається з одиниць-сленгізмів, що мають різну лексикографічну маркованість» [3, с. 37].

У. Потятинник сленг тлумачить як «…особливий соціостилістичний субваріант ненормативної англійської мови із наскрізною соціодемографічною дистрибуцією, який характеризується: соціопсихологічною мотивацією вживання; соціостилістичною зниженістю повідомлення; домінуванням конотативного компонента над денотативним; неодмінно більш чи менш обмеженою функціональністю; неоднорідністю складу; надлексикалізацією певних сфер» [19, с. 38].

Більшість дослідників дискурсу доходять висновку, що дискурс - це форма використання мови (language in use), «…мовний корелят відповідної сфери комунікативно-мовленнєвої діяльності, людської свідомості та практики» [4, с. 123].

Розмовний дискурс (дискурс повсякденного спілкування) є неінституційованим, наслідком чого є спонтанність і непрескриптивність мовленнєвих дій.

Середовищем у лінгвістичних дослідженнях традиційно визнається контекст (І.В. Арнольд, М.П. Кочерган), в якому зовнішні умови комунікації подані ментальними репрезентаціями [1, с.52 ].

І.С. Шевченко експлікує дискурс як інтегральну частину мисленнєвокомунікативної діяльності, сукупність процесу й результату, позалінгвальних і власне лінгвальних прагматичних, соціальних, когнітивних аспектів, які обумовлюють вибір мовних засобів [4, с. 135].

Вважаючи всю розмаїтість зовнішніх умов комунікації середовищем у широкому розумінні цього слова, а контекст - середовищем у вузькому розумінні, структуру дискурсивного контексту трактуємо як сукупність трьох рівнів - мета-, макро- і мікроконтексту (О.В. Тарасова), в основі яких лежать відповідні когнітивні структури: когнітивна база, колективний когнітивний простір, індивідуальний когнітивний простір (В.В. Красних).

При аналізі репрезентації інформації на різних рівнях контексту приймаємо визначення типів інформації: фактуальна, концептуальна, підтекстова (І.Р. Гальперин) [9; 10].

Фактуальна інформація, що відповідає знанням, і концептуальна інформація, що відповідає уявленням, належать до структур когнітивної бази, на підставі чого вважаємо репрезентації цих типів інформації чинниками середовища рівня метаконтексту.

Слова, що вживаються здебільшого в усному побутовому мовленні, а також у літературній мові з метою надання зневажливої, іронічної, грубуватої, фамільярної оцінки характеризованим предметам чи явищам, називаються просторічними або розмовно-просторічними.

Серед розмовно-просторічних слів та зворотів існують і такі, що сприймаються як грубі чи лайливі, вульгарні - це вульгаризми. Вживання таких слів не прийняте в літературній мові, вони зазвичай не вживаються освіченими людьми в суспільстві, це спеціальний лексикон, що використовується людьми низького соціального статусу: засудженими, торговцями наркотиками, бездомними і т.п [36, c. 28].

Шари розмовних і просторічних слів, що містяться в сучасних словниках англійської мови, складаються з різноманітних лексичних груп, що відрізняються один від одного не тільки інтенсивністю, але і якістю свого стилістичного забарвлення.

Для декількох лексичних груп, що співвідносяться зі словниковими характеристиками «розмовне» і «просторічне», головною й об'єднуючою ознакою є функціональний зв'язок із сучасною розмовною мовою й обумовлене цим зв'язком забарвлення невимушеності і фамільярності [20, с. 88 - 94].

Є прошарок слів, які здебільшого поширені в розмовно-побутовому стилі усного літературного мовлення. Ці слова у своїй більшості мають стилістичне забарвлення і протиставляються загальновживаній нейтральній лексиці. Маючи додаткове стилістичне навантаження, розмовна лексика може надавати мовленню іронічного, жартівливого, фамільярного та інших відтінків.

Фамільярна лексика властива розмовному мовленню, що має інтимний, розв'язний чи занадто невимушений, безцеремонний характер.

Крім загальної ознаки зв'язку з невимушеною, неофіційною сферою спілкування, протиставлення специфічній лексиці книжкових стилів, слова цих груп мають окремі ознаки, що створюють між ними стилістичні розходження.

Розмовна лексика протиставляється книжній.

сленг жаргон розмовний дискурс

1.2 Поняття сленгу та жаргону

Проблематика сленгу є предметом постійного наукового пошуку. Різні аспекти сленгу вивчалися у працях Е. Патріджа [35], Г. Менкена [34], І.Гальперіна [10], А. Швейцера [24]. Соціолінгвістичні параметри сленгу досліджувалися у працях В. Лабова [32], М. Маковського [17], Дж. Лайтера [33], К. Ібле [28], Ю. Зацного [14], І. Гонти [11], О. Клименко [15]. В. Балабін вивчає сленг в американському дискурсі [3].

Етимологія терміну «сленг» - одне з самих суперечливих і заплутаних питань в англійській лексикографії. Важкість розкриття походження терміну поглиблюється його багатозначністю та різноманітною трактовкою сленга авторами словників та спеціальних досліджень.

Вперше термін «сленг» зі значенням «мова низького або вульгарного типу» (language of a low or vulgar type) був засвідчений в 1756 році; з 1802 року під цим терміном розуміють «жаргон певного класу або періоду» (the cant or jargon of a certain class or period), а з 1818 року під сленгом почали розуміти «мову високого розмовного типу, нижчого за рівень стандартної освіченої мови, із нових слів, або слів, які вжиті в певному сенсі» (Language of a highly colloquial type, considered as below the level of standard educated speech, and consisting either of new words or of current words employed in some special sens). [23, c.30].

Сленгові слова та вислови максимально використовуються у розмовному мовленні та дуже рідко потрапляють до традиційних тлумачних та орфографічних словників. Перш за все виникає необхідність встановити диференціацію понять «сленг», «жаргон».

Т.Г. Нікітіна визначає термін «сленг» як синонім слова «жаргон», яке означає соціальний різновид мови і який характеризується, на відміну від загальнонародної мови, специфічною (нерідко експресивно переосмисленою) лексикою і фразеологією, а також особливим використанням словотворчих засобів [18, с.4].

Але, на нашу думку, сленг потрібно відрізняти від жаргону, словника специфічної професії, оскільки тут асоціація невимушеності не присутня. Крім того, жаргон, можливо, не призначений для того, щоб виключати членів, які не належать до даної групи з бесіди, а скоріше пов'язаний з технічними особливостями даної галузі, що вимагають спеціалізованого словника.

Жаргон - мова якої-небудь соціальної групи, насичена словами та висловами, які притаманні лише цій групі і незрозумілі іншим людям [6, с.215].

Жаргонізми - соціальний діалект; відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Як правило, це словник розмовного мовлення людей, зв'язаних певною спільністю інтересів [12, с.297].

Сленг - жаргонні слова або вислови в усному мовленні, які характерні для людей певних професій, наприклад моряків, художників тощо. Він відображає життєву орієнтацію цих груп. Ставши загальновживаними, такі слова в цілому зберігають емоційно-оцінковий характер [6, с.537].

Деякі дослідники вважають, що термін сленг застосовується у двох значеннях: або як синонім жаргону, або як сукупність жаргонних слів, жаргонних значень загальновідомих слів, жаргонних словосполучень, що належать за походженням до різних жаргонів, та стали якщо не загальновживаними, то зрозумілими для достатньо широкого кола носіїв даної мови.

В. Г. Вілюман займався проблемою сленгу, сформулював деякі його важливі особливості. Автор запропонував розрізняти:

1) загальний сленг, тобто, той, що знаходиться за межами літературної мови, загальнозрозумілі та широкоросповсюджені у розмовній мові образні слова та словосполучення емоційно-оцінкового відтінку. Ці слова претендують на новизну та оригінальність в якостях, які виступають синонімами слів та словосполучень літературної мови;

2) спеціальний сленг, тобто слова та словосполучення того чи іншого професійного, чи-то класового жаргону [8, c. 47].

Загальний сленг має ряд рис, що відрізняються, які можна виявити при співставленні висловлювань про сленг зарубіжних та вітчизняних дослідників. Ці риси слід враховувати, щоби запобігти суб`єктивних тверджень. Назвемо основні:

1) загальний сленг (СЗ далі) широко розповсюджений і зрозумілий для всіх соціальних верств населення;

2) має яскраво виражений емоційно-оцінковий характер з домінуванням експресивної функції над номінативною (проста назва предметів та явищ);

3) ЗС відносно стійкий для визначеного періоду, хоча сленгізми і переходять легко в колоквіалізми, а також зникають з вжитку;

4) ЗС не однорідний по своєму генетичному складу, будучи створеним з різноманітних джерел (жаргони, кант, професіоналізми, варваризми тощо);

5) неоднорідний по ступеню наближення до фамільярно-розмовної мов, хоча в цілому він протистоїть їй як компонент просторіччя;

6) ЗС іноді має фонетичні, морфологічні та синтаксичні особливості;

7) відрізняється генетично та функціонально від спеціпального сленгу (жаргону, близьких до канту мовних утворень) [36, с.37].

Приймаючи до уваги ці особливості та всі наведені дефініції, пропонуємо розгорнуте визначення терміну загальний сленг.

Загальний сленг - це відносно стійка для певного періоду, широко розповсюджена та загальнозрозуміла соціальна мовна мікросистема в просторіччі, досить неоднорідна по своєму генетичному складу та мірі наближення до фамільярно-розмовної, з яскраво вираженими емоційно-експресивними відтінками, які часто представляють собою насміх над соціальними, етичними, естетичними, язиковими та іншими умовностями.

Спеціальний сленг - це специфічна лексика та фразеологія соціальних жаргонів, професійних говорів та арго злочинного світу.

За визначенням С.І. Левікової, сучасний молодіжний сленг являє собою цілий ряд слів та висловлювань, притаманних і часто використовуваних більшістю молоді, які не сприймаються старшим поколінням у якості загальновживаних або літературних [16, с.3].

Існують певні особливості та відмінності, які відрізняють побутовий сленг від сленгу професійних, соціальних та інших верств населення, серед яких виділяють саме швидку мінливість побутового сленгу, що обумовлено тим, що на ньому спілкується переважно молодь - найбільш динамічна група населення [16, с.5].

Н.А. Астаніна також називає однією з основних рис побутового сленгу постійне оновлення лексичних засобів і швидку їх зміну. Крім того, за підрахунками дослідника, в українській і російській мовах молодіжний жаргон наполовину складається з англійських запозичень [2, с.194].

Питаннями сленгу займалися, передусім, лексикографи, які перевагу віддавали його структурі і мало уваги приділяли теоретичним розробкам проблеми. Збирачі сленгової лексики (СЛ) минулого та упорядники лексикографічних видань (Ф. Ґроуз та К. Готтен) відіграли значну роль у подальшому вивченні ненормативної лексики (НнорЛ), діахронного і панхронного аналізу сленгу як соціолінгвістичного явища [35, с. 289].

Робота Г. Менкена «American Language» [34] є вагомим внеском у дослідження американського сленгу. Г.Менкен стверджує, що сленг - категорія загального поширення, що перебуває за межами загальноприйнятих мовних норм. Г.Менкен, досліджуючи еволюцію сленгу, визначив закономірності, згідно з якими «тривалість життя» одних сленгових одиниць визначається століттями, інші ж «безславно» гинуть, ледь з'явившись на світ [34].

Суттєвим кроком у вивченні питання ненормативної лексики став доробок британського лексикографа Е. Патріджа. У працях, присвячених різним аспектам сленгу, Е. Патрідж спробував визначити місце СЛ в «системі координат» НнорЛ, зіставивши його із дотичними лексико-стилістичними категоріями; він ідентифікував психолінгвістичні фактори, що зумовлюють появу стилістично зниженої лексики. Е. Патрідж одним із перших порушив питання про статус сленгу, охарактеризував його види. Він простежив культурно-історичні передумови динамічного розвитку неформального мовлення та популярності сленгу на північноамериканському континенті. Лексикографічна праця ученого, вперше опублікована понад 40 років тому, і надалі є актуальною, оскільки охоплює значну кількість лексичних одиниць (ЛО) англомовного світу, простежує етимологію більшості з них. Його трактування сленгової проблематики є і тепер базисним для сучасних теоретичних та прикладних праць зі сленгознавства. Сленг розглядався переважно в ракурсі лексико-стилістичних характеристик до кінця першої половини 20-го ст. І хоча окремі дослідники ще з кінця 18-го ст. звернули увагу на найрізноманітніші вияви соціальної природи сленгу (наприклад, функціонування в обмежених соціоконтекстах), саме в 20-му ст. було виділено суттєвий аспект цієї лексики - соціальний [35].

У 1911 Г. Бредлі ідентифікував «інтенцію мовця» як важливий фактор у ідентифікації сленгу [26, с. 207].

Дж. След, а за ним Г. Дрейк привернули увагу до психосоціальної мотивації користувачів сленгового лексикону [36, с. 63-65; 33, с. 699].

У вітчизняній лінгвістиці соціолінгвістичний підхід до студіювання сленгу розроблений видатним ученим у галузі філософії лінгвістики, а також соціолінгвістики М. Маковським. Він один із перших поставив під сумнів тезу, що під сленгом слід розуміти лише альтернативний вокабуляр [17, с. 278].

За його переконанням, це явище охоплює, крім лексичного рівня мови, ще й фонологічні, орфографічні, морфологічні, а, найголовніше, граматичні особливості. Сленг, за М. Маковським, історично складена лінгвосоціальна норма, яка реалізується на рівні мовлення (фонетика, граматика, лексика), генетично й функціонально відмінна від жаргонних і професійних елементів мови; семантика сленгових лексем не завжди сягає стилістичного переосмислення, а слова сленгу не обов'язково використовуються для створення стилістичного ефекту [17, с. 22-23]. Учений поділяв соціальні різновиди мови (інакше - соціальні діалекти) на професійні, жаргони (арго), застосовувані окремою соціальною групою з метою мовної ізоляції, та сленг.

Адгерентними до сленгу є жаргонізми, кант, арго, колоквіалізми, між якими важко встановити чіткі межі. Складність диференціації полягає в тому, що межі між ними розмиті, тому що ЛО перебувають у стані перманентної флуктуації або взагалі накладаються. «Стертість» границь є результатом того, що значна кількість ЛО оперують у спільному функціонально-стилістичному ареалі [19, с. 26].

Найбільш глибинне трактування жаргонів, арго та професійної лексики ряда європейських мов дана в книзі академіка В. М. Жирмунського «Национальный язык и социальные диалекты» (Ленінград, 1936 рік).

Якщо порівнювати сленг з діалектом, то діалект є більш сталим явищем: основні діалекти, особливо географічні, в сукупності своїх фонологічних, граматичних та лексичних компонентів існують в мові давно, в той час як CO недовготривалі [29, с. 1795].

Спільним для сленгу та діалектів є те, що вони використовуються переважно в усній комунікації.

Щодо канта, Е. Патрідж визначав його як технічний термін для позначення вокабуляра представників злочинного світу [35, с. 66]. Він вважав, що кант має обмежений ареал поширення порівняно зі сленгом, оскільки ті, хто послуговуються ним, зацікавлені у збереженні секретності свого мовного коду, тобто сленг універсальний, у той час як кант соціально і професійно обмежений.

С. Флекснер розуміє під кантом розмовну ідіоматику, яка побутує в колі представників певної професії, секти, класу, вікової групи чи будь-якої підгрупи американської культури [29, с. 18].

Таке тлумачення канта збігається з визначенням у Енциклопедії Британіка, що вийшла в 1994 p.: кант складається з нетехнічних слів та виразів обмеженого вживання, що належать до якоїсь професійної, етнічної, вікової групи або групи, утвореної за інтересами, хобі [38, с. 871].

У термін «арго» соціологи та соціолінгвісти США схильні вкладати поняття особливого вокабуляра групи, об'єднаної спільними інтересами, фахом, видами діяльності тощо [33, с. 16].

Таке означення ототожнює арго із «ситуативним діалектом» або «функціональним варіантом», тобто «регістром» [30, с. 276-282].

Арго - мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, штучно створювана з метою мовного відокремлення; відзначається головним чином наявністю слів, незрозумілих для сторонніх [12, с. 34].

За В. М. Жирмунським, арго - «свого роду пароль, по якому впізнають один одного … і засіб професійної організації в умовах гострої соціальної боротьби» [13, c.6 ]. Тому арго - це конспіративний, утаємничений жаргон.

В. М. Жирмунський справедливо помічає, що перетворення арго в сленг означає кінець старого арго як таємної професійної мови декласових елементів. Арготична лексика, втративши свій таємний характер, використовується як засіб емоційної експресії, образного евфемічного у сфері щоденного спілкування.

Природа таємного словника зазвичай подвійна. По-перше, приховується, тобто умовно змінюється форма (звучання) слова чи словосполучення, чи використовуються іншомовні слова, тим самим створюється таємний код. В першому випадку зазвичай необхідне пояснення, так як по-іншому зміст залишається нерозкритим, особливо для людей, які не займаються дослідженнями цих явищ.

Диференціація сленгового лексикона та колоквіалізмів є ще складнішим завданням. Згідно із В. Кухаренко колоквіалізми - загально родова група слів, що позначають повідомлення як неформальне, неофіційне та розмовне, і містять у своєму складі сленг, жаргонізми, вульгаризми та діалектизми [31, с. 30-33].

Ю.Скребньов розглядає колоквіалізми як «слова, забарвлені неформальністю чи фамільярністю» [21, с. 65].

Такі визначення все ж не пропонують критеріїв чіткого розмежування між колоквіалізмом і сленгом. Деякі лексикографи, С. Флекснер зокрема, займались пошуками критеріїв розмежування сленгу та колоквіалізмів у сфері соціопсихологічного функціонування. Сленг сигналізує, що учасників комунікації єднає якийсь особливий зв'язок ('enjoy a special fraternity'), у той час як колоквіалізми лише позначають соціоситуацію як неформальну [29, с. 17].

У сферах не літературної і літературної мови окремо стоять вульгаризми - лексичний шар з непристойною експресією.

Вульгаризми - це грубі і не прийняті в літературній мові слова або слова, неправильні за формою вираження. Вульгаризми вводять іноді в мову персонажів або текст художнього твору в якості навмисного стилістичного елементу для додання певного побутового колориту.

У зарубіжній лінгвістиці вульгаризм як лінгвістичний термін визначається так: «грубе або таке висловлювання, що вживається тільки в розмовному мовленні й особливо в мовленні некультурних і неосвічених людей» [10, с 112].

Таке ототожнення понять грубої мови і мови неосвічених людей, що корениться в етимології самого терміна, досить розповсюджене явище. Характерно, що поняття грубої мови перенесено в приведеному вище визначенні на розмовну мову взагалі. Тим самим будь-яка лексична, морфологічна або синтаксична особливість розмовної мови може бути кваліфікована як вульгаризм.

Вульгаризми можна розглядати, як і елементи експресивного просторіччя, під кутом їх етико-стилістичного зниження, хоча це зниження якісно відмінне від інших нестандартних слів. Серед вульгаризмів розрізняють нецензурні та непристойні форми. Таким чином, можна зробити таке уточнення розуміння сутності вульгаризмів: всі образливі слова, лайки і грубі прокльони ми відносимо до непристойних форм, до нецензурних форм- нецензурні слова і вислови. Табу звичайно одержують у мові синоніми-евфемізми. Загальновідомі побутові евфемізми як заступники табу поступово одержують вульгарну конотацію, тобто деградують. За семантичною структурою побутові евфемізми і псевдоефемічні вирази являють собою вживання слів і виразів у переносному значенні на основі подібності, аналогії, у результаті асоціації за змістом і мають за мету прикриття нескромних думок, намірів і явищ життя. При семантичному спустошенні табу функціонують тільки в просторіччі і не пов'язані з літературним стандартом через відсутність стилістично нейтральних синонімів-евфемізмів.

Непристойну конотацію мають багато богохульств і прокльони зі згадуванням релігійних термінів. Богохульні прокльони функціонально близькі вигукам і виступають як своєрідні стилістично знижені підсилювальні форми для вираження певних емоцій, найчастіше негативних, під впливом якихось стимулюючих подразників. Деякі богохульства іноді відхиляються від вихідної фонетичної моделі, перетворюючись на структурно відзначені утворення.

Сучасне мовне табу (тобто табу в плані вираження) пов'язано з матом. Матірні вирази є виразами, що кваліфікуются як негативні, яких варто уникати, але в деяких випадках можна замінити їх висловами більш м'якими, що описують дійсність непрямим шляхом. Отже, мовним табу у сучасній англійській мові є власне матірні вирази, вульгарність яких має споконвічний характер, і які часто піддаються евфемізації.

Отже, накладене на мат табу є причиною вживання евфемізмів. Ряд: табу - мат - евфемізм розірвати неможливо, оскільки ці явища взаємозалежні. Звичайно, про евфемізми можемо говорити тільки тоді, коли слова, замінні ними, паралельно існують у свідомості мовців даної мови [40].

Це знаходить яскраве вираження у випадках, коли через часте використання евфемізм приймає роль синоніма замінного слова і втрачає свою зм'якшуючу силу. У результаті він ототожнюється з висловом, який є табу. З цього випливає, що статус евфемізму не є постійним.

Використання сленгу може допомогти легко обійти соціальні табу. Пануюча мова має тенденцію ухилятися від явного висловлення певних фактів, а сленг може дозволити говорити про ці факти, евфімістично або ні. Тому в жаргонних словниках особливо багато галузей, таких як секс, насильство, злочини і наркотики. Вони можуть бути певною мірою регіональними, і, у випадку легко пародованих прикладів, недовгими, як "Вал-спік".

1.3 Види сленгу в сучасному англійському розмовному дискурсі