Особливості перекладу економічних та юридичних документів на матеріалах угод, контрактів, договорів та ділових листів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

Особливості перекладу економічних та юридичних документів на матеріалах угод, контрактів, договорів та ділових листів

Вступ

переклад юридичний дискурс мовлення

Темою дипломної роботи є особливості перекладу економічних та юридичних документів на матеріалах угод, контрактів, договорів та ділових листів.

Вивчення специфіки перекладу документів, що належать до економічного та юридичного дискурсів, відбувається вже протягом тривалого періоду і є традиційним для науки про мову.

Властивості цих типів дискурсу детально розглянуто у низці лінгвістичних праць вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема А.Д.Бєлової, М.С. Власенко, І.М. Гумовської, Е.Т. Дерді, О.Р. Заруми-Панських, В.В. Калюжної, А.П. Коваль, В.І. Круковського, С.Є. Максимова, А.Ф. Марахової, Л.В. Мисик, Т.А. Скуратовської, А.С. Трофімової та інших.

Так, дослідження Н.М. Кожиної і А.Ф. Марахової присвячено аналізу специфічних лексичних і граматичних особливостей офіційно-ділових, насамперед правознавчих документів; у роботах В.В. Калюжної здійснено системний аналіз стилістичних, граматичних і лексичних особливостей документів міжнародних організацій (ООН, ЮНЕСКО та ін.); класифікацію офіційно-ділових паперів за рівнем стандартизації розроблено А.П. Коваль; С.Є. Максимов проаналізував тексти міжнародних ділових угод; І.П. Круковський, М.С. Власенко дослідили комунікативно-прагматичні аспекти законодавчих текстів; роботи О.Р. Заруми-Панських, Е.Т. Дерді, І.М. Гумовської присвячено вивченню лексичного складу юридичних документів, зокрема - юридичної термінології; проблеми юридичного дискурсу - серед яких - жанрові та прагматичні аспекти юридичного дискурсу (ЮД) досліджували В. Батіа, Д. Коттеріл; Т.А. Скуратовська з'ясувала специфіку усного судового дискурсу. Проте багато питань із цієї проблематики, які насамперед стосуються лінгвістичної специфіки та прагматики фахового дискурсу, а саме економічного та юридичного, залишаються недостатньо опрацьованими і потребують подальших дослідницьких зусиль, особливо в аспекті кореляції в дискурсивних процесах мовно-екстрамовної презентації матеріалу. Це значною мірою зумовило наш вибір звернутися до аналізу перекладу економічних та юридичних документів на матеріалах угод, контрактів, договорів та ділових листів, які до цього часу не мали належного висвітлення.

У даному дослідженні аналізуються специфічні властивості економічних текстів та юридичних матеріалів, термінологічні одиниці, що вживаються у вищезазначених типах текстів. Нами також був проаналізований підхід до перекладу ділової та юридичної документації з німецької мови на українську.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що воно виконано на теренах новітньої комунікативно-прагматичної і лінгвокогнітивної парадигм, які дають можливість поглибити вивчення юридичних та економічних текстів різної категорії, змісту та прагматики як вербального об'єкту шляхом звернення до структурно-синтаксичного та лексико-семантичного аналізу юридичних та економічних текстів, визначити специфіку структурної будови юридичного та ділового дискурсу, проаналізувати вплив прагматичної установки тексту на його мовну структуру.

Метою роботи є вивчення особливостей перекладу економічних та юридичних документів на матеріалах угод, контрактів, договорів та ділових листів з німецької на українську мову.

Для досягнення мети роботи було визначено завдання нашого дослідження:

- визначити основні характеристики стилів мовлення;

- дослідити загальне поняття дискурсу;

- проаналізувати співвідношення понять мовних стилів та дискурсу;

- вивчити особливості текстових матеріалів, що належать до економічного та юридичного дискурсів;

- встановити основні підходи до перекладу ділової та юридичної документації;

- дослідити особливості структури та перекладу угод, контрактів та ділових листів;

- визначити способи перекладу спеціалізованих термінів, які функціонують в економічному та юридичному типах дискурсу;

- показати на практиці особливості перекладу економічних та юридичних документів на матеріалах угод, контрактів, договорів та ділових листів.

Об'єктом дослідження виступають комунікативно-прагматичні, структурно-синтаксичні та лексичні особливості текстів юридичного та економічного характеру.

Предметом дослідження є мовні засоби передачі змісту юридичних та економічних текстів з німецької мови на українську.

Практична цінність роботи міститься у тому, що дослідження вищенаведених питань може бути корисним для якісного мовному забезпеченні процесів правового регулювання економічних процесів, мовного й у тому числі текстового тлумачення норм права та також полегшить роботу перекладачеві, який має справу з діловими листами, угодами, контрактами.

Наукова новизна даної роботи визначається:

- виділенням окремого пласту термінологічної лексики, що вживається в юридичних та економічних матеріалах;

- аналізом збереження прагматичного навантаження економічних текстів при їхньому перекладу з німецької мови на українську;

- аналізом специфіки перекладу міжнародних угод та контрактів з німецької мови на українську.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Специфіка економічних та юридичних документів

1.1 Стилі мовлення як сфера функціонування спеціальної лексики

Стиль літературної мови - різновид мови. (її функціональна підсистема), що характеризується добиранням таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтві і добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах.

Кожний стиль має:

· сферу поширення й уживання (коло мовців);

· функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

· характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

· систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми,

типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою регламентують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови.

Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови - спілкування, повідомлення і дії, впливу.

Високорозвинена сучасна мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий і конфесійний. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови - усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна розмовному стилю, а іншим - переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними. Структура текстів різних стилів неоднакова. Якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших - переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони - різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства - забезпечують спілкування м різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди - підстилі - для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та реалізації конкретних завдань.

Виходячи з теми нашої дипломної роботи, розглянемо офіційно-діловий стиль.

Офіційно-діловий стиль - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; вирізняється найвищою мірою книжності.

Основне призначення - регулювати офіційні ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, способів їх виокремлення та використання, визначених соціальними завданнями.

Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління - організації, заклади, підприємства, посадовці, працівники. Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Суттєвим чинником ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність - це завжди «гра за правилами». Унаслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування однакових мовних засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що розв'язує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

офіційний характер;

адресність;

повторність;

тематична обмеженість.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах (ознаках)» що притаманні лише йому, а саме:

· нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

· точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

· документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

· наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;

· сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів.

Мовознавець М. Пилинський зазначав, що найпершою традиційною ознакою досконалості для групи «нехудожніх» стилів, до яких належить й офіційно-діловий, залишається стислість, а також такі вимоги:

· додержання основних загальномовних і функціонально-стилістичних мовних норм;

· слова й вирази, безпосередньо пов'язані з думкою, мають стояти в тексті якнайближче;

· дотримування максимально чіткого, послідовно-логічного і граматичного зв'язку між реченнями, що містять окремі судження;

· вставні речення, застереження, супровідні твердження, усякі, відхилення від основної думки мають значно поступатися обсягом перед викладом основної думки.

У результаті багатовікового розвитку в офіційно-діловому стилі сформувалися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

· широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (комплектування бази даних, регламентація дій, функціонування закладу);

· наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (брати участь, висунути пропозицію, підбивати баланс, ініціювати питання, ставити питання);

· обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивід дуальності та емоційно-експресивної лексики;

· синонімія має бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;

· наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням послідовності, постійності дії;

· чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

· використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком має бути зведено до мінімуму, натомість слід широко Використовувати безсполучникові, прості поширені речення (кілька підметів при Одному присудкові, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

Законодавчий - використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах тощо.

Дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах та ін.

Юридичний використовується у юриспруденції судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:

· між державою і підприємствами та організаціями всіх форм власності;

· між підприємствами, організаціями, установами;

· між державою і приватними особами;

· між підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та приватними особами;

· між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях тощо.

Адміністративно-канцелярський - використовується у професійно-виробничій

сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:

· службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;

· службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;

· службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

· приватні (неофіційні) стосунки між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках тощо.

Сучасна людина так чи інакше долучена до наукової чи виробничої сфери. Це є однією з передумов злиття наукового й офіційно-ділового стилів унаслідок їхнього спільного функціонування в одному часі й просторі. Ці два стилі не лише функціонально близькі - вони є спорідненими з походження, що принципово уможливлює їхнє зближення в умовах історичної потреби. У період становлення ці два стилі поряд із процесами дивергенції завжди показували багато пунктів конвергенції, у результаті чого утворився складний конгломерат схожих спільностей і пізніших сходжень і взаємопроникнень.

Формулюючи поняття «ділова мова», слід мати на увазі принаймні три сучасні стилі - офіційно-діловий, науковий, розмовний, оскільки ділова мова містить близькі, взаємопрониклі й навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використання цих засобів є безперечною умовою досягання успіхів у професійній сфері.

1.2 Поняття дискурсу

Захоплення сучасної лінгвістичної науки антропоцентричними та комунікативними дослідженнями призвело до вирізнення та активного дослідження такої макрокатегорії мови, як дискурс. Термін discourse вперше був уведений у науковий обіг 1952 р. Дж. Харрісоном в контексті терміносполучення discourse analysis на позначення «методу аналізу зв'язного мовлення» [22, c. 34]. Поступово тлумачення дискурсу в гуманітаристиці набуло більш окреслених контурів. Дискурс став визначатися як деякий мовний абстракт, що віртуально існує у надрах живої національної мови, або штучні мовні обмеження, що виконують певну соціальну функцію. У просторово-часовому континуумі живої мови вільно співіснують різні дискурси: міфологічний, релігійний, науковий, діловий, філософський, ідеологічний тощо [16, c. 117].

Таким чином, кожен дискурс - це особлива підмова, особлива мовленнєва практика, що застосовується у певних функціональних сферах мовної спільноти. Проблема визначення ділового дискурсу полягає в першу чергу, у визначенні його місця в континуумі загальної національної мови. При цьому слід зазначити, що наукове обґрунтування поняття бізнесу як особливої форми економічної діяльності відбулося у другій половині двадцятого століття. Ділове мовлення (також бізнес-дискурс) можна вважати різновидом макроекономічного дискурсу, хоча існує думка, що виокремлення економічного дискурсу, незважаючи на бурхливий розвиток економічної термінології, не відбулося [23, c. 35].

Хоча дискурс, який продукується на рівні макроекономіки або на рівні всього суспільства, також має свою мовленнєву практику, а саме: парламентські слухання з економічних питань, обговорення економічних законопроектів і постанов, економічні передвиборні програми депутатів, економічні студії та диспути, публічні виступи економістів тощо.

Ділове мовлення актуалізується у чотирьох основних сферах. Це комерція, виробництво, фінанси та посередництво. Кожній із зазначених сфер притаманні свої особливості, спричинені: тематичним та інтенціональним спрямуванням, термінологією та особливостями її вживання, правилами професійної поведінки учасників спілкування, що дає підстави вважати їх різновидами ділового мовлення [22, c. 32].

В сучасній теорії дискурсу прийнято визначати такі його параметри, як стиль, жанр, регістр. Згідно Т. ван Дейком, стиль залежить від типу мовлення або від точки зору мовця чи письменника. Стильовий аналіз може також визначати типові жанри (історія чи звіт), соціальну характеристику (формальний - неформальний), приналежність до певної культурної спільноти (німецької чи австрійської) [10, c. 21].

Мовна фактура та екстрамовні (інтердисциплінарні) зв'язки як концептуальні ознаки наявні у всіх видах і типах дискурсу незалежно від сфери функціонування чи галузевої належності. Дискурс - це організуюча модель чи мобільний конструкт мовної діяльності, спрямованої на організацію і презентацію мовнокомунікативних актів різної типології шляхом поєднання глибинних і поверхневих мовних структур зі структурами екстрамовного змісту. Дослідження в українському та зарубіжному дискурсознавстві (О.Л.Бєссонова, Ю.Н. Караулов, К.Я. Кусько, Г.Г. Почепцов, І.А. Бехта, Т. ван Дейк, Г. Кук, Ч.Філлмор та ін.) свідчать про важливість актуалізації в об'ємному дискурсному діапазоні семантично плідної дискурс-типології під назвою «інтердискурс». К.Я. Кусько визначає інтердискурс як міждискурсну категорію, пов'язану з категоріями дискурсу різних типологій (аргументативним, спонукальним, соціологічним, політичним, юридичним, рекламним тощо), що містять або набувають у процесі реалізації впливу провідної ознаки - плюралістичного концепту інтер (інтердержавний, інтермовний, інтерфаховий та ін.), тобто на різних вербальних й екстравербальних рівнях екстраполюють маркери інтерзмісту. Ознакою функціонування інтердискурсу тексту є його певним чином глобалізований зміст, а на мовному рівні - універсальний, міждисциплінарний, узагальнений за семантикою лексичний склад.

1.3 Співвідношення мовних стилів та дискурсу

В умовах сучасної глобалізації, інтернаціоналізації відбувається інтенсифікація зв'язків між різними типами стилів. Як ми зазначали вище, оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не заперечує останню, а лише використовує еталонні форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова акт, договір, заява, наказ, протокол, резюме, розпорядження, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть мати забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане. Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей - надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Той факт, що більшість сучасних людей працює в науково-виробничій сфері, є причиною взаємопроникнення двох інших різновидів мови - писемної (книжної) та розмовної (яку не варто обмежувати лише розмовно-побутовим стилем). Розмовний стиль уже має досить істотно виявлений різновид - розмовно-офіційний (професійний), тобто мову, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах.

Якщо говорити про взаємозв'язок мовних стилів та дискурсу, то слід звернути увагу на такі основні моменти.

Приналежність мовлення до того чи іншого стилю визначається використанням певних мовних лексичних, граматичних, і, звичайно, ж стилістичних засобів. Відповідне оформлення усного чи писемного мовлення згідно вищенаведених вимог і дає підстави відносити той чи інший акт мовлення (усний чи писемний) до певного стилю.

Що ж стосується дискурсу, до обсягу поняття якого входять мовні стилі, то він виступає як свого роду підсумовуюча модель, яка організовує мовну діяльність. При цьому певний тип дискурсу містить у собі не лише мовні, але й позамовні засоби, зокрема психологічну складову. Дискурс поєднує в собі глибинні мовні та поверхневі структури та структури екстралінгвального змісту.

Також слід зазначити, що різні типи дискурсів можуть поєднувати в собі спільні стилі мовлення.

Візьмемо для прикладу діловий та юридичний дискурси. Ці обидва типи дискурсу функціонують у відповідності з нормами та правилами офіційно-ділового стилю. Цей факт обумовлений тим, що даний стиль характеризується певним набором нормативних вимог, у відповідності з якими мають бути складені як ділові, так і юридичні папери, а також відповідно до яких має здійснюватись усне мовлення.

Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління - організації, заклади, підприємства, посадовці, працівники. Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Як бачимо, поняття дискурсу є на багато ширшим за поняття стилю. Саме тому, якщо стоїть завдання проаналізувати певний тип дискурсу, то слід звертатися до комплексного аналізу його складових частин, таких, як стильові, лексичні та граматичні аспекти, які і формують таке загальномовне поняття як дискурс.

1.4 Особливості текстових матеріалів, що належать до економічного дискурсу

В навчально-методичній та довідковій літературі офіційно-ділове мовлення визначається як «один з функціональних стилів літературної мови, який задовольняє потреби суспільства в оформленні ділових стосунків між організаціями й установами, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування».

Якщо говорити про жанри мовлення, то В.І Карасик визначає жанр як «різновид функціонального стилю, форма мовного спілкування, продиктована певними умовами побудови композиційно цілісного висловлювання. В офіційно-діловому мовленні - це жанр наказу, протоколу, заяви і подібне» [22, c. 34].

Діловий дискурс охоплює як усне, так і писемне мовлення, поєднуючи в собі різні підстилі та жанри мовлення.

Вищенаведені жанри ділового письмового спілкування далеко не повні і їхній перелік можна продовжити за рахунок таких жанрів, як анкета, діловий лист, звіт, пам'ятна записка, угода, інструкція, специфікація, прайс-лист, фінансова документація. Усна частина ділового мовлення передбачає такі основні жанри - співбесіда, телефонна розмова, нарада, ділові переговори, презентація, конференція, збори акціонерів. Та варто зазначити, що поділ ділового мовлення на усне та письмове дещо штучний, тому що деякі жанри об'єднують обидві форми спілкування. Так, наприклад, переговори, телефонна бесіда чи нарада протоколюються чи записуються на плівку щодо презентації, то її повний текст або тези готуються заздалегідь у письмовому викладі. Вищевказане дає підстави говорити про певний симбіоз деяких жанрів ділового мовлення [12, c. 92].

Не дивлячись на розбіжності у змісті та різноманітність жанрів, економічний дискурс в цілому характеризується рядом загальних рис. До них належать:

1) стислість, компактність викладення, економне використання;

2) стандартне розташування матеріалу, обов'язковість форми вживання кліше, що властиві цьому стилю;

3) широке вживання номенклатурних найменувань, наявність особливого запасу лексики та фразеології, спеціальної термінології, включення то тексту складноскорочених слів, абревіатур [18, c. 17].

Семантична співвідносність ділових термінів у сфері ділового спілкування найбільше витримана в області дипломатичної термінології. Як вже було раніше відмічено, загальновідомим є факт вживання англійської мови у якості офіційної у більшості міжнародних організацій. Безумовно, це призводить до проникнення елементів та лексичних одиниць, що йому властиві, до інших мов, що, в свою чергу, викликає інтернаціоналізацію цих елементів та слів. Повідомлення про дипломатичні відношення між країнами, що з'являються у засобах масової інформації, можуть слугувати підтвердженням даного положення [55, c. 14].

Певний інтерес представляє термін «Davos Kultur» (Давоська культура), що вживається такими лінгвістами, як Ханінгтон та Бергер у світлі явища глобалізації культури, що супроводжується глобалізацією економіки та інтернаціоналізації мови у цій сфері. Як відомо, це основна проблема, що обговорюється на щорічному форумі, що відбувається у Давосі. Його учасники представляють еліту світового бізнесу, їм властиві певні моделі поведінки, стиль, і, безумовно, більшість спілкується англійською мовою. Англійська мова, як одна зі складових «Davos Kultur», також є мовою бізнес-еліти і, як наслідок, має характеристики як глобальної мови спілкування, так і мови світового бізнесу, який відповідно можна визначити як Global Business English. Через ділові контакти лексика Global Business English проникає у мову представників ділових кіл України та Німеччини: Monopol - монополія, Reklamation - рекламація, Fusion - злиття та ін. Наприклад:

1. In Zeiten, in denen Fusionen, Umstrukturierungen and Firmenverkдufe an der Tagesordnung stehen, verwundert das nicht. - Це не є дивним, у часи, коли злиття, реструктуризації та продаж фірм стоять на порядку денному.

2. Vielleicht hat der Kunde ja Reklamationen und es kommt deshalb nachtrдglich zu Дnderungen bei Warenmenge und Rechnungsbetrag. - Можливо, клієнт вдасться до рекламацій, що потім призведе до змін у кількості товару та розмірі рахунку.

3. Mehr als 40 Jahre lang verfьgte die PZU (Staatliche Versicherungsgesellschaft) ьber das Monopol am Inlandsmarkt. - Більше 40 років PZU (державна страхова компанія) займала монопольні позиції на внутрішньому ринку.

У багатьох випадках вживання ділової інтернаціональної лексики можна було б замінити суто національними німецькими відповідниками. Але справа в тому, що ці відповідники зазвичай є громіздкими і носять експлікацій ний характер.

Розглянемо декілька прикладів.

- E-Business - Geschдfte, die im Internet abgewieckelt werden,

- E-Commerce - Entwicklung von Marketingstrategien im Internet,

- Implementierung - Einfьhrung,

- Leadprojekte - Projekte mit Vorbildcharakter.

Як бачимо, вищезазначені термінологічні інтернаціоналізми-неологізми можна було б замінити описовими експлікаціями. Але це б зробило типово лаконічну конструкцію німецького речення перенасиченою інформацією.

Auch fьr die E-Commerce gielt: Nicht jeder Weg fьhrt kerzengerade zum Erfolg, wenn Strategien, Produkte und Strukturen nicht stimmen, kommen Unternehmen schnell ins Schleudern. - Це ж саме стосується і електронної комерції: не кожна дорога веде до абсолютного успіху. Якщо стратегії, товари та структури не відповідають один одному, то підприємства потрапляють у безвихідне становище.

Не дивлячись на ізольованість, мова ділового спілкування має на увазі широке коло користувачів і, як наслідок, багато клішованих фраз: Budgetdefizit - дефіцит бюджету, Marktwirtschaft - ринкова економіка, Banksektor - банківський сектор, Finanzkrise - фінансова криза, Geldmenge - грошова маса.

Про глобалізацію ділової сторони життя свідчить і активізація відповідного шару лексики, що належить до сфери ділової документації [15, c. 12]. Так, в результаті опитування співробітників представництва однієї з провідних світових компаній А.Е. Рицаревій вдалося вияснити, що як у сфері номінацій робочих позицій, так і діловій документації, що ведеться у компанії, вживаються переважно слова англійського походження: Manager - менеджер, Supervisor - супервайзер, Requisition - реквізиція, Sampling - самплінг, добірка, Promotion - промоушн та ін. Частково таке явище можна пояснити тим, що за стандартами компанії основна документація має вестись на мові тієї країни, до якої ця компанія належить.

Також слід відзначити той факт, що найбільша кількість термінологічної лексики з'являється в публікаціях, теле - та радіопередачах, що висвітлюють економічні питання, що обумовлено проведенням глобальних ринкових реформ і розширенням взаємодії зі світовим господарством. До лексичних одиниць даної групи можна віднести: Marketing - маркетинг, Manager - менеджер, Futures - ф'ючерс, Voucher - ваучер, Charter - чартер, Shopping - шопінг, Ttrader - трейдер, Euro - євро та багато інших.

З появою у нашому суспільстві нових реалій ширше стали вживатися лексичні одиниці, що їх позначають. Опинившись у новому контексті, такі слова, як Business - бізнес, Businessman - бізнесмен, Dividende - дивіденд, Lobby - лоббі, Sponsor - спонсор, Businesswoman - бізнесвумен, розширили своє значення та одержали більш високу частоту вживання переважно у текстах, що присвячені питанням в економічній сфері.

Слід звернути увагу на те, що лексеми, які прийнято відносити до ділового дискурсу, доволі часто можна зустріти і в матеріалах, що висвітлюють різні сторони політичного життя. До таких можна віднести наступні: Monitoring - моніторинг, Consulting - консалтинг та інші.

1.5 Специфічні властивості текстів юридичного типу дискурсу

Важливою властивістю дискурсу є його соціально-психологічні та соціолінгвістичні кореляції. Юридичний дискурс - це специфічний вид комунікації, який функціонує у різних середовищах:

1) судові засідання;

2) консультація (адвокат - клієнт);

3) допит свідка в усній формі;

4) законодавчі документи (закони, контракти, угоди);

5) судові протоколи та рішення суду.

Юридична сфера охоплює широкий діапазон явищ:

1) юридичні товариства та спільноти;

2) юридичні суб'єкти, інститути;

3) нормативні підсистеми, традиції, процесуальні особливості ведення судових засідань, винесення рішень;

4) методи, засоби юридичної діяльності;

5) юридична етика та культура.

Всі елементи юридичного поля опосередковані дискурсом, відображаються в дискурсі, реалізуються через дискурс: вони або становлять предмет спілкування (його референтний аспект), або виступають як елементи прагматичного контексту.

В межах ЮД виокремлюємо такі його основні типи:

1) законодавчий;

2) усний судовий;

3) письмовий судовий;

4) освітньо-правовий.

Інтегральною ознакою юридичного дискурсу виступає ситуація спілкування в юридичній сфері, яка разом з екстралінгвістичними чинниками визначає його диференційні мовні ознаки. Ситуація спілкування зумовлює головну комунікативну настанову будь-якого типу юридичного дискурсу. Для отримання конкретнішої моделі того чи іншого типу юридичного дискурсу доцільно враховувати цілі, інтереси, бажання комунікантів, їхні соціальні ролі, статус, позиції.

Bildnisse dьrfen nur mit Einwilligung des Abgebildeten verbreitet oder цffentlich zur Schau gestellt werden. Die Einwilligung gilt im Zweifel als erteilt, wenn der Abgebildete dafьr, dass er sich abbilden lieЯ, eine Entlohnung erhielt. Nach dem Tode des Abgebildeten bedarf es bis zum Ablaufe von 10 Jahren der Einwilligung der Angehцrigen des Abgebildeten. Angehцrige im Sinne dieses Gesetzes sind der ьberlebende Ehegatte oder Lebenspartner und die Kinder des Abgebildeten und, wenn weder ein Ehegatte oder Lebenspartner noch Kinder vorhanden sind, die Eltern des Abgebildeten.

Зображення дозволяється поширювати чи відкрито демонструвати лише за згодою автора. Згода піддається сумніву у тому випадку, коли автор не отримує винагороди за свою розробку. Після смерті автора протягом 10 років вимагається дозвіл родичів автора. Родичами, згідно цього Закону, є чоловік або дружина чи співмешканець, а також діти автора. У випадку ж, коли немає ні чоловіка, ні дружини, ні співмешканця, ні дітей, вимагається дозвіл батьків.

Учасники юридичного дискурсу відрізняються від комунікантів інших видів дискурсу:

1) адресат юридичного дискурсу - це масовий (узагальнений) і водночас достатньо визначений адресат, яким може і повинен бути кожен громадянин окремої держави;

2) для успішного спілкування у правовій сфері комуніканти повинні, з одного боку, знати право, з іншого - володіти правовою мовою;

3) законодавчі тексти (ЗТ) призначені для всіх громадян, тому мають бути чіткими за змістом, виразними та простими для сприйняття.

Die drei wichtigsten Beschlussfassungsorgane sind:

- das Europдische Parlament (EP), das die europдischen Bьrger vertritt und direkt von ihnen gewдhlt wird;

- der Rat der Europдischen Union, der die einzelnen Mitgliedstaaten vertritt;

- die Europдische Kommission, die die Interessen der EU insgesamt wahrt.

Dieses «institutionelle Dreieck» erarbeitet die politischen Programme und Rechtsvorschriften, die in der ganzen EU gelten. Grundsдtzlich schlдgt die Kommission neue EU-Rechtsvorschriften vor, aber angenommen werden sie vom Parlament und vom Rat.

Три найважливіші органи, що відповідають за прийняття рішень, наступні:

- Європарламент, який представляє європейських громадян і обирається ним прямим голосуванням;

- Рада Європейського Союзу, яка представляє окремих країн-кленів ЄС;

- Єврокомісія, що є гарантом інтересів ЄС.

Ця «інституційна трійка» розробляє політичні програми та правові положення, що діють на території всього ЄС. Комісія пропонує принципіально нові правові норми ЄС, але вони приймаються лише за згодою Парламенту та Ради ЄС.

Між адресантом і адресатом існує зв'язок у вигляді письмового законодавчого документа. Законодавець створює письмовий законодавчий документ і, крім прав та обов'язків громадян, перераховує конкретні правила, яких має дотримуватись адресат, і наслідки недотримання зазначених правил.

Юриспруденція належить до аргументативно-активних сфер. Право, насамперед Комерційне та Договірне право, імпліцитно передбачає наявність конфліктної ситуації, конфліктуючих аргументів і механізми їх запобігання чи усунення.

Вагоме місце у юридичному типі дискурсу займає спеціальна термінологія. Розглянемо конкретні приклади специфічної лексики, що вживаються у данному типі дискурсу: свідоцтво - Zeugnis, захист авторських прав - Urheberschutz, свідоцтво про походження товару - Ursprungsnachweis, арбітражна угода - Arbitragevereinbarung, збиток, завданий третій особі - Drittschaden, підтвердження тотожності - Identitдtsnachweis, відшкодування, компенсація - Entschдdigungsleistung та інші.

Аргументація у юридичному дискурсі, на відміну від аргументації у формальній логіці, не обмежується встановленням істини, вона має на меті стимулювання конкретних практичних дій, тобто здійснення мовленнєвого впливу на адресата таким чином, щоб він добровільно виконав спрогнозовані адресантом дії [16, c. 133]. Особливість аргументації ЮД полягає в його жанровій специфіці, його належності чи співвіднесеності з офіційно-діловим стилем, якому притаманні такі стилістичні характеристики: точність, логічність, однозначність, послідовність і чіткість викладу, загальність і всеосяжність.

Die Gerichtshof sorgt fьr die Einhaltung des europдischen Rechts, und der Rechnungshof prьft die Finanzierung der Aktivitдten der Union.

Суд відповідає за дотримання європейського права. Рахункова палата перевіряє порядок фінансування заходів ЄС.

Якщо говорити про взаємозв'язок між юридичним та діловим типами дискурсів, то варто відмітити, що ці два види дискурсів тісно пов'язані між собою. Переважна більшість бізнес-документів за своєю природою мають певну юридичну силу і пов'язані із правами та обов'язками. Будь-яке невиконання чи неналежне виконання положень ділового контракту, гарантійного зобов'язання, замовлення вирішуються у юридичному порядку, якщо не було досягнуто дружнього залагодження проблеми між партнерами.

Таким чином можна сказати, що юридичний та діловий дискурси взаємопов'язані між собою і ці зв'язки обумовлені специфікою інформації, яка викладена у ділових контрактах, листах та інших типах документів.

2. Термінологічні особливості економічних та юридичних матеріалів та їх вплив на процес перекладу

2.1 Загальний перекладацький підхід до перекладу ділової та юридичної документації

Подолати лінгвоетнічний бар'єр, який існує між партнерами з різних країн, покликане мовне посередництво. Його зазвичай здійснює людина, яка володіє мовами сторін. Розрізняють різні форми мовного посередництва: переклад, переказ, реферування, складання інформаційних довідок тощо. Центральне місце серед них займає переклад, який сприяє повноцінній передачі інформації. Формально, переклад, як процес, має на меті забезпечити обидві сторони «вихідною» від сторін інформацією незалежно від різниці у мові. Призначення перекладу полягає у тому, щоб забезпечити таке двомовне (чи багатомовне) спілкування, яке за своїми можливостями максимально наближається до одномовного спілкування. Основне значення у забезпеченні цього має успішна технологія перекладу, застосовувана перекладачем.

Переклад, усний і письмовий, у зовнішньоекономічній контрактній практиці - це поширене явище. Потреба у ньому може виникати на багатьох стадіях контрактної практики, у різних сферах зовнішньоекономічної діяльності, приміром у налагодженні контактів, проведенні переговорів, складанні та підписанні контракту, вирішенні спорів (коли текст контракту може потребувати перекладу) тощо.

Загальновизнано, що адекватність та акуратність перекладу текстів міжнародних договорів (контрактів, ділових листів), їх правничої термінології сприяє попередженню спорів та зменшенню чи усуненню потреби у тлумаченні тексту договорів. Цей аспект яскраво демонструє такий приклад з договірної практики міжнародного публічного права.

Свого часу між ФРН та НДР виник скандал з приводу на перший погляд незначної неточності у перекладі німецькою мовою договору між СРСР, США, Англією та Францією про статус Західного Берліна, укладеного російською, англійською та французькою мовами. Перекладачі Міністерства закордонних справ ФРН переклали словосполучення «комунікація [англ. lines, фр. Linges] між Західним Берліном і ФРН» як «Bindungen zwischen Westberlin und der Bundesrepublik Deutschland» замість «Verbindungen…» Представники НДР побачили у цьому невідповідність, оскільки слово «Bindungen» означає не стільки зв'язок, як прив'язаність, а в юридичному значенні цього слова - залежність, зв'язки, відносини. Таке тлумачення насправді суперечило юридичному статусу Західного Берліна.

Загалом переклад зовнішньоекономічних договорів (контрактів), листів порівняно з перекладами інших правових документів - це водночас і найлегший, і найважчий з інших видів перекладів. Такий переклад є одним із найлегших, оскільки тексти договорів (контрактів, ділових листів) добре структуровані, містять чітко сформульовані, часом стандартні положення. Проте він є одним із найважчих, бо це найвищий ступінь прояву особливостей правових систем свого походження та здійснення, а отже. своїй вдалій реалізації майже завжди може завдячувати співпраці між правниками та перекладачами.

В ідеалі до підготовки зовнішньоекономічного договору (контракту, ділового листа) необхідно залучати досвідченого правника-перекладача, який вільно володіє спеціальною, професійною іноземною мовою, якою спілкуються та складають текст зовнішньоекономічного договору (контракту, ділового листа). Він має володіти синтезованими лінгвістичними та правовими знаннями, навичками їх застосування.

Проте більшість правників не знає іноземної мови на професійному рівні. За критерієм володіння нею правників можна поділити на одномовних (монолінгвістичних) та багатомовних (полілінгвістичних). А оскільки зазвичай правник не знає іноземною мовою, з якої чи на яку готується переклад, без перекладача не обійтися. Перекладачі можуть працювати самостійно або у складі того самого колективу, де працюють правники. Деякі юридичні фірми, які займаються правовим забезпеченням зовнішньоекономічної діяльності, або інші підприємства, що здійснюють імпортно-експортні операції, мають штатного перекладача або перекладачів. Іншим доводиться звертатися за перекладацькими послугами до спеціалізованих підприємств (бюро перекладів).

До перекладачів ставляться різноманітні вимоги. Запрошений ззовні перекладач, який надаватиме перекладацькі послуги для обох сторін, має бути незацікавленим стосовно контрагентів. Проте на практиці зазвичай кожна сторона має свого перекладача.

На практиці поширені випадки на перший погляд лінгвістично адекватного, проте насправді неадекватного з точки зору професійної мови перекладу. Тут слід мати на увазі контекстуальну багатозначність лексеми, яка перекладається, оскільки в кожному окремому випадку вона може мати специфічне значення. Перекладаючи тексти зовнішньоекономічних договорів (контрактів, ділових листів), перекладач має використовувати не лише загальні, а й спеціалізовані словники. Річ у тім, що текстуальне оформлення зовнішньоекономічних договорів (контрактів, ділових листів) передбачає включення до нього значну кількість спеціальної правничої, економічної, в тому числі комерційної, термінології, не кажучи вже про специфічну термінологію у зв'язку з особливістю предмета договору (контракту). А оскільки словники не подають (або неповно подають) значення слів у тому чи тому контексті, а також рідко повно перекладають фрази, то доброю практикою є використання кількох загальних та спеціалізованих словників. Для того, щоб з'ясувати зміст та значення спеціального терміна, що перекладається, варто також користуватися юридичними словниками, енциклопедіями, словниками тлумачних слів, спеціальною юридичною літературою.

Визначальним для успішного перекладу тексту зовнішньоекономічного договору (контракту, ділового листа) є стосунки між правником та перекладачем, і зокрема покладення та розподілення відповідальності між правником та перекладачем. Зазвичай на правника покладається відповідальність за юридичний бік договірно-правової практики, зокрема, юридичне забезпечення процесу підготовки, укладення та виконання зовнішньоекономічного договору (контракту, ділового листа). На практиці саме правник, а не перекладач бере на себе відповідальність (перед клієнтом, власником підприємства тощо) за належність правового забезпечення договірної (контрактної) діяльності, частиною якого є підготовка текстів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Так, правовим перекладачам та правникам рекомендується дотримуватися таких основних правил:

Перекладачів стосуються такі рекомендації:

- поважати культурні відмінності іншої правової системи (перекладати не просто слова, а, в широкому розумінні, правову культуру);

- визнавати та відтворювати у перекладі стиль правової системи відображений в мові з якої робиться переклад.

Правників стосуються такі рекомендації:

- надавати детальні інструкції щодо перекладу (специфікація роботи, мета та роль документа, який має бути перекладено тощо);

- поважати мовну номенклатуру (семантику термінології згідно з особливостями правової системи походження тощо).

Співпраця між перекладачем та правником завжди на користь справі. Перекладачі, роблячи переклад тексту зовнішньоекономічного договору (контракту), який готується до підписання, можуть помітити неузгодженості в його формулюванні, про які необхідно повідомити правника. Успіх текстового оформлення (в тому числі перекладу) багатомовних текстів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) залежить від тісної співпраці між правниками та перекладачами.

2.2 Особливості структури та перекладу угод, контрактів та ділових листів

Переклад правових текстів - це складний процес. Невипадково, що донині не існує об'єктивних стандартів якості правового перекладу. Натомість головним критерієм цього є відсутність пов'язаних з перекладом проблем та негативних наслідків. Чим пояснюється складність правового перекладу у цілому та перекладу зовнішньоекономічних договорів (контрактів) зокрема?

Передусім уточнимо, що визначає складність перекладу загалом. По-перше, кожне слово має не лише своє основне значення, а й деякі нюанси, які сформувалися в результаті його розвитку в певному контексті. Тому і поширена багатозначність слів як в одній й тій самій мові, так і однакових за формою словах в інших мовах. По-друге, правова мова навіть у межах однієї мови розглядається як окрема мова. Слова та фрази цієї мови можуть мати специфічне значення, яке формувалося століттями, або ж бути відкритими для тлумачення. По-третє, у кожній мові наявна чимала кількість слів, які мають однакове походження (наприклад, від латинських слів), котрі можуть по-різному трактуватися правовим лексикон різних мов.

Розглянемо спершу структуру, відповідно до якої складаються угоди, контракти та ділові листи.

Структура договору є наступною:

1). Преамбула або вступна частина договору містить такі основні положення:

а). Назва договору (купівлі-продажу, поставки, оренди, про спільну діяльність). Це дає можливість зразу довідатись, про які правовідносини йде мова. Якщо назва договору не вказана, його доведеться прочитати і лише тоді довідатися про його суть. Ця обставина у кожного викликає почуття роздратування. А це досить небажано, якщо договір буде читати арбітр або податковий інспектор.

б). Дата підписання договору.

в). Місце підписання договору.

г). Повна фірмова назва контрагентів під якою вони зареєстровані у реєстрі державної реєстрації.

д). Назви сторін за договором - «Підрядник», «Постачальник», «Замовник».

е). Докладна назва посади, прізвища, імені, по-батькові особи, що підписує договір, а також назва документу, з якого випливають її повноваження на підписання договору.

5. Предмет договору. Права та обов'язки сторін.

Ця частина договору містить суттєві умови договору:

1. Обов'язки та права першої сторони за договором.

2. Обов'язки та права другої сторони за договором.

3. Строк виконання своїх зобов'язань сторонами.

4. Місце виконання зобов'язань кожної із сторін.

5. Спосіб виконання зобов'язань кожної із сторін, а саме: порядок дій, їх послідовність і строки.

6. Додаткові умови договору.

Такий розділ договору включає такі умови, які в принципі не обов'язково передбачати в договорі, але їх наявність суттєво впливає на права та обов'язки сторін і на порядок їх виконання.

1. Строк дії договору.

Це потрібно обов'язково вказати тому, що необхідно знати, коли договір припиняється і можна буде пред'явити вимоги і претензії до контрагента за відмову від його виконання.

2. Відповідальність сторін.

Ця умова договору забезпечує виконання обов'язків сторонами на випадок порушення однією з них умов договору. Це різного роду санкції у вигляді неустойки, пені, штрафу, що сплачується стороною, яка не виконала своїх зобов'язань.

А тому при складанні договору проти кожного обов'язку контрагента має бути передбачена певна відповідальність у випадку невиконання обов'язків.

3. Способи забезпечення зобов'язань.

Для успішного виконання договірних зобов'язань мало знайти вигідного партнера і укласти з ним вигідний договір, але дуже важливо, щоб цей договір був виконаний належним чином. Для цього існують способи виконання зобов'язань, які являються додатковими заходами майнового впливу на винну сторону.

4. Підстави дострокового розірвання договору в односторонньому порядку і порядок дій сторін при такому розірванні.

5. Умови про конфіденційність інформації по договору.

6. Порядок розв'язання спорів між сторонами по договору.

7. Інші умови договору.

1). Чим ще, окрім договору, регулюються відносини сторін.

Немає потреби переписувати в договорі всі норми законодавства, якими регулюються всі відносини сторін по договору. А тому в договір можна включити таке формулювання: «У випадках, не передбачених даним договором, сторони керуються чинним цивільним законодавством».

2). Умови про узгодження зв'язку між сторонами.

В даному пункті для кожної сторони договору вказуються:

а). особи, повноважні надавати інформацію і вирішувати питання по виконанню договору. В договорі можна зазначити повноваження персональної особи або зазначити посади;

б). способи зв'язку. Це може бути телефон, факс, телекс, телеграф, телетайп із зазначенням їх номерів та інших даних.

3). Реквізити сторін.

У цьому пункті зазначаються для кожної сторони:

а). поштові реквізити;

б). місцезнаходження;

в). банківські реквізити сторін (номер розрахункового рахунку, установа банку, код банку, МФО, кореспондентський рахунок банку).

г). відвантажувальні реквізити (для залізничних відправлень, для контейнерів, для дрібних відправлень).

Особливу увагу необхідно приділити наявності і правильності відомостей, що стосуються банківських реквізитів, оскільки без них буде дуже важко стягнути збитки.

Крім того в договорі треба зазначити, що сторони приймають на себе зобов'язання негайно повідомляти одна одну про зміни своїх реквізитів.

4). Кількість примірників договору.

В цьому пункті можна вмістити таке формулювання: «Даний договір (угода) складено в оригінальних примірниках по одному для кожної із сторін».

5). Порядок виправлень за текстом договору.