Способи та прийоми перекладу. Особливості передачі власних назв з німецької мови

Астрононіми (назви планет, зірок, комет та ін.) є термінами і мають передаватися у точній відповідності до астрономічної термінології мови перекладу [7, 113]. Зміна традиційних назв недопустима, наприклад, знаки Зодіаку (Zodiakus, Tierkreis) мають такі відповідники: Widder - Овен, Stier - Тілець, Zwillinge - Близнюки, Krebs - Рак, Lцwe - Лев, Jungfrau - Діва, Waage - Терези, Skorpion - Скорпіон, Schьtze - Стрілець, Steinbock - Козеріг, Wassermann - Водолій, Fische - Риби. Порівняймо також назви планет: die Venus - Венера, der Merkur - Меркурій, der Pluto - Плутоній, der Uranus - Уран, der Jupiter - Юпітер.

3.4 Переклад назв творів мистецтва,газет, журналів та інституцій

Особливу групу власних назв утворюють назви різноманітних художніх творів: книжок, опер, балетів, п'єс, кінострічок, картин, архітектурних споруд. Назви багатьох творів мистецтва вже перекладалися і тому перш за все необхідно з'ясувати, під яким ім'ям вони ввійшли в культуру носіїв мови перекладу.

Часто дослівний переклад власних назв цієї групи не застосовується. Кінофільми іноді отримують зовсім іншу назву, наприклад, фільм „Карнавальна ніч” у німецькому прокаті йшов під назвою „Nun schlдgt's 13“ (фразеологізм зі значенням „отакого!”, „це вже занадто!”).

Це ж відноситься і до назв творів німецьких авторів, наприклад, заголовок роману Л. Фейхтвангера „Die Jьdin von Toledo” перекладено „Іспанська балада”, трагедія Ф. Шиллера „Kabale und Liebe” - „Підступність та любов”, роман Й.-В. фон Гете „Dichtung und Wahrheit” - „Правда і вигадка”, роман П. Зюскінда „Das Parfum“ - „Парфюмер” тощо.

У німецькому тексті, що перекладається, можуть міститися назви творів іншомовних авторів також не у дослівному перекладі. Якщо ці твори вже перекладалися на українську мову, необхідно використовувати назву перекладу, наприклад, роман Войнич „Der Sohn des Kardinals” - „Ґедзь”, п'єси Шекспіра „Die Komцdie der Irrungen“ - „Комедія помилок”, „Der Widerspдnstigen Zдhmung“ - „Приборкання строптивої” та ін.

Назви газет та журналів передаються транслітерацією чи транскрипцією. Артикль, за деякими вийнятками, опускається, іноді додається слово „газета” чи „журнал”: „Der Morgen“ - (газета) „Дер Морген”; „Die Zeit“ - (газета) „Ді Цайт”; „Frankfurter Rundschau“ - (газета) „Франкфуртер Рундшау”; „Der Spiegel“ - (журнал) „Шпігель”; „Focus“ - (журнал) „Фокус”; „Stern“ - (журнал) „Штерн”. Як помітно з наведених прикладів, прийоми транслітерації та транскрипції можуть взаємодіяти.

Назви різних інституцій (інститутів, заводів, фірм), пам'ятників, конференцій тощо роз'яснюють, додаючи додаткові елементи чи змінюючи модель виразу: Es gibt einen Vertrag mit der Ruhrgas AG - Існує договір з фірмою "Рургаз АГ"; Die Uhrenwerke Ruhla - Годинниковий завод у м. Рула; Das Herder-Institut - Інститут імені Гердера; Die Wehrkunde-Tagung - Конференція військово-наукового товариства "Веркунде" тощо.

У деяких текстах активно використовують скорочення слів та виразів. Більшість з них мають регулярні адеквати, зафіксовані у словниках та відповідній літературі. При перекладі скорочень оригіналу для збереження функціонально-стилістичної адекватності перекладного тексту застосовують відповідні українські скорочення: UNO - ООН; AIDS - СНІД; FIDE - ФІДЕ тощо. Якщо ж скорочення не відомі українському читачеві, то доцільно навести їх повну форму: in BZ-y газеті "Берлінер Цайтунг" [20, 114].

У складі складних слів скорочення звично розділяються дефісом, що необхідно врахувати при перекладі за принципом: слово перед дефісом знаходиться у родовому відмінку: NATO-Staaten - держави НАТО; F/E-Ausgaben видатки на НДКР (науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи) тощо [11, 223].

3.5 Особливості відтворення власних назв у казках

Власні назви як особливі номінативні одиниці не раз привертали увагу перекладознавців. Деякі вчені відносять їх до неперекладних слів [1, с. 35], інші ж вказують на особливості перекладу власних назв [2; 3, с. 215?218], наголошуючи, що перекладачеві спочатку треба проаналізувати властивості оригінала та виділити найсуттєвіші моменти. Мета відтворення власних назв засобами іншої мови в тому, щоб зберегти стилістику та семантику імені. Хоча в перекладі назва може викликати нові асоціації, втратити свою експресивну функцію, існує багато засобів компенсації неминучих втрат. Оскільки різні власні назви потребують різних підходів, спочатку треба визначити типи онімів та їхні функції. Крім того, слід враховувати такі моменти, як паратекстуальність - відношення до назви, передмови тощо та архітекстуальність - зв'язок з іншими текстами того самого жанру [4, с. 53 ].

Як відомо, функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: естетичні функції доповнюються та переплітаються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними й розважальними. Ці функції перекладач має донести до іноземного читача, і неабияка роль відводиться власним назвам.

У казках, як і в художній літературі взагалі, використовують і звичайні (“природні”), і вигадані імена. Природні імена локалізують персонажів у часі та просторі. Вони можуть вказувати на походження, характеризувати міське чи сільське місце проживання тощо. Вигадані імена не лише вказують на об'єкт, а й характеризують його [10, с. 131]. Особливість власних назв у казках полягає в тому, що вони містять додаткову сему - “бути казковим, вигаданим” [11, с. 8-9].

Власні назви, що використовуються у казках, поділяють на ойконіми, антропоніми та зооніми. Ойконіми несуть додаткову інформацію про місце дії, проте в творах цього жанру їх використовують рідко, оскільки казки, зазвичай, не прив'язані до конкретної місцевості. Казки-легенди містять географічні назви (Київ, Казань, Муром, Bremen), які перекладаються відповідно до усталеної географічної номенклатури мови перекладу (Kiew, Kasan, Murom, Бремен), проте й тут теж деколи трапляються помилкові переклади. Зокрема у казці про Іллю Муромця Русь, руська земля передано як Russland, Russlands Erde, тобто Росія, земля Росії, aле аж ніяк не стародавня Русь.

Найголовніша роль у казках відводиться власним назвам людей і тварин. Чільне місце в належить традиційним народним іменам (Іван, Петро, Данило, Кирило, Гаврило, Hans, Heinz, Else, Trina), часто це розмовно-побутові, пестливі варіанти (Іванко, Марійка, Hдnsel, Gretel). Вже тут виникає проблема ідентифікації персонажів німецьким чи українським читачем. Отже, перекладач здебільшого відмовляється від варіювання імен. Основна форма відтворення таких імен - практична транскрипція, тобто передача фонетичної структури оніма з максимально можливою звуковою близькістю до оригіналу. Переважно зберігаються передані транскрипцією національні форми імен, однак втрачається пестливість. Форми Гензель і Гретель український читач не сприймає як пестливі від Ганс і Грета.

Іншомовні імена вносять в казку національний чи - для дитини - скоріше екзотичний колорит: Гайнц, Ельза, Ліза, Тріна. На відміну від поширених в українській мові пестливих форм [12, с. 202], у німецькому перекладі досить рідко вживаються димінутиви (зменшувально-пестливі форми) з суфіксами -chen, -lein, оскільки це не завжди можливо з огляду на фонетичні та словотвірні особливості, напр., від імен на -о (Petro, Hawrylo, Fedjko) їх не можна утворити. Компенсація пестливості може досягатися повторенням імені та/або додаванням прикметника liebe(r) у звертаннях: Telessyk, mein lieber Sohn; Brьderchen, liebes Brьderchen! Liebstes Iwanchen! Iwanchen, liebstes Iwanchen. Такі лексичні “підсилювачі” [11, с. 19] у мові перекладу є наслідком впливу системи жанру на МП.

Щоб обрати адекватне звертання, потрібне знання культурного фону обох мов та особливостей спілкування в різних комунікативних ситуаціях. Наприклад, негативна конотація слів пан, пані та їх вилучення з повсякденного спілкування за часів СРСР змусили перекладача вдатися до іншого слова у перекладі казки “Frau Holle“ (“Бабуся Метелиця”) [8]. Відповідно героїню українські діти сприймали як ближчу людину. У новому перекладі Є. Кротевича, здійсненого в часи незалежної України, коли звертання пан, пані було “реабілітовано”, казку названо “Пані Метелиця” [9], і ця додаткова конотація зникла. У звертанні до тварин слово Herr традиційно передається як брат: Herr Fuchs - брате вовче.

Іншу групу імен у казках становлять імена, що мають експресивне навантаження [13, с. 202]. Про онімічну експресію можна говорити, коли самі назви містять в собі описові елементи, що ґрунтуються на апелятивному значенні слова, покладеного в їх основу. Якщо це значення актуалізується, йдеться про промовисті імена (redende/sprechende Namen) [14, с. 167; 15], що характеризуються алюзивністю, актуальною внутрішньою формою та своєрідною фонетичною значущістю і перебувають на межі перекладності [16, с. 107, 108]. За словотвірною структурою такі назви в німецькій мові переважно є композитами, а в українській - суфіксальними дериватами та іменниками з прикладкою.

У таких випадках транскрипція не може передати внутрішньої форми і як наслідок - ім'я не може виконати відведеної йому ролі. Тому перекладачеві слід у кожному конкретному випадку обмежитися тими рисами, які відповідають функціональним домінантам і тому мають зберігатися, та враховувати той факт, що алюзивні власні назви часто перегукуються з іншими іменами не лише інтертекстуально, а й усередині одного твору.

У перекладах німецьких казок українською мовою немало вдалих знахідок, хоча перекладачам не завжди вдається компенсувати неминучі втрати. Слід зауважити, що переклад залежить від того, чи властива іменам предикативність, що відіграє значну роль у розвитку сюжету [11, с. 10]. У перекладах німецьких казок вдало передано такі промовисті імена, як Снігуронька/Білосніжка для Schneewittchen, оскільки виникають однакові асоціації з білим снігом; король Дроздобород (Kцnig Drosselbart), борода якого нагадувала дзьоб дрозда; Попелюшка (Aschenputtel), що змушена була спати на попелі; Одноочка, Двоочка та Триочка (Einдuglein, Zweiдuglein, Dreiдuglein) відповідно до кількості очей у героїнь; королівна на ім'я Шипшинка (Dornrцschen); лікар Всезнай (Doktor Allwissend) тощо.

Імена сестер Білявочка і Красулька (SchneeweiЯchen und Rosenrot) з однойменної казки передано менш вдало: перше ім'я в перекладі асоціюється не з білими трояндами, а з білявим волоссям, а друге або асоціюється з квітами (народна назва красолі, настурції) або підкреслює лише красу взагалі, але аж ніяк не червоний колір троянд.

Імена героїв можуть бути пов'язаними з онімізацією слів загальнонародної лексики. Тоді в перекладі вживаються лексичні одиниці відповідної семантики. Наприклад, у казці “Як мишка з кішкою приятелювали” кошенят називають відповідно до того, скільки з'їла кішка, Hautab - Початочком, Halbaus - Серединкою, Ganzaus - Слідком. У казці “Ох” (“Waldkцnig Ach”) ім'я лісового царя Ох асоціюється з вигуком, що висловлює втому, нещастя, його відповідником є німецьке Ach.

Промовисті імена є стилістичним засобом характеристики героїв, завдяки актуалізації внутрішньої форми читач розуміє, які риси властиві цим персонажам. Наприклад, ім'я Rumpelstilzchen містить компонент rumpeln (“рухатися з гуркотом, шумом”) і свідчить про небезпеку чи загрозу. Перекладач обрав для відтворення внутрішньої форми дієслово торохтіти, що може мати таке значення. Проте він не врахував, що це значення не реалізується в агентивній назві торохтій, лексикалізованій як базіка, балакун. В українському перекладі імені головного героя - Торохтій - з'являється зовсім інша конотація, герой із загрозливого перетворюється на недоладного базіку.

Деколи важливо передати лише незвичайність імені, його гумористичний характер, як у казці “Торохтій”, де в пошуках імені героїня називає найнеймовірніші варіанти: Rippenbiest вдало відтворено Поламайребром, Hammelswade - Баранбуцом, Snьrbein - Зачепи ногою. Перекладач змінив внутрішню форму, проте зберіг стилістичний ефект оригіналу.

Неабияку роль відіграє також фонетична сторона імені. Звуковий образ імені, а також пов'язані з ним асоціації можуть викликати повагу, симпатію, зневагу чи насмішку. В цьому випадку йдеться про сугестивні імена (suggestive Personennamen) [14, c. 167; 15, c. 143; 18]. На це перекладач обов'язково має звернути увагу. Наприклад, Іван для німців ? це узагальнена назва росіянина (а до них пересічний носій німецької мови ще й досі відносить усіх представників колишнього СРСР), як у нас Фриц, внаслідок чого з ним пов'язано такі негативні конотації, як неосвіченість, пияцтво тощо, що безумовно накладає свій відбиток на сприйняття героя з цим іменем.

Не менш важливу роль у казках відіграють зооніми, що можуть бути і національно специфічними, й універсальними. У казках вони мають свої особливості, часто супроводжуються постійними епітетами. В українській мові епітети, виражені іменником-прикладкою, зосереджені саме в денотативному просторі сфери природи, почуттів, казкової уяви [13, c. 154]. За цією моделлю створено імена українських казкових героїв: мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, ведмідь-набрідь, кабан-іклан, лисичка-сестричка, вовчик-братик. У німецьких казках використано моделі детермінативних композитів і словосполучень з родовою назвою, що пояснюється особливостями німецької мови: Knabbermдuschen, Quackfrosch, Hдschen Lauffeldein, Zottelbдr, Wildschwein BeiЯhinein, Schwester Fьchsin, Bruder Wolf. У даному випадку повністю зберігаються семантичні особливості, зокрема, вказівка на характерні дії чи звуки, а також частково фонетичні - рима.

Ще одним важливим моментом є гендерний аспект власних назв. Як відомо, граматичний рід іменників відіграє значну роль в казках та байках, що слід враховувати при перекладі. Герої казок виступають як жіночі чи чоловічі персонажі з відповідними рисами. Повністю зникає ця перевага особи жіночої статі кішки над особою чоловічої статі лисом у перекладі німецької казки “Der Fuchs und die Katze“ “Лис і кіт”.

Іноді складнощів у перекладі додають термінологічні словосполучення: позначення Katzenfamilie родина котячих як біологічний рід у німецькій мові має (на відміну від української) в основі не форму чоловічого роду кіт, а жіночого кішка (Katze), що призводить до того, що левa називають “groЯmдulige Katze”, тобто використання форми жіночого роду ще більше принижує царя звірів.

Навряд чи можна назвати вдалим відтворення імені Котигорошко через Rollerbse, що має в німецькій мові жіночий рід, оскільки сильний молодий чоловік з жіночим ім'ям може викликати іронічну усмішку.

В іншій казці ватажок комарів перекладено як der Oberste der Mьcken. У німецькому перекладі, де Mьcke жіночого роду, текст набуває підкреслено сексистського характеру. Крім того, дивним видається звертання ватажка до Mьcken як до братів, а не до сестер: Heee, Brьder! В обох мовах козенята Zicklein відносяться як позначення дитинчат тварин до середнього роду, але в перекладі їм надано чоловічої статі “Zicklein kleine, Bьrschlein feine”, що навряд чи можна визнати доцільним.

Соловей-розбійник перетворився в перекладі на der Rдuber Nachtigall. Так виникла суперечність між чоловічим родом іменника розбійник та жіночим родом іменника соловей у німецькій мові. Крім того, у тексті йдеться про свист, а оскільки німецький соловей не може свистіти (pfeifen), перекладач використав форму щебетати (“trillerte wie eine Nachtigall”), що аж ніяк не передає сильного свисту, від якого аж вуха закладає. Англійський переклад the Whistler-Robber, де збережено свист і не передано слово соловей, видається більш вдалим. Позитивним прикладом може бути заміна Lerche (Жайворонок) на Fink (Зяблик) у перекладі казки “Яйце-райце”, щоб зберегти чоловічий рід та протистояти цариці Mиші й цареві Жайворонку.

Деколи в іменах бувають закладені вікові характеристики, що теж слід враховувати в перекладі. Зокрема солом'яний бичок не є дорослою твариною, тому повести бичка пасти - це нормально, а переклад Strohstier (солом'яний бик), виводить ситуацію за рамки нормальної, доцільніше було б перекласти словом Bullenkalb або Stierkalb.

Отже, переклад власних назв у казках залежить від характеру назви та традицій народнопоетичного мовлення. Природні імена відтворюються за допомогою транскрипції, проте слід обов'язково зважати на фонетичний бік та можливі в цьому зв'язку асоціації. Промовисті імена перекладаються або зі збереженням внутрішньої форми, ритму, а частково й рими, або за допомогою назв, традиційних у мові перекладу. Типологічні особливості української мови вимагають вживання в казках більшої кількості пестливих назв, епітетів-прикладок, а для німецької характерні композити різних типів. Релевантним для вибору способів перекладу є функціональні та семантико-стилістичні особливості власної назви в казковому дискурсі.

Висновки

Власні назви (оніми) - індивідуальні найменування окремих одиничних об'єктів. Вони належать до універсалій певної мови, відрізняючи її від інших та називають об'єкт думки, особу чи місце, єдине й неповторне в своєму роді. Але в кожній мові власні назви мають свої специфічні ознаки. Як специфічні мовні знаки вони займають визначне місце у системі лексичних засобів мови та мають особливе призначення у процесі комунікації. Власні назви становлять потужну периферію лексики з дуже різною сферою поширення.

Дипломна робота присвячена основним способам та прийомам перекладу, особливостям передачі власних назв з німецької мови на українську. Проведене дослідження дало змогу зробити ряд висновків.

Процес перекладу, що складає специфіку комунікації з використанням двох мов, має свої суттєві особливості та труднощі, основними з яких є: фонетичні, лексичні, морфологічні та синтаксичні.

Основними прийомами перекладу на основі системних еквівалентних відповідників є пряма (проста) підстановка, узуальна підстановка, проста альтернативна підстановка та складна альтернативна педстановка (диференціація значень).

Для передачі безеквівалентних номінацій застосовують такі прийоми перекладу: транслітерація, транскрипція, калькування, географічні дублети, приблизний переклад, описово-пояснювальний перклад, синонімічна заміна та новоутворення.

При перекладі слід бути дуже обережним, адже в кожній мові є слова, які вводять в оману і є джерелом перекладацьких помилок - це так звані „хибні друзі перекладача”.

Значення власних назв складається із загального, що полягає у позначенні осіб, об'єктів, предметів і вказує на належність позначеного денотата до певного тематичного типу, і конкретного, що полягає у сумі конкретної інформації про позначений денотат й реалізується у мовленні.

При передачі власних назв найбільш виразно проявляється тенденція до встановлення еквівалентів. Існує три способи передачі власних назв у перекладі: транслітерація, транскрипція або транскрибування та калькування. Найпоширенішим з них виступає практична транскрипція, оскільки вона враховує як орфографічні так і фонологічні особливості оніма, а також норми мови-реципієнта, що сприяє його адекватному функціонуванню. Останнім часом широкого застосування набула також і транслітерація, що спирається на сучасні тенденції розвитку не лише германських, але й ряду інших мов.

Значення власної назви у процесі її функціонування може розширюватися, в результаті чого вона може набувати додаткових значень. Виявлена пряма залежність “номінативне значення/ лексичне значення” виступає передумовою динамічних процесів транспозиції власних назв в апелятиви. Продуктивним способом утворення апелятивів на основі власних назв виступають метонімічні й метафоричні перенесення.

Розширення лексичного значення власних назв нерідко призводить до утворення фразеологізмів. Релевантними факторами утворення фразеологічних одиниць за участю онімів виступають: історичний і літературний, фонетичний, фактор довільної номінації, а також частотність вживання оніма.

У семантичній структурі іменників з антропонімічними морфемами присутні елементи експресивно-емоційної оцінки особи (іронія, зневага, фамільярність тощо), а тому вони вживаються переважно у розмовно-побутовому стилі. Антропоніми, що частотні у такій функції, все рідше зустрічаються серед офіційних імен сучасної німецької мови, що може призвести до їх цілковитого зникнення.

Орфографічними варіантами власних назв, що походять від одного й того ж апелятива, проте позначають різні денотати, виступають не різне написання а варіанти написання, що позначає один і той самий денотат. З семантичної та функціональної точок зору власні назви, що походять від одного апелятива, проте позначають різні денотати, виступають різними ономастичними одиницями. Застосування різних транскрипційних підходів зумовлює виникнення дублетних варіантів, що свідчить про необхідність прийняття обов'язкових і загально вживаних правил транскрибування іншомовних власних назв в українській мові.

Список використаної літератури

1. Алексеева С.И. Устный перeвод. Немецкий язык. Курс для начинающих. СПб.: Союз, 2002. 320 с.

2. Бархударов Л.С. Язык и перевод. М.: МО, 1975. 237 с.

3. Батрак А.В., Котёлкин В.П. Пособие по устному переводу (немецкий язык). М.: ВШ, 1979. 172 с.

4. Большая советская энциклопедия. Под ред. А.М. Прохорова. 3-тье изд. М.: Советская энциклопедия, 1975. 647 с.

5. Большой немецко-русский словарь: В 3 т. Авт.-сост. Е.И. Лепинг, Н.И. Филичева, М.Я. Цвиллинг и др.; Под общ. рук. О.И Москальской. М.: Рус. яз. Медиа, 2004. 760 с.

6. Брандес М.П. Переводческая стилистика (немецкий язык). М.: ВШ, 1988. 127 с.

7. Вульферт И.И. Пособие по переводу немецкого технического текста. М.: Изд-во лит-ры на иностр. языках, 1969. 260 с.

8. Заволока А.Б., Пешехонова В.Є. Вчіться перекладати з німецької мови. [Навч. посібник для техн. вузів]. К.:ВШ, 1971. 203 с.

9. Зорівчак Р.П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія. Л.: ЛДУ, 1983. 176 с.

10. Кам'янець В.М. Відтворення німецьких власних назв українською мовою // Іноземна філологія. Вип. 111. Л. ЛНУ, 1999. С. 262-270.

11. Кияк Т.Р., Огуй О.Д., Науменко А.М. Теорія та практика перекладу (німецька мова). Вінниця: Нова книга, 2006. 592 с.

12. Клюканов И.Э. Психолингвистические проблемы перевода. Калинин: КГУ, 1989. 74 с.

13. Крушельницкая К.Г., Попов М.Н. Советы переводчику. М.: Астрель ACT, 2002. 320 с.

14. Латышев Л.К. Технология перевода: Учеб. пособие по подготовке переводчиков (с нем. язика) М.: НВИ-ТЕЗАУРУС,2001. 280 с.

15. Левицкая Т.Р. Проблемы перевода. М.: МО, 1976. 205 с.

16. Лилова А. Введение в общую теорию перевода. М.: ВШ, 1985. 256 с.

17. Миньяр-Белоручев Р.К. Теория и методы перевода. М.: МЛ, 1996. 208 с.

18. Міщенко Л.О., Турченко О.М. Посібник з художнього перекладу . Вінниця: Нова книга, 2003 176 с.

19. Мова і час: Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови / Відп. ред. В.М. Русанівський. К: Наукова думка, 1977. 237 с.

20. Научно-технический перевод / Ю.В. Ванников и др. М.: Наука, 1987. 139 с.

21. Немецко-русский и русско-немецкий словарь "ложных друзей переводчика" / Составил К.Г. М. Готлиб. М.: СЭ, 1972. 448 с.

22. Скарбничка з германістики: Посібник порадник для германістів Гінка Б.І. Т.: Навчальна книга Богдан, 2007. 352 с.

23. Хаит Ф.С. Пособие по технике перевода специальных текстов с нем. языка на русский: Для сред. спец. учеб. заведений. 3-тье изд. М.: ВШ, 1981. 128 с.

24. Український Радянський Енциклопедичний словник: В 3-х т. Редкол.: А.В. Кудрицький (відпр. ред.) та ін. 2-ге вид. К.: Голов. ред. УРЕ, 1987. 683 с.

25. GroЯwцrterbuch. Deutsch als Fremdsprache. Berlin und Mьnchen: Langenscheidt, 2003. 1253 S.

Размещено на Allbest.ru