Способи та прийоми перекладу. Особливості передачі власних назв з німецької мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Способи та прийоми перекладу. Особливості передачі власних назв з німецької мови

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальні труднощі перекладу

1.1 Фонетичні труднощі перекладу

1.2 Лексичні труднощі перекладу

1.3 Морфологічні труднощі перекладу

1.4 Синтаксичні труднощі перекладу

Розділ ІІ. Способи та прийоми перекладу

2.1 Прийоми перекладу на основі системних еквівалентних відповідників

2.2 Прийоми передачі безеквівалентних номінацій

Розділ ІІІ. Передача німецьких власних назв на українську мову

3.1 Власні назви та їх класифікація

3.2 Передача антропонімів

3.3 Передача топонімів і астрономів

3.4 Переклад назв творів мистецтва, газет, журналів та інституцій

3.5 Особливості відтворення власних назв у казках

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

переклад німецька українська еквівалентний відповідник

“Мова - найбільше багатство і нації, і кожної окремої людини.

І поки живе мова - житиме й народ як національність”

Огієнко Іван

Мова - це засiб спiлкування мiж людьми. Без неї не може розвиватися культура, наука, технiка, неможливi будь-якi зв'язки мiж окремими людьми, людськими колективами, мiж країнами. Завдяки багатiй яскравiй мовi художньої лiтератури ми уявляємо те, чого нiколи не бачили i, може, не побачимо: далекi країни, їхню природу, життя та побут iнших народiв, героїчне минуле нашого народу i навiть майбутнє.

Мова - найвагоміше надбання кожної окремої людини, найбільша суспільна цінність.

Мова постійно стає досконалішою й стійкішою хоча б тому, що нею розмовляють все більше і більше людей. Вона весь час розвивається, поновлюється новими термінами, найменуваннями, збагачується словниковий запас, примножуються її багатства. Власні назви є одним з різновидів цього надбання. Адже всюди можна зустріти власні назви - імена людей, прізвища, клички тварин, найменування міст, вулиць, країн, річок, банків, установ, організацій, фірм, ресторанів, кафе, планет і т.д.

Дана наукова робота присвячена дослідженню власних назв сучасної німецької мови та проблемам їхньої передачі на українську мову. У роботі розглянуті основні компоненти власних назв, їх класифікація, що останнім часом стало особливо актуальним. Таким чином, власні назви виконують функцію міжмовного, міжкультурного містка. Проте ця цінна властивість породила поширену ілюзію, що назви не вимагають особливої уваги при вивченні іноземної мови. Через це їх не включають до вітчизняних двомовних словників.

Мета роботи - вивчення й аналіз основних способів перекладу, дослідження закономірностей передачі німецьких власних назв на українську мову та засвоєння їх іншомовним середовищем.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- виявити основні труднощі при перекладі з німецької мови на українську (фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні);

- розглянути прийоми перекладу на основі системних еквівалентних відповідників;

- дослідити прийоми передачі безеквівалентних номінацій;

- визначити поняття, значення і властивості власних назв;

- проаналізувати особливості власних назв та навести їх класифікацію;

- oписати можливі способи передачі власних назв з німецької мови на українську;

- простежити процеси транспозиції онімів в апелятиви як одного із засобів збагачення лексичного складу;

- розглянути фразеологічні одиниці, утворені на основі власних назв, й дослідити їх семантико-стилістичні особливості;

- охарактеризувати способи адаптації німецьких власних назв українською мовою.

Це дослідження базується на працях вчених, які зробили свій внесок у розвиток перекладознавства та вивчення власних назв, а саме: В.Д. Бєлєнька, В.Ф. Барашков, Е.М. Мурзаєв, В.А. Ніконов, Є. М. Поспєлов, Р.П. Зорівчак, В.Г. Костомаров, Д.І. Єрмолович, А.В. Суперанська, С.С. Леонович, І.П. Литвин, Е.М. Верещагін, Г.Л. Менкен, Д.Р. Стюарт, Р.Л. Рамсєй, Латишев, Рецкер, Комісаров, Роганова, Проворотов, Бєєр, Швейцер.

Об'єкт дослідження власні назви сучасної німецької мови. Предметом дослідження є системні відповідники, безеквівалентні номінації, орфографічні, морфологічні, семантико-стилістичні і прагматичні особливості німецьких власних назв, процеси їх транспозиції в апелятиви та проблеми відтворення в українській мові.

Актуальність теми зумовлена інтенсифікацією відносин між німецькомовними та україномовними соціумами й підвищеним інтересом до власних імен, що проникають в українську мову. Через істотні відмінності між двома взаємодіючими мовними системами передача німецьких власних назв українською мовою викликає особливі труднощі, що пояснює існування різних способів та прийомів перкладу. Важливим є аналіз процесів утворення та розвитку власних назв у німецькій мові з погляду відображення в них національно-культурної специфіки. Вивчення функціональних особливостей власних назв в іншомовному середовищі набуває особливого значення у час високої інформатизації суспільства та тісних контактів між народами.

Наукова новизна проведеного дослідження полягає у тому, що у ньому по-новому здійснюється підхід до аналізу понятійної суті та семантики власних назв. Доведено, що для синхронічного функціонування власних назв лексичне значення їх апелятивних основ іррелевантне. Воно виступає вагомим чинником у семантиці лише тих власних назв, які поряд із номінативною функцією виконують також і певні стилістичні функції.

Для вирішення поставлених завдань у роботі комплексно використовувався ряд методів, що дозволило підвищити результативність аналізу й здійснити цілісне дослідження матеріалу: метод лінгвістичного спостереження та опису, метод зіставлення мовних та позамовних явищ, структурний метод та метод дедуктивного аналізу.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що проведений аналіз семантики власних назв є певним внеском у розвиток семантичної теорії. Дослідження інформативності, орфографічних особливостей, а також розробка й узагальнення засад транскрипції німецьких власних назв засобами української мови є певним внеском у розвиток сучасної теорії перекладу.

Практична цінність роботи полягає в можливості використання основних положень та результатів дослідження у практиці викладання німецької мови, лінгвокраїнознавства та теорії перекладу.

Дипломна робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел ілюстративного матеріалу.

Структура дипломної роботи:

Вступ, в якому обґрунтовується тема дослідження, її актуальність, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження.

Розділ 1 „Загальні труднощі перекладу”, де проаналізовані фонетичні, лексичні, морфологічні та синтаксичні труднощі перекладу.

Розділ 2 „Способи та прийоми перекладу”, де описані основні прийоми перекладу на основі системних еквівалентних відповідників та способи передачі безеквівалентних номінацій.

Розділ 3 „Передача німецьких власних назв на українську мову”, в якому наведена класифікація власних назв та описані можливі способи їх передачі на українську мову.

У висновках підводяться підсумки дослідження відповідно до поставлених завдань.

Розділ І. Загальні труднощі перекладу

На глибоке переконання Й.В. фон Гете, переклад “один з найбільш важливих і найбільш суттєвих засобів спілкування між людьми” [11, 9]. Навіть важко уявити собі, скільки інформації, цілих пластів чужомовної культури, духовного багатства втрачала б світова цивілізація у випадку відсутності перекладу як явища. За умов глобалізації даних процесів роль цього виду інтелектуальної діяльності ще більше зростає, що зумовлено явищами міжнародного інтегрування та кооперування ринкових економік, термінологічного „вибуху”, нагромадження фахових мов, активізації міжнародного туризму, гармонізації освітніх стандартів тощо.

Переклад це відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі [24, 646]. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Співставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом співставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній а не формальній відповідності оригіналу [2, 23].

Переклад є однією з важливих форм міжлітературних взаємин [4, 369]. Оскільки знання іноземних мов і в давні часи, і сьогодні не можна назвати масовим, перекладачі виступають посередниками між народами, які спілкуються в найрізноманітніших сферах життя. Окрім посередницької функції, перекладні твори виконують і творчу, продуктивну місію, бо завжди були важливим стимулом розвитку національних мов, літератур, культур [13, 78].

Перекладач наводить містки між культурами, наукою, політикою різних народів, що результує взаємозбагачення. Недарма Б. Шоу повторював: “Якщо в тебе є яблуко і в мене є яблуко і ми обміняємося ними, то в кожного залишиться по яблукові. Якщо ж у тебе є ідея і в мене є ідея, то, обмінявшись ними, кожен з нас матиме вже по дві ідеї” [18, 7].

1.1 Фонетичні труднощі перекладу

Фонологічні проблеми не відіграють в перекладознавстві визначної ролі, хоча для усного перекладу важливими стають акустичні та інтонаційні задатки самого перекладача. Погане враження справляє, наприклад, нечітка вимова, дефекти мовлення, неправильне інтонаційне членування тощо. Більше того, красивий тембр голосу перекладача може навіть "згладити" фонетичні ґанджі особи, яку перекладають [11, 201]. Орфоепічні задатки перекладача особливо актуальні для усного перекладу драматичних текстів, промов. Навіть для перекладу пошепки такі задатки відіграють далеко не другорядну роль.

Стосовно практичної фонетики німецької мови перекладач повинен насамперед засвоїти особливості звуків, які відрізняються від українських, до автоматизму опанувати правила довготи, напівдовготи й короткості голосних, робити правильний словесний наголос, виділяти в реченні синтагми з відповідними паузами і наголосами, відтворювати потрібну методику [3, 3].

До найвагоміших особливостей практичної фонетики німецької мови, які не притаманні українській орфоепії, належать:

І. Загальні особливості звуків

1) В усіх відкритих складах німецьких лексичних одиниць голосний звук вимовляється закрито і, навпаки, в усіх закритих складах (якщо вони при зміні слова не відкриваються) голосні вимовляються відкрито.

2) На початку слова або основи слова голосний звук вимовляється з твердим приступом.

3) Довгі голосні не дифтонізуються.

4) Дуже важливим є фактор довготи, напівдовготи та короткості приголосних:

а) голосний вимовляється довго і закрито: у наголошеному відкритому або у закритому складі, якщо при зміні слова склад відкривається; при подвоєнні голосного; якщо після голосного присутній "h"; при написанні "іе"; в суфіксах -bar, -sam, -sal, -tum, -nam;

б) закрито й напівдовго голосно вимовляється у відкритому ненаголошеному складі в кінці слова, а також у відкритому ненаголошеному складі, якщо він розташований за чотири склади перед наголошеним (наприклад, Ratifikation перший склад);

в) голосний вимовляється коротко й закрито у відкритих ненаголошених складах;

г) коротко й відкрито голосний звук вимовляється у закритих складах, якщо при зміні слова склад не відкривається і завжди перед ng, sen, х.

5) Головними відмінностями німецьких приголосних можна вважати такі:

а) при подвоєнні приголосних вони вимовляються, як один звук;

б) німецькі приголосні не палаталізуються (не пом'якшуються);

в) приголосні р, t, k вимовляються з придихом; це саме стосується b, d, g в кінці слова;

г) німецькі приголосні не асимілюються, тобто не пристосовуються до вимови сусіднього звука.

ІІ. Специфічні німецькі звуки для українського усного перекладача

1. Голосні: закритий -а-; закритий та відкритий -е-; закритий -о; відкритий, закритий та нескладовий -і-; умлаути, запозичені носові голосні.

2. Приголосні: р, t, k b, d, g в кінці слова; 1; язичкове, тертєве та вока-лізоване r; Ich - Laut; h; сполучення ng.

Правильна вимова зазначених звуків свідчить про рівень кваліфікації перекладача і її слід вважати обов'язковою для усного перекладу. Решта голосних та приголосних зовсім або майже не відрізняються від українських [1, 8].

ІІІ. Наголос у складних словах

Особливу увагу слід приділяти наголосу у складних словах, які складаються з означального та означуваного (основного) слів. На означальне слово, яке, як правило, розташоване на першому місці, падає наголос, на друге - означуване - слово падає побічний наголос [12, 23]. Слід зауважити, що різниця між цими наголосами значно більша, ніж в українській мові.

ІV. Поняття фонетичного слова

Вагомим чинником між комплексом звуків та інтонацією виступає фонетичне слово, яке рідко збігається з лексичною одиницею і вимовляється як єдина фонетична субстанція з одним наголосом [1, 47]. Отже, кількість фонетичних слів у реченні дорівнює кількості наголосів у ньому; на практиці слід обов'язково реалізувати дану закономірність: як правило, не наголошуються у німецькому реченні прийменники, артиклі, сполучники, заперечення (крім "nein"), модальні та допоміжні дієслова, більшість займенників. Останні вимовляються з наступним наголошеним словом як єдиний і окремий фонетичний імпульс, який лежить в основі ритміки мовлення. Слід також зазначити, що завжди наголошуються іменники, прикметники, вагомі дієслова, вагомі числівники, які виступають як основа фонетичного слова, формуючи смислову структуру речення.

1.2 Лексичні труднощі перекладу

Мова як найважливіший системно-структурний організований засіб суспільної комунікації виконує різні функції. До їх числа лінгвісти відносять, у першу чергу, функції: комунікативну, мислетворчу та експресивну. Серед решти тісно взаємопов'язаних функцій мови суттєве місце посідає номінативна функція, оскільки вона лежить в основі використання мови як структурованої системи знаків [19, 173].

Саме номінативну функцію найповніше репрезентує лексичний рівень мови, сформований завдяки відображенню позамовної дійсності в структурах головного мозку на основі сіткової організації ментального лексикону. У такий спосіб словниковий склад мови опосередковано виражає і систему об'єктивної дійсності ("мовну картину світу"), і соціально перероблений суб'єктивний досвід кожної людини, передаючи їх при допомозі слів.

Основною одиницею словникового складу, яка представляє лексичний рівень мови, є слово, щодо якого в лінгвістиці склалися різнотипні, не досить чіткі міркування. Найповніше їх репрезентує визначення, за яким слово є найменшим, відносно самостійним носієм значення, що міститься в лексиконі та графічно відокремлюється прогалинами. За фонетико-фонологічними показниками, слово є найменшим звуковим сегментом, що теоретично відділяється від інших на основі та з допомогою певних фонетичних ознак; за морфологічними показниками воно характеризується тією чи іншою парадигмою флексій, а синтаксично є найменшою рухомою та відносно незамінною основною мовною одиницею [6, 67]. Слово виступає як єдність матеріального (звучання) та ідеального (значення). Завдяки цьому матеріально оформлене слово виступає основною одиницею мови, яка містить традиційно закріплений набір інформації і служить для комунікативного формування думки, вираження емоцій та передачі повідомлення у складі речення /тексту.

Загалом, слово може розглядатися як місце синтагматичного пересічення для фонологічних, морфологічних, синтаксичних та реченнєво-семантичних компонентів мовної діяльності, що реалізуються у словесному змісті. Підставою для цього є те, що звуки конструюють морфеми слова, морфеми складають слово та видозмінюють його форму, синтаксис організовує слова у словосполучення, речення та тексти. Тому на лексикон припадає організаційна роль у презентації мовних систем та структур, а слова можна розглядати як основні (базові) семантичні одиниці мови, значення яких є ключовими для здійснення перекладу [14, 12].

Зважаючи на ці різнотипні екстра- та інтралінгвістичні характеристики слова, здійснення перекладу навіть на лексичному рівні є зовсім не простим, як видається. Перекладач повинен буди досить обережним, щоб не порушити "живої тканини контексту" [17, 84].

1.3 Морфологічні труднощі перекладу

Предметом морфології (грец. "форма + вчення") виступає граматична структура слова, що містить морфеми (неподільні значущі частини слова: корінь, афікси, флексії). На основі морфологічних характеристик за допомогою певних морфем (флексій) забезпечується утворення та функціонування одиниці синтаксису речення [24, 413].

Основні морфологічні категорії граматики (рід, число, відмінок, відміна; тип дієслова, що знаходять своє вираження в певних афіксах та флексіях) служать для оформлення певного змісту при творенні оригінального тексту. Як правило, їх не перекладають, оскільки в цьому немає особливої потреби граматичні категорії різнотипних мов не завжди збігаються, а їх відтворення (наприклад, Maskulinum лише через чоловічий рід) рідко коли несе змістову інформацію, хоча в деяких випадках саме ця категорія може бути визначальною [8, 36]. Поряд з тим, осмислений переклад тексту буде неможливим без урахування взаємовідношень граматичних категорій поєднання слів, а звідти й вираження думок у тексті відбувається за правилами граматики. У деяких випадках морфолого-словотвірні показники, стаючи визначальними для розуміння самого змісту оригінального тексту, виступають одиницею перекладу. Так, наприклад, за допомогою словотвірного суфікса -er утворюється німецький віддієслівний іменник, що виражає агента дії. При перекладі українською мовою подібний іменник, як правило, відтворюється через дієслово: Ich bin aber kein guter Schwimmer: я не вмію, однак, добре плавати, тобто перекладається особливим чином, відмінним від загального. У такий спосіб подібні елементи морфолого-словотвірної парадигми творять окремий морфологічний рівень перекладу.

Загалом, між текстами, написаними українською та німецькою мовами, саме на морфологічному рівні особливо чітко спостерігаються суттєві міжмовні відмінності, в основі яких лежать різні мовні картини світу, особливості граматичної будови мови, певні мовні норми та традиції тощо [16, 132]. До граматичних особливостей, які впливають на переклад через морфологічно-категорійні трансформації, належать, у першу чергу:

а) розбіжності в будові мови як наборі певних граматичних категорій та форм: у німецькій мові функціонують, наприклад, невідомі для української мови артиклі, що як категорія означеності/неозначеності сигналізують про особливості розподілу нової/відомої інформації;

б) різний обсяг змісту подібних конструкцій (родовий відмінок у німецькій мові передається не лише генетивом чи прийменником von, а й різними конструкціями, що мають специфічне регіональне чи соціальне
функціональне навантаження;

в) відмінні функціональні характеристики (різні форми однини та множини: die Schere - ножиці; різнотипні омоніми);

г) відмінне частотне навантаження активного та пасивного стану, дійсного та умовного способів, інфінітивних конструкцій, специфіка вираження тощо;

д) різнотипність вираження "формального" підмета та додатка, неможливих у структурі українського речення (man, es); використання лексичних засобів для вираження граматичних категорій, коли при використанні німецького плюсквамперфекта в українській з'являються "раніше, перед цим, до того" і т. п.;

е) відмінна сполучуваність слів тощо.

Ці обставини, що потрібно врахувати для адекватного відтворення змісту, спонукають до проведення переважно морфологічних трансформацій, за якими відбувається зміна категорійних характеристик слова чи словосполучення в перекладеному тексті. Морфологічно-категорійні трансформації переважно проявляють себе в синтагматичних змінах тексту у перестановці слів чи категорії, заміні категорії, запровадженні нового слова чи вилученні слів та в їх комплексній взаємодії. Перестановка як морфолого-категорійна трансформація призводить до зміни порядку слів у словосполученні: die deutsche Botschaft - німецьке посольство чи посольство Німеччини. Перестановки нерідко супроводжуються іншою морфолого-категорійною трансформацією заміною, внаслідок якої змінюються категорійні ознаки словоформ (замість множини з'являються, наприклад, форми однини: Kernwaffen - атомна зброя) [15, 82]. Унаслідок запровадження чи вилучення слова змінюється кількість слів, словоформ або членів речення (наприклад zum Ausdruck bringen - виразити). Комплексна трансформація включає дві або більше простих морфологічних трансформацій. Прикладом можуть бути морфолого-категорійні заміни, які для компенсації при антонімічному перекладі супроводжуються чи запровадженням нових, чи вилученням старих слів: Er ist kein guter Schwimmer - Він погано плаває.

1.4 Синтаксичні труднощі перекладу

Важко не погодитися з досвідченим редактором Н. Галь про те, що непросто відтворити стиль та манеру кожного автора. В одного прозора, чітка мова, коротка, максимально чітка фраза, а в іншого довгі, тане завжди плавні періоди й ускладнений виклад, що вимагає уважності та роздумів [19, 230]. Перекладні труднощі складають не лише підбір еквівалентів, а й відбір оптимальних типів речень [18, 59]. За своєю структурою речення традиційно поділяють на прості, ускладнені та складні. Якщо прості речення містять одне предикативне ядро, підмет, другорядні члени, то ускладнені речення мають більше синтаксичних позицій за рахунок конструктивних і неконструктивних ускладнень, однорідних членів речення, відокремлених обставин, звертань, вставних речень, синтаксичних паралелізмів. Складні речення є цілісним об'єднанням двох чи більше простих.

До основних характеристик речення належать його семантична й синтаксична структура, порядок слів та інтонація [23, 8]. До синтаксичної структури належать словоформи, що виражають суб'єкт і предикат дії, які не завжди збігаються з підметом та присудком (пор. Блискавка ударила в дерево та Блискавкою ударило в дерево).

При перекладі необхідно враховувати, що:

1. Німецьке речення відзначається фіксованим порядком слів (прямим чи зворотним): підмет + відмінювана частина присудка + обставина + невідмінювана частина присудка, утворюючи т. зв. повну рамку: Ich bin auЯer mir vor Freude: я сповнений радості.

2. При зворотному порядку слів на першому місці стоїть обставина, на яку саме слід звернути увагу: Im Jahre 1408 wurde zum ersten mal Czernowitz urkundlich erwдhnt: У 1408 році у грамотах вперше згадаои Чернівці.

3. Речення може налічувати кілька обставин. Як правило, обставина часу з'являється на початку речення, а обставина місця в кінці. Якщо ж дві обставини стоять після присудка, то першою розміщується та обставина, якій ми надаємо меншого значення, а другою та, яку вважаємо важливішою: Von Goslar ging ich den anderen Morgen in frцhlicher Stimmung weiter: Із Гослара я вирушив у дорогу наступного ранку з радісним настроєм.

4. У німецькому реченні додаток стоїть на третьому місці аьо експресивно на четвертому: Der Schьhler antwortete falsch auf meine Frage: Учень відповів неправильно на моє запитання.

Підсумовуючи зазначене вище, у перекладі необхідно максимально наближатися до норм рідної мови, керуючись, однак, при цьому змістом повідомлюваного.

Специфіка німецької мови спонукає виробити певний алгоритм для перекладу синтаксичних конструкцій.

1. Для правильного розуміння та перекладу речення потрібно для себе прояснити його структуру в цілому, для чого необхідно: а) правильно зорієнтуватися в розділових знаках; б) встановити тип речення, розібравшись у багатозначних сполучниках (als „коли ніж - як“, wenn „коли - якщо“, dass „що - щоб“); в) правильно виділити головні члени речення [8, 3].

2. При перекладі не обов'язково зберігати ту ж послідовність окремих елементів речення, що спостерігається в оригіналі.

3. Додаткові речення та інфінітивні конструкції можна розташувати при перекладі до чи після головного речення. Доцільно починати переклад з головного речення у тих випадках, коли воно за своїм обсягом менше від підрядного значення чи інфінітивної групи.

4. При перекладі підрядних речень слід враховувати типово німецьке розташування присудка і перекладати його українською відразу ж після підмета.

Розділ ІІ. Способи та прийоми перекладу

2.1 Прийоми перекладу на основі системних еквівалентних відповідників

1. Пряма/проста підстановка

Терміном „пряма/проста підстановка” позначають найпростіший механізм перекладу, що являє собою пряму заміну транслеми (одиниці мови оригіналу - МО) її безпосереднім відповідником в мові перекладу (МП), який дозволяє досягти повної словникової тотожності. Еквівалентність одиниць МО і МП можлива при абсолютній синонімії номінативних одиниць з рівноправним, незалежним від контексту значенням, напр. der Tisch - стіл. Еквіваленти даного типу прийнято називати в перекладознавстві константними, повними, абсолютними, тотальними, системно-мовними, словниковими або формальними.

Даний прийом перекладу ставить високі вимоги до пам'яті перекладача, а не його умінь: він повинен володіти навичками автоматичного переключання мовних кодів за принципом „вербальний стимул” (транслема) - „вербальна реакція” (словниковий відповідник).

Стосовно прямої підстановки, слід зазначити наступне:

1. Існують різні погляди відносно того, які значення слід враховувати при еквівалентній відповідності: одні вчені вважають, що до уваги слід брати лише денотативне і сигніфікативне значення; інші ж схильні до думки, що „тотальний” характер еквівалентності вимагає співпадіння всіх значень (денотативного, сигніфікативного, стилістичного, конотативного, прагматичного) і всіх його функцій в рамках певного тексту.

2. Спочатку характер прямої підстановки стосувався лише моноеквівалентності, коли одній мовній одиниці МО відповідає лише одна мовна одиниця МП; проте в останні десятиліття відношення поліеквівалентності багатьма дослідниками також трактується як пряма підстановка, а відповідні мовні одиниці (що є в МП повними системними синонімами) позначаються термінами „коеквіваленти”, „коваріанти”, рідше „подвійні еквіваленти”, „перекладацькі дублети”. [Роганова, 1971: 38-39].

Коеквіваленти мають місце перш за все при передачі стилістично забарвлених лексем, проте слова з нейтральним стилістичним забарвленням також можуть мати два або декілька коеквівалентів: Грузія - Grusien, Georgien; коробка - die Schachtel, die Kдstchen; пішохід - der Passant, der FuЯgдnger; das Antlitz - лице, чоло; die Fratze - рило, пика, морда; krepieren (про людину) - здохнути, закостеніти, загнутися. [Латишев, 1981: 92].

Статус коеквівалентів стилістично забарвлених транслем є предметом дискусій: деякі дослідники схильні розглядати їх як контекстуальні еквіваленти або аналоги, проте експресивна іррелевантність відмінності їх стилістичних відтінків дозволяє трактувати їх як прямі, повні еквіваленти.

3. Відношення прямої еквівалентності зазвичай розглядається на лексичному рівні і виступає, таким чином, як проблема „лексичної еквівалентності”, при цьому предметом дослідження зазвичай є прості лексичні одиниці, „однослівні лексеми”. В останні десятиліття до розряду прямих підстановок залучаються так звані лексіоми/фразеолексеми/ „багатослівні номінації/лексеми”, тобто лексикалізовані (аналітичні) словосполучення, що виступають як єдина номінативна одиниця, яка позначає єдиний денотат і характеризується регулярною відтворюваністю, напр.: кругла сирота, кровоносна судина, das allgemeine Wahlrecht (загальне виборче право), das spezifische Gewicht (питома вага).

Сучасне перекладознавство визнає структурно-семантичний паралелізм одиниць МО і МП на всіх мовних рівнях: лексичному, морфологічному, синтаксичному, фразеологічному, проте при цьому висувається цілий ряд обмежень: так, морфологічні одиниці (перш за все, префікси і суфікси) вважаються мовними елементами зі своїм специфічним значенням, проте, на думку багатьох дослідників, процесом перекладу є не створення слова з окремих компонентів, а вибір готового слова з відповідною слово- або формоутворюючою морфемою.

Неспівпадінням формально-граматичної структури міжмовних синонімів обумовлюється наявність наступних еквівалентних відповідностей одиниць МО і МП:

а) Лексемі МО відповідає лексема МП: das Fenster - вікно; die Freundschaft - дружба.

б) Лексемі МО відповідає лексіома МП: das BlutgefдЯ - кровоносна судина; der Wirkungsgrad - коефіцієнт корисної дії.

в) Лексіомі МО відповідає лексема МП: wilder Rosmarin - багульник; питома вага - das Artgewicht.

г) Лексіомі МО відповідає лексіома МП: optische Tдuschung - оптичний обман; Hilfe leisten - надати допомогу.

д) Фразеологізму МО відповідає фразеологізм МП: weder Fisch noch Fleisch - ні риба ні м'ясо; keine Rose ohne Dornen - немає троянди без колючок.

е) Морфемі мовного елементу МО відповідає морфема мовного елементу МП: Lauf-erei = біг-анина; Wiederhol-ung = повтор-ення; be-schreiben = о-писувати.

ж) Реченню/словосполученню МО відповідає речення/словосполучення МП: auf dem Tisch - на столі; Er arbeitet viel. - Він багато працює. [Роганова, 1971: 35, 41, 60-66].

4. Неоднозначним є трактування відповідностей, характерних для власних імен, географічних назв, інтернаціоналізмів та запозичень: одні дослідники трактують ці мовні одиниці як безеквівалентні, інші ж вбачають в цих відповідностях абсолютну еквівалентність. В даному випадку мають місце два типи транслюючих дій:

а) первинна трансляція, коли використовується один із способів передачі безеквівалентної лексики при запозиченні іншомовного слова (при якому використовуються перекладацька транслітерація або транскрипція);

б) вторинна трансляція, коли створені таким чином лексеми входять в широке користування, стають звичними і починають сприйматися як одиниці рідної мови (так, наприклад, слово „айсберг” в свідомості носіїв української мови не завжди сприймається як запозичення з німецької мови - der Eisberg). Таким чином, з позицій вторинних транслюючих операцій можна розглядати як абсолютні інтерлінгвальні синоніми наступні пари слів: die Alternative - альтернатива, der Sozialismus - соціалізм, die Polizei - поліція, die Tomate - томат і ін.[Латишев, 1981:92].

Оскільки пряма підстановка трактується як повний збіг всіх мовних і мовленнєвих характеристик, даний прийом в практиці перекладу має досить обмежене застосування [Бархударов, 1975: 75].

2. Узуальна підстановка

Поняття „узус” в лінгвістиці трактується двояко: або як синонім поняття „система”, або як „мовна норма”. У зв'язку з цим необхідно зупинитися на аналізі дефініцій відповідних понять.

Система трактується як сукупність взаємозв'язаних і взаємозалежних одиниць мови [Латишев, 1988: 82]. При цьому під системою розуміють ієрархічну структуру, що включає цілий ряд вертикально розташованих рівнів, мовні одиниці яких входять як будівельні елементи в одиниці вищих рівнів. Одиницями системи є звуки, фонеми, лексеми, словосполучення, речення, надфразова єдність та тексти. Таким чином, система - це сукупність всіх реальних і абстрактних можливостей функціонування мови [Латишев, 1988: 83].

Мовна норма є системою правил використання мовної системи всіма представниками мовного колективу; це - „колективна реалізація системи”, здійснювана на підставі критерію „правильно/неправильно” [Латишев, 1988: 82].

Терміном узус (від лат. usus „користування, вживання”) в перекладознавстві і міжмовній комунікації зазвичай прийнято позначати „звичне” для мови певного колективу. На рівні мови узуальне протиставляється оказіональному: узус у мовознавстві - це загальноприйняте вживання мовної одиниці, на відміну від його оказіонального (тимчасового та індивідуального) вживання. Звичне узуальне вживання одиниць мови фіксується словниками (тлумачними, орфографічними, орфоепічними та ін.) [ЛЕС, 1990: 532]. Таким чином, мовна норма відкидає при перекладі лінгвістично правильні варіанти від абсолютно неправильних, тоді як мовний узус з числа правильних дозволяє вибрати найбільш вдалий варіант на підставі критерію „доречно/недоречно в МП стосовно відповідної ситуації” [Латишев, 1988: 83]. Так згоду, слухняність у побуті доречно виразити фразами типу „Гаразд”, „Добре”, в армії цим „недоречним” фразам відповідає узуальне „Слухаюсь”. Мовні кліше і стереотипи, що вживаються в тій або іншій ситуації, під час бесіди на ту або іншу тему, виявляють національну своєрідність: так, в німецькій мові абсолютно узуальна фраза „Wie spдt ist es jetzt?”, тоді як в українській мові фраза „Як пізно зараз?” недоречна і їй повинна відповідати інша стандартизована фраза „Котра година?”. Узус відображає мовні звички носіїв мови, при його порушенні зазвичай робляться зауваження типу: „У нас так не прийнято говорити”, „Це не по-німецьки”, „Це ріже вуха”, „У нас в такій ситуації говорять так: ...”.

Узуальна підстановка є, таким чином, еквівалентністю стандартизованих кліше МО і МП, типових для певних комунікативних ситуацій [Латишев, 1988: 101]. Під кліше зазвичай розуміють стереотипні, готові, такі, що часто повторюються і звичні, добре відомі мовні формули (еталони мови), що зберігаються в довготривалій пам'яті носіїв мови [Міньяр-Бєлоручев, 1996: 41, 80]. Мовні кліше частково або повністю втрачають зв'язок з денотативним (початковим, прямим) значенням слів, що входять до його складу і тому при їх перекладі дослівний переклад неможливий: Aufsitzen!/Aufgesessen! - По конях! По машинах! Stramm stehen! - Струнко! Rьhren/Rьhrt euch! - Вільно! Ziehen! - До себе! Drьcken! - Від себе!

За характером зв'язку між загальним змістом та значенням компонентів розрізняють два типи узуальних кліше:

а) інформативні (змістовні) кліше, зміст яких випливає зі значень складових компонентів (і дешево і сердито; путівка в життя);

б) функціональні кліше, або штампи, зміст яких не співпадає зі значенням складових компонентів. В даних кліше переважає комунікативно-прагматична функція (наказ, заборона, розпорядження і т.п.): Aufsitzen! - По конях! Stramm stehen! - Струнко!.

З числа різноманітних інформативних кліше зазвичай виділяють дві групи стереотипних узуальних оборотів:

а) Ситуаційні кліше - стандартні обороти, що використовуються в певних типових ситуаціях і обов'язкові для даної ситуації. Такі обороти вимагають пошуку готового іншомовного еквівалента, що пов'язаний з такою ж ситуацією і виражає таку ж комунікативну функцію [Міньяр-белоручев, с. 82-84]: З Новим роком! - Glьckliches Neujahr! Richt' euch! - Рівняйсь!

б) Тематичні кліше - стереотипні вирази, типові для даної теми, що мають конкретну, функціонально-стилістичну орієнтацію [Міньяр-Бєлоручев, 1996: 41]. Семантичні зв'язки слів у таких кліше стерті лише частково, загальний сенс обороту виводиться із значень компонентів [Міньяр-Бєлоручев, 1996: 81]. При перекладі тематичних кліше можливе перенесення чужого узуса в текст перекладу [Латишев, 1988: 92], так, сказавши „висока пошана” (замість „глибока”), перекладач порушить узус української мови, не перекрутивши змісту самого кліше: hohe Aufmerksamkeit (досл.: висока увага) - пильна увага; hohe Achtung (досл.: висока пошана) - глибока пошана.

Під узуальним перекладом нерідко розуміють перекладацьку трансформацію, що вимагає максимально можливого наближення до оригіналу [Латишев, 1988: 101-103]. Узуальні підстановки є випадком неповної/часткової/відносної еквівалентності: одиниці МО і МП є повними міжмовними синонімами за значенням, але відносними за сполучуваністю з іншими лексичними одиницями і граматичним оформленням.

3. Проста альтернативна підстановка

Часткові еквіваленти в перекладацькій практиці мають більше розповсюдження ніж повні, абсолютні. Одним з таких випадків є випадок міжмовної кореляції, коли одній транслемі відповідають дві і більше мовні одиниці МП, кожна з яких відображає лише окремі аспекти (частини, ознаки, сторони) денотата, що позначається в МО однією лексемою: рука = Hand (кисть руки) + Аrm (рука від кисті до плеча); нога = FuЯ (ступня) + Вein (нога від ступні до стегна); blau = синій + блакитний; Nacken = шия + потилиця; Наls = шия + горло; інтелектуальний = intellektuell (розумовий) + intellektual (раціональний); зарплата = der Lohn (на підприємстві) + das Gehalt (у службовців) + die Gage (у артистів) + der Sold (у військових) + das Honorar (у лікарів).

Класифікація явищ дійсності супроводжується виділенням їх істотних рис, позначення яких нерідко покладене в основу номінації і це „розчленування” навколишнього світу може здійснюватися з більшим або меншим ступенем деталізації. Таким чином, слово МО може „покриватися” значеннями 2-х, 3-х і більше слів МП через відмінність об'ємів їх денотативних і понятійних значень. Оскільки для передачі подібних транслем потрібно вирішити просту альтернативу (вибір однієї з 2-4 лексем), то даний прийом перекладу прийнято позначати терміном „проста альтернативна підстановка” [Латишев/Провоторов, 1999: 47].

Оскільки альтернативна підстановка має справу з неповною еквівалентністю, то в процесі перекладу мають місце дві транслюючі операції:

а) Генералізація (заміна видового поняття родовим, часткового - загальним): Hand - рука, пор.: Arm - рука; блакитний - blau, пор.: синій - blau. Перехід від видового поняття до родового має місце, якщо в МП є родове поняття, але відсутнє видове [Рецкер, 1974: 43].

б) Конкретизація (перехід від родового, загального поняття МО до видового, часткового поняття МП): гніздо = das Nest (гніздо маленької пташки), der Horst (гніздо великого хижого птаха), das Gelege (пташине гніздо з яйцями); їдальня = die Mensa (студентська), die Kantine (заводська), die Gaststдtte (громадська), das Kasino (офіцерська). Оскільки при передачі родового поняття необхідно з'ясувати, який конкретний тип денотатів мається на увазі, конкретизація грунтується на когнітивному процесі дивергенції понять: звуження об'єму ознак, розмежування близькоспоріднених понять.

Терміни „конкретизація/генералізація” були запропоновані Я.І.Рецкером і широко використовуються в роботах з перекладознавства. Багато дослідників ідентифікують поняття „конкретизація” і „диференціація”, використовуючи їх як синоніми, або віддаючи перевагу одному з них.

4. Складна альтернативна підстановка (диференціація значень)

Диференціація значень як специфічний прийом перекладу має місце при передачі багатозначних слів і слів з широкою понятійною основою, для яких характерна множинна семантична еквівалентність, що припускає пошук потрібного семантичного відповідника, враховуючи його сполучуваність з певними словами, входження до складу певної синтаксичної моделі, вільний і стійкий характер словосполучення або речення, експресивно-стилістичне забарвлення, колорит і т.д., напр.: braun - коричневий, карий (про очі), каштановий (про волосся), смуглявий (про шкіру); der Schwager - зять, кучер (істор.).

Прийом диференціації близький прийому конкретизації значень, проте він має і свої специфічні особливості: якщо при конкретизації здійснюється вибір з декількох (зазвичай 2-4) перекладацьких еквівалентів з чіткими денотативними значеннями, повний список яких наголошується словником, то у випадку диференціації перекладачеві доводиться вибирати із словникової статті для транслеми з нечіткими контурами один з безлічі лексико-семантичних варіантів або шукати слово за межами словника (бо всі перекладацькі варіанти словники зазвичай не можуть охопити через свій обмежений об'єм). Перекладачеві необхідно дотримуватися послідовності операцій перекладу:

а) на підставі „суми” наведених у словнику значень виявити деяке (нехай навіть нечітке, „розмите”) загальне, основне значення (інваріант), що дозволяє слову виступати в різних контекстах з різними семантичними варіаціями;

б) на підставі обліку семантичного інваріанта і умов конситуації необхідно вибрати найбільш відповідне за функціям слово, напр.:

1) Виявлення інваріанта:

sich ergeben - а) варіанти: виявлятися, випливати, виникати, з'ясуватися, бути ясним; б) інваріант: „з А випливає Б”;

2) Виявлення перекладацького варіанту:

Es ergab sich, dass dieser Platz besetzt war. - З'ясувалось, що це місце було зайнятим. Es ergaben sich keine Fragen. - Не виникло жодних питань.

При диференціації має місце інтерпретація значень транслеми, яка задається контекстом [Латишев, 1981: 99], тому цей прийом перекладу вимагає від перекладача майстерності, домислу.

Оскільки в основі простої альтернативної підстановки і диференціації значень лежать близькі механізми перекладу, в роботах Л.К.Латишева диференціація позначається як складна альтернативна підстановка. Деякі дослідники конкретизацію, генералізацію і диференціацію відносять в розряд лексичних трансформацій [Бархударов, 1975: 76-77; Копанев / Бєєр, 1986: 190-191].

2.2 Прийоми передачі безеквівалентних номінацій

Безеквівалентними є мовні одиниці МО, для яких в системі МП немає „готових” лексичних відповідників [Латишев, 1988: 97, 103]. Таким чином, поняття „безеквівалентності” слід розуміти як відсутність в МП відповідної лексичної одиниці МО [Бархударов, 1975: 96; Іванов, 1994: 9].

Стосунки безеквівалентності неоднорідні, тож відповідно до характеру номінативних процесів, що лежать в їх основі, прийнято розрізняти наступні типи безеквівалентних лексичних одиниць:

1. Абсолютно безеквівалентні одиниці (реалії) - найменування явищ, характерних для певного народу і його культури (власні назви: імена, прізвища, клички, прізвиська, географічні назви; позначення фірм, театрів, державних установ, свят, звичаїв, обрядів, напоїв, вин, кулінарних виробів та ін.), напр.: борщ, гривня, валянки;das Watt (ватт) - берегова смуга у Північному морі (завширшки 20 км), морське мілководдя, що затоплюється під час океанічних припливів; das Fachwerkhaus (фахверкхаус) - у середньовічній архітектурі каркас малоповерхових будинків, який складається з системи будівельних елементів, що заповнені глиною, цеглою, камінням.

2. Тимчасово безеквівалентні лексичні одиниці - термінологічна лексика і близькі до неї реалії, які позначають досягнення науки, техніки, промисловості, а також побутові предмети і речі, що тимчасово мають вузькокультурний характер і невідомі представникам інших лінгвоетнічних соціумів, напр.: BBS (Broadcast Bulletin System) - електронна дошка оголошень; Cookies - кукі (механізм, який може використовувати Web-сервер для отримання та збереження інформації про клієнта).

3. Випадкові безеквіваленти - позначення предметів і явищ, які існують як в країні МО, так і в країні МП, але які не отримали з яких-небудь причин в одній з мов свого специфічного найменування, напр.: укр. „доба” - нім. „24 Stunden, Tag und Nacht”, нім. „die GroЯeltern” - укр. „дідусь і бабуся”.

4. Структурні екзотизми - своєрідні словотворчі моделі МО, відсутні в МП, які не дозволяють створити структурно-адекватні лексичні одиниці, наприклад такі способи словотвору як словоскладання та афіксація в німецькій мові: Wunschdenken, hineinstolpern, aufhaltsam, einheiraten in (Akk.).

5. Часткові безеквіваленти - слова, які співпадають за значенням в МО та МП, проте мають й інші, культурно-специфічні значення (так звані „хибні друзі перекладача”). Такі слова можуть повністю розходитися за значенням у МО та МП, збігатися в одному із значень та розходитися в інших, мати різну частоту вживання, стилістичне забарвлення та морфологічні категорії, (роду, числа), причому морфологічні відмінності часто виконують смисло-розрізнювальну функцію, напр.: der Abiturient - випускник школи, гімназії; абітурієнт - der Studienbewerber; der Akademiker - людина з вищою освітою, випускник ВНЗ, академік - das Akademiemitglied; der Zentner - центнер у Німеччині дорівнює 50 кг., в Україні - 100 кг. (центнер = der Doppelzentner).

В.Г.Чернов виділяє наступні види безеквівалентності:

1) речову, специфічним джерелом якої є відсутність в житті певного народу даного відрізка дійсності; у її основі лежить специфічність предметів та явищ, характерних тільки для даного народу, що відобразив той або інший предмет або явище у відповідному понятті або лексичній одиниці: Christlich-Demokratische Union, Bundeswehr, Christalnacht, Taller ;

2) лексико-семантичну, яка є наслідком того, що дійсність в різних мовах представлена по-різному, і що виникла за відсутності у народу, на мову якого здійснюється переклад, тотожного поняття про ідентичний відрізок дійсності (die Geschwister, die GroЯeltern, das Vieh);

3) стилістичну, пов'язану з порушенням звичної сполучуваності (einfдdeln, verdursten, Mittwochsspaziergang) [Чернов, 1958, 91].

Л.С.Бархударов відносить до безеквівалентних номінацій наступні групи слів:

1. Власні назви, географічні найменування, назви установ, організацій, газет, пароплавів та ін., що не мають постійних відповідників у словниковому запасі іншої мови (Xantippe, der Alte Adam, das Erzgebierge, das Herder-Institut, „Lippische Ueitung“).

2. Реалії - слова, що позначають поняття, предмети і ситуації, що не існують в практичному досвіді людей, які говорять іншою мовою. Сюди відносяться слова, що позначають різного роду предмети матеріальної і духовної культури, властиві тільки даному народу, напр.: страви, національний одяг та взуття, народні танці, грошові одиниці та ін. (kalte Ente, Schillerkragen, Groschen, Heinzelmдnnchen).

3. Лакуни - лексичні одиниці однієї з мов, для яких за якихось причинах (не завжди зрозумілих) немає відповідників у лексичному складі іншої мови (das Vieh, fliesen, knien, buchstabieren) [Бархударов, 1975 : 94-96].

Е.М.Верещагін та В.Г.Костомаров є представниками наступної класифікації безеквівалентної лексики:

1. Назви предметів та явищ традиційного побуту(Eintopf, Pralinen, Kittel, Dirnkleid).

2. Історізми, тобто слова, що позначають предмети і явища попередніх історичних періодів (DDR, das Dritte Reich, Karl der GroЯe, Bundeswehr).

3. Фразеологічні одиниці (auf der Bдrenhaut liegen; Rosinen im Kopf haben; Eule nach Athen tragen; Morgenstunde hat Gold im Munde ).

4. Слова з фольклору (Walpurgisnacht, Lorelei, Gartenzwerg, Erntedankfest).

5. Запозичення (Pop-star, Manager, Server, Killer, Juser, Akupunktur) [Верещагин, Костомаров, 1983 :- 20-21].

А.О.Іванов поділяє безеквівалентну лексику на два типи: референційно-безеквівалентну і прагматично-безеквівалентну. До першого типу безеквівалентної лексики, яка пов'язана з розбіжностями в референційному значенні, відносяться:

1. Реалії (Watt, Reihenhaus, Zwinger, Tirolhut, Gradierwerk).

2. Терміни (Atom, Wolt, Phonetik, Operation, Magen, Geschoss).

3. Фразеологізми (Er muss ьberall seinen Senf dazu geben; j-m auf dem Kopf tanzen; das Blaue vom Himmel versprechen).

4. Індивідуальні неологізми (Rollerbse, Wildschwein BeiЯhinein).

5 Семантичні (понятійні) лакуни (die Rцte, hдmmern, bebrillt, gestiefelt).

6. Складні слова різних типів, значення яких можуть бути передані на МП тільки шляхом описового перекладу або різних трансформацій (Bankdirektor, unauffindbar, lebensatmend, Einfamilienhaus, Doppelhaus ).

До другого типу безеквівалентної лексики, який пояснюється розбіжностями прагматичних значень відповідних одиниць МО і МП, А.О.Іванов відносить:

1. Різного роду відхилення від загальних норм мови, включаючи як територіальні, так і соціальні діалекти, жаргон, арго, табу (HinesenschweiЯ = Tee, NegerschweiЯ = Kaffee, Brotlade = Mund, Moos = Geld).

2. Іншомовні вкраплення, референційні значення яких неважко передати, тоді як їх прагматичне значення передається не завжди (Kolchos, der Rдuber Nachtigal).

3. Абревіатури (USA, SPD, NATO, VIP).

4. Слова з суфіксами суб'єктивної оцінки (Hдuschen, Tischlein, Buchlein, Lauferei, Kinderei).

5. Вигуки (He! Aga! Ei! Ach!).

6. Звуконаслідувальні слова, що не мають прагматично адекватних еквівалентів в МП (Rin-tin-tin; Kwek, kwek, kwek, Frдulein Schnatterbeck).

7. Асоціативні лакуни, тобто слова, що мають в свідомості носіїв даної мови певні додаткові асоціації, але відсутні в свідомості носіїв іншої мови (Berliner Mauer, jьdischer Stern, „Grьne Polizei“, Ausschwitz) [Іванов, 1984: 9-11].

Історично склалися наступні принципи передачі безеквівалентних одиниць мови: транслітерація, транскрипція, калькування, географічні дублети, приблизний переклад, описово-пояснювальний переклад, синонімічна заміна, новоутворення.

1. Транслітерація

Транслітерація є прийомом так званого „безперекладного запозичення”, що грунтується на передачі графічної зовнішності іншомовного слова або інтернаціоналізму. Слово, що вийшло в результаті такої „механічної” підстановки, вимовляється відповідно до вимог МО [Латишев, 1988: 104], напр. Kanzler - канцлер, Bьrger - бюргер, Watson - Ватсон, супутник - Sputnik, Оля - Оlja, самовар - Samowar.

Проте транслітерація має цілий ряд невмотивованих адаптації та призводить до заміни графем, напр. Hitler - Гітлер, Gцbbels - Геббельс, Нeinrich - Генріх. Крім того, для транслітерції характерними є модуляції (трансформації) початкових форм, напр.: Johannes - бібл. Іоан; Aristoteles - Арістотель; Achilles - Ахілес, Ахіл; Artemis - Артеміда; копійка - Кореkе.

Створені переклади антропонімів, топонімів, гідронімів стають загальнопоширеними, у зв'язку з чим перекладач повинен використовувати ці загальновживані еквіваленти з метою досягнення адекватного сприймання безеквівалента носіями МП [Рецкер, 1974: 11]. Таким чином ця процедура схожа з процесом прямої/простої підстановки: дані відповідники являють собою „готові” рішення, постійні, регулярні еквіваленти в акті вторинної трансляції. Проте трактування таких відповідників як прямих еквівалентів допустиме лише для перекладацьких варіантів, що стали загальним надбанням, тоді як первинний процес їх створення є поетапною передачею букв оригіналу, у зв'язку з чим деякі теоретики позначають подібні утворення терміном „кальки” [Латишев, 1988: 104]. Про неправомірність трактування подібних „перекладацьких процесів” в якості прямої підстановки свідчить типовий для останніх десятиліть факт: необгрунтовані транслітерації, далекі від фонетичної зовнішності реалії МО, починають замінюватися на перекладацьку транскрипцію, внаслідок чого виникають перекладацькі (конкуруючі старі і нові) варіанти: Нuckslеу = Гекслі / Хакслі, Frдulein = фрейлейн / фройлейн / фройляйн і т.д.

У разі відсутності в пам'яті готового рішення перекладач, спираючись на правила транслітерації, може створити перекладацький варіант (або варіанти) безеквівалента, перевіривши правильність своїх припущень у відповідних енциклопедичних словниках. Згідно традиції, транслітерація зберігається у видавничій справі та в топографії (передача топонімів здійснюється на підставі спеціальних розроблених і обов'язкових правил транслітерації).

2. Транскрипція

Транскрипція як прийом „безперекладного запозичення” грунтується на передачі звукової зовнішності (вимови) одиниці МО [Бархударов, 1975: 96-98], напр.: Goethe - Гьоте, Diderot - Дідро, Вeaumarchais - Бомарше, grape-fruit - грейпфрут, Нauptschule - хауптшуле, квас -Kwass.