Явище синонімії у літературознавчій термінології

Вступ

Літературознавча термінологія починає формуватися з другої половини XIX ст., але своїм розвитком сягає ще періоду існування Давньої Русі. У витоках творення термінів літературознавства стояли такі відомі постаті, як Ф. Про-копович, І. Величковський, І. Франко, М. Грушевський, І. Качуровський тощо. Сучасне термінознавство завдячує В. Лесину, О. Пулинцю, Р. Гром'яку, Ю. Коваліву та ін., за створення словників літературознавчих термінів.

Змінювалися часи і епохи, світогляд поколінь збагачував літературу новими творами, і водночас збагачувалась літературознавча терміносистема, фіксуючи нові поняття та їх наймення.

Розвиток термінології невід'ємний від розвитку загальнонародної мови, що передбачає постійний процес унормування словесних фондів, уточнення їх значень і розподіл на активний і пасивний лексичні запаси.

Рівень парадигматичних відношень передбачає наявність таких найсуттєвіших ознак системної організації термінів, як термінологічна антонімія, синонімія, родо-видові відношення тощо, з'ясування яких передбачає зіставний, якісний і кількісний прийоми аналізу та належить до найскладніших і найменш досліджених аспектів.

Антоніми в будь-якій термінологічній системі творять елементарні мікрополя, у межах яких реалізуються відношення протилежності як однієї із суттєвих ознак системності термінології, а гіпонімічні парадигми передають родо - видові відношення між термінами, зв'язки частини й цілого, суміжності у просторі або часі.

Синонімічні відношення у термінолексиці визначаються загальноприйнятими критеріями: тотожністю або близькістю основних значень. Попередні дослідження цієї проблеми (роботи Т. Панько, В. Андрусенко, Т. Винокура, В. Даниленко, П. Журавльової, В. Кирилової, Н. Овчаренко, Б. Михайлишина та ін.) вказують на наявність протиріч у питанні позитивності і негативності цього явища. Позиція позитивності мотивується потребою точного відображення поняття, вибором з-поміж термінів-синонімів найбільш прийнятних моделей, спроможних творити похідні, які активно використовуються у наукових текстах різного рівня складності (К. Авербух, В. Даниленко, Т. Панько та ін.); прагненням уникнути повторів (Б. Михайлишин). Негативність явища полягає у неповних відношеннях між значною кількістю термінів - синонімів, що призводить до розладу взаємовідповідностей з позначуваними поняттями, зайвої плутанини, що ставляться до терміна (В. Андрусенко, Т. Журавльова, А. Камчатнов); існуванні синонімії в уже сформованій терміносистемі (майже усі

дослідники); вузькоспеціальний термін, виражений невербальними засобами, потребує пояснення словесним дублетом (Б. Михайлишин).

Творення номінативної одиниці - складний процес вже тому, що вона має пройти певний еволюційний розвиток, забезпечити собі стійкість і громадське визнання. Тому й виникнення на цьому етапі розвитку термінології (сукупності термінів, що входять у певну термінологічну систему) корелятів є закономірним, змушує до вибору більш прийнятних найменувань, відшліфувань відпо-відно мовним традиціям та введення їх у взаємообіговий словесний вжиток.

На рівні лексики синоніми (грецьк. synonimia - однойменний) - слова, що означають назву одного й того ж поняття, спільні за основним лексичним значенням, але відрізняються значеннєвими відтінками або емоційно-експресивним забарвленням тощо. У термінології синоніми мають деяку специфіку. Їм не властиве будь-яке рівневе стилістичне забарвлення, а тим більш експресія.

Подібні прояви є однозначно негативними, створюють несприятливі умови для стовідсоткової функціональності терміна як чіткої номінації поняття, вносять розлад у термінологічну систему.

Аналіз особливостей літературознавчих термінів - синонімів, їх системної організації і внутрішнього взаємовідношення, дозволяє з'ясовувати рівень вмотивованості терміноодиниць, ступінь відповідності терміна і поняття, на основі чого можна прогнозувати тенденції подальшого розвитку терміносистеми. У цьому полягає актуальність нашого дослідження.

Метою роботи є виявлення специфічних ознак літературознавчих синонімічних рядів, їх структури, шляхів виникнення; з'ясування через результати семного аналізу синонімічних відношень у терміносистемі, сферу функціонування; пошук методів і прийомів, форм роботи при співставленні явищ лексичної і термінологічної синонімії у шкільній практиці на уроках мови і літератури, через міжпредметні зв'язки.

Відповідно до мети роботи визначаються такі основні завдання:

Вивчити вплив термінів-синонімів на закономірний розвиток наукової мови.

Порівняти словесні і несловесні засоби на позначення наукових понять при творенні термінів-дублетів.

Проаналізувати шляхи виникнення і структуру синонимічних рядів у літературознавчій термінології.

Встановити синонімічні відношення у термінолексиці, диференціацію термінів - синонімів за функціональними особливостями.

З'ясувати основні засади термінологічної роботи на уроках української мови, української та зарубіжної літератур у 5-11 класах загальноосвітньої школи, запропонувати найбільш прийнятні форми і методи роботи, види вправування, рекомендувати перелік більш вмотивованих номінативних одиниць з ряду синонімів літературознавчої термінології.

Матеріалом для дипломного дослідження послужили термінологічні синонімічні ряди, зафіксовані у літературознавчих словниках.

Об'єктом аналізу є терміни-синоніми літературознавчої терміносистеми.

Наукова новизна дослідження полягає у спробах комплексної характеристики специфічних синонімічних утворень літературознавчої термінології, що дає змогу аргументувати вибір з-поміж корелятів більш доцільного і вмотивованого.

При виконанні роботи використовувалися загальнонаукові методи дослідження: якісний і кількісний аналізи, зіставлення, спостереження.

Методологічну основу дипломної роботи становить розгляд мови як системи, що постійно розвивається та удосконалюється, розуміння зв'язку мови і мислення.

Метою і завданнями роботи зумовлена її структура. Дипломне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку використаних джерел та додатків.

Апробація дослідження відбулася у 2000 р. на науково-теоретичній конференції на філологічному факультеті Слов'янського державного педагогічного інституту.

1. Терміни-синоніми як чинник закономірного розвитку наукової мови

1.1 Природа явища термінологічної синонімії та її взаємодія із загальновживаною лексикою

Постійне перебування термінології в полі зору дослідників зумовлює досить ретельне вивчення динамічних процесів у сучасних терміносистемах. Проте розв'язання проблем, що торкаються окремих терміносистем, неможливе без з'ясування комплексу загальнотеоретичних понять щодо явища термінологічної синонімії.

У сучасному термінознавстві існують різні погляди на проблему існування термінів-синонімів, але жоден з них не заперечує небажаність згаданого явища і його шкоду. Проте синоніми у науковій мові відіграють важливу роль, впливаючи на закономірний розвиток терміносистеми.

На відміну від полісемії та омонімії, синонімії у термінології властиве вужче функціонування лише в тому плані, що омонімічні та багатозначні терміноодиниці співіснують у різних терміносистемах, що маловірогідне для синонімії.

Процес формування української термінології вимагає якомога точнішої передачі понять. Результати досліджень у цій галузі свідчать, що українські терміносистеми у своєму складі мають значну кількість термінів-запозичень.

«Переважна більшість запозичень-іновацій виправдана потребою номінації нових соціально-політичних реалій, понять, відповідаючи системі української мови, впевнено закріпилася в її узусі, дістала відображення в словниках останніх років «, - стверджує О. Стишов [67,35].

Введення запозиченого слова на зміну україномовному терміну призводить до збіднення національної термінології, переобтяження її іншомовними компонентами, проте, якщо термін є міжнародним і входить у терміносистему разом з поняттям, то надання переваги термінам іншомовного походження є виправданим. Безперечна авторитетність запозичень полягає у чіткому співвідношенні терміна і поняття мови-творця.

Між різними мовами є певні розбіжності на фонетичному, морфемному, морфологічному, синтаксичному та інших рівнях, тому часто терміносистема-запозичник не дуже впевнено приймає первинний варіант, а намагається знайти ряд відповідників. Відібрати найбільш точний термін, який би відповідав тому чи іншому поняттю, не так просто, а вилучення одного з синонімічних термінів тієї чи іншої терміносистеми призведе до порушення закономірного розвитку наукової мови.

Деякі автори досліджень цього явища схильні вважати, що наявність чи відсутність синонімів у термінолексиці свідчить про рівень розвитку певної терміносистеми, адже нові підходи і пошуки чинників більш вдалого вираження понять є важливими факторами цього розвитку.

Нерідко з процесом запозичення терміна, попри небажаність цього явища, в українську термінологію проникають його варіанти на морфемному рівні (наприклад: канцона - кансона). У такій ситуації перевага віддається тому варіанту, який більш прийнятний для норм сучасної української літературної мови.

Серед запозичень можна виділити дві групи:

терміни, які вже засвоїлись українськими терміносистемами;

номінативні одиниці, які ще не стали у сучасній українській термінологічній мові нормативними і мають різну природу, особливості функціонування й перспективи подальшого закріплення у структурі національної мови.

До другого різновиду запозичень входять чужомовні слова, які мають перспективу освоїтися, бо позначають нові реалії, яким властивий інтернаціональний або європейський характер, та мовні одиниці, що мають дуже мало шансів стати нормативними, оскільки не відповідають словотворчим і лексичним особливостям української мови, мають у ній більш вдалі синоніми-відповідники, а тому вживання їх невмотивоване.

Іншомовний термін, як правило, сприймається вітчизняною термінологією у видозміненій формі, відповідно до специфічних особливостей літературних норм. Процес засвоєння може тривати немалий проміжок часу.

Проблемного характеру набуває питання вибору між терміном-запозиченням і терміном-неологізмом автохтонного походження (О. Медведь, В. Чапленко). Пор. пару слів: автомат - саморух.

Поборники «неологізації» терміносистем наприкінці XIX - на початку ХХ ст. обстоювали такі вимоги до термінів, як прозорість семантики, однозначність, творення на ґрунті рідної мови. У зв'язку з цим робилися спроби відмовитися від багатьох скалькованих термінів. Так, І. Нечуй-Левицький, П. Залоз-ний у книзі «Граматична термінологія» (1917 р.) замість номінації підмет пропонували термін діючий підмет, а замість назви присудок - терміни сказуєме, сказуємість, вислів.

У той час для того самого синтаксичного поняття існувало кілька варіантів назв: додаткове (допомогальне) слово (І. Нечуй-Левицький, К.Німчинов), додаток (П. Залозний), предмет (О. Курило, О. Синявський), додаток іменниковий (О. Синявський) - сучасний термін «додаток»; складчасте речення (І. Нечуй-Левицький, К.Німчинов), зложене речення (О. Курило), складне речення (О. Синявський) - сучасний термін «складне речення».

Зазначимо, що в 30-40 рр. XIX ст. над цими термінами кількісно переважали наймення - кальки з російської мови.

Більшість термінологів, торкаючись етимологічних аспектів, розглядають процес поповнення вітчизняних терміносистем запозиченнями з романо-германських мов через посередництво російської (XVIII-ХХ ст.). Негативним у цьому є і те, що іншомовний термін нерідко супроводжувався рядом російських відповідників. У часи особливої реакції відносно української мови першими часто нехтували, порушуючи тим самим природній розвиток наукової мови.

Заради уникнення у подальшому подібних впливів з боку спорідненої мови і ефективнішого унормування термінології В. Поздняков пропонує уникати калькування з російської мови, віддавати перевагу термінам, утвореним за допомогою притаманних українській мові засобів словотворення і відмовитися від термінів, утворених за непродуктивними моделями [58,167].

Явище синонімії у термінології може бути породжене ще декількома чинниками. Загальновживана лексика, як відомо, знаходиться у постійному еволюційному русі, поповнюється новими елементами, відкладаючи у пасивний запас архаїзми. Подібний розвиток не минув і термінологію.

Так, на позначення робітника, який розпилює дошки, на противагу давнішому тертичник у ХХ ст. з'являється термінологізована лексема пиляр, що мотивується приналежністю слова-твірника до активного лексичного запасу сучасної літературної мови.

Назва рымаръ, подібно до муляр (первісно мураръ) або лицар (вихідна форма рыцаръ) зазнала дисиміляції. Ця форма дещо затіняє етимологічну прозорість слова, натомість додаючи йому милозвучності. Подібне нехтування давньоруськими варіантами спричинене також змінами фонетичними, стилістичними, семантичними, словотворчими. Це наявність невластивих новій українській літературній мові суфіксів (-щик), фонетичні історичні чергування - о-, - е- у закритих складах з -і-, перехід з стилістично нейтрального до урочистого тощо.

Аналогію наводимо у літературознавчій термінології з номінативною одиницею повість. У києворуській літературі повістю називали будь - яку об'єктивну розповідь про життєві та історичні події, вона була близькою до літопису («Повість минулих літ»), апокрифів («Повість про Варлаама і Йоасафа»).

Сьогодні повість - це епічний твір (рідше - віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням.

Деякі терміни давньоруського творення на сучасному етапі змінили слова локального вжитку, тобто нерідко джерелом поповнення є діалектні лексеми. Іноді, навпаки, діалектизм з часом поступається запозиченій термінологізованій або загальновживаній лексичній одиниці, пор.: рядца - будовникъ - будівник.

Також давніші терміни зазнали зміни через асимілятивні процеси: розписка [росписка], у складах: мрамор - мармур, протетичні в-, г- : вугляр та ін. Юридична термінологія ХІ - ХІІ ст. фіксує термін наhзд, невживаний на сьогодні, що має омонімічну лексему у групі жаргонізмів і функціонує як одиниця молодіжного сленгу.

Серед багатьох синонімів помічаємо загальновживані слова, що термінологізувалися, внаслідок чого отримали термінологічне значення, яке розвилося на базі головного слова. Таке розширення значення загальновживаного слова вважається «продуктивним способом поповнення спеціальних назв» [59, 125-126].

Лексичне значення загальновживаного слова або збігається з новим термінологічним значенням, або спеціалізується внаслідок різних видів перенесення основного значення, тобто відбувається так звана вторинна номінація, наприклад: регрес - напрямок розвитку від вищого до нижчого, рух назад, занепад, деградація (загальнолітературне слово) і регрес - вимога повернути сплачену суму, яка пред'являє одна особа іншій (соціально-економічний термін).

Різні верстви населення серед синонімів обирають той варіант, який найбільш відповідає їхньому рівню освіченості, зрозуміліший для вживання: трьох синонімічних найменувань гасло, девіз, лозунг перший і третій частіше можна почути з вуст старшого покоління, девіз вживає переважно молодь.

Деякі, здавалося б узвичаєні терміни, вимагають певної корекції, що пов'язано передусім з сповіданням традиційних норм, специфічних для слов'янських мов. Так, у сучасній сакральній термінології зустрічаємо варіацію патріярх, що паралельно існує з термінолексемою патріарх, подібно анатема - анафема. Цей випадок розглядаємо як спробу наближення запозиченої лексеми до орфоепічної та орфографічної моделі, традиційної для історичних основ давньоруської мови (невластива лексема з початковим а (арх) усувається через йотацію цього голосного, непритаманність приголосного фрикативного [ф] компенсується приголосним проривним [т]).

Факт термінологізації слів як результату вторинної номінації вкотре доводить вплив загальновживаної лексики (побутивізмів - Л. Полюга [59,125-126]) на формування нових номінацій терміносистеми. До уваги не береться запозичений термін, а на основі поняття створюється автохтонний варіант (пор.: ікло собаче - кальцит). Словосполучення у процесах вторинної номінації нерідко служать для утворення термінів-фразеологізмів, що у багатьох випадках пов'язується з історичними фактами (танець святого Вітта, Городиське (Бучацьке) євангеліє тощо).

У більшості випадках такі типи відношень у термінологічній синонімії є повними (абсолютними). Термінологами ще виділяються неповні відношення між синонімічними парами термінів. Синоніми-побутивізми, що термінологізуються, можуть нести лексико-експресивне забарвлення, заперечене природою терміна. Тому крім позитивної сторони явище синонімії у термінології вносить негативні моменти. Неповних лексем-відповідників слід уникати й поповнювати терміносистему тими, що якнайповніше передають суть стилістично скомпонованих понять, зможуть утворювати ряд похідних термінів.

1.2 Роль словесних і несловесних засобів на позначення наукових понять при творенні термінів-дублетів

Існування термінів-синонімів на формальному рівні - явище, що майже не викликає певних протиріч у терміносистемі, як правило, це є повні відношення між синонімами. Згадані термінолексеми творяться не за морфологічними, орфографічними чи лексико-семантичними нормами, а словотворчими, є сталими синонімами на позначення одного й того ж поняття.

Деякі форми притаманні певній терміносистемі і рідко можуть виступати на позначення понять в іншій. За формами ми розрізняємо несловесні та словесні типи термінологічних синонімів.

Несловесні форми термінів - синонімів рідко зустрічаються саме у літературознавчій термінології, а більшою мірою притаманні математичній, біологічній, хімічній, подекуди музичній, суспільно-політичній. Порівняно зі словами та словосполученнями, невербальні термінологічні засоби досліджені помітно менше. У сфері функціонування несловесні назви дуже активні.

Частина термінів, складових синонімічних пар, є найменнями-символами, відомими вже школярам: V - швидкість, S - простір, t - час, Н₂О, NaCl, ДНК, РНК тощо. Більшість мовознавців вважає, що такі види позначень є економними і зручними у використані.

Широко застосовує несловесні форми суспільно-політична термінологія. На сьогодні це є найбільш загромаджена подібними утвореннями терміносистема, оскільки основним джерелом творення абревіатурних засобів є саме суспільство. (СДПУ(0) - Соціал-демократична партія України (об'єднана), СПУ - Спілка письменників України тощо). Такі синонімічні ряди, на нашу думку, є типовими для термінознавства.

Символічно навантажені поняття у математичній, біологічній, медичній термінології стали невід'ємними елементами функціонування цих систем наукової мови. Таке явище саме тут є найповніш вмотивованим і цілком відповідає їхній природі. Скажімо, було б нісенітницею формулювати хімічне рівняння словесними засобами (напр.: вода плюс хлорид натрію дорівнює оксид натрію плюс хлор плюс двовалентний водень, що випаровується), чи розписувати у математиці визначення швидкості таким чином: швидкість дорівнює відстані, поділеній на час. Доречніше відображення понять символами-дублетами (літерами різних алфавітів, цифрами, знаками): H₂O + NaCl = NaO Cl + H₂ тa

V = S/t

Б. Михайлишин зазначає, що окремі позначення «настільки вузько спеці-альні, що передусім літери, а також небуквені символи (F - руйнівне навантаження, M - коефіцієнт Пуассана, а - абсолютна поперечна деформація тощо) стають зрозумілими хіба що у конкретному вузькогалузевому тексті» [43,155].

Основним недоліком таких синонімічних рядів є те, що лексико-семантичне значення може пояснювати лише словесний дублет (за умови, що символічне зображення терміна специфічне для певного кола науковців і рідко вживане загалом). За цими якостями несловесні засоби дехто з термінологів не відносить до термінів. Але, попри всі протиріччя, вони є безпосередньо рівноправними компонентами у термінолексиці й не шкодять прагненню термінознавства до точності й виразності номінантно-понятійних відношень, а, навпаки, виступаючи абсолютними відповідниками, дають змогу більшому розширенню функціональної діяльності наукової мови.

Серед словесних засобів виділяємо однокомпонентні і багатокомпонентні форми, які виступають за типами міжкатегоріальних і внутрішньо-категоріальних стосунків декількома різновидами синонімічних відповідностей.

За результатом паралельного існування повної і короткої форм розрізняємо:

«слово-словосполучення»: раритет - букіністична література, заголовок - назва твору, мімезис - теорія наслідування та ін.;

«словосполучення - словосполучення»: паракситонна рима - жіноча рима, власна мова - пряма мова, епізодична постать - епізодична фігура тощо;

«повна форма терміна - коротка форма терміна»: заумна мова - заум, двоголосе слово - двоголосся, авторський переклад - автопереклад та ін.

Лексикалізовані словосполучення, як відомо, реалізують існуючу в мові тенденцію до розгорнутого вираження думки.

Наявність значної кількості термінів-словосполучень пояснюється потребою номінації складних понять, точної їх дефініції. Другою загальномовною закономірністю, котра яскраво виявляється при лінгвістичному дослідженні термінології, є «закон скорочення надлишкової частини комунікативних повідомлень» [3,105].

Явище синонімії виявляється на рівні синхронічного існування двох варіативних найменувань. Це пояснюється прагненням короткості терміна як особливого виду мовного знака, пор.: надвартість - додаткова вартість, тембр звуку - звучність, райошний вірш - райошник.

В інших випадках можливе звуження або розширення значення синоніма, напр.: райошний вірш - якісна характеристика вірша, а райошник входить у

віршований розмір, вказуючи на особливості його побудови.

До словесних засобів також відносимо функціонування синонімів на рівні варіантності. Терміни-варіанти позначають тотожні поняття, але мають певні видозміни на рівні афіксації: затекст - підтекст, вимисел - домисел, посвята присвята. Вони мають ідентичні і неідентичні значення (терміни з нульовим суфіксом можуть позначати крім значення процесу ще й значення результату): повтор - повторення, коректа - коректура, розрив - розривання.

Наведені терміни різняться префіксами, наявністю /відсутністю суфіксів, але поняття, яке вони позначають, є незмінним. Тут немалу роль відіграє лексично навантажений корінь. При заміні кореня синонімічні відношення розриватимуться і не відповідатимуть природі синонімічних рядів на формальному рівні.

У синонімічних відношеннях «слово - словосполучення» один з компонентів може не відповідати своєю лексичною скомпонованістю дублету, але на понятійному рівні бути абсолютним відповідником. Ми маємо на увазі фразеологічні словосполучення (або ж словосполучення метафоричного /переносного / значення). Таких форм порівняно мало: танка - «коротка пісня», гангрена - «антонів вогонь», склероз - «зла пам'ять» та ін. Фразеологічні словосполучення є досить продуктивними, адже на їх базі творяться оказіоналізми, які позначають ті чи інші явища суспільного життя. Лексична стійкість і нерозбіжність між компонентами фразеологізмів вже говорить про те, що мова створила доцільне найменування на позначення поняття, а можливість утворювати похідні терміни виправдовує наявність синонімічних рядів у терміносистемі.

Як показує практика, у термінології синонімія досить широко представлена, що говорить про вагомий вплив цього різновиду парадигматичних відношень на розвиток наукової мови. Синонімію у термінології можна вважати закономірним і не завжди шкідливим явищем, яке дозволяє регулювати рівень відповідності терміна поняттю, і створює сприятливі умови для стилістичного оформлення текстів, що несуть наукову інформацію.

2. Специфіка синонімії у літературознавчій термінології

2.1 Шляхи виникнення і структура синонімічних рядів у літературознавчій термінології

Розвиток літературознавчої термінології безпосередньо пов'язаний з розвитком вітчизняного літературного процесу, який завжди у процесі еволюційного росту вимагав безперервного унормування термінологічної лексики. Термінознавство цікавить спеціальна діюча лексика, що позначає поняття літературознавства і функціонує у творах українських критиків (І. Франко, М. Коцюбинська, Р. Гром'як, Г. Сивокінь, М. Наєнко та ін.). Важливі свідчення про ранній етап життя окремих слів, що називають літературні поняття, містяться у працях з історії та теорії літератури, історичної лексикології, історії української літературної мови (М. Білецький, І. Огієнко, С. Єфремов, М. Жовтобрюх,

В. Чапленко, Д. Чижевський, Ю. Шевельов, Ф. Прокопович, І. Качуровський тощо).

Проте час зародження літературознавчої термінології, етапи її початкового розвитку ми не можемо однозначно пов'язати з певним історичним етапом нової української літератури, бо процеси номінації окремих понять у літературознавстві сягають періоду існування Давньої Русі.

Подібна позиція дозволяє нам всебічно розглянути шляхи поповнення і формування терміносистеми, найменування понять як засобами чужомовних запозичень, так і утвореннями на власне українському ґрунті, широту функціо-нальної спроможності термінолексем, зміну дефініцій тощо.

Вплив синонімії на закономірний розвиток літературознавчої термінології має свої особливості і дозволяє визначити якість цього розвитку.

Уніфікація термінологічної системи вимагає відбору того терміна, який найбільше відповідає позначуваному поняттю. Однак, в умовах єдиного інформаційного простору, під впливом рівнодіючих тенденцій - максимальної відповідності структурі національної мови і тенденції до інтернаціоналізації - це складний процес. Деякі синонімічні терміни настільки увійшли у літературознавчу термінологічну систему, що говорити про впорядкованість останньої шляхом усунення одного з синонімічних термінів - означає ігнорувати закономірності розвитку мови. Не можна не враховувати і різних джерел формування термінів.

На сьогодні за природою походження синонімічних рядів літературознавчої термінології можна виділити такі групи:

1) пари слів, одне з яких інтернаціональне або запозичене, а інше автохтонне: версифікація - віршування, приспів - рефрен, алегорія - іносказання та ін.;

2) обидва запозичення з різних мов: епіграф - мотто, катехреза - оксиморон, афереза - гіатус і под.;

3) синонімічні номінати автохтонного творення: билини - старини, скоромовка - спотиканка, веснянки - гаївки тощо;

4) пари слів (словосполучень), одне з яких запозичене, інше - автохтонне, що має міжнародний або запозичений елемент з різним ступенем адаптації його в українській мові: готичні романи - романи жахів, монографія - монографічна праця, анакруза - затакт та ін.

Більшість понять та їх номінацій з відомих на те причин було запозичено літературознавчою термінологією з іншомовного середовища. Проте двохсот-літня тенденція вітчизняних термінологів до націоналізації терміносистем уможливлює деференціацію синонімічних пар за їх джерелами виникнення, найчисленнішою з яких є група «іншомовний термін - автохтонний термін».

Основний принцип таких утворень - спроба точного перекладу запозиченої термінолексеми (ономатопея - звуконаслідування, білінгвізм - двомовність, акцент - наголос), більшість з яких є абсолютними синонімами (пор.: грецьк. onomatopeia - звуконаслідування; лат. аccentus - наголос). Це зумовлене прагненням до точності терміноодиниці і її незалежності від контексту.

Проте не завжди націоналізація терміносистеми відбувається через точний переклад запозиченого терміна. Інколи в цьому процесі бере участь лексична синонімія (пари полісиндетон - багатосполучниковість, асиндетон - безсполучниковість). Так, грецьк. syndeton в перекладі на українську мову - зв'язне, має ідеографічний синонім сполучуване, що взяв участь у творенні власне українського терміна і при термінологізації втратив своє стилістичне забарвлення.

Таким чином, прагнення до більш точної передачі поняття на базі ресурсів рідної мови залежить і від особливостей мови-творця, з якої термінологічна одиниця запозичується.

Крім наведених термінолексем, джерелом яких є загальновживана лексика, українській літературознавчій термінології, як і будь-якій іншій терміносистемі, властива авторська неологізація (відповідниками чужомовним номінативним одиницям виступають українські терміни-неологізми). Наприклад, віртуозну віршову форму паліндром (автохтонний синонім перевертень) І. Величковський називав «раком літеральним». Це словосполучення термінологізувалося актом вторинної номінації і пізніше, втративши залежне слово, перейшло в однослівний термін, пор.: паліндром - перевертень - рак.

Проте неологізми творяться не лише вітчизняними словотворчими засобами, пор.: зіткнення - анадиплозис - акромонограма і под. Остання термінолексема наведеного синонімічного ряду (грецьк. akros - зверхній, зовнішній; monо - один; gramma - риска, знак, напис) була запропонована О. Квятковським, але термінологи рідко фіксують її у літературознавчих словниках.

Інколи при перекладі терміна лінгвісти-термінологи створюють автохтонний варіант, використовуючи специфічні словотворчі моделі, що дозволяє нехтувати однією з основ іншомовного слова: віршування - версифікація (лат. versus - вірш, facio - роблю). Афіксальна морфема - уванн - слугує для позначення узагальненої дії, продукту дії, тому у вживанні дієслівної основи немає потреби.

Не меншу специфіку відбивають терміни-синоніми іншомовного походження, що увійшли у вжиток в українській літературознавчій термінології. Через повну або часткову їх транслітерацію такі одиниці широко представлені варіантами латинської або грецької першооснови: ауто - ауту, віланела - віланель, гекзаметр - гексаметр, анадиплосис - анадиплозис, дисфемізм - дифемізм, хоку (хокку) - хайку.

Так, віланела - віланель варіанти різномовного походження (фр. villanel-le; лат. villanus), чи ауто-ауту - кальки з іспанської та португальської мов. Українська наукова мова з іншомовного середовища запозичила їх синонімічною парою.

Інакше з парами гекзаметр - гекзаметр, анадиплосис - анадиплосис, що мають грецьку етимологічну природу. Утворення варіантів відбулося вже на

вітчизняному ґрунті - грецька літера S етимологічно відповідала українським з, с: anadiplosis. У другому випадку спостерігаємо дисимілятивний процес: гексаметр (hexametr) - гекзаметр.

Терміноодиниця дисфемізм українською термінологією була запозичена з іспанської (dusfemismo). Випадання глухого приголосного перед іншим глухим приголосним одного й того ж способу творення (с, ф - фрикативні) властиве українській мові: дисфемізм - дифемізм.

Синоніми у термінології на рівні варіантності - явище специфічне. Терміни - варіанти позначають як правило, тотожні поняття (одне поняття), але мають певні видозміни на рівні афіксації: затекст - підтекст (контекстуальні синонімічні префікси), коректа - коректура (усічена форма + флексія а - калька), циклічні поеми - киклічні поеми (грецьк. kyklos - коло, синонім - цикл; переклад - калька), самототожність письменника - самтожність письменника (усічення складів), віреле - ле (фр. основи virrer - lei; нехтування першою основою); чи у назвах літературних творів, пам'ятках києворуського письменства (Городиське євангеліє - Бучацьке євангеліє, «Послання оріян хозарам» - «Рукопис Войнича», «Олександрія» - «Чин Олександра» - «Роман про Олександра» тощо).

Найдавнішими утвореннями, на нашу думку, є синонімічні ряди автохтонного походження, що виникли на ґрунті лексичної синонімії, а згодом термінологізувалися: бандурист - кобзар, мандрівні сюжети - «бродячі сюжети», голосіння - тужіння, веснянки - гаївки та ін.

Синоніми посвята - присвята ототожнюються поняттям за допомогою близьких за семантикою префіксів (аналогічно вимисел - домисел), а пари повторення - повтор, думка - дума мають різницю у наявності / відсутності суфіксів.

Різницю між термінами однієї синонімічної пари вбачаємо у різних категоріальних формах субстантивованих лексем: наперсник - наперсниця (категорія роду), величання - звеличання (форми категорії виду дієслів) тощо.

Термінофонд немислимий без іменних терміноодиниць. Однак практика показує, що процес субстантивації слів як шлях поповнення термінології, спричинений різним ступенем їх термінологізації, хоча й вимагає повної втрати первинних категоріальних особливостей: билини - старини (віддієслівний іменник - відприкметниковий іменник).

Націоналізація термінолексики інколи не завершується точним або наближеним перекладом запозиченого терміна, а виражається власне українською терміносполукою з різним ступенем адаптації її складових (міжнародних або чужомовних елементів): локальний колорит - місцевий колорит, жіноча рима - паракситонна рима, антиутопія - негативна утопія тощо.

Синонімічні пари літературознавчої термінології представляють окремі різновиди синонімічних відповідностей:

«слово - слово»: ескіз - зарисовка, етюд - студія, зіткнення - конкатенація тощо;

«словосполучення - словосполучення»: готичні романи - романи жахів, дискриптивна поема - описова поема, вольність поетична - ліцензія

поетична (двокомпонентні), історико-культурна школа - культурно - історична школа, психологічний метод у літературознавстві - психо-логічний напрям у літературознавстві (багатокомпонентні) та ін.;

» слово - словосполучення»: буколіка - буколістична поезія, метр - віршовий розмір, діалог - діалогічна мова, класика - класична література та под.

Серед способів словотворення однослівних термінів-синонімів виділяємо наступні:

суфіксальний (повтор - повторення);

префіксальний (величання - звеличання);

суфіксально - префіксальний (дар - обдарованість);

основоскладання (дистих - двовірш);

словоскладання (пейзаж - крайобраз).

Синонімічні пари термінів-словосполучень літературознавчої термінології у більшості представлені типовими словотворчими моделями: квалітативне віршування - якісне віршування, вірш прозою поезія в прозі. Інколи синонімом до терміносполуки виступає номінативна одиниця, утворена сполученням двох іменників семантично і стилістично рівноправних: пейзажна лірика - лірика-пейзаж, не виключені й варіації у коренях: менніппова сатира - менніппова сатура.

У синонімічних парах структури «слово - словосполучення» в однослівній назві означуване слово компенсується граматично навантаженою флексією: гліконівський вірш - гліконей, (- ей - парадигма ч.р., одн., Н.в.), основоскладанням: житійна література - агіографія (грецьк. hagios - святий, grapho - пишу), безафіксальним словотворенням: блатна мова - блат, заумна мова - заум, чи префіксально-суфіксальним способом словотворення: назва твору - заголовок.

На відміну від однослівного терміна, термін-словосполучення є більш конкретною номінацією, оскільки «словосполучення - це перший ступінь у конкретизації лексичних значень слів «[75,87].

Атрибутом у термінологічних словосполученнях-синонімах можуть виступати відносні прикметники: авантюрний роман - пригодницький роман, оповите римування - кільцеве римування, віршовий рядок - вірш, якісні: стиль новий - стиль сучасний, чисте мистецтво - мистецтво для мистецтва, «кривий ямб» - хоріямб, і присвійні: жіноча рима - паракситонна рима, авторський переклад - автопереклад, чоловіча рима - окситонна рима. У складі термінологічних словосполучень якісні прикметники не виступають у формах ступенів порівняння, не вказують безпосередньо на якість, а виражають лише загальну, уже сталу, незмінну ознаку.

Атрибути у термінологічних сполуках можуть виражатися складними прикметниками, наприклад: історико-культурна школа - культурно-історична школа, порівняльно-історичний метод - компаративізм тощо.

Окремі прості терміносполуки утворюються за моделлю: «іменник у Н.в. + іменник у непрямому відмінку»: комедія масок - комедія дельарте, поезія в прозі - вірш прозою. Інколи стрижневий компонент одного з синонімів може бути виражений віддієслівним іменником: спадкоємність у літературі - традиції у літературі. Трапляються випадки творення термінологічних словосполучень на основі ускладнених компонентів у вигляді прикладки: вірш-пейзаж - пейзажна лірика.

Моделям, в яких залежне слово виражається іменником у непрямому відмінку, притаманне використання форм орудного, родового і місцевого відмінків: поезія в прозі - вірш прозою, мистецтво для мистецтва - штука для штуки, романи жахів - готичні романи, інструментовка вірша - звукова інструментовка. У склад словосполучень входять і прийменники разом з іменниками у непрямих відмінках, але їх кількість незначна.

Те, що літературознавчим термінам-словосполученням, які вступають у синонімічні відношення, не притаманна модель: «іменник у Н.в. + іменник у З.в.», підтверджує факт існування такого виду зв'язку, як слабке керування, пор.: реституція тексту - реконструкція тексту, назва твору - заголовок, лінгвістика тексту - транслінгвістика.

Словосполученням-синонімам, у яких атрибутом виступає прикметник, властиве узгодження, напр.: менніппова сатира - меніппова сатура, двоголосе слово - двоголосся, гліконівський вірш - гліконей тощо; для три-, чотирикомпонентних - поширене узгодження: українська література ХХ століття - новітня українська література, здогадна мова - невласне-пряма мова, де залежні компоненти вважаються складеним словом.

Трикомпонентним словосполученням іноді властиві два типи підрядного зв'язку: узгодження і слабке керування (напр.: «переносне значення слова» - троп). Специфічним для таких синонімічних утворень є слабке керування і повне узгодження відповідно, як от: фігура поетичної мови - поетична фігура, мистецтво для мистецтво - чисте мистецтво.

У термінологічних словосполученнях літературознавчої термінології з узгодженням нерідко на першому місці знаходиться головне слово, що називає лексичне значення поняття, а ознака залежного з часом приглушується, пор.: адресат ліричний - ти ліричне, метод художній - метод творчий.

У структурному типі «словосполучення - словосполучення» допускається варіант, утворений прийомом інверсії (образна аналогія - аналогія образна).

Таким чином, спосіб найменування спеціальних понять шляхом залучення до термінолексики номінативних одиниць різних видів синонімічних відповідностей належить до традиційних і зберігає свою високу продуктивність у сучасній українській науковій мові.

Літературознавча термінологічна синонімія представлена моделями номінативних одиниць, які характеризуються подібними словотворчими і морфологічними ознаками, що і загальновживана лексика літературної мови. І все ж таки виділяємо окремі особливості творення термінів-синонімів, властивих лише літературознавчій терміносистемі (тип узгодження у словосполученнях слабке керування, незначна кількість у терміносполуках прийменників разом з іменниками у непрямих відмінках, субстантивація дієслівних і прикметникових форм, повна або часткова націоналізація і транслітерація іншомовних слів тощо).

2.2 Основні риси синонімічних відношень між термінами літературознавства

Найточніша передача наукового поняття - одна з основних вимог до терміна. На відміну від загальновживаного слова, що виражає загальні уявлення або побутові поняття, термін реалізує своє значення у повному обсязі лише в умовах спеціальної комунікації.

Певний час вважалося, що синонімія у термінології - явище неприроднє, а якщо факти синонімії термінів підтверджувались, то кваліфікувались як небажані, хоча мали місце спроби пояснення існування термінів-синонімів у функціонально-стилістичному аспекті [20,85].

На сьогодні синонімія у термінології сприймається не тільки як «негативна неуникненість при становленні статуса терміна» [2,9-10], але й, за думкою багатьох науковців, продовжує існувати в оформлених терміносистемах як природнє явище. Синонімія також здобуває статус повноправного виду відношень у сфері фіксації термінів (А. Крижанківська, А. Шнирельман та ін.).

Синонімічні відношення у ряді терміносистем, зокрема в гуманітарних, - явище ймовірне і, на думку термінознавця Б. Михайлишина, не завжди шкідливе [44,3]. Мотивується це прагненням уникнути повторів, а також найбільш точно і повно відобразити поняття, що і призводить до існування термінів-синоні-мів.

Синонімія, як повний або частковий збіг значень двох або кілька слів, у термінології має свою специфіку «функціональної комунікативної діяльності за своїм лексичним і семантичним складом» [44,7], простою чи складною структурою.

Результати семного аналізу термінів, їх частиномовного походження, дозволяють визначити поняття «тотожність значень» як повний збіг їх вищезгаданих характеристик і «близькість значень», що прогнозує неповний семантичний збіг і частиномовну похідність. Такий підхід у розумінні синонімічних зв'язків лежить в основі кваліфікації термінів на дублети (абсолютні, повні, ідентичні, яких у літературознавчій терміносистемі близько 24%) і семантичні синоніми (термін Б. Михайлишина) (неповні, ідеографічні, квазісиноніми та ін. -76%).

Недостатність традиційного визначення синонімічних зв'язків шляхом співставлення значень термінів зі словесними дефініціями вважаємо суттєвою підставою для наголошення на функціональній сфері при вивчені термінів-си-нонімів. Функціональна сфера уможливлює двоєдність термінів як «професійних знаків (план змісту) і понять (план вираження)» [44,8].

Подібний аспект дослідження термінологічної синонімії має свої особливості, пов'язаний з їх вживанням у наукових текстах різної складності.

В українській літературознавчій термінології як системі з визначеними типами парадигматичних взаємозв'язків між її елементами синонімічна організація прийнятна на рівні взаємовідношень термінів-дублетів.

Природну дублетність розуміємо як наявність ідентичних у лексико-семантичному і граматичному плані корелятів, котрі ввійшли до складу українського термінофонду при наявності «різнонаправлених і різночасових тенденцій у процесі його формування» [44,8]. Семантична ідентичність, однаковий словотворчий і словосполучниковий діапазон - важливі вимоги, що мають місце у досліджені термінів-дублетів, і це підтверджується можливістю їх повної взаємозаміни на функціональному рівні, пор.: живопис - малярство, бандурист - кобзар, сонет - магістрал тощо.

Дублетність термінів-словосполучень (терміносполучень - Б. Михайлишин) - явище більш складне у літературознавчій термінології, ніж однослівних термінів, і певною мірою пов'язане зі стилістикою наукового тексту, його функціональними параметрами (напр.: мандрівні сюжети - «бродячі сюжети», квалітативне віршування - якісне віршування, авантюрний роман - пригодницький роман тощо).

Семантичним синонімам, яких у літературознавчій термінології значно більше, ніж дублетів, притаманний цілий ряд розбіжностей: від різних семантико-граматичних відмінностей до стилістичного й емоційного акцентування синонімічних корелятів, їх функціонального навантаження в текстах. Семантичні терміни-синоніми як слова, так і терміносполучення - мають певні відмінності хоча б за одним компонентом їх семного складу (без порушення предметно-логічної основи їх значень) або ж на словотворчому чи сполучневому рівнях (напр.: інструментовка вірша - звукова інструментовка, здогадна мова - невласне-пряма мова, ономатопея - звуковідтворення).

Спостереження доводять, що вживання семантичних термінів-синонімів зумовлене:

- бажанням уникнути надмірних повторів одних і тих же лексем;

- неоднаковою науковою строгістю текстів, що передвизначає вибір термінів різної понятійності й розповсюдженості. Важливу роль тут відіграє прагнення передати у випадку необхідності національні, історичні та інші особливості тексту;

- наявність у наукових текстах лексем з емоційно-естетичним і суб'єктив - ним відношенням до викладених фактів і мало відчутних конотативних нашарувань, від яких, за словами Т. Панько, «термін у контексті не завжди вільний» [55,90].

Функціональні можливості неповних термінів-синонімів значно більші, ніж дублетних. Досліджуючи подібну проблему, Є. Мягкова зазначає: «кожний член такого ряду (синонімічного) виконує свої індивідуальні функції у процесі професійного спілкування, не ускладнює його, а робить більш чітким. Тому синонімія у термінології не може розглядатися як недолік «[47,1].

Семантичні терміни-синоніми, диференціюючись за функціональними відмінностями, поділяються на такі групи:

синоніми у функції заміщення;

синоніми у функції тлумачення;

синоніми у функції кваліфікативності.

У функції заміщення (близько 46%) знаходяться перш за все однозначні терміни, які, не володіючи суттєвою семантичною різницею, характеризуються різними словотворчими потенціями, і поділяються на три формально диференційні підгрупи:

а) у тлумаченні обох членів яких беруть участь терміни, що знаходяться у синонімічних відношеннях, напр.: Відродження - Ренесанс, пейзаж - край-образ, герой - персонаж і под.;

б) у тлумачені одного з подібних семантів бере участь його термін-синонім (восьмивірш - октава - сициліана, паліндром - перевертень - «рак літеральний» - рак, конфлікт - колізія тощо);

в) у тлумачені яких терміни, що знаходяться у синонімічних відношеннях, участі не беруть (образ - персонаж, течія - напрямок, інтермедія - інтерлюдія та ін.).

Певна частина термінів у функції заміщення представлена різноструктурними терміносполученнями: стилістична фігура - фігура поетичної мови, новітня українська література - українська література ХХ століття, кільцеве римування - оповите римування тощо.