Система цивільного та господарського права Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система цивільного та господарського права Німеччини

Вступ

Актуальність теми. Система торгового права складається з інститутів, норми яких регулюють правове становище та діяльність комерсантів, торговельні угоди і торгове представництво, кредитні цінні папери, морську торгівлю, неплатоспроможність і банкрутство. До торгового права тяжіють інститути авторського та патентного права.

Визначення місця цивільного права у правовій системі держави пов'язано також з проблемою його взаємовідносин з іншими галузями права, передусім тими, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, а саме: сімейним, трудовим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвивалися у межах або на основі цивільного права.Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу міжгалузеву функцію.

Об'єктом дослідження є безпосередньо система права Німеччини.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішити такі завдання: * виявити природу і розкрити сутнісні властивості норм права Німеччини; * розкрити зміст поняття системи права Німеччини;

Зміст методологічної основи роботи визначається метою та завданнями дослідження.

Структура роботи: Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.

1. Виникнення та закріплення сучасної правової системи Німеччини

Основи сучасної правової системи Німеччини були закладені після створення у 1867 р. державами на чолі з Пруссією Північно-Німецького союзу й утворення на їх базі 1871 р. Німецької імперії. До виникнення загального німецького права на території нової держави продовжували діяти законодавчі акти і звичаї колишніх держав та державних утворень. Особливу роль при цьому відігравало законодавство Баварії, Пруссії, Саксонії й інших впливових у той період німецьких держав.

Серед загальних німецьких законодавчих актів, що помітно впливали на весь наступний процес розвитку законодавства у країні, виділяють такі, як Торгівельний (1866 р.) і Карний (1871 р.) кодекси, Цивільно-процесуальне і Кримінально-процесуальне уложення, Закон про судоустрій 1877 р. У структурі сучасного законодавства Німеччини застосовуються також деякі адаптовані до нинішніх умов акти, прийняті ще у період існування Веймарської республіки (1919-- 1933 pp.).

Зберігають свою силу і деякі законодавчі положення й акти, прийняті у період існування в країні фашистської диктатури (1933--1945 pp.). З часу об'єднання в 1990 р. ФРН з НДР величезну роль у законодавчій сфері стали відігравати державні договори «Про економічний, валютний і соціальний союз ФРН і НДР», що вступили у силу з 1 липня 1990 p., і «Про механізм входження НДР у ФРН», підписаний 31 серпня 1990 р. Відповідно до першого договору усе законодавство НДР в економічній, валютній і соціальній сферах цілком анулювалося, а на заміну йому на ці сфери поширювалося законодавство ФРН. Відповідно до другого договору й інших актів у процесі возз'єднання двох німецьких держав на території НДР було послідовно поширене все законодавотво і судова система Федеральної Німеччини.

У сучасній правовій системі Німеччини визначальне значення має Конституція, прийнята 23 травня 1949 p., і розроблені на її основі конституційні акти. Конституція ФРН закріплює основи державного і суспільного ладу, конституційні права, свободи й обов'язки громадян ФРН, форму правління (республіка), форму державного устрою (федерація), структуру державних органів і порядок їх формування, ієрархію нормативно-правових актів, виданих на основі і на виконання Конституції ФРН. Законодавство, згідно з п. 3 ст. 20 Конституції ФРН, пов'язане конституційним ладом, виконавча влада і правосуддя -- законом і правом. Як Основний закон федеративної держави, Конституція ФРН закріплює так само компетенцію центральних органів державної влади і управління, характер взаємовідносин органів державної влади і управління та суб'єктів федерації -- земель; визначає загальні принципи побудови і функціонування організації управління землями. Державний устрій земель, згідно зі ст. 20 Основного закону ФРН, повинен відповідати «основним принципам республіканської, демократичної і соціальної, правової держави у дусі дійсного Основного закону». У землях, округах і громадах народ повинен мати представництво, створене загальними, прямими, вільними, рівними і таємними виборами. Поряд з конституцією і законами важливе значення серед джерел сучасної Німеччини мають постанови, видані центральним урядом федерації й урядами земель.

У якості одного з основних джерел права у правовій системі Німеччині виступають рішення Конституційного суду країни. За юридичною силою вони відповідні звичайним законам. Що ж стосується тлумачення Конституційного суду парламентських законів, то вони навіть перевищують за юридичною силою останніх. Правова система Німеччини відбиває її федеративний характер. Вона складається з норм, що містяться у актах федеральних органів, і нормативних актів, виданих державними органами окремих земель. Відповідно до Конституції ФРН (ст.31), «федеральне право має перевагу над правом земель».

2. Система цивільного та господарського права Німеччини

Під системою цивільного права розуміють об'єктивно існуюче явище, а не формально-логічну систематизацію. Тому система цивільного права не збігається з системою цивільного кодексу або цивільного законодавства.

Система торгового права складається з інститутів, норми яких регулюють правове становище та діяльність комерсантів, торговельні угоди і торгове представництво, кредитні цінні папери, морську торгівлю, неплатоспроможність і банкрутство. До торгового права тяжіють інститути авторського та патентного права.

Визначення місця цивільного права у правовій системі держави пов'язано також з проблемою його взаємовідносин з іншими галузями права, передусім тими, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, а саме: сімейним, трудовим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвивалися у межах або на основі цивільного права.

Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу міжгалузеву функцію. Багато його норм та інститутів субсидіарно застосовують для регулювання сімейних, трудових, кооперативних відносин. Наприклад, у сфері сімейного права субсидіарно застосовуються цивільно-правові норми про дієздатність, представництво, довіреність, позовну давність, угоди, відповідальність тощо. Деякі інститути трудового права певною мірою регулюються сьогодні положеннями цивільного права. Так, правова доктрина західних країн характеризує трудовий договір як специфічну угоду приватно-правового порядку. У Франції Кодекс праці прямо передбачає, що на трудовий договір поширюється поліпшення цивільного права. У трудовому праві широко застосовуються цивілістична техніка та цивільно-правові формулювання і конструкції. Прогалини у трудовому праві часто заповнюються шляхом звернення до цивільного права.

Під предметом господарського права звичайно розуміли внутрішні господарські відносини управління народним господарством та безпосередньо господарської діяльності у їхній єдності. Проте не всі відносини, що виникали при управлінні народним господарством, включалися до предмета. До нього входили економічні відносини у галузі планового управління господарською діяльністю державних та інших організацій, а також відносини, що виникали при підготовці та здійсненні їхньої господарської діяльності, обміні її результатами.

Відсутність у господарському праві чітких критеріїв системи права призводила до того, що розмежування цивільного й господарського права відбувалося в основному за суб'єктним складом (але це не завжди допомагало). Норми цивільного права у зв'язку з цим набували широкого субсидіарного застосування у господарських відносинах.

Концепція господарського права завжди була спірною. Її критикували навіть у країнах, де вона була домінуючою. Ця концепція породжена адміністративно-командною системою в економіці. Процеси економічного та політичного оновлення, що відбуваються сьогодні у східноєвропейських країнах, позначаються і на підходах до правового регулювання відносин у сфері господарства.

Як відомо, з набранням чинності Господарським кодексом України дискусія щодо необхідності введення у правову систему держави окремої галузі права, спеціально призначеної для правового регулювання економічних відносин, тобто господарського права, була розв'язна на користь останнього. Цей крок означав, що економічні відносини, в силу своєї специфіки, не можуть бути врегульовані методами інших галузей права (наприклад, цивільного чи адміністративного), а потребують особливих способів регламентації, розроблених, виходячи з потреб економічного обігу і спрямованих на забезпечення його стабільності та ефективності.

Такий підхід до регулювання економічних відносин не є новим, адже в системах права ряду держав (наприклад, Німеччини) існує окрема галузь, присвячена врегулюванню специфічних економічних відносин, - торговельне право. Його дослідження може стати в нагоді для прогнозування проблем, що ймовірно виникатимуть при застосуванні норм господарського права в Україні. Хоча відразу слід наголосити на помилковості точки зору щодо тотожності господарського й торговельного права, оскільки господарське право є комплексною галуззю і має значно ширший предмет регулювання. До того ж, для сучасного вітчизняного праворозуміння торговельне право як окрема галузь права багато в чому є незрозумілим явищем.

Якщо взяти за приклад торговельне право Німеччини, то воно спирається на норми інших галузей права й уникає чіткого визначення предмета регулювання, використовуючи абстрактні формулювання для регламентації багатьох важливих питань, чим суттєво відрізняється від галузей права України. У зв'язку з цим у вітчизняних правознавців відсутнє розуміння коли і яким чином його норми застосовуються на практиці. Українські науковці і практики звикли до того, що кожна галузь права має свій чітко визначений предмет, відповідно до якого мають розроблятися принципи, методи та система його правової регламентації. Абстрактність, загальність норм також вважається шкідливим для створення ефективного правового регулювання фактором. Виходячи з цього, позитивність використання досвіду Німеччини для прогнозування проблем, що можуть виникнути при застосуванні господарського права в Україні, і для пошуку шляхів їх подолання вважаємо сумнівною.

Однак насправді зміст, структура та правила застосування торговельного права Німеччини мають свою внутрішню логіку, обумовлену тим, що всі його складові підпорядковуються єдиній меті -- максимально спростити й прискорити торговельний процес та забезпечити стійкість і захист інтересів торговельних партнерів. Торговельне право формується та функціонує виходячи з цієї мети і для цієї мети, нею продиктована вся його специфіка, яка є запорукою його ефективності. Така позиція в побудові правового регулювання суспільних відносин збуджує дослідницький і практичний інтерес, у зв'язку з чим вивчення торговельного права залишається актуальним для можливого запозичення вітчизняним правом німецького досвіду.

При вивченні торговельного права особливу увагу слід приділити питанню застосування його норм, оскільки сформульовані в законах та інших нормативно-правових актах приписи лише тоді можна назвати ефективними, коли вони втілюються у свідомих, вольових вчинках людей. Водночас, інтерес вітчизняної науки та практики до питання застосування норм торговельного права обумовлюється також наявністю в німецькому правознавстві чітко сформульованих правил, за допомогою яких розмежовуються сфери впливу торговельного права та інших галузей права у регулюванні відповідних суспільних відносин. А у світлі запровадження на території України Цивільного та Господарського кодексів, предмети правового регулювання яких перетинаються, даний напрямок досліджень є надзвичайно важливим.

Ключове правило застосування норм торговельного права Німеччини полягає в тому, що воно не охоплює всього комплексу торговельних відносин, в які вступає комерсант для ведення промислу (підприємницької чи комерційної діяльності), оскільки її здійснення припускає вступ підприємця в широке коло різнопланових економічних зв'язків: фінансових, банківських, страхових, трудових, із приводу використання інтелектуальної власності, захисту прав споживачів та ін. Тому торговельне право спрямовується лише на специфічні, характерні саме для торговельного обігу відносини, що потребують особливих, відмінних від закріплених іншими галузями права методів правової регламентації. Саме виходячи з цього і встановлюються межі застосування приписів торговельного права при регулюванні суспільних відносин. Однак реалізація зазначеного правила ускладнюється тим, що традиційно в німецькій правовій доктрині торговельне право разом із цивільним правом розглядаються як складові приватного права. Результатом цього стало те, що їх предмети знаходяться в одній царині -- царині приватних відносин, і дуже часто ці галузі права встановлюють відмінне правове регулювання для одних і тих самих суспільних відносин. З огляду на цю специфіку, німецькі доктрина та практика розмежували сфери впливу цивільного й торговельного права у регулюванні суспільних відносин.

По-перше, правова наука Німеччини встановила, що для регламентації загальних приватноправових питань, що виникають у торговельних відносинах (наприклад, щодо правового статусу осіб, щодо загальних правил укладення, виконання та розірвання договірних зобов'язань, щодо речового права тощо), використовуються норми цивільного права. Отже, якщо в торговельних відносинах виникне спірне питання щодо права власності на річ, суд розв'язуватиме його на основі приписів Німецького цивільного кодексу (далі --НЦК), оскільки Німецький торговельний кодекс (далі -- НТК) із цього приводу не містить жодних норм. Загалом, на сьогодні в Німеччині навряд чи існують торговельні правовідносини, які можуть бути врегульовані виключно нормами торговельного права, зазвичай додатково використовуються приписи цивільного права. Наприклад, ІІ розділ книги 4 НТК „Купівля-продаж” не містить жодних приписів щодо укладення чи розірвання договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим укладення чи розірвання такого договору в торговельному обігу регулюється нормами цивільного кодексу, а НТК запроваджує лише особливе регулювання певних аспектів виконання договору купівлі-продажу (наприклад, встановлює наслідки, що виникають для покупця при неприйнятті ним поставленої йому продукції).

По-друге, якщо для одних і тих самих відносин кодекси передбачають відмінне регулювання, то діє правило, закріплене ст. 2 Ввідного закону до НТК, згідно з яким „у торговельних правовідносинах приписи цивільного кодексу використовуються лише тоді, коли торговельним кодексом не передбачено інше”. Наприклад, у праві Німеччини поручительство розглядається як договір між поручителем і кредитором третьої особи (основного боржника), за яким поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання зобов'язання основним боржником. Стаття 766 НЦК встановлює, що для дійсності договору поручительства необхідною є письмова форма, а якщо вона не буде додержана, договір визнаватиметься недійсним. Водночас, ст. 350 НТК запроваджує для такого договору свободу форми, якщо однією зі сторін є комерсант. Таким чином, при укладенні договору поручительства у торговельних відносинах беруться до уваги приписи ст. 350 НТК замість ст. 766 НЦК, хоча ці статті регламентують аналогічні відносини.

Отже, норми торговельного права є спеціальними щодо норм цивільного права, доповнюють приписи останнього і застосовуються лише для врегулювання специфіки торговельних відносин. Ці правила стали вирішальними при формуванні структури основоположного джерела торговельного права Німеччини -- торговельного кодексу та структури самої галузі права. Якщо говорити про НТК, то він закріплює лише ті інститути й механізми, які необхідні для правового регулювання специфіки торговельних відносин: правовий статус комерсанта, правила ведення фінансової звітності, підстави, порядок та наслідки реєстрації комерсанта в торговельному реєстрі, фірмове найменування комерсанта та поняття й особливості торговельних угод. При цьому торговельні угоди й торговельне представництво регулюються спільно з НЦК, а для врегулювання особливостей правового статусу помічника комерсанта й специфіки обігу цінних паперів у торговельному процесі поруч із положеннями НЦК залучаються також норми, відповідно, трудового права й права цінних паперів.

Структура ж безпосередньо торговельного права Німеччини складається з таких інститутів: якщо розглядати торговельне право широко, то воно, крім інститутів, закріплених НТК, включає також правове регулювання організації та діяльності товариств, охорону промислу, право цінних паперів, банківське та біржове право. Три останні галузі входять до структури торговельного права у зв'язку з тим, що сучасне поняття торговельного обігу охоплює банківські й біржові операції. У вузькому розумінні торговельне право являє собою врегульоване нормами торговельного кодексу, іншими додатковими законами та прийнятими на основі НТК постановами, право. Отже, ні НТК, ні безпосередньо торговельне право не намагаються охопити своєю регламентацією все коло торговельних відносин.

Таким чином, використовуючи іноземний досвід та, зважаючи на комплексний характер господарського права, можна дійти висновку, що ефективність застосування господарського права у регулюванні економічних відносин значною мірою залежить від встановлення правильного співвідношення його норм із нормами інших галузей. Тому українські законодавство, наука та практика мають розробити відповідні правила, в основу яких можна покласти ст. 4 Господарського кодексу України (далі -- ГКУ), що відмежовує предмет ГКУ від предметів інших галузей права. Зокрема, дана стаття поруч із приписом про те, що до сфери регулювання ГКУ не включаються майнові та особисті немайнові відносини, які підпадають під вплив Цивільного кодексу України (далі -- ЦКУ), вводить припис про те, що ГКУ визначає особливості регламентації майнових відносин суб'єктів господарювання. Отже, на цій основі структура правового регулювання економічних відносин може бути сформована виходячи з принципу субсидіарності норм господарського права відносно норм цивільного права, що надасть можливість у межах спеціальної галузі права розробляти і впроваджувати особливі методи регламентації економічних відносин та узгодити застосування норм цих двох галузей.

Однак дія цього принципу буде зведена нанівець, якщо не усунути недоліки, притаманні ГКУ. Останнім часом фахові юридичні видання переповнені публікаціями, в яких на основі беззаперечних аргументів критикується ГКУ та наголошується на необхідності проведення його ґрунтовної переробки (чи навіть скасування). Тому ГКУ має бути вдосконалений, але при цьому слід виходити з позиції, що своїм регулюванням він не має охоплювати всі економічні відносини. Зважаючи на іноземний досвід, ГКУ може включати лише ті принципи, методи та інститути, які необхідні для регламентації специфіки економічних відносин, а в усіх інших питаннях -- спиратися на приписи інших нормативних актів.

З огляду на цей висновок значний інтерес викликають інструменти правового регулювання, що використовуються торговельним правом Німеччини для регламентації торговельних відносин. Як уже зазначалося, торговельне право має на меті досягнення максимального спрощення і прискорення торговельного процесу та забезпечення стійкості й захисту інтересів торговельних партнерів.

У зв'язку з тим, що торговельне право регулює діяльність осіб, які є фахівцями в даній галузі (мають відповідну освіту, постійно вступають у комерційні відносини), вважається, що їх інтереси не потребують такого посиленого правового захисту, який запроваджується цивільним правом для звичайних громадян. Тому торговельне право, порівняно з цивільним, містить менше так званих „охоронних приписів”. Зокрема, НТК встановлює більш ліберальні умови щодо форми договорів, ніж НЦК. Наприклад, ст. 350 НТК передбачає, що для поручительства, боргового зобов'язання чи визнання боргу (якщо поручительство для поручителя, а зобов'язання чи визнання боргу для боржника є торговельною угодою) приписи щодо форми, закріплені статтями 766, 780 та 781 НЦК, які встановлюють обов'язкову письмову форму, не застосовуються. Ще однією ілюстрацією не використання в регулюванні торговельних відносин встановлених цивільним правом „охоронних приписів” є статті 343 НЦК та 348 НТК. Перша з них передбачає, що розмір неустойки, накладеної у випадку неналежного виконання договірного зобов'язання, може бути зменшений судом за заявою боржника, якщо її розмір є надто великим. Однак у торговельному обігу ця стаття не застосовується, оскільки ст. 348 НТК передбачає, що неустойка, обумовлена комерсантом при веденні свого торговельного промислу, не може бути зменшена на основі приписів ст. 343 НЦК. Таким чином, ці правові інструменти, з одного боку, сприяють спрощенню і прискоренню проведення торговельних операцій, а з іншого, --забезпечують більш відповідальну поведінку комерсанта.

Торговельний кодекс Німеччини розробив цілу низку інструментів, спрямованих на забезпечення швидкості торговельного обігу. Наприклад, ст. 362 НТК встановлює таке правило: якщо комерсанту надійде пропозиція укласти договір від особи, з якою він підтримує ділові зв'язки, то він зобов'язаний негайно дати відповідь, оскільки його мовчання розглядатиметься як прийняття пропозиції. Згідно зі статтями 377--378 НТК, якщо за договором купівлі-продажу чи поставки, які для обох сторін є торговельними договорами, буде поставлено товар неналежної якості, покупець має негайно повідомити про це продавцеві. У протилежному випадку товар вважатиметься прийнятим і комерсант втратить право на одержання відшкодування. Забезпеченню швидкості торговельного обігу слугують також приписи ст. 373 НТК, які передбачають, що в разі неприйняття покупцем поставлених йому в належному порядку товарів продавець може або залишити їх у будь-якому безпечному місці, або продати їх з аукціону чи через спеціально уповноваженого торговельного маклера. Отже, за допомогою цих та інших інструментів забезпечується швидка реакція комерсанта на різні ситуації, що виникають у торговельному обігу, та безперешкодне здійснення різноманітних комерційних операцій.

Однак крім швидкості і простоти, торговельний обіг потребує стабільності та захищеності, головним способом досягнення чого є реєстрація комерсантів у торговельному реєстрі. Торговельний реєстр у Німеччині ведеться на основі принципу публічності, який полягає в тому, що всі дані реєстру обов'язково публікуються у пресі, і кожна особа має право ознайомитися з ними. Це сприяє прозорості торговельного обігу й безпеці проведення торговельних операцій. Серед інших інструментів, що використовуються НТК для захисту довіри між партнерами та для забезпечення добросовісного виконання зобов'язань, можна назвати також типізацію повноважень торговельних представників, у зв'язку з чим їх обсяг є заздалегідь відомим і не потребує додаткової перевірки.

Звичайно, це далеко не повний перелік інструментів, закріплених Торговельним кодексом Німеччини для врегулювання специфіки торговельних відносин. Але вже з наведених прикладів зрозуміло, що торговельне право Німеччини не містить жодного випадкового припису, інституту чи методу правового регулювання. Кожен елемент цієї галузі права було створено для забезпечення ефективності, безпеки та стабільності торговельного обігу, що і є гідним запозичення досвідом.

3. Джерела цивільного й господарського права Німеччини, як структурний елемент системи права

У доктрині країн континентальної цивільно-правової сім'ї виділяють обов'язкові джерела та необов'язкові. До обов'язкових відносять: конституцію, міжнародні угоди, кодекси та галузеві закони, підзаконні акти, звичаї, торгові звичаї, загальні принципи права, приватно-правові угоди. До необов'язкових джерел відносять: судовий прецедент, судову практику, доктрину, закони зарубіжних країн, рішення зарубіжних судів.

Цивільне право цих країн кодифіковане, як правило, у вигляді кодексів (цивільні, або цивільні й торгові), уложень і т.п., які є основою галузі. Провідну роль серед джерел відіграють закони, у тому числі кодекси. Адміністративні (підзаконні) акти чи так звані акти делегованого законодавства офіційно підкорені закону й відіграють важливу роль, особливо в праві ФРН. Суди офіційно не займаються правотворчістю і не створюють загальних норм. Судове рішення у конкретній справі є обов'язковим лише для даної справи, тобто судова практика не є обов'язковим джерелом права, однак її роль поступово зростає.

Звичай є джерелом цивільного й торгового права цих країн; не виключається його застосування і всупереч закону; хоча за загальним правилом звичай -- це норма, що доповнює закон. Поступово застосування звичаїв звужується, вони витісняються законом.

У ФРН цивільне право кодифіковане; система приватного права дуалістична. Основним джерелом є Німецьке цивільне уложення, яке в сучасній літературі також називають Німецьким цивільним кодексом (далі -- НЦК). НЦК був прийнятий у 1896 р. та вступив в дію з 1 січня 1900 р. Первісна кількість параграфів (так називаються статті НЦК) становила 2385.

Кодекс складається з 5 книг і ввідного закону, який містить вказівки про співвідношення НЦК з іншими нормами права, його дію в часі, норми міжнародного приватного права. Книга перша «Загальна частина» розглядає правовий статус осіб, правовий режим речей, тварин, угоди, строки, позовну давність, здійснення прав, самозахист та самодопомогу, забезпечення інтересів.

Книга друга «Зобов'язальне право» регулює зміст зобов'язань, договірні зобов'язання, припинення зобов'язань, уступку вимоги, переведення боргу, множинність осіб у зобов'язанні, окремі види зобов'язань. Розглядається 20 видів договорів: купівля-продаж, міна, дарування, найм, оренда, безоплатне користування (позичка), позика, трудовий договір, підряд, маклерський договір, доручення, схов, залишення речей у готелі, договір простого товариства, ігри та парі, довічна рента, порука, мирова угода, договір про прийняття на себе зобов'язань, про визнання існуючого боргу; а також односторонні зобов'язання, дії задля чужих інтересів без доручення, безпідставне збагачення та недозволені дії (делікт).

Книга третя «Речове право» містить норми про володіння, загальні приписи про права на земельні ділянки, про власність, спадкове право забудови, сервітути, привілейоване право купівлі, речові обтяження, іпотеку, поземельний борг, ренту, заставу на рухомі речі та права.

Четверта книга «Сімейне право» присвячена врегулюванню родинних відносин, цивільного шлюбу та опіки. А книга п'ята «Спадкове право» докладно регламентує порядок спадкування, правовий статус спадкоємця, правила щодо заповітів, договору про спадкування, обов'язкової частки в спадщині, підстав позбавлення права на спадщину, відмови від спадщини, порядку видачі свідоцтва про право на спадщину, купівлю спадщини.

НЦК закріплює принципи формальної рівності перед законом, свободи приватної власності, недоторканності приватної власності, свободи договору та містить ряд обмежень щодо мілкої і середньої земельної власності в інтересах великих промислових і транспортних підприємств.

Як акт законодавства НЦК характеризується приписами загального характеру. Специфічною рисою НЦК є наявність великої кількості невизначених критеріїв: «добра совість», «довіра», «на віру» та ін. Через це деякі параграфи називають «каучуковими» -- їх зміст настільки еластичний, що судді можуть тлумачити й застосовувати їх зовсім по-різному, часом у протилежному значенні. Кодекс відрізняється науково-логічною, обґрунтованою, суворою, чіткою системою. Поряд з цим, параграфи є дуже громіздкими, а самі формулювання норм -- надзвичайно складними, їх зміст доступний тільки фахівцям у галузі цивільного права й практично не зрозумілий пересічним громадянам.

НЦК, звичайно, не набув такого поширення, як Кодекс Наполеона, однак також мав значний вплив на законодавство ряду країн: Японії, Таїланду (рецепція німецького права); Австрії, Швейцарії, Скандинавських країн; Бразилії, Перу, Аргентини та ін.

Ще одним важливим законодавчим актом є Німецьке торгове уложення або як його ще називають Німецький торговий кодекс (далі -- НТК). НТК був прийнятий у 1897 р., уведений в дію з 1 січня 1900 р.; первісно містив 905 параграфів. НТК складається з 5 книг. Перша книга «Торговий стан» регламентує правила щодо комерсантів, торгових реєстрів, торгової фірми, прокури й довіреності на ведення справ, торгових службовців й учасників торгових справ, торгових представників і маклерів. Друга книга «Торгові товариства та негласне товариство» містить норми про повні, командитні та негласні товариства. Третя книга «Торгові книги» відведена приписам для всіх комерсантів, додатковим приписам про товариства, які є об'єднаннями капіталів, про зареєстровані кооперативи, про кредитні інститути. Четверта книга «Торгові угоди» регулює загальні вимоги щодо угод та окремі види торгових договорів (купівля-продаж, комісійні угоди, експедиційні, складські, перевезення, у т.ч. залізничні). Остання книга -- п'ята -- має назву «Заморська торгівля». право німеччина цивільний господарський

У доповнення до НТК було прийнято Акціонерний закон (1965 р.) та закони: про товариства з обмеженою відповідальністю (ост. ред. 1980р.), про виробничі та господарські кооперативи (1889 р.), про біржі (1908 р.), про банки (1961 р.), про цінні папери (1937 р.), про страхові договори (1908 р.), про мирові угоди (1935 р.), про недобросовісну конкуренцію (1909 р.), про заборону обмеження конкуренції (1957 р.), про автомобільні перевезення (1952 р.), Статут залізниць (1938 р.) та ін.

У ФРН діють також окремі цивільні закони: про житлову власність 1951 р., про отримання кредитів (захист споживача в кредитних угодах) 1990 р., про регулювання права загальних умов угод 1976 р., про відмову від угод «на порозі будинку» та аналогічних угод 1986 р., про відповідальність за недоброякісні продукти 1989 р. та ін.

Судова практика формально не є джерелом права в Німеччині. Її роль обумовлюється загальністю формувань правових норм, що дає великий простір для розсуду і творчості судді. Завдяки так званим «каучуковим» нормам суди створили низку інститутів, що були невідомі раніше німецькому праву. А в 1973 році Конституційний Суд ФРН виніс рішення про право судів змінювати закон. Це обґрунтовувалося положеннями ст. 20 Основного закону ФРН про те, що правосуддя пов'язане із законом і правом, а останнє -- це не просто сукупність писаних правил, а певні ідеї та загальні принципи, які знаходяться поза межами тексту нормативних актів.

Звичай є джерелом цивільного права ФРН нарівні із законом. Умова існування звичаю -- це застосування його судами чи адміністративними органами. При цьому суддя не зобов'язаний знати звичай, а його наявність має довести сторона, яка на нього посилається. Звичай застосовується як доповнення до норм закону, незалежно від закону.

Висновок

Німецьке право сформоване на підставі стабільної економіки, що існувала протягом десятиліть. Причому ця правова система позбавлена протиріч, які можливі, наприклад, у прецедентному праві. Завдяки великій практиці в німецькому праві можна знайти просте вирішення всіх правових питань. Крім того, німецькі судді є висококваліфікованими фахівцями, які приймають об'єктивні, неупереджені та виважені рішення.

Слід зазначити, що норми, які стосуються приведення доказів у німецькому судовому процесі, є зрозумілими і зручними для застосування, а суд ефективно управляє процесом. Його рішення прогнозовані. Нарешті, німецькі суди швидко приймають рішення.

Що ж до недоліків німецького права, то основним із них є німецька мова, яка менш розповсюджена, ніж англійська. Мені важко назвати інші недоліки, які були б характерні тільки для німецького права. Вони єдині для всіх правових систем. Адже право є складною матерією і не обмежується знанням тексту закону. Воно потребує ще й знання судової практики, коментарів щодо тих чи інших норм закону. А це потрібно не тільки в Німеччині.

Якщо взяти за приклад торговельне право Німеччини, то воно спирається на норми інших галузей права й уникає чіткого визначення предмета регулювання, використовуючи абстрактні формулювання для регламентації багатьох важливих питань. Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу міжгалузеву функцію.

Список використаних джерел

1. Безбах В.В., Масевич М.Г., Мозолин В.П., Герреро-Перес Б.А., Ковалев С.И. Гражданское и торговое право зарубежных стран: Учеб. пособие для студ. вузов, обучающихся по направлению 521400 "Юриспруденция" и спец. 021100 "Юриспруденция" / В.В. Безбах (общ.ред.), В.К. Пучинский (общ.ред.). -- М. : МЦФЭР, 2004. -- 894с.

2. Див.: Основнuе институтu гражданского права зарубежнuх стран: сравнительно-правовое исследование / рук. авт. кол. В.В. Залесский. - М.: НОРМА, 2000.

3. Звєрєва Олена Володимирівна. Правова регламентація торговельної діяльності: Навч. посіб. / Донецький ун- т економіки та права. Кафедра цивільного права та процесу. -- Донецьк : ДонУЕП, 2006. -- 158с.

4. Сахацький С. Господарський та Цивільний кодекси: межа конфлікту / С. Сахацький // Правовий тиждень. - 2006. - 3 серпня (? 2). - С. 4

5. Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами; Правиларозничной торговли непродовольственными товарами / В. Кузнєцов (уклад.).-- Х. : Фактор, 2007. -- 96c.

6. Столяров И.В. Правовые основы международного бизнеса. Источники международного торгового права: учеб. пособие для студ. экон. спец.вузов / Национальный технический ун-т "Харьковский политехническийин-т". -- Х.: НТУ "ХПИ", 2007. -- 612с.

7. Кулагин М.И. Предпринимательство и право: Опыт Запада… -- С. 28.

8. Див.: Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности... -- С. 283

Размещено на Allbest.ru