Суб'єкти зобов'язань із відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний морський університет

СУБ'ЄКТИ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ІЗ ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ПРИ НАДАННІ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Ольховик Л.А., к. ю. н.,

доцент кафедри цивільного та трудового права

Іванова О.М., старший викладач

кафедри цивільного та трудового права

У роботі розглянуто питання суб'єктів зобов'язань із відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг в Україні. Розглянуто суб'єкти управомочені (пацієнти) та зобов'язані (медичний заклад). Звернули увагу на те, що медичний заклад також може претендувати на відшкодування моральної, немайнової шкоди. Запропоновано на законодавчому рівні закріпити обов'язкове страхування професійної відповідальності медичних працівників.

Ключові слова: медичний заклад, пацієнт, моральна шкода, страхування, професійна відповідальність медичних працівників, представництво без довіреності.

В работе рассмотрены вопросы субъектов обязательств по возмещению морального вреда, причиненного при оказании медицинских услуг в Украине. Рассмотрены субъекты управомоченные (пациенты) и обязанные (медицинское учреждение). Обратили внимание на то, что медицинское учреждение может претендовать на возмещение морального, неимущественного вреда. Предложено на законодательном уровне закрепить обязательное страхование профессиональной ответственности медицинских работников.

Ключевые слова: медицинское учреждение, пациент, моральный вред, страхование, профессиональная ответственность медицинских работников, представительство без доверенности.

In the paper, issues of issues of obligations from compensation for moral harm caused during the provision of medical services in Ukraine are considered. Considered subjects are empowered (patients) and obliged (medical institution). Have paid attention that the medical institution can apply for compensation of moral, non-property harm. It was proposed to fix mandatory insurance of medical workers at the legislative level.

Key words: medical facility, the patient, moral hazard, insurance, professional responsibility of medical workers, representation without power of attorney.

Постановка проблеми. Останнім часом все частіше піднімається питання, щодо відшкодування моральної шкоди заподіяної при наданні медичних послуг в Україні. На жаль у наших медичних закладах все ще існує план, щодо виконання того чи іншого виду операцій. Оперують, хоча можна обійтися і без операції, оперують з ціллю наживи здорову людину.

Часто в засоби масової інформації поступають відомості щодо каліцтва та смерті пацієнтів різного віку у результаті службового недбальства та халатності лікарів. Гостро стоїть питання безкарності винних лікарів.

Метою даної роботи є з'ясування кола суб'єктів із відшкодування моральної шкоди при наданні медичних послуг в Україні.

Стан опрацювання. Окремі аспекти цієї проблеми досліджували такі науковці: Р.О. Стефанчук - класифікацію суб'єктів зобов'язань із відшкодування моральної шкоди, Р. Майданик - договір про надання медичних послуг, Г.Я. Оверко - відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг в Україні, Карамишев Д. В. - запровадження в Україні страхування професійної відповідальності медичних і фармацевтичник працівників, О.О. Прасов - здійснення права на медичну допомогу.

Виклад основного матеріалу. Якщо порушене особисте немайнове право фізичної особи при отриманні нею медичних послуг, то у процесі реалізації права на відшкодування моральної шкоди виникають зобов'язання між нею і суб'єктом надання цих послуг. Особливістю суб'єктного складу досліджуваних відносин є те, що однією зі сторін завжди є заклад охорони здоров'я або особа, яка займається приватною медичною діяльністю, а іншою споживач цих медичних послуг.

Споживачами медичних послуг - пацієнтами можуть бути особи без громадянства, громадяни України та іноземні громадянами. А постраждалою стороною, котра зазнала моральної шкоди через неналежне надання медичних послуг може бути як пацієнт, так і ті, хто безпосередньо не отримували медичні послуги, проте є опікунами, піклувальниками, спадкоємцями пацієнтів.

Існують різні класифікації суб'єктів правовідносин із надання медичних послуг. Р.О. Стефанчук з позиції відшкодування моральної шкоди виділяє суб'єктів, що мають право вимагати відшкодування моральної шкоди - правомочних суб'єктів і суб'єктів, що зобов'язані відшкодувати завдану моральну шкоду - зобов'язаних суб'єктів [1, с. 96]. Отже, управомочена сторона пацієнт, а зобов'язана медичний заклад чи лікар.

Суб'єкти зобов'язань із відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг в Україні, можна розділити на дві групи: суб'єкти, що надають медичні послуги, та суб'єкти, що отримують медичну послугу (пацієнти). Пацієнтом - може вважатися особа за умови, що вона: виявила бажання або дала згоду на надання їй медичних послуг лікувальною установою, що здійснює необхідні медичні послуги; за медичними показаннями потребує отримання медичної допомоги.

Найчастіше сторонами договору про надання медичних послуг є медичний заклад і пацієнт. Отримувачем послуги за цим договором є пацієнт, тобто людина, яка звернулася до медичного працівника чи закладу охорони здоров'я за медичною послугою та якій надається медична послуга. У цьому разі послугодавцем буде медичний заклад. Медичний працівник буде діяти як представник медичного закладу. Тобто, медичний працівник перебуває у трудових відносинах із закладом, що провадить господарську діяльність з медичної практики відповідно до нормативно встановлених кваліфікаційних вимог. У разі залучення для консультацій чи окремих медичних дій спеціалістів з інших закладів лікарі, інші медичні працівники діють також згідноз укладеними між закладами цивільно-правовими договорами.

У науковій літературі медичним працівником визнається фізична особа (громадянин України або іноземний громадянин), яка здобула вищу, середню медичну або фармацевтичну освіту та пройшла подальшу спеціальну підготовку або перепідготовку, відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що підтверджується чинними документами (сертифікатом спеціаліста), прийняла на себе етичні зобов'язання знати і виконувати вимоги медичної деонтології та уклала трудовий договір з ліцензованою медичною установою на провадження медичної діяльності [2, с. 63]. Проте, вона може і не укладати трудовий договір, а діяти у власних інтересах, якщо це не суперечить чинному законодавству. Адже за Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» медичне обслуговування можуть здійснювати фізичні особи-підприємці, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров'я [3, ст. 6]. суб'єкт охорона здоров'я відшкодування

Суб'єктний склад закладів охорони здоров'я можна згідно чинного законодавства розділити на дві групи: на меті яких є отримання прибутку (комерційні заклади і неко- мерційні заклади), та які належать до неприбуткових підприємств, що функціонують через діяльність медичних працівників і, як правило, перебувають на державному утриманні.

Відповідно виникають відмінності з позиції відшкодування моральної шкоди. Між такими закладами є певні відмінності, а саме: комерційні - несуть відповідальність за неякісне обслуговування усім майном підприємства, що є на їхньому балансі; державні - відшкодовують шкоду, заподіяну неналежним наданням медичних послуг своїми працівниками за рахунок державного бюджету.

Фізичні особи - підприємці є окремим суб'єктом правовідносин із надання медичних послуг (стоматологія, народна та нетрадиційна медицини), які можуть займатися приватною медичною практикою теж на підставі ліцензії. Якщо практикуючий лікар - приватний підприємець, - то він несе відповідальність усім своїм особистим майном, що належить йому на праві приватної власності - повна відповідальність. Правове становище цих суб'єктів регулюється Цивільним, Господарським кодексами України та іншими нормативно-правовими актами.

Якщо особа, яка надає медичні послуги, не зареєстрована як суб'єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа - підприємець), то вона не може бути суб'єктом відповідальності у суді. Проте, факт відсутності ліцензії чи акредитації медичного закладу не звільняє його від відповідальності. У такому випадку відповідальність нестиме лікар, який безпосередньо надавав послуги.

Згідно з частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків [4]. Отже, суб'єктами відшкодування моральної шкоди при наданні медичних послуг є роботодавці медичних працівників. Проте, вважаємо доречним доповнити цю частину статті таким змістом: «... та фізичні особи-підприємці-лі- карі, що займаються медичною практикою, якщо їх діяльність не суперечить чинному законодавству».

Згідно статті 52 Закону України «Основи законодавства України» надання медичної допомоги у критичному для життя пацієнта стані є професійним обов'язком лікаря, він може бути носієм певних обов'язків, невиконання або неналежне виконання яких може призвести до персональної відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди [3]. Наприклад, коли лікар надав неякісні медичні послуги поза робочим місцем у неробочий час: у випадку пожеж, аварій, катастроф, стихійних лих; близьким чи стороннім людям, які звернулися за допомогою до медичних працівників у будь-яку пору доби, у неробочі або святкові дні. У таких випадках медичний працівник вважається самостійним суб'єктом правовідносин. Це також залежить від різних причин неналежного надання послуг медичного характеру на робочому місті, до яких можна віднести: рівень професіоналізму, стан алкогольного сп'яніння або дія наркотичних, психотропних речовин, умисне заподіяння шкоди пацієнту, заподіяння шкоди внаслідок використання несправного обладнання, що було відомо працівникові заздалегідь та він не повідомив про це роботодавця; через провину медичних працівників у результаті неякісно зроблених аналізів, що призвело до неефективного лікування тощо.

Проте на практиці частіше роботодавець несе відповідальність незалежно від того у робочий, чи не робочий час тим чи іншим медичним працівником було скоєно правопорушення на території закладу, де він працював. В цьому є сенс оскільки,, стягнути великі суми відшкодувань з фізичної особи дуже складно, а іноді навіть неможливо, а передусім, мають бути захищені права постраждалої особи.

Стаття 1191 ЦК України передбачає, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом [4]. Отже, за обставин, коли суд встановить підстави відповідальності юридичної особи-роботодавця за дії своїх працівників, заклад охорони здоров'я може заявити нові позовні вимоги до конкретно-встановлених винних осіб у порядку регресу.

Право звернутися за відшкодуванням моральної шкоди має фізична особа з повною правосуб'єктністю: правоздатністю, дієздатністю, яка залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей людини, що з'являються у неї в період її розвитку; деліктоздатністю - здатністю особи нести юридичну відповідальність за шкоду, заподіяну її протиправними діями.

Нормами Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток [5, ст. 150].

Так, охорона інтересів неповнолітньої дитини здійснюється шляхом установлення відповідних прав та обов'язків інших осіб. Отже, відшкодування моральної шкоди малолітній особі можливе лише за зверненням законних представників. Відшкодування моральної шкоди неповнолітнім особам, як правило, можливе теж лише через законних представників. Таким чином, законні представники пацієнтів - суб'єкти, що мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг, які діють в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи і мають право вимагати надання медичної допомоги, право на інформацію про стан здоров'я малолітньої чи неповнолітньої особи, право на вибір лікаря, право на відшкодування заподіяної шкоди.

Проте, можна погодитися з думкою Р.О. Стефанчука, що таке право звернення до суду і захисту своїх немайнових прав має поширюватись на неповнолітніх, оскільки особи вікової категорії від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вже розпочинають свою активну суспільну діяльність, а звернення до законних представників може бути утрудненим [1, с. 106], і взагалі непотрібним у випадку надання шістнадцятирічній особі повної дієздатності (емансипація).

Здоров'я - найвища соціальна цінність, і лікарі не можуть відмовити у наданні медичної допомоги всім, хто її потребує, відповідно, малолітні особи та особи, цивільна дієздатність яких обмежена або є неповною, можуть самостійно вчиняти дрібні побутові правочини з надання медичної допомоги, у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю, така фізична особа може отримати її без згоди батьків (усиновлювачів), опікуна або піклувальника.

Законні представники є суб'єктами, які мають право на відшкодування моральної шкоди, коли особа будучи правосуб'єктною, через стан здоров'я не має змоги реалізовувати та захищати своє право на медичну допомогу (наприклад, перебуває без свідомості) та коли особа, право на здоров'я якої, порушено неналежним наданням медичних послуг, визнана судом недієздатною або обмеженою у своїй цивільній дієздатності.

Цивільний кодекс визначає, що лише представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами [4, ст. 244]. Отже, якщо особа, яка перебуває в комі або у свідомості, але повністю паралізована через неналежне медичне втручання, попередньо не видана довіреність, особисті немайнові права на відшкодування моральної шкоди, на сьогодні в Україні захистити нікому. Тому слід погодитись з Г.Я. Оверко, що представництво інтересів хворого, коли це не можливо особисто ним, повинно здійснюватися його рідними без довіреності перед медичними працівниками, а також треба зазначити у законодавстві чіткий перелік рідних та їх права в інтересах хворого та перелік випадків застосування такого представництва [6]. Лише в такому випадку законні представники пацієнта матимуть право вимагати відшкодування збитків та компенсацію моральної шкоди в інтересах хворого через провину медичних працівників.

У медичній практиці прийнято, що у разі неможливості особи здійснити свої права при наданні їй медичної допомоги через хворобу, її близькі родичі мають право вирішувати за неї.

Доречно погодитися з Г.Я. Оверко, яка вважає за необхідне доповнити Главу 17 Цивільного кодексу України «Представництво» статтею 244-1 «Представництво без довіреності» [6, 7]. Проте ми пропонуємо дещо інший варіант цієї статті, а саме: «Представництво можливе без довіреності у разі неможливості особи здійснити свої права при наданні їй медичних послуг через негативні медичні показники, здійснюється її найближчими родичами (батьками, дітьми), чоловіком або дружиною, а у разі їх відсутності - законними представниками або найближчими особами, які спільно із нею проживають та ведуть спільний побут чи є її іншими родичами, або ж за відсутності всіх перелічених - лікарів. Перелік випадків застосування такого представництва встановлюється актами Центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. Представництво без довіреності припиняє свою дію за бажанням самої особи, через яку вчинявся даний вид представництва з моменту можливості нею висловити своє побажання».

Треба зазначити, що особливість правового статусу лікаря за договором про надання медичних послуг полягає у тому, що в окремих випадках лікар виступає у ролі представника пацієнта. Зокрема, якщо такий пацієнт без свідомості та в нього немає близьких або до надання медичних послуг залучаються лі- карі-консультанти. Таким чином, лікар фактично діє в інтересах пацієнта. У цьому випадку має місце злиття двох суб'єктів в один: з одного боку лікар, що лікує, а з іншого - він же представник пацієнта, якого сам лікує.

У випадках заподіяння моральної шкоди дієздатній особі при наданні медичних послуг, наслідком чого стала смерть пацієнта, право на відшкодування переходить до його законних спадкоємців. Згідно зі статтею 1230 ЦК України передбачено також, що до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за життя [4]. Слід наголосити на цікавому факті, що право на відшкодування моральної шкоди спадкується, якщо згодом завдано нових страждань (ця особа померла), то це не залежить від нового права на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із смертю близької людини. Адже, право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю особи мають чоловік (дружина), батько (усиновлювач), діти (усиновлені), а також особи, які проживали з нею однією сім'єю [4, ст. 1168].

Вважаємо доречним доповнити пункт 2 статті 1168 такими суб'єктами, які, на нашу думку, мають право на відшкодування моральної шкоди у разі смерті близької їм людини як чоловік (дружина), які перебували у фактичному шлюбі, які вели спільне господарство абоособи, які були на утриманні у померлого. Так, як іноді моральні переживання чоловіка або дружини, які перебували у фактичному шлюбі значно сильніші, ніж у його родича, з яким померлий навіть і не спілкувався. Отже, суд має розглянути питання присудження відшкодування моральної шкоди незалежно від ступеня споріднення та наявності родинного зв'язку, завданої іншій особі, смертю близької людини при наданні медичних послуг.

Особливими учасниками відшкодування моральної шкоди при наданні медичних послуг можуть бути страхові компанії, які також можуть бути суб'єктами відповідальності, але на інших підставах (неналежне фінансування медичних послуг).

Страхові компанії беруть на себе обов'язок оплатити медичні послуги за умови виникнення страхового випадку. Отже, вони є учасники процесу страхування медичних послуг. Проте, з іншого боку, страхові компанії є стороною угоди про страхування відповідальності медичних працівників за шкоду, спричинену пацієнтові при наданні медичних послуг.

Обмеженість коштів державного бюджету не дозволяє покрити усі обсяги цивільно-правової відповідальності за правопорушення, що можуть виникнути з вини медичних працівників, а довге невиконання цих зобов'язань може призвести до звернень громадян України за захистом до Європейського суду з прав людини із заявами про додаткове відшкодування моральної шкоди з бюджету держави за порушення права на захист на її території; або ж коли самі лікарі неспроможні відшкодувати моральну шкоду через велике її вираження у грошовому еквіваленті - все це через брак коштів на відшкодування шкоди, є суттєві проблеми в реалізації відшкодування моральної шкоди.

Підтримую думку Д.В. Карамишевого, О.Г. Рогової [8] та інших дослідників цієї проблеми, яку можна вирішити єдиним правильним шляхом для захисту інтересів усіх осіб у медичних правовідносинах - внесенням до статті 7 «Види обов'язкового страхування» Закону України «Про страхування» [9] доповнення у вигляді пункту 47 - «страхування професійної відповідальності медичних працівників». Або за аналогією багатьох економічно розвинутих країн: ліцензія закладу охорони здоров'я повинна видаватися за умови укладення обов'язкових договорів страхування відповідальності усіх її медичних працівників [10].

В такому випадку відшкодує завдану моральну шкоду особі внаслідок настання страхового випадку страхова компанія, а не заклад охорони здоров'я, якщо таке відшкодування моральної шкоди буде передбачене договором обов'язкового страхування відповідальності медичних працівників.

Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) [2]. Отже, на виконавця медичних послуг, за наведених умов, могла б бути покладена лише додаткова, а не основна відповідальність.

Страхувальником за цим видом страхування буде заклад охорони здоров'я. Заклад охорони здоров'я зберігає право регресу до свого працівника, визначене цивільним законодавством у частині відповідальності, яка не була покрита страховим відшкодуванням. В свою чергу, страхова компанія має право подати регресний позов і до медичного працівника, і до страхувальника (наприклад, якщо це передбачено умовами договору, а той цього не зробив: не повідомив страховика про страховий випадок у встановлений термін, не вжив відповідних необхідних заходів для уникнення страхового випадку тощо). Однак це право поширюється на страховика лише на суму фактично виплаченого ним страхового відшкодування.

Слід наголосити, що немайнова шкода може відшкодовуватись і закладу охорони здоров'я. Аналізуючи положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (не- майнової) шкоди», пункт 3 [11], відповідно, під немайновою (моральною) шкодою, заподіяною закладові охорони здоров'я, розуміє втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підривання довіри до її діяльності, а також використання недобросовісної конкуренції; порушення договірного зобов'язання тощо. Отже, пацієнт також може завдати моральної шкоди закладові, де йому надавалися послуги.

Згідно із нормами Закону України «Про інформацію» [7] приниження ділової репутації закладу охорони здоров'я може мати місце у випадку поширення про цю юридичну особу неправдивих відомостей: надання інформації, що не відповідає дійсності, та поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність закладу охорони здоров'я. Проте відшкодувати таку шкоду значно складніше, слід звертати увагу, передусім, на спосіб висловлення фактів про особу, місце фіксування інформації та спосіб її оприлюднення, можливість спростування наведених фактів, а також доказовість їх недостовірності.

Висновки

Отже, суб'єкти правовідносин щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг в Україні, діляться на дві групи: правомочні та зобов'язані суб'єкти. Суб'єктами відшкодування моральної шкоди пацієнтові при неналежному наданні медичних послуг можуть бути заклади охорони здоров'я, зокрема роботодавці медичних працівників та держава; фізична особа - підприємець, яка займається приватною медичною діяльністю.

Суб'єктами, які мають право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг є самі пацієнти та інші особи, які постраждали опосередковано (законні представники, батьки, усиновлювачи, опікуни, піклувальники, діти, спадкоємці, особи, що перебували на його утриманні, чоловік, дружина, особи, з якими пацієнт проживав однією сім'єю, які є його родичами тощо). Проте, як показує практика застосування чинного законодавства, право на відшкодування моральної шкоди мають не лише особи-пацієн- ти, їх представники чи родичі, а обидві сторони, які вступають у цивільно-правові відносини з надання медичних послуг, можуть зазнати немайнових втрат. Так, пацієнт також може завдати моральної шкоди закладові, де йому надавалися послуги.

За медичною практикою, коли особа не може здійснити свої права при наданні медичної допомоги через хворобу, її близькі родичі мають право вирішувати за неї. Отже, було б доречним закріпити таке представництво на законодавчому рівні, а при відшкодуванні моральної шкоди іншими особами враховувати інтереси чоловіка або дружини, з яким пацієнт проживає у фактичному шлюбі.

Страхові компанії у випадках виникнення зобов'язань з відшкодування моральної шкоди, заподіяної при надані медичних послуг є гарантами сплати грошового відшкодування моральної шкоди, заподіяної пацієнтові, у випадку укладення договору професійної відповідальності медичного працівника. Для обох сторін було б поліпшене становище реалізації такого зобов'язання при запровадженні обов'язкового страхування професійної відповідальності за заподіяння шкоди медичним працівником. Тому пропонуємо законодавчо закріпити обов'язкове страхування професійної відповідальності медичних працівників.

Література

1. Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві / P.O. Стефанчук. К.: Наук. світ, 2001. 306 с.

2. Майданик Р. Договір про надання медичних послуг / Р. Майданик // Медичне право. 2010. №5. С. 52-66.

3. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України 19.11.1992 р. № 2801-XII (остання редакція від 01.01.2015 р.) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua.

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV (остання редакція від 02.11.2016 р.) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

5. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-Ш (остання редакція від 10.11.2016 р.) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.

6. Оверко Г.Я. Відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг в Україні: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Г.Я. Оверко. X., 2012. 248 с.

7. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XII (остання редакція від 21.05.2015 р.) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

8. Карамишев Д.В. Державна політика щодо запровадження в Україні страхування професійної відповідальності медичних і фармацевтичних працівників / Д.В. Карамишев.

9. О.Г. Рогова // Статті онлайн: бібліотека наукових статей. Актуальні проблеми державного управління. 2010 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.stattionline.org.ua.

10. Про страхування: Закон України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР (остання редакція від 01.04.2015 р.) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

11. Лікарські помилки. Карати штрафами? // Громадянин України. 2007. № 43 (100) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://gukr.com/article1576.Html.

12. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru