Заходи відшкодування шкоди, завданої неналежним лікуванням

Умови настання цивільно-правової відповідальності за шкоду здоров'ю. Види шкоди при наданні медичної допомоги, порядок і розмір її відшкодування. Визначення суб'єкта надання згоди на медичне втручання при лікуванні малолітніх. Сутність та види евтаназії.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 06.10.2013
Размер файла 27,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Розділ 1. Заходи відшкодування шкоди, завданої неналежним лікуванням

Розділ 2. Практичне завдання

2.1 Практичне завдання №1

2.2 Практичне завдання №2

2.3 Практичне завдання №3

Перелік використаних джерел

Розділ 1. Заходи відшкодування шкоди, завданої неналежним лікуванням

Переважна більшість позовів, що пред'являються пацієнтами до закладів охорони здоров'я (у тому числі до фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються медичною практикою), є позовами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, спричиненого медичною допомогою неналежної якості.

Згідно з чинним законодавством відносини з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, регулюються главою 82 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Зокрема, статтею 1166 ЦК визначено, що така шкода підлягає відшкодуванню у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Проте варто зазначити, що обов'язковою умовою відповідальності за заподіяння шкоди є причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою.

Для настання цивільно-правової відповідальності за шкоду здоров'ю необхідно, щоб така шкода була спричинена з вини заподіювача шкоди. Вина медичних працівників, як правило, виступає у формі необережності. Для звільнення від обов'язку відшкодувати шкоду здоров'ю заподіювач шкоди повинен довести, що вона сталася не з його вини. Телічак І. Я. Юридична відповідальність медиків за правопорушення у лікуванні. - Режим доступу: http://apravda.com/content/yuridichna-vidpovidalnist-medikiv-za-pravoporushennya-u-likuvanni

За цивільним правом України, основним об'єктом відшкодування є майнові втрати, які виникають у зв'язку з ушкодженням здоров'я чи смертю особи та можуть виражатися, зокрема, у втраті заробітку чи інших прибутків, у витратах на відновлення здоров'я, на поховання тощо. Заподіяння шкоди життю або здоров'ю пацієнта дає останньому право вимагати компенсації ще й моральної шкоди.

Щоб зрозуміти специфіку відшкодування шкоди здоров'ю, спричиненої невдалими медичними послугами, доцільно буде спочатку визначити, у чому така шкода полягає.

Законодавство України чітко не розкриває поняття «шкода здоров'ю». Під «шкодою» взагалі у цивільному праві прийнято розуміти зменшення, знищення суб'єктивного цивільного права чи блага.

Отримати більш наближену до суті цього поняття відповідь можна у нормативних актах, які стосуються тілесних ушкоджень. Так, наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» від 17 січня 1995 р. №6 (далі - Наказ №6) визначено, що у разі неналежного надання медичної допомоги, що виявилося у порушенні анатомічної цілісності тканин і органів та їх функцій, такі порушення розглядаються як тілесні ушкодження (п. 1.3.). Тобто така шкода розглядається як синонім тілесних ушкоджень.

Відповідно до пункту 1.2 Наказу №6 під тілесними ушкодженнями (тобто шкодою здоров'ю) слід розуміти: порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникають як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

У пункті 2.1.6 Наказу №6 даються також визначення таких споріднених «шкоді» понять, як «розлад здоров'я» та «наслідок ушкодження». Розлад здоров'я - це пов'язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Наслідок ушкодження - це повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, які були ним зумовлені. Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» від 17.01.1995 №6. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0255-95

Отже, до шкоди здоров'ю, яка заподіяна при здійсненні медичних втручань, можна віднести: тілесні ушкодження, які полягають у порушенні анатомічної цілісності органів і тканин або їх фізіологічних функцій; виникнення супутнього основному захворюванню пацієнта, послідовно розвинутого хворобливого процесу або патологічного стану, що залишають після зникнення (видужання) стійкі наслідки ушкодження у вигляді спотворення зовнішнього вигляду частин тіла, порушення функцій органів чи їх систем; зараження невиліковною хворобою чи хворобою, яка потребує тимчасової або постійної ізоляції від суспільства; безповоротно згаяну можливість вилікування хворого, а також розвиток психічного захворювання, що виникло у результаті медичного втручання.

У правовій літературі виділяють такі різновиди шкоди при наданні медичної допомоги (послуги):

ѕ майнова шкода (реальні втрати: втрата заробітку; витрати на лікування, протезування, посилене харчування, спеціальний догляд тощо);

ѕ моральна шкода (фізичний біль та моральні страждання).

Цивільне законодавство України (ст. 1172 ЦК) передбачає відшкодування юридичною особою (у тому числі медичним закладом, його медичним персоналом) або фізичною особою (медичним працівником - підприємцем) шкоди, заподіяної при виконанні ними своїх трудових (професійних, службових) обов'язків. До речі, при заподіянні каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати:

а) потерпілому заробіток (доходи від трудової діяльності), втрачений ним унаслідок викликаної цим втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати викликані ушкодженням здоров'я додаткові витрати на лікування, придбання ліків, протезування, постійний догляд, посилене харчування, санаторно-курортне лікування тощо (ст. 1995-1999 ЦК);

б) у разі смерті потерпілого - непрацездатним особам, які перебували на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання (у тому числі дитина, народжена після смерті) - частку середньомісячного заробітку потерпілого, що припадала на цих осіб або на яку вони мали право відповідно до чинного законодавства (ст. 1200 ЦК);

в) у разі ушкодження здоров'я неповнолітнього, який не досяг 14 років (учні - 18 років) і не має заробітку на час заподіяння шкоди, - пов'язані з ушкодженням здоров'я необхідні витрати на лікування, протезування, постійний догляд тощо. Після досягнення потерпілим 14 років (учнями - 18 років) - шкоду, пов'язану з втратою чи зменшенням його працездатності, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, а після початку трудової діяльності потерпілого відшкодування може бути збільшено (на його вимогу), виходячи з розміру винагороди працівника його кваліфікації. Якщо такий неповнолітній на момент ушкодження здоров'я мав заробіток - виходячи з розміру його заробітку, але не нижче ніж з мінімальної заробітної плати (заробітку) (ст. 1999 ЦК).

По-третє, кожен потерпілий споживач медичної послуги має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди незалежно від того, чи був він у договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем) цих послуг (ст. 16, 17 Закону України «Про захист прав споживачів»). До того ж, відповідно до чинного цивільного законодавства України шкода, завдана внаслідок недоліків послуг (робіт), підлягає відшкодуванню їх виконавцем (ст. 1210 ЦК).

По-четверте, при ушкодженні здоров'я відшкодовується не тільки матеріальна шкода або збитки, а й моральна (немайнова) шкода, порядок відшкодування якої дещо відрізняється від порядку відшкодування матеріальної (ст. 1168 ЦК).

За цивільним законодавством України, зокрема відповідно до статті 1195 ЦК, майнова шкода полягає у реальних матеріальних витратах, передусім у витратах на відновлення здоров'я та працездатності. Вважається, що до реальних матеріальних збитків при заподіянні шкоди здоров'ю належать втрачений заробіток і додаткові витрати потерпілого. Потерпілий пацієнт змушений робити додаткові витрати на купівлю ліків, протезування, плату за догляд, необхідність додаткового посиленого харчування, придбання спеціальних транспортних засобів, проходження курсу реабілітації, які також потребують справедливої компенсації.

Відповідно до чинного законодавства України порядок та розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом та встановлюється залежно від характеру правопорушення, глибини, тяжкості фізичного болю та страждань, яких особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, погіршення здібностей потерпілого або можливості їх реалізації, а також ступеня вини особи, яка завдала шкоду (ст. 23, 1168 ЦК).Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435-IV.- Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15

Розділ 2. Практичне завдання

2.1 Практичне завдання 1

Чоловіка у центрі міста збив автомобіль, в результаті чого у нього виник відкритий перелом ноги, що супроводжувався сильною кровотечею. Медичний працівник, що опинився поруч, надав йому першу допомогу, після чого звернулися до власника автомобілю, що знаходився поруч, з проханням надати його для перевезення пораненого, автомобіліст йому відмовив. Інші водії також не відреагували на прохання медика.

Дайте правову оцінку даному випадку.

Рішення

Згідно з п. б ст. 78. «Основ законодавства України про охорону здоров'я» медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані безплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях.

Згідно з п. 5ст. 1 ЗУ «Про екстрену медичну допомогу», екстрена медична допомога - медична допомога, яка полягає у здійсненні працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЗУ «Про екстрену медичну допомогу», у разі виявлення людини у невідкладному стані, яка не може особисто звернутися за наданням екстреної медичної допомоги, та за відсутності медичних працівників на місці події громадянин України або будь-яка інша особа, які виявили таку людину, зобов'язані:

ѕ негайно здійснити виклик екстреної медичної допомоги або повідомити про виявлену людину у невідкладному стані та про місце події працівників найближчого закладу охорони здоров'я чи будь-яку особу, яка зобов'язана надавати домедичну допомогу та знаходиться поблизу місця події;

ѕ за можливості надати виявленій людині у невідкладному стані необхідну допомогу, у тому числі шляхом перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров'я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги.

Кожен громадянин України або інша особа, які виявили людину у невідкладному стані, мають право звернутися до підприємств, установ та організацій з проханням надати транспортний засіб для перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров'я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги. Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та підпорядкування, фізичні особи - підприємці, а також водії зобов'язані забезпечити безоплатне перевезення наявним у їх розпорядженні транспортом людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров'я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги (п. 4 ст. 3 ЗУ «Про екстрену медичну допомогу»). Закон України «Про екстрену медичну допомогу» від 05.07.2012 №5081-VI. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5081-17

Водії, які не надали допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності згідно з ч. 1 ст. 136 КК України.

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, - караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців (ч. 1 ст. 136 КК).5 Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 №2341-III. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

Висновки до задачі

1. Дії медичного працівника, який опинився поруч з потерпілим від ДТП і надав першу невідкладну допомогу, є правомірними.

2. Дії водіїв, що відмовили у перевезенні людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги є неправомірними.

3. Відповідальність водіїв які не надали допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані може бути кримінальною.

2.2 Практичне завдання 2

9-річний хлопчик прийшов до лікаря в супроводі бабусі, яка повідомила лікаря, що батьки хлопчика перебувають у відрядженні за кордоном, а у хлопчика болить живіт. Лікар поставив діагноз - гострий апендицит, і терміново спрямував хлопчика для проведення оперативного втручання, пояснивши бабусі, що її згоди та згоди хлопчика достатньо для медичного втручання.

Чи вірно вчинив лікар?

Хто є суб'єктом надання згоди на медичне втручання?

Рішення

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта.

Медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе.

Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково обґрунтованим вимогам, спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров'ю пацієнта, застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди життю та здоров'ю пацієнта (ст. 42 «Основ законодавства України про охорону здоров'я»).

Малолітньою вважається дитина до досягненню нею 14 років. Згідно зі (ст. 6 СК). Сімейний кодекс України від 10.01.2002 №2947-III. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2947-14

Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх і неповнолітніх дітей (ст. 242 ЦК).

Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників (ч. 1 ст. 43 «Основ законодавства України про охорону здоров'я»). Основи законодавства України про охорону здоров'я. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.

Згідно з наказом МОЗ України «Про затвердження Тимчасових стандартів надання медичної допомоги підліткам та молоді» від 02.06.2009 р. №382 малолітнім відвідувачам до 14 років медичні послуги надаються з дозволу батьків.

Отже, батьки (учиновлювачі) малолітніх є суб'єктом надання згоди на медичне втручання.

У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна (ч. 2 ст. 43 «Основ законодавства України про охорону здоров'я»).

Висновки до задачі

Дії лікаря, який, терміново спрямував хлопчика для проведення оперативного втручання з поводу гострого апендициту, є правомірними, тому що у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна. Хоча пояснення лікаря про згоду бабусі хлопчика на таке втручання вірним назвати не можливо.

2.3 Практичне завдання 3

шкода медичний лікування евтаназія

Гр. М. була невиліковно хвора і страждала від нестерпних болів. Лікар, для того щоб прискорити смерть хворої відімкнув її від апаратів життєзабезпечення. Гр. М. померла.

Дайте правову оцінку діям лікаря. Що таке евтаназія, та які її види?

Рішення

На даний час особливу увагу юристів, медиків привертає проблема евтаназії (від грец. "еи" - "легка, блаженна", і "thanatos" - "смерть").

Евтаназією є умисні дії чи бездіяльність медичних працівників, які здійснюються ними за наявності письмово оформленого клопотання пацієнта, який перебуває у стані, коли усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, з дотриманням законодавчо встановлених умов, з метою припинення його фізичних, психологічних і моральних страждань, у результаті яких реалізується право на гідну смерть.

Необхідність вивчення правових проблем евтаназії у ракурсі медичного права обґрунтовується складною природою самої евтаназії, де тісно переплелись питання медицини і права.

В українському законодавстві, зокрема в Основах законодавства про охорону здоров'я (ч. 3 ст. 52) під евтаназією розуміють навмисне прискорення смерті або умертвіння невиліковного хворого з метою припинення його страждань.

У Цивільному кодексі України закріплено заборону задовольняти прохання фізичної особи про припинення її життя (ч. 4 ст. 281).

Відповідно до Декларації щодо евтаназії від 1987року евтаназія є актом умисного переривання життя пацієнта, навіть зроблена на прохання самого пацієнта чи на прохання його близьких родичів, є неетичною. Це не звільняє лікаря від врахування бажання пацієнта, щоб процеси вмирання відбувались природним шляхом у заключній стадії лікування. Лісабонська декларація щодо прав пацієнта від 1981 р. проголошує право пацієнта померти з гідністю (п. "д").

У науковій літературі зустрічається різноманітна видова класифікація евтаназії. Зокрема, її поділяють на:

1. "евтаназію", "добровільну евтаназію" та "примусову евтаназію";

2. "активну" і "пасивну";

3. "позитивну" і "негативну";

4. "метод відкладеного шприцу" і "метод наповненого шприцу";

5. "медикотаназію", "фтоназію" ("пасивну евтаназію") і "активну евтаназію";

6. "активну", "пасивну" та "автоевтаназія" тощо.

Зокрема, активна евтаназія - це проведення будь-яких дій, введення лікарських засобів, які прискорюють смертельний результат.

Пасивна евтаназія - це незастосування засобів і невиконання лікарських маніпуляцій, які б підтримували певний час життя важкохворого пацієнта. Щодо пасивної евтаназії існує точка зору, що вона дозволена навіть в українському законодавстві. Мова йде про ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров'я, яка проголошує право пацієнта на відмову від медичного втручання. З цією точкою зору важко погодитися, оскільки право на відмову від медичного втручання - суб'єктивне законне право пацієнта, що може бути реалізоване шляхом відсутності згоди на медичне втручання. У той же час евтаназія - це поєднання індивідуальної свободи однієї людини й обов'язку іншої. Тим самим для здійснення евтаназії потрібні визначені дії з боку медичного працівника, що визначає наявність соціального компонента.

Окрім цього, евтаназію можна класифікувати таким чином: за критерієм способу здійснення евтаназія поділяється на активну (позитивну чи "метод наповненого шприцу"), тобто застосування до невиліковно хворого спеціальних засобів чи інших дій, що тягнуть за собою швидке і безболісне настання смерті та пасивну (негативну чи "метод відкладеного шприцу"), яка означає відмову від заходів, що сприяють підтриманню життя, тобто полягає у припиненні надання спрямованої на продовження життя медичної допомоги, яка прискорює настання природної смерті.

За іншим критерієм - за суб'єктом волевиявлення - евтаназію поділяємо на добровільну, тобто застосування до невиліковного хворого лікарських чи інших засобів, що призводить до легкої і спокійної смерті на вимогу хворого, який усвідомлює свої дії і може ними керувати та примусову, яка означає спричинення легкої смерті за допомогою відповідних засобів і дій у невиліковно хворого, але за рішенням членів сім'ї, законних представників чи громадських інститутів.

У даний час підхід до проблеми евтаназії характеризується полярністю думок. Якщо прихильники ототожнюють її з полегшенням хворому його страждань, з "приємною, легкою смертю", то опоненти прямо пов'язують це з убивством.

По суті, розглядаючи право людини на евтаназію, можна говорити про право людини на смерть. У правовій літературі зустрічаються думки щодо нормативного закріплення евтаназії. Найбільш аргументованою може вважатися позиція М. Малеїной, яка зазначає: "Видається, що в законі повинна бути дозволена й активна, і пасивна евтаназія. Вищою цінністю є реальне благополуччя людини".

З погляду сучасного розвитку українського суспільства впровадження евтаназії, як форми впливу нехай навіть і на безнадійних хворих, не має під собою достатнього підґрунтя. Пов'язано це з неможливістю належним чином визначити правомірність здійснення евтаназії та імовірністю зловживань з боку медичного персоналу. До того ж необхідно враховувати і неадекватну оцінку того, що відбувається, хворими, які знаходяться у вкрай важкому стані. Медичні технології дозволяють зараз активно боротись з патологічними станами, лікування яких ще десять-п'ятнадцять років тому було досить проблематичним. Щодо питання про право людини на смерть як підстави для евтаназії, важливо вказати, що наступна реалізація цього права як наполягання хворого на виконанні свого бажання призведе до фактичного визнання правомірності-убивства. Якщо право на життя - природне право кожної людини, то право на смерть - далеко не безперечна категорія.

У даний час, враховуючи зміни менталітету людей, інтеграцію у світове співтовариство і вступ України до багатьох міжнародних організацій, не можна виключати підвищення актуальності і значення питання про законодавче закріплення евтаназії. З цієї причини вважаємо за необхідне на сучасному рівні розвитку медико-правової науки, використовуючи теоретико-правові механізми, визначити ставлення до евтаназії. Існуюча заборона евтаназії, задекларована в Основах законодавства України про охорону здоров'я, не повністю відповідає таким вимогам. Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. Медичне право України: Підручник / За заг. ред. д.ю.н., проф. С.Г. Стеценка. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 507 с.

Висновки до задачі

Таким чином, з огляду на все вищевикладене, у поєднанні з особливостями соціально-економічного і правового статусу людини і громадянина в Україні, легалізація евтаназії не є достатньо обґрунтованою. Необхідно в тому числі орієнтуватися на положення клятви Гіппократа, що містить такі рядки: "Я не дам нікому смертельного засобу, якого у мене просять і не вкажу шляхи для подібного задуму". Велика кількість помилкових діагнозів, труднощі визначення дійсно безнадійного стану хворого, істинне призначення лікаря як хранителя життя і здоров'я - ці й низка інших причин виправдовують неможливість законодавчого закріплення евтаназії. Народження людини, а також її відхід з життя - природні біологічні процеси. Наділяти кого-небудь правом прискорювати смерть іншої людини неприпустимо. За іншого підходу мова йшла б про медичну допомогу як засіб забезпечення права на смерть, що неприпустимо як через відсутність такого легального права, так і через державну позицію, відповідно до якої медицина повинна сприяти збереженню і зміцненню життя і здоров'я людини.

Перелік використаних джерел

1. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 №2947-III. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2947-14

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435-IV.- Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15

3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 №2341-III. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

4. Основи законодавства України про охорону здоров'я. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.

5. Закон України «Про екстрену медичну допомогу» від 05.07.2012 №5081-VI. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5081-17

6. Наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» від 17.01.1995 №6. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0255-95

7. Наказ МОЗ України «Про затвердження Тимчасових стандартів надання медичної допомоги підліткам та молоді» від 02.06.2009 р. №382. - Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=v0382282-09

8. Акопов В. И. Этические, правовые и медицинские проблемы эвтаназии // Медицинское право и этика, 2009. - №1. - С. 47-55.

9. Антонов С.В. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної пацієнтові невдалим медичним втручанням // Управління закладом охорони здоров'я. - 2007. - №7. - Режим доступу: http://www.medlawcenter.com.ua/ru/ publications/76.html

10. Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. Медичне право України: Підручник / За заг. ред. д.ю.н., проф. С.Г. Стеценка. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 507 с.

11. Телічак І. Я. Юридична відповідальність медиків за правопорушення у лікуванні. - Режим доступу: http://apravda.com/content/yuridichna-vidpovidalnist-medikiv-za-pravoporushennya-u-likuvanni

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.