Правове регулювання європейського ринку цінних паперів (на якому головним чином і надаються інвестиційні послуги) здійснюється відповідно не тільки до загальних принципів, але і з спеціальних принципів, властивих регулюванню фондового ринку у світі. До загальних принципів відносяться ті, що властиві регулюванню будь-якого фондового ринку, а до спеціальних - принципи, що притаманні виключно праву Співтовариства. До загальних принципів належать захист прав інвесторів, прозорість активів, принцип належного управління (вимоги до керівництва суб'єктів, що здійснюють діяльність на ринку цінних паперів). До спеціальних принципів можна віднести режим єдиної ліцензії (англ. single license) та принцип контролю держави походження (англ. country of origin control). Режим єдиної ліцензії полягає в тому, що учасник ринку цінних паперів, який одержав ліцензію на здійснення діяльності на території ЄС, має право здійснювати таку діяльність в будь-якій державі-члені, іншій ніж держава-член заснування. При цьому на суб'єкта надання послуг не покладається обов'язок одержувати аналогічну ліцензію в тій державі-члені, де надаються послуги. У справі Commission v. French Republic Європейська Комісія визнала дії Франції щодо встановлення обов'язкового ліцензування діяльності для екскурсоводів-нерезидентів (зі встановленням як ліцензійної умови обов'язкового складення іспиту, що підтверджує кваліфікацію такого екскурсовода) такими, що порушують свободу надання послуг. Встановлення таких умов для деяких видів послуг у випадку, якщо вони вже були встановлені в державі-члені походження особи, допускалося виключно за умови дотримання 2 критеріїв. Першим критерієм є захист загального інтересу (англ. general interest), другим - одноманітне застосування таких умов до всіх фізичних і юридичних осіб, оскільки цей загальний інтерес не охороняється правилами, що регулюють діяльність такого суб'єкта в державі-члені ЄС його походження. При невідповідності заходів, які прийняті державою-членом ЄС, цим 2 критеріям, матиме місце дискримінація. Оскільки метою Договору про Співтовариство є створення спільного ринку у сфері послуг, а усунення дискримінації є одним із завдань, які повинні бути вирішені для досягнення цієї мети, то держави-члени ЄС зобов'язані забезпечити не просто національний режим надання послуг, а режим, що найбільш сприяє діяльності нерезидентів і унеможливлює їх дискримінацію [27, 124]. Директива 2002/65 Європейського Парламенту та Ради Міністрів про дистанційний маркетинг фінансових послуг споживачам від 23 вересня 2002 p. (O.J. 2002 L271).

Режим "єдиної ліцензії" повинен усувати чинники, що ставлять нерезидентів у нерівне положення на ринку держави-члена ЄС, де надаються послуги. До них відноситься не тільки подвійне оподаткування, але й існування системи контролю держави-члена ЄС, яка є дублюючою по відношенню до аналогічної системи держави-члена походження суб'єкта підприємницької діяльності ЄС. Манів З.О. та ін. Регіональна економіка: Навч. посіб.- Львів: "Магнолія 2006", 2009. - С. 445.

Але з метою унеможливлення подвійного контролю за діяльністю щодо надання послуг (зокрема інвестиційних), що вимагає ліцензування, на території спільного ринку, в праві Співтовариства був вироблений особливий режим регулювання такої діяльності. Функціонування європейського фондового ринку в режимі, що одержав визначення "режим єдиної ліцензії", забезпечується взаємним визнанням ліцензій всіма державами-членами ЄС. Фактично це означає взаємне визнання контролюючих систем, що регулюють фондовий ринок в кожному з них, без дублювання регулюючої дії на іноземних суб'єктів, що надають фінансові послуги на транскордонній основі. Принцип взаємного визнання ліцензій тісно пов'язаний з принципом свободи надання послуг. Ці 2 принципи можна співвіднести як часткове і загальне; при цьому принцип єдиної ліцензії є розвитком принципу свободи надання послуг стосовно сфери фондового ринку і ринків інших послуг, де він застосовується.Муравйов В. Гармонізація законодавства як феномен Європейської інтеграції // Український правовий часопис. - 2003. - Вип. 2 (7). - С. 3-23.

Директива 2004/39 закріплює таку концепцію фондового ринку Співтовариства, за якої він є і не єдиним централізованим ринком, а також не сукупністю національних фондових бірж; натомість він повинен бути моделлю, в якій різнорідні ринки зі складною структурою і різними характеристиками конкурують між собою задля інтересів інвесторів. Першочерговим завданням при забезпеченні функціонування фондового ринку Співтовариства є досягнення і збереження одноманітності у вимогах, що пред'являються до його учасників. Тому гармонізація законодавства держав-членів ЄС, що встановлює основні умови діяльності учасників фондового ринку Співтовариства, була важливим етапом у створенні єдиного європейського ринку цінних паперів (і є сьогодні, оскільки його формування ще не завершене). Ця мета закріплена в різних нормативних актах права Співтовариства, зокрема в "Плані дій у сфері фінансових послуг", прийнятому Європейською Комісією 11 травня 1999 р. Цей документ є поетапним планом створення єдиного європейського фондового ринку. Разом з тим слід зазначити, що досягнення мети, окресленої в цьому нормативному акті, неможливе без послідовної лібералізації надання фінансових послуг, зокрема на ринку цінних паперів. У той же час така лібералізація повинна поєднуватися з достатніми заходами контролю за процесом надання фінансових послуг з тим, щоб забезпечити дотримання принципу захисту прав інвесторів.Свобод П. Вступ до європейського права: пер. з чес. - К.: Вид-во "К.І.С." С. 95.

Згідно з принципом контролю держави походження, по-перше, компетентні органи держави-члена походження за умови дотримання єдиних загальноєвропейських мінімальних стандартів, встановлених для створення суб'єкта фондового ринку, видають такому суб'єкту ліцензію на здійснення зазначеної діяльності. По-друге, ці ж органи і надалі здійснюють контроль за дотриманням ліцензіатом усіх вимог, які встановлені законодавством Співтовариства стосовно суб'єктів фондового ринку (так званих "операційних умов"). Поточний контроль здійснюється компетентними органами держави походження незалежно від того, виявляються такі послуги тільки на території цієї держави або на території інших держав-членів ЄС. Принцип контролю за фондовим ринком виправдовується існуючим стійким правовим зв'язком суб'єкта з державою його походження. Більше того, не завжди існує можливість здійснення контролю (не тільки ефективного, але й контролю як такого взагалі) за діяльністю суб'єкта фондового ринку приймаючою державою-членом ЄС [27, 125]. Комюніке Європейської Комісії від 11 травня 1999 р. "Імплементація плану дій для фінансових ринків" (СОМ (1999) 232 final).

Із такої ситуації виникла суперечність між інвестиційною фірмою "Елпайн Інвестментс" і Міністерством фінансів Нідерландів. Названа інвестиційна фірма пропонувала свої послуги в державах-членах ЄС за допомогою телефонного зв'язку. За допомогою позовів клієнтів, що почастішали, про розірвання контрактів, укладених за допомогою телефонного зв'язку, Міністр фінансів Нідерландів відкликав ліцензію, видану "Елпайн Інвестментс" на здійснення такої діяльності. Ліцензіат оскаржив таке рішення компетентного органу в національний суд, який згодом передав справу до ЄСП за преюдиціальною процедурою. У числі прав, що оскаржувалися, позивач заперечував проти права компетентного органу Нідерландів заборонити надання інвестиційних послуг в інших державах-членах ЄС. У тих випадках, коли інвестиційна фірма укладає контракти телефоном з контрагентами з інших держав, такі дії повинні відповідати, в першу чергу, нормам законодавства держави походження контрагента, а не держави походження інвестиційної фірми. Цей аргумент був визнаний ЄСП помилковим, оскільки послуги, що надаються за допомогою телефонного зв'язку, можуть контролюватися державою їх походження; разом з тим держава походження одержувачів таких послуг практично позбавлена можливості здійснювати контроль за їх наданням, оскільки позбавлена можливості перешкоджати здійсненню телефонних дзвінків. Основи права Європейського Союзу: Нормативні матеріали / За заг. ред. М.В. Буроменського. - Харків: Яшма, 2005. - С. 199.Тому ЄСП дійшов висновку про те, що будь-які послуги, які надаються за допомогою телекомунікацій, можуть з більшою ефективністю контролюватися державою надання послуг, ніж державою отримання послуг. Таким чином, рішенням у справі "Елпайн Інвестментс" ЄСП підтвердив обґрунтованість, доцільність і ефективність принципу контролю держави походження. Фактичні ж обставини цієї справи свідчать про те, що принцип контролю повинен стати пріоритетним у правовому регулюванні надання послуг на фондовому ринку Співтовариства. Усунення бар'єрів вільному руху послуг у сукупності з розвитком технічних засобів істотно збільшує можливості розширення ринків надання послуг на території Співтовариства. При цьому темпи розробки і впровадження заходів щодо захисту прав інвесторів не завжди адекватні темпам розширення ринків - часто перші нижчі за другі. Усунути таку неадекватність можливо, лише послідовно реалізовуючи принцип контролю держави-члена походження.

Підсумовуючи виклад загальних положень про свободу надання послуг в Співтоваристві, слід згадати про виключення із заборони національних дискримінаційних заходів. Держави-члени ЄС можуть обмежувати свободу надання послуг на власній території у разі, коли це пов'язано, навіть випадково, із здійсненням державної влади, а також з питань охорони державної влади, державної безпеки і суспільного здоров'я. Проте, як свідчить практика ЄСП, ці виключення мають обмежене застосування. Основы права Европейского Союза: схемы и комментарии / Под ред. С.Ю. Кашкина. М.: Инфра-М, 2002. - С.110.

Висновок

Отже, свобода надання послуг - це базова свобода Спільного Ринку, яка разом з свободою переміщення осіб, товарів і капіталу становить основу процесу європейської інтеграції. Вона робить можливим для громадян ЄС надавати послуги і користати з послуг без будь-яких обмежень щодо громадянства.

Юридичні норми, що стосуються цієї свободи, були визначені в Договорі. Згідно зі ст. 49, перший абзац (до внесення змін - ст. 59, перший абзац) Договору обмеження свободи надання послуг мали бути ліквідовані по відношенню до громадян країн-членів Європейського Співтовариства, які знаходяться в іншій державі щодо споживача послуг. Абзац 2 ст. 49, натомість, надавав Раді можливість поширення повноважень, що виникають з Договору, на громадян третьої країни, що надають послуги і провадять свою діяльність на території Співтовариства.

Перший параграф статті 50 Договору визначає поняття послуги як "дії, що як правило виконуються за винагороду, настільки, наскільки вони не визначені положеннями щодо вільного руху товарів, капіталу та осіб".

Поняття "послуги" згідно зі ст. 49 і наступними статтями Договору не ідентичне дефініції послуги, що використовується в економічних науках. Згідно зі ст. 50 (другий абзац) Договір наводить як приклад діяльність промислового характеру, торгівельного, ремісничу діяльність і здійснення вільних замовлень. Тим самим, вільне надання послуг передбачає також туристичні послуги і будівництво, наймання житла, лізинг, весь об'єм фінансових послуг, консультування, посередництво, рекламну діяльність, а також послуги, що їх надають лікарі, інженери, архітектори та юристи. Варто вказати, що наданням послуг, згідно зі ст. 49 і наступними статтями Договору, не вважається надання транспортних послуг, які підлягають окремому режиму транспортної політики.

Поняття послуги у розумінні Договору містить у собі всі форми господарської діяльності, які не визначені положеннями Договору, що стосується інших свобод. Конститутивними елементами послуги є:

одноразова (в розумінні необхідності отримання чергових замовлень) дія особи, що надає послуги, за яку він отримує винагороду, а також

існування елементу перетину кордону, а це значить, що кордон перетинає особа, яка надає послугу, або особа, яка споживає послугу, або сама послуга (наприклад, в формі факсимільного повідомлення або електронного листа).

Від особи, що надає послугу, не можна вимагати наявності постійного місцезнаходження у країні, в якій надаються послуги.

Нагляд за діяльністю щодо надання послуг належить до обов'язків держави, на території якої особа, що надає послуги, має свою юридичну адресу; одночасно, країна, на територію якої спрямовані послуги, може здійснювати необхідні заходи, щоб уникнути зловживань, що полягають у порушенні закону.

Щодо принципів провадження діяльності, то їх повинні дотримуватися всі суб'єкти, що займаються такою діяльністю. Ці принципи не можуть мати дискримінаційний характер і повинні бути пропорційні.

Громадяни ЄС, які бажають отримати послуги в країні, іншій, ніж держава-член їх постійного проживання, можуть скористатися свободою отримання послуг згідно з Директивою 2004/58. Приймаюча держава-член ЄС, відповідно до цієї Директиви, не має права встановлювати обмеження, що перешкоджають отриманню послуг громадянами інших держав-членів ЄС. Право вільного руху в межах ЄС з метою отримання послуг також підтверджено в Директиві 2004/58 при користуванні свободами ділового заснування та надання послуг.

Країна-член ЄС може отримати обмеження вільного надання послуг щодо країни їх походження лише у випадках, вказаних у ст. 45 Договору (виконання державної влади) і ст. 46 Договору (порядок, безпека і здоров'я суспільства). Варто також підкреслити, що економічні цілі не належать до аргументів, що стосуються суспільного порядку.

Список використаної літератури