Правові засади надання митними органами платних послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра адміністративного та митного права

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Правові засади надання митними органами платних послуг»

Дніпропетровськ - 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Послуги як предмет адміністративного права

1.1 Розвиток інституту адміністративних послуг в Україні

1.2 Поняття та ознаки адміністративних послуг

1.3 Види адміністративних послуг

Розділ 2. Правові основи надання послуг у сфері митних відносин

2.1 Поняття та види послуг в галузі митної справи

2.2 Правове регулювання надання посадовими особами митної служби платних консультацій з питань митного законодавства

2.3 Правові засади взяття проб та зразків для проведення експертизи

2.4 Здійснення охорони і супроводження товарів митними органами

2.5 Статус митного брокера та митного перевізника

Розділ 3. Проблемні питання надання платних послуг митними органами

3.1 Позитивний досвід іноземних держав щодо надання митними органами платних послуг

3.2 Шляхи вдосконалення законодавства, що регламентує надання митними органами платних послуг

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Конституцією України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність є найвищими соціальними цінностями. Права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. У цьому контексті одним з нагальних завдань виступає запровадження нових тенденцій функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності із забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг.

Митний кодекс України спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення дотримання законодавства України з питань митної справи. Ураховуючи, що надання митними органами адміністративних послуг суб'єктам підприємницької діяльності та громадянам насамперед є захистом їх прав та інтересів, відповідні положення щодо надання таких послуг мають бути чітко визначені Митним кодексом України.

Саме тому метою роботи є визначення місця й ролі платних послуг у галузі митної справи як інституту митного права, визначення особливостей і тенденцій організаційного та правового забезпечення надання таких послуг з боку митних органів та суб'єктів посередництва, вироблення науково обгрунтованих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.

Під час написання роботи ставилися наступні завдання:

- визначення правової природи платних послуг, що надаються митними органами, їх місце серед адміністративних послуг, а також співвідношення даних понять;

- визначення поняття та видів платних митних послуг та ї характеристика;

- запропонування можливих шляхів усунення колізій в законодавстві та удосконалення регулювання правовідносин в сфері надання митними органами платних послуг.

Питання адміністративних послуг певною мірою були предметом науково-теоретичних досліджень таких учених, як В. Авер'янов, К. Афанасьєв, Б. Борисов, О. Винников, В. Гаращук, Н. Гнидюк, І. Голосниченко, Я. Гонцяж, В. Долечек, В. Євдокименко, І. Ібрагімова, Р. Калюжний, А. Каляєв, В. Кампо, С. Ківалов, А. Кірмач, В. Кудря, Т. Коломоєць, І. Коліушко, Є. Курінний, Р. Куйбіда, І. Лазарев, А. Ластовецький, М. Лесечко, А. Ліпінцев, О. Люхтергандт, Н. Нижник, О. Пастух, В. Петренко, О. Поляк, В. Тимощук, О. Харитонова, В. Ципук, А. Чемерис, Б. Шльоер, Х. Ярмакі та ін.

У роботі були використані наступні методи пізнання: історико-правовий, формально-логічний, статистичний, логічно-нормативний, метод моделювання та ін.

Розділ 1. Послуги як предмет адміністративного права

1.1 Розвиток інституту адміністративних послуг в Україні

Питання належного забезпечення прав і свобод людини у сфері публічної влади взагалі та у сфері митної справи, зокрема, їх ефективний захист у разі порушення і досі залишаються актуальними, незважаючи на те, що з часу започаткування робіт у сфері адміністративного реформування минуло понад п'ятнадцять років.

І.В. Венедіктова зазначає, що державна послуга виникає як спосіб впливу в процесі управління. В ході реалізації ідеї «сервісної держави» будується відношення чиновника до громадянина не як до «просителя», а як до клієнта. Ця функція держави відповідає принципу соціальності. Ступінь розвитку діяльності державних органів в сфері надання адміністративних послуг відображає якість державного управління, «є певним лакмусом у визначенні політики в державі». [26]

Інститут адміністративних послуг виник в процесі реалізації політики державної влади, спрямованої на стимулювання суспільного розвитку. Слід зазначити, що впровадженню публічних послуг сприяли економічні, адміністративні, правові передумови.

Що в сучасних умовах пріоритети в діяльності органів державної влади суттєво змінилися. Нове розуміння «публічності» державної влади зумовлене поверненням до основних гуманітарних цінностей, до орієнтації на визнання та закріплення невід'ємних природних прав людини і громадянина. [23, 163]

Пріоритет управлінських відносин був виправданий за часів Радянського Союзу, оскільки тоді втручання з боку держави відбувалось у всі сфери суспільної діяльності. Україна, обираючи шлях розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, розробляє нові форми і методи втручання в господарчі та економічні процеси. Основною відмінністю яких є досить стримане правове регулювання економічних відносин, стримане від надмірного втручання в ринкові відносини, пов'язані з виробництвом товарів і послуг. Прагнучи збалансованості публічних та приватних інтересів, державою були впроваджені нові правові, економічні та адміністративні важелі.

Необхідність державного втручання в економічні процеси підтверджує світовий досвід. Історично держава здійснює функції підтримки ринкових економічних відносин у формі захисту приватної власності, регулювання процесів обміну, створення сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності, а також підтримання справедливої конкуренції та створення сучасної системи соціального захисту населення. До економічних методів державного впливу відноситься регулювання кредитно-грошової системи, в якій відбуваються усі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці. Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом прийняття законів та інших законодавчих актів Верховною Радою України, нормативних актів Урядом, видання указів Президентом, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю. Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави і включають, крім іншого, застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, встановлення норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо. [23, 167-168]

Перш ніж перейти до визначення поняття «адміністративна послуга» слід зазначити, що теорія публічних (і в тому числі адміністративних) послуг має різну поширеність і вагу в різних країнах. У тих країнах, звідки бере свої витоки ідея послуг, зокрема, в країнах Північної Європи та Північної Америки категорія «послуг» відносно публічного сектору є дуже популярною, але вживається в досить широкому значенні. Фактично йдеться про «публічні послуги», «послуги адміністрації», «послуги для громадян», «послуги для бізнесу» тощо. Акцент у них робиться не на юридичну складову, а на те що всі продукти (рішення, дії, консультації тощо) публічної адміністрації у відносинах з приватними особами є послугами.

Для країн романо-германської системи права акцент на «послуги» в публічному секторі і в публічному праві є менш поширеним. Там категорія послуг, якщо і використовується, то виконує швидше політичне (ідеологічне), аніж правове значення. Причому у лідерів романо-германської системи права (насамперед у Франції та Німеччині) про український еквівалент «адміністративних послуг» в чистому вигляді також не йдеться. В цих країнах категорія «послуг» («публічних послуг», «послуг для громадян та бізнесу») теж включає в себе всю діяльність органів влади, починаючи від реєстрації місця проживання і видачі паспортів, і закінчуючи доступом до музеїв та бібліотек, продажем пакетів для сміття. [28, 26-27]

Отже, як зазначає В.П.Тимощук, можемо констатувати, що західні родоначальники теорії послуг держави (публічних послуг) не надають цим категоріям чіткого юридичного визначення. Приклади ухвалення спеціальних законів з цієї проблематики (крім питання плати за послуги) також невідомі. [36, 165-166]

В Україні окремі питання надання адміністративних послуг були урегульовані Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», постановами Кабінету Міністрів України від 25 червня 2001 р. № 702 «Про порядок використання коштів, отриманих органами державної влади від надання ними послуг відповідно до законодавства, та їх розміри» та «Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання» від 17 травня 2002 р. № 659, розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 р. № 90 «Про схвалення Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади» та «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади» від 27 червня 2007 р. № 494.

З 2006 р., коли було затверджено Концепцію розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, питання надання адміністративних послуг стало одним з пріоритетних в державній політиці. Так, у 2009 р. практично щомісяця приймалося по декілька урядових рішень з проблематики адміністративних послуг, зокрема були прийняті Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2009 р. № 737, якою було затверджено Тимчасовий порядок надання державних, у тому числі адміністративних послуг, розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. № 251 «Про заходи щодо упорядкування надання державних платних послуг», постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2009 р. № 234 «Деякі питання платних державних послуг», постанова Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 486 «Про утворення Комісії з питань удосконалення порядку надання державних та адміністративних послуг» (останні три акти втратили чинність).

У Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади зазначається, що сферу публічних послуг становлять послуги, які надаються органами державної влади, які перебувають в їх управлінні. Залежно від суб'єкта, що надає публічні послуги, розрізняють державні та муніципальні послуги. Важливою складовою як державних, так і муніципальних послуг є адміністративні послуги. У Концепції визначено поняття «адміністративна послуга», принципи та напрями подальшого реформування діяльності органів виконавчої влади у сфері адміністративних послуг. [28, 27]

Кабінетом Міністрів України в 2008 р. було схвалено і направлено на розгляд Верховної Ради України Адміністративно-процедурний кодекс України, який має врегулювати відносини під час впровадження органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами діяльності щодо забезпечення реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, у тому числі щодо отримання послуг, та виконання ними визначених законом обов'язків, регламентувати процедури розгляду адміністративних справ. У зв'язку із зміною Уряду проект Адміністративно-процедурного кодексу України було повернуто.

11 жовтня 2010 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 915 «Деякі питання надання адміністративних послуг», згідно з положеннями якої: уточнюється поняття адміністративної послуги, адміністративного акта, сам предмет регулювання актів, спрямованих на упорядкування платних послуг та встановлюються види діяльності, що належать до адміністративних послуг; визначається поняття «стандарт адміністративної послуги», а також порядок затвердження типового стандарту у разі, коли правом надання послуги наділено два або більше суб'єктів. З метою контролю дотримання законодавства з питань надання платних послуг прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2010 р. №1949-р Про утворення міжвідомчої робочої групи з проведення аналізу (інвентаризації) послуг, які надаються центральними органами виконавчої влади і підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління.

5 січня 2011 р. прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 33 «Деякі питання надання платних адміністративних послуг». Постановою встановлено, що з 1 березня 2011 р. надання платних адміністративних послуг має здійснюватися виключно бюджетними установами, а також підприємствами, небюджетними установами та організаціями, на які законодавчими актами або міжнародними договорами України покладено повноваження щодо надання таких послуг, і державними підприємствами, що належать до сфери управління Державної служби технічного регулювання. Відповідно до цієї постанови міністерства та інші центральні органи виконавчої влади зобов'язані внести до 20 лютого 2011 р. на розгляд Кабінету Міністрів України проекти актів щодо затвердження переліків платних адміністративних послуг із зазначенням бюджетних установ, а також підприємств, установ та організацій і розмірів плати за надання зазначених послуг та оприлюднити такі переліки на офіційних веб-сайтах після їх затвердження.

Отже, слід констатувати, що в Україні сформовані всі необхідні правові, адміністративні та економічні умови для розвитку інституту адміністративних послуг. Організація та правове забезпечення надання якісних адміністративних послуг стає одним із стратегічних завдань на шляху до вдосконалення системи державного управління.

1.2 Поняття та ознаки адміністративних послуг

Перед тим як визначити поняття адміністративних послуг, необхідно звернути увагу на дослідження науковців в сфері уточнення сутності поняття «послуга».

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови наведено наступні значення слова «послуга»: 1) дія, вчинок, що дає користь, допомогу; 2) діяльність підприємств, організацій та окремих осіб, виконувана для задоволення потреб, обслуговування. [25, 984]

Тобто, в словосполученні «адміністративна послуга» категорія «послуга» акцентує увагу на виконанні саме обов'язків держави перед приватними особами, спрямованих на юридичне оформлення умов, необхідних для забезпечення належної реалізації ними своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Першу спробу сформулювати поняття «адміністративна послуга» здійснив В. Авер'янов. На його думку, адміністративна послуга - це передбачена законом розпорядча діяльність уповноважених органів (органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування), що здійснюється за ініціативою фізичних та юридичних осіб і спрямована на реалізацію їхніх прав, свобод та законних інтересів. [21, 10]

Інші вчені (Г. Писаренко, І. Коліушко та інші) вважають, що під терміном адміністративні послуги варто розуміти систему відокремлених і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють відносини, що виникають при реалізації суб'єктивних прав фізичної або юридичної особи (зі їх заявою) у процесі публічно владної діяльності адміністративного органу. [34; 33, 151]

В. Тимощук розглядає адміністративні послуги як спрямовану на забезпечення умов для реалізації суб'єктивних прав фізичної або юридичної особи публічно-владну діяльність адміністративного органу, що здійснюється за заявою особи. [36, 155]

На думку М. Гурковського, адміністративні послуги - це діяльність публічної адміністрації, спрямована на юридичне оформлення умов, котрі визначені законодавством як необхідні для забезпечення належної реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, охоронюваних законом інтересів і виконання обов'язків фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється на звернення цих осіб і офіційними результатами якої є адміністративний (індивідуальний) акт відповідного органу. [29]

Враховуючи викладені вище позиції науковців, можна зробити висновок, що адміністративними послугами є діяльність суб'єктів владних повноважень, яка своїм результатом має позитивний суспільний ефект, тим самим задовольняючи права та інтереси осіб, що звернулися.

У Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади зазначається, що адміністративна послуга - це результат здійснення владних повноважень уповноваженим суб'єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними та юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрації тощо). [16]

Розглядаючи поняття адміністративних послуг окремі науковці виділяють також і ознаки адміністративних послуг.

Наприклад, на думку Ю. Вінникова, адміністративні послуги визначаються наступними ознаками:

- повноваження адміністративного органу щодо надання певного виду послуг визначаються законом;

- владні повноваження щодо надання адміністративних послуг реалізуються органами місцевого самоврядування;

- послуги надаються за зверненням фізичних та юридичних осіб;

- результатом розгляду є адміністративний акт, що має індивідуальний характер;

- надання послуг пов'язане із забезпеченням створення умов для реалізації фізичними та юридичними особами прав свобод і законних інтересів. [24]

І. Б. Коліушко виділяє такі ознаки адміністративних послуг:

1. Адміністративна послуга надається за зверненням фізичної або юридичної особи.

2. Надання адміністративних послуг пов'язане із забезпеченням юридично значущих умов для реалізації суб'єктивних прав конкретної приватної особи.

3. Адміністративні послуги надаються виключно адміністративними органами через реалізацію владних повноважень.

4. Право на отримання особою конкретної адміністративної послуги та відповідне повноваження адміністративного органу має визначатися лише законом.

5. Результатом адміністративної послуги є адміністративний акт -- рішення чи юридично значуща дія адміністративного органу, яким задовольняється звернення особи. [33, 111]

До загальних ознак адміністративних послуг Ю. Куц відносить такі:

1) повноваження щодо ї надання закріплені законом за органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

2) мета надання таких послуг - забезпечення умов реалізації суб'єктивних прав конкретної особи;

3) звернення (заява) фізичної або юридичної особи подаються до органу про надання адміністративної послуги;

4) право на отримання особою конкретної адміністративної послуги та відповідні повноваження адміністративного органу мають бути безпосередньо передбачені законом.

І. Литвиненко до наведеного переліку ще додає ознаку правових відносин, що виникають при реалізації особою своїх суб'єктивних прав в процесі публічно-владної діяльності адміністративного органу для отримання певного результату.

Серед ознак адміністративних послуг також виділяють наступні:

1) адміністративна послуга надається за заявою особи;

2) надання адміністративних послуг пов'язане із забезпеченням умов для реалізації суб'єктивних прав конкретної особи;

3) адміністративні послуги надають адміністративні органи (насамперед, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування ) і обов'язково через реалізацію владних повноважень. Тобто отримати конкретну послугу можна лише у відповідному адміністративному органі. [32]

Концепція розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої владиалежність послуг до адміністративних визначається за такими критеріями: повноваження адміністративного органу щодо надання певного виду послуг визначається законом; послуги надаються адміністративними органами шляхом реалізації владних повноважень; послуги надаються за зверненням фізичних та юридичних осіб; результатом розгляду звернення є адміністративний акт, що має індивідуальний характер (паспорт, свідоцтво, ліцензія, дозвіл тощо); надання послуг пов'язане із забезпеченням створення умов для реалізації фізичними та юридичними особами прав, свобод і законних інтересів. Основними принципами, які повинні враховуватися у процесі розвитку системи надання адміністративних послуг є:

- доступність послуг для всіх фізичних та юридичних осіб;

- дотримання стандартів надання послуг;

- відповідність розміру плати за послуги економічно обґрунтованим витратам, пов'язаними з їх наданням;

- відкритість. [16]

Варто також звернути увагу на те, що на відміну від послуг цивільно-равового характеру (публічного договору) адміністративні послуги характеризуються певними особливостями, наявність яких відрізняє їх від цивільно-правових чи господарських послуг (договорів). До таких особливостей, ознак чи критеріїв відносяться:

а) адміністративні послуги надаються виключно органами владних повноважень -- органами державної влади; уповноваженими на те державними підприємствами, установами, організаціями; органами місцевого самоврядування -- в порядку здійснення ними завдань і функцій в межах, визначених законом;

б) надання адміністративних послуг пов'язане із забезпеченням створення умов для реалізації фізичними чи юридичними особами прав, свобод і законних інтересів шляхом вирішення відповідних процедурних питань;

в) надання адміністративних послуг презюмується (вбачається) за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, тобто має бути безоплатним;

г) компетенція органів владних повноважень щодо надання певного виду послуг визначається законодавством і відповідно до затверджених стандартів.

Всі інші ознаки: надання послуг за зверненням осіб, згода сторін, оплатність, вчасність, простота процедури, зручність, відкритість, задоволеність, безпечність, зручність, ввічливість, доступність, професійність не є ознаками чи особливістю лише адміністративних послуг, а носять характер загальних ознак, які притаманні будь-яким видам послуг -- цивільно-правовим, господарським, медичним, транспортним, будівельним, адміністративним тощо. [31, 80-81]

1.3 Види адміністративних послуг

Зважаючи на те, що адміністративні послуги характеризуються багатогранністю та різноманітністю, важливо також визначити їх види та критерії їх класифікації.

В дисертаційному дослідженні «Адміністративні послуги в Україні: організаційно-правові аспекти Г.М. Писаренко виокремлює такі підстави класифікації адміністративних послуг: 1. За змістом адміністративної діяльності щодо надання адміністративних послуг: а) видача дозволів (на зайняття окремими видами підприємницької діяльності; на проведення мітингів, демонстрацій; на розміщення реклами та ін.), у тому числі акредитація, атестація, сертифікація; б) реєстрація з веденням реєстрів (реєстрація актів громадянського стану, суб'єктів підприємницької діяльності), у тому числі легалізація суб'єктів (легалізація об'єднань громадян); в) легалізація актів (консульська легалізація документів), нострифікація (визнання дипломів, виданих в інших країнах) та верифікація (встановлення достовірності сертифікатів про походження товарів з України); г) соціальні послуги - визнання певного статусу, прав особи (призначення пенсій, субсидій). 2. За рівнем встановлення повноважень щодо надання адміністративних послуг та правового регулювання процедури їх надання, зокрема: а) адміністративні послуги з централізованим регулюванням (закони, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади); б) адміністративні послуги з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади); в) адміністративні послуги зі «змішаним» регулюванням (коли водночас здійснюються централізоване і локальне регулювання). 3. За предметом (характером) питань, за розв'язанням яких звертаються особи до адміністративних органів: а) підприємницькі (або господарські); б) соціальні; в) земельні; г) будівельно-комунальні; д) житлові та ін. [34]

І. Б. Коліушко пропонує таку класифікацію адміністративних послуг:

1. За рівнем встановлення повноважень щодо надання адміністративних послуг та видом правового регулювання процедури їх надання: адміністративні послуги з централізованим регулюванням (закони, акти Кабінету Міністрів); адміністративні послуги з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування); адміністративні послуги зі «змішаним» регулюванням (коли має місце одночасно і централізоване, і локальне регулювання).

2. За критерієм платності: платні послуги; безоплатні послуги.

3. За змістом публічно-службової діяльності щодо надання адміністративних послуг: реєстрація; надання дозволу (ліцензії); сертифікація; атестація; верифікація; нострифікація; легалізація; встановлення статусу тощо.

4. За предметом (характером) питань, щодо вирішення яких звертаються приватні особи: підприємницькі (господарські) послуги; соціальні послуги; земельні послуги; будівельно-комунальні послуги тощо. [33, 153]

В. П. Тимошук визначає одним із критеріїв класифікації можна назвати рівень встановлення повноважень щодо надання адміністративних послуг та правового регулювання процедури їх надання, зокрема:

1) адміністративні послуги з централізованим регулюванням (закони, акти Президента,Кабінету Міністрів та центральних органів виконавчої влади);

2) адміністративні послуги з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади);

3) адміністративні послуги зі «змішаним» регулюванням (коли здійснюється водночас і централізоване, й локальне регулювання). Така класифікація дає змогу виробити кілька правил щодо впорядкування системи надання адміністративних послуг, особливо щодо послуг з локальним регулюванням. [36, 118]

Наступним критерієм класифікації адміністративних послуг, який може мати і теоретичне, і практичне значення, є зміст адміністративної діяльності щодо надання адміністративної послуги. Це зокрема, реєстрація, надання дозволу (ліцензії), сертифікація, атестація, верифікація, нострифікація, легалізація, встановлення статусу тощо. Але часто навіть за однією назвою криється різне змістове навантаження. Так, при реєстрації державного акта про право власності на земельну ділянку первинним є інтерес держави щодо обліку землевласників та гарантування прав останніх, а при реєстрації суб'єктів діяльності первинним є бажання особи отримати дозвіл на зайняття підприємницькою діяльністю. І хоча в усіх справах вчиняється або приймається індивідуальний адміністративний акт, для особи принципово важливим є його остаточне оформлення, наприклад, отримане на руки свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. Тому у визначенні процедури надання адміністративної послуги необхідно орієнтуватися саме на кінцевий результат, якого очікує споживач. Можна класифікувати адміністративні послуги за галузями законодавства, точніше, за предметом (характером) питань, за розв'язанням яких звертаються особи до адміністративних органів. Серед них можна виділити підприємницькі (або господарські), соціальні, земельні, будівельно-комунальні, житлові та інші види адміністративних послуг. [37, 47]

У чинному законодавстві на сьогоднішній день можна виділити такі групи адміністративних послуг:

1) видача ліцензій, дозволів та інших документів дозвільного характеру, сертифікатів, свідоцтв, атестатів, посвідчень;

2) реєстрація (фактів, суб'єктів, прав, об'єктів, у тому числі легалізація суб'єктів і актів (документів), нострифікація та верифікація);

3) інші види діяльності незалежно від назви, у результаті провадження яких заінтересованим фізичним та юридичним особам, а також об'єктам, що перебувають у власності, володінні чи користуванні таких осіб, надається або підтверджується певний юридичний статус та/або факт.

Законодавець визначає, що до адміністративних послуг не належить контрольна діяльність (проведення перевірки, ревізії, інспектування тощо), освітні, медичні та господарські послуги, які надаються органами виконавчої влади, державними підприємствами, установами та організаціями.

Таким чином, проаналізувавши позиції науковців щодо правової природи адміністративних послуг, їх ознак та видів, можна дійти висновку, що під адміністративними послугами необхідно розуміти передбачена законом розпорядча діяльність уповноважених органів (органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування), що здійснюється за ініціативою фізичних та юридичних осіб і спрямована на реалізацію їхніх прав, свобод та законних інтересів.

Аналіз ознак та видів адміністративних послуг, що надаються органами виконавчої влади в Україні дає підстави з впевненістю стверджувати, що певні аспекти діяльності митних органів з надання платних послуг також можна віднести до адміністративних послуг.

Розділ 2. Правові основи надання послуг у сфері митних відносин

2.1 Поняття та види послуг в галузі митної справи

За умови численних ризиків, що виникають у процесі переміщення товарів, предметів, транспортних засобів через митний кордон України, суб'єкти переміщення потребують особливої уваги з боку держави та її органів з метою забезпечення захисту їх прав, свобод та законних інтересів. Адже розвиток зовнішньоекономічних відносин неможливий без належного забезпечення митної справи, що, в свою чергу, передбачає створення митної та навколомитної інфраструктури, забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів громадян шляхом надання відповідних послуг у галузі митної справи. Саме тому запровадження широкого кола адміністративних послуг, що мають право надаватися митними органами стає все більш актуальним і для Державної митної служби України.

Так, відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності митної служби України» № 1209/2003 від 24 жовтня 2003 року пріоритетними напрямами подальшого вдосконалення діяльності митної служби визначено:

- оптимізацію розташування пунктів пропуску через митний кордон України, їх належне облаштування, розвиток митної інфраструктури;

- спрощення митних процедур при переміщенні товарів через митний кордон України з метою гармонізації технологій митного контролю з відповідними технологіями європейських держав;

- посилення боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил шляхом застосування сучасних методів організації боротьби з незаконним переміщенням товарів через митний кордон України, поглиблення співпраці з митними органами іноземних держав та взаємодії з правоохоронними органами України, в тому числі щодо уніфікації статистичних та довідкових баз даних;

- розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства України з питань митної справи та його гармонізації із законодавством Європейського Союзу;

- розширення застосування інформаційних технологій підтримки, супроводу та забезпечення процесів митного контролю та митного оформлення товарів, автоматизованих систем управління в митних органах, оснащення митних органів сучасними технічними засобами митного контролю;

- удосконалення системи управління митними органами, посилення вимог до професійних та моральних якостей їх працівників. [14]

Стосовно поняття послуг в галузі митної справи можна зустріти різні погляди. Наприклад, І.О. Бондаренко в дисертаційному дослідження наводить наступне визначення послуг у галузі митної справи: передбачена законом діяльність митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, що здійснюється за ініціативи фізичних та юридичних осіб, спрямована на реалізацію прав, свобод та законних інтересів у сфері митної діяльності. [22]

Таке визначення відповідає всьому комплексу послуг у сфері митної діяльності: як адміністративних, так і інших; адже крім адміністративних, митні органи можуть надавати послуги цивільно-правового характеру (зберігання товарів на складах митниць тощо, які близькі до цивільно-правової природи тощо).

Наголошує на існуванні адміністративних послуг, що надають митні органи, також І. О. Федотова, на думку якої, впровадження адміністративних послуг у митну діяльність - важливий етап у розвитку Державної митної служби України. Орієнтація на публічно-сервісні відносини в діяльності ДМСУ - це шлях до забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян і суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. [35]

І.І. Світлак, В.К. Гіжевський та І.В. Скірський визначають митні послуги як передбачену законом діяльність митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, а також суб'єктів підприємництва, що здійснюються з ініціативи фізичних та юридичних осіб і спрямована на реалізацію прав, свобод і законних інтересів у галузі митної справи. [27, 36]

Підкреслимо, що мова йде про змістовний характеру взаємовідносин між державними органами, в тому числі митними, та громадянами. Останні мають чіткі, визначені законодавством обов'язки, які повинні виконувати, але в той же час вони мають право очікувати належне обслуговування та створення умов для виконання цих обов'язків. Наприклад, Митний кодекс Європейського Союзу зобов'язує громадян при подачі заяви до митних органів надати їм повну інформацію і всі документи, пов'язані із суттю справи. Однак на цьому обов'язки громадян закінчуються і вступають в силу положення щодо прийняття посадовими особами митних органів обґрунтованого, повного та своєчасного рішення по заявленому питанні. [5]

Л.М. Давиденко надає визначення послуг в галузі митної справи, як результату публічно-владної діяльності посадових осіб митних органів, яка полягає у виконанні на безоплатній або оплатній основі визначених у нормативно-правових актах митних процедур щодо громадян, які переміщують товари та інші предмети через митний кордон України, шляхом створення необхідних юридичних умов для забезпечення реалізації громадянами своїх суб'єктивних прав. [30]

Треба звернути увагу, що під митними послугами розуміються як послуги митних органів, так і послуги з професійного митного посередництва, тобто підприємницька діяльність митних брокерів та митних перевізників. Саме тому вище наведені визначення митних послуг стосуються виключно адміністративних послуг, які уповноважені надавати митні органи.

До листопада 2011 року до переліку платних послуг, які можуть надавати митні органи відносилися:

1. Надання консультацій з питань: поміщення товарів у відповідні митні режими; тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині митного оформлення товарів (робіт, послуг); дослідження (аналізу, експертизи) проб і зразків товарів у митних лабораторіях; класифікації товарів згідно з УКТЗЕД; належності товарів до контрольних списків (наркотики, отруйні та вибухові речовини, товари подвійного використання тощо); митного законодавства та його застосування. 2. Надання консультацій митним брокерам і митним перевізникам з питань посередницької діяльності.

3. Надання текстів опублікованих нормативно-правових актів з питань митної справи.

4. Надання відомостей з ліцензійних реєстрів митних брокерів, митних перевізників, митних ліцензійних складів.

5. Копіювання документів, пов'язаних з митним оформленням товарів (робіт, послуг).

На сьогодні Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року № 1952 Про затвердження переліку платних послуг, що можуть надаватися митними органами втратила чинність відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1202 Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України. [11]

На сьогодні перелік платних послуг, які можуть надавати митні органи відсутній, на відміну від переліку безоплатних адміністративних послуг, які визначаються Наказом ДМСУ від 29 грудня № 1102 Про затвердження Переліку безоплатних адміністративних послуг, які надаються митними органами України, та стандартів їх надання. [13]

Але у проекті Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися митними органами, спеціалізованими митними установами та організаціями, до платних митних послуг віднесені:

І. Державні послуги: 1. Здійснення митного оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів.

ІІ. Адміністративні послуги: 1. Видача ліцензії на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу. 2. Видача ліцензії на право провадження посередницької діяльності митного брокера. 3. Видача ліцензії на право провадження посередницької діяльності митного перевізника.

ІІІ. Господарські послуги: 1. Охорона та супроводження товарів митними органами. 2. Надання консультацій з питань митної справи, а також текстів опублікованих нормативно-правових актів із зазначених питань. 3. Зберігання товарів і транспортних засобів на складах митних органів. 4. Проведення дослідження (аналізу, експертизи) проб і зразків товарів у митній справі з ініціативи особи, яка має повноваження щодо таких товарів. 5. Надання у тимчасове користування місця для розміщення зовнішньої реклами на території пунктів пропуску через державний кордон України. [38]

Правове регулювання видів платних послуг, які можуть надаватися митними органами та їх закріплення в перспективному законодавстві буде розглянуто в наступних розділах.

2.2 Правове регулювання надання посадовими особами митної служби платних консультацій з питань митного законодавства

митний адміністративний право послуга

Надання інформаційно-консультаційних послуг громадянам передбачено Митним кодексом України, а саме Главою 4, ст. ст. 30-33.

В даній главі кодексу йдеться про два види послуг: інформування та консультування.

Визначається, що інформування зацікавлених осіб про митні правила, норми та умови переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України є обов'язком митних органів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. [7] Отже, інформування можна визначити, як діяльність митних органів України з приводу одержання, використання, поширення, зберігання та надання заінтересованим особам митних правил, норм та умов переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Але відповідно до ч.1 ст. 31 Митного кодексу України інформування про нормативно-правові акти з питань митної справи надається митними органами на безоплатній основі, на відміну від консультування з питань митної справи.

Визначається, що митні органи, спеціалізовані митні установи та організації можуть надавати заінтересованим особам, у тому числі на платній основі, консультації з питань митної справи.

Важливими відмінностями від інформування є: по-перше, консультування не є обов'язком митного органу; по-друге, консультування може проводитися як на платній, так і безоплатній основі. Так, митні органи, спеціалізовані митні установи та організації мають право відмовити в наданні інформації, якщо згідно зі статтею 37 Закону України «Про інформацію» офіційні документи, містять у собі:

- інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею; - конфіденційну інформацію;

- інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи; - інформацію, що стосується особистого життя громадян; - документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами та інше), якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;

- інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або нормативними актами; установа, до якої звернуто запит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо він містить інформацію, яка не підлягає розголошенню на підставі нормативного акта іншої державної установи, а та державна установа, яка розглядає запит, не має права вирішувати питання щодо її розсекречення;

- інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств.

Згідно з вимогами статті 36 Закону України «Про інформацію» запитувачі повинні повністю або частково відшкодувати витрати, пов'язані з виконанням запитів щодо доступу до офіційних документів та наданням письмової інформації. Порядок оплати копій запитуваних документів встановлюється державними установами.

Проект Митного кодексу України, який був прийнятий Верховною Радою України 13 березня 2012 року також регулює відносини з питань консультування з питань митної справи. Так, у Главі 3 «Інформування, консультування та попередні рішення з питань державної митної справи».

У ст. 21 визначається, що за зверненнями підприємств та громадян, що переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України або провадять діяльність, контроль за якою відповідно до цього Кодексу покладено на митні органи (заінтересованих осіб), митні органи безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих норм законодавства України з питань державної митної справи. [19]

Важливо відзначити наступні позитивні моменти такої редакції статті:

- визначено поняття «зацікавлені особи»: підприємства та громадяни,що переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення або провадять діяльність, контроль за якою покладено на митні органи;

- чітко визначена безоплатна природа даних послуг;

- чітко визначені питання консультування: питання практичного застосування окремих норм законодавства України з питань державної митної справи.

2.3 Правові засади взяття проб та зразків для проведення експертизи

Правовою підставою для взяття проб та зразків товарів для дослідження (аналізу, експертизи) є ст. ст. 75, 316 Митного кодексу України, а також Постанова Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2002 року № 1862 Про затвердження Порядку взяття (надання) проб і зразків товарів, проведення досліджень (аналізу експертизи) з метою їх митного оформлення, а також розпорядження зразками. А також: Наказом ДМСУ від 14.01.09 № 19 «Про затвердження Порядку взаємодії митних органів із Центральним митним управлінням лабораторних досліджень та експертної роботи при проведенні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів»; Наказом ДМСУ від 18.04.05 № 302 «Про затвердження форми акта про взяття проб і зразків товарів»; Наказом Державної митної служби України від 23.12.02 № 719 «Про затвердження Нормативів відбору проб і зразків товарів для проведення досліджень (аналізу, експертизи).

Визначається, що проведення досліджень здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Метою дослідження (аналізу, експертизи) проб і зразків товарів є вирішення питань:

1) визначення коду товару згідно з УКТЗЕД ;

2) ідентифікації (визначення фізичної та хімічної структури і складу) товару, а також сировини після проведення операцій з її переробки;

3) належності товарів до наркотичних засобів, сильнодіючих чи отруйних речовин;

4) віднесення товарів до контрольних списків, що обмежують імпорт або експорт цих товарів (товари подвійного або військового призначення);

5) належності товару до предметів, що мають художню, історичну та археологічну цінність;

6) достовірності даних, зазначених у сертифікаті про походження товару з України. [17]

Взяття проб і зразків можлива лише за вмотивованим письмовим розпорядженням керівника митного органу або його заступника.

Взяття (надання) проб і зразків товарів, що перебувають під митним контролем, уповноваженими особами органів державного контролю здійснюється з дозволу керівника митного органу або його заступника у присутності посадової особи митного органу і власника товару або декларанта чи уповноваженої ним особи.

Митні органи мають право ознайомлюватися з результатами проведених досліджень узятих власником товару або декларантом чи уповноваженою особою органу державного контролю проб і зразків товарів, що перебувають під митним контролем. Митним органам також повинні надаватися копії документів про результати таких досліджень (аналізів, експертизи).

Проби і зразки, в тому числі пошкоджені, та техніко-технологічна документація належать їх власникам. Після закінчення дослідження (аналізу, експертизи) проби і зразки з урахуванням визначених термінів, повертаються власникові або уповноваженій ним особі на їх усну або письмову вимогу з оформленням відповідного акта. Техніко-технологічна документація, яка відбиралась для проведення досліджень (аналізу, експертизи) класифікації товарів, верифікації сертифікатів про походження товарів з України та їх митного оформлення, повертається власникові або уповноваженій ним особі після закінчення митного оформлення товарів або після надання митному органу копій документів та їх порівняння посадовою особою митного органу з пакетом документів. Копії документів залишаються в архіві митного органу.

Взяття проб і зразків оформлюється актом, який складається в трьох примірниках, які підписуються посадовою особою митного органу, що взяла проби і зразки, власником товару або декларантом чи уповноваженою ним особою, спеціалістом лабораторії, якщо він бере участь у процедурі взяття проб і зразків, і залученими до процедури понятими.

Треба звернути увагу, що для деяких видів товарів, Державною митною службою розробляються методичні рекомендації щодо відборі проб і зразків даних товарів. Наприклад, Листом ДМСУ від 19.03.2012 № 19/1-10.2/1572-ЕП Щодо надання методичних рекомендацій визначені Методичні рекомендації щодо відбору проб та зразків бою абразивних, вогнетривких та периклазових матеріалів; Методичні рекомендації По відбору проб та зразків панелей, плит, плиток, блоків та аналогічних виробів з рослинних волокон, соломи або стружки, тріски, частинок тирси агломерованих з цементом, гіпсом або іншими мінеральними речовинами; Методичні рекомендації щодо відбору проб і зразків мінеральної вати, скловолокна та виробів з нього. [20]

Проект Митного кодексу України також неодноразово звертає увагу на процедуру відібрання проб та зразків товарів. Так, ч. 4 ст. 47 встановляю, що з метою встановлення достовірності даних, зазначених у сертифікаті про походження товару з України, митні органи можуть проводити дослідження (аналіз, експертизу) проб (зразків) такого товару; ч. 2 ст. 127 встановлює, що взяття проб та зразків товарів є однією з процедур, які можуть здійснюватися з товарами в режимі митного складу, а також Глава 50 «Митні експертизи», яка врегульовує питання процедуру відібрання проб та зразків товарів, операції з ними. [19]

2.4 Здійснення охорони і супроводження товарів митними органами

Стаття 161 Митного кодексу України визначає, що заходами гарантування доставки до товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом до митного органу призначення є: 1) надання власником (уповноваженою ним особою) гарантій митним органам; 2) охорона і супроводження товарів митними органами; 3) перевезення товарів митним перевізником; 4) перевезення на умовах конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенції МДП 1975 року).

Статтею 163 визначаються положення щодо охорони і супроводження товарів митними органами. Зазначається, що охорона і супроводження здійснюється як при внутрішньому, так і при прохідному транзиті. За охорону і супроводження товарів митними органами справляється відповідна плата в розмірі, що не перевищує фактичних затрат митних органів. Отже, охорона і супроводження товарів митними органами є платною послугою, яку вповноважені надавати митні органи.

Організацію та порядок охорони та супроводження товарів митними органами визначено Наказом ДМСУ від 20.08.2003 № 565 Про затвердження Інструкції про організацію та порядок охорони й супроводження товарів підрозділами митної варти Державної митної служби України.

Охорона й супроводження товарів застосовуються на засадах добровільного їх обрання власником товарів (уповноваженою ним особою) як альтернатива надання митним органам гарантій щодо доставки цих товарів до митного органу призначення чи перевезення на умовах Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 року. Охорона і супроводження не застосовується при перевезенні товарів митним перевізником.

Загальне керівництво організацією охорони й супроводження товарів підрозділами митної варти, контролю за їх переміщенням територією України та доставкою в митниці призначення здійснює начальник Департаменту боротьби з контрабандою, аналізу ризиків і протидії корупції. Начальник митниці відправлення після отримання розпорядження про охорону й супроводження товару митною вартою укладає договір між митним органом та перевізником про охорону й супроводження товару підрозділом митної варти митниці. Договір є підтвердженням обрання перевізником саме цієї форми гарантування доставки товару в митницю призначення. Плата за охорону й супроводження товару вноситься до або на момент його оформлення в митниці відправлення.

Охорона й супроводження товару підрозділом митної варти здійснюються на підставі плану-завдання на охорону й супроводження товар підрозділом митної варти.

Після прибуття в зону митного контролю на місце прийняття товару, що підлягає охороні й супроводженню, старший групи охорони й супроводження підрозділу митної варти відрекомендовується старшому зміни пункту пропуску (вантажного відділу) та підтверджує свої повноваження пред'явленням плану-завдання на охорону й супроводження товару підрозділом митної варти.

Про всі недоліки, виявлені під час прийняття транспортних засобів з товаром і документів на них під охорону й супроводження, старший групи охорони й супроводження доповідає старшому зміни пункту пропуску (вантажного відділу) митниці відправлення й начальникові підрозділу митної варти та в межах своєї компетенції вживає заходів до їх усунення. До усунення всіх недоліків охорона й супроводження не розпочинаються.

Прийняття-передання транспортних засобів з товаром здійснюється тільки в пунктах (для митниці призначення - місцях прибуття відповідно до Переліку місць прибуття автотранспорту, затвердженого наказом Держмитслужби України від 15.11.99 № 721, визначених у розпорядженні про охорону й супроводження товару підрозділом митної варти та плані-завданні на охорону й супроводження товару підрозділом митної варти.