Главная
База знаний "Allbest"
Государство и право
Контрольні повноваження Антимонопольного комітету України
Контрольні повноваження Антимонопольного комітету України
Місце та роль Антимонопольного комітету України в системі органів виконавчої влади, його функції, напрямки діяльності й система органів. Державний контроль як функція управління у сфері конкуренції. Шляхи удосконалення конкурентного законодавства України.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 01.04.2015 |
| Размер файла | 167,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Строк давності притягнення до відповідальності за:
1) неподання інформації АМК, його територіальному відділенню у встановлені органами АМК, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;
2) подання інформації в неповному обсязі АМК його територіальному відділенню у встановлені органами АМК головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;
3) подання недостовірної інформації АМК, його територіальному відділенню;
4) створення перешкод працівникам АМК, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації, становить 3 роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
Строк давності притягнення до відповідальності за недобросовісну конкуренцію становить 3 роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення [8].
У процесі розгляду справи органи АМК за поданою суб'єктом господарювання заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:
1) заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів;
2) обов'язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.
Попереднє рішення може бути оскаржене в порядку у п'ятнадцятиденний строк з дня його одержання. Цей строк не може бути поновлено.
За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи АМК приймають рішення, в тому числі про:
1) визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
2) припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
3) зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;
4) визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;
5) примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;
6) накладення штрафу;
7) блокування цінних паперів;
8) усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
9) скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно з чинним законодавством;
10) оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації АМК чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;
11) закриття провадження у справі.
Чинним законодавством також передбачена кримінальна та адміністративна відповідальність за недобросовісну конкуренцію.
Відповідно до ст.12 ГПК України справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції підвідомчі господарським судам. Так, зокрема, господарськими судами розглядаються справи за позовами органів АМК про стягнення із суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства.
Справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМКУ заявником, відповідачем чи третьою особою також підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами ГПК України. Згідно з ч.1 ст.60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду в двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлений [69, c.186-207].
2.3 Право доступу до інформації в механізмі реалізації державного контролю у сфері конкуренції
Питання доступу до інформації регулюються різними нормативно-правовими актами України, серед яких: Конституція України, закони України "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації", "Про державну таємницю" та ін.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про інформацію", інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді [15].
Закон України "Про захист економічної конкуренції", також, надає визначення поняття інформація, відповідно до якого інформація - це відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості [7].
Частина 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначає обов'язкові вимоги, щодо обмеження доступу до інформації:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні [16].
Особливості реалізації права на інформацію Антимонопольним комітетом є те, що:
1) Органи Антимонопольного комітету України у здійсненні наданих їм повноважень не обмежені у виборі джерела отримання інформації
2) Органи Антимонопольного комітету України мають право запитувати у суб'єкта господарювання інформацію і у тих випадках, коли вона не стосується його основного виду діяльності і складає комерційну таємницю або коли це є необхідним при розгляді заяв чи справ про порушення конкурентного законодавства
3) Обов'язок подання інформації у визначених антимонопольними органами строках покладається як на суб'єктів господарювання, так і на органи державної влади та управління.
Відповідно до Закону України "Про Антимонопольний комітет України", державний уповноважений АМК чи голова територіального відділення в частині доступу до інформації мають право:
1) Безперешкодно входити на підприємства, в установи та організації за службовим посвідченням та мати доступ до документів та інших матеріалів, необхідних для проведення перевірки, якщо інше не передбачено законом.
2) Вимагати усних та письмових пояснень посадових осіб та громадян.
3) Вимагати для перевірки дотримання законодавства необхідні документи та інформацію.
Інформація з обмеженим доступом, одержана Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у процесі здійснення своїх повноважень, використовується ними виключно з метою забезпечення виконання завдань, визначених законодавством про захист економічної конкуренції, і не підлягає розголошенню.
Суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції [6].
Види порушень права на інформацію суб'єктами господарювання відповідно до ст.251 Господарського кодексу України є:
1) Неподання інформації.
2) Подання інформації в неповному обсязі.
3) Подання недостовірної інформації.
4) Створення перешкод доступу до інформації під час проведення: а) перевірок; б) вилучені та накладенні арешту на майно, документи чи носії інформації [2].
У разі вчинення таких порушень, накладається штраф у розмірі до 1% доходу (виручки) від реалізації продукції за останній звітній рік.
Строк притягнення до відповідальності - три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого - з дня закінчення вчинення порушення [7].
На сьогодні, існує проблема законної реалізації АМК своїх повноважень, щодо доступу до інформації, а саме в сфері банківської таємниці. Про що, йдеться у зверненні Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до Конституційного Суду України від 14 вересня 2014 року. Дане звернення полягає в необхідності офіційного тлумачення положень статті 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у взаємозв'язку з положеннями пункту 3 частини першої статті 62 Закону України "Про банки та банківську діяльність".
Необхідність такого тлумачення обґрунтовується наступним.
Так, ч.1 ст.1076 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України визначено обов'язок банку гарантувати таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом про банки.
В силу положень ч.2 ст.4 ЦК України, інші закони не можуть суперечити ЦК України [3].
Визначення "банківської таємниці" наведене в ч.1 ст.60 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої інформація та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку є банківською таємницею.
В силу ж ч.2 ст.60 Закону України "Про банки та банківську діяльність", банківською таємницею, зокрема, є:
1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;
2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) системи охорони банку та клієнтів;
5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Порядок розкриття банківської таємниці визначений ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність", в п.3 ч.1 якої зазначено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України - на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.
З п.3 ч.1 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність" однозначно випливає, що даною правовою нормою встановлено вичерпний обсяг інформації, яка розкривається комерційними банками на вимогу органів Антимонопольного комітету України, а саме встановлено обмеження по операціях за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу [17].
Також, слід зауважити, що в силу імперативних приписів ч.1 ст.56 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк видає нормативно - правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковим для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб [18].
Одним з таких нормативно - правових актів і є Правила зберігання захисту, використання та розкриття банківської таємниці, відповідно до яких, банк відмовляє в розкритті інформації, що містить банківську таємницю, якщо за своєю формою або змістом вимога відповідного державного органу не відповідає нормам ч.2 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність".
В той же час, згідно з п.5 ст.17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", голова територіального відділення Антимонопольного комітету України наділений, зокрема, такими повноваженнями: при розгляді заяв та справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно - господарського управління та контролю, їх посадових осіб, і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Статтею 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Невиконання розпоряджень, рішень, та вимог органу АМК, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Статтею 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що суб'єкти господарювання, інші юридичні особи, їх посадові особи та працівники зобов'язані на вимоги голови територіального відділення Антимонопольного комітету України подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання територіальним відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції [6].
При цьому, п.13 ч.1 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначає, що неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно правовими актами строки є одним з видів порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наслідком чого є, як то передбачено ч.1 ст.52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накладення штрафу у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф [7].
З аналізу наведених положень антимонопольно-конкурентного законодавства випливає, що законодавець, наділив голову територіального відділення АМК України правом витребувати від суб'єктів господарювання банківську таємницю не зазначаючи при цьому, в яких обсягах така інформація може запитуватися та чи повинні голови територіальних відділень АМК України враховувати приписи Закону України "Про банки та банківську діяльність".
Тому на практиці маємо те, що голови територіальних відділень АМК України витребують від комерційних банків банківську таємницю будь-якого характеру, нехтуючи встановленим п.3 ч.1 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність" обмеженням на можливість витребування лише інформації по операціях за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу. При цьому, направляючи заявлені вимоги до банківських установ, голови територіальних відділень АМК України керуються спеціальним законом, який регулює діяльність органів АМК України - Законом України " Про Антимонопольний комітет України" та який не встановлює будь-яких обмежень щодо витребування від комерційних банків банківської таємниці лише певного характеру.
Судова практика склалася таким чином, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди першої, апеляційної та касаційної інстанції дійшли висновку про те, що витребування головою територіального відділення АМК України інформації від комерційних банків, що виходила за межі п.3 ч.1 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність" було цілком правомірним, а тому неподання такої інформації підпадає під ознаки порушення, встановленого п.13 ч.1 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
На підставі викладеного, існує нагальна необхідність в наданні Конституційним судом України офіційного тлумачення приписів ст.22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у взаємозв'язку з п.3 ч.1 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність" в аспекті можливості і правомірності витребування головами територіальних відділень АМК інформації, що становить банківську таємницю, та яка виходить за межі, встановлені п.3 ч.1 ст.62 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а також можливості і правомірності дій комерційного банку по наданню витребуваної інформації в таких випадках [43].
Розділ 3. Шляхи удосконалення конкурентного законодавства України
Один із основоположних принципів ринкової економіки - це вільна конкуренція товаровиробників.
Термін "конкуренція" (competition, concurrence) походить від латинського слова "concurentia" (від concurrere) - стикатися.
Взагалі, конкуренція є змагальністю господарюючих суб'єктів, коли їх спільні дії ефективно обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови обігу товарів на даному ринку і стимулюють виробництво тих товарів, які потрібні споживачеві. Конкуренція - це економічна боротьба між підприємцями за кращі умови господарювання: за найбільш вигідні умови виробництва і реалізації продукту і отримання максимального доходу. Конкуренція є ефективно діючим механізмом змагання на ринку. Саме дія механізму конкуренції примушує всіх учасників ринкового господарства не зупинятися на досягнутому, а перебувати в постійному пошуку нових можливостей. Конкуренція діє як примусова сила, примушуючи підприємців боротися за збільшення прибутку шляхом пошуку нових форм і методів виробництва, використання новітньої технології, нових способів організації й управління [32, c.704].
Тому, у зв'язку з розвитком господарської діяльності та посиленням конкуренції важливість захисту від антиконкурентних дій у сфері економічної конкуренції значно зростає. Законодавство про захист економічної конкуренції, спрямоване на підтримку та охорону конкурентних відносин на ринку, має пріоритетне значення у захисті від антиконкурентних дій.
З точки зору українського законодавства, конкурентне право можна охарактеризувати як галузь права, що цілком ґрунтується на нормах законодавства про захист економічної конкуренції.
На думку Удалова Т.У., термін "законодавство про захист економічної конкуренції" має широке тлумачення. По-перше, він підкреслює кінцеву та позитивну мету правового регулювання - створення умов для розвитку підтримки та захисту економічної конкуренції. Це принципово відрізняє термін "законодавство про захист економічної конкуренції" від терміна "антимонопольне законодавство”, який мав негативний відтінок та не зовсім чітко визначав цілі правових норм і засобів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції (в Україні монопольне становище не заборонено, заборонено лише зловживання ним). По-друге, термін "законодавство про захист економічної конкуренції" застосовують для визначення правового регулювання конкуренції та інших тісно пов'язаних з нею суспільних відносин. У такому розумінні цей термін охоплює правові інститути публічно-правового і приватно-правового характеру. Вони покликані врегулювати цілий комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі розвитку конкуренції, її захисту та участі в ній підприємців [67, c.100]
Зараз, коли конкурентне законодавство в Україні сформувалося, особливо важливим є його розвиток і удосконалення у напрямку забезпечення ефективного правового захисту від дій у конкуренції, що порушують встановлені правила конкурентної поведінки [40, c.91-94].
Конкурентне законодавство представляє собою законодавчо закріплені основні правила діяльності на ринку господарюючих суб'єктів, органів державної влади та управління.
Основними завданнями конкурентного законодавства є:
а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці;
б) зняття всіх перешкод на шляху активізації конкуренції на правовій основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб'єктів ринку, центральних органів влади та управління, диктат суб'єктів господарювання;
в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за монопольні дії та порушення правил чесної конкуренції;
г) захист інтересів малого та середнього підприємництва від свавілля крупного бізнесу;
д) створення умов для розвитку національного господарства [63, c.125].
Підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом та необхідність подальшої гармонізації українського законодавства з європейським ставлять перед АМКУ декілька ключових задач. Слід зазначити основні:
По-перше, це підготовка нормативно-правових актів, пов'язаних із запровадженням нещодавно прийнятого Закону "Про державну допомогу суб'єктам господарювання". Боротьба за прийняття цього закону велася близько 10 років. Його відсутність донедавна гостро критикувалася нашими європейськими партнерами.
По-друге, необхідно прийняти закон, яким внести зміни до правил економічної концентрації суб'єктів господарювання. Залишається невирішеним питання щодо підвищення порогових показників, при яких суб'єкти мають прийти до Антимонопольного комітету за отриманням дозволу на концентрацію. Тобто під час злиття суб'єкти господарювання мають одержати у комітету дозвіл на економічну концентрацію. Щороку АМК розглядає більш ніж півтисячі подібних заяв. Це доволі багато для України і свідчить про те, що так звані порогові показники економічної концентрації, прийняті ще у 2001 році, у нас занижені. Минуло вже більше 13 років, рівень української економіки та валовий національний продукт значно зріс, тому порогові показники треба істотно підняти. Варто також розробити спрощену процедуру прийняття рішень щодо економічної концентрації та інших процедур АМК, усунувши так звану корупційну складову, тобто знівелювати можливість чиновників незаконно впливати на прийняття рішень.
І третє важливе завдання - об'єднання всіх антимонопольних процедур у єдиний нормативно-правовий документ. Існує розроблений проект Конкурентно-процесуального кодексу, який згодом набув форми Закону "Про забезпечення доказів у справах, що розглядаються органами Антимонопольного комітету". Цей документ повністю врегулює всю процедуру діяльності АМК, зробить роботу комітету прозорою і відкритою.
Конкуренція є запорукою розвитку ринкових відносин та економіки в цілому. Сторони Угоди про асоціацію з ЄС розуміють, що одну з вагомих ролей у розвитку взаємовигідного економічного співробітництва відіграє застосування антимонопольних механізмів на принципах прозорості, своєчасності та недискримінаційності. Тому один з розділів Угоди присвячений вимогам до конкуренційного законодавства.
Забезпечення принципу прозорості неможливе без прийняття та оприлюднення документу, що встановлював би принципи калькуляції та застосування штрафних санкцій до порушників законодавства. Наразі, як відомо, передбачена лише гранична межа штрафних санкцій (до 1%, 5% чи 10% річного доходу суб'єкта господарювання в залежності від виду порушення), що можуть бути накладені органами АМКУ.
Відсутність нормативно закріплених принципів калькуляції штрафних санкцій призводить до того, що відповідачі не можуть у повній мірі реалізувати своє право на захист у справах про порушення. Це пояснюється тим, що вони не розуміють, які фактори можуть пом'якшити їхню відповідальність, та не мають гарантій зменшення розміру можливого штрафу в разі, наприклад, визнання порушення, усунення його наслідків, сприяння розслідуванню тощо.
Поява методики розрахунку штрафних санкцій може запустити в дію й процедуру leniency - механізму звільнення від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій особи, що раніше за інших учасників таких дій добровільно повідомила про це органи АМК та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі. В країнах ЄС така процедура є одним із основних засобів розслідування картелів. В Україні ж вона хоча й передбачена законодавчо, однак на сьогоднішній день не знайшла активного застосування.
Однією із причин непопулярності даної процедури в нашій країні є, на наш погляд, відсутність методики калькуляції штрафних санкцій за порушення конкуренційного законодавства. Суб'єкти господарювання, що вчинили антиконкурентні узгоджені дії, не можуть виважено оцінити потенційний штраф, що їм загрожує, й порівняти його з тими негативними наслідками, що можуть настати в разі звернення до АМК із заявою про звільнення від відповідальності й викриття своїх "партнерів" по картелю. Безумовно, це не єдина проблема, що заважає застосуванню процедури leniency, однак хочеться вірити, що її розв'язання дасть поштовх до вирішення й інших.
Крім того, законодавчо не закріплено можливість зменшення штрафних санкцій у випадках, коли порушення вчинено вперше, коли порушник розкаявся та самостійно вжив заходів для усунення наслідків порушення тощо.
Тому вчена Чернелевська О.Л. пропонує доповнити статтю 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" таким змістом:
"Розмір штрафу може бути зменшений органами Антимонопольного комітету у разі, коли порушення вчинено вперше і порушник до завершення розгляду справи про порушення вжив заходів для усунення наслідків порушення, коли порушення було спричинене змінами у законодавстві, у разі, коли мали місце лише наміри вчинити певні дії, але ці дії не заподіяли шкоди конкуренції. Зменшення розміру штрафу не може перевищувати половини розміру штрафу, встановленого законодавством" [42, додаток 4]
Ще одним із документів, запровадження яких прямо вимагається Угодою, є принципи оцінки горизонтальних угод. Ні для кого не секрет, що саме вони можуть мати найбільш суттєвий вплив на конкуренцію на відповідних ринках, тому поява єдиної політики оцінки таких угод також є важливим кроком у забезпеченні прозорості застосування конкуренційного законодавства.
Крім того, Угода передбачає забезпечення процесуальної справедливості та права на захист відповідачів у справах про порушення. Так, стороні, що обвинувачується у порушенні конкуренційного законодавства, має бути гарантоване право бути заслуханою особами, які розслідують справу, надавати будь-які докази, заявляти клопотання. Держава також має забезпечити існування незалежної системи оспорювання рішень АМК.
Безумовно, Угода не конкретизує, які саме зміни мають бути внесені у законодавство з метою удосконалення процедури розгляду АМК справ про порушення - це має бути вирішено законодавцем на власний розсуд. У той же час, ми розуміємо, що процедура розгляду справ Антимонопольним комітетом носить квазісудовий характер, тому в цих справах варто проводити певну аналогію з судовим процесом. Так, відповідачі у жодному випадку не можуть бути обмежені у праві давати пояснення, знайомитися з матеріалами справи, подавати клопотання, отримувати роз'яснення від АМК тощо. На сьогоднішній день відомі випадки, коли відповідачі дещо обмежуються у своїх правах. Наприклад, досить часто їм не дозволяється фотографувати матеріали справи під час ознайомлення, або не забезпечується їхнє право бути заслуханими під час участі у слуханнях. Тому доцільно доопрацювати нормативні акти, що регулюють розгляд порушень конкурентного законодавства антимонопольними органами, що буде сприяти забезпеченню прав відповідачів та беззаперечно якісному, швидкому і економічному розгляду справ.
Також хочу відзначити, що результативність конкурентної політики України не є цілком задовільною. Монопольні структури не просто зловживають, а дедалі зухваліше зловживають своїм становищем. Системи тепло - та водопостачання, телекоми, залізниці, різного роду посередницькі структури просто ставлять на коліна своїх споживачів. Внаслідок цього не тільки погіршується якість наданих ними послуг, а й розкручується спіраль підвищення цін у всіх сферах. Органи влади, які повинні всіляко сприяти формуванню конкурентного середовища, створенню рівних умов для всіх підприємців, на кожному кроці встановлюють непереборні бар'єри на їхньому шляху. Самі підприємницькі структури теж часто порушують правила конкуренції шляхом змов між собою про обмеження цін, розподіли ринків, поводять себе вкрай некоректно по відношенню одне до одного [39, c.17].
На мою думку, вирішити дані питання можливо використовуючи понад віковий досвід конкурентної політики розвинених ринкових країн. Тому при доопрацюванні конкурентного законодавства необхідно використовувати, у першу чергу, досвід США, Франції, Японії, а також інших країн, конкурентне законодавство яких створювалося в схожих умовах і позитивно вплинуло на розвиток внутрішнього товарного ринку країни. І вчитись краще не на своїх помилках, а на помилках інших.
Враховуючи такий досвід, конкурентне законодавство повинне бути більш жорстким, що може виражатися в:
а) більш широкому використанні принципу заборони. Дії, заборонені законом, можуть бути визнані правомірними, якщо суб'єкти господарювання доведуть, що їхні угоди, погоджені дії сприяли або будуть сприяти вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару, техніко-технологічному, економічному розвитку, розвитку малих або середніх підприємств, оптимізації експорту чи імпорту товарів, розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари, раціоналізації виробництва. Звуження принципу контролю і регулювання на користь принципу заборони є позитивною новацією;
б) обмеженні кількості винятків із чинного конкурентного законодавства.
Сьогодні конкурентне законодавство містить велику і не завжди виправдану кількістю винятків для суб'єктів малого бізнесу, постачальників товарів та власників інтелектуальних прав (статті 7, 8, 9 Закону України "Про захист економічної конкуренції");
в) повинна бути створена система органів, відповідальних за проведення конкурентної політики, оскільки сьогодні це питання вирішене декларативно.
Важко налагоджуються взаємовідносини органів, відповідальних за проведення конкурентної політики, у першу чергу АМК, господарських судів, органів, що здійснюють контроль за діяльністю природних монополій, органів державної виконавчої влади.
Також необхідно при доопрацюванні конкурентного законодавства враховувати історичні особливості формування конкурентного законодавства, тобто повну відсутність конкуренції в ряді галузей у період його створення, у зв'язку з чим першочергове значення необхідно приділяти нормам, що стимулюють розвиток конкуренції. В даний час конкурентним законодавством дані галузеві норми практично не розроблені [42, 146-148].
Одним із пріоритетних напрямів діяльності АМК відповідно до річного звіту 2013 року є вжиття заходів щодо сприяння виконанню рекомендацій, наданих Конференцією ООН з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) за результатами здійсненого у 2013 році Огляду політики та законодавства у сфері конкуренції в Україні.
У зв'язку з цим, Указом Президента було затверджене завдання з розробки Загальнодержавної програми розвитку конкуренції в Україні на десятилітній період. Правовим підґрунтям для розробки зазначеної Програми є Господарський кодекс України, яким передбачено, що держава реалізує антимонопольно-конкурентну політику на основі загальнодержавних програм.
Відправною точкою розробки концепції Програми стало визначення проблем, які заважають розвитку конкуренції. Ці проблеми були виявлені та систематизовані за результатами наукових досліджень, практики правозастосування та досліджень стану відповідних ринків, що здійснювалися АМКУ. Ці напрацювання покладені в основу концепції Програми, яка вже затверджена Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до концепції Програми вона спрямована на:
створення ефективного конкурентного середовища;
забезпечення умов для ефективного функціонування ринків;
удосконалення антимонопольного регулювання;
підвищення дієвості захисту конкуренції.
Для реалізації зазначеної мети Програма має передбачати заходи:
для ринків з конкурентною структурою, але за відсутності на них значної конкуренції - створення передумов виникнення і розвитку ефективного конкурентного середовища;
для ринків з конкурентною структурою і ознаками значної конкуренції - удосконалення державної політики захисту конкуренції, у тому числі подальшу гармонізацію законодавства про захист конкуренції із законодавством ЄС;
для ринків, які на сьогодні не мають конкурентної структури - підвищення ефективності державного регулювання цих ринків.
Крім того, Програма має передбачати:
створення системи моніторингу стану і тенденцій розвитку конкуренції на ринках;
запровадження практики періодичних доповідей про стан конкуренції на товарних ринках;
формування в українському суспільстві однозначного сприйняття конкуренції як суспільної цінності;
забезпечення активної участі інститутів громадянського суспільства в захисті і розвитку добросовісної конкуренції.
Очікуваними результатами реалізації Програми мають бути:
зниження рівня монополізації товарних ринків;
інтенсифікація вступу на ринки нових суб'єктів господарювання;
мінімізація негативного впливу на конкуренцію рішень органів влади;
гармонізація законодавства про захист конкуренції із законодавством ЄС;
підвищення обізнаності суспільства про переваги конкуренції.
Прийняття Україною Загальнодержавної програми розвитку конкуренції в Україні на 2014 - 2024 роки створює чудову нагоду для прийняття реформ, безпосередньо пов'язаних з АМК, і для більш масштабної переорієнтації економічної системи України до більш конкурентоспроможного, ринкового підходу.
Конференцією ООН з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) були адресовані такі рекомендації законодавцям:
1. Попередження ухилення від обов'язку зі сплати штрафів.
Рекомендується внести поправки у закон з метою запобігання можливості для порушників уникати відповідальність сплачувати штрафи шляхом ліквідації існуючих суб'єктів господарювання та реєстрації нових підприємств.
2. Посилення слідчих повноважень АМК.
Рекомендується визначити на законодавчому рівні детальні процедури реалізації повноважень АМК для проведення раптових перевірок з метою обшуку службових приміщень і вилучення доказів щодо можливих порушень
законодавства у сфері конкуренції.
3. Збільшення свободи дій у визначенні пріоритетів.
Рекомендується внести поправки у закон з метою надання АМКУ більшої свободи у визначенні необхідності порушення справи після отримання належним чином отриманої скарги, та визначення справ, які будуть розслідуватися відповідно до повноважень, наданих ЗПЗЕК та ЗПЗНК.
4. Визначити антиконкурентну змову на торгах як порушення у законі про державні закупівлі.
Рекомендується внести поправки в закон про держзакупівлі з метою встановлення безумовної відповідальності за змову під час торгів для її учасників та санкцій у вигляді штрафів і дискваліфікацій для порушників.
5. Переглянути програму пом'якшення відповідальності з метою зменшення штрафів для сторін, які надають інформацію не першими.
Рекомендується внести поправки в закон, щоб дозволити АМКУ знижувати штрафи або інші санкції для сторін, які хочуть брати участь у програмі зменшення відповідальності, але звертаються не першими.
6. Уточнення юрисдикції судів для покращення спеціалізації.
Рекомендується внести зміни до законодавства, які забезпечать:
кращу спеціалізацію судів для розгляду справ про конкуренцію;
можливість оскарження рішень АМКУ у справах про конкуренцію в першій інстанції лише в господарських або адміністративних судах.
7. Уточнення закону про держзакупівлі
Рекомендується:
розділити повноваження АМКУ та Міністерства економічного розвитку і торгівлі таким чином, щоб між ними не було перетину;
Міністерство має зосередитися на здійсненні регуляторної функції, тоді як АМК має бути уповноваженим органом з розгляду скарг;
для забезпечення правової визначеності необхідно внести зміни у визначення терміну "моніторинг" таким чином, щоб МЕРТ займалося лише економічним аналізом ефективності процедур державних закупівель;
порядок реалізації функції моніторингу МЕРТ має бути визначений у первинному законодавстві (Законі України "Про здійснення державних закупівель").
8. Підвищення ефективності контролю за концентраціями.
Рекомендується внести поправки у законодавство, які заборонять здійснення концентрації суб'єктам господарювання, що приховують реального власника, використовуючи реєстрацію в офшорних зонах, а також підвищать порогові показники отримання дозволів на здійснення концентрації.
9. Об'єднання в АМКУ ресурсів і повноважень, що стосуються роботи АМКУ.
Рекомендується:
розглянути питання про передачу АМКУ ресурсів, які в даний час використовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі на державний контроль за цінами (Державну цінову інспекцію),
розглянути питання про передачу АМКУ функцій і ресурсів Державного комітету у справах захисту прав споживачів. Рекомендації які адресовані до Уряду:
1. Заснувати постійний комітет з економічної ефективності.
Рекомендується, щоб прийняття Загальнодержавної програми розвитку конкуренції було використане як нагода для формування постійного комітету, який готуватиме періодичні оцінки стану конкуренції в економіці України і проводитиме дослідження, пов'язані з поліпшенням умов конкуренції.
2. Усунення причин, а не симптомів неефективної конкуренції: як приклад, ситуація з контролем цін.
Рекомендується визначити у Загальнодержавній програмі розвитку конкуренції бачення щодо основних структурних бар'єрів для конкуренції, усунення яких дозволить ефективніше перерозподілити ресурси АМКУ, що зосереджені на боротьбі з завищеням цін та інших питаннях цінового контролю.
3. Усунення непрозорості у сфері держзакупівель.
Рекомендується створити прозору систему держзакупівель шляхом впровадження електронних закупівель на основі найкращих міжнародних практик.
В сфері удосконалення законодавства АМКУ рекомендовано забезпечити підтримку запропонованих поправок до конкуренційного права у Верховній Раді. Тобто рекомендується забезпечити підтримку запропонованих поправок до Закону України "Про захист економічної конкуренції" у Верховній Раді, включаючи поправки, які збільшать порогові показники отримання дозволів на здійснення концентрацій, з тим щоб забезпечити зосередження уваги на трансакціях, які можуть становити реальну небезпеку для конкуренції.
Також до АМКУ було рекомендовано
1. Створення механізмів поліпшення і формалізації відносин з галузевими регуляторами.
АМКУ рекомендується створити офіційні механізми для покращення своїх відносин і співробітництва з галузевими регуляторами. Це можна забезпечити шляхом створення робочих груп за участю представників відповідних організацій або підписання меморандумів про взаєморозуміння з відповідними регулюючими органами.
2. Посилення механізму контролю за виконанням накладених зобов'язань.
Рекомендується:
АМКУ має розробити електронну базу даних, яка буде містити записи про всі накладені зобов'язання, їх виконання, а також всі зміни прав власності або статусу сторін, на які поширюються відповідні зобов'язання;
АМКУ має в рамках процедур повсякденної практики вимагати від сторін, на які накладено зобов'язання, надавати періодичні звіти про стан їх виконання та зміни у правах власності;
3. Розробити програму оцінки.
Рекомендується наступне:
АМКУ має розробити програму регулярної оцінки застосуванняконкурентного законодавства;
у програмі оцінки має бути відповідальний приділена увага моніторингу ефективності переглянутої програми пом'якшення відповідальності.
5. Посилити взаємодію зі ЗМІ
АМКУ має посилити взаємовідносини зі ЗМІ, розробити медіа-план для охоплення більшого кола ЗМІ та проводити постійні семінари-навчання працівників прес - служби.
6. Розширити використання досліджень ринків
АМКУ має розширити використання ринкових досліджень для визначення стану конкуренції та підготовки пропозицій щодо його покращення, особливо у секторі природних монополій та у висококонцентрованих сферах [37].
Роблячи висновок з наданих рекомендацій, то Конференцією ООН з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) були визначені основні напрями удосконалення конкурентного законодавства, але не стільки текстів конкурентного законодавства, скільки правозастосовної діяльності АМКУ, яка має бути більш чітко орієнтована на відповідність найкращій міжнародній практиці.
Продовжуючи тему удосконалення конкурентного законодавства, неможливо не звернути увагу, що після прийняття Господарського кодексу України, у господарському праві з'явилась проблема різної регламентації господарських відносин у Господарському кодексі та спеціальному законодавстві, зокрема конкурентному.
Оскільки Господарський кодекс України є загальним законодавчим актом господарського законодавства, а конкурентне законодавство має статус "lex speciаlis”, необхідно зупинитися саме на розбіжностях і неузгодженостях норм ГК і актів конкурентного законодавства.
Слід зазначити, що в ГК вміщені норми Закону України "Про обмеження монополізму і недопущенні недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" у редакції ще 1998 року. На зміну цьому закону 11 січня 2002 року прийшов Закон України "Про захист економічної конкуренції", що вивів конкурентне законодавство на якісно новий рівень, який став результатом розвитку конкурентного законодавства і його адаптації до законодавства ЄС. Тому з прийняттям і введенням ГК України в дію у регулюванні конкурентних відносин було зроблено значний крок назад.
Така ситуація зумовила потребу у детальному аналізі тих суперечностей, які існують сьогодні.
Так, у п.2 ст.18 ГК України встановлено, що "Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування”. Зазначена норма не відповідає ст.4 Закону "Про захист економічної конкуренції", якою захист від недобросовісної конкуренції не покладено на інші органи, крім Комітету. Саме практика недопущення дублювання функцій державних органів покладена в основу реформування органів виконавчої влади відповідно до рекомендацій ЄС.
Наступним прикладом неузгодженості може бути п.3 ст.18 ГК України, де передбачено, що "Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством”. Зазначена норма не відповідає ст.15 Закону "Про захист економічної конкуренції", оскільки існує повна заборона надання окремим суб'єктам господарювання пільг чи переваг, і практика роботи Комітету довела, що доведення обґрунтованості або необґрунтованості ускладнює процедуру та призводить до суб'єктивізму.
Ст.25 ГК України "Конкуренція у сфері господарювання” передбачає, що "Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку”. Така норма суперечить положенням ст.1 Закону "Про захист економічної конкуренції", оскільки умови реалізації завжди визначаються умовами угод і є предметом регулювання цивільного права. З метою подолання цього недоліку вважаємо за доцільне замінити термін "реалізації товару на ринку" терміном "оборот товару на ринку”, що є предметом регулювання господарського права.
Також певні неузгодженості містить п.3 цієї ж статті: "Уповноважені органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання”. Наведена норма суперечить вимогам ст.4 Закону "Про захист економічної конкуренції" та ст.8 Закону "Про Антимонопольний комітет України”: визначати межі товарних ринків, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому та здійснювати державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень є повноваженнями виключно органів Антимонопольного комітету України.
Ще одним недоліком норм ГК, що регулюють конкурентні відносини, як відзначає С. Іващенко, є те, що Кодексом встановлюється абсолютна заборона на узгоджені дії. У той же час у Законі "Про захист економічної конкуренції" було враховано напрацьований досвід, що показав недоцільність зборони всіх узгоджених дій тому, що вони можуть у певних випадках приносити користь ринку та економіці в цілому.
Саме враховуючи досвід роботи органів Антимонопольного комітету України, в Законі "Про захист економічної конкуренції" нині встановлено, що горизонтальні узгоджені дії (їх здійснюють суб'єкти господарювання, що займаються однаковим видом діяльності на ринку) можуть бути дозволені Антимонопольним комітетом (якщо ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малих або середніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва) або Кабінетом Міністрів України (якщо їхні учасники доведуть, що в результаті позитивний ефект для інтересів суспільства буде переважати над негативними наслідками обмеження конкуренції).
За цих самих обставин можуть бути дозволені і вертикальні узгоджені дії (їх здійснюють суб'єкти, що є ланками у виробничому ланцюзі - від виробництва продукції до її надходження споживачу), які містять менше загрози для ринку, і також повністю заборонені Господарським кодексом. Проте економічний і правовий аналіз останніх років показав, що вертикальні узгоджені дії, а точніше, обмеження, на які вони спрямовані, можуть бути корисними і навіть стимулювати конкуренцію (наприклад, підтримка якості товару, захист торгової марки, вихід на нові ринки). Тому Законом вертикальні узгоджені дії допускаються доти, доки не викликають істотного обмеження конкуренції на всьому ринку або в значній його частині, у тому числі - монополізації ринків. Отже природно, що ці норми застосовуватися не будуть до врегулювання зазначених розбіжностей.
У Законі "Про захист економічної конкуренції" встановлена необхідність підтримки і розвитку малого і середнього підприємництва. Тому малим і середнім підприємцям не забороняється діяти узгоджено стосовно загального придбання товарів у тому випадку, якщо такі дії не призводять до істотного обмеження конкуренції, а навпаки, сприяють підвищенню їхньої конкурентоздатності. У той же час ГК не містить подібних винятків, що робить його, на наш погляд, більш дискрімінаційним щодо малого підприємництва.
Крім того, Закон "Про захист економічної конкуренції" дозволяє здійснювати узгоджені дії без дозволу Антимонопольного комітету України в тому випадку, якщо вони відповідають типовим вимогам до певних видів узгоджених дій, встановлених Антимонопольним комітетом України. Господарським кодексом таких винятків не передбачено.
Дослідження змісту норм п.2 ст.40 ГК засвідчує, що вони регулюють процес економічної концентрації, а саме: з метою запобігання монопольному становищу окремих суб'єктів господарювання на ринку створення, реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання (суперечить вимогам ст.22 Закону, оскільки лише злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого є концентрацією), придбання їх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств (відповідно до ст.22 Закону - набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання), а також утворення об'єднань підприємств або перетворення органів влади в зазначені об'єднання у випадках, передбачених законодавством, здійснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету України. Підстави для надання згоди на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються законом.
В ГК України не знайшов свого відображення цілий пласт процесів економічної концентрації, а саме: призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи.
Ще одним із важливих аспектів, що може значно ускладнити застосування конкурентного законодавства, є невідповідність термінології, що вживається в ГК України і в спеціальних актах конкурентного законодавства. Зокрема серйозну стурбованість викликають визначення поняття "суб'єкт господарювання”, наведене у ст.55 ГК, та поняття "громадянин у сфері господарювання” (ст.128 ГК). Так, відповідно до ГК суб'єктами господарювання є:
Подобные документы
Характерні ознаки державних органів, їх класифікація та сфери діяльності. Місце органів виконавчої влади в системі державних органів України. Правовий статус, компетенція та основні функції органів виконавчої влади, її структура та ієрархічні рівні.
реферат [25,7 K], добавлен 10.08.2009Аналіз антимонопольно-конкурентного законодавства. Організаційно-правові аспекти діяльності Антимонопольного комітету України у сфері недопущення монополізму та недобросовісної конкуренції. Пріоритетні напрямки його міжвідомчої та міжнародної співпраці.
дипломная работа [161,4 K], добавлен 20.10.2011Поняття та види центральних органів виконавчої влади. Міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері Державного Управління. Адміністративно-правовий статус МВС України.
контрольная работа [59,2 K], добавлен 06.06.2009Кабінет Міністрів України — вищий орган в системі органів виконавчої влади України. Місце Кабміну у системі виконавчої влади, порядок його формування та склад. Зміна балансу гілок влади в Україні після прийняття Закону "Про Кабінет Міністрів України".
реферат [26,3 K], добавлен 09.02.2009Рівень організуючого впливу виконавчої влади на суспільні процеси. Поглиблення досліджень управлінської проблематики. Структура державного управління. Президент України і його повноваження. Законодавчий орган державної влади України і його функції.
контрольная работа [43,5 K], добавлен 20.03.2009Місце та роль Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади, конституційні засади його формування. Порядок призначення на посаду Прем’єр-міністра України. Повноваження і акти Кабінету Міністрів України, питання про його відповідальність.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 06.03.2010Поняття виконавчої влади. Проблеми органів виконавчої влади. Система органів виконавчої влади. Склад та порядок формування Кабінету Міністрів України. Правовий статус центральних та місцевих органів виконавчої влади. Статус і повноваження міністерства.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 13.12.2012Місце Кабінету Міністрів України в системі органів виконавчої влади. Внутрішня структура та організація роботи Кабінету Міністрів, його компетенція та повноваження. Склад та порядок формування уряду. Акти Кабінету Міністрів та організація їх виконання.
курсовая работа [73,9 K], добавлен 23.02.2011Україна як правова демократична держава. Місце Кабінету Міністрів України в системі органів державної виконавчої влади. Аналіз організаційно-правових аспектів діяльності Президента України. Характеристика державної виконавчої влади, основні задачі.
контрольная работа [46,8 K], добавлен 22.09.2012Поняття економічної конкуренції. Нормативно-правові засади її захисту. Зміст державного управління у сфері економічної конкуренції. Організаційно-правові принципи діяльності Антимонопольного комітету України, державне регулювання економічного стану ринку.
курсовая работа [42,8 K], добавлен 20.05.2015
