МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Володимира Даля

КРИМСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ, ФЕОДОСІЙСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни Правовое регулирование отношений собственности

Студент Вальчишен С.В.

Керівник роботи

Доцент Сидоренко Ю.М.

Зміст

Підставами виникнення права власності, так само, як і припинення підставами права власності, є юридичні факти, тобто такі обставини реального життя, які закон виділяє як підстави виникнення права власності. Більш того, одні й ті ж юридичні факти можуть одночасно бути підставами виникнення права власності в однієї особи і підставами припинення права власності в іншої особи.

Цивільне право поділяє підстави припинення права власності на дві групи: 1) первісні; 2) похідні.

Метою дослідження є науковий аналіз первісних підстав виникнення прав власності в цивільному праві, а також потрібно розкрити їх класифікацію відповідно до чинного законодавства.

1. Види виникнення права власності

Як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, зазначених у ЦК України.

Всі юридичні факти, які утворюють правовідносини власності (і відповідно суб'єктивне право власності), можна поділити на первісні і похідні.

За первісних фактів право власності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх власників, за похідних -- право власності виникає у суб'єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника.

До первісних способів набуття права власності належать:

створення нової речі внаслідок виробничої діяльності (виробництва), переробки речі (специфікації), володіння плодами і доходами, націоналізація, реквізиція, конфіскація, вилучення безгосподарно утримуваного будинку, вилучення безгосподарно утримуваних пам'яток історії і культури, безхазяйне майно, знахідка, скарб, бездоглядна худоба.

Деякі способи характерні для виникнення будь-яких форм власності, зокрема виробництво, переробка речей, плоди і доходи. Але є й способи, притаманні лише державній власності: націоналізація, реквізиція, конфіскація, вилучення безгосподарно утримуваного будинку або пам'яток історії і культури, знахідка, скарб.

Похідними способами набуття права власності визнаються численні цивільні угоди, а також спадкування за законом і заповітом.

2. Набуття права власності на новостворене майно або на перероблену річ

Стаття 331 встановлює такий спосіб виникнення права власності, який не був закріплений у ЦК 1963 p.

Створення нової речі, як у промислових масштабах, так і в одиничному екземплярі, характеризує процес розширеного відтворення. Особа може створити річ як самостійно, так і на підставі певного договору (договору підряду (ст. 837 ЦК), договору побутового підряду (ст. 865 ЦК). За загальним правилом особа, яка створила річ на підставі договору, набуває право власності на неї. Ця норма є диспозитивною, тому дозволяє набути право власності на річ, яка виготовлена за договором, іншій особі. Виготовити річ на підставі договору особа може також зі своїх матеріалів. У такому випадку ця особа завжди визнається власником речі.

За змістом цієї статті право власності на нову річ виникає в той момент, коли в результаті виготовлення чи створення з'являється об'єкт, який може кваліфікуватись як нова річ.

У частині 2 статті 331 визначаються особливості виникнення права власності на нерухоме майно. До нерухомих речей (ст. 181 ЦК) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ліси, багаторічні насадження, будівлі). Режим нерухомих речей може бути поширений також на повітряні й морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти та інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будівлі, споруди тощо) виникає в момент завершення будівництва цього об'єкта. Право власності на нерухоме майно виникає також з моменту прийняття його до експлуатації, якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації.

Якщо право власності відповідно до закону на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності на це майно виникає з моменту державної реєстрації. ЦК передбачає прийняття спеціального закону про реєстрацію прав на нерухоме майно та угод з ним. Державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється поки що відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» від 17 лютого 2003 р. № 134/2003 та інших нормативно-правових актів. Окремій системі реєстрації підпорядковуються повітряні й морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти Право власності в Україні: Навч. посіб. / О. В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, О.А. Підопригора та ін.; За заг. ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -- К., Юрінком Інтер, 2000. - 316 с..

До моменту виготовлення об'єкта, який може визнаватись як нова річ, особа, яка здійснює його створення, визнається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані нею в процесі цього будівництва (створення майна). У випадках до повного завершення будівництва нерухомого майна особа, яка проводила це будівництво, може звернутися до суду із заявою про визнання її власником недобудованого майна. Суд може винести таке рішення, але за умови, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною. Оскільки стаття 331 не визначає розмір незначної частки, тому суд у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи оцінює, чи можна визнати особу власником недобудованого нерухомого майна.

3. Набуття права власності на перероблену річ

Стаття 332, на відміну від ЦК 1963 p., закріплює такий спосіб виникнення права власності на річ, як специфікація. Цей спосіб набуття права власності охоплює переробку чужої речі, внаслідок чого створюється нова, або виготовлення нової речі з чужих матеріалів. Суб'єктами цього процесу є специфікатор (особа, яка переробляє річ) і власник матеріалу.

Для з'ясування змісту поняття переробки, як зазначається у ст. 332 ЦК, потрібно також враховувати положення митного законодавства. Стаття 231 глави 38 Митного кодексу України до переробки відносить «власне переробку товарів», «обробку товарів -- монтаж, збирання, монтування та лагодження», «ремонт товарів, у тому числі відновлення та регулювання», а також «використання окремих товарів, що не є продуктами переробки, але які сприяють чи полегшують процес виготовлення продуктів переробки, якщо самі вони при цьому повністю витрачаються» Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. -- К.: Істина, 2003. -- 376 с..

ЦК визначає об'єктами переробки річ та матеріали. Під матеріалом слід розуміти будь-яку рухому річ, за винятком нерухомості, поняття якої дано у ст. 181 ЦК. Об'єкт, на який набувається право власності в результаті переробки, ст. 332 ЦК визначає як нову річ.

Однією з умов набуття права власності на річ у результаті переробки є правомірність здійснення переробки чужої речі. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ, крім цього, на неї покладається обов'язок відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

За загальним правилом право власності на рухому річ (ст. 181 ЦК), яка створена шляхом переробки чужих матеріалів, набувається власником матеріалів за його бажанням. Це положення застосовується, якщо інше не передбачено договором. ЦК не визначає, в який момент мав бути укладений такий договір. Це залежить від розсуду власника матеріалу і специфікатора (особи, яка переробляє річ). Договір може бути укладений ними до початку переробки, в ході переробки чи після її здійснення. Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором. Отже, специфікатор набуває право власності на нову річ тільки за наявності одночасно таких умов: 1) добросовісність специфікатора; 2) вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу; 3) бажання специфікатора щодо набуття права власності на нову річ. Якщо специфікатор визнається власником речі, він зобов'язаний відшкодувати власнику матеріалу моральну шкоду.

При визначенні вартості матеріалу й вартості переробки до уваги беруться ціни, які існують у тому місці, де зобов'язання мало бути виконано в день добровільного задоволення боржником вимог кредитора, а якщо вимога добровільно задоволена не була -- в день пред'явлення позову. Виходячи з обставин справи суд може задовольнити вимоги про відшкодування вартості, беручи до уваги ціни, що існують на день винесення рішення.

4. Привласнення загальнодоступних дарів природи та на безхазяйну річ

Стаття 333 ЦК встановлює такий спосіб виникнення права власності, який не був закріплений у ЦК 1963 p.

Стаття надає можливість особі набути право власності на ягоди, лікарські рослини, гриби, квіти, які вона зібрала, на рибу, яку зловила, а також на іншу річ, яку вона здобула в лісі, водоймі тощо (наприклад тварину, глину, пісок та інші загальнопоширені корисні копалини). Набуття права власності допускається лише в тих випадках, коли збір або добування відповідних об'єктів було дозволено перш за все законом (у даному випадку мається на увазі земельне, водне, лісове законодавство). Так, відповідно до ст. 95 ЗК одним із прав землекористувачів є право використовувати наявні на земельній ділянці загально поширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі. Лісовий кодекс України дозволяє громадянам у порядку загального використання лісових ресурсів безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавством Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -- 2-е вид., допов. і перероб. -- К.: Юрінком Інтер, 2004. -- Кн. 1. -- 436с.

Набуття права власності допускається також і в тих випадках, коли збір або добування відповідних об'єктів було дозволено місцевим звичаєм. Під місцевим звичаєм слід розуміти не передбачене законодавством, усталене й широко застосоване в певній місцевості правило поведінки. За нормами статті 333 право власності також виникає за дозволом власника відповідної земельної ділянки. Дозвіл власника земельної ділянки є загальним, якщо він даний невизначеному колу осіб.

Річ, яка не має власника або власник якої невідомий, визнається безхазяйною. Стаття 335 по-різному визначає правове становище безхазяйних рухомих і нерухомих речей.

Частина 2 ст. 335 ЦК вносить деякі зміни до інституту набуття права власності державою, на безхазяйне майно, який був передбачений ЦК 1963 p. Об'єктом набуття, відповідно до ст. 335 ЦК, тепер є лише безхазяйна нерухома річ. За ЦК 1963 p. об'єктом набуття було будь-яке безхазяйне майно, яке переходило у власність держави. За нормами ст. 335 чинного ЦК воно може стати комунальною власністю Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох тонах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. -- Т. 1. Загальна частина. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -- 220 с..

Стаття 335 передбачає, що безхазяйні рухомі речі можуть набуватися в комунальну власність за набувальною давністю (ст. 344 ЦК). Для виникнення права комунальної власності на безхазяйну рухому річ не потрібно в подальшому винесення судового рішення.

5. Знахідка та скарб

Якщо загублена річ є такою, що швидко псується, або витрати на її зберігання є великими порівняно з вартістю речі, ця річ може бути продана особою, яка ЇЇ знайшла. При продажу речі особа, яка продає чужу річ, має одержати письмові докази, що підтверджують суму виторгу (це може бути квитанція, чек). Сума грошей, одержаних від продажу знайденої речі, має бути повернута власнику речі або особі, яка її загубила Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -- 2-е вид., допов. і перероб. -- К.: Юрінком Інтер, 2004. -- Кн. 1. -- 336с..

Якщо річ було втрачено, знищено чи пошкоджено особою, яка знайшла загублену річ, вона несе відповідальність за це перед власником речі або особою, яка її загубила. Розмір відповідальності особи обмежується вартістю речі.

Після закінчення шести місяців з моменту заявления про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування на підставі вичерпного переліку визначених статтею 338 юридичних фактів у особи, яка знайшла загублену річ, виникає право власності на неї.

Особа, яка знайшла чужу річ, може відмовитися від набуття права власності на неї, подавши відповідну заяву органові місцевого самоврядування. Така річ у подальшому переходить у власність територіальної громади.

Частина 3 статті 338 окремо визначає порядок набуття права власності на знайдені транспортні засоби. Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції. З метою виявлення власника або особи, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, органи міліції повинні зробити у друкованих засобах масової інформації оголошення про виявлення загублених транспортних засобів.

Органи міліції мають право продати транспортний засіб, якщо протягом шести місяців від дня опублікування оголошення власник або особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб. Сума виторгу, отримана від продажу транспортного засобу, має бути внесена на спеціальний рахунок в банку і зберігатися там протягом трьох років. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.

Визначення скарбу, що міститься в статті 343, майже повністю відтворює визначення, яке містив ЦК 1963 p. Об'єктом відносин є гроші (ст. 192 ЦК), валютні цінності (ст. 193 ЦК), інші цінні речі (дорогоцінні метали, перли, дорогоцінні метали у зливках, у виробах і ломі), а не будь-яке інше майно. Названі об'єкти визнаються скарбом лише за наявності певних умов, а саме: 1) вони повинні бути закопані чи іншим способом приховані в землі; 2) власник їх є невідомий або якщо відомий, але за законом втратив на них право власності. З огляду на це не є скарбом умисно приховані цінності, якщо їх власник відомий і не втратив права власності на них.

ЦК встановив нове положення, відповідно до якого право власності на скарб набуває особа, яка його виявила. У тих випадках, коли скарб був виявлений у майні, що належить на праві власності іншій особі (наприклад таким майном може бути земельна ділянка, будівля тощо), право власності на скарб виникає у двох осіб -- в особи, якій належить майно, в якому скарб був прихований, та в особи, яка виявила скарб. Між цими особами виникає право спільної часткової власності на скарб, причому їхні частки є рівними (про поняття права спільної часткової власності див. ст. 356 ЦК). У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

ЦК обмежив коло випадків, коли право власності на скарб набуває держава. За ЦК 1963 p. скарб завжди надходив у власність держави. Відповідно до чинного ЦК держава набуває право власності на скарб лише тоді, коли предмети, що становлять скарб, є пам'яткою історії та культури. Правовий режим пам'яток історії та культури визначається Законом України «Про охорону культурної спадщини». Відповідно до вказаного Закону пам'яткою визнається об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Спір про те, чи є скарб пам'яткою історії та культури, підлягає розгляду в суді.

Частина 4 статті 343 надає особі, яка виявила скарб, що є пам'яткою історії та культури, право одержати від держави винагороду в розмірі до 20 відсотків від вартості скарбу на момент його виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування. Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена в майні, що належить іншій особі, право на отримання винагороди має як особа, яка виявила скарб, так і особа, в майні якої скарб був прихований, у розмірі до 10 відсотків від вартості скарбу кожна. Винагороду виплачує державний фінансовий орган.

Особи, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводяться відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків (наприклад геологи, історики), не набувають права власності на скарб, а також позбавляються права на одержання винагороди. У таких випадках винагорода осіб, що проводили зазначені роботи, визначається угодою сторін або трудовим договором.

Висновок

Право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, що поділяються на первісні та похідні. За первісних підстав право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331 ЦК), переробка речі (ст. 332 ЦК), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК), безхазяйна річ (ст. 335 ЦК), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідка (ст. 338 ЦК), бездоглядна домашня тварина (ст. 341 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), набувальна давність (ст. 344 ЦК), викуп пам'ятки історії та культури (ст. 352 ЦК), реквізиція (ст. 353 ЦК), конфіскація (ст. 354 ЦК).

За похідними підставами право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом). Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при похідних підставах виникнення права власності на річ завжди потрібно враховувати можливість існування прав на цю річ інших осіб-невласників (наприклад орендаря, заставодержателя, суб'єкта іншого обмеженого речевого права). Ці права, як правило, не припиняються при зміні власника речі, яка переходить до нового володільця. Зрозуміло, що на первісного набувача речі такі обмеження не поширюватимуться.

Більшість підстав виникнення права власності можна розглядати як універсальні, тобто вони поширюються на різні форми власності (виробництво, переробка речей, плоди й доходи). Водночас є й такі, які притаманні лише певній формі власності (конфіскація, приватизація).

Велике практичне значення має правильне встановлення особи власника конкретного майна. У пункті 2 ст. 330 ЦК закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Література

1. Конституция (основной закон) Украины от 28.06.1996г. // ВВРУ. - 1996. - №30. - Ст. 141.

2. Цивільній кодекс України від 20.03.2003 року // ВВРУ. - 2003. - №№40-44. - Ст. 356.

3. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О. В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, О.А. Підопригора та ін.; За заг. ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -- К., Юрінком Інтер, 2000. - 816 с.

4. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. -- К.: Істина, 2003. -- 776 с.

5. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -- 2-е вид., допов. і перероб. -- К.: Юрінком Інтер, 2004. -- Кн. 1. -- 736с.

6. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох тонах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. -- Т. 1. Загальна частина. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -- 520 с.