Європейський парламент

Політичні групи Європейського парламенту. Уже при виборах голови першої Асамблеї в 1952 р. депутати голосували відповідно до приналежності до однієї з політичних тенденцій (соціалістичної, демократичної або ліберальної). Це послужило відправним моментом институционализации політичних, а не національних груп у Європейському парламенті. Не затягуючи закріплення цього незвичайного для міжнародного органа принципу, Асамблея вже 16 червня 1953 р. з відповідну резолюцію й уписує у свій регламент положення, що стосуються статусу політичних груп. У той час мінімальне число депутатів, необхідне для створення політичної групи, було встановлено в кількості дев'яти депутатів, тобто 12% від загального числа (78) депутатів. Згодом число депутатів збільшилося, збільшилася й чисельна квота для створення політичної групи, залишаючись, щоправда, на рівні 12%. Зі збільшенням числа представлених у парламенті партій виникла необхідність зниження квоти до 5% (1973 р). Мінімальна кількість депутатів, необхідне зараз для створення політичної групи, становить 23 депутата від однієї країни (4,4%), або 18 депутатів (3,5%), якщо вони представляють не менш двох держав, і 12 (2,3%), якщо вони представляють не менш трьох держав.

25 липня 1989 р. на, що відкрилася в Страсбурзі першої сесії нового складу Європейського парламенту було офіційно створене 10 політичних груп замість колишніх восьми. Найбільш численною політичною групою (180 депутатів) стала група соціалістів, чий представник іспанець Энрике Барон і був вибраний головою Європарламенту. Другий по чисельності групою стали християнські демократи (121 депутат), що утворили "європейську народну партію". Третя по чисельності група (49 депутатів) - "ліберали" на чолі з В. Жискар Д'эстеном. Депутати-екологісти утворили дві групи: "зелені" (30 місць) і "регіоналісти" (13 місць). Відбулося розмежування й у колишній групі комуністів: 22 італійських комуніста, чотири іспанських і один датський створили групу "євролівих", у той час як комуністи Франції, Іспанії, Португалії створили свою групу. Депутати правої орієнтації (французьке Об'єднання в підтримку республіки й кілька ірландських депутатів) створили "об'єднання європейських демократів". Від них відмежувалися британські консерватори, що мають відтепер свою групу. Нарешті, свою групу вдалося зберегти ультраправим депутатам Франції, ФРН і Італії.

Відповідно до Регламенту, політичні групи Європейського парламенту мають право:

вимагати проведення дискусії по актуальній проблемі або терміновому питанні (СТ.64, п.1); вимагати проведення дискусії з питань, що виникають у ході "години питань" відразу ж слідом за цією годиною (ст.61, п1); пропонувати завершити дебати (ст.104, п.1) або перервати засідання (ст.106); вимагати провести поіменне голосування (ст.95, п.1); брати участь у формуванні офіційних делегацій Європарламенту й висувати своїх кандидатів у їхній склад (ст.126, п.2 і п. З).

Крім того, як відзначалося вище, політичні групи представлені в бюро в особі віце-голів парламенту й у розширеному бюро в особі голови групи. Вони беруть активну участь у підготовці порядку денного, у формуванні комісій Європарламенту, в обговоренні кандидатури голови парламенту й т.д.

Що стосується фінансування діяльності політичних груп, кожна з них має з боку Європарламенту субсидію, що складається із двох частин: "базова субсидія", рівна для всіх груп, і додаткова субсидія, пропорційна чисельності кожної групи й числу представлених у групі мов. Останнім часом одержала поширення практика створення робочих груп по окремих питаннях усередині однієї політичної групи або між декількома близькими за духом групами. Число таких утворень досягло вже зараз 45, що викликає більшу заклопотаність в адміністрації парламенту, тому що вимагає додаткових організаційних зусиль. З іншого боку, це свідчить про зростаючу активність політичних груп у Європейському парламенті.

Генеральний секретаріат. У настільки специфічному органі Європейського співтовариства, якимось є Європейський парламент, від злагодженості інформаційних, допоміжних служб залежить чіткість роботи установ, що перебувають у трьох містах.

Ключовою фігурою адміністративних служб Європарламенту є генеральний секретар, що керує роботою численного секретаріату й разом з головою ставить свій підпис під протоколами засідань парламенту. Генеральний секретар вимовляє в бюро врочисте зобов'язання виконувати свої обов'язки без яких-небудь політичних, національних або особистих пристрастей і зі свідомістю всієї відповідальності. Він несе пряму особисту відповідальність перед головою й бюро за повсякденне адміністративне забезпечення всіх видів діяльності парламенту й під керівництвом голови стежить за виконанням бюджету парламенту.

Постійне збільшення обсягу роботи парламенту відбилося на організаційній структурі секретаріату. Якщо в 1952 - 1953 гг. під керівництвом генерального секретаря працювали дві служби, служба парламенту й служба адміністрації, що підрозділялася у свою чергу на чотири відділи, у яких працювали 37 співробітників, то в наступні роки структура секретаріату ускладнювалася.

У цей час Генеральний секретаріат має керування електронної обробки інформації, юридичну службу й сім керувань (у точному перекладі - генеральних дирекцій): діловодства; комісій і делегацій; інформації й зв'язку із громадськістю; досліджень (включаючи підготовку бібліографії й довідок для депутатів); кадрів, бюджету й фінансів; адміністрації; перекладів, публікації й розсилання документів.

Працюючі в штаті Генерального секретаріату 2 тис. чиновників є його постійними співробітниками, і їх не можуть відкликати уряди країн - учасниць Співтовариства. Вони здобувають статус чиновників Європейського співтовариства й повинні відмовитися від якої-небудь іншої роботи за сумісництвом крім роботи в Європейському співтоваристві. Їм заборонено одержувати інструкції від урядів, організацій або приватних осіб, що не є їхніми безпосередніми начальниками. Із зарплати чиновників секретаріату стягується податок, що йде в бюджет Співтовариства, а не країн, громадянами яких вони є. Пенсії й соціальне забезпечення співробітників секретаріату також регулюються нормами комунітарного права.

Крім того, політичні групи Європарламенту мають власний секретаріат, що є корпусом тимчасових співробітників (близько 500).

Служба перекладів. Робота сесій Європарламенту, засідання кожної комісії проходять при обов'язковому синхронному перекладі на дев'ять офіційних мов Співтовариства (відзначимо, що рівно в 18.30 перекладачі залишають свої кабіни, ставлячи голови перед необхідністю переносити засідання на інший день). Також на дев'ять мов переводяться всі документи Європарламенту, включаючи протоколи засідань комісій. У Люксембурзі, де розташований секретаріат Європарламенту, під служби перекладу відведений окреме 20 - поверховий будинок. Європейський парламент - єдина представницька установа у світі, що працює з таким числом робочих мов, у цьому йому уступає навіть ООН.

Необхідно вказати ще на одним вартим особняком "інститут" Європейського парламенту - дуайена - старійшини.

Дуайен. Введення поста дуайена дозволило вирішити проблему ведення першого засідання парламенту. Щоб уникнути боротьби амбіцій окремих депутатів або політичних груп був узятий за зразок існуючий у багатьох парламентах звичай доручати відкриття сесії найстаршому за віком депутатові парламенту. Дуайен Європарламенту, згідно ст. ІІ Регламенту, головує на відкритті першої сесії Європейського парламенту нового скликання при обранні голови парламенту й бюро. При головуванні дуайена не допускається обговорення ніяких інших питань крім виборів голови й Бюро або перевірки повноважень знову вибраних депутатів. Як тільки вони стають на посаду, дуайен уступає своє місце голові парламенту.

Наділяючи голови парламенту широкими повноваженнями по веденню засідань сесій, Регламент, проте, у ст.18, п. Із указує, що голова може брати слово в ході обговорення лише з метою сповістити депутатів про стан питання, якщо ж він бажає брати участь у самій дискусії, то він зобов'язаний покинути належному голові крісло й вернутися на своє місце лише тоді, коли дискусія по даному питанню вже завершена. Іншими словами, Регламент у принципі виключає "тиск" авторитетом на депутатів з висоти належному голові крісла.

Розглянемо також питання, що стосуються підготовки й проведення сесій Європарламенту. Нагадаємо, що пленарні засідання проводяться звичайно в Страсбурзі, засідання постійних комісій парламенту по перевазі в Брюсселі, а секретаріат парламенту продовжує перебувати в Люксембурзі

До березня 1958 р. депутати розсідалися за абеткою, згодом по політичній приналежності, а не по страновій ознаці. Усередині кожної політичної групи депутати займають місця за абеткою. Голови й заступники голови кожної групи (бюро) сидять перед іншими членами парламенту. Депутати, що не ввійшли ні в яку групу, розміщаються в останньому ряді амфітеатру.

Оскільки ні Договори про Співтовариство, ні Регламент не вказують тривалість роботи парламенту, розпорядок його роботи й дати пленарних засідань визначаються розширеним бюро. Звичайний місячний календар роботи сесій Європарламенту розподіляє робочі дні в такий спосіб: один тиждень - на пленарні засідання, два тижні - на засідання комісій, один тиждень - на засідання політичних груп.

Пленарні засідання. Згідно ст.139 Договору про Співтовариство, Європейський парламент скликається на сесію в другий вівторок березня. Стаття 9, п.1 Регламенту передбачає, що період сесії відповідає періоду в один рік починаючи з першого засідання. Протягом сесії парламент збирається щомісяця, при цьому проводяться щоденні засідання. У цілому Європейський парламент збирається 12 разів у рік із тривалістю роботи п'ять днів. У статистичному довіднику Європарламенту повідомляється, що довше всього парламент засідав в 1980 - м 1983 р. - 64 дня, менше в 1984 р. - 54 дня, в останні роки стабільно 60 днів у році Щомісячні засідання починаються в понеділок в 17.00, оскільки ранком проводять свої засідання політичні групи, в інші дні засідання починаються в 9.00 і закінчуються в 20.00 з єдиною перервою на обід з 13 до 15 год. Раніше були досить частим явищем так звані "нічні засідання", у січні 1979 р. Парламент прийняв пропозицію колегії квесторів про впорядкування своєї роботи, і з тих пор нічне засідання проводилося тільки раз у тиждень у четвер з 21 до 24 год (перекладачі Європарламенту, на яких лягає більше навантаження, називали його "чорним четвергом"). Однак за пропозицією політичних груп із грудня 1987 р. нічні засідання проводяться по середовищах, оскільки до четверга багато депутатів уже утомлювалися й ремствували на низьку ефективність нічного засідання.

Як правило, засідання Європарламенту є гласними й відкритими для публіки. У виняткових випадках більшістю у дві третини голосів парламент може ухвалити рішення щодо проведенні закритого засідання (ст.81 Регламенту).

Постійно, що збільшувалося число, пленарних засідань, необхідність проводити попередній відбір питань, що включаються до порядку денного сесій парламенту, спонукали прийняти досить тверді процедурні правила для вироблення порядку денного. З набранням чинності Єдиного європейського акту пріоритет віддається обговоренню нормативних актів Співтовариства з метою підсилити законодавчі функції Європейського парламенту.

Як ми вже відзначали, проект порядку денного затверджується на період сесії розширеним бюро з урахуванням плану законодавчих ініціатив і після консультації з політичними групами й комісіями парламенту (ст.73, п.1). Перед початком кожної сесії проходить збори голови парламенту й голів політичних груп (на збори запрошується також один із представників депутатів, що не входять у політичні групи), що і приймає остаточний проект порядку денного, пропонований на твердження парламенту.

Парламент приймає порядок денний на основі представленого головою погодженої пропозиції розширеного бюро без яких-небудь змін, за винятком тих, які вважають потрібним внести голова або щонайменше 23 депутата або політична група. Якщо порядок денний прийнятий, вона вже не може бути змінена; але й у даному питанні Регламент дає можливість голові внести до порядку денного термінові питання (ст.74, п.2). При цьому термінові питання мають безперечний пріоритет перед іншими питаннями порядку денного, голова сповіщає депутатів про час обговорення цих питань і про порядок голосування по них (ст.75, п.4).

Після набрання чинності Єдиного європейського акту можливе внесення в повістку обговорення текстів, що вимагають проходження через парламент (у першому читанні, у другому читанні в порядку процедури співробітництва й т.д.). Крім того, порядок денний повинна містити й так званий "година питань" (ст.60), обговорення актуальних проблем або важливих питань, що вимагають обговорення без затримки (ст.64), а також усні запити з обговоренням або без обговорення таких (ст.58, п.1; ст.59, п.1), питання компетенції комісій парламенту (ст. ІІ 2, п.2), їхні доповіді (ст. ІІ 8). Помітимо, що звичайно сесія заслуховує близько 30 доповідей комісій, два або три усних запити з обговоренням, а також присвячує два засідання на "годину питань" на адресу Комісії Європейського співтовариства, його Ради або міністрів закордонних справ, що збираються в рамках європейського політичного співробітництва (звичайно такий "година" триває біля трьох годин і даються відповіді в середньому на 30 питань).

Регламент зобов'язує голови повідомляти при закритті засідання про порядку денному наступного засідання, про час і місце його проведення (ст.74, п. З).

Проведення обговорень передбачене Регламентом у дрібних деталях. Звичайно голова після консультації з головами політичних груп пропонує парламенту розподіл часу, що відводиться для обговорення. Парламент без дискусії приймає цю пропозицію до відома (ст.83, п.1).

Час для дискусій розподіляється за наступними критеріями:

перша частина обговорення розподіляється нарівно між всіма політичними групами;

друга частина часу використовується політичними групами залежно від їхньої чисельності;

депутатам, що не входять у політичні групи, приділяється для виступів час, що відповідає часу, що відводиться одній політичній групі, при цьому ст.83, п. З Регламенту зобов'язує враховувати розходження політичних тенденцій таких депутатів і надавати їм право висловити свою точку зору.

Пріоритетне право на виступи може - бути надано доповідачеві вповноваженої комісії або головам (заступникам голів) політичних груп, що виступають від їхнього ім'я (ст.84, п. З). Таким же правом користуються депутати, що бажають виступити по процедурі (ст.100, п.1).

Вище вже відзначалося, що жоден депутат не має право виступити більше двох разів по тому самому питанню без попередньої згоди голови (ст.84, п.4). Якщо виступаючий відхиляється від обговорюваного питання, голова вправі зробити йому зауваження й нагадати про необхідність поважати Регламент (ст.82, п.2).

Така деталізована, але в принципі нескладна процедура дозволяє при досить високій культурі дискусії виступити протягом 8 - годинного засідання 50 - 80 депутатам, не вважаючи ораторів, що виступають у ході "години питань" або по процедурних питаннях.

Правом звертатися з усними питаннями до Комісії Європейського співтовариства, Раді або до міністрів закордонних справ, тим, що зібралися відповідно до угоди про європейське політичне співробітництво, може скористатися будь-яка політична група, за умови, що кожна з них задає по одному питанню за місячний період сесії (СТ.58, п.1).

У той же час будь-яка політична група або щонайменше сім депутатів можуть зажадати до витікання "години питання", негайного проведення дискусії по змісту відповідей, даних КЕС, Радою або міністрами закордонних справ з питань, що стосується актуальних проблем або проблем, що представляють спільний інтерес. Така дискусія може тривати не більше години, а на виступи депутатів приділяється не більше 5 хв (ст.61, п.1 і 4).

У загальному ліміті часу, виділюваному для постановки питань, а також для обговорення термінових питань кожній політичній групі й всім незалежним кандидатам приділяється із час, що не перевищує 3 год. за весь період сесії. Це час не зараховується в рахунок часу, що відводиться для загальної дискусії (ст.83, п.2 і 4; ст.64, п. З).

Голосування депутатів Європейського парламенту повинне проводитися ними особисто, голосування з доручення або поштою не допускаються, тому депутати зобов'язані бути присутнім особисто в залі засідань у момент голосування. З огляду на більшу зайнятість депутатів у роботі комісій, політичних груп, не говорячи вже про іншу їхню діяльність крім роботи в парламенті, великого значення набувають проблема кворуму й пов'язані із цим процедурні питання. Якщо до 1973 р. існувало правило про те, що кворум досягався при присутності половини депутатів, те сьогодні досить однієї третини присутніх у залі засідань депутатів (ст.89, п.2).

Операцією голосування керує голова парламенту (ст.18, п.2 і ст.99 Регламенту). Голосування виробляється або підняттям руки, або уставанням, або натисканням кнопки електронної системи (при поіменному голосуванні).

Звичайно проводиться голосування підняттям руки. Якщо результат викликає сумніву, голова може провести голосування уставанням, якщо ж і тоді залишаються сумніви, може бути проведене поіменне голосування (ст.94). Він може також призначити поіменне голосування, якщо цього до початку голосування зажадає не менш 23 депутатів або політичну групу, причому ця вимога повинне бути виражене в письмовому виді (ст.95, п.1). До речі, це ж правило поширюється й на голосування про довіру або недовіру Комісії Європейського співтовариства (ст.30, п.3). Поіменне голосування проводиться за абеткою починаючи із прізвища депутата, на який падає жереб. Голова в цьому випадку голосує останнім (ст.95, п.2).

Електронна система голосування (ст.96), уведена із травня 1980 р., дозволила зменшити час голосування й підрахунку голосів при поіменному голосуванні з години до 2 хв. Депутати при цьому користуються персональними магнітними картками для голосування й повинні голосувати зі свого місця.

Нарешті, за бажанням більшості присутніх депутатів може бути зроблене поіменне усне голосування. Звичайно в практиці Європарламенту проводиться відкрите голосування. Однак на вимогу однієї п'ятої частини депутатів по будь-якому питанню може бути проведене таємне голосування. Підрахунок голосів проводять чотири лічильники, обумовлені жеребом (ст.97, п.4).

На голосування ставляться пропозиції по резолюції, а після прийняття Єдиного європейського акту - і проекти резолюцій нормативного характеру. Голосують також бюджет, питання процедури й порядок денний.

Коли завершена дискусія по обговорюваному тексті, дозволені виступи за мотивами голосування у випадку, якщо надійшли заявки на такі виступи (ст.98). Якщо ж голова оголосив про початок голосування, ніякі виступи вже не допускаються.

Ухвалення рішення більшістю голосів залежить від характеру прийнятих рішень. Регламент Європейського парламенту містить на цей рахунок норми, запозичені з договорів про Європейське співтовариство.

По більшості рішень Європарламенту досить простої більшості голосів депутатів, що беруть участь у голосуванні. Разом з тим у деяких випадках необхідно кваліфікована більшість:

для прийняття внутрішнього Регламенту: більшість всіх членів парламенту;

для вотуму недовіри Комісії: більшість всіх депутатів і дві третини що голосували;

для рішень про прийняття внесених Радою змін у зроблені парламентом виправлення по проекті бюджету: більшість всіх депутатів і три п'ятих що голосували;

для з несхвалення проекту бюджету: більшість членів парламенту й дві третини що голосували;

для прийняття рішень про зміну договору про створення Європейського об'єднання вугілля й стали: більшість у дві третини депутатів і три чверті що голосували;

для ухвалення рішення про скликання надзвичайної сесії: більшість членів парламенту.

Із прийняттям Єдиного європейського акту з'явилася нова норма, що вимагає абсолютної більшості всіх членів для рекомендації парламенту про вступ у Співтовариство нових членів або про укладання договору про асоціацію.