Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Історичні аспекти формування поняття предмета науки криміналістики

2. Предмет вивчення науки криміналістики. Дискусії щодо визначення предмету криміналістики

3. Злочин та його елементи, як складові предмету криміналістики

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Криміналістика -- це поняття, що більше як сто років тому ввійшло в науку та практичну діяльність з питань боротьби зі злочинністю. Його поява пов'язана з іменем австрійського професора Ганса Гросса, котрий запропонував так називати нову галузь прикладних знань, покликану швидко і повно розв'язувати завдання, поставлені давніми римськими юристами -- хто? що? де? за чиєю допомогою? для чого? яким чином? коли?

З того часу криміналістика пройшла велику еволюцію у своєму становленні та розвиткові, пережила розквіт -- ейфорію досягнень та гіркоту застою. Для розвитку криміналістики доклали великих зусиль плеяда вчених і практиків, котрі розробляли її окремі аспекти та положення. Можна впевнено стверджувати, що криміналістика -- це міжнародна наука, що не має меж.

Сьогодні криміналістика -- це самостійна галузь спеціальних юридичних наукових знань, котра має свій предмет, систему, науково обґрунтовані прийоми та методи розв'язання наукових і практичних завдань.

Предметом будь-якої науки є вивчення закономірностей об'єктивної дійсності, пов'язаних з її метою і завданнями. Предметом науки криміналістики виступають закономірності злочинної діяльності, механізм її відображення в джерелах інформації, особливості діяльності щодо розкриття, розслідування і попередження злочинів та розроблені на цій основі засоби і методи вказаної діяльності з мстою забезпечення належного застосування процесуально-матеріальних і правових норм.

Криміналістика -- одна з небагатьох юридичних наук, яку по праву можна назвати наукою про розкриття злочинів. Саме вона дає слідчому й оперативному працівникові ключ до пізнання і дослідження події злочину, визначення її механізму, а також встановлення безпосередніх суб'єктів і об'єктів матеріального середовища, котрі беруть у ній участь. Професійні знання слідчого, які спираються на методи і засоби криміналістики, дають змогу розплутувати дуже складні збіги суб'єктивних і об'єктивних факторів, причинне пов'язаних зі злочином. У такому розумінні криміналістика має пріоритет в боротьбі зі злочинністю, а її методи й засоби сприяють удосконаленню діяльності державних структур, які здійснюють правоохоронну функцію. Зважаючи на це важко переоцінити соціальну роль криміналістики.

Потреби практики визначають і завдання криміналістики, для вирішення котрих вона використовує досягнення суспільних, природничих і технічних наук. На їх основі розробляються нові криміналістичні засоби і методи збирання та дослідження речових доказів. Такий розвиток, з одного боку, зорієнтований на судово-слідчу практику, а з іншого -- тісно пов'язаний із філософією, логікою, іншими галузями знань. Усе це сприяє розширенню діапазону дослідження джерел доказової інформації (мікрооб'єктів, слідів, звуку, запаху).

Криміналістика -- це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Формування предмета науки криміналістики має певний історичний аспект, суть якого до цього часу становить дискусійну проблему. Предмет будь-якої науки розвивається, вдосконалюються його зміст і методи у відповідності до загального накопичення наукових знань та соціальних умов розвитку суспільства. Розвиток процесуальної думки наприкінці XIX ст. та пекучі потреби практики створили умови до відгалуження від фундаментальних правових галузей знань багатьох спеціальних, які мали спочатку прикладний характер. Це були судова медицина, криміналістика, судова психологія та інші.

1. Історичні аспекти формування поняття предмета науки криміналістики

Виникнення криміналістики (від лат. crimen - злочин, crimenalis -- злочинний) - специфічної галузі узагальненої інформації про злочинну діяльність, а також про діяльність щодо виявлення, розкриття та розслідування злочинів і встановлення істини у процесі судочинства - обумовлюється розвитком держави і суспільства, оскільки цей процес безумовно потребував (вимагав) протидіяти злочинності, що як і право, виникла одночасно з державою.

А отже, виникли і спеціальні державні органи, на які й покладалася боротьба з правопорушеннями.

Виникнувши разом із державою, кримінальна юстиція була змушена вирішувати проблему пошуку способів установлення істини у правосудді.

Вже у священних книжках іудеїв, християн, мусульман - Торі (П'ятикнижжі), Біблії, Корані можна знайти опис способів пошуку такої істини: допиту, обшуку, впізнання (див.: Біблія -- Буття, глави 4, 44 тощо; Коран - сура 12; Тора - кн. Ваікра тощо).

Вони згадуються і в пам'ятках права Риму, Греції, Русі, Німеччини, Китаю та ін.

Але це були, переважно, власне емпіричні рекомендації, узагальнення життєвого досвіду, що, ґрунтуючись на здоровому глузді, використовувались у контексті тогочасного звичаєвого або писаного права.

Хоча вже й тоді деякі засоби і методи, що базувалися на досягненнях тогочасних наук, наприклад, способи встановлення підроблених грошей, виявлення підроблень у документах, дослідження знарядь заподіяння ушкоджень тощо.

Але, коли промислові революції в розвинених країнах спонукали якісні та кількісні зміни злочинності, коли виникла організована і професійна злочинність, життєвий досвід і здоровий глузд виявилися безсильними у боротьбі з нею: виникла гостра погреба в інших, ефективніших методах, і їх пошук став соціальним замовленням з боку держави та суспільства.

Історично криміналістика виникла як прикладна наука про практичні засоби і методи розслідування злочинів, які ґрунтуються на розробках природничих і технічних наук.

Способи розкриття злочинів можна знайти ще у перших правових актах Київської Русі, таких як "Русская правда", договори Русі з іноземними державами, тощо. Вивчення історичних пам'яток дає підстави стверджувати, що ще в XV та XVI ст. писарі та дяки у Москві, Новгороді та у Верхотур'ї "свідчили" підроблені документи, проводили звірення підписів у рукописних текстах та деякі інші за своєю суттю криміналістичні дослідження. В XVIII ст. були застосовані й перші узагальнення методів ведення судової практики. Наприклад, у праці І.Т.Посошкова "О скудности и богатстве", яка вийшла у 1724 p., розглядалися не тільки питання судочинства, але й існуючі прийоми ведення слідства: "испытания на дыбе, огнем и железом, лишением пищи и еды" та інш. А у 1805 р. вийшов в світ й перший російський посібник "Зерцало правосудия", який містив у собі загальні правила і тактичні прийоми ведення слідства, зокрема, виклад декількох направлень відшукування істини: "от лица", "от причины", "от дела (т.е. происшествия)", "от места", "от способа", "от орудий", "от времени" та інше.

Проте, починаючи з першої половини XIX ст., з'являється вже й низка праць, у яких робиться узагальнення практики ведення окремих процесуальних дій (слідчого огляду, допиту, очної ставки, обшуку, тощо), що було пов'язано з висвітленням не тільки нормативної процедури, а й деяких перевірених практикою тактичних прийомів їх проведення і застосування технічних засобів для збирання речових джерел доказів. У цьому відношенні треба згадати, перш за все, праці М.Орлова "Опыт краткого руководства для произведения следствий» (1833), Я.Баршева "Основания уголовного судопроизводства с применением к Российскому уголовному судопроизводству" (1841 р.), М.Калайдовича "Указания для производства судебных следствий" (1849), А.А.Квачевського "Об уголовном преследовании, дознании и предварительном исследовании преступлений по Судебным уставам 1864 г." (1864 р.), Ц.Ломбразо "Новейшие успехи науки о преступнике" (1892 р.), Г.Гроса "Руководство для судебных следователей, чинов общей и жандармской полиции", який було вперше опубліковано у 1892 р., а у 1895 р. з'явився й російськомовний переклад цього посібника, виданий у Смоленську (494).

Розвиток криміналістичних знань у цей період здійснювався за трьома напрямками:

розробка та вдосконалення засобів кримінальної реєстрації (таку назву в цей час мала криміналістична реєстрація) та розшуку злочинців;

розробка наукових методів дослідження речових доказів;

розробка та систематизація прийомів та методів організації і планування розслідування, засобів, прийомів та методів виявлення, фіксування та використання доказів.

Перший напрямок був представлений переважно дослідженнями у галузі антропометрії, дактилоскопії, опису зовнішності людини, фотографії.

В 1882 р. співробітник Паризької поліцейської префектури Альфонс Бертільон запропонував метод антропометричної реєстрації та ототожнення злочинців, що був побудований на висновках статиста Адольфа Кетле, який стверджував, що в світі немає двох людей з однаковими розмірами всіх частин тіла. А. Бертільон запропонував проводити 11 вимірів, яких, на його думку, було достатньо, щоб при повторному затриманні цієї людини встановити її особистість. Метод «бертільонажу» був застосований у більшості передових країн, в тому числі і Росії (до складу якої входила й Україна), де в 1890 році відкрилося перше антропометричне бюро.

Поряд з позитивом були суттєві недоліки «бертільонажу», зокрема:

- досить тяжко було досягнути необхідної точності вимірів тіла на практиці;

- до неповнолітніх цей метод не зміг застосовуватися взагалі;

- були складнощі при вимірюванні голови у жінок (довге волосся).

Одночасно з бертільонажем виник дактилоскопічний метод реєстрації, засновниками якого були Вільям Гершель (1877), Генрі Фолдс (1879), Френсіс Гальтон, Едварт Генрі (1880), в Росії-В.І. Ле-бедєв. Наступні десятиріччя він повністю витіснив антропометрію як в Європі, так і в Америці. В Росії в період 1906-1908 років були створені дактилоскопічні бюро. Перші російські експертизи проводились у Варшаві (1909), Одесі (1911) та Санкт-Петербурзі (1912 - експерт В.І. Лебедєв). В 1914 р. Міжнародний поліцейський Конгрес рекомендував дактилоскопію як основний метод кримінальної реєстрації.

У подальшому Альфонс Бертільон розробив методи сигналістичної (прикметоописувальної) та метричної фотозйомки на місці події та апаратуру для їх проведення. Він був автором ідеї словесного портрета - систематизованого опису зовнішності людини за допомогою уніфікованої термінології, яка в подальшому була вдосконалена та спрощена швейцарським криміналістом Рудольфом Арчібальдом Рейссом.

Другий напрямок - розробка методів дослідження речових доказів («німих свідків») - пов'язаний з іменами таких вчених, як Є.Ф. Буринський, Рудольф Рейсе (Швейцарія), Чезаре Ломброзо та Отто Ленгі (Італія), Гендель (Німеччина), Локар (Франція) та інші. Зокрема, Є Ф. Буринського визнано «батьком судової фотографії». В 1903 році він видав свою працю «Судова експертиза документів», яка відіграла важливу роль у становленні криміналістичної науки. В цей період, у 1895 році, виходить в світ книга Чезаре Ломброзо «Графологія», в якій стверджуєься, що почерк - це дзеркало особи.

Третій напрямок - розробка та систематизація засобів та методів збирання доказів, організації та планування розслідування, що пов'язаний з іменем Ганса Гросса.

З появою чергового видання посібника видатного австрійського криміналіста Ганса Гроса "Руководство для судебных следователей как система криминалистики", який у такому варіанті було вперше видано у 1898 p., а його російськомовний переклад - у Санкт-Петербурзі у 1908 р. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики. - СПб, 1908. - С. 980., почався відлік етап розвитку криміналістики як науки, виходу криміналістики з меж кримінального права і процесу та початкового формування уявлень про предмет, методи та систему цієї новітньої наукової галузі, її місце поміж інших наук.

У вказаному виданні посібника Ганса Гроса, який, за загально визнаною точкою зору, є першим підручником з криміналістики, було запропоновано спеціальне словосполучення "криміналістика" для найменування нової галузі юридичної науки. Зроблено й першу спробу наступним чином визначити її предмет та місце поміж інших наукових знань: "Криминалистика по своей природе начинается лишь там, где уголовное право, также по своей природе, прекращает свою работу; материальное уголовное право имеет своим предметом изучение преступного деяния и наказания, формальное уголовное право (процесс) заключает в себе правила применения материального права. Но каким именно способом совершаются преступления? Как исследовать эти способы и раскрыть их, каковы были мотивы в совершении такового, какие имелись в виду цели? Обо всем этом нам не говорят ни уголовное право, ни процесс. Это предмет криминалистики".

Таким чином, саме з цієї праці починається розвиток криміналістики як самостійної галузі юридичної науки, формуються початкові уявлення про її предмет, завдання та систему як науки та навчальної дисципліни.

В 1911-1912 рр. його лекції слухала група високопоставлених російських судових діячів, серед яких був і С.М. Потапов (1873-1957 рр.), який в 1914 р. очолив київський кабінет науково-судових експертиз, а в подальшому став одним із основоположників радянської криміналістики.

Вагомий внесок у розвиток криміналістичної науки зробили і українські вчені. Так, у 1870 р. вийшла монографія доцента кафедри кримінального права Харківського університету Л.О. Владимиром «Про значення лікарів-експертів у кримінальному судочинстві», «Вчення про криміналістичні докази: Особлива частина. Кн. 1. Особистий судовий огляд і висновки експертів (1886 р.). У 1871 р. кандидат законознавства Київського університету З.М. Соколовський видав монографію «Найголовніші моменти в історії повальною обшуку». Професор психіатрії при Харківському університеті П.І. Ковалевський и 1880 році опублікував наукоиу працю для медиків та юристів «Судово-психіатричні аналізи».

У 1894 році в Одесі вийшла праця М.В. Шимановського «Фотографія в праві і правосудді». В цьому ж році в Санкт-Петербурзі була надрукована книга професора Київського університету М.О. Оболон-ського «Посібник при судово-медичному дослідженні трупа і при дослідженні речових доказів». У 1901 р. побачила світ праця Т.Н. Брейт-мана «Злочинний світ. Нариси з побуту професійних злочинів», а в 1910 році у Харкові вийшла монографія одного із засновників криміналістичного напрямку в судовій медицині професора Харківського університету М.С. Бокаріуса (1869-1931) «Судово-медичні, мікроскопічні і мікрохімічні дослідження речових доказів» та в 1915 році книга «Судова медицина викладена для юристів».

С.М. Трегубов (1912р.) зазначав, що криміналістика являє собою застосування методів природничих і технічних наук щодо розслідування злочинів та встановлення особи злочинця. Аналогічної думки дотримувався й І.М. Якимов (1925р.). Одне з найбільш вдалих визначень криміналістики як "системи наукових, технічних і тактичних методів розкриття злочинів, системи, що охоплює разом з тим методику розслідування окремих видів злочинів" Попитав С. М. Введение в криминалистику. М-. 1946. С.5., належить першому російському професорові криміналістики С.М. Потапову.

Але на час зародження криміналістика вважалася допоміжною щодо кримінального права, до завдань якої відносили надання технічної допомоги розкриттю злочинів засобами кримінального процесу. Не вважали криміналістику правовою наукою й перші вітчизняні криміналісти. Наприклад, на думку Г. Ю. Маннса, криміналістика - це прикладна технічна дисципліна, яка веде своє походження від кримінально-процесуальної теорії й тісно пов'язана з кримінально-процесуальним правом. В. І. Громов називав криміналістику "науковою технікою розслідування". Б. М. Шавер заперечував погляд на криміналістику як технічну дисципліну й стверджував, що вона вивчає не правові прийоми й методи роботи з доказами, але не відносив її прямо до правових наук. Доводячи технічну природу криміналістики, окремі вчені залишали в її арсеналі лише криміналістичну техніку, а інші питання пропонували віднести до кримінального процесу.

криміналістика злочин наука

2. Предмет вивчення науки криміналістики. Дискусії щодо визначення предмету криміналістики

Криміналістика -- це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденному розумінні криміналістику пов'язують з детективами Агати Крісті та Конана Дойля про досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних нишпорок, але справжній зміст криміналістики не відповідає поверхневому уявленню детективного жанру.

Криміналістика є самостійною галуззю наукового знання, яка має власний предмет і методи дослідження. Криміналістику можна розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальний курс і як практичну діяльність у боротьбі зі злочинністю.

Термін «криміналістика», як уже зазначалося вище, вперше вживається наприкінці XIX ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною щодо кримінального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.

Зародження криміналістики пов'язане із соціальним замовленням держави і суспільства науці -- розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованої злочинності. Історично криміналістика постала з надр кримінально-процесуальної науки й тому тісно пов'язана з теорією доказів. Цим визначається її призначення, коло закономірностей, що входять до її предмета.

Предметом будь-якої науки є різні сторони, властивості та відношення навколишнього світу, виділені в процесі практики і перетворені в об'єкт дослідження для розкриття їх спеціальних закономірностей Укр. Сов. Энциклопедия. К .. 1982. Т. З.С. 495..

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука Криміналістика Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти/За ред. В. Ю. Шепітька - 2-ге вид., переробл. і допов. - К. Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004 - 728 с. С. 7.

Предметом вивчення будь-якої науки є закономірності об'єктивної дійсності, які пов'язані з метою створення науки та завданнями, що нею вирішуються. Питання про предмет криміналістики тривалий час залишалося дискусійним. Визначаючи загальний підхід до криміналістики як науки про розкриття й розслідування злочинів, до криміналістичних нерідко відносили й судово-медичні, судово-психологічні та знання багатьох інших спеціалістів, що залучалися до вирішення завдань боротьби зі злочинністю. Найбільш гострі дискусії з цього приводу відбувалися в 50-х pp. XX ст., саме тоді було визначено юридичну природу криміналістики, її завдання, мету і предмет дослідження.

Ще на початку розвитку криміналістики від неї назавжди відмежувалися в окремі наукові напрямки судова медицина та судова психіатрія. Проте саме завдяки виданню праць з криміналістики у кінці 30-х pp. XX ст. вдалося сформувати початкові уявлення про предмет, методи та систему криміналістики, її місце у системі наукових знань, що було завершено виданням у 1935-1938 pp. перших підручників з криміналістики для вищих навчальних закладів та фундаментальної для того часу теорологічної роботи М.Б. Шавера "Предмет и метод советской криминалистики" Шавер М.Б. Предмет и метод советской криминалистики // Соц. законность. - М., 1938. - № 6. - С. 66-79..

У подальшому дуже багато вчених пропонували свій варіант визначення предмета криміналістики та її місця у системі наукових знань. Спеціальному дослідженню були піддані ці проблеми у низці кандидатських і навіть й докторських дисертацій: Р.Г.Домбровського, Н.І.Клименко, Ю.І.Краснобаєва, Г.А.Матусовського та деяких інших вчених.

Саме протягом цього періоду розвитку криміналістики була проведена низка офіційних дискусій з приводу визначення предмета криміналістики та її місця між інших наукових галузей. Зокрема, у перебігу першої такої дискусії на засіданні кафедри судового права Воєнно-юридичної академії Червоної Армії, що виникла у Ашхабаді у 1942 p., з докладом виступив М.С.Строгович, який, нажаль, домагався розвалу щойно утвореної, а тому ще й недостатньо стійкої, трьох-складової системи криміналістики, залишивши за цією наукою лише "уголовную технику", в то й час як тактика та методика проголошувалися науковими знаннями, які не мають нічого спільного із криміналістикою Строгович М.С. Предмет криминалистики и ее соотношение с уголовным процессом // Труды Военно-юридической академии Красной Армии. - Ашхабад: ВЮА КА, 1942. -Вып.2..

Визначення предмета криміналістики в цей час базувалося на основних положень, які були зазначені ще у Г.Гросса. Так, С.Н.Трегубов писав, що предметом криміналістики є “використання методів природничих наук і технічних знань при розкритті злочинів і встановленні особистості злочинця”.

Автор першого в Росії підручника з криміналістики І.М.Якімов вважав, що криміналістика “має своїм предметом вивчення найбільш доцільних способів та прийомів використання природничих, медичних і технічних наук при розслідуванні злочинів і вивченні фізичної та моральної особистості злочинця”.

Криміналістика, так само як і інші науки, для пізнання свого предмета повинна мати свої методи, котрі мають входити у структуру предмета. Вперше про це заявив Б.М.Шавер, який відзначив самостійність науки криміналістики в її “прийомах і методах виявлення та дослідження доказів, які використовуються з метою розкриття злочинів, виявлення і впізнання злочинця”. Проте деякі вчені, наприклад С.М.Строгович, вважали криміналістику лише технікою, а тактику і методику розслідування злочинів предметом кримінального процесу а не криміналістики. С.М.Потапов пропонував вважати криміналістику “наукою про судові докази - наукою доказового права”.

Кінець дискусії про правовий статус криміналістики поклав С. П. Мітрічев у 1955 р., коли обґрунтував, що криміналістика -- це юридична наука, і вона не вивчає будь-якої правової сторони злочину. Разом з тим вона сприяє розкриттю та розслідуванню злочинів, розробляє засоби і методи збирання і дослідження доказів, і, таким чином, є галуззю юридичних наук. Тому предмет криміналістики С. П. Мітрічев визначив так: "Криміналістика як юридична спеціальна дисципліна, є наукою про технічні засоби, тактичні прийоми і методи, які використовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним законом дій судових і слідчих органів по виявленню і збиранню, фіксації та дослідженню доказів з метою розслідування злочинів". Таке розуміння предмета криміналістики поділяється до нашого часу багатьма науковими школами та окремими вченими, до числа яких належать І. Ф. Крилов, І. Ф. Пантелєєв, М. О. Селіванов та інші.

До 90-х pp. минулого століття було запропоновано понад 150 варіантів визначень криміналістики, жодна з яких не змогла претендувати на достатньо точне визначення предмету і завдань цієї науки, оскільки вони, по-перше, не охоплювали всіх існуючих стадій боротьби зі злочинами; по-друге, не містили в собі вказівок на джерела криміналістичної інформації, а завдання криміналістики пов'язували, як правило, лише з доказами; по-третє, торкалися суті складових частин криміналістичної методики боротьби зі злочинами - гласного їх характеру; по-четверте, достатньо спірно і різноманітне визначали завдання криміналістики тощо.

О. М. Васильєв -- "Криміналістика, є наукою про технічні засоби і тактичні прийоми та методи, що використовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним законом дій по виявленню, збиранню, фіксації та дослідженню доказів з метою розкриття і попередження злочинів." Васильев А.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. М., 1984

Власне визначення предмета криміналістики запропонував у 1967 р. та доповнив у 1987 р. відомий криміналіст сучасності професор Р.С. Бєлкін:

«Криміналістика - це наука про закономірності механізму злочину, виникнення інформації про злочин та його учасників, збирання, дослідження, оцінку та використання доказів, заснованих на пізнанні цих закономірностей, засобах і методах судового дослідження та попередження злочинів» Криміналістика: навч. посіб. / за заг.ред. Є.В. Пряхіна. - Львів: ЛьвДУВС, 2010. С.10.

Але й з таким визначенням предмета криміналістики не всі науковці погоджуються, намагаючись зробити це по-своєму.

І. Ф. Пантелєєв у 1988 р., М. П. Яблоков у 1990 р., О. О. Ексарпохуло в 1995 р., В. О. Образцов і А. В. Дулов 1996 р. та ін. пропонували свої позиції з цього питання Криміналістика : Курс лекцій. Когутич І.І. - К.: Атака, 2008. - 888с. С. 12.

При цьому І.Ф.Пантелеев вважає, що визначення криміналістики існує з часів Ганса Гроса, але чи можна погодитися з тим, що дефініція будь-якої науки, у тому числі і криміналістики, має існувати без змін понад ста років? Мабуть, основний недолік даного та інших існуючих визначень предмету криміналістики і полягає у тому, що вони відстали від звичайного розвитку цієї науки на дуже багато років і зараз постало питання як можна скоріше надолужити це відставання.

В. Я. Колдін в останньому підручнику зробив спробу дати синтезоване визначення предмета криміналістики, куди ввійшли концепції О. М. Васильєва, Р. С. Бєлкіна, Б. М. Шавера та І. М. Якимова, а також інформаційний підхід у доказуванні, і запропонував таке визначення: "Криміналістика -- це наука, котра досліджує закономірності злочинної поведінки, механізм її відтворення в джерелах інформації, особливості діяльності при розкритті, розслідуванні і попередженні злочинів та розробляє на цій основі засоби і методи вказаної діяльності з метою забезпечення належного використання процесуально-матеріальних правових норм" Колдін В.Я. Предмет, методология и система криминалистики // Криминалистика социалистических стран / Под ред. В.Я. Колдіна. - М., 1986..

По суті визначення правильне, але громіздке, що є наслідком спроби автора зосередити в одному понятті всі елементи, з яких складається предмет науки криміналістики.

Але незважаючи на це, жодна із запропонованих дефініцій криміналістики не змогла претендувати на достатньо точне визначення предмета та завдань цієї науки, оскільки вони, по-перше, не охоплювали всіх існуючих стадій боротьби зі злочинами; по-друге, не містили в собі вказівок на джерела криміналістичної інформації, а завдання криміналістики пов'язували, як правило, лише з доказами; по-третє, не визначали основну сутність складових частин криміналістичної методики боротьби зі злочинами; по-четверте, достатньо спірно визначали завдання криміналістичної науки та інше, про що більш детально мова піде окремо.

Зрозуміло, що у перебігу даного етапу розвитку криміналістика поповнилася цілою низкою добре розроблених криміналістичних теорій, напрямків і концепцій, її часткових вчень і прикладних методик, що у своїй сукупності створювало достатньо фундаментальне її змістовне наповнення. Проте саме вказані недоліки існуючих визначень криміналістики не давали можливості остаточно розробити її наукові засади і точно визначити її місце поміж інших наук.

Проте починаючи з 1993 р. і до цього часу видається низка робіт Кириченко А.А. Основы судебной микрообъектологии: Монография. - X.: Основа, 1998. - С. 1220., які започаткували четвертий етап розвитку криміналістики - остаточного визначення наукових основ криміналістики щодо боротьби зі злочинами. У цей час було поставлено питання про визнання за криміналістикою першочергового завдання з розробки складових частин саме гласної методики боротьби зі злочинами і причому на основі пізнання закономірностей роботи як з речовими, так й особистими джерелами інформації; остаточне визначення суті кожної із складових частин цієї методики і поширення завдань криміналістики на всі стадії проведення боротьби зі злочинами. Даний підхід давав можливість сформулювати вже таку дефініцію криміналістики, на підставі якої можна було достатньо точно відмежувати її завдання та предмет від завдань та предмета будь-якої юридичної науки, запропонувати й відповідну систему її навчального курсу.

Сьогодні, на думку більшості вчених і практиків, криміналістика - це наука про закономірності утворення, виявлення, дослідження, оцінки і використання фактичних даних про сліди злочинної діяльності, які слугують основою для розроблення засобів, прийомів і методів виявлення, розкриття, розслідування та попередження злочинів.

З огляду на це визначення можна сказати, що предмет криміналістики складають дві групи закономірностей: виникнення слідів злочинів як інформації про злочин і його учасників і робота компетентних органів з виявленими слідами як з доказами.

Одна із суттєвих особливостей криміналістики як науки полягає в широкому використанні нею досягнень інших наук. Тому предмет криміналістики у своєму історичному аспекті постає як певна система методів і прийомів застосування даних природничих і технічних наук у розслідуванні злочинів, криміналістичній техніці й тактиці збирання та дослідження доказів, а також методиці розслідування і попередження злочинів.

Узагальнення накопичених у процесі історичного розвитку наукових даних є одним із первинних етапів становлення науки як відокремленої галузі знань, а зведення цих даних у логічно обґрунтовану систему свідчить про самостійність і ступінь зрілості науки, рівень теоретичного узагальнення відображених у її предметі явищ об'єктивної дійсності, які вивчаються цією наукою. Система будь-якої науки визначається не довільним віднесенням тих чи тих питань до однієї дисципліни, а об'єднанням їх на підставі внутрішньої єдності й об'єктивних зв'язків Гора /. В., Іщенко А. В., Колесник В. А. Криміналістика.

Предмет криміналістики надто складний. Із зазначених причин науковці дають різні визначення предмета даної науки, і до сьогодні це питання є дискусійним. Ми вважаємо Криміналістика: Підручник. Скригонюк М.І. - К.: Атака, 2005. - 496с. С.7, що криміналістика є наукою (а не галуззю права) про характеристики злочинів, ідо сприяють їх розкриттю і розслідуванню: про сліди злочинів, закономірності їх виникнення, виявлення, фіксацію (збирання), вилучення, дослідження і використання та реєстрацію, а також техніку, тактику й методику відповідного розслідування з урахуванням чинного кримінально-процесуального законодавства, спеціальних знань інших наук, практичної діяльності. До предмета криміналістики, як бачимо, входить проблема виникнення слідів, їх виявлення, збирання, дослідження, оцінки і використання доказів.

Таким чином, предмет криміналістики -- це система, складовими якої є важливі типові елементи, що узгоджуються між собою:

закономірності виникнення слідів;

виявлення (відшукання) слідів;

збирання (фіксація і закріплення) слідів;

вилучення слідів, визнання їх речовими доказами, приєднання до справи й дослідження;

зберігання речових доказів;

дослідження речових доказів;

оцінка речових доказів;

використання речових доказів у процесі доказування в кримінальній справі про злочин.

Отже, предмет криміналістики -- це досить упорядкована і проблематична система, а її компоненти (розділи) мають об'єктивний і закономірний зв'язок. Предмет криміналістики як науки поділяється на дві частини. Перша частина предмета криміналістики охоплює три групи необхідних елементів (закономірностей), між якими є об'єктивно існуючий зв'язок. Це: елементи механізму злочину; елементи виникнення інформації про злочин і осіб, причетних до його вчинення; елементи збирання (виявлення, вилучення), дослідження, оцінки і використання доказів. Друга частина предмета криміналістики охоплює спеціальні засоби і методи дослідження доказів і запобігання злочинам.

3. Злочин та його елементи, як складові предмету криміналістики

В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, державних структур законодавчої і виконавчої влади виникають задачі створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти правові основи державності і законності правозаступницької діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань та державних структур України.

Криміналістика озброює співробітників правоохоронних органів ефективними методами і засобами розкриття злочинів, що сприяє реалізації принципу невідворотності покарання, об'єктивному використанню кримінального закону та профілактичному впливу.

Останнім часом Президент і Уряд України приділяють особливу увагу вдосконаленню діяльності правоохоронних органів та зміцненню технічної бази боротьби зі злочинністю взагалі і з організованою зокрема. Сучасний рівень науки криміналістики і науково-технічний потенціал природничих і технічних наук дозволяють практичним органам прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки та суду попереджувати, припиняти і розслідувати дуже складні злочини і тим самим сприяють розв'язанню однієї із головних задач зміцнення законності та правопорядку в Україні.

Криміналістика -- це юридична наука, яка виникла у надрах кримінального процесу у минулому столітті, як сукупність технічних засобів і тактичних прийомів, а також способів їх використання для розкриття злочинів. Це означає, що криміналістика вивчає злочин. Але злочин є предметом пізнання інших галузей знань (соціологія і філософія, кримінальне, цивільне і адміністративне право, психологія, статистика та ін.), які досліджують деякі специфічні сторони, властивості і особливості злочинної діяльності для боротьби із нею. В цьому аспекті наука криміналістика має свій предмет пізнання.

Предмет будь якої науки -- це сторона, властивості і відношення оточуючого світу, що виділені в процесі практики і перетворені в об'єкт дослідження для розкриття їх спеціальних закономірностей.

Досі не сформульовано єдиного визначення предмета криміналістики, а дефініції, що існують, аж ніяк не адекватні. Основним предметом криміналістики є правопорушення, злочин. Це складне соціальне явище, яке характеризується структурою, зв'язками й відношеннями між його елементами. Пізнані та кількісно відтворені відношення набирають властивостей закономірностей, що характеризують аналізовану структуру. Тому криміналістика досліджує злочин передусім як динамічний процес, розглядаючи його діяльнісний аспект Криміналістика (криміналістична техніка): Курс лекцій / П.Д. Біленчук, А.П. Гель, М.В. Салтевський, Г.С. Семаков. - К.: МАУП, 2001. - 216с. С. 4.

Злочин є складним соціальним явищем, яке характеризується своєю структурою, зв'язками і відношеннями між його елементами. Пізнані та кількісно відтворені відношення набувають властивостей закономірностей, що належать саме цій структурі. Тому криміналістика досліджує злочин передусім як динамічний процес, тобто його діяльнісну сторону.

Злочин у діяльнісному плані -- це динамічна система, яка має різні форми взаємодій об'єктів живої і неживої природи. В структуру її елементів входять: суб'єкти злочину (люди); предмети, за допомогою яких учинено злочин; спосіб учинення злочину; результат злочину, тобто матеріальні та ідеальні відображення, а також інші обставини місця, часу, поведінка осіб причетних до вчиненого злочину, або які випадково стали його очевидцями.

Елементи динамічної системи в процесі вчинення злочину взаємодіють між собою, створюють сукупність послідовних процедур, які називаються механізмом злочину. Останній є однією із сторін злочину, яку вивчає криміналістика.

Механізм учинення злочину, з одного боку, можна подати як низку певних дій, які відбуваються у часі, прийомів, процедур суб'єктів злочину в матеріальному середовищі, а з іншого -- як обов'язкову появу незалежно від наслідків злочинної діяльності, тобто відображення механізму злочину у вигляді системи матеріальних та ідеальних слідів-відображень.

Механізм злочину є системою взаємодій реальних об'єктів матеріального світу і тому він охоплює явища, події і факти реальної дійсності, моменти і відрізки часу, людей, ділянки місцевості та простору, предмети, речі, механізми і комп'ютерні системи, тварин, об'єкти рослинного світу тощо, які є елементами механізму злочину. Вони причинно взаємопов'язані, а їх взаємодія відбувається на основі загальних закономірностей, форм руху матерії -- механічного, фізичного, хімічного, біологічного і психічного.

Усвідомлення механізму злочину в процесі його розкриття є однією з важливих задач, тому що не встановивши динаміки події -- як, коли і при яких обставинах, якими засобами і в якій послідовності розгорталася картина злочину на місці його вчинення, не можна зрозуміти його мотивів і причин, дати йому кримінально-правову оцінку, і, зрештою, скласти уявлення про зовнішній вигляд злочинця та сконструювати динамічну модель його поведінки.

Предмет безпосереднього посягання не можна змішувати з об'єктом злочину, дослідженням якого займаються різні галузі права. Криміналістику цікавить безпосередньо предмет, на який був спрямований злочин, тому що між ним і злочинцем була взаємодія. Встановлення відношень і взаємозв'язків між предметом посягання і суб'єктом злочину має безпосереднє значення для його розшуку і встановлення особистості злочинця. Наприклад, наркомана найчастіше цікавлять самі наркотики і де практично їх роздобути. Якщо при крадіжці з аптеки зникли лише наркотичні препарати, а інші, навіть більш коштовні залишилися, то запідозрюється передусім наркоман.

Предмет безпосереднього посягання закономірно пов'язаний з особистістю злочинця, його віком, фахом, деякими властивостями особистості. Так, з фотовідділу великого універмагу зникли два фотоапарати ФЕД, кілька пачок фотопаперу і проявника. Відділи, розташовані поряд, в яких продавались годинники і готовий одяг, злодія не цікавили. Була висунута версія, що крадіжку вчинив неповнолітній, який цікавиться фотографією і можливо раніше відвідував фотогурток. Перевірка цієї версії дала такі результати: на вокзалі затримали школяра, який втік з дому і став бродяжити. З'ясувалось, що він перед закриттям універмагу залишився в ньому, вночі взяв два фотоапарати, а вранці, коли відчинили універмаг, неповнолітній злодій непомітно вийшов. Хлопчик навчався у 8 класі і відвідував фотогурток.

Спосіб учинення злочину -- це образ діяльності суб'єкта, що не тільки його поведінка, але й закономірне відтворення використання предметів -- засобів діяльності. У зв'язку з цим спосіб опосередкований об'єктивними умовами, в яких виникла і розвивалась протиправна дія.

Злочинець і образ його дії пов'язаний з місцем учинення злочину і особистістю потерпілого. Відомо, що при вчиненні убивства особою, яка перебуває з потерпілим у близьких стосунках (родич, близький друг, знайомий), злочинець найчастіше намагається сховати труп, знищити сліди на місці події, приховати зникнення убитого, створити неправдиве алібі і та інше В цьому разі за слідами злочину звичайно висувають дві типові версії: "Злочинець -- свій", "Злочинець -- чужий", тобто не знайомий з потерпілим.

Закономірності, що вивчає криміналістика, входять в її предмет як елементи. Подія злочину розкриває діяльність суб'єктів у матеріальному середовищі, в результаті якої виникають сліди злочину -- джерела доказової інформації. У природі все взаємопов'язане і взаємозумовлене. Злочинна діяльність не виняток. Сліди-відображення виникають за загальними законами діалектики і несуть необхідний і повторюваний, тобто закономірний характер. Давно помічено, що в соціальній діяльності люди розрізняються за образом дії, предметами і прийомами та їхнім використанням і застосуванням, які при масовому спостереженні набувають закономірного характеру причини та наслідків.

Виникнення слідів при вчиненні злочину -- процес динамічний, і всякий рух, а також взаємодія супроводжуються відображенням, тобто появою змін у матеріальному середовищі. Цей процес відбувається у будь-якому історичному періоді і має загальну закономірність, суть якої точно закарбована в народній мудрості так: "Немає злочину без слідів", тому, що немає руху без утворення слідів. На підставах загальної закономірності Р.С.Бєлкін сформулював часткові закономірності, які зустрічаються в процесі вчинення злочину і є передумовами утворення слідів. Розглянемо їх.

Закономірність, тобто відповідність закону -- діяльність, яка відповідає деяким правилам, нормам. Застосовуючи до події злочину, закономірність означає не тільки відповідність утворення інформації об'єктивним законам руху і відображення матерії, але і можливість керування і передбачення появи джерел інформації, цілеспрямованого використання їх у правоохоронній діяльності.

Р.С.Бєлкін назвав п'ять закономірностей утворення слідів злочинів:

· повторюваність процесу виникнення слідів;

· зв'язок між діями злочинця і отриманням злочинного результату;

· зв'язок між способом учинення злочину і слідами, які виникають як наслідок використання цього способу;

· залежність вибору способу від конкретних обставин;

· зникнення доказів тобто слідів злочинів, вищесказане має сенс об'єднати в такі три групи.

До першої групи закономірностей належать:

-- повторюваність, тобто при наявності одних і тих же причин виникають однакові наслідки, наприклад, при доторку до гладкої поверхні пальцем, щоразу утворюється потожировий відбиток. Якщо поверхня шорстка, то він невидимий, а якщо полірована -- ледь видимий;

-- зв'язок між дією і результатом. Суть цієї закономірності полягає в тому, що наявність злочинного результату свідчить про наявність протиправної діяльності. Зв'язок між дією та її результатом може бути представлений математично. Але цей зв'язок опосередкований багатьма обставинами. Так нестача матеріальних коштів на складі не завжди є наслідком крадіжки або розтрати, при торканні пальцем предмета -- не завжди зостається відбиток. Зв'язок носить кореляційний характер і може бути представлений кількісно, що використовується для побудови криміналістичних характеристик окремих видів злочинів.

Закономірне зникнення слідів-відображень. Суть цієї закономірності полягає у тому, що будь-який слід-відображення матеріальний або ідеальний після виникнення змінюється у часі і нарешті, зникає. Таким чином сліди злочинів після їх утворення "старіють", кількість відображеної інформації зменшується, а тому їхнє доказове значення поступово зменшується. Знання закономірностей зберігання в часі окремих слідів злочину дозволяє своєчасно їх знаходити і фіксувати.

Друга група закономірностей включає три види зв'язків:

1. Зв'язок між способом дії і слідами злочину полягає в тому, що однакові взаємодії при рівних інших умовах призводять до однакових наслідків. Якщо вчинено крадіжку із приміщення закритого складу, то обов'язково утворюються такі сліди: немає в наявності майна або його частини, зламані перешкоди, замикаючі пристрої, виявлення злочинця на місці події. Якщо труп знаходять висячим у зашморгу, то обов'язково виникають специфічні сліди (на шиї -- странгуляційна боріздка, язик прикушений, крововилив у капілярних судинах тощо), що дозволяє відрізнити самоповішення від його інсценування. Використання вогнепальної зброї призводить до появи слідів пострілу -- утворення вогнепальних пошкоджень на перешкоді, на місці події залишаються гільзи, кулі, кіпоть, неспалені порошинки, пижі і т. ін. Разом з тим виразність слідів не завжди буває очевидною, відбитки можуть бути невидимими, погано видимими і їх знаходження вимагає використання технічних засобів.

2. Зв'язок способу, яким було вчинено злочин, з особистістю злочинця. Хоча спосіб, яким було вчинено злочин, часом називають "почерком злочинця", але за ідентифікаційною значущістю його не можна порівнювати з реальним почерком особи, який дозволяє її ототожнювати. Сам спосіб як упорядкована сукупність послідовних процедур (прийомів, засобів, що використовуються) залежить від великої кількості різноманітних факторів, котрі не завжди можуть бути точно визначені. Тому цей зв'язок має імовірний характер і реально виявляє себе лише при спостереженні масових явищ. Разом із тим він є однією з ознак, за якою створюються криміналістичні обліки, АБД, що використовуються для розслідування злочинів.

3. Залежність способу від конкретних умов. Хоча діяльність злочинця і має відносно стійкий характер, але вона не може щоразу повторюватись в усіх деталях, оскільки кожен злочин здійснюється за конкретних об'єктивних обставин. Тому злочинець діє залежно від ситуації, що склалася на місці злочину. Ситуації можуть бути зовсім різними, і врахувати їх при дослідженні та огляді місця події дуже важко. Тому цей зв'язок має різний ступінь кореляції, і все залежить від характеру конкретних обставин, а також їхнього впливу на злочинця.

Третя група. Закономірності, що відтворюють виникнення і перебіг явищ, які пов'язані із злочином, характеризуються суб'єктивними діями учасників злочину, насамперед самого злочинця, потерпілого, свідків. До них відносять такі дії суб'єктів:

-- таємність підготовки і вибору засобів учинення злочину. Підготовка до вчинення злочину досить часто становить собою явище, що міститься в механізмі злочину. Злочинець обирає об'єкт, час, готує технічні засоби. У разі групового злочину ватажок формує злочинну групу, розподіляє ролі, готує і відпрацьовує план дій. Особлива таємність підготовки спостерігається при організованій злочинності, боротьба з якою стає все складнішою та важчою;

-- рекогносцировка місця вчинення злочину -- це підготовча таємна діяльність злочинця. Злочинець оглядає входи до приміщення і виходи із нього, визначає, хто зможе в цей час доби побачити або почути результати злочинних дій, обирає шляхи відходу, місця, Де потрібно встановити спостерігачів тощо. Через те, що злочинець попередньо був на майбутньому місці злочину, то не виключена можливість появи випадкових свідків, які бачили і запам'ятали злочинця. При розслідуванні по "гарячих" слідах ці обставини треба мати на увазі;

-- раптовий від'їзд, зміна зовнішності і місця проживання, роботи тощо, часто є наслідками вчинення злочину, тому ці факти треба виявляти і ретельно встановлювати їх причину. Зрозуміло, що раптовий від'їзд або зміну зачіски не можна вважати прямим наслідком якої-небудь протиправної дії. Але слідча і судова практика свідчить, що після вчинення злочину злочинці нерідко переховуються, змінюють місце проживання (від'їжджають у гості, будинки відпочинку, вербуються на роботи у віддалені райони);

-- нестандартна поведінка -- настороженість, дратівливість, скритність. Природно, що така закономірність може виявлятися лише при наявності багатьох фактів. При розслідуванні вона має орієнтовне значення і її належить перевіряти у кожному конкретному випадку Криміналістика.: Підруч. / П.Д. Біленчук, О.П. Дубовий, М.В. Салтевський, П.Ю. Тимошенко. К.: АТІКА, 1998. 416 с. С. 16-18.

Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть стати у встановленому законом порядку джерелом доказів. Тому важливим елементом предмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів.

Збирання-доказів -- це перший етап роботи з доказами, який складається з таких стадій:

виявлення доказів -- їх відшукання;

фіксація доказів, їх закріплення;

вилучення доказів -- дії, які забезпечують можливість використання доказів, приєднання їх до справи та дослідження;

збереження доказів.

Дослідження доказів являє собою пізнання дізнавачем, слідчим, прокурором та судом їх змісту, перевірку вірогідності існування тих фактичних даних, які є змістом доказів.

Оцінка доказів -- це логічний процес встановлення допустимості та відносності доказів, наявності та характеру зв'язків між ними, визначення шляхів використання доказів з метою встановлення істини.

Використання доказів -- це оперування ними у процесі доказування, встановлення істини. Воно здійснюється протягом усього процесу доказування Криміналістика: Підручник / Кол.авт.: В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін. - 4-е вид., Х.: Право, 2008. - 464с. С. 6-7.

Кримінально-процесуальна діяльність і, зокрема, попереднє розслідування є предметом вивчення науки кримінального процесу, однак поняття «розслідування» властиве і криміналістиці. Воно включає не лише процесуальний порядок провадження дізнання і попереднього слідства (хоча це його головний елемент), а й систему науково-технічних методів і тактичних прийомів, тобто має процесуальний і криміналістичний аспекти. Криміналістика розробляє саме техніку, тактику і методику розслідування злочинів, тобто методику їх розкриття у формі кримінально-процесуальної діяльності. Методи розкриття злочинів за допомогою кримінально-процесуальних засобів і є криміналістична сторона розслідування злочинів Шеремета А.П. Криміналістика: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 472с. С. 7-8.

Висновок

Розвиток України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, що закріплено в ст. 1 Конституції України, наданому етапі безпосередньо пов'язаний з подоланням кризи в економіці, підвищенням рівня життя народу і зміцненням правопорядку та результативністю діяльності правоохоронних органів та суду в боротьбі зі злочинністю. Від виваженого і цілеспрямованого вирішення цих завдань залежить забезпечення національної безпеки, прискорення здійснення реформ та стабільність у суспільстві. У розв'язанні назрілих економічних і соціальних проблем та подоланні злочинності важлива роль належить правовим знанням і багатьом юридичним наукам, у тому числі - криміналістиці.

Слід зазначити й повторити, що саме австрієць Г. Гросс запропонував вирізнити криміналістику як самостійну науку з циклу кримінально-правових наук, у надрах яких вона зародилася. Він першим спробував визначити предмет криміналістики, коли писав, що криміналістика за своєю природою починається лише там, де кримінальне право, також за своєю природою, припиняє свою роботу: матеріальне кримінальне право має своїм предметом визначення злочинного діяння та покарання за нього, формальне кримінальне право (процес) містить у собі правила застосування матеріального права.