Система пенсійного забезпечення в Україні як основа соціального захисту населення

В СПОВ, окрім документів, що передаються роботодавцям або застрахованим, існує певна кількість документів для внутрішнього використання.

Функціонування технології СПОВ зумовлює можливість і навіть необхідність отримання аналітичних звітів, статистичних довідок та різноманітної оперативної інформації. Більшість звітів можна оформити у вигляді документів та роздрукувати. Це дозволяє зручно використовувати їх як у повсякденній роботі відділу, так і для передачі необхідної інформації іншим структурам по їх запитам. Типовими прикладами таких документів є фінансова довідка по показникам сплати коштів роботодавцями до Пенсійного фонду, протокол розбіжностей з ДРФО для ДПА, довідка по результатам подання звітності персоніфікованого обліку.

На початку 2001 року в системі персоніфікованого обліку були зібрані дані про заробітну платню та відрахування до Пенсійного фонду за 1998-1999 роки, тим самим відкриті особисті пенсійні справи більш ніж на 21 мільйон осіб, тобто охоплено персоніфікацією практично все працездатне населення України. На сьогодні йде обробка інформації за 2008 рік.

Впровадження та опрацювання системи персоніфікованого обліку в нашій країні є дуже складними процесами, які охоплюють всі проблеми політичного, економічного, правового та соціального життя. Тому про результати перших кроків новації пенсійної системи в Україні і пропозиції щодо удосконалення механізму персоніфікації і піде мова у наступному підрозділі.

З метою подальшого забезпечення диференціації розмірів пенсій в залежності від трудового вкладу та легалізації доходів платників внесків відповідно до урядових документів здійснюється комплекс заходів щодо поетапного впровадження автоматизованого персоніфікованого обліку страхових внесків до Пенсійного фонду. На сьогодні в усіх районах та містах України зареєстровані в системі персоніфікованого обліку всі роботодавці і застраховані особи, підготовлені, оброблені та частково відправлені до Центральної бази СПОВ відомості по застрахованим особам за 1998-2008 роки.

Однак, слід визначити, що впровадження системи персоніфікації оголило всі існуючи проблеми нормативно-законодавчої бази щодо пенсійного забезпечення. Найважливіші існуючі проблеми зазначено далі.

За загальнообов'язковою системою державного пенсійного страхування (відповідно до проекту Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”) передбачається призначення пенсійних виплат із солідарної системи та довічних пенсій за рахунок коштів, які акумулюватимуться в накопичувальному пенсійному фонді. Розмір пенсій із солідарної системи: пенсії за віком, за інвалідністю у разі втрати годувальника; визначається з урахуванням тривалості страхового стажу та величини заробітку, з якого сплачені страхові внески. До страхового стажу зараховуватимуться періоди, за які сплачувалися страхові внески.

На сьогодні сплату внесків до Пенсійного фонду регулює Закон України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, яким передбачено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування нараховується та утримується з усіх видів виплат, що відповідно до Декрету Кабінету Міністрів “Про прибутковий податок з громадян” належать до сукупного оподатковуваного доходу. Але зарахування страхового стажу та визначення видів оплати праці, які включаються в заробіток для обчислення пенсії, здійснюється згідно Закону України “Про пенсійне забезпечення” (ст.66) та згідно цілого переліку законодавчих актів щодо виходу на пенсію деяких категорій громадян нашої держави. У зв'язку з цим, не всі види заробітної плати, з яких утримують та на які нараховують пенсійний збір, входять в середньомісячний заробіток для обчислення пенсії. Наприклад, винагороди за оренду приміщення або автомобіля, заохочувальні та одноразові премії, компенсація за невикористану відпустку.

Та навпаки, у зв'язку із прийняттям постанов Кабінету Міністрів України №1064 від 13.07.1998 та №225 від 07.03.2001, якими встановлено максимальну величину фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці, суми оподаткованого доходу (прибутку), сукупного оподаткованого доходу, з яких справляються збори до соціальних фондів, в тому числі і до Пенсійного фонду, існують виплати, які не оподатковуються страховим збором, але входять в середньомісячний заробіток для нарахування пенсії. Це стосується сум місячної зарплати з липня 1998 року по березень 2001 року, яка перевищувала 1000 грн., з березня 2001 року - 1600 грн., яку потім було підвищено до 2200 грн., з січня 2006 року - 4830 грн., з січня 2007 року -7875 грн., з січня 2008 року - 9495 грн.

Описана ситуація викликає багато непорозумінь між роботодавцями, які подають звітність до відділів персоніфікованого обліку, та інспекторами цих відділів, які обробляють цю звітність.

До всебічного опробування системи персоніфікованого обліку в Україні будуть використовуватись трудові книжки, хоча всім відомо, що вони вже давно стали предметом купівлі-продажу. На практиці це означає, що на сьогодні існує два поняття: загальний трудовий стаж та страховий стаж, тобто коли роботодавець сплачував внески в Пенсійний фонд. Згідно діючого законодавства єдиним легітимним документом на Україні для обчислення та підтвердження загального трудового стажу застрахованої особи є трудова книжка. Тільки розрахований на її підставі загальний стаж дає право на визначення “Ветерана праці” та на використання усіх привілей цього статусу у нашій країні [4]. Але з 1991 року з'явилося поняття страхового стажу, який найчастіше не співпадає з трудовим, особливо з 1995 року, коли роботодавці у зв'язку з економічним становищем нашої держави перестали перераховувати страховий збір до Пенсійного фонду.

З іншого боку, існує велика частина підприємств приватної форми власності де засновник виступає директором і маючи на руках печатку установи має можливість зробити відповідний запис у трудовій книжці.

Таким чином, відмова від обліку трудової діяльності працівників у трудових книжках є важливим питанням реформування солідарної системи, зокрема для персоніфікованого обліку.

Цікаво відмітити, що Польща з моменту запровадження пенсійної реформи та персоніфікованого обліку скасувала трудові книжки. Україна може зробити те ж саме, якщо матиме відповідне бажання, але на сьогодні законодавчого відображення цієї проблеми не має в жодному законопроекті стосовно нового пенсійного забезпечення в Україні.

Дуже складна ситуація, теперішнім часом, склалася з зарахуванням страхового стажу, з обліком страхових внесків та їх персоніфікацією, визначенням середньомісячного заробітку для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування. Дійсно, частка фіксованого або єдиного податку надходить до пенсійного фонду. Але ці надходження не є особистими, вони проходять с початку через районне відділення Держказначейства та фінансовий відділ райдержадміністрації. Таким чином, в особистих справах таких підприємців немає відомостей про те, що вони сплачували внески, не вказано розміри цих внесків, тому вивести їх середній заробіток та нарахувати, виходячи з нього, пенсію не виявляється можливим. На сьогодні вони розраховують тільки на соціальну пенсію, хоча і роблять достатні перерахування в Пенсійний фонд.

Дане питання, розглянуто в новому законопроекті поверхово, без глибокого знання проблеми і тому не вирішує її, а, навпаки, ставить нові запитання. Можливим виходом, на мою думку, може стати підписання спільної угоди про надання інформації о перерахованих внесках підприємцями між Пенсійним фондом та Держказначейством.

Як вже відмічалось, до страхового стажу зараховуються періоди, за які сплачувалися страхові внески, тобто робота за наймом на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання. Але на сьогодні згідно діючого законодавства існують періоди, в які застрахованих особам враховується страховий стаж без сплати страхових внесків до пенсійного фонду, а саме: служба в армії; час догляду за малолітніми дітьми до досягнення 3-річного віку; час догляду за дитиною-інвалідом І групи, або престарілим, який досяг 80-річного віку; час отримання допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, що почалась у період праці та перебільшує три місяці; час навчання у вищих та професійно-технічних закладів після досягнення 18-річного віку; період від дня визнання інвалідом до дати досягнення загальновстановленого пенсійного віку; період від дня смерті годувальника, до дня, коли годувальник досягнув би загальновстановленого пенсійного віку; період отримання допомоги у центрі зайнятості. Згідно нового закону [18] категорії осіб, що проходять строкову військову службу, які відповідно до законодавства, отримують допомогу по догляду за дітьми до досягнення ними 3 років, непрацюючі працездатні батьки дитини-інваліда віком до 16 років, особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який досяг 80-річного віку, поширюватиметься загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки за ці періоди страхові внески сплачуватиме держава за рахунок державного або місцевого бюджету, з якого цим особам сплачуються відповідно допомога або грошове забезпечення. Але, ці виплати сплачуються і будуть сплачуватися з Пенсійного фонду, а з місцевого бюджету тільки відшкодовуються раз на квартал. В новому законопроекті це ні як не обговорюється, тому може статися що і видатки, і страхові внески за них буде сплачувати сам Пенсійний фонд, що є абсурдним та також вказує на нерозуміння законотворців дійсного стану справ.

З іншого боку, періоди навчання після досягнення 18-річного віку будуть враховуватися до страхового стажу за умови сплати страхових внесків. При цьому не обов'язково, щоб сплата страхових внесків відбувалась тільки під час навчання. Такі внески дозволяється сплатити і пізніше, після закінчення навчання, коли особа почне працювати та отримувати доходи.

На мій погляд, це є не тільки несправедливим, а й попранням конституційних прав молоді. Всі ці нововведення ще більш ускладнять впровадження персоніфікованого обліку та заповнення форм звітності.

Інше важливе питання - це те, що пенсію із солідарної системи має отримувати і державний службовець, і Президент, і науковець і простий робітник за однією нормою, виходячи тільки із заробітку, трудового стажу і відповідних нормативів. Всім відомо - зараз інша ситуація.

Закон передбачає, що у разі, коли особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”, “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про статус суддів”, “Про судову експертизу”, “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про наукову та науково-технічну діяльність”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, по закону призначається одна пенсія за її вибором, при цьому різниця між розміром пенсії, на який має право застрахована особа відповідно зазначених законів, та розміром пенсії відповідно до нового пенсійного законодавства фінансується за рахунок коштів, визначених зазначеними законами.

Але ще раз нагадаю, що на сьогодні усі перелічені пенсії по перелічених категоріях, сплачуються тільки з Пенсійного фонду. Також, нагадаю, що призначення пенсії цим категоріям громадян відбувається відповідно з іншими законодавчими актами, ніж для всього населення України.

Це, на мою думку, також є попранням конституційних прав громадян України та робить ускладнення для роботодавців у веденні персоніфікованого обліку заробітку та відрахувань таких працівників.

Велика проблема пов'язана зі скасуванням держаної реєстрації юридичних та фізичних осіб органами міськ-райдержадміністраціями.

Згідно діючого законодавства при ліквідації підприємства будь якої форми власності треба обов'язково надати довідку про відсутність заборгованості перед бюджетом, але зовсім не треба - довідку про стан заборгованості перед пенсійним фондом. В результаті маємо, що більшість підприємств та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які працюють з використанням найманої праці, скасовують державну реєстрацію при наявності як не сплаченої заробітної плати працівникам, так і не перерахованих страхових внесків до Пенсійного фонду.

Можна додати, що у звітності персоніфікованого обліку це не як не відображається та не обліковується, що ускладнює процес впровадження персоніфікованого обліку відомостей в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Тому часто виникає ситуація, коли підприємство ліквідовано з великою заборгованістю перед Пенсійним фондом, але за даними персоніфікованого обліку цього не видно, тому що бланки звітності персоніфікації відображають картину тільки нарахованого заробітку та страхового збору.

Проведення пенсійної реформи в Україні та персоніфікації відомостей як її складової частини неможливо без удосконалення діючого законодавства, тому що проблемні питання, які існують зараз, не вирішенні і в новому законопроекті “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Також необхідно внести зміни до таких законодавчих актів з метою приведення їх у відповідальність один з одним та з насущними проблемами пенсійного забезпечення: Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”; Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”; Закону України “Про підприємства в Україні”; Закону України “Про підприємництво”; Закону України “Про заставу”; Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”; Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

У найближчій перспективі комплексна пенсійна реформа повинна розв'язати взаємозалежних проблеми фінансового дефіциту Пенсійного фонду і низького розміру пенсій. Лише незначна частина громадян України платить внески в ПФУ у відповідності зі своєю реальною заробітною платою, оскільки в більшості цих зарплат має джерела, так чи інакше зв'язані з тіньовою економікою. Фактично нині і громадяни, і підприємства не бачать сенсу в сплаті внесків у Пенсійний фонд, розцінюючи їх як податок, а не заощадження для забезпечення власної старості. І комплексна пенсійна реформа покликана якнайшвидше змінити дану ситуацію, установивши прямий зв'язок між пенсійними внесками і майбутніми пенсіями. Таким чином, виходячи із завдань вдосконалення пенсійного законодавства рис. 3.5 [43], можна визначити такі шляхи та методи реформи першого рівня (солідарної системи) [39]:

Підвищення ролі страхових принципів у солідарній системі, що можна досягти такими методами, як охоплення загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням усіх працюючих (у тому числі військовослужбовців, а також інших осіб, для яких законодавством не передбачено сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування), забезпечення рівності щодо сплати страхових внесків; призначення пенсій залежно від страхового стажу та сплачених внесків; забезпечення мінімальних соціальних стандартів життя пенсіонерів за рахунок державної соціальної допомоги; перегляд механізму виплати пенсій працюючим пенсіонерам, у тому числі з урахуванням їх заробітної плати; переведення пенсій, що призначаються на пільгових умовах або за вислугу років, із солідарної системи до недержавних пенсійних фондів; приведення законодавства щодо пенсійного забезпечення окремих категорій осіб до єдиних базових принципів, передбачених Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Забезпечення фінансової стабільності солідарної системи методами виключення можливості прийняття рішень з питань пенсійного забезпечення без відповідних актуальних розрахунків та реальних можливостей бюджету Пенсійного фонду України; поступовий перегляд пенсійного віку відповідно до зростання тривалості життя; розширення бази нарахувань страхових внесків за рахунок легалізації заробітної плати та підвищення її рівня (шляхом оформлення трудових відносин, посилення ролі соціального діалогу під час встановлення рівня доходу, з якого сплачуються внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, скорочення неповної зайнятості та безробіття); поетапне запровадження паритетної сплати страхових внесків страхувальниками та застрахованими особами; посилення контролю та відповідальності за дотримання законодавства щодо оплати праці та сплати страхових внесків; перегляд переліку робіт, професій та посад, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах або за вислугу років, за результатами проведення атестації робочих місць та аналізу впливу втрати професійної працездатності; удосконалення механізму індексації пенсій та їх підвищення відповідно до зростання середньої заробітної плати; здійснення заходів щодо адресної державної соціальної допомоги з урахуванням доходів сім'ї.

Рис. 3.5 Напрямки вдосконалення діючого пенсійного законодавства

Слід запровадити систему управління Пенсійним фондом на основі паритетного представництва сторін соціального партнерства (представників держави, роботодавців та працівників). Лише незначна частина громадян України платить внески в ПФУ у відповідності зі своєю реальною заробітною платою, оскільки в більшості цих зарплат має джерела, так чи інакше зв'язані з тіньовою економікою. Фактично нині і громадяни, і підприємства не бачать сенсу в сплаті внесків у Пенсійний фонд, розцінюючи їх як податок, а не заощадження для забезпечення власної старості.

Вдосконалення організаційної структури Пенсійного фонду та схема управління обов'язковим державним пенсійним страхуванням, відображено на рис. 3.6 і 3.7

Рис.3.7.Схема управління обов'язковим державним пенсійним страхуванням

Узагальнюючи можливо сказати, що Рівень 1 являтиме собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться усіма працюючими громадянами країни та роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуватимуться страхові пенсії та встановлюватиметься мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам. Особам, які матимуть малий страховий стаж та/або розмір заробітку, з якого сплачувались пенсійні страхові внески, отже низькі розміри пенсій, передбачається надання цільової соціальної допомоги, що дозволить забезпечити їм доходи на рівні мінімальних стандартів в Україні, які будуть встановлені, виходячи з реальних фінансових можливостей Державного бюджету та Пенсійного фонду. У реформованій солідарній системі розмір пенсії залежатиме від розміру заробітної платні, з якої сплачувались пенсійні внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались що досягатиметься шляхом звільнення Пенсійного фонду від здійснення невластивих йому виплат та впровадження персоніфікованого обліку відомостей про заробіток та сплату пенсійних внесків, на основі даних якої будуть призначатись і виплачуватись пенсії.

Другим рівнем системи пенсійного забезпечення є загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тобто система обов'язкових накопичувальних заощаджень громадян. Упровадження цієї системи передбачає акумуляцію персоніфікованої частини пенсійних внесків громадян на індивідуальних накопичувальних рахунках, облік яких здійснюється Пенсійним фондом України, у єдиному Накопичувальному фонді, і їхнє подальше інвестування з метою одержання інвестиційного доходу, що розподіляється між учасниками в порядку, визначеному пенсійними схемами, і додається по досягненню пенсійного віку до пенсії, сформованої в солідарній системі [38]. Безумовно, операції інвестування і розміщення обов'язкових нагромаджень громадян повинні мати пільговий податковий режим, що забезпечить збільшення суми засобів для реінвестування і, відповідно, збільшення рівня пенсійних виплат. При цьому основний тягар оподатковування повинен довестися на період капіталовкладень пенсійних внесків, а не на самі внески і сукупний інвестиційний доход, сформований до початку пенсійних виплат відповідно до обраного кожним пенсійною схемою.

Управління пенсійними коштами (додаток Д) здійснюватимуть компанії з управління активами (для яких ця діяльність є професійною і буде ліцензуватись), обраними на конкурсній (тендерній) основі. При інвестуванні пенсійних активів компанії будуть діяти згідно з вимогами законопроектів щодо напрямків інвестування, ринків на яких можна буде здійснювати інвестиції та вимог щодо диверсифікації (вкладання коштів у різні напрямки) інвестиційних вкладень. Безпосереднє зберігання пенсійних активів буде здійснювати банківська установа - зберігач, яка, також, обиратиметься на конкурсній основі і нести відповідальність за цільове використання цих активів. Кошти, що обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян будуть власністю цих громадян, і вони зможуть скористатись ними при досягненні пенсійного віку (або, у випадках передбачених законом, раніше цього терміну, наприклад, у випадку інвалідності). Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи.

Введення другого рівня пенсійного страхування дозволить [46]: збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов'язкової накопичувальної системи очікується на рівні 55 - 60% середньої заробітної плати в Україні, а зараз такі виплати складають близько 35%); посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, отже посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків; зменшити “податковий тиск” на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника; успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичу вальному рахунку, родичам застрахованої особи; створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки; розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи, і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у економічному розвитку держави; підвищити ефективність управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функції управління пенсійними активами.

Впроваджуватись Рівень 2 буде лише після формування необхідних економічних передумов та створення відлагодженої і ефективної системи державного нагляду у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.

Можна виділити такі шляхи та методи проведення пенсійної реформи в цьому напрямку: Запровадження накопичу вальної системи пенсійного страхування, що можна досягти такими методами, як уточнення передумов для запровадження накопичу вальної системи пенсійного страхування; визначення на підставі актуарних розрахунків строку запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування та розмірів відрахувань до неї, потреб Пенсійного фонду України для компенсації втрат солідарної системи у зв'язку з перерахуванням частини страхових внесків до Накопичу вального пенсійного фонду; визначення суми витрат державного бюджету на підвищення заробітної плати працівникам бюджетної сфери, пов'язане із запровадженням накопичу вальної системи пенсійного страхування; підвищення ефективності державного регулювання та нагляду в накопичу вальній системі пенсійного страхування; перегляд вікових категорій застрахованих осіб, які сплачують внески до Накопичувального пенсійного фонду, та визначення розміру страхових внесків відповідно до актуарних розрахунків.

Таким чином, фактично система обов'язкових заощаджень установлює пряму залежність між пенсійними внесками і пенсійними виплатами, а також стимулює громадян до участі в пенсійній системі (і, відповідно, до сплати податку з доходів фізичних осіб), що значно скорочує сегменти тіньової економіки. Ефективне функціонування такої системи принципово вирішує також проблему пенсійного забезпечення громадян в основному через заощадження й інвестиції, а не шляхом збільшення податків і “нетрадиційних” методів. Такий варіант значно скорочує фінансовий тягар для бюджету й Уряду, зв'язаний з пенсійними виплатами [39]. У цілому система обов'язкових нагромаджень є могутнім внутрішнім інвестиційним ресурсом для економіки країни. Вона принципово нова для України, її формування повинне відбуватися поступово, з огляду на необхідність стабільних макроекономічних показників. Планується, що функціонування системи обов'язкових заощаджень громадян стане завершальним етапом у проведенні української пенсійної реформи, але досвід реформування пенсійних систем в багатьох країнах свідчить про наявність різних відношень до запровадження індивідуальних (ощадних) пенсійних рахунків. Розглянемо систему ІПР більш детальніше.

“Індивідуальний пенсійний рахунок” - це щось на зразок банківського рахунку. Особа робить грошові внески на спеціальний рахунок протягом періоду трудової діяльності. Ці гроші інвестуються у визначені інвестиційні проекти, аж поки особа не досягне пенсійного віку. Після досягнення пенсійного віку особа може використовувати заощаджені гроші, разом з нарахованими відсотками, для підтримки себе у старості. Скільки грошей заощадить собі таким чином власник ІПР залежатиме від [49]: розміру страхових внесків (що визначатимуться розміром заробітку); тривалості участі у програмі ІПР (періоду сплати страхових внесків); реального інвестиційного доходу (реальної відсоткової ставки); очікуваної тривалості життя після досягнення особою пенсійного віку.

Нижче наведена інформація про переваги та недоліки системи індивідуальних ощадних пенсійних рахунків.

Переваги системи ІПР [36]: внески, що робитиме особа, будуть його власністю і повертатимуться (разом з відсотками) тільки до неї самої. Через це кожний учасник ІПР матиме сильні стимули для участі у програмі ІПР. Це також стимулюватиме працювати в офіційному секторі економіки; оскільки розмір внесків визначатиме розмір майбутньої пенсії, працюючі особи матимуть стимули для забезпечення сплати внесків самостійно, або через своїх роботодавців; особа матиме рахунок на зразок банківського, і зможе контролювати суму накопичених грошей; якщо особа робитиме значні внески протягом трудової діяльності і їх інвестування приноситиме відсоток (дохід від інвестицій), тоді вона матиме більшу пенсію, а ніж на засадах солідарної пенсійної системи; якщо ІПР контролюються приватне і не обіцяється розмір майбутньої пенсії, тоді відповідальність і зобов'язання Уряду зменшуються. У цьому випадку Уряду певно потрібно буде менше позичати, щоб забезпечити чи гарантувати виплату пенсій учасникам ІПР; якщо кошти ІПР інвестуватимуться у національну економіку, тоді буде досить значний об'єднаний фонд довгострокових заощаджень для довгострокових інвестиційних проектів; пенсійний вік не є головною структурною характеристикою ІПР; система ІПР сприяє створенню гнучкого ринку праці, не субсидує і не карає емігрантів.

Недоліки системи ІПР [36]: система ІПР не містить механізму захисту заощаджень від знецінення у періоди значних інфляційних коливань. В умовах економічної системи, яка немає досвіду роботи з фінансовими ринками, при фундаментальних структурних зрушеннях ризик інфляційних втрат зростає. Без інтервенції з боку держави або з боку якого-небудь іншого запобіжного механізму, що не має на меті одержання прибутку, ризик інфляції у повній мірі нестимуть власники ІПР; якщо внески будуть приносити невеликий відсоток, особи можуть одержати меншу за розмірами пенсію, ніж державна. Вони також можуть взагалі втратити свої пенсійні заощадження у випадку невдалого інвестування і відсутності державних гарантій приватних пенсій. І, навпаки, якщо в момент виходу на пенсію відсоткова ставка вища, ніж під час придбання страхового аннуітету, місячна сума пенсії зменшуватиметься; система ІПР тільки накопичує внески до досягнення пенсійного віку. Вона не передбачає будь-які розрахунки розміру пенсій до досягнення пенсійного віку.

Особа повинна виявити бажання придбати страховий аннуітет і потребуватиме періодичних (щорічних) порад, консультацій з приводу того, чи достатньо вона заощадить коштів для забезпечення себе пристойною пенсією, через те, що ІПР на 100% пов'язані з персональними внесками, низькооплачувані категорії працюючих пропорційно отримають менші пенсії, а ніж високооплачувані; через те, що система ІПР не має ніякого механізму перерозподілу пенсій між високо-та низькооплачуваними працівниками, тобто ці індивідуальні рахунки не містять ніяких механізмів соціального страхування (солідарності); працюючі інваліди та жінки, які доглядали за дітьми до досягнення ними пенсійного віку навряд чи зможуть заощадити достатню суму грошей на своїх пенсійних рахунках для адекватної пенсії; незайняті, як правило, не досить схильні робити внески на ІПР. Уряду необхідно буде подбати про соціальні пенсії чи допомоги для такої категорії населення; при добровільному пенсійному страхуванні особи не дуже схильні робити значні внески, достатні для пристойної майбутньої пенсії.

Отже, пенсійну реформу неможливо запровадити за одну добу - це справа декількох років, а повний перехід на нову систему триватиме ціле покоління. Особливо це стосується механізму введення індивідуальних пенсійних рахунків. Нерідко прихильники ІПР занадто оптимістичні у питанні про те, наскільки значимі результати можуть бути досягнуті, і за який строк. Управління приватними пенсійними фондами і забезпечення функціонування фінансових ринків є вельми складним видом діяльності, що потребує досвіду і знань, навичок планування практики. Через названі обставини функціонування ощадних пенсійних фондів протягом перехідного періоду буде пов'язане з великим ризиком.

Слід відзначити, що законопроектами, також передбачається, починаючи з 2018 року, громадянам надати право, у разі їх бажання, перевести їх обов'язкові пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на Рівень 3) [18]. Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їх пенсійних заощаджень, і тому - в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії.

Рівень 3 пенсійного забезпечення передбачено створювати у вигляді добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками, які вимагають менших адміністративних витрат. Види недержавного пенсійного забезпечення, які плануються, відображено на рис. 3.8.

Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні [19]. Відкриті пенсійні фонди будуть створюватись юридичними особами, учасники цих фондів будуть громадяни, які здійснюватимуть туди добровільні пенсійні внески. Такі фонди можуть бути створені і на муніципальному рівні, що розширить можливості регіонів у вирішенні соціальних питань.

Корпоративні пенсійні фонди будуть створюватись роботодавцями і учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані трудовими відносинами з цими роботодавцями. При створені корпоративних пенсійних фондів роботодавці братимуть на себе безумовне зобов'язання сплачувати додаткові пенсійні внески на користь своїх працівників.

Професійні пенсійні фонди створюватимуться об'єднаннями громадян або юридичних осіб за професійною ознакою. Учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані за родом їх професійної діяльності.

Іншою формою заощаджень у межах третього рівня буде відкриття пенсійних депозитних рахунків у банківських установах або страхових організаціях за ініціативою окремої особи.

Рис. 3.8. Види недержавного пенсійного забезпечення

В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, у разі бажання і досить високого заробітку, додатково до заощаджень у Накопичувальному фонді, перерахувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду (додаток Ж). Важливим, на думку розробників законопроектів, є те, що система недержавних пенсійних фондів дозволить залучати також і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їх працівників, і таким чином ще більше сприяти підвищенню рівня життя громадян на заслуженому відпочинку. Передбачається, що для роботодавців, які використовують шкідливі умови виробництва, здійснення пенсійних відрахувань на користь таких працівників поступово стане обов'язковим (такі відрахування здійснюватимуться у професійні або корпоративні пенсійні фонди) [19]. Внески до недержавних пенсійних фондів як з боку працівників, так і роботодавців, а також отриманий інвестиційний дохід будуть користуватись податковими пільгами. Розмір пенсії в такій системі залежатиме від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались і розміру отриманого на них інвестиційного доходу.

Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” встановлено дуже детальні вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів, системи управління цими фондами та їх активами. Крім того, встановлено чіткі вимоги до компаній (та їх персоналу), що здійснюватимуть: управління пенсійними активами; адміністративне управління пенсійними фондами; надання агентських послуг у цій сфері.

Окремо виділено вимоги до банківських установ - зберігачів та положення щодо їх функцій та відповідальності за цільове використання добровільних пенсійних заощаджень.

Встановлено, також, вимоги до складу пенсійних активів, напрямів, ринків та диверсифікації (розподілу) їх інвестування (вкладення).

З боку держави буде встановлено суворий та дієвий нагляд за системою недержавного забезпечення. Всі перелічені вимоги та розгалужена інфраструктура системи спрямовані на забезпечення належного рівня захисту пенсійних заощаджень та майнових прав застрахованих осіб в системі обов'язкового та добровільного страхування.Таким чином, третім рівнем пенсійної системи є недержавне пенсійне страхування, що забезпечує додаткову пенсію шляхом інвестування і розміщення добровільних пенсійних внесків громадян. Центральними елементами в ній повинні стати недержавні пенсійні фонди, як засіб збільшення інвестиційного доходу і додаткової пенсії шляхом об'єднання пенсійних внесків громадян, і компанії по керуванню пенсійними активами - професійні керуючі активами, що здійснюють діяльність на фінансовому і фондовому ринках і в майбутньому можуть бути допущені на другий рівень пенсійної системи, для керування засобами обов'язкового для всіх державного пенсійного страхування [19].

При переході на цей рівень головною задачею держави є забезпечення ефективного нагляду і контролю за діяльністю в сфері недержавного пенсійного страхування, що будуть базуватися не тільки на регуляторних можливостях спеціалізованого спостережливого і контрольного органа за діяльністю НПФ - Державної інспекції по справах НПФ, але і на законодавчих обмеженнях інвестиційної діяльності НПФ, визначенні структури пенсійних активів і т.д. Невиконання зобов'язань по пенсійних виплатах може дискредитувати саму ідею пенсійного страхування. Тому виходить, що питання надійності пенсійних фондів і схем стає одним із самих актуальних. Держава також зобов'язана підтримувати систему НПФ - насамперед як систему довгострокових консервативних інвесторів. На практиці мова йде про створення конкурентноздатного фінансового сектора, якому під силу мобілізувати і надати економіці України інвестиційні ресурси. Населення України володіє значним інвестиційним потенціалом. Мобілізація і залучення в економіку навіть частини заощаджень громадян дозволило б провести оздоровлення і реструктуризацію багатьох вітчизняних підприємств. Крім того, ріст внутрішніх інвестицій у країні важливий і для залучення іноземних інвесторів. Впровадження системи недержавного пенсійного страхування повинне створити інституціональні передумови в частині керування пенсійними активами і принципи державної регуляторної діяльності для створення системи обов'язкових заощаджень громадян у рамках другого рівня пенсійної системи [23].

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на фінансовому ринку (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, але незважаючи на значну кількість реформаторських рішень, прийнятих або напрацьованих протягом останнього часу, основними завданнями залишається, по-перше, досягнення консенсусу між законодавчою і виконавчою структурами влади щодо оновлення пенсійної системи; по-друге, здійснення державної стратегії реформи у цій галузі.

ВИСНОВКИ