Співвідношення насильства і погрози як способів вчинення злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра кримінального права і кримінології

Співвідношення насильства і погрози як способів вчинення злочину

аспірант Довгань-Бочкова Н.В.

Анотація

Стаття присвячена визначенню ознак насильства та погрози як способів вчинення злочину, а також встановленню співвідношення цих понять. У результаті проведеного дослідження з'ясовано, що погроза частково збігається з насильством у вигляді впливу на потерпілого і відрізняється за наслідками такого впливу.

Ключові слова: насильство, погроза, вплив, тілесні ушкодження.

Аннотация

Статья посвящена определению признаков насилия и угрозы как способов совершения преступления, а также установлению соотношения этих понятий. В результате проведенного исследования установлено, что угроза частично совпадает с насилием в виде воздействия на потерпевшего и отличается последствиями такого воздействия.

Ключевые слова: насилие, угроза, влияние, телесные повреждения.

Annotation

The article aims to identify the signs of violence and threat, as well as to establish their correlation. The study found that threat and violence have similar characteristic the impact on the victim, but their distinguishing feature is the consequences of such impact.

Key words: violence, threat, influence, injuries.

Постановка проблеми. Одними із найпоширеніших способів вчинення злочину є насильство та погрози, вивченню яких науковці присвятили багато своїх праць. Так, дослідженням насильства та погроз як кримінально-правових понять займались С. Алфьоров, Л. Гаухман, В. Грищук, О. Дітріх, В. Іванова, Н. Іванцова, О. Ігнатов, І. Козаченко, Т. Кондрашова, О. Коростильов, Г. Костров, Н. Мичко, М. Мягков, В. Навроцький, Л. Наконечна, В. Осадчий, М. Панов, А. Радченко, Р. Сабиров, О. Семенюк, Л. Сердюк, М. Стерехов, М. Ткаченко, З. Тростюк, В. Шаблистий, Р. Шарапов та інші вчені. Проте традиційно науковці досліджують лише питання співвідношення погрози із насильством психічним, а також із виявленням умислу.

Аналіз наукових публікацій, присвячених питанням насильства та погрози як кримінально-правових понять, а також вивчення судової практики свідчать про відсутність єдиного підходу до визначення ознак насильства та погроз, а, відповідно, і до встановлення співвідношення цих понять, що призводить до помилок у кваліфікації відповідних злочинів.

Мета статті з'ясувати співвідношення насильства і погрози як способів вчинення злочину, що сприятиме більш точному застосуванню положень Кримінального кодексу України.

Виклад основного матеріалу. Перед тим як приступити до визначення співвідношення цих понять, варто дати визначення насильства та погрози як способу вчинення злочину.

Кримінальний кодекс України не дає визначення понять насильства та погрози. Тому тлумаченням цих понять займаються науковці.

У цій статті йтиметься про насильство та погрозу, які виступають способами вчинення злочину, а, отже, наділені певними специфічними ознаками, не характерними для насильства та погрози як діяння.

Насильство як спосіб вчинення злочину розуміємо як вплив (фізичний або (і) психічний) на людину, що заподіює шкоду її життю чи здоров'ю (зокрема психічному) чи створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди, або полягає в фізичному обмеженні чи позбавленні людини особистої свободи, що здійснюється з метою примусити потерпілого вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення чи позбавити його можливості діяти за власною волею.

Із вказаної дефініції можна виділити ознаки насильства як способу вчинення злочину:

1) фізичний або (і) психічний вплив на людину;

2) наслідок у вигляді шкоди життю чи здоров'ю (в тому числі психічному) або реальної загрози заподіяння такої шкоди або фізичного обмеження чи позбавлення людини особистої свободи;

3) мета примусити потерпілого вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення чи позбавити його можливості діяти за власною волею.

Погрозу як спосіб вчинення злочину розглядаємо як залякування заподіянням шкоди правоохоронюваним правам чи інтересам потерпілого чи інших осіб, доля яких для потерпілого не байдужа з метою примусити потерпілого вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення, що заподіяло потерпілому негативні емоції у вигляді страху.

Таким чином, ознаками погрози як способу вчинення злочину є:

1) психічний вплив на людину у вигляді залякування заподіянням шкоди правоохоронюваним правам чи інтересам потерпілого чи інших осіб, доля яких для потерпілого не байдужа;

2) наслідок негативні емоції у вигляді страху;

3) мета примусити потерпілого вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Розпочнемо аналіз співвідношення насильства та погрози як способу вчинення злочину із першої їх ознаки вплив на людину.

Відповідно до Великого тлумачного словника української мови, вплив це дія, яку певна особа чи предмет або явище виявляє стосовно іншої особи чи предмета [3, с. 205].

Під впливом ми розуміємо застосування до людини факторів навколишнього середовища (механічних, фізичних, хімічних, біологічних, психічних тощо) на шкоду її життю, здоров'ю чи особистій свободі. Як вказує О. Ігнатов, посягання на життєві властивості або функції організму людини полягає в енергетичному впливі на обмін речовин та енергії організму з навколишнім середовищем і у середині самого організму, на рух, контрольно-регуляторну функцію, що здійснюється нервовою системою, та на інші фізіологічні функції. За умови енергетичного впливу процес шкідливих змін у предметі впливу має суто матеріальний характер і пов'язаний із перенесенням фізичної енергії (механічної, хімічної, теплової, ядерної тощо). До таких належать: механічні, фізичні, хімічні, біологічні. Відповідно до цих факторів, енергетичний вплив може бути класифікований на механічний (включає заподіяння фізичної шкоди внаслідок дії кінетичної енергії якого-небудь предмета), фізичний (містить дію високих і низьких температур, ушкодження електричним струмом, вплив через різні види променистої енергії, дія підвищеного і зниженого барометричного тиску), хімічний (досягається шляхом використання різних отруйних та сильнодіючих речовин у твердому, рідкому або газоподібному стані) і біологічний (полягає у зараженні різного роду патогенними мікробами, бактеріальними токсинами, що викликають хворобливі стани організму) [8, с. 69].

Крім того, насильство може полягати і у психічному впливі. Психічний вплив ще називають інформаційним. У разі насильства вплив може полягати у доведенні до відома потерпілого певної інформації. При чому йдеться не лише про інформацію залякуючого характеру, а про будь-яку інформацію, яка здатна спричинити шкоду життю чи здоров'ю потерпілого. Варто зауважити, що віднесення психічного впливу до насильства має дискусійний характер. Так, окремі науковці переконані, що насильство може полягати лише у фізичному впливі. Психіка, зазначає Л. Наконечна, хоча і становить одну з важливих функцій людського організму, проте не є фізіологічною. Особливий характер психічної сфери дає підстави вважати, що предметом насильства психіка бути не може. Вона є предметом психічного впливу [12, с. 61]. Важко погодитись із таким твердженням, зважаючи на те, що здебільшого застосування насильства, воно спрямоване одночасно як і на тіло потерпілого, так і на його психіку. Крім того, вказаний науковець у своїй дефініції поняття насильства вказує, що насильство спричиняє чи може спричинити фізичну та (або) психічну шкоду людині [12, с. 73]. Важко уявити собі ситуацію заподіяння психічної шкоди без впливу на психіку людини. насильство погроза злочин потерпілий

Що стосується погрози, деякі вчені визначають погрозу як психічний вплив [8, с. 38]. Таке визначення видається правильним, проте неточним. Так, дійсно погроза впливає на психіку людини. Проте відмінність її від інших проявів психічного впливу полягає в тому, що метою погрози є викликати страх у потерпілого. Тому доречніше, на нашу думку, визначати погрозу як залякування. Відповідно до тлумачення, яке подається у словниках української мови, «залякувати» означає «викликати в кого-небудь страх, переляк; робити кого-небудь боязким, лякливим» [2, с. 320; 3, с. 403]. Залякування у разі погрози полягає в обіцянці заподіяти шкоду правоохоронюваним правам чи інтересам потерпілого чи інших осіб, доля яких для потерпілого не байдужа. Детальніше про зміст погрози ми писали в попередній публікації [7].

Наступною ознакою, яку варто розглянути, є наслідок. Як ми уже зазначали, насильство заподіює шкоду життю чи здоров'ю (зокрема психічному), або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди, або полягає у фізичному обмеженні чи позбавленні людини особистої свободи. Погроза полягає в залякуванні особи, а отже, наслідком погрози є негативні емоції у вигляді страху. Як правильно зазначають С. Алфьоров та В. Шаблистий, суспільно небезпечні наслідки погрози можуть проявлятися у вигляді шкоди на рівні порушень нормального протікання психологічних і психічних процесів адресата погрози (відчуття неспокою, страху, тривога, страх, депресія тощо). На думку цих науковців, суттю шкоди у разі погрози вбивством є залякування, збудження відчуття небезпеки і страху, придушення волі адресата погрози і його відмова від протидії через автоматичне блокування інстинкту самозбереження [1, с. 6-86]. Крім того, потрібно зауважити, що такі негативні емоції у вигляді страху як наслідок погрози не повинні мати систематичного характеру. Адже, якщо такі негативні емоції заподіюються потерпілому систематично, вони вже набувають ознак катування, тобто умисного заподіяння морального страждання шляхом мучення (за допомогою психічного впливу) з метою залякування або помсти. Якщо ж погрозою заподіяно інші, ніж страх, наслідки, потрібно говорити про насильство.

Так, відповідно до п. 1.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я від 17.01.1995 р. № 6, тілесні ушкодження це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникає через дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів фізичних, хімічних, біологічних, психічних. Таким чином, якщо внаслідок погрози потерпілий захворів на психічну хворобу, ми будемо говорити про порушення функцій органу, а саме головного мозку, внаслідок дії психічних факторів, тобто про тяжке тілесне ушкодження (насильство).

Виникає питання: як кваліфікувати діяння

винного, який погрозою заподіяв потерпілому іншу шкоду психічному здоров'ю, не пов'язану із психічною хворобою? У колі науковців існує думка про відсутність диференційованого підходу до визначення ступеня тяжкості психічної шкоди здоров'ю. Оскільки, як зазначають С. Алфьоров та В. Шаблистий, лише ч. 1 ст. 121 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило, зокрема, і психічну хворобу. Аналіз чинного кримінального закону дає змогу констатувати заподіяння шкоди психічному здоров'ю особи, не пов'язаного із настанням психічної травми, не є кримінально караним [1, с. 212]. Проте, на нашу думку, така позиція видається помилковою. Адже, відповідно до п. 2.1.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я. Отже, якщо в особи, зокрема через погрозу з боку винного, виник реактивний стан нервової системи, а не психічна хвороба, залежно від того, скільки часу особа лікуватиметься, матимуть місце тілесні ушкодження середньої тяжкості або ж легкі тілесні ушкодження, що спричинило (або не спричинило) короткочасний розлад здоров'я.

Так само, тяжким тілесним ушкодженням, а отже, і насильством, має визнаватись погроза, через яку у потерпілої відбулося переривання вагітності.

Таким чином, способом вчинення злочину можна називати погрозу лише у разі, якщо вона не заподіяла шкоду життю чи здоров'ю (зокрема психічному) потерпілого. Інакше доцільно говорити про насильство.

У контексті розгляду питання про співвідношення насильства та погрози не можемо оминути увагою ще одну проблему, пов'язану із ситуацією, коли потерплому погроза виказується дією, що сама по собі вже становить насильство. Такі випадки описуються у кримінально-правовій літературі [6, с. 94; 1, с. 74-80], а також поширені на практиці і не завжди кваліфікуються судами однаково. Часто у справах про погрозу вбивством суди включають у погрозу і заподіяння тілесних ушкоджень, характеризуючи їх як одну з ознак погрози реальність.

Так, вироком Сумського районного суду Сумської області від 24 лютого 2011 р. особу визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України. При цьому судом встановлено, що підсудний погрожував вбивством потерпілим за наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози за певних підстав. 28 вересня 2010 р. близько 18:00 підсудний, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у дворі спільного домоволодіння побачив потерпілу, яка проходила цим подвір'ям. У цей момент, на ґрунті раніше неприязних стосунків, підсудний розпочав чіплятись до потерпілої, нецензурно висловлюючись на її адресу і вигукуючи погрози вбивством (порубає сокирою її, а також її чоловіка). З метою підтвердження своїх висловлювань щодо погроз зазначеним громадянам вбивством, підсудний підняв із землі сокиру і словесно погрожуючи вбивством, демонструючи при цьому в руках сокиру, розпочав рух у сторону потерпілої і, продовжуючи погрожувати, наніс потерпілому один удар лезом сокири в область лівого плеча, тим самим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді рубленої рани лівого плечового суглоба, які висновком судово-медичного експерта кваліфіковані як легке тілесне ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я [4].

Натомість, вироком центрально-міського районного суду м. Макіївки від 3 жовтня 2013 р. дії винного кваліфіковано за сукупністю ч. 1 ст. 125 та ч. 1 ст. 129 КК України. Судом встановлено, що підсудний скоїв умисне спричинення легких тілесних ушкоджень, а також погрозу вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, за таких обставин. 3 серпня 2013 р., приблизно о 20:00, підсудний, будучи у стані алкогольного сп'яніння і знаходячись за місцем свого мешкання, на ґрунті неприязних відносин із дружиною, умисно став душити її обома руками за шию, чим завдав їй подряпини шиї, правої ключиці, які належать до легких тілесних ушкоджень. Крім того, з метою залякування дружини він став погрожувати їй вбивством. Бажаючи, щоб вона сприйняла його погрозу реально, підсудний взяв викрутку, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на залякування дружини з метою створення у неї реальних підстав побоюватись здійснення погроз. За обставин, що склалися, потерпіла сприйняла все як загрозу своєму життю, бо у неї були реальні підстави побоюватися здійснення підсудним своїх погроз [5].

На відсутність єдності щодо правової оцінки дій підсудного, які свідчать про реальність підстав здійснення погрози вбивством, якщо вони мають ознаки іншого складу злочину, вказав Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму Узагальненні судової практики розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти життя і здоров'я особи за 2014 р. Вказаний суд пропонує вирішувати це спірне питання таким чином: «У разі, якщо, погрожуючи вбивством, особа заподіює потерпілому легкі тілесні ушкодження, що потерпілий сприймає як реальну підставу побоюватись здійснення погрози, дії винного підпадають під ознаки як погрози вбивством (ст. 129 КК), так і умисного заподіяння легких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 125 КК), тобто має місце конкуренція норм. Разом із тим, беручи до уваги, що обидва злочини належать до злочинів проти здоров'я особи і санкції норм, закріплених у ст. 129 КК, є суворішими, ніж санкція норми, передбаченої у ч. 1 ст. 125 КК, можна зробити висновок, що нанесення легких тілесних ушкоджень одночасно із погрозою вбивством, охоплюється поняттям «реальні підстави побоюватись здійснення погрози» та не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 125 КК. З аналогічних підстав треба діяти, даючи правову оцінку нанесенню побоїв (ч. 1 ст. 126 КК). Водночас, якщо погроза потерпілому вбивством супроводжувалась нанесенням побоїв або вчиненням інших насильницьких дій, що мають характер мордування (ч. 2 ст. 126 КК), чи нанесенням тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, такі дії мають бути кваліфіковані за відповідною статтею КК» [14].

Зважаючи на пропозицію кваліфікувати діяння за ст. 129 КК України, як таке, що охоплює собою легкі тілесні ушкодження (ст. 125 КК України), доходимо висновку, що Вищий спеціалізований суд України має на увазі конкуренцію цілого і частини. Конкуренцію частини та цілого можна визначити як вид конкуренції кримінально-правових норм, за якого вчинений злочин потрапляє під дію двох (або більше) кримінально-правових норм, одна з яких (ціле) охоплює вчинене загалом, а інша (норми-частини) визнає як самостійні злочини лише частини вчиненого суспільно небезпечного посягання [10, с. 140]. Відповідно до правил подолання конкуренції цілого і частини, має застосовуватись стаття Особливої частини КК, яка найповніше охоплює всі ознаки вчиненого посягання (охоплює посягання загалом) [11, с. 430]. Як бачимо, відповідно до правил подолання конкуренції частини і цілого, ми маємо кваліфікувати діяння за нормою, що найповніше охоплює ознаки вчиненого посягання, а не орієнтуватись на санкцію статті, що містить більш суворе покарання. Тому вказана позиція ВВСУ видається спірною. Вважаємо, що за таких умов конкуренція норм відсутня і має місце сукупність злочинів. Адже, відповідно до ст. 33 КК України, сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. У разі сукупності злочинів кожен із них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Крім того, варто звернути увагу на таке. Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності нанесення легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я», а також застосування насильства, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо належить до насильства, що є небезпечним для життя чи здоров'я на момент заподіяння [13]. Проаналізувавши чинний КК, ми бачимо, що законодавець наділяє насильство, що є небезпечним для життя чи здоров'я, більшою суспільною небезпекою, ніж погрозу вбивством. Так, відповідно до ст. 189 КК України, вимагання, поєднане з погрозою вбивством, тлумачитиметься за ч. 2 як кваліфікований склад злочину, а вимагання, поєднане із насильством, небезпечне для життя чи здоров'я особи за ч. 3 цієї статті, як особливо кваліфікований склад злочину.

У ч. 1 ст. 187 КК України, яка передбачає відповідальність за розбій, способом вчинення цього злочину названо насильство, що є небезпечним для життя чи здоров'я особи, або погрозу таким насильством. Тобто способом вчинення розбою, зокрема, може бути і погроза вбивством, і насильство, що є небезпечним для життя чи здоров'я особи. Проте, якщо винний, вчиняючи розбій, застосовуватиме, наприклад, словесні погрози вбивством і підкріпить свої погрози здушенням шиї чи застосуванням електрошокера, у вироку його дії мають описуватись як напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, а не з погрозою застосування такого насильства.

Таким чином, вважаємо, що погроза вбивством не охоплює собою реальне заподіяння шкоди здоров'ю, а тому дії винного, який погрожував вбивством і заподіяв тілесні ушкодження, незалежно від їх ступеня тяжкості, мають кваліфікуватися за сукупністю зі ст. 129 КК України та відповідною статтею, що передбачає відповідальність за тілесні ушкодження. А вже під час призначення покарання, за наявності підстав, суд може застосувати метод поглинання менш суворого покарання більш суворим. Інакше кримінально-правову оцінку отримають не всі діяння, вчинені особою, а отже, порушуватиметься принцип повноти кримінально-правової кваліфікації.

Що ж стосується такої ознаки, як реальність погрози, ми погоджуємся з І. Гунею, який стверджує, що без ознаки реальності не існує погрози у кримінальному праві. Погрози є нереальними, якщо вони не здатні збуджувати неспокій, страх у потерпілого. Реальність погрози означає її сприйняття як такої, що може бути здійснена, і вона пов'язана не з намірами суб'єкта, а зі сприйняттям характеру погрози потерпілим [6, с. 94-95].

Отже, під реальністю погрози розуміємо, що погроза сприймається потерпілим як така, що може бути виконана, винний розраховує на таке сприйняття потерпілим, і немає значення, чи збирається винний виконувати погрозу. Проте реальне заподіяння шкоди здоров'ю має розумітись як насильство і кваліфікуватись окремо.

Ще однією ознакою насильства і погрози, які виступають в ролі способу вчинення злочину, є спеціальна мета. Метою насильства чи погрози є примусити потерпілого вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення. Крім того, насильство як спосіб вчинення злочину може бути спрямоване на позбавлення потерпілого можливості діяти за власною волею, що не є характерним для погрози. Так, ми не відносимо до обмеження чи позбавлення волі, а відповідно, і до насильства, погрози різного характеру з метою змусити потерпілого перебувати у місці вигідному для винного. Тут, на нашу думку, має місце вплив на психіку людини, який безпосередньо не призводить до обмеження чи позбавлення волі потерпілого, а викликає негативні емоції у вигляді страху. Адже у разі погрози особа зберігає фізичну свободу і можливість вибору свого місця перебування. А отже, такі випадки, залежно від мети, з якою здійснюється вплив на психіку потерпілого, варто кваліфікувати як відповідні злочини, в яких погрози виступають діяннями чи способами вчинення злочину.

Висновки

Таким чином, ми з'ясували, що насильство і погроза наділені певними спільними ознаками. По-перше, і насильство, і погроза полягають у впливі на людину. По-друге, метою погрози і насильства як способу вчинення злочину є примусити потерпілого вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення. Зважаючи на це, варто визначити розмежувальні ознаки цих двох понять.

До таких ознак ми відносимо характер впливу на людину і наслідки такого впливу. Так, і насильство, і погроза полягають у впливі на людину. Насильство полягає у впливі на організм людини та її психіку, при цьому, як правило, вплив на психіку людини здійснюється через вплив на її організм. Погроза ж може полягати лише у безпосередньому впливі на психіку потерпілого. Крім того, вплив у разі погрози полягає лише у залякуванні, метою якого є викликати в кого-небудь страх, переляк. У разі насильства вплив на психіку може полягати як у залякуванні, так і у впливі на психіку, наприклад, повідомленні шокуючої інформації з метою заподіяти шкоду життю чи здоров'ю потерпілого.

У тих випадках, коли неможливо розмежувати насильство і погрозу за характером впливу, варто брати до уваги наслідки такого впливу. Так, наслідком застосування погрози може бути лише відчуття страху. Якщо ж вплив на психіку спричинив інші додаткові наслідки (шкоду здоров'ю, зокрема і психічному, або життю потерпілого), вважаємо, що такі дії мають кваліфікуватись як насильство.

Таким чином, погроза частково збігається з насильством у плані впливу на потерпілого і відрізняється за наслідками такого впливу.

Література

1. Алфьоров С., Шаблистий В. Кримінальна відповідальність за погрози застосування фізичного насильства [монографія] / С. Алфьоров, В. Шаблистий. Запоріжжя: ФОП Зеленкевич Л.П., 2011. 212 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Кер. вид. проекту П. Мовчан, В. Німчук, В. Клічак К.: «Дніпро», 2009. 1332 с.

3. Великий тлумачний словник української мови (з дод., допов. та CD) / Уклад. і голов. ред. В. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. 1736 с.

4. Вирок Сумського районного суду Сумської області від 24 лютого 2011 р. по справі № 1-60/11 [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/49944665

5. Вирок центрально-міського районного суду м. Макіївки від 3 жовтня 2013 р. по справі № 270/5105/13-к [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov. ua/Review/33989526.

6. Гуня І. Погроза, загроза і психічне насильство: співвідношення кримінально-правових явищ та понять // Юридична Україна. 2014. № 6. С. 92-96.

7. Довгань-Бочкова Н. Окремі проблеми визначення змісту погрози як способу вчинення злочину за чинним КК України. // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2014. Випуск 1. С. 263-272.

8. Ігнатов О. Кримінальне насильство: окремі питання // Право України. 2005. № 3. С. 67-71.

9. Коростилев О. Уголовно-правовая характеристика угрозы : дис. ... канд. юрид. наук :12.00.08 / О. Коростилев. Ставрополь, 2004. 163 с.

10. Марін О. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм [Монографія] / О. Марін. К.: Атіка, 2003. 224 с.

11. Навроцький В. Основи кримінально-правової кваліфікації [Навч. посібник] / В. Навроцький. К.: Юрінком Інтер, 2006. 704 с.

12. Наконечна Л. Насильство як наскрізне кримінально-правове поняття : дис. . канд. юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінальновиконавче право / Л. Наконечна». Львів, 2016. 210 с.

13. Про судову практику у справах про злочини проти власності : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 10 [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09.

Узагальненні судової практики розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів проти життя і здоров'я особи за 2014 рік [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://sc.gov.ua/ua/uzagalnennja_sudovoji_praktiki.html.

Размещено на Allbest.ru