Досудове слідство

Приводами до порушення кримінальної справи є:

*заяви та повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості чи окремих громадян;

*повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовим доказом;

з'явлення з повинною;

повідомлення, опубліковані в пресі;

безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Усі перелічені приводи до порушення кримінальної справи охоплюються терміном "заяви та повідомлення про злочини" Михеєнко М.М., Нор ВТ., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. - К.: Либідь, 1999. - С. 126..

При з'явленні з повинною складається протокол (ст. 96 КПК України), в якому докладно викладається зроблене повідомлення. При цьому встановлюється особа того, хто з'явився, з'ясовується причина з'явлення з повинною, виясняються дані про співучасників злочину і коло осіб, які можуть підтвердити обставини злочину. Докладне з'ясування обставин з'явлення з повинною необхідне тому, що з'явлення може бути спонукане не тільки каяттям у вчиненому, а й намаганням приховати більш тяжкий злочин або взяти на себе чужу провину.

З'явлення з повинною є пом'якшуючою відповідальність обставиною, а в деяких випадках і обставиною, яка в сукупності з іншими фактами може звільняти особу від кримінальної відповідальності чи покарання.

Наприклад, звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила шпигунську діяльність та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України (ч. 2 ст. 114 КК України); звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 255 КК України, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю (ст. 255 КК України); звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене в частині четвертій цієї етапі, особа, крім організатора і керівника, яка добровільно повідомила про нього правоохоронний орган і сприяла припиненню існування або діяльності терористичної групи чи організації або розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку зі створенням або діяльністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого злочину (ст. 258 КК України); особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи (ст. 369 КК України).

Повідомлення, опубліковані в пресі, - це статті, листи тощо, надруковані в багатотиражних газетах та журналах. Сюди ж цілком доречно було б віднести інформацію, оголошену по радіо та в телепередачах, що теж є формою опублікування, до того ж, ця інформація фіксується на матеріальних носіях. Матеріали стінної газети не є повідомленнями преси, і тому не можуть бути використані як привід до порушення справи. Якщо такі матеріали стануть відомі органу, який має право порушити кримінальну справу, то приводом до її порушення буде виявлення ознак злочину самим органом.

Статті, листи, які редакціями не були надруковані, а переслані в органи слідства, можуть бути приводом до порушення кримінальної справи як повідомлення громадських організацій або державних установ.

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи самі, без будь-чийого повідомлення виявляють злочин і порушують кримінальну справу, використовуючи надані їм повноваження.

Відповідно до ст. 94 КПК України кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

Підстави до порушення кримінальної справи мають містити два необхідних елементи:

наявність ознак злочину в події, що стала відомою органу дізнання, слідчому, прокурору або суду;

наявність достатніх даних, на основі яких встановлюються ознаки злочину Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. -К.: Либідь, 1999. -С. 131..

Безперечно, що на момент порушення кримінальної справи не завжди є можливість встановити, хто вчинив злочин і ступінь провини кожного з його учасників. Але закон цього і не вимагає. На практиці багато справ порушуються саме за фактом вчиненого злочину (пограбування, крадіжки, розбою, вбивства тощо), що є припустимим та правомірним. У ст. 98 КПК України зазначено, що якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи. Проте у багатьох джерелах з кримінального процесу підкреслюється, що встановленням вказаних елементів зміст поняття «винність» обвинуваченого не вичерпується. Пропонується встановлювати і персонографічні (установочні) дані обвинуваченого (його прізвище, ім'я та по батькові, день, місяць і рік народження тощо). На думку М. Костіна, демографічні відомості щодо обвинуваченого є першочерговим структурним елементом системи обставин, що потребують доказування згідно з п. 2 ст. 64 КПК1. Це питання має не стільки теоретичне, скільки важливе практичне значення. Важливість встановлення персонографічних даних обвинувачених для вирішення завдань індивідуалізації їх покарання у принципі не викликає сумніву.

Отже, дані, що вказують на наявність ознак злочину, мають бути достатніми, а це означає, що вони повинні з достовірністю вказувати на наявність названих обставин складу злочину.

Відповідно до вимог ст. 99 КПК України за відсутності ознак злочину та підстав до порушення справи, а отже за наявності обставин, що виключають провадження у справі, слідчий, орган дізнання, прокурор та суд відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що виносять мотивоване рішення.

Згідно зі ст. 6 КПК України кримінальну справу не може бути порушено за наявності обставин, які виключають провадження по справі:

за відсутністю події злочину;

за відсутністю в діянні складу злочину;

щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільне небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб;

*за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 КПК України;

*за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і в разі відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК України);

щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження у справі необхідне для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

щодо особи, про яку є вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї само підстави;

щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому самому обвинуваченню;

якщо про відмову в порушенні справи по тому самому факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Обставини, які згідно з законом виключають порушення кримінальної справи, за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на групи.

Якщо обставини, зазначені в перших двох пунктах, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє виправдувальний вирок.

Відмова в порушенні справи чи закриття справи на підставі амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

У випадках, коли обвинувачений підлягає амністії, якщо ця обставина виявлена в суді, -- суд постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння, вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 7-3 КПК України.

Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 КПК України, порад з обставинами, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення (окрім фактів правопорушень, вчинених неделіктоздатними особами та померлими).

Обставини, які згідно з законом виключають порушення та провадження кримінальної справи, за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на три групи Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. - К., 2004. - С. 407..

Перша група -- обставини реабілітуючого характеру.

Реабілітуючі підстави -- це такі, в силу яких особа визнається невинною у вчиненні злочину, добропорядною та реабілітованою, або які вказують, що злочину не було. Сюди належать: відсутність події злочину, відсутність складу злочину, в тому числі наявність необхідної оборони або крайньої необхідності; недосягнення особою до моменту вчинення суспільно небезпечного діяння віку, при досягненні якого можлива кримінальна відповідальність.

Реабілітуючі підстави звільнення особи від відповідальності вказані в п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 6 КПК України. Рішення про відмову в порушенні справи чи про закриття справи за цими обставинами уповноважені приймати слідчі чи органи дізнання самостійно.

При відмові в закритті чи закритті кримінальної справи за реабілітуючими підставами слід роз'яснити обвинуваченому про право на відшкодування заподіяної йому моральної та матеріальної шкоди безпідставним притягненням до відповідальності, реабілітацію в повному обсязі відповідно до Закону України від 1.12.1994 "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".

Друга група -- підстави нереабілітуючого характеру. Нереабілітуючі підстави -- це підстави, що за наявності складу злочину тягнуть за собою звільнення особи від кримінальної відповідальності, звільняють від відповідальності та покарання особу, винну у вчиненні злочину. Особа звільняється від кримінальної відповідальності з огляду на акт амністії, що усуває покарання за вчинений нею злочин, або у зв'язку з помилуванням даної особи, а також у разі смерті особи, яка вчинила злочин.

Оскільки закон надає право слідчому відмовити в порушенні справи за всіма обставинами, названими в ст. 6 КПК України, то у випадках відмови в порушенні справи за нереабілітуючими підставами таке рішення слідчий приймає з санкції прокурора. Для звільнення від відповідальності за підставами, викладеними ст. 7-11-1 КПК України (передача особи на поруки, дієве каяття, зміна обстановки, примирення обвинуваченого з потерпілим, закінчення строків давності, застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру), порушена і розслідувана справ має направлятись до суду. Відмова в порушенні справи за цим обставинами законом не передбачається.

Третю групу становлять формально-процесуальні підстави. Це підстави, що тягнуть за собою відмову в порушенні кримінальна справи з огляду на наявність рішень щодо певного факту, які набули юридичної сили, чи відсутності волевиявлення певних учасників процесу, за умови, що за законом справа порушується лише за наявності такого волевиявлення. Наприклад, за відсутності скарги потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності в справах, віднесених до справ приватного обвинувачення. Тут відмова в порушенні справи має місце за відсутністю скарги потерпілого, якщо справа підлягає порушенню тільки за його скаргою, або за примиренням потерпілого з обвинуваченим по такій категорії справ (п. 6 ст. 6 КПК України).

Дана група об'єднує також підстави, які констатують неможливість повторного розслідування фактів, що стосуються дій осіб, щодо яких компетентні державні органи прийняли рішення. Сюди входять такі підстави: наявність вироку, що набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи за тією самою підставою, наявність постанови органу розслідування або прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням (п. 9 ст. 6 КПК України).

У ст. 7, 7-1, 7-2, 7-3 КПК України встановлені додаткові підстави й умови закриття справи за нереабілітуючими обставинами: у зв'язку з дієвим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, у зв'язку зі зміною обстановки, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності. Ці обставини не можуть служити підставами для відмови в порушенні справи, адже за їх наявності особі має бути пред'явлено обвинувачення, і є винятково безумовними підставами для закриття кримінальної справи за рішенням суду. За цих обставин слідчий після закінчення розслідування через прокурора направляє справу до суду для прийняття рішення про закриття справи і вирішення інших правових питань.

Відсутність події злочину (п. 1 ст. 6 КПК України) є підставою, що тягне за собою відмову в порушенні справи в тих випадках, коли взагалі не було події, про яку надходила заява (повідомлення), або сама подія мала місце, але не може бути визнана подією злочину.

Злочин -- це суспільне небезпечне, протиправне, винне та каране відповідно до кримінального закону діяння (дія або бездіяльність), вчинене осудною особою, яка може бути суб'єктом злочину. Відсутність події злочину означає, що відсутні суспільна небезпечність діяння чи його протиправність, або взагалі відсутнє саме діяння.

Прикладами відсутності події злочину можуть бути такі ситуації: смерть людини сталася внаслідок дії стихійних сил природи (під час повені, грози тощо); за результатами перевірки заяви про зґвалтування виявилося, що насильницького акту взагалі не було.

Відсутність у діянні складу злочину (п. 2 ст. 6 КПК України). Дана підстава застосовується, коли встановлено, що подія, з приводу якої надійшли заява або повідомлення, мала місце, була результатом вчиненого особою діяння (дії або бездіяльності), але тама по собі не є злочином, оскільки:

*відсутній хоча б один з елементів складу злочину (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона);

*наявні обставини, які виключають суспільну небезпеку діяння. Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Отже, відсутність складу злочину -- підстава для відмови в порушенні справи, закриття справи чи винесення виправдувального вироку.

Слід мати на увазі, що в низці статей Кримінального кодексу України передбачаються спеціальні умови, лише за наявності яких може настати кримінальна відповідальність за певні дії. Такими умовами для різних складів злочину є попереднє вчинення аналогічних дій раніше, обов'язковий мінімальний розмір заподіяної діянням шкоди, наявність спеціального попередження адміністративних органів у зв'язку з вчиненням такої дії.

Амністія та помилування -- це акти вищого органу державної влади. Вони, не відміняючи закону, що встановлює відповідальність за цей або інший злочин, звільняють осіб, які вчинили ці злочини, від кримінальної відповідальності, а також повністю або частково від покарання, передбачають заміну призначеного судом покарання більш м'яким або зняття судимості.

Амністія оголошується виключно законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України та чинного законодавства.

Помилування осіб здійснюється, як правило, за особистим клопотанням засуджених, а також в порядку розгляду справ осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, за поданнями Генерального прокурора України і Голови Верховного Суду України і відповідно до висновків Комісії з питань помилування Президентом України. Про помилування та відхилення клопотань про помилування Президент України приймає укази.

Смерть особи, яка вчинила злочин, робить провадження кримінальній справі безпредметним. Відмова у порушенні кримінальної справи може мати місце тільки тоді, коли дані, отримані в ході перевірки, підтверджують, що діяння, яке досліджується, є злочином і було вчинено саме цією особою.

У п. 9 ст. 6 КПК України говориться, що кримінальна справа не може бути порушена щодо особи, про яку є вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї само підстави.

Згідно зі ст. 403 КПК України висновки, що містяться у вироку, ухвалі або постанові суду про закриття справи, обов'язкові для всіх державних і громадських установ, підприємств та організацій, посадових осіб та громадян і не можуть бути переглянуті, змінені та доповнені, доки це судове рішення не скасовано в установленому законом порядку.

Відповідна до п. 10, II ст. 6 КПК України не допускається порушення кримінальної справи щодо особи, про яку є нескасована постанова про відмову в порушенні справи або постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню.

Як і вирок суду, постанова органу розслідування та прокурора, винесена відповідно до закону, має властивість загальнообов'язковості та стабільності.

Часто кримінальне законодавство в окремих своїх статтях передбачає спеціальні умови для відмови в порушенні справи та закриття справи. Наприклад, згідно з ч. З ст. 369 КК України особа, яка дала хабара, звільняється від кримінальної відповідальності у разі, коли щодо неї мало місце вимагання хабара або якщо вона добровільно заявила про факт хабара до порушення кримінальної справи щодо неї.

Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи оформляється відповідно до вимог ст. 99, 130 КПК України та складається зі вступної, описово-мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частиш постанови вказуються дата, час, місце винесення постанови, ким вона винесена і з якого приводу.

Описова частина постанови містить чітко викладеш підстави до відмови в порушенні справи. Це рішення має бути обов'язково обґрунтованим, з посиланням на відповідну норму кримінально-процесуального закону (відповідний пункт ст. 6. п, 2 ст. 97 та ст. 99 КПК України), якою керуються орган дізнання, слідчий, прокурор, приймаючи рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Якщо для висновку про відмову в порушенні кримінальної справи необхідний аналіз статті кримінально-правової норми, то в описовій частині постанови слід посилатися і на відповідну статтю кримінального кодексу.

У резолютивній частині постанови формулюється рішення про відмову в порушенні справи. Тут також має бути зазначено долю речових доказів -- предметів, документів та інших матеріалів, вилучених при перевірці, а також викладено порядок оскарження прийнятого рішення. Копія постанови обов'язково вручається заявникові та іншим зацікавленим особам.

Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокурору, а якщо така постанова винесена прокурором -- вищому прокурору. Скарга подається особою, інтересів якої вона торкається, або її представником протягом семи днів з моменту отримання копії постанови.

Під час складання постанови про порушення кримінальної справи необхідно виходити із загальних вимог, яким має відповідати постанова слідчого та органу дізнання, викладених у ст. 130 КПК України.

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, судді та ухвала суду складається з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині зазначаються дата винесення постанови, місце (місто, селище), посада, звання особи, яка виносить постанову, його прізвище, матеріали, які розглядалися під час винесення постанови.

В описово-мотивувальній частиш постанови вказується джерело відомостей про злочин, що слугує приводом до порушення справи, а також куди і коли ці відомості надійшли. Далі викладаються фактичні дані, що вказують на наявність ознак конкретного злочину, тобто підстава до порушення справи, час, місце та інші обставини вчинення злочину.

Після зазначення в описовій частиш постанови, за якою (якими) статтею кримінального закону кваліфікується злочин, має йти посилання на статті кримінально-процесуального закону, якими керується орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, приймаючи рішення порушити кримінальну справу.

У силу ст. 113 КПК України, якщо справа порушена слідчим чи прийнята ним до свого провадження, то складається єдина постанова про порушення справи та прийняття її до свого провадження У такому разі в описово-мотивувальній частині постанови вказується, що при цьому слідчий керувався також положеннями відповідних правових норм.

У результативній частині постанови міститься рішення про порушення кримінальної справи. Ця частина постанови випливає з описової частини, є її логічним продовженням та розвитком. У ній обов'язково зазначається стаття Кримінального кодексу України, за ознаками якої кваліфікується діяння, що підлягає розслідуванню, кому і куди направляється справа або ким приймається до свого провадження.

Постанова слідчого, прокурора, судді, так само, як і ухвала суду про порушення кримінальної справи, набирає законної сили з моменту її винесення та підписання. Постанова особи, яка провадить дізнання, щодо порушення кримінальної справи підлягає затвердженню керівником органу дізнання та набирає юридичної сили з даного моменту.

Якщо порушена справа приймається до провадження особою, що її порушує, -- складається єдина постанова про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження. Оптимізація розслідування обумовлює необхідність розгляду заяв і повідомлень про злочини відповідно до вимог підслідності з тим, щоб справа порушувалась, як правило, органом і особою, яка буде проваджувати по ній розслідування. Це сприятиме швидкому реагуванню на заяви і збереженню всієї необхідної для встановлення істини інформації, виключенню дублювання, марнотратства та зволікань.

Копія постанови про порушення кримінальної справи направляється слідчим та органом дізнання в добовий строк прокурору. Прокурор здійснює нагляд за своєчасністю розгляду заяв та повідомлень про злочин, законністю та обґрунтованістю прийнятих рішень про порушення або про відмову в порушенні справи. При цьому він може перевіряти матеріали та порушені справи, проводити їх звірку з записами про заяви та повідомлення про злочини, зробленими в черговій частиш органів внутрішніх справ. Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а в разі, якщо за цією справою ще не провадилося жодної слідчої або процесуальної дії, може відмінити постанову про порушення кримінальної справи, що, по суті, означає відмову в її порушенні. Рішення прокурора може бути оскаржене особами, інтересів яких воно торкається, до суду.

Після порушення справи:

прокурор направляє справу для провадження досудового слідства або дізнання;

слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання;

суд направляє справу прокуророві для провадження досудового слідства або дізнання, а справи про злочини, зазначені в частиш 1 статті 27 КПК України, приймає для розгляду в суді.

Відповідно до конституційного принципу нагляду прокурора за діяльністю органів дізнання і досудового розслідування нагляд за законністю порушення справи здійснює прокурор. Слідчий і орган дізнання зобов'язані не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні такої справи.

Суд наділений правом на повернення справи прокурору для усунення недоліків у порядку, який передбачено ст. 2491 КПК України. Ця стаття є відносно новою у кримінальному судочинстві -- нею доповнено Кримінально-процесуальний Кодекс України 21 червня 2001 року Законом України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального Кодексу України" № 2533-ІП.

По-перше, практика застосування судом цієї норми закону Пленумом Верховного суду України не узагальнена, що часом впливає на правильність такого застосування.

По-друге, саме її застосування найбільш яскраво у статистичній звітності свідчить про недоліки наглядової роботи прокурора, зважаючи на диспозицію цієї норми КПК України.

По-третє, навіть за умов відсутності судової практики, суди досить активно використовують цю норму. Саме ця обставина зумовлює необхідність вжиття певних заходів для виключення таких випадків та вимагає від прокурорів ретельно вивчати матеріали кримінальних справ, звертаючи особливу увагу на дотримання слідчими вимог КПК.

Слід звернути увагу на те, що саме норми ст. 228 КПК України визначають питання, які підлягають з'ясуванню прокурором при вивченні справи, що надійшла від слідчого або органу дізнання для прийняття рішення, передбаченого ст. 229 КПК України, у відповідності з вимогами наказу Генерального прокурора України № 4/1 від 20.04.04.

Прокурор у цьому випадку зобов'язаний перевірити:

чи мала місце подія злочину;

чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину;

чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно із ст. 213 КПК України;

чи пред'явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого;

*чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону;

*чи правильно обрано запобіжний захід тощо.

Звичайно, що з'ясувати всі ці питання можна тільки ретельно вивчивши підстави порушення та обставини кримінальної справи.

Для відповіді на ці запитання слід звернути увагу на вимоги КПК України щодо підстав повернення справи на додаткове розслідування та судову практику, а саме на вимоги ст. 246 КПК України та Постанову Пленуму Верховного суду України № 3 від 25.03.1988 року "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування" із змінами та доповненнями. Ст. 246 КПК України регламентує, що суд направляє кримінальну справу на додаткове розслідування, коли:

під час порушення справи були допущені такі порушення вимог КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду;

для притягнення для відповідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них неможливий;

у випадках наявності підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального Кодексу, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому нового обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено тощо.

Як можна побачити, підстави для повернення справи для додаткового розслідування сформульовано законодавцем досить розпливчасто, але ст. 370 КПК України дає більш детальне уявлення про істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону. З огляду на особливості попереднього розгляду справи, та на вимоги ст. 246 КПК України, можна зробити висновок про те, які саме істотні порушення вимог кримінального закону, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

З огляду на вимоги ст. 228 КПК України, можна зробити висновок, що підставою для повернення справи прокурору для усунення недоліків буде недотримання вимог п. п. 21, 4, 7, 8, 9, 10, 11 ст. 228 КПК України. Так, питання чи мала місце подія злочину та чи має діяння обвинувачуваного склад злочину є предметом судового розгляду та не вирішуються у попередньому розгляді справи. Наявність обставин, які тягнуть за собою закриття справи (п.З ст. 228 КПК), є підставою для такого закриття на стадії попереднього розгляду (таке право надано суду ст. 244 та 248 КПК України).

Ст. 277 КПК України надає прокурору змогу змінити обвинувачення при розгляді справи в суді. Але така дія неможлива при попередньому розгляді справи, тому у випадку, якщо суд встановить при попередньому розгляді, що не по всіх злочинних діях обвинуваченого пред'явлене обвинувачення (п. 4 ст. 228 КПК), або неправильність кваліфікації дій обвинуваченого за статтями кримінального закону (п.6 ст. 228 КПК), то у суду є всі підстави застосувати ст. 2491 КПК України, тому що за наявності підстав для іншої кваліфікації прокурор повинен використати можливість, надану ст. 231 КПК України та змінити обвинувачення своєю постановою і направити справу не до суду, а органу дізнання чи досудового слідства для проведення додаткового розслідування.

З урахуванням наведеного, можна дійти висновку, що будь-яке порушення норм Кримінально-процесуального Кодексу України з боку дізнавача та слідчого, яке залишилося без належного реагування з боку прокурора, може стати підставою для застосування судом ст. 2491 КПК України.

Таким чином, приводи до порушення кримінальної справи -- це передбачені законом джерела первісних відомостей про злочин, які породжують кримінально-процесуальні правовідносини та зобов'язують правоохоронні органи здійснити перевірку інформації, що міститься в них, по суті. Приймаючи рішення про порушення кримінальної справи, слідчий, орган дізнання, прокурор або суддя виносять постанову, а суд -- ухвалу. Правильне процесуальне оформлення приводу до порушення кримінальної справи дозволяє уникнути помилок при розв'язанні питання про порушення справи. Дотримання процесуальної форми отримання інформації про злочин дозволяє використовувати її в майбутньому як докази у справі. Відповідно до вимог ст. 99 КПК України за відсутності ознак злочину та підстав до порушення справи, а отже за наявності обставин, що виключають провадження у справі, слідчий, орган дізнання, прокурор та суд відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що виносять мотивоване рішення. За наявності передбачених законом приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову, а суд -- ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування. Рішення має бути прийняте у строк до трьох днів, а у виняткових випадкам (коли потрібна перевірка матеріалів) -- до десяти діб. Стаття 98--1 КПК України передбачає запобіжне обмеження щодо особи, стосовно якої порушено кримінальну справу, нагляд за законністю порушення справи здійснює прокурор. У випадку, коли справу порушено без достатніх підстав, прокурор закриває її, а якщо в цій справі не проводились слідчі дії - скасовує постанову про порушення кримінальної справи. У разі безпідставної відмови в порушенні справи слідчим або органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого чи органу дізнання і порушує справу. Суд наділений правом на повернення справи прокурору для усунення недоліків у порядку, який передбачено чинним законодавством.

Висновки

Досліджуючи обрану тему, можна дійти наступних висновків.

Стадія порушення кримінальної справи -- це початкова стадія кримінального процесу, зміст якої становить діяльність з прийняття, реєстрації, розгляду, перевірки заяв та повідомлень про злочини, прийняття по них рішень, з'ясування наявності або відсутності підстав для порушення кримінальної справи.

Порушення кримінальної справи -- це акт застосування процесуального права, який здійснюється в формі винесення постанови, що відкриває загальну юридичну можливість провадження всіх без винятку слідчих дій та застосування, за наявності для того відповідних підстав, засобів процесуального примусу.

Огляд місця події є одним з найперших слідчих дій, з якого часто починається розслідування. У процесі його проведення слідчий безпосередньо досліджує місце, де виявлені сліди та інші докази, які дозволяють судити про минулу подію, та про осіб, до нього причетних. Проведення огляду житла або іншого володіння особи у невідкладних випадках залишається зоною підвищеного ризику для прав та свобод громадян. Саме тому закон зобов'язує слідчого у протоколі даної слідчої дії зазначити причини, що обумовили її проведення без постанови судді. Дані слідчі дії вважатимуться обґрунтованими, якщо у матеріалах справи будуть відображені: 1) підстави для проведення слідчої дії; 2)обставини, які переконливо свідчать про необхідність негайного її проведення; 3) неухильне дотримання процесуального порядку провадження слідчої дії.

Правильне процесуальне оформлення приводу до порушення кримінальної справи дозволяє уникнути помилок при розв'язанні питання про порушення справи. Дотримання процесуальної форми отримання інформації про злочин дозволяє використовувати її в майбутньому як докази у справі.

Відповідно до вимог ст. 99 КПК України за відсутності ознак злочину та підстав до порушення справи, а отже за наявності обставин, що виключають провадження у справі, слідчий, орган дізнання, прокурор та суд відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що виносять мотивоване рішення.

Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів щодо встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

За наявності передбачених законом приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову, а суд -- ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування. Рішення має бути прийняте у строк до трьох днів, а у виняткових випадкам (коли потрібна перевірка матеріалів) -- до десяти діб. Стаття 98--1 КПК України передбачає запобіжне обмеження щодо особи, стосовно якої порушено кримінальну справу.

З'ясування предмета кримінально-процесуальних гарантій особи на стадії порушення кримінальної справи є суттєвим для вирішення багатьох практично важливих питань. Суть багатьох повноважень слідчого, прокурора така, що здійснення останніх поєднано з оцінкою ними інтересу, який відстоювався обвинуваченим з позиції його законності, а також визнанням ними даного інтересу законним чи незаконним. У разі, коли провадження у справі не закінчується на стадії досудового слідства і вона надходить у суд, останній, вирішуючи питання про винність підсудного, перевіряє правильність оцінки інтересу обвинуваченого, даної у названій стадії слідчим, а також прокурором. У таких випадках оцінка слідчим, прокурором законності інтересу обвинуваченого має попередній характер.

Нормативні акти та література

Конституція України від 1996 р.. -- К., 2006.

Кримінально-процесуальний кодекс України. - К., 2008.

Кримінальний кодекс України від 2001 р. -- К., 2009. -- Ст. 11-55, 36-43.

Закон України від 20.12.1990 "Про міліцію" // Відомості Верховної Ради України, 1991.-- № 4. (Із подальшими змінами та доповненнями).

5.Закон України від 18.02.1992 "Про оперативно-розшукову діяльність" // Відомості Верховної Ради України., 1992. -- № 22. (Із змінами, внесеними Законом України № 2246-Ш від 18 січня 2001 року // Офіційний вісник України. -- 2001. -- № 8.

6.Закон України "Про банки і банківську діяльність" // Відомості Верховної Ради України, 2001.-- № 5-6. -- Ст. 30.

7.Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та зловживанню ними" // Відомості Верховної Ради України, 1995. -- № 10. -- Ст. 62. (Із змінами та доповненнями).

8.Закон України "Про застосування амністії в Україні" //Відомості Верховної Ради України, 1996. -- № 48. (Із подальшими змінами та доповненнями).

9.Наказ МВС України від 14.04.2004 № 400 "Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються".

10.Наказ МВС України від № 160 "Про організацію діяльності органів досудового слідства системи МВС України".

11.Бондар І. Особливості порушення кримінальної справи в Україні та США // Юридична газета. - 2008. - № 22 (95). - 27 травня.

Денисюк Н. Процесуальний порядок порушення кримінального провадження // Право України, 2001. - № 11.

Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. - Харьков, 1998.

Каганович И.Б. Некоторые вопросы деятельности следователя // Вопросы криминалистики. -- 1962. - № 4.

Карнеева Л.М. Доказьівание при отказе в возбуждении уголовного дела // Сов. гос. право. -- 1985.-- № 2.

Костін М. Доказування винності обвинуваченого у вчиненні злочину: окремі питання // Право України, 2003 рік. - № 6.

Михеенко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. Підручник. - К.: Либідь, 1999.

Начерняк Л.И. Некоторые вопросы производства первоначальных следственных действий / Криминалистика и судебная експертиза. -- К., 1967.

Ніколаєв О. Підстави притягнення особи як обвинуваченого і забезпечення її прав та законних інтересів // Право України, 2000. - № 10.

19.Озерська А. Правові гарантії обвинуваченого та шляхи їх вдосконалення у кримінальному процесі // Право України, 2004. - № 8.

Рогатюк І. Функція обвинувачення - рушійна сила кримінального процесу // Право України, 2002. - № 2.

Сандрачук А.А. Деякі напрями оптимізації діяльності слідчого на початковому етапі розслідування // Юридичний вісник. - 2008. - № 4.

23.Смітієнко 3., Назаренко Р. Вдосконалення кримінально- процесуальних правовідносин на початковому етапі кримінального судочинства // Право України, 2000. -- № 5.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України.-- К.: Юрінком Інтер, 1999.

Тертышник В.М. Процессуальные документи предварительного расследования.--Харьков, 1990.

Філін Д. Процесуальне становище особи, щодо якої порушено кримінальну справу // Право України, 2003. - № 7.

27.Шепітько В.Ю. Тактика огляду місця події (проблеми використання типового та евристичного в діяльності слідчого) // Юридичний радник. - 2006. - № 1 (9) лютий.

Додаток

ПОСТАНОВА про порушення кримінальної справи

м. Суми 08.11.2009 р.

Прокурор Ковпаківського району м. Суми радник юстиції Кузченко В.А., розглянувши матеріали ЖРЗПЗ № 3698 від 1.11.2009р.

встановив:

У ніч з 28.10.2006р. на 29.10.2009р. в період часу з 24.00 до 5.00 гр. Тімченко О.Ф. в 2-му під'їзді буд. 24 по вул. Першотравневій м. Суми, знаходячись в п'яному вигляді, грубо порушуючи громадський порядок, висловлюючись нецензурною лайкою, з мотивів явної неповаги до суспільства, ігноруючи елементарні правила поведінки, з особливою зухвалістю спочатку дзвонив в двері кв. №23, яка належить гр. Горбачову О.А., потім стукав ногами в двері цієї ж квартири, після чого вийшов на вулицю та порушивши законне право мешканців будинку на відпочинок, продовжував свої хуліганські дії і при цьому пошкодив віконне скло в дитячій кімнаті вказаної квартири, чим завдав матеріальної шкоди приблизно на суму 80 грн., яка є для гр. Горбачова О.А. значною.

Враховуючи, що в діях гр. Тімченко О.Ф. вбачаються ознаки складу злочину, передбаченого ст. 296 ч. 1 КК України, та приймаючи до уваги необхідність проведення ряду слідчих дій, керуючись ст.ст. 94, 98, 113, 130 УПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Відносно гр. Тімченко О.Ф. порушити кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 296 ч. 1 КК України за фактом хуліганства.

Кримінальній справі надати реєстраційний № 062900878.

Кримінальну справу № 062900878 направити до Ковпаківського ВМ СМВ УМВС України в Сумській області для проведення досудового слідства

Копію постанови направити прокурору Ковпаківського район Суми.

Прокурор Ковпаківського району м. Суми

радник юстиції Кузченко В.А.

Размещено на Allbest.ru