Процесуальна характеристика слідчого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процесуальна характеристика слідчого

ПЛАН

Вступ

1. Процесуальна характеристика слідчого.

2. Обов'язки слідчого.

3. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про порушення кримінальної справи і про відмову в цьому.

4. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про притягнення особи як обвинуваченого.

5. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про закінчення досудового слідства.

6. Оцінка доказів слідчим як вияв його процесуальної самостійності.

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Як відомо, слідчий - службова особа відповідного слідчого підрозділу, уповноважена здійснювати досудове слідство у кримінальних справах. Є слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції, органів безпеки.

Слідчий зобов'язаний повно й об'єктивно дослідити всі обставини справи, виявити як обвинувальні, так і виправдувальні, а також обтяжуючі та пом'якшуючі вину обставини. Він зобов'язаний також оперативно та у встановлений законом строк розкрити злочин та викрити винних у його вчиненні. При розслідуванні справи слідчий зобов'язаний виявити причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і через відповідні органи вжити заходів до їх усунення. Слідчий використовує допомогу громадськості для виявлення та усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, а також для припинення і розкриття злочину та розшуку злочинців.

Іноді створення слідчих бригад має характер формального збільшення кількості слідчих, залишаючи поза увагою їхню майстерність, досвід, кваліфікацію. Але робота бригадою - це не кращий метод в організації слідчих груп. Для їхнього створення потрібно мати, перш за все, резерв висококваліфікованих фахівців. А для цього їх треба відбирати з низових слідчих підрозділів, можливо, навіть на конкурсній основі. З відібраним резервом слід проводити заняття та стажування за спеціально розробленою програмою. Слід залучати молодих слідчих до участі в розслідуванні складних кримінальних справ певного напрямку. Лише маючи підготовлених фахівців, можна розраховувати на створення в будь-який час слідчих бригад найвищого рівня. Шлях до якості лежить через високий професіоналізм.

Один із напрямків цього може полягати в створенні при слідчих управліннях та відділах з числа відібраних кращих слідчих постійно діючих центрів, семінарів чи курсів для оволодіння практикою розслідування складних кримінальних справ.

1. Процесуальна характеристика слідчого

Слідчий -- це суб'єкт кримінального процесу, який самостійно здійснює кримінальне переслідування осіб шляхом порушення кримінальних справ, викриття винних у вчиненні злочинів, обрання щодо них запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу.

Чинний КПК не розкриває змісту поняття "слідчий", а лише обумовлює його відомчу належність. Зокрема, в п. 7 ст. 32 і ст. 102 КПК зазначено, що досудове слідство у кримінальних справах проводять слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції, слідчі органів Служби безпеки України.

Питання віднесення слідчого до суб'єктів, які виконують функцію кримінального переслідування, в теорії процесу є суперечливим. Ще з радянських часів домінує думка, що слідчий виконує функцію розслідування злочинів, зміст якої становлять підфункції обвинувачення, захисту і вирішення справи. З позицій сучасного погляду на модель вітчизняного кримінального процесу, яка стає дедалі ближчою до змагальної, такий погляд на зміст функції слідчого вичерпав себе.

Змагальність процесу передбачає участь у ньому протилежних за інтересами сторін. Інтерес слідчого як державного органу", покликаного боротися зі злочинністю, полягає у викритті винного, пред'явленні йому обвинувачення і направленні кримінальної справи з обвинувальним висновком прокурору для порушення ним державного обвинувачення. Поєднання в одній особі трьох процесуальних функцій (обвинувачення, захисту і вирішення справи) неминуче зумовить домінування якоїсь однієї. Слідчий, здійснюючи діяльність із розслідування злочинів, не може одночасно "сидіти на трьох стільцях".

Щодо цього відомий учений-процесуаліст XIX ст. В. П. Даневський (представник харківської школи права) писав: "Не кажучи вже про принципову помилку і практичну небезпеку поєднання в одній особі обов'язків судді і функцій сторін, одне ототожнення у слідчому цих останніх функцій вважається великою помилкою, яка згубно впливає на хід попереднього слідства, на його результати, а врешті-решт, і на вирішення справи по суті. Навряд чи можливо для однієї особи бути у справі й обвинувачем, і захисником. Ці функції принципово протилежні і не узгоджені, особливо тоді, коли вони зосереджені в особі, яка брала активну участь у збиранні доказів, що викривають і виправдовують. Створене законом становище слідчого -- психологічно фальшиве: дуже важко у справі, досліджуваній стосовно певної особи, водночас зосередити увагу, рівномірно напружену, на двох різних сторонах справи; нелегко скласти собі дві протилежні точки зору, які перебували б у становищі рівноваги і які слідчий перевіряв би з однаковою ревністю, упевненістю і силою логічного мислення. Рівновага неминуче має порушитися, переважна увага й енергія дослідника мають поступово обернутися у той чи інший бік"'.

Дискусія щодо функцій слідчого спричинила в теорії процесу полеміку стосовно відомчої належності слідчого апарату. На сьогодні є три погляди щодо місця органів досудового слідства в системі апарату держави:

1) залишити слідчий апарат у підпорядкуванні тих відомств, що й у радянський час, де він перебуває і сьогодні;

2) підпорядкувати суду, запровадивши посади слідчих суддів або судових слідчих (як це було за Статутом кримінального судочинства 1864 р.);

3) вивести його із підпорядкування окремих відомств і утворити самостійний слідчий апарат (комітет).

2. Обов'язки слідчого

слідчий процесуальний кримінальний справа

При провадженні досудового слідства слідчий наділений широкими повноваженнями. Він самостійно приймає рішення про спрямування слідства та провадження відповідних слідчих дій, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора чи постанови від судді. Разом з тим, процесуальна самостійність слідчого поєднується з його персональною відповідальністю за своєчасне і правильне розслідування справ, прийняття щодо них законних і обґрунтованих рішень.

Слідчий взаємодіє з органами дізнання під час провадження розслідування. Він має право давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій, вимагати від них допомоги під час виконання окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є обов'язковими для органів дізнання (ч. З ст. 114 КПК України). Владні повноваження слідчого виявляються у тому, що його постанови, винесені відповідно до закону, в кримінальній справі, що перебуває у його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ч. 5 ст. 114 КПК України).

Письмові доручення слідчих органу дізнання про виконання оперативно-розшукових або слідчих дій є обов'язковими і підлягають виконанню у десятиденний строк або в інший установлений слідчим термін. У разі їх невиконання, несвоєчасного або неналежного виконання слідчий має право в установленому порядку внести подання про притягнення винних до відповідальності.

За загальним правилом, вказівки прокурора для слідчого є обов'язковими. При незгоді з ними він може оскаржити їх вищестоящому прокурору, але оскарження не зупиняє виконання вказівок (ч. З ст. 227 КПК України). Так, у разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину й обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства у цій справі іншому слідчому (ч. 2 ст. 114 КПК України). Цим підкреслюється процесуальна самостійність і незалежність слідчого, його право приймати рішення в справі на підставі оцінки зібраних доказів за своїм внутрішнім переконанням.

Підставою участі слідчого у кримінальному процесі є:

* порушення слідчим кримінальної справи. Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 98 КПК після порушення справи слідчий зобов'язаний розпочати у ній досудове слідство;

* доручення начальника слідчого відділу або прокурора про розгляд заяви чи повідомлення про злочин або про прийняття справи до свого провадження, що формулюється у вигляді резолюції на заяві (повідомленні) чи на кримінальній справі.

Слідчий не може брати участі в розслідуванні кримінальної справи і підлягає відводу (самовідводу) за таких обставин (ст. 60 КПК):

* якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь із них, а також родичем обвинуваченого;

* якщо він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

* якщо він або його родичі заінтересовані в результатах справи;

* за наявності інших обставин, що зумовлюють сумнів у його об'єктивності.

Питання про відвід слідчого вирішує протягом 24 годин прокурор.

Слідчий зобов'язаний:

* у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити кримінальну справу, прийняти її до свого провадження і розпочати досудове слідство;

* повно, всебічно й об'єктивно дослідити обставини справи у визначений законом строк;

* при провадженні слідства вживати всіх передбачених законом заходів, використовувати всі свої повноваження та наявні в його розпорядженні науково-технічні засоби і свої знання для розкриття злочину;

* роз'яснити всім суб'єктам досудового слідства їхні права і забезпечити реалізацію цих прав;

* вжити заходів до відшкодування завданої злочином шкоди;

* вжити заходів до виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, та до їх усунення та ін.

Слідчий має право (ст. 114 КПК):

* самостійно приймати рішення про спрямування слідства і провадження слідчих дій (за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди, санкції, затвердження прокурора або згоди суду), які є обов'язковими для виконання всіма юридичними і фізичними особами;

* у разі незгоди із вказівками прокурора, що стосуються найважливіших питань кримінальної справи (ч. 2 ст. 114 КПК), подавати справу прокуророві вищого рівня з письмовим викладом своїх заперечень;

* у межах своєї компетенції застосовувати заходи процесуального примусу;

* давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження слідчих і оперативно-розшукових дій. Слідчий «є має права доручати органам дізнання пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого, а також виконання складних слідчих дій (відтворення обстановки та обставин події, очної ставки, пред'явлення для впізнання);

* вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій;

* при провадженні слідчих дій використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомку, відеозапис;

* провадити слідчі дії в інших слідчих районах самостійно або доручити це відповідному слідчому чи органу дізнання (ч. 1 ст. 118 КПК) та ін.

Із метою забезпечення повноти регулювання процесуального статусу слідчих Верховна Рада України 29 червня 2004 р. своєю постановою № 1903-ІУ прийняла за основу проект Закону України "Про статус слідчого та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України" (реєстраційний № 1903-ІУ).

Слідчий підлягає відводу, якщо він є: 1) потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем обвинуваченого; 2) коли він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; 3) коли він або його родичі заінтересовані в результатах справи; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності. За наявності зазначених підстав слідчий повинен заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. За цими підставами відвід слідчому може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками, захисником. Заява про відвід або самовідвід слідчого подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин.

При поверненні кримінальної справи на додаткове розслідування робота по ній може бути доручена тому ж слідчому. Його попередня участь у досудовому провадженні не є підставою для відводу. Якщо ж слідчий під час судового розгляду допитувався як свідок, то після повернення кримінальної справи на додаткове розслідування він не вправі у цій же справі проводити розслідування і підлягає відводу.

Слідчий здійснює провадження протягом часу, відведеного законом для розгляду заяв і повідомлень про злочини (ч. З ст. 97 КПК), а також для досудового слідства (ст. 120 КПК). До нього зараховують час, протягом якого справа перебуває у провадженні слідчого.

Слідчих за невиконання їх обов'язків може бути притягнуто до таких видів юридичної відповідальності:

* кримінально-процесуальної -- скасування прийнятих рішень; визнання незаконними доказів, зібраних із порушенням процесуальної форми тощо;

* кримінальної за злочини:

-- у сфері службової діяльності (розділ XVII КК);

-- проти правосуддя (статті 371--374; 380--381);

* дисциплінарної згідно із нормативно-правовими актами відомств, у яких вони працюють.

3. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про порушення кримінальної справи і про відмову в цьому

Процесуальна самостійність слідчого починається одночасно з вирішенням ним питання про порушення кримінальної справи. На слідчого як на спеціально уповноважену особу покладено обов'язок охороняти права та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а також швидко і повно розкривати злочини з тим, щоб кожний, хто їх вчинив, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК). Кожний громадянин має бути впевнений у тому, що його життя і здоров'я, його майно, його права, його гідність і спокій перебувають під надійною охороною держави.

Обов'язки слідчого як посадової особи визначаються покладеною на нього функцією боротьби зі злочинністю.

Найпершим обов'язком слідчого є порушення кримінальної справи і розкриття злочину (ст. 4 КПК).

Правильне і своєчасне порушення кримінальних справ є неодмінною умовою розкриття будь-якого злочину, воно закріплює у свідомості людей віру в неминучість і невідворотність покарання. Успіх розкриття злочину багато в чому залежить від того, наскільки оперативно буде вирішено питання про порушення кримінальної справи, яка процесуальна роль у розслідуванні справи відведена слідчому.

Самостійність слідчого особливо яскраво виявляється при порушенні кримінальної справи. Закон поклав на слідчого, як і на суд, прокурора і орган дізнання обов'язок у межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК).

Треба, однак, підкреслити, що порушення слідчим кримінальної справи - це не лише його обов'язок, а й право, що наділило слідчого повноваженням вирішувати дане питання. Процесуальна самостійність слідчого визначається насамперед тим, що він одноособово вирішує питання про порушення кримінальної справи, його постанова про це не потребує будь-якого затвердження чи санкції.

Відомо, що прокурор у силу ст. 32 Закону України "Про прокуратуру" має право давати слідчому обов'язкові вказівки, в тому числі і вказівки щодо порушення кримінальних справ. Це право прокурора закріплено також у ст. 227 КПК. Таким же правом, відповідно до ст. 1141 КПК, користується щодо своїх підлеглих слідчих начальник слідчого відділу. Звідси постає питання, чи повинен слідчий порушувати кримінальну справу, якщо йому на це дана вказівка прокурора чи начальника слідчого відділу?

Надавши прокуророві і начальникові слідчого відділу право давати обов'язкові для слідчого вказівки, закон разом з тим захистив його процесуальну самостійність. Законодавство встановило, що при проведенні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про проведення відповідних дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення (ст. 114 КПК).

Оскільки в Кримінально-процесуальному кодексі міститься вичерпний перелік тих випадків, коли слідчий управі приймати рішення лише із санкції чи згоди прокурора, і цим переліком не охоплюється його рішення про порушення кримінальної справи, то треба дійти категоричного висновку, що слідчий має право не погодитися з вказівками прокурора, а також начальника слідчого відділу в питанні про порушення кримінальної справи, коли в процесі вивчення первинних матеріалів він дійде іншого висновку, ніж прокурор чи начальник слідчого відділу, і коли вказівки цих осіб суперечать внутрішньому переконанню слідчого.

У зв'язку з цим вважаємо, що прокурор, а також начальник слідчого відділу, направляючи первинні матеріали слідчому, не мають права давати йому вказівки про те, що він повинен порушити кримінальну справу чи відмовити в її порушенні. Слідчому мають лише передаватися матеріали, які свідчать про вчинення злочину, для вирішення питання по суті. Що ж до рішення, яке має винести слідчий з конкретним матеріалом, то це вже його прерогатива.

Разом з тим прокурор і начальник слідчого відділу має право, коли вони вважають за потрібне, особисто порушити кримінальну справу і потім передати слідчому для розслідування. Якщо прокурор вважатиме рішення слідчого про порушення кримінальної справи неправильним, він має право його скасувати і доручити розглянути первинні матеріали справи іншому слідчому або винести за ними рішення самому. Прокурор, проте, не має право примусити слідчого, який прийняв за матеріалами справи рішення, змінити його.

Начальник слідчого відділу не може скасувати постанову слідчого, коли він вважає, що рішення про порушення кримінальної справи винесене ним неправомірно. Він лише має право звернутися до прокурора з поданням щодо скасування винесеного слідчим незаконного рішення.

Вимога закону про негайне надіслання слідчим копії постанови про порушення кримінальної справи прокуророві, який здійснює нагляд за слідством, є гарантією недопущення необгрунтованого порушення кримінальних справ. Такий порядок дає можливість прокуророві при виявленні порушень закону своєю постановою скасувати постанову слідчого і відмовити в порушенні кримінальної справи або закрити її, коли в справі були проведені слідчі дії (ст. 100 КПК).

Гарантією недопущення необгрунтованої відмови слідчим в порушенні кримінальної справи є те, що його постанова може бути оскаржена відповідному прокуророві зацікавленою особою або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови (ст. 991 КПК). Скарга на постанову слідчого районного рівня подається до районного суду за місцем розташування органу, який виніс постанову (ст. 2361 КПК).

Процесуальне становище слідчого дає можливість у необхідних випадках повідомляти громадську організацію чи колектив працівників про вчинення членом колективу злочину або антигромадського вчинку для обговорення на загальних зборах громадської організації чи колективу працівників з тим, щоб думка громадськості могла бути врахована при вирішенні питання про порушення кримінальної справи або застосування до винної особи заходів громадського впливу. Мотивоване подання слідчого є основним процесуальним документом, у якому він викладає і за допомогою якого доводить до відома належних осіб та організацій свої висновки про причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і про заходи, яких необхідно вжити для усунення чи нейтралізації цих причин та умов. Цей документ може бути ефективним засобом запобігання злочинам і зміцнення законності (ст. 231 КПК).

У ході перевірки заяв і повідомлень при вирішенні питання про порушення кримінальної справи слідчий має право поставити вимогу перед адміністрацією даної організації провести документальну ревізію або перевірку стану збереження матеріальних цінностей. Вимога слідчого про проведення документальної ревізії або інвентаризації має бути оформлена письмово, проте не шляхом винесення постанови, оскільки кримінальна справа ще не порушена. За матеріалами перевірки слідчий зобов'язаний не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:

1) порушити кримінальну справу;

2) відмовити в порушенні кримінальної справи;

3) направити заяву або повідомлення за належністю. Коли перевірка заяви або повідомлення про вчинений злочин вимагає ґрунтовної перевірки для порушення кримінальної справи, то законом на це установлено строк не більше десяти днів (ст. 97 КПК).

При відсутності підстав для порушення кримінальної справи слідчий своєю постановою відмовляє в порушенні кримінальної справи, про що повідомляє зацікавлених осіб (ст. 99 КПК).

Слідчий з дозволу прокурора може своєю мотивованою постановою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з передачею колективу підприємства, установи чи організації на поруки (ст. 10 КПК).

4. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про притягнення особи як обвинуваченого

Відповідно до ст. 5 КПК ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом. Постанову про притягнення як обвинуваченого слідчий управі винести, коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою. Постанова про притягнення як обвинуваченого має бути мотивованою (ст. 131 КПК).

Наділивши слідчого правом прийняття такого важливого рішення, яким є акт притягнення особи як обвинуваченого, закон тим самим чітко визначив і його процесуальну самостійність у даному питанні.

Це знайшло своє відображення в тім, що слідчий, співставляючи та аналізуючи одержані в справі докази, самостійно оцінює їх і на цій підставі одноособово приймає рішення. При цьому для слідчого, як і для суду, ніякі докази не мають наперед встановленої сили (ст. 67 КПК). Треба сказати і про те, що закон наділив слідчого правом не погоджуватися з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, якщо ці вказівки суперечать внутрішньому переконанню слідчого (ст. 114 КПК). Таким чином, слідчий є процесуально самостійною особою, наділеною достатніми повноваженнями для прийняття процесуальних рішень у справі, визначення напрямку розслідування, вибору процесуальних засобів встановлення істини. Всі рішення в справі він приймає за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на оцінці зібраних ним доказів. У разі незгоди слідчого з вказівками прокурора він має право подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

Виходячи з вимог закону, слідчий зобов'язаний в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК).

Відсутність у слідчого внутрішнього переконання у винності особи у вчиненні злочину, з приводу якого проводиться розслідування, не дає йому права на прийняття рішення про притягнення її як обвинуваченого, бо сумніви у винності особи, коли вичерпані процесуальні можливості їх усунення, виходячи з презумпції невинності, повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Саме з наявністю у слідчого такого переконання пов'язує закон його право не погодитися з вказівками начальника слідчого підрозділу і прокурора з приводу притягнення як обвинуваченого, кваліфікації злочину й обсягу обвинувачення і, не виконуючи цих вказівок, подати свої заперечення відповідно прокуророві, який здійснює нагляд за розслідуванням, або вищестоящому прокуророві (ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 1141 КПК).

Маючи у своєму розпорядженні достатню кількість доказів винності певної особи у вчиненні злочину і переконавшись у відсутності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК), слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.

Закон поклав на слідчого обов'язок притягати до кримінальної відповідальності тільки осіб, винних у скоєнні злочину. Звідси випливає важливий обов'язок слідчого встановлювати наявність усіх ознак складу конкретного злочину і підтверджувати їх доказами.

Законодавство поклало на слідчого обов'язок ужити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. При цьому слідчий не має права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Слідчому також забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ст. 22 КПК).

Хоч упевненість у достатності зібраних доказів для притягнення особи до кримінальної відповідальності у кожного слідчого складається індивідуально, проте важливо те, щоб у кожного з них при прийнятті цього відповідального рішення не було ні сумнівів, ні упередження. Притягаючи особу до кримінальної відповідальності, слідчий зобов'язаний критично підходити до цього рішення. Він повинен поставити перед собою питання про те, які доводи та аргументи можуть бути висунуті проти пред'явленого обвинувачення і чи в змозі вони похитнути обґрунтованість доведеного звинувачення. Якщо у слідчого є такі сумніви, то це свідчить про те, що ще не все зроблено для висновку про доведеність винності і обвинувачувати ще неможливо.

Процесуальні повноваження слідчого надають йому право при необхідності змінювати обвинувачення або доповнювати його. При цьому на провадження цієї важливої процесуальної дії так само, як і на винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, не потребується згода начальника слідчого підрозділу або прокурора. Доповнення обвинувачення є одним із проявів його зміни, про що наголошується у ст. 141 КПК.

Зміна обвинувачення може бути пов'язана із виключенням з обвинувачення його певної частини, яка в ході подальшого розслідування не була підтверджена, тобто були спростовані окремий злочин із самостійною кваліфікацією або без неї, кваліфікуюча ознака злочину, зазначеного в формулі обвинувачення, або ж необхідність кваліфікації злочину за кількома статтями Кримінального кодексу.

У цьому разі слідчий виносить постанову про закриття справи в цій частині обвинувачення й оголошує її обвинуваченому. Закриття кримінальної справи у певній частині обвинувачення можливе не лише у зв'язку з тим, що в цій частині особа виправдовується за п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 6 і п. 2 ст. 213 КПК, але й в інших, передбачених ст. 6 КПК випадках встановлення обставин, які виключають провадження у справі.

Той факт, що слідчому надано право не тільки притягати особу як обвинуваченого, а й, при необхідності, змінювати цю раніше винесену постанову, свідчить, безумовно, про повноту його процесуальних повноважень. Законодавство, таким чином, з одного боку наділило слідчого повнотою процесуальної самостійності при вирішенні даного питання, а з іншого - забезпечило обвинуваченого правом на захист.

Закон наділив слідчого широкою процесуальною самостійністю у вирішенні питання про взаємодію з працівниками органів дізнання. Слідчий має право давати органам дізнання доручення і вказівки в розслідуваних ним справах про проведення розшукових та слідчих дій і вимагати їх виконання (ст. 114 КПК). Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" виконання письмових доручень віднесено безпосередньо до обов'язку підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Наділивши слідчого правом притягати особу, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності та іншими важливими повноваженнями, законодавство тим самим чітко визначило засади його процесуальної самостійності.

Надавши слідчому право прийняття такого важливого рішення, яким є акт притягнення особи як обвинуваченого, закон чітко визначив і його процесуальну самостійність у даному питанні. Це знайшло своє відображення в тім, що слідчий, співставляючи та аналізуючи одержані в справі докази, самостійно оцінює їх і на цій підставі одноособово приймає рішення. При цьому для слідчого, як і для суду, ніякі докази не мають наперед встановленої сили (ст. 67 КПК).

5. Процесуальне становище та самостійність слідчого при вирішенні питання про закінчення досудового слідства

Правильно проведене слідство закінчується здебільшого складанням обвинувального висновку і направленням кримінальної справи прокуророві.

Закінчення досудового слідства є межею, яка відокремлює слідство від інших стадій кримінального процесу. Але закінчення досудового слідства включає в себе не тільки направлення кримінальної справи з обвинувальним висновком прокуророві. Це дуже значний і відносно самостійний етап досудового слідства.

Однак при розслідуванні нерідко виникають такі обставини, які перешкоджають на певний час закінчити досудове слідство. Ці обставини змушують слідчого тимчасово зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження в справі ні в якому разі не свідчить про те, що при цьому закінчується діяльність слідчого, співробітників різних служб міліції, прокурора та суду. Інша діяльність, у тому числі оперативно-розшукова, в цей період не тільки необхідна, а й повинна бути активізована. Із зупиненням кримінальної справи змінюються лише форми та засоби роботи правоохоронних органів, які спрямовані на завершення слідчих дій у справі, яку зупинено. На цьому етапі слідчий має можливість піддати аналізу всю сукупність зібраних в справі доказів, перевірити повноту, всебічність та об'єктивність розслідування.

Досягнення цієї мети здебільшого залежить від забезпечення обвинуваченому його права на захист. Суть цього права, гарантованого ст. 218 КПК, полягає в тім, що обвинувачений має можливість як особисто, так і за допомогою захисника ознайомитись з усіма матеріалами справи, а також заявити клопотання про доповнення досудового слідства або оскаржити ті чи інші дії слідчого.

Важливим обов'язком слідчого є роз'яснення обвинуваченому права заявити клопотання про розгляд його справи в суді першої інстанції одноособово суддею чи колегіально судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом. Але перш ніж ознайомити обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи, слідчий повинен повідомити про закінчення досудового слідства учасників процесу, роз'яснити їм право на ознайомлення з усіма матеріалами справи та ознайомити їх з ними, якщо учасники прокесу побажають скористатися цим правом. Якщо клопотання з боку учасників процесу після ознайомлення їх з матеріалами справи будуть заявлені слідчому, він, користуючись повнотою своїх повноважень, одноособово вирішує їх.

Саме для виконання покладених на слідчого відповідальних обов'язків закон надав йому широкі повноваження. Слідчий, згідно зі ст. 44 КПК, одноособово вирішує питання про допуск захисника до участі в справі. Це повноваження слідчого особливо яскраво характеризують його процесуальну самостійність узагалі і при закінченні слідства зокрема.

У процесі ознайомлення з матеріалами справи потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників, а також обвинуваченого та його захисника ними можуть бути заявлені клопотання про виконання окремих слідчих дій. Слідчий у таких випадках одноособово приймає рішення про задоволення поданих клопотань або відмовляє в цьому. Його рішення з даних питань не потребують узгодження чи затвердження з боку прокурора.

У разі проведення додаткових слідчих дій у зв'язку з поданим клопотанням слідчий знову оцінює їх і самостійно приймає рішення про ознайомлення з додатковими матеріалами обвинуваченого і його захисника, а також надає можливість ознайомитися з ними потерпілому і його представникові, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві або їхнім представникам. Розгляд і прийняття рішення по суті поданих учасниками процесу клопотань спонукають слідчого знову оцінити повноту та об'єктивність зібраних ним доказів, щоб у разі необхідності знову доповнити слідство матеріалами, які мають значення для кримінальної справи.

До складання обвинувального висновку слідчий приступає лише після закінчення слідства і вимог ст. ст. 217-222 КПК.

Обвинувальний висновок, складений слідчим, підбиває підсумок досудового розслідування всієї справи. В ньому формулюється обвинувачення конкретної особи, дається аналіз доказів, які стверджують пред'явлене обвинувачення, в обвинувальному висновку дається юридична кваліфікація заподіянного злочину та визначається його небезпечність для суспільства.

Характерною особливістю обвинувального висновку є те, що він містить повну і цілісну картину всього злочину, як він установлений в підсумку досудового слідства.

Тому не можна погодитись з тим, що кримінальна справа повинна закінчуватись не складанням обвинувального висновку, а довідкою слідчого, в якій повинні бути відображені анкетні дані підозрюваного і встановлені в ході слідства докази. Обвинувальний висновок, крім вищезазначеного, для судді є лоцією, яка допомагає йому швидше розібратися в справі та намітити правильний шлях для її розгляду.

Найбільш яскраво процесуальна самостійність слідчого виявляється в його праві одноособово приймати рішення про закінчення досудового слідства. Закон надав право слідчому не погоджуватися з вказівками прокурора про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи, якщо ці вказівки суперечать його внутрішньому переконанню (ст. 114 КПК). Слідчий, який незгодний із цими вказівками прокурора, має право подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому. Так закон закріпив процесуальну самостійність слідчого в такому важливому питанні, яким є закінчення досудового слідства.

Якщо розслідування в справі доручається декільком слідчим, де один із них призначається старшим, то кожний з них користується процесуальною самостійністю, передбаченою ст. 114 КПК. Кожний слідчий, який входить до слідчої бригади, виконує всі слідчі дії в обсязі дорученої йому частини розслідування самостійно, користуючись повноваженнями, наданими законом слідчому. Але прийняття найважливіших процесуальних рішень він повинен узгоджувати з керівником бригади. Виходячи з принципу єдиноначальності, обвинувальний висновок підписує лише керівник бригади.

6. Оцінка доказів слідчим як вияв його процесуальної самостійності

Найважливішим із повноважень слідчого є його право на оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням (ст. 67 КПК). Збирання, дослідження та оцінка доказів спрямовані на розкриття злочину та викриття особи, яка його вчинила. Вони становлять у своїй єдності процес пізнання істини, який спрямовується і регулюється кримінально-процесуальним законом.

Процесуальна самостійність слідчого полягає насамперед у самостійному прийнятті ним рішень з усіх основних питань досудового слідства та у відповідальності за їх законне і своєчасне виконання. Як зазначалось вище, постанови слідчого закон визнає загальнообов'язковими і в цьому розумінні вони прирівнюються до судових рішень. Статтею 114 КПК України передбачено, що постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, обов'язкові для виконання всіма установами, організаціями, посадовими особами і громадянами. При цьому слідчий має право не погодитися із вказівками прокурора, а також начальника слідчого відділу як під час вивчення матеріалів, які до нього надійшли, так і під час розслідування кримінальної справи, якщо він дійде іншого, ніж вони, висновку, і якщо одержані ним вказівки суперечать його внутрішньому переконанню.

Оцінка доказів за власним переконанням є найяскравішим виявом процесуальної самостійності слідчого. Відповідно до ч. 2 ст. 114 КПК слідчий управі не погодитись із вказівками прокурора про притягнення особи як обвинуваченого, про кваліфікацію і обсяг обвинувачення, про закриття справи тощо, якщо ці вказівки суперечать його внутрішньому переконанню.

Оцінка доказів - не тільки невід'ємне право, а й обов'язок слідчого: перекладати її на кого-небудь або керуватись оцінкою, даною іншою особою, він не має права. Тому не відповідає вимозі встановлення об'єктивної істини на досудовому слідстві така практика, коли після скасування прокурором постанови про закриття кримінальної справи її розслідування доручають тому самому слідчому, чию постанову було скасовано. У слідчого, який прийняв рішення про закриття кримінальної справи, природно склалося переконання про відсутність підстав для віддання обвинуваченого до суду, що ґрунтується на оцінці зібраних доказів, і важко уявити собі, що слідчий, одержавши від прокурора справу після скасування постанови про її закриття, змінить свою думку при провадженні додаткового слідства. Найімовірніше, прагнучи довести правильність свого попереднього рішення, слідчий віддаватиме перевагу тим доказам, які підтверджують необхідність закриття справи.

Керуючись вимогами ст. 67 КПК про те, що слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, слід дійти висновку, що відновлення слідства за закритою справою має доручатися іншому слідчому, який не зв'язаний попередньою оцінкою доказів. На нашу думку, слідство в таких справах може доручатися тому самому слідчому лише у двох випадках: а) якщо слідство в закритій справі відновлено прокурором за поданням слідчого, який виніс постанову про її закриття; б) якщо громадська організація або трудовий колектив прийняли рішення про відмову від поручительства за особу (справу щодо якої було закрито слідчим) через те, що ця особа протягом року не виправдала їхньої довіри, порушила свою обіцянку виправитися і не підкоряється суспільним нормам, або залишила роботу з метою ухилитися від громадського впливу. В цих випадках додаткове провадження слідства в раніше закритій справі не перешкоджає внутрішньому переконанню слідчого і тому не може негативно позначитися на об'єктивності додаткового розслідування.

Пропозиція про те, що відновлення слідства в закритій справі має доручатися іншому слідчому, відповідає нормі закону, яка вирішує дане питання щодо суду. Так, у ч. 5 ст. 374 КПК України сказано, що в разі скасування вироку внаслідок порушень, допущених при розгляді справи в суді, справа направляється для нового розгляду до суду, який постановив вирок, але в іншому складі або до іншого суду. З урахуванням усього цього видається доцільним внести доповнення аналогічного змісту до ст. 216 КПК.

Закон наділив слідчого широкою процесуальною самостійністю у вирішенні питання про взаємодію з працівниками органів дізнання.

Слідчий має право давати органам дізнання доручення і вказівки у розслідуваних ним справах про проведення розшукових та слідчих дій і вимагати їх виконання (ст. 114 КПК України). Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" виконання письмових доручень віднесено безпосередньо до обов'язку підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Перебування слідчих підрозділів у складі органів внутрішніх справ та служби національної безпеки зовсім не позбавляє слідчих цих органів права давати доручення і вказівки особам, які провадять дізнання.

При розслідуванні кримінальних справ у слідчого може виникнути потреба в проведенні слідчих або розшукових дій в іншому адміністративному районі. Згідно зі ст. 118 КПК слідчий має право доручити це відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані виконати таке доручення в десяти денний строк. Таким чином, окремі доручення слідчого мають своєю метою розподіл праці між декількома слідчими з тим, щоб максимально скоротити час між фактом злочинного діяння і покаранням особи, яка його вчинила.

Службові особи й громадяни, зазначені в законі, не мають права відмовлятися пред'явити або видати документи чи їхні копії, а також інші предмети, які вимагає слідчий під час обшуку й вилучення (ст. 179 КПК).

Названі вище права однаково стосуються як слідчого прокуратури, так і слідчих органів внутрішніх справ та Служби національної безпеки.

Слідчий має право знайомитися з оперативно-розшуковими даними й матеріалами, які мають відношення до порушуваних і розслідуваних ним кримінальних справ. У ст. 10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" передбачено, що матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються: 1) як привід і підстави для порушення кримінальної справи або виконання невідкладних слідчих дій; 2) для одержання фактичних даних, які мають бути доказами в кримінальній справі; 3) для запобігання, припинення і розслідування злочинів, розшуку злочинців та осіб, які пропали безвісти. Надання слідчому можливості знайомитися з оперативно-розшуковими даними є однією з найважливіших форм взаємодії слідчого з оперативно-розшуковими службами при розкритті й розслідуванні злочинів.

Слідчий також має право звертатися по допомогу громадськості. Однією з найважливіших і найпоширеніших форм участі громадськості в розслідуванні злочинів є діяльність громадських помічників та помічників слідчих, які можуть залучатися для збирання матеріалів, що характеризують особу і спосіб життя обвинуваченого, допомагати у проведенні окремих слідчих дій тощо.

Наділивши слідчого правом порушувати кримінальну справу, притягати особу, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності та іншими важливими повноваженнями, законодавство тим самим чітко визначило засади його процесуальної самостійності.

Згідно зі ст. 231 КПК та наказу МВС України № 745 від 25 листопада 1992 p., слідчий управі через пресу, радіо, телебачення інформувати населення про обставини вчиненого злочину для залучення громадськості до його розкриття. Проте матеріали кримінальної справи не можуть бути розголошені до закінчення досудового слідства без дозволу слідчого, у провадженні якого перебуває справа.

Стосовно слідчого не можуть бути вжиті заходи піддавати його заходам адміністративного впливу, і притягати до дисциплінарної відповідальності. Це можуть тільки ті посадові особи, які мають право призначати його на посаду, а також керівники вищестоящих слідчих органів.

ВИСНОВКИ

Таким чином, слідчий - це учасник кримінального процесу, який провадить досудове слідство згідно зі ст. 114 КПК.

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, якщо законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

Реалізуючи своє право, як процесуально незалежний учасник кримінального процесу слідчий має право не погодитися з вказівками прокурора:

1) щодо притягнення як обвинуваченого;

2) щодо кваліфікації злочину та обсягу обвинувачення;

3) щодо направлення справи для віддання обвинуваченого до суду;

4) щодо закриття справи.

У таких випадках слідчий має право подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладенням своїх заперечень.

У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає подальше провадження досудового слідства по справі іншому слідчому.

Всі інші вказівки прокурора, які він дає слідчому в письмовій формі по кримінальній справі, обов'язкові для виконання (наприклад, допитати свідків, призначити по справі судову експертизу, провести відтворення обстановки та обставин події тощо).

Обов'язкові для виконання вказівки і доручення слідчого, що він дає органу дізнання по справах, які він розслідує, з провадження процесуальних і слідчих дій.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами і громадянами.

Звичайно, підвищення вимог до слідчих повинно стимулюватися зростанням їхнього матеріального становища. Належне матеріальне становище слідчого відверне спокусу зловживання службовим становищем в корисливих цілях.

Треба створити і певну систему моральних стимулів, які б гарантували закріплення слідчих на своїй роботі, давали можливість чіткого просування по службовій лінії.

Наділивши слідчого правом порушувати кримінальну справу, притягати особу, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності та іншими важливими повноваженнями, законодавство чітко визначило засади його процесуальної самостійності.

Слідчий як суб'єкт кримінального судочинства виступає і як виконавець вимог Конституції України.

Розум та енергія слідчого повинні витрачатись не на забезпечення свого існування, а на повну самовіддачу боротьбі зі злочинністю.

А про добробут слідчого варто подбати державі.

Список використаної літератури

1. Конституція України, 1996 p.

2. Кримінальний кодекс України, 2001 р.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України (за станом на 2003 p.).

4. Кримінально-виконавчий кодекс України, 2003.

5. Концепція судово-правової реформи в Україні // Голос України 1992. - 12 серпня.

6. Державна програма боротьби зі злочинністю. // Голос України 1993. - 30 липня.

7. Гончаров И. Д. Процессуальная самостоятельность следователя в завершающей стадии предварительного следствия // Проблеми законносте - 1995. - № 29. - С. 123-129.

8. Гончаров І. Д. Кримінально-процесуальне право України. Досудове слідство: Навчальний посібник. - К: Центр навчальної літератури, 2005. - 248 с.

9. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. -- К.: Юрінком Інтер, 2003. -- 576 с.

Размещено на Allbest.ru