Процесуальний статус слідчого як суб’єкта кримінального провадження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Слідчий як самостійний суб'єкт кримінально-процесуальних відносин

1.1 Слідчий в системі органів досудового розслідування

1.2 Принципи діяльності слідчого

1.3 Процесуальні функції слідчого

1.4 Процесуальний статус слідчого при провадженні кримінальної справи

Розділ ІІ. Взаємодія слідчого з іншими органами і посадовими особами, які ведуть кримінальний процес

2.1 Особливості провадження слідства

2.2 Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами

2.3 Специфіка виконання слідчим вказівок прокурора та керівника органу досудового розслідування

Розділ ІІІ. Законодавчі перспективи вдосконалення процесуального статусу слідчого

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Здійснення правової реформи в Україні, зміст якої можна визначити як поступовий рух до демократичної і правової держави, надає проблемі реформуванню організації та діяльності органів дізнання і досудового слідства особливої актуальності.

Отриманий у спадок Україною з радянських часів ряд нормативно-правових актів, щодо діяльності органів досудового слідства та дізнання, зокрема правового регулювання процесуального статусу слідчого, як посадової особи органу досудового слідства на сьогодні залишається недостатнім та недосконалим і потребує негайної зміни.

Метою дослідження є з'ясування статусу слідчого як одного із суб'єктів кримінального процесу, для подальшого його вдосконалення та законодавчого закріплення.

Для досягнення мети були поставлені та вирішені наступні завдання:

1) дослідити статус слідчого у системі органів досудового розслідування;

2) проаналізувати основні принципи та процесуальні функції слідчого;

3) визначити основні повноваження слідчого;

4) дослідити основні особливості провадження слідства в справі декількома слідчими;

5) розглянути взаємодія слідчого з оперативними підрозділами;

6) проаналізувати специфіку виконання слідчим вказівок прокурора та керівника органу досудового розслідування;

7) визначити основні законодавчі перспективи вдосконалення процесуального статусу слідчого.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, врегульовані нормами кримінально-процесуального права, що складаються в процесі діяльності органів досудового слідства.

У юридичній науці і, зокрема у кримінально-процесуальному праві, проблему процесуального статусу прийнято відносити до фундаментальних. Актуальність проблеми пояснюється, насамперед, значенням і тією роллю, яку процесуальний статус відіграє у вирішенні завдань кримінального провадження. До проблем процесуального статусу учасників кримінального провадження звертались такі вчені, як П. Елькінд, Я. Мотовиловкер, М. Строгович, О. Ларін, С. Альперт та ін. Розв'язання цієї проблеми є одним з важливих аспектів як для оцін- ки ефективності досудового слідства, так і діяльності його головного суб'єкта - слідчого.

Предметом роботи є кримінально-правове регулювання діяльності слідчого при провадженні кримінальної справи та форми його взаємодії з іншими учасниками кримінального процесу.

У ході дослідження були використані наступні методи, а саме: діалектичний метод пізнання державно-правових явищ, метод аналізу, структурно-функціональний метод, формально-юридичний метод, метод порівняльно-правового дослідження.

Практичним значенням даної роботи є пізнання основ процесуального статусу слідчого його взаємодії з іншими органами кримінального судочинства та визначення законодавчих аспектів вдосконалення досудового розслідування в цілому, та статусу слідчого зокрема.

Розділ І. Слідчий як самостійний суб'єкт кримінально процесуальних відносин

1.1 Слідчий в системі органів досудового розслідування

Суб'єкти кримінального процесу - це особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією злочину, чиї права, повноваження та обов'язки регламентуються чинним законодавством.

Усі особи, які вступають у процесуальні правовідносини, незалежно від підстав обсягу їх прав, повноважень чи обов'язків, стадії кримшального процесу, в котрій вони берутьучасть, чи тривалості їх участі в процесі, є суб'єктами (учасниками)1 кримінального процесу.

Терміни "суб'єкти кримінального процесу" та '"учасники кримінального процесу" ідентичні і вживаються як рівнозначні. Спроби дати окреме визначення кожному з них науково безперспективні і недоцільні.

Категорії учасників кримінального процесу:

1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд (суддя), прокурор, обвинувач. Загальним для них є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути не заінтересовані в результатах справи. Закон гарантує державний захист названих осіб та встановлює відповідальність за втручання в діяльність, здійснення будь-якого впливу з метою перешкодити їх юридичній діяльності.

2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, правопорушник у справах протокольної форми досудової підготовки матеріалів,цивільний позивач, цивільний відповідач. За слушною думкою деяких учених, сюди слід відносити і жертву злочину - особу, яка постраждала від злочину але до порушення кримінальної справи ще не визнана потерпілим.

3. Особи, які захищають та представляють інтереси «третіх осіб»: захисник, представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача. Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, що стали відомі їм у зв'язку з виконуваною ними функцією.

4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, заявник про злочин, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, заставодавець, поручитель тощо. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом.

Досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності [1, п.5 ч.1 ст.3].

Органами досудового розслідування є:

1. Головне слідче управління МВС України.

2. Слідчі управління (відділи) головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті.

3. Слідчі відділи (відділення) міських, районних, лінійних управлінь (відділів) головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті. [4]

До осіб, які ведуть кримінально-процесуальне провадження належать слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, прокурор, суддя (суд) [2 л.№3].

Основним завданням слідства є розкриття злочину. Зрозуміло, що в ході вирішення цього глобального завдання вирішують ще цілу низку завдань, передбачених кримінальним законом. Але вже на цій підставі можна зробити висновок: слідчий -- це спеціаліст юрист, працівник спеціального відомства, який у встановленому законом порядку здійснює досудове розслідування кримінальних справ для їх подальшого розгляду в органах правосуддя -- судах [3 с.361].

Слідчий - службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень; [1, п.17 ч.1 с.3].

Слідчими органів Служби безпеки України провадиться розслідування злочинів проти основ національної безпеки, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, справи щодо контрабанди, найманства, терористичних актів та деяких інших тяжких злочинів, визначених у законі.

За КПК України від 15.08.2012 слідчі прокуратури позбавлені функції досудового розслідування. Згідно зі ст. 38 КПК України, органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове розслідування) є слідчі підрозділи: 1) органів внутрішніх справ; 2) органів безпеки; 3) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; 4) органів державного бюро розслідувань. При досудовому розслідуванні кримінальних проступків у встановлених законом випадках повноваження слідчого органу досудового розслідування можуть здійснювати співробітники інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.

Незалежно від відомчої належності всі слідчі мають під час розслідування у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов'язки, проводять розслідування в одному і тому самому процесуальному порядку.

Слідчий зобов'язаний у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити справу, внести її до Єдиного реєстру досудових розслідувань та прийняти її до свого провадження, провести об'єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття злочину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування заподіяної злочином шкоди, виявлення й усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпечення правильного застосування закону [2 л.№3].

Отже, з вищеподаного можна зробити висновок, що слідчий є первинною ланкою органів досудового розслідування.

1.2 Принципи діяльності слідчого

слідчий досудовий розслідування процесуальний

Слідча діяльність - це окремий вид практичної юридичної діяльності, який заслуговує на особливу увагу з погляду його ролі та функціонального призначення у процесі здійснення правосуддя. Поряд з діяльністю судді, прокурора діяльність слідчого є невідґємною частиною судочинства, завдяки якій у загальному плані відбувається процес втілення права, а з ним і втілення соціальної справедливості. Слідчу діяльність в аспекті кримінального процесу справді не можна розглядати відокремлено від діяльності суду або прокуратури, але видається цілком можливим виділити її характерні риси та особливості, які б на початковому етапі юридичного навчання допомогли скласти первинні особисті уявлення щодо цього напряму практичної діяльності юристів, визначитися на майбутнє у своїй професійній орієнтації. [3, ст.360]

Принципи кримінально-процесуального права -- об'єктивно властиві начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається процесуальне право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку [5, с.241].

До принципів діяльності слідчого належать:

1. Принцип законності;

2. Принцип поваги до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя;

3. Принцип свободи та особистої недоторканості особи;

4. Принцип недоторканості житла;

5. Принцип таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної нта іншої кореспонденції;

6. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому (а до недавнього часу і підсудному) права на захист;

7. Принцип презумпції невинуватості;

8. Принцип публічності;

9. Принцип вільної оцінки доказів;

10. Принцип безпосереднього дослідження доказів.

До вступу в дію Кримінально-процесуального кодексу 2012-ого року

існував принцип встановлення об'єктивної істини. [19, с.58].

Тож принципи діяльності слідчого схожі з принципами кримінального провадження в цілому, та до принципів кримінального провадження можна віднести ще ряд інших принципів, тобто принципи діяльності слідчого і принципи кримінального провадження співвідносяться як частка і ціле.

1.3 Процесуальні функції слідчого

У теорії кримінального процесу можна вважати затвердилася концепцію, згідно з якою кожен суб'єкт кримінально-процесуальної діяльності виступає носієм конкретних функцій, причому функції таких суб'єктів, як слідчий, прокурор, складають основу кримінального процесу, визначають його структуру та принципи побудови. Однак питання про поняття процесуальних функцій та їх видах є чи не найбільш спірним. Одні вчені вказують на наявність у кримінальному судочинстві визначених кримінально-процесуальних функцій, здійснюваних учасниками (суб'єктами) кримінально-процесуальної діяльності. Інші, навпаки, заперечують існування в кримінальному процесі будь-яких відокремлених один від одного процесуальних функцій, вважаючи, що кримінально-процесуальне законодавство не дає підстав для суворого розмежування кримінально-процесуальної діяльності на різні функції.

Що стосується процесуальних функцій, які виконуються в кримінальному судочинстві слідчим як самостійним учасником кримінально-процесуальної діяльності те, М.С. Строгович вважає, що слідчий одночасно здійснює три функції: обвинувачення, захисту і вирішення справи, - і відзначає, що функції обвинувачення (кримінального переслідування) і захисту у слідчого виникають лише після появи в процесі обвинуваченого. Вся ж діяльність слідчого до цього моменту, є слідча діяльність, досудове розслідування, в якому ще не розчленовані процесуальні функції, і ця діяльність являє собою необхідну підготовку до кримінального переслідування, але не саме кримінальне переслідування. У результаті цього вельми відповідальна діяльність слідчого протягом нерідко досить значного періоду провадження попереднього слідства до пред'явлення обвинувачення залишається як би знеособленої і не охопленої будь-якої процесуальної функцією. Тим самим велика частина, кропітка, часом вирішальна, робота слідчого, спрямована на розкриття злочину, виявлення і викриття злочинця, не знаходить свого належного відображення в теорії процесуальних функцій.

Пізнання системи процесуальних функцій слідчого як основних напрямів його діяльності дозволяє найбільш повно представити роль слідчого у виконанні завдань кримінального судочинства, правильно зрозуміти і застосовувати кожен правовий інститут і кожну норму, що регулює його діяльність [6 с.26].

Беручи до уваги вищесказане, можна погодитися з таким визначенням процесуальних функцій слідчого, як напрями, види, компоненти, частини його кримінально-процесуальної діяльності, зумовлені завданнями кримінального судочинства [7, с.11].

До процесуальних функцій слід відносити такі види процесуальної діяльності, від яких залежать виникнення, рух і дозвіл кримінальної справи.

Така позиція дозволяє обґрунтовано виділити вид процесуальної діяльності як специфічного напряму і разом з тим з необхідною повнотою визначити всі види діяльності.

У загальному вигляді, в діяльності слідчого, можна виділити такі функції, як: обвинувачення, захист, дослідження обставин справи, вирішення кримінальної справи.

Функцію обвинувачення можна визначити як сукупність процесуальних дій, спрямованих на те, щоб викрити у вчиненні злочину особа, притягнуте в якості обвинуваченого, забезпечити застосування до нього заходів заслуженого покарання, або як діяльність, спрямовану на викриття та осуд винного у вчиненні злочину. Дуже складно заперечувати, що існує спеціальний інститут, покликаний матеріалізувати висновок слідчого про наявність достатніх доказів для звинувачення особи у вчиненні злочину. Застосування цього інституту і утворює функцію обвинувачення.

Функція захисту - сукупність процесуальних дій, спрямованих на спростування обвинувачення, на встановлення невинуватості обвинуваченого або на пом'якшення його відповідальності.

Виконання функції вирішення кримінальної справи так само відноситься до діяльності слідчого як і вище перераховані три функції. Визнання цієї функції не має приводити до висновку про те, що слідчому належить судова функція, тобто здійснення правосуддя. Правосуддя - це розгляд справ судом, за наявності підстав та в порядку, передбаченому законом.

Сенс використання поняття процесуальної функції полягає в тому, щоб виділити і розкрити всі основні сторони процесуальної діяльності, пізнати її структуру.

Підсумовуючи викладене, а також з огляду на викладені думки, можна сказати, що слідчий здійснює такі процесуальні функції:

1) розгляд заяв та повідомлень про злочин;

2) дослідження обставин справи;

3) захист громадян від безпідставного звинувачення у скоєнні злочину;

4) обвинувачення у вчиненні злочину;

5) припинення злочинів та вжиття заходів до усунення обставин, що сприяють вчиненню злочину;

6) розшук обвинуваченого (обвинувачених), місце знаходження яких невідоме;

7) дозвіл кримінальних справ [8, с.206].

Процесуальні функції слідчого є чітко визначені і закріплені у законодавстві, при здійсненні своїх обов'язків слідчий не може виходити за межі його функцій.

1.4 Процесуальний статус слідчого при провадженні кримінальної справи

Слідчий процесуально самостійний і в своїй діяльності керується законом.

Слідчий має статус службової особи, яка займає відповідальне становище в системі правоохоронних органів і наділена спеціальними, лише їй притаманними повноваженнями в кримінальному провадженні.

. Під час досудового розслідування слідчий самостійно приймає процесуальні рішення, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання вмотивованого рішення слідчого судді, суду або згоди прокурора, і є відповідальним за законне і своєчасне виконання цих рішень.

При виконанні своїх службових обов'язків слідчий зобов'язаний:

5.3.1. Дотримуватися вимог Конституції України, КПК та законів України під час досудового розслідування.

5.3.2. Забезпечувати повне, усебічне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень у межах установлених КПК строків.

5.3.3. Виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі.

5.3.4. Забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження.

5.3.5. Не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю, інформацію про приватне (особисте і сімейне) життя особи та інші відомості, здобуті при розслідуванні кримінальних правопорушень.

5.3.6. Не вчиняти будь-яких дій, що ганьблять звання слідчого і можуть викликати сумнів у його об'єктивності та неупередженості.

5.3.7. У разі наявності підстав, передбачених статтею 77 КПК, заявляти самовідвід від участі в кримінальному провадженні в порядку, визначеному статтею 80 КПК [4].

Втручання у процесуальну діяльність слідчих осіб, що не мають на те законних повноважень, тягне за собою передбачену чинним законодавством відповідальність.

Слідча дія	Мета проведення	Суб'єкт проведення	Юридична підстава проведення	Обов'язковість участі понятих чи інших осіб	Процесуальне оформлення
Допит	З'ясування обставин, які мають значення для справи	Слідчий	--------	Для неповнолітнього свідка-педагог, при необхідності - лікар,батьки	Протокол
Очна ставка	З'ясування правдивості двох раніше допитаних осіб, в показаннях яких є суперечності	Слідчий	---------	---------	Протокол
Пред'явлення для впізнання	З'ясувати чи відома певна особа чи предмет обвинуваченому, підозрюваному, свідкові чи потерпілому	Слідчий	----------	Не менше 2 понятих	Протокол
Обшук	Виявлення доказів	Слідчий	Постанова слідчого, затверджена прокурором, обшук житла - постанова судді, за винятком невідкладних випадків	Не менше 2 понятих, особа, яка займає це приміщення	Протокол
Вилучення доказів	Вилучення доказів	Слідчий	Постанова слідчого, виїмка документів, що становлять державну чи банківську таємницю - постанова слідчого, затверджена прокурором, виїмка з житла - постанова судді	Не менше 2 понятих, особа, яка займає це приміщення	Протокол
Накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку	З'ясування обставин, що мають значення для справи	Начальник відповідної установи	Постанова судді	-------------	----------
Огляд, вилучення кореспонденції і дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку	З'ясування обставин, що мають значення для справи	Слідчий	Рішення суду	Поняті з числа службовців установи	Протокол
Огляд місцевості, приміщення, предметів і документів	Виявлення слідів злочину, з'ясування інших обставин, які мають значення для справи	Слідчий	Огляд житла - постанова судді	Не менше 2 понятих	Протокол
Освідування	Виявлення або засвідчення наявності у обвинуваченого, підозрюваного, свідка чи потерпілого особливих прикмет	Слідчий, судово-медичне освідування проводить судмедексперт або лікар	Постанова слідчого	------------	Протокол, при судово-медичному-акт або довідка
Відтворення обстановки і обставин події	Перевірка і уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, обвинуваченого або даних, одержаних при проведенні слідчих дій	Слідчий	------------	Не менше 2 понятих	Протокол
Огляд та ексгумація трупа	Виявлення слідів злочину, з'ясування інших обставин, які мають значення для справи	Слідчий, Судмедексперт	При ексгумації-постанова слідчого, затверджена прокурором	Не менше 2 понятих	Протокол
Експертиза	Одержання відповідей на питання , для з'ясування яких потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання	Експерт чи група експерттів	Постанова слідчого	------------	Висновок

З даної таблиці чітко видно, що слідчий при провадженні кримінальної справи має широке коло повноважень, здійснює нагляд за виконанням процесуальних дій, складає процесуальні акти. На основі даного розділу можна зробити висновок, що слідчий - центральний елемент органів досудового розслідування, з чітко визначеними повноваженнями і обов'язками, принципами і межами діяльності. У досудовому розслідуванні слідчий відіграє найважливішу роль.

Розділ ІІ. Взаємодія слідчого з іншими органами і посадовими особами, які ведуть кримінальний процес

2.1 Особливості провадження у справі декількома слідчими

Керівник органу досудового розслідування уповноважений:

1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих; [1, п.1 ч.2 с.39].

Якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим, то про це зазначається в постанові про порушення справи або виноситься окрема постанова.

Один з цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих. Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому.

У слідчій практиці груповий метод розслідування кримінальних справ застосовується в особливо складних, багатоепізодних справах, що сприяє скороченню строків досудового слідства та в найбільшій мірі забезпечує його повноту і всебічність. В умовах підвищення професіоналізму злочинності даний організаційний метод розслідування кримінальних справ стає зручним та якісним інструментом в її подоланні, а також забезпечує найбільш оптимальний режим для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин вчиненного злочину.

Незважаючи на значну кількість теоретичних досліджень з проблем розслідування злочинів груповим методом, проведених такими вченими, як Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, В.І. Бояров, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов, В.С. Кузьмічов, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, В.Т. Нор, Д.П. Письменний, О.М. Подопрєлов, С.В. Слинько, М.Я. Сегай, М.І. Сірий, С.М. Стахівський, В.М. Тертишник, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та багатьма іншими науковцями, актуальність цієї теми є очевидною. Адже, у процесуальній науці ще й досі немає чіткої теоретичної концепції розслідування кримінальної справи декількома слідчими, створення та функціонування слідчих та слідчо-оперативних груп, що призводить до суттєвих відмінностей як у вихідних позиціях учених, так і до певних суперечностей у тлумаченні окремих положень чинного кримінально-процесуального закону.

Розробка теоретичної концепції групового методу розслідування є вкрай актуальною і важливою у зв'язку зі вступом України до Ради Європи, прийняттям на себе міжнародно-правових зобов'язань і необхідністю приведення національного законодавства у відповідність із загальновизнаними міжнародно-правовими стандартами.

В юридичній науці, залежно від особливостей вчиненого злочину, розслідування якого здійснюються груповим методом, завдань, що покладаються на групу, мети її створення, термінів дії та розподілу обов'язків її членів, розрізняють поняття «слідча група» та «слідчо-оперативна група».

Так, під слідчою групою розуміють об'єднання певної кількості слідчих з одного чи різних відомств, що створюється на визначений час компетентними посадовими особами відповідно до вимог КПК України (відомчих актів) для розслідування складної чи великої за обсягом роботи справи, яку необхідно виконати, або для необхідності проведення трудомісткої та невідкладної слідчої дії, яку одному слідчому виконати у встановлені строки не під силу.

У свою чергу, слідчо-оперативна група - це тимчасове формування, яке створене для спільної узгодженої діяльності, до складу якого входять оперативні та інші співробітники органів дізнання та слідчий (слідчі), що має своє призначення, і в якому під керівництвом слідчого та з запровадженням інтенсивних і тривалих ОРЗ здійснюється розкриття злочину «по гарячих слідах», розслідування складних великих за обсягом справ, або перевірка заяв та повідомлень про завуальовані злочинні діяння по матеріалам, що надійшли слідчому для розгляду.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві питання формування, організації та діяльності слідчої групи регламентується виключно статтею 39 КПК та Наказом «Про організацію діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України» від 22 жовтня 2012 р. за № 686 [9].

Отже провадження у справі декількома слідчими здійснюється лишень у випадках, коли, на думку керівника слідчого органу, один слідчий не зможе самостійно впоратись з провадженням.

2.2 Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами

Розкриття злочинів у сучасних умовах є результатом колективних дій правоохоронних органів і перебуває у прямій залежності від рівня організації взаємодії між ними. Поняття "взаємодія" розкривається багатьма галузями знань і кожна намагається сформулювати власне визначення.

Не обійшли увагою дане визначення і криміналісти. Так, Р.С. Бєлкін розглядає взаємодію як одну з форм організації розслідування злочинів, що полягає у передбаченому законом співробітництві слідчого з органом дізнання, узгодженому за цілями, місцем і часом. Вона здійснюється в межах їхньої компетенції з метою повного і швидкого розкриття злочинів, всебічного та об'єктивного розслідування кримінальної справи, розшуку злочинця, викрадених коштовностей та інших об'єктів, суттєвих для справи [10, ст.31].

Подібне визначення взаємодії органу дізнання і слідчого наводить також Б. Вікторов, але звертає увагу на те, що вона може ґрунтуватись як на законах, так і підзаконних актах [11, с.25].

На мою думку, найбільш повне визначення взаємодії формулює С.Слінько, який визначив цей чинник як необхідний, що ґрунтується на законі і відомчих нормативних актах, координований за проміжними цілями напрям діяльності незалежних один від одного щодо адміністративності органів, що спрямовується слідчим і здійснюється за комплексного сполучення та ефективного використання повноважень, методів і форм, властивих кожному із них, для розкриття злочинів, припинення злочинного діяння і встановлення обставин, які входять до предмета доказування у кримінальній справі [12, с. 13].

Аналіз спеціальної літератури, нормативних актів МВС України та матеріалів правоохоронної практики дозволяє виокремити основні форми взаємодії слідчого з оперативними підрозділами. Залежно від вирішуваних при цьому завдань та характеру їхньої діяльності, їх припустимо умовно поділити на групи організаційного та кримінально-процесуального характеру.

До першої групи слід віднести:

1. Спільне вивчення та аналіз матеріалів оперативної розробки чи перевірки. Особливого значення така форма взаємодії набуває в ситуаціях, коли вирішується питання про реалізацію даних, зібраних при застосуванні оперативно-розшукових заходів, на що вказали 85 % опитаних співробітників оперативних апаратів і 93 % слідчих. Такі ситуації можуть виникати як на стадії порушення кримінальної справи, так і стадіях досудового розслідування на всіх його етапах.

2. Спільне планування слідчих дій, оперативно-розшукових і профілактичних заходів. Дана форма взаємодії органічно пов'язана з попередньою. Вони не можуть існувати одна без одної. Результатом вивчення та аналізу матеріалів є прийняття відповідних рішень, які в даному разі знаходять своє втілення у планах діяльності слідчого та співробітників оперативних підрозділів. Розробка таких планів дозволяє визначити оптимальний порядок, послідовність провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, виключити неузгоджені дій слідчого та органу дізнання. Розробка плану узгоджених слідчих дій та оперативно-розшукових заходів сприятиме не лише розподілу компетенції, а й координації дій суб'єктів.

Виходячи із заходів плану, слідчий може ставити перед органом дізнання завдання по встановленню суттєвих обставин справи, що потребує застосування оперативно-розшукових заходів. Це вимагає точного формулювання завдань, чіткого визначення обставин, які цікавлять слідство.

3. Регулярний обмін інформацією про обставини конкретної кримінальної справи сприяє формуванню глибшого уявлення про подію злочину. В процесі такої взаємодії слідчий дістає можливість отримати додаткову інформацію про подію, якою доти не володів. Незважаючи на оперативно-розшуковий характер, інколи вона стає вирішальною підставою для прийняття процесуальних рішень (про проведення обшуку, затримання підозрюваного тощо). Така інформація може також прислужитися для визначення тактики слідчих дій (допитів, обшуків, очних ставок тощо), а також зашифровки джерела інформації.

4. Проведення спільних службових нарад (навчань) з актуальних проблем взаємодії, а також обговорення результатів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів з метою визначення ефективних та результативних шляхів розкриття злочину.

До другої групи форм взаємодії можна віднести такі:

1. Проведення органом дізнання слідчих дій за дорученням слідчого. Таке доручення для органу дізнання є обов'язковим до виконання. Воно надається, як правило, у письмовій формі. До такої форми взаємодії слідчий вдається у тих випадках, коли у справі одночасно потрібно провести кілька слідчих дій із зацікавленими особами, що викликається міркуваннями тактичного характеру (одночасні обшуки у співучасників, їхніх близьких, за місцем роботи тощо). При цьому слід пам'ятати, що слідчий ні за яких обставин не повинен доручати іншим особам слідчі дії. Це слідчі дії, які мають суттєве значення для формування його внутрішнього переконання і прийняття найважливіших рішень у справі. До них можна віднести, наприклад, пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого.

2. Взаємодія у процесі провадження конкретної слідчої дії або робота у складі слідчо-оперативної групи. Доручення в процесі такої взаємодії слідчий надає в усній формі. Беручи участь у провадженні слідчої дії, співробітник органу дізнання надає слідчому допомогу у спостереженні за учасниками, здійсненні пошукових дій, у тому числі із застосуванням технічних засобів і под. При цьому обмін інформацією відбувається у найкоротший час. Отримана у такий спосіб інформація негайно передається слідчому і може використовуватися для коригування тактики слідчої дії.

Слідчо-оперативні групи створюють для розслідування складних та об'ємних злочинів. Для цього видається спеціальний наказ керівника органу внутрішніх справ, якому організаційно підпорядковані слідчі і працівники оперативних підрозділів, або спільний наказ керівника слідчого та оперативного підрозділу. Працівники органу дізнання, введені до складу групи, за дорученням слідчого (керівника групи) можуть проводити слідчі дії. Таке доручення не потребує письмового оформлення, про що свідчить вивчення матеріалів практики. Однак, на нашу думку, правовою підставою для провадження слідчих дій співробітником органу дізнання має бути постанова слідчого, а не наказ про введення його у групу та план розслідування, у якому його визначено одним із виконавців слідчої дії.

Спільне внесення на адресу керівників підприємств, установ, організацій пропозицій щодо усунення причин та умов, які сприяли вчиненню розслідуваного злочину.

До загальних принципів співробітництва слідчого з органами дізнання належать:

1. Дотримання законності всіма учасниками взаємодії.

2. Комплексне використання сил і засобів, які мають у своєму розпорядженні слідчий та органи дізнання.

3. Розмежування компетенції слідчого, органу дізнання і дізнавача, що випливає з вимог закону.

4. Організуюча роль слідчого у взаємодії з органами дізнання на стадії порушення кримінальної справи й у процесі розслідування.

5. Нерозголошення учасниками взаємодії даних досудового слідства [13, с. 25-27.].

У 1969 році намітилася певна тенденція щодо скорочення переліку складів злочинів, попереднє розслідування яких обмежувалося лише дізнанням. До 1972 року залишилось вже 19 статей Кримінального кодексу, за якими не вимагалося проведення попереднього слідства. Однак у січні 1985 р. було прийнято законодавчі акти, які значно розширили сферу дізнання. Пояснювалося це перевантаженням слідчого апарату у його тодішньому складі, що унеможливлювало забезпечення своєчасного та якісного розкриття і розслідування тяжких злочинів [14, с. 251-255].

Нині проблема невизначеності майбутнього слідчого апарату призводить до намагання вирішити ці питання, виходячи не з вимог Конституції України, а з суто відомчих інтересів, у чому ми цілком згодні з Г. Кожевніковим [15, с. 64-65].

Тож взаємодія слідчого з оперативними підрозділами покликана прискорити і спростити кримінальне провадження, з максимальною користю використати ресурси органу досудового розслідування.

2.3 Специфіка виконання слідчими вказівок прокурора та керівника органу досудового розслідування

Прокурор і начальник органу досудового розслідування, керуючи роботою слідчого апарату, має право давати слідчому вказівки по справі. Вказівки прокурора і начальника органу досудового розслідування по кримінальній справі є обов'язковими для виконання. У той же час слідчий має право оскаржити вказівки начальника слідчого відділу прокурору, а вказівки прокурора -- вищому прокурору.

Оскарження слідчим вказівок прокурора або начальника слідчого відділу про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про припинення справи зупиняє їх виконання. У цьому випадку прокурор або скасовує вказівки нижчого прокурора (начальника слідчого відділу), або доручає проведення слідства з цієї справи іншому слідчому.

Дії, рішення або бездіяльність будь-якої посадової чи службової особи можуть бути оскаржені до суду, у тому числі й дії, рішення чи бездіяльність слідчого [16, с.55].

Слідчий зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність [1, ч.4 с.40].

Отже при здійсненні кримінального провадження слідчий взаємодіє з іншими органами і посадовими особами, які ведуть кримінальне провадження, така взаємодіє є регульована КПК, у ній спостерігається ієрархічність, при чому слідчий може знаходитись як вверху ієрархічної системи, так і внизу, в залежності від іншого суб'єкта взаємодії.

Розділ ІІІ. Законодавчі перспективи вдосконалення процесуального статусу слідчого

В процесі реформування органів досудового розслідування, що відбувається відповідно до вимог Конституції України, надзвичайно гостро постає проблема визначення в чинному законодавстві України статусу слідчих працівників, які в межах своїх повноважень забезпечують функцію розслідування злочинів і здійснення кримінального судочинства.

Про необхідність розробки Закону України “Про статус слідчого” зазначалося ще в Концепції розвитку Міністерства внутрішніх справ України. Потреба в розробці такого окремого Закону викликана рядом чинників.

Насамперед слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутнє законодавче визначення статусу слідчих працівників. На цей недолік зокрема вказували експерти Ради Європи, які зазначали, що в умовах реформування правової системи України одним із негативних факторів, який впливає на імідж України як правової держави, є відсутність законодавчої бази функціонування системи органів досудового розслідування. На відміну від інших учасників кримінального судочинства (судді, прокурора, адвоката), слідчий не має чітко визначеного статусу, що в свою чергу зумовлює його залежність від відомчих інтересів органів, в яких створені слідчі підрозділи, й не дає належних гарантій його процесуальної самостійності.

Центр громадських зв'язків МВС також повідомляє, що робота слідчого апарату на початку останнього десятиріччя характеризувалась стрімким збільшенням навантаження. В середньому навантаження на слідчих під час провадження досудового слідства було в 2,5-4 рази вище можливого. Це пояснюється також і постійним залученням слідчих до виконання завдань, не пов'язаних з досудовим слідством, наприклад, з охороною громадського порядку.

Така ситуація призводить до того, що слідчі шукають собі іншу роботу, не пов'язану з розслідуванням кримінальних справ. Лише в минулому році тільки з органів внутрішніх справ було звільнено більше тисячі слідчих. Така ж сама ситуація складається в органах прокуратури, СБУ та податковій міліції.

Щоб удосконалити правове положення слідчого, покласти край відтоку фахівців, зробити професію слідчих привабливою, на розгляд до Верховної Ради України було внесено декілька варіантів законопроектів, що мали визначити статус слідчих. Так, народний депутат України Віталій Журавський вніс проект Закону України “Про статус слідчих” (реєстр. № 7440 від 26 червня 2001 р.), а народний депутат України Сергій Ківалов вніс проект Закону “Про працівників органів досудового слідства та їх соціальний захист” (реєстр. № 1230 від 17 червня 2002 р.).

Проекти не мають між собою принципових відмінностей і за своєю структурою нагадують Закон України “Про статус суддів”.

Відповідно до проектів слідчий є державною посадовою особою, яка займає відповідальне становище в системі правоохоронних органів і наділена спеціальними, лише їй властивими повноваженнями в кримінальному судочинстві.

Слідчим може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, необхідний рівень юридичних і спеціальних знань, достатній для повноти, всебічності та якості досудового слідства; досконало знає чинне законодавство; успішно пройшов стажування за фахом роботи не менше шести місяців або має стаж роботи на посаді помічника слідчого не менше двох років; склав кваліфікаційні іспити; прийняв Присягу слідчого України. Слідчі не можуть належати до будь-якої політичної партії, руху, входити до складу підприємств, які мають на меті отримання прибутку, займатись підприємницькою та іншою діяльністю, крім викладацької, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності у вільний від роботи час.

Слідчий є особою недоторканою. Недоторканість слідчого поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт, засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно та документи.

Крім процесуальних повноважень, необхідних для здійснення досудового слідства, згідно з проектами слідчий користується широкими правами, які мають сприяти розслідуванню кримінальних справ, зокрема:

- користуватися в невідкладних випадках при розслідуванні злочинів безперешкодно й безоплатно засобами зв'язку й автотранспортом, що належать підприємствам, установам, організаціям, незалежно від форми власності, та фізичним особам;

- у межах і порядку, визначених законодавчими актами України й необхідних для розслідування кримінальних справ, збирати відомості про осіб без попередньої згоди останніх;

- користуватися безкоштовно всіма видами громадського транспорту (крім таксі) міського, приміського та місцевого сполучення, а в сільській місцевості - попутнім транспортом, а слідчим спеціалізованих підрозділів з розслідування злочинів, скоєних на транспорті, крім того - безоплатним проїздом на річкових, морських, повітряних суднах та залізничному транспорті.

Під час службового відрядження слідчий користується правом позачергового поселення в готелях і придбання квитків на всі види транспорту. Під час невідкладних службових поїздок слідчі забезпечуються квитками на проїзд, незалежно від наявності місць.

Слідчим, які використовують у службових цілях особистий транспорт, виплачується грошова компенсація в межах понесених витрат.

Проекти багато уваги приділяють забезпеченню процесуальної незалежності й самостійності слідчих. Цей принцип означає, що на шляху до встановлення істини в справі слідчий не має зустрічати ніяких перешкод з боку будь-яких органів, установ, посадових або приватних осіб. Дотримання цього принципу є обов'язковим для всіх осіб, які беруть участь у розслідуванні злочину, незалежно від їх службового становища та відомчої приналежності. Законопроекти передбачають, що процесуальна самостійність і незалежність слідчих забезпечується:

- встановленим законом порядком їх призначення, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади;

- передбаченою законом процедурою досудового слідства;

- забороною під загрозою відповідальності втручання в процесуальну діяльність слідчих осіб, які не мають на те повноважень;

- відповідальністю за неповагу до слідчого;

- створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності слідчих;

- матеріальним і соціальним забезпеченням слідчих відповідно до їх статусу.

Слідчі СБУ в 2001 р. вилучили майна, товарів і цінностей на загальну суму близько 100 млн. грн., звернули в доход держави понад 30 млн. грн., наклали арешт на майно на суму близько 20 млн. грн.

За чотири роки існування слідчого апарату податкової міліції забезпечено наповнення державного бюджету шляхом відшкодування збитків у закінчених кримінальних справах на суму понад 800 млн. грн., в тому числі майже 300 млн. лише в 2001 р.

Таким чином, народний депутат України Сергій Ківалов робить висновок, що додаткові видатки на утримання слідчих органів внутрішніх справ, податкової міліції та СБУ в зв'язку з прийняттям вказаного Закону становитимуть приблизно 5-10 % від суми коштів, відшкодованих ними в розслідуваних кримінальних справах лише в 2001 р. [17].

Проблеми реорганізації органів досудового Сич Василь Олексійович, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри історії та теорії держави і права Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили Політичні науки. Правознавство слідства, удосконалення процесуального статусу слідчого досліджуються в ряді окремих статей В.Бахіна, В.Маляренка, Є.Макогона, Л.Ілько- вець, М.Коржанського, О.Литвака, В.Півненка, В.Поліщука, П.Коляди, Б.Романюка, О.Рома- нова, В.Тертишника, А.Чернової, Н.Клименко, В.Лісіченка, М.Михеєнка, В.Берназа, Р.Бєлкіна, М.Салтевського та ін.

Проте в переважній більшості автори у своїх пропозиціях щодо реформування слідчого апарату і його місця в системі державних органів керуються професійною психологією, вироблення якої пов'язане з певною приналежністю чи суб'єктивною симпатією того чи іншого автора до тієї чи іншої правоохоронної структури [18, с.16].

Висновок

В ході написання роботи було з'ясовано статус слідчого, як одного із суб'єктів кримінального провадження, досліджено статус слідчого у системі органів досудового розслідування, проаналізовано основні принципи та процесуальні функції слідчого, визначено основні повноваження слідчого, досліджено основні особливості провадження у справі декількома слідчими, розглянуто взаємодію слідчого з оперативними підрозділами, проаналізовано специфіку виконання слідчим вказівок прокурора та керівника органу досудового розслідування, на основі чого було визначено основні законодавчі перспективи розвитку і вдосконалення процесуального статусу слідчого.

Діяльність слідчого як суб'єкта доказування визначається загальними завданнями кримінального процесу і спрямована на: встановлення об'єктивної істини у справі; захист прав і законних інтересів учасників кримінально-процесуальних відносин; законне вирішення справи. Бу - де правильним при визначенні функції слідчого та її змісту брати до уваги завдання кримінального судочинства. З їх урахуванням визначають завдання стадій кримінального процесу, а також функції його суб'єктів.

Правильне визначення змісту функції в діяльності слідчого, як суб'єкта доказування, дасть можливість точно регламентувати його місце серед інших учасників кримінально-процесуальних відносин, визначити роль і призначення у вирішенні завдань судочинства. Права і обов'язки слідчого, хоч і не систематизовані, але закріплені в КПК, а питання щодо його процесуальної функції, її змісту залишається дискусійним. Одним із варіантів його вирішення могло б стати прийняття Закону «Про органи досудового слідства», в якому, крім прав, обов'язків і повноважень слідчого, потрібно розкрити і зміст функції розслідування, вказати основні напрями процесуальної діяльності слідчого. Таким чином, статус слідчого в процесі доказування визначається різними факторами. З одного боку, слідчий є посадовою особою, безпосереднім завданням і функцією якої, є провадження досудового розслідування злочинів у формі досудового слідства. З іншого боку, підтримання прокурором обвинувачення в суді визначає той факт, що результати роботи слідчого проходять через «фільтр» оцінки прокурора. Тим не менше, докази, зібрані і закріплені слідчим, утворюють ту основу, на якій прокурор в суді підтримує обвинувачення. Для суду не має значення, чи проведені слідчі дії з власної ініціативи слідчого, чи за вказівкою прокурора або керівника органу досудового розслідування. Головним є те, щоб сформовані внаслідок їх проведення докази були належними і допустимими.

Отож процесуальний статус слідчого на даному етапі в Україні є далеко недосконалим і потребує доопрацювань, якими може бути: прийняття закону про статус слідчих, що чітко і в повній мірі регулюватиме всі аспекти діяльності слідчого.

Список використаних джерел та літератури

1.Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012

№ 4651-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

2. Конспект лекцій з Кримінально-процесуального права Львівського національного університету імені Івана Франка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/672/3/

3. Гусарєв С.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності Навчальний посібник Тихомиров О.Д. Гусарєв С.Д. -- / К.: Знання, 2005.- 655 c.

4. Положення Про органи досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України від 22 жовтня 2012 р. № 1769/22081[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1769-12

5. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

6. Гаврилов О.К. Розкриття злочинів на попередньому слідстві (правові та організаційні питання) / Гаврилов О.К. - Волгоград: ВСШ МВС СРСР, 1976.

7. Ларін А.М. Я - слідчий. - М.: Юрід.літ., 1991. - 192 с.

8. Крилов І.О. Розшук, дізнання, слідство: навчальний посібник Бастрикін А.І. Крилов І.О. -Л.: ЛДУ, 1984.

9. Наказ Міністерства внутрішніх справ України Про організацію діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України 09.08.2012 № 686 22 жовтня 2012 р. за № 1769/22081

10. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. - М.: БЕК, 1997 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://rudocs.exdat.com/docs/index-4644.html#227856

11. Общие условия предварительного расследования в советском уголовном процессе. Учебное пособие / Викторов Б.А. - М.: НИиРИО ВШ МВД СССР, 1971. - 59 c.

12. Слинько С.В. Сущность, формы и правовые основы взаимодействия следователя с органом дознания. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Слинько С.В. - Харьков, 1991. - 26 c.

13. Гончаров І.Д. Кримінально-процесуальне право України. Досудове слідство: Навчальний посібник. Гончаров І.Д. - К.: Центр навчальний посібник, 2005. - 248 с.

14. Коляда П.В. Який кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. - 2001. - № 9-12. - 6с.

15. Кожевніков Г.К. Судово-правова реформа в Україні і реформування органів досудового розслідування // Судова реформа в Україні. - К.Харків, 2002. - С. 66-67.

16. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - С. 141

17. Петриченко О. Законодавчі перспективи вдосконалення процесуального статусу працівників органів досудового слідства. / Петриченко О. Юридичний Журнал. - 2003р. - №2. - с. 15-16.

18. Солдатенко О. А. Досудове слідство в Україні: становлення та перспективи розвитку: автореф дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 О. А. Солдатенко. - К., 2006. - 19 с.

19. Питання розслідування злочинів: довідковий посібник/

[Під заг. ред. Кожевникова І.М.] - М.: Спарк, 1997. - 216c.

Размещено на Allbest.ru