Правознавство

Основи державного (конституційного) права України. Поняття, основні елементи адміністративного і цивільного права. Основи трудових правовідносин. Поняття і елементи кримінального права. Загальні положення сімейного, земельного і житлового права України.

Рубрика Государство и право
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 03.11.2010
Размер файла 327,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України. Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку.

Відставка Прем'єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У цих випадках Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України у строки і в порядку, що визначені Конституцією. Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;

10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

1.8. Органи місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється за принципами:

· народовладдя;

· законності;

· гласності;

· колегіальності;

· поєднання місцевих і державних інтересів;

· виборності;

· правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законодавством;

· підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб;

· державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

· судового захисту прав місцевого самоврядування.

До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими законами.

ЛЕКЦІЯ 2. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

2.1. Поняття адміністративного права. Адміністративно-правові норми. Адміністративні правовідносини

Адміністративне право є самостійною галуззю права України, з допомогою якого держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері державного управління, розвиває і закріплює його демократичні основи.

Адміністративне право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з організацією та функціонуванням органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування; відносини у сфері управління окремими галузями народного господарства, культури, медицини, освіти, науки тощо.

Предметом адміністративного права є суспільні відносини, що виникають і розвиваються в зв'язку та з приводу реалізації функцій державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет адміністративного права, є такі:

· вони виникають у результаті державної владно-управлінської діяльності;

· суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;

· їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідомої, вольової, цілеспрямованої діяльності.

Методи адміністративного права - це засоби, способи та прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вплив на предмет адміністративного права. Переважно це - зобов'язання, заборони та адміністративно-правовий примус. Отже метод регулювання адміністративного права - імперативний, передбачає нерівність сторін - учасників правовідносин; метод влади й підпорядкування.

Первинними елементом адміністративного права є адміністративно-правові норми.

Адміністративно-правові норми (АПН) регулюють правове положення органів управління, державних службовців, громадських організацій, закріплюють різноманітні форми, методи і види державного управління. АПН регулюють адміністративні правила, встановлюють їх зміст та регулюють застосування. Наприклад: Правила дорожнього руху, Правила користування громадським транспортом.

Адміністративно-правові норми - це правила поведінки, що затверджені і санкціоновані державою, вони носять імперативний характер і є загальнообов'язковими. При недотриманні АПН держава застосовує методи державного примусу.

Адміністративно-правовим нормам притаманні такі особливі ознаки:

· закріплюють владні та внутрішньо організаційні відносини;

· метод впливу на суспільні відносини є державно-владним (імперативним);

· гарантування державного переконання та примусу при їх реалізації;

· органічне об'єднання їх у межах галузі адміністративного права (законодавства) і неможливість існування окремо.

За цільовим характером АПН поділяються на:

· Загальні (норми, що закріплюють загальні положення і принципи державного управління).

· Спеціальні (закріплюють права та обов'язки органів та посадових осіб).

· Процесуальні (закріплюють порядок та процедуру здійснення прав та обов'язків суб'єктів: суддя розглядає адмінматеріали про дрібне хуліганство).

За змістом АПН можна також класифікувати на:

· Зобов'язальні (ті, які спонукають до певної поведінки).

· Заборонні (забороняють певну поведінку).

· Дозвільні (дозволяють певну поведінку суб'єкта).

Адміністративні правовідносини - це реальні суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління. Вони виникають в результаті реалізації адміністративно-правових норм і при наявності юридичних фактів - подій або вчинків (дій). Вчинки, як вольові юридичні факти, поділяються на правомірні та неправомірні (правопорушення або делікти).

Основними ознаками адміністративним правовідносин є:

· вони виникають на основі адміністративно-правових норм;

· характеризуються наявністю сторін - суб'єктів адміністративного права;

· за змістом включають в себе адміністративні права владного характеру і юридичні обов'язки;

· є видом суспільних відносин державних органів, фізичних або юридичних осіб, організацій тощо;

· здійснення суб'єктивних прав або додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Адміністративне законодавство - це система нормативних актів, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління.

До системи адміністративного законодавства входять:

· Конституція України.

· Закони, що регулюють питання державного управління та кодекси.

· Укази та розпорядження Президента України.

· Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

· Міжнародні договори та угоди.

· Акти центральних органів державної виконавчої влади України та АРК: міністерств, державних комітетів, Головних управлінь.

· Акти місцевих державних адміністрацій.

· Рішення рад та виконавчих органів місцевого самоврядування.

2.2. Державне управління. Суб'єкти адміністративного права

Управління - це організуюча, ціленаправлена діяльність людей для досягнення поставлених цілей та завдань.

Управління носить соціальний характер і є однією з умов розвитку людського суспільства. Суб'єктами управління виступають люди, їх об'єднання та суспільство в цілому. Соціальне управління ділиться на державне і громадське.

Державне управління - це виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління , що охоплює всі сторони життя суспільства. В якості безпосередніх об'єктів виступають всі галузі господарського, соціально-культурного, адміністративного будівництва.

Державному управлінню властиві такі риси:

· діяльність з реалізації завдань і функцій держави;

· воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами;

· останні діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження;

· форми та методи роботи управлінських органів регламентуються правом.

Діяльність виконавчо-розпорядчих органів являється ціленаправленою і активною, здійснюється безперервно і оперативно, наповнена організаційним змістом, постійно вдосконалюється. Виконавчо-розпорядчі органи виробляють програми управління (управлінські рішення), реалізують їх, направляють, організують і контролюють діяльність підпорядкованих об'єктів, забезпечують їх взаємодію.

Виконавчо-розпорядча діяльність характеризується юридично-владними, розпорядчими аспектами. Це адміністративна діяльність, що виражається в повному підпорядкуванні об'єкта управління його суб'єкту.

Держава наділяє суб'єктів управління певним об'ємом повноважень, можливістю прийняття і реалізації нормативних та індивідуальних актів, які містять в собі обов'язкові приписи; здійснення контролю і перевірки виконання; надає цим суб'єктам право застосовувати адміністративний примус. В зв'язку з цим управлінські відносини є владно-організаційними, субординацій ними, розпорядчими.

Одна з важливих особливостей виконавчо-розпорядчої діяльності полягає в тому, що вона завжди підзаконна. Закони визначають її направленість, засоби досягнення поставлених цілей, компетенцію органів управління, форми та методи їх роботи. Суб'єкти управління застосовують норми законодавчих актів до конкретних обставин, що виникають в управлінні. Їх реалізація здійснюється через правотворчу діяльність, тобто видання обов'язкових правил поведінки, що деталізують, конкретизують вимоги відповідного закону.

Принципами державного управління є:

· Законність.

· Участь громадян в управлінні.

· Творчий, науковий підхід до прийняття управлінських рішень.

· Гласність, врахування громадської думки.

· Колегіальність та одноособовість.

Таким чином, державне управління (у вузькому розумінні) - це підзаконна виконавчо-розпорядча діяльність органів державної виконавчої влади, спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного й безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

Суб'єктами адміністративного права є:

· Органи державного управління.

· Державні службовці.

· Громадські організації.

· Трудові колективи.

· Фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства).

Усі вони наділені конкретним об'ємом прав і обов'язків у сфері державного управління.

Орган державного управління - це частина державного апарату, що має певну структуру, компетенцію (включаючи адміністративно-владні повноваження), штат службовців, яка створена державою для безперервного та безпосереднього здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності.

В залежності від територіальних меж діяльності органи управління діляться на:

1. Вищі органи державного управління, виконавчо-розпорядча діяльність яких поширюється на всю територію України (Кабінет Міністрів України).

2. Центральні органи державного управління, які здійснюють управління підпорядкованими галузями (міністерства, державні комітети, відомства).

3. Місцеві органи державного управління, виконавчо-розпорядча діяльність яких поширюється в межах адміністративно-територіальних одиниць (державні адміністрації).

4. Органи управління державними підприємствами, об'єднаннями, установами і організаціями, які керують безпосередньо даним виробничим або соціально-культурним об'єктом (адміністрація заводу, навчального закладу, лікувальної установи).

Фізичні особи, як суб'єкти адміністративного права повинні мати адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність.

Адміністративна правоздатність - це здатність особи бути носієм суб'єктивних прав та обов'язків у сфері державного управління. Вона виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Адміністративна дієздатність - це визнана державою спроможність своїми власними діями реалізувати права та набувати нових особистих прав, виконувати обов'язки у сфері державного управління. В повному обсязі вона виникає з 18 років, в окремих випадках з 16. Конкретний обсяг прав і обов'язків залежить від віку, освіти, стану здоров'я, статі тощо.

2.3. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи

Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на порушника загальнообов'язкових правил, що діють в управлінні та інших сферах, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового або морального характеру. Тим самим порушник (громадянин або посадова особа) відповідає перед державою за свої неправомірну поведінку.

Адміністративна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності, конкретне відображення адміністративного примусу.

Особливість адміністративної відповідальності полягає в тому, що її підставою є, як правило, адміністративне правопорушення (адміністративний проступок).

Законодавство про адміністративні правопорушення регулює широке коло питань адміністративної відповідальності. Основним джерелом правоохоронних норм є Кодекс України про адміністративні правопорушення (прийнятий в грудні 1984 року). Паралельно з цим кодексом діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, але містяться в законодавчих міжгалузевих актах (Митний кодекс, Повітряний кодекс, Закон України „Про охорону державного кордону”, „Про надзвичайний стан” тощо).

До кола органів, що затверджують загальнообов'язкові правила, за порушення яких у Кодексі встановлено адміністративну відповідальність, належать Міністерство охорони здоров'я, що затверджує санітарні правила, Міністерство транспорту (правила користування громадським транспортом) та ін. Ці норми мають „двоповерхову структуру”: диспозицію норми (заборону) конструює міністерство, а санкцію (стягнення) до неї подає Кодекс.

Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок) - протиправна, провинна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, які посягають на державний або громадський порядок, на власність, права і свободи громадян, установлений порядок управління і за які законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративний проступок як вид правопорушення відрізняється від злочину за ступенем суспільної небезпеки. Його слід відрізняти і від дисциплінарного проступку, який пов'язаний з трудовою чи службовою дисципліною працівників або військовослужбовців і за який законодавством передбачена відповідальність в дисциплінарному порядку.

Ознаками адміністративного проступку є протиправність, провинність, суспільна шкода та адміністративна карність.

Протиправність означає, що дія або бездіяльність, які складають адміністративний проступок, прямо заборонені адміністративно-правовими нормами.

Дія (управління автомобілем без водійського посвідчення) або бездіяльність (проживання без реєстрації) завжди провинні.

Провинність, як психічне відношення особи до своєї поведінки і її наслідків, може бути навмисною або необережною.

Ступінь і форми вини враховуються при накладення стягнень або звільнення від адміністративної відповідальності.

Особи, які діяли в стані крайньої необхідності або необхідної оборони, або які знаходились в стані неосудності до адміністративної відповідальності не притягуються.

Суспільна шкода адміністративного проступку означає, що він наносить шкоду суспільним відносинам, державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління. Шкода може бути як матеріальна, так і моральна або організаційна.

Адміністративна карність проступку проявляється в тому, що за його вчинення законом передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна карність означає можливість застосування до порушника адміністративного стягнення.

Склад адміністративного правопорушення утворюють чотири елементи:

· Об'єкт проступку - суспільні відносини, що охороняються адміністративним правом і на які посягає протиправне діяння.

· Об'єктивна сторона - сукупність передбачених законом ознак, що характеризують зовнішні прояви проступку: місце, час, спосіб, обстановка, що стосуються проступку, і самі дія чи бездіяльність.

· Суб'єкт - осудна особа, яка досягла до моменту здійснення проступку 16-річного віку (громадяни, посадові особи, іноземці та особи без громадянства).

· Суб'єктивна сторона: вина (навмисна чи необережна), мета, мотиви здійснення проступку.

2.4. Суть і види адміністративних стягнень

Заходи юридичної відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення можна поділити на такі групи:

· Адміністративні стягнення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення.

· Адміністративні стягнення, передбачені іншими законами, що встановлюють адміністративну відповідальність.

· Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, що застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Накладення стягнення необхідне для забезпечення дотримання загальнообов'язкових правил, покарання і виховання порушника та попередження нових правопорушень.

Види адміністративних стягнень, що закріплені в КпАП України:

· Попередження - це офіційне застереження уповноваженою посадовою особою порушника про неприпустимість вчинення ним адміністративних правопорушень, що оформляється письмово або в іншій установленій формі. Це найменш обтяжливе для правопорушника адміністративне стягнення, однак воно тягне ті ж самі наслідки, що й інші стягнення. Зокрема, при повторному вчиненні адміністративного проступку підвищується ступінь юридичної відповідальності правопорушника.

· Штраф - найпоширеніший вид адміністративного стягнення -стягнення з порушника певної грошової суми в дохід держави.

· Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення (предмет після примусового вилучення реалізується за рахунок порушника, а йому передається виручена сума за вирахуванням витрат на реалізацію вилученого предмета).

· Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення - примусове, безплатне перетворення майна у власність держави. Конфіскованим може бути тільки предмет - приватна власність порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

· Позбавлення спеціального права, наданого цьому громадянинові, на термін до трьох років за грубе чи систематичне порушення порядку користування цим правом (управління транспортними засобами, права полювання).

· Виправні роботи строком до двох місяців з відбуттям їх за місцем постійної роботи порушника та з утриманням до 20 % його заробітку в дохід держави (призначається тільки в судовому порядку).

· Адміністративний арешт - це фізичне обмеження свободи особи на строк до 15 діб з використанням порушника на фізичних роботах без оплати. Адміністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних проступків з підвищеним ступенем суспільної небезпеки, зокрема, дрібне хуліганство, прояв неповаги до суду, злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця та інші правопорушення. Не застосовується до вагітних жінок, жінок, які мають дітей до 12 років, до осіб, які не досягли 18 років та інвалідів I-II групи (призначається тільки в судовому порядку).

· Громадські роботи полягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) на строк від двадцяти до шістдесяти годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, жінкам, старше 55 років та чоловікам, старше 60 років.

Наявність в системі адміністративних стягнень різних за характером та тяжкістю санкцій дозволяє враховувати при їх накладенні ступінь суспільної шкоди та особу порушника.

До адміністративних стягнень, передбачених іншими законами, слід віднести:

А) до іноземців та осіб без громадянства Законом „Про правовий статус іноземців” передбачено спеціальний вид стягнення - видворення за межі України, якщо дії цих осіб суперечать інтересам безпеки та охорони громадського порядку; якщо має місце грубе порушення законодавства України про правовий статус іноземців тощо. Іноземець, стосовно якого прийняте рішення про адміністративне видворення, зобов'язаний покинути територію України у встановлений термін. У випадку ухилення від добровільного виїзду з України, згідно рішення, правопорушник підлягає адміністративному видворенню у примусовому порядку, яке забезпечують органи внутрішніх справ.;

Б) до політичних партій та громадських організацій відповідно до Законів „Про політичні партії в Україні”, „Про об'єднання громадян” передбачено тимчасову заборону (зупинення) окремих видів діяльності або усієї діяльності; примусовий розпуск (ліквідація); попередження про недопущення незаконної діяльності; заборона політичної партії;

В) до суб'єктів господарювання за вчинення адміністративних проступків у сфері економіки відповідно до Закону „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, до Господарського Кодексу - анулювання ліцензії на певний вид діяльності, скасування державної реєстрації.

До неповнолітніх у віці від 16 до 18 років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

· Зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого.

· Застереження.

· Догана або сувора догана.

· Передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

2.5. Порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності заснований на таких принципах:

· Своєчасне, повне, всебічне, об'єктивне з'ясування обставин справи та вирішення її у точній відповідності з законом.

· Доказ проступку і вини особи.

· Законність.

· Рівність громадян.

· Відкритий розгляд справи.

· Забезпечення права на захист.

Як складова адміністративного процесу провадження у справах про адміністративні правопорушення поділяється на такі стадії:

· Порушення справи про адміністративне правопорушення.

· Розгляд справи й винесення щодо неї постанови.

· Оскарження й опротестування постанови.

· Виконання винесеної постанови.

Провадження за справою про адміністративне правопорушення починається зі складання відповідного протоколу уповноваженою на це посадовою особою (працівник міліції, державний інспектор, контролер тощо).

Протокол не складається, якщо штраф стягується на місці і порушник цьому не перечить. За сплату штрафу видається відповідна квитанція (безквитковий проїзд тощо).

У протоколі про адміністративне правопорушення зазначається: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника; місце, час вчинення і суть правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за даний проступок; прізвища та адреси свідків і потерпілих; пояснення порушника, докази, перевірка пояснень порушника, забезпечення його прав.

Протокол підписується особою, яка його склала, і порушником, а при наявності свідків і потерпілих - і ними також. У разі відмови порушника підписати протокол, у ньому робиться про це запис. Порушник має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови його підписати.

Для складання протоколу і для засвідчення особи правопорушника може бути доставлено до відділу міліції на термін не більше як на одну годину. Допускається проведення обшуку і огляду його речей.

Оформлений належним чином протокол та інші матеріали надсилаються до органу, який уповноважений розглядати справу про це порушення.

Адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення.

Якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то вона вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання протоколу. Для деяких правопорушень встановлений п'яти-, семи-, трьох- або і одноденний термін розгляду справ про адміністративне правопорушення.

Орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:

· Чи належить до його компетенції розгляд даної справи.

· Чи правильно складений протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.

· Чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

· Чи витребувані необхідні додаткові матеріали.

· Чи підлягають задоволенню клопотання особи, притягуваної до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Справи, як правило, розглядаються органом (посадовою особою) за місцем скоєння правопорушення, за місцем обліку транспортного засобу або за місцем проживання порушника за його особистою участю. На розгляд справи можуть бути викликані й свідки, потерпілі, експерти, перекладачі. Інтереси порушника може захищати адвокат. У ході розгляду з'ясовуються всі пом'якшуючі та обтяжуючі обставини справи, розмір збитків, наявність у проступку складу злочину.

У ході розгляду справи колегіальним органом ведеться протокол засідання.

Завершується розгляд справи ухваленням мотивованої постанови про накладення адміністративного стягнення, про застосування засобів впливу, про припинення справи. За результатами розгляду матеріали можуть бути передані прокурору чи органу попереднього розслідування. Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи, а його копія на протязі 3-х діб вручається або пересилаються особі, відносно якої вона була винесена, а також потерпілому на його прохання. Це дає змогу реалізувати право на оскарження.

Постанова може бути оскаржена у десятиденний термін від дня винесення або опротестована прокурором. Постанова суду про накладення адміністративного стягнення є остаточною й оскарженню в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення не підлягає, однак вона може бути опротестована прокурором в порядку нагляду.

Порядок виконання постанови залежить від виду накладеного стягнення. Наприклад, штраф має бути оплачений протягом 15 діб з дня вручення порушнику копії постанови. Якщо порушник в добровільному порядку не сплатить штраф, то його стягнення проводиться з заробітку порушника, або постанова направляється державному виконавцю для стягнення штрафу шляхом реалізації майна порушника.

Виконанням постанови по справі про адміністративне правопорушення адміністративне провадження завершується.

2.6. Органи, посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Справи про адміністративне правопорушення в межах своєї компетенції мають право розглядати такі органи:

· адміністративні комісії при районних державних адміністраціях і виконавчих комітетах сільських, селищних, районних у містах, міських рад;

· виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад;

· районні (міські) суди (судді);

· органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи).

Адміністративні комісії є колегіальними органами, вирішують всі справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, які віднесені до компетенції інших органів, і утворюються відповідними органами місцевого самоврядування у складі голови, заступника голови, відповідального секретаря, а також членів комісії.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад уповноважені розглядати справи про порушення громадського порядку, правил торгівлі та інші аналогічні порушення.

Суди (судді) уповноважені розглядати такі справи про адміністративні проступки:

· Усі справи про проступки, вчинені неповнолітніми особами у віці від 16 до 18 років.

· Справи про проступки, за вчинення яких законом передбачені адміністративні стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних робіт, конфіскації та оплатного вилучення предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом проступку тощо.

Четверта група органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення це:

· Органи внутрішніх справ.

· Органи державного пожежного нагляду.

· Органи залізничного транспорту.

· Органи автомобільного та електротранспорту.

· Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні.

· Органи державної податкової служби України.

· Військові комісаріати.

· Установи державної санітарно-епідеміологічної служби.

· Органи земельних ресурсів.

· Органи лісового господарства.

· Органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів тощо.

ЛЕКЦІЯ 3. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО (ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА)

3.1. Цивільне право як галузь права. Предмет і метод правового регулювання

Цивільне право - це сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини.

Предметом правового регулювання цивільного права є майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини.

Майнові відносини складають основну сферу регулювання цивільного права. Вони виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ з приводу володіння, користування і розпорядження майном. Характерною їх ознакою є те, що вони матеріальні, об'єктивні, основуються на рівності їх учасників, є самостійними вольовими відносинами і їх учасники відокремлені один від одного майново. Вони незалежні і виступають один до одного як сторонні особи. За змістом майнові відносини слід розуміти як знаходження майна у певної особи і перехід цих майнових благ від однієї особи до іншої.

Для особистих немайнових відносин характерні такі ознаки:

· Вони позбавлені економічного змісту.

· Предметом особистих немайнових відносин є нематеріальні блага (ім'я, честь, гідність, авторство, право на життя, охорону здоров'я, на сім'ю, безпечне довкілля, на свободу і особисту недоторканість тощо; для юридичних осіб - недоторканість ділової репутації, таємниця кореспонденції, право на найменування, товарний знак тощо).

· Вони виникають з приводу таких нематеріальних благ, котрі невід'ємні від особи.

Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов'язані з особою суб'єкта і їх можна поділити на дві групи:

· Особисті немайнові права на нематеріальні блага, які породжують можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Такими є права на результати інтелектуальної діяльності (авторське право, право на винаходи, промислові зразки, торгівельну марку, комерційне найменування тощо). При цьому самі результати інтелектуальної творчості можуть бути будь-якої матеріальної форми, яка їх перетворює на товар (винахід, опублікований роман тощо).

· Особисті немайнові права на нематеріальні блага, які не породжують у їх носія права на грошову винагороду чи інше матеріальне благо. До них належать право на честь, гідність, ділову репутацію, право на життя і здоров'я, на особисту та сімейну таємницю тощо.

Цивільному праву притаманний диспозитивний метод правового регулювання. Особливість його полягає в тому, що:

· Норми цивільного права виходять від рівності правового положення сторін, їх не підпорядкованості. Це означає, що жоден із суб'єктів цивільного права не може визначати з власної ініціативи поведінку іншого суб'єкта, на відміну від інших галузей публічного права (адміністративного, фінансового тощо).

· Виникнення цивільно-правових відносин базується на волевиявленні сторін. Тобто, суб'єкти цивільного права є самостійними і право відношення між ними може виникнути тільки в тому разі, якщо між ними є домовленість (договір) про це.

· Цивільне право надає учасникам правовідносин право і можливість самим встановлювати взаємні права і обов'язки.

· Існує особливий порядок захисту цивільних прав і вирішення цивільно-правових спорів, який здійснюється судами загальної юрисдикції або третейськими судами.

Загальними принципами цивільного законодавства є:

· Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.

· Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

· Свобода договору.

· Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

· Судовий захист цивільного права та інтересу.

· Справедливість, добросовісність та розумність.

Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, має свою організаційно-технічну структурну побудову. Основними складовими елементами її є правові норми, які, в свою чергу, об'єднуються у певну споріднену категорію цивільно-правових відносин - цивільно-правові інститути (наприклад, інститут права власності, цивільно-правового договору, позовної давності тощо). При цьому серед інститутів цивільного права є такі, що містять норми, які застосовуються при регулюванні усіх цивільно-правових відносин. Вони утворюють Загальну частину цивільного права (це норми про: основні положення; суб'єктів та об'єкти цивільних прав; правочини; представництво і довіреність; строки і терміни у цивільному праві та позовна давність).

Інші ж, які регулюють безпосередньо конкретні майнові та особисті немайнові відносини, утворюють Особливу (спеціальну) частину цивільного права. До них належать норми про: особисті немайнові права; речове право; право інтелектуальної власності; зобов'язальне право; спадкове право.

Цивільне законодавство - це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) та звичайні. До основних законів належить Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Усі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та мають їй відповідати. Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Один з найважливіших законів України - Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року і складається з шести Книг. Крім цього, цивільні відносини можуть регулюватися актами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, актами інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим. При цьому, цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

3.2. Зміст цивільно-правових відносин. Правосуб'єктність сторін

Цивільно-правові відносини - це майнові або особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, в яких учасники виступають як майново та організаційно відокремлені, юридично рівні носії суб'єктивних прав і обов'язків, здійснення котрих забезпечується можливим застосуванням до порушників примусових заходів майнового характеру.

Суб'єктами цивільних правовідносин є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Юридична особа - це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка від свого імені може набувати майнові та особисті немайнові права, нести зобов'язання, бути позивачем і відповідачем в суді.

Виділяють такі ознаки юридичної особи:

· організаційна єдність, закріплена в Статуті чи положенні. Вона характеризується наявністю стійких взаємозв'язків між членами, учасниками, акціонерами;

· державна реєстрація відповідно до закону. Юридична особа підлягає обов'язковій державній реєстрації. Дані державної реєстрації включаються до єдиного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи тощо;

· наділення цивільною правоздатністю і дієздатністю. Юридична особа має такі самі цивільні права та обов'язки (цивільна правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх (цивільна дієздатність) через свої органи, які діють відповідно до установчих документів. Саме установчі документи є юридичною підставою діяльності будь-якої юридичної особи. Це комплект документів установленої законом форми, згідно з якими юридична особа виникає і діє як суб'єкт цивільного права. Для різних юридичних осіб - це різні комплекти документів, але основними з них є, по-перше, рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи. Якщо засновників двоє чи більше, рішенням про створення є засновницький договір. По-друге, це статут юридичної особи ;

· наявність можливості виступати позивачем і відповідачем в суді;

· майнова відокремленість. Кожна юридична особа має майно, яке належить їй на праві власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні, що робить її економічно незалежною організацією. Це майно відокремлене від майна держави, інших організацій і громадян, що утворюють колектив юридичної особи;

· самостійна цивільно-правова відповідальність за своїми зобов'язаннями належним їй майном;

· участь у цивільному обігу від власного імені. Юридична особа має своє найменування, яке містить вказівку на її організаційно-правову форму, інформацію про характер її діяльності. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації, яка проводиться у виконавчому комітеті міської або районної державної адміністрації за її місцезнаходженням.

Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Фізичні особи як суб'єкти цивільно-правових відносин наділені цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю.

Цивільна правоздатність - це здатність особи мати цивільні права і обов'язки. Така правоздатність визнана за всіма фізичними особами. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження, а в деяких випадках і до народження і припиняється у момент смерті особи. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

Цивільна дієздатність - це здатність особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно здійснювати їх, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Наявність дієздатності означає її можливості особисто здійснювати різні юридичні дії - укладати угоди, розпоряджатись майном, приймати спадщину або відмовлятись від неї, відповідати за заподіяну шкоду, видавати довіреності тощо.

В повному обсязі цивільна дієздатність виникає з досягненням 18 років. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла вісімнадцяти років, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Цивільне законодавство розрізняє декілька видів дієздатності:

· Повна дієздатність - це здатність фізичної особи своїми діями набувати і здійснювати будь-які передбачені законом права, приймати на себе і нести будь-які зобов'язання. Її набуває фізична особа, яка досягла 18 років. До цього віку повна дієздатність виникає у разі реєстрації шлюбу. Повна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором; неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, а також особі, яка досягла 16 років і бажає займатись підприємницькою діяльністю. Надання повної дієздатності здійснюється за рішенням органів опіки і піклування.

· Часткова дієздатність - її мають особи до 14 років. Вони вправі самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Особа з частковою цивільною дієздатністю не несе відповідальність за заподіяну нею шкоду.

· Неповна дієздатність - це здатність особи набувати і здійснювати лише ті права і обов'язки, які вказані в законі. Її мають особи у віці від 14 до 18 років. Особи з неповною цивільною дієздатністю мають ті ж права, що й особи з частковою цивільною дієздатністю, а, крім того, право: самостійно розпоряджатись своїм заробітком, стипендією та іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатись вкладом, внесеним нею на своє ім'я. На укладення інших правочинів потрібна згода батьків або піклувальників та органу опіки та піклування. За наявністю достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки і піклування може обмежити право особи з неповною цивільною дієздатністю самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

· Обмежена цивільна дієздатність - встановлюється за рішенням суду стосовно фізичної особи, якщо вона:

А) страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

Б) зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких за законом вона зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Над такою особою встановлюється піклування, і вона не може укладати угоди, крім дрібних побутових, а також не вправі самостійно розпоряджатись своїми доходами. Суд може поновити цивільну дієздатність особи, якщо особа одужала або перестала зловживати спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами.

· Недієздатність - такою особа визнається за рішенням суду, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного захворювання не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над недієздатною особою встановлюється опіка. Така особа не має права вчиняти будь-якого правочину, а відповідальність за заподіяну такою особою шкоду несе її опікун.

3.3. Поняття і види угод (правочинів)

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Це вольовий акт, дія, спрямована на досягнення певних результатів, що мають правовий характер.

Класифікація право чинів здійснюється за певними критеріями:

1. За кількістю сторін

· Односторонні - передбачають волевиявлення однієї сторони, але можуть здійснюватись декількома особами (заповіт, довіреність). Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

· Двосторонні - взаємні або договори - це погоджена дія двох або більше сторін - передбачають зустрічне волевиявлення, що здійснюється для досягнення протилежних цілей (купівля продаж, найм).

· Багатосторонні - передбачають участь трьох і більше сторін, здійснюються для досягнення однакових цілей (договір про спільну діяльність).

2. За характером правовідносин, що виникають на підставі право чину (або за ознакою від платності)

· Відплатні - породжують правовідносини, де кожна із сторін вправі вимагати від іншої певні майнові або грошові цінності (купівля-продаж, міна).

· Безвідплатні - породжують правовідносини, де тільки одна сторона зобов'язана передати цінності або виконати дію.


Подобные документы

  • Загальні положення про державу і право. Загальна характеристика права України. Основи конституційного права. Основні засади адміністративного права. Адміністративні правопорушення і адміністративна відповідальність. Загальні засади цивільного права.

    реферат [64,2 K], добавлен 06.03.2009

  • Поняття державного управління та співвідношення його з виконавчою владою. Система і джерела адміністративного права. Характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення. Основи адміністративного процесу. Адміністративне деліктне право.

    контрольная работа [52,8 K], добавлен 05.08.2010

  • Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання. Система кримінального права України. Наука кримінального права, її зміст та завдання. Загальні та спеціальні принципи кримінального права. Поняття кримінального закону.

    курс лекций [143,2 K], добавлен 09.05.2007

  • Основні засади системи цивільного права України. Поняття інститутів права. Поняття системи цивільного права. Єдність і розмежування інститутів цивільного права. Система цивільного права України. Реалізація цивільного права.

    дипломная работа [113,8 K], добавлен 11.01.2003

  • Поняття та завдання кримінального кодексу України. Об'єкти, що беруться під охорону за допомогою норм КК. Джерела та основні риси кримінального права. Поняття злочину, його ознаки, склад та класифікація, засоби і методи вчинення. Система та види покарань.

    контрольная работа [23,1 K], добавлен 24.10.2014

  • Правове регулювання конституційного права України. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України та гарантії їх дотримання. Основи конституційно–правового статусу людини і громадянина. Зв’язок між конституційним і фінансовим правом.

    контрольная работа [24,8 K], добавлен 08.12.2013

  • Характеристика нового Кримінального Кодексу України, його основні концептуальні положення. Функції та завдання кримінального права і його принципи. Система кримінального права. Суміжні до кримінального права галузі права. Наука кримінального права.

    реферат [44,6 K], добавлен 06.03.2011

  • Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин, їх поняття та види. Особливий вид юридичних фактів у сімейному праві. Види суб’єктів сімейних правовідносин та особливості їх правового статусу. Поняття об’єктів сімейних правовідносин.

    дипломная работа [76,2 K], добавлен 05.10.2012

  • Поняття, предмет і метод конституційного права України. Особливості конституційного права, як галузі національного права України. Розвиток інституту прав і свобод людини та громадянина. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні.

    реферат [32,4 K], добавлен 29.10.2010

  • Поняття та сутність принципів адміністративного права. Система та значення принципів адміністративного права. Внутрішні принципи формування та функціонування адміністративного права України в сучасний період. Прийняття адміністративно-правових законів.

    курсовая работа [48,4 K], добавлен 06.09.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.