Правознавство

Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі. Право користуватись житлом реалізується на підставі договору житлового найму. Укладання договору житлового найму приміщення передбачає ст. 61 ЖК України.

Договір найму житлового приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду - це угода, в силу якої наймодавець зобов'язується надати наймачу за плату житлове приміщення в безстрокове користування для проживання в ньому, а наймач зобов'язується використовувати житло за призначенням, вносити квартирну шиїту і плату за комунальні послуги.

За проектом нового Житлового кодексу України підставою для заселення у фонді соціального призначення є договір оренди житла. Такий договір укладається у письмовій формі між власником житла і орендарем. Орендарями житла можуть бути лише громадяни, визнані як такі, що мають право на одержання житлових приміщень у фонді соціального призначення в порядку встановленому Кабінетом Міністрів (соціально незахищені особи). Правовою підставою користування житловим приміщенням у фонді загального призначення є договори найму та оренди житла. Договір найму житла - це договір, за яким наймодавець надав наймачу та членам його сім'ї житло у безстрокове володіння та проживання для постійного користування. Договір оренди - це договір, за яким орендодавець надає орендарю житло у володіння і користування на узгоджений між сторонами строк за плату. Згідно ст. 63 ЖК, предметом договору може бути окрема квартира або інше ізольоване житлове приміщення, що складається з однієї або декількох кімнат, а також одноквартирний житловий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору приміщення, що хоч і є ізольованим, але розміром менше норми, встановленої для надання одній особі; частина кімнати або кімната пов'язана з іншою спільним входом, підсобні приміщення, кухні, коридори, кладовки, ванні кімнати і ін. Нежилі і підсобні приміщення можуть надаватися громадянам в користування тільки у складі квартири або разом з ізольованим житловим приміщенням. Не можуть бути предметом найму і не житлові приміщення, що мають самостійне господарське призначення: приміщення складів, сараїв, контор.

Наймач має право:

· користуватися житловим і не житловим приміщеннями і їх устаткуванням, поселити інших осіб в зайняте житлове приміщення, зберігати за собою житлове приміщення при тимчасовому виїзді, в ряді випадків бронювати його;

· обмінювати житлове приміщення на інше;

· вимагати надання житлового приміщення меншого розміру взамін займаного;

· здавати житло під найм, в порядку зміни договору вимагати його розділу, а при об'єднанні в одну сім'ю з іншими наймачами, що проживають в одній квартирі, вимагати укладення одного договору.

Розірвання договору найму житлових приміщень на вимогунаймодавця.

Ст. 108 ЖК встановлює такі загальні умови:

· тільки у випадках, передбачених законом;

· тільки у судовому порядку.

Частина 3 ст.109 ЖК передбачає загальне правило: при розірванні з ініціативи наймодавця договору найму житлового приміщення і виселенні наймача і членів його сім'ї наймодавець зобов'язаний надати йому інше житлове приміщення за винятками, прямо передбаченими законом. Житло, яке надається при розірванні і виселенні умовно поділяється на: інше благоустроєне житло; інше житло.

Згідно із ст. 113 ЖК України, інше благоустроєне приміщення, яке надається у зв'язку з виселенням з передбачених законом підстав:

· має знаходитися в межах даного населеного пункту;

· бути благоустроєним відповідно до умов даного населеного;

· відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Якщо особи займали окрему квартиру, їй має бути надана окрема квартира. Якщо наймач займав більше однієї кімнати, йому надається житло з такою ж кількістю кімнат. За розміром житло, що надається у зв'язку з виселенням, не може перевищувати норм з розрахунку 13,65 кв.м житлової площі на особу. Згідно із ст. 114 ЖК України, інше житлове приміщення, яке надається у зв'язку з виселенням, повинно знаходитися в межах даного населеного пункту і відповідати санітарним і технічним вимогам.

Виселення з житлових приміщень державного чи громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного житла допускається з підстав, передбачених ст.110 ЖК :

· якщо будинок, в якому знаходиться житлове приміщення, підлягає зносу;

· якщо будинку загрожує обвал;

· якщо будинок за рішенням компетентних органів підлягає переобладнанню в нежитловий.

Ст. 116,117 ЖК передбачають виселення без надання іншого житлового приміщення осіб, які:

· систематично руйнують або псують житлове приміщення;

· використовують його не за призначенням;

· систематично порушують правила співжиття;

· позбавлені батьківських прав, якщо спільне проживання з дітьми щодо яких вони позбавлені батьківських прав є неможливими.

Виселення із зазначених підстав є можливим, якщо заходи впливу, що застосовувалися до таких осіб (попередження відповідних органів), виявилися безрезультатними.

9.9. Приватизація державного житлового фонду

Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (сараїв, підвалів тощо) державного житлового фонду на користь громадян України. Кожен громадянин України мас право приватизувати займане ним житло безкоштовно або з частковою доплатою тільки один раз.

Нормативно-правовою базою приватизації є Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду". Передбачений в Законі механізм не застосовуються при передачі у власність житлових приміщень з громадського житлового фонду та фонду житлово-будівельних кооперативів. В ст. 2 цього Закону визначено перелік житлових приміщень, які не можуть бути приватизовані:

· квартири-музеї;

· квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв заповідників;

· кімнати в гуртожитках;

· квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей);

· квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Способами приватизації є:

· безоплатна передача у власність житла з розрахунку санітарної норми 21 кв.м загальної площі на наймача та кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв.м загальної площі на всю сім'ю. Якщо житло приватизує одна особа, вона теж мас право на приватизацію додаткових 10 кв.м загальної площі;

· оплатна приватизація здійснюється у випадку, коли загальна площа квартири перевищує норму безоплатної приватизації. Надлишок житлової площі може бути оплачений громадянами житловими чеками або грошима.

Житлові чеки - це особливий вид державних цінних паперів, які одержують всі громадяни України. Чеки використовуються при приватизації житла, а також: частки майна державних підприємств.

Незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність:

· однокімнатні квартири;

· квартири, одержані у разі виселення або відселення всіх сімей з будинків, які належали їм на праві власності, якщо колишні власники не одержали за ці будинки грошової компенсації;

· квартири, в яких мешкають громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

· квартири, в яких мешкають громадяни, удостоєні звання Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, нагороджені орденом Слави трьох ступенів, ветерани Великої Вітчизняної війни, воїни - інтернаціоналісти, інваліди І і II груп, інваліди з дитинства, ветерани праці, ветерани Збройних Сил та репресовані особи, реабілітовані згідно із Законом "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні";

· квартири, в яких мешкають сім'ї загиблих при виконанні державних і громадських обов'язків та на виробництві;

· квартири, в яких мешкають багатодітні сім'ї (троє і більше неповнолітніх дітей).Особа, яка виявила бажання приватизувати займану нею та членами її сім'ї квартиру, подає заяву до органу приватизації. Такі органи створюються місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами, організаціями. До заяви додаються документи про склад сім'ї, про пільги, якщо такі є, та інші необхідні дані. Рішення про приватизацію повинно бути винесене у місячний термін з дати подачі заяви. Квартира передається у спільну сумісну або спільну часткову (з визначенням частки на кожного члена сім'ї) власність. Передача квартири у власність оформляється Свідоцтвом про право власності на квартиру, яке реєструється в органах приватизації та в органах технічної інвентаризації і не потребує нотаріального посвідчення.

Короткий словничок юридичних термінів

Держава - це політико-територіальна організація соціально-неоднорідного суспільства, яка має спеціальний апарат управління і примусу, надає своїм рішенням загальнообов'язкової сили і є засобом управління справами цього суспільства.

Суверенітет - це верховенство державної влади над усіма іншими владами, що існують у суспільстві, а також незалежність державної влади як всередині держави, так і за її межами.

Правова держава - це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів та посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

Форма державного правління відображає, як побудовані та утворюються органи державної влади.

Монархія - це форма державного правління, при якій вища державна влада повністю або частково належить одноосібному главі держави і, як правило, передається у спадок.

Республіка - це форма державного правління, у якій вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається на певний строк.

Форма державного устрою - відображає адміністративно - територіальний устрій держави, співвідношення центральних і місцевих органів державної влади.

Унітарна держава - це держава, складові якої не мають суверенітету та інших ознак державності; існує єдина система централізованої державної влади, юрисдикція якої поширюється на територію країни; існує єдине громадянство, єдина судова система, єдина конституція;

Федерація - це союзна держава, яка складається з утворень (суб'єктів федерації), які мають певні ознаки державності: систему органів, законодавство, право виходу з федерації тощо;

Конфедерація - союз суверенних держав, який створюється для досягнення конкретної спільної мети;

Імперія - це примусово утворена, як правило, через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

Державний (політичний) режим - система способів та методів здійснення державної влади.

Право - це сукупність встановлених державою загальнообов'язкових норм (правил поведінки), котрі виражають волю народу держави і гарантовані державою, встановлюють загальні правила поведінки, закріплюють права та обов'язки учасників суспільних відносин.

Норма права - це загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлюється державою і охороняється методами державного примусу.

Гіпотеза - частина норми права, яка містить умови і обставини, за яких ця норма буде здійснюватись.

Диспозиція - частина норми, в якій міститься саме правило поведінки, права чи обов'язки суб'єктів.

Санкція - частина норми, яка містить заходи державного примусу, що застосовуються у випадку порушення диспозиції.

Джерела права - це офіційно-документальні форми відображення і закріплення норм права, які виходять від держави і яким держава надає загальнообов'язкового юридичного значення.

Правовий звичай - історично складені звичаї та традиції, яким держава надала загальнообов'язкового значення і дотримання якого гарантувала державним примусом.

Правовий прецедент - судове чи адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якому держава надала загальнообов'язкового юридичного значення і таке рішення є зразком для вирішення аналогічних справ (англо-саксонська правова система).

Нормативно-правовий договір - добровільно узгоджені декількома суб'єктами загальні правила поведінки, які забезпечуються державою (міжнародно-правові угоди, колективні договори).

Нормативно-правовий акт - офіційний документ компетентних органів держави, який складається з юридичних норм, виходить від строго певних правотворчих органів, має встановлену форму, реквізити, порядок вступу в силу і сферу дії.

Закон - це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради) або безпосередньо самого народу (референдум), що встановлює основні, первинні юридичні норми, має вищу юридичну силу і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Підзаконний акт - нормативно-правовий акт органів державної влади і управління, який приймається на основі закону, для його виконання, повинен відповідати вимогам закону і не може йому суперечити.

Система права - це структура права, створена зв'язком норм, інститутів, галузей, розділів, що забезпечує цілісність і регулятивні властивості права.

Галузь права - це сукупність правових норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин.

Інститут права - це частина галузі права, що складається з норм, які регулюють певний вид однорідних суспільних.

Предмет правового регулювання - це суспільні відносини, що регулюються правом.

Метод правового регулювання - це сукупність прийомів і способів регулювання людської діяльності.

Імперативний (владний) метод - передбачає правове положення суб'єктів, побудоване на субординації, підпорядкованості;точні приписи підвладному суб'єкту та штрафні каральні санкції (адміністративне право, кримінальне, фінансове, виправно-трудове).

Диспозитивний метод - передбачає рівноправність сторін - суб'єктів правовідносин, юридичним фактом, як правило, виступає договір, в якому суб'єкти самі встановлюють взаємні права і обов'язки, за порушення яких наступають майнові поновлювальні санкції (цивільне, сімейне, трудове право).

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО ЕКЗАМЕНУ

1. Загальна характеристика держави. Державний суверенітет.

2. Поняття і риси правової держави.

3. Форми держави.

4. Загальна характеристика права. Поняття норм права.

5. Джерела права. Нормативно-правовий акт і його види.

6. Система права. Предмет і метод правового регулювання.

7. Конституція України - основний закон держави.

8. Державне право України. Апарат держави як система державних органів.

9. Верховна Рада України - орган законодавчої влади в Україні.

10. Правовий статус народного депутата України.

11. Правове положення Президента України та Кабінету Міністрів України.

12. Органи місцевого самоврядування в Україні.

13. Поняття адміністративного права. Адміністративно-правові норми. Адміністративні правовідносини.

14. Державне управління. Суб'єкти адміністративного права.

15. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.

16. Суть і види адміністративних стягнень.

17. Порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності.

18. Органи, посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

19. Цивільне право як галузь права. Предмет і метод правового регулювання.

20. Зміст цивільно-правових відносин. Правосуб'єктність сторін.

21. Поняття і види угод (правочинів).

22. Форми угод (правочинів).

23. Поняття та строки позовної давності.

24. Право власності.

25. Захист права власності. Поняття віндикаційного та негаторного позовів.

26. Поняття зобов'язального права. Суб'єкти зобов'язань. Способи забезпечення виконання зобов'язань.

27. Цивільно-правовий договір.

28. Система та види цивільно-правових договорів.

29. Недоговірні зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

30. Поняття та підстави спадкоємства. Час і місце відкриття спадщини.

31. Поняття та порядок спадкування за законом.

32. Поняття та порядок спадкування за заповітом.

33. Поняття трудового права. Трудові правовідносини. Суб'єкти трудових правовідносин.

34. Поняття, види та порядок укладання трудового договору.

35. Контракт як особлива форма трудового договору.

36. Випробування при прийнятті на роботу.

37. Підстави припинення трудового договору.

38. Порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

39. Підстави та порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

40. Поняття, види та тривалість робочого часу.

41. Порядок встановлення та обмеження щодо нічних та надурочних робіт.

42. Правове регулювання часу відпочинку: перерви, вихідні, святкові, неробочі дні.

43. Поняття, види та тривалість відпусток.

44. Правове регулювання оплати праці.

45. Матеріальна відповідальність працівників.

46. Трудова дисципліна, порядок застосування заохочень і стягнень.

47. Особливості правового регулювання праці жінок.

48. Особливості правового регулювання праці молоді.

49. Розгляд трудових спорів комісією по трудових спорах.

50. Розгляд трудових спорів судами.

51. Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників. Переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працюючих.

52. Поняття кримінального права. Предмет і метод правового регулювання. Дія кримінального закону в часі і просторі.

53. Поняття, ознаки і елементи злочину.

54. Форми вини в кримінальному праві. Види умислу і необережності.

55. Обставини, що виключають злочинну діяльність. Необхідна оборона, крайня необхідність.

56. Поняття і види стадій вчинення навмисного злочину.

57. Поняття і форми співучасті. Види співучасників.

58. Обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність за вчинення злочину.

59. Поняття і мета покарань. Система і види покарань за кримінальним законодавством.

60. Сімейне право. Загальні положення про шлюб і сім'ю.

61. Порядок укладання шлюбу.

62. Порядок розірвання шлюбу.

63. Права і обов'язки подружжя дітей та інших членів сім'ї.

64. Позбавлення батьківських прав.

65. Шлюбний договір.

66. Аліментні обов'язки батьків і дітей.

67. Усиновлення (удочеріння).

68. Опіка і піклування.

69. Загальна характеристика земельного права. Земельний кодекс України.

70. Види земель та їх правовий режим.

71. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами.

72. Форми власності на землю. Право користування землею.

73. Оренда землі.

74. Охорона земель.

75. Вирішення земельних спорів.

76. Житлове право України: загальна характеристика. Житловий кодекс України.

77. Право громадян на житло і форми його реалізації.

78. Приватизація державного житлового фонду.

Список використаних джерел

1. Основи держави і права України /За ред. М.Костицького, М.Настюка. - Львів, 2004.

2. Конституція України.

3. Декларація про державний суверенітет 16.07.90р.

4. Акт проголошення незалежності України 24.08.91р.

5. Основи конституційного права України. - К., 1997.

6. Правознавство. Навчальний посібник. -К., 1999.

7. Правознавство /За ред. М.Настюка. - Львів, 1995.

8. Основи держави і права України / За ред. І.Усенко. - К., 1993.

9. Основи держави і права О.Михайленко. - Київ, 1995.

10. Правознавство. Навчальний посібник /За ред. П. Пилипенка. - Львів, 2003.

11. Закон України „Про місцеве самоврядування” від 27.05.1997 р.

12. Закон України „Про вибори Президента України” від 05.03.1999 р.

13. Закон України „Про статус народного депутата” від 22.03.2001.

14. Основи правознавства. Для студента та абітурієнта / За ред.

Бармак М., Бармак О. - Тернопіль, 1999.

15. Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування. Муніципальне право. - К., 2000.

16. Державна служба в Україні. - К., 2002.

17. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права. - К., 2000.

18. Конституційне право України /За ред. Погорілка В.Ф. - К., 1999.

19. Конституційне право України /За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. - К., 1999.

20. Закон України „Про місцеве самоврядування” від 27.05.1997 р.

21. Закон України „Про вибори Президента України” від 05.03.1999 р.

22. Колпаков В.К. Адміністративне право України. - К., 1999.

23. Коваль Л. Адміністративне право. - К., 1994.

24. Кодекс про адміністративні правопорушення.

25. Адміністративне право / За ред. Битяк Ю.П. - Х., 2000.

26. Бандурка О.М., Тищенко М.М., Адміністративний процес. Підручник. - К., 2001.

27. Васильєв А.С. Административное право Украины. - Х., 2001.

28. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). -К., 1998.

29. Забарний Г.Г. Калюжний Р.А. Терещук О.В., Шкарупа В.К. Адміністративне право України. - К., 2001.

30. Гончарук С.Т. Суб'єкти адміністративного права України. Навчальний посібник. - К., 1998.

31. Цивільний Кодекс України (набрав чинності з 01.01.2004 року).

32. Цивільний процесуальний кодекс України.

33. Закон України "Про власність" від 07.02.1991р. зі змінами і доповненнями.

34. Емельянов В.П. Гражданское право Украины. Практическое пособие. - Изд. 4-е. - Х., 2000.

35. Шевченко Я.М. Цивільне право України. Академічний курс. - К., 2004.

36. Гражданское право / Отв. ред. Е.А. Суханов. - М., 1998. - Т.1.

37. Заїка Ю.О., Співак В.М. Право власності і спадкове право: Навч. посіб. - К., 2000.

38. Зобов'язальне право. Теорія і практика. Навчальний посібник /

За ред. О.В. Дзери. - К., 1998.

39. Бойко М.Д., Співак В.М., Хазін М.А. Цивільно-правові документи. - К., 1996.

40. Фурса С.Я., Фурса Є.І. - Спадкове право. - К., 2002.

41. Победоносцев К.П. Курс гражданского права: В трех томах. - М.: Зерцало, 2003.

42. Бойко М.Д. Трудове право України: Навчальний посібник. - Курс лекцій. - К., 2002;

43. Пилипенко П.Д. Трудове право України: Академічний курс. Підручник. - К., 2004;

44. Пилипенко П.Д. Основи трудового право України: Навчальний посібник. - Львів, 2005;

45. Стичинський А.І. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. - К., 2003;

46. Прокопенко В.І. Трудове право України. Підручник. - Х., 2000.

47. Короткін В.Г. Трудове право: прийняття на роботу і звільнення. Навчально-методична розробка. - К., 2000.

48. Бущенко П.А., Пєтухова І.А. Трудове право України. Вид. 2-ге, випр. та доп. - Х., 2002.

49. Карпенко Д.О. Трудове право України. - К., 1999.

50. Практикум з трудового права України: Навч. посіб. - Х., 1999.

51. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні. - Х., 1999.

52. Дмитренко Ю.П. Трудове право України. Курс лекцій. - К., 2001.

53. Кодекс законів про працю України.

54. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. -К.: ЮРінком Інтер, 1998 р.

55. Закон України „Про колективні договори і угоди” від 01.07.1993 р.;

56. Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15.09.1999 р.

57. Закон України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) ” від 03.03.1998р.

58. Закон України „Про зайнятість населення” від 01.03.1991 р.

59. Закон України „Про відпустки” від 15.11.1996 р.

60. Закон України „Про оплату праці” від 24.03.1995 р.

61. Закон України „Про охорону праці” від 24.03.1995 р.

62. Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р.

63. Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій. Затв. Постановою Кабінету Міністрів від 3.04.1993 р. № 170.

64. Типова форма контракту з працівником: Затв. Наказом Міністерства праці України від 15.04.1994 р. № 23.

65. Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах, організаціях, затв. Наказом Мінпраці України, Мінюсту України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р.

66. Типове положення про службу охорони праці, затв. Наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 03.08.1993 р.

67. Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2001 р., № 1094.

68. Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затв. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29.12.1993 р., № 256.

69. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками, затв. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10.12.1993 р.,№ 241.

70. Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затв. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.03.1994 р., № 46.

71. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми, затв. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.03.1996 р., № 59.

72. Н.В.Чернишов, М.В.Володько, М.А.Хазін. Кримінальне право України. -К., 1995.

73. Кримінальний кодекс України.

74. Кримінально-процесуальний кодекс України.

75. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992 р. зі змінами та доповненнями.

76. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінальне право України: загальна частина: Підручник. - К., 2000.

77. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Х., 2001.

78. Матишевський П.С. Кримінальне право України. - К., 2001.

79. Сімейний кодекс України.

80. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). - Х., 1997.

81. Житловий кодекс України зі змінами та доповненнями.

82. Закон „Про приватизацію державного житлового фонду”

від 19.06.1992 р. зі змінами та доповненнями.

83. Земельний кодекс України.

84. Закон України „Про плату за землю” від 19.09.1996 р. зі змінами та доповненнями.

85. Закон України „Про оренду землі” від 06.10.1998 р. зі змінами та доповненнями.

86. Коваленко Г.І., Галянтич М.К. Житлове право України. - К., 2002.

87. Законодавство України про землю: Збірник нормативних актів. - К., 2001.