За безробітними громадянами у період участі в оплачуваних громадських роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю. До оплачуваного робочого часу безробітного, зайнятого на громадських роботах, додається 2 години на тиждень, призначені для пошуку підходящої роботи, та відвідування центру зайнятості.

Організація сезонних робіт - це порівняно новий напрям діяльності державної служби зайнятості. Сезонні роботи прийшли на зміну організованому набору робочої сили як одна з форм між територіального розподілу робочої сили, спрямованого на регулювання ринку праці та сприяння зайнятості населення. Положення про порядок організації сезонних робіт було підготовлене у зв'язку з останніми змінами до Закону України "Про зайнятість населення" і затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 [7].

Сезонними вважаються роботи, які через природні та кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Перелік сезонних робіт та сезонних галузей затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р. № 278.

Успішна організація сезонних робіт залежить від чіткої діяльності всіх ланок державної служби зайнятості - Державного центру зайнятості, обласних центрів зайнятості трудонадлишкових і трудонедостатніх областей, а також місцевих центрів зайнятості. Інформація про потребу в робочій силі у трудонедостатніх регіонах повинна надійти за два місяці до початку сезону до обласних центрів зайнятості і оперативно має бути доведена до обласних центрів зайнятості трудонадлишкових регіонів. Центри зайнятості трудонадлишкових регіонів ведуть облік громадян, які бажають взяти участь у сезонних роботах. У багатьох випадках встановлюються безпосередні контакти між центрами зайнятості трудонедостатніх і трудонадлишкових регіонів.

Центри зайнятості укладають з підприємствами договори на проведення сезонних робіт. У договорі зазначаються відомості про потребу в робітниках, професійні вимоги до них, обсяги пропонованої роботи, строки її виконання, умови оплати та організації праці, соціально-побутові умови, специфіка роботи, відповідальність сторін, строк чинності договору, підстави його припинення та розірвання. Договір укладається у трьох примірниках, один з яких передається підприємству, другий - районному центру зайнятості регіону, на території якого розташоване підприємство, третій - центру зайнятості трудонадлишкового регіону (області, району).

Направлення громадянина для працевлаштування на підприємство здійснюється в установленому порядку районним центром зайнятості, який укладав договір з підприємством. Трудовий договір між підприємством та робітником укладається відповідно до трудового законодавства України.

Проїзд до місця роботи здійснюється за рахунок бажаючих працювати на сезонних роботах, якщо інше не передбачено у договорі.

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних роботах, знімаються з обліку в центрі зайнятості, до їх картки персонального обліку вноситься запис про працевлаштування на сезонну роботу, зазначається номер договору між центром зайнятості та підприємством і дата початку роботи. Після закінчення строку чинності трудового договору на сезонні роботи громадяни мають право на перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного проживання.

Частина громадян самостійно прибуває до трудонедостатнього регіону в пошуках сезонної роботи. Вони можуть звернутися до місцевого центру зайнятості, зареєструватися на підставі паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють, і одержати направлення на підприємство, з яким центр зайнятості уклав договір на організацію сезонних робіт. Громадяни, які прибули до трудонедостатнього регіону в пошуках сезонної роботи і не змогли працевлаштуватися, не можуть бути визнані безробітними за місцем тимчасового перебування.

Кількість громадян, які брали участь у сезонних роботах, наведена у табл. 3.2.

Таблиця 3.2 Проведення сезонних робіт [20, 97]

Останніми роками державна служба зайнятості розширює заходи щодо сприяння незайнятим громадянам у підприємницькій діяльності. Зокрема, у 1998 р. закінчився експеримент по створенню 9 бізнес-інкубаторів, в яких проводилося навчання за напрямом "менеджер малого бізнесу".

Повну правову основу підтримки державною службою зайнятості тих безробітних, які вирішили розпочати свою справу, створює Положення про порядок надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.

3.4 Особливості сезонної роботи на сучасному етапі

Дедалі більшої популярності набувають технології, що дають працедавцям змогу скоротити витрати на персонал і забезпечити компанію працівниками високої кваліфікації.

На вітчизняному ринку праці зростає інтерес до найму тимчасового персоналу. Дедалі частіше керівники компаній доходять висновку, що численний штат не є достоту необхідним для повноцінного функціонування їхнього бізнесу. Відповідно оператори ринку нарівні з послугами рекрутингу тимчасових працівників пропонують різні форми короткострокової і довгострокової "оренди" фахівців (лізинг, аутстафінг) [15].

Традиційно лідерами із залучення тимчасових працівників є компанії, бізнес яких пов'язаний із сезонними коливаннями ринку. Так, у піковий період активно набирають персонал будівельні та сільськогосподарські організації, виробники продуктів харчування і торговельні фірми, підприємства громадського харчування (ресторани, бари), а також туристичні агенції. Штат таких компаній залежно від рівня попиту на товар або послугу може збільшуватися вдвічі. "Сезонні" працівники, на думку експертів, загалом становлять близько 80% всього ринку тимчасового персоналу, і їх наймають переважно для виконання адміністративної або низько кваліфікованої роботи. Невисокий фаховий рівень цієї категорії працівників не влаштовує багатьох працедавців. У тимчасових працівників часто ставлення до своїх обов'язків таке, як до "тимчасових". Таких працівників складно змусити упродовж кількох місяців викладатися "на всі сто", оскільки багато хто з них налаштований шукати постійне місце роботи. У цій ситуації деякі компанії вважають за краще все ж таки утримувати повний штат працівників упродовж року, щоправда, знижуючи зарплату їм поза сезоном.

Ще одна категорія тимчасового персоналу, на яку зростає попит з боку працедавців, - фахівці для різних короткострокових або середньострокових проектів: від проведення рекламних і маркетингових акцій, автоматизації офісу до запуску регіональних торговельних представництв. Більшість топ-менеджерів вважають за краще набирати проектні команди, особливо ключових осіб - управлінців вищого ешелону та провідних фахівців - через рекрутингові компанії. Цілі, які ставляться перед керівником проектів, вузько спрямовані й досить складні, наприклад, доводиться здійснювати добір керівника-контролера будівництвом з боку інвестора, менеджера з розширення роздрібної мережі, управлінця, який має "з нуля" запустити виробництво, тощо. Виконання таких завдань має певні терміни: від кількох місяців до кількох років. Однак тимчасовий характер такої роботи претенденти не вважають вадою. Навпаки, вони розцінюють його як професійний виклик. "Вартість" таких фахівців - на рівні зарплат топ-менеджерів [15].

Експерти прогнозують, що запит на фахівців для роботи в довгострокових проектах зростатиме переважно з боку українських компаній, які розвиваються.

Висновки

Отже, як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, які спрямовуються його учасниками на виникнення, змінювання або припинення правових відносин. Будь-який договір є угодою не менш як між двома сторонами. В той же час деякі договори можуть бути багатосторонніми угодами.

В остаточній редакції ст. 21 КЗпП [2] України 1971 р. дає легальне визначення поняття трудового договору як угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором або угодою сторін.

За загальним правилом трудовий договір укладається на невизначений термін. Закон надає перевагу такого виду договорам, оскільки вони сприяють стабільності трудових правовідносин, а також забезпечують належний рівень гарантій трудових прав найманих працівників. Це найбільш поширений вид трудового договору як в Україні, так і за кордоном. Він триває впродовж необмеженого часу, аж поки не буде розірваний сторонами, або не з'являться інші законні підстави для його припинення.

Трудовий договір про тимчасову роботу - укладається з працівниками, які прийняті на роботу на термін до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутнього працівника - до чотирьох місяців. У наказі про прийом на роботу власник зобов'язаний указати про тимчасовий характер роботи. Умови праці тимчасових працівників визначені Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 вересня 1974 року "Про умови праці тимчасових робітників і службовців" [14] в частині, що не суперечить законодавству України про працю. Для тимчасових працівників не передбачений випробувальний термін, однак вони мають право на відпустку згідно з Законом України "Про відпустки" (ст. 2). У випадку, якщо працівник продовжує працювати і після закінчення терміну тимчасової роботи, тимчасовий трудовий договір автоматично трансформується в трудовий договір на невизначений термін.

Щодо сезонних і надомних робіт у КЗпП та інших нормативних документах з оплати праці сказано значно менше того, що було б потрібно. Наприклад, у КЗпП про сезонні роботи згадується тільки один раз і то побічно, а про надомну працю й зовсім нічого не згадується.

Сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців.

Трудові договори, укладені із сезонними робітниками на певний період часу (на один сезон або менше), так само, як і трудові договори з тимчасовими працівниками (у тому числі на сезонні роботи), класифікуються як строкові трудові договори. Саме з цієї причини в умовах прийняття, оплати праці та здійснення інших виплат, звільнення і т.д. таких категорій працівників багато спільного. Багато спільного, але, проте, є й істотні відмінності (далі ви зможете в цьому переконатися). Тому не можна забувати про те, що у випадку оформлення трудового договору з тимчасовим працівником на виконання ним сезонної роботи, такий працівник класифікується як тимчасовий і на нього поширюється дія законодавства про тимчасових працівників.

Література