Правова культура

Загальне поняття і ознаки правової культури, її структура та функції. особливості правової культурі як елементу соціального порядку. Правосвідомість в сучасному українському суспільстві. Правова інформатизація як засіб підвищення правової культури.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 09.04.2013
Размер файла 42,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

1.1 Поняття і ознаки правової культури

1.2 Структура та функції правової культури

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЯК ЕЛЕМЕНТ СОЦІАЛЬНОГО ПОРЯДКУ

2.1 Правове навчання й освіта

2.2 Правове виховання і правова культура

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВА КУЛЬТУРА В СУЧАСНОМУ СВІТІ

3.1 Правосвідомість і правова культура в сучасному українському суспільстві

3.2 Правова інформатизація як засіб підвищення правової культури

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Існування культури,культурних цінностей,характеризує саме людський спосіб буття, рівень відділення людини від природи. У цьому сенсі правова культура відіграє у житті суспільства надзвичайно важливу роль. Право як система загальнообов'язкових правил поведінки людей,що вираженні що виділенні в юридичних законах держави,встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин,інакше кажучи - діють по колу суб'єктів. Правова культура тісно пов'язана з правовими нормами і законами відповідно до пануючих в державі уявлень про законність,порядок ,справедливість і формується в основних сферах життєдіяльності суспільства.

Таким чином , теоретичне дослідження становлення цього соціального явища, виокремлення його основ мають органічно вплітатися в діяльність органів виконавчої влади,при реалізації ними державної влади.

Метою цього дослідження є визначення поняття правової культури, характеристика рівня та перспективи розвитку правової культури сучасного українського суспільства.

Для досягнення цієї мети необхідно розглянути відповідні правові позиції щодо розкриття поняття «правова культура» та шляхи подолання проблем, які виникають на шляху її формування й розвитку

Термін «правова культура» загалом увійшов до юридичної літератури порівняно недавно, але за цей час про правову культуру написано велику кількість наукових праць.

Об'єкт дослідження: правова культура як феномен суспільного життя. Предмет дослідження: теоретичні та практичні аспекти сутності, змісту, формування та розвитку правової культури.

Дослідники: проблеми правової культури у своїх працях детально досліджували такі вчені, як А. Венгеров, В. Сальников, Т. Синюкова, О. Скакун, В. Копєйчиков, В. Лемак, I. Голосніченко, I. Яковюк та ін.

Ці питання є складними та дискусійними, оскільки в юридичній науці, як і в культурологи, немає єдиного розуміння ні самого терміну «культура» взагалі, ні «правова культура» зокрема.

Юридична енциклопедія визначає, що правова культура - це складова частина загальної культури, сукупність факторів, що характеризують рівень правосвідомості, правовідносин, досконалості законодавства, організації роботи з його дотримання, стан законності і правопорядку2.

Однак, на нашу думку, таке визначення правової культури не може бути абсолютно точним, так як існує багато інших підходів до визначення змісту даного поняття.Зокрема, професор А. Б. Венгеров зазначив, що правова культура - більш висока і об'ємна форма правосвідомості3. Таке трактування правової культури є найбільш вдалим, оскільки стосується лише сфери ідеального, ігнорує діяльність і результати діяльності суб'єктів, що володіють правосвідомістю. Іншими словами, правосвідомість - це лише один із елементів правової культури, одна з її характеристик.

Видається правильною точка зору українських вчених, які вважають, що правова культура не зводиться лише до правосвідомості громадян суспільства. Вона має бути визначена як сукупність досягнень суспільства, його соціальних груп та громадян у галузі регулювання суспільних відносин, яке забезпечує верховенство права в суспільному житті, тобто панування в суспільному житті правових принципів справедливості й гуманізму, захисту прав і свобод людини, її честі і гідності, реальне забезпечення місця людини як вищої соціальної цінності.

Метологічною основою роботи є принцип об'єктивізму. Присутнє намагання уникати односторонніх оцінок і способом уникнення цих упередженостей є виконання цих методів дослідження,як аналітичний,порівняльний,описовий,статистичний.

Практичне значення. Практичне значення курсової роботи полягає в можливості застосування матеріалу роботи при підготовці семінарських занять,а також у використанні матеріалу у подальшій науковій роботі.
Курсова робота складається: з вступу, трьох розділів, підрозділів, висновку, списку використаних джерел.

Розділ 1. Загальна характеристика правової культури

1.1 Поняття і ознаки правової культури

Культура -- це загальний спосіб існування людини, її діяльності та об'єктивований результат цієї діяльності. Продуктами культури є уявлення про добро і зло, звичаї, знаряддя праці, засоби комунікації та ін. Культура -- соціальне нормативна, а її норми -- історично первинні, основа всіх інших нормативних систем: релігії, моральності, естетики, права[8,;с.19-21] .

Право, як мораль і релігія, є інститутом культури, визначається її змістом. Усі юридичні норми є нормами культури, однак не всі норми культури перетворюються на юридичні норми. Суспільство добирає культурні норми з настановою на включення їх до права. До числа відібраних трапляються ті культурні норми, що мають найбільшу значущість для всього суспільства, виконання загально соціальних завдань держави. Не можуть перетворитися на право ті правила поведінки, що не стали нормою культури. Право -- частина соціальної культури, яке визначає один з її видів -- правову культуру.

У цілому в науці сформувалися три основні підходи до цього поняття:

· антропологічний, згідно з яким культура -- це сукупність усіх благ, створених людиною;

· соціологічний, за яким культуру слід сприймати як сукупність усіх духовних цінностей;

· найширший, філософський, згідно з яким культура -- це певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей особистості.[10, с.52-53]

Всі ці підходи певною мірою використовуються правовою наукою.

Під правовою культурою в загальній теорії права розуміють якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи -- станом та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.

Рівень правової культури визначається станом підсистем, що її утворюють, зокрема правовою культурою особистості та правовою культурою суспільства.

Правову культуру особистості складають такі елементи:

· знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-правового акта, сферу його дії;

· повага особи до права, заснована на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин. Така повага повинна мати місце навіть у разі несхвалення людиною окремих правових приписів;

· звичка вчиняти свої дії відповідно до приписів правових норм; вміння особи використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати і захищати свої суб'єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки;

· висока правова активність особи у сприянні реалізації правових приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопорушенням.

Правова культура особистості нерозривно пов'язана з правовою культурою суспільства.[9;8-16]

Правова культура суспільства відбиває рівень розвитку правосвідомості в суспільстві, системи права і законодавства, юридичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми в правовій сфері. Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави, яка заснована передусім на принципах верховенства права і правового закону, поваги до основних прав і свобод людини й громадянина.
Правова культура складається з цілого ряду елементів (рівнів).

Одним із них є досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту основних прав і свобод людини і громадянина. Показником такого стану слід вважати: наявність демократичного, гуманістичного, справедливого законодавства, його відповідність міжнародним правовим стандартам у сфері прав людини; існування ефективних національних правових засобів та процедур для захисту конституційних прав і свобод; реальна можливість звернутися до міжнародних правових інституцій, наприклад, до Європейської Комісії з прав людини і далі до Європейського суду з прав людини, якщо громадянин вважає, що державні органи порушили його права, а він не зміг за допомогою усіх передбачених законодавством засобів їх захистити.

Не менш важливим елементом для підвищення правової культури суспільства слід вважати ступінь впровадження в практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону. Важливим показником їх реалізації є обмеження державної влади правом, відповідність законам підзаконних нормативно-правових актів.

Однією із складових правової культури суспільства є рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, тобто ступінь засвоєння ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур вирішення конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності в необхідності дотримуватися приписів правових норм. Суспільна правосвідомість визначається масовістю правомірної поведінки, рівнем правового виховання, масштабами і якістю юридичної освіти [15;21-24].

Досконале як за формою, так і за змістом законодавство становить важливий елемент правової культури. Високому рівню правової культури суспільства повинно відповідати законодавство, яке характеризується науковою обґрунтованістю, демократичною і гуманістичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх суперечностей, нечітких або таких, що можуть двозначно тлумачитись, правових приписів, використанням оптимальних методів, способів регулювання правових відносин тощо. Наявність законів, які не мають правового характеру, застарілих норм та норм, які порушують або обмежують права і свободи громадян, закріплюють свавілля держави, свідчать про низький рівень правової культури.

Правова культура суспільства включає стан законності в суспільстві. Найважливішими її критеріями є ступінь правового закріплення вимог законності в системі законодавства, реальність їх здійснення. Для забезпечення законності важливо, щоб у суспільстві ефективно функціонувала система правової освіти та виховання населення, зокрема державних службовців.

Ефективність роботи правозастосовних, зокрема правоохоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та ін.) є ще одним важливим елементом високого рівня правової культури суспільства.

Стан розвитку юридичної науки, ступінь залучення вчених-юристів до розробки проектів нормативно-правових актів і удосконалення їх змісту, програм боротьби зі злочинністю традиційно становить один із рівнів правової культури суспільства. Це обумовлено тим, що юридична наука здатна суттєво впливати на сприйняття передового правового досвіду, який включає в себе здобутки розвитку як національної правової системи, так і правових систем інших країн. Особливого значення при цьому набуває засвоєння історичного досвіду правового регулювання (правові пам'ятки, правові традиції, звичаї, доктрини).

1.2 Структура та функції правової культури

Структурними елементами правової культури виступають компоненти юридичної дійсності в їх особливому ракурсі еталонів поведінки: право і правосвідомість, правові відносини і законність, правопорядок і правомірна діяльність суб'єктів. Елементи, що утворюють правову культуру суспільства, одночасно включені і в інші структури. Більш того, ці елементи виступають складовими компонентами кількох різних систем.

Особливої уваги заслуговує діяльна сторона правової культури. При цьому необхідно насамперед мати на увазі дві області діяльності:

· безпосередньо у правовій сфері;

· не правового характеру, але пов'язана зі сферою дії права.

Розуміння першої не представляє особливої ??складності, хоча й тут виявляються вельми нетрадиційні погляди. Про другий може йти мова тоді, коли змістом її виявляється розробка, припустимо, в художній формі будь-яких творів, що відображають правові ідеї, теорії, оцінки, почуття. Ця діяльність безпосередньо не входить в предмет правової культури, але своїм ідейним змістом наповнює її. Так, радіо, телебачення, література, живопис, кіно, журналістика, будучи самостійними засобами інформації, тим не менше поповнюють її правові «фонди».

До діяльності, пов'язаної з правової сферою, близько примикає застосування різних кібернетичних прийомів і методів у правознавстві і юридичній практиці.

Названі елементи не повністю збігаються з вмістом правової культури вони характеризують лише рівень правового розвитку суспільства. Змістом же охоплюються не просто правосвідомість, право, законність тощо, а й характер, ефективність, ступінь їх розвитку, тобто те, що дає їм даний етап суспільного процесу.

Структура правової культури особистості дуже багатогранна. Тут можна вести мову про декількох площинах структури: формах вираження, соціальному рівні, зміст і т.д. Юридична освіченість особистості виражається в трьох станах - правових культурних орієнтаціях, творчої діяльності з їх реалізації і в отриманих результатах реалізації.

Як певний ступінь розвитку індивіда, правова культура людини проявляється насамперед у підготовленості його до сприйняття прогресивних правових ідей і законів, в умінні і навички користуватися правом, а також в оцінці власних знань права. З цих позицій культура особистості характеризується наявністю правових культурних орієнтації.

Далі, правова культура - це певний характер і рівень творчої діяльності особистості, в процесі якої вона набуває або розвиває свої правові знання, вміння, навички. Нарешті, правова культура виступає як результат творчої діяльності у сфері права. Останній спосіб існування цього явища виражається як його внутрішній потенціал.

Пропонований підхід має не тільки теоретичне, а й практичне значення. При аналізі реального стану юридичної культури особистості необхідно враховувати рівень її розвитку у населення. Так, якщо правову культуру розглядати лише як юридичний потенціал, то свідомо чи мимоволі залишаються осторонь не тільки перспективи її подальшого розвитку, але і стійкість вже надбаного . Перше забезпечується « Правокультурний» творчою діяльністю, друге - виробленням правових орієнтації.

У визначенні правової культури як ступеня і характеру правового розвитку особистості, забезпечують якісь сторони індивідуальної активності, містяться дві незвідні характеристики. Перша - це показник соціальної розвиненості людини з боку її рівня і з боку спрямованості (типу).

З цих позицій структура правової культури особистості виступає в подвійній якості - типу людської діяльності та її орієнтації на право, галузь, окремий закон. Тут можна говорити про цивілізаційної, криміналістичної, адміністративної та судово-процесуального правовій культурі.

Немає необхідності говорити про самостійну структуру правової культури особистості, виходячи з усіх галузей права, проте мають місце в реальному житті різні її напрями з урахуванням суттєвих особливостей діяльності суду, органів внутрішніх справ (в цілому адміністративних органів), слідства або цивілістики.

При оцінці правової культури особистості важливо враховувати рівень і глибину пізнання правових явищ, оволодіння ними. Тут виділяються буденний, професійний (спеціальний) і теоретичний рівні правової культури.

Буденний рівень обмежений повсякденними рамками життя людей при їх зіткненні з правовими явищами. Даний вид культури як би «зупиняється» на поверхні правових явищ, її узагальнення неглибокі. За допомогою такої культури не можна об'єктивно осмислити й оцінити всі сторони правової практики. Проте буде помилкою розглядати її як потенційно дефектну, другорозрядну.

Специфіка повсякденному правової культури така, що вона, не піднімаючись до рівня теоретичних узагальнень, проявляється на стадії здорового глузду, активно використовується людьми в їх повсякденному житті при дотриманні юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав і являє собою величезний масив правомірної поведінки. Професійний рівень складається в осіб, які спеціально займаються правовою діяльністю. При безпосередньому, щоденному зіткненні з правовими поняттями та явищами у юристів виробляється професійна правова культура. Їм властива більш високий ступінь знання і розуміння правових проблем, завдань, цілей, а також професійної поведінки. Пошуки сутності та змісту правових категорій під силу особистості, яка має такий правовою культурою, яка відповідає її науково-теоретичної діяльності. [20;с.47]

Правова культура теоретичного рівня являє собою наукові знання про сутність, характер і взаємодію правових явищ взагалі, всього механізму правового регулювання, а не якихось окремих напрямків. Вона виробляється колективними зусиллями вчених-філософів, соціологів, юристів, громадським досвідом практичних працівників. Теорія правової культури як форма концептуального усвідомлення потреб суспільства в правовому регулюванні тих чи інших сфер життя може і повинна бути ідейно-теоретичним джерелом права.

Буденний, професійний і науково-теоретичний рівні правової культури тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені.

Уявити повною мірою сутність культури не можна, не розкриваючи її логічну структуру, юридичні поняття і категорії, оцінки (оціночні судження). Юридичні поняття та категорії становлять раціональну сторону правової культури особистості, виражаючи досягнуту нею ступінь знань і розуміння правових явищ. З цих позицій правова культура являє собою певну суму об'єктивних за своїм змістом знань.

Правові поняття служать (хоча далеко не завжди) основою формування оціночної боку культури особистості Оціночний момент, органічно властивий правовій культурі, не тільки дозволяє зрозуміти її роль у правовому регулюванні як фактора, що забезпечує підтримку прогресивних правових норм, а й сприяє скасування застарілих регуляторів, формуванню нових , відповідних високому техніко-юридичного та ідейно-теоретичного рівня.

У правовій культурі індивіда також присутні спеціальні елементи її логічної структури - нормативні судження чи деонтологічні модальності, що включають такі модальні оператори, як «зобов'язання», «дозволено», «заборонено». Нормативні судження складаються на фундаменті правових знань, оцінок і сприяють саморегулюванню правової поведінки особистості.

У правовій культурі особистості можна виділити три категорії, які знаходяться в нерозривній єдності: ідейно-теоретичні правові уявлення, позитивні правові почуття і творчу діяльність індивіда у правовій сфері.

Перша - це система поглядів на чинне або бажане право, явища, на правове життя в цілому. У теоретичному, системному вираженні правові уявлення становлять правову теорію, яка виступає провідною стороною правової культури. Позитивні емоційні відносини особистості до права та правових понять є правове почуття, яке разом з настроєм, психологічним складом, звичками і традиціями в сфері дії права складають соціально-правову психологію. Позитивне її прояв і виступає елементом правової культури.

Зміст юридичної культури визначає модель правокультурної особистості. Така модель передбачає характеристику:

а) фактичного правової поведінки особистості;

б) її ставлення до права і правових явищ, усвідомлення соціальної значущості права та правопорядку, визнання поважного ставлення до прав іншої людини;

в) звички до правомірному поведінці;

г) цивільно-правової активності.

Володіючи високою правовою культурою, громадянин в стані вільно себе орієнтувати, виходячи з визнання соціальної цінності права і власного обраного поведінки. У наш час це особливо важливо, оскільки, з одного боку, ще існують багато морально застарілі, не відповідають інтересам правової держави і громадянського суспільства юридичні правила, а з іншого - з'явилася загроза порушення закону під прикриттям демагогічних міркувань про демократію.

Правова культура в реальному житті виконує одночасно декілька специфічних функцій - пізнавально-перетворювальну, право - регулятивну, ціннісно-нормативну, право-соціалістичну, комунікативну і прогностичну.

Пізнавально-перетворювальна функція пов'язана з теоретичної та організаторської діяльністю по формуванню правової держави і громадянського суспільства. Вона покликана сприяти погодженням громадських, групових і особистих інтересів, поставити людину в центр суспільного розвитку, створити йому гідні умови життя і праці, забезпечити соціальну справедливість, політичну свободу, можливість всебічного розвитку. Ця функція пов'язана зі створенням правових і моральних гарантій таких загальнолюдських цінностей, як чесність і порядність доброта і милосердя, моральний самоконтроль і совісність, людську гідність і свобода вибору.

Праворегулятивна функція спрямована на забезпечення стійкого, злагодженого, динамічного та ефективного функціонування всіх елементів правової системи, а отже, і суспільства в цілому.

Правова культура, виступаючи компонентом правової свідомості та буття в їх органічній єдності, пов'язана не тільки з відображенням усього суспільного буття, а й з активним зворотним впливом на нього. Притаманні їй ідеали, правові норми, принципи, традиції та зразки поведінки можуть сприяти консолідації класів, інших соціальних груп і прошарків громадян, концентрації їх зусиль на формування правової держави.

Правова культура може забезпечувати соціальне згуртування людей. Вона дозволяє не тільки здійснювати правове спілкування між громадянами, а й регулювати їх взаємовідносини в юридичній сфері.

Регулятивна функція реалізується через правові та інші соціальні норми. Завдяки цій функції правова культура забезпечує підпорядкування соціальних прагнень та ідеалів, взаємність прав та обов'язків громадян, вносить елемент упорядкованості в ці відносини.

Ціннісно-нормативна функція правової культури виражається за допомогою системи аксіологічних характеристик. Вона проявляється в різноманітних фактах, які набувають ціннісне значення, відбиваючись у свідомості діючих індивідів і людських вчинках, соціальних інститутах. Виходячи з цього, правові норми, інші складові правової культури суспільства виступають об'єктами оцінки. Тут йде мова про цінності в праві і самому праві як цінності.

Зазначена функція виявляється і при вивченні оцінного ставлення особистості до результату і мети її дій, спрямованих на зміну навколишнього правової дійсності, до еталонів і зразків поведінки, передбачених нормами права. Оціночна діяльність у правовій культурі складається в «вимірі» індивідом, спільністю людей права, законності, правопорядку, правовідносин, механізму правового регулювання шляхом співставлення з відповідними правовими цінностями. Оцінці піддається правова реальність в самому широкому діапазоні - від конкретної юридичної ситуації до правової системи в цілому. Це оцінка всієї сукупності законодавства, конкретних правових норм, поведінки громадян, діяльності правоохоронних органів у боротьбі з правопорушеннями.

Правосоціалістична функція може бути вивчена через призму формування правових якостей особистості. Безумовно, на цей процес істотно впливає правова дійсність. Разом з тим необхідна цілеспрямована правовиховна робота, важливі заходи щодо організації юридичного всеобучу на селища, надання йому юридичної допомоги, активізації процесів самовиховання особистості.

Правова культура виконує і комунікативну функцію. Забезпечуючи спілкування громадян в юридичній сфері, вона існує через це спілкування і впливає на нього. Тут мається на увазі не тільки безпосереднє спілкування громадян у сфері дії права, але і непряме «спілкування» з особами, які належать до минулих поколінь, або з нашими сучасниками, з якими ми особисто не знайомі, або які відділені від нас відстанню і часом.

Таке спілкування опосередковується юридичними творами і сьогодні значно розширюється у зв'язку з удосконаленням засобів масової інформації. Правове спілкування виступає як форма міжсуб'єктних взаємодій вільних і унікальних особистостей у сфері права. - [19;ст.346].

Розділ 2. ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЯК ЕЛЕМЕНТ СОЦІАЛЬНОГО ПОРЯДКУ

2.1 Правове навчання й освіта

Правова освіта і правове виховання передбачають створення системи навчання і виховання, спрямованої на формування нового, вищого рівня правової культури особистості. Стрижнем цієї культури є правосвідомість особистості, яка включає отримання системних наукових знань про право,правопорядок і його охорону та виховання емоційного-оцінного ставлення до права і правопорядку.

Правова культура суспільства як стабільна відповідність способу й результату поведінки всіх і кожного правовим нормам, принципам,цінностям відображає рівень розвитку правосвідомості кожної особистості і вміщує в собі не тільки знання про закон і правопорядок, а й безпосередні дії людини (прояв законослухняності, поваги до права, закону) в різних ,навіть виняткових життєвих ситуаціях, передбачає вміння і готовність особистості вирішувати свої життєві проблеми, жити з людьми і серед людей, орієнтуючись на норми права і не виходячи за межи закону.

Означена характеристика правової культури як кінцевого результату правової освіти відображає необхідність її системного здійснення в школі,починаючи з молодших класів.

Правові норми дозволяють упорядкувати суспільні відносини, поведінку людини. Вони визначають, що дозволено, а що заборонено, як потрібно діяти в тій чи іншій життєвій ситуації.[16;116-132]

Тому вивчення регулятивних правових норм має надзвичайно важливе значення для інтеграції особистості в сучасному суспільстві.

Становлення демократичної правової держави, безумовне дотримання та ефективне забезпечення визнаних міжнародною спільнотою стандартів прав людини, домінування права в усіх сферах суспільного життя потребує підвищення правосвідомості та правової культури як суспільства в цілому, так і кожної посадової особи, кожного громадянина України.На визначення основних завдань щодо набуття правових знань, навичок та вмінь громадянами та посадовими особами державних органів, установ та громадських об'єднань, шляхів їх вирішення, організаційне та методичне забезпечення спрямована "Національна програма правової освіти населення", яка затверджена Указом Президента України від 18 жовтня 2001 р. № 992/2001.[3;]

Правова освіта -- це структурний компонент освіти в Україні, процес набуття правових знань, навичок та вмінь, формування поваги до права, закону, прав та свобод людини, відповідних правових орієнтацій та оцінок, правових поведінкових установок та мотивів правомірної поведінки тощо.

Правова освіта населення полягає у здійсненні комплексу заходів виховного, навчального та інформаційного характеру, спрямованих на створення належних умов для набуття громадянами обсягу правових знань та навичок у їх застосуванні, необхідних для реалізації громадянами своїх прав і свобод, а також виконання покладених на них обов'язків. Право громадян України на набуття необхідного обсягу правових знань забезпечується мережею загальних та спеціалізованих закладів освіти незалежно від форм власності, правовим інформуванням населення через засоби масової інформації та культурно-освітні установи.

Отже, правова освіта -- обов'язковий елемент навчально-виховного процесу в усіх дошкільних виховних, середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних, вищих навчальних закладах, закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів,який дає суспільству набути здібностей у праві і правовій освіті.[16;ст..123]

2.2 Правове виховання і правова культура

Правове виховання -- це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки.

Основна мета правового виховання -- дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права і обов'язки, може грамотно захищати себе від незаконних дій з боку юридичних органів, то застосовують право.

Правове виховання тісне пов'язане з усіма видами соціального виховання -- моральним, політичним, естетичним та ін. їх можна назвати «субправовими», тобто такими, що «прилягають до правового», «пов'язані з правовим», оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання.

Ознаки (риси) правового виховання:

1) будується на засадах системи норм права;

2) припускає впровадження в правосвідомість виховуваних складових елементів упорядкованих суспільних відносин -- дозволянь, зобов'язувань, заборон.

3) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;

4) охоплює суб'єктів права, які не тільки додержуються правових норм, а і є схильними до правопорушень та порушили ці норми;

5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;

6) здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.

Результатом дії механізму правового виховання є рівень правової вихованості особи, її правова культура.

Правова вихованість -- внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки.

Рівень правової вихованості -- це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати правові розпорядження. Він визначається ступенем сформованості ставлення до права і правового закону як до цінностей, що існують в демократичному суспільстві поза конкуренцією.[6;с.159-163]

Зробимо такий висновок,що сутністю правового виховання є формування правової настанови на узгодження прагнень і сподівань особи з інтересами і сподіваннями суспільства, тобто процес вироблення непохитних правових ідей і принципів у правосвідомості виховуваних, формування правової культури.

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВА КУЛЬТУРА В СУЧАСНОМУ СВІТІ

3.1 Правова свідомість і правова культура в сучасному українському суспільстві

Правова свідомість (правосвідомість) -- це особливий вид суспільної свідомості, сукупність різних форм відображення правової дійсності у правових теоріях та концепціях, поглядах, почуттях, уявленнях людей про право, його справедливість, цінність, місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Правосвідомості притаманні як ті властивості, що є загальними для всіх видів суспільної свідомості, так і ті, що відрізняють її від них. Своєрідність правосвідомості обумовлена, в першу чергу, тим, що вона має свій особливий предмет відображення і впливу -- правову дійсність, зокрема, право як систему правових норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку та інші правові явища, правову систему в цілому. Причому правосвідомість не тільки відбиває їх у правових принципах, категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах, а й спрямовує суб'єктів права на здійснення певних змін в правовому середовищі, прогнозує і моделює правові діяння.Призначення, місце та роль правосвідомості в правовій сфері суспільного життя, визначається тим, що вона пов'язана з різними правовими явищами, є однією з причин, факторів їх виникнення, формою існування, елементом (складовою) чи результатом. Будь-яка правова діяльність неможлива без того, що її суб'єкти усвідомлюють і керують своїми діяннями. Це стосується референдумів, законотворчості, відомчої та інших видів правотворчості, правозастосування, правоохоронної діяльності, правомірної та протиправної поведінки, юридичної науки та освіти, правового виховання і т. ін. Законодавство є результатом правосвідомості суб'єктів правотворчості, рішення судів, юридичні консультації, постанови слідчих та прокурорів, виступи адвокатів -- відповідно результатами професійної правосвідомості юристів.[5;244-256]

Юридична наука -- це теоретична форма існування правосвідомості, а юридична освіта і правове виховання спрямовані на формування правосвідомості. Правосвідомість складається з трьох основних блоків: когнітивного (раціонального, ідеологічного), психологічного (емотивного) і поведінкового.

Когнітивна складова правосвідомості представляє, в першу чергу, сукупність правових знань, принципів, ідей, теорій, концепцій, які відбивають теоретичне (наукове) осмислення суб'єктами права, правового розвитку, правових режимів, механізму та процесу правового регулювання суспільних відносин.

Сучасна правова доктрина (ідеологія) включає в себе, зокрема, концепцію поділу влад, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права, теорії правової держави і громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природних прав людини тощо. Правова доктрина формується цілеспрямовано, в результаті переважно наукового відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку та функціонування права. Тому вона відбиває глибинні, сутнісні властивості правових явищ .[19;ст. 686-689.]

Правова культура є однією із форм прояву правосвідомості та стержневою частиною водночас. Вона охоплює матеріальну і духовну сторони буття суспільства і, як явище соціальне, відображає якісний стан правового життя суспільства на кожному етапі його розвитку. Визначити дійсний зміст правової культури можна лише за умови її аналізу як частини загальнонаціональної культури. Розглядати правову культуру, на нашу думку, слід в декількох аспектах. З одного боку, її можна визначити як сукупність правових знань, духовних цінностей принципів, правової діяльності, правових звичаїв. З іншого боку, правова культура визначається як ступінь правової розвиненості особи, характер її правової діяльності і юридичної практики, рівень засвоєння суб'єктом правових норм та можливості об'єктивної оцінки та прогнозування подальшого розвитку суспільства і держави, характер участі у перетворенні правової дійсності, міру її правової активності; оволодіння культурою правового мислення. Її можна охарактеризувати і як якісний стан правового життя суспільства, що відображається в: досягнутому рівні правової діяльності; рівні досконалості правових актів; ступені правосвідомості та правового розвитку особистості; ступені свободи особистості й відповідальності держави та особи; рівні позитивного впливу права на суспільні відносини та їх упорядкування.

Особливість правової культури полягає в тому, що вона являє собою не право чи його реалізацію, а комплекс уявлень тієї чи іншої спільноти людей про право, його реалізацію, про діяльність державних органів та посадових осіб. На жаль, на сьогоднішній день, якщо говорити про нашу державу, то високий рівень правової культури не спостерігається не лише у пересічного громадянина, часто його не вистачає навіть законодавцям, політичним лідерам, керівникам суспільних організацій. І справа не в тому, що вони не знають закону, а в тому, що вони не рахуються з ним. А це вже зневажання правом. Низький рівень правової культури, нерозвиненість у населення юридичних традицій, що переходять у відкритий правовий нігілізм, заперечення необхідності і цінності права мають глибокі історичні корні. З покоління в покоління в Україні проявляється зневага до закону та суду, терпимість до свавілля. Активна увага стала приділятися підвищенню рівня правової культури зі створенням незалежної держави. Але не слід чекати швидких позитивних змін, швидкого росту рівня правосвідомості і правової культури суспільства, оскільки це є довготривалий процес по відновленню не лише правових, а й культурних цінностей, які пригнічувалися та не визнавалися на протязі багатьох поколінь.[13;с.47-53].

Отже,правова свідомість і правова культура існують один з одним і тісно пов'язана на сучасному формуванні правової держави і стані правових відносин.

3.2 Правова інформатизація як засіб підвищення правової культури

Важливу роль у формуванні правової культури суспільства відіграютьтакі засоби інформації як газетний, журнальний стаття, театральніпостановки, кіно і телебачення. Однак більшості журналістських публікації сценаріїв фільмів не вистачає глибини і всебічності при дослідженніпроблеми виховання почуття поваги до прав, свобод людей, роз'ясненнянових юридичних видів соціалізації людини. «Закони жанру», характернідля засобів масової інформації, припускають сенсаційність при відборіматеріалу. «Це призводить до певного зміщення ракурсу, що розглядаєтьсяжурналістом події на «криваві розборки», опис патології злочинця

(сексуальний маніяк та інше), перебільшення витонченості чи жорстокості скоєного злочину ». Про яку правову культуру суспільства може йтимова, коли газети і журнали рясніють сценами кримінального життя, наекранах телевізорів грабіж і вбивства на тлі солодкої, безтурботним життябагатих людей. Останнім часом з'явилася тенденція прийняттянегативного досвіду зарубіжних країн у справі правового виховання черезкінофільми та журнали. Крім розвитку нездорових тенденцій, наслідуваннякримінальним елементам в молодіжному середовищі, «суспільство виявилосяпозбавленимоб'єктивної картини, що відображає не тільки злочину та його генезис, алетакож і всі наступні за злочином етапи правозастосовної діяльності ». [1;]

Правова культура передбачає вміння грамотно і юридично - обґрунтовано говорити. Розкриття правової термінології, мови юридичнихактів, тлумачення і роз'яснення змісту законів є складовоючастиною правової освіти громадян. Від правознавців, у свою чергу,потрібне уміння правильно, на професійному рівні складати тексти юридичних актів, вживати в своїй промові правильні в етичному сенсі слова. Їм не дозволено висловлюватися мовою публіцистики, яка часто впроваджує в народну свідомість елементи так званого «жаргонного мови»,як «шістка», «ватажок», «розбирання», «облава», створюючи при цьому ореол лихослів'я. «Цього роду практика»веде до морального і правовому руйнуванні особистості, культурної деградації особистості ». У законодавстві різних країн визначення поняття "інформація" сформульоване по-різному, якогось єдиного "стандарту" не вироблено. Але узагальнено інформацію можна описати як умовне повне або часткове відображення реально існуючих у просторі й часі об'єктів, їх ознак, характеристик, висловлювань людей, яке здійснюється за допомогою знакової системи, котра оперує набором певних символів для "кодування" описуваного (мова - звуковий символ, текст - графічний символ).

Підсумовуючи вищезазначене необхідно зауважити, що інформація - дуже широка категорія і її законодавче визначення, яке є досить вузьким на сьогоднішній день, формально залишає цілу низку об'єктів, які фактично є інформацією, поза межами відповідного поняття. Наведене вище визначення видається більш адекватним, але сама наявність закріпленого законодавчо визначення може спричиняти "обмежувальний" ефект на правовідносини, оскільки правовідносини щодо такого широкого поняття зараз динамічно розвиваються і будуть розвиватися в майбутньому. Тому наявність досконалого визначення поняття на даний момент ще не гарантує його "застарівання" у майбутньому в зв'язку із розвитком правовідносин. Зважаючи на це наявність законодавчого визначення інформації видається зовсім необов'язковою, проявом доволі сильної позитивістської спрямованості нашої системи права. В той же час, виключення визначення із законодавства видається передчасним, оскільки при правозастосуванні суб'єкти скоріш за все у багатьох випадках "по інерції" керуватимуться вже виключеним із законодавства визначенням, що об'єктивно зумовлено складністю зміни підходів від позитивістського до природно правового. В такій ситуації введення вдосконаленого визначення, що пропонується у проекті закону "Про інформацію" буде цілком адекватним. До форм право виховної роботи через засоби масової інформації відносяться бесіди на правові теми, дискусії з актуальних питань політико-правових відносин, тематичні передачі «Людина і закон»,коментарі нового законодавства фахівцями і т.д. Практикою вироблені такі форми масової правової роботи, як лекційна пропаганда,всілякі лекторії з юридичної тематики, тижня, декади, місячники правових знань, науково-практичні конференції, збори. Однак, у зв'язку з ламкої суспільної свідомості і переорієнтацією людських цінностей,що сталася в нашій країні за останнє десятиліття, їх питома вага скоротилася. Ця форма роботи не користується популярністю в суспільстві і проводиться тільки в період виборчих чи інших конституційно необхідних заходів.

Серйозним недоліком нинішньої практики виховної роботи в юридичній області є недооцінка організаційних форм, розрахованих на молодіжну аудиторію: правових шкільних олімпіад, диспутів на теми права, моралі. На новому етапі розвитку державного устрою важливо зберегти цей досвід роботи з молоддю, стимулювати його розвиток на новому політико-правовому фундаменті. Зростання злочинності, зниження соціальної захищеності потребують активізації роботи з роз'яснення прав особистості, 
«Можливостей (чимало збільшених) по судовому оскарженню незаконних і не обґрунтованих дій, відшкодування збитків, користування тими чи іншими цивільними, політичними, майновими правами ».

Важливу роль у формуванні правової культури суспільства відіграють такі засоби інформації як газетний, журнальний стаття, театральні постановки, кіно і телебачення. Однак більшості журналістських публікації сценаріїв фільмів не вистачає глибини і всебічності при дослідженні проблеми виховання почуття поваги до прав, свобод людей, роз'яснення нових юридичних видів соціалізації людини. «Закони жанру», характерні для засобів масової інформації, припускають сенсаційність при відборі матеріалу. «Це призводить до певного зміщення ракурсу, що розглядається журналістом події на «криваві розборки», опис патології злочинця 
(сексуальний маніяк та інше), перебільшення витонченості чи жорстокості скоєного злочину ». Про яку правову культуру суспільства може йти мова, коли газети і журнали рясніють сценами кримінального життя, на екранах телевізорів грабіж і вбивства на тлі солодкої, безтурботним життя багатих людей. Останнім часом з'явилася тенденція прийняття негативного досвіду зарубіжних країн у справі правового виховання через кінофільми та журнали. Крім розвитку нездорових тенденцій, наслідування кримінальним елементам в молодіжному середовищі, «суспільство виявилося позбавленим об'єктивної картини, що відображає не тільки злочину та його генезис, але також і всі наступні за злочином етапи правозастосовної діяльності ».

Правова культура передбачає вміння грамотно і юридично обґрунтовано говорити. Розкриття правової термінології, мови юридичних актів, тлумачення і роз'яснення змісту законів є складовою частиною правової освіти громадян. Від правознавців, у свою чергу,потрібне уміння правильно, на професійному рівні складати тексти юридичних актів, вживати в своїй промові правильні в етичному сенсі слова. Їм не дозволено висловлюватися мовою публіцистики, яка часто впроваджує в народну свідомість елементи так званого «жаргонного мови»,як «шістка», «ватажок», «розбирання», «облава», створюючи при цьому ореол лихослів'я. «Цього роду практика веде до морального і правовому руйнуванні особистості, культурної деградації особистості »

Висновки

правова культура правосвідомість

З вищенаведеного можна зробити такий висновок:

Правова культура є однією з якісних характеристик правової системи країни, яка посідає надзвичайно важливе місце в загальній теорії права. Існують певні складнощі щодо визначення цього поняття. Така ситуація пояснюється, зокрема, тим, що ні у філософії, ні в інших суспільних науках немає однозначного підходу до розуміння феномену культури -- на сьогодні існує понад 250 її різновидів. У цілому в науці сформувалися три основні підходи до цього поняття:

· антропологічний, згідно з яким культура -- це сукупність усіх благ, створених людиною;

· соціологічний, за яким культуру слід сприймати як сукупність усіх духовних цінностей;

· найширший, філософський, згідно з яким культура -- це певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей особистості.

Не менш важливим елементом для підвищення правової культури суспільства слід вважати ступінь впровадження в практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону. Важливим показником їх реалізації є обмеження державної влади правом, відповідність законам підзаконних нормативно-правових актів. Однією із складових правової культури суспільства є рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, тобто ступінь засвоєння ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур вирішення конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності в необхідності дотримуватися приписів правових норм.

Правова освіта і правове виховання передбачають створення системи навчання і виховання, спрямованої на формування нового, вищого рівня правової культури особистості. Стрижнем цієї культури є правосвідомість особистості, яка включає отримання системних наукових знань про право,правопорядок і його охорону та виховання емоційного-оцінного ставлення до права і правопорядку.

Правова культура суспільства як стабільна відповідність способу й результату поведінки всіх і кожного правовим нормам, принципам,цінностям відображає рівень розвитку правосвідомості кожної особистості і вміщує в собі не тільки знання про закон і правопорядок, а й безпосередні дії людини (прояв законослухняності, поваги до права, закону) в різних ,навіть виняткових життєвих ситуаціях, передбачає вміння і готовність особистості вирішувати свої життєві проблеми, жити з людьми і серед людей, орієнтуючись на норми права і не виходячи за межи закону.

Означена характеристика правової культури як кінцевого результату правової освіти відображає необхідність її системного здійснення в школі,починаючи з молодших класів.

Правове виховання -- це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки.

Основна мета правового виховання -- дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень.

Правова свідомість (правосвідомість) -- це особливий вид суспільної свідомості, сукупність різних форм відображення правової дійсності у правових теоріях та концепціях, поглядах, почуттях, уявленнях людей про право, його справедливість, цінність, місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Правосвідомості притаманні як ті властивості, що є загальними для всіх видів суспільної свідомості, так і ті, що відрізняють її від них. Своєрідність правосвідомості обумовлена, в першу чергу, тим, що вона має свій особливий предмет відображення і впливу -- правову дійсність, зокрема, право як систему правових норм, правовідносини, законодавство, правову поведінку та інші правові явища, правову систему в цілому.

Важливу роль у формуванні правової культури суспільства відіграють такі засоби інформації як газетний, журнальний стаття, театральні постановки, кіно і телебачення. Однак більшості журналістських публікації сценаріїв фільмів не вистачає глибини і всебічності при дослідженні проблеми виховання почуття поваги до прав, свобод людей, роз'яснення нових юридичних видів соціалізації людини. «Закони жанру», характерні для засобів масової інформації, припускають сенсаційність при відборі матеріалу. «Це призводить до певного зміщення ракурсу, що розглядається журналістом події на «криваві розборки», опис патології злочинця

(сексуальний маніяк та інше), перебільшення витонченості чи жорстокості скоєного злочину ». Про яку правову культуру суспільства може йти мова, коли газети і журнали рясніють сценами кримінального життя, на екранах телевізорів грабіж і вбивства на тлі солодкої, безтурботним життя багатих людей. Останнім часом з'явилася тенденція прийняття негативного досвіду зарубіжних країн у справі правового виховання через кінофільми та журнали. Крім розвитку нездорових тенденцій, наслідування кримінальним елементам в молодіжному середовищі, «суспільство виявилося позбавленим об'єктивної картини, що відображає не тільки злочину та його генезис, але також і всі наступні за злочином етапи правозастосовної діяльності ».

Список використаних джерел

1. З А К О Н У К Р А Ї Н И «Про інформацію» Верховна Рада України; Закон від 02.10.1992 № 2657-XII, остання версія - Нова редакція від 09.05.2011, підстава 2938-17

2. Україна. Закони. Про Національну програму інформатизації : закон України : затв. 4 лют. 1998 p., № 74/98-ВР // Голос України. - 1998. - 7 квіт. - С. 5-б.

3. "Національна програма правової освіти населення", яка затверджена Указом Президента України від 18 жовтня 2001 р. № 992/2001.

4. Альчук М., Матвєєва Г. Правосвідомість як чинник стабільності// Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. - Вип. 4. - Львів, 2002. - С. 96-101.

5. Грищенко А.В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні. Автореферат дисертації на здобуття канд. юрид. наук. -- К.. 2003. -- С. 6.

6. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. -- 2005. -- №4.

7. Губарь О. М. Тенденцииразвитияправосознаниямолодежи в современнойУкраине // Молодежь и государство: МатериалыВтороймеждународнойнаучно-практическойконференции, г. Святогорск, 24 - 26 октября 2003 года. - Донецк, 2003. - С. 69

8. Кельман М. С. Загальна теорія права: Підручник. -- К.: Кондор, 2002. -- 353 с

9. Лисогор. Правова культура як елемент механізму реалізації прав і свобод громадян. // Підприємництво, господарство і право. -- 2009. - № 5. ст. 19--21.

10. . Макушев В. П. Правова та громадянська культури як різновид соціокультурних факторів з формування системи стримувань і противаг побудови громадянського суспільства. // Право і суспільство. -- 2009. -- № 3. -- ст. 8--16.

11. Макаренко Л. О. До проблеми формування правової культури в Україні. // Віче. -- 2007. -- № 18. -- ст. 52--53

12. Марчук В.М. Правомірна поведінка, правопорушення та юридична відповідальність - К., 1996 - 106 ст.

13. Носков В., Кальянов А., Єфросиніна О. Правосвідомість у соціально-політичному розвитку людини // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5 (14). - C.125-133


Подобные документы

  • Поняття правової культури та її концепції. Розгляд правової культури через призму творчої діяльності. Структура правової культури. Категорії та модель правової культури. Правове виховання як цілеспрямована діяльність держави. Правова культура юриста.

    реферат [36,2 K], добавлен 26.08.2013

  • Характеристика правової культури суспільства. Правова культура особи як особливий різновид культури, її види і функції. Роль правового виховання в формуванні правової культури. Впровадження в практику суспільного життя принципів верховенства права.

    курсовая работа [44,8 K], добавлен 03.11.2011

  • Становлення поняття правової соціалізації в історичному розвитку суспільства. Сутність та напрямки правової соціалізації особистості. Роль правової соціалізації у формуванні правової культури. Правова соціалізація як форма соціального впливу права.

    курсовая работа [50,2 K], добавлен 08.06.2015

  • Поняття, структура та функції правосвідомості, співвідношення з поняттям права, причини та наслідки деформації серед громадян. Вплив правової свідомості на суспільну поведінку громадян. Правосвідомість як підґрунтя правової культури, засоби її виховання.

    курсовая работа [38,6 K], добавлен 09.01.2014

  • Визначення ключових структурних елементів правової свідомості особи. Класифікація правосвідомості в залежності від різних критеріїв. Ізольована характеристика кожного з елементів структури – правової психології, правової ідеології та правової поведінки.

    курсовая работа [37,6 K], добавлен 09.04.2013

  • Становлення правової системи США. Англо-саксонський тип правової системи. Юридичні джерела в правовій системі Штатів. Передумови виникнення та прийняття Конституції США, її зміст. Структура американського права. Правова система США на сучасному етапі.

    курсовая работа [54,6 K], добавлен 13.05.2011

  • Основні концепції правової держави. Ідея правової держави як загальнолюдська цінність. Вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави. Основні ознаки правової держави. Шляхи формування правової держави в Україні.

    курсовая работа [31,5 K], добавлен 04.06.2003

  • Особливості формування правової культури юриста в умовах розбудови незалежної України. Завдання юрисконсульта: оформлення претензій, надання кваліфікованих юридичних порад, складання апеляційних скарг на рішення суду, правова пропаганда на підприємстві.

    реферат [26,9 K], добавлен 18.10.2011

  • Характеристика психологічних, ідеологічних та установочно-поведінкових груп правової свідомості. Огляд її основних функцій та видів. Особливості інфантилізму, ідеалізму, дилетантизму, демагогії та нігілізму як проявів деформації правової свідомості.

    реферат [24,2 K], добавлен 10.10.2010

  • Становлення правових та наукових основ фінансово-правової відповідальності. Відмежування фінансово-правової відповідальності від адміністративно-правової. Характеристика позитивної та ретроспективної (негативної) фінансово-правової відповідальності.

    курсовая работа [39,1 K], добавлен 04.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.