Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський коледж Університету сучасних знань

Курсова робота

з Теорії держави і права

на тему "Причини правопорушень"

виконав Катрулін Олександр

студент 2-го курс, група № К-9-16-Мс П(4,0д)

ф-тет "Правознавство"

м. Київ 2018р



Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретична характеристика правопорушень
• 1.1 Теоретичні підходи до розуміння правопорушень
• 1.2 Ознаки правопорушень та склад правопорушень
• 1.3 Види правопорушень
• Розділ 2. Теоретичне розуміння причин правопорушень
• 2.1 Загальнотеоретична характеристика причин правопорушень
• 2.1.1 Причини правопорушень
• 2.1.2 Соціологічні теорії причин правопорушень
• 2.1.3 Сучасні причини правопорушень, напрямки боротьби з ними
• 2.2 Класифікація причин правопорушень
• 2.3 Шляхи подолання правопорушень
• 2.3.1 Правова культура та правове виховання
• 2.3.2 Соціальна природа та соціальні причини правопорушень
• 2.3.3 Правова профілактика правопорушень
• Висновки
• Список використаних джерел


Вступ

Актуальність теми курсового дослідження обумовлюється тим, що люди в своїй діяльності здебільшого діють відповідно до норм закону. Поведінку, яка відповідає нормам закону, називають правомірною, тобто людина виконує все, що зобов'язана робити, і не робить того, що заборонено законом. На жаль, є й інші випадки.

Різновидність соціальних відхилень, яка зв'язана з відступленням від цілей, принципів права, може бути об'єднана поняттям протиправної поведінки.

Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина. Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею.

Правопорушення - посягання не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті суспільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок).

Серед причин і умов вчинення правопорушень виділяють об'єктивні і суб'єктивні причини. Об'єктивними причинами виступають конкретні протиріччя в суспільному бутті, в економічних, політичних і соціальних відносинах людей. До суб'єктивних причин правопорушень відносять деформації в правосвідомості, в потребах, мотивах, позиціях, в низькому рівні моральної і правової культури. Поведінка людини залежить як від соціальних, так і від біологічних факторів. Визнання цього факту породило наукову проблему: який із цих факторів є домінуючим у формуванні здібностей, відчуттів, поведінки, дій людини і яким чином здійснюється взаємозв'язок соціального й біологічного в людині.

Представники науки загальної теорії права, на відміну від галузевих юридичних наук, тривалий час не намагалися проаналізувати правопорушення, визначити його поняття та ознаки. Отже, дослідження протиправної поведінки є актуальним для сучасного правознавства.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні правопорушення як протилежного правомірній поведінці явища.

Предмет дослідження - правопорушення, його ознаки, види та склад, причини виникнення, шляхи і способи боротьби із правопорушеннями.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

- розкрити поняття та ознаки правопорушення;

- визначити підстави класифікації правопорушень;

- з'ясувати особливості складу правопорушення як системи його взаємопов'язаних структурних елементів;

- виявити причини правопорушень та способи боротьби.

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, загальних висновків та списку використаних джерел.



Розділ 1. Теоретична характеристика правопорушень

1.1 Теоретичні підходи до розуміння правопорушень

Концепція правопорушення у загальній теорії права значною мірою сформувалася як узагальнення розробок галузевих юридичних наук, що відображено як у системі необхідних ознак правопорушення, так і в загальнотеоретичному його визначенні, яке узагальнило ці ознаки. Спираючись на висновки більшості науковців і на проведений порівняльний аналіз дефініцій, можна сформулювати таке поняття правопорушення, яке могло б слугувати методологічною основою для усіх галузей права.

Представники науки загальної теорії права, на відміну від галузевих юридичних наук, тривалий час не намагалися проаналізувати правопорушення, визначити його поняття та ознаки. Отже, дослідження протиправної поведінки є актуальним для сучасного правознавства.

Правопорушення є різновидом протиправної поведінки і характеризується рядом специфічних ознак, за наявності яких протиправна поведінка кваліфікується як порушення норм права, за яке особа може бути притягнена до юридичної відповідальності. Залежно від типу праворозуміння визнання дій правопорушенням може істотно змінюватися. Якщо право сприймати виключно як сукупність норм, встановлених державою, то правопорушенням слід визнавати будь-яке діяння, яке порушує приписи, встановлені державою у таких нормах, незалежно від оцінки їх змісту. В інших випадках правопорушення не буде.

Якщо стати на позицію творення норми права й іншими суб'єктами, крім держави, які містяться у статутах, релігійних текстах, нормативно-правових договорах, колективних угодах тощо, то, відповідно, і правопорушенням будуть визнаватися діяння, які суперечать приписам, встановленим цими нормами. Наприклад, таке порушення спортивних правил, як вжиття допінгу, вважатиметься правопорушенням, за яке винні особи притягаються до різних видів відповідальності, передбачених нормами спортивного права (штраф, дискваліфікація тощо).

Правові норми, норми моралі та інші соціальні регулятори, за допомогою яких здійснюється як соціальне, так і правове регулювання суспільних відносин, не лише змістовно можуть виходити за межі державних правових приписів, а й у певних випадках можуть конкурувати або навіть суперечити нормам права, які сформульовані державою. Якщо таке стається, виникає давно відома дилема: чи можна вважати по суті правопорушенням дію, яка порушує закон, що застарів, або закон, що вступає у протиріччя з правами людини? З погляду позитивіста, правопорушенням буде вважатись будь-яке діяння, що суперечить закону.

Оцінка цього закону з точку зору моралі (відповідає він уявленню про добро, справедливість тощо) значення не має. Dura lex sed lex (поганий закон, але закон), і він повинен виконуватися доти, доки не буде іншого. Однак історія свідчить, що часто боротьба за права людини, за справедливість та свободу здійснюється через свідомі порушення заборон, закріплених у законах, приписи яких застаріли, не відповідають загальнолюдським цінностям чи суперечать загальновизнаним невідчужуваним правам людини.

Для розв'язання цієї дилеми, зближення позитивістського та природно-правових підходів до розуміння правопорушення необхідно звернутись до змістовної оцінки та характеристики закону, який закріплює норми, невідповідність поведінки яким кваліфікується як правопорушення.

Існує дві групи критеріїв такої оцінки. По-перше, це ясність, чіткість, зрозумілість, відсутність протиріч між приписами норми. По-друге, така норма повинна відповідати принципам права (навіть не зафіксованим в законах), сприйматись як соціально цінна та легітимна норма, базуватись на визнанні і беззастережному прийнятті найвищої цінності людини, її убезпеченні від свавілля владних структур та їх посадових осіб.



1.2 Ознаки правопорушень та склад правопорушень

Правопорушення - протиправне винне (або без вини) діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом права, що порушує правопорядок, заподіює (або може заподіяти) соціальну шкоду окремим особам, суспільству, державі та може тягнути за собою юридичну відповідальність.

Основними ознаками правопорушення є:

* це завжди діяння (дія або бездіяльність), тобто фактичне протиправне діяння чи протиправне нездійснення регламентованої законом поведінки;

* суспільно небезпечне (шкідливе) діяння. Це діяння здатне здійснити такі зміни у функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства (порушення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, завдання матеріальної чи моральної шкоди та ін.);

* протиправне діяння, тобто порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах;

* винне діяння, яке відображає внутрішнє негативне ставлення суб'єкта до інтересів людей та суспільства, що виявляється у формі умислу або необережності. Про винність кажуть тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила всупереч праву;

* свідомо-вольове діяння, що залежить від волі та свідомості суб'єкта, перебуває під його контролем, тобто діяння деліктоздатної особи. Для цього потрібно, щоб суб'єкт правопорушення досяг певного віку, визначеного законом, розумів свої дії та був здатний ними керувати;

* кримінальне діяння, яке виявляється в тому, що за вчинення правопорушення повинна бути передбачена юридична відповідальність.

* діяння (дія або бездіяльність).

У загальній теорії права положення, згідно з яким правопорушення - це завжди діяння, є аксіомою. Тому, як стверджує С. Параскєвова, будь-яке правопорушення - це завжди певне діяння, що перебуває під постійним контролем волі та розуму людини, тобто вольова, усвідомлена дія (бездіяльність), що залежить від волі, свідомості людини і здійснюється нею добровільно. Правопорушення є юридичним фактом, що породжує охоронні правовідносини; протиправним діянням, яке полягає у порушенні заборон, невиконанні обов'язків, встановлених нормою права.

Лише діяння (дія або бездіяльність) матеріалізує наміри правопорушника. Думка не може бути чітким і об'єктивним критерієм соціальної шкоди, протиправності і законності або незаконності поведінки фізичної особи. Дія вважається юридично значущою, якщо вона виражена зовні у формі рухів тіла, спричиняє або здатна спричинити юридично значущі наслідки, спрямована на реалізацію дозволів і заборон, які містяться у праві, або суперечить вимогам заборонних норм (А. Прусаков). Конкретні ознаки юридично значущих дій закріплюються у правових нормах, а вони - у знакових системах (офіційних документах). Норма права передбачає зовнішню сторону поведінки (зміст дій, засоби, об'єкти, результати) івнутрішню (мета, мотиви вчинку). Чітка регламентованість правових дій відображає реальні можливості регулювання людської поведінки правовими засобами, гарантує від надмірного втручання у повсякденне життя людей.

Утримання від дії як різновид людських вчинків характеризується тими ж властивостями, що і зовнішня дія. Насамперед це вплив, зміна реальної дійсності, що включає в себе ставлення індивіда як суб'єкта до об'єкта. Як зазначає О.Гранін, бездіяльність також є актом зовнішньої поведінки, а не тільки внутрішнім психічним процесом, тому що без цього бездіяльність як своєрідна форма поведінки людини втрачає властивість суспільного акту, свою суспільну значущість, адже вона притаманна будь-якому людському вчинку. Ідеться про бездіяльність, що протистоїть вимогам норм права (протиправна бездіяльність). Для протиправної бездіяльності необхідна наявність нормативно закріпленого обов'язку і реальної можливості особи запобігти настанню шкідливих наслідків.

- протиправність як порушення об'єктивного та (або) суб'єктивного права. Вона є основною ознакою правопорушення. Протиправний характер дії або бездіяльності передбачає, що в результаті їх скоєння порушено заборони, не виконуються зобов'язання, встановлені нормою права. Протиправність правопорушення виражається в порушенні суб'єктом чинної норми права, діях усупереч її приписам, відповідно - у протиставленні своєї волі держави, суспільству, вступі з ними у конфлікт. Особливість конфлікту особистості з державою, яка виражається у формі правопорушень, полягає у протиправних діях суб'єктів, діях, що суперечать нормам права, забороняють певну поведінку або зобов'язують до активності.

Будь-яка поведінка суб'єкта може вважатися правомірною (дозволеною) або протиправною - такою, що порушує заборону та потребує припинення і застосування примусових заходів відповідальності. З цього правила законом можуть бутивстановлені винятки, коли певна поведінка, що за законом формально є протиправною, може не спричинити відносин юридичної відповідальності. Наприклад, за Кримінальним кодексом України, обставинами, що виключають злочинність діяння, є необхідна оборона (ст. 36), уявна оборона (ст. 37), крайня необхідність (ст. 39) тощо.

У теорії права справедливо виникає питання про обсяг протиправності. Щодо цього обґрунтованою є позиція С. Комарова, який відносить до форм прояву протиправності пряме порушення правової заборони, невиконання покладених обов'язків, зловживання суб'єктивним правом, перевищення повноважень тощо. За твердженням В. Бабаєва, протиправність може бути виражена шляхом прямих заборон; опосередкованої заборони і шляхом викладення у правовій нормі позитивної, правомірної поведінки.

Протиправність порушення правової заборони безсумнівна. Достатньо проблемним у теорії права є питання про протиправність невиконання юридичних обов'язків. Правопорушення - це відступ не від будь-якого юридичного обов'язку, а лише від того, що має імперативний характер, юридичну санкцію (О. Лейст). Є випадки, коли права у відносинах з одними особами одночасно фігурують як обов'язки відносно інших. У цих випадках противоправним є і невикористання права.

- деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення, тобто особа за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки, а також може нести юридичну відповідальність за їх здійснення. Особа повинна усвідомлювати, що вона діє протиправно, якщо вона цього не усвідомлює (через малоліття, неосудність або інші обставини), то не буде і правопорушення;

- наявність вини правопорушника (за класичної моделі складу правопорушення). Інститут вини найбільш досліджений у правових науках, особливо у кримінальному праві. "Наявність вини - конструктивна (основна) ознака будь-якого правопорушення, - стверджує С. Кожевніков. - Мається на увазі, що правопорушення - це якась психофізіологічна єдність, сполучення думки і вчинку, намірів і певного реалізованого результату. Правопорушенням визнається тільки винна поведінка суб'єкта права, коли у нього була можливість вибрати належну поведінку: вчиняти або не вчиняти правопорушення; інакше кажучи, індивід повинен усвідомлювати, що діє протиправно".

У теорії кримінального права більшість авторів вирізняють оцінну та психологічну концепції вини. Деякі дослідники ставлять в один ряд із ними теорію небезпечного стану (В. Лунєєв).

Згідно із панівною у сучасному вітчизняному кримінальному праві психологічною концепцією, вина - психічне ставлення осудної особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності) та до його наслідків у формі умислу або необережності (ст. 23 КК України).

- суспільна небезпечність (шкідливість). Одним із перших дав визначення суспільної небезпеки А. Піонтковський: Суспільна небезпека злочинного діяння породжується тим, що воно або безпосередньо завдає шкоду соціалістичнимсуспільним відносинам, або містить у собі можливість завдання відповідної шкоди". М. Шаргородський одним із першихвизнав суспільну небезпеку обов'язковою ознакою будь-якого правопорушення, а не лише злочину. Суспільною небезпекою він вважав конкретні дії, вчинені у конкретних умовах; небезпечність осіб, що їх вчинили.

У юридичній науці дотепер немає єдності думок відносно того, у яких саме характеристиках злочину виражається його суспільна небезпека. З одного боку, намітилась стійка тенденція розглядати суспільну небезпеку як об'єктивну властивість діяння, з яким пов'язується кримінальна відповідальність. З іншого, суспільну небезпеку пропонують розглядати: як певний об'єктивний антисоціальний стан злочину (Ю. Ляпунов); як шкідливість суспільно небезпечного діяння; здатність діяння заподіювати істотну шкоду охоронюваним кримінальним законом інтересам; як її прояв у всіх юридично значущих ознаках злочину і складу злочину (О. Старовєрова).

Соціальна сутність шкоди виражається у сукупності негативних наслідків правопорушення, що є порушенням правопорядку, дезорганізацією суспільних відносин і одночасно (хоча і не завжди) приниженням (применшенням), знищенням будь-якого блага, цінності, суб'єктивного права, обмеженням користування ними та свободи поведінки інших суб'єктів всупереч закону. Соціальна шкода - це шкода, завдана або така, що може бути завдана правопорушенням окремим особам, державі, суспільству, яка вимірюється у кількісному та (або) якісному співвідношенні, виражається у майнових, немайнових та інших наслідках, у результаті чого порушується унормований стан соціальних зв'язків у суспільстві.

- наявність юридичної відповідальності за протиправне діяння. Аналіз вітчизняного законодавства свідчить про те, що не завжди за вказані у законі порушення передбачено юридичну відповідальність (наприклад, ст. 111 Конституції України щодо усунення Президента України з поста в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину). Ще абстрактнішим є таке формулювання: "Особи несуть відповідальність згідно із чинним законодавством". Подібні формулювання часто зустрічаються у законодавстві України.

- караність, або передбачення юридичної відповідальності. Ця ознака слушна лише для публічно-правових правопорушень. Стосовно загальнотеоретичних позицій, доцільно виокремлювати лише обов'язкові і достатні для будь-якого виду правопорушення і ознаки. Перелік обов'язкових ознак не є вичерпним; може бути розширений законом для окремих видів правопорушень. Суперечливим залишається питання, на що саме посягає правопорушення: на об'єктивне чи суб'єктивне право. Щоправда, розкриття протиправності лише через порушення об'єктивних прав, як і через порушення суб'єктивних прав, звужує значення протиправності. Це дає підстави для висновків, що відповідальність обов'язково повинна бути вказана у нормативно-правовому акті, який містить поняття, ознаки конкретного правопорушення. З цією метою необхідно поступово відмовлятися від бланкетних норм.

Отже, правопорушення - це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридичну відповідальність.

Незважаючи на багатоманітність поглядів на сутність правопорушення, всі вони мають спільні характеристики. А саме:

1) будь-яке правопорушення є діянням особи (фізичної або юридичної), що дістає прояв у зовнішній поведінці, яка може бути сприйнята оточенням як дія або бездіяльність.

Внутрішній стан фізичної особи, її думки, переживання або навіть наміри, поки вони не реалізовані у зовнішній поведінці, не є ознакою правопорушення;

2) діяння особи (фізичної або юридичної) є суспільно небезпечним, що дістає прояв у спричиненні шкоди особистим чи суспільним інтересам чи загрозі спричинення такої шкоди;

3) повинна існувати правова норма, яка забороняє те чи інше суспільно небезпечне діяння або вбачає правопорушення у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язань.

Для правопорушень, які здійснюються індивідами - фізичними особами, характерні такі ознаки:

1) діяння має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення залежить від волі і свідомості індивіда - фізичної особи правопорушника;

2) фізична особа повинна усвідомлювати протиправність як свого діяння, так і його наслідків. Діяння, вчинене особою, яка за певних обставин, наприклад, при розумовому розладі, не здатна усвідомлювати протиправність своїх діянь, не може визнаватись правопорушенням. Аспект здатності усвідомлення також передбачає досягнення фізичною особою певного віку, з якого вона може бути притягнена до юридичної відповідальності. В юридичній науці можливість притягнення особи до юридичної відповідальності визначається терміном "деліктоздатність".

Відсутність зазначених вище ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. правопорушення моральний культура правосвідомість

Реалізуючи принцип правової визначеності, в Україні діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, визначаються виключно законами.

Винятком є тільки цивільні правопорушення, які за природою цивільних правовідносин можуть проявлятись у порушенні договірних зобов'язань, умови яких узгоджуються сторонами договору. При цьому засади (принципи) юридичної відповідальності за цивільні правопорушення визначаються також виключно законом.

В правових системах інших країн діяння, які є правопорушеннями, можуть бути зафіксованими у відмінних від закону правових текстах. Наприклад, в країнах мусульманського права це можуть бути релігійні тексти, в країнах, де як джерело права застосовується звичай - текст відповідного звичаю тощо.

Визнання діяння правопорушенням має свої особливості в міжнародному праві, норми якого знаходять свою фіксацію у різноманітних джерелах, основним з яких є міжнародний нормативно-правовий договір.

Проте незважаючи на можливість визнання діяння правопорушенням різними джерелами права, спільними для всіх правопорушень будуть його ознаки, які у своїй сукупності утворюють склад правопорушення.

Склад правопорушення - це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, які характеризують діяння як правопорушення та які є необхідними і достатніми для притягнення до юридичної відповідальності.

Об'єктивні ознаки характеризують об'єкт та об'єктивну сторону, а суб'єктивні ознаки - суб'єкт та суб'єктивну сторону правопорушення.

Об'єкт правопорушення - це суспільні відносини, соціальні цінності, яким заподіюється шкода (або які ставляться під загрозу заподіяння такої шкоди) та які охороняються законом. Розрізняють загальний, родовий та безпосередній об'єкт правопорушення.

У деяких правопорушеннях виділяються предмет правопорушення, тобто матеріальне благо, з приводу якого чиниться правопорушення.

Об'єктивна сторона - це зовнішній прояв суспільно небезпечного або суспільно шкідливого діяння, яке завдає об'єктам правової охорони суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків та яке відбувається за певних умов, у конкретному місці, в певний час та за певної обстановки.

До об'єктивної сторони належать:

* суспільно небезпечне (шкідливе) діяння (дія чи бездіяльність);

* суспільно небезпечні (шкідливі) наслідки;

* необхідний причинний зв'язок між діянням та наслідками (діяння здійснюється раніше, ніж настають наслідки; воно - безпосередня причина цих наслідків; діяння викликає ці наслідки з внутрішньою закономірністю без втручання в нормальний перебіг подій сторонніх сил);

* місце, час, обставини, спосіб, знаряддя, засоби вчинення діяння.

Залежно від того, чи пов'язується закінчення правопорушення з настанням суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків діяння, чи ні, розрізняють:

а) правопорушення з формальним складом, для якого обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є лише суспільно небезпечне (шкідливе) діяння;

б) правопорушення з матеріальним складом, яке вважається закінченим з моменту настання зазначених у нормі суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків.

Суб'єкт правопорушення - це деліктоздатна фізична або юридична особа, яка вчинила правопорушення. Вимоги до суб'єкта правопорушення:

* досягнення особою певного, прямо визначеного у нормах права віку юридичної відповідальності (за різні правопорушення юридична відповідальність настає з різного віку);

* осудність - здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними і розуміти небезпечність вчинюваних дій та їх наслідків у момент скоєння правопорушення.

Суб'єктивна сторона - це психічне ставлення суб'єкта до свого суспільно небезпечного (шкідливого) діяння та його наслідків.

Елементами суб'єктивної сторони правопорушення є:

* вина - психічне ставлення суб'єкта до свого суспільно небезпечного (шкідливого) діяння та його наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел буває двох видів:

а) прямий - суб'єкт усвідомлює суспільно небезпечний (шкідливий) характер свого діяння, передбачає неминучість настання його наслідків (інтелектуальний момент) і бажає їх настання (вольова ознака);

б) непрямий - суб'єкт усвідомлює суспільно небезпечний (шкідливий) характер свого діяння, передбачає реальну можливість настання його наслідків, але байдуже ставиться до них, свідомо допускає їх настання.

Необережна вина також буває двох видів:

а) протиправна самовпевненість - суб'єкт усвідомлює суспільно небезпечний (шкідливий) характер свого діяння, передбачає абстрактну можливість настання його суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків, але легковажно розраховує на їх відвернення;

б) протиправна недбалість - суб'єкт не передбачає будь-яку можливість настання суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків свого діяння, але повинен був та міг їх передбачити;

* мотив - усвідомлене спонукання особи, що викликає в ній намір учинити суспільно небезпечне (шкідливе) діяння (ревнощі, помста, користь);

* мета - бажання особи досягти певних шкідливих наслідків.

Склад правопорушення, ознаки якого конкретно передбачені відповідною нормою права, є єдиною та головною підставою до юридичної відповідальності.

Склад найбільш суспільно небезпечних видів правопорушень, насамперед кримінальних, фіксується в законах. Наявність чи відсутність в діянні складу правопорушення прямо впливає на можливість притягнення або непритягнення особи до відповідальності.

Елементи складу правопорушень характеризуються таким чином.

Об'єкт правопорушення - це охоронювані правом суспільні відносини, яким при здійсненні правопорушення заподіюється певна шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди.

Інакше кажучи, об'єкт правопорушення можна охарактеризувати як певну цінність (життя, здоров'я, майно тощо), якій тією чи іншою мірою завдається шкода.

Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, які характеризують зовнішню сторону складу правопорушення. Тобто ознак, що характеризують умови здійснення правопорушення та яким чином воно проявилося у поведінці особи.

Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони є: наявність суспільно небезпечного діяння, наявність негативних наслідків діяння та причин- но-наслідковий зв'язок між діянням і наслідками.

Факультативними ознаками об'єктивної сторони правопорушень, тобто ознаками, які властиві не всім складам правопорушень, є: місце, час, обставини, спосіб, знаряддя здійснення діяння.

Суб'єкт правопорушення - це деліктоздатна особа (фізична, юридична), що скоїла правопорушення. Як вже було зазначено вище, де- ліктоздатність фізичної особи пов'язується з віком та станом здоров'я.

Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічний стан особи в момент здійснення правопорушення. У структурі суб'єктивної сторони розрізняють: вину, мотив, мету, емоційну складову. Вина, тобто певне психічне ставлення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечних або шкідливих наслідків, є обов'язковою озна-кою суб'єктивної сторони правопорушень, які здійснюються фізичними особами. Без доведення вини особа не може бути притягнена до юридичної відповідальності, відповідно, її діяння не буде вважатися правопорушенням.

Слід зазначити, що діяння, яке спричинило шкоду охоронюваним законом правам та інтересам без наявності вини суб'єкта, в результаті перебігу обставин (казусу), може бути кваліфіковане як різновид протиправної поведінки - об'єктивно протиправне діяння. За таке діяння особа не несе юридичної відповідальності, але на неї може бути покладено обов'язок із відшкодування заподіяної шкоди. Наприклад, відшкодувати шкоду потерпілому, яка виникла в результаті неконтро- льованого впливу джерела підвищеної небезпеки, яким володіє ця особа. Об'єктивна протиправність має місце також тоді, коли діяння, хоча і містить всі ознаки складу правопорушення, але здійснена неде- ліктоздатною або неосудною особою. У такому випадку на батьків або осіб, які їх замінюють, може бути покладено обов'язок із відшкодування шкоди, яка виникла у результаті діяння неделіктоздатної особи, а до неосудної особи можуть бути застосовані заходи примусового медичного характеру.

Крім того, слід зауважити, що у випадку здійснення правопорушення юридичною особою, суб'єктивна сторона не встановлюється, а презю- мується, оскільки в основі будь-якого діяння юридичної особи є відповідні дії або бездіяльність фізичних осіб, які пов'язані з юридичною особою трудовими або корпоративними відносинами, встановити ступінь вини яких за те чи інше правопорушення юридичної особи з достатньою достовірністю практично неможливо.

Прийнято розрізняти такі форми вини, як умисел і необережність. Умисел буває прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає настання суспільно небезпечних його наслідків та бажає їх настання. При непрямому умислі особа також усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, але свідомо допускає ці наслідки або ставиться до них байдуже. Своєю чергою, необережність поділяють на самовпевненість та недбалість. При самовпевненості особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння та легковажно розраховує на їхнє запобігання, а при недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна і могла їх передбачати.

При непрямому умислі особа також усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, але свідомо допускає ці наслідки або ставиться до них байдуже.

Своєю чергою, необережність поділяють на самовпевненість та недбалість. При самовпевненості особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння та легковажно розраховує на їхнє запобігання, а при недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна і могла їх передбачати.

1.3 Види правопорушень

Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Але, на відміну від правомірної, протиправна поведінка є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля.

Правопорушення - це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридичну відповідальність.

Ознаки правопорушення:

* це завжди діяння (дія або бездіяльність), тобто фактичне протиправне діяння чи протиправне нездійснення регламентованої законом поведінки;

* суспільно небезпечне (шкідливе) діяння. Це діяння здатне здійснити такі зміни у функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства (порушення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, завдання матеріальної чи моральної шкоди та ін.);

* протиправне діяння, тобто порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах;

* винне діяння, яке відображає внутрішнє негативне ставлення суб'єкта до інтересів людей та суспільства, що виявляється у формі умислу або необережності. Про винність кажуть тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила всупереч праву;

* свідомо-вольове діяння, що залежить від волі та свідомості суб'єкта, перебуває під його контролем, тобто діяння деліктоздатної особи. Для цього потрібно, щоб суб'єкт правопорушення досяг певного віку, визначеного законом, розумів свої дії та був здатний ними керувати;

* кримінальне діяння, яке виявляється в тому, що за вчинення правопорушення повинна бути передбачена юридична відповідальність.

Класифікувати правопорушення можна за такими критеріями:

1. За ступенем суспільної небезпеки: злочини (передбачені кримінальним законодавством суспільно небезпечні діяння) та проступки (передбачені законодавством суспільно шкідливі діяння (адміністративні, цивільні, дисциплінарні, конституційні)).

2. За сферами суспільного життя: в економіці, політиці, соціально-побутовій сфері та ін.

3. За формами вини: скоєні з умислом та скоєні з необережності.

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості): проступок - відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності та злочини- відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності.

Проступки-делікти (лат. delictum - проступок) - це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

Конституційні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом.

Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом - порушення митних правил: недоставлення в митницютоварів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Новим видом правопорушення є податкові проступки - суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

-- договірні правопорушення - пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

-- позадоговірні правопорушення - пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій - рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин - це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Правопорушення за сферами громадського життя: у сфері соціально-економічних відносин; у суспільно-політичній сфері; у сфері побуту і дозвілля

Правопорушення за колом осіб: особисті та групові (колективні).

Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення.

Міжнародні правопорушення - це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.

Міжнародні правопорушення: міжнародні делікти (проступки) (наприклад, порушення торгових зобов'язань) та міжнародні злочини (наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.)

У кожному із видів правопорушень можливі:

- рецидив - вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;

- повторність - вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.

Правопорушення класифікуються за двома головними ознаками: за галузями права і ступенем суспільної небезпеки.

За галузями права правопорушення прийнято поділяти на кримінальні, адміністративні, цивільні та дисциплінарні.

Але цей перелік не є вичерпним. Правопорушення можуть мати місце й в інших галузях права, якщо їх ознаки зафіксовані у відповідній правовій нормі. Так, правопорушення можуть відбуватися і у сфері регулювання конституційного, податкового, господарського права, галузях міжнародного права тощо.

За ступенем суспільної небезпечності правопорушення поділяються на кримінальні - злочини та кримінальні проступки, а також інші проступки, які можуть бути адміністративними, цивільними або дисциплінарними.

Злочином та кримінальним проступком визнається передбачене законом винне, суспільно небезпечне діяння, що посягає на особистість, права і свободи громадян, правопорядок, економічну систему, власність, державне управління та інші значущі суспільні відносини.

Проступки в інших галузях права також є суспільно небезпечними діяннями. Проте їхній негативний вплив менш значний порівняно зі злочинами. Об'єктами правопорушень - проступків є адміністративні, майнові, трудові та інші суспільні відносини, врегульовані правом, порушення яких не завдає значної шкоди суспільству.

Так, адміністративним проступком визнається протиправне винне діяння, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, порядок управління, за яке передбачена адміністративна відповідальність. Найпоширенішими адміністративними проступками є порушення правил дорожнього руху, порушення правил полювання та рибальства, протипожежних правил тощо.

Цивільні проступки, або як їх ще називають "цивільно-правові делікти", здійснюються у сфері цивільного обігу, тобто у сфері майнових та особистих немайнових відносин, які характеризуються рівністю, автономією та майновою самостійністю їх учасників.

Більшість цивільних правопорушень полягає у невиконанні або неналежному чи несвоєчасному виконанні зобов'язань, заподіянні майнової, моральної шкоди тощо.

Дисциплінарний проступок порушує трудову, службову, навчальну, військову дисципліну, яка регламентована відомчими (локальними) та іншими нормативними актами та завдає шкоди нормальному функціонуванню господарюючих суб'єктів, навчальних та інших установ, організацій та підприємств.

Найпоширенішими дисциплінарними проступками є прогул, запізнення на роботу, невиконання наказів керівництва, порушення вимог військових та інших статутів тощо.

Як вже було зазначено вище, класифікація можливих правопорушень і, відповідно, проступків не вичерпується межами кримінальних, адміністративних, цивільних, дисциплінарних правовідносин. Правопорушення можуть мати місце і в інших сферах, які врегульовані правом. Яскравим прикладом цього є порушення норм міжнародного права, за яке порушник, зокрема держава, яка заподіяла шкоду відносинам, охоронюваним міжнародним правом, може понести юридичну відповідальність у вигляді покладення на неї різноманітних санкцій з боку міжнародного співтовариства.

Що стосується причин виникнення правопорушень, то вони цікавили людство з часів, коли люди стали усвідомлювати сам факт порушення кимось своїх прав. Однак донині однозначної відповіді на те, що саме змушує особу порушувати загальнообов'язкові правила поведінки, немає. Юридична наука кримінологія, предметом якої, крім іншого, є вивчення причин та умов злочинності, досліджує як окремо, так і у сукупності цілий ряд обставин, що зумовлюють злочинність як свій наслідок. Зокрема такі як: економічні, соціальні, біологічні, ідеологічні, психологічні, правові, організаційно-управлінські та інші.

Всі ці обставини, залежно від співвідношення якісних і кількісних характеристик, лежать в основі численних теорій (концепцій) про причини правопорушення. На сьогодні ці теорії умовно можна поділити на дві основні групи: соціальні та біосоціальні.

В основі пояснення причин правопорушення у соціальних теоріях - вплив на особу різних факторів, які містяться у соціумі, що оточує людину.

Наприклад, теорія науково-технічної революції пояснює причини правопорушень змінами у традиційному житті людей, що викликані індустріалізацією, урбанізацією, міграцією тощо. І як наслідок порушення усталених зв'язків відбувається відчуження і знеособлення людини, придушення її індивідуальності, що в свою чергу підвищує агресивність, егоїзм, індивідуалізм та емоційну нестриманість.

Інші дослідники вбачають причини правопорушення у формуванні особи правопорушника в процесі його контактів у мікрогрупах: сім'ї, вулиці, неформальному об'єднанні тощо. Залежно від домінування у таких групах антигромадських поглядів, установок і пропозицій особа може сформуватися як правопорушник.

Теорія соціальної дезорганізації пояснює правопорушення різним рівнем багатства і бідності людей, соціальною нерівністю, важкими побутовими умовами життя, відсутністю законних умов досягнення благ, цінностей, які декларуються суспільством як мета, сенс життя. Інакше кажучи, людина не бачить можливості виправити своє матеріальне, соціальне становище, яке вона вважає несправедливим, іншим шляхом, ніж скоюючи правопорушення. Нерозвинута духовна та ідеологічна сфера життя суспільства лише стимулює це, формуючи криміногенні соціально-психологічні фактори, такі як: правовий нігілізм, етнічну або релігійну нетерпимість, наркозалежність, формування кримінальної субкультури тощо.

Крім того, неефективність роботи правоохоронних органів держави, відсутність реальних заходів із профілактики правопорушень, корупція в правоохоронній сфері, яка дає можливість уникнути покарання, також може бути стимулом для діяльності потенційного правопорушника.

Біосоціальні теорії правопорушень ставлять акцент не на фактори, які оточують людину, а безпосередньо на особу, її біологію та свідомість. До таких теорій відносять:

* психоаналітичні теорії;

* спадкові теорії;

* теорії конституціональної схильності тощо.

Окремо слід звернути увагу на причини правопорушень у сфері міжнародних відносин. Хоча формально порушником міжнародного права може виступати держава, в основі її дії завжди будуть рішення, які приймаються вищими посадовими особами такої держави. Як правило, в основі цих рішень - нігілістичне ставлення правителів до норм міжнародного права, спроба зміцнення або узурпації власної влади в середині країни, намагання поширити свій вплив на території інших держав.

Відсутність одностайності в пошуку причин правопорушення, наявність різноманітних теоретичних підходів до їх пояснення лише підкреслює факт того, що правопорушення є явищем соціальним, яке супроводжує всю історію людства, тобто є однією з ознак його функціонування. Крім того, слід наголосити, що виокремити якусь одну, універсальну причину того чи іншого правопорушення, мабуть, неможливо. На практиці більшість із причин спрацьовує у комплексі, формуючись достатньо тривалий час. Розуміння цих причин, механізмів їх формування та впливу на поведінку людини дає можливість протидіяти, викривати правопорушення, а також перешкоджати їх появі.

Незважаючи на те, що будь-які правопорушення у момент вчинення є шкідливим "діянням", за певних обставин вони можуть спонукати до позитивної еволюції суспільства. Йдеться про ті випадки, коли правопорушення або їх критичний рівень в тій чи іншій сфері стимулюють суспільство до активного розвитку шляхів подолання причин правопорушень. Суспільство змушене модифікувати своє законодавство, проводити реформи, зокрема у сферах економіки, освіти, культури, вдосконалювати методи здійснення правоохоронної діяльності тощо. Більше того, порушення законів може свідчити про застарілість тих з них, які порушуються, відсталість норм від реального життя, що в свою чергу спонукає до змін у законодавстві, приведення його у відповідність до дійсних потреб людини та суспільства.



Розділ 2. Теоретичне розуміння причин правопорушень

2.1 Загальнотеоретична характеристика причин правопорушень

Виясненням причин правопорушень займались давно, ще з часів Арістотеля і Платона. Більш детально почали вивчати причини правопорушень в XIX-ХХ століттях, що було обумовлено великим ростом правопорушень, збільшенням населення, розвитком капіталізму та іншими причинами. Наука нараховує декілька десятків найбільш розповсюджених теорій причин правопорушень. Всі концепції про причини правопорушень можна поділити на дві основні групи: соціологічні і біосоціологічні. Перші характерні для американської і англійської науки; другі - для європейської і латино-американської науки.

2.1.1 Причини правопорушень

Для зменшення кількості правопорушень необхідно усунути причини і умови, які породжують шкідливі і небезпечні для суспільства діяння.

Причини правопорушень - це об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на особу, спонукаючи її до вчинення правопорушення.

Будь-які правопорушення є закономірним наслідком розвитку суспільства. Суперечності та конфлікти між людьми та соціальними групами, які є нескінченними у будь-якому суспільстві, завжди здатні зумовлювати різні посягання на громадський та державний порядок. Отже, причини правопорушень -- це перш за все соціальні явища різного рівня, що призводять до їх вчинення на масовому, груповому та індивідуальному рівнях у будь-якій відносно самостійній сфері суспільства

2.1.2 Соціологічні теорії причин правопорушень

Питання про соціальну природу і причини правопорушень досить складне і відповісти на нього однозначно неможливо, оскільки в правознавстві існує багато концепцій про причини правопорушень. Вивченням причин і умов вчинення правопорушень займається кримінологія. Вона вивчає, в першу чергу, причини злочинності, інші правопорушення вчиняються окремими галузями права, в тому числі адміністративним, трудовим і цивільним.

Серед причин і умов ивникнення правопорушень виділяють об"єктивні і суб"єктивні причини. Об"ктивними причинами виступають конкретні протиріччя і суспільному бутті, в економічних, політичних і соціальних відносинах людей. До суб"єктивних причин правопорушень відносять деформації в правосвідомості, в потребах, мотивах, позиціях, в низькому рівні моральної і правової культури.

Щоб розглядати питання про причини і умови вчинення правопорушень і злочинів, потрібно вияснити поняття причини і умови. Діалектичний матеріалізм визначає причинність як об"єктивний, загальний, генетичний зв"язок між явищами. Процес причинності послідовно розвивається в часі, і причина в часі, і причина в часі завжди попереджує наслідок.

Причинність полягає в переносі матерії, енергії, інформації від причини до наслідків. Передача інформації - типова властивість причинності в сфері суспільних відносин. Інформація про різні людські проступки, про правила поведінки, систему цінностей, про дійсність засвоюється особами через різні джерела і канали інформації і формує світогляд і психологію суспільства і соціальних груп.

Причина - наслідок - безкінечна низка (ланцюг) причинності. У останньої причини є її друга причина, а в наслідку - його наслідок останній, другий, перший і т.п. Взаємозв"язок "причина - наслідок" залежить від умов - сукупності явищ, обставин, які утворюють його середовище, супроводжують і забезпечують певний його розвиток. Місце причин і умов в механізмі причинності різне: причина породжує наслідок, умови цьому допомагають (сприяють), але мова завжди йде про сумісну їх дію, як необхідний зв"язок елементів єдиної системи. Комплекси причин і умов, сумісна дія яких визиває наслідки - злочин і злочинність, - називаються детермінантами.

Причини і умови злочинності - це система негативних для відповідної суспільно-економічної формації соціальних явищ, детермінуючих злочинність як свій наслідок. Причини і умови злочинності по походженню і по суті соціальні. Вони завжди включені в систему соціальних протиріч суспільства. Причини і умови конкретних злочинів виступають первинним елементом криміногенної системи.