Сутність правопорушення в системі нормативного регулювання

Поняття правопорушення, його ознаки, причини і види. Види правопорушень за ступенем суспільної шкідливості: проступок і злочин. Характеристика міжнародних правопорушень. Склад правопорушення та характеристика його елементів згідно законодавства України.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 25.02.2011
Размер файла 35,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1 Поняття правопорушення, його ознаки і види

2 Склад правопорушення та характеристика його елементів

Висновки

Використана література

Вступ

Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами - громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упорядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої та судової влади, активної) здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального) і правового порядку.

Держава об'єктивно зацікавлена: в правовому забезпеченні власної діяльності - виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством держава не сприймає хаосу і сваволі. Правопорядок - це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність - це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом. Таким чином, правопорядок як державно-правове явище служить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави.

Питання правопорушення розглянуто у працях Гринюка Р.Ф., Дзери О.В., Мірошниченко О.Ю., Скакуна О.Ф., Сухонос В.В., Субботіна В.М., Кравчука М.В., Опришко В.Ф., Тодорова І.Я.., Трегубова Е., Рабиновича П.М, Шкляр В. І. та ін.

Об'єктом дослідження є теорія держави і права.

Предметом дослідження є сутність правопорушення в системі нормативного регулювання.

Метою роботи є дослідження основних ознак та видів правопорушення в системі нормативного регулювання. Відповідно до поставленої мети в роботі вирішуються наступні завдання:

- дослідження поняття “правопорушення” та розкриття його ознак;

- визначення основних видів правопорушення;

- дослідження складу правопорушень.

Інформаційну базу дослідження становлять: Конституція України, монографії вітчизняних науковців, статті із періодичних видань та збірників наукових праць.

Структура роботи. Дана робота складається із вступу, основної частини, висновків та використаної літератури.

1 Поняття правопорушення, його ознаки і види

Правопорушення, або протиправна поведінка, як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка належить до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість виявляється у тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини та суспільства. На відміну від юридичних фактів-події, юридичні факти-правопорушень є діями, тобто характеризуються свідомовольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб'єктами.

Шкідливість юридичних фактів-правопорушень визначається кількістю суспільних зв'язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. При цьому можливі ти варіанти:

- одне правопорушення негативно впливає на велику кількість зв'язків між людьми;

- правопорушення вносить незначні зміни у спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства;

- правопорушення заподіює не відновлювальні збитки суспільству чи людині.

Отже, правопорушення - це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

- має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

- є суспільно шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) - основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний - у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;

- виражається в поведінці - протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

- має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

- є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина - це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

- є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду (Таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 - Види правопорушень за ступенем суспільної шкідливості

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості)

Проступок

Злочини

- відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності

- відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності

правопорушення проступок злочин

Проступки-делікти (лат. delictum - проступок) - це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути:

- конституційні;

- дисциплінарні;

- адміністративні;

- матеріальні;

- цивільно-правові.

Конституційні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом - порушення митних правил; недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Новим видом правопорушення є податкові проступки - суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

- договірні правопорушення - пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

- позадоговірні правопорушення - пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій - рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин - це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Правопорушення за сферами громадського життя бувають:

- у сфері соціально-економічних відносин;

- у суспільно-політичній сфері;

- у сфері побуту і дозвілля.

Правопорушення за колом осіб розрізняють на:

- особисті;

- групові (колективні).

Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення. Міжнародні правопорушення - це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2 - Міжнародні правопорушення

Міжнародні правопорушення

міжнародні делікти (проступки)

міжнародні злочини

(наприклад, порушення торгових зобов'язань)

(наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.)

У кожному із видів правопорушень можливі:

- рецидив - вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;

- повторність - вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення. Їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.

При цьому причинами правопорушень є:

- фактори суб'єктивного характеру - низький рівень правової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, криміналізація економіки, що продовжується, збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони);

- конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, хиткість соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства;

- недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, слабка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, рівне ставлення до всіх видів власності вимагає вживання рівних заходів їхнього захисту).

При цьому, правопорушення надзвичайно різноманітні як по видах, так і по тяжкості наслідків, мотивах здійснення і т.д. Разом з тим вони мають загальні ознаки, що дає можливість досліджувати не тільки окремі види правопорушень, але і всю їх сукупність, вивчати причини їх здійснення і боротися з ними. Проте існує тільки одна наука, що вивчає самий суспільно-небезпечний вид правопорушень, злочину: кримінологія. Що ж до аналізу всієї сукупності правопорушень в суспільстві, то немає не тільки спеціальної науки (хоча є окремі роботи), але і терміну, що позначає цю сукупність, подібного поняттю “злочинність”, позначаючого сукупність злочинів, що скоєні в даному суспільстві. Пропонуються терміни “делікатність”, “правопорушність”, “сукупність правопорушень”, але жоден з них в літературі поки не затвердився. Тому слід мати на увазі, що коли ми говоримо про причини правопорушень і способи боротьби з ними, ми користуємося переважно даними кримінології.

Однією з характеристик суспільства є правопорушність Якщо правопорушення - це соціальне значущий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність - соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу або регресу виробництва і обумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (розузгодження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб “зрівняти” своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність в її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання правопорушності в необхідних рамках є юридична відповідальність.

2 Склад правопорушення та характеристика його елементів

Правопорушення є діями, що суперечать нормам права. Протиправність правопорушення виражається в тому, що громадянин, інша особа порушує яку-небудь діючу норму права, діє всупереч її розпорядженням і тим самим протиставляє свою власну волю волі держави, вступає з ним в конфлікт.

Особливість конфлікту громадян, або інших осіб з державою, який виявляється у формі правопорушень, полягає в тому, що суб'єкти діють протиправно, всупереч нормам права, що забороняють відповідну поведінку або що зобов'язав до активних дій. Оскільки кожна норма права закріплює не тільки обов'язки, але і права, те всяке порушення норми права є посяганнями на права інших осіб і, отже, є соціально-шкідливим, небезпечним.

Проте не всяке спричинення шкоди іншій особі є правопорушенням. Законодавством допускаються ситуації, в яких подібні дії признаються правомірними. Це, наприклад, спричинення шкоди в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, з відома потерпілого, при виконанні професійних обов'язків, у випадках виробничого ризику, затримання особи, що вчинила злочин, виконання законного наказу керівника по роботі, службі.

Таким чином, необхідною ознакою правопорушення є протиправність. Діяння, яке не порушує яких-небудь норм права, може бути аморальним, порушенням норм суспільних організацій, але не правопорушенням.

Якщо будь-яке правопорушення є протиправним діянням, то не будь-яка протиправна дія неодмінно є правопорушенням. Наприклад, кримінальне законодавство звільняє від відповідальності осіб, які вчинили злочинні діяння під фізичним примушенням. Для визнання протиправного діяння правопорушенням необхідно, щоб воно було винне.

Вина розуміється як психічне відношення правопорушника до скоєного діяння і виражається, перш за все, в тому, що він усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння або не усвідомлює, хоча міг і повинен був усвідомлювати. Усвідомлення суспільної небезпеки діяння може виходити з різних обставин і, перш за все із знань про наявність норми, що забороняє подібні дії.

Цілком можливі ситуації, коли правопорушник не знав про наявність відповідної заборони в чинному законодавстві. Проте ця обставина не звільняє від відповідальності за вчинене правопорушення. В праві існує презумпція знання закону. Ще з часів Стародавнього Рима діє принцип, згідно якому не можна відговорюватися незнанням закону. В сучасних умовах держава і його органи публікують всі нормативно-правові акти, що зачіпають права і інтереси громадян і інших осіб. Отже, кожний повинен поклопотатися про знання норм, регулюючих відносини, в які він вступив або має намір вступити.

Суспільну небезпеку більшої частини дій можна усвідомлювати і без знання конкретних норм права, керуючись логікою відносин і прагненням не порушувати інтересів інших осіб. Релігійна і моральна заповідь - не бажай іншому того, чого не бажаєш собі - чітко орієнтує будь-яку особу, які його дії можуть бути суспільно-небезпечними, заподіяти шкоду іншим людям.

Дієздатна людина, вступаючи в правовідносини, керується так званим здоровим глуздом, заснованим на власному досвіді, загальних і професійних знаннях. Здорового глузду цілком достатньо, щоб правильно передбачати результати своїх дій, як позитивні, так і негативні, і свідомо вибрати відповідний варіант поведінки, сформувавши добру або злу волю. Умінням передбачати результати своїх дій, продумати їх варіанти і здійснити усвідомлений вибір людина відрізняється від тварин. Останні, діючи на основі інстинктів, без розуміння, не можуть виступати суб'єктами правопорушення навіть у випадках, коли вони заподіюють шкоду майну або здоров'ю людини.

Сучасне законодавство послідовно виходить з принципу, що тільки людина, що володіє вільною волею і здатний передбачати результати своїх дій, може нести відповідальність за свої протиправні діяння, вчинені їм винне.

Здатність людини бути суб'єктом правопорушення називається правосуб'єктність. Не всі люди володіють нею. Є дві підстави, по яких люди можуть признаватися недієздатними - вік і психічне захворювання.

За законодавством України особи, що досягли шістнадцятилітнього віку, несуть кримінальну і адміністративну відповідальність в повному об'ємі, тобто за всі склади злочинів і адміністративних вчинків . За деякі склади злочинів відповідальність наступає з 14 років. В той же час Кримінальний кодекс України надає право суду звільняти від кримінальної відповідальності неповнолітніх осіб, які унаслідок відставання в психічному розвитку, не пов'язаному з психічним розладом, під час здійснення злочину не могли повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку свого діяння. Деліктоздатність неповнолітніх в решті галузей права виникає одночасно з настанням правоздатності.

Питання про можливість особи, страждаючої психічними захворюваннями, нести відповідальність за досконалі протиправні діяння, розв'язується судом на підставі висновку психологічної експертизи. Особа, визнана судом недієздатним, не може нести відповідальності за цивільно-правову і адміністративну провину. Воно звільняється від кримінальної відповідальності, якщо не могло усвідомлювати фактичного характеру і суспільної небезпеки своїх дій або керувати ними унаслідок хронічного психічного розладу, недоумства іншого хворобливого полягання психіки.

З урахуванням висловленого можна зробити висновок про те, що правопорушення є винним протиправним діянням деліктоздатної особи.

Структура (склад) правопорушення.

Склад правопорушення - це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Отже, правопорушення має складну будову, структуру. Воно складається з чотирьох елементів (рисунок 2.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.1 - Склад правопорушення

За відсутності хоча б одного з них діяння міняє свою якість і може бути чим завгодно, але не правопорушенням. Це положення є загальновизнаним в юридичній літературі.

Правопорушення являє собою зовнішній вираз вільної волі правопорушника, охочого задовольняти свої інтереси і потреби шляхом порушення діючого права і, відповідно, інтересів інших осіб, що охороняються їм. Правопорушення, як і будь-який акт усвідомленої людської поведінки, є єдиним. Кожний з названих чотирьох елементів структури правопорушення має самостійне значення лише як елемент правопорушення і зовні нього сам по собі не існує.

Суб'єктом правопорушення, як вже мовилося раніше, виступають деліктоздатні громадяни, посадовці, а також колективні утворення. Господарські організації, установи і суспільні об'єднання можуть бути суб'єктами цивільно-правових порушень, але в окремих випадках несуть відповідальність за скоєну адміністративну провину. В Україні названі суб'єкти не признаються суб'єктами злочинів, хоча в інших країнах, і зокрема, в США, можуть виступати і в цій якості.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного - фізичні і юридичні особи, адміністративного - переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Наприклад, у ст. 452 ЦК України закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Суб'єктивну сторону правопорушення утворює психічне відношення правопорушника до вчиненого їм протиправного діяння. Для визнання протиправного діяння правопорушенням, як вже мовилося раніше, необхідна наявність вини, тобто усвідомлення суб'єктом суспільної небезпеки свого діяння. Вина характеризує також психічне відношення суб'єкта до очікуваних результатів і наслідків протиправного діяння і виражається в двох формах - умисел або необережність.

Умисел характеризує крайню форму негативного відношення правопорушника до суспільства, держави, прав інших осіб. Намір виявляється в тому, що особа не тільки усвідомлює протиправність свого діяння і можливість настання в результаті нього суспільно небезпечних, шкідливих наслідків, але і бажає (прямий умисел) або свідомо допускає (непрямий умисел) можливість настання цих наслідків.

Значна частина правопорушень може скоюватися тільки умисне. Наприклад, не можна здійснити з необережності, грабіж, розбій або згвалтування. Проте є і правопорушення, скоювані без цілей заподіяти кому-небудь шкоду. Особа діє так, що заподіює його всупереч своїм бажанням і волі. Така вина правопорушника називається необережністю. При цьому виділяють дві форми необережності: недбалість і самовпевненість.

При недбалості особа не віддає собі звіту в протиправності свого діяння, не передбачає його наслідків, хоча могла і повинна було їх передбачати (скажімо, робітник скидає вниз з будівлі, що будується, залишки будівельних матеріалів і тим самим заподіює каліцтво перехожому).

При самовпевненості (легковажності) особа усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його шкоду і небезпечний результат, але без достатніх для того підстав самовпевнено розраховує на їх запобігання (наприклад, водій автомашини на слизькій дорозі значно перевищує швидкість).

У цивільному праві допускається можливість залучення до відповідальності і без вини. В такому порядку відшкодовують шкоду юридичні особи і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих: використовування транспортних засобів, механізмів, електричної енергії високої напруги, вибухових речовин, сильнодіючих отрут, здійсненням будівельної і іншої пов'язаної з нею діяльності і ін. Проте, відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки за випадок, незалежно від його вини, не коливає загального принципу вини як необхідного елементу цивільного правопорушення. Бо підставою відшкодування шкоди власником джерела підвищеної небезпеки за випадок виступає не правопорушення, а інші юридичні факти.

Слід враховувати, що вина не вичерпує всього змісту психічного відношення правопорушника до протиправного діяння і його результатів. Законодавець нерідко називає і інші психічні явища як суб'єктивна сторона правопорушення. Так, в Кримінальному кодексі називаються мотиви злочину (користь, особиста зацікавленість), цілі злочину (усунення з ринку інших суб'єктів економічної діяльності, надання впливу на результати конкурсів або змагань), емоції, що спонукали до здійснення злочину. Названі і інші аспекти психічного полягання правопорушника враховуються при кваліфікації правопорушення, при визначенні міри покарання. Проте для визнання протиправного діяння правопорушенням необхідне встановлення тільки вини.

Реалізація волі правопорушника за допомогою здійснення ним конкретних дій приводить до певних змін в реальній дійсності. Тому необхідним елементом правопорушення є об'єкт, тобто соціальна сфера, яка випробовує негативну дію протиправних діянь. Такою сферою в теорії права признаються суспільні відносини. Об'єкт правопорушення, таким чином, означає сферу суспільних відносин, врегульованих нормами права.

При здійсненні правопорушень суспільні відносини, які передбачаються нормами права, не виникають. Навпаки, в суспільстві виникають відносини, які суперечать волі законодавця, інтересам особи, суспільства і держави і створюють в суспільстві атмосферу недовіри до права, утрудняють реалізацію прав і свобод громадян, дестабілізують правопорядок.

Як об'єкт правопорушення не можуть виступати тварини, речі або інші блага. Вони є об'єктом іншого правового явища - правовідносин. Їх учасники вступають в правові зв'язки для задоволення своїх інтересів в певних моральних і духовних благах.

Правопорушення також може скоюватися в цілях задоволення потреб правопорушника в матеріальному або духовному благу. Проте такі дії, здійснювані всупереч діючому праву, не породжують тих результатів, яких прагне правопорушник. Незаконними діями не можна придбати право власності на річ або тварину. Правопорушник володіє ними неправомірно, оскільки порушив право власника і засновані на цьому праві абсолютні правовідносини. Тому об'єктом протиправних дій признаються суспільні відносини, що охороняються правом, а не самі речі, тваринні і інші блага, з приводу яких люди вступають у конкретні відносини.

Шкідливу дію на об'єкт правовідношення надають дії правопорушника, які складають четвертий елемент правопорушення - його об'єктивну сторону.

Протиправна дія як акт вольової поведінки деліктоздатної особи може виражатися у формі активної дії (грабіж, вихід на роботу в нетверезому стані, порушення правил дорожнього руху) або ж бездіяльності (халатність, невихід на роботу, втрата паспорта). Бездіяльність вважається протиправною у випадках, коли обов'язок активної дії витікає з договору, з попередніх дій особи, з професійного або службового обов'язку.

Протиправне діяння в абсолютній більшості випадків є актом самого правопорушника. Проте в украй окремих випадках воно може бути вчинено діями інших осіб. Злочини, вчинені під фізичним примушенням, розглядаються як дії самого злочинця. Особа, що діяла під примусом, виступає як знаряддя злочину, а не його суб'єкта.

Протиправні діяння завжди розуміються як виражені в зовні які-небудь акти поведінки людини. Внутрішній світ, його думки, відчуття, переживання, що не виявилися в конкретній поведінці, для держави не існують. Об'єктивна сторона правопорушень може складатися тільки з протиправних дій.

Проте для визнання ряду правопорушень крім протиправності діяння потрібна наявність матеріальної або моральної шкоди, або спричинення шкоди здоров'ю людини, навколишній природі, тваринному або рослинному світу.

У кожному правопорушенні, де потрібне настання шкоди, необхідна також наявність причинного зв'язку між протиправним діянням і шкодою, що наступила. Такий зв'язок означає, що шкідливі наслідки з об'єктивною необхідністю породжені саме даним діянням, а не якимись його віддаленими наслідками.

Санкція, як і норма права в цілому, є результатом правотворчої діяльності державного органу, тоді як правопорушення - акт діяльності громадянина і інших осіб. Безперечно, без відповідної норми права і її санкцій, правопорушення не може існувати, але ця обставина не означає того, що в конкретне діяння людини або організації потрібно включати щось чуже, не властиве йому, що стоїть над ним. Інакше порушується один з основних принципів наукового пізнання, вимагаючий розглядати предмети і явища такими, якими вони існують реально, без приписування не властивих їм якостей і елементів.

Висновки

Отже, питання про соціальну природу і причини правопорушень досить складне і відповісти на нього однозначно неможливо, оскільки в правознавстві існує багато концепцій про причини правопорушень. Вивченням причин і умов вчинення правопорушень займається кримінологія. Вона вивчає, в першу чергу, причини злочинності, інші правопорушення вивчаються окремими галузями права, в тому числі адміністративним, трудовим і цивільним. Аналізу причин і умов вчинення проступків у нас, на жаль, майже немає в науковій літературі.

Серед причин і умов вчинення правопорушень виділяють об'єктивні і суб'єктивні причини. Об'єктивними причинами виступають конкретні протиріччя в суспільному бутті, в економічних, політичних і соціальних відносинах людей. До суб'єктивних причин правопорушень відносять деформації в правосвідомості, в потребах, мотивах, позиціях, в низькому рівні моральної і правової культури.

Тобто головне в неправомірній поведінці - те, що вона суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює або здатне заподіювати шкоду правам і інтересам громадян, колективів і суспільства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку суспільства. Правопорушення розрізняють по своїй спрямованості, по вірогідності настання шкідливих наслідків і їх тяжкості, по характеру мотивів, що викликали їх, по цілях правопорушень і т.д. Не дивлячись на всі ці відмінності, правопорушення складають одну групу явищ в соціальному і правовому відносинах, оскільки володіють єдиною сутністю і схожими юридичними ознаками.

При цьому, на відміну від правомірних дій, які можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і витікати в загальній формі з “духу закону”, протиправні дії повинні бути чітко сформульовані діючими правовими нормами. З огляду на цей факт правопорушення поділяють на злочини та проступки (провини).

Разом з тим, загальне поняття складу провини має вельми важливе теоретичне і практичне значення в юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ. Воно є необхідним ступенем в процесі пізнання конкретних складів провини, теоретичною основою для розкриття їх змісту і правильного вживання на практиці законодавства про правопорушення.

Для протидії суспільно небезпечним наслідкам та відновлення порушених прав (відшкодування збитків) існує юридична відповідальність.

Виходячи з цього, відповідальність за правопорушення має настати неминуче, “невблаганно”. У протилежному разі у правопорушника, можливо, і у громадськості, формується уявлення про безвідповідальність, ослаблюються, “нейтралізуються” внутрішні сили, мотиви, що утримують від неправомірних дій.

Розрахунок правопорушника на те, що його проступок залишиться нерозкритим, а якщо і виявиться, то йому якось “минеться”, оскільки відповідати буде хтось інший, - глибока помилка. І розплачуватися за неї доводиться надто дорого. І все ж більшість людей дотримуються вимог закону не через страх перед покаранням, а тому, що законодавство відповідає як потребам суспільства, так і їхнім особистим інтересам, воно є справедливим і необхідним.

Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що кожна людина, яка порушила своїми діями закон, не повинна уникнути, ухилитися від невигідних, небажаних, неприємних для неї заходів, що застосовуються примусово уповноваженими на це органами, особами. Невідворотність відповідальності як неминучість реагування, “відповіді” держави на будь-які і будь-чиї дії, що порушують закон, поширюється на всіх незалежно від віку.

Таким чином, незнання закону не звільняє від відповідальності. Уявіть собі, що сталося б, коли б цей принцип не діяв: тоді більшість правопорушників, очевидно, спробувала б послатися на своє незнання закону, щоб уникнути відповідальності за правопорушення.

Знати закони суспільства і додержувати їх - моральний обов'язок кожної людини. Як уже зазначалося, наше право пройняте гуманістичною моральністю, що значно полегшує знання і розуміння законів.

Використана література

1 Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

2 Введенська В.В. Психологічне сприйняття правової норми та його значення // Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми. - Донецьк, 2006. - С.299-303.

3 Карпунов В.М. Теорія держави і права: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Луганська академія внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності України. - 2.вид. - Луганськ : РВВ ЛАВС, 2005. - 208 с.

4 Лисенков С.Л., Колодій А.М., Тихомиров О.Д., Ковальський В.С. Теорія держави і права: Підручник / С.Л. Лисенков (ред.). - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 448 с.

5 Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. для студ. ВНЗ / Київський національний ун-т внутрішніх справ. - К. : Істина, 2007. - 336 с.

6 Порівняльне правознавство: [Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / [Авт. підруч.: Ткаченко В.Д., Погребняк С.П., Лук'янов Д.В.]; За ред. В.Д.Ткаченко; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Х. : Право, 2003. - 269 c.

7 Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посібник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Вид. 9-е, зі змін. - Л. : Край, 2007. - 188 с.

8 Скакун О.Ф., Подберезський М.К. Теорія держави і права: [Експерим. підруч. для студентів юрид. фак. пед. навч. закладів] / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Х., 2006. - 656 с.

9 Субботін В.М., Філонов О.В., Князькова Л.М., Тодоров І.Я. Теорія держави і права: Навч. посібник. - К. : Знання, 2005. - 328 с.

10 Сухонос В.В. . Теорія держави і права: [Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.]. - Суми: Унів. кн., 2005. - 536 с.

11 Федоренко Г.О. Теорія держави і права: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана - К. : КНЕУ, 2006. - 232с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Основні риси правопорушення. Поняття правопорушення. Структура (склад) правопорушення. Види правопорушень. Ознаки злочину. Критерії не існування злочину. Види правопорушень. Види чи класифікація злочинів. Юридична відповідальність.

    реферат [22,4 K], добавлен 05.03.2003

  • Сутність понять "правопорушення", "злочин", "склад злочину", "кваліфікація злочину". Види правопорушень та відмінності злочинів від інших правопорушень. Основні стадії кваліфікації злочинів. Значення кваліфікації злочинів в роботі правоохоронних органів.

    дипломная работа [95,3 K], добавлен 20.07.2011

  • Дослідження правопорушення як протилежного правомірній поведінці явища. Його поняття, ознаки та класифікація. З’ясування особливостей складу правопорушення як системи його взаємопов’язаних структурних елементів. Поняття та класифікація проступків.

    курсовая работа [49,3 K], добавлен 21.11.2011

  • Поняття, ознаки та види правової поведінки. Аналіз правомірної поведінки та правопорушення, їх ознаки та юридичний склад. Види та основні причини правопорушень. Об’єктивно протиправне діяння та зловживання правом як особливі види правової поведінки.

    курсовая работа [40,7 K], добавлен 06.09.2016

  • Основні види транспортних правопорушень. Класифікація правопорушень на транспорті. Особливості адміністративної, кримінальної та цивільно-правової відповідальності за транспортні правопорушення. Санкції за порушення правових відносин на транспорті.

    курсовая работа [73,4 K], добавлен 03.10.2014

  • Адміністративні правопорушення митного законодавства встановлені главою 57 МК України. Вони є характерними для митних законодавств інших країн. У МК України передбачено різні види митних правопорушень.

    доклад [12,3 K], добавлен 01.09.2005

  • Оптимізація податкових платежів та податкові правопорушення. Підстави відповідальності, склад та класифікація податкових правопорушень. Склад податкового правопорушення. Класифікація податкових правопорушень. Відповідальність за порушення.

    курсовая работа [26,6 K], добавлен 11.05.2007

  • Сутність та різновиди правопорушень, склад і елементи, оцінка впливу на них алкоголізму та наркоманії. Поняття та характерні ознаки юридичної відповідальності, типи та форми. Сучасні проблеми визначення юридичної відповідальності та правопорушення.

    контрольная работа [26,9 K], добавлен 13.04.2016

  • Основні риси та класифікація правової поведінки. Поняття, ознаки, причини правопорушень. Види злочинів і проступків. Функції та принципи юридичної відповідальності. Правомірна поведінка: поняття, основні види і значення у процесі реалізації норм права.

    курсовая работа [34,4 K], добавлен 12.09.2013

  • Загальне поняття, предмет, джерела адміністративного права. Ознаки та види адміністративного правопорушення. Відповідальність за вчинення адміністративного проступку і заходи, які застосовуються органами правопорядку для попередження нових правопорушень.

    презентация [1,7 M], добавлен 30.11.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.