Правопорушення на транспорті

Основні види транспортних правопорушень. Класифікація правопорушень на транспорті. Особливості адміністративної, кримінальної та цивільно-правової відповідальності за транспортні правопорушення. Санкції за порушення правових відносин на транспорті.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 03.10.2014
Размер файла 73,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

\Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Правопорушення на транспорті: поняття та види
  • 1.1 Поняття та склад транспортних правопорушень
  • 1.2 Класифікація правопорушень на транспорті
  • Розділ 2. Санкції за порушення правових відносин на транспорті
  • 2.1 Особливості адміністративної відповідальності за правопорушення на транспорті
  • 2.2 Особливості кримінальної відповідальності за транспортні злочини
  • 2.3 Особливості цивільно-правової відповідальності на транспорті
  • Розділ 3. Особливості відповідальності за транспортні правопорушення у деяких зарубіжних країнах
  • Висновки
  • Список використаних джерел

Вступ

На сьогоднішній день важко уявити життя сучасної людини без існування транспорту, кожного дня мільйони громадян користуються послугами громадського транспорту, таксі, літаками, залізничним і трубопровідним транспортом, морським і річковим. Транспорт виступає специфічною галуззю господарства, при цьому не створюючи, як інші виробничі сектори, нових матеріальних цінностей. Результатом роботи транспорту є переміщення вантажів і людей. Великою є роль галузі у підвищенні рівня життя населення та його зайнятості, адже дана сфера створює і нові робочі місця.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про транспорт", єдину транспортну систему України становлять:

· транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);

· промисловий залізничний транспорт;

· відомчий транспорт;

· трубопровідний транспорт;

· шляхи сполучення загального користування.

Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України [21, ст.21].

Проте, поруч із усіма позитивними тенденціями, доводиться констатувати той факт, що правопорушення на транспорті займають одне із провідних місць серед інших видів правопорушень. Характерною особливістю є зв'язок з транспортним засобом, взаємодіючи з яким, або знаходячись у сфері дії якого людина скоює таке правопорушення. Правильне розуміння специфіки цих правопорушень припускає і точне визначення самих транспортних засобів, про які йде мова у нормативно-правових актах. Складність даної проблеми обумовлена, по-перше, існуванням різноманітних видів транспортних засобів, які використовуються людиною; по-друге, відсутністю єдиного поняття "транспортний засіб" в технічній і юридичній літературі; по-третє, конструктивними особливостями адміністративно-правових і кримінально-правових норм, що містять різні критерії оцінки транспортних засобів як ознаки відповідних складів правопорушень; по-четверте, встановленням відповідальності за порушення правил безпеки у відношенні не тільки механічних, але і у ряді немеханічних транспортних засобів. Все це, безумовно, ускладнює вирішення проблеми правильного визначення кола транспортних засобів як однієї з істотних ознак даної групи правопорушень.

На даний час питання, що стосуються відповідальності за порушення правових відносин на транспорті є надзвичайно актуальними, оскільки у процесі активного розвитку інфраструктури України, постала нагальна необхідність приведення законодавства, що регулює дану галузь відповідно до потреб сучасного розвитку, а в останні роки і відповідно до вимог Європейського Союзу, посилилися процеси запозичення кращих зразків правового регулювання даних відносин, що у свою чергу виявилося у ратифікації ряду міжнародних документів.

Метою курсової роботи є з'ясування сучасного стану дослідження відповідальності за правопорушення на транспорті та висвітлення проблемних питань у цій сфері, аналіз ряду практичних та теоретичних моментів.

Відповідно до мети сформульовано такі завдання дослідження:

1. визначити суть поняття "правопорушення на транспорті" та дослідити класифікацію таких правопорушень;

2. визначити склад транспортних правопорушень;

правопорушення транспорт санкція відповідальність

3. проаналізувати особливості юридичної відповідальності за порушення правових відносин на транспорті;

Об'єктом дослідження є законодавство та наукова доктрина, яка стосується даного питання.

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (26 найменувань). Загальний обсяг роботи - 35 сторінок, з яких 4 сторінки - список використаних джерел.

Розділ 1. Правопорушення на транспорті: поняття та види

1.1 Поняття та склад транспортних правопорушень

Виходячи із теорії права, необхідно згадати про те, що суб'єкти мають у правовідносинах свої права і реалізують їх, з одного боку, і виконують обов'язки - з іншого, тобто вступають у певні взаємозв'язки. Ці взаємозв'язки суб'єктів розуміються у юридичній літературі як правова поведінка. Разом з тим, коли сторони не виконують чи неналежним чином виконують свої обов'язки, порушуючи при цьому певні права своїх контрагентів, з'являється така категорія як протиправна поведінка, в якій виявляється шкідливість [13, с.178].

Вступаючи в процес транспортування, його учасники тією чи іншою мірою можуть впливати на стан транспортних суспільних відносин, змінювати зв'язки між собою, сприяти чи, навпаки, гальмувати нормальним процес взаємодії. У такій формі бере свій початок в широкому розумінні правова поведінка на транспорті, яка може мати два прояви - корисності та шкідливості. Правова поведінка виявляється у формі дій чи бездіяльності, які впливають на відносини між суб'єктами. Правова поведінка на транспорті є одним із видів юридичних фактів, тих конкретних життєвих обставин, за якими норми транспортного права пов'язують виникнення, зміну чи припинення транспортних правових відносин. У правової поведінки є два різновиди: правомірна та протиправна. Для правомірної поведінки характерні: соціальна корисність; відповідність тим чи іншим чинникам, які зазначені в правових нормах; наслідки, що настають від такої поведінки, є позитивними. До протиправної поведінки можна віднести суспільно шкідливий, протиправний вчинок, вчинення якого обумовлює настання юридичної відповідальності і визнається як правопорушення [16, с.99-100].

Виходячи із опрацьованої літератури, ми пропонуємо наступне визначення поняття "транспортне правопорушення" - це суспільно небезпечне (шкідливе, протиправне, винне) діяння деліктоздатного суб'єкта, яке передбачено нормами чинного законодавства, і яке тягне за собою юридичну відповідальність.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення [9] та у Кримінальному кодексі України [12] транспортні правопорушення виокремлені у самостійні групи, це зумовлено наявністю єдиного родового об'єкта, загальних рис в ознаках об'єктивної та суб'єктивної сторін, а також спільних вимог до суб'єктів правопорушення.

Спробуємо проаналізувати склад транспортних правопорушень:

І. Об'єктом транспортних правопорушень є суспільні відносини у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, а також своєчасного, гарантованого переміщення пасажирів, вантажів і багажу. Причому, безпека руху транспорту тісно пов'язана з громадською безпекою.

ІІ. Об'єктивна сторона характеризується протиправною поведінкою (дією чи бездіяльністю) суб'єкта правопорушення; настанням шкідливих наслідків і причинного зв'язку між порушенням правил, норм і стандартів (дією), настанням шкідливих наслідків. Кваліфікуючими ознаками об'єктивної сторони можуть бути: повторність вчинення правопорушення або за попереднім зговором групою осіб; настання нещасних випадків з людьми або інших тяжких наслідків; створення загрози для життя або здоров'я людей; створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших споруд чи іншого майна.

ІІІ. Суб'єктами правопорушень на транспорті можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку, а в окремих випадках особи, яким виповнилося 14 років, а також посадові особи. Суб'єктами цивільно-правових порушень можуть бути й юридичні особи, у випадках прямо передбачених законодавством юридичні особи можуть бути суб'єктами і адміністративних правопорушень.

IV. Суб'єктивна сторона правопорушень на транспорті характеризується певним виявом зовнішнього протиправного діяння, у якому відображається мотив, мета та волевиявлення особи в цілому. Суб'єктивна сторона складу правопорушень - це внутрішні процеси, які відбуваються у психіці особи під час вчинення правопорушення, характерними сторонами якої є вина (умисна або необережна) [24, с.100-102].

Суспільна небезпека цих правопорушень має два аспекти:

І. виникає небезпека життю та здоров'ю людей;

ІІ. спричиняється матеріальна шкода або виникає її загроза, і разом з цим, порушується безпечне функціонування самого транспорту [26].

Таким чином, ми бачимо, що транспортне правопорушення є досить складним явищем, оскільки в його основі покладено взаємодію людини і траспортного засобу.

1.2 Класифікація правопорушень на транспорті

На нашу думку, особливістю транспортних правопорушень є те, що шкода особі або майну завдається у зв'язку з порушенням правил використання джерел підвищеної небезпеки, а також шляхом порушення правил безпеки, і саме це дає підстави виділяти даний вид правопорушень у самостійну відокремлену групу.

В.В. Міщук у підручнику "Транспортне право України" висловлює класичну позицію відносно того, що усі транспортні правопорушення можна класифікувати на дві групи:

· проступки;

· злочини.

В основі всіх правопорушень є загальна ознака, якою виступає їх суспільна небезпека. Злочини відрізняються від інших правопорушень ступенем суспільної небезпеки. Звідси витікає, що критерієм віднесення транспортних правопорушень до того або іншого виду служать ступінь (кількість) і характер (якість) суспільної небезпеки. Вони знаходять свій вираз у характері порушень відповідних правил безпеки, розмірі заподіяної шкоди, місці, часі, способі здійснення правопорушення, особливостях суб'єкта і суб'єктивної сторони [13, с.180-181].

Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. у навчальному посібнику "Транспортне право" дещо розширюють класифікацію правопорушень на транспорті:

· кримінальні злочини;

· адміністративні проступки;

· цивільно-правові делікти;

· дисциплінарні проступки [26].

На нашу думку, можливою є класифікація залежно від виду транспорту, на якому вчинено дане правопорушення, а саме:

· правопорушення, що вчинені на автомобільному транспорті;

· правопорушення, що вчинені на залізничному транспорті;

· правопорушення, що вчинені на водному транспорті;

· правопорушення, що вчинені на повітряному транспорті;

· інші.

Отож, проаналізувавши поняття, склад та види транспортних правопорушень, спробуємо розглянути особливості різних видів юридичної відповідальності за них.

Розділ 2. Санкції за порушення правових відносин на транспорті

Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту криє у собі небезпеку заподіяння шкоди здоров'ю та життю людей або господарським інтересам. Наслідками цих правопорушень бувають аварії, катастрофи, нещасні випадки з людьми, забруднення навколишнього середовища та значні матеріальні збитки, порушуються графіки руху транспортних засобів та дезорганізується робота транспортних підприємств.

Важливим механізмом підтримання правового порядку в суспільних відносинах, що складаються у сфері транспорту, є використання юридичної відповідальності учасників цих відносин за вчинені ними правопорушення.

Враховуючи усю складність та специфічність даних правопорушень, український законодавець передбачив ряд норм, які містять санкції за порушення правових відносин на транспорті.

За такі правопорушення законодавством України передбачена кримінальна, адміністративна та цивільно-правова відповідальність, аналіз яких потребує досконалого дослідження, всебічного обгрунтування, виявлення тих процесів, які спричиняють правопорушення та вироблення запобіжних заходів щодо попередження правопорушень.

Отож, розглянемо більш детально певні особливості юридичної відповідальності за правопорушення, що вчинені у даній галузі.

2.1 Особливості адміністративної відповідальності за правопорушення на транспорті

У науці адміністративного права на сьогоднішній день існують різні оцінки адміністративної відповідальності, що, як правило, пов'язані зі змістом відповідних правовідносин і визначають співвідношення прав і обов'язків суб'єкта адміністративної юрисдикції, з одного боку, та суб'єкта адміністративної відповідальності, з іншого.

Адміністративну відповідальність можна розглядати у кількох аспектах. По-перше, як соціально-правове явище адміністративна відповідальність являє собою визначене коло врегульованих адміністративно-правовими нормами (матеріальними і процесуальними) суспільних відносин, що складаються з приводу здійснення адміністративного правопорушення. У процесі цих адміністративних правовідносин їхні учасники реалізують права й обов'язки, встановлені для них адміністративно-правовими нормами, у тому числі й обов'язок загладити завдану суспільним відносинам шкоду. По-друге, як адміністративно-правовий інститут адміністративна відповідальність являє собою сукупність адміністративно-правових норм, що регулюють суспільні відносини, які складаються з приводу здійснення адміністративних правопорушень, що встановлюють поняття і принципи адміністративної відповідальності, поняття і склади адміністративних правопорушень, правове положення суб'єктів адміністративної юрисдикції тощо. Якщо розглядати адміністративну відповідальність як специфічні правовідносини, то необхідно зазначити, що вона неминуче пов'язана з наявністю визначених підстав, без яких неможливі ні виникнення цього суб'єктивного юридичного обов'язку, ні процес його реалізації [7].

Відповідно до цього, виділяють такі підстави юридичної відповідальності: нормативну, фактичну, процесуальну [1, с.170]. Якщо хоча б одна із цих підстав відсутня, то адміністративна відповідальність виключається.

Під фактичною підставою розуміється наявність юридичного факту, вираженого у винному здійсненні антигромадського діяння, яке завдає шкоди суспільним відносинам і визначається як адміністративний проступок. Нормативна (об'єктивна) підстава припускає наявність відповідної матеріальної норми, що забороняє здійснення такого діяння і встановлює міру адміністративного стягнення за його вчинення [7].

На думку В.К. Колпакова та О.В. Кузьменко, слід поділяти нормативні підстави за їх змістом на матеріально-правові, адміністративно-процесуальні, організаційні [10, с.132].

Процесуальна підстава полягає в наявності винесеного суб'єктом адміністративної юрисдикції індивідуального акта, що визначає характер і обсяг наслідків для особи, визнаної винною у здійсненні адміністративного проступку. Видання такого "правозастосовного акта, який визнає суб'єкта винним і чітко вказує, який застосовується до нього примусовий захід", "необхідну для настання відповідальності", оскільки "відповідальність настає, коли цей акт набирає сили, і продовжується до закінчення примусового впливу [7].

Фактичною підставою адміністративної відповідальності у транспортній сфері є здійснення адміністративного правопорушення, під яким слід розуміти винне протиправне діяння, що посягає на охоронювані нормами адміністративного права суспільні відносини, які складаються при функціонуванні системи пасажирських перевезень, за який законодавством передбачена адміністративна відповідальність [7].

У Кодексі України про адміністративні правопорушення [9] (далі по тексту КУпАП) міститься спеціальна глава 10, яка має назву "Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку". Під час аналізу окремих статей даної глави ми будемо акцентувати увагу саме на фінансово-правових санкціях.

Згідно зі статтею 109 КУпАП, яка має назву "Порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на залізничному транспорті", за подібні проступки передбачено найменший штраф - два неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та найбільший - шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Важливим є те, що законодавець диференціював відповідальність громадян і посадових осіб.

Згідно зі статтею 110 КУпАП, пошкодження внутрішнього обладнання пасажирських вагонів, стекол локомотивів і вагонів - тягне за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Куріння у вагонах (у тому числі в тамбурах) приміських поїздів, у невстановлених для куріння місцях у поїздах місцевого і дальнього сполучення, а також у метрополітенах - тягне за собою попередження або накладення штрафу від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [9, ст.110].

Стаття 111 КУпАП [9] передбачає відповідальність за порушення правил безпеки польотів. Мінімальний штраф за такі правопорушення складає шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а максимальний - п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, при також цьому диференціюється відповідальність громадян і посадових осіб.

У статті 113 КУпАП передбачено, що порушення правил міжнародних польотів тягне за собою накладення штрафу від шістдесяти до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [9, ст.113].

Стаття 114 КУпАП [9] передбачає відповідальність за порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті: мінімальний штраф складає три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, а максимальний - сім.

Стаття 115 КУпАП передбачає, що пошкодження внутрішнього обладнання суден тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Куріння у невстановлених місцях на суднах тягне за собою попередження або накладення штрафу від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [9, ст.115].

У статті 119 КУпАП мова йде про те, що пошкодження внутрішнього обладнання та стекол автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв тягне за собою попередження або накладення штрафу від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Куріння в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах або трамваях тягне за собою попередження або накладення штрафу від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [9, ст.119].

Стаття 120 КУпАП [9] містить норми, які передбачають відповідальність за порушення правил пожежної безпеки на залізничному, морському, річковому і повітряному транспорті, зокрема, зазначається, що мінімальний розмір штрафу - три неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а максимальний - десять. При цьому відбувається розмежування видів транспорту на дві групи, так до першої належить залізничний, морський і річковий транспорт, а до другої - повітряний. Саме залежно від виду транспорту і визначається розмір штрафу.

Згідно зі статтею 122 з позначкою "2" КУпАП, невиконання водіями вимог працівника міліції, а водіями військових транспортних засобів - вимог посадової особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про зупинку транспортного засобу, тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до одинадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців [9, ст.1222].

Стаття 1224 КУпАП передбачає, що залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні, тягне за собою накладення штрафу від п'ятнадцяти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк від десяти до п'ятнадцяти діб [9, ст.1224].

Згідно зі статтею 1241 КУпАП, ненадання посадовими особами підприємств, установ, організацій і громадянами транспортних засобів, що їм належать, працівникам міліції та медичним працівникам, а також ненадання військових транспортних засобів посадовим особам Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у встановлених законом невідкладних випадках - тягне за собою накладення штрафу від чотирьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [9, ст.1241].

Доречно згадати про те, що відповідно до Закону України "Про транспорт", передбачено ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту, яке запроваджується з метою:

забезпечення безпеки і надійності роботи транспорту;

обмеження монополізму та розвитку конкуренції;

створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту.

Ліцензії на провадження видів діяльності в галузі транспорту видаються відповідно до законодавства.

Разом з ліцензією на кожен автомобільний транспортний засіб видається ліцензійна картка встановленого зразка, яка підтверджує право на надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, багажу автомобільним транспортним засобом на підставі отриманої ліцензії [21, ст.8].

Отож, як ми бачимо з аналізу статей КУпАП, вони у більшості випадків містять таку фінансово-правову санкцію як штраф, це обумовлено, перш за все тим, що рівень суспільної небезпеки даних правопорушень є мінімальним.

2.2 Особливості кримінальної відповідальності за транспортні злочини

Злочини відрізняються від інших правопорушень рівнем суспільної небезпеки, який визначається характером порушень суспільних відносин, розміром заподіяної шкоди, способом вчинення правопорушення, характеристикою суб'єкта, особливостями суб'єктивної сторони тощо. Щоправда, у багатьох випадках склади злочинів й адміністративних проступків за об'єктом посягання мають багато схожих ознак. На практиці правопорушення одного й того виду у сфері транспортної діяльності в одному випадку може бути злочином, а в іншому - адміністративним проступком, якщо певна дія не спричинила потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, загибель людей чи інші тяжкі наслідки [22, с.37].

Розділ 11 Кримінального кодексу України [12] (далі по тексту ККУ) має назву "Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту", аналізуючи статті, які містяться у ньому, ми зупинимося лише на фінансово-правових санкціях, оскільки це зумовлено метою та завданнями курсової роботи.

Перш за все, слід наголосити на тому, що диспозиції ряду статей ХІ розділу Особливої частини ККУ містять вказівки на однакові наслідки, підкреслюючи тим самим рівність суспільної небезпеки діянь. При цьому санкції в цих статтях різні. З цього приводу ми підтримуємо позицію В.М. Пальчинкової, яка стверджує, що виходячи з того, що безпека людини, її життя, здоров'я, власність завжди є рівновеликими цінностями, і коли вони пошкоджуються однаковими за рівнем суспільної небезпеки злочинами проти безпеки руху та експлуатації транспорту, види та розміри покарань за них мають передбачатися однаковими [14].

Частина 1 статті 277 ККУ [12] передбачає, що умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків, караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Але поруч із фінансовою санкцією є і альтернатива, яка полягає у тому, що покарання також може бути призначено у вигляді виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Частина 1 статті 279 ККУ [12] передбачає, що блокування транспортних комунікацій шляхом влаштування перешкод, відключення енергопостачання чи іншим способом, яке порушило нормальну роботу транспорту або створювало небезпеку для життя людей, або настання інших тяжких наслідків, карається штрафом від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому, у санкції передбачено альтернативу: виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Частина 1 статті 280 ККУ [12] передбачає, що примушування працівника залізничного, повітряного, водного, автомобільного, міського електричного чи магістрального трубопровідного транспорту до невиконання своїх службових обов'язків шляхом погрози вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням майна цього працівника чи близьких йому осіб, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Так само, як і у попередніх статтях, передбачено альтернативу: виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.

Частина 1 статті 281 ККУ передбачає, що порушення правил безпеки польотів повітряних суден особами, які не є працівниками повітряного транспорту, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків, карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років [12, ч.1 ст.281].

Згідно з частиною 1 статті 283 ККУ, самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда стоп-краном чи шляхом роз'єднання повітряної гальмової магістралі або іншим способом, якщо це створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років [12, ч.1 ст.283].

Стаття 284 ККУ передбачає, що ненадання допомоги капітаном судна в разі зіткнення з іншим судном екіпажу та пасажирам останнього, а також зустрінутим у морі або на іншому водному шляху особам, які зазнали лиха, якщо він мав можливість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажирів, карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років [12, ч.1 ст.284].

Важливим є те, що при кваліфікації транспортних злочинів слід ретельно підходити до аналізу об'єктивної сторони, оскільки ціла низка статей має бланкетне викладення диспозиції. Це статті 276, 281, 282, 286, 288, 291 ККУ, де для з'ясування того, які правила руху чи експлуатації транспорту були порушені, необхідно звернутися до нормативних актів, чинних на залізничному, повітряному, водному та автомобільному транспорті.

Прикладом таких нормативних актів можуть бути: Правила технічної експлуатації залізниць України [19], Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні [20], Статут залізниць України [23], Правила пожежної безпеки в метрополітенах [18], Кодекс торговельного мореплавства України [8], Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони [4], Правила дорожнього руху [17], Повітряний кодекс України [15] та інші нормативні акти - закони, статути, постанови, інструкції, правила, положення, технічні умови тощо, в яких встановлюються і закріплюються правила безпеки руху та експлуатації транспорту, наводяться основні положення та визначення тих чи інших явищ об'єктивних життєвих ситуацій. Вивчення цих нормативних актів дозволяє більш повно і ґрунтовно зрозуміти волю законодавця, визначену в диспозиції статті.

Із проаналізованих статтей випливає, що суб'єктами транспортних злочинів можуть бути особи, які керували транспортними засобами або займалися їх ремонтом, чи знаходилися у сфері діяльності транспорту і були зобов'язані дотримуватися відповідних правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту.

Однак, у деяких випадках український законодавець чітко визначає суб'єкти злочину. Наприклад, суб'єктами злочину, передбаченого статтею 276 ККУ, можуть бути тільки працівники залізничного, водного чи повітряного транспорту, діяльність яких пов'язана:

а) з перебуванням на роботі;

б) виконанням обов'язків по безпеці руху, експлуатації чи ремонту транспортних засобів, колії, рухомого складу, засобів сигналізації тощо.

Це можуть бути машиністи, диспетчери, чергові по станції, капітан порту, його помічник, командири повітряних суден, пілоти, радисти, майстри пунктів технічного огляду та інші особи. У ст.281 передбачено, що суб'єктами злочину є особи, які не є працівниками повітряного транспорту, у статтях 284, 285 - капітан судна чи особа, яка виконує його обов'язки, у ст.287 - особа, відповідальна за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів (це можуть бути як працівники державних і громадських підприємств, так і власники, водії індивідуальних транспортних засобів), у ст.288 - особа, відповідальна за будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання шляхів, вулиць, залізничних переїздів, інших шляхових споруд, або особа, яка виконує такі роботи.

Аналіз інших складів злочинів показує, що суб'єктами злочинів, передбачених статтями 278, 283, можуть бути як робітники відповідних видів транспорту (причому дії з самовільної зупинки поїзда працівником залізниці утворюють склад злочину, передбачений ст.276), так і інші особи - громадяни (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), а суб'єктами злочинів, передбачених статтями 277, 279, 280, 289, 290, 292, як правило, можуть бути особи, яким виповнилося 16 років. До суб'єктів транспортних злочинів відносяться також особи, які відповідають за порядок використання повітряного простору - ст.282 (командири, начальники, техніки безпеки), які керують транспортними засобами - ст.286 (причому немає значення відношення щодо власності транспорту, наявності права на керування або керування за дорученням чи самовільно угнаним транспортним засобом), які незаконно заволоділи транспортним засобом - ст.289 (у даному випадку не є суб'єктами цього злочину особи, за якими транспортний засіб, закріплюється по роботі, а також особи, які вважають, що вони мають право на користування транспортним засобом - близькі родичі власника транспорту). Суб'єктами злочину, передбаченого ст.291, можуть бути велосипедисти, пішоходи, водії маломірних суден, мопедів, гужового транспорту, вершники, погоничі тварин тощо.

Законодавець визначив, що суб'єктами транспортних злочинів можуть бути особи, яким виповнилося 16 років. Але у двох випадках - це пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст.277 ККУ) та пошкодження об'єктів магістральних або промислових нафто-, газо-, конденсатопроводів та нафтопродуктопроводів (ст.292 ККУ) - суб'єктами злочину можуть бути осудні особи 14-річного віку у випадках настання аварії потяга чи аварії або пожежі на трубопроводі.

Таким чином, ми бачимо, що санкції, які передбачені в статтях ККУ щодо злочинів на транспорті спрямовані не тільки на кару, а й на виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. У цих нормах повною мірою реалізується мета покарання, яка передбачена статтею 50 ККУ.

2.3 Особливості цивільно-правової відповідальності на транспорті

Цивільно-правова відповідальність, у тому числі і відповідальність за порушення транспортних зобов'язань, полягає у застосуванні до правопорушника (боржника) в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру: відшкодування збитків, виплати неустойки (штрафу, пені).

Цивільно-правова відповідальність носить компенсаційний характер, оскільки її мета - відновлення порушених майнових прав кредитора і тому розмір відповідальності повинен відповідати розміру завданих збитків.

Цивільно-правові делікти на транспорті мають специфічний об'єкт посягання - майнові відносини і виражаються в порушенні або невиконанні транспортних зобов'язань [22, с.46].

Але, разом з цим, ми вважаємо, що цивільно-правова відповідальність за порушення на транспортні має свої особливості. Цю відповідальність можна назвати спеціальною у тому плані, що її правове регулювання здійснюється не тільки цивільним, а також і спеціальним законодавством, яке враховує специфіку діяльності транспорту.

Згідно зі статтею 920 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено ЦКУ, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) [25, ст.920].

Наприклад, відповідальність перевізника за деякі порушення або неналежне виконання зобов'язань перевозу вантажів і пасажирів передбачена статтями Кодексу торговельного мореплавства України [8]; статтями Повітряного кодексу України [15].

Формами цивільно-правової відповідальності є: відшкодування збитків і сплата неустойки.

Перша застосовується у всіх випадках порушення зобов'язання при відсутності інших вказівок у законі, друга - лише тоді, коли вона встановлена для конкретного зобов'язання у нормативному порядку чи договором.

Транспортне законодавство використовує обидві ці форми, але переважною є форма сплати неустойки, причому розмір неустойки і спосіб визначення обсягу її стягнення різний і залежить від характеру порушення.

Необхідно зазначити, що за однакові за характером порушення зобов'язань на різних видах транспорту встановлюються різні види і розміри штрафу.

Потрібно відмітити, що має значення загальний порядок фіксації обставин, які мають бути підставою для притягання до цивільно-правової відповідальності суб'єктів транспортних правовідносин. По-перше, такі обставини зазначаються у відповідних товарно-транспортних документах, а у випадках розбіжностей між відправником, перевізником або одержувачем - фіксуються актами встановленої форми. По-друге, претензії, що випливають з договору перевезення, можуть бути пред'явлені перевізникові протягом конкретно встановлених часових рамок. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її. По-третє, якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді [22, с.48].

Розглянемо більш детально окремі норми ЦК України.

Статтею 921 ЦКУ передбачено відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу. Мова йде про те, що перевізник за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших причин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами). При цьому передбачено, що перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами) [25, ст.921].

Згідно зі статтею 922, за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника. У разі відмови пасажира від перевезення з причини затримки відправлення транспортного засобу перевізник зобов'язаний повернути пасажиру провізну плату. Якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не відбулася внаслідок запізнення транспортного засобу, який доставив його у цей пункт, перевізник зобов'язаний відшкодувати пасажирові завдані збитки [25, ст.922].

Статтею 923 передбачено відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу. Зокрема, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами) [25, ст.923].

Згідно зі статтею 924 ЦКУ, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини [25, ст.924].

Таким чином, ми бачимо, що цивільно-правова відповідальність у сфері транспорту має, перш за все, компенсаційний характер.

Розділ 3. Особливості відповідальності за транспортні правопорушення у деяких зарубіжних країнах

Виходячи із аналізу наукової літератури, можна стверджувати, що у зарубіжних країнах велике значення відводиться загальній превенції транспортних правопорушень, яка здійснюється шляхом роз'яснення у засобах масової інформації, поширення інформаційних брошур, заохочення законослухняних водіїв. Головна мета полягає у тому, щоб більше навчати учасників дорожнього руху, інформувати їх про роботу поліції та про нововведення у законодавстві, що стосується безпеки дорожнього руху

Прагнучи запобігти загибелі людей, захистити їх від травм і каліцтва, держава, використовуючи комплекс різних заходів, намагається обмежити шкідливу дію транспортних засобів на людей. Це, передусім, упровадження різних технічних новинок, що використовуються для захисту життя і здоров'я людей (подушки безпеки, травмобезпечні конструкції транспортних засобів, безпечні матеріали тощо). Разом з тим, головне в забезпеченні безпеки людей при їхньому пересуванні на вулицях і дорогах - поведінка самих людей. Забезпечуючи необхідність дотримання людьми встановлених правил і норм пересування, держава вимушена застосовувати примусові заходи до осіб, які не дотримують цих правил, що примушують їх дотримуватися встановлених правил поведінки. При цьому, залежно від скоєння порушення, диференційовано застосовуються різні заходи. За порушення Правил дорожнього руху в більшості зарубіжних країн встановлені такі види покарань: попередження, штраф, позбавлення права на управління транспортними засобами на певний термін, а також тюремне ув'язнення [6, с.40].

Здійснення незначних порушень Правил дорожнього руху в багатьох країнах тягне за собою попередження, причому у письмовій формі, про що порушнику видається офіційний документ. Попередження має такі ж юридичні наслідки для порушника, як і інші адміністративні стягнення. У Німеччині, крім того, існують так звані "штрафи-попередження" - грошові стягнення у невеликому розмірі, що стягуються поліцейськими на місці порушення. Встановлено, що засобом впливу на порушників у більшості країн є накладення грошового штрафу. Штраф застосовується практично за всі види порушень Правил дорожнього руху в двох варіантах: як єдину можливу санкцію, так і одночасно з позбавленням права на управління транспортними засобами на певний термін. У деяких державах за найнебезпечніші порушення Правил дорожнього руху може бути тюремне ув'язнення. Крім того, в Японії за велику кількість порушень дорожнього законодавства тюремне ув'язнення є альтернативою. Розміри штрафів різні. З урахуванням різниці в курсах національних валют і рівня життя в різних країнах їх важко порівняти, але навіть у межах однієї країни через існування декількох видів штрафів їхні розміри в грошовому розміри істотно відрізняються (наприклад, у Німеччині від 10 до 2 000 євро, у Великобританії - від 20 до 5 000 фунтів стерлінгів, в Японії - від 6 до 20 000 єн). У багатьох країнах застосовуються штрафи встановленого розміру (так звані фіксовані штрафи), що накладаються органами поліції. За деякі порушення штрафи фіксованого розміру стягуються на місці порушення (у Німеччині, Франції, Швеції). Штрафи, що накладаються в судовому порядку, законодавчо мають визначені верхню межу, або ж верхні і нижні межі. В Японії встановлені лише верхні межі штрафів, що накладаються поліцією. У Німеччині, Швеції за більшість порушень стягуються штрафи фіксованого розміру. Суди розглядають справи про порушення Правил дорожнього руху або у разі несплати штрафу, або у разі грубих порушень, що мали серйозні наслідки. У Великобританії ж, де встановлені фіксовані штрафи у розмірі 20 або 40 фунтів стерлінгів, порушники караються головним чином відповідно до судових рішень, винесених судами одноосібно без необхідності явки порушника [5, с.104].

Той, хто після порушення Правил дорожнього руху отримав повідомлення про сплату грошового штрафу, повинен у двотижневий термін його оплати або опротестування. Даний термін обчислюється з моменту доставки повідомлення поштою. У разі невчасної оплати штрафу розмір штрафу в більшості країн автоматично збільшується. Якщо ж оплату штрафу за незначне порушення проведено оперативно (у короткий термін) порушнику може бути, як заохочення, повернено частину штрафної суми (США). У деяких країнах у повідомленні про необхідність сплати штрафу указуються конкретні терміни сплати штрафу. Вони також можуть бути різними: у Великобританії - до 28 днів, Японії - до 10, Швеції відповідно до закону про стягнення штрафів - до 2 років [3, с.140].

Позбавлення права на управління транспортними засобами застосовується в багатьох країнах відносно водіїв, які допустили порушення Правил дорожнього руху, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода або виникли передумови до її здійснення. У деяких країнах (Великобританії, Франції, Німеччині) перелік порушень, за які застосовується позбавленням права на управління транспортними засобами, досить великий. У Данії, Норвегії, Швеції, США такий вид покарання передбачений головним чином за здійснення дій, що передбачають підвищений ступінь суспільної небезпеки, наприклад: залишення місця дорожньо-транспортної пригоди і ненадання допомоги потерпілому, управління транспортним засобом у стані сп'яніння, ухилення від огляду на стан сп'яніння. У Японії позбавлення права на управління транспортними засобами може бути застосовано за будь-яке порушення дорожнього законодавства, пов'язане з управлінням транспортним засобом. Крім того, у ряді країн (Великобританії, США, Франції, Німеччини, Швеції, Японії) водії позбавляються права на управління транспортними засобами за систематичне порушення правил протягом якогось терміну. Терміни позбавлення права на управління транспортними засобами також неоднакові, від 1 місяця до 10 і більше років. У Данії і Норвегії, наприклад, можливе довічне позбавлення права на управління транспортними засобами [11, с.28].

У Великобританії, Данії, Норвегії, Швеції позбавити водія права на управління транспортними засобами може тільки суд, а в Японії - комісія з безпеки дорожнього руху. В Японії поліції надано право застосування такої міри до рішення комісії на строк до 20 діб. Суди можуть також повернути водію право на управління транспортними засобами до встановленого терміну: у Великобританії після закінчення половини терміну, в Данії - не раніше, ніж через 3 роки за наявності спеціальних підстав [6, с.41].

Після закінчення терміну позбавлення права на управління транспортними засобами у Франції посвідчення водія повертається власнику тільки після медичного обстеження у всіх випадках, коли цей термін перевищував 1 місяць, або коли такий вид покарання був застосований за управління транспортом у стані сп'яніння. У Великобританії за рішенням суду водій може бути направлений на повторну здачу іспитів водіїв, якщо термін за управління транспортними засобами перевищував 12 місяців. Кількість дорожньо-транспортних порушень з вини водіїв, що перебувають у стані сп'яніння, за кордоном, залишаються приблизно на одному рівні (10-15 %). Втім зазначені порушення як за кордоном, так і в нашій країні, маючи різний коефіцієнт суспільної небезпеки, більшою мірою сприяють скоєнню дорожньо-транспортних пригод, ніж інші. У цьому розумінні "пріоритет" належить керуванню транспортом у стані сп'яніння. Це порушення у 10 разів частіше, ніж перевищення швидкості, спричинило дорожньо-транспортні пригоди, нерідко - з особливо тяжкими наслідками. Тому в багатьох країнах (Великобританії, Данії, Норвегії, США, Японії) відповідальність водія у вигляді тюремного ув'язнення настає за управління транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. При цьому в Норвегії залежно від рівня перевищення допустимої концентрації алкоголю в крові водій притягується до відповідальності у вигляді позбавлення волі або з реальним, або з умовним відбуттям покарання. У Норвегії і США (у деяких штатах) за управління транспортними засобами у стані сп'яніння водій несе відповідальність у вигляді штрафу і тюремного ув'язнення одночасно [5, с.152].

Підходи щодо покарань за порушення правил безпеки руху та експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту у зарубіжних країнах неоднакові. Найбільш суворі санкції за це діяння у випадку спричинення смерті двох або більше людей передбачені Кримінальним кодексом Киргизької Республіки - від семи до п'ятнадцяти років позбавлення волі, Кримінальним кодексом Латвійської Республіки - від трьох до п'ятнадцяти років позбавлення волі, Кримінальним кодексом Республіки Молдова - від п'яти до п'ятнадцяти років позбавлення волі. Найбільш м'які санкції за це діяння передбачають Кримінальним кодексом Російської Федерації - до семи років позбавлення волі, Кримінальним кодексом Республіки Білорусь - від двох до семи років позбавлення волі [2].

Отож, як ми бачимо, досліджувана проблема є актуальною не лише в Україні, а і в інших розвинених країнах світу. Вона набула соціальної гостроти. Зарубіжний та правовий досвід свідчить, що посилення відповідальності за деякі порушення Правил дорожнього руху сприяє підвищенню безпеки дорожнього руху. Головними завданнями при вирішенні цієї проблеми є надання населенню та фахівцям необхідної інформації з питань безпеки дорожнього руху, проведення широкомасштабних агітаційних (рекламних) компаній, робота в освітній та соціальній сферах, аналіз дорожньо-транспортних пригод, адміністративного та іншого впливу на учасників руху, дослідницька робота та інше.

Висновки

Із результатів досліджень, що наведені вище, випливає те, що переважна більшість транспортних правопорушень має спільні ознаки: єдиний родовий об'єкт; багато загального в ознаках об'єктивної і суб'єктивної сторін; всі вони вчиняються як результат взаємодії людини з транспортним засобом. Є певна схожість причин і умов, що викликають аналогічні види транспортних правопорушень.

Важливим є те, що окремі види діяльності в галузі транспорту підлягають ліцензуванню. На нашу думку, це сприяє більш високому рівню безпеки та належному контролю.

Адміністративні проступки на транспорті за кількістю протиправних проявів є найбільш розповсюдженими серед всіх інших адміністративних правопорушень. Тільки за порушення правил дорожнього руху щорічно в Україні притягається до відповідальності близько 9 млн правопорушників.

Особливістю застосування інституту адміністративної відповідальності в транспортній сфері є те, що диспозиції багатьох правових норм, як і в кримінальному праві є бланкетними, тому при їх застосуванні необхідно звертатися до різних положень та джерел технічного характеру, до змісту окремих технічних норм, які встановлюють правила експлуатації та користування тими чи іншими видами транспорту. Інколи в цій сфері діють і змішані, так звані техніко-юридичні норми.

У процесі кодифікації адміністративного законодавства було відпрацьовано чітку систему транспортних проступків, відповідальність за які передбачена у главі десятій Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Для того, щоб вирішити питання кримінальної відповідальності за злочин у сфері транспорту, необхідно звернутися до їх кваліфікації. Адже без правильної кваліфікації діяння, неможливо застосувати справедливу міру покарання. Перелік ознак діяння, які враховуються при кваліфікації, обмежений законом, рамками складу злочину. Проте за межами складу злочину є чимало інших ознак, обставин, які мають кримінально-правове значення - соціальна характеристика особи - суб'єкта злочину, склад його сім'ї, стан здоров'я, професія, певні обставини вчинення злочинного діяння. Тобто суб'єктивна сторона складу злочину повинна враховувати їх. При вирішенні питання щодо кримінальної відповідальності за вчинений злочин необхідно враховувати і технічний аспект, тобто об'єктивна сторона злочину, у зв'язку причин і причинно-наслідкових зв'язків між діями водія по управлінню транспортним засобом і наставшим фактом ДТП.

Необхідно вирішити питання стосовно правильної кваліфікації злочинів, що мають міжнародний характер, оскільки їх суспільна небезпечність більша, так як вона посягає не тільки на економіку України, але й на рівень життя інших країн. Тому при кваліфікації таких злочинів потрібно враховувати дуже багато факторів.

Цивільно-правові делікти на транспорті мають специфічний об'єкт посягання - майнові відносини і виражаються в порушенні або невиконанні транспортних зобов'язань. Основна мета даного виду юридичної відповідальності - це компенсація майнової шкоди.

Важливе значення у контексті даної курсової роботи має і вивчення досвіду зарубіжних країн, оскільки це є однією з умов вдосконалення національного законодавства.


Подобные документы

  • Дослідження галузевої належності охоронних суспільних відносин, які виникають у разі вчинення правопорушення. Характерні риси адміністративної, дисциплінарної, кримінальної та цивільно-правової відповідальності. Аналіз класифікації юридичної поруки.

    статья [21,5 K], добавлен 21.09.2017

  • Основні риси правопорушення. Поняття правопорушення. Структура (склад) правопорушення. Види правопорушень. Ознаки злочину. Критерії не існування злочину. Види правопорушень. Види чи класифікація злочинів. Юридична відповідальність.

    реферат [22,4 K], добавлен 05.03.2003

  • Оптимізація податкових платежів та податкові правопорушення. Підстави відповідальності, склад та класифікація податкових правопорушень. Склад податкового правопорушення. Класифікація податкових правопорушень. Відповідальність за порушення.

    курсовая работа [26,6 K], добавлен 11.05.2007

  • Поняття, підстави і види цивільно-правової відповідальності за порушення лісового законодавства України, система правопорушень. Особливості відшкодування шкоди. Роль суду у застосування майнової відповідальності за порушення лісового законодавства.

    реферат [16,7 K], добавлен 06.02.2008

  • Поняття правопорушення, його ознаки, причини і види. Види правопорушень за ступенем суспільної шкідливості: проступок і злочин. Характеристика міжнародних правопорушень. Склад правопорушення та характеристика його елементів згідно законодавства України.

    курсовая работа [35,6 K], добавлен 25.02.2011

  • Характеристика адміністративної відповідальності у податковому праві за ухилення від сплати податків, зборів. Підстава виникнення і класифікація податкових правопорушень. Проблемні питання при притягненні порушників законодавства до відповідальності.

    дипломная работа [191,5 K], добавлен 04.11.2010

  • Основні риси та класифікація правової поведінки. Поняття, ознаки, причини правопорушень. Види злочинів і проступків. Функції та принципи юридичної відповідальності. Правомірна поведінка: поняття, основні види і значення у процесі реалізації норм права.

    курсовая работа [34,4 K], добавлен 12.09.2013

  • Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, поняття господарського правопорушення та господарсько-правової відповідальності. Функції та види господарсько-правових санкцій. Відшкодування збитків, оперативні, адміністративні санкції.

    курсовая работа [28,8 K], добавлен 11.04.2010

  • Поняття, ознаки та види правової поведінки. Аналіз правомірної поведінки та правопорушення, їх ознаки та юридичний склад. Види та основні причини правопорушень. Об’єктивно протиправне діяння та зловживання правом як особливі види правової поведінки.

    курсовая работа [40,7 K], добавлен 06.09.2016

  • Сутність та різновиди правопорушень, склад і елементи, оцінка впливу на них алкоголізму та наркоманії. Поняття та характерні ознаки юридичної відповідальності, типи та форми. Сучасні проблеми визначення юридичної відповідальності та правопорушення.

    контрольная работа [26,9 K], добавлен 13.04.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.