Правопорушення завжди є актом дії суб'єктів. Думки, наміри, переконання, почуття, погляди, соціальні або особисті властивості особи не є правопорушеннями і відповідно не можуть виступати як підстави юридичної відповідальності;

Відсутність хоча б однієї з названих ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналізуватись у сукупності, системно. Для того, щоб те чи інше конкретне діяння було визнано правопорушенням, необхідно, щоб воно відповідало певним ознакам, які дозволяють відмежовувати правопорушення від порушення інших соціальних норм і утворюють поняття "склад правопорушення".

Склад правопорушення - це сукупність закріплених у законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких, суспільно небезпечне винне протиправне діяння визнається конкретним правопорушенням.

Склад правопорушення включає чотири елементи: об'єкт; об'єктивну сторону; суб'єкт; суб'єктивну сторону.

Правопорушення є неминучим наслідком соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу чи регресу виробництва та зумовленого цим розлагодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення поряд із розлагодженістю соціального статусу індивіда (освітнього, культурного) обумовлюють посягання на наявний суспільний порядок.

Причини правопорушень - це соціальні явища та біологічні особливості особи, що призводять до протиправної поведінки.

Отже, загальними причинами правопорушень є:

1) економічні причини - процес зруйнування старого господарського організму значно випереджає становлення економіки як саморегулівної системи виробничих зв'язків та матеріальних можливостей виробництва на основі економічної свободи. Як наслідок громадяни втрачають звичні умови трудової діяльності; вони не мають можливості чи здатності швидко адаптуватися до нових економічних реалій; виникають незадоволеність, апатія, невпевненість у завтрашньому дні, агресивність тощо;

2) соціальні - соціальна напруженість як результат послаблення соціальної відповідальності держави та неврівноваженості соціальної політики: несвоєчасна оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення. Не вирішуючи цих проблем, держава так чи інакше провокує нестабільність поведінки людей;

3) політичні - утвердження ідеологічного та політичного плюралізму, труднощі та складнощі у формуванні політичної системи суспільства виявляють непідготовленість (навіть нездатність) демократичних суспільних сил до швидких історичних перетворень. Це призводить до політичної нестабільності суспільства і як наслідок - до нестабільності поведінки громадян;

4) ідеологічні - падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок зруйнування існуючої раніше системи правового виховання і лише початок формування нової системи: правосвідомість громадянина виявляється непідготовленою до зняття кримінальної відповідальності за значну кількість діянь, що вважалися злочинними, та до одночасного вступу в дію принципу "дозволено все, що не заборонено законом"; свободу вибору громадяни сприймають як уседозволеність і грань між правомірною і неправомірною поведінкою стирається;

5) юридичні причини:

а) у правотворчості - відсутність послідовності, логічності у законах та підзаконних актах, що приймаються, їх суперечливість підривають віру в їх якість, стають підставою для існування правового нігілізму;

6) у правоохоронній діяльності - нерозкриття злочинів, корумпованість правоохоронних органів спричиняють умови для того, щоб обійти закон, породжують нестабільність поведінки людей;

в) чинники суб'єктивного характеру - низький рівень правової культури та індивідуальної правосвідомості; існування правового нігілізму на побутовому рівні тощо.

Тільки усунення зазначених причин правопорушень (а це, звичайно, тривалий процес) може створити такі умови, за яких правомірна поведінка переважної більшості населення стала б нормою життя.

Список використаних джерел

1. Конституція України.

2. Ведєрніков Ю.А. Теорія держави і права: навчальний посібник

3. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року.-К.: Актіка, 2001р.

4. Котюк В.О. Основи держави і права. Навчальний посібник, К.: Атака, 2001 р.

5. С.Д. Гусарєв, І.Н. Калюжний та ін Основи держава і права: Навч. посібник.

6. Автор-упорядник Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч.посіб.-3-тє вид., змін. і доп.- Тернопіль: 2002 р.

7. Юридичні терміни. Тлумачний словник / В.Г. Топочаренко, П.М Андрушко, Т.П. Безова та ін.; за ред. В.Г, Гончаренка, -К.: Либідь 2003 р.

8. В.В. Копейчеков, Правознавство. Навчпосібник.-3-тє видання, перероблене та доповнене.-К.: Юрінком Інтер, 2001р.

9. Молдаван В. Основи держави і права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів.-К.: Юрінком Інтер, 2002 р.

Размещено на Allbest.ru