Причини - це ті соціальні явища, які взяті в двохланковому (бінарному) зв"язку, породжують і відтворюють злочинність і злочини як свої закономірні наслідки.

1. Ведучою теорією являється теорія науково-технічної революції як комплексної причини правопорушень в ХХ ст. НТР визиває такі серйозні соціальні зміни, як індустріалізацію, урбанізацію, автомобілізацію, міграцію. Вони порушують традиційні форми сімейних зв'язків, релігії, культури, внаслідок чого відбуваються відчуження і знеособлення людини, придушення її індивідуальності. Концентрація населення в містах, розповсюдження загальнї байдужості підвищують агресивність, егоїзм, індивідуалізм і емоційну нестриманість, що веде до зростання правопорушень.

2. Вчення Є.Сатерленда про деференціальні асоціації (різні зв'язки). Суть цієї теорії зводиться до того, що правопорушниками не нарождуються, а навчаються в процесі багатогранних контактів особи в мікрогрупах: в сім'ї, на вулиці, в профспілках і т.п. Домінування в таких групах антигромадських поглядів, установок і пропозиції веде до правопорушень в інших осіб і навпаки. Але ця теорія не пояснює походження правопорушень, вона вважає що правопорушення вічно присутні у людському суспільстві. Вона критикує біопсихіатричні фактори правопорушень і ігнорує свободу волі людини.

3. Теорія соціальної дезорганізації (аномії). Її суть: різний рівень багатства і бідності, велика соціальна нерівність ведуть до правопорушень. Американський кримінолог Т.Є. Шур вважає США правопорушним суспільством, оскільки воно нерівноправне суспільство. Соціальна єдність суспільства веде до нормального життя і зменшення правопорушень.

4. Теорія багатофакторності (Кетле Гере). До таких факторів відносять: фізичні, кліматичні, теоритичні, психічні, антропологічні, соціальні. Барт нарахував більше 170 таких факторів, хоча і ця теорія не давала системного аналізу.

5. Класова теорія. Її суть зводиться до того, що основною причиною правопорушень є класова принадлежність і майнова нерівність.

Крім того французький вчений Стансю називає 11 основних факторів правопорушень: дегуманізація людських законів в результаті НТР; урбанізація - ріст великих міст; індустріалізація; конкуренція; бідність і велика розкіш населення; фрустрація - емоційне незадоволення потреб і інтересів багатьох людей; страх перед новими хворобами; нудьга і незайнятість; алкоголізм; етнічно-психологічна несумісність; почуття неповноцінності в результаті багатьох факторів.

Серед біосоціальних теорій причин правопорушень найбільш розповсюджені теорія небезпечного стану, фрейдистські (психоаналітичні) теорії, теорія психопаталогічних причин, спадкові теорії, теорії конституціональної схильності.

1. Небезпечний стан - перманента (змінююча) і іманеннтна (внутрішньо присутня) людині схильність до здійснення правопорушень. Небезпечний стан - це явище не юриспруденції, а медицини.

2. Фрейдистські теорії правопорушень отримали розповсюдження з початку ХХ століття під впливом лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда. Суть цієї теорії полягає в тому, що людина з часу народження біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів - агресивних, статевих, страху - з моральними установками особи. З цим пов'язаний комплекс неповноцінності, особливо часто цим пояснюють правопорушення неповнолітніх. Особистість людини формується в дитячому віці, то відношення матері до сина і сина до матері (комплекс Едіпа), а також батька до дочки і навпаки (комплекс Електри) розглядаються роковим формуючим фактором, від якого людина не може позбавитись все своє життя.

3. Теорія психопатологічних причин. Головна думка цієї теорії - правопорушник завжди психопатична або розумово відстала особа.

4. Спадкові теорії - вважають причиною правопорушень, які передаються по спадщині. Ця причина знаходиться в хромосомах, генетичному коді людини, яка має схильність до антисоціальної поведінки. Іноді її називають "теорія сімейного дерева". Ця теорія практично не підтверджуються, хоча в окремих випадках такі приклади можуть бути.

5. Теорія конституціональної схильності (Е. Кречмер, нім. проф. медицини). Її суть полягає в тому, що між будовою тіла і психологічними рисами особи, особливо її характером, є прямий зв'язок. Чим більш раннє правопорушення, небезпечне і регулярне, тим значніша роль біологічних факторів. Це. по суті, антропологічна теорія.

6. Правові теорії. Їх суть полягає в тому, що окремі раси людей більш схильні до антисоціальної поведінки, ніж біла раса. Разом з тим на правопорушення більш впливають соціально-економічні фактори, а також національність, відношення суду до підсудних тощо.

7. Існують і інші теорії і підходи до причин правопорушень. Деякі дослідження і висновки про причини антисоціальної поведінки були висказані ще Ш. Монтескьє і І. Бентамом, які пробували інтерпретувати з точки зору впливу на людину географічного середовища, клімату, стану здоров'я, а також деяких соціальних факторів. Чарльз Ломброзо висунув теорію "уродженого" правопорушника, в якій на перший план поставив антропологічні, біологічні, психобіологічні фактори правопорушень, а його послідовник Феррі Е. пробував поєднати антропологічні, фізичні і соціальні фактори антисоціальної поведінки в одну класифікацію. Існують також психологічні, правові і політичні підходи тощо. Для більшості науковців немає доказів того, що біологічні фактори обумовлюють правопоруешення. В кожній расі є біологічно неповноцінні представники, які схильні до правопорушень.

2.1.3 Сучасні причини правопорушень, напрямки боротьби з ними

Серед основних причин правопорушень в сучасній Україні можна назвати такі:

- протиріччя між ще й досі існуючими радянськими догмами, лозунгами і фактичним станом справ у різних сферах життя, які спричиняють розчарування, падіння авторитету виховних установ, озлоблення;

- високий рівень безробіття;

- кризові явища в економіці, низька якість промислових товарів, продуктів харчування і послуг;

- зростаюча активність учасників тіньової економіки, наявність засобів і сфер нетрудового збагачення, нелегальний бізнес (азартні ігри, сутенерство, рекет);

- майнове розшарування суспільства;

- вплив негативного соціального фонду на емоційно-духовний стан суспільства, переважання таких почуттів, як ненависть, заздрість, гнів, злоба, неприязнь;

- відсутність цілеспрямованої молодіжної політики, в результаті чого в державі на протязі багатьох років не вирішуються найгостріші соціальні проблеми молоді;

- відсутність нормальних умов для лікування алкоголіків, наркоманів;

- крах ідеалів, бездуховність як результат споживацького ставлення до життя, апатія, байдужість до себе і інших, відчуження від знань, від сім'ї;

- соціальна незахищеність підлітків, які нерідко стають причиною зривів і конфліктів у сім'ї, в сфері навчання і праці;

- наростання альтернативних, неформальних рухів серед підлітків, культ сили, зневажливого, зверхнього ставлення до оточуючих;

- дегуманізація освіти, штучне відокремлення її від виховання;

- нескоординованість роботи ланок, що займаються профілактикою правопорушень;

- відсутність позашкільної та позаробочої зайнятості, яка давала б можливість для самовираження.

2.2 Класифікація причин правопорушень

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості): проступок - відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності та злочини- відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності.

Проступки-делікти (лат. delictum - проступок) - це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

Конституційні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом - порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Новим видом правопорушення є податкові проступки - суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

-- договірні правопорушення - пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

-- позадоговірні правопорушення - пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій - рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин - це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Правопорушення за сферами громадського життя: у сфері соціально-економічних відносин; у суспільно-політичній сфері; у сфері побуту і дозвілля

Правопорушення за колом осіб: особисті та групові (колективні).

Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення.

Міжнародні правопорушення - це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству. Міжнародні правопорушення: міжнародні делікти (проступки) (наприклад, порушення торгових зобов'язань) та міжнародні злочини (наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.)

У кожному із видів правопорушень можливі:

-- рецидив - вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;

- повторність - вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.

Отже, класифікувати правопорушення можна за такими критеріями:

За ступенем суспільної небезпеки: злочини (передбачені кримінальним законодавством суспільно небезпечні діяння) та проступки (передбачені законодавством суспільно шкідливі діяння (адміністративні, цивільні, дисциплінарні, конституційні)).

За сферами суспільного життя: в економіці, політиці, соціально-побутовій сфері та ін.

За формами вини: скоєні з умислом та скоєні з необережності.

За рівнем прояву:

- на індивідуальному рівні вивчаються причини правопорушень конкретної людини (неузгодженість поведінки з вимогами суспільства, що викликано деформацією особистості, її антисуспільною настановою, специфікою впливу оточуючих на її поведінку); - на рівні соціальних груп (несприятливі умови формування особистості, різні прояви деформації правосвідомості на груповому рівні, що мають місце в оточуючому середовищі);

- на загальносуспільному рівні (зміни в різних системах суспільства - в соціальній, економічній, культурній, психологічній, а останнім часом і в політичній).

За своїм змістом, що визначається основними сферами життя суспільства: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні; юридичні.

За значимістю в обумовлюванні, детермінації правопорушень:

- основні - соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам); протиріччя між ним і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп, окремих осіб, якщо правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади та недоліки законодавства;

- неосновні - явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на фоні головних факторів, саме завдяки ним, тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ нерідко відображають іншим, окремим поняттям: "обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушеннь".

За онтологічним статусом стосовно свідомості конкретної особи:

- об'єктивні - явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів);

- суб'єктивні - явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб'єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання особою вимог закону, її від'ємне, негативне ставлення до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку, алкоголізм, наркоманія, пропаганда в засобах масової інформації і мистецтві насильства, розпусти).

2.3 Шляхи подолання правопорушень

2.3.1 Правова культура та правове виховання

Правова культура - це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи, інші соціальні цінності.

Під правовими цінностями розуміють об'єктивне та суб'єктивне право, правові принципи; правомірну поведінку, що ґрунтується на глибоких знаннях і повазі до закону; законність та правопорядок тощо.

Правова культура означає високий рівень правової активності населення, готовність до виконання законів, повагу до правосуддя, відмову від використання протизаконних засобів вирішення конфліктів, удосконалення законодавства, ефективність правозастосувальної практики та ін.

Розрізняють правову культуру суспільства та правову культуру особи.

Правова культура суспільства - сукупність факторів, які характеризують рівень правосвідомості, досконалості законодавства, організації роботи з його дотримання, стан законності й правопорядку.

Структуру правової культури суспільства становлять такі правові утворення, як система норм права, сукупність правовідносин, сукупність суб'єктів права, суспільна правосвідомість, режим законності й правопорядку. Правова культура суспільства має і динамічний (функціональний) аспект, тобто сукупність таких правових процесів, як правоутворення, правове мислення, правове регулювання, правореалізація та правозастосування, правомірна поведінка.

Правова культура особи - властивість, що характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх реалізовувати.

Структуру правової культури особи становлять індивідуальна правосвідомість, розуміння принципів права, повага до права і закону, упевненість у справедливості законів, прав та обов'язків, правомірна поведінка та правове мислення, інші правові явища.

На процес формування правової культури найбільш ефективно впливає правове виховання.

Правове виховання - цілеспрямована, послідовна, систематична діяльність держави та її органів, а також громадських об'єднань та організацій щодо формування певної системи правових знань, умінь і навиків, правового мислення, правових почуттів - почуття права, законності, почуття поваги до права і закону, до тих соціальних цінностей, які регулюються й охороняються правом і законодавством.

Правове виховання складається з таких частин:

1) завдання, які можуть бути як загальними, так і конкретними;

2) принципи: системність, безперервність здійснення, цілеспрямованість, послідовність, забезпеченість як певними засобами, так і підготовленими кадрами;

3) форми (їх більше 20), серед яких виділяють:

* правову освіту (навчання) - є найбільш ефективною і результативною формою, оскільки вона дає певну систему правових знань;

* правову просвіту - має обмежені завдання - дати певні знання з тих чи інших питань права і законодавства, роз'яснити чинне законодавство;

* правову пропаганду - поширення певних правових ідей, законодавства серед великої кількості населення;

* правову агітацію - розповсюдження правових ідей, знань серед невеликої кількості населення;

* правомірну соціально активну діяльність - здійснюється практично в процесі реалізації норм права;

* самовиховання;

4) зміст - які правові знання та в якому обсязі потрібно викладати;

5) методи - переконання, примусу, позитивного прикладу, заохочення тощо.

Деформація правосвідомості - це її перекручування, "руйнування" позитивних ідей, установок, почуттів та переконань.

Види деформації правосвідомості такі.

1. Правовий інфантилізм - несформованість, недостатній рівень правових знань за особистої впевненості у власній високій професійній юридичній підготовці.

2. Правовий дилетантизм - вільне поводження із законами або з оцінками юридичної ситуації не через корисливі мотиви, а через недбалість ставлення до юридичних цінностей.

3. Правовий ідеалізм - гіпертрофоване уявлення про роль юридичних засобів при вирішенні соціально-економічних, політичних та інших завдань.

4. Правовий нігілізм - заперечення соціальної цінності права, свідоме ігнорування вимог закону, різко критичне ставлення до вимог дотримання права та поваги до нього.

Правовий нігілізм українського суспільства має глибоке історичні коріння. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, викорінення національної самобутності народу - все це "вбивало будь-яку повагу до законності" в Російській державі, до складу якої протягом століть входила більшість території України.

Правовий нігілізм в Україні за часів СРСР - результат певної деформації правосвідомості та правового регулювання того періоду.

У СРСР правовий нігілізм мав дві форми:

1) теоретичній (ідеологічній), коли на державному рівні обґрунтовувалися ідеї про відмирання держави і права при соціалізмі, що принижувало роль права в суспільному житті, про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини, про перевагу постанов Комуністичної партії перед законами, про вторинність права та ін.;

2) практичній, коли згідно з офіційною ідеологією було накопичено велику кількість нормативних актів, які або були морально застарілими, або містили декларації та лозунги, неясні та нечіткі формулювання, або суперечили один одному. Це призвело до правової деградації суспільства, до зневіри у право, до зневаження ним; встановлені державою норми права не виконувалися самими ж органами держави та посадовими особами, що спричинило появу відомчого нігілізму; правозастосовчі та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності перед правом та законом.

Нині причинами (крім економічних, політичних та інших) прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

* невпорядкованість законодавства, його нестабільність та наявність суперечностей;

* низьку правову культуру в суспільстві;

* слабкість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.

Спеціальними засобами, які можуть сприяти подоланню правового нігілізму, можна назвати:

1) якість законів та інших нормативних актів; забезпечення належної ролі законів у системі нормативних актів; наявність стабільності та одноманітності в регулюванні суспільних відносин;

2) авторитет державної влади та відпрацьованість механізму її дії; наявність розвиненої державної структури, що здатна забезпечити виконання права; удосконалення системи правоохоронних органів та правозастосовчої діяльності; зміцнення законності; підвищення ролі судів;

3) високий рівень правосвідомості, який би дозволяв працювати закону: збереження самобутності правової культури; поліпшення системи правової інформації, професійного навчання та виховання юристів тощо.

2.3.2 Соціальна природа та соціальні причини правопорушень

Правопорушення як соціальне явище тісно пов'язане з об'єктивними та суб'єктивними причинами й умовами суспільного життя, торкається його найрізноманітніших сфер, обумовлених різноманітними процесами. Воно вирізняється високим динамізмом не тільки в межах відповідної держави, а й в межах відповідного регіону. Тому було б неправильно виділяти якийсь конкретний перелік причин, що породжують це явище.

До того ж необхідно розрізнити причини конкретного, індивідуального правопорушення; причину певного виду правопорушень; причини правопорушень як масового явища.

Як свідчить суспільна практика, однакових правопорушників не буває, а, отже, суспільно небезпечному діянню має відповідати свій механізм його вчинення, з властивими лише йому умовами та причинами.

Проте, як видається, вивчати лише суто елементи механізму протиправної поведінки особи без аналізу процесу її становлення є недостатньо. Відповідно дослідження мотивів, потреб вчинення злочинів та їх результатів, не знаючи їх передумов, було недосконалим. Поведінка людини залежить як від соціальних, так і від біологічних факторів. Визнання цього факту породило наукову проблему: який із цих факторів є домінуючим у формуванні здібностей, відчуттів, поведінки, дій людини і яким чином здійснюється взаємозв'язок соціального й біологічного в людині. Так, Ч.Ламброзо, Е.Феррі, Р.Гарофало, І.Ной, В.Ємельянов та інші віддавали перевагу біологічній сутності. В цьому є певний сенс. Адже не дарма відомий лікар-психіатр Зиґмунд Фрейд вважав, що людина з часу народження біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів - агресивних, статевих, страху з моральними установками особи. З цим пов'язаний комплекс неповноцінності, особливо часто цим пояснюють злочинність неповнолітніх. Особистість людини формується в дитячому віці. Відношення матері до сина і сина до матері (комплекс Едіпа), а також батька до дочки і навпаки (комплекс Електри) розглядаються роковим формуючим фактором, від якого людина не може позбавитись все своє життя.

Тому в основі досліджень причин правопорушень категорія особистості посідає одне з провідних місць. Але людина як біологічний індивід набуває всіх ознак особистості лише в людському суспільстві. Тільки в ньому вона може повністю реалізувати свій генетичний потенціал.

Тому, пріоритет повинен бути за соціальними факторами через те, що особа формується і діє у відповідному соціальному середовищі і її вчинки залежать не скільки від фізіологічних особливостей і стану організму, скільки від міжособистісних відносин різного рівня й суспільства в цілому.

Говорячи про біологічний фактор не можна обійти стороною суспільне середовище, адже людина живе в соціумі з відповідними потребами і саме ці потреби вона може задовольнити лише в суспільстві. Але прогалини у виховному процесі та нестабільний економічний стан в державі призводять до конфлікту особистості з правовими нормами, які діють в суспільстві. Саме економічна та політична нестабільність, криза судової системи призводять до грубого порушення природних прав людини на житло, працю, освіту, безоплатну першу медичну допомогу тощо, тим самим спонукаючи людину до будь-яких протиправних дій з метою задоволення цих потреб.

Тому статистика свідчить, кількість осіб, які на час вчинення того чи іншого правопорушення ніде не працювали і не навчались або перебували на обліку в державній службі зайнятості, за минулий рік склала 64,8% від загальної кількості правопорушників.

Звісно, що у такій соціальній обстановці лише висока самосвідомість, моральна стійкість, які закладені в людині виховним процесом, будуть спонукати її до пошуку законних шляхів вирішення різних життєвих проблем.

На думку таких провідних вчених, як Ф.Ліст, Ван-Гамель, Прінь, В.Кудрявцев, І.Карпець у поведінці людини немає нічого вродженого, а кожна її дія є результатом впливу зовнішнього фактора. І останнє слово в процесі формування людської особистості належить саме соціальному впливу.

В основу соціального фактора покладено суспільні відносини економічного, політичного, ідеологічного, правового, сімейно-побутового та управлінського характеру. Сукупність цих обставин створює зовнішні подразники, які безпосередньо впливають на вибір способу поведінки особи.

Основна причина протиправної поведінки людини пов'язана з різноманітними протиріччями, що впливають на дестабілізацію нормального функціонування соціального середовища індивіда.

Загострення цих протиріч спричиняє зростання правопорушень. Підтвердженням цього служать енерційні рушійні тенденції в економічній, політичній та інших сферах нашого життя. Причому протиріччя, що виникають у сфері економіки, є наріжним каменем, детонатором усіх інших протиріч.

Так, у зв'язку зі змінами відносин власності в сучасних державах створені такі умови і такий характер розподілу праці, оцінки і розподіл її результатів, які породжують соціальну і моральну нерівність людей, що викликає природне незадоволення однієї частини населення і намагання іншої частини населення збагатитися усіма законними, а в ряді випадків і незаконними засобами.

Цей процес супроводжується: недосконалістю нормативно-правових актів, які приймаються; нігілізмом, низькою правовою культурою; недостатньо ефективною роботою правоохоронних органів; кризою моральних цінностей, алкоголізмом, наркоманією тощо.

Все це обумовлює зростання численних корисливих злочинів, активізацію тіньової економіки, організованої злочинності. Проте ніякі зовнішні обставини (в тому числі й соціальні чинники) не можуть призвести до правопорушення, поки вони не стали рушійним мотивом. На підставі об'єктивних причин і умов формуються суб'єктивні причини й умови правопорушень із відповідними елементами соціальної психології, які отримали прояв у викривлених потребах та інтересах. Власне, вони виконують вирішальну роль при виборі правомірної чи неправомірної поведінки особи.

Велика роль відводиться правовому вихованню. Адже процес соціалізації особистості безпосередньо пов'язаний з вихованням. Без сумніву, саме процес виховання формує внутрішній світ людини, регулює вплив спадкових та соціальних факторів на формування особистості.

Суспільна практика свідчить, що найбільше виховний вплив на дитину здійснюється в сімейному та шкільному середовищі, оскільки саме в сім'ї у дитини формується уява про добро та зло, повага до ближнього та інших суспільних цінностей, визначається певне коло життєвих інтересів. Продовження виховного процесу здійснюється у шкільному середовищі, де дитина отримує певний рівень знань, оперуючи якими, вона в змозі давати самооцінку своїм діям. Окрім цього, тільки в школі у дитини розвиваються здібності до колективного спілкування, вміння користуватися інформацією, отриманою із соціального середовища, що має великий вплив на подальші етапи її становлення як особистості. (про виховання) громадяни повинні бути інформованими щодо правових вимог, які пред'являються до них державою. Адже інколи порушення правових приписів пов'язане не з антисоціальним ставленням особи, а з незнанням змісту правових актів. Для усунення деяких правопорушень важливим є проведення медичних заходів проти алкоголізму, наркоманії.

Отже, процес соціалізації є зовнішнім фактором впливу на формування особистості та її поведінку. Соціалізація індивіда відбувається під дією соціальних, економічних, політичних, культурних умов життя.

Виховання на мікрорівні має значний вплив на формування психіки індивіда на початковому етапі його розвитку. І саме правильні підходи до процесу виховання, які повинні бути спрямовані на чесну працю, повагу до ближнього, любов до своєї країни, культури, дають змогу закласти позитивні риси характеру майбутньої особистості.

Слід також зауважити, що суспільство у своєму розвитку не стоїть на місці. Воно продовжує вдосконалення науково-технічних досягнень та здібностей людини. Проте передові досягнення науки та вдосконалення своїх здібностей людина не завжди використовує на благо суспільства, а у деяких випадках спрямовує ці досягнення на порушення правової норми.

Не дарма ведучою теорією причин правопорушень являється теорія науково-технічної революції як комплексної причини протиправної поведінки в ХХ та XXIст. НТР викликає такі серйозні соціальні зміни, як індустріалізацію, урбанізацію, автомобілізацію, міграцію. Вони порушують традиційні форми сімейних зв'язків, релігії, культури, внаслідок чого відбуваються відчуження і знеособлення людини, придушення її індивідуальності. Концентрація населення в містах, розповсюдження загальної байдужості підвищують агресивність, егоїзм, індивідуалізм і емоційну нестриманість, що веде до порушення норм права, що діють у суспільстві.

Існують два ціннісні компоненти, співвідношення між якими характеризує стан суспільного життя.

Перший ціннісний компонент - цінності культури суспільства. Другий - ціннісна орієнтація особистості. Зв'язок між цими двома крайніми компонентами культури - найважливіший цементуючий і стимулюючий початок всього суспільного життя. І навпаки - порушення цього зв'язку визначає глибоку суспільну кризу. Одна з особливостей цієї кризи є різкий поворот від атеїстичного світоусвідомлення до релігійного. І тому криза в світоглядній орієнтації теж є небезпекою соціального стану суспільства.

Результатом зміни світу цінностей і орієнтирів суспільства є бродяжничество, проституція, алкоголізм, наркоманія, захворювання на СНІД.

Також слід зазначити наявність ряду моральних факторів, які розподіляють суспільство на робітників комерційних структур та робітників державного сектору економіки. Неспіввідношення платні в обставинах низьких заробітків, нерегулярних виплат викликають незадоволення роботою у працівників державного сектору.

Загостреність обставин викликають також незадовільний стан умов праці, проживання і побуту. Вся сукупність цих обставин збільшує ступінь соціального напруження.

Такий розвиток подій, навіть в ретельно організованих суспільних змінах, супроводжується виникненням стихійних угруповань, які здійснюють свої плани наживи за рахунок мародерства і вандалізму серед населення, що в своєму подальшому розвитку закінчується тяжкими наслідками актів тероризму.

Найбільше, від чого може потерпіти людина, це від помилок розуміння свого становища в суспільстві. Тобто розуміння того, які її дії будуть мати підтримку і схвалення, а які, навпаки, - будуть викликати недовіру й непорозуміння з боку суспільства. Неадекватність системи оцінок, що застосовує людина, призводить до конфліктної ситуації її з суспільством.

Отже, серед соціальних причин правопорушень розрізняють такі види:

1) за значущістю в обумовлюванні, детермінації правопорушень:

- основні - соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам; протиріччя між ним і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп і окремих осіб, якщо правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади, недоліки законодавства);

- неосновні - явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на фоні головних факторів, саме завдяки ним, тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ нерідко відображають іншим, окремим поняттям: обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушень;

2) за онтологічним статусом стосовно свідомості конкретної особи:

- об'єктивні - явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів); вони створені іншими поколіннями або природними силами. Типовими умовами, що сприяють зростанню злочинності у сучасному світі, визнаються урбанізація, екологічні проблеми, інші тіньові сторони цивілізації та технічного прогресу;

- суб'єктивні - явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб'єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання особою вимог закону, її від'ємне, негативне ставлення до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку, алкоголізм, наркоманія, пропаганда в засобах масової інформації і мистецтві насильства, розпусти).

Об'єктивні умови. Найважливішою треба, мабуть, визнати зниження життєвого рівня населення. Звичайно далеко не всі знедолені виживають за допомогою протиправних дій, але не викликає сумніву і те, що деяка частина, особливо молодь, вирішує свої проблеми не завжди в злагоді з існуючими правовими нормами.

Спад економічної активності обумовлює появу офіційно визнаного безробіття. В важкому становищі опиняються працівники, які фактично втратили роботу, але не зареєструвались як безробітні. Не можуть знайти роботи і молоді люди. Велика кількість з них стали безробітними відразу після закінчення навчальних закладів. Навряд чи викликає сумніви припущення, що багато безробітних ідуть у тіньову економіку або кримінальне середовище. Також усі ці труднощі, невпевненість в завтрашньому дні породжують конфлікти, ведуть до наркоманії, самогубств.

Також процвітає корупція та розкрадання коштів у банках та інших установах. Дрібні підприємства захоплюють рекрути та грабіжники. Тіньова економіка використовується злочинцями для вкладення та примноження коштів, здобутих злочинним шляхом; всіляко уникає оподаткування.

Суб'єктивні умови. На жаль, у багатьох країнах недостатню увагу приділяють правовій освіті та вихованню. Люди погано знають закони, через це важко вимагати виконувати їх норми. Це сприяє збільшенню кількості правопорушень. Правопорушення може зумовити темперамент, наявність певних психічних відхилень.

Великого поширення сьогодні набули такі соціальні лиха, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, перелюбство, аморальність та інші. Ці умови діють завжди і всюди. У багатьох випадках вони сприяють скоєнню правопорушень, а то й виступають їх головними причинами.

Серед суб'єктивних умов зростання кількості правопорушень слід назвати також байдужість значної частини населення до державних справ взагалі і, зокрема, до правопорядку. Люди стурбовані своїм становищем (нерегулярна оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення) цим держава вільно чи невільно провокує нестабільність правомірної поведінки.

Причини правопорушень не слід ототожнювати з умовами їх скоєння. Причина правопорушень знаходиться в закономірному, необхідному зв'язку з наслідками, завжди викликає їх. Умови ж (у комплексі з іншими обставинами) лише сприяють формуванню наслідків (посилюючи чи послаблюючи дії причин), не викликаючи їх з необхідністю.

Отже, до суб'єктивних причин правопорушень відносять: низький рівень правосвідомості і правової культури людей; асоціальні мотиви й цілі; потреби й інтереси окремих осіб.

Суб'єктивними умовами, що сприяють вчиненню правопорушень звичайно вважають демографічні й соціально-психологічні особливості, які прямо не спричиняють правопорушення. Це, наприклад: темперамент, вік, стать, риси характеру, наявність психологічних відхилень, фізичні недоліки та ін.

Об'єктивними причинами правопорушень виступають конкретні суперечності в суспільстві: економіці, політиці, соціальній і духовній сферах життєдіяльності людей. Наприклад, відставання свідомості окремих груп людей від їх суспільного буття, економічні й політичні кризи тощо.

Прикладом об'єктивної причини в нашій країні може слугувати так званий "перехідний період" - зміна політико-економічної ситуації. Саме тут соціальна природа правопорушень проявляється особливо яскраво.

До об'єктивних умов, що сприяють вчиненню правопорушень належать недоліки організаційного й технічного порядку, які підтримують і оживляють дію об'єктивних і суб'єктивних причин.

Можна виділити цілий комплекс об'єктивних умов, що формують об'єктивну причину правопорушень в нашій країні. Наведемо лише декілька конкретних прикладів:

1. Низький матеріальний рівень життя населення - різкий, небувалий спад виробництва за останні 5 років, наслідком якого з'явилось масове безробіття, гіперінфляція, соціальне розшарування суспільства - все це значно знизило рівень життя та призвело до збільшення таких злочинів як кражі, розбої, пограбування.

2. Криза моралі. Протиріччя розуміння нових моральних норм проявляється в егоїзмі, байдужості, соціальній апатії, жорстокості значної частини населення. Низький престиж державних структур та посадових осіб, котрі своєю недобросовісною поведінкою дискредитували принципи демократії, відсутність належного виховання духовних та моральнихцінностей у молодого покоління - все це являється умовами збільшення всіх видів правопорушень.

3. Алкоголізм і наркоманія - явища, що надзвичайно швидко прогресують в нашій країні. Моральна та інтелектуальна деградація населення, зникнення генофонду - ось лише деякі жахливі наслідки даних явищ, не кажучи про те, що на придбання наркотиків та алкоголю необхідні чималі суми грошей, які здобуваються шляхом вчинення різних видів злочинів. Слід відмітити і різке збільшення вчинення правопорушень в стані алкогольного та наркотичного сп'яніння. Вирішення цієї проблеми потребує комплексного підходу.

Соціальна природа правопорушень також проявляється:

1) в результатах - в тій шкоді, котру вони наносять інтересам суспільства - це фізичні (матеріальні) збитки, спричинені майну конкретних людей, або загроза здоров'ю, життю окремих громадян.

2) в складі окремих правопорушень конкретних людей, їх свідомих вольових поступків.

Основні напрямки боротьби з правопорушеннями зумовлюються характером причин і умов, які породжують ці явища.

Тому можна зробити висновок, що правопорушення за своїми об'єктивними якостями - це посягання окремого суб'єкта права на встановлений в суспільстві порядок відносин між людьми, колективами, між колективом та особою.

Звідси правопорушення - соціальне. Суспільно значиме явище. Навіть тоді, коли здавалось би, збитки нанесені тільки потерпілим, правопорушник спричиняє шкоду суспільству, бо посягає на його члена, котрий займає своє місце в системі суспільного розподілу праці і тому функціонально пов'язаного зі всіма членами суспільства. "Якщо в результаті правопорушення буде знищено товар, то постраждає і його власник, і суспільство, оскільки цей товар не поступить на ринок і не задовольнить потреб тих, кому він потрібен. Якщо в результаті злочину буде убита людина, то постраждає і вона сама, і економіка (вона ніколи не буде виробляти товари), і сім'я, яка втратить чоловіка, батька, брата і т.д., і держава, яка не дорахується одного громадянина, потенціального державного діяча або солдата. Отже, правий був Карл Маркс, коли говорив, що "покарання є не що інше, як засіб самозахисту суспільства проти порушення умов його існування, якими б не були ці умови".

Щоб правомірна поведінка стала нормою життя для більшості населення, необхідна розвинута економіка, стабільний демократичний політичний режим, дотримання законності всіма посадовими особами та громадянами, високий рівень правової культури.

Правоохоронні органи ведуть активну, послідовну боротьбу з правопорушеннями, проте вони неспроможні самі значно знизити масштаби їх поширення в суспільстві. Для цього необхідно проведення комплексу економічних, соціально-політичних, організаційних заходів, які будуть спрямовані на зміцнення економічної системи, підвищення матеріального добробуту, свідомості, інформованості й культури громадян, наведення порядку і стабільності в розвитку суспільних відносин.

Адже глобальне завдання включає в себе зміну всіх сторін суспільного життя, в тому числі і тих, які породжують правопорушення. І в цьому процесі повинен брати участь весь народ, всі державні і суспільні організації і навчальні заклади.

2.3.3 Правова профілактика правопорушень

Загалом, під профілактикою правопорушень розуміють діяльність державних органів і громадськості, що має системний характер як за комплексом заходів, так і за колом суб'єктів, які її здійснюють, спрямовану на недопущення виникнення, усунення, послаблення або нейтралізацію причин та умов злочинності, окремих її видів та конкретного злочину. Формування в Україні громадянського суспільства, розбудова суверенної, незалежної, демократичної та правової держави вимагає зміни підходів до роботи з профілактики правопорушень неповнолітніх. Сьогодні вже не потрібно доводити, що без цілеспрямованого правового виховання неповнолітніх цієї проблеми не розв'язати.

Правопорушення неповнолітніх є складовою частиною злочинності взагалі, але і має свої специфічні особливості, що дозволяє розглядати її в якості самостійного об'єкта вивчення. Необхідність такого виділення обумовлюється особливостями психічного і морального розвитку неповнолітніх, а також їх соціальною незрілістю.

У підлітковому, юнацькому віці в момент морального формування особистості відбувається накопичення досвіду, в тому числі негативного, який може ззовні не виявлятися або проявитися зі значним запізненням. Саме тому профілактика правопорушень серед неповнолітніх є пріоритетним напрямом для держави в боротьбі зі злочинністю. Головне в ційсправі ? не допустити формування кримінального досвіду в середовищі дітей.

Основними завданнями та принципами діяльності по профілактиці правопорушень серед неповнолітніх є: попередження бездоглядності, безпритульності, правопорушень серед дітей і підлітків; виявлення причин та умов, які сприяють правопорушенням серед неповнолітніх, а також розробка і здійснення заходів, спрямованих на їх усунення; забезпечення захисту прав і законних інтересів неповнолітніх; соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх, які перебувають у соціально небезпечному становищі; виявлення і припинення випадків втягнення неповнолітніх у злочинну та антигромадську діяльність.

Відповідні заходи та їх виконавців, щодо попередження правопорушень, визначено у Плані заходів з виконання Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08..08.2012 р. № 767.

Про першочерговість профілактичної діяльності в державі свідчить масив прийнятих законодавчих актів. Так, Закон України "Про міліцію" у п. 2 ч. 1 ст. 10 зазначає про обов'язок міліції "виявляти, попереджувати, припиняти та розкривати злочини. У п. 6 цієї ж статті йдеться про профілактику: "виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, брати участь у правовому вихованні населення. Зазначений закон також покладає на працівників міліції проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення кримінальних правопорушень, здійснювати адміністративний нагляд за особами, щодо яких його встановлено, а також контроль за засудженими до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про міліцію").

В основу профілактичної діяльності, щодо попередження правопорушень неповнолітніми, покладено також Закони України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про дошкільну освіту", "Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю", "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", "Про охорону дитинства", "Про попередження насильства в сім'ї", "Про Загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року", "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", Сімейний кодекс України та інші.

Вважаю, що профілактика правопорушень вимагає осмислення змісту виховної роботи в школі. Поки ж що вона слабо реагує на відносно нові форми правопорушень та їх фонові явища - токсикоманію і наркоманію, проституцію, азартні ігри, рекет тощо. Наша виховна система не завжди формує ставлення до цих явищ, а просто йде по шляху заборон.

З урахуванням цього потрібно перебудовувати і форми виховної роботи. Адже досвід переконує, що її масові форми бажаного ефекту не дають. У школі мають переважати такі форми, які дозволяли б кожному учню самовиразитись, - конкурси, змагання, олімпіади, вікторини тощо. Це дозволить школярам займатись улюбленою справою, спонукатиме їх до творчості, привчатиме до розумного використання вільного часу. У виховній роботі, пов'язаній з профілактикою правопорушень, особливе місце має зайняти правове виховання. Однак через непідготовленість педагогів до цієї роботи, відсутність необхідної літератури воно не відповідає потребам дня. Це виховання, як правило, зводиться до ознайомлення учнів з основними положеннями кримінального права. Залишаються поза увагою інші галузі права, які відіграють не меншу роль у житті людини. Працівники правоохоронних органів, виступаючи перед учнями, захоплюються висвітленням конкретних злочинів, механізмів їх вчинення та розкриття. Така деталізація тільки навчає "методиці" скоєння протиправних діянь. Не дається морально - правова оцінка негативним вчинкам, не розкривається невідворотність відповідальності за скоєне.

Потребує особливої уваги проблема виховання у школярів поваги до тих, хто стоїть на охороні закону. З цією метою не завадило б частіше організовувати зустрічі учнівських колективів з працівниками правоохоронних органів, можливо, навіть відвідувати місця їх роботи.

Профілактика вимагає своєрідного підходу і до вибору методів і форм виховної роботи. Як на мене, то школа зловживає словесними методами впливу, що призводить до зайвого моралізування, якого так не терплять учні. У шкільній практиці мають застосовуватись такі методи, які сприяли б формуванню у школярів навичок правомірної поведінки. Досвід переконує, що нерідко учні у певних ситуаціях діють неправомірно, бо не мають досвіду, а теоретичні знання не спрацьовують. Тому їх частіше треба ставити в ситуації вибору того чи іншого типу поведінки, організовуючи ділові та рольові ігри, привчати до додержання правил людського співжиття.

Профілактика правопорушень є одним із найважливіших напрямків діяльності правоохоронних органів України. Здійснення профілактики ґрунтується на низці законодавчих та відомчих нормативних актах, якими в цілому врегульовані основні питання застосування профілактичних заходів правоохоронними органами України. Однак цілком очевидно, що найбільш важливі питання правового врегулювання профілактичної діяльності повинні вирішитися після прийняття закону "Про профілактику злочинів". Проте розробка законодавства України про профілактику правопорушень фактично зупинилася на рівні проектів. Відсутність єдиних підходів щодо правового регулювання профілактичної діяльності обумовило істотні відмінності у регламентації цього виду діяльності між різними правоохоронними органами України. Разом з тим профілактична діяльність правоохоронних органів України потребує удосконалення із врахуванням як вітчизняного, так і іноземного досвіду, зокрема деяких країн СНД.



Висновки

Правопорушення - це суспільно небезпечне винне протиправне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.

Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний чи колективний суб'єкт у певний час, у певному місці. Щоб визнати ту чи іншу дію правопорушенням, необхідно встановити, чи має вона ознаки правопорушення.

До основних ознак правопорушення належать: суспільна небезпечність (шкідливість); правопорушенням може бути тільки діяння; протиправність діяння; винність діяння; деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення; юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, майнового, організаційного чи матеріального характеру; причинний зв'язок між діянням і соціально небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.