Правова культура: поняття та структура

Характеристика правової культури суспільства. Правова культура особи як особливий різновид культури, її види і функції. Роль правового виховання в формуванні правової культури. Впровадження в практику суспільного життя принципів верховенства права.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 03.11.2011
Размер файла 44,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

8

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний Гірничий Університет

Курсова робота

З дисципліни: «Теорія держави і права

На тему:

«Правова культура: поняття та структура»

Виконала:

студентка групи Прю-10-2

Заворотна Катерина

Перевірив: доцент кафедри

Чорна

Дніпропетровськ

2011

Зміст

План

Вступ

1. Характеристика правової культури суспільства

1.1 Поняття правової культури та її структура

1.2 Структура правової культури суспільства

2. Поняття правової культури особи

2.1 Правова культура як особливий різновид культури

2.2 Види і функції правової культури

2.3 Структура правової культури особи

3. Професійна правова культура

3.1 Професійна правова культура

3.2 Професійно-правова культура співробітників органів внутрішніх справ

4. Роль правового виховання в формуванні правової культури

4.1 Поняття правового виховання

4.2 Ознаки (риси) правового виховання

4.3 Функції правового виховання

4.4 Механізми правового виховання

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

З правовою державою нерозривно повязаний такий феномен, як правова культура, котру слід розглядати як одну з найважливіших передумов і необхідну умову формування демократичної, правової держави. Від рівня правової культури суспільства безпосередньо залежить усвідомлення сутності правових явищ і процесів, розуміння закономірностей і тенденцій їх розвитку. Високий рівень правової культури суспільства, адекватне відображення в ній потреб і закономірностей суспільного розвитку є запорукою правильної постановки мети у праві, успіху в правовому регулюванні, спрямованому на її досягнення.

Культура -- це загальний спосіб існування людини, її діяльності та об'єктивований результат цієї діяльності. Продуктами культури є уявлення про добро і зло, звичаї, знаряддя праці, засоби комунікації та ін. Культура -- соціально нормативна, а її норми -- історично первинні, основа всіх інших нормативних систем: релігії, моральності, естетики, права. Право, як мораль і релігія, є інститутом культури, визначається її змістом. Усі юридичні норми є нормами культури, однак не всі норми культури перетворюються на юридичні норми. Суспільство добирає культурні норми з настановою на включення їх до права. До числа відібраних потрапляють ті культурні норми, що мають найбільшу значущість для всього суспільства, виконання загально соціальних завдань держави. Не можуть перетворитися на право ті правила поведінки, що не стали нормою культури. Право -- частина соціальної культури, яке визначає один з її видів -- правову культуру. Правова культура тісно пов'язана з загальною культурою народу, ґрунтується на її засадах, служить відображенням рівня її розвитку. Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури -- політичної, моральної, естетичної. Це комплексний процес, їх поєднує спільність завдання -- створення морально-правового клімату в суспільстві, який би гарантував особі реальну свободу поведінки в поєднанні з відповідальністю перед суспільством, забезпечував її права, соціальну захищеність, повагу її гідності, тобто поставив би людину в центр економічних, соціальних, політичних, культурних процесів. Тісна взаємодія і взаємозв'язок проявляються між правовою і моральною культурою. Оцінка правових явищ, здійснювана правосвідомістю, є не тільки правовою, а й їх моральною оцінкою, визначенням їх відповідності моралі суспільства. Тому будь-які порушення законності, ігнорування законних прав і інтересів особи, недодержання вимог справедливості при вирішенні питань про юридичну відповідальність завжди розглядаються як аморальні явища. У свою чергу, правова культура справляє зворотний вплив на моральну культуру. Вона служить необхідною умовою формування високих моральних якостей громадянина. Знання і розуміння сутності і соціального призначення правових явищ -- права, правосуддя, законності, правової відповідальності, непохитна переконаність у необхідності суворого додержання норм права сприяють зміцненню у свідомості людини основних принципів і категорій моралі. Правова культура є складовою частиною і найважливішою засадою демократії. Залежно від носія правової культури розрізняють три її види:

1) правову культуру суспільства; 2) правову культуру особи;

3) правову культуру професійної групи.

1. Характеристика правової культури

1.1 Правова культура суспільства

Правова культура особистості нерозривно зв'язана з правовою культурою суспільства. Правова культура суспільства відбиває рівень розвитку правосвідомості в суспільстві, системи права і законодавства, юридичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми в правовій сфері. Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави, яка заснована передусім на принципах верховенства права і правового закону, поваги до основних прав і свобод людини і громадянина. Правова культура суспільства складається з цілого ряду елементів(рівнів).

Одним із них є досягнення якісного стану юридичної охорони та основних прав і свобод людини і громадянина. Показником такого стану слід вважати: наявність демократичного, гуманістичного, справедливого законодавства, його відповідність міжнародним правовим стандартам у сфері прав людини; існування ефективних національних правових засобів та процедур для захисту конституційних прав і свобод; реальна можливість звернутися до міжнародних правових інституцій, наприклад, до Європейської комісії з прав людини і далі до Європейського суду з прав людини, якщо громадянин вважає, що державні органи порушили його права, а він не зміг за допомогою усіх передбачених законодавством засобів їх захистити.

Не менш важливим елементом для підвищення правової культури суспільства слід вважати ступінь впровадження в практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону. Важливим показником їх реалізації є обмеження державної влади правом, відповідність законам підзаконних нормативно-правових актів.

Однією із складових правової культури суспільства є рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, тобто ступінь засвоєння ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур вирішення конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності в необхідності дотримуватися приписів правових норм. Суспільна правосвідомість визначається масовістю правомірної поведінки, рівнем правового виховання, масштабами і якістю юридичної освіти.

Досконале як за формою, так і за змістом законодавство становить важливий елемент правової культури. Високому рівню правової культури суспільства повинно відповідати законодавство, яке характеризується науковою обґрунтованістю, демократичною і гуманістичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх суперечностей, нечітких або таких, що можуть двозначно тлумачитись, правових приписів, використанням оптимальних методів, способів регулювання правових відносин тощо. Наявність законів, які не мають правового характеру, застарілих норм та норм, які порушують або обмежують права і свободи громадян, закріплюють свавілля держави, свідчать про низький рівень правової культури.

Правова культура суспільства включає стан законності в суспільстві. Найважливішими її критеріями є ступінь правового закріплення вимог законності в системі законодавства, реальність їх здійснення. Для забезпечення законності важливо, щоб у суспільстві ефективно функціонувала система правової освіти та виховання населення, зокрема державних службовців.

Ефективність роботи правозастосовних, зокрема правоохоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та ін..) є ще одним важливим елементом високого рівня правової культури суспільства.

Стан розвитку юридичної науки, ступінь залучення вчених-юристів до розробки проектів нормативно-правових актів і удосконалення їх змісту, програм боротьби зі злочинністю традиційно становить один із рівнів правової культури суспільства. Це обумовлено тим, що юридична наука здатна суттєво впливати на сприйняття передового правового досвіду, який включає в себе здобутки розвитку як національної правової системи, так і правових систем інших країн. Особливого значення при цьому набуває засвоєння історичного досвіду правового регулювання (правові пам'ятки, правові традиції, звичаї, доктрини).

Правова культура суспільства - це різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства.

Система цінностей -- це активність суб'єктів права у правовій сфері, добровільність виконання вимог правових норм, реальність прав і свобод громадян, ефективність правового регулювання, якісні закони, досконала законодавча техніка, розвинута правова наука, юридична освіта, ефективна юридична практика, стабільний правопорядок. Систему цінностей в галузі права, що існують в реальному функціонуванні в суспільстві, називають правовою реальністю, яка у структурному відношенні збігається з поняттям «правова система».

Правова культура відображає такі зрізи правової реальності (правової системи):

- структурно-функціональний;

- аксеологічний (оцінний).

Структурно-функціональний зріз уможливлює розкриття статики (структурного аспекту) і динаміки (функціонального аспекту) правової культури. Структурний аспект (статика) правової культури характеризує її склад, внутрішню будову; функціональний (динаміка) -- виникнення, розвиток і взаємодію елементів правової культури між собою і з іншими соціальними явищами, насамперед моральною, політичною та іншою культурами.

Аксеологічний (ціннісний) зріз розкриває систему цінностей, створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством в галузі права, тобто все те, що належить до правового прогресу.

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури. Структура правової культури суспільства включає:

1) культуру правосвідомості -- високий рівень правосвідомості, що містить оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;

2) культуру правової поведінки -- правову активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;

3) культуру юридичної практики -- ефективну діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, правоохоронних органів.

Функції правової культури -- це основні напрямки досягнення правових цінностей -- вітчизняних і світових.

Основними функціями правової культури є:

1) пізнавальна -- засвоєння правової спадщини минулого сьогодення -- вітчизняної та іноземної;

2) регулятивна -- забезпечення ефективного функціонував всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку;

3) нормативно-аксеологічна -- оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів.

Показником правового прогресу є високий рівень правової культури. Рівень розвитку правової реальності як особливої системної якості і є правовою культурою. Правова культура в кожен даний момент «присутня» у кожній даній крапці правової реальності, не збігається з нею цілком, але існує в ній як складова частина, здатна виступати у вигляді показника (характеристики) рівня розвитку цієї реальності.

правова культура

1.2 Структура правової культури суспільства

Правова культура складається із низки взаємозалежних елементів.

1. Рівень правосвідомості і правової активності громадян -- виражається у ступені засвоєння (вираження знання і розуміння) права громадянами, посадовими особами, спрямованості на додержання заборон, використання прав, виконання обов'язків. Кожен суб'єкт покликаний: осмислити, що право являє собою величезну цінність у сфері суспільних відносин; знати право, розуміти його зміст, уміти витлумачити ті чи інші положення закону, з'ясувати його мету, визначити сферу дії; уміти застосовувати в практичній діяльності набуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; уміти поводитися в складних правових ситуаціях і т.д.

Рівень (обсяг) знання права залежить від того, чи є громадянин професійним юристом, працівником правотворчої або правозастосовної сфери або він займається іншою діяльністю.

Професіонал-юрист повинен досконало знати правові розпорядження. Громадянин не юрист використовує мінімум правових знань, потрібний для його роботи, поведінки в побуті, сім'ї. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча система та ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького права, розуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне ставлення до здійснення того й іншого. Громадянин у загальному вигляді повинен знати норми, що передбачають і регулюють юридичну відповідальність і загальний порядок притягнення до неї, вік, з якого настає юридична, передусім кримінально-правова відповідальність, для комерсантів -- цивільно-правова відповідальність.

Існує такий феномен правової культури, як презумпція знання закону, що означає припущення (умовність) про знання особою закону, яке прийняте з метою нормального функціонування всієї правової системи і виступає неодмінною вимогою правової культури. Тому кожен громадянин має бути зацікавлений у правовій культурі. Наявність навіть чималих юридичних знань у громадян, посадових осіб ще не свідчить про високий рівень правової культури, тому що необхідно не тільки знати право, а й проявляти правову активність.

2. Стан юридичної практики:

а) рівень правотворчої діяльності і стан законодавства -- виражається в досконалості змісту і формі нормативно-правових актів, їх якості, продуманості, узгодженості, культурі юридичних текстів, тобто в юридичній техніці підготовки, ухвалення та оприлюднення нормативно-правових актів, вирішенні процедурних законодавчих питань. Усе це разом узяте -- показник рівня правотворчої (в тому числі законодавчої) культури;

б) рівень судової, правоохоронної діяльності і стан правозастосовноі практики -- виражається як робота правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показником правореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення.

Правозастосовна, судова, слідча, прокурорського нагляду, арбітражна, нотаріальна та інші види юридичної практики являють собою специфічне провадження, відповідним чином організоване і сплановане, її суб'єкти -- юристи-професіонали. Їх діяльність -- показник рівня правозастосовної культури.

3. Режим законності і правопорядку -- стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Непохитність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності додержання правових розпоряджень та їх додержання -- основа режиму законності та правопорядку.

Всі перелічені елементи правової культури є юридичними явищами, що входять до правової системи суспільства.

2. Поняття правової культури особи

2.1 Правова культура як особливий різновид культури

На відміну від правової свідомості правова культура охоплює матеріальну і духовну сторони буття суспільства і, як явище соціальне, відображає якісний стан правового життя суспільства на кожному етапі його розвитку. Розвиток правової культури обумовлюється історичними, соціально - економічними, політичними умовами, які об'єктивно складаються в суспільстві, ступенем гарантованості державою та громадянським суспільством прав і свобод людини. Визначити дійсний зміст правової культури можна лише за умови її аналізу як частини загальнонаціональної культури. Виходячи з того, що культура є структурою певної сукупності понять, за допомогою яких люди формують свій досвід, правову культуру необхідно розглядати як явище багатоаспектне. У першу чергу, її можна визначити як сукупність правових знань, духовних цінностей, принципів правової діяльності, правових звичаїв. З іншого боку, правова культура визначається як ступінь правової розвиненості особи, характер її правової діяльності і юридичної практики, рівень засвоєння суб'єктом правових норм та можливості об'єктивної оцінки та прогнозування подальшого розвитку суспільства і держави, характер участі у перетворенні правової дійсності, міру її правової активності; оволодіння культурою правового мислення. Крім того, правова культура може бути охарактеризована як процес, спосіб і форма реалізації знань і переконань особи під час здійснення правової діяльності. І нарешті, правову культуру можна розглядати і як один з факторів правового регулювання, передумову духовного розвитку людини і суспільства в цілому. Як складна правова категорія, правова культура складається з певних елементів, які у сукупності визначають її зміст, є взаємопов'язаними та взаємоузгодженими.

Структурними елементами правової культури виступають компоненти юридичної дійсності в їх особливому ракурсі еталонів поводження: право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правомірна діяльність суб'єктів. Що ж стосується її змісту, то ним охоплюється не просто правосвідомість, законність і т.п., а й характер, рівень, ступінь їх розвитку, тобто те, що дає їм даний етап розвитку цивілізації, суспільного прогресу. А. Семітко вважає, що елементами (підсистемами) правової культури є певні ступені правового розвитку таких компонентів системи правового життя суспільства, як:

1) правові тексти (акти-документи і тексти, що мають юридичний зміст);

2) правова діяльність (теоретична і практична);

3) правова свідомість (включаючи когнітивний, емоційний і настановний його компоненти);

4) суб'єкти - носії правової культури (суспільство, класи, нації, народності, колективи, окремі індивіди).

У структурі правової культури в конкретно-соціологічному аспекті виділяють наступні елементи: право як систему норм; правовідносини як систему суспільних відносин, учасники яких володіють взаємними правами і обов'язками; правосвідомість як систему духовного відображення правової дійсності; правові установи як систему державних органів і суспільних організацій, що забезпечують правовий контроль, реалізацію права, правову поведінку і правову діяльність.

В. Лазарєв розглядає правову культуру в двох аспектах: як оціночну (аксіологічну) категорію і як категорію змістовну. У першому випадку вона розуміється як якісний стан правового життя суспільства, що дозволяє охопити і оцінити правове життя в цілому і основні її сфери окремо.

Отже правова культура - особливий різновид культури, змістом якої є система духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права. Найважливішими складовими правової культури є право, правосвідомість, правовідносини, правопорушення, правова діяльність. З іншого боку, - це цілеспрямована система заходів просвітницького та освітнього характеру, які формують повагу до права, цивілізованих способів вирішення спорів, профілактики правопорушень.

На певних етапах суспільного розвитку окремі категорії населення, що мають низький рівень правосвідомості і правової культури, негативно, неповажно ставляться до права, законів, правопорядку в цілому, проявляють зневагу до правових цінностей і традицій. У науці це явище отримало назву правового нігілізму.

Нігілізм (у перекладі з латині nihil - ніщо) - напрям суспільної думки, одна з форм світосприйняття і соціальної поведінки, виражає негативне ставлення суб'єкта до певних цінностей, поглядів, ідеалів. Найбільшого поширення отримує в XIX ст., головним чином у Західній Європі і в Росії, його основні ідеї пов'язують з П. Прудоном, Ф.Ніцше, М.Штірнером, М. Хайдеггером та ін. Нігілізм має багато проявів: може бути моральним, політичним, ідеологічним, релігійним, правовим, залежно від того, які цінності заперечуються, про яку сферу знань і соціальної практики йдеться; може проявлятися на ідеологічному рівні та у практичній діяльності, за характером дій суб'єктів може бути активним і стійким (постійним) або пасивним і випадковим (ситуативним). Різновидом соціального нігілізму є правовий, який, з одного боку, можна розглядати як певний стан суспільства, а, з іншого - як особисті переконання окремих осіб, що знаходять прояв у відповідних діях (особисті переконання можуть відрізнятися у осіб, які належать до різних соціальних верств, вікових груп, здобули різну освіту і виховання). Вперше нігілістичні ідеї стосовно права висунули конфуціоністи в Китаї, на думку яких суспільством необхідно керувати не за допомогою законів, а на підставі традиційних моральних переконань. У найбільш різкій формі правовий нігілізм знаходить прояв у поглядах анархістів, які стверджували, що негайна ліквідація права і держави є передумовою “звільнення особистості”. Сутність сучасного правового нігілізму в загальному зневажливому ставленні до права, неповазі до законів, нормативного порядку в цілому.

Причинами появи правового нігілізму, на думку більшості дослідників, є кризовий стан суспільства. Економічна та політична нестабільність, зміна ідеології та духовних цінностей, поява нових прошарків населення, зловживання владою вищими посадовими особами держави, гальмування і не завершення реформ, і як наслідок - юридичне невігластво, відставання, правова невихованість населення, відсутність правових знань, досвіду правової діяльності та відповідних навичок, неможливість формування чіткої життєвої позиції. Крім того, антиправні погляди і стереотипи є елементом, властивістю соціальної свідомості і національної психології, особливість культури, традицій, способу життя. Йдеться про ігнорування суспільством права, його оцінку не як базової, фундаментальної категорії, а як другорядного явища в системі людських цінностей. Н.М.Оніщенко,О.Р. Копієвська Методика правової освіти. - К.: Атіка, 2005

У теорії права виділяють такі основні форми виразу правового нігілізму: прагнення руйнування правової системи в цілому або її окремих елементів, умисне порушення чинних нормативно-правових актів;колізії законодавства; недотримання та невиконання норм права суб'єктами суспільних відносин; заміна законності політичною ідеологією чи доцільністю; порушення прав людини; заперечення правової системи, неповага до закону та правоохоронних органів, критичне ставлення до вимог виконання і дотримання норм права. Найбільш типовим проявом правового нігілізму є ігнорування окремих правових приписів. Подолання правового нігілізму потребує комплексних заходів зі стабілізації суспільства, серед яких економічні, ідеологічні, правові, а саме: вдосконалення чинного законодавства, підвищення рівня правової культури та правової свідомості громадян, зміцнення режиму законності в державі, підтримання на належному рівні правопорядку, застосування різних форм правового виховання та правової освіти населення, підвищення професійного рівня посадових осіб та державних службовців, зміцнення зв'язку юридичної науки і практики.

Правовий нігілізм вважається антиподом правової культури, свідчить про низький рівень останньої.

2.2 Види і функції правової культури

Правова культура поділяється на види за наступними критеріями:

1) За суб'єктним складом: правова культура суспільства - охоплює всі правові явища у динаміці їх розвитку, характеризується та визначається станом загальної культури населення, якістю національного законодавства, існуванням гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, рівнем правосвідомості, станом правопорядку, законності та юридичної практики; правова культура окремих колективів або соціальних груп є своєрідним поєднанням правової культури суспільства та правової культури окремих осіб, які утворюють ці колективи, правова культура особи є похідною правової культури суспільства, залежить від досвіду особи, рівня її освіти, наявності правових навичок і правомірної поведінки. Відповідно правова культура особи складається з правової свідомості, правових знань, правових переконань, правової поведінки, діяльності з реалізації норм права, правових почуттів та передбачає її соціально-правову активність, нетерпимість до протиправної діяльності.

2) За рівнями та глибиною пізнання правових явищ: побутова (характеризується невисоким рівнем узагальнення правових знань, які використовуються особами у повсякденному житті, в міру реалізації суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків), професійна (притаманна особам, які спеціально займаються правовою діяльністю, мають глибоке знання законодавства, правильне розуміння принципів права і механізму правового регулювання, професійне ставлення до права і практики його застосування); теоретична (як сукупність наукових знань про сутність права, механізм правового регулювання) виникає у науковців-правознавців. Ці різновиди правової культури формуються в процесі правового виховання населення шляхом набуття позитивних уявлень, поглядів, цінностей, почуттів та емоцій.

3) За характером існування правової культури: відкрита, тобто така, що взаємодіє з іншими правовими культурами, сприймаючи її надбання; закрита - та, що уникає взаємодії з іншими правовими культурами, обмежуючись власними надбаннями як єдино вірними.

4) За характером прояву: зовнішня правова культура, змістом якої є юридична діяльність та її наслідки; внутрішня - особисті переконання, почуття та уявлення про правові категорії.

Основні напрями оволодіння суб'єктами суспільних відносин правовими цінностями, які з'явились в результаті розвитку суспільства, в галузі права є функціями правової культури. Розрізняють наступні функції:

1. Пізнавальна - спрямована на оволодіння особою правовими знаннями, формування власних переконань з метою вірного їх застосування у практичній діяльності та набуття навичок правового мислення.

2. Регулятивна - забезпечує відповідність поведінки особи правовим приписам на підставі отриманих правових знань і відповідних правових переконань особи чи колективу.

3. Ціннісно-нормативна - спрямована на визначення стану законності і правопорядку в державі з точки зору реалізації суб'єктами правових відносин чинного законодавства.

4. Комунікативна - дає змогу особі на підставі набутих знань зорієнтуватися у правовому просторі з метою забезпечення безконфліктного співіснування з іншими суб'єктами.

5) Прогностична - дозволяє прогнозувати розвиток чинного законодавства, правових інститутів у державі.

6) Виховна - забезпечує свідоме та поважне ставлення особи до вимог чинного законодавства.

Правова культура як одне з надбань людства має постійно вдосконалюватись з метою забезпечення гармонійного та прогресивного розвитку суспільства та окремих осіб. І навпаки - прогресивний розвиток суспільства безпосередньо впливає на рівень його правової культури. Складовими даного прогресу є створення та охорона правових цінностей, що збагачують особу, як і інших цінностей в суспільстві; правових норм, що забезпечують безконфліктне існування суспільства; запобігання протиправній діяльності суб'єктів суспільних відносин тощо.

Як своєрідний феномен, правова культура є формою відтворення національних правових інститутів - державності, правової системи, правопорядку тощо. Культура є засобом збагачення цих інститутів, у тому числі і за рахунок запозичення правових цінностей інших націй. Відповідно основні функції правової культури передбачають збереження духовних цінностей у галузі права і їх засвоєння майбутніми поколіннями, постійне підвищення рівня правової свідомості населення. Правова культура визначає принципи правової поведінки особи та систему правових цінностей, ідеалів, правових норм, які забезпечують єдність і взаємодію правових інститутів та організацій в суспільстві.

2.3 Структура правової культури особи

Структурними елементами правової культури виступають компоненти юридичної дійсності в їх особливому ракурсі еталонів поведінки: право, правосвідомість, правові відносини і законність, правопорядок і правомірна діяльність суб'єктів. Елементи, що утворюють правову культуру суспільства, виступають основними компонентами декількох відмінних систем. Особливої уваги заслуговує аспект активності правової культури. При цьому перш за все потрібно мати на увазі дві сторони такої діяльності:

1. безпосередньо у правовій сфері;

2. не правового характеру, але зв'язаної зі сферою дії права.

Розуміння першої не становить якоїсь складності, хоча і тут проявляються надто нетрадиційні погляди. Щодо другої мова може йти тоді, коли її зміст набуває художньої форми тих чи інших творів, які відображають правові ідеї, теорії, оцінки, відчуття. Ця діяльність безпосередньо не входить до складу предмета правової культури, але своїм ідейним змістом доповнює її. Так, радіо, телебачення, живопис, кіно, журналістика, будучи самостійними засобами масової інформації, також наповнюють її правові “фонди”. До діяльності, що пов'язана з правовою сферою, близько прилягає застосування різних кібернетичних прийомів і методів в правознавстві та юридичній практиці. Названі елементи не повністю співпадають зі змістом правової культури, вони характеризують лише рівень правового розвитку суспільства. Цей зміст охоплює не просто правосвідомість, право, законність та ін.., а й характер, ефективність, ступінь їх розвитку, тобто те, що дає їм даний етап суспільного процесу.

Структура правової культури особи досить багатогранна. Тут можна вести мову про кілька властивостей:

- форма вираження;

- соціальний рівень;

- зміст та ін.

Юридична освіченість особи знаходить вияв у трьох станах - правовій культурній орієнтації, творчій діяльності щодо їх реалізації й в отриманих результатах реалізації.

Як відповідний ступінь розвитку індивіда, правова культура людини проявляється насамперед, у підготовці її до сприйняття прогресивних правових ідей і законів, у вмінні і навиках користуватися правом, а також в оцінці власних знань права. Із цих позицій культура особи характеризується наявністю правових культурних орієнтацій. Далі, правова культура - це відповідний характер і рівень творчої діяльності особи, у процесі якої вона набуває і розвиває свої правові знання, вміння, навички. І, нарешті, правова культура виступає як результат творчої діяльності у сфері права. Останній спосіб існування цього явища виражається як його внутрішній потенціал. Запропонований підхід має не тільки теоретичне, а й практичне значення. При аналізі реального стану юридичної культури особи необхідно враховувати рівень її розвитку у населення. При оцінці правової культури особи важливо враховувати рівень і глибину пізнання правових явищ, опанування ними. Тут виділяються буденний, професійний (спеціальний) і теоретичний рівні правової культури.

Буденний рівень обмежений повсякденними рамками життя людей при їх зіткненні з правовими явищами. За допомогою такої культури не можна об'єктивно осмислити та оцінити всі сторони правової практики. Проте не слід її розглядати як дефектну, другорядну. Специфіка буденної правової культури така, що вона не піднімається до рівня теоретичного узагальнення, а проявляється на стадії здорового глузду, активно використовується людьми в їхньому повсякденному житті та є значним масивом правомірної поведінки. Професійний рівень характерний для осіб, які спеціально займаються правовою діяльністю. Зрозуміло, що юристам практикам властивий більш високий ступінь знань і розуміння правових проблем, завдань, цілей, а також професійна поведінка.

Теоретичний (науковий) рівень відображає наукові знання щодо сутності, характеру і взаємодії правових явищ взагалі, усього механізму правового регулювання, а не будь яких окремих напрямів. Він виробляється колективними зусиллями вчених - філософів, соціологів, юристів, досвідом практичних працівників.

Теорія правової культури як форма концептуального усвідомлення потреб суспільства в правовому регулюванні тих чи інших сфер життя може і повинна бути ідейно-теоретичним джерелом права. Законотворчість і застосування правових норм компетентними органами передбачає достатньо високий теоретичний рівень правової культури. Буденний, професійний і науково-теоретичний рівні правової культури тісно взаємопов'язані і взаємообумовлені. Уявити в повній мірі сутність культури не можна, не розкривши її логічної культури, юридичних понять і категорій, оціночних суджень. Із цих позицій правова культура складає відповідну суму об'єктивних за своїм змістом знань.

У правовій культурі особи можна виділити три категорії, що находяться в нерозривному зв'язку, єдності:

- ідейно-теоретичні правові уявлення;

- позитивні правові відчуття;

- творча діяльність індивіда у правовій сфері.

Зміст юридичної культури визначає модель правокультурної особи. Така модель передбачає характеристику:

а) фактичної правової і правознавчої поведінки особи;

б) її ставлення до права і правових явищ, усвідомлення соціальної значимості права і правопорядку, поважне ставлення до прав іншої людини;

в) навики правомірної поведінки;

г) громадсько-правова активність.

Володіючи високою правовою культурою, громадяни в змозі вільно себе орієнтувати, виходячи з визначення соціальної цінності права, власної обраної поведінки.

Індивідуальність правової культури виявляється у стилі правомірної поведінки, що зумовлює сукупність його характерних особливостей і ознак. Стиль правомірної поведінки особи характеризується сталою специфічністю у вирішенні життєвих проблем і завдань і в цьому аспекті є важливим показником її правової підготовки, досвіду, виявляє особливості вибору варіанта правомірної поведінки в межах, що визначені правовими нормами.

Проявом правової культури суспільства є нинішнє законодавство України, його рівень щодо міжнародної правової культури, а також його ставлення до людини.

Правова культура українського суспільства сьогодні має дві тенденції:

- по-перше, вона намагається вчасно реагувати на економічні, політичні, суспільні зміни в Україні;

- по-друге, багато нового в суспільстві оцінюється точки зору таких діючих правових норм, які потребують їх скорішої заміни, тобто розвиток правової культури гальмується недосконалим законодавством.

3. Професійна правова культура

3.1 Культура професійної групи

Правова культура професійної групи, або професійна правова культура, -- одна із форм правової культури суспільства, притаманна тій спільності людей, що професійно займаються юридичною діяльністю, яка потребує фахової освіти і практичної підготовки. Як правило, це культура робочої групи, члени якої є службовими особами і носіями службової правової культури.

Професійній правовій культурі робочої групи (колективу) та її членам властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності. О.Ф. Скакун Теорія держави і права: Підручник./Пер. З рос. - Харків: Консум, 2008, ст. 473

Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Професійна культура юриста припускає:

1) знання законодавства і можливостей юридичної науки;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів;

3) уміння користуватися правовим інструментарієм -- законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті і оформленні рішень.

Професіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише тоді, коли юрист як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов'язок, постійно підвищує свою майстерність, опановує досягнення теоретичної та практичної юриспруденції.

Разом з тим кожна юридична професія має свою специфіку, що обумовлює й особливості правової культури різних її представників (суддів, прокурорських працівників, співробітників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів і т.д.). Причому рівень професійної культури, наприклад співробітників міліції, є різним. Відмінності спостерігаються в правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів різних підрозділів міліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної, державної автомобільної інспекції, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників автомобільної інспекції відрізняється від аналогічної культури співробітників підрозділу кримінальної міліції і т.д. Тут проявляється загальна закономірність: рівень професійної культури співробітників міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони до діяльності, здійснюваної у сфері права. Правова культура повинна характеризуватися більшою зрілістю і професіоналізмом.

Виділяючи три види правової культури, слід пам'ятати, що в реальному житті вони тісно взаємозалежні: правова культура як соціальне явище єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особи, групи); вона с умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп.

3.2 Професійно-правова культура співробітників органів внутрішніх справ

Професійно-правова культура співробітників органів внутрішніх справ припускає глибоке знання системи права і законодавства. переконаність у необхідності їх додержання, уміння користати ся всією сукупністю правових засобів під час виконання службових обов'язків у межах компетенції, встановленої законом та іншими правовими актами. Правова культура співробітників органів внутрішніх справ убачається також у критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явиш з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Співробітник органу внутрішніх справ -- це особа, покликана стати вище своїх звичок, бажань: він повинен робити свою справу так, як цього вимагають найвищі інтереси суспільства Правопорушники -- часто особи сильні, цілеспрямовані, вести двобій з якими не просто. Нерідко робота над розкриттям і розслідуванням злочинів -- сутичка між особистостями, характерами.

Людина формується як особистість у процесі соціальної практики. Юридична освіта -- перший крок до утвердження себе як особистості в галузі реалізації права. Юридична освіта повинна забезпечити знання і розуміння мови і технічної майстерності, необхідних для практикуючого співробітника органу внутрішніх справ, включаючи розуміння правових і етичних обов'язків, прав і основних свобод людини, визнаних законодавством країни і міжнародним правом.

Слід звернути увагу на систему деонтологічних вимог (грец. деон -- належне), які висуваються до випускника -- майбутнього співробітника органу внутрішніх справ у галузі культури:

-- морально-етична (засвоєння гуманістичних принципів моралі, уміння ними керуватися на практиці);

-- політична (знання політичної стратегії та тактики держави, провідних політичних партій і рухів, уміння користуватися інструментарієм політичної діяльності і бути політичне активним);

-- психологічна (знання психічного складу особи, уміння користуватися психодіагностикою у ході вирішення юридичної справи);

-- естетична (виражається в службовому етикеті, мові спілкування, зовнішньому вигляді юриста, естетичному вигляді оформлюваних ним документах та ін.).

Вони доповнюють його правову культуру і створюють кодекс його професійної поведінки, стрижнем якої є внутрішнє веління службового обов'язку.

Правова культура співробітників органів внутрішніх справ визначається не тільки науковими знаннями про сутність, характер і взаємодію правових явищ взагалі, механізм правового регулювання, правове поле держави, його окремі напрямки. Вона передбачає й критичне творче осмислення правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

До культури співробітника органу внутрішніх справ належить знання державної мови України, особливостей етичної культури і національних традицій того регіону, де він здійснює професійну діяльність.

Виключне значення має проблема подолання правового нігілізму співробітника органу внутрішніх справ, його некомпетентності, низького професіоналізму, невміння розібратися в конкретних життєвих ситуаціях, дати їм правильну юридичну оцінку, в результаті чого з'являються незаконні і необгрунтовані рішення.

Професійно-правова культура співробітників органів внутрішніх справ повинна бути вищою за правову культуру інших громадян.

4. Поняття правового виховання

4.1 Мета правового виховання

Правове виховання -- це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання -- дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права і обов'язки, може грамотно захищати себе від незаконних дій з боку юридичних органів, то застосовують право.

Правове виховання тісне пов'язане з усіма видами соціального виховання -- моральним, політичним, естетичним та ін. їх можна назвати «субправовими», тобто такими, що «прилягають до правового», «пов'язані з правовим», оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання.

4.2 Ознаки (риси) правового виховання

Правове виховання:

1) будується на засадах системи норм права;

2) припускає впровадження в правосвідомість виховуваних складових елементів упорядкованих суспільних відносин -- дозволянь, зобов'язувань, заборон.

Поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, дозволяння, зобов'язування, заборони перетворюються на первинні засоби правового регулювання, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;

3) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;

4) охоплює суб'єктів права, які не тільки додержуються правових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми;

5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;

6) здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.

Сутністю правового виховання є формування правової настанови на узгодження прагнень і сподівань особи з інтересами і сподіваннями суспільства, тобто процес вироблення непохитних правових ідей і принципів у правосвідомості виховуваних, формування правової культури.

Зміст правового виховання -- це процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи (групи) за допомогою сукупності (комплексу) правовиховних заходів, певних способів і заходів, які має у своєму розпорядженні суспільство.

4.3 Функції правового виховання

1) передача виховуваним (індивідам, громадським групам) певної суми правових знань, навичок, умінь;

2) формування правових ідей, почуттів, переконань у правосвідомості виховуваних, вироблення правової настанови на правомірну поведінку;

Правове виховання відбувається в правовому полі, у врегульованих правом сферах суспільних відносин.

Не слід плутати правове виховання і правове регулювання, хоча вони й є взаємозалежними. Об'єктом правового регулювання є головним чином відносини -- вольові акти поведінки особи, а об'єктом правового виховання, виховною функцією права -- її свідомість: думки, почуття, уявлення. Це не означає, шо правосвідомість особи не зазнає впливу правового регулювання і його механізму. Але цей вплив є другорядним відносно поведінки особи, її вчинків.

Цілі правового виховання:

А) формування правосвідомості громадян і підвищення на цій основі їх правової культури;

Б) виховання поваги до права з тим, щоб його вимоги стали особистим переконанням кожної людини, а повсякденне додержання юридичних норм - звичкою;

В) онайомлення громадян з питаннями державно-правового будівництва, підвищення їх соціальної, політико-правової активності;

Г) допомога їм в оволодінні всією сукупністю юридичних знань із різних галузей і сфер функціонування права;

Д) сприяння ефективній роботі механіму правового регулювання.

Форми правового виховання:

- правове навчання;

- правова агітація;

- правова пропаганда;

- юридична практика;

- ознайомлення з історією української і світової культури на правову тематику;

- самовиховання.

Правове навчання - конткретний вид навчального процесу, в ході якого під керівництвом досвідчених юристів члени суспільства оволодівають правовими знаннями, навичками, вміннями здійснення правових норм.

Правова агітація - форма правового виховання, яка полягає в правовому впливі на правосвідомість та настрої членів суспільства шляхом колективних і індивідуальних співбесід, виступів на мітингах, зборах за допомогою преси, телебачення та ін.

Правова пропаганда - цілеспрямована діяльність по формуванню у членів суспільства високого рівня правосвідомості і правової культури, роз'ясненню правової політики і розповсюдженню правових знань, ідей, іншої правової інформації.

Юридична практика - сукупність напрацьованого досвіду в результаті правотворчої, правоохоронної та правореалізаційної (включаючи правозастосовчу) діяльності суб'єктів права.

Історія Української і світової культури на правову тематику - це система літературної, художньої, кіно, телевізійної иа іншої творчості про правову дійсність, що напрацьована українськими митцями та світовим співтовариством.

Правове самовиховання - цілеспрямована, повсякденна, систематична і самостійна діяльність людей по оволодінню правовими знаннями з метою формування позитивних правових мотивів, установок і навичок правомірної поведінки.

Суб'єкти здійснення правовиховної роботи:

1. органи держави;

2. громадські організації;

3. трудові колективи;

4. їх посадові та службові особи;

5. окремі громадяни

Основні вимоги до право виховної роботи:

А) набуття вихованцем основ правових знань;

Б) необхідність формуванння у свідомості вихованця переконань, установок, мотивів активної правомірної поведінки;

В) формування у вихованців соціально-комунікатитвних якостей особистості.

4.4 Механізми правового виховання

Правове виховання має свою систему, механізм, стадії.

Система правового виховання -- це сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, яка забезпечує його певний порядок і організацію.

Систему правового виховання складають такі елементи:

1) суб'єкти -- державні органи, організації, спеціально уповноважені державою особи, що здійснюють правовиховну діяльність;

2) об'єкти -- виховувані громадяни або громадські групи;

3) сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів.

Суб'єкт правового виховання може мати правовиховну функцію як основну (Національна юридична академія України, Одеська юридична академія. Київська академія внутрішніх справ, Університет внутрішніх справ, юридичні факультети державних університетів та ін.) або як одну із багатьох (ради народних депутатів, прокуратура, адвокатура, органи юстиції, МВС та ін.).

Об'єкт правового виховання (громадяни) у ході правовиховного процесу зазнає впливу двох факторів, від яких залежить ефективність правового виховання:

1) об'єктивний фактор -- позитивні зовнішні умови, що сприяють правовиховній діяльності (демократизація суспільства, захист прав особи, успіхи правотворчої діяльності, юридичної практики та ін.), або негативні умови, що ускладнюють правовиховану діяльність (недосконалість законодавства, невідпрацьованість способів і засобів правового виховання та ін.);

2) суб'єктивний фактор -- позитивний внутрішній духовно-правовий стан особистості (її правова вихованість, настанова на правомірну поведінку) або негативний (правова настанова на неправомірну поведінку, однією з підстав якої є правовий нігілізм).

Правовиховні заходи можна зобразити у вигляді сукупності способів і засобів правового виховання.

Способи правового виховання:

-- правова освіта (або інакше: правовий всеобуч);

-- правова пропаганда;

-- юридична практика державних органів та інших організацій (наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури і т.д.);

-- правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні (реалізації) та охороні правових норм;

-- самовиховання.

Засоби правового виховання:

1) нормативно-правові акти, акти застосування норм права;

2) ознайомлювальні і роз'яснювальні матеріали про правові акти в пресі (У кожній газеті мають бути рубрики типу «Правова освіта», «Юридичний всеобуч», «Консультує юрист», «Запитуйте -- відповідаємо»);

3) правові радіо- і телевізійні журнали типу «Право», «Закон» та інші у республіканському (Автономна Республіка Крим), обласних, міських і районних центрах, які систематично інформують про законодавчі та інші нормативні акти України, діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів юстиції, а також про стан правопорядку, боротьби з правопорушеннями тощо;

4) юридичні газети, метою яких є поширення правових знань;

5) організаційно-освітні: прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації та ін.[8]

Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідкової інформаційно-правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитання індивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду її відповідності нормам права, закону.

Механізм правового виховання -- це порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість виховуваних (особи, громадської групи).

Функціональними елементами механізму правового виховання є такі:

1) суспільна правосвідомість;

2) система норм права;

3) способи і засоби правового виховання;

4) правосвідомість виховуваних, яких необхідно збагатити правовими ідеями і настановами, що містяться в суспільній правосвідомості.

Стрижневою ниткою, яка пов'язує усі ланки (структурні елементи) механізму правового виховання, є правова інформація, яка на рівні перших трьох елементів виступає як оповіщувальна (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента -- як командна (прескриптивна) інформація.

Суспільна правосвідомість і правосвідомість виховуваних -- це внутрішня, духовна частина механізму правового виховання, а система норм права, способи і засоби правового виховання -- його зовнішня, інструментальна частина.

Механізм правового виховання особи в духовному внутрішньому зрізі (правовиховний процес особи) можна зобразити у вигляді таких стадій:

1) накопичення правових знань, правової інформації;

2) перетворення накопиченої інформації на правові переконання, звички правомірної поведінки;

3) готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто поводитися правомірно, відповідно до закону.

Результатом дії механізму правового виховання є рівень правової вихованості особи, її правова культура.

Правова вихованість -- внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості -- це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати правові розпорядження. Він визначається ступенем сформованості ставлення до права і правового закону як до цінностей, що існують в демократичному суспільстві поза конкуренцією.


Подобные документы

  • Поняття правової культури та її концепції. Розгляд правової культури через призму творчої діяльності. Структура правової культури. Категорії та модель правової культури. Правове виховання як цілеспрямована діяльність держави. Правова культура юриста.

    реферат [36,2 K], добавлен 26.08.2013

  • Загальне поняття і ознаки правової культури, її структура та функції. особливості правової культурі як елементу соціального порядку. Правосвідомість в сучасному українському суспільстві. Правова інформатизація як засіб підвищення правової культури.

    курсовая работа [42,6 K], добавлен 09.04.2013

  • Становлення поняття правової соціалізації в історичному розвитку суспільства. Сутність та напрямки правової соціалізації особистості. Роль правової соціалізації у формуванні правової культури. Правова соціалізація як форма соціального впливу права.

    курсовая работа [50,2 K], добавлен 08.06.2015

  • Поняття, структура та функції правосвідомості, співвідношення з поняттям права, причини та наслідки деформації серед громадян. Вплив правової свідомості на суспільну поведінку громадян. Правосвідомість як підґрунтя правової культури, засоби її виховання.

    курсовая работа [38,6 K], добавлен 09.01.2014

  • Особливості формування правової культури юриста в умовах розбудови незалежної України. Завдання юрисконсульта: оформлення претензій, надання кваліфікованих юридичних порад, складання апеляційних скарг на рішення суду, правова пропаганда на підприємстві.

    реферат [26,9 K], добавлен 18.10.2011

  • Історія правової думки про соціально-правову державу, її характеристика та соціальне призначення, завдання та функції. Взаємодія особи і держави. Права людини в умовах правової соціальної держави. Проблеми реалізації принципів правової держави в Україні.

    курсовая работа [119,4 K], добавлен 20.03.2012

  • Розкриття понять "правова система", "правова сім’я". Історія виникнення і розвитку романо-германської правової системи в Європі, роль університетів у її формуванні. Характерні особливості правового регулювання в країнах романо-германської правової сім’ї.

    курсовая работа [50,6 K], добавлен 10.01.2013

  • Визначення ключових структурних елементів правової свідомості особи. Класифікація правосвідомості в залежності від різних критеріїв. Ізольована характеристика кожного з елементів структури – правової психології, правової ідеології та правової поведінки.

    курсовая работа [37,6 K], добавлен 09.04.2013

  • Становлення правових та наукових основ фінансово-правової відповідальності. Відмежування фінансово-правової відповідальності від адміністративно-правової. Характеристика позитивної та ретроспективної (негативної) фінансово-правової відповідальності.

    курсовая работа [39,1 K], добавлен 04.12.2010

  • Характеристика норм права як різновид соціальних норм; поняття, ознаки та форма внутрішнього змісту правової норми. Тлумачення норм права як юридична діяльність. Поняття, способи, види та основні функції тлумачення норм права; реалізація правових норм.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 05.10.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.