Правова культура юриста
Особливості формування правової культури юриста в умовах розбудови незалежної України. Завдання юрисконсульта: оформлення претензій, надання кваліфікованих юридичних порад, складання апеляційних скарг на рішення суду, правова пропаганда на підприємстві.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.10.2011 |
| Размер файла | 26,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
1
План
1. Вступ
2. Формування та розвиток правової культури юриста
2.1 Особливості формування правової культури юриста
2.2 Правова культура юриста в умовах розбудови незалежної України
3. Правова культура юриста в Україні: теорія і практика
3.1 Юрисконсульт на підприємстві
3.2 Правова культура юриста: зміст та функції
4. Висновок
Список використаної літератури
1. Вступ
Важливою ознакою правової держави, обов'язковою умовою її побудови є високий рівень правової культури населення, професійної культури правоохоронців та інших посадових осіб.
Правова культура являє собою різновид загальної культури, яка складається з духовних та матеріальних цінностей, належних до правової дійсності. При цьому правова культура включає лише те, що є в правових явищах відносно прогресивного, соціально-корисного та цінного. У вузькому смислі вона включає до себе не тільки результат, але й спосіб діяльності людей, проявляє себе в їх образі мислення, нормах та стандартах поведінки. В широкому - результат правової підготовки. Правова культура характеризується станом правосуддя, законності та правопорядку. До неї входять цінності орієнтації суспільства, соціальних груп та верстви населення. А також індивідів, які мають юридичні знання. Вони концентруються в правосвідомості. Найвищим серед них є орієнтації на загальнолюдські цінності, а їхнім ядром - людська особа з її природними правами.
Не все, що відноситься до області права та правової діяльності, можна вважати цінністю у конкретних історичних умовах. І сама правова культура являє собою цінність в тій мірі, в якій дозволяє людям користуватися благами свободи та справедливості, служить забезпеченню гідності особи, приймає участь у досягненні гідного та достатнього рівня життя. Отож, як і правосвідомість, правова культура ділиться на правову культуру суспільства, гурту (колективу) та індивідуальну правову культуру (особи).
Застосовно до особи кожного громадянина у розглядаючому аспекті правової культури - це знання та розуміння права, усвідомлене виконання його передписок.
Поняття правової культури - це глибокі, об'ємні та формалізовані знання законів та підзаконних актів, а також джерела права, вірне розуміння принципів права та задач правового регулювання, правове відношення до права та практики його використання в суворій і точній відповідності з правовими приписаннями або принципами законності, тобто високий рівень володіння правом у предметно-практичній діяльності. Відповідно для кожного юриста цей рівень оволодіння фахом, рівень спеціальної підготовки.
Під правовою культурою розуміють таку властивість особи, яка характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.
2. Формування та розвиток правової культури юриста
2.1 Особливості формування правової культури юриста
Правова культура юриста визначається головним чином наступними факторами: правотворчими процесами; ефективністю правового регулювання; цілеспрямованою правовиховною діяльністю; станом загальної культури суспільства. Вона безпосередньо пов'язана з правом, є складовою частиною, підсистемою правової культури в цілому. Рівень правової культури юриста значною мірою залежить від економічного розвитку країни, правових традицій, національного менталітету, оточуючого середовища тощо.
До правової культури юриста належать: повага до права й переконаність у його соціальній та особистій цінності; наявність певного вантажу юридичних знань; висока загальна культура й широка ерудиція, освіченість; принципово вмотивована правомірна поведінка як у професійній діяльності, так і в повсякденному житті.
Крім цього, до складу ознак індивідуальної правової культури мають входити ще й такі риси: усвідомлення цілей державно-юридичного регулювання в Україні; розуміння важливого значення юридичної професії саме за сучасних умов державотворення в Україні; досконале знання Конституції України та інших законів; усвідомлене прагнення і практичне вміння користуватися приписами чинного законодавства. Структурними елементами правової культури юриста виступають компоненти правової системи - правові тексти, правова діяльність, свідомість та рівень розвитку суб'єкта.
Отже, правова культура юриста - це особливий різновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, які відображають, закріплюють та реалізують головні правові цінності, формують правові погляди, знання та навики участі юристів у суспільно-правовому житті України. Юрист в процесі свідомої діяльності отримує правові знання та досвід, формує свою правову свідомість та відповідні правові погляди. Правова культура юриста характеризується власним способом реалізації соціально-правової діяльності.
Найважливішим фактором, що безпосередньо і досить активно впливає на правосвідомість юриста, є культура правотворчості. Підґрунтям смислової позиції в даному разі є ставлення до вже готового, закріпленого у нормі права варіанта поведінки за співвідношенням "правильно - неправильно", "врегульоване - не врегульоване". Стосовно правової культури це означає, що зміст правової норми визначається правилом, яке вказує на те, що має існувати в дійсності. Тобто, те, що законодавець вводить в норму, те й існує як правова реальність. Насправді молодому юристу буває дуже складно самостійно визначити своє ставлення до варіанта поведінки, зафіксованого текстуально вираженою нормою у співвідношенні з реальною дійсністю, оскільки норма права не завжди стає масштабом, завдяки якому дійсність оцінюється як правильна або неправильна, врегульована чи не врегульована.
Сучасна правова система України заплутана настільки, що навіть досвідченому юристу не просто зорієнтуватись у частоколі безсистемно існуючих нормативних актів. Так, вчений-правознавець В.Селіванов зазначає, що законодавство України продовжує залишатися скоріше законодавчим масивом, складним конгломератом нормативних актів, до того ж у більшості своїй - підзаконних, до багатьох із них відразу після прийняття вносилися і продовжують вноситися певні зміни та доповнення. Реальний стан вітчизняного законодавства - це показник наявності реальних суб'єктивних передумов нестабільності чинних нормативно-правових актів. Він свідчить не тільки про неефективність законотворчого процесу, а й про невисоку правову культуру законодавця.
2.2 Правова культура юриста в умовах розбудови незалежної України
Розбудова в Україні соціальної, демократичної, правової держави потребує суттєвого підвищення правосвідомості громадян, правової культури юристів, законослухняності, подолання явищ правового нігілізму тощо. У Засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999р. № 575-ХІV підвищення рівня правової культури і правосвідомості людини і громадянина, формування поваги до закону та визначення механізму захисту їх прав, значення діяльності в цій галузі піднято до рівня основних напрямів державної політики.
Проблема правової культури юриста незважаючи на деяку активізацію досліджень у цій галузі, залишається недостатньо розробленою у юридичній науці. Досі нема ясності у понятійній характеристиці правової культури юриста, її структури, щодо співвідношення різних елементів. Подальшого дослідження потребує також визначення місця правової культури юриста у системі соціокультури, пошук шляхів і способів її формування.
До часів незалежності України у визначенні правової культури юриста увага акцентувалась на суб'єктивно-психологічних характеристиках: знання юристом законодавства, усвідомлення змісту і спрямованості законів та підзаконних актів, формування поваги до них, почуття закономірності та справедливості. При цьому недостатньо враховувалась світова теорія культури - фундамент правової культури юриста.
У 80-90-х роках з'явились цікаві праці правового, філософського, соціологічного характеру, у яких зачіпався надто широкий спектр проблем правової культури юриста. Це дало змогу аналізувати правову культуру юриста комплексно у більш широкому плані. Основу цього аналізу складає таке розуміння правової культури юриста, за яким право інтерпретується як важлива соціально-культурна цінність, невід'ємний елемент правової культури суспільства, що інтерналізується особою.
У 70-х роках існував двосторонній підхід до визначення правової культури юриста: з позицій ідейно-правового стану суспільства на певному етапі його розвитку і з точки зору з'ясування сукупності таких компонентів як знання права, вміння застосовувати закон та поваги до нього. Внаслідок такого дуалізму зовнішня форма існування правової культури і внутрішній зміст психології юриста, його правова позиція нібито не взаємодіяли, а існували незалежно одна від одної. Це, звичайно, суперечить реальній сутності, оскільки саме через засвоєння предметних форм у юриспруденції, як зазначають відбувається розвиток індивідуальної форми правової культури юриста - збагачуються його правові знання, набуваються звички керуватися законом, поважати право. Отже, поширені у 70-80-х роках в юридичній літературі визначення правової культури юриста, хоч і були правильними за своєю суттю, все ж не задовольняли потреби теорії і практики правового регулювання, а тим більше - демократичного суспільства, оскільки вони недостатньо адекватно характеризували досліджуване явище.
Пізніше в юридичній літературі з'явився новий аспект у розумінні правової культури юриста, який можна назвати функціональним. У ньому зовнішні форми її прояву взаємодіють з внутрішніми якостями суб'єктів права.
Я вважаю, що правова культура юриста базується на правових знаннях. Правові знання - це система певного обсягу знань юриста про право і правові явища, відомостей про конкретні правові норми, їх розуміння, усвідомлення сутності правових принципів, їх вимог, цілей, призначення. Набуваються вони за допомогою власних зусиль, правового навчання і освіти, соціального та правового досвіду.
За своєю структурою правова культура юриста - складне і розмаїте явище, її можна представити у вигляді піраміди, основа якої спрямована догори. На верхньому штабелі знаходиться загальна (духовна) культура. Це фундамент всіх її видів і різновидів. Складовою загальної культури юриста є світова правова культура, основними чинниками якої є: класична юриспруденція стародавнього світу, юридична наука, сучасна юриспруденція; юридична практика; правові традиції. На даному етапі розвитку можна припустити, що світова правова культура на правову культуру українського юриста впливає поки що недостатньо (не ті умови, традиції, орієнтації, цінності тощо).
Правову культуру юриста значною мірою визначає правова культура правосуддя, яку складає комплекс критеріїв (організаційних, фінансових, матеріальних, кваліфікаційних).
У юридичній літературі слушно зазначено, що складові елементи правової культури юриста одночасно є елементами інших правових утворень. Право входить до системи соціальних норм, правовідносини є різновидом суспільних відносин, правосвідомість являє собою форму суспільної свідомості, правомірна діяльність у юридичних сферах входить до системи соціальної діяльності людини в цілому, правопорядок є частиною громадського порядку тощо.
Всебічне і повне усвідомлення суті і змісту правових явищ під силу лише фахівцям, що мають правову культуру на певному теоретичному рівні. Теоретична правова культура являє собою сукупність наукових знань про сутність, характер і взаємодію правових явищ у цілому, всього механізму правового регулювання, всього правового життя суспільства, є безпосереднім ідеологічним джерелом права.
3. Правова культура юриста в Україні: теорія і практика
3.1 Юрисконсульт на підприємстві
У процесі становлення України як правової держави великого значення набуває чітке виконання правових норм в усіх ланках і сферах суспільного виробництва. У виконанні завдань забезпечення законності важливу роль відіграють юристи підприємств, організацій, установ. Для ефективної юридичної допомоги підприємству не досить володіти знанням лише в галузі права, необхідно вивчати економіку обслуговуваного підприємства, вміти розбиратися в його господарсько-фінансовій діяльності, в організації виробничого процесу.
До завдань юрисконсульта входить роз'яснення відповідних нормативних положень шляхом індивідуальних консультацій чи групового інструктажу.
Юрисконсульт стежить за тим, щоб при підписанні договору було додано всю необхідну документацію. Подальша робота полягає в тому, щоб усіма правовими засобами домагатися виконання договорів.
Важлива роль в забезпеченні виконання договорів відведена претензійній роботі юрисконсульта. Претензія дає певний матеріал для підготовки господарського спору. Юрисконсульту важливо правильно оформити претензію, своєчасно її пред'явити, долучивши докази, якими вона підтверджується.
Намагання врегулювати спір шляхом переговорів чи обміну листами не завжди дає позитивні результати. Тому представництво від імені підприємства чи організації, підготовка і участь у розгляді справи господарським судом є ще одним з видів діяльності юрисконсульта.
Юрисконсульт має дати керівнику підприємства кваліфіковану юридичну пораду з цих питань і в разі необхідності скласти апеляційну скаргу на рішення суду та зазначити перелік документів, які долучаються до скарги, якщо питання про оскарження вирішено позитивно.
Ефективність роботи юрисконсульта в цьому аспекті залежить від його ґрунтовних знань в галузі господарського, цивільного, трудового, сімейного, житлового права, від рівня його правової культури і від належного законодавчого забезпечення. Адже у своїй роботі він керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами та іншими нормативними актами. Для того щоб юрисконсульт мав можливість під час роботи швидко знайти потрібну законодавчу норму і без затримки дати правильну відповідь, підготувати правовий документ чи висновок, необхідно, щоб він належно вів систематичний облік законодавчих та інших нормативних актів, судової практики стосовно профілю діяльності підприємства. Глибокі знання і робота над собою, дають змогу юрисконсульту глибоко обґрунтувати мотиви, закладені в тому чи іншому процесуальному документі.
Ще одна з важливих ділянок роботи юрисконсульта на підприємстві - його участь у пропаганді і роз'ясненні законодавства у трудовому колективі. Беручи участь у такій діяльності, він має надавати індивідуальні консультації працівникам підприємства з будь-яких питань, що стосуються їх виробничої діяльності. При цьому постає питання, чи повинен юрисконсульт підприємства надавати юридичну допомогу його працівникам з питань, не пов'язаних з їх трудовою діяльністю на цьому підприємстві? На мою думку, він має це робити. Адже звернення в юридичну консультацію для одержання документів, довідок, складання заяв та різних запитів вимагає багато часу і коштів. При цьому працівнику необхідно відриватися від роботи, що може негативно позначитись на його участі у виробничому процесі. Наведу приклад. Так, працівник одного з підприємств м. Івано-Франківська звернувся до юрисконсульта цього підприємства з проханням скласти позовну заяву до суду стосовно розподілу земельної ділянки між ним та його родичами. Ознайомившись з наявними документами юрисконсульт зауважив, що частина земельної ділянки, надана в користування цьому домоволодінню тимчасово. Він склав від імені працівника заяву до міськвиконкому. Останній затвердив план прибудинкової території, включивши і цю частину земельної ділянки до домоволодіння. Потім юрисконсульт склав позовну заяву про розподіл земельної ділянки згідно з варіантом розподілу, поданим земельним відділом. Місцевий суд цей позив задовольнив.
Юрисконсульт має займатися як правовим вихованням і правовою пропагандою на підприємстві, так і бути організатором боротьби за дотримання і зміцнення законності, збереження майна підприємства, брати участь у розробці заходів впливу на правопорушників та аналізувати ефективність їх застосування.
Я зупинилась лише на окремих питаннях роботи юрисконсула. Діяльність його складна та багатогранна.
правовий культура юрисконсульт претензія
3.2 Правова культура юриста: зміст та функції
Право відіграє значну роль у життєдіяльності сучасного суспільства. Дотримання регламентуючих ним норм дає можливість успішного забезпечення суспільного порядку в інтересах окремої особи та всіх громадян. Виконання даних норм гарантується спеціальними органами і організаціями, які являються предметом особливої уваги держави.
У цьому зв'язку в суспільній свідомості виникає певна уява правової культурі як єдності знань права, конкретним образом класифікованим особистим ставленням до нього та практичного впливу з урахуванням правових вимог. Не дивлячись на певну схематичність в цій триєдності - норми і права, ставленням до неї та практичному впливі на її основі, міститься саме головне, що дозволяє говорити о правовій культурі людини. Засновуючись на такій уяві о правовій культурі, можна судити про рівень розвитку людини.
Правова культура являє собою сукупність знань та навиків, вміння використовувати їх на практиці, забезпечити законність у суспільстві. Висока правова культура передбачає впевненість особи у важливості права та обраних засобів його реалізації, відповідальності за те, що роблять суб'єкти юридичної організації держави. Треба замітити, що громадяни почнуть довіряти правозахиснику при умові, коли будуть повністю впевнені в тому, що досвід, знання та впевненість юриста, досягнутий рівень правової культури правоохоронної системи в цілому завжди надійно реалізується в конкретному випадку.
При такому розумінні правової культури в поле зору попадає сама юридична практика, то, як вона реалізується на справі, наскільки докладно та відповідально здійснюється діяльність організацій, установ та окремих осіб.
Правову культуру необхідно розділять на два види: правову культуру суспільства та професійну. Перша являє собою загальний рівень правової дієздатності суспільного організму, що виявляються у захисті прав і свобод громадян. В правовій культурі суспільства, поряд зі знанням та спроможністю використовувати їх в справі, важливу роль відіграє фактор сприйняття особою закона та усій правоохоронній системи в цілому. Таке сприйняття суттєво важливе, коли воно йде від юриста. На основі правового сприйняття поступово у суспільстві формується правове передбачення. Воно по своїй суті виступає, з однієї сторони, показником правової надійності та заможності суспільства, а з другої - своєрідною психологічною гарантією виявлення законності в ньому.
Важно підкреслити, що правове передбачення, правове сприйняття і інші правові рефлексії закону і законності виявляються вагомими показниками рівня культури. Вони визначають у свідомості людини та соціальних груп високу законопослушність, формуючи імперативність у дотриманні закону або ж, навпроти, заздалегідь виправдовують його порушення з боку громадян, держави, посадових осіб та самих юристів.
Професійна правова культура виявляє собою ступень її розвитку в юристів. Вона формується в різних сферах правової діяльності в процесі виконання ними своїх посадових обов'язків. Правова культура виступає в якості важливого компонента ефективності професійної діяльності юриста. Структурно-змістово вона включає ряд елементів. До найбільш соціально значущих слід віднести наступні:
По-перше,- професійно правове майстерство, всестороннє та глибоке знання правових норм, специфіки їх практичної реалізації, якісний рівень правового мислення, оптимізацію професійної підготовки та ефективність використання спеціальних засобів.
По-друге,- обґрунтована область знань за різним, у тому числі і суміжними областями права, ступені глибини політичного та економічного мислення в аналізі складаючих реалій у державі, кругозір у сфері специфічних проблем, визначений рівень загальної правової культури.
По-третє,- моральні якості юриста, професійна бездоганність, службова дисциплінованість, сумлінність і чесність.
В четвертих,- соціально-політична та громадська відповідальність за забезпечення прав і свобод громадян, виступаючих не тільки як особові цінності, але і суспільно народні інтереси.
В цілому правова культура, при такому підході, являє собою інтегральне явище, характеризуючи сутність правового стана індивіда та суспільства. В цьому смислі вона не виявляє лише суму правових знань, а перед усім виступає через високий рівень внутрішніх переконань особи, юридично обгрунтований та достатній професіоналізм. Разом з тим, правова культура є також і реальна спосібність суб'єкта забезпечити та втілити в діяльність суспільно громадські юридичні ідеали.
Реальний рівень правової культури, її якість та особливість відображаються в заснованих елементах правозахисної системи, представленої судом, прокуратурою, міліцією ті ін. Вони пронизують саме право та правові стосунки, законність та правопорядок, законодавчу та правовикористальну діяльність. У своєму поступовому розвитку правова культура співвідноситься з динамікою цивілізованого процесу, тісно взаємодіє з іншими областями (видами) загальнолюдської культури. Для юриста, його професійної діяльності, особливо вагомий взаємозв'язок правової та моральної культури, що сприяє оптимізації та ефективності його професійної діяльності.
Правова культура забезпечує здійснення ряду системотворчих функцій за відношенням суспільства. Найголовнішим серед них є: пізнавально-реформуюча, регулятивна, аксіологічна, комунікативна.
Пізнавально-реформуюча функція правової культури підпорядкована задачі формування правової держави та громадського суспільства, інтегрування суспільних, групових та особистих інтересів, постанови людини в центр суспільного розвитку, правової та моральної справедливості.
Регулятивна функція правової культури забезпечує стійке та динамічне виявлення усіх елементів правової системи. На цій основі вона здійснює консолідацію та гармонізацію суспільних відносин, обкреслює межі соціальних контурів та поведінки людей. Завдяки їй правова культура підпорядковує стосунки між людьми у суспільстві та визначеним образом їх нормує.
Аксіологічна функція правової культури дає можливість оцінювати різні суспільні явища та процеси, пропонує з цією ціллю специфічні правові критерії та оцінки. Наряду з цим, вона дає можливість оцінити самі правові норми та інші елементи, складаючи в сукупності рівень правової культури конкретного суспільства. Цінносно-оціночний підхід пристосований до права, законності, правопорядку, механізму правового регулювання в державі, а також до поведінки та діяльності особи та соціальних груп.
Комунікативна функція правової культури забезпечує спілкування громадян у правовій сфері. Вона має специфічні вектори свого реального здійснення, котрі дозволяють правовій культурі розвиватися у напрямку наступності між різними поколіннями. В цей час вона забезпечує зв'язок різних правових культур, існуючих в одному інтервалі неоднакових державних систем. Завдяки такому зв'язку, правова культура суспільства, конкретної юридичної організації та її суб'єктів може збагачуватися за рахунок просторово-тимчасового та змістово-формального пошуку правових відкриттів, інновацій, прецедентів.
Правова культура особи безпосереднім образом вплетена до правової культури суспільства. Вона відображає ступінь її прогресивного розвитку і втілює в собі здатність забезпечити правомірну діяльність особи.
Даний процес по своєму характеру двобічний та забезпечує розвиток як правової культури, так і професійної (наприклад діяльність юриста). Початок цього руху корениться в особистій сфері, коли з'являється незадоволеність існуючим положенням справ. Потім наступає потреба у нових формах правової діяльності. Вони - важлива передумова переходу особистої правової культури юриста на більш високий рівень. Потім формуються умови для оволодіння новими підходами та досвід інших юристів для знаходження більш справедливих стосунків права.
Правова культура виступає специфічним засобом теоретичної та практичної діяльності людей. І приклади такої діяльності демонструють юристи. Джерела подібного руху знаходяться, як правило, у незадоволенні існуючим у суспільстві положенням справ зі сторони громадян. Саме вони страждають більш за все від протизаконного діяння злочинців і, в немалой мірі, від тих, хто призваний захищати їх від злочину. Різниця полягає в тому, що захисту від злочинців можна дожидатися від робітників суда, прокуратури, міліції. Захист же від низької правової культури співробітників юридичної організації суспільства шукати практично ніде. Тому правова культура виступає, з одного боку, головною предпосилкою ефективності юридичної діяльності, а з другого - предметом особливої уваги зі сторони усіх юристів.
Таким чином, процес демократизації і реформування суспільства висуває на передній рубіж проблему формування правової культури в юридичних кадрах. Вона виступає в якості необхідного засобу їх ефективної діяльності у справі забезпечення законності та порядку в країні.
4. Висновок
Я вважаю, що головним інструментом забезпечення правової просвіти юристів в Україні повинні стати навчальні заклади, які готують юристів. Правове виховання студентської молоді, яка вивчається на юридичних факультетах може розвиватися у декількох напрямах.
Перший з них - розширення інформаційного поля засобами радіо, телебачення, виступами на конференціях, симпозіумах, перед студентською аудиторією на правові теми тощо.
Другий - залучення студентів до державо будівного процесу. Практика свідчить, що студенти, які упродовж навчання у вузі брали активну участь у підтримці акцій, спрямованих на зміцнення законності та правопорядку, після закінчення навчального закладу в більшості своїй включаються у право виховну та державотворчу діяльність, залучають до неї своє оточення.
З профілактичної точки зору вважаю за доцільне використання у вихованні молодих юристів досвіду іноземних держав (наприклад США). Офіцери поліції спільно з працівниками виправних закладів, психологами і педагогами запроваджують "екскурсії" студентів до місць позбавлення волі. Молоді люди на власні очі бачать наслідки противоправної поведінки, об'єктивно оцінюють ризик викриття злочинця з розповідей адміністрації цих закладів. Мета таких "екскурсій" - формування переконання молоді у безглуздості противоправної поведінки.
Світоглядними засадами правового виховання в сучасній Україні мають бути: а) орієнтація на загальнолюдські цінності насамперед на ті, що закріплені у Загальній декларації прав людини; б) відправним пунктом і теоретико-ідеологічною основою всієї роботи з правового виховання нині має стати Конституція України. Весь її пафос - українська державність на службі прав людини (ст. 3), верховенство права як основи суспільного життя (ст.8) - здатний бути духовним джерелом могутнього впливу на правосвідомість кожного громадянина, усіх верств, груп, прошарків населення України. І цей вплив має використовуватись максимально; в) узгодженість правового виховання з сучасними державотворчими процесами в Україні; г) використання концепції правової держави, якою прагне стати Україна; д) департизованість правового виховання (тобто формальна незалежність від політичних програм, інших директивних документів будь-яких партій, громадських об'єднань) на основі визнання плюралізму ідеології (у тому числі релігійної та атеїстичної).
Необхідною передумовою ефективної освіти є вивчення іноземних мов. Фахівець-юрист повинен володіти однією, двома мовами, без яких вивчення зарубіжного законодавства неможливе. Без знання останнього в сучасних умовах успішно охороняти інтелектуальну власність також не можна.
Потреба в юристах вищої кваліфікації у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності на сьогодні досить гостра і потребує докорінного поліпшення. Якщо суспільство бажає успішно розвиватися, то воно зобов'язане змінити своє ставлення до правової охорони інтелектуальної власності як неодмінної передумови успішного розвитку.
Список використаної літератури
"Теория государства и права " Москва, 1999г., Норма-Инфра, стр.336.
Менюк О. Правова культра юриста в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура.// Право України.- 2001.-№4.- с. 21-25.
Молчанов А.А. Правовая культура в социальной жизни: вопросі методологии // Правоведение.- 1991. №1.
Мельник О. Інтелектуальна правова освіта - вимога часу. // Право України.- 2003.- №7.- с.101-104.
Титаренко В., Лущак Х. Юрисконсульт на підприємстві // Право України.- 2004.- №12.- с.105-108.
Головченко В. Особливості формування правової культури молоді // Право України.- 2004.- №10.- с. 120-123.
Антонович М. Правова культура українського народу в сфері прав людини: історичний розвиток та сучасний стан // Право України.- 2003.- № 12.- с. 75-79.
Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2т.- М.: Юрид. Лит., 1981-1982.
Копейчиков В.В., Бородин В.В. Роль правовой культури в формировании социалистического правового государства // Сов. гос-во и право.- 1990.- №2.- с. 28-34.
Алексеев С.С. Теория права.- Харньков: Одиссей, 1994.
Аграновская Б.В. Правовая культура и обеспечение прав личности.- М.: Наука, 1988.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття правової культури та її концепції. Розгляд правової культури через призму творчої діяльності. Структура правової культури. Категорії та модель правової культури. Правове виховання як цілеспрямована діяльність держави. Правова культура юриста.
реферат [36,2 K], добавлен 26.08.2013Загальне поняття і ознаки правової культури, її структура та функції. особливості правової культурі як елементу соціального порядку. Правосвідомість в сучасному українському суспільстві. Правова інформатизація як засіб підвищення правової культури.
курсовая работа [42,6 K], добавлен 09.04.2013Характеристика правової культури суспільства. Правова культура особи як особливий різновид культури, її види і функції. Роль правового виховання в формуванні правової культури. Впровадження в практику суспільного життя принципів верховенства права.
курсовая работа [44,8 K], добавлен 03.11.2011Розвиток національної правової системи у всіх її проявах. Поняття правової системи. Типологія правових сімей: англосаксонська, романо-германська, релігійно-правова, соціалістична, система звичаєвого права. Правова система України та її типологія.
курсовая работа [40,6 K], добавлен 16.02.2008Причини правового нігілізму: економічна та політична нестабільність; зміна ідеології та духовних цінностей; гальмування реформ; правова невихованість населення. Проблеми формування юридичної культури в Україні в умовах трансформації політичного режиму.
курсовая работа [60,2 K], добавлен 13.10.2012Перелік вимог, яким повинне відповідати рішення суду в цивільному процесі України. Визначення поняття та сутність рішення суду, надання їм класифікації. Повноваження суду з контролю за власними рішеннями. Ступень реалізації принципу змагальності процесу.
автореферат [63,5 K], добавлен 10.04.2009Роль юридичних актів, що приймаються органом конституційної юрисдикції. Особливості актів Конституційного Суду України, юридичний характер його рішень та висновків. Розуміння актів органу судового конституційного контролю як судового прецеденту.
реферат [14,3 K], добавлен 26.07.2011Характеристика психологічних, ідеологічних та установочно-поведінкових груп правової свідомості. Огляд її основних функцій та видів. Особливості інфантилізму, ідеалізму, дилетантизму, демагогії та нігілізму як проявів деформації правової свідомості.
реферат [24,2 K], добавлен 10.10.2010Общая характеристика правовой культуры и ее видов. Профессиональное мышление и качества юриста. Нормативно-правовое регулирование профессиональной этики юриста по законодательству Республики Беларусь. Правила поведения, обязательные для каждого судьи.
дипломная работа [80,8 K], добавлен 14.08.2013Розкриття понять "правова система", "правова сім’я". Історія виникнення і розвитку романо-германської правової системи в Європі, роль університетів у її формуванні. Характерні особливості правового регулювання в країнах романо-германської правової сім’ї.
курсовая работа [50,6 K], добавлен 10.01.2013
