Конституційно-правовий інститут місцевого самоврядування в Україні

Поняття та структура механізму держави. Апарат держави як головна складова механізму держави. Поняття та види органів держави, їх класифікації. Характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої й судової. Проблеми вдосконалення механізму держави.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 01.06.2014
Размер файла 55,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Поняття механізму держави
  • Розділ 2. Структура механізму держави
  • 2.1 Апарат держави як головна складова механізму держави
  • 2.2 Поняття та види органів держави, їх класифікація
  • 2.3 Характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої й судової
  • 2.4 Співвідношення між органами держави та самоврядування
  • Розділ 3. Проблеми вдосконалення механізму держави
  • Висновок
  • Список використаних джерел

Вступ

Перед кожною державою постає велика кількість завдань, які вона повинна виконати з метою забезпечення нормальних умов життєдіяльності суспільства, тому проблема зміцнення державного механізму має особливе значення.

Актуальність цієї теми полягає в значенні механізму держави, можливості його впливу на різні сторони суспільного життя. Соціальна спрямованість держави передбачає розширення сфери її втручання в суспільне життя для вирішення питань макроекономіки, розвитку галузі виробництва, соціального захисту громадян - підтримки і розвитку системи освіти, культурно-освітніх закладів, медицини. Однак з іншого боку розширення впливу держави на суспільні відносини не повинно приводити до тоталітарних зазіхань державної влади, до нехтування правилами, свободами людини і громадянина прерогативами самоврядного у своїй основі суспільства.

Фундаментальні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених дають уявлення про принципи організації державної влади, особливості функціонування державних органів, міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування. Певні аспекти механізму держави, в тому числі поділ влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову аналізували сучасні вітчизняні дослідники: В. Журавський, В. Колісник, В. Котюк, О. Михайленко, В. Прилуцький, П. Рабинович, М. Цвік, С. Шевчук.

Деяким проблемам значення місця і ролі механізму держави в політичному, економічному житті суспільства були присвячені роботі зарубіжних вчених: С. Алексєєва, Р. де Біара, Б. Гурне, М. Марченка, Ф. Сулейманова.

Мета дослідження. Метою дослідження є з`ясування місця й ролі механізму держави в суспільстві. Дослідження проблематики функціонування механізму і апарату держави дає змогу більш предметно аналізувати нові для вітчизняної науки, але надзвичайно актуальні й складні питання його кадрового забезпечення, проходження державної служби, бюрократії.

Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідницьких завдань. До них належать:

· з`ясувати основні принципи діяльності механізму держави;

· уточнити у зв'язку з цим визначення загального поняття механізму держави, розкрити його суть та співвідношення із суспільним терміном "державний апарат";

· розкрити поняття органу держави, його специфічні ознаки;

· проаналізувати різні критерії класифікації державних органів;

· з'ясувати перспективи розвитку і вдосконалення механізму держави України.

Об`єкт дослідження - механізм держави як цілісна система.

Предметом дослідження є тенденції та перспективи функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування в умовах формування демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства, також різновиди державних органів, які найбільш повно реалізують систему стримувань і противаг різних гілок державної влади.

Розділ 1. Поняття механізму держави

У сучасній теорії держави відсутнє єдине розуміння механізму держави. Найпоширенішим є його визначення як сукупності органів та організацій, що реалізують функції держави [2, с.116]. Однак існують і інші погляди на механізм держави:

це державний апарат та інші державні інституції [1, с.139];

система державних органів, установ, підприємств, за допомогою яких виконуються функції держави [9, с.87];

це структурно оформлена система засобів державного впливу на суспільство, що складається з державних органів, публічних служб, процедур прийняття державних рішень та ресурсного забезпечення [11, с.107];

сукупність органів держави, спеціально створених для реалізації функцій держави [12, с.66];

сукупність органів, що здійснюють управління суспільством та забезпечують державну діяльність [10, с.331];

система органів держави, що є взаємодіючими і взаємопов'язаними та які здійснюють функції держави [15, с.432];

категорія, що може бути розглянута у вузькому та широкому смислі [8, с.115].

Таким чином, в сучасних умовах поняття "механізм держави" має самостійне значення у понятійному ряду теорії держави і права. Щоправда, воно використовується переважно у вітчизняній юридичній науці. Інші дослідники держави частіше користуються такими категоріями, як державна влада, інститути держави, форма держави, форми правління [18]. Однак, на нашу думку, саме механізм держави визначає специфіку державного розвитку України та забезпечує сприйняття держави як цілісного явища. Ця категорія пов'язує елементи держави у єдину систему і надає їм динамічного смислу.

місцеве самоврядування механізм держава

Механізм держави - це система нормативно визначених, взаємодіючих органів та організацій держави, створених для реалізації її завдань і функцій та наділених спеціальними повноваженнями у відповідній сфері діяльності. Вважаємо, що саме таке визначення забезпечує характеристику механізму ефективного функціонування держави та взаємодії різних структур у процесі реалізації економічних, політичних та соціально-культурних функцій держави. Необхідно також вказати на те, що функціонування механізму держави завжди отримувало конституційне закріплення шляхом визначення системи органів держави, основ управління державними організаціями, державного планування та бюджетного розвитку. В чинній Конституції України встановлені основи організації держави, принципи здійснення державної влади, повноваження державних структур, затвердження та виконання бюджету, порядок формування органів держави тощо. Ці конституційні положення надають можливість забезпечити стабільність влади, стійкість владних інститутів, послідовно реалізувати функції, покладені на державні органи, доцільно використовувати методи правового впливу держави на суспільство, підтримувати баланс елементів механізму держави, сприяти демократизації влади шляхом залучення громадян до управління державними справами.

Як самостійна юридична категорія, механізм держави характеризується наступними ознаками:

це ієрархічно підпорядкована система державних структур, якій притаманні єдині принципи організації та діяльності; єдині завдання і цілі;

первинними структурними елементами механізму є створені державою формування (органи, організації);

основним призначенням механізму держави є реалізація завдань і функцій держави;

чітка функціональна визначеність кожного з елементів структури;

одним з найважливіших завдань механізму є здійснення державної влади;

наявність певних структур, які забезпечують примусове виконання державних велінь;

наявність визначеної структури, яка має динамічний характер та залежить від змін завдань управління і етапу розвитку держави;

залежність методів і форм діяльності механізму держави від її сутності та реального впливу на суспільні відносини;

залежність механізму держави від об'єктивних шляхів розвитку суспільства та рівня досконалості економічних і політичних відносин;

важливе значення має людський фактор, який забезпечує державне управління;

забезпечення необхідними матеріально-технічними, фінансовими, організаційними засобами, що складають основу його функціональної діяльності;

покликаний гарантувати і охороняти правопорядок, права та свободи людини. [13, с.147]

Розділ 2. Структура механізму держави

Структурно механізм держави складається з трьох рівнів.

I рівень становлять державні підприємства, установи та організації, які забезпечують реалізацію економічних і соціальних функцій держави. їх основним призначенням є створення необхідних економічних умов функціонування держави та суспільства. У спеціальній літературі їх називають економічними додатками держави, однак, на нашу думку, вони є самостійними і повноцінними елементами механізму, що виконують лише їм властиві функції.

Державні підприємства - це створені на основі загальнодержавної власності структурні утворення, які забезпечують виробничу діяльність. Вони володіють часткою державної власності на праві повного господарського відання, мають самостійний баланс і статус юридичної особи, є суб'єктами підприємницької діяльності, які несуть самостійну майнову відповідальність.

Державні установи та організації забезпечують невиробничу діяльність у сфері освіти, культури, виховання, науки, охорони здоров'я, соціального забезпечення. Як правило, вони не є прибутковими і функціонують за рахунок коштів державного бюджету.

II рівень механізму держави складають органи держави. Це особлива частина державного механізму, що забезпечує виконання владних повноважень. Система даних органів йменується апаратом держави, який і буде предметом самостійного розгляду в подальшому.

III рівень становлять структури спеціального призначення. Це контрольно-наглядові органи, збройні сили, поліція, спецслужби, органи виконання кримінальних покарань. Вони фінансуються з бюджету, створюються органами держави, їм підпорядковуються та забезпечують реалізацію правоохоронних, контрольно-наглядових і каральних функцій. Саме ці органи забезпечують захист суверенітету держави, її територіальної цілісності та недоторканності, охорону прав і свобод громадян, дотримання вимог закону та покарання винних у порушенні нормативних вимог осіб. [13, 148]

Структурно механізм держави можна відобразити таким чином (див. табл.1).

Таблиця 1

Державні підприємства,

установи, організації

Державні органи

Органи спеціального призначення

Підрозділи та колективи працівників, що створюються державою для реалізації функцій держави в економічній та соціальній сферах

Колективи службовців, що створюються для реалізації владних функцій

законодавчі, виконавчі, судові

сферою діяльності є політична влада

Збройні сили, органи внутрішніх справ, служба безпеки, контрольно-наглядові органи, органи виконання кримінальних покарань, що здійснюють охоронні функції

2.1 Апарат держави як головна складова механізму держави

Апарат держави є складовою частиною механізму держави.

Апарат держави ? юридично оформлена система всіх державних органів, що здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством, виконання завдань і функцій держави.

Можливе двояке розуміння апарату держави: у вузькому і широкому розумінні.

Апарат держави (у вузькому розумінні) ? власне управлінський апарат або апарат виконавчої влади, який складається з чиновників і очолюється вищими виконавчими органами.

Апарат держави (у широкому розумінні) ? поряд із власне управлінським апаратом включає главу держави, парламент, місцеві органи управління, збройні сили, міліцію (поліцію), дипломатичні представництва за кордоном та ін.

Ознаки апарату держави:

1) система державних органів, що становить собою налагоджену структурну організацію, засновану на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії та орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави;

2) система юридичне оформлених державних органів, тобто таких, що наділені компетенцією (повноваженнями, предметом ведення, юридичною відповідальністю) і займаються управлінням суспільством на професійній основі як носії влади;

3) система державних органів, у рамках якої діяльність державних службовців суворо відмежована від "власності", яка належить їм як суб'єктам;

4) система органів, кожний із яких має матеріально-технічні засоби для здійснення цих функцій;

5) система органів, диференційованих відповідно до принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

6) система органів, яка здійснює свою діяльність з управління суспільством і виконання функцій держави у формах безпосередньо управлінських і правових.

Безпосередньо управлінські форми діяльності державного апарату не мають юридичного характеру.

Їх функції:

організаційно-регламентуюча - розробка наукових рекомендацій, підготовка проектів документів, організація виборів та ін.;

організаційно-господарська - бухгалтерський облік, статистика, постачання та ін.;

організаційно-ідеологічна - роз'яснення нормативних актів, формування громадської думки та ін.

Правові форми діяльності державного апарату мають юридичний характер: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, контрольно-наглядова, установча.

Правотворча діяльність - форма діяльності компетентних органів держави зі встановлення, зміни або скасування правових норм. Ця діяльність охоплює підготовку проектів нормативних юридичних актів, їх прийняття та видання.

Правозастосовна діяльність - форма діяльності компетентних органів держави з реалізації правових норм. Ця діяльність охоплює організацію і контроль за додержанням правових норм.

Правоохоронна діяльність - форма діяльності компетентних органів держави з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної відповідальності. Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників.

2.2 Поняття та види органів держави, їх класифікація

Важливим і невід'ємним елементом державного апарату є орган держави. У науковій літературі ця категорія розуміється неоднозначно. В одних випадках під ним розуміють складову механізму держави, що має власну структуру, чітко визначені повноваження з управління та взаємодії з іншими частинами державного механізму [14, с.105]. У інших - державний орган визначається як "частина державного апарату - група осіб чи одна особа, що має юридичне визначену державно-владну компетенцію" [9, с.91]. Одні автори вважають, що орган держави - це "структурно відокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, який наділений компетенцією для виконання певних владно-управлінських функцій і завдань держави" [2, с.119], інші характеризують його як "структурно організований елемент державного механізму, наділений владними повноваженнями та необхідними матеріальними засадами для здійснення завдань" [17, с.286].

Всі наведені визначення відображають особливості розуміння цієї категорії різними авторами і мають право на існування. Важливим є розуміння того, що саме державні органи формують структуру державного апарату. Саме від рівня їх розвитку, взаємодії, чіткості повноважень залежить рівень розвитку і ефективність державного апарату.

Особливе призначення органу держави зумовлює наявність ряду ознак, які відрізняють орган держави від державних підприємств, установ і організацій, з одного боку, та від недержавних структур - з іншого. Основними серед цих ознак є наступні.

Органи держави:

це відносно самостійні, структурно відокремлені елементи апарату держави;

формуються народом чи державою для здійснення повноважень від її імені;

наділені нормативно закріпленими повноваженнями;

мають визначену структуру та межі діяльності у територіальних і предметних межах;

характеризуються певними особливостями підпорядкування у процесі взаємодії з іншими державними структурами;

мають повноваження владного характеру;

використовують символи держави у офіційному порядку;

відповідно до компетенції приймають юридично обов'язкові нормативні та індивідуальні акти;

спираються у процесі реалізації повноважень на організаційну, матеріальну та примусову силу держави;

забезпечують діяльність шляхом застосування засобів виховання, роз'яснення, переконання, заохочення та примусу;

характеризуються особливим порядком утворення, видами діяльності, характером та обсягом повноважень, формами і методами виконання функцій.

Узагальнюючи наведені ознаки, можна визначити орган держави як колективну чи індивідуальну структурну ланку апарату держави, що має нормативно закріплені владні повноваження, приймає загальнообов'язкові рішення, забезпечуючи їх виконання, в тому числі і примусовими засобами.

Кожен орган держави створюється певним чином і характеризується наявністю особливих повноважень. Це надає можливість вести мову про наявність різноманітних структур, що можуть бути класифіковані за різними критеріями. Класифікація органів держави є їх розподілом на відносно відокремлені групи за суттєвими критеріями, що відображають особливості утворення, функціонування та предметну належність певної державної структури. Основними критеріями класифікації органів держави є наступні.

I. За соціальною природою розрізняють:

а) первинні органи, що формуються безпосередньо народом як джерелом влади і мають представницький характер (парламент, президент, що обираються);

б) вторинні, які мають похідний характер, формуються первинними і підзвітні їм (уряд).

II. За способом утворення державні органи поділяють на:

а) виборні, які обираються населенням чи представницькими органами;

б) призначувані, що призначаються главою держави чи вищестоящими органами (уряд);

в) успадковані, які передаються у спадок (монарх).

III. За способом прийняття рішень органи держави класифікують на:

а) колегіальні, що приймають рішення після обговорення шляхом голосування (парламент, уряд);

б) одноособові, у яких рішення приймає керівник і несе за нього відповідальність (президент).

IV. За територіальними межами розрізняють:

а) центральні, рішення яких поширюються на всю державу та все населення (парламент, уряд);

б) федеральні, що характерні для федеративної держави і поширюють рішення на її суб'єктів;

в) місцеві, що поширюють рішення на певну адміністративну одиницю (місцеві адміністрації).

V. За часом дії органи функціонують як:

а) постійні, що виконують основні завдання держави і функціонують протягом значного етапу її історичного розвитку;

б) тимчасові, які створюються для вирішення невідкладних завдань, викликаних надзвичайними обставинами.

VI. За функціональним призначенням:

а) законодавчі органи, які мають представницький характер та правотворчі функції;

б) виконавчі органи, що здійснюють виконавчо-розпорядчі функції;

в) судові органи, які мають незалежний характер, підкоряються лише закону і здійснюють функції правосуддя.

VII. За обсягом повноважень:

а) органи загальної компетенції, які правомочні вирішувати широке коло питань (парламент, уряд);

б) органи спеціальної компетенції, що спеціалізуються на виконанні одного виду діяльності чи певної функції (міністерства, відомства). [13, с.161]

2.3 Характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої й судової

Законодавча влада - це делегована народом своїм представникам у парламенті (Верховній Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі, Фолькетинзі, Альтинзі та ін.) державна влада, що має виключне право приймати закони. Відповідно до ст.75 Конституції України "єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України". Назва гілки влади "законодавча" не означає, що, крім основної законодавчої діяльності (законодавча функція), представницькі органи не здійснюють ніякої іншої діяльності.

Не менш істотною функцією законодавчої влади є фінансова, яка реалізується в праві щорічно затверджувати бюджет країни.

Є засновницька функція, яка здійснюється через участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів. Показником прояву "стримувань і противаг" слугує контроль, здійснюваний законодавчим органом, за роботою уряду, інших посадових осіб виконавчої влади (контрольна функція). Вираження недовіри уряду, перевірка виконання законів, парламентські розслідування слугують потужними стимулами парламентського контролю. Проте головною особливістю організації та діяльності парламенту є його представницький характер. Парламент можна назвати владою прямого загальнонародного представництва. Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції парламенту:

? представницьку,

? законодавчу,

? фінансову,

? засновницьку,

? контрольну.

Виконавча влада ? влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву ? Ради або Кабінети міністрів. У Швейцарії, наприклад, ? це Федеративна Рада, в Італії ? Рада Міністрів, в Японії ? Кабінет. Очолює уряд його глава. Як правило, це прем'єр-міністр (наприклад, у Франції). Або ? голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (ФРН), державний міністр (Норвегія),

У президентських республіках (США), де ця посада відсутня, главою уряду є безпосередньо президент. Разом із главою уряду до його складу входять заступник (віце-прем'єр), міністри, що очолюють окремі міністерства.

Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише "виконанням законів". Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер.

Таким чином, призначення органів виконавчої влади ? управління, що охоплює:

виконавчу діяльність - здійснення тих рішень, що прийняті органами законодавчої влади;

розпорядчу діяльність - здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій.

Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо. Це створює основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут важливі діючі механізми "стримувань і противаг" як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд).

Судова влада ? незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя.

З позицій реалізації права правосуддя і судова влада ? поняття не тотожні. Правосуддя ? форма захисту права судовою владою, де рішення суду є акт правосуддя для захисту порушеного або заперечуваного права. Ефективність діяльності судів має три складові: швидкість і оперативність вирішення спорів, обґрунтованість і законність рішень, забезпечення їх виконання.

Судова влада здійснюється одноособово суддею (при розгляді незначних правопорушень) або судовою колегією у формі судової процедури. Межі дії судової влади обмежені нормами, що регламентують право на звернення до суду, а також принципами права.

Свої функції суд покликаний здійснювати, керуючись лише законом, правом. Він не повинен залежати від суб'єктивного впливу законодавчої або представницької влади. Відповідно до Конституції України будь-яке втручання в діяльність судів і судових засідателів зі здійснення правосуддя є недопустимим і має наслідком передбачену законом відповідальність.

У країнах загального права (Англія, США, Канада, Австралія), де є визнаним судовий прецедент як головне джерело права, суди беруть участь у правотворчості. В Україні суд не може привласнювати собі функції законодавчої або виконавчої влади. Делегування своїх функцій судами, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (ст.124 Конституції України). Це не означає, що в Україні, як і в інших правових системах романо-германського типу, судовий прецедент не може бути допоміжним джерелом права.

Роль судової влади полягає у стримуванні двох інших гілок влади в рамках права і конституційної законності шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю за ними. Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.

Таким чином, основні функції судової влади:

охоронна (охорона прав);

функція правосуддя (захист, відновлення прав);

контрольно-наглядова (за іншими гілками влади).

Розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади є поділом державної влади по горизонталі. По вертикалі влада розподіляється між усіма органами та посадовими особами, що належать до тієї чи іншої гілки влади. [9, с. гл.7§5]

2.4 Співвідношення між органами держави та самоврядування

Державний механізм діє та розвивається не ізольовано від інститутів громадянського суспільства. Його взаємодія з органами місцевого самоврядування, які не належать до системи органів державної влади, має дві правові підстави. Вони виходять із спільності завдань у сфері економічного та соціального розвитку. Разом з тим закон допускає можливість наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями. Взаємодія механізму держави з органами місцевого самоврядування сприяє розширенню демократичної основи державної влади, а реалізація конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами перш за все пов'язується з їх діяльністю в органах самоврядування. Саме це забезпечує компроміс суспільних інтересів.

Для громадянського суспільства та механізму держави ключовою проблемою є довіра та підтримка населення. Відчуження громадян від влади призводить до конфронтації та послаблює державний механізм.

Місцеве самоврядування є особливим видом управління, що забезпечує реалізацію права територіальних спільнот самостійно вирішувати питання місцевого значення, виходячи з інтересів громадян та ґрунтуючись на положеннях закону.

Як інститут громадянського суспільства, місцеве самоврядування:

має децентралізований управлінський характер, оскільки не передбачає наявності ієрархічної структури;

здійснює публічну владу на певній територіальній одиниці з метою прийняття та реалізації рішень місцевого характеру;

є інститутом народовладдя, що забезпечує реалізацію питань місцевого значення самим суб'єктом самоврядування;

здійснюється представниками населення, що мешкає на певній території, які обираються;

є самостійним інститутом, що організаційно відокремлений від державних структур і мас недержавний характер;

несе відповідальність за свою діяльність перед населенням і державою у разі невиконання чи порушення повноважень.

Самоврядування ? тип соціального управління, за якого об'єкт і суб'єкт управління збігаються, що надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення та діяти з метою їх реалізації. Це - одна з форм організації людського співіснування, що базується на принципах свободи, рівності і безпосередньої участі в управлінні. Самоврядування характеризується, по-перше, наявністю особливих суб'єктів, які є передусім суб'єктами не державної влади, а громадянського суспільства. По-друге, воно має особливості щодо обсягу, діапазону та правової природи об'єктів впливу, значна частина яких не характерна для державних правовідносин. Серед різних рівнів самоврядування найпоширенішим є місцеве. Воно становить політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами через самоорганізацію місцевого населення та за згодою і за підтримки держави. В Україні згідно з Конституцією місцеве самоврядування визнається і гарантується [6, ст.7].

Конституція України визнає і гарантує місцеве самоврядування як інститут соціального управління та громадянського суспільства. Вона закріплює можливість представництва місцевих інтересів у органах самоврядування, встановлює власну матеріальну, фінансову та організаційно-правову базу місцевого самоврядування.

До представницьких органів місцевого самоврядування Конституція України відносить сільські, селищні і міські ради та їх виконавчі комітети; обласні та районні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст [6, ст.140].

Відповідно до Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" систему місцевого самоврядування складають: територіальна громада; сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення [7, ст.5]. Цим же Законом визначені повноваження органів самоврядування у галузі бюджету, фінансів та цін [7, ст.28]; управління комунальною власністю [7, ст.29].; житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку [7, ст.30]; будівництва, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту [7, ст.31, 32]; соціального захисту [7, ст.34] та інші. Однак наявність наведених повноважень не означає цілковиту відокремленість органів місцевого самоврядування від органів держави. У процесі здійснення повноважень вони взаємодіють, ґрунтуючись на наявності спільних та особливих рис, адже органи держави і самоврядування функціонують у межах держави та суспільства, взаємодіють і забезпечують громадянам можливості реалізувати надані їм права. Розглянемо ці риси докладніше:

Спільні риси:

органи держави, як і органи самоврядування, здійснюють спільні функції по управлінню суспільством шляхом встановлення і гарантування діяльності суб'єктів; їх повноваження конкретизуються законами та підзаконними актами;

органи держави та самоврядування передбачені конституційно;

вони відповідно до наданих повноважень приймають рішення нормативного характеру, що у разі їх протиріччя Конституції можуть бути відмінені;

органи держави, як і органи самоврядування, мають чітко визначену компетенцію у відповідній сфері та форми і методи здійснення повноважень;

рішення, що приймаються цими органами, мають владний характер, певним чином забезпечуються і гарантуються;

органи держави і органи самоврядування формуються у встановленому законом порядку шляхом обрання чи призначення;

функціонують на основі принципу розподілу повноважень та певним чином взаємодіють у процесі здійснення своїх повноважень.

Відмінності відображені в таблиці 2.

Таблиця 2

Органи держави

Органи місцевого самоврядування

Формуються шляхом виборів, призначаються чи затверджуються

Обираються населенням територіальної одиниці

Дія нормативних актів поширюється на територію держави чи адміністративної одиниці

Дія нормативного акта поширюється на територіально-адміністративні одиниці

Повноваження визначають зміст управлінської функції держави

Повноваження спрямовані на вирішення проблем певної території із самоврядування

Складаються з колективів службовців

Діяльність не має професійного характеру

Діють на основі конституційно закріпленого принципу розподілу влади

Можуть за взаємною згодою перерозподілити між собою окремі повноваження на підставі договору

Рішення приймаються колегіально чи одноособово керівником органу

Рішення приймаються виключно шляхом голосування

Здійснюють повноваження безпосередньо

Здійснюють повноваження як безпосередньо, так і через обрані органи

Фінансову базу становить державний бюджет

Фінансову базу становить місцевий бюджет та позабюджетні надходження

Виступають від імені держави

Є представниками інтересів населення певної території

Виконавчі органи складають самостійну частину державного апарату

Виконавчі органи формуються керівником органу самоврядування

Діють на основі принципу координації

Діють на снові субординації

У деяких випадках можливе делегування виконавчих повноважень органам самоврядування

Делегування повноважень державним органам неможливе

Таким чином, органи держави та органи місцевого самоврядування є взаємодіючими структурами, що забезпечують найбільш доцільний рівень упорядкування суспільних відносин та забезпечення функціонування суспільства як певним чином організованої соціальної системи.

Особливе значення ця взаємодія має за умови формування громадянського суспільства. [13, с.169]

Розділ 3. Проблеми вдосконалення механізму держави

Розуміння механізму держави, як системи всіх державних організацій, що здійснюють не тільки управління загальносуспільними справами, але й забезпечують життєдіяльність всього суспільства, показує не тільки характер держави, як політичної організації, але й її соціальну спрямованість. Такий підхід до визначення держави характерний для сучасного конституційного законодавства України. Так, у Конституції вказано у ст.1, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, яка утворена на основі здійснення українським народом свого суверенного права на самовизначення, виражає волю народу і захищає інтереси своїх громадян. Це дає змогу визначити межі впливу держави на суспільство не тільки у політичному, але й соціальному, економічному та інших аспектах. Ці межі можна визначити так: держава діє лише у тих сферах суспільного життя і у тих об'ємах, що не можуть бути вирішені і врегульовані громадянським суспільством самостійно для забезпечення своєї життєдіяльності і розвитку.

Для державного апарату потрібні спеціально підготовлені кадри чиновників-управлінців, які мають необхідну кваліфікацію і професіоналізм. Прошарок людей, зайнятих на роботі в апараті держави, визначають як бюрократію (бюрократ - грец. столоначальник).

Даний термін вживають і для негативної характеристики таких проявів у діяльності державного апарату, як формалізм, тяганина, кар'єризм, прагнення до особистої вигоди, корумпованість, байдужість до людей та їх потреб.

Щоб перебороти негативні явища, використовуються демократичні методи і стиль роботи, ціла система спеціально розроблених реально діючих заходів і механізмів, покликаних приборкати, стримати бюрократизацію. Ефективні такі заходи, як заміщення посадових осіб за конкурсом, переведення управлінського апарату на роботу за контрактом, позбавлення державних службовців права брати участь у комерційній діяльності, але одночасно встановлення для них високого рівня заробітної плати (соціально-правова захищеність), яка забезпечує зацікавленість у чесній службі. Управлінський апарат має бути інструментом органів влади, обраних і контрольованих народом [9, с. Гл.7§3 1-2 аб].

Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система принципів.

Принципи організації і діяльності державного апарату - відправні засади, незаперечні вимоги, висунуті до формування і функціонування державних органів.

О.Ф. Скакун виділяє такі основні принципи організації і діяльності державного апарату:

І) пріоритет прав і свобод людини;

2) єдність і поділ влади;

3) верховенство права - виражається, наприклад, у праві оскарження в суді рішень державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяної їх незаконними діями;

4) законність;

5) ієрархічність - підлеглість по вертикалі;

6) організаційно-правова зв'язаність діяльності державних органів і посадових осіб;

7) поєднання виборності і призначуваності;

8) демократизм методів і стилю роботи;

9) змінюваність;

10) поєднання колегіальності та єдиноначальності;

11) гласність і урахування громадської думки;

12) професійна компетентність;

13) економічність, програмування, науковість;

14) право рівного доступу до державної служби. [9, с.95]:

Демократизм в Україні характеризується тим, що передбачає широке залучення громадян до активної участі у формуванні та організації діяльності органів державного апарату.

Демократизм забезпечує рівні умови участі людей в управлінні державою, з урахуванням особистих якостей кожного.

Національна рівноправність полягає в тому, що як корінна, так і всі інші національні групи, що проживають на території України, є рівноправними. Держава гарантує всім здійснення, охорону, захист та відтворення політичних, економічних, громадянських, соціальних та культурних прав.

Законність означає, що державний апарат організується і діє на основі законів. Його діяльність спрямована на виконання законів і відбувається у порядку, передбаченому чинними законами.

У процесі реалізації цього принципу в суспільстві створюється такий режим, за якого всі державні органи і громадяни зобов'язані суворо дотримуватися всіх законів держави й організовувати свою діяльність відповідно до них. Тлумачення і застосування нормативно-правових актів на всій території держави повинно бути єдиним.

Принцип пріоритету прав і свобод людини. За цим принципом передбачені обов'язки державних органів та службовців визнавати, реалізовувати й охороняти права і свободи громадян. Людина є найвищою цінністю суспільства, і тому держава відповідальна перед кожною особою за створення умов для вільного і гідного її розвитку.

Суверенність полягає в тому, що робота державного апарату як єдиного носія влади будується на засадах верховенства, повноти, неподільності, самостійності влади всередині країни та рівноправності і незалежності від будь-кого у зовнішніх відносинах.

Державний апарат є виразником суверенітету народу і нації.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України, вищим органом у системі виконавчої влади - Кабінет Міністрів.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції), що будуються за територіальним і спеціальним принципами. Забезпечено закріплення стримувань і противаг між різними гілками влади.

Принцип соціальної справедливості державного апарату означає, що його завданням є забезпечення соціальної злагоди, консенсусу між різними частинами суспільства, балансу різних інтересів усіх соціальних прошарків, груп та інших верств населення.

Гуманізм і милосердя виявляються в тому, що державний апарат визначає, гарантує, допомагає здійснювати всім верствам населення їх суб'єктивні права, охороняє й захищає основні права людини і громадянина, віддаючи пріоритет загальнолюдським цінностям, забезпечує гуманне і милосердне ставлення до всього населення України і кожного, окремо взятого індивіда.

Принцип професіоналізму. За допомогою цього принципу створюють сприятливі умови для добору і розстановки у державному апараті найкваліфікованіших кадрів. Залучення високопрофесійних кадрів, висока організація праці забезпечують ефективну діяльність державного апарату.

Важливим принципом державного апарату України є поєднання переконання і примусу. Примус до осіб застосовується лише тоді, коли вичерпано всі можливості переконання, і особа не підкорилася загальнодержавним інтересам та інтересам громадянського суспільства.

Привселюдність, відкритість та врахування громадської думки означає, що свої функції державний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями і рухами, вивчає громадську думку і враховує її в організації та здійсненні покладених на нього завдань [5, с.122].

Удосконалення організації та діяльності апарату держави в Україні необхідно здійснювати за такими основними напрямами:

децентралізація і скорочення державного апарату;

оптимізація структури і системи державного апарату;

корекція компетенції і повноважень;

реорганізація державного апарату, передусім з метою усунення дублювання у повноваженнях його елементів;

пошук нових форм і методів управління;

зменшення матеріальних витрат за рахунок наукової організації праці;

неухильне дотримання в організації і функціонуванні державного апарату конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

переорієнтація роботи державного апарату на проблеми забезпечення повної і безперешкодної реалізації прав і свобод громадян, охорони порядку та навколишнього середовища тощо;

відмова від абсолютного домінування державного апарату при реалізації економічної функції держави;

підвищення ролі функції державного апарату по сприянню розвитку науки та культури;

удосконалення роботи з кадрами державного апарату;

підвищення професіоналізму державних службовців, виховання і перепрофілювання кадрів та ін.

Висновок

Досліджуючи питання механізму держави, я дійшла висновку, що він є основою будь-якої держави, її зовнішньою формою реалізації.

Механізм держави - це цілісна ієрархічна структура державних органів, закладів, підприємств, за допомогою яких здійснюють державне управління суспільством і захист його основних інтересів.

До механізму держави належать органи законодавчої, виконавчої і судової влади, контрольно-наглядові органи, збройні загони людей (армія, флот, поліція, спеціальні війська), установи примусу (тюрми, колонії), спеціальний пропагандистський апарат (засоби масової інформації - преса, радіо, телебачення).

Базуючись на приведених визначеннях, в роботі доводиться, що державний апарат є дуже важливою частиною державного механізму.

Основним структурним елементом державного механізму, першоосновою державного апарату є державний орган. Це окремий службовець чи структурно організований державою або безпосередньо народом колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідним матеріально-технічним забезпеченням, створений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

Хоча органи держави є складовими частинами одного й того самого державного апарату, вони різняться між собою за місцем у системі державного апарату, за змістом діяльності, способом створення, часом функціонування, складом, масштабом (територією) діяльності й іншими критеріями, за якими вони поділяються на певні види.

Конституцією України закріплена система державних органів, до якої входять:

глава держави - президент України;

орган законодавчої влади - Верховна Рада України;

органи виконавчої влади;

органи судової влади;

контрольно-наглядові органи.

Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система принципів. Принципи організації і діяльності державного апарату - відправні засади, незаперечні вимоги, висунуті до формування і функціонування державних органів.

Серед основних принципів такі, як демократизм, національна рівноправність, законність, суверенність, розподіл влади, соціальна справедливість, гуманізм і милосердя, поєднання переконання і примусу, привселюдність, відкритість, врахування громадської думки та ін.

Удосконалення організації та діяльності апарату держави в Україні необхідно здійснювати за такими основними напрямами:

децентралізація і скорочення державного апарату;

оптимізація структури і системи державного апарату;

корекція компетенції і повноважень;

реорганізація державного апарату, передусім з метою усунення дублювання у повноваженнях його елементів;

пошук нових форм і методів управління;

зменшення матеріальних витрат за рахунок наукової організації праці;

неухильне дотримання в організації і функціонуванні державного апарату конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

переорієнтація роботи державного апарату на проблеми забезпечення повної і безперешкодної реалізації прав і свобод громадян, охорони порядку та навколишнього середовища тощо;

відмова від абсолютного домінування державного апарату при реалізації економічної функції держави;

підвищення ролі функції державного апарату по сприянню розвитку науки та культури;

удосконалення роботи з кадрами державного апарату;

підвищення професіоналізму державних службовців, виховання і перепрофілювання кадрів та ін.

Наша держава є відносно молодою, тому зрозуміло, що не все приживається відразу. Щось переймається за зразком інших країн, якісь пункти належать особисто нам і вартують уваги з боку інших, щось встановлюється в результаті співпраці і адаптовано до нашого суспільства і наших можливостей, деякі ідеї, звичайно, не виправдали себе, але не вважати їх факт досвідом все ж не можна. На сьогоднішній день наша країна має немаленький власний досвід державного будівництва, який ми, сьогоднішні студенти, повинні використати завтра для розвитку своєї країни і піднесення її на вищий щабель.

Список використаних джерел

1. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копейчикова. - К.: Вентурі, 1999.

2. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. ? Харків: Консум, 2002.

3. Закон України "Про Кабінет Міністрів України" // Відомості Верховної Ради України. ? 2007. ? № 11. ? Ст.94.

4. Закон України "Про судоустрій та статус судів”.

5. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. - К.: Кондор, 2006. - 477 с.

6. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2222-IV від 25.04.2006 р. ? К.: Велес, 2006. ? 48 с.

7. Місцеве самоврядування: Збірник нормативно-правових актів / За ред. М.І. Панова. ? Харків: Гриф, 2002. ? 688 с.

8. Морозова Л.А. Теория государства и права. - М.: Юристъ, 2002.

9. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. ? Харків: Консум, 2001.

10. Теория государства и права / Под ред. В.В. Лазарева. - М.: Юристъ, 1996.

11. Теория государства и права / Под ред. В.К. Бабаева. ? М.: Юристъ, 1999.

12. Теория государства и права / Под ред. М.М. Рассолова. - М.: ЮНИТИ, 2000.

13. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / За ред. . О.В. Зайчука, Н.М. Онищенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 668с.

14. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. ? Интерстиль, 1993.

15. Черданцев А.Ф. Теория государства и права. - М.: Юристъ, 2002.

16. Чиркин В.Е. Основи сравнительного государствоведения. ? М.: Изд. дом "Артикул", 1997.

17. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. ? Т.4. ? К.: Видавництво "Українська енциклопедія”, 1998.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття та механізми сервісно-орієнтованої держави, її характерні ознаки. Складові елементи зазначеного механізму: система органів виконавчої влади, сукупність правових норм, що регламентують структуру системи органів виконавчої влади та її розвиток.

    статья [21,2 K], добавлен 24.04.2018

  • Аналіз теоретико-методологічних підходів щодо визначення поняття "механізм держави" та дослідження його характерних ознак. Необхідність удосконалення сучасного механізму Української держави. Аналіз взаємодії між структурними елементами механізму держави.

    статья [20,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Державна політика як набір цінностей, цілей та знарядь, пов'язаних з визначенням суспільних проблем, її призначення та етапи формування. Апарат соціально-демократично орієнтованої держави. Правоохоронні органи у механізмі держави української держави.

    курсовая работа [33,1 K], добавлен 22.03.2011

  • Виникнення теорії розподілу влади та її значення. Поняття системи розподілу влади в державі та її правове закріплення. Головне призначення законодавчої, виконавчої та судової влади. Конституція України, Верховна Рада та Конституційний Суд держави.

    курсовая работа [33,2 K], добавлен 21.11.2011

  • Форма державного правління та устрою Португальської Республіки. Загальна характеристика основних органів держави, тип правової системи. Аналіз Конституції Португалії. Система органів законодавчої, виконавчої та судової влади, місцеве самоврядування.

    курсовая работа [49,8 K], добавлен 14.05.2014

  • Держава – це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм здійснює управління суспільними процесами і забезпечує безпеку особи і нації. Основні ознаки держави. Функція охорони правопорядку та особливості механізму правової держави.

    курсовая работа [86,1 K], добавлен 20.07.2011

  • Поняття типу держави, його місце в теорії держави і права. Відображення сутності держави, яка змінюється; особливості її виникнення. Сутність рабовласницької і феодальної держави. Порівняльна характеристика капіталістичної і соціалістичної держав.

    реферат [59,1 K], добавлен 16.02.2011

  • Форма державного правління: поняття та види. Конституційно-правові ознаки республіки. Види республік, їх характеристика. Види змішаної республіки. Особливості розподілу влади у змішаній республіці. Місце глави держави у системі органів державної влади.

    дипломная работа [191,9 K], добавлен 23.05.2014

  • Погляди мислителів щодо визначення природи держави. Різні підходи до визначення поняття держави та її суті. Передумови виникнення державності. Ознаки держави та публічна влада первіснообщинного ладу. Українська держава на сучасному етапі розвитку.

    курсовая работа [49,4 K], добавлен 10.11.2007

  • Історія виникнення та розвитку правової держави. Сутність поняття та ознаки громадянського суспільства. Розвиток громадського суспільства в Україні. Поняття, ознаки та основні принципи правової держави. Шляхи формування правової держави в Україні.

    курсовая работа [120,0 K], добавлен 25.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.