Право та політика: їх політика, значення та взаємозв’язок

Поняття, значення та функції права і політики. Аналіз інструментальної та регулятивної ролі права у державно-організованому суспільстві. Взаємодія правових та політичних норм. Правова і політична свідомість. Порівняльна характеристика права та політики.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 26.03.2017
Размер файла 46,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Навчально-науковий інститут права та психології

Кафедра теорії та філософії права

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Теорія держави і права»

за напрямом 6.030401 «Правознавство»

на тему: «Право та політика: їх політика, значення та взаємозв'язок»

2016

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ТА ПОЛІТИКИ

1.1 Поняття, значення та функції права

1.2 Поняття, значення та функції політики

2. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ПРАВА ТА ПОЛІТИКИ

2.1 Взаємодія правових та політичних норм

2.2 Правова і політична свідомість

2.3 Порівняльна характеристика права та політики

3. РОЛЬ ПРАВА ТА ПОЛІТИКИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми цієї роботи полягає в тому, що право є одним з найбільш складних суспільних явищ. При цьому воно викликає до себе надзвичайно широкий інтерес, оскільки так чи інакше зачіпає інтереси кожної людини, різних соціальних груп населення. Тому воно є предметом вивчення багатьох суспільних наук, насамперед загальної теорії держави і права, політології. Та розглядається ними як найважливіша наукова категорія. Але, будучи наповненим реальним, конкретним змістом, право виконує інструментальну, регулятивну роль у державно-організованому суспільстві і в силу цього є також предметом вивчення галузевих юридичних наук.

Право - відносно самостійне явище суспільного життя. Ця самостійність дозволяє йому впливати на політику, встановлювати межі соціально значимої діяльності держави, гарантувати суспільство від узурпації політичної влади. Правова форма забезпечує доступ до державного управління широких верств населення, їх можливість впливати на вироблення найбільш важливих соціально значущих рішень. Вона встановлює обов'язок держави забезпечувати безпеку особистості, її права і свободи. У процесі історичного розвитку суспільства ступінь використання права була різною. Однак в міру ускладнення суспільного життя, вдосконалення самого права і його можливостей спостерігається стійка тенденція до підвищення ролі права у всіх сферах діяльності людини. У той же час законодавець не повинен допускати надмірності правового регулювання, перебільшувати можливості права, що, на жаль, відбувається на практиці. Часто законодавець, чи не зважуючи можливості інших соціальних регуляторів, що не виявивши витоки неефективність чинних правових норм (які можуть бути пов'язані з соціально-економічними та політичними факторами, з недостатнім контролем чи іншими, не юридичними, обставинами), намагається створювати все нові і нові правові норми , що не вирішальні, однак, сучасних проблем. Слід мати на увазі, що надмірність правової регламентації не тотожна простому арифметичному (кількісному) збільшення числа обсягу прийнятих норм. Воно може виражатися і в надлишковій використанні тієї чи іншої форми (коли видаються численні правові акти одного рівня, суперечать один одному, коли проводиться необґрунтоване паралельне регулювання родинних відносин тощо) або в урегульованості за змістом (коли здійснюється непотрібне, необґрунтоване юридичне втручання в суспільне життя). Надмірність правових норм тільки дезорганізує поведінку людей, сковує їхню ініціативу. Вони втрачають необхідні орієнтири.

Питання про достатність використання правових засобів вирішується конкретно-історично в залежності від суспільних потреб, умов, методів управління.

Таким чином, метою цієї роботи є аналіз ролі права та політики в житті суспільства.

Це передбачав вирішення наступних завдань:

1. Проаналізувати зв'язок між правом і політикою.

2. Охарактеризувати значення соціального інституту права в сучасний період.

3. Розкрити соціальні функції права та політики.

Об'єктом дослідження є взаємозв'язок права та політики їхні цілі та методи їх дослідження.

Предметом курсової роботи є сутність визначень права та політики та їх зв'язок.

Питанню дослідження права та політики: значенню та взаємозв'язоку було присвячено праці багатьох науковців: М. С. Кельман, О. Г. Мурашин., Бабкіна О. В., Горбатенко В. П., Скакун О.Ф., Крестовська Н.М., Матвеева Л.Г.

Структура роботи: складається з вступу і трьох розділів (з підроділами), висновку та списку використаних джерел.

У першому розділі подається загальна характеристика права та політики. Поняття, значення та функції права та політики їх сутність та завдання.

У другом розділі описаний взаємозв'язок права та політики, взаємодія їх правових та політичних норм, правова і політична свідомість та порівняльна характеристика політики та права.

Третій розділ посвячений ролі права та політики в житті суспільства та держави.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ТА ПОЛІТИКИ

1.1 Поняття, значення та функції права

Питання про те, що є право, в чому його сутність, традиційно розглядається в теоретичній юриспруденції як основне. Але, як було відзначено, з часом розуміння права змінювалося. Так, для Аристотеля право -- це політична справедливість, для учених середньовіччя -- божественне встановлення, для Ж.Ж. Руссо -- загальна воля, Р. Ієринга -- захищений інтерес, Л. Петражицького -- імперативно-атрибутивні емоції, для представників юридичного позитивізму право -- це встановлення, наказ держави тощо.

Право має регулятивну природу, його суспільне призначення -- регулювати (тобто впорядковувати) суспільні відносини. Право має загально соціальну сутність, служить інтересам всього суспільства, забезпечує організованість, впорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв'язків. Право -- це спосіб стабілізації і відтворення суспільних відносин. Таким чином, право має регулятивну загально соціальну сутність, що виражає стабілізацію й упорядкування суспільних відносин шляхом узгодження поведінки їхніх учасників [1,с. 96]

Принципово іншим є підхід, коли визнається загальносоціальна сутність і призначення права, коли воно розглядається як вираження компромісу між різними соціальними спільнотами, прошарками суспільства. У найбільш розвинутих правових сім'ях (англосаксонське і романо-германське право) пріоритет відданий людині, її свободі, інтересам, потребам. Властиво, дійсна сутність права полягає втому, що воно відображає нормативновизначену, гарантовану державою міру свободи особи.

На підставі визнання загальносоціальної сутності права можна сформулювати наступне визначення.

Право -- це соціальний регулятор відносин, побудований на уявленні про справедливість, яке с в певний момент у конкретному суспільстві і мас загальнообов'язковий, формальновизначений, нормативний характер, встановлений або санкціонований державою (населенням у ході референдуму) і гарантований нею[7,с 215.].

Розрізняють такі види функцій права: загальносоціальні та спеціально-юридичні.

Загальносоціальні функції:

Гуманістична -- право охороняє і захищає права людства, народу, людини.

Організаторсько-управлінська -- право забезпечує можливості окремих соціальних суб'єктів щодо розв'язання певних соціальних проблем, допомагає організувати загальні зусилля людей для досягнення загальнолюдського ідеалу.

Виховна функція -- це функція виховання поваги до права за допомогою якості законів, їх справедливого змісту, тлумачення в преамбулах мети закону. Правова вихованість кожної людини -- це високий рівень правосвідомості, це ставлення до права, яке виявляється не тільки в законослухняності, а й правовій активності, у прагненні в будь-якій справі затвердити правові засади як найвищі цінності цивілізації.

Інформаційна (комунікативна) -- право інформує людей про волю законодавця.

Оціночна функція дозволяє виступати праву як критерій правомірності чи неправомірності тих чи інших рішень і вчинків. Особливу роль у реалізації оціночної функції відіграють охоронні і заохочувальні норми, в яких у загальному вигляді вміщена негативна чи позитивна оцінка тих чи інших можливих дій. У процесі застосування цих норм конкретизується нормативна оцінка вчинків, визначається індивідуальна міра юридичної відповідальності чи заохочення (наприклад, покарання за вироком суду, нагородження відзнакою Президента України "За мужність").

Гносеологічна (пізнавальна) -- право саме виступає як джерело пізнання зафіксованих у ньому закономірностей розвитку суспільства, основних культурних надбань, програмних цілей тощо.

Спеціально-юридичні функції:

1.Регулятивна функція -- це функція, спрямована на позитивний правовий вплив із метою упорядкування суспільних відносин шляхом встановлення заборон, дозволів тощо.

Виділяють регулятивно-статичну та регулятивно-динамічну функції права.

Регулятивно-статична функція закріплює сталі, розвинуті суспільні відносини в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканість.

Регулятивно-динамічна функція заохочує, стимулює розвиток тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення.

Охоронна функція відокремлює право від інших систем соціальної регуляції, оскільки здійснюється органами держави, які приймають індивідуально-владні рішення, виконання яких гарантується державним примусом. Охоронна функція права реалізується шляхом застосування спеціальних охоронних норм, а також діючих в охоронному режимі регулятивних норм. Останні мають місце при порушенні суб'єктивних прав і зверненні для їх захисту до компетентних державних органів. Охоронна функція спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних дій людей та їх об'єднань, відновлення порушених прав суб'єктів.

Функції, роль права в Україні пов'язані з умовами переходу до ринкової економіки, побудови правової держави. При цьому варто звернути увагу на вдосконалення регулювання відносин щодо власності, приватизації, посилення боротьби зі злочинністю, зміцнення дисципліни та правопорядку, вдосконалення бюджетно-фінансової, банківської системи, політики ціноутворення, оподаткування, упорядкування платні, захисту малозабезпечених громадян, інвалідів, пенсіонерів тощо [7,с. 277].

Поняття “функція права” повинне охоплювати одночасно як призначення права, так і напрями його впливу на суспільні відносини. Таким чином, функції права -- це найбільш істотні напрями і сторони його впливу на суспільні відносини, у яких розкривається загальнолюдська і класова природа та соціальне призначення права. Функції права мають наступні ознаки.

* Функція права випливає з його сутності і визначається призначенням права в суспільстві.

* Функція права -- це напрям його впливу на суспільні відносини, без якого суспільство обійтися не може.

* Функція виражає найбільш істотні, головні риси права і спрямована на здійснення корінних завдань правового регулювання.

* Сталість як необхідна ознака функції характеризує стабільність, безперервність, тривалість її дії. Виділяють загальносоціальні та спеціально-юридичні функції права. Загальносоціальні функції виражають вплив права на суспільство і поділяються на економічну, політичну, культурну, виховну, оціночну, інформаційну, ціннісно-орієнтаційну та ін. Спеціально-юридичні поділяють на регулятивну (регулятивно-статичну і регулятивно-динамічну) й охоронну. Вони виражають специфічну регулятивну природу права. Регулятивно-статична функція спрямована на закріплення в нормах права суспільно корисних відносин, що потребують забезпечення стабільності й непорушності (основи конституційного ладу, народовладдя, форми власності, правовий статус громадян, поділ влади, правові основи різних галузей права, норми-заборони та ін). У цьому полягає одне із завдань правового регулювання. Право насамперед юридично закріплює, зводить у розряд чітко урегульованих ті суспільні відносини, які являють собою основу нормального, стабільного існування суспільства. Регулятивно-динамічна функція спрямована на забезпечення нормального динамічного розвитку суспільно корисних відносин, процесу досягнення намічених завдань, визначеного запрограмованого результату. Вона спрямована на зміну й удосконалення існуючих, виникнення нових суспільних відносин. Регулятивно-динамічна функція виявляється у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їхнього руху (динаміки). Охоронна функція спрямована на забезпечення нормального здійснення регулятивно-статичної і регулятивно-динамічної функцій права, на охорону права від порушень. Відповідно нею охоплюються попередження і припинення правопорушень, відновлення порушеного права, притягнення винної особи до юридичної відповідальності. Право охороняє загальновизнані, фундаментальні суспільні відносини, воно спрямоване на витіснення шкідливих для суспільства відносин. Охороняючи ці відносини, право припиняє, забороняє, карає дії, які порушують умови нормального розвитку, що суперечать інтересам суспільства, держави і громадян і тим самим витісняє їх. Відповідно до елементів, з яких складається система права, деякі вчені виділяють п'ять груп функцій права: загальноправові (властиві всім галузям права); міжгалузеві (властиві двом і більше галузям права); галузеві (властиві одній галузі права); правових інститутів (властиві конкретному інституту права); норми права (властиві конкретному виду норм права).

Загальносоціальні функції виражають вплив права на суспільство і поділяються на економічну, політичну, культурну, виховну, оціночну, інформаційну, ціннісно-орієнтаційну та ін. Спеціально-юридичні поділяють на регулятивну (регулятивно-статичну і регулятивно-динамічну) й охоронну. Вони виражають специфічну регулятивну природу права. Регулятивно-статична функція спрямована на закріплення в нормах права суспільно корисних відносин, що потребують забезпечення стабільності й непорушності (основи конституційного ладу, народовладдя, форми власності, правовий статус громадян, поділ влади, правові основи різних галузей права, норми-заборони та ін). У цьому полягає одне із завдань правового регулювання. Право насамперед юридично закріплює, зводить у розряд чітко урегульованих ті суспільні відносини, які являють собою основу нормального, стабільного існування суспільства. Регулятивно-динамічна функція спрямована на забезпечення нормального динамічного розвитку суспільно корисних відносин, процесу досягнення намічених завдань, визначеного запрограмованого результату. Вона спрямована на зміну й удосконалення існуючих, виникнення нових суспільних відносин. Регулятивно-динамічна функція виявляється у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їхнього руху (динаміки). Охоронна функція спрямована на забезпечення нормального здійснення регулятивно-статичної і регулятивно-динамічної функцій права, на охорону права від порушень. Відповідно нею охоплюються попередження і припинення правопорушень, відновлення порушеного права, притягнення винної особи до юридичної відповідальності. Право охороняє загальновизнані, фундаментальні суспільні відносини, воно спрямоване на витіснення шкідливих для суспільства відносин. Охороняючи ці відносини, право припиняє, забороняє, карає дії, які порушують умови нормального розвитку, що суперечать інтересам суспільства, держави і громадян і тим самим витісняє їх. Відповідно до елементів, з яких складається система права, деякі вчені виділяють п'ять груп функцій права: загальноправові (властиві всім галузям права); міжгалузеві (властиві двом і більше галузям права); галузеві (властиві одній галузі права); правових інститутів (властиві конкретному інституту права); норми права (властиві конкретному виду норм права).[1,c 101-102]

1.2 Поняття, значення та функції політики

У словнику В. Даля слово «політика» тлумачиться як наука державного управління, наміри государя, імператора, образ його дій тощо.

Сучасне тлумачення політики ґрунтується на тому , що це - поняття, яке визначає відносини, погляди, концепції, дії у зв'язку з певним державним центром і є сферою діяльності, що виникає в соціально диференційованому суспільстві за існування держави. Ядром політичної сфери людської діяльності є відносини і дії, пов'язані зі завоюванням, утриманням та використанням державної влади, участю в її формуванні, визначенні форм, завдань і змісту її діяльності.

Таким чином, можна стверджувати, що політика зароджується разом із виникненням держави й існує разом із нею[12,с.7].

«Політика» є одним з найбільш неоднозначних термінів. Це виявляється насамперед у повсякденному житті, коли політикою називають будь-яку цілеспрямовану діяльність: мистецтво управління суспільством, громадську активність, сферу задоволення амбіційних і користолюбних прагнень людей тощо.

Неоднозначність побутових уявлень про політику повґязана зі складністю й багатогранністю її виявів. Саме тому побутують різні наукові тлумачення, в яких політика постає як одна зі сфер життєдіяльності суспільства; система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою і з владою; сукупність дій, заходів, установ, за допомогою яких узгоджуються інтереси різних верств населення; прагнення здобуття і використання державної влади, цілеспрямованого впливу на неї; участь у справах держави, у визначенні форм, завдань, змісту її діяльності; наміри, мета і способи дій правлячої еліти та її оточення; прояви хитрощів, обережності, таємничості, ухилянь, обачності.

Перелічені варіанти інтерпретації політики не вичерпують багатоманітності її визначень, а лише відображають найважливіші з них. Узагальнюючи вищезазначені іпостасі політики, можна запропонувати її наступне визначення.

Політика -- одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обовґязкових для всього суспільства рішень.

Функціонування політики розмежовують за різними критеріями:

-- за сферами суспільного життя (економічна, соціальна, культурна, національна, військова тощо);

-- за орієнтацією (внутрішня, зовнішня);

-- за масштабами (міжнародна, світова, локальна, регіональна);

-- за носіями й субґєктами (політика держави, партії, руху, особи);

-- за терміном дії, (коротко-, середньо-, довгострокова). Політика має складну структуру. Найчастіше виокремлюють у ній три головні елементи:

Функції політики засвідчують її всеосяжний характер, неперервний вплив на суспільство й неперехідне значення для врегулювання суспільних відносин. Політика тісно повґязана з різними сферами суспільного життя: економікою, мораллю, правом, релігією, культурою, екологією тощо[3,с.76].

На сучасному етапі життя суспільства роль політики в житті людини зростає в геометричній прогресії. Політичне життя зміцнює статус громадянина, тобто, регулює взаємини індивідуума з державною владою та її інститутами. Структура політичного життя досить мінлива в своєму різноманітті, вона складається з різних партій, громадських організацій, тимчасових політичних союзів і інших угруповань - всі вони належать до певних ідеологічних курсам, так як мають власне бачення подальших шляхів розвитку держави та громадянського суспільства. Людина має можливість стати частиною політичного життя, як на буденному рівні, так і на теоретичному плані. Роль політики в суспільному житті легко визначається за допомогою аналізу її основних функцій, основною з яких є забезпечення стабільності суспільства. Також політика відповідає за мобілізацію певних соціальних ресурсів для задоволення потреб суспільства, саме політика вирішує різні конфлікти, які виникають в житті соціуму.[2]

Отже право не однозначне поняття але на даний момент найточнішим визначенням є це - соціальний регулятор відносин, побудований на уявленні про справедливість, яке с в певний момент у конкретному суспільстві і мас загальнообов'язковий, формально визначений, нормативний характер, встановлений або санкціонований державою (населенням у ході референдуму) і гарантований нею. Політика це - поняття, яке визначає відносини, погляди, концепції, дії у зв'язку з певним державним центром і є сферою діяльності, що виникає в соціально диференційованому суспільстві за існування держави. В даному розділі описано загальні характеристики політичної та правової системи в Україні, їх функції, цілі та завдання. А також наскільки право та політика важливі та яку частину життя вони займають в житті громадянина

право політика норма свідомість

2. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ПРАВА ТА ПОЛІТИКИ

2.1 Взаємодія правових та політичних норм

Щоб визначити взаємодію правових та політичних норм слід спочатку розібратись зі змістом кожного з них.

Норма права - це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу. Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін. [15,с.37].

Норма права -- це правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою (народом у ході референдуму), елементарна частина права, яка відноситься до нього як частина до цілого. Було доведено, що норма права -- це і не форма, і не зміст права в цілому, а саме його частина. Вона володіє змістом та формою і в системотворчих процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому.

Нормі права, як частині системи, в тій чи іншій мірі властиві ознаки, які має право, тому їй можна дати визначення схоже за своїм значенням із визначенням права.

Норма права -- це загальнообов'язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване правило поведінки, яке впливає на суспільні відносини з метою їх впорядкування[9,с.235].

Правові норми - це правила поведінки або діяльності, які мають формально визначений (писаний) характер, встановлюються державою або окремими її органами, органами місцевого самоврядування або загальновизнані всім суспільством чи прийняті на загальнодержавних і місцевих референдумах, які мають офіційний характер; є загальнообов'язкові для всього населення і державних органів, охороняються державою або суспільством від порушень, виражають юридичні права і обов'язки учасників суспільних правовідносин, встановлюють дозволену і заборонену поведінку і діяльність, міру свободи і відповідальності, стимулюють і заохочують суб'єктів до правомірної діяльності (або навпаки, якщо вони свавільні і волюнтаристські) і направлені на регулювання і охорону суспільних відносин і соціальних цінностей.

Норми права виражаються в різних нормативно-правових актах, в т. ч. і, законах держави, в нормативно-правових договорах, в міжнародно-правових договорах, ратифікованих ВРУ, в правових прецедентах, в правових звичаях, в правосвідомості суспільства і в інших формах, які прийняті в суспільстві і державі[11,c.6].

Що до політичної норми то діяльність політичної системи здійснюється на основі певних нормативно-правових, політичних, моральних цінностей, звичаїв і традицій. Вони взаємозалежні і є правилами політичної поведінки і впливу на суспільство.

Політичні норми містяться в Конституції, законах, що регулюють політичні відносини, політичних документах держави і партій, міжнародних документах.

Поділ норм на правові і політичні є умовним, тому що правові документи більшою чи меншою мірою закріплюють як політику, так і правила політичної діяльності. Політико-правові норми представлені публічним правом (конституційним, частиною адміністративного, фінансового, карного і міжнародного) при провідній ролі конституції. Конституційні принципи, що закріплюють основи державного і суспільного ладу, є одночасно основними базовими цінностями країни. Наприклад, в економічній сфері - це рівноправність приватної і іншої форм власності, створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини; у соціальної соціальне забезпечення; у духовній - ідеологічну багатогранність тощо. У політичній сфері до базових цінностей демократичного суспільства відносяться правова держава, права і свободи людини, парламентаризм, багатопартійність тощо. Будучи закріпленими на державному рівні, політичні цінності включаються в нормативний компонент політичної системи і визначають комплекс органів державної влади, порядок їхнього утворення і повноваження.

Оскільки законодавчі органи займають особливе місце в державному апараті, публічним правом установлюються певні правила проведення виборчих кампаній. Велика увага також приділяється регулюванню діяльності виконавчих органів. Громадянин звичайно має справу не з міністрами чи депутатами парламенту, а з державними службовцями податкових органів, працівниками відділень міліції тощо. Щоб відгородити людей від можливої сваволі, політичними нормами визначаються межі припустимої поведінки представників влади.

Крім того, нормами публічного права регулюються взаємини усередині державного апарата, наприклад, між міністерствами і відомствами, посадовими особами і державними службовцями[8,с.254].

В політичній системі важливим регулюючим елементом виступають політичні і правові норми. Політичні і правові норми і принципи становлять нормативну основу політичної влади і політичного життя. Норми регулюють політичні відносини, надаючи їм упорядкованості, визначаючи бажане і небажане, дозволене і недозволене з позиції управління політичної системи. Якщо ж політичні норми діють та реалізуються у вигляді принципів та установ, що регулюють діяльність політичних інститутів і громадян як суб'єктів політичного життя, то правові норми, право - одна з нормативних систем, що регулює відносини в суспільстві, дії та поведінку людей, функціонування об' єднань і державних органів. Право закріплюється в офіційних документах держави: встановлюючи загальну форму відносин, право визначає і міру свободи людей, їх об'єднань, державних органів у взаємовідносинах між ними і гарантії свободи. Право і правові норми спрямовані на забезпечення стійкості, організованості, оптимальних умов функціонування суспільного організму.

Специфіка і роль права, правових норм в житті суспільства і його суб'єктів обумовлені тісним зв'язком з державою і характером зв'язку. Саме у цьому відмінність права від інших нормативних систем, що регулюють суспільне життя: норм моралі, релігії, традиційних стереотипів поведінки та ін. Тільки держава спроможна забезпечити через механізм влади управління, правосуддя, розробку і реалізацію єдиних, загальнообов'язкових, чітко визначених типових масштабів для взаємовідносин і поведінки в суспільстві, порушення яких невигідне, тягне за собою державні заходи впливу та покарання. Але, як і в кожному суспільстві, в Україні є і такі соціальні сили, які дотримуються інших, аніж панівні, політичних принципів і норм, які у випадку їх реалізації дестабілізують існуючу політичну систему. Через політичні і правові норми та принципи одержують офіційне визнання і закріплення певні соціальні інтереси та політичні устрої. За допомогою політичних та правових принципів та норм політико-владні структури інформують суспільство, соціальні групи, окремих індивідів, вірогідну опозицію, обґрунтовують політичні рішення, що приймаються, і визначають своєрідну модель поведінки всіх учасників політичного життя. Суб'єкти політичного життя, політичного керівництва і управління, закріплюючи в принципах і нормах заборони і обмеження, погодженість інтересів і заохочення ініціативи, чинять регулюючий вплив на політичні відносини, а через них і на інші види суспільних відносин. Природно, йде формування політичної свідомості і поведінки суб'єктів політичної діяльності, вироблення у них настанов, відповідних принципам політичної системи.

Встановлення зв'язку між інститутами політичної системи та координацію їх дій здійснює в структурі політичної системи інформаційно-комунікативна сфера (політичні комунікації). Політичні комунікації - поняття, що відображає процес взаємодії політичних суб'єктів на основі обміну інформацією і безпосереднього спілкування людей, а також засоби та способи духовної взаємодії. Та абсолютизація ролі комунікації спостерігається і в ряді теорій технологічного визначення - концепція інформаційного суспільства, комп'ютерної демократії (Девід Белл, Збігнєв Бжезинський та ін.), де комунікації розглядаються як соціокультурне джерело влади, суть людино-машинного діалогу та політичний розвиток. інформаційно-комунікативна сфера охоплює канали передачі відомостей, інформації уряду (процедура слухання справ на відкритих засіданнях Кабінету Міністрів, комісій по розподілу, конфіденційні консультації із зацікавленими організаціями, об' єднаннями та ін.), а також засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо та ін.). Наявність певного обсягу знань та інформації, особливо в сфері політичного життя, має величезне значення для оцінки громадянами дій і подій, що відбуваються в політичній, економічній і соціальній сферах суспільства[5,c.445].

Зв'язок політичних і правових норм двостороння. Політичні норми створюються і здійснюються, не вступаючи в суперечність з міжнародним правом. З іншого боку, правові норми створюються і здійснюються з урахуванням існуючих політичних норм. Існують і конкретні форми взаємодії політичних і правових актів і норм. Поширена практика посилань у міжнародних договорах на політичні принципи, документи і т.д. Юридичні наслідки подібних посилань не завжди однакові. В одному випадку політичні норми знаходять юридичну силу, в іншому лише підтверджують визнання політичних принципів чи актів [10].

2.2 Правова і політична свідомість

Політичне життя суспільства - процес і результат свідомої діяльності його соціальних суб'єктів - класів, націй, соціальних верств і груп, громадян і створюваних ними політичних інститутів. Свідомість внутрішньо (іманентно) притаманна діяльності людей. В традиційно марксистському розумінні політична свідомість трактується як варіант суспільної свідомості, що виникає як відображення, насамперед, соціально-економічних умов буття людей. В узвичаєній світовій традиції політична свідомість розглядається в широкому контексті як вся сукупність психічного відображення політики, як її суб'єктивний компонент, що виявляється на різних рівнях, в різноманітних ситуаціях. Проблема свідомості - одна із складних загадок філософії, що розглядає її як відображення суспільного буття, як суб'єктивний образ об'єктивного світу, відображення духовного життя людей, інтересів і уявлень різноманітних соціальних спільностей, верств, груп, класів, націй, суспільств.

Поняття політична свідомість має досить тривалу історію вживання в різноманітних галузях суспільствознавства. Однак, політична свідомість спеціально розглядається в основному в межах спрямування поведінки в політології. Політична свідомість здобула особливу популярність всередині XX ст., відтоді, як виявилася обмеженість ортодоксальної поведінківської течії і стало відомо, що розуміння політичної поведінки - ширше, а динаміка політичних процесів вимагає уваги до незалежних змін, як політична свідомість і вся психічна сфера суб'єкта поведінки. Адже свідомість - відображення буття. Свідомість - вища, властива лише людині форма відображення об'єктивної дійсності, регулювання ставлення людей до навколишньої дійсності, до самих себе і своїх засобів спілкування, що виникають і розвиваються на основі політично-перетворювальної діяльності. Політичне буття - це вся система політичного життя, політичних відносин. Політичне буття існує не тільки в свідомості, але й об'єктивно, як щось дане, незалежне від волі, бажань і спрямованості окремих особистостей і соціальних спільностей. Об'єктивність буття задається об'єктивністю економічних і соціально-політичних відносин та інтересів співучасників політичного процесу.

Свідомість виникає і розвивається тільки в спільній діяльності людей. Включаючись до спільної діяльності, люди виробляють відповідні уявлення, настанови, норми, що разом з їх емоційним забарвленням складають зміст свідомості як специфічної форми відображення дійсності. Політична свідомість - це відображення духовного життя людей, інтересів і сподівань різноманітних соціальних спільностей, верств, класів, націй, індивідів і суспільства. Політична свідомість - це свідомість співучасників політичного процесу, всіх сил, що борються за владу та її здійснення, реалізацію. Такий вид свідомості безпосередньо обумовлений політичним буттям. Політична свідомість неодмінно охоплює і міжгрупові, загальнолюдські ідеї та уявлення, чия наявність обумовлена не особливостями інтересів, а універсальними інтересами людини, а також загальнодемократичними властивостями організації влади. На політичну свідомість впливають і соціально-економічні, національні та культурні процеси, впливають і глибокі структурні та якісні зміни в системі суспільних, соціально-економічних і міжнародних відносин тощо. Ступінь впливу загальнолюдських та індивідуальних переконань і орієнтирів у політичній свідомості відображає характер політичної свідомості, тобто спроможність до сприймання чужого соціального досвіду, інокультурних цінностей і традицій. Укладені ж у межах тільки корпоративних, локальних, групових норм і мети, політичні погляди людини - закритий тип політичної свідомості. На політичну свідомість активно впливають регіональні, демографічні, соціокультурні та багато інших факторів[5,c.675].

Політична свідомість - це система знань, переконань та оцінок, в руслі яких відбувається осмислення політики членами суспільства, і на основі чого вони займають ту чи іншу політичну позицію.

Політична свідомість є неодмінним супутником функціонування і розвитку будь-якої політичної системи, оскільки будь-яка політична система будується усвідомленими діями членів суспільства, виходячи саме з реалій і цілей переважаючого у них політичної свідомості.

Політична свідомість займає особливе місце серед всіх інших форм суспільної свідомості, оскільки в ньому відображені корінні інтереси класів, соціальних верств і груп. Саме політична свідомість робить вирішальний вплив на процеси політичної боротьби за владу, тому що класи, соціальні верстви і групи суспільства примикають до тієї політичної сили, чия програма найбільш повно відповідає змісту їхньої політичної свідомості.

Оскільки політична свідомість формується виходячи з життєво важливих інтересів класів, соціальних верств і груп, то воно пронизує і всі інші форми суспільної свідомості, що відображають соціальні процеси суспільства, в які занурені суб'єкти політичної свідомості. Тому політична свідомість тісно взаємодіє з релігією, мораллю, економікою, правом, наукою, національною свідомістю і т.д. Таким чином, в політичній свідомості відбиваються всі сторони взаємин класів, соціальних верств і груп у політичній системі суспільства і в системі державної влади.

Система державної влади, її теоретичні принципи і її практичне пристрій - є головною проблемою політичної свідомості, оскільки саме в питаннях пристрою і практичного функціонування державної влади стикаються політичні інтереси різних класів, соціальних верств і груп.

В результаті зіткнення політичних інтересів в державі постійно відбувається політична боротьба, яка реалізується в різних формах: боротьба партій за місця в парламенті, парламентські дискусії, економічні вимоги, страйки, масові акції, насильницькі державні перевороти, соціальні революції і т.д. [4]

Правосвідомість - це система знань і оцінок, за допомогою яких членами суспільства усвідомлюється сфера права.

Незважаючи на близьке взаємодію з політичною свідомістю, правова свідомість, на відміну від нього, формується не тільки виходячи з політичних та економічних інтересів, а й будується в значній мірі на раціональних підставах соціальної корисності і на моральних підвалинах соціальної справедливості.

Таким чином, правова свідомість займає проміжно-сполучна положення між політичною свідомістю, моральністю і раціональними завданнями правильної організації суспільства. Якщо політична свідомість є справою особистого вибору членів суспільства, як в частині його змісту, так і взагалі в частині самого його наявності або відсутності у окремого індивіда, то правова свідомість є необхідністю, так як будь-який член суспільства зобов'язаний мати чіткі знання про право, щоб дотримуватися його.

Таким чином, політична свідомість є позитивне явище культури індивіда, а правова свідомість - необхідна.

Правосвідомість -- це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і бажаного права.

Правосвідомість є одним з різновидів суспільної свідомості; вона відображає правову дійсність. Об'єктом пізнання правосвідомості, як правило, є чинне право у всьому різноманітті його проявів. Разом з тим вона може включати оцінку минулого права або формувати уявлення про право бажане, майбутнє.

Носіями правосвідомості є різні суб'єкти права: особа, громадські об'єднання, політичні партії, державні органи та їхні посадовці, юристи-учені, юристи-практики, суспільство в цілому.

Правосвідомість служить саморегулятором поведінки людей і надає їй цілеспрямований характер. Вона орієнтує суб'єктів права в різних правових ситуаціях, дозволяє зробити правильний вибір, ухвалити юридично значуще рішення.

Правосвідомість виявляється на всіх стадіях механізму правового регулювання, впливає на функціонування практично кожного елемента правової системи.

Правосвідомість є одним із найважливіших чинників розвитку права і праворозуміння. Право, яке формується як суспільний компроміс, не може бути досконалим. У ньому неминуче виникають певні прогалини, внутрішні розбіжності. Аналіз, оцінка права і практики його застосування дозволяє виявити існуючі недоліки. Будучи однією з форм суспільної свідомості разом з мораллю, релігією, мистецтвом, наукою, правосвідомість виступає як спосіб духовного пізнання дійсності. [6,с.353-354] Правосвідомість -- це не тільки знання чинних прав, їх основних принципів і вимог, а й свідоме ставлення до права, орієнтація людей на поведінку, що відповідає вимогам права. Розрізняють правосвідомість людини, певної соціальної групи, суспільства загалом.

Правосвідомість пов'язана із правовою системою, яку слід відрізняти від системи права (сукупності чинних правових норм і поділу їх на галузі та інститути). Під поняттям правової системи розуміють сукупність усіх взаємозв'язаних правових явищ у суспільстві: створення, реалізація, і охорона права, забезпеченість виконання правових норм, вплив права на суспільство, ставлення членів суспільства до чинного законодавства тощо[16,c.18]

Політична свідомість і правова свідомість утворюють разом політико-правова культура Товариства.

Товариство є демократичним, якщо його політико-правова культура забезпечує справедливе і гуманне право, оскільки саме такого характеру право протистоїть нерівності, сваволі і беззаконню. Право - це юридичні закони і система загальнообов'язкових соціальних норм, охоронюваних і забезпечуваних силою держави. Таким чином, дотримання права є основою політико-правової культури демократичного суспільства, бо дотримання правових норм обов'язково для всіх і забезпечується державною владою.

Основне завдання права - регулювати суспільні відносини за допомогою правових норм. Правові норми не допускають відхилень від приписів закону в різних суспільних відносинах, а за їх порушення передбачена цивільна, адміністративна, дисциплінарна або кримінальна відповідальність. Дана відповідальність є демократичним за характером явищем, оскільки в демократичному суспільстві законодавчо закріплені основні права людини, такі, як право на життя, свободу віросповідання, роботу, відпочинок, особисту і політичну свободу і т.д.

Зростання політико-правової культури суспільства в останній третині ХХ століття викликав до життя новий тип держави, відмінні ознаки, якого дозволяють характеризувати його як правова держава, тобто як одержавлену політичну систему, в якій на першому місці варто право, а на другому - держава.

Правова держава відрізняється від не правової держави змістом і якістю законів. Закони в правовій державі повинні бути більш справедливими, гуманними, що закріплюють, як природні права людини, якими він володіє від природи, так і конституційні права людей.

У створенні правової держави велику роль покликані зіграти політичне і правове свідомості суспільства, засновані на принципах демократії. [4]

2.3 Порівняльна характеристика права та політики

Термін «політика» вперше з'явився в Стародавній Греції; він походить від грецького слова «polis» --місто-держава. Політика -- це система цілей та способів їх досягнення у внутрішньому і зовнішньому житті держави. Політику можна визначити як соціальну сферу, в якій стикаються, борються, реалізуються інтереси великих соціальних груп: класів, народів, національних, релігійних, професійних співтовариств та інших соціальних спільнот.

Політика виникає як явище разом із соціальною диференціацією суспільства, розшаруванням його на великі соціальні спільноти, що мають власні особливі (а подекуди й антагоністичні, тобто прямо протилежні) інтереси. Тому політики не існувало в первісному суспільстві, де навіть індивід не відокремлював свої інтереси від інтересів родової громади.

Нерегульована політична боротьба могла б висадити суспільство у повітря, знищити його як форму соціального буття людини, і саме тому виникає потреба в особливій формі організації суспільної влади (держава) і в особливій нормативній системі соціальної регулювання (право), які покликані зберегти цілісність суспільства в його новому стані. Усе це визначає політичну природу держави і права, робить їх явищами політики, політичного життя суспільства. Більше того, держава -- це «головний політик», центральний суб'єкт політичного життя та політичної організації будь-якого суспільства: якщо всі інші суб'єкти політики (політичні партії, профспілки, окремі політики тощо) виражають інтереси тільки своєї соціальної групи, то держава покликана направляти, координувати політичну діяльність, політичну боротьбу всіх інших учасників політики.

Держава є найбільш могутнім, найбільш досконалим інструментом реалізації політичних інтересів, тому серед суб'єктів політики йде постійна боротьба за володіння важелями державної влади, за наближення до неї. В результаті такої боротьби держава може стати «надбанням» якої-небудь однієї партії, соціальної групи, і тоді суспільству загрожує біда: тоталітарні режими є наслідком саме такого повороту подій. Держава -- «власність» суспільства, вона повинна належати тільки суспільству в цілому (що й виражається терміном «демократія») і виражати загальні інтереси всіх соціальних груп і шарів.

Політична діяльність може бути й антидержавницькою, й антинародною, й антинаціональною, й антигуманною. Проте у будь-якому випадку вона стосується інтересів держави і суспільства.

Право має політичну природу, бо за своєю сутністю є нормативною формою узгодження волі та інтересів соціальних спільнот. Проте взаємини права і політики далеко не однозначні. Право може служити формою виразу і здійснення політики лише до тих пір, поки сама ця політика будується на вихідних засадах права і справедливості, тобто до тих пір, поки право використовується державою відповідно до його природи. Як тільки держава почне використовувати законодавчу владу на користь якоїсь однієї соціальної верстви або проводити антинародну політику, правовий зміст з офіційних джерел випарується і в руках держави залишиться беззмістовна юридична форма («неправовий закон»), використання якої на користь політичної кон'юнктури має свої межі і може привести до руйнування всієї політико-правової системи.

Право є лише однією із форм здійснення політики. Політика може здійснюватися на основі чистого свавілля, поза всіляких правил. Домінування політичних норм над правовими породжує насильство і створює ґрунт для тоталітарних режимів. Тоталітаризм неминуче виникає там, де політика, політичні норми не мають правової основи, де право не є обмежувачем політичної влади, де права людини не виступають як засіб контролю над її здійсненням.

Домінування права над політикою, політичною владою -- непорушний принцип сучасної культури. Право може служити формою виразу і здійснення політики лише до тих пір, поки сама політика будується на вихідних засадах права і справедливості[6,c.357]

Отже, норма права - це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин. Що до політичної норми то діяльність політичної системи здійснюється на основі певних нормативно-правових, політичних, моральних цінностей, звичаїв і традицій. Вони взаємозалежні і є правилами політичної поведінки і впливу на суспільство.

В другому підрозділі описано правову та політичну свідомість. Правосвідомість -- це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і бажаного права.

Політична свідомість - це система знань, переконань та оцінок, в руслі яких відбувається осмислення політики членами суспільства, і на основі чого вони займають ту чи іншу політичну позицію. Право та політика тісно пов'язані.

3. РОЛЬ ПРАВА ТА ПОЛІТИКИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Протягом тривалого історичного розвитку людство сформувало певну систему нормативних регуляторів та різних правил поведінки. До них входять правила що засновані як на моральних так і на релігійних установах, економічних та політичних інтересах, звичаї та традиції правила для членів певних організацій (корпоративні правила тощо).

Цінність нормативного регулювання на основі загальних правил поведінки (норм) полягає у тому , що норма - це готове рішення для людини в певній життєвій ситуації, це готовий варіант дії, що заздалегідь випробовуваний суспільством, державою соціальною групою і т. д. Саме в цьому полягає головна цінність нормативного регулювання[14,c.269].

У сучасних умовах цивілізації право як складний ланцюг усього комплексу, що регулює та впорядковує поведінку людей та перебуває у складній взаємодії з іншими соціальними регуляторами. Виходячи з владно політичного потенціалу держави та її роль у житті суспільства треба зазначити безпосередній зв'язок права з таким явищем як політика (зокрема, політичні норми). Проте політика, звісно не можлива без функціонування держави та права і в процесі регулювання суспільних відносин перебуває з ними у безпосередьному зв'язку та взаємодії. Право реалізуючи будь-яку свою функцію, завжди визначає міру, обсяг належної, забороненої або дозволеної поведінки, визначає правове становище людей та наділяє їх правами та обов'язками у відносинах між собою та з державою.

Однак, можливості впливу на соціальну дійсність мають свою межу. Право регулює суспільні відносини також у взаємодії з іншими нормами - елементами системи соціально нормативно впливу. Одним із таких елементів є політика в частині своїх соціально-нормативних установок.

Політика передусім це відносини, часто її ототожнюють з певним видом відносин між певними особами[17,c.281]. В. Ленін свого часу писав, що «політика є сферою відносин усіх класів і прошарків до держави і уряду сфера взаємовідносин між усіма класами»[7,c.45]. У сучасній науці визначення політики та її цілей прямо пов'язано із завданнями правової держави. Так, Т. Полякова одним із таких завдань визначає суворе втримання міри між позитивними стимулами і примусом, « це і є політикою, оскільки вона є перш за все миро творчістю мистецтвом можливого, створенням розумних балансів між суспільними силами та соціальними інтересами»[13,c.36-37].

За допомогою права здійснюється державна правотворча діяльність, яка, у свою чергу, визначає потребу в регламентації юридичного характеру) певних відносин. Таким чином, за допомогою правотворчої діяльності держави створюються закони, укази та інші раціональні юридичні форми. З іншого боку, саме право регламентує державну діяльність - надає їй юридичну форму і вводить її в рамки юридичних вимог.

Це означає, що за допомогою права закріплюються інтереси націй і тих народностей, які населяють багатонаціональну федеративну державу.

І зовнішні, і внутрішні функції держава реалізовує за допомогою права. І багато в чому успішність реалізації тієї чи функції держави залежить від того, наскільки вона повномірного закріплена правом.

Право ж здійснює свої функції з двох сторін: і з боку громадян, і з боку держави. На державу право впливає при взаєминах з населенням, а сама держава здійснює вплив через правову систему (в межах правових вимог). І саме правом визначені межі втручання держави в життя громадян.

Громадянин і громадянство.

Що до політичної сторони вона відіграє немало важливу роль в суспільному житті. На сучасному етапі життя суспільства роль політики в житті людини зростає в геометричній прогресії. Політичне життя зміцнює статус громадянина, тобто, регулює взаємини індивідуума з державною владою та її інститутами. Структура політичного життя досить мінлива в своєму різноманітті, вона складається з різних партій, громадських організацій, тимчасових політичних союзів і інших угруповань - всі вони належать до певних ідеологічних курсам, так як мають власне бачення подальших шляхів розвитку держави та громадянського суспільства. Людина має можливість стати частиною політичного життя, як на буденному рівні, так і на теоретичному плані. Роль політики в суспільному житті легко визначається за допомогою аналізу її основних функцій, основною з яких є забезпечення стабільності суспільства. Також політика відповідає за мобілізацію певних соціальних ресурсів для задоволення потреб суспільства, саме політика вирішує різні конфлікти, які виникають в житті соціуму.

Таким чином можна підвести підсумок. Право і політика є невід'ємною складовою життя людини та громадянина. На сучасному етапі життя суспільства роль політики в житті людини зростає в геометричній прогресії. Роль політики в суспільному житті легко визначається за допомогою аналізу її основних функцій, основною з яких є забезпечення стабільності суспільства.

За допомогою права здійснюється державна правотворча діяльність, яка, у свою чергу, визначає потребу в регламентації юридичного характеру) певних відносин. Таким чином, за допомогою правотворчої діяльності держави створюються закони, укази та інші раціональні юридичні форми.

ВИСНОВОК

Таким чином можемо підвести підсумок. Право - відносно самостійне явище суспільного життя.

Ця самостійність дозволяє йому впливати на політику, встановлювати межі соціально значимої діяльності держави, гарантувати суспільство від узурпації політичної влади.


Подобные документы

  • Характеристика норм права як різновид соціальних норм; поняття, ознаки та форма внутрішнього змісту правової норми. Тлумачення норм права як юридична діяльність. Поняття, способи, види та основні функції тлумачення норм права; реалізація правових норм.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 05.10.2010

  • Характеристика, поняття, ознаки норм права як різновид соціальних норм. Поняття тлумачення правової норми і його необхідність як процесу. Загальна характеристика, сутність і значення тлумачення норм права. Тлумачення норм права, як юридична діяльність.

    курсовая работа [59,7 K], добавлен 31.10.2007

  • Загальне поняття права і його значення. Об'єктивне право. Джерела правових норм. Юридична і соціальна природа норм права. Принципи права, рівність і справедливість у праві. Суб'єктивне право. Співвідношення між об'єктивним і суб'єктивним правом.

    курсовая работа [46,7 K], добавлен 29.11.2002

  • Критерії класифікації правових норм, аналіз їх співвідношення та взаємодії. Єдність, цілісність, неподільність та певна структура як основні ознаки норми права. Структурні елементи норми права. Характеристика способів викладення елементів правових норм.

    реферат [66,9 K], добавлен 27.02.2017

  • Дискусії щодо питання мовної політики на державному рівні, їх напрямки та оцінка кінечних результатів в Україні. Законодавчо-нормативне обґрунтування даної сфери. Концепція та головні цілі мовної політики, аналіз її значення в функціонуванні держави.

    реферат [17,8 K], добавлен 28.05.2014

  • Правова природа та основні види рішень Конституційного Суду України як джерело фінансового права, визначення їх місця, ролі та значення в системі джерел фінансового права України. Основні концепції Конституційного Суду з питань публічних фінансів.

    дипломная работа [118,5 K], добавлен 10.06.2011

  • Поняття, ознаки та види соціальних норм, їх роль в суспільному житті людини, співвідношення та взаємодія. Класифікація структурних елементів норм права за ступенем визначеності та складом. Форми викладення норм права у статті нормативно-правового акта.

    курсовая работа [44,5 K], добавлен 07.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.