Размещено на http://www.allbest.ru/

План

• Вступ
• Розділ І. Поняття норми права та її основні ознаки
• Розділ ІІ. Види норми права та критерії їх класифікацій
• Розділ ІІІ. Структура норми права
• Розділ ІV. Способи викладення елементів правових норм
• Список використаної літератури

Вступ

На певному етапі розвитку суспільства постає потреба в упорядкуванні існуючих в ньому відносин. Неможливо уявити людське суспільство без регулювання поведінки людей за допомогою певних зразків, моделей, масштабів. На них й складаються, в результаті багаторазового повторення, норми, на які в майбутньому орієнтується суспільство.

Норма права, як загальнообов'язкове правило лежить в самій основі конкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини. Сукупність, система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь права, право в цілому. Але й норма права має складну структуру, насамперед - ядро, навколо якого "обертаються" її елементи і з'являються її ознаки.

Виділити норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі свого появлення не так просто тому, що вона (норма права) може збільшуватись, ділитись та видозмінюватись.

Завданням цієї роботи є визначення ролі правових норм в суспільному житті людини та їх класифікація, аналіз їх співвідношення та взаємодії.

Розділ І. Поняття норми права та її основні ознаки

У сучасному світі в системі соціальних норм принципове значення мають норми права. Право виникло історично як результат суспільного розвитку, економічного зростання та соціальної диференціації як засіб подолання соціальних протиріч. На відміну від інших, правові норми офіційно встановлюються або санкціонуються державою, є формально визначеними в законах та підзаконних актах, є загальнообов'язковими для всіх суб'єктів, забезпечуються можливістю застосування державного примусу. В них закріплюються права і обов'язки суб'єктів.

Правові норми займають особливе місце в системі соціальних норм. Ця особливість виявляється в соціальній цінності права, його ознаках і функціях. Правові норми регулюють найважливіші економічні, політичні й соціальні відносини. Правові норми складаються історично. Вони об'єктивно обумовлені конкретними суспільно-економічними умовами розвитку суспільства.

На думку професора Венгерова: "Норма права - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або визнане державою, забезпечене можливістю державного примусу, яке регулює суспільні відносини".

Визначення поняття норми права, близько до визначення Венгерова, дає професор Котюк: "Норми права - це офіційне, формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлюється або санкціонується державою, охороняється нею від правопорушень, направлене на регулювання найбільш важливих суспільних відносин і охорону соціальних цінностей шляхом встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів права". Генетично норма права з'являється в результаті "неополітичної революції" для регулювання суспільних відносин, пов'язаних із становленням виробничої економіки, розвитком міст-держав та інших видів державності, нових форм сімейно-шлюбних відносин, духовного та соціального життя ранньокласових суспільств і т.п. І по змісту, і по формі норма права відрізняється від "мононорм" первісного суспільства. Відрізняється вона й від норм моралі, інших соціальних норм своєю формальною визначеністю, чіткою письмовою фіксацією та - що, можливо, найголовніше - можливістю державного примусу для забезпечення виконання. Венгеров А.Б. Теория государства и права. - М. - 2004.

Норма права набуває своє загальнообов'язкове значення не в силу примусовості, забезпеченості можливістю державного примусу, а тому, що охоплює найбільш типові, найбільш повторювані соціальні процеси, причинно-наслідкові зв'язки, зразки поведінки. Норма права - це правило не тільки для одиничного випадку, а для всієї органічної сукупності таких однотипних випадків. І в цьому заклечається її велика соціальна цінність. З'являючись як результат осмислення колективним розумом, суспільною свідомістю реальних й соціально важливих процесів суспільного буття, норма права надає цим процесам або корисне, соціально ціннісний напрямок розвитку, або впорядковує, стабілізує ці процеси, встановлює стійкий врівноважений стан, або ж здійснює й те й інше. Тому нормативний зміст права, появлення норм права - це велике культурне надбання людства, елемент цивілізації.

З'явившись як регулятор витрат землевласників, як спосіб обліку результатів праці та їх розподілення, норма права розповсюдила свою дію й на політичні, соціальні структури суспільства, переплелась з державними структурами, стала одним з найважливіших початків формування і здійснення державної влади. Норма права ще й тому створює соціально-врівноважений стан, що у кожного з індивідів формується очікування відповідної поведінки іншого члена суспільства, тобто передбачену поведінку, яка дозволяє будувати і свою поведінку, і своє ставлення до іншого члена суспільства. І соціальна цінність норми права полягає якраз і в тому, що створюючи цю психологічну настанову індивіда, вона формує соціально стійкий суспільний стан. Іншими словами, норма права ще й тому надбання культурного розвитку людства, що, регулюючи поведінку своїх конкретних адресатів в типових випадках, вона також формує в них й очікування передбаченої, зрозумілої поведінки інших членів суспільства, їх взаємовідношення.

Поняття норми права належить до числа найважливіших категорій теорії права. Будь-яке правове явище розкривається і виявляє себе лише у взаємозв'язку з нормами права. Саме через норми права держава здійснює вплив на суспільство, на їх основі визначаються повноваження державних структур, завдяки нормам конкретизуються та реалізуються суб'єктивні права. Норма права є первинною клітинкою права та вихідним структурним елементом системи права.

Значну увагу розробленню вчення про правову норму приділено науковцями у дореволюційний період (М. Коркунов, Ф. Тарановський, Г. Шершеневич та ін.). Свій подальший розвиток воно отримало у працях радянських вчених (М. Александров, М. Байтін, П. Недбайло). Сучасний етап розвитку вчення про правову норму потребує не лише подальшого вдосконалення, а й переосмислення важливих її ознак та властивостей.

У сучасній юридичній літературі під нормою права розуміється загальнообов'язкове формально визначене правило соціально значущої поведінки, встановлене або санкціоноване державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов'язків їх учасників і забезпечене можливістю застосування державного примусу.

Правова норма є відносно самостійним явищем, що має специфічні особливості, які поглиблюють наші уявлення про право, його зміст і сутність, механізм правового впливу, юридичну відповідальність.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права. На думку автора книги "Теорія держави і права" Олійника А.Ю., можна виділити наступні істотні ознаки правових норм, що відрізняють їх від інших соціальних норм.

1. Норма права є мірою свободи волевиявлення і поведінки людини. Найбільша ефективність реалізації правової норми досягається при поєднанні загальнолюдських і соціально-групових, класових інтересів в умовах стабільності суспільних відносин.

2. Це форма закріплення прав і обов'язків, які визначають поведінку людини у соціальному спілкуванні. Завдяки єдності прав і обов'язків забезпечується стабільність і врівноваженість суспільних відносин, адже право одного індивіда підкріплюється обов'язком іншого. Інакше кажучи, норма права має зобов'язально-надавальний характер.

3. Норма права являє собою загальнообов'язкове правило поведінки, тобто вона вказує, яким чином, у якому напрямі, протягом якого часу, на якій території необхідно діяти тому чи іншому суб'єкту, носить загальний характер, виступає як рівна, однакова для всіх і кожного, її повинні дотримуватись всі суб'єкти суспільних відносин незалежно від того, громадянин це або посадова особа державного органу.

4. Норма права - це правило поведінки загального характеру, яке адресується не конкретному суб'єкту, а всім учасникам відносин (є неперсоніфікованими), що регулюються цією нормою права. Норма права здійснюється не разово, а завжди, коли виникають для цього підстави.

5. Норма права - єдина серед соціальних норм, що походить від держави і є офіційним вираженням державної волі.

6. Це формально визначене правило поведінки. Норма права відрізняється від інших соціальних норм тільки їй притаманною формальною визначеністю. Внутрішня визначеність норми виявляється в змісті, обсязі прав і обов'язків, чітких вказівках на наслідки її порушення. Зовнішня визначеність полягає в тому, що будь-яка норма закріплена у статті, главі, розділі офіційного документа - у нормативно-правовому акті. Формальна визначеність потребує письмової, документальної форми. Норми права є чинними, коли вони доведені до відома через офіційні письмові джерела.

7. Норми права видаються уповноваженими на те органами держави у чітко встановленому порядку та за певною процедурою.

8. Нормою права є правило поведінки, гарантоване державою. Можливість державного примусу у випадках порушення права є однією з важливих гарантій дієвості права.

9. Норма права є системною, що виявляється у структурній побудові норми, у спеціалізації і кооперації норм різних галузей інститутів права. Право - це не просто сукупність, а система норм. З норм права складаються як окремі нормативні акти, так і галузі та інститути права. Олійник А.Ю. та ін. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.Ю. Олійник, С.Д.

Також основними ознаками норми права як форми (міри, масштабу) є загальний характер, системність, формальна визначеність. Загальний характер норми права означає, що вона є постійно діючим правилом правової регуляції визначеного виду суспільних відносин. Дія норми права не вичерпується її однократним застосуванням. Загальний характер норми права по-різному виражається і виявляється в різних системах права. Так, у системах права романо-германської правової родини під нормою права мається на увазі загальне правило абстрактного характеру, позитивно-правовий зміст якого в абстрактно-загальному виді (без зв'язку з тим чи іншим конкретним випадком, регульованим нормою) виражено в чинному законодавстві (позитивному праві). У системах же "загального права" (прецедентного права) під нормою права мається на увазі загальне правило прецедентного (казусного) характеру, позитивно-правовий зміст якого виражено в рішенні однієї з вищих судових інстанцій по конкретній справі. Така прецедентна норма теж носить загальний характер, оскільки підлягає застосуванню при рішенні всіх інших подібних справ.

Системність норми права найбільше чітко і послідовно виражена в нормах абстрактного характеру, що являють собою систему з трьох структурних елементів (диспозиції, гіпотези і санкції). Причому така системна конструкція абстрактної норми права є загальною моделлю і системоутворюючим початком для всього позитивного права як системи норм. Системне значення норм прецедентного характеру виявляється в тім, що саме такі норми, відповідно до доктрини систем загального (судового) права, розглядаються як "власне право" у цих системах, складають їхню основну частину і служать зразком для діючих у їхніх рамках абстрактних норм. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права. - К. - 2004.

Формальна визначеність норми права абстрактного характеру представлена в її системній конструкції (з диспозиції, гіпотези і санкції), що виражає логіку правової регуляції і, отже, є логічно визначеною формою. Форма правової норми (системна єдність її елементів) не залежить від фактичного матеріалу позитивного права (від його конкретних положень), що складає зміст її структурних елементів. Навпроти, ця нормативна форма (як постійна і незмінна юридично-логічна конструкція) додає різнорідному матеріалу позитивного права формальну визначеність як зміст своїх складених елементів. Це означає, що положення позитивного права здійснюють свою регулятивну роль у нормативно визначеній формі - у формі системних взаємозв'язків диспозиції, гіпотези і санкції. Така нормативна форма вимагає чіткого ув'язування передбачених у позитивному праві визначених прав і обов'язків з визначеними умовами їхнього здійснення і визначених невигідних наслідків їхнього порушення. У прецедентному праві діють свої загальні правила про прецедентне значення визначених судових рішень і їхньому застосуванні. Це додає формальну визначеність нормам прецедентного характеру.

Офіційно-обов'язковий характер норми права як обов'язкового правила регуляції обумовлений позитивно-правовим змістом її складових частин (диспозиції, гіпотези і санкції). Зміст конкретної норми права конструюється (складається) - по загальній системній моделі норми права - з конкретних позитивно-правових положень, що по своєму регулятивному значенню відповідають юридично-логічному змісту диспозиції, гіпотези і санкції (у їхніх системних взаємозв'язках і єдності).

Слід взагалі відмітити, що з розвитком нових форм існування людства - загальнопланетарних масштабів економічних, науково-технічних та інших зв'язків, появою небезпек для всього людства - ядерна війна, екологічне "неподобство", інформаційна диктатура і т.д., все більше зростає роль правових норм, що регулюють ці загальнопланетарні і загально-соціальні відносини. Вони також спрямовані на обмеження можливих згубних наслідків науково-технічного прогресу, з одного боку, і на підтримку всього корисного і гідного, що він несе людству - з іншого. Не випадково в XX столітті відбувається таке переплетення національного та міжнародного права, закріплення, навіть у конституціях, можливості застосовувати для вирішення внутрішніх суперечок загальновизнані принципи і норми міжнародного права. І тут вже нормативність права набуває абсолютно нову і дуже позитивну оцінку - як система стабільного, а не взаємно винищувального існування людства. Для такої нормативної життєдіяльності, звичайно ж, потрібні й адекватні примусові заходи. Їх пошук йде і в спробах економічних та інших санкцій, встановлюваних проти порушників міжнародних правил, у створенні сил швидкого реагування, різних міжнародних спостережних комісій і т.п. Але і в цих випадках норми права забезпечуються лише можливістю державного примусу, але не стають від цього примусовими, насильницькими соціальними регуляторами. Поряд з цим норма права має внутрішній зміст:

є мірою волі і справедливості;

є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві;

має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах. Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид і міру поведінки);

2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Отже, ознаки норми права:

· Встановлюється державою;

· Є загальнообов'язковою;

· Є формально визначеною за змістом;

· Забезпечується державою;

· Поширює дію на неперсоніфіковане коло суб'єктів;

· Не вичерпує дію фактом застосування;

· Формується у вигляді прав і обов'язків;

· Регулює невизначену кількість суспільних відносин;

· Має внутрішню будову (структуру).

Розділ ІІ. Види норми права та критерії їх класифікацій

Проблема класифікації юридичних норм, як і багато інших питань теорії права, по своєму характеру така, що її наукове вирішення можливе лише в тому випадку, якщо виходити з висновків, отриманих в результаті філософського (загально-соціологічного) осмислення явищ правової дійсності. Класифікація норм права переслідує декілька цілей, в тому числі виявлення їх різноманітних регулятивних властивостей, визначення місця різних норм в механізмі правового регулювання, встановлення системних властивостей норм, їх взаємозв'язки.

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати на види за певним критерієм.

Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.

За методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права) норми права поділяються на:

1) диспозитивні;

2) імперативні.

Диспозитивні - норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Їх називають "заповнювальними", оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: "за відсутності іншої угоди", "якщо інше не встановлено в договорі" та ін.). Диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

Імперативні - норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

За характером впливу на особу норми права поділяються на:

1) заохочувальні;

2) рекомендаційні.

Заохочувальні - норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій). Рекомендаційні - норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів. Прокопчук О.Ю. Поняття та особливостізаохочувальних норм права // ЗаконодавствоУкраїни - 2004 - №7.

По субординації в правовому регулюванні норми права поділяються на:

1) матеріальні;

2) процесуальні.

Норма матеріального права - норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство. Норма процесуального права - норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Призначення процесуальної норми - встановити процедуру, "регламент" здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права. Норми процесуального права походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:

1) матеріальними умовами життя суспільства;

2) особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують. Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції. Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.). Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:

1) змістом, який виражається у своєрідності їх розпоряджень;

2) особливостями адресата;

3) структурою побудови.

Норми права за суб'єктами правотворчості:

1) норми органів представницької влади;

2) норми глави держави;

3) норми органів виконавчої влади;

4) норми громадських об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств.

За дією у просторі норми права поділяються на:

1) загальні;

2) місцеві.

За дією у часі:

1) постійні;

2) тимчасові.

Норми права за дією за колом осіб поділяються:

1) загальні (поширюються на все населення);

2) спеціальні (поширюються на певне коло осіб);

3) виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних норм).

Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права) діляться на:

1) регулятивні (правила поведінки) - встановлюють права і обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу);

2) охоронні (сторожі порядку) - встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство). Заборона входить до змісту і зобов'язувальної норми. Встановлюючи обов'язок особи здійснювати певні позитивні дії, зобов'язувальна норма містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов'язувальної норми відбувається посягання не на заборону (як у заборонній нормі), а на позитивне зобов'язування. Тричленний поділ регулятивних юридичних норм відповідає тричленному поділу засобів регулювання: дозволення, заборона, зобов'язування (веління). Олійник А.Ю. та ін. Теоріядержави і права: Навч. посіб. / А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. - К.: ЮрінкомІнтер, 2001. - 176с. - Бібліогр.: с. 163

Отже, норма права - це загальнообов'язкове формально визначене правило соціально значущої поведінки, встановлене або санкціоноване державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов'язків їх учасників і забезпечене можливістю застосування державного примусу. Норма права, як загальнообов'язкове правило лежить в самій основі конкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини. Сукупність, система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь права, право в цілому. Але й норма права має складну структуру, насамперед - ядро, навколо якого "обертаються" її елементи і з'являються її ознаки. Виділити норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі свого появлення не так просто тому, що вона норма права може збільшуватись, ділитись та видозмінюватись.

Основними ознаками норми права є системність, формальна визначеність, офіційно-обов'язковий характер.

Розрізняють норми права за методом правового регулювання, за характером впливу на особу, по субординації в правовому регулюванні, за суб'єктами правотворчості, за дією у просторі, за дією у часі, за функціональною спрямованістю.

Розділ ІІІ. Структура норми права

Кожна норма права характеризується єдністю, цілісністю, неподільністю та певною структурою.

Структура норми права - це внутрішня будова норми права, яка характеризується єдністю і взаємодією її складових елементів.

У юридичній науці переважає концепція тричленної структури правової норми. Це випливає з того, що норма права, по-перше, повинна встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов'язків суб'єктів; по-друге, визначати умови, за наявності яких суб'єкти можуть реалізовувати надані права та виконувати покладені на них обов'язки; по-третє, закріплювати певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться.

До структурних елементів норми права відносять: гіпотезу, диспозицію та санкцію. Така структура характерна, на відміну від інших соціальних норм, тільки правовим нормам, що безпосередньо містять правила поведінки.

У статтях нормативно-правових актів звичайно зустрічаються норми, що мають два структурних елементи: гіпотезу й диспозицію або гіпотезу й санкцію. "Гіпотеза - диспозиція", "гіпотеза - санкція" - це парні структурні елементи норми, при наявності яких вона взагалі може відбутися як регулятор суспільних відносин. Норма права, що має структуру "гіпотеза - диспозиція", називається регулятивною нормою. Норма права, що має структуру "гіпотеза - санкція", називається охоронною нормою.

Дія регулятивних норм доповнюється дією охоронних норм. Іншими словами, при порушенні диспозиції регулятивної норми гіпотеза відповідної їй охоронної норми може розглядатися як ланка, що поєднує їх у єдине ціле, тобто в так звану логічну норму, у структурі якої можна розрізняти три елементи, логікові взаємозв'язку яких виражає схема: "якщо - те - інакше" (гіпотеза - диспозиція - санкція). Наприклад, згідно п.3 ст.2 Закону України "Про власність", "кожний громадянин в Україні має право володіти, користуватися й розпоряджатися майном особисто або разом з іншими". Право володіти, користуватися, розпоряджатися майном охороняється, зокрема, дією норм Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини проти індивідуальної власності громадян. Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001р.

Таким чином, гіпотеза, диспозиція, санкція - це взаємозалежні структурні елементи норми права, при наявності яких вона (норма) є повноцінним регулятором суспільних відносин у плані її забезпеченості охороною державою від порушень. Наприклад, що зобов'язує диспозицію регулятивної норми юридично безвідповідально можна не виконувати, якщо немає норми, що передбачає санкцію, застосовувану у випадку невиконання цього обов'язку.

Однак відносна самостійність, самодостатність дії охоронних норм припускає, що питання про залучення правопорушника до юридичної відповідальності може вирішуватися правоохоронцями винятково в рамках порушеної охоронної норми, без пошуку її зв'язку з відповідною регулятивною нормою.

а) гіпотеза;

Гіпотеза - це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.

Даний структурний елемент має наступне значення:

він визначає коло відносин, які регулюються правом;

встановлює умови дії норми;

вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни правовідносин;

конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміщений у нормі до певного випадку чи суб'єкта;

визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції норми.

Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? в якому випадку? за якої умови? Як зазначають В.В. Лазарев та С.В. Липень: "Гіпотеза вказує на ті фактичні обставини, при настанні яких слід керуватися правилом, що міститься далі".

Як вказує вітчизняний вчений А.А. Козловський: "У гіпотезі вже закладаються умови її дії як початкового елементу гносеологічної активності суб'єкта. Визнання наявності юридичного факту, що утворює саму субстанцію гіпотези, пов'язане з цілою низкою пізнавальних проблем". Складність умов та обставин, що викликають дію норми, та їх різноманітний характер надають можливість класифікувати гіпотези за наступними критеріями:

І. За кількістю обставин, передбачених нормою, гіпотези поділяють на: а) прості, які називають одну обставину, наявність якої викликає реалізацію прав, передбачених гіпотезою норми (напр., умови договорів про працю, які порушують становище працівників, є недійсними (ст.9 КЗпП України); б) складні, що вміщають дві чи більше обставини, наявність яких є необхідною для дії норми (напр., якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник не вправі звільнити його за раніше поданою заявою).

II. За ступенем визначеності змісту гіпотези поділяють на: а) абсолютно-визначені, які вичерпно визначають обставини, наявність чи відсутність яких викликає дію норми (напр., при направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи і проводяться виплати, передбачені законом (ст.122 КЗпП України.); б) відносно-визначені, які не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежуючи умови застосування норми колом формальних вимог (напр., якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не піддано новому стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення (ст.151 КЗпП України.); в) альтернативні, що ставлять дію норми у залежність від одного чи декількох фактичних обставин (напр., відсторонення працівника від роботи власником допускається у разі: появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, інструктажу та навчання (ст.46 КЗпП України). Луць Л.А. Загальна теорія держави та права: Навчально-методичний посібник (за кредитно - модульною системою). - К.: Атіка,2008. - 412с.

ІІІ. За формою вираження: а) абстрактні - умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків; б) казуальні - визначаються умови дії норми, за використання більш вузьких, спеціальних родових ознак, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.

б) диспозиція;

Диспозиція - це елемент норми права, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою. Її значення у структурі права полягає у наступному:

вона визначає вид відносин, що регулюються правом;

визначає коло суб'єктів, які підпадають під дію права;

характеризує зміст суб'єктивного права як варіанта можливої поведінки, що забезпечує інтереси певного суб'єкта права;

визначає зміст юридичного обов'язку як виду необхідної поведінки, що вчиняється в інтересах уповноваженої сторони;

характеризує вид правової норми (регулятивна, уповноважуюча, зобов'язуюча чи забороняюча).

Як правило, диспозиції класифікують за:

І. Ступенем визначеності прав і обов'язків суб'єктів: а) визначені, що чітко визначають права та обов'язки учасників правових відносин, точно називаючи варіант поведінки (напр., жінці, яка працює і має двох та більше дітей до 15 років, за її бажанням надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до семи календарних днів (ст.1821 КЗпП України.); б) відносно-визначені, що містять загальні ознаки поведінки, у межах якої можуть діяти суб'єкти (напр., якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни, стягнення може бути зняте до закінчення одного року (ст.151 КЗпП України); в) альтернативні, що вказують на декілька правових наслідків, припускаючи настання одного з них (напр. жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (ст.177 КЗпП України).

II. За характером вміщених прав і обов'язків диспозиції класифікують на: а) уповноважуючі, що надають суб'єктам можливість на вчинення передбачених у них позитивних дій, вказуючи на варіант їх можливої, дозволеної поведінки. Як правило, у якості варіантів дозволеної поведінки виступають слова "вправі", "може", "має право" (напр., за згодою одного із батьків можуть прийматися на роботу особи, які не досягли 15 років (ст.188 КЗпП України.); б) зобов'язуючі, що вміщають наказ на вчинення певних позитивних дій, встановлюючи для суб'єктів певний варіант необхідної поведінки. У якості виразників вольової поведінки використовуються терміни "зобов'язаний", "повинен", "належить" (напр., власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків і аварій на виробництві (ст.171 КЗпП України.); в) забороняючі диспозиції вміщають заборону вчинення певних протиправних дій. Їх змістом є вимога утриматися від вчинення негативної поведінки, що визнається правопорушенням. Вказівкою на наявність забороняючої диспозиції є слова "забороняється", "не вправі", "не може", "не допускається" (напр., при прийнятті на роботу забороняється вимагати документи, не передбачені законодавством (ст. 19 КЗпП України.)

III. За характером вміщених прав і обов'язків диспозиції класифікують на: а) прості, що передбачають лише один варіант поведінки. У разі укладення трудового договору між працівником та фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк зареєструвати укладений договір у державній службі зайнятості (ст.24 КЗпП України); б) складні, що передбачають декілька варіантів поведінки. (напр., покупець неякісного товару може або обміняти його, або повернути продавцю і отримати гроші.).

IV. За наявністю зв'язку з іншими елементами норми можуть бути: а) умовні, які настають за наявності певних життєвих обставин, що відображаються у гіпотезі; б) безумовні, що не передбачають залежності прав та обов'язків суб'єктів від настання певних життєвих обставин. Так, норма Конституції, що закріплює право кожного на життя, не має гіпотези. Вона не передбачає умови наявності певних ознак і характеристик "кожного", вбачаючи в ньому будь-яку людину; Конституція України від 28 червня 1996 р. в) захищені диспозиції, права та обов'язки в яких гарантовані негативними наслідками, передбаченими санкцією норми; г) незахищені, що не мають безпосереднього зв'язку із санкцією норми, яка, як правило, відсутня (напр., норма Конституції України про те, що Президент держави здійснює помилування засуджених за кримінальні злочини, не має санкції і не забезпечується засобами примусового характеру.)

в) санкція;

Санкція - це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.

Санкція:

забезпечує реалізацію диспозиції;

визначає негативне ставлення суспільства до правопорушення;

забезпечує повноваження порушених прав;

забезпечує покарання винних у порушенні чи невиконанні норм;

має доповнюючий характер, оскільки не застосовується при нормальному функціонуванні права.

Необхідно зазначити, що в сучасній юридичній літературі існує визначення санкції у вузькому та широкому значенні. У вузькому - санкція має каральний характер і спрямована на покладення на правопорушника нових обмежуючих зобов'язань. Санкція у широкому значенні додатково включає і державні засоби захисту права, що мають правопоновлюючий характер.

Необхідно наголосити і на тому, що у сучасній юридичній літературі сформувалась концепція позитивних санкцій.

Вони мають місце не у випадку порушення норми, а при її дотриманні. Однак сам сенс категорії "санкція" визначає несумісність позитивного і негативного її аспекту. Тому ця позиція не безпідставно піддається критиці. Існуючі санкції класифікують за наступними критеріями:

I. За призначенням: а) охоронні, націлені на покарання винних у скоєнні правопорушення (позбавлення волі, штраф); б) відновлювальні, націлені на поновлення порушеного права (договір, укладений недієздатним, визнається недійсним); в) попереджувальні, що забезпечують запобігання правопорушенню та сприяють перевихованню (затримання підозрюваного, арешт майна).

II. За ступенем визначеності: а) абсолютно-визначені, у яких точно зазначені вид та міра юридичної відповідальності за порушення норми права (напр., вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку тягне розірвання трудового договору (ст.41 КЗпП України); б) відносно-визначені, де межі юридичної відповідальності зазначені від мінімальної до максимальної (напр., погроза вбивством працівникові міліції організованою групою карається позбавленням волі на строк від 7 до 14 років (ч.4 ст.345 КК України.); в) альтернативні, у яких названі або перелічені кілька видів юридичної відповідальності, з яких правозастосовчий орган обирає найдоцільніший до випадку, що розглядається (напр., погроза вбивством працівникові правоохоронного органу карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк (ч.1 ст.345 КК України.).

III. За сферою застосування розрізняють: а) конституційно-правові; б) цивільно-правові; в) адміністративно-правові; г) дисциплінарні; д) кримінальні санкції.

IV. За складом санкції поділяють на: а) прості, що визначають одну міру державного стягнення до порушника норми (напр., відсторонення працівника від роботи власником допускається у разі появи на роботі у нетверезому стані (ст.46 КЗпП України.); б) складні, що визначають одночасно декілька заходів державного впливу до порушника припису (позбавлення волі з конфіскацією майна).

V. За спрямованістю негативних наслідків: а) особисті, які націлені на позбавлення певних прав (напр., завідомо незаконне затримання карається позбавленням права обіймати певні посади на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років (ст.371 КК України); б) майнові, що передбачають втрати матеріального (грошового) характеру (напр.,розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.)

Отже, основними елементами норми права є гіпотеза, диспозиція і санкція. Гіпотеза - це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.

Диспозиція - це елемент норми права, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою.

Санкція - це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.

У вузькому розумінні гіпотеза - це припущення, диспозиція - розпорядження, а санкція - стягнення. Усі ці елементи логічно випливають один з одного, утворюючи цільну упорядковану систему, яку можна викласти у вигляді словосполучення "якщо - то - інакше". Тобто, якщо (гіпотеза) існують певні обставини, то (диспозиція) варто прийняти запропоновану лінію поведінки, інакше (санкція) настануть зазначені несприятливі наслідки. Наприклад, стаття 335 Конституції України говорить: "Ухилення від призову на строкову військову службу - карається обмеженням волі на термін до трьох років". Повну логічну структуру цієї норми можна виразити так: "Якщо призовника призивають на строкову військову службу, то обов'язок призовника з'явитися для проходження строкової військової служби,інакше за невиконання цього обов'язку до нього буде застосоване покарання у вигляді обмеження волі на термін до трьох років". Конституція України від 28 червня 1996 р.

Розділ ІV. Способи викладення елементів правових норм

Поняття "норма права" і "стаття закону" не тотожні, бо правова норма - це теоретична конструкція норми, а стаття закону - це форма і спосіб фактичного викладу правової норми. Більшість статей нормативно-правових актів мають лише двочленну структуру правової норми - гіпотезу і диспозицію або диспозицію і санкцію. Тому норма права може бути викладена у різних статтях закону або навіть у різних нормативно-правових актах. Це обумовлено тим, що норми права мають неоднакові способи свого виразу, але при цьому вони зберігають свою логічну структуру.

За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи): повну (пряму); відсильну; бланкетну.

Ш Повна:

У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей. Наприклад, у ст.99 Житлового кодексу України зазначено: у разі припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його сім'ї (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити приміщення, що займають. У разі відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що погрожують обвалом, - в адміністративному порядку.

Ш Відсильна:

У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості. Наприклад, ст.138 "Оголошення розшуку обвинуваченого" Кримінально-процесуального кодексу України говорить: Якщо місце перебування особи, щодо якого винесена постанова про притягнення його у справі як звинувачуваного, не встановлено, слідчий оголошує розшук. За наявності підстав, передбачених у ст.155 цього Кодексу, слідчий може вибрати у відношенні до розшукуваного обвинуваченого запобіжний захід у вигляді у тримання під вартою. Кримінально-процесуальний кодекс від 2013 р.

Ш Бланкетна:

У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є "бланком", що заповнюється іншим законом, джерелом права. Наприклад, у ст.2 Закону України "Про заставу" зазначається: відносини застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами законодавства України. Якими актами? Про це в ст.2 конкретно не сказано, і у загальний "бланкетний" спосіб передбачена можливість регулювання заставних відносин іншими актами законодавства України.

Виходячи з форм викладу правових норм у статтях нормативно-правових актів їх класифікують як повні, відсильні, бланкетні.

Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:

казуїстична - зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.;

абстрактна - зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття.

В широкому розумінні система корпоративних норм утворює корпоративне право. Вузьке розуміння використовується в правових системах англо-американського типу. Корпоративне право там прирівнюється до акціонерного права, тобто системи правил поведінки, які регулюють відносини, що складаються у середині акціонерного товариства - підприємства, статутний капітал якого поділений на рівні частини. Це пояснюється домінуванням акціонерних товариств над підприємствами, основаними на державній формі власності, а також над підприємствами, основаними на приватній (індивідуальної) власності.

Регламент (фр. reglement, лат. regula - правило).

Колізійні норми складають зміст так званого колізійного права - загальної процесуальної галузі, яка формується у рамках публічного права Колізійне право - сукупність норм, що вирішують відповідні неузгодженості (конфлікти) між чинними нормативними актами, їх суперечності стосовно одного й того ж предмета регулювання. Вирішити колізії можна різними способами: прийняттям нового акта, скасуванням старого акта, внесенням змін до чинного акта, систематизацією (кодифікацією) законодавства, тлумаченням, роботою конституційних та інших судів, переговорами через погоджувальні комісії та ін. Теорія держави і права. Скакун О. Ф.. Глави 1-17.

У юридичній науці існують й інші підходи що до способів викладення норми права у статтях нормативно правового акта (наприклад, залежно від рівня узагальнення фактичних обставин та їхньої деталізації виділяють казуальний та абстрактний спосіб).

правова норма ознака класифікація

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

2. Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001р

3. Кримінальний процесуальний кодекс України від 2013 р.

4. Венгеров А.Б. Теория государства и права. - М. - 2004.

5. Олійник А.Ю. та ін. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. - К.: Юрінком Інтер, 2001

6. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права. - К. - 2004.

7. Прокопчук О.Ю. Поняття та особливості заохочувальних норм права // Законодавство України - 2004 - № 7.

8. Луць Л.А. Загальна теорія держави та права: Навчально-методичний посібник (за кредитно - модульною системою). - К.: Атіка, 2008. - 412 с.

9. Кириченко В.М., Куракін О.М. Теорія держави і права: модульний курс: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 264 с.

10. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін. Теорія держави і права: Навч. посіб. /За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 368 с. - Бібліогр.: С. - 358-364 с.

11. Котюк В.О. Теорія права. - К. - 1996.

Размещено на Allbest.ru