Перш за все, за свідченнями усіх затриманих, заборона перегляду кореспонденції із прокурором, Уповноваженим з прав людини та Європейським судом практично не діє. Жодну скаргу на дії адміністрації СІЗО, тим більше скарги на масові побиття, неможливо відправити легальним шляхом, оскільки такі скарги просто вилучаються адміністрацією. Відправляючи скаргу нелегальним шляхом, в'язень наражається на небезпеку бути покараним, оскільки, отримавши таку скаргу, прокуратура, замість розслідування по суті, спрямовує адміністрації установи вимогу покарати в'язня за нелегальну відправку. Відправка нелегальної кореспонденції до Уповноваженого з прав людини створює такий же ризик для в'язня, оскільки Секретаріат Уповноваженого завжди пересилає ці скарги до Департаменту або прокуратури [38, 187].

Отже, для ефективного забезпечення прав підозрюваних, яких взято під варту необхідно внести суттєві зміни до закону України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 року (далі Закон), який не лише не забезпечує захисту їхніх прав, але й, навпаки, створює законодавчі можливості щодо порушень, у тому числі щодо застосування «поганого» поводження.

Стаття 1 Закону визначає попереднє ув'язнення як запобіжний захід щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Відповідно до ст.62 Конституції України особа, піддана попередньому ув'язненню, має користуватися гарантіями, що випливають з принципу презумпції невинуватості.

Саме презумпція невинуватості повинна бути покладена в основу правового статусу осіб, щодо яких обрана запобіжна міра у вигляді взяття під варту. Однак, Закон про цю презумпцію не згадує, вона взагалі ігнорується. Останнє є суттєвим недоліком, з якого випливають ряд інших.

Викликає зауваження ст.9 Закону України, яка визначає права осіб, взятих під варту. По-перше, закріплений в ній перелік прав і свобод має бути доповнений низкою прав і гарантій, зокрема, такими як право на гуманне поводження, фізичну недоторканність, повагу честі й гідності тощо. По-друге, зазначена стаття встановлює деякі обмеження прав, які не можуть бути виправдані інтересами слідства, отже, є надмірними. Наприклад, абз.5 ч.1 ст.9 містить таке обмеження: «купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення». Дане обмеження (воно є однаковим для всіх категорій осіб взятих під варту, включаючи вагітних жінок, жінок із дітьми, неповнолітніх та хворих) є необґрунтованим, а, враховуючи рівень матеріально-технічного забезпечення слідчих ізоляторів, неприпустимим. Крім того, слід розглянути можливість збільшення тривалості щоденної прогулянки, а також кількості та тривалості побачень із родичами та іншими особами, оскільки мова йде про осіб, вина яких у скоєнні злочину ще не встановлена. Статті 12 та 13 Закону стосуються зовнішніх контактів: «Побачення з родичами або іншими особами може надавати взятим під варту адміністрація місця попереднього ув'язнення лише з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, в проводженні яких знаходиться справа, як правило, один раз на місяць. Тривалість побачення встановлюється від однієї до чотирьох годин…» «Особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами. організаціями з письмового дозволу особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа…» З приводу цих положень Європейський комітет запобігання катуванням зазначив: «…засуджені все ще повинні отримувати дозвіл уповноваженого органу (слідчих органів чи суду). Комітет визнає, що інколи в інтересах слідства необхідно встановлювати певні обмеження на візити до деяких заарештованих. В той же час подібні обмеження мають бути суворо лімітовані вимогами справи та мають вводитися па якомога коротший період. Ні в якому разі побачення заарештованих з їхніми сім'ями не можуть бути заборонені впродовж тривалого часу. Якщо є підстави вважати, що має місце ризик змови, бажано надати дозвіл на побачення, але під суворим контролем. Такий підхід має застосовуватись у листуванні з родичами та іншими особами…» [80].

Стаття 8 Закону встановлює вимоги роздільного тримання у місцях позбавлення волі. В цілому ці вимоги відповідають міжнародним стандартам. Занепокоєння викликає положення абз.2 ч.2 цієї статті: «Осіб, взятих під варту, розміщують у камерах з додержанням таких вимог ізоляції: …неповнолітніх -- окремо від дорослих. У виняткових випадках, з метою запобігання порушенням режиму в камерах, де тримають неповнолітніх, допускається з санкції прокурора тримання не більше двох дорослих, які вперше притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, що не є тяжкими та особливо тяжкими». Отже, Закон припускає, хоч і у виняткових випадках, можливість спільного тримання неповнолітніх та дорослих, що є прямим порушенням прав дітей [105, 15].

Стаття 15 Закону встановлює заходи стягнення, які застосовуються до осіб, взятих під варту. Суттєвий недолік цієї статті полягає в тому, що в ній йдеться про можливість негайного виконання накладеного стягнення і не передбачається відповідних процедур оскарження.

Крім того, частина 2 зазначеної статті, поряд із такими мірами стягнення як попередження, догана, позачергове залучення до прибирання приміщення, встановлює поміщення до карцеру: «особи, взяті під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув'язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк до десяти діб, а неповнолітні -- на строк до п'яти діб». По-перше, звертає увагу відсутність детального правового регулювання порядку прийняття відповідного рішення, а також принципів застосування стягнення. По-друге, стаття сформульована таким чином, що припускає можливість застосування стягнення у виді поміщення в карцер щодо хворих та інвалідів. Частина 3 статті 15 робить виключення лише щодо вагітних і жінок, що мають при собі дітей. У цьому контексті особи, які знаходяться під слідством і на яких має поширюватися принцип презумпції невинуватості, знаходяться навіть у гіршому положенні, ніж особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки Кримінально-виконавчий кодекс України встановлює більш широке коло осіб, до яких не можна застосувати поміщення в карцер. По-третє, стаття передбачає застосування стягнення у виді поміщення в карцер до осіб, які злісно порушують вимоги режиму, однак, закон не місить положення, в якому б визначалося поняття «злісне порушення вимог режиму». Нарешті, існують сумніви взагалі з приводу припустимості даного виду стягнення: чи не є воно занадто суворим покаранням, враховуючи ту обставину, що застосовується до особи, вина якої у скоєнні злочину ще не встановлена? В цілому, оцінюючи існуючий порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб, які перебувають у попередньому ув'язненні, можна зазначити, що він не відповідає встановленим міжнародним стандартам, зокрема, положенням Мінімальних стандартних правил поводження із в'язнями [80].

У загальному вигляді недоліки Закону можуть бути зведені до такого: Закон не відрізняє осіб, які знаходяться під слідством і вина яких у скоєнні злочину ще не доведена, від осіб, щодо яких обвинувальний вирок набув сили. Як наслідок, Закон встановлює відносно підозрюваних майже ті самі обмеження, що й Кримінально-виконавчий кодекс України стосовно осіб, засуджених до відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Отже стає зрозумілою нагальна необхідність доопрацювання Закону «Про попереднє ув'язнення» в контексті розширення прав і свобод осіб, які тримаються під вартою, створення реально діючого механізму забезпечення мінімальних стандартів прав людини в місцях позбавлення волі, та нормативного закріплення цих положень.

Ганебною залишається ситуація із наданням негайної медичної допомоги в'язням. За погане поводження із в'язнями зі спеціальними потребами відповідальність несуть не лише персонал департаменту виконання покарань, але й суди, які, по-перше, діють невиправдано неквапливо, а по-друге, додержуються сумнівних стандартів при вирішення питань про звільнення. Крім того, у питанні звільнення з-під варти існує дискримінаційний підхід, який розрізняє засуджених осіб від тих, хто тримається під вартою до вироку суду. Цей підхід яскраво простежується у положеннях спільного Наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я №3/6 від 18 січня 2000 року, який передбачає звільнення від відбування покарання у разі захворювань певного виду, але не поширюється на осіб, що тримаються під вартою [81].

Ще однією неврегульованою проблемою залишається визначення кола прав затриманих ВІЛ-позитивних. В Україні сьогодні понад 117 тисяч ВІЛ-позитивних, більшість з яких неодноразово затримувались або відбували покарання в місцях ув'язнення.

Практика свідчить про неодноразові випадки нехтування працівниками міліції прав затриманих ВІЛ позитивних. У таких затриманих вилучаються АРВ-препарати, таймери, за якими вони повинні приймати ліки у суворо визначений лікарем час. Такі дії неминуче призводять до погіршення стану здоров'я затриманих.

Така ситуація потребує негайного вирішення шляхом внесення змін до діючого законодавства, розробленням внутрішніх інструкцій місць утримання взятих під варту осіб з метою забезпечення їх конституційних прав.

Отже, дослідивши стан забезпечення прав підозрюваного під час застосування запобіжних заходів, ми дійшли висновку, що найчастіше права підозрюваних порушуються під час застосування затримання та взяття під варту. Процедура обрання цих запобіжних заходів потребує доопрацювання з метою встановлення дієвих гарантій прав підозрюваного; перелік прав останнього повинен бути розширений; потребує суттєвих змін закон України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 року з метою встановлення його відповідності до мінімальних європейських стандартів прав людини; умови тримання підозрюваних мають бути покращені та приведені у відповідність до принципу презумпції невинуватості.

Висновки до другого розділу

На основі проведеного дослідження, враховуючи статистику порушень прав підозрюваного, недостатню регламентацію в чинному законодавстві його процесуальних прав, доцільно дійти висновку про необхідність нормативного закріплення гарантій забезпечення прав особи, зокрема підозрюваної у вчиненні злочину, під час проведення слідчих дій. Така регламентація повинна знайти своє закріплення в проектах нового КПК України в рамках окремої глави, яка буде регулювати основні правила проведення слідчих дій.

Окрім нормативного вдосконалення механізму забезпечення прав підозрюваного під час провадження слідчих дій, нагальною є потреба вдосконалення кадрової роботи, включаючи відбір, підготовку та розміщення кадрів. Удосконалення потребує механізм і методики відбору кандидатів на службу в ОВС, причому це стосується як відбору кандидатів на службу в конкретних службах і підрозділах, так і комплектування абітурієнтами навчальних закладів МВС України.

Дослідивши стан забезпечення прав підозрюваного під час застосування запобіжних заходів, ми дійшли висновку, що найчастіше права підозрюваних порушуються під час застосування затримання та взяття під варту. Процедура обрання цих запобіжних заходів потребує доопрацювання з метою встановлення дієвих гарантій прав підозрюваного; перелік прав останнього повинен бути розширений; потребує суттєвих змін закон України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 року з метою встановлення його відповідності до мінімальних європейських стандартів прав людини; умови тримання підозрюваних мають бути покращені та приведені у відповідність до принципу презумпції невинуватості.



Висновки

Конструкція статті 43-1 КПК України містить внутрішнє протиріччя та суперечить принципам традиційної логіки, згідно яким поняття не повинно містити в собі коло. У зв'язку із цим підстави для визнання особи підозрюваним пропонується класифікувати на матеріальні (формальні) та процесуальні (юридичні).

До матеріальних (формальних) підстав визнання особи підозрюваним відносять:

– висновок органу кримінального переслідування про можливу винність особи у вчиненні злочину;

– інформацію про причетність особи до скоєння злочину, яка обумовила виникнення підозри;

– об'єктивні дані, оформлені належним чином факти протиправної поведінки (докази), які дозволяють обґрунтовано запідозрити особу у вчинені злочину;

– психологічну підозру слідчого , яка сформувалась у нього на основі тих чи інших фактичних даних.

До процесуальних (юридичних) підстав пропонується віднести:

– порушення кримінальної справи відносно конкретної особи;

– винесення постанови про притягнення як підозрюваного.

На основі проведеного аналізу історичного розвитку інституту підозрюваного в кримінальному процесі, сучасної науково-процесуальної думки та наведеної в першому параграфі першого розділу аргументації визначення підстав визнання особи підозрюваним пропонуємо його дефініцію з внесенням відповідних змін до чинного законодавства: підозрюваний - це особа щодо якої на основі отриманих законним шляхом достатніх даних, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, порушено кримінальну справу або винесено постанову про визнання підозрюваним.

Досліджуючи місце підозрюваного в системі суб'єктів кримінального процесу ми дійшли висновку, що він є важливим, але не обов'язковим суб'єктом, який відноситься до групи осіб які мають і відстоюють власний інтерес по справі. Підозрюваний в силу свого статусу вступає в процесуальний зв'язок майже з усіма суб'єктами кримінального процесу, однак найбільш близькою до нього процесуальною фігурою є, звичайно, обвинувачений. Однак не дивлячись на достатню схожість процесуальних статусів підозрюваного і обвинуваченого, це все ж таки різні процесуальні фігури, які наділені низкою вагомих відмінностей, які пов'язані з місцем та призначенням кожного суб'єкта в кримінальному провадженні.

Підозрюваний, як і будь-який інший суб'єкт кримінального процесу наділений відповідно до його процесуального статусу низкою прав та обов'язків. Досліджуючи це питання ми дійшли висновку, що права підозрюваного регламентуються не тільки нормами процесуального закону, вони закріплені:

– в міжнародно-правових актах;

– в Конституції України;

– в КПК України;

– в підзаконних нормативно-правових актах.

В КПК немає статті яка містить перелік обов'язків підозрюваного, але їх можна виокремити з положень інших статей кодексу. Обов'язки підозрюваного, взятого під варту встановлюються ст. 10 закону України «Про попереднє ув'язнення».

На основі проведеного дослідження, враховуючи статистику порушень прав підозрюваного, недостатню регламентацію в чинному законодавстві його процесуальних прав, доцільно дійти висновку про необхідність нормативного закріплення гарантій забезпечення прав особи, зокрема підозрюваної у вчиненні злочину, під час проведення слідчих дій. Така регламентація повинна знайти своє закріплення в проектах нового КПК України в рамках окремої глави, яка буде регулювати основні правила проведення слідчих дій.

Окрім нормативного вдосконалення механізму забезпечення прав підозрюваного під час провадження слідчих дій, нагальною є потреба вдосконалення кадрової роботи, включаючи відбір, підготовку та розміщення кадрів. Удосконалення потребує механізм і методики відбору кандидатів на службу в ОВС, причому це стосується як відбору кандидатів на службу в конкретних службах і підрозділах, так і комплектування абітурієнтами навчальних закладів МВС України.

Дослідивши стан забезпечення прав підозрюваного під час застосування запобіжних заходів, ми дійшли висновку, що найчастіше права підозрюваних порушуються під час застосування затримання та взяття під варту. Процедура обрання цих запобіжних заходів потребує доопрацювання з метою встановлення дієвих гарантій прав підозрюваного; перелік прав останнього повинен бути розширений; потребує суттєвих змін закон України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 року з метою встановлення його відповідності до мінімальних європейських стандартів прав людини; умови тримання підозрюваних мають бути покращені та приведені у відповідність до принципу презумпції невинуватості.



Список використаної літератури

1. Абесалашвили, Маринэ Зауровна. Подозреваемый как участник уголовного процесса: диссертация ... кандидата юридических наук: 12.00.09 Майкоп, 2005 183 c

2. Аверченко А.К. Подозреваемый и реализация его прав в уголовном процессе: автореф. дис… на соискание научной степени кандидата юридических наук / А.К. Аверченко.-- Томск, 2001.

3. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса / С.А. Альперт. - Х., 1997. - 135 с.

4. Бараннік Р. Дотримання принципу свободи від самовикриття під час провадження слідчих дій / Р.Бараннік // Право України.-- 2004.-- №7.-- С.125-128.

5. Баулін О.В. Сучасні проблеми забезпечення прав і законних інтересів особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину / О.В. Баулін, О.С. Мазур // Держава та регіони: серія: Право.-- Запоріжжя.-- 2008.-- №3.-- С.108-112.

6. Бекешко СП., Матвиенко Е.А. Подозреваемый в советском уголовном процессе. - Минск, 1969. - 128 с.

7. Боровский Є. Понятие подозреваемого в советском уголовном процессе / Э.Боровский // Вестник МГУ, 1963

8. Велигодский, Валерий Владимирович. Подозреваемый и его правовой статус в уголовном процессе: автореферат дис. ... кандидата юридических наук: 12.00.09 / Велигодский Валерий Владимирович; Ставрополь, 2009 32 c.

9. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Укладач і головний редактор В.Т. Бусел.--К.; Ірпінь ВТФ «Перун», 2005.-- 1728 с.

10. Вибрані рішення Європейського суду з прав людини щодо України / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б. Захаров.-- Х.: Права людини, 2008.-- 496с.

11. Гіда Є.О. Напрями удосконалення механізму реалізації прав людини / Є.О. Гіда // Науковий вісник ДДУВС.-- 2006.-- №4 (30) .-- С.8-16.

12. Горелкіна К. Стандарти, які регулюють правовий статус учасників правовідносин у сфері законного обмеження права на свободу та особисту недоторканність під час провадження досудового слідства / К.Горелкіна // Юридична Україна.-- 2007.-- №4.-- С.74-77.

13. Гурджи Ю. Гарантии прав личности в уголовном процессе: постановка и исследование проблемы в Украине / Ю.Гурджи // Юридичний вісник.-- 2003.-- №1.-- С.66-70.

14. Гурджі Ю. Щодо функціональної характеристики правового захисту особи у кримінальнеому судочинстві / Ю.Гурджі // Право України.-- К.-- 2009.-- №2.-- С.74-79.

15. Далто Т.Ю. Забезпечення та захист прав і свобод людини -- передумова формування громадянського суспільства / Т.Ю. Далто // Вісник ХНУВС.--2006.-- вип.32.-- С.246-253.

16. Добровольська Т, Міньковський Г. Процесуальне становище підозрюваного під час попереднього слідства / Т.Добровольська, Г.Міньковський // Радянське право.-- 1960.-- №6.-- С.31-32.

17. Дорохов В.Я. Процессуальное положение подозреваемого / В.Я. Дорохов // Практика применения нового процесуального законодательства.-- М.-- 1962.-- С.31.

18. Дотримання прав людини в діяльності МВС / Харківська правозахисна група.-- Х.: Права людини, 2009.-- 272с.

19. Дуванський О. Законність затримання особи / О. Дуванський // Прокуратура. Людина. Держава.-- 2005.-- №3.-- С. 41-46

20. Європейська конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах від 20.04.59 // Збірка договорів Ради Європи.-- К.: Парламентське видавництво, 2000.-- №30.-- С.132-134.

21. Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13.12.57 // Збірка договорів Ради Європи.-- К.: Парламентське видавництво, 2000.-- №24.-- С.157.

22. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 ратифікована Україною із застереженнями 17.07.1997 // Офіційний вісник України.-- 1998.-- №13.

23. Європейська конвенція про передачу засуджених осіб від 28.03.1983 // Збірка договорів Ради Європи.-- К.: Парламентське видавництво, 2000.-- №112.-- С.111.

24. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Попереднє слідство в радянському кримінальному процесі / Ф.Н. Фаткуллин, Н.В. Жогин: М., 1995, 223 с.

25. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: автореф. дис… на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / Т.М. Заворотченко.-- К.: Ін-т держави і права ім.В.М. Корецького НАН України, 2002.

26. Загальна декларація прав людини [Електронний ресурс].-- Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

27. Зайковський А.А. Кримінально-процесуальні гарантії забезпечення прав та законних інтересів підозрюваного на досудовому слідстві (Історико-правовий аспект) / А.А. Зайковський // Економіка. Фінанси. Право.--2007.-- №8.-- С.17-19.

28. Закоморна К.О. Інститут омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини та громадянина (порівняльно-правовий аналіз): автореф. дис… на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / К.О. Закоморна.-- X.: Національна юридична академія ім.Ярослава Мудрого, 2000.

29. Закон України «Про приєднання до Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах» від 22 вересня 1995 року (із внесеними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради.- 1995.- №31.- Ст.250.

30. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950р. Першого протоколу та протоколів 2,4,7,11 до Конвенції» від 20.01.97 // Відомості Верховної Ради України.-- 1997.-- №40.-- Ст.263.

31. Зеленський В. Загальні напрями підвищення ефективності діяльності органів кримінального переслідування / В.Зеленський, Л.Лобойко // Право України.-- К.-- 2009.-- №2.-- С.52-59.

32. Зінченко І.Л. Проблемні питання реалізації принципу забезпечення підозрюваному, підсудному права на захист досудового провадження / І.Л. Зінченко // Питання боротьби зізлочинністю.--Х.-- 2006.-- С.262-269.

33. Ільченко Права та свободи особи у кримінальному судочинстві: міжнародні критерії законності обмежень / Ільченко // Підприємництво, господарство і право.-- К.-- 2005.-- №5.-- С.16-19.

34. Калачева О.Н. Процессуальный статус заподозренного лица / О.Н. Калачева. Вісник ЛДУВС.-- 2006.--№3.-- С. 73 - 80.

35. Калашнікова О. Забезпечення прав особи у кримінальному процесі: стандарти та практика / О.Калашнікова // Судоустрій та судочинство в Україні.-- 2006.-- №3-4.-- С.21-27.

36. Каменська А.В. Роль даних, що стосується особи обвинуваченого у забезпеченні його прав / А.В. Каменська // Держава і право: збірник наукових праць.-- К.-- 2008.-- вип. 39.-- Юридичні і політичні науки.-- С.553-556.

37. Каменюк М. Правові аспекти процесуальної самостійності та незалежності слідчого / М.Каменюк // Підприємництво, господарство і право.-- К.-- 2008.-- №12.-- С.174-177

38. Каралодіна В.А. Забезпечення конституційних прав і свобод при застосуванні запобіжних заходів / В.А. Каралодіна // Вісник ЗНУ. Юридичні науки.-- 2006.-- №3.-- С.186-190.

39. Карнеева Л.М. Подозреваемый в советском уголовном процессе// Соц. законность.--1959.-- №4.-- С.35-36.

40. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / Н.І. Карпачова.-- К.: Омбудсман України, 2002.

41. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: навчальний посібник / Є.Г. Коваленко.-- К.: Юрінком Інтер, 2004.-- 576с.

42. Колодій А.М. Права людини і громадянина в Україні: навч. посібник / А.М. Колодій.-- К.: Юрінком Інтер, 2003.

43. Коментар до постанови №8 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» // Адвокат.-- 2004.-- №1.-- С.24-27.

44. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.-- К.: Преса України, 2009.-- 80с.

45. Короткий Н.Н. Процессуальные гарантии неприкосновенности личности подозреваемого и обвиняемого в стадии предварительного расследования. М,, 1981. С, 25

46. Костін М. Мета кримінального судочинства: поняття і сутність // Право України.-- К.-- 2008.-- №4.-- С.80-83.

47. Кримінальне переслідування: досудова стадія / упоряд. Т.Нечипоренко 3-тє вид., випр. та допов.-- К [Ін-т громад. суспільства], 2003.-- 32с.

48. Кримінальний процес: Підручник / за ред. Ю.М. Грошевого та О.В. Капліної.-- Х.: Право, 2010.-- 608с.

49. Кримінальний процес: загальна частина / за ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотинця - Х.: Право, 2000.-- 486с.

50. Кримінально-процесуальне право України: Підручник / за загальною редакцією Ю.П. Алеиіна -- X.: ТОВ «Одіссей», 2009.-- 816с.

51. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України.-- 2001.-- №25-26.-- Ст.131.

52. Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс].-- Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

53. Кубієвич С.П. Окремі питання імплементації міжнародно-правових стандартів прав людини в Україні / С.П. Кубієвич // Держава і право.-- 2007.-- №37.-- С.590-596.

54. Куровська І. Проблеми процесу гармонізації законодавства України із законодавством Європейського союзу / І. Куровська // Підприємництво, господарство і право.-- 2006.-- №9.-- С.110-112.

55. Кушніренко О.Г. Права і свободи людини та громадянина: навч. посібник. / О.Г. Кушніренко, Т.М. Слінько.-- X.: Факт, 2001.

56. Липачова Л.М. Реалізація конституційного права людини і громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до Європейського Суду з прав людини: автореф. дис…на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / Л.М. Липачова.-- К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2002.

57. Литвинчук О.І, Гришин Ю.О., Іваницький І.О. Кримінальний процес України: загальна частина / О.І. Литвинчук, Ю.О. Гришин, І.О. Іваницький.-- Луганск РВВ ЛДУВС ім. Є.О. Дідоренко, 2010 408с.

58. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право; курс лекцій: Навч. посібник / Л.М. Лобойко.-- К.: Істина, 2007.-- 456с.

59. Лукашевич В.Г. Використання практики Європейського суду з прав людини під час здійснення правосуддя в Україні (імплементація міжнародних стандартів у національне кримінально-процесуальне законодавство) / В.Г. Лукашевич, П.П. Узупов // Вісник ЗНУ. Юридичні науки.-- 2006.-- №3.-- С.142-146.

60. Магновський І.Й. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні (теоретико - правовий аспект): автореф. дис… на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук / І.Й. Магновський.-- К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003.

61. Маляренко В.Т. Кримінально-прецесуальне законодавство України: Питання становлення і розвитку / В.Т. Маляренко //.-- 2003.-- №9.-- С.3-14.

62. Манівець Є. Деякі питання удосконалення кримінально-процесуального законодавства України / Є.Манівець // Підприємництво, господарство і право.-- 2003.-- №8.--С.104-107.

63. Мартиненко Д.Є. Функції суб'єктів кримінально-процесуального провадження / Д.Є. Мартиненко // Науковий вісник київського національного універсітету внутрішніх справ.-- К.-- 2008.-- №1.-- С.157-165.

64. Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана: теорія і практика / О.В.Марцеляк.-- X.: НУВС, 2004.

65. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права [Електронний ресурс].-- Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

66. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Бюлетень Міністерства юстиції України.-- 2002.-- №2.

67. Михиєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник / М.М. Михиєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко -- К.: Либідь, 1999.-- 563 с.

68. Миронова Г. Право людини на життя: проблемні питання українського законодавства / Г.Миронова // Право України.-- 2006.-- №9.-- С.52-54.

69. Назаров В.В. Конституційні права громадян та їх обмеження на стадії досудового розслідування / В.В. Назаров // Наше право.-- 2006.-- №3 (14).-- С.20-23.

70. Ніколаєнко Н. Деякі аспекти вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України / Н.Ніколаєнко // Право України.-- К.-- 2008.-- №9.-- С.88-95.

71. Озерська А.В. Регламентація статусу підозрюваного у векторі кримінально-процесуального примусу / А.В. Озерська // Економіка. Фінанси. Право.-- 2005.-- №5.-- С. 35-39.

72. Ольховський Б.І. Правове регулювання основних прав і свобод людини та громадянина в сучасних умовах / Б.І. Ольховський // Центральноукраїнський правничий часопис. Кіровоградський юридичний інститут ХНУВС.-- 2006.-- №1.-- С.20-24.

73. Павлішин А. Ціль сучасного кримінального процесу України / А.Павлішин // Право України.-- К.-- №2.-- С.134-138.

74. Паліюк В.П. Застосування судами України Конвенції прав людини та основних свобод / В.П. Паліюк.-- К.: Фенікс, 2004.

75. Пантелеев И.А. Подозрение в уголовном процессе России: Учеб. Пособие / И.А. Пантелеев. - Екатеринбург: Издательствово Уральского юридического института МВД России, 2001. - 48 с.

76. Петрухин И.Л. Личная жизнь: пределы вмешательства / И.Л. Петрухин, М.-- 1989.--192 с.

77. Піскун С. Права людини -- нова філософія кримінального судочинства / С.Піскун // Вісник прокуратури.-- 2003.-- №5.-- С.3-4.

78. Погорілко В.Ф. Права та свободи людини і громадянина в Україні / В.Ф. Погорілко, В.В. Головатенко, М.І. Сірий.-- К.: «Ін Юре», 1997.

79. Пономаренко А. Гарантії прав і законних інтересів підозрюваного та обвинуваченого, яких ізольовано на стадії досудового розслідування / А.Пономаренко // Підприємництво, господарство і право.-- 2010.-- №8.-- С. 178-181.

80. Права людини / Ю.М. Бисага, М.М. Палінчак, Д.М. Бєлов, М.М. Данканич.-- Ужгород: Ліра, 2003.

81. Права людини в діяльності української міліції /Художн.-оформлювач Б.Є. Захаров.-- Х., 2009.-- 252с.

82. Права людини в Україні -- 2007. Доповідь правозахисних організацій / За ред. Є. Захарова, І. Рапп, В. Яворського; худож.-оформлювач Б. Захаров / Українська Гельсінська спілка з прав людини.-- Х.: Права людини, 2008.-- 304с.

83. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина // Імемнем Закону.-- 2008.-- №11.-- С.26-27.

84. Права человека: учебник / отв. ред. Е.А. Лукашева.-- М.: НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М), 2001.

85. Проект кримінально-процесуального кодексу України від 13 грудня 2007 р. №1233 [Електронний ресурс].-- Режим доступу: http//gska2.rada.gov.ua.

86. Проскуріна О.П. Гармонізація законодавства України до законодавства Європейського союзу як один із напрямків формування правової держави / О.П. Проскуріна // Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті Європейської інтеграції: матеріали конференції. -- К., 2006.-- 180-183с.

87. Проти катувань. Огляд повідомлень про жорстоке поводження і застосування катувань в Україні (червень 2001 -- грудень 2002) / Харківська правозахисна група; худож.-оформлювач Б. Захаров.-- Х.: Фоліо, 2004.-- 224с.

88. Протизаконне насильство в органах внутрішніх справ: Соціологічний та історико-правовий аналіз / за заг. ред. О.Н. Ярмиша.-- Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2005.-- 212с.

89. Рабінович П.М. Права людини і громадянина: навч. посібник / П.М. Робінович.-- К.: Атіка, 2004.

90. Савонюк Р. Затримання за підозрою у вчиненні злочину: відповідність чинного КПК Основному Закону України / Р. Савонюк.-- Право України.-- 2008.-- №1.-- С. 116-119.

91. Соловйов А. Право людини на життя: міжнародний вплив на формування українських поглядів / А. Соловйов // Підприємництво, господарство і право.-- 2007.-- №12.-- С.7-10.

92. Стремовский В.А. Участники предварительного следствия в советском уголовном процессе / В.А. Стремовский.-- Ростов-на-Дону, 1966.--106 с.

93. Строгович М.С. О подозреваемом / М.С. Строгович // Социалистическая законность.-- 1961.-- №2.-- С.35.

94. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / В.М. Тертишник.-- К.: А.С.К., 2007.-- 1056с.

95. Тертишник В.М. Кримінальне-процесуальне право України: Підручник 4-те вид., доп. і переробл. / В.М. Тертишник.-- К.: Видавництво А.С.К., 2003.-- 1120 с.

96. Тимошенко Ю.П., Гончар М.М. Правове становище підозрюваного у кримінальному процесі України / Ю.П. Тимошенко, М.М. Гончар // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ України.-- №2.--К., 2008.-- С. 25-33

97. Тодыка Ю.Н. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине. / Ю.Н. Тодыка.-- К.: «Ін Юре», 2004.

98. Удалова Л.Д. Кримінальний процес України: загальна частина: Навчальний посібник / Л.Д. Удалова.- К.: Кондор, 2005.- 152с.

99. Удалова Л.Д. Кримінальний процес України. Особлива частина: Навчальний посібник / Л.Д. Удалова.- К.: Кондор, 2005.- 280с.

100. Узунова О.В. Імплементація міжнародно-правових договорів в кримінально-процесуальне законодавство України / О.В. Узунова // Вісник Запорізького юридичного інституту.-- 2006.-- №1.-- С.189-195.

101. Філін Д. Процесуальне становище особи, щодо якої порушено кримінальну справу / Д. Філін // Право України.-- 2003.-- №7.-- С.93-95.

102. Шевчук С. Судовий захист прав людини: Практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції.-- вид. 2, випр., доп. / С. Шевчук.-- К.: Реферат, 2007.-- 848с.

103. Шепітько В. Проблеми застосування психологічного впливу на досудовому слідстві (в контексті дотримання прав людини) / В. Шепітько // Вісник Академії правових наук України.-- 2009.-- №1.-- С. 195-200.

104. Шукліна Н.Г. Конституційно-правове регулювання прав і свобод людини і громадянина в Україні (проблеми теорії і практики): монографія. / Н.Г. Шукліна.-- К.: Центр навчальної літератури, 2005.

Тома 1- 2: Часть общая / отв. ред. Б.А. Страшун.

105. Юдківська Г.А. Затримання особи та взяття під варту у світлі вимог презумпції невинуватості / Г.А. Юдківська // Адвокат.-- 2008.-- №3.--С. 12-20.

106. Юркова Г.В. Взяття під варту: відповідність Конституції України та проблеми застосування у слідчій практиці / Г.В. Юркова // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.-- 2008.-- №2.-- С. 339-346

107. Янюк Н Конституційні основи механізму захисту прав і свобод людини і громадянина / Н. Янюк // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.-- Львів.-- 2007.-- С.195-198.

Додаток 1

Захворюваність і смертність в установах Державного департаменту виконання покарань

Показники	1.1.2004	1.1.2005	1.1.2006	1.1.2007	1.1.2008
Кількість осіб в місцях позбавлення волі	191 677	188 465	170 923	160 725	149 690
Померло	824	808	868	741	729
На 1 тис. ув'язнених	4,30	4,29	5,08	4,61	4,87 / + 5,6%
Випадків суїциду	41	44	40	44	54
На 1 тис. ув'язнених	0,21	0,23	0, 23	0,27	0,36 / +33%
Хворих на туберкульоз в активній формі	9 080	10 198	9 020	біля.7,6 тис.	6 195
На 1 тис. ув'язнених	47,37	54,1	52,77	47,28	41,4 / - 12%
ВІЧ-інфікованих	1 917	3 568	4 058	4 695	5 017
На 1 тис. ув'язнених	10,0	18,93	23,7	29,2	33,5 / + 15%



Додаток 2

«Які види незаконного насилля і неналежного поводження були застосовані по відношенню до Вас протягом останніх 5 років під час затримання?»

	були отримані такі відповіді:	Період
		До 2003	2003	2004-2009
1.	Спричинення побоїв, нанесення тілесних ушкоджень	113	55	49
2.	Надмірне використання спеціальних засобів (використання наручників понад 2 годин ; нанесення ударів гумовою палкою по голові, грудям, животу)	Немає даних	Немає даних	19
3.	Довгострокове тримання в непристосованих для цього місцях (машині, кабінетах, коридорах, підвалах)	Немає даних	Немає даних	26

Додаток 3

Які види незаконного фізичного насилля були застосовані щодо Вас при затриманні та доставці у відділення міліції протягом останнього року?

Вид фізичного насилля	2003	2009
	Відсоток респондентів	Оціночна кількість потерпілих	Відсоток респондентів	Оціночна кількість потерпілих
Спричинення побоїв, нанесення тілесних ушкоджень	2,73	1 026 616	1,6	604 433
Довгострокове тримання в непристосованих для цього місцях	Немає даних	Немає даних	0,9	339 993
Які види незаконного фізичного насилля були застосовані щодо Вас під час розслідування протягом останнього року?
Вид фізичного насилля	2003	2009
	Відсоток респондентів	Оціночна кількість потерпілих	Відсоток респондентів	Оціночна кількість потерпілих
Спричинення побоїв, нанесення тілесних ушкоджень	0,94	355 293	1,3	491 102
Катування, застосування тортур з використанням спеціальних засобів або прийомів	0,25	93 498	0,3	113 331

Додаток 4

Які види незаконного психічного насилля були застосовані щодо Вас при затриманні чи під час розслідування протягом останнього року?

Вид психічного насилля	2003	2009
	Відсоток респондентів	Оціночна кількість потерпілих	Відсоток респондентів	Оціночна кількість потерпілих
Шантаж	0,70	261 795	1,1	415 547
Залякування, погрози, в т.ч. по відношенню до близьких людей	1,29	486 191	1,7	642 210
Поводження, яке принижує людську гідність	1,39	523 590	1,9	717 764



Додаток 5

ПРОТОКОЛ

разъяснения прав подозреваемому.

г. Киев 15 июля 2010 года

Следователь СО Шевченковского РО КГУ ГУМВД Украины в Киевской области Иванов И.И., в связи с расследованием уголовного дела №9850904, разъяснил подозреваемому Оглы Литвину Саидовичу

-- что в соответствии с ч.2 ст.43--1 УПК Украины он имеет право: знать в чем он подозревается, давать показания или отказаться давать показания и отвечать на вопросы, иметь защитника и свидание с ним до первого допроса, представлять доказательства, заявлять ходатайства и отводы, требовать проверки прокурором правомерности задержания, подавать жалобы на действия и решения лица, производящего оперативно--розыскные действия и дознание, следователя и прокурора, а при наличии соответствующих оснований -- на обеспечение личной безопасности, безопасности членов своей семьи.

-- что в соответствии со ст. 10 Конституции Украины государственным языком в Украине есть украинский язык. В Украине гарантируется свободное развитие, использование и защита русского и других языков национальных меньшинств Украины. Применение языков в Украине гарантируется Конституцией Украины и определяется законом.

-- что в соответствии со ст.19 УПК Украины лицам, которые участвуют в уголовном деле и не владеют языком, которым ведется судопроизводство, обеспечивается право делать заявления, давать показания, заявлять ходатайства, знакомиться со всеми материалами уголовного дела, выступать в суде родным языком и пользоваться услугами переводчика в порядке, установленным УПК Украины. Следственные и судебные документы, в соответствии с установленным УПК Украины порядком, вручаются подозреваемому (обвиняемому) в переводе на его родной язык или язык, которым он владеет.

-- что в соответствии со ст.63 Конституции Украины он имеет право отказаться давать показания или объяснения в отношении себя, членов своей семьи или близких родственников, круг которых определяется законом, и не несет за это ответственности. Так же он имеет право на защиту. Подозреваемому разъяснены также права, предусмотренные ст.52--1 УПК Украины.

Ознакомившись со своими правами, предусмотренными Конституцией Украины, УПК Украины, подозреваемый Оглы Л.С. заявил:

Настоящие права разъяснены и понятны, показания в отношении себя желаю давать на русском языке, в услугах защитника не нуждаюсь

Протокол мною прочитан, записан верно.

Подозреваемый: Л.С. Оглы

Следователь СО Шевченковского РО КГУ УМВД Украины в Киевской обл. лейтенант милиции И.И. Иванов

Размещено на Allbest.ru