Державне регулювання процедур банкрутства

На основі накопиченого досвіду і у зв'язку із відсутністю повноцінного Закону про банкрутство Вищим арбітражним судом України 18.11.1997 року було дано повномасштабне роз'яснення "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про банкрутство". Роз'яснення зробило першу спробу розмежувати норми позовного виробництва і процедури банкрутства, регламентувало порядок ініціювання справ про банкрутство, установило вимоги до заяви кредиторів, боржника, визначило порядок проведення попереднього засідання і розгляду заяв кредиторів після оголошення в газеті, регламентувало процедуру санації і роботу ліквідаційної комісії, а також визначило підстави припинення провадження в справі про банкрутство і залишення заяви кредитора, боржника без розгляду.

Незважаючи на те, що роз'яснення не давало відповіді на багато питань, воно, проте, все рівно мало великий позитивний ефект. Насамперед, роз'яснення заповнило інтерпретаційними нормами прогалини в Законі "Про банкрутство", полегшило роботу господарським судам і учасникам процедури банкрутства. Однак найважливіше те, що багато інтерпретаційних норм роз'яснення Вищим арбітражним судом України згодом було включено в новий Закон. Однак роз'яснення інтерпретувало неефективний Закон і, отже, не змогло і не могло б його поліпшити. Закон України "Про банкрутство" у первинному вигляді продемонстрував низьку процесуальну здатність, а численні зміни до нього не надали необхідного ефекту. Для цього потрібний був новий, сучасний Закон, який би містив кращі досягнення іноземних і національної правових систем.

Таким став Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) від 30.06.99 N 784-XIV, який набрав чинності 01.01.2000 та означав початок наступного етапу розвитку державного регулювання у сфері банкрутства [ 3].

У порівнянні з колишньою редакцією Закону, було змінено підстави для порушення справи про банкрутство; установлено процесуальні терміни розгляду справи; установлено нові судові процедури; уведено нову судову фігуру -- арбітражний керуючий та інше.

З 01.01.2004 року вступив в дію Господарський Кодекс України. Глава 23 цього Кодексу регламентує порядок визнання банкрутом суб'єкта господарської діяльності. Але в практичній діяльності слід користуватися спеціальним Законом, тому що в Господарському кодексі України представлено загальні положення про банкрутство, які не дозволяють повною мірою застосовувати тільки Кодекс. В самому Кодексі постійно йдеться посилання на спеціальний Закон.

Особливість інституту банкрутства полягає в тому, що в ньому переплітаються матеріальні і процесуальні норми. Це призводить до того, що не можна реально відокремити одну норму від іншої. Іншими словами, тут має місце "сплав" норм матеріального і процесуального права.

Якщо, відповідно до колишньої редакції Закону, по неурегульованим відносинам широко застосовувався господарський процесуальний кодекс, то нова редакція помітно звузила сферу такого застосування.

Своєрідність Закону полягає в тому, що він має пріоритет перед іншими законами і, зокрема, Цивільним Кодексом України, Господарським Кодексом України, господарським і цивільним процесуальними кодексами.
На відміну від зазначених кодексів, де закріплено принцип рівності сторін та в процесі розглядаються приватні інтереси відповідача-боржника і позивача-кредитора, як окремих осіб, Закон має інші принципи. Тут загальний інтерес переважає над приватним. Інститут банкрутства покликаний спрацьовувати тоді, коли норми інших інститутів цивільного права не можуть забезпечити вирішення сформованої проблеми -- неплатоспроможності боржника. Вони неспроможні, тому що розраховані на приватний інтерес. Коли вступає в дію інститут банкрутства, інші інститути цивільного права припиняють свою дію стосовно боржника.

Інститут банкрутства має свої специфічні принципи: конфлікт інтересів; підпорядкування приватного інтересу більшості, тобто пріоритет загального інтересу над приватним; заміна неефективного власника на ефективного; задоволення грошових вимог кредиторів тільки в рамках процедури банкрутства та інше.

У відношенні процедур банкрутства осторонь не повинна залишатися і держава. У Законі особливо підкреслюється участь у процедурах банкрутства держави в особі спеціального державного органа, зокрема, у процедурі банкрутства державних підприємств. Функція державного регулювання здійснюється також через ліцензування діяльності арбітражних керуючих -- діючої процесуальної фігури. В інституті банкрутства відбито пріоритет державних інтересів. Держава виключила з процедури банкрутства казенні підприємства й установило особливий порядок реалізації майна державних підприємств у процедурі санації і ліквідації. В процедурі банкрутства немає ні позивачів, ні відповідачів. Учасниками процесу в справі про банкрутство є: боржник, кредитори, арбітражний керуючий, власник майна (орган, уповноважений керувати майном) боржника, державний орган з питань банкрутства та інші.

Українське законодавство про банкрутство містить один критерій банкрутства: нездатність боржника у повній мірі задовольнити вимоги кредитора по грошовим зобов'язанням, у тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо оплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з абзацом 5 статті 1 Закону, суб'єктом банкрутства (банкрутом) визнається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

Дослідження структури та динаміки показників банкрутства в Україні за період 1992-2002 рр. дало змогу визначити такі тенденції:

великі обсяги заборгованості перед бюджетом були причиною того, що до 2000 р. більшість справ про банкрутство ініціювали податкові органи; зі зменшенням бюджетної заборгованості та з прийняттям нового Закону про банкрутство, який удосконалив його механізм, змінилося ставлення кредиторів - суб'єктів господарювання до можливостей врегулювання своїх відносин з підприємствами-боржниками із застосуванням судових процедур, тому сьогодні здебільшого саме вони ініціюють більшість банкрутств.

Переваги нового Закону, який є чинним і на сьогодні, були беззаперечними.

По-перше, Закон встановлює умови та порядок не лише визнання боржника банкрутом, а й відновлення його платоспроможності та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. У зв'язку з цим Закон має більшу кількість статей, які складають послідовну та логічну структуру порівняно з попереднім Законом.

По-друге, розширився глосарій, який висвітлено у статті 1 Закону. Зокрема, удосконалено з урахуванням набутого досвіду поняття "банкрутство", що вживається у значенні визнання господарським судом неспроможності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

По-третє, на рівні закону закріплено існування державного органу з питань банкрутства та його повноваження.

Згідно частини першої статті 2 Закону державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених цим Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого у встановленому порядку.

Указом Президента України від 23.10.2000 N 1159/2000 повноваження державного органу з питань банкрутства відповідно до Закону було покладено на Міністерство економіки України.

Згодом у складі Міністерства економіки України постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2006 N 370 було створено Державний департамент з питань банкрутства як урядовий орган державного управління.

Положення про Державний департамент з питань банкрутства було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2006 N 533.

На сьогодні Указом Президента України від 06.04.2011 N 395/2011 повноваження державного органу з питань банкрутства покладено на Міністерство юстиції України.

По-четверте, законодавцем залучено до процедури банкрутства нового учасника - арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Відповідно до абзацу сімнадцятого статті 1 Закону арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали арбітражного суду. Одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону. У разі коли арбітражному суду не запропоновано кандидатуру арбітражного керуючого у встановленому цим Законом порядку, арбітражний суд має право призначити арбітражним керуючим працівника державного органу з питань банкрутства за поданням останнього.

Правовий статус та оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) було визначено шляхом доповнення Закону статтею 31 згідно із Законом України від 07.03.2002 N 3088-III "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Крім того, зазначеним Законом виключено положення щодо призначення арбітражним керуючим працівника державного органу з питань банкрутства за поданням останнього.

Статтею 31 Закону визначено, якщо інше не передбачено цим Законом, арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів.

Згідно з цим Законом одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону.

Якщо інше не передбачено цим Законом, арбітражні керуючі діють на підставі ліцензії арбітражного керуючого, виданої уповноваженим органом у порядку, встановленому законом.

Однак стрімкий розвиток суспільних відносин та ринкової економіки зобов'язує постійно переглядати нормативно-правове забезпечення державного регулювання процедур відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом, зокрема правовий статус державного органу з питань банкрутства та арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

У зв'язку з цим робочою групою, яку було утворено при Державному департаменті з питань банкрутства Міністерства економіки України, підготовлено відповідний законопроект.

22.12.2011 Верховна Рада України ухвалила Закон України N 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яким викладено Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у новій редакції.

З пояснювальної записки до проекту зазначеного Закону вбачається, що до складу вищезгаданої робочої групи входили представники Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Фонду державного майна України, Світового банку, Міжнародної фінансової корпорації, Центру комерційного права, Фонду "Ефективне управління", Асоціації працівників України, Спілки кризис-менеджерів України, Федерації роботодавців та підприємців України, Національної професійної спілки арбітражних керуючих України.

Прийнятим Законом, що набере чинності 19.01.2013, запроваджується чимало новел у нормативне регулювання сфери банкрутства.

Перш за все передбачається відміна ліцензування господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), натомість арбітражні керуючі стануть суб'єктами незалежної професійної діяльності.

Переглянуто повноваження державного органу з питань банкрутства та вилучено, зокрема, ті, що притаманні виключно суду та можуть сприйматися як втручання в здійснення правосуддя. Це стосується надання державним органом з питань банкрутства пропозицій господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство. Крім того, зазначена функція та ті, що стосуються лише державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, не враховує конституційний принцип - принцип рівності форм власності.

Законодавець з метою уникнення корупційних ризиків та встановлення єдиного підходу щодо призначення арбітражного керуючого (розпорядника майна) у справах про банкрутство незалежно від форм власності боржників передбачив, що кандидатура для виконання повноважень розпорядника майна визначається судом самостійно із застосуванням автоматизованої системи з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Ще однією новелою в сфері державного регулювання відносин банкрутства стала регламентація на законодавчому рівні статусу та повноважень саморегулівної організації арбітражних керуючих, яка визначається як всеукраїнська громадська організація, що об'єднує арбітражних керуючих, які отримали свій статус відповідно до вимог вже згаданого Закону, та здійснює повноваження з громадського регулювання діяльності арбітражних керуючих.

Покладення законодавцем на саморегулівну організацію арбітражних керуючих повноважень щодо громадського регулювання діяльності арбітражних керуючих, зокрема стосовно здійснення контролю за виконанням положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та інших нормативно-правових актів у діяльності арбітражних керуючих - її членів, а також участі в професійній підготовці арбітражних керуючих та підвищенні їх професійного рівня, спрямована на підвищення рівня професійної якості та позитивного авторитету діяльності арбітражних керуючих.

Також передбачено новий сучасний спосіб виявлення усіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, шляхом офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет, що дозволить проінформувати більш широке коло осіб, зменшить витрати на провадження справи про банкрутство та в певній мірі дозволить уникнути затягування такого провадження на відміну від розміщення такого оголошення в друкованих органах - газетах "Голос України" або "Урядовий кур'єр".

Крім зазначеного, законодавцем скорочено строки судових процедур, які застосовуються щодо боржника, регламентовано продаж майна в провадженні у справі про банкрутство та інші болючі питання, що на сьогодні свідчить про значні переваги прийнятого Закону.

Ухвалення нової редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є лише початком наступного етапу розвитку нормативного регулювання сфери банкрутства, що передбачає створення відповідної підзаконної нормативної бази та вироблення практики його застосування.

Узагальнюючи вищевикладене, можна виділити наступні етапи, виходячи з аналізу еволюції регулювання інституту банкрутства в Україні:

1. Підготовчий (до 1991-1992 р.) - діють регулювальні органи, створені в СРСР, як таке регулювання не здійснюється;

2. 1 етап (1993-1995 р.) - зародження інститутів банкрутства, прийняття першої редакції Закону України «Про банкрутство», спеціальний регулювальний орган на даному етапі не створений;

3. 2 етап (1996-2000 р.) - створення центрального органа влади, що регулює процедуру банкрутства, збільшення кількості банкрутств в Україні;

4. 3 етап (2001-2005 р.) - передача повноважень з регулювання інститутів банкрутства від Агентства з питань банкрутства Міністерству економіки, подальший розвиток нормативно-правового регулювання, прийняття нової редакції закону;

5. 4 етап (з 2006 р.) - створення Державного департаменту з питань банкрутства, загострення протиріч між окремими інститутами банкрутства;

6. 5 етап (з 2011 р.) - передача повноважень з державного регулювання банкрутства від Державного департаменту з питань банкрутства до Міністерства юстиції України, ухвалення нової редакції закону про банкрутство.

Отже, розвиток відносин у сфері банкрутства стимулює безперервний перегляд і вдосконалення законодавства, що регулює такі відносини.



РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕДУР ВІДНОВЛЕННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ БОРЖНИКА АБО ВИЗНАННЯ ЙОГО БАНКРУТОМ

2.1 Основні положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон) є основним нормативно-правовим актом, який висвітлює різні аспекти державного регулювання у сфері банкрутства.

Статтею 1 Закону визначені ключові терміни у сфері банкрутства та відновлення платоспроможності боржника в Україні, серед яких наступні.

Під неплатоспроможністю розуміють неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Отже, суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, є боржником.

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Розрізняють конкурсних кредиторів, тобто, кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Інша група - це поточні кредитори, тобто, кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Якщо вимоги кредиторів визнаються боржником або підтверджуються виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, таки вимоги вважаються безспірними.

Заінтересованими особами стосовно боржника є юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки. Для цілей цього Закону заінтересованими особами стосовно керуючого санацією чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Щодо боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, тобто, зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Погашені вимоги кредиторів - задоволені вимоги кредитора, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну, зобов'язання або припинення зобов'язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними.

Статтею 3 Закону зазначено, що засновники (учасники) боржника - юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства боржника.

Досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України.

Статтею 4 Закону визначено, що стосовно боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

- розпорядження майном боржника,

- мирова угода,

- санація (відновлення платоспроможності) боржника,

- ліквідація банкрута.

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Для визначення фінансового становища боржника в підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство суддя може призначити експертизу.

Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті судової влади України всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника.

Стаття 13 Закону присвячена призначенню розпорядника майна боржника. З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна у порядку, встановленому цим Законом.

Розпорядник майна призначається на строк не більше ніж на шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном) боржника.

При здійсненні своїх повноважень розпорядник майна зобов'язаний діяти добросовісно, розумно, враховувати інтереси боржника та його кредиторів.

Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора, якщо інше не передбачено цим Законом.

Статтею 15 Закону зазначено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:

-вибори членів комітету кредиторів;

-визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів.

До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про:

- вибори голови комітету;

-скликання зборів кредиторів;

-підготовку та укладення мирової угоди;

-внесення пропозицій господарському суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;

-звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість;

-інші питання, передбачені цим Законом.

Статтею 17 Закону визначено, що господарський суд за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, установленого відповідно до цього Закону, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією.

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців.

За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.

У статті 18 Закону визначені основні вимоги до плану санації, а саме, план санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути:

-реструктуризація підприємства;

-перепрофілювання виробництва;

-закриття нерентабельних виробництв;

-відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

-ліквідація дебіторської заборгованості;

-реструктуризація активів боржника відповідно до вимог цього Закону;

-продаж частини майна боржника;

- зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

-виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

-продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

- одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок реалізації майна боржника;

- звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети;

- інші способи відновлення платоспроможності боржника.

План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотиримісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію, якщо інше не передбачено цим Законом. План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів. Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження не пізніше п'яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів.

Керуючий санацією зобов'язаний попередньо погоджувати план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків.

Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відповідно до цього Закону.

Керуючий санацією щоквартально звітує перед комітетом кредиторів.

З метою відновлення платоспроможності та задоволення вимог кредиторів боржника план санації може передбачати продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу. Торги проводяться у формі аукціону, крім випадків, передбачених цим Законом. Якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, керуючий санацією пропонує кредиторам укласти мирову угоду. У разі якщо мирова угода не укладена, господарський суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру.

З метою відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог кредиторів план санації може передбачати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Початкова вартість майна боржника, що виставляється на торги, визначається відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", інших нормативно-правових актів.

За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення засідання комітету кредиторів.

За наслідками розгляду звіту керуючого санацією комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням щодо:

- припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника;

- продовження встановленого строку процедури санації;

- припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

-припинення процедури санації і укладення мирової угоди.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено цим Законом.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

- укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим Законом;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

- вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

-виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом,здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.

За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному капіталі якого державна частка складає більш ніж двадцять п'ять відсотків, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства та при необхідності - органу місцевого самоврядування.

Протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Статтею 26 Закону передбачено порядок формування ліквідаційної маси банкрута. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов фінансуються в установленому порядку.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. У разі продажу майна на аукціоні вартість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів.

Ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором.

Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів.

Ліквідатор зобов'язаний на вимогу господарського суду або державного органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури.

У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов'язків господарський суд за клопотанням комітету кредиторів може припинити повноваження ліквідатора і, за пропозицією комітету кредиторів,призначає нового ліквідатора.

Стаття 31 Закону відіграє ключову роль під час задоволення вимог кредиторів підприємства-боржника (банкрута). Згідно з цією статтею, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у наступному порядку:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

в-1) вимоги кредиторів за договорами страхування;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

-витрати на оплату державного мита;

- витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

-витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

-витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

-витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

-витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

-витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

-показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації);

-відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;

-копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна;

-реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;

-документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.

Ліквідатор забезпечує належне оформлення, упорядкування та зберігання всіх, в тому числі фінансово-господарських, документів банкрута протягом ліквідаційної процедури.

Після винесення судом ухвали про ліквідацію юридичної особи - банкрута ліквідатор зобов'язаний забезпечити збереженість архівних документів банкрута і, за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства або уповноваженою ним архівною установою, визначити місце подальшого їх зберігання.

Відповідно до статті 35 Закону під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 цього Закону.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода має містити положення про:

-розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;

-відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

Крім цього, мирова угода може містити умови про:

-виконання зобов'язань боржника третіми особами;

-обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права;

-задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

Відносини, пов'язані з банкрутством містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, інших категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються цим Законом з урахуванням деяких особливостей.

Відповідно до статті 42 Закону містоутворюючими підприємствами визнаються юридичні особи, кількість працівників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа. Положення цієї статті застосовуються також до підприємств, кількість працівників яких перевищує п'ять тисяч осіб.

При розгляді справи про банкрутство містоутворюючого підприємства учасником провадження у справі про банкрутство визнається орган місцевого самоврядування відповідної териториторіальної громади адміністративно територіальної одиниці.

Учасниками провадження у справі про банкрутство містоутворюючого підприємства господарським судом можуть бути визнані також центральні органи виконавчої влади. Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, господарський суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника.

Орган місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника, мають право запропонувати господарському суду кандидатуру керуючого санацією, інвестора.

Процедура санації містоутворюючого підприємства за клопотанням органу місцевого самоврядування може бути продовжена господарським судом на один рік. Підставою для такого продовження процедури санації містоутворюючого підприємства є план його фінансового оздоровлення, який може передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інші способи відновлення платоспроможності боржника містоутворюючого підприємства.

За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санації містоутворюючого підприємства може бути продовжений господарським судом до десяти років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років, якщо інше не передбачено цим Законом.

З метою задоволення вимог кредиторів у процедурі санації може бути здійснено продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу або частини його майна згідно із законодавством. Обов'язковими умовами конкурсу є:

- збереження робочих місць для не менш як 70 відсотків працівників, зайнятих на підприємстві на момент його продажу;

- зобов'язання покупця щодо забезпечення перепідготовки чи працевлаштування працівників підприємства відповідно до законодавства в разі зміни профілю діяльності підприємства.

Статтею 43 Закону передбачені особливості банкрутства особливо небезпечних підприємств, якими визнаються підприємства вугільної, гірничодобувної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу. Особливо небезпечними підприємствами визнаються також підприємства, діяльність яких пов'язана з використанням ядерної енергії.

При розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного підприємства учасниками провадження у справі про банкрутство визнаються відповідний орган місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника, а також, при необхідності, державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища, з питань геології та використання надр, а щодо підприємств, діяльність яких пов'язана з використанням ядерної енергії, - орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки або його регіональні інспекції.

Учасниками провадження у справі про банкрутство особливо небезпечного підприємства господарським судом можуть бути визнані також інші центральні органи виконавчої влади.

Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, господарський суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника.

Процедура санації особливо небезпечного підприємства за клопотанням органу місцевого самоврядування може бути продовжена господарським судом на один рік.

Підставою для продовження процедури санації особливо небезпечного підприємства на строк, передбачений абзацом першим цієї частини, є план фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства. План фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства може передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інші способи відновлення платоспроможності боржника - особливо небезпечного підприємства. План фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства також має містити заходи щодо підтримання безпеки виробничої діяльності, охорони праці та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю людей, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.

За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санації особливо небезпечного підприємства може бути продовжено господарським судом до десяти років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років, якщо інше не передбачено цим Законом.