Державне регулювання процедур банкрутства

З метою задоволення вимог кредиторів у процедурі санації може бути здійснено продаж майна боржника лише як цілісного майнового комплексу шляхом проведення конкурсу в порядку, встановленому статтею 19 цього Закону та законодавством з питань приватизації.

Обов'язковими умовами конкурсу є:

-збереження умов щодо підтримання безпеки виробничої діяльності, охорони праці та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу;

- для підприємств, діяльність яких пов'язана з використанням ядерної енергії, - збереження умов щодо підтримання ядерної та радіаційної безпеки, а також фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, інших джерел іонізуючого випромінювання;

- збереження робочих місць не менш як для сімдесяти відсотків працівників, зайнятих на підприємстві на момент його продажу;

- зобов'язання покупця щодо забезпечення перепідготовки чи працевлаштування зазначених працівників та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу у разі зміни профілю діяльності підприємства.

Особливо небезпечні підприємства не підлягають продажу на аукціоні.

Статтею 44 Закону визначені особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств, під якими розуміються юридичні особи, основним видом діяльності яких є вирощування (виробництво, виробництво та переробка) сільськогосподарської продукції, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) ними сільськогосподарської продукції складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств, передбачені цим Законом, застосовуються також до рибних господарств, риболовецьких колгоспів, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції та виловлених водних біологічних ресурсів складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки.

У разі продажу об'єктів нерухомості, які використовуються для цілей сільськогосподарського виробництва та є у власності сільськогосподарського підприємства, що визнано банкрутом, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначених об'єктів належить сільськогосподарським підприємствам і фермерським господарствам, розташованим у даній місцевості.

Санація сільськогосподарського підприємства вводиться на строк до закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати п'ятнадцяти місяців.

У разі якщо протягом строку санації погіршилося фінансове становище сільськогосподарського підприємства у зв'язку із стихійним лихом, з епізоотіями та іншими несприятливими умовами, строк санації, встановлений частиною шостою цієї статті, може бути продовжений на один рік.

Статтею 45 Закону викладені особливості банкрутства страховиків. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю. При здійсненні ліквідаційної процедури цілісний майновий
комплекс страховика може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов'язання страховика-банкрута за договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом. Покупцем цілісного майнового комплексу страховика може бути тільки страховик.

У разі продажу цілісного майнового комплексу страховика у процедурі санації до покупця переходять всі права та обов'язки за договорами страхування, за якими на дату продажу майна страховика страховий випадок не настав.

Страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.

Статтею 51 Закону передбачені особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником. Якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

У разі виявлення обставин, зазначених у абзаці першому цієї частини, після прийняття рішення про ліквідацію до створення ліквідаційної комісії (призначення ліквідатора) заява про порушення справи про банкрутство подається власником майна боржника (уповноваженою ним особою). За результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора, здійснює офіційне оприлюднення ухвали про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом. Обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності в нього ліцензії.

Статтею 52 Закону регулюється процедура банкрутства відсутнього боржника. У разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього. У разі виявлення майна відсутнього боржника ліквідатора має бути замінено за клопотанням кредитора арбітражним керуючим, про що господарський суд виносить ухвалу.

У разі виявлення ліквідатором майна відсутнього боржника, визнаного банкрутом, сума виручки від продажу такого майна направляється на покриття витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство.

22.12.2011 Верховна Рада України ухвалила Закон України N 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яким викладено Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у новій редакції. Закон набере чинності 19.01.2013, від його прийняття та застосування на практиці очікується усунення існуючих недоліків та удосконалення нормативного регулювання сфери банкрутства.

2.2 Правове регулювання процедур банкрутства

Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв'язку з ринковою орієнтацією вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяльності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринкової економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують та засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобов'язаннями.

Однією із ознак банкрутства є застосування інституту банкрутства за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною характерною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку).

Найважливішим чинником успішної діяльності підприємств на сьогоднішній день виступає її правове забезпечення. Законодавство про банкрутство повинно ставити перед собою головну мету - не закрити підприємство за надзвичайних, складних обставин, як це є зараз, а постаратися всіма можливими способами відновити його платоспроможність. Отже, дана проблема є зараз досить актуальною для оздоровлення і подальшого розвитку економіки в цілому. Проблемами правового регулювання банкрутства в Україні займалися такі дослідники: Бурбело О., Іорданов В., Ніколаєва Л. В., Старцев О. В., Пальчук П. М., Ноур Т., Василенко В., Левченко та багато інших.

Банкрутство встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану).

Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами.

Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню попри здійсненим судовим заходам з відновлення платоспроможності суб'єкта, що зумовлює застосування спеціальної судової процедури - ліквідаційної процедури, спрямованої на ліквідацію заборгованості банкрута.

Отже, банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання не інакше як через застосування ліквідаційної процедури у справі про банкрутство.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів.

Відносини, пов'язані з банкрутством, регулюються низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що в сукупності складають окремий інститут у системі господарського законодавства. Нормативно-правові акти цього інституту можна поділити на три категорії:

I - акти законодавства загальної сфери дії, що містять окремі норми щодо регулювання відносин, пов'язаних з банкрутством (Господарський кодекс, Цивільний кодекс);

II - акти законодавства, що визначають правове становище окремих видів суб'єктів з виключним видом діяльності (банки, інститути спільного інвестування, страхові компанії) або певної організаційно-правової форми (кооперативи, господарські товариства, фермерське господарство) і містять окремі норми щодо можливості визнання таких суб'єктів банкрутами;

ІІІ - спеціальні акти законодавства, що регулюють порядок визнання суб'єктів підприємництва банкрутами, зокрема, Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ін.

Система актів законодавства, що складають інститут банкрутства, за критерієм їх юридичної сили може бути представлена таким чином:

кодекси:

Господарський кодекс України - глава 23 "Визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом" (містить статті, що визначають поняття неплатоспроможності та суб'єкта банкрутства - ст. 209; поняття кредиторів та форми їх організації - ст.210; заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва - ст.211; процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, - ст.212; майнові активи боржника, за рахунок яких формується ліквідаційна маса, - ст.213; основні засади та зміст державної політики з питань банкрутства - ст.214; відповідальність за порушенні законодавства про банкрутство - ст.215);

Цивільний кодекс України, зокрема ст.53 (передбачає можливість визнання фізичної особи - підприємця банкрутом у разі його неспроможності задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності), ст.110 (ч.3 якої визначає недостатність вартості майна юридичної особи для задоволення вимог кредиторів як підставу для здійснення всіх необхідних дій, встановлених законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом).

закони України:

від 14.05.1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в ред. Закону від 30.06.1999 р.), який ґрунтовно регулює відносини, пов'язані з банкрутством;

від 20.09.2001 р. "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (встановлює засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регулює відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Національним банком України);

від 29.11.2001 р. "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (встановлює мораторій на застосування примусової реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка державної власності становить не менше 25%, з метою забезпечення економічної безпеки держави та недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств);

від 18.11.2003 р. "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна);

низка законів, які містять положення про можливість визнання банкрутом господарських організацій певних видів, зокрема: від 19.10.1991 р. "Про господарські товариства" (ст. 19), від 20.03.1991 р. "Про банки і банківську діяльність" (в редакції Закону від 07.12.2000 р.) - ст.88, від 14.02.1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст.31), від 07.03.1996 р. "Про страхування" (ст.43), від 15.03.2006 р. "Про холдингові компанії в Україні" (ч.6 ст.11) та ін.;

підзаконні нормативно-правові акти: постанови Кабінету Міністрів України:

від 17.03.2000 р. № 515 "Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств" та ін.;

відомчі нормативні акти:

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.10.2011 р. № 3176/5;

Наказ Міністерства юстиції України від 09.09.2011 р. № 2089/5 "Про затвердження форм подання арбітражними керуючими інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, та Інструкції щодо їх заповнення" та інші.

Важлива роль і рішень Конституційного Суду України, в тому числі рішення № 5-рп/2007 від 20.06.2007 р. у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Кіровоградобленерго" про офіційне тлумачення положень ч.8 ст.5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності) .

Найважливішою проблемою правового регулювання в Україні на сьогоднішній день є досить слабка позиція боржника, подальша діяльність якого повністю залежить від дій кредиторів. Також вищі органи влади ще до відкриття самої процедури банкрутства, наперед визначають долю господарюючого суб`єкта і замість того, щоб проводити певні заходи щодо відновлення платоспроможності, роблять фактично провадження справи про банкрутство формальністю.

2.3 Організація державного регулювання у сфері санації та банкрутства

Однією з дуже важливих проблем, що виникла в процесі перебудови економіки України, стала відсутність реабілітаційних процедур (санації) для суб'єктів господарювання. Власне основними причинами, що призвели до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств, виявилися негативні явища в економіці країни та загальне падіння обсягів виробництва. Однак значне зростання кількості банкрутів в країні зумовлював і той факт, що становлення українського інституту банкрутства в системі економічного та правового регулювання підприємницьких відносин відбувалось у той час, коли кризові процеси після розвалу єдиного загальнодержавного народногосподарського комплексу з боку молодої держави були абсолютно некерованими. В свою чергу, затримка в здійсненні реальних економічних реформ, гіперінфляція, недоліки в приватизації, упущення в податковій та грошово-кредитній політиці призвели до зростання масштабів “тіньової” економіки. Внаслідок цього багато підприємств стали заручниками таких умов, тобто штучними банкрутами. А чинне тогочасне законодавство було позбавлене механізму, який міг би відокремити реальних банкрутів від штучних. У результаті - банкрутство в нашій країні стало масовим явищем, охопивши майже всі галузі та регіони, і лише починаючи з 1999 р. (прийняття нової редакції закону про банкрутство) кількість справ про банкрутство в Україні стала неухильно зменшуватися.

Що стосується організації провадження у справах про банкрутство статтею 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон) зазначено, що справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Відповідно до ст. 1 Закону сторонами у справі про банкрутство є кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут).Учасники провадження у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого у встановленому порядку. На сьогодні повноваження державного органу з питань банкрутства згідно з Указом Президента України від 06.04.2011 N395/2011 покладено на Міністерство юстиції України.

Одним із структурних підрозділів Міністерства юстиції України є Департамент нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчуваного органу, до складу якого, в свою чергу, входить Управління з питань банкрутства, яке безпосередньо й виконує функції органу з державного регулювання банкрутства.

Реалізація державної політики з питань банкрутства в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі покладено на Головні управління юстиції Міністерства юстиції України, відповідно до Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 № 1707/5.

Стадії провадження у справі про банкрутство здійснюються відповідно до наступного порядку, а саме:

1. Порушення провадження у справі про банкрутство відбувається протягом 5 днів з дня надходження відповідної заяви і комплекту передбачених законом документів, про що суддя господарського суду виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, яка направляється заінтересованим особам (сторонам, державному органу з питань банкрутства). Подання заяви до господарського суду та порушення провадження у справі про банкрутство: ініціатором порушення проваджений у справі про банкрутство може бути боржник або його кредитори (кредитор). Вимоги до заяви та комплекту документів, що додаються до заяви, визначаються ст. 7 Закону. Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

1) задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

2) орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

3) при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

4) в інших випадках, передбачених Законом.

У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації відповідно до вимог цього Закону.

Наслідки порушення провадження у справі про банкрутство: вводиться процедура розпорядження майном боржника; призначається розпорядник майна боржника, якщо це можливо на даній стадії процесу; вживаються заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, у тому числі вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначається дата проведення підготовчого засідання суду (але не пізніше тридцятого дня з дня прийняття заяви пре порушення справи про банкрутство); боржник зобов'язується подати відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.

2. Підготовче засідання господарського суду у справі про банкрутство провадиться за участю сторін і має на меті визначення обґрунтованості вимог кредиторів і заперечень боржника (якщо такі будуть) на підставі оцінки поданих документів та пояснень сторін. За результатами підготовчого засідання виноситься ухвала, якою:

а) на заявника покладається обов'язок подати до офіційних друкованих органів (газет "Голос України" або "Урядовий кур'єр") оголошення про порушення справи про банкрутство;

б) зупиняється процес приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство (якщо боржник - державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію),

в) визначаються: розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство; дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду); дата попереднього засідання суду (не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду); дата скликання перших загальних зборів кредиторів (не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду); дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи про припинення провадження у справі про банкрутство (не пізніше 6 місяців після дати проведення підготовчого засідання суду).

У тих випадках, коли при порушенні провадження у справі про банкрутство не було введено процедуру розпорядження майном боржника, це робиться у підготовчому засіданні і зазначається у відповідній ухвалі.

3. Виявлення кредиторів та осіб, що мають намір взяти участь у санації боржника, відбувається протягом 1 місяця після опублікування в офіційних друкованих виданнях оголошення про порушення справи про банкрутство.

4. Попереднє засідання проводиться у строк, визначений ухвалою підготовчого засідання; на ньому розглядається реєстр вимог кредиторів, складений розпорядником майна, і вимоги, не включені до цього реєстру; за результатами засідання виноситься ухвала, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів.

5. Визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (якщо попри проведення спеціальних судових процедур банкрутства не була відновлена платоспроможність боржника і не проведені розрахунки по його боргах). Наслідки: завершується підприємницька діяльність банкрута; вважається таким, що настав, строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута; припиняється нарахування неустойки (пені, штрафу), процентів по всіх видах заборгованості банкрута; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається лише в порядку ліквідаційної процедури; припиняються повноваження органів управління та власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше; в офіційних друкованих виданнях публікуються відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; призначається ліквідатор і формується ліквідаційна комісія, на яку покладається безпосереднє здійснення ліквідаційної процедури.

6. Проведення ліквідаційної процедури.

Підстави припинення провадження у справі про банкрутство:

1. Боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності

2. Подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи

3. У провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника

4. У встановленому порядку затверджено звіт керуючого санацією

5. Затверджено мирову угоду

6. У встановленому порядку затверджено звіт ліквідатора

8. Боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами

9. Кредитори не висунули вимоги до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство.

На рис. 2.1. надана стисла схема провадження справи про банкрутство.



Рис.2.1 Схема провадження справи про банкрутство

Основу державного регулювання банкрутства становлять два напрямки: регулювання інституту управління державним майном у частині підприємств, що перебувають у стадіях банкрутства, і регулювання інституту арбітражних керуючих.

Реалізація першого напрямку регулювання буде розглянута у Розділі 3 «Особливості регулювання банкрутства підприємств державного сектору економіки».

Щодо регулювання інституту арбітражних керуючих, варто зазначити, що діяльність арбітражного керуючого відіграє не останню роль у комплексі процесуальних правовідносин, які породжуються при порушенні справи про банкрутство: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення вимог кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо.

Арбітражний керуючий є особливим учасником в процедурі банкрутства. Через нього здійснюється зв'язок між сторонами, господарським судом та іншими учасниками у справі про банкрутство.

Відповідно до ст. 1 Закону арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) -- це фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду.

У різних судових процедурах він називається розпорядником майна, керуючим санацією та ліквідатором. Закон дозволяє участь однієї особи в якості арбітражного керуючого на всіх стадіях судового процесу, однак це можуть бути і різні люди.

Без ліцензії можуть призначатися: розпорядник майна селянського (фермерського) господарства; керуючий санацією - керівник боржника; ліквідатор у разі банкрутства боржника, який ліквідується власником (частина дев'ята статті 50; частина друга статті 51; стаття 53 Закону).

Арбітражний керуючий - це все ще нова для України професія, котра вимагає спеціальних професійних знань, досвіду й навичок, які набуваються тільки у процесі постійної практики. Головним завданням арбітражного керуючого є врегулювання у встановленому Законом порядку відносин між боржником та його кредиторами. Діяльність арбітражного керуючого надзвичайно складна, а система підготовки не дає необхідних знань й навичок, а тому вони вимушені вчитись на власному досвіді, на помилках, вартість яких може бути завеликою.

В ідеалі арбітражний керуючий - це професіонал, ерудований юрист, економіст, менеджер, який має власну команду фахівців або співпрацює з консалтинговими (спеціалізованими юридичними, рієлторськими, оціночними, страховими, охоронними та іншими) фірмами, що здійснюють спеціальну професійну й фахову підтримку, завдяки якій більш ефективно вирішуються поточні проблеми й завдання. Це підтверджується і наявністю в Законі правової норми, відповідно до якої арбітражний керуючий має право залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їх діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено Законом чи угодою з кредиторами. Виходить, що арбітражний керуючий досягає успіхів тільки у тому випадку, якщо поряд є група фахівців-однодумців, знання й досвід яких доповнює один одного.

Особливої уваги заслуговує питання професійної етики та психології діяльності арбітражного керуючого. Арбітражний керуючий постійно перебуває у конфліктних відносинах та відчуває тиск з боку зацікавлених сил. При цьому він соціально не захищений та вимушений діяти в умовах можливого не правового вирішення спорів, що є чинником ризику для нього та його оточення. У випадку виникнення будь-яких проблем, пов'язаних з прийняттям одноособового рішення, відповідати доведеться персонально арбітражному керуючому. Факт призначення арбітражного керуючого завдяки впливу будь-якого кредитора чи групи кредиторів зовсім не гарантує подальшу підтримку дій арбітражного керуючого. Оскільки гострота конфлікту прямо пропорційна розміру та ліквідності активів боржника, принциповість арбітражного керуючого, його бажання слідувати букві закону може не зустріти належного розуміння. Для того, щоб максимально забезпечити собі правову безпеку, арбітражному керуючому, крім отриманих знань та досвіду, слід керуватися здоровим глуздом.

Діяльність арбітражного керуючого має надзвичайно велику соціальну значимість, саме тому йому слід утримуватись від використання себе як інструмента досягнення цілей, не сумісних з інтересами суспільства. З іншого боку, до арбітражного керуючого у суспільстві та у окремих суб'єктів склалося стійке негативне ставлення, як, наприклад, до державних виконавців. Діяльність арбітражного керуючого надає мало можливостей отримати суспільне визнання (у зв'язку із стійкою незадовільною наявною суспільною думкою щодо арбітражних керуючих, як, наприклад, до керівників, які не виплачують заробітну плату, продають майно підприємства за безцінь тощо).

При провадженні своєї господарської діяльності арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори) повинні додержуватися загальних, кваліфікаційних, організаційних та інших спеціальних вимог, визначених Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.10.2011 №3176/5 (далі - Ліцензійні умови) [15].

Органом ліцензування господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) є Міністерство юстиції України.

Згідно з пунктом 1.7. Ліцензійних умов наявність у фізичної особи - підприємця ліцензії на провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) є обов'язковою умовою провадження цієї діяльності.

Пунктами 2. 1 та 2.2. Ліцензійних умов передбачені наступні кваліфікаційні вимоги провадження господарської діяльності арбітражних керуючих. Для отримання ліцензії фізична особа :

- повинна бути зареєстрованою як підприємець відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних і фізичних осіб - підприємців" і мати вищу юридичну або економічну освіту;

- повинна володіти спеціальними знаннями у сфері відновлення платоспроможності та банкрутства і здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), про що їй видано свідоцтво про присвоєння кваліфікації арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Серед організаційних вимог провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), викладених у п. 3.1. - 3. 9. Ліцензійних умов, можна виділити основні:

- арбітражний керуючий після отримання ліцензії зобов'язаний стати на облік шляхом повідомлення у головних управліннях юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - територіальні органи з питань банкрутства) за місцем його проживання, а після призначення господарським судом розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором повідомити територіальний орган за місцезнаходженням боржника (банкрута) про своє призначення.

- арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) повинен мати поштовий, телефонний зв'язок, зв'язок електронною поштою, доступ до всесвітньої мережі Інтернет та забезпечити отримання доставленої йому в установленому порядку кореспонденції та повідомлень за наданими ним поштовою адресою, адресою електронної пошти та/або за адресою місця проживання фізичної особи - підприємця, зазначеного в ліцензії.

- арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов'язаний забезпечити подання звітності у встановлені законодавством строки, а також подання необхідних відомостей і документів на першу вимогу відповідного територіального органу з питань банкрутства і комісії з перевірки додержання арбітражним керуючим цих Ліцензійних умов.

-арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) не має права виконувати повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, якщо він:

-є особою, яка згідно із Законом вважається заінтересованою особою;

-є особою, яка здійснювала раніше управління цим боржником - юридичною особою, за винятком випадків, коли з дня усунення цієї особи від управління зазначеним боржником минуло не менше трьох років, якщо інше не встановлено Законом;

-є особою, якій заборонено здійснювати цей вид підприємницької діяльності або займати керівні посади;

-є особою, яка має судимість за вчинення корисливих злочинів.

До свого призначення арбітражний керуючий зобов'язаний подати відповідну заяву господарському суду, в якій зазначає, що не належить до жодної з перелічених категорій.

- арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), який виконує повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора у справі про банкрутство, зобов'язаний вести окрему справу щодо кожного боржника (банкрута), до якої долучаються документи та витяги з них або їх копії, які стосуються діяльності арбітражного керуючого. Після припинення здійснення повноважень розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора арбітражний керуючий зобов'язаний забезпечити збереження окремої справи щодо боржника (банкрута) протягом трьох років та надавати її на вимогу органів державного нагляду (контролю).

- арбітражний керуючий зобов'язаний повідомляти Мін'юст України про всі зміни даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії. У разі виникнення таких змін арбітражний керуючий зобов'язаний протягом десяти робочих днів подати до Мін'юсту України відповідне повідомлення в письмовій формі разом з документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни.

Серед інших спеціальних вимог провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), зазначених у п. 4.1. - 4.10. Ліцензійних умов, можна виділити найбільш суттєві:

- при здійсненні своїх повноважень арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов'язаний діяти відповідно до чинного законодавства та враховувати інтереси боржника та його кредиторів.

- арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов'язаний:

- здійснювати заходи щодо захисту майна боржника;

- аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на ринках;

- в установленому Мін'юстом України порядку подавати відповідним територіальним органам з питань банкрутства інформацію, необхідну для ведення єдиної бази про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

- надавати на вимогу господарського суду або Мін'юсту України необхідні відомості щодо проведення процедур під час провадження у справі про банкрутство;

- не розголошувати в інший, ніж передбачений Законом, спосіб відомості про фінансове становище боржника до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом;

- виконувати інші обов'язки, передбачені чинним законодавством.

- арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов'язаний протягом двох тижнів скликати збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів, сума вимог яких складає не менше однієї третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, або за ініціативою однієї третини кількості голосів кредиторів, з дня надходження письмової вимоги про їх скликання.

- арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов'язаний повідомляти Мін'юст України, орган, уповноважений управляти державним майном або корпоративними правами держави, про проведення зборів кредиторів, скликання засідання комітету кредиторів боржника, який є державним підприємством або підприємством, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, не пізніше, ніж за десять днів до їх проведення.

- у випадках, передбачених Законом, арбітражний керуючий звітує перед комітетом кредиторів, або на його засіданнях, або шляхом письмового звітування кожному члену комітету кредиторів.

- під час виконання повноважень розпорядника майна арбітражний керуючий зобов'язаний:

- здійснити аналіз на предмет виявлення ознак фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства;

- розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому Законом порядку;

- формувати і вести у встановленому законодавством порядку реєстр вимог кредиторів;

- повідомляти заявників та господарський суд про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником;

- окремо вносити до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також вносити окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав;

- окремо вносити до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника;

- не втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених Законом.

- у разі покладання виконання обов'язків керівника боржника або органів управління боржника на розпорядника майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника вжити заходів щодо передачі йому бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей.

- при призначенні нового керівника розпорядник майна зобов'язаний протягом трьох днів передати йому бухгалтерську та іншу документацію боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.

- розпорядник майна зобов'язаний розглядати звернення органів управління боржника і при наявності правових підстав надавати згоду при прийнятті ними рішень про:

- реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника;

- створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах;

- створення філій та представництв;

- виплату дивідендів;

- проведення боржником емісії цінних паперів;

-вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника;

- участь боржника в об'єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об'єднаннях юридичних осіб, яке приймається органами управління боржника за згодою розпорядника майна;

- передачу нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;

- одержання та видачу позик (кредитів), поручительство і видачу гарантій, уступку вимоги, переведення боргу, а також передачу в довірче управління майна боржника;

- розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

- при здійсненні повноважень керуючого санацією арбітражний керуючий зобов'язаний:

-забезпечити проведення інвентаризації майна боржника (банкрута);

-протягом трьох днів з дня призначення керуючим санацією прийняти бухгалтерську та іншу документацію боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності;

-організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності;

-відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами;

-проводити розрахунки з кредиторами, вимоги яких включені до реєстру, в порядку черговості, установленому законодавством;

-протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника розробити та подати комітету кредиторів для схвалення план санації. За два тижні до проведення засідання комітету кредиторів надати можливість членам комітету кредиторів попередньо ознайомитися з планом санації;

-здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником;

-від імені боржника заявляти позови про стягнення заборгованості з дебіторів боржника, а також з осіб, які несуть з боржником відповідно до закону або договору субсидіарну (додаткову) чи солідарну відповідальність;

-розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації;

-забезпечити у разі відчуження майна у процедурі санації визначення початкової вартості майна шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до законодавства про оцінку майна;

-надати комітету кредиторів за п'ятнадцять днів до закінчення санації письмовий звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення засідання комітету кредиторів;

-повідомити у десятиденний строк з дня винесення господарським судом відповідної ухвали відповідний територіальний орган з питань банкрутства про затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків;

-у разі дострокового припинення процедури санації у зв'язку з укладенням мирової угоди або погашенням вимог кредиторів здійснювати повноваження керівника (органу управління) боржника до призначення в установленому порядку керівника (органів управління) боржника;

-у разі визнання господарським судом боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснювати свої обов'язки до моменту передачі справ ліквідатору або призначення його ліквідатором у встановленому Законом порядку.

-під час виконання повноважень ліквідатора арбітражний керуючий зобов'язаний:

-прийняти до свого відання майно боржника, вжити заходів для забезпечення його збереження;

-здійснити інвентаризацію та оцінку майна банкрута у встановленому законодавством порядку;

-опублікувати в офіційних друкованих органах у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

-очолити ліквідаційну комісію (у разі її створення) та сформувати ліквідаційну масу;

-заявляти в установленому порядку заперечення у разі заявлення вимог поточних кредиторів до боржника за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими;

-вживати заходів, спрямованих на пошук та повернення майна банкрута, яке перебуває у володінні третіх осіб;

-за наявності у складі майна банкрута майна, виключеного з обороту, передати його відповідним особам в установленому порядку;

-у разі виявлення у спільному майні частки, яка належить банкруту, порушити перед співвласниками питання про виділення цієї частки в установленому законодавством порядку з метою задоволення вимог кредиторів;

-погодити з комітетом кредиторів порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна;

-використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі, закрити інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, і перерахувати на основний рахунок боржника залишки коштів на цих рахунках;

-надавати комітету кредиторів не рідше одного разу на місяць звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів;

-подати до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс після завершення усіх розрахунків з кредиторами;

-забезпечити належне оформлення, упорядкування та зберігання всіх, в тому числі фінансово-господарських, документів банкрута протягом ліквідаційної процедури.

-при здійсненні повноважень розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора на під час провадження у справі про банкрутство містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, професійних учасників ринку цінних паперів, емітентів чи управителів іпотечних сертифікатів, управителів фондів фінансування будівництва чи управителів фондів операцій з нерухомістю, фермерського господарства арбітражний керуючий у своїй діяльності додатково керується законодавством, яке регулює діяльність вказаних категорій боржників.

Наказом Міністерства юстиції України від 14.10.2011 № 3177/5 затверджений Порядок контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) (далі - Порядок контролю). Цей Порядок поширюється на всіх фізичних осіб - підприємців, які отримали в установленому порядку ліцензії на провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів). Контроль за додержанням арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) Ліцензійних умов здійснюють Міністерство юстиції України як орган ліцензування та за дорученням Міністерства юстиції України головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі як територіальні органи з питань банкрутства (далі - орган державного контролю) [16].

Контроль за додержанням арбітражними керуючими Ліцензійних умов здійснюється шляхом проведення планових і позапланових перевірок. Згідно з п. 2.2. Порядку контролю планові перевірки проводяться відповідно до річних або квартальних планів, які затверджуються наказом Міністерства юстиції України до 1 грудня року, що передує плановому, або до 25 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому.

Пунктом 2.3 Порядку контролю зазначено, що позапланові перевірки здійснюються органами державного контролю на підставах, визначених Законами України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", а саме:

-подання арбітражним керуючим письмової заяви до органу державного контролю про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;

-виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов'язкової звітності, поданих арбітражним керуючим;

-перевірка виконання арбітражним керуючим розпоряджень про усунення порушень Ліцензійних умов, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного контролю;

-звернення фізичних та юридичних осіб (письмові повідомлення, заяви, скарги, звернення, листи тощо) про порушення ліцензіатом Ліцензійних умов;

-неподання у встановлений термін арбітражним керуючим документів обов'язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів.

Позапланова перевірка у разі звернення фізичних та юридичних осіб про порушення ліцензіатом вимог законодавства здійснюється тільки за наявності згоди Міністерства юстиції України на його проведення.

Під час проведення позапланових перевірок з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цих перевірок (предмет перевірки).

Пунктом 2. 5 Порядку контролю встановлений порядок організації проведення перевірки, зокрема, зазначено, що для проведення перевірки орган державного контролю видає наказ про створення комісії, призначення голови та членів комісії, у якому вказуються арбітражний керуючий, щодо якого буде здійснюватись захід, предмет перевірки, встановлюються строки проведення перевірки, визначаються організаційні заходи, спрямовані на забезпечення проведення перевірки.

Орган державного контролю здійснює планові перевірки за умови письмового повідомлення арбітражного керуючого про проведення планової перевірки не пізніше ніж за десять календарних днів до дня здійснення цього заходу. Про проведення позапланової перевірки арбітражний керуючий заздалегідь не попереджається.

Строк проведення перевірки визначено п. 2.7. Порядку контролю, а саме, строк проведення перевірки не може перевищувати для:

-планової - п'яти робочих днів;

-позапланової - двох робочих днів.

Продовження строку проведення планової чи позапланової перевірки не допускається.

Пунктом 3.1. Порядку контролю голові та членам комісії присвоюються наступні права:

- доступу на територію боржника (банкрута), до службового приміщення арбітражного керуючого (у разі наявності у нього такого службового приміщення) для їх обстеження і з'ясування питань, безпосередньо пов'язаних з перевіркою;

- отримувати необхідні для проведення перевірки документи;

-ознайомлюватися з нормативними документами, обліково-звітною, розпорядчою, статистичною та іншою документацією;

- отримувати копії (фотокопії) необхідних документів;

- одержувати від арбітражного керуючого або його уповноваженого представника письмові пояснення з питань, що виникають під час перевірки;

-складати акти перевірки; акти, які відповідно до вимог законодавства є підставою для анулювання ліцензії; акти, які фіксують факти, пов'язані з організаційними питаннями стосовно проведення перевірки чи неможливості її проведення.