Діючий на цей час закон з банкрутства з цієї точки зору виглядає досить еклектично, оскільки, з однієї сторони, спрямований на відновлення платоспроможності, а з іншого - досить тривалий час дозволяє здійснювати ці заходи старою командою управлінців, хоч і під певним контролем. Проте навряд можна сподіватися, що старий менеджмент, який власне і довів підприємство до кризового стану (банкрутства), спроможеться його з цієї ситуації витягти. Адже крім того, досудова інстанція не передбачає відсторонення керівництва підприємства-боржника і є системою заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Таким чином кредитори втягуються у “переговорний процес” стосовно своїх вимог, який може носити навмисно затягнутий характер.

Також доцільним було б передбачити в Законі більш широкі можливості для усунення керівництва боржника, окреслити перелік ситуацій в яких його усунення є безспірним (наприклад, якщо кризовий стан підприємства є наслідком зловживань, безгосподарності, та безпосередньої недобросовісності вищого управлінського апарату, а не зумовлений, наприклад, незадовільною платіжною дисципліною його контрагентів).

Інший недолік Закону криється в ст.6, за якою справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Отже боржнику достатньо не задовольнити безспірні вимоги кредитора на суму 328 200 грн. (на 01.04.2012 - 300 * 1094 грн.), щоб отримати копію ухвали господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство. 328 200 грн. - це багато чи мало? На мою думку - дивлячись для кого, адже для середнього чи великого бізнесу це зовсім не значна сума, в той час як для представників малого та мікробізнесу вона може вважатися астрономічною. Очевидно, що розробники Закону пішли на певний компроміс, вигідний в першу чергу підприємствам із незначним оборотом, яким можна сподіватися і на автоматичне зростання цієї межі пропорційно збільшенню мінімальної заробітної плати. Тому, на мою думку, необхідно провести градацію мінімальних сум позовів для різних за розмірами суб'єктів підприємницької діяльності, враховуючи при цьому особливості їх діяльності, галузеву приналежність.

Не позбавлений недоліків і принципово новий вид підприємницької діяльності для України (на відміну, наприклад, від Росії, де арбітражні керуючі працюють з 01.03.1998 р. - дати вступу в силу російського закону “Про неспроможність (банкрутство) ”) - інститут арбітражних керуючих .

Арбітражний керуючий стає ключовою фігурою у вирішення подальшої долі потенційного банкрута. За визначенням діючого на цей час Закону арбітражним керуючим може бути призначено лише ліцензованого фахівця. Кількість (а також і якість підготовки) реально працюючих у цій сфері ліцензованих арбітражних керуючих, без яких практично неможливе здійснення процедур, передбачених Законом, поки що далеко неадекватна потребі в них. Внаслідок чого - швидкість та масштаб змін, які передбачені новим механізмом, є досить низькими.

Цілком недостатнім виглядає і захист особи арбітражного керуючого, життя та здоров'я якого, за Законом, лише теоретично можуть бути застраховані за рахунок коштів кредиторів згідно з законодавством, а ризик здійснення такого роду діяльності є надзвичайно великим (процеси банкрутства охоплюють приватизацію та реструктуризацію підприємств і досить часто пов'язані із діями кримінальних структур). В польській практиці, де також діють арбітражні керуючі (синдики), питання власної безпеки вирішуються ними самостійно - їм приходиться витрачатися не тільки на помічників, але й на охорону. Тому оплата праці синдиків в Польщі є відповідно високою. У нас же Закон обмежує оплату праці арбітражного керівника не менше двох мінімальних заробітних плат та не більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство. Основним заохоченням роботи арбітражного керуючого є разова винагорода, яка становить певний відсоток від суми повернення боргів. У Росії початкова така винагорода була законодавчо обмежена 5%, але працювати на таких умовах практично ніхто не погоджувався. Обмеження довелося зняти, і ціна послуг одразу підскочила до 15-25%. Не врегульованим залишається і питання, як на практиці зацікавлені у банкрутстві особи зможуть оплачувати послуги арбітражного керуючого за відсутності (чи недостатності) у банкрута майна. Нехтування ж, з боку Закону, матеріальних потреб та необхідності високого рівня захисту арбітражного керуючого підвищує ймовірність корупції, використання останнім механізмів банкрутства для досягнення особистих корисливих цілей.

Не дивлячись на те, що Законом створені сприятливі умови для проведення санації підприємств-банкрутів, на сьогоднішній день така процедура не дістала широкого поширення. Однією з головних причин є те, що грошей на неї ніхто зазвичай не дає. Кредитори, як правило, прагнуть повернути свої борги, а боржники - бодай частково віддати борги. Єдиним виходом тут може слугувати реструктуризація підприємства, коли деякі активи розпродуються, а виторг спрямовується на потреби санації. Але й тут існує проблема: застарілі основні фонди (а це є характерним для переважної більшості українських підприємств), як правило, не є ліквідним майном. Частковим виходом із даної проблеми могла б стати застава або продаж нерухомості, а головне - землі. Але на сьогоднішній день на заваді цьому стоїть політика місцевих адміністрацій та несформованість ринку землі в Україні.

Отже, кредитори та інвестори поки що не зацікавлені у проведенні процедури відновлення платоспроможності свого боржника. Для державних підприємств ще одним джерелом коштів на проведення санації є фінансування з держбюджету. Причому в цьому випадку витрати на санацію повинні фігурувати в Законі про державний бюджет на відповідний рік. При існуючому стані справ уряд навряд чи може дозволити собі витрачати на ці заходи великі кошти. Закони “Про бюджет на поточний рік" та “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" - перебувають у суперечності. Бюджетний закон, фактично, вимагав безальтернативної ліквідації неплатоспроможних підприємств і на сьогоднішній день відновлення їх платоспроможності, яке проголошене за мету Законом України “ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" - не більш ніж міраж.

На сьогодні майже не працює норма, закріплена в ч. 1 ст. 3 Закону та ч.1 ст. 211 Господарського кодексу України. Вона встановлює, що «засновники (учасники) боржника - юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника», тобто, що їх головне завдання-не розпродавати підприємство, а інвестувати в нього з метою «поставити на ноги». Отже, ця правова норма не несе ніякого реального змісту на практиці, для того, щоб вона запрацювала, необхідно доповнити її відповідною санкцією за її невиконання.

Не тільки не вирішила, а й навіть в деякій мірі поглибила проблеми банкрутства держпідприємств постанова Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 № 515 «Порядок проведення досудової санації державних підприємств». В цілому вона лише формально носить продебіторський характер і не передбачає вагомих важелів для реального відновлення платоспроможності боржників-держпідприємств, хоча перелік заходів, які можуть застосовуватися з метою відновлення платоспроможності боржника розширений. В цей перелік на сьогодні входять: реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних фондів, передача майна в оренду, відстрочення платежів, переоформлення короткострокових кредитів в довгострокові, скорочення персоналу. Якщо відкинути деяку термінологічну плутанину (перепрофілювання і закриття нерентабельних виробництв, наприклад, входять у поняття “реструктуризація”), то дійсно свобода маневрів для керівників санації збільшена. В переліку навіть передбачено можливість скорочення працівників, про що шість років потому не можна було б і уявити. В той же час присутню раніше норму про обов'язкове врахування соціальних наслідків закриття (перепрофілювання) того чи іншого підприємства скасовано. В цьому значенні Порядок носить виражену антисоціальну спрямованість, адже одночасно не вводить жодних захисних механізмів для звільнених працівників.

Головний недолік постанови - повна невизначеність прав кредитора державного підприємства. Так, він може виходити з ініціативою щодо проведення санації боржника, може брати участь в розробці плану санації і все. В той же час повноваження держоргану, який за визначенням, відстоює інтереси боржника, доволі широкі.

Інша суперечність полягає в тому, що для потенційних інвесторів або кредиторів передбачено “набуття права власності на майно підприємства відповідно до законодавства”. Цим фактично пропонується приватизація державного майна. Але діюче законодавство про приватизацію державного майна (за винятком окремих разових випадків відчуження основних засобів виробництва) не передбачає чіткого порядку придбання такого майна в ході процедури досудової санації як засобу приватизації.

Під час проведення досудової санації практично неможливо порушити справу про банкрутство боржника (зокрема, державне підприємство). Тобто кредитор може спробувати порушити справу про банкрутство, але навряд чи будь-який суд прийме рішення до закінчення санації держпідприємства. Якщо взагалі прийме справу до розгляду.

Нарешті, в Конституції України, яка є основним Законом України, задекларовано рівність всіх форм власності [1]. Тому неприпустимим є створення пільгових умов - так званих “банкрутних канікул" для держпідприємств і обмеження прав підприємств інших форм власності.

У діючому Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" уточнено повноваження керуючого санацією. Зокрема, він зобов'язується не просто здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості боржником, але й подавати від імені боржника позови про це. А його право відмовлятися від договорів у разі якщо їх виконання завдає збитків боржнику порівняно з аналогічними договорами, що укладаються за таких же умов, трансформується в право відмовлятися від усіх договорів, виконання яких завдає боржнику збитків.

В той же час закон в своєму ставленні до кредиторів та їх прав є дуже жорстким. Насамперед, з'являється поділ кредиторів на “конкурсних" та “поточних”. Під “конкурсними кредиторами" слід розуміти кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення справи про банкрутство або визнані як такі згідно з цим законопроектом і не забезпечені заставою майна боржника. В свою чергу, “поточними кредиторами" є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження справи про банкрутство. Законопроект наділяє “конкурсних кредиторів” більшими правами ніж “поточних”. Саме з “конкурсних кредиторів” складаються збори кредиторів і їх комітет. Крім того, “конкурсний кредитор” здобуває право отримувати від розпорядника майна інформацію про вимоги інших кредиторів та заперечувати їх. Уточнено також, що ліквідатор має право заявляти заперечення лише щодо “поточних кредиторів”.

Розорення підприємства завжди є трагедією і для його керівництва, і для тих, хто вклав у нього кошти, і для тих, хто на ньому працює. Механізм банкрутства покликаний пом'якшити негативні наслідки провалу для всіх, зводячи їх до мінімуму. Це може бути досягнуто, зокрема, за рахунок використання страхування ризиків неповернення витрат, створення гарантійних фондів. Для своєчасності розрахунків із звільненими працівниками може створюватися гарантійний фонд, який утримуватиметься із відповідних внесків всіх підприємств. Арбітражний керуючий отримує кредит у цьому фонді і виплачує звільненим вихідну допомогу, а після продажу майна повертає кошти до фонду із низькими відсотками. Ефективність використання таких механізмів підтверджена закордонною практикою (Польщею, Словаччиною, Угорщиною та ін.) - вона дозволяє уникнути соціальних вибухів, спричинених банкрутством.

Світова практика показала, що ефективність застосування механізму банкрутства, за умови наявності всього необхідного “інструментарію" є високою. Проте та ж практика виробила і ряд вимог, без виконання яких дана процедура перетворюється з оздоровчої в каральну. Серед них можна виділити такі, як достатньо розвинена економіка, більш-менш стабільна фінансова ситуація, наявність відповідної правової бази, грамотна інвестиційна політика і наявність самих інвесторів, напрацьована система оздоровчих і антикризових засобів, пристосованих саме до економіки даної країни, наявність висококваліфікованого штату антикризових керуючих. Особливо важливим є використання даного інституту в комплексі з іншими засобами: інвестиціями, державним регулюванням і підтримкою.

Незважаючи на те що антикризове управління економікою спрямовано на подолання таких явищ, як банкрутство, безпосередньо у діяльності підприємства (на мікрорівні) важливе значення має також регулювання ситуації з неплатоспроможністю на державному (макро) рівні шляхом запровадження сучасних розвинених систем правового регулювання неплатоспроможності.

4.2 Удосконалення організаційного механізму регулювання процедур банкрутства

Необхідність удосконалення практики державного регулювання банкрутства пояснюється не тільки тим, що в сучасних умовах гранично ускладнилися об'єкт і предмет державного регулювання, а недостатні фінансові ресурси використовуються неефективно, а й тим, що погано виконуються основні концептуальні вимоги (принципи, апробовані в багатьох країнах), які забезпечують гарантований успіх державного регулювання. Серед принципів

(концептуальних вимог) можна виділити: врахування інтересів усіх сторін, однією з яких є держава; вибір пріоритетів і концентрація на них державних ресурсів; системність та впорядкованість конкретних регуляторних дій; наявність детально розроблених, легітимних механізмів, які забезпечують саму можливість здійснення тих чи інших вимог.

Ці концептуальні позиції можуть бути своєрідною критеріальною основою для вибору шляхів удосконалення державного регулювання та запобігання банкрутству. Цілеспрямованість запобігання банкрутству має бути зумовлена прогнозними розробками основних параметрів його розвитку на середньо- і довгостроковий періоди. У контексті цього дослідження підвищення ефективності державного регулювання запобігання банкрутству може бути досягнуто на основі комплексної реалізації основних напрямів регулятивних дій, які включають: формування мети, механізмів прийняття рішень, правового й ресурсного забезпечення, а також методів реалізації та контролю, що мають бути легітимними й ґрунтуватися на середньо- і довгострокових прогнозах.

Функціонально й організаційно регулювання та запобігання банкрутству можна здійснювати на всіх рівнях управління. На рівні суб'єктів економіки (юридичні особи) регулювання може бути визначене як корпоративне. З погляду управління на цьому рівні слід враховувати, що власниками тут можуть бути як держава, так і приватні особи. Залежно від цього істотно змінюються можливості держави щодо безпосереднього управління та запобігання банкрутству належних їй суб'єктів господарювання чи регулятивного впливу на запобігання банкрутству суб'єктів недержавної власності в межах чинного законодавства.

З погляду управління на макрорівні державні органи можуть брати участь у безпосередньому управлінні тільки об'єктами державної й змішаної власності. Що стосується запобігання банкрутству суб'єктів господарювання недержавної власності, то державні органи мають здійснювати лише загальне правове регулювання, встановлюючи загальні для всіх об'єктів власності умови та вимоги, у тому числі ексклюзивні, якщо підприємство приватної власності задовольняє потреби, соціально значущі для суспільства, на договірній або ліцензійній основі.

Тільки розробка спеціальних організаційно-економічних механізмів, доведених до детальних процедур, закріплених у нормативних актах, що розуміються як обов'язковий принцип, здатна ввести державне регулювання в режим нормальної легітимної організаційної діяльності.

Основні проблеми у сфері регулювання процедури банкрутства в Україні можна розділити на три групи:

1. Неефективність процедури: у середньому вдається відшкодувати близько 9% вимог кредиторів, у порівнянні з усередненим показником у 69% вимог у державах-членах ОЕСР (Організація з економічного співробітництва та розвитку) і 31% вимог - у державах Східної Європи та Середньої Азії. Крім того, процедура банкрутства в основному призводить до ліквідації компаній-боржників, а не відновлення їх платоспроможності - менше 10% справ закінчуються відновленням платоспроможності, а не ліквідацією компанії, у порівнянні з 60-85% випадків відновлення платоспроможності в інших державах.

2. Висока вартість процесу: процедура вкрай дорога - 42% від загальної вартості бізнесу йде на процедури, пов'язані з банкрутством, у порівнянні з 8% у державах-членах ОЕСР і 13% у державах Східної Європи та Середньої Азії.

3. Розтягнутість у часі: процедура банкрутства відносно тривала - процес відновлення платоспроможності боржника й/або визнання його банкрутом займає в середньому 2,9 роки, що на 1,2 роки довше, ніж у державах-членах ОЕСР, хоча й сумірна із тривалістю процедури в державах Східної Європи та Середньої Азії.

Це призводить до зниження довіри потенційних інвесторів і недофінансування економіки. Перелічимо основні недоліки в існуючій процедурі банкрутства з погляду інвестора. Однією з таких перешкод є норма, у якій вимоги кредитора вважаються погашеними й не можуть бути відновленими, якщо ним був пропущений 30-денний строк на подачу до суду заяви з вимогою до боржника після офіційного опублікування інформації про порушення провадження зі справи про банкрутство. Окремою проблемою є неврегульованість у законі про банкрутство механізму протидії незаконному відтоку ліквідних активів від боржника перед тим, як він “входить” у судову процедуру банкрутства. На сьогодні, підприємство - потенційний боржник у справі про банкрутство, знаючи про свої фінансові проблеми, свідомо може практично безкарно передати своє майно зв'язаним особам, щоб такі активи не дісталися кредиторам у рамках справи про банкрутство. Крім того, у чинному законі відсутні діючі механізми реструктуризації заборгованості, часом позбавляючи підприємства останнього шансу на оздоровлення.

Чимало проблем викликано неузгодженністю дії механізмів виконавчого провадження та банкрутства. Існуюча практика застосування законодавства, яким визначається порядок здійснення виконавчого провадження, і провадження у справах про банкрутство, спричиняє чимало проблем через неузгодженість їх норм. Під час здійснення примусового виконання рішень суду виникають суттєві ускладнення і перешкоди, коли по відношенню до боржника поруч із виконавчим провадженням відкривається провадження у справі про банкрутство. Така конкуренція двох процедур подекуди унеможливлює виконання судових рішень і вкрай негативно впливає на строки провадження у справі про банкрутство. Так, протягом значного часу арешт на майнові активи ДП «Горлівський хімічний завод» м. Горлівка, накладений органами державної виконавчої служби, перешкоджав проведенню заходів з їх реалізації, передбачених планом санації боржника.

Гармонізації виконавчого провадження та провадження у справі про банкрутство можна досягти шляхом встановлення заборони на існування виконавчого провадження одночасно із процедурою банкрутства. У випадку, коли розпочато процедуру банкрутства, усі відкриті стосовно боржника виконавчі провадження мають закінчуватися, а виконавчі документи надсилатися до господарського суду для подальшого стягнення в межах процедури банкрутства.

Слід звернути увагу на те, що наразі процедура банкрутства забирає надто багато часу. Вона може тривати кілька років, що негативно впливає на погашення заборгованості кредиторів. Крім того, довготривала процедура абсолютно не гарантує відновлення платоспроможності підприємства. Через невизначеність максимальних строків для реалізації окремих прав та обов'язків учасників процесу коефіцієнт погашення вимог у процедурі банкрутства залишається занизьким. У цьому відношенні вже вжиті заходи для вирішення цього питання, а саме, у новій редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено стислі та чіткі строки процедур банкрутства.

Серед інших позитивних нововведень нової редакції Закону:

- зроблено наголос на пріоритетності застосування заходів запобігання банкрутству боржника та досудової санації боржника;

-удосконалено процедуру виявлення кредиторів -- інформація про порушення справи оприлюднюється судом негайно й автоматично в мережі Інтернет;

-забезпечено пріоритет продажу працюючого бізнесу боржника над продажем майна частинами;

-визначено, що всі майнові спори щодо боржника розглядаються судом у справі про банкрутство;

-скасовано мораторій на застосування процедур банкрутства стосовно боржників з державного сектору економіки;

-звужено коло суб'єктів, віднесених до державного сектору економіки, для яких передбачено певні особливості банкрутства (раніше це були суб'єкти, в яких доля власності держави становила понад 25%, а тепер лише ті, де доля держави становить понад 50%);

-врегульовано процедуру транскордонного банкрутства;

-запроваджено автоматизований розподіл справ між арбітражними керуючими;

-передбачено страхування їх професійної відповідальності.

Нарешті, не в останню чергу вдала реалізація в Україні правових та економічних механізмів відновлення платоспроможності підприємств-боржників залежить від компетентності, досвіду, знань, сумлінності арбітражних керуючих.

Для підвищення суспільної корисності від діяльності арбітражних керуючих треба встановити залежність між оплатою їх праці і кінцевими результатами провадження справ про банкрутство:

-якщо підприємство ліквідовано, то розмір оплати має становити мінімально передбачений рівень;

-якщо господарський суб'єкт вдало пройшов процедуру санацію і підвищив свою платоспроможність, то розмір оплати має становити максимально передбачений рівень;

-якщо на початку провадження справи про банкрутство було укладено мирову угоду між боржником і кредиторами, окрім виплати гонорару за максимальним рівнем слід передбачити преміювання керуючого.

Впровадження оплати праці за результатами дозволить суттєво збільшити кількість оздоровлених підприємств та зменшити кількість ліквідованих серед них, сприяти економічному зростанню та розвитку вітчизняної економіки.

Урахування викладених пропозицій щодо подальшого вдосконалення законодавства про банкрутство надасть можливість Україні стати рівноправним і передбачуваним учасником світового та європейського співтовариств.

ВИСНОВКИ

В період формування ринкових відносин в Україні, в умовах мінливості політичних, економічних та соціальних факторів система управління фінансовим станом підприємств потребує змін. Відсутність досвіду роботи у конкурентному середовищі призвела до поглиблення кризових явищ на вітчизняних підприємствах. У зв'язку з цим гостро постала проблема банкрутства суб'єктів господарювання, виникла необхідність його регулювання на державному рівні, потреба у розробленні системи діагностики і запобігання банкрутству, а також стратегій виходу з кризових ситуацій на самих підприємствах. Виконання зазначених завдань пов'язане передусім із розумінням сутності банкрутства як невід'ємного елемента ринкової економіки, який дозволяє перерозподіляти обмежені ресурси для ефективного їх використання, а також є засобом захисту майнових прав власників. При цьому запровадження заходів зі збереження життєздатних підприємств як одиниць економічного потенціалу країни повинно стати пріоритетним напрямом державної політики.

У даній магістерській роботі визначена сутність державного регулювання процедур банкрутства, проаналізований його історичний розвиток паралельно із розглядом змін у законодавстві з банкрутства, які мали місце. Розглянутий закордонний досвід державного регулювання банкрутства, насамперед, тих країн, які досягли успіху у регулюванні цій сфери.

Розглянуті основні положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який є основним нормативно-правовим актом, що висвітлює різні аспекти державного регулювання у сфері банкрутства, визначені ключові терміни у сфері банкрутства.

Здійснена систематизація низки нормативно-правових актів України різної юридичної сили, що в сукупності складають окремий інститут у системі господарського законодавства, який регулює відносини, пов'язані з банкрутством.

Викладений механізм організації державного регулювання процедур банкрутства суб'єктів господарювання, виділені стадії провадження у справі про банкрутство.

Особливу увагу приділено розгляду особливостей державного регулювання процедур банкрутства державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків. Визначені проблемні питання, які найчастіше постають під час проведення процедур банкрутства таких підприємств, зокрема, проаналізований вплив на реалізацію процедур банкрутства мораторію на примусову реалізацію майна підприємств державного сектору економіки.

Проаналізовані недоліки нормативно-правового і організаційного механізму державного регулювання процедур банкрутства, зазначені основні переваги щодо нормативного регулювання сфери банкрутства нової редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка набере чинності 19.01.2013. Визначені можливі заходи удосконалення регулювання процедур банкрутства.

Урахування викладених у даній роботі пропозицій щодо подальшого вдосконалення законодавства про банкрутство надасть можливість покращити статистику банкрутств в Україні, збільшити кількість випадків відновлення платоспроможності боржників, полегшить вирішення проблемних питань, які зазвичай постають під час провадження справ про банкрутство, сприятиме налагодженню бізнес-клімату в країні і сталому розвитку економіки держави взагалі, допоможе Україні стати рівноправним і передбачуваним учасником світового та європейського співтовариств.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Закон від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР. - [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

2. «Про банкрутство»: Закон України від 14.05.1992 р. № 2344-XII.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

3. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: Закон України від 30.06.1999 р. № 784- XIV.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

4. Кримінальний кодекс: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2341-III.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

5. «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»: Закон України від 29.11.2001 р. № 2864-III. -[Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

6. «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: Закон України від 07.03.2002 р. №3088-ІІІ.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

7. Цивільний кодекс: Закон України від 16 січня 2003 року № 435-ІV.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

8. Господарський кодекс: Закон України від 16 січня 2003 року № 436-IV.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

9. «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: Закон України від 22.12.2011 р. № 4212-VI.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

10. Про Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій : Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 990.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

11. Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств : Постанова Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000 року № 515.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

12. Про затвердження критеріїв оцінки ступеню ризику від провадження господарської діяльності арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) з визначенням періодичності здійснення
заходів державного нагляду (контролю): Постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 року № 747. - [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

13. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України: Указ Президента України від 6 квітня 2011 року № 395/2011. - [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

14. Наказ Міністерства юстиції України «Про деякі питання організації проведення експертизи фінансового стану та підготовки висновків про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства» від 14 вересня 2011 року № 3010/5.-[Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

15. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)» від 14 жовтня 2011 року №3176/5. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2011 р. за №1196/19934.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://search.ligazakon.ua

16. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)» від 14 жовтня 2011 року № 3177/5 / Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2011 р. за № 1197/19935.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

17. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку внесення господарському суду пропозицій щодо кандидатур арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів» від 5 березня 2012 року №368/5-а / Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 березня 2012 р. за № 368/20671.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

18. Роз'яснення Міністерства юстиції України «Розвиток нормативного регулювання відносин у сфері банкрутства в Україні» від 06.04.2012.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua

19. Андрущак Є.М. Регулювання процесів банкрутства підприємств у перехідній економіці України: дисертація канд. екон. наук/ Є. Андрущак.- Л.: Львівський національний ун- т ім. Івана Франка, 2003.- 56 с.

20. Антиарбитражник/Юридична газета. - № 21 (33). - 2004.- [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.skmu.org.ua

21. Бірюков О.М. Транскордонні банкрутства: теорія і практика: Монографія/ О. М. Бірюков.-К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. - 318 с.

22. Бурбело О. Деякі аспекти міжнародного доступу правового регулювання банкрутства підприємств / О. Бурбело.- Економіст. - №8.- 2007. - с. 85-87.

23. Василенко В. Правове регулювання санації боржника / В. Василенко.- Банкрутство. -№1.- 2005. - с. 45-51.

24. Витрянский В. Порядок удовлетворения требований кредиторов первой очереди при банкротстве должника /В. Витрянский.- Хозяйство и право. - № 1 -2007. - с.48-55.

25. Вудуд Г. Мирова угода у справах про банкрутство/Г. Вудуд. Банкрутство: практичні аспекти. - К.: Центр комерційного права, 2004. - с. 51-61.

26. Вудуд Г. Реєстр вимог кредиторів-скелет справи про банкрутство/Г. Вудуд.-Банкрутство: практичні аспекти. - К.: Центр комерційного права, 2004. - с. 27 -51.

27.Донков С. Методичні вказівки для кредиторів з проведення процедури банкрутства (до санації) в рамках Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»/С. Донков.-Банкрутство: практичні аспекти.-К.: Центр комерційного права, 2004.-с. 5-22.

28. Джунь В. В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні: Монографія/В. В. Джунь.- К.: Юридическая практика, 2006. - 384 с.

29. Егоров А. Некоторые текущие проблемы банкротства / А. Егоров. -Хозяйство и право. - № 12.- 2004. - с.85-94.

30. Жуков А. Представницькі органи кредиторів/А. Жуков.- Банкрутство: практичні аспекти.-К.: Центр комерційного права, 2004. - с. 23-27.

31. Іорданов В. Банкрутство. Ліквідація: правові наслідки визнання банкрутом В. Іорданов .- Все про бухгалтерський облік. - №60.- 2010. - с. 41-44.

32. Калинская И. Проблемные аспекты банкротства государственных предприятий в Украине /И. Калинская.-Ліга. Блоги. -2010. - [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://blog.liga.net

33. Коваленко В. Банкрутське двовладдя і законодавча невизначеність/ В. Коваленко.-Дзеркало тижня. - № 39.- 2006. - с. 8-9.

34. Коваль М.В. Реформування системи банкрутства в Україні: використання іноземного досвіду/М. В. Коваль, - К.: КНЕУ, 2008.- 316 с.

35. Козлов С. Мораторій на примусову реалізацію майна - не відмінити, так хоч змінити/ С. Козлов.- Юридична газета.-№ 21 (33).- 2004. -[Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com

36. Козлов С. Процедура банкрутства: про іноземний та український досвід/ С. Козлов. - Юридична газета.- № 14(50). -2005.- [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com

37. Левченко А. Порушення справи про банкрутство / А. Левченко.- Банкрутство. -№ 2. - 2005. - с. 10-13.

38. Мельник А. Вдосконалення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: окремі проблеми / А. Мельник.- Право України. - № 15.- 2005.-с. 9-13.

39. Мельник О. Несостоятельность предприятий в зарубежных странах/ О. Мельник.- Червоний Гірник. - №108.-2007. - с. 13-14.

40. Нескородєва І. І. Сучасні тенденції банкрутства підприємств в Україні та шляхи їх вирішення/І. І. Нескородєва.- Вісник економіки транспорту і промисловості. - № 36.- 2011. - с. 22-24.

41. Ніколаєв І. С. Захист прав кредиторів при банкрутстві: історія українських мораторіїв на примусове стягнення боргів/ І. С. Ніколаєв.- Підприємництво, господарство і право.-№3.-2012. - с. 53-56.

42. Ноур Т. Мирова угода у справі про банкрутство / Т. Ноур .- Банкрутство. -2005. - с. 61-65.

43. Пінк Ф. Ліцензування фахівців з питань банкрутства в Великобританії/ Ф. Пінк, -К.: КНЕУ, 2009.-246 с.

44.Пінк Ф. Реформування системи банкрутства в зарубіжних країнах/Ф. Пінк, К.:КНЕУ, 2009.-208 с.

45.Поляков Б.М. Удосконалення правового регулювання відносин неплатоспроможності (банкрутства) в Україні / Б. М. Поляков. - Право України. - № 10.- 2008. - с.24-27.

Размещено на Allbest.ru