Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Миколаївський інститут права національного університету

«Одеська юридична академія»

Курсова робота

на тему: «Конституційно-правовий принцип територіальної цілісності України»

з навчальної дисципліни «Конституційне право України»

Виконав студент

напряму підготовки «Правознавство»

2016

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Конституційні засади територіального устрою україни
• 1.1 Поняття та ознаки територіального устрою України
• 1.2 Конституційні засади і система територіального устрою України
• Розділ 2. Особливості єдності та цілісності державної території україни
• 2.1 Принцип унітарності України
• 2.2 Принцип єдності та цілісності державної території як гарантія унітарного характеру Української держави
• Розділ 3. Актуальні питання адміністративно-територіальної реформи
• Висновки
• Перелік використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Ефективність функціонування суспільства безпосередньо взаємозв'язана з питаннями територіального устрою як внутрішньої територіальної організації держави з поділом її на відповідні складові частини - адміністративно-територіальні одиниці. На даний час в Україні існує адміністративно-територіальний устрій, що склався ще за часів командно-адміністративної моделі управління, майже 70 років тому.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю забезпечення територіальної цілісності України на сучасному етапі її розвитку. Імператив збереження України як єдиної і неподільної держави, забезпечення мирного співіснування різних етносів на єдиній території, а також деякі невирішені суперечки з іноземними державами вимагають глибокого науково-дослідницького опрацювання проблеми. Важливість завдання полягає у комплексній науковій оцінці проблем у сфері територіального устрою, визначенні їх реального змісту і впливу на різноманітні процеси та розробленні шляхів удосконалення пов'язаних з цим правових механізмів. Удосконалення адміністративно-територіального устрою як складний і багатогранний процес потребує комплексного аналізу. Потреба у проведенні дослідження організаційно-правових аспектів принципу територіальної цілісності і зумовила вибір теми курсової роботи. Важливість поставленого в курсовій роботі наукового завдання обумовлюється здійсненням в Україні адміністративної реформи та стратегічним євроінтеграційним курсом держави.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються в умовах створення та функціонування територіальної цілісності України та її складових.

Предметом дослідження є принцип територіальної цілісності України.

Метою роботи є комплексний аналіз наукових положень щодо сутності й особливостей принципу територіальної цілісності України та надання теоретико-прикладних рекомендацій щодо удосконалення цього процесу виходячи з міжнародного досвіду і реформ, проголошених і здійснюваних в Україні.

Завдання роботи :

· здійснити аналіз поняття та ознак територіального устрою України;

· розкрити конституційні засади і систему територіального устрою України;

· проаналізувати принцип унітарності України;

· дослідити принцип єдності та цілісності державної території як гарантія унітарного характеру Української держави;

· з'ясувати актуальні питання адміністративно-територіальної реформи тощо.

Методологія роботи. У роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об'єктивної дійсності, що ґрунтуються на діалектичному підході до досліджуваного об'єкта, так і спеціальні методи наукового пізнання. З-поміж філософських методів дослідження застосовується діалектичний метод, принципи об'єктивності та історизму. Із загальнонаукових методів дослідження використовуються прийоми логічного методу (аналіз, синтез, індукція, дедукція), структурно-функціональний і системний методи. Зі спеціальних методів дослідження застосовуються наступні методи: порівняльно-правовий, структурно-функціональний, історико-правовий і формально-юридичний.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів та чотирьох підрозділів, висновків, переліку літературних джерел.

Розділ 1. Конституційні засади територіального устрою україни

1.1 Поняття та ознаки територіального устрою України

Кожна держава є передусім політико-територіальною організацією публічної влади, тому територія держави - невід'ємна ознака всякої державності і водночас просторова межа здійснення державної влади. Територія держави - це той простір, тобто суша (земна поверхня), води, надра, повітряний простір, на який розповсюджується державний суверенітет і територіальне верховенство країни.

Як передбачено у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року [2], Україна здійснює верховенство на всій своїй території, яка в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена і використана без її згоди (розділ V “Територіальне верховенство”).

Сучасні межі території України визначаються державним кордоном, який встановлюється у відповідності з Законом України “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р. [3]. Саме державні кордони відображають територіальну цілісність, політичну та економічну незалежність, суверенітет і єдність України. У той же час державний кордон визначає і просторові межі територій, на які поширюється державна влада.

Територія держави має відповідну адміністративну будову, тобто структуру, за характером якої всі держави поділяються на унітарні, федеративні чи конфедеративні.

Відповідно до статті 2 Конституції Україна є унітарною державою. Це означає, що територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканною, що складові частини цієї території перебувають в нерозривному взаємному зв'язку, відзначаються внутрішньою єдністю і не мають ознак державності, як це властиво складовим частинам, скажімо, федеративної держави.

В Конституції України вживаються два терміни - територіальний устрій (так само називається відповідний (ІХ) розділ Основного Закону) та адміністративно-територіальний устрій. Однак Конституція не дає визначення понять ні територіального устрою, ні адміністративно-територіального устрою.

Водночас, територіальний устрій України, відповідно до статті 132 Конституції, ґрунтується на засадах цілісності та єдності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, із врахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій [12, с. 9].

Можна констатувати, що у Конституції України існує певна невідповідність між назвою розділу ІХ „Територіальний устрій України” і статтею 133 цього розділу, яка вказує не на систему територіального устрою, а на систему адміністративно-територіального устрою. Очевидно, що поняття „територіальний устрій” як система всіх територіальних утворень (в тому числі й поселень, поселенських утворень, таких як хутір, слобода тощо) значно ширше від поняття „адміністративно-територіальний устрій”, що визначає тільки систему адміністративно-територіальних одиниць.

Територіальний устрій держави визначається його історичною та культурною еволюцією, становленням і розвитком економічної системи, політичних і правових інститутів. Він виступає в соціально-економічному розвитку суспільства водночас як фактор розвитку, а також як результат самого розвитку.

Професор О. Ф. Фрицький розглядає територіальний устрій у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні - як форму державного устрою, яка охоплює коло питань щодо устрою конкретної держави (державний, економічний, суспільний устрій держави, основи правового статусу людини і громадянина, система органів держави). У вузькому розумінні - як територіальну (або національно-територіальну) організацію державної влади, яка включає питання внутрішнього поділу території держави на складові частини, правове становище цих частин, взаємовідносини між державою та її складовими [28, с. 112].

Водночас Ю. М. Тодика, В. О. Прилуцький та О. Г. Кушніренко вказують, що територіальний устрій України - це внутрішній її поділ на певні територіальні частини, співвідношення держави в цілому з її складовими частинами [14, с. 420].

Подібну точку зору висловлює й професор В. О. Серьогін, зауважуючи, що територіальний устрій - це внутрішній поділ території держави на окремі територіальні одиниці, статус цих одиниць і форма їхніх правових відносин між собою та з державою в цілому [24, с. 110].

В. Ф. Погорілко територіальний устрій визначає як передбачену законами територіальну організацію держави з метою забезпечення найоптимальнішого вирішення завдань і здійснення функцій суспільства та держави [15, с. 485].

Отже, територіальний устрій держави - це обумовлена історичними, економічними, соціальними та іншими чинниками територіальна організація держави, яка визначається правовим статусом територіальних одиниць та принципами територіальної організації держави, відповідно до яких будується система державних органів влади, органів місцевого самоврядування та їх взаємовідносини [10, с. 22].

В свою чергу, адміністративно-територіальний устрій може бути визначено як поділ держави на просторову систему адміністративних одиниць. Він є однією з форм, очевидно найважливішою, територіального устрою держави. Адже саме у відповідності з ним утворюються органи державної влади та органи місцевого самоврядування, вирішуються численні управлінські та інші питання [27, с. 70].

Однак слід завжди враховувати, що повністю це поняття не охоплює зміст територіального устрою. Поняття «територіальний устрій» є значно ширшим від поняття «адміністративно-територіальний устрій» і тому немає підстав усі питання територіального устрою зводити, як це часто буває, лише до адміністративно-територіального устрою, не виокремлюючи при цьому питання організації місцевого самоврядування, реалізації прав власності, виконання вимог земельного законодавства та деякі інші питання, які хоча і пов'язані з адміністративно-територіальним устроєм, однак мають цілком самостійну і досить довершену сферу та засоби регулювання [17, с. 64].

До форм територіального устрою можна віднести, зокрема, адміністративно-територіальний устрій, виділення спеціальних та вільних економічних зон, територій пріоритетного розвитку, зон надзвичайних екологічних ситуацій, поділ земель на категорії з чітким визначенням правового режиму кожної з таких категорій, економічне та інші види районування та планування території держави [21, с. 301].

Отже, «територіальний устрій України» -- категорія більш широка, а «адміністративно-територіальний устрій» -- його невід'ємна складова частина [23, с. 32].

Для змістовного з'ясування сутності принципу територіальної цілісності України доцільним є висвітлення ознак, які дозволять розкрити внутрішню побудову територіального устрою, з'ясувати його соціальне призначення. Тому існує потреба в розгляді ознак територіального устрою України.

Синтезуючи результати наукових праць та власних висновків щодо теорії територіального устрою, можна виділити наступні ознаки територіального устрою України.

Так, ознаками територіального устрою України є:

- передбачений і гарантований нормативно-правовими актами, тобто регулюється і охороняється ними (наприклад, розділ XI "Територіальний устрій України", розділ X "Автономна Республіка Крим" Конституції України"). Проте сьогодні немає закону України про Севастополь, прийняття якого передбачено ч. З ст. 133 Конституції України: "Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України";

- об'єктивний, оскільки територіальний устрій формується історично і не залежить від свідомості та волі людей;

- внутрішньо-єдиний - історичний аспект територіального устрою зумовлює виокремлення територіальних одиниць. Єдність територіального устрою - важлива гарантія єдності держави.

Зовнішня ознака єдності опосередковує утворення держави, тобто її виокремлення або згуртування навколо відповідних центрів. Внутрішня ознака єдності вказує на неможливість довільної зміни територіального поділу держави;

- встановлює співвідношення держави в цілому з її частинами, тобто визначає права та обов'язки держави і територіальних одиниць. Співвідношення у цьому випадку слід розуміти як визначення правового статусу держави та її територіальних одиниць. Правовий статус - це місце і роль самої держави та її територіальних одиниць у процесі здійснення публічного управління, визначені через їхні повноваження, тобто нормативно закріплені права і обов'язки.

Таким чином, під територіальним устроєм держави слід розуміти її територіальну організацію, а саме систему взаємовідносин між державою в цілому (її центральною владою) і територіальними складовими (населенням і чинними органами публічної влади).

1.2 Конституційні засади і система територіального устрою України

Для змістовного з'ясування сутності принципу територіальної цілісності України доцільним є висвітлення конституційних засад і системи територіального устрою України. Основні конституційні принципи територіального устрою України закріплені у ст. 132 Конституції України, у якій зазначено: «Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій». Стаття 133 Конституції України визначає систему адміністративно-територіального устрою і є, зокрема, втіленням загального принципу системності.

Зміст конституційних засад територіального устрою України виявляється в наступних принципах:

- принцип єдності та цілісності, відповідно до якого вся система територіального устрою держави пов'язана єдиною системою законодавчих, виконавчих, судових та контрольно-наглядових органів і утворює цілісну державну єдність. Унітаризм України підтверджений Конституцією України (ст. 2);

- принцип централізації та децентралізації, за яким окремі територіальні одиниці перебувають у підпорядкуванні держави, а нижчий рівень системи є територіальною основою місцевого самоврядування (село, селище, райони в містах);

- принцип збалансованого розвитку регіонів, згідно з яким суспільство та держава забезпечують максимально рівні умови для розвитку всіх територіальних одиниць;

- принцип урахування історичних, економічних, екологічних, географічних та інших особливостей означає, що держава сприяє самобутності територіальних одиниць.

Крім закріплених у ст. 132 Конституції України конституційними принципами територіального устрою України слід вважати: принцип унітаризму, принцип недоторканності території України, принцип гарантованості територіальної цілісності та державного суверенітету України, принцип зміни території України всеукраїнським референдумом, принцип законодавчого визначення територіального устрою України, принцип гарантування місцевого самоврядування в Україні.

Основоположні принципи територіального устрою визначає ст. 2 Конституції України: принцип унітаризму (Україна є унітарною державою) та принцип недоторканності території України. Під унітаризмом слід розуміти принцип державного устрою, сутністю якого є політична єдність, єдина система органів державної влади на всій її території, відсутність політичної самостійності у територіальних одиниць та єдність інших політичних, економічних і культурних інститутів держави. Унітарна держава виникає і розвивається на основі принципу унітаризму. Основою територіального устрою України як унітарної держави є адміністративно-територіальний устрій держави.

Адміністративно-територіальний устрій України - це зумовлена історичними, географічними, економічними, демографічними, соціальними, етнічними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на окремі частини г-адміністративно-територіальні одиниці, які у своїй єдності становлять територію України. Адміністративно-територіальний устрій України визначається Конституцією України.

Систему адміністративно-територіального устрою України утворюють такі адміністративно-територіальні одиниці (ч. 1 ст. 133 Конституції України): АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять АРК та 24 області, а також міста Київ та Севастополь, які мають спеціальний статус.

Адміністративно-територіальна одиниця - це частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації і діяльності місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Адміністративно-територіальні одиниці незалежної України за соціально-територіальними ознаками поділяються на: населені пункти (міста, села, селища); регіони (райони, області). Отже, сьогодні в Україні існує триступенева система адміністративно-територіального устрою, яка потребує свого вдосконалення, проте і дотепер не виконане положення п. 13 ч. 1 ст. 92 Конституції України, що передбачає прийняття Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій України» [11, с. 210].

Сьогодні проблема законодавчого визначення територіального устрою України є актуальною, а відповідно і нормування принципів територіального устрою перебуває на стадії розробки та становлення. Запропонована нами класифікація принципів територіальної організації держави є спробою виокремити з широкого їх переліку, наявного в наукових та законодавчих джерелах, найбільш актуальні та значущі, які відповідають реаліям сьогодення. Чітке визначення цих принципів у Законі України «Про територіальний устрій України» та їх комплексне застосування забезпечило б сталий розвиток України як суверенної, демократичної, соціальної та правової держави.

Розділ 2. Особливості єдності та цілісності державної території України

2.1 Принцип унітарності України

В межах нашого дослідження актуальним є розгляд принципу унітарності України, що означає її єдність, соборність з політичного, економічного, соціального, культурного (духовного) та інших поглядів. Принцип унітарності держави означає її єдність, соборність у політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших аспектах. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. Перед кожною державою на початку її становлення або на історичних зламах постає проблема вибору форми держави.

У теорії конституційного права форма держави -- це спосіб організації вищих органів держави, територіальний устрій державної влади і методи її здійснення [26, с. 284]. Форма держави складається з трьох елементів: форми державного устрою, форми правління і політичного режиму.

Форма державного устрою в конституційному праві -- це спосіб територіальної організації держави чи держав, які утворюють союз [5, с. 450.]. Розрізняють дві форми державного устрою: федерацію і унітарну державу. Стосовно країн з багатонаціональним складом населення іноді використовують термін «форма національно-державного устрою».

Під формою правління розуміють організацію верховної державної влади, особливо її вищих і центральних органів, структуру, компетенцію, порядок утворення цих органів, тривалість їх повноважень, відносини з населенням, сутність участі останнього у формуванні цих відносин.

Форма правління є визначальним елементом у формі держави. Форми правління розрізняють залежно від того, хто здійснює верховну владу: одна особа за спадковістю чи виборний орган. У цьому зв'язку розрізняють монархічну і республіканську форми правління. Політичний режим у конституційному праві -- це система прийомів, методів, форм і способів здійснення політичної (включаючи державну) влади в суспільстві [7, с. 201]. Це функціональна характеристика влади. Не існує єдиної типології політичних режимів. Найчастіше конституційне право як наука розрізняє демократичний, авторитарний і тоталітарний політичні режими. Характер політичного режиму прямо не зазначається в жодній конституції (за винятком доволі поширених вказівок на демократичний характер держави), але майже завжди безпосередньо відображається в її змісті.

Вихідним в єдності держави є територіальна цілісність. Відповідно, у Конституції зазначається, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2) [1].

Принцип єдності та цілісності державної території закріплено в Конституції, Декларації про державний суверенітет, Акті проголошення незалежності України, які передбачають здійснення Україною верховенства на всій своїй території.

Державний устрій України визначений на конституційному рівні. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою. Така характеристика підтверджується іншими нормами Основного Закону, всією правовою системою та державним механізмом України.

Унітарна держава -- це форма державного, а подекуди й національно-державного устрою, яка базується на верховенстві влади єдиної держави над адміністративно-територіальними одиницями, на які вона поділена. Іншими словами, унітарною вважається держава, жодна з частин якої не має статусу державного утворення.

Аналіз положень Конституції дозволяє характеризувати Україну як відносно централізовану складну унітарну державу. Це пояснюється тим, що: по-перше, до складу України входить автономне територіальне утворення; по-друге, децентралізацію управління в Україні здійснено лише на низовому територіальному рівні - село, селище, місто, а на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях збережено централізоване державне управління.

Принцип унітаризму Української держави проявляється в наступному:

1) територіальна цілісність і недоторканність у межах кордону;

2) існуючий поділ в Україні є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру (адміністративно-територіальної одиниці не мають основних ознак державності, у тому числі політичної самостійності);

3) єдина конституція і єдина система законодавства на всій території України;

4) єдине громадянство, єдина державна символіка, державна мова;

5) функціонує єдина система органів державної влади, її юрисдикція поширюється на всю територію країни;

6) правосуддя здійснюється в межах централізованої системи на підставі єдиних норм матеріального і процесуального права;

7) конституційне правосуддя здійснюється єдиним органом конституційної юрисдикції - Конституційним Судом України;

8) Українська держава виступає єдиним цілим у міжнародних зносинах [20, с. 169].

Таким чином, принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність з політичного, економічного, соціального, культурного (духовного) та інших поглядів. Вихідним у єдності держави є територіальна цілісність. У Конституції України щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру.

2.2 Принцип єдності та цілісності державної території як гарантія унітарного характеру Української держави

В межах нашого дослідження актуальним видається розкриття принципу єдності та цілісності державної території як гарантія унітарного характеру Української держави. Принцип єдності та цілісності території є однією з ключових засад будь-якої унітарної держави. Зазвичай, він закріплюється у конституції держави. Так, ст. 132 Конституції України проголошує, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. Єдність і цілісність державної території означає, що складові частини держави перебувають в нерозривному взаємному зв'язку, визначаються внутрішньою єдністю.

Поряд з вищезазначеним положенням Конституції України також ч. 3 ст. 2 Конституції визначає, що територія України в межах існуючих кордонів є цілісною й недоторканною. Слід звернути увагу на те, що у ст. 2 Конституції України окрім вищезазначених принципів єдності та цілісності державної території закріплюється також і принцип недоторканності території, тому цілком логічно віднести його до конституційних принципів територіального устрою України.

На думку ряду авторів, цілісність і недоторканність державної території - це дві складові, які хоча й взаємопов'язані між собою, проте не тотожні елементи одного принципу. Перший з них включає зобов'язання не допускати найбільш грубих порушень: анексії, окупації, розчленування території держави чи народу, другий - зобов'язує державу утримуватися від будь-яких дій, у тому числі й непрямих посягань на територію і кордони інших держав [29, с. 31].

Проте, іншу думку з цього приводу висловлює М. О. Баймуратов, який говорить, що сама назва цього принципу остаточно не встановлена: можна зустріти згадування як територіальної цілісності, так і територіальної недоторканності [6, с. 50]. Із цим важко погодитися, оскільки цілісність і недоторканність не є синонімами: цілісність позначає внутрішню єдність, а недоторканність передбачає гарантованість від зовнішніх зазіхань. Юридичний зміст принципів цілісності й недоторканності державної території розкривається у науковій літературі через систему зобов'язань і заборон.

Серед зобов'язань виділяють: обов'язок не здійснювати нападу, вторгнення у межі території інших країн, окупації чужих територій; утримуватися від насильницького захоплення всієї чи частини території іноземної держави (анексії)? не здійснювати насильницького роз членування будь-якої держави не визнавати територіальних змін, що стали результатом застосування сили і погрози нею, направлених на порушення Статуту ООН? не допускати порушення ззовні національної єдності країни; не інспірувати і не заохочувати сепаратистських рухів з метою штучного поділу території всупереч державним і національним інтересам; не використовувати свою територію таким чином, щоб цим завдавалася шкода території інших держав.

До заборон відносять: розміщення і перебування збройних сил однієї держави на території іншої всупереч вимозі уряду і народу країни вивести війська; створення військових баз на чужих територіях; насильницькі посягання на природні ресурси інших країн; надання своєї території іншій державі з метою її використання для порушення територіальної недоторканності третьої держави; будь-які, навіть непрямі, порушення державних кордонів; застосування сили чи погрози силою з метою примушення держави до відмови від частини своєї території тощо.

Конституційна сутність єдності та цілісності території полягає у тому, що територія належить українському народові і не може передаватися іншим державам. Принцип єдності та цілісності державної території забезпечують непорушність і стабільність права власності українського народу на землю, її надра та природні ресурси в межах існуючих кордонів і не дозволяють будь-яких посягань на землю (територію) з боку будь яких інших суб'єктів міжнародного права, а також забороняють сепаратистські дії, спрямовані на внутрішній поділ території держави чи відокремлення частини території або її адміністративно-територіальних одиниць всупереч національним інтересам українського народу як власника території. Слід зазначити, що виходячи з положень Конституції України, суверенітет народу превалює над суверенітетом держави.

Територіальна єдність і цілісність повинна забезпечуватись системою внутрішнього права і такими способами реалізації і засобами захисту права народу на самовизначення, які є притаманними для реалізації принципу поваги державного суверенітету у міждержавних відносинах і передбачають додержання територіального верховенства.

Конституція України закріплює основні принципи територіального верховенства, які водночас необхідно розглядати і як конституційні імперативи щодо особливої охорони (гарантування) унітарного характеру української держави [16, с. 560].

Підтвердженням цього можна вважати ст. 5 Конституції України, яка встановлює, що «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно на родові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». І хоча існування та розвиток унітарної держави тісно пов'язані з функціонуванням центральних і місцевих органів влади, а функціональна діяльність цих органів безпосередньо стосується життя суспільства й держави, Конституція України забороняє органам публічної влади самостійно розпоряджатись державною територією та передавати землю (територію), як об'єкт права власності українського народу, іншим суб'єктам міжнародного права [8, с. 260].

Більше того, територіальна цілісність держави як конституційна гарантія здійснення українським народом чи від його імені органа ми державної влади та місцевого самоврядування права власності на землю, означає також неподільність землі як державної території якимись іншими суверенами, а також є основою для закріплення у Конституції України територіального устрою держави та розподілу повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи й сферу відносин з приводу території [9, с. 14-15].

Таким чином, єдність та цілісність території України означає такий стан території, визначеної державним кордоном України, при якому складові частини держави перебувають у нерозривному взаємозв'язку та характеризуються внутрішньою єдністю, що проявляється у територіальному верховенстві українського народу над приналежною територією, яке юридично закріплене на рівні національного та міжнародного права.

Розділ 3. Актуальні питання адміністративно-територіальної реформи

Серед задекларованих владою реформ однією з найбільш важливих та актуальних є адміністративно-територіальна реформа. Проводити її необхідно, спираючись на закріплену в ч. 2 ст. 2 Конституції України імперативну норму про унітарний характер державного устрою України.

Актуальність реформування територіальної організації влади назріла давно, адже чинний територіальний устрій України сформувався за відсутності самостійної методології й був адаптований до радянської командно-адміністративної системи управління.

На законодавчому і практичному рівнях система управління побудована згори до низу на засадах домінування центральної влади над місцевими громадами.

Відтак існуючий адміністративно-територіальний устрій стає на заваді демократичним перетворенням у державі, здійсненню ефективної регіональної політики, стримує розвиток місцевої ініціативи та становлення базового інституту демократії ? місцевого самоврядування. Водночас в українській політико-правовій думці переважає інше бачення територіальної організації влади, де місцева самоврядна громада виступає висхідним пунктом організації системи управління суспільним розвитком [25, с. 140].

Реформування адміністративно-територіального устрою України є невід'ємною складовою адміністративно-територіальної реформи, що покликана оптимізувати систему управління територіями, упорядкувати взаємовідносини органів влади різних ієрархічних рівнів, а в кінцевому підсумку - сприяти підвищенню рівня життя пересічного громадянина в кожному міському чи сільському населеному пункті [19, с. 65-66]. Нинішній етап державного будівництва в Україні потребує створення системи державного управління, яка могла б найефективніше реалізувати наявний в країні економічний потенціал, забезпечити динамічний розвиток як країни загалом, так і кожної території зокрема. Реформування адміністративно-територіального устрою держави має встановити чітку вертикаль виконавчої влади, дієве розмежування функцій центральної та регіональної державної влади, автономізацію місцевого самоврядування, економію бюджетних коштів та попередження бюрократичних інформаційних потоків, розширення власних можливостей регіонів щодо самофінансування регіонального розвитку [13, с. 482].

До проблемних питань адміністративно-територіального устрою можна віднести: законодавчу неврегульованість правового статусу адміністративно-територіальних одиниць; розташування на території міст інших міст, а також сіл, селищ як окремих адміністративно-територіальних одиниць; існування серед категорій адміністративно-територіальних одиниць таких категорій, як селище міського типу, сільрада, а також селищна та міська рада; відсутність чітких критеріїв для утворення районів, районів у міста, приналежність населених пунктів до категорій сіл, селищ, міст; відсутність відповідних картографічних матеріалів та невинесення їх у натуру тощо [4, с. 56-58].

Сучасна система адміністративно-територіального устрою в Україні повинна виходити насамперед з особливостей сформованої та перспективної системи розселення населення; мережі населених пунктів, спроможних бути центрами адміністративно-територіальних утворень і надавати відповідний обсяг послуг.

У сфері дослідження системи розселення України існує вагомий науковий доробок. Щодо кількісних критеріїв, то вони мають диференціюватися залежно від щільності населення та особливостей урбанізації території.

В організаційному плані реформу слід розпочинати лише тоді, коли буде створено її достатнє нормативно-правове, кадрове та фінансове забезпечення. Реформу потрібно проводити поетапно, проте в доволі стислий проміжок часу. Не викликає заперечень той факт, що Україна потребує зміни адміністративно-територіального устрою. Цей процес зумовлено інтеграційними зусиллями держави з наближенням до європейських стандартів, прагненням удосконалити систему державного управління, підвищити ефективність регіональної політики тощо. Необхідність реформування адміністративно-територіального устрою задекларовано найвищими владними інституціями в державі та зазначено у низці важливих документів. Сьогодні існують напрацювання щодо концептуальних засад та досить обґрунтовані орієнтири відносно можливої конфігурації системи адміністративно-територіального поділу держави [18, с. 169]. Проведення такої масштабної, резонансної й суспільно важливої реформи, як реформа адміністративно-територіального устрою, потребує належного інституційного забезпечення.

Насамперед має бути визначений або створений на центральному рівні інституційний орган із необхідним ресурсним та кадровим забезпеченням і достатніми повноваженнями для:

1) координації всіх робіт - від розроблення проекту реформи до його запровадження;

2) взаємодії з центральними і місцевими органами виконавчої та представницької влади;

3) взаємодії з науковими установами, громадськими організаціями, ЗМІ.

Очолювати таку інституцію має авторитетна і відома широкому загалу особа, спроможна взяти на себе персональну відповідальність за успішність реформи. Здійснення адміністративно-територіальної реформи з урахуванням зазначених засад дозволить підвищити ефективність єдиної державної політики на всіх територіальних рівнях, досягти гармонійного поєднання загальнодержавних та місцевих інтересів, сприяння становленню та розвитку місцевого самоврядування. цілісність територія україна унітарний

Висновки

Отже, після розгляду цієї теми, можемо сформулювати наступні висновки.

Аналіз сутності принципу територіальної цілісності України, дозволив дати наступне визначення територіального устрою. Отже, під територіальним устроєм держави слід розуміти її територіальну організацію, а саме систему взаємовідносин між державою в цілому (її центральною владою) і територіальними складовими (населенням і чинними органами публічної влади).

До ознак територіального устрою України належать: - передбачений і гарантований нормативно-правовими актами, тобто регулюється і охороняється ними (наприклад, розділ XI "Територіальний устрій України", розділ X "Автономна Республіка Крим" Конституції України").

Проте сьогодні немає закону України про Севастополь, прийняття якого передбачено ч. 3 ст. 133 Конституції України: "Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України"; - об'єктивний, оскільки територіальний устрій формується історично і не залежить від свідомості та волі людей; - внутрішньо-єдиний - історичний аспект територіального устрою зумовлює виокремлення територіальних одиниць.

Єдність територіального устрою - важлива гарантія єдності держави; - встановлює співвідношення держави в цілому з її частинами, тобто визначає права та обов'язки держави і територіальних одиниць. Співвідношення у цьому випадку слід розуміти як визначення правового статусу держави та її територіальних одиниць. Правовий статус - це місце і роль самої держави та її територіальних одиниць у процесі здійснення публічного управління, визначені через їхні повноваження, тобто нормативно закріплені права і обов'язки.

Основні конституційні принципи територіального устрою України закріплені у ст. 132 Конституції України, у якій зазначено: «Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій». Стаття 133 Конституції України визначає систему адміністративно-територіального устрою і є, зокрема, втіленням загального принципу системності.

Систему адміністративно-територіального устрою України утворюють такі адміністративно-територіальні одиниці (ч. 1 ст. 133 Конституції України): АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять АРК та 24 області, а також міста Київ та Севастополь, які мають спеціальний статус.

Адміністративно-територіальна одиниця - це частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації і діяльності місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Адміністративно-територіальні одиниці незалежної України за соціально-територіальними ознаками поділяються на: населені пункти (міста, села, селища); регіони (райони, області). Отже, сьогодні в Україні існує триступенева система адміністративно-територіального устрою.

Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність з політичного, економічного, соціального, культурного (духовного) та інших поглядів. Вихідним у єдності держави є територіальна цілісність. У Конституції України щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру.

Принцип єдності та цілісності території є однією з ключових засад будь-якої унітарної держави. Зазвичай, він закріплюється у конституції держави. Так, ст. 132 Конституції України проголошує, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.

Єдність і цілісність державної території означає, що складові частини держави перебувають в нерозривному взаємному зв'язку, визначаються внутрішньою єдністю.

Поряд з вищезазначеним положенням Конституції України також ч. 3 ст. 2 Конституції визначає, що територія України в межах існуючих кордонів є цілісною й недоторканною. Слід звернути увагу на те, що у ст. 2 Конституції України окрім вищезазначених принципів єдності та цілісності державної території закріплюється також і принцип недоторканності території, тому цілком логічно віднести його до конституційних принципів територіального устрою України.

Актуальність реформування територіальної організації влади назріла давно, адже чинний територіальний устрій України сформувався за відсутності самостійної методології й був адаптований до радянської командно-адміністративної системи управління.

На законодавчому і практичному рівнях система управління побудована згори до низу на засадах домінування центральної влади над місцевими громадами.

Відтак існуючий адміністративно-територіальний устрій стає на заваді демократичним перетворенням у державі, здійсненню ефективної регіональної політики, стримує розвиток місцевої ініціативи та становлення базового інституту демократії ? місцевого самоврядування. Водночас в українській політико-правовій думці переважає інше бачення територіальної організації влади, де місцева самоврядна громада виступає висхідним пунктом організації системи управління суспільним розвитком.

Реформування адміністративно-територіального устрою України є невід'ємною складовою адміністративно-територіальної реформи, що покликана оптимізувати систему управління територіями, упорядкувати взаємовідносини органів влади різних ієрархічних рівнів, а в кінцевому підсумку - сприяти підвищенню рівня життя пересічного громадянина в кожному міському чи сільському населеному пункті.

Нинішній етап державного будівництва в Україні потребує створення системи державного управління, яка могла б найефективніше реалізувати наявний в країні економічний потенціал, забезпечити динамічний розвиток як країни загалом, так і кожної території зокрема.

Реформування адміністративно-територіального устрою держави має встановити чітку вертикаль виконавчої влади, дієве розмежування функцій центральної та регіональної державної влади, автономізацію місцевого самоврядування, економію бюджетних коштів та попередження бюрократичних інформаційних потоків, розширення власних можливостей регіонів щодо самофінансування регіонального розвитку.

Перелік використаної літератури

Нормативні акти:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.

2. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. -- 1990. -- № 31. -- Ст. 429.

3. Про державний кордон України : Закон України від 4 листопада 1991 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 2. -- Ст. 5.

Спеціалізована література:

4. Адміністративно-територіальний устрій України: Проблемні питання та можливі шляхи їх вирішення / За загальною ред. В. Г. Яцуби. - К., 2003. - 322 с.

5. Антонов В. О. Конституційне право України. Академічний курс : підручник: у 2 т. / В. О. Антонов, О. В. Батанов, Н. В. Воротіна, Н. П. Гаєва, Н. К. Ісаєва. -- К. : Юрид. думка, 2008. -- Т. 2. -- 800 с.

6. Баймуратов М. А. Международное публичное право : учебник / М. А. Баймуратов ? Одес. нац. юрид. акад. - Киев : Истина, 2004. - 552 c.

7. Байрачна Л. К. Конституційне право України : підручник / Л. К. Байрачна, Ю. Г. Барабаш, Ф. В. Веніславський, В. І. Кичун, В. П. Колісник. -- Х. : Право, 2008. -- 416 с.

8. Годованець В. Ф. Конституційне право України : навч. посіб. / В. Ф. Годованець. -- К. : МАУП, 2005. -- 360 с.

9. Гречко О. О. Принцип єдності та цілісності державної території як гарантія унітарного характеру Української держави / О. О. Гречко // Право і Безпека. - 2014. - № 4. - С. 12-16.

10. Гречко О. Територіальний устрій України як конституційно-правовий інститут: сутність, структура і зміст / О. Гречко // Юридична Україна. - 2015. - № 6. - С. 17-23.

11. Гречко О.О. Система принципів територіального устрою України: проблеми теорії та законодавчого закріплення / О.О. Гречко // Державне будівництво та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. / Нац. акад. прав. наук України, НДІ держ. буд. та місц. самоврядування. - Х. : Право, 2012. - Вип. 24. - С. 208-219.

12. Грицак В. Конституційно-правові поняття "державний устрій" та "територіальний устрій" і застосування їх у юридичній науці / В. Грицак // Віче. - 2010. - № 7. - С. 8-10.

13. Долішній М. І. Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть: нові пріоритети. - К.: Наукова думка, 2006. - 510 с.

14. Конституційне право України : підручник / за ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. -- К. : Ін Юре, 2002. -- 544 с.

15. Конституційне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко ; за ред. В. Ф. Погорілка. -- К. : Юридична думка, 2006. -- Т. 1. -- 544 с.

16. Конституція України. Науково-практичний коментар / [редкол.: В.Я. Тацій (голова редкол.), О.В. Петришин (відп. секретар), Ю.Г. Барабаш та ін.] ; Нац. акад. прав. наук України. - 2-ге вид., переробл. і допов. - Х. : Право, 2011. - 1128 с.

17. Крусян A. Р. Адміністративно-територіальний устрій України як основа системи органів публічної влади / A. Р. Крусян // Актуальні проблеми держави і права. - 2005. - Вип. 26. - С. 64-69.

18. Кучабський О. Адміністративно-територіальна реформа в системі суспільних реформ України / О. Кучабський // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2009. - Вип. 1. - С. 168-175.

19. Литвин В. М. Адміністративно-територіальний устрій України: ретроспективне бачення і перспективи реформування / В. М. Литвин // Вісник Національної академії наук України. - 2015. - № 8. - С. 58-70.

20. Наливайко Л. Р. Державний лад України: теоретико-правова модель : монографія / Л. Р. Наливайко. -- Х. : Право, 2009. -- 600 с.

21. Новик В. П. Поняття адміністративно-територіального устрою в Україні // Держава і право: Зб. наук. пр. - Вип. 38. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - С. 301 - 308.

22. Павлюк А. П. Реформування адміністративно-територіального устрою України: проблеми та перспективи реалізації / А. П. Павлюк // Стратегічні пріоритети. - 2007. - № 1 (2). - С. 159-164.

23. Пушкіна О.Приоритетні проблеми конституційно-правового регулювання основ конституційного ладу і форм територіального устрою України / О. Пушкіна // Юридична Україна. -- 2012. -- №3(111) -- С. 31-36.

24. Серьогін В. О. Конституційне право України : навч. посіб. / В. О. Серьогін. -- Х. : Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2010. -- 368 с.

25. Скрипнюк О. Адміністративно-територіальна реформа та проблеми вдосконалення державного управління в Україні / О. Скрипнюк / // Юридична Україна. -- 2009. -- № 11-12. -- С. 136-141.

26. Толстенко В. Форма держави в системі основ конституційного ладу: проблеми теорії і практики / В. Толстенко // Право України. -- 2014. -- № 2. -- С. 283-290.

27. Удовиченко В. П. Адміністративно-територіальний устрій: порядок денний / В. П. Удовиченко // Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія : Управління. - 2014. - Вип. 1. - С. 63-68.

28. Фрицький О. Ф. Конституційне право України : підручник / О. Ф. Фрицький. -- 3-е вид., переробл. і допов. -- К. : Юрінком Інтер, 2006. -- 512 с.

29. Цимбалістий Т. О. Державний кордон України: конституційноправовий статус : навч. посіб. / Т. О. Цимбалістий. - Хмельницький : Видво НАПВУ, 2000. - 204 с.

Размещено на Allbest.ru