Главная
База знаний "Allbest"
Государство и право
Фiзичнi oсoби як суб'єкти aдмiнiстрaтивнoгo прoцесу
Фiзичнi oсoби як суб'єкти aдмiнiстрaтивнoгo прoцесу
Характеристика суб'єктів адміністративного процесу та їх класифікація. Особливості адміністративної процесуальної правоздатності та дієздатності фізичної особи в адміністративному процесі. Особливості адміністративно-процесуального статусу фізичних осіб.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.11.2014 |
| Размер файла | 87,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Характеристика суб'єктів адміністративного процесу та їх класифікація
- 1.1 Поняття суб'єкта адміністративного процесу
- 1.2 Загальна характеристика та класифікація суб'єктів адміністративного процесу
- Розділ 2. Особливості адміністративної процесуальної правоздатності та дієздатності фізичної особи в адміністративному процесі
- 2.1 Фізична особа як суб'єкт адміністративного процесу, права та обов'язки
- 2.2 Особливості адміністративно-процесуального статусу фізичних осіб
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку української держави, коли все більшого значення набуває пріоритет прав і свобод людини і громадянина. Удосконалення правового статусу фізичних осіб у системі правовідносин з органами публічної адміністрації стає все більш актуальним. Порушення норм матеріального і процесуального права в процесі залучення громадян до адміністративної відповідальності є замахом на конституційні права і свободи людини і громадянина, дотримання яких є за чинною Конституцією України вищою цінністю правової держави.
Оскільки кількість залучуваних до адміністративної відповідальності суб'єктів щороку зростає, можна стверджувати, що зазначена проблема зачіпає права та законні інтереси широких верств населення. Події, що сталися за останні роки зміни в різних сферах життя суспільства і держави вимагають реформування і адміністративного законодавства, його поступової переорієнтації на забезпечення і захист прав суб'єктів, залучених до сфери адміністративних правовідносин.
Оновлене адміністративне законодавство України зробило великий крок вперед в регулюванні адміністративних правовідносин. Однак, не ліквідувало існуючі прогалини в системі нормативного регулювання правового становища учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення. Залишилися невирішеними проблеми правових гарантій особистості в адміністративному провадженні, окремі аспекти реалізації процесуальних прав і обов'язків його учасників, питання відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.
Виникнення на практиці подібних ситуацій, відсутність відповідних норм у законодавстві, неминуче звужує можливості фізичних та юридичних осіб щодо захисту своїх прав та інтересів, знижуючи ефективність існуючого механізму захисту прав.
Таким чином, проблема адміністративно-процесуального статусу фізичних осіб та його ефективної реалізації все більше стає актуальною, науково і практично значущою.
Загальнотеоретичні проблеми суб'єктів адміністративного процесу досліджувалися такими вченими, як В. Авер'янов, В. Бевзенко, Д. Лук'янець, А. Комзюк, О. Кузьменко, С. Махіна, Р. Мельник, Ю. Педько, І. Погребной, В. Сорокін, О. Харитонова та ін. Окремі питання правового статусу громадянина та юридичних осіб вивчали вітчизняні вчені О. Анпіголов, А. Бандурка, М. Бояринцева, К. Гусаров, В. Перепелюк, М. Тищенко та ін.
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні статусу фізичної особи - суб'єкта адміністративного процесу.
Для досягнення поставленої мети в роботі розглядаються наступні завдання:
- дати визначення поняття суб'єкта адміністративного процесу;
- навести загальну характеристику та класифікацію суб'єктів адміністративно процесу;
- розглянути фізичну особу як суб'єкта адміністративного процесу;
- визначити права та обов'язки громадян у сфері адміністрування.
Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються в процесі реалізації адміністративного процесу фізичної особи.
Предметом дослідження є норми адміністративного законодавства, які регламентують адміністративний процес та його учасників - фізичних осіб.
Методологічна база і методи дослідження. Методологічну базу дослідження склали системний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, статистичний методи наукового пізнання.
Структура дослідження. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи. Дослідження складається із вступу, двох розділів, які об'єднують чотири параграфи, висновків та бібліографічного списку.
фізична особа адміністративний процес
Розділ 1. Характеристика суб'єктів адміністративного процесу та їх класифікація
1.1 Поняття суб'єкта адміністративного процесу
Адміністративний процес є галуззю українського публічного права, нормами якого регулюється широкий комплекс відносин, що складаються переважно у сфері державного управління, у сфері внутрішньої управлінської діяльності державних структур, а також у процесі функціонування органів місцевого самоврядування.
Оскільки адміністративний процес відбиває правові відносини у правовій державі, питання визначення його принципів, ознак і структури досліджувалося фахівцями різних галузей науки, таких, як психологія, філософія, юриспруденція, історія та ін. Видано багато статей, посібників і монографій про адміністративний процес, його розвиток та взаємодію з іншими галузями законодавства. Існує багато праць, де подаються сталі поняття, пов'язані з адміністративним правом, зокрема О.І. Остапенка, М.В. Коваліва та ін.
Досліджуючи проблему сутності поняття "суб'єкт процесу (провадження)", О.В. Кузьменко пропонує визначити суб'єкт адміністративного процесу як носія прав і обов'язків з реалізації процесуальної діяльності у сфері публічного управління, здатним надані права щодо процесуальної діяльності реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати [16, с.176].
Зокрема, у теорії права суб'єкт права - це особа (фізична або юридична), що за законом володіє здатністю мати і реалізовувати безпосередньо або через представника права і юридичні обов'язки (тобто правосуб'єктністю) [11, с.124].
Суб'єкт адміністративного процесу має потенційну здатність вступати в адміністративно-процесуальні правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути учасником зазначених правовідносин.
Важливо зазначити, що суб'єкт адміністративного процесу характеризується зовнішньою відокремленістю. Він виступає у вигляді єдиної особи, здатної, відповідно до своїх процесуальних прав та обов'язків, мати, виражати й здійснювати певну волю як учасник конкретних відносин.
Отже, адміністративний процес це врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність публічної адміністрації, спрямована на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права в ході розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ.
Структура адміністративного процесу є п'ятирівневою: процесуальні дії-процесуальні етапи-процесуальні стадії-адміністративні провадження-адміністративний процес.
Отже, суб'єкти адміністративного процесу - це учасники адміністративного процесу, які реалізують в ході адміністративно-процесуальної діяльності свій процесуальний статус з метою захисту своїх прав і законних інтересів чи прав та законних інтересів осіб і організацій, що ними представляються, а також з метою сприяння здійсненню процесу, і лідируючі суб'єкти адміністративного процесу, що діють з метою ведення процесу, здатні самі на державно-владній основі приймати рішення по справі.
Наприклад, спірне положення посадової особи в адміністративному процесі. Слід зазначити, що посадову особу потрібно визнати в якості суб'єкта адміністративного процесу при виконанні ним функцій по веденню процесу, в той же час, якщо посадова особа в силу службових обов'язків сприяє здійсненню процесу, його правосуб'єктність змінюється, і тим більше коли воно виступає суб'єктом відповідальності, його слід визнати учасником адміністративного процесу [5, с.99].
Таким чином, розглянувши питання про правосуб'єктність в адміністративному процесі, автори відносять до суб'єктів адміністративного процесу: державні органи; адміністрацію підприємств, установ та організацій; посадові особи державних органів; суди (судді); органи місцевого самоврядування, їх органи та посадові особи; власники, їх представники та уповноважені; індивіди: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства.
Необхідно відзначити, що адміністративний процес вирізняється великим масивом нормативних актів. Разом з тим, основна маса адміністративно-процесуальних норм міститься у відомчих нормативних актах, нормативний матеріал розрізнений, єдині правила адміністративного процесу відсутні. Погоджуємось з тими авторами, які вважають, що доцільно розробити і прийняти Адміністративно-процесуальних Кодекс України, який дозволив би впорядкувати норми адміністративно-процесуального права і відмежувати їх від адміністративного матеріального права.
Запитання щодо проблем адміністративно-процесуального статусу суб'єкта адміністративних правовідносин в юрисдикційних виробництвах буде неповним без характеристики правового положення низки суб'єктів цих виробництв, в тій чи іншій мірі сприяють досягненню їх цілей, до числа яких слід віднести адвоката, свідка, експерта, спеціаліста, перекладача і понятих. Проблема двоїстості суб'єктів в адміністративному праві і процесі впливає на ефективність застосування адміністративно-правових заходів. Незважаючи на збільшення кількості правових актів, проблема адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб не отримала належного вирішення ні в теорії, ні на практиці.
1.2 Загальна характеристика та класифікація суб'єктів адміністративного процесу
Суб'єкти адміністративного процесу, залежно від своїх процесуальних функцій, поділяються на: ті, які наділені владними повноваженнями, безпосередньо мають право здійснювати провадження, тобто "лідируючі суб'єкти", їм держава надала широкі права та поклала на них значні обов'язки; ті, які мають "зацікавлену" позицію щодо ходу та наслідків у індивідуальній справі; ті, які займають "пасивну" позицію щодо ходу та наслідків у індивідуальній справі, вони залучаються до участі у ній, оскільки це необхідно для з'ясування істини, найбільш повного і всебічного встановлення всіх обставин у справі. До того ж наведений поділ суб'єктів процесу має місце в усіх видах адміністративних проваджень з деякими уточненнями функціональних повноважень щодо конкретного провадження.
Характерною особливістю адміністративного процесу є те, що в окремих випадках вирішення конкретної справи може відбуватися без участі осіб, які сприяють суб'єктам, наділеним владними повноваженнями щодо відповідного адміністративного провадження. Таких суб'єктів прийнято поділяти на обов'язкових і факультативних суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин. На сьогодні інститут суб'єктів адміністративного процесу достатньо ґрунтовно досліджений у теорії адміністративного процесу. Теоретиками адміністративного процесу запропоновані різноманітні класифікації суб'єктів процесуальних правовідносин залежно від того, що вкладається кожним із них у його зміст. Наприклад, С.М. Махіна [18] запропонувала таку класифікацію:
В управлінському процесі беруть участь три групи суб'єктів [11, с.123].
Перша група - наділені власними повноваженнями (сторона, яка управляє) - Президент України, вищі посадові особи, вищі органи виконавчої влади. Друга група - це суб'єкти, на яких поширюється владний вплив (керована сторона). До них належать фізичні та юридичні особи, які не наділені владними повноваженнями у сфері управління. До третьої групи автор включає суб'єктів які одночасно володіють владними повноваженнями та перебувають під управлінським впливом. Це посадові особи, державні та муніципальні службовці, структурні підрозділи органів державної влади та ін.
На думку авторів, це не що інше як поділ адміністративного процесу на дві стадії: позасудового та судового розгляду справи, за аналогією з кримінально-процесуальними та цивільно-процесуальними нормами, що в цілому не дає підстав визначення правового становища суб'єктів в адміністративному процесі. Автори вважають, що дане визначення суб'єктів адміністративного процесу є помилковим. Наведена наукова конструкція складна, так як дослідження мають кінцевою метою допомогти практичній справі - забезпечити належне регулювання процедур, за допомогою яких досягається передбачений законом результат. Тому, розглядаючи в адміністративному процесі визначення правосуб'єктності, необхідно виходити із суті процесуальних норм, що забезпечують адміністративний процес. Автори вважають, що можливо розглянути підхід до визначення правосуб'єктності в адміністративному процесі, відмежувати суб'єкти матеріального і процесуального адміністративного права [5, с.101].
Що стосується адміністративного процесу як форми примусового впливу, то, як зазначає Н.Г. Саліщева, його суб'єктів можна поділити на дві групи.
До першої групи належать суб'єкти, безпосередньо зацікавлені в результатах юридичного процесу, чиї інтереси та суб'єктивні права підлягають захисту всіма процесуальними способами та прийомами.
До другої групи належать лідируючі суб'єкти, які виконують свої функції в чужому інтересі, з метою законного та обґрунтованого рішення у справі, яка розглядається. Теоретиками адміністративного процесу запропоновані різноманітні класифікації суб'єктів процесуальних правовідносин залежно від того, що вкладається кожним із них у його зміст [11, с.124].
Найбільш вдалою видається класифікація суб'єктів адміністративного процесу, запропонована Д.М. Бахраху. Він вважає, що в адміністративному процесі слід розрізняти дві групи суб'єктів. Першу складають індивідуальні суб'єкти, до яких відносяться громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. У другу входять колективні суб'єкти - організації, структурні підрозділи організацій, трудові та інші колективи організацій; складні організації [2, с.60].
Або ж, на думку автора, в адміністративному процесі слід враховувати в обов'язковому порядку спеціальних суб'єктів, на яких поширюються окремі норми і правила, або ж їм надаються додаткові процесуальні права і обов'язки. З урахуванням викладеного система суб'єктів адміністративного процесу може бути представлена в наступному вигляді (рис.1.1).
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рис. 1.1 Система суб'єктів адміністративного процесу
Однак при цьому слід відзначити й певні особливості, притаманні суб'єктам адміністративного процесу. Так, зокрема, деякі з суб'єктів адміністративного процесу не беруть участь в матеріальних адміністративно-правових відносинах. На цю обставину справедливо зверталася увага в адміністративно-правовій літературі, де в якості прикладу такого роду суб'єктів наводився суд. Розвиваючи це положення, слід додати, що іншим суб'єктом такого роду в адміністративному процесі є прокурор.
Таким чином, серед суб'єктів адміністративного процесу доцільно виділити дві основні групи - індивідуальних і колективних суб'єктів.
Характеризуючи індивідуальних і колективних суб'єктів адміністративного процесу, необхідно уточнити ряд важливих моментів. По-перше, чи можна віднести лідируючих суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин, які здійснюють свої функції в процесі одноосібно, до числа індивідуальних суб'єктів?
Уповноважені особи діють від імені та за дорученням державних органів знеособлено, їх дії безпосередньо для них особистих прав і обов'язків не породжують, а їх акти - це акти органу, повноважними представниками якої вони є. У зв'язку з цією обставиною лідируючих суб'єктів адміністративного процесу, що діють таким чином, віднести до числа індивідуальних суб'єктів можна. Сказане повною мірою відноситься і до дій судді, що одноосібно розглядає адміністративну справу.
По-друге, до якої групи суб'єктів слід віднести власника, який виступає суб'єктом підприємницької діяльності, в його взаєминах в рамках адміністративного процесу? Яке положення службовця як суб'єкта стабільних організаційних відносин?
Власник в цьому випадку буде індивідуальним суб'єктом - учасником адміністративного процесу. Таким же індивідуальним суб'єктом - учасником адміністративного процесу виступає і службовець, який не є в даних правовідносинах представником державного органу і бере участь в процесі з метою реалізації належних йому прав і законних інтересів, а також виконання обов'язків.
Торкаючись питання про роль посадової особи в адміністративному процесі, слід зазначити, що його процесуальне становище неоднозначне. Посадову особу потрібно визнати в якості суб'єкта адміністративного процесу при виконанні ним функцій по веденню процесу. Коли ж посадова особа в силу службових обов'язків сприяє здійсненню процесу і тим більше коли вона виступає суб'єктом відповідальності, її слід визнати учасником адміністративного процесу.
Отже, до суб'єктів адміністративного процесу відносяться:
державні органи;
адміністрація підприємств, установ і організацій;
посадові особи державних органів;
суди (судді);
об'єднання громадян, органи місцевого самоврядування, їх органи та посадові особи;
власники, їх представники та уповноважені;
соціальні індивіди: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства.
Особливе місце серед суб'єктів адміністративного процесу займають органи прокуратури.
Класифікація лідируючих суб'єктів адміністративного процесу можлива за різними підставами. Зокрема, щодо до обсягу компетенції можна виділити суб'єктів загальної компетенції, які розглядають і вирішують адміністративні справи поряд з виконанням інших функцій, а також суб'єктів спеціальної компетенції, спеціально створених для вирішення певної категорії адміністративних справ. Прикладом таких суб'єктів можуть служити адміністративні комісії при виконкомах місцевих Рад народних депутатів. За порядком прийняття рішень в адміністративних справах можна виділити колегіальні органи (уже згадувані адміністративні комісії) та органи, що діють на основі єдиноначальності (районні військові комісари, які діють від імені органів Міністерства оборони). І нарешті, щодо дії в просторі слід виділити суб'єктів, які здійснюють свої функції в межах певної території, в межах певної галузі, а також тих, діяльність яких носить міжгалузевий характер і не обмежується рамками територій адміністративно-територіальних одиниць в Україні.
Коротко зупинимося на характерних рисах кожного із суб'єктів адміністративного процесу:
|
Громадяни |
Мають загальну правосуб'єктність, у тому числі й адміністративного процесу в будь-якій галузі управлінської сфери: господарській, соціально-культурній, адміністративній, політичній. Така властивість адміністративної правосуб'єктності громадян породжує в усіх інших суб'єктів адміністративного процесу обов'язок додержуватися їхніх прав. Особливістю адміністративно-процесуальної правосуб'єктності громадян є їхня некомпетентність щодо вирішення адміністративних справ (якщо не наділені спеціальними повноваженнями, але у цьому разі вони вже належать до іншої категорії суб'єктів). |
|
|
Виконавчо-розпорядчі органи |
Група суб'єктів відіграє визначну роль у вирішенні індивідуально-конкретних справ. Разом з тим, адміністративно-процесуальна правосуб'єктність виконавчо-розпорядчих органів неоднакова. Вона поділяється на загальну, галузеву та спеціальну. Загальну правосуб'єктність мають ті органи, до компетенції яких входить вирішення широкого кола справ, незалежно від їх галузевої компетенції. До них належать, наприклад, місцеві адміністрації, виконкоми Рад народних депутатів. Галузеву - мають органи, до завдань яких входить вирішення справ у межах галузі. Це відділи та служби міністерств. Спеціальну - мають органи, створені спеціально для вирішення вузького кола справ. Наприклад, адміністративна комісія районної державної адміністрації. Слід зазначити, що виконавчо-розпорядчі органи, як правило, є обов'язковою стороною, обов'язковим учасником адміністративного процесу. |
|
|
Об'єднання громадян |
Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність об'єднань громадян закріплена в Законі "Про об'єднання громадян". Вона виникає у разі реалізації ними своїх прав, передбачених ст.20 цього Закону (наприклад, захист інтересів членів громадської організації), а також у випадках порушення законодавства з боку легалізуючих органів (ст.27) та самих об'єднань громадян, коли до останніх застосовуються санкції, передбачені статтями 29, 30, 31 і 32 (штраф, попередження, тимчасова заборона діяльності, примусовий розпуск) |
|
|
Посадові особи і державні службовці |
Їх адміністративно-процесуальна правосуб'єктність зумовлена двома обставинами: по-перше, важливе значення має належність державних службовців до певної категорії керівників або спеціалістів. Зрозуміло, що правосуб'єктність керівника ширша, ніж спеціаліста; по-друге, значну роль відіграє зміст посадових прав та обов'язків. Так, голова районної держадміністрації і начальник управління міністерства належать до однієї категорії, але зрозуміло, що їх правосуб'єктність різна |
|
|
Інші державні органи та їх посадові особи |
Спеціальною адміністративно-процесуальною правосуб'єктністю володіють і деякі інші передбачені законом державні органи та посадові особи. Так, районні (міські) судді одноосібно розглядають низку справ про адміністративні правопорушення (ст.221 КУпАП), в органах прокуратури ведеться провадження за скаргами та заявами громадян, порушується дисциплінарне переслідування (дисциплінарне провадження) щодо посадових осіб тощо. |
Звідси, громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства утворюють найбільш численну групу суб'єктів адміністративного процесу.
Вони виступають в адміністративному процесі як:
особа, яка порушила адміністративну справу перед органом, котрий має право на її вирішення, у зв'язку з реалізацією своїх прав або виконанням обов'язків;
сторона адміністративного спору, що заявила в органи, правомочному розглядати адміністративну справу, вимоги про захист порушеного або оспорюваного права, або сторона, до якої пред'явлено позов через порушення або оспорювання нею прав заявника;
третя особа, тобто особа, котра як заявила самостійну вимогу на предмет спору, так і не заявила такої вимоги, але приєдналася до вимог однієї зі сторін;
уповноважений представник, якщо інше не передбачено законодавством;
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності;
потерпілий, тобто особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду;
особа, яка захищає права та інтереси інших осіб;
свідок, перекладач, експерт.
У кожному з перелічених випадків правовий статус громадянина як учасника адміністративного процесу має свою специфіку, обумовлену роллю, яку виконує громадянин у процесі.
За характером процесуального статусу всі суб'єкти поділяються на три групи: суб'єкти, що вирішують справу; суб'єкти, щодо яких вирішується справа; допоміжні учасники процесу. До першої групи завжди належать державні органи, їх посадові особи, до другої - практично будь-які суб'єкти, як органи, так і особи, до третьої - свідки, потерпілі, експерти, перекладачі, адвокати.
Розділ 2. Особливості адміністративної процесуальної правоздатності та дієздатності фізичної особи в адміністративному процесі
2.1 Фізична особа як суб'єкт адміністративного процесу, права та обов'язки
Відсутність в Україні сталого і багаторічного досвіду формування й застосування адміністративних процесуальних норм, повноцінної мережі адміністративних судів зрештою зумовили хибний розвиток адміністративної процесуальної науки, її абстрагованість і прийнятність для потреб спеціалізованого судового захисту публічних прав, свобод, інтересів фізичних осіб.
Тому наразі нагальним залишається ґрунтовне розкриття сутності, закономірностей, особливостей новітнього адміністративного процесу. Більше того, практика здійснення адміністративного судочинства потребує висвітлення закономірностей адміністративного процесу в контексті запровадження в Україні верховенства права, набуття нею статусу учасника європейської спільноти, необхідності формулювання однозначних відповідей на запитання, що постали під час застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Цінним, на нашу думку, є чи не перше в сучасній адміністративно-правовій науці обґрунтування існування публічно-правових відносин між фізичними особами. Такий аналіз зроблено як на основі національного адміністративного законодавства, так і праць видатних адміністративістів - А. Єлістратова, М. Карадже-Іскрова, Г. Петрова, К. Бєльського. Унаслідок обґрунтування існування таких правовідносин зроблено висновок, що визнання публічно-правових відносин між фізичними особами для сучасної практики національного адміністративного судочинства й розкриття сутності адміністративного процесу України має принципове значення, оскільки забезпечує найповніше здійснення завдання адміністративної юстиції й адміністративного судочинства - "захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин" (ч.1 ст.2 КАС України). Отже, суб'єктом адміністративного процесу є будь-яка фізична особа, яка згідно з чинним законодавством наділена обсягом прав та обов'язків у сфері адміністративно-процесуальних відносин і володіє при цьому відповідною правосуб'єктністю.
Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність - заснована на адміністративно-процесуальних нормах здатність особи бути суб'єктом адміністративного процесу. Включає в себе адміністративно-процесуальну правоздатність та адміністративно-процесуальну дієздатність. Адміністративно-процесуальна правоздатність - здатність особи мати в силу адміністративно-процесуальних норм суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Адміністративно-процесуальна дієздатність - здатність особи, встановлена адміністративно-процесуальними нормами, своїми діями реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки в адміністративному процесі.
Фізичні особи завжди мають адміністративну процесуальну правоздатність, але реалізувати свої процесуальні права і обов'язки може не кожна фізична особа. Так, інтереси фізичних осіб, які не досягли повноліття, а також інтереси фізичних осіб, визнаних судом недієздатними, як сторони або третьої особи представляють у суді їх законні представники. Самостійно такі особи не можуть звертатися до адміністративного суду і брати участь в адміністративному процесі.
До досягнення повноліття фізичні особи можуть самостійно реалізувати свої процесуальні права і обов'язки в суперечках з приводу публічно-правових відносин, в яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Адміністративна процесуальна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті. Адміністративна процесуальна дієздатність фізичної особи за загальним правилом виникає в день досягнення повноліття (вісімнадцяти років) і припиняється в момент її смерті. Адміністративна процесуальна дієздатність повнолітньої фізичної особи припиняється також у разі визнання її недієздатною - з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Адміністративна процесуальна дієздатність для неповнолітньої фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може виникати і раніше - з досягненням віку, з якого вона може особисто брати участь в певних публічно-правових відносинах, - в адміністративній справі, що виникла з цих відносин. Однак в таких справах суд може (як за клопотанням, так і за власною ініціативою) залучити до участі у справі законного представника неповнолітньої особи з метою кращого захисту її інтересів. У разі подання до суду позовної заяви (чи іншої заяви, скарги) особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, суд виносить ухвалу про її повернення (пункт 3 частини третьої статті 108 КАСУ), а якщо провадження у справі було відкрито - визначення про залишення заяви (скарги) без розгляду (пункт 1 частини першої статті 155 Кодексу).
Якщо фізична особа в ході здійснення втратила адміністративну процесуальну дієздатність у зв'язку з визнанням її недієздатною, суд повинен залучити її законного представника.
Таким чином, фізична особа як суб'єкт адміністративного процесу це носій (потенційний або реальний) прав та обов'язків у адміністративних процесуальних відносинах з приводу відправлення правосуддя адміністративними судами, здатний змінити процесуальними діями стадії судочинства і його завершення. Суб'єктом адміністративного процесу постає особа, здатна вступати у такі відносини, реалізовувати вказані права та виконувати обов'язки, які суттєво впливають на процесуальну діяльність суду щодо дослідження предмета публічно-правового спору.
Законодавство закріплює загальні процесуальні права та обов'язки, визнаючи за фізичними особами адміністративно-процесуальну правоздатність та адміністративно-процесуальну дієздатність.
2.2 Особливості адміністративно-процесуального статусу фізичних осіб
В публічно-правових відносинах часто важливий статус фізичної особи як громадянина України, іноземця чи особи без громадянства.
Згідно з нормами КАС України (ст. ст.2, 17, 50, 53, 56, 65, 67, 68, 182, 183-1, 183-2, 183-3) невладні суб'єкти адміністративного судочинства - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які не є суб'єктами владних повноважень, наділені правосуб'єктністю, що дозволяє їм брати участь у адміністративному процесі в таких формах, як:
1) сторона (позивач або відповідач);
2) третя особа;
3) процесуальний представник;
4) свідок;
5) спеціаліст;
6) перекладач;
7) скаржник в апеляційному, касаційному провадженні, провадженні за винятковими обставинами;
7) заявник у провадженні за нововиявленими обставинами [21, с.150].
Розуміння сутності адміністративно-процесуального статусу громадян України випливає із адміністративно-правового статусу громадянина, який визначається як встановлені законом та іншими правовими актами права, обов'язки і відповідальність громадянина, що забезпечують його участь в управлінні державою і задоволення публічних та особистих інтересів завдяки діяльності державних органів [19, с.167].
Основою адміністративно-правового статусу громадян України є визначені Законом України "Про громадянство України" питання національного громадянства. Зокрема, цим Законом визначено, що особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України, є громадянином України.
У зв'язку з цим з такими особами виникають інші за змістом правовідносини, аніж з особами, які належать до громадянства інших країн чи є особами без громадянства (наприклад, отримання паспорта громадянина України).
Виділяють такі види адміністративно-процесуального статусу громадянина [1, с.91]:
загальний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для всіх видів проваджень. Адміністративно-процесуальний статус громадянина характеризують виходячи із теоретичних розумінь процесуальної ролі. Зокрема, акцентується увага на місці громадянина, яке визначається законодавцем у ході здійснення адміністративно-процесуальної діяльності;
особливий (спеціальний) статус, характерний для конкретних проваджень. спеціальні процесуальні ролі громадян необхідно поділяти на визначені приписами суб'єктивні процесуальні ролі, тобто такі ролі, в ході реалізації яких особа привносить у свою поведінку фактори суб'єктивного характеру;
одиничний адміністративно-процесуальний статус для конкретного учасника процесу за конкретних обставин.
Норми законодавства України про адміністративне судочинство наділяють громадян широким колом процесуальних прав, які умовно можна поділити на змагальні та диспозитивні.
Змагальні права - це надані законом можливості брати участь у справі, доводити свою позицію перед судом та спростовувати позиції інших осіб, які беруть участь у справі. До них належать: право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів; право ознайомитися з матеріалами справи; право заявляти клопотання і відводи; право залучати у процес інших осіб; право давати усні та письмові пояснення, доводи, зауваження та заперечення; право подавати докази і брати участь у їх дослідженні; право висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; право робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень тощо.
Диспозитивні права - це встановлені законом можливості особи, яка бере участь у справі, розпоряджатися своїми вимогами на свій розсуд. До диспозитивних прав, наприклад, належить право осіб оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів.
Слід зазначити, що права щодо розпорядження адміністративним позовом належать лише сторонам, третім особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, їх процесуальним представниками, адже конфлікт їхніх інтересів і становить предмет розгляду та вирішення в адміністративному судочинстві.
Процесуальним правам одного учасника процесу кореспондують обов'язки інших учасників, що й забезпечує об'єктивне вирішення справи в адміністративному суді. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані: добросовісно користуватись належними їм правами; вчасно надавати необхідну інформацію; з'являтися за викликом суду тощо [21, с.15].
Повноваження інших учасників судового адміністративного процесу (свідка, спеціаліста, перекладача). Це допоміжні учасники процесу, які суттєво не впливають на його перебіг, однак в силу свого призначення забезпечують його якість, повноту та об'єктивність. Своїми діями ці суб'єкти обслуговують процес та сприяють розгляду справи. Для забезпечення належного ходу процесу вони вправі застосовувати передбачені законодавством засоби та зобов'язані з'являтися за викликом до суду і надавати у розпорядження суду всі відомі їм дані, що стосуються справи.
Набуття особою адміністративно-процесуального статусу відбувається на підставі визначення її адміністративно-процесуальної правосуб'єктності - адміністративної процесуальної правоздатності та дієздатності.
Щодо громадян як суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин, набуття ними адміністративної процесуальної правоздатності і дієздатності означає можливість бути суб'єктом адміністративно-процесуальних правовідносин, мати відповідні процесуальні права й обов'язки, а також здатність своїми діями набувати та здійснювати права й виконувати обов'язки [19, с.167].
Необхідно зазначити, що адміністративне законодавство передбачає можливість обмеження процесуальної правоздатності чи дієздатності (наприклад, застосування відповідних адміністративних стягнень за вчинення адміністративних проступків; існуючі обмеження в умовах надзвичайного стану та тощо).
Відповідний статус громадян України в адміністративному процесі поширює на останніх певні адміністративні процедури, учасником яких із боку фізичних осіб можуть бути виключно громадяни України, або якщо для громадян України у загальноприйнятих для всіх процедурах містяться певні особливості. Наприклад, у КАС України містяться провадження, присвячені особливостям розгляду виборчих спорів, у яких за своєю природою позивачами можуть виступати виключно громадяни України, як такі, що мають виборчі права.
Адміністративно-процесуальний статус громадян України має свій вияв і у відносинах з органами виконавчої влади під час прийняття управлінських рішень. Загалом реалізація відповідних прав громадянами у відносинах з органами державного управління відбувається шляхом участі у державному управлінні як безпосередньо, так і опосередковано, реалізації громадянином належних йому прав, виконання обов'язків, подання скарги, заяви та ін. [19, с.168].
Виділяють також відповідні групи адміністративно-процесуальних прав громадян [1, с.92]:
залежно від стадії адміністративного процесу: права, пов'язані з можливістю порушення адміністративного процесу з ініціативи громадянина (зокрема, право на одержання конкретної інформації в компетентних органах, право на подання заяви тощо); права, пов'язані з поінформованістю громадянина про причини та цілі залучення його до адміністративного процесу, порушеного з ініціативи інших суб'єктів (дотримання правил дорожнього руху, гігієни і т. ін.). Відносні обов'язки виникають із правомірних дій, спрямованих на придбання прав і користування ними (обов'язку абітурієнта, читача бібліотеки, власника автомобіля і т.д.), і правопорушень (наприклад, сплатити штраф) [20, с.294].
Таким чином, адміністративно-процесуальний статус громадянина передбачає можливість мати права та виконувати обов'язки, а також набувати процесуальних прав та здійснювати процесуальні обов'язки в адміністративно-процесуальних правовідносинах.
Іноземці, особи без громадянства, а також інші категорії осіб, які не перебувають у правовому зв'язку з державою Україна, можуть також виступати учасниками адміністративно-процесуальних правовідносин.
Підтвердженням цьому є конституційне положення статті 26, згідно із яким іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються однаковими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, що і громадяни України.
Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні. Цим Законом іноземців та осіб без громадянства поділено на чотири групи: які перебувають на території України на законних підставах; які постійно проживають в Україні; які тимчасово перебувають на території України; які тимчасово проживають в Україні [19, с.169].
Іноземці та особи без громадянства, як і громадяни України, несуть адміністративну відповідальність згідно з нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення, можуть бути позивачами в адміністративному судочинстві, а також брати участь у неюрисдикційних провадженнях. При цьому до цієї категорії осіб норми адміністративного законодавства встановлюють особливості реалізації ними своєї адміністративної процесуальної правосуб'єктності, що, зокрема, позначається на можливості участі в окремих видах адміністративно-процесуальних правовідносин. Наприклад, тільки до іноземців та осіб без громадянства може бути застосований такий вид заходу адміністративного примусу, як видворення, або саме з цієї підстави суб'єкт владних повноважень може звернутися до адміністративного суду.
Адміністративно-процесуальний статус біженців визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Зокрема, виключно така група осіб вступає у відносини з державою щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрати чи позбавлення такого статусу.
У розд. ІІІ цього Закону визначено права біженців, реалізація яких відбувається також у рамках адміністративно-процесуальних правовідносин.
Отже, загальний правовий статус фізичних осіб наділяє їх правами та обов'язками, які вони можуть реалізовувати в судовому адміністративному процесі. Особливий правовий статус фізичних осіб дозволяє їм брати участь у адміністративному процесі в певних формах, тобто передбачає конкретні права та обов'язки для певних груп учасників адміністративного судочинства (відображає правове становище позивача або правове становище перекладача). Одиничний правовий статус фізичної особи передбачає конкретні права та обов'язки, які приватна особа реалізує шляхом участі у правовідносинах, що складаються під час здійснення конкретного судового процесу при конкретних обставинах, що й характеризує її реальне правове становище як суб'єкта таких правовідносин.
Особливість участі приватних фізичних осіб у правовідносинах, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства, полягає у такому:
невладні суб'єкти беруть участь у судовому адміністративному процесі з метою захисту власних (суб'єктивних) інтересів: як публічних так і приватних;
приватна особа оскаржує в адміністративному суді діяльність суб'єктів, які реалізуючи публічно-владні повноваження порушують або обмежують її права, свободи чи законні інтереси;
правове становище невладних суб'єктів правовідносин у сфері адміністративного судочинства обтяжується законодавчо закріпленою можливістю (ч.2 ст.60 КАС) прокурора, з метою представництва інтересів держави, вступу за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб. У такому випадку виникає ризик подвійного тиску у правовідносинах, що складаються в процесі здійснення адміністративного судочинства, на приватну особу-позивача з боку суб'єкта владних повноважень-відповідача та прокурора [21, с.151].
Таким чином, адміністративно-процесуальний статус фізичних осіб, не наділених владними повноваженнями, характеризується сукупністю адміністративно-процесуальних прав та обов'язків, гарантій їх забезпечення, реалізація яких відбувається у рамках різних видів адміністративно-процесуальної діяльності (адміністративно-процесуальних проваджень). Ураховуючи це, адміністративне законодавство України потребує реформування з точки зору доцільності існуючого регулювання адміністративно-процесуальних правовідносин.
Висновки
Таким чином, адміністративний процес це врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність публічної адміністрації, спрямована на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права в ході розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ.
Структура адміністративного процесу є п'ятирівневою: процесуальні дії-процесуальні етапи-процесуальні стадії-адміністративні провадження-адміністративний процес.
Здійснення адміністративного процесу ґрунтується на системі принципів, до яких належать: законність; охорона інтересів держави і особи; публічність (офіційність); самостійність і незалежність у прийнятті рішень; об'єктивна (матеріальна) істина; гласність; рівність учасників процесу перед законом; швидкість та економічність; провадження процесу національною мовою; відповідальність посадових осіб.
Учасником адміністративного процесу може бути тільки суб'єкт права.
Класифікація лідируючих суб'єктів адміністративного процесу можлива за різними підставами. Зокрема, щодо до обсягу компетенції можна виділити суб'єктів загальної компетенції, які розглядають і вирішують адміністративні справи поряд з виконанням інших функцій, а також суб'єктів спеціальної компетенції, спеціально створених для вирішення певної категорії адміністративних справ. За порядком прийняття рішень в адміністративних справах можна виділити колегіальні органи та органи, що діють на основі єдиноначальності. І нарешті, щодо дії в просторі слід виділити суб'єктів, які здійснюють свої функції в межах певної території, в межах певної галузі, а також тих, діяльність яких носить міжгалузевий характер і не обмежується рамками територій адміністративно-територіальних одиниць в Україні.
Виділимо п'ять груп суб'єктів адміністративного процесу: громадяни; виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їх апарату; об'єднання громадян та їх органи, а також органи самоорганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну правосуб'єктність; державні службовці та посадові особи, що наділені адміністративно-процесуальними правами та обов'язками; інші державні органи та їх посадові особи.
За характером процесуального статусу всі суб'єкти поділяються на три групи:
суб'єкти, що вирішують справу;
суб'єкти, щодо яких вирішується справа;
допоміжні учасники процесу.
До першої групи завжди належать державні органи, їх посадові особи, до другої - практично будь-які суб'єкти, як органи, так і особи, до третьої - свідки, потерпілі, експерти, перекладачі, адвокати.
Громадяни України є однією з найбільш численних груп суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин, оскільки відносинам держави зі своїми громадянами завжди відводилось значне місце як у правовому регулюванні, так і у реальній практиці прийняття управлінських рішень.
Фізична особа є суб'єктом адміністративного процесу, вона згідно з чинним законодавством наділена обсягом прав та обов'язків у сфері адміністративно-процесуальних відносин і володіє при цьому відповідною правосуб'єктністю.
Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність - заснована на адміністративно-процесуальних нормах здатність особи бути суб'єктом адміністративного процесу. Включає в себе адміністративно-процесуальну правоздатність та адміністративно-процесуальну дієздатність. Адміністративно-процесуальна правоздатність - здатність особи мати в силу адміністративно-процесуальних норм суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Адміністративно-процесуальна дієздатність - здатність особи, встановлена адміністративно-процесуальними нормами, своїми діями реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки в адміністративному процесі.
Фізичні особи завжди мають адміністративну процесуальну правоздатність, але реалізувати свої процесуальні права і обов'язки може не кожна фізична особа
В публічно-правових відносинах часто важливий статус фізичної особи як громадянина України, іноземця чи особи без громадянства.
Отже, загальний правовий статус фізичних осіб наділяє їх правами та обов'язками, які вони можуть реалізовувати в судовому адміністративному процесі. Особливий правовий статус фізичних осіб дозволяє їм брати участь у адміністративному процесі в певних формах, тобто передбачає конкретні права та обов'язки для певних груп учасників адміністративного судочинства (відображає правове становище позивача або правове становище перекладача). Одиничний правовий статус фізичної особи передбачає конкретні права та обов'язки, які приватна особа реалізує шляхом участі у правовідносинах, що складаються під час здійснення конкретного судового процесу при конкретних обставинах, що й характеризує її реальне правове становище як суб'єкта таких правовідносин.
Таким чином, адміністративно-процесуальний статус фізичних осіб, не наділених владними повноваженнями, характеризується сукупністю адміністративно-процесуальних прав та обов'язків, гарантій їх забезпечення, реалізація яких відбувається у рамках різних видів адміністративно-процесуальної діяльності (адміністративно-процесуальних проваджень). Ураховуючи це, адміністративне законодавство України потребує реформування з точки зору доцільності існуючого регулювання адміністративно-процесуальних правовідносин.
Список використаної літератури
1. Авер'янов В.Б., Лук'янець Д.М., Педько Ю.С. Адміністративне судочинство в Україні: проблеми правового регулювання // Судова апеляція. - 2007. - №4 (9). - С.91-101.
2. Административный процесс: учебное пособие / В.В. Волкова, Е.В. Хахалева, В.Н. Галузо - М.: Юнити-Дана: Закон и право, 2013. - 128 с.
3. Адміністративне процесуальне (судове) право України: підручник / за заг. ред. С.В. Ківалова. - О.: Юрид. л-ра, 2007. - 312 с.
4. Адміністративно-процесуальне право України: Підручник / О.В. Кузьменко, Т. О. Гуржій. - К.: Атіка, 2007. - 416 с. - С.309.
5. Андреева Л. А. Правосубъектность в административном процессе // Современная юриспруденция: тенденции развития: материалы международной заочной научно-практической конференции (10 января 2012 г.). - Новосибирск: Экор-книга, 2012. - С.98-106.
6. Бандурка О.М. Административный процесс: учеб. для высших учеб. заведений / О.М. Бандурка, М.М. Тищенко. - К.: Літера ЛТД, 2001. - С.56.
7. Галузо В.Н., Волкова В.В., Хахалева Е.В. Административный процесс: учебное пособие. - М.: ЮНИТИ-ДАНА; 2010. - 290 с.
8. Гончарук С.Т. Адміністративний процес: навч. посіб. / С.Т. Гончарук. - К.: НАУ, 2012. - 184 с.
9. Гук П. А. Судебный прецедент: теория и практика / П. А. Гук. - М.: Юрлитинформ, 2009. - 128 с.
10. Демський Е.Ф. Адміністративно-процесуальне право України: навч. посіб. / Е.Ф. Демський. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 496 с.
11. Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право України: навч. посіб. / Е.Ф. Демський. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 496 с.
12. Кодекс адміністративного судочинства України: чинне законодавство зі змінами та доповн. - К.: Паливода А.В., 2013. - 176 с.
13. Кодекс України про адміністративні правопорушення: від 07.12.1984 № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до № 51, ст.1122.
14. Комзюк А.Г., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. посіб. - К.: Прецедент, 2007. - 531 с. - С.144.
15. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.
Подобные документы
Учасники адміністративного процесу. Ознаки громадянина України як позивача у судовому процесі. Особливості процесуального статусу законних представників України. Норми України, які регулюють процесуальне представництво. Функції адміністративного права.
реферат [33,0 K], добавлен 13.05.2011Загальні положення щодо суб’єктів цивільного права. Правоздатність та дієздатність фізичних осіб. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною; визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою, правові наслідки.
курсовая работа [66,3 K], добавлен 30.11.2010Вивчення законодавчих проблем цивільної дієздатності фізичних осіб. Визначення її змісту та значення. Механізм регламентації цивільно-правового статусу неповнолітнього громадянина. Характеристика повної, неповної та часткової дієздатності неповнолітніх.
курсовая работа [38,7 K], добавлен 26.03.2015Класифікація та загальна характеристика суб’єктів кримінального процесу. Особи, які ведуть кримінально-процесуальне провадження. Особи, які мають та відстоюють у кримінальному процесі свої інтереси. Учасники процесу, які відстоюють інтереси інших осіб.
курсовая работа [48,0 K], добавлен 24.07.2009Поняття фізичних осіб у цивільному праві. Значення імені фізичної особи та її місця проживання. Цивільна правоздатність та дієздатність фізичної особи, їх сутність та законодавче обмеження. Характеристика правового статусу громадянина-підприємця.
курсовая работа [50,1 K], добавлен 26.10.2014Характеристика категорії цивільної дієздатності фізичної особи і визначення її значення. Правові підстави обмеження дієздатності фізичної особи і аналіз правових наслідків обмеження. Проблеми правового регулювання відновлення цивільної дієздатності.
курсовая работа [32,2 K], добавлен 02.04.2011Цивільна правоздатність як здатність громадянина мати цивільні права і обов'язки. Характерні ознаки правоздатності: існування як природної невід'ємної властивості фізичної особи, її рівність для усіх фізичних осіб. Поняття цивільної дієздатності.
контрольная работа [46,9 K], добавлен 13.10.2012Поняття, предмет і система цивільного процесуального права, види та стадії судочинства. Процесуальні правовідносини та їх суб’єкти, методи оцінки правоздатності та дієздатності. Передумови та порядок призначення цивільної процесуальної відповідальності.
учебное пособие [2,4 M], добавлен 06.12.2009Поняття та зміст цивільної правоздатності фізичної особи. Підстави та правові наслідки обмеження фізичної особи у дієздатності та визнання її недієздатною. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою.
курсовая работа [34,1 K], добавлен 30.11.2014Здійснення прокурором захисту прав, свобод та законних інтересів громадянина у адміністративному судовому процесі. Особливості адміністративної процесуальної правосуб’єктності прокурора. Обґрунтування напрямів розвитку відповідного законодавства.
автореферат [38,9 K], добавлен 13.04.2009
