До боржника в процесі провадження у справі про банкрутство застосовуються такі судові процедури:

· розпорядження майном боржника;

· мирова угода;

· санація (відновлення платоспроможності боржника);

· ліквідаційна процедура.

З метою попередження справи про банкрутство ГК України (ст.211) та Закон (ст.3) передбачають заходи запобігання банкрутству суб'єктів господарювання, обов'язок вжиття яких покладається на засновників чи учасників суб'єктів господарювання, власників майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. До таких заходів належать:

· подання боржникові фінансової допомоги в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами;

· взяття на себе зобов'язань перед особами, що надали фінансову допомогу боржникові;

· досудова санація державних підприємств, що провадиться за рахунок державних підприємств та інших джерел фінансування (обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється Законом “Про державний бюджет України”) і регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 р. “Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств ” [8, с.352].

Однак ці судові процедури не завжди є ефективними: платоспроможність боржника відновити не вдається і кредитори (в окремих випадках - сам боржник) ініціюють порушення провадження у справі про банкрутство.

Разом з тим Закон містить положення про застосування до боржника судових процедур, спрямованих на зменшення його заборгованості в результаті ефективного управління його майном чи навіть на відновлення платоспроможності боржника та врегулювання конфлікту між ним і кредиторами. Відповідно до ст.212 ГК та ст.4 Закону такими процедурами є: розпорядження майном боржника, санація, мирова угода [22, с.248]. Лише у разі неефективності цих процедур та/або неможливості застосування деяких з них (санації, мирової угоди) господарський суд застосовує ліквідаційну процедуру.

Розпорядження майном боржника. Першою судовою процедурою, що застосовується до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство, є розпорядження його майном.

Розпорядження майном боржника - обов'язкова судова процедура у будь-якій справі про банкрутство. Вона є системою заходів щодо нагляду і контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, що застосовуються з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Здійснення її покладається на розпорядника майном боржника - призначеної суддею після порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи, яка отримала в установленому порядку ліцензію арбітражного керуючого і не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів.

До функцій розпорядника майном боржника належать:

· вжиття заходів щодо захисту майна боржника;

· аналіз фінансового становища боржника та розробка рекомендацій, спрямованих на його фінансове оздоровлення;

· розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та повідомлення заявникові про результати розгляду;

· ведення реєстру визнаних боржником вимог кредиторів за вказаними вище заявами;

· скликання зборів кредиторів та участь в них з правом дорадчого голосу;

· виконання інших функцій, передбачених Законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Після призначення розпорядника майна повноваження органів управління боржника обмежуються шляхом встановлення заборони приймати рішення про: реорганізацію та ліквідацію боржника; створення боржником юридичних осіб або про його участь в інших юридичних особах; створення боржником філій та представництв; виплату дивідендів; проведення боржником емісії цінних паперів; вихід із складу учасників боржника юридичної особи; придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.

За згодою розпорядника майна органи управління боржника:

· приймають рішення про участь боржника в господарських об'єднаннях;

· укладають угоди щодо: нерухомого майна боржника; одержання та видача позик (кредитів); поруки та видачі гарантій; поступки вимог; переведення боргу; передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Розпорядник майна призначається на строк до шести місяців, який може бути продовжений чи скорочений судом за клопотанням самого розпорядника, комітету кредиторів чи власника майна боржника [13, с.346].

При проведенні даної процедури боржник може одночасно задовольнити вимоги усіх кредиторів відповідно до реєстру повністю або частково в однаковому для всіх пропорційному відношенні до вимог кожного кредитора (за згодою комітету кредиторів та розпорядника майна). Проведення таких розрахунків свідчить про відновлення платоспроможності боржника і господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство. У всіх інших випадках процедура розпорядження майном боржника завершується однією з подальших судових процедур банкрутства, кожна з яких не є обов'язковою сама по собі, однак принаймні одна з них має бути застосована.

Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати: кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управління боржника і т. ін.

Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, терміном до 12 місяців, який може бути подовжений ще до шести місяців або скорочений за клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або інвесторів (осіб, що беруть участь у санації, приймаючи зобов'язання про погашення (повністю чи частково) боргу боржника на певних умовах, в тому числі - набуття права власності на його майно).

Одночасно господарський суд за погодженням комітету кредиторів призначає керуючого санацією, яким може бути керівник підприємства, розпорядник майна або стороння особа, яка має ліцензію арбітражного керуючого.

З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження органів управління боржника і управління боржником переходить до керуючого санацією, який має низку прав (розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених Законом; укладати від імені боржника угоди, в т. ч. мирову угоду; подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними) та обов'язків (прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації; відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами; розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації; організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності; здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником; розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, що виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації, а також заявляти в установленому порядку заперечення щодо зазначених вимог кредиторів; звітувати перед комітетом кредиторів щодо реалізації плану санації; своєчасно повідомляти державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків; інші повноваження, передбачені Законом) [14, с. 197].

Основне призначення керуючого санацією - це розробка і забезпечення виконання схваленого комітетом кредиторів та затвердженого господарським судом плану санації, який має передбачити строк відновлення платоспроможності боржника та містити заходи щодо такого відновлення аж до продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу; умови участі інвесторів, за їх наявності, у задоволенні вимог кредиторів, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам і т. ін. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано схваленого комітетом кредиторів плану санації, господарський суд може прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт у разі: закінчення строку санації (за 15 днів до його закінчення); за наявності підстав для дострокового припинення санації (відновлення платоспроможності боржника, укладення мирової угоди). Цей звіт має містити відомості про фінансово-господарський стан боржника та наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника, а також інші відомості про можливість погашення кредиторської заборгованості, що залишилася.

Господарський суд затверджує звіт керуючого санацією і виносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство, якщо зборами кредиторів за результатами розгляду цього звіту прийнято рішення:

· про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника;

· про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків кредиторів.

Звіт керуючого санацією не підлягає затвердженню у разі встановлення господарським судом обгрунтованості скарг кредиторів або відсутності ознак відновлення платоспроможності боржника, про що виноситься відповідна ухвала. Незатвердження господарським судом звіту керуючого санацією або неподання такого звіту у встановлений строк є підставою для визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури [23, с.126].

Мирова угода (як судова процедура у справі про банкрутство) - це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін; набирає чинності у разі затвердження її господарським судом, про що виноситься відповідна ухвала; може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди приймається: від імені кредиторів - комітетом кредиторів більшістю голосів за умови наявності письмової згоди на це всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою; від імені боржника - керівником боржника або арбітражним керуючим, які виконують повноваження органів управління боржника [24, с.33].

Мирова угода може бути укладена щодо вимог другої та наступних черг, визначених ст.31 Закону.

Дуже важливим для процедури мирової угоди є положення ч.2 ст.36 Закону, згідно з яким органи податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за виплатою податків і зборів, зобов'язані при укладанні мирової угоди погодитись на:

· списання податкового боргу (всієї заборгованості по сплаті податків і зборів), який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство;

· списання частини заборгованості, що виникла протягом трьох останніх років перед поданням заяви про порушення справи про банкрутство, або на розстрочку (відстрочку) цієї заборгованості [23, с.138].

Зміст мирової угоди:

· обов'язкові положення: про розмір, порядок і строки виконання зобов'язань боржника; про відстрочку чи розстрочку або списання боргів чи їх частини;

· факультативні положення: про виконання зобов'язань боржника третіми особами; про обмін вимог кредиторів на активи або на корпоративні права боржника; про задоволення вимог кредиторів іншими особами, що не суперечить закону.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. З дня затвердження мирової угоди боржник починає погашати вимоги кредиторів відповідно до умов мирової угоди. Винесення господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство і відповідно - припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

У разі не затвердження господарським судом мирової угоди (якщо було порушено порядок укладання мирової угоди або мирова угода містить умови, що суперечать закону) така угода вважається неукладеною.

За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені законодавством України.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів.

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мировою угодою [25, с.31].

Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство - це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної суми заборгованості банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків по його боргах. Тривалість ліквідаційної процедури - дванадцять місяців, яка може бути подовжена господарським судом ще на шість місяців.

Ліквідатор - фізична особа, яка організовує здійснення ліквідаційної процедури та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Порядок його призначення та вимоги до кандидата ті ж самі, що передбачені щодо керуючого санацією.

Відповідно до Закону господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у разі, якщо:

· комітет кредиторів відхилив план санації і звернувся до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч.5 ст.18 Закону);

· протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника в господарський суд не подано план санації боржника (ч.6 ст.18 Закону);

· якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі і мирова угода кредиторами не укладена (ч.12 ст.20 Закону);

· за результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів приймають рішення про звернення до суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч.5 ст.21 Закону);

· за результатами розгляду звіту керуючого санацією зборами кредиторів не прийняте жодне рішення або таке рішення не подано в господарський суд протягом п'ятнадцяти днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення (ч.6 ст.21 Закону);

· господарський суд відмовив у затвердженні звіту керуючого чи такий звіт не був поданий в установлений строк (ч.11 ст.21 Закону);

· в установлені господарським судом строки (не більше шести місяців з дня прийняття господарським судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство) не проведені розрахунки з кредиторами (ч.15 ст.21 Закону) [26, с.21].

Наслідки визнання боржника банкрутом. З дня прийняття господарським судом постанови про оголошення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури боржник юридично переходить у новий правовий статус - статус банкрута. Цей правовий статус передбачає ряд особливих юридичних положень:

· підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

· строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;

· припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

· відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

· укладання угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом;

· скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладання нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

· вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

· виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку передбачених Законом.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора, яким може бути особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює відповідно до ст.25 Закону такі повноваження:

· приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;

· виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

· здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;

· аналізує фінансове становище банкрута;

· виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

· очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

· пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкрута;

· має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільнюються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно з ст.31 Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

· з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;

· заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими;

· з підстав, передбачених ч.10 ст.17 Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника;

· вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

· передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових актів підлягають обов'язковому зберіганню;

· реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом;

· повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

· здійснює інші повноваження, передбачені Законом [27, с.37].

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України “Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ” [28, с.244].

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

Черговість спрямування коштів, одержаних від продажу майна банкрута, на задоволення вимог кредиторів, встановлена ст.31 Закону, згідно з якою:

У першу чергу задовольняються:

А) вимоги, забезпечені заставою;

Б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичних закладів, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

В) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним права кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

Г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

· витрати на оплату державного мита;

· витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

· витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

· витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

· витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

· витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

· витрати на оплату праці арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено Законом.

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також вимог громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.

У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Так само вважаються погашеними вимоги, не задоволені за недостатністю майна.

У разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс з відповідними додатками.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури [12, с.103-105].

Таким чином, до боржника в процесі провадження у справі про банкрутство застосовуються такі судові процедури: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація (відновлення платоспроможності боржника), ліквідаційна процедура.

Розпорядження майном боржника - обов'язкова судова процедура у будь-якій справі про банкрутство. Вона є системою заходів щодо нагляду і контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, що застосовуються з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

Мирова угода (як судова процедура у справі про банкрутство) - це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін; набирає чинності у разі затвердження її господарським судом, про що виноситься відповідна ухвала; може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати: кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управління боржника і т. ін.

Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство - це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної суми заборгованості банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків по його боргах. Тривалість ліквідаційної процедури - дванадцять місяців, яка може бути подовжена господарським судом ще на шість місяців.

2.4 Порядок судового розгляду справ про банкрутство