Особливості формування, розвитку та функціонування інституту банкрутства в Україні
Історичний розвиток інституту банкрутства. Розвиток законодавства про банкрутство в Україні. Учасники провадження у справі. Судові процедури, що застосовуються до боржника. Порядок судового розгляду. Питання правового регулювання інституту банкрутства.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.02.2012 |
| Размер файла | 137,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
· арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.
Здійснення санації боржника організовує керуючий санацією, правовий статус якого визначено положеннями ст.17 Закону. Зокрема, керуючий санацією має право:
· розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених Законом;
· укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди;
· подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними.
Керуючий санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо:
· виконання договору завдає збитків боржнику;
· договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;
· виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.
Крім цього за заявою керуючого санацією господарський суд може визнати недійсною угоду боржника, що укладена або виконана боржником з окремим кредитором чи іншою особою після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом шести місяців, що передували дню порушення провадження у справі про банкрутство, якщо:
· відповідно до такої угоди кредитору чи на його користь здійснено оплату його вимог, які виникли до укладення зазначеної угоди, або в рахунок оплати зазначених вимог передано (відчужено) майно боржника, за умови, якщо угоду укладено на день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість його майна, та якщо внаслідок реалізації угоди кредитор отримав більше, ніж він отримав би у разі ліквідації боржника, якби реалізація такої угоди не відбулася;
· відповідно до такої угоди боржником відчужено або придбано майно за цінами, що є відповідно нижчими або вищими за ринкові, за умови, якщо до дня укладення угоди або внаслідок її виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
За угодою, що визнана господарським судом недійсною з вищезазначених підстав, кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні все, що отримано за угодою, а у разі неможливості повернути отримане в натурі - відшкодувати його вартість у грошовій формі за ринковими цінами, що існували на день укладення угоди.
У разі оспорювання зазначених угод господарський суд має виходити з презумпції недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів. Обов'язок доказування платоспроможності (достатності майна для задоволення вимог кредиторів) покладається на боржника.
Угода боржника, що укладена або виконана боржником-юридичною особою після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом шести місяців, що передували дню порушення провадження у справі, що пов'язана з виплатою (виділенням) долі (частки) в майні боржника учасникові боржника у зв'язку з його виходом із складу учасників боржника, за заявою арбітражного керуючого або кредитора визнається господарським судом недійсною, а все отримане за цією угодою повертається боржникові.
Одним з основних обов'язків керуючого санацією є підготовка і подання комітету кредиторів для схвалення плану санації боржника. Якщо у майні боржника частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, керуючий санацією зобов'язаний попередньо погодити план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном [21, с.231-233].
План санації повинен містити:
· заходи щодо відновлення платоспроможності боржника (перелік таких можливих заходів містить ч.2 ст.18 Закону);
· умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора;
· строк та черговість виплати боржником та або інвестором боргу кредиторам;
· умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.
План санації може містити умови про:
· виконання зобов'язань боржника третіми особами;
· обмін вимог кредиторів на активи боржника та (або) його корпоративні права;
· задоволення вимог кредиторів іншим способом, що не суперечить закону.
План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотирьохмісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію, і вважається схваленим, якщо за нього таке рішення було підтримано більшістю голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.
Комітет кредиторів може відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням: а) про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або б) про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків і призначення нового керуючого санкцією.
Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде поданий план санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
За п'ять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення засідання комітету кредиторів.
Звіт керуючого санацією має бути розглянутий комітетом кредиторів не пізніше десяти днів від дати його надходження.
За наслідками розгляду звіту керуючого санацією комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням щодо:
· припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника;
· продовження встановленого строку процедури санації;
· припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
· припинення процедури санації і укладення мирової угоди [12, с.185].
У разі виникнення обставин, що є підставою для припинення процедури санації, комітет кредиторів може прийняти відповідне рішення за відсутності звіту керуючого санацією.
Якщо комітетом кредиторів не прийнято жодне з цих рішень або таке рішення не подано в господарський суд протягом п'ятнадцяти днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення, господарський суд розглядає питання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в порядку, передбаченому Законом.
Припинення провадження у справі про банкрутство. Відповідно до ст.40 Закону господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
3) у провадженні суду є справа про банкрутство того ж боржника;
4) затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку,
передбаченому Законом;
5) затверджено мирову угоду;
6) затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому ст.32 Закону;
7) боржник виконав всі зобов'язання перед кредиторами;
8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.
Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути перевірена у встановленому законом порядку.
Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у випадках, передбачених п.1, 2 та 5 ч.1 ст.40 Закону, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених п.3,4,7, і 8, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому п.6, - лише після визнання боржника банкрутом [26, с. 19].
Таким чином, провадження у справах про банкрутство можна поділити на кілька стадій: порушення провадження у справі; підготовче засідання господарського суду; виявлення кредиторів та інвесторів; попереднє засідання господарського суду; проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів; винесення ухвали про санацію; визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; припинення провадження у справі про банкрутство.
Розділ 3. Проблемні питання правового регулювання інституту банкрутства
Наявність серйозних суперечностей у законодавстві України, що регулює господарські відносини, є на сьогодні однією з найболючіших проблем, оскільки регулююча роль держави у цій сфері або нівелюється, або “підмінюється" діяльністю державних органів чи інших осіб, які відстоюють вузькі відомчі інтереси, а не загальносуспільні пріоритети державної політики щодо розвитку підприємництва. Такий стан речей безпосередньо пов'язаний з неефективністю і неякісністю законодавства, що регулює підприємництво загалом, та законодавства у сфері банкрутства підприємств зокрема. З огляду на це, неабиякого теоретичного і практичного значення набувають спроби здійснення комплексного аналізу наявних колізій законодавства про банкрутство з метою розробки засобів їх подолання [9, с.11].
Як вже зазначалося вище, першим кроком у законодавчому регулюванні банкрутства стало прийняття в 1992 р. Закону України “Про банкрутство”, який не виправдав себе, а краще сказати, не зміг бути реалізований у повному обсязі.30 червня 1999 р. було прийнято Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 784-XIV. Не можна стверджувати, що цей нормативний акт став панацеєю при вирішенні питань банкрутства підприємств. Новий Закон про банкрутство начебто мав урахувати всі недоліки попереднього, проте, незважаючи на достатньо великий обсяг (53 статті в 7 розділах), у ньому міститься значна кількість прогалин і суперечностей, а отже й він потребує вдосконалення.
Офіційне визначення поняття банкрутства законодавець закріпив у п.2 ст. 209 ГК: “Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається банкрутством”. Втім, слід зазначити, що в ГК банкрутство розкривається як складова інституту господарських зобов'язань (розділ 4) окремо від норм, що регулюють відповідальність цих зобов'язань (розділ 5), однак ст.215 „Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство" знаходиться в розділі 4. У зв'язку з цим, здається, було б більш доцільним розмістити зазначену статтю в розділі 5.
Законодавче визначення поняття банкрутства закріплене також у ст.1 Закону про банкрутство: „Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури”.
Якщо уважно прочитати визначення поняття банкрутства, наведені в ГК і Законі про банкрутство, то можна помітити, що законодавець дещо маніпулює часткою не. Тобто, Закон про банкрутство чітко зазначає, що банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів виключно через застосування ліквідаційної процедури [10, с.14].
У ГК помилково упущено частку не, а це в свою чергу дозволяє розглядати саму природу поняття банкрутства під зовсім іншим кутом зору.
Проблеми провадження у справах про банкрутство підприємств.
Законодавче регулювання банкрутства підприємств є недосконалим, і для таких тверджень існують вагомі причини.
Перший недолік Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" криється в ст.6, за якою справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. На мою думку, для середнього чи великого бізнесу це зовсім не значна сума, в той час як для представників малого та мікробізнесу вона може вважатися астрономічною. Тому, на мою думку, необхідно провести градацію мінімальних сум позовів для різних за розмірами суб'єктів підприємницької діяльності, враховуючи при цьому особливості їх діяльності, галузеву приналежність [34, с.26].
Не позбавлений недоліків і принципово новий вид підприємницької діяльності для України (на відміну, наприклад, від Росії, де арбітражні керуючі працюють з 1.03.1998 р. - дати вступу в силу російського закону “Про неспроможність (банкрутство) ”) - інститут арбітражних керуючих. Арбітражний керуючий стає ключовою фігурою у вирішення подальшої долі потенційного банкрута. За визначенням Закону арбітражним керуючим може бути призначено лише ліцензованого фахівця. Кількість (а також і якість підготовки) ліцензованих арбітражних керуючих, без яких практично не можливе здійснення процедур, передбачених Законом, поки що далеко неадекватна потребі в них. В наслідок чого - швидкість та масштаб змін, які передбачені новим механізмом, є досить низькими.
В Законі про банкрутство дуже нечітко прописано процедуру призначення конкурсних кредиторів і не зрозумілі їхні права, зокрема не зовсім зрозуміле положення про повноваження комітету кредиторів і сферу його компетенції. Крім того, кредитори ставляться в нерівні умови: зокрема, надаються переваги кредиторам, чиї вимоги забезпечені заставою, вони мають привілеї порівняно з іншими кредиторами. Ще більше запитань до чинного закону мають боржники, оскільки Закон про банкрутство фактично не дає їм можливості відновити платоспроможність. По-перше, поки що передбачається відносно короткий термін процедури санації і немає належного механізму для її реалізації протягом більш тривалого періоду. По-друге, на вимоги кредиторів, що виникають з моменту прийняття рішення про запровадження мораторію, він не поширюється. Отже, початкова сума боргу невпинно зростає, іноді навіть у геометричній прогресії.
У процесуальних нормах чинного Закону про банкрутство лише частково матеріалізовані засади конкурсного провадження. Одним із визначальних завдань теорії неспроможності є опрацювання висловлених законодавцеві рекомендацій стосовно оптимального впорядкування конкуренції різних категорій вимог у провадженні з справ про банкрутство підприємств.
Законодавець помилково поширив дію конкурсного мораторію на поточних кредиторів, тобто кредиторів за вимогами до боржника, що виникли після порушення провадження у справі про банкрутство (зміни до редакції ч.6 ст.12 згідно із Законом України від 3 квітня 2003р. № 672-IV). Такою зміною для контрагентів неплатоспроможного боржника фактично зруйновано будь-які стимули на продовження ділових відносин з останнім, зокрема, щодо постачання, надання кредитів і послуг, після порушення справи про банкрутство. Тому наміри реалізації більшості можливих планів відновлення платоспроможності боржника стають непевними, а отже, фактично унеможливлено проведення процедури санації як одного з важливих інструментів інституту неспроможності. Крім того, чинний Закон про банкрутство взагалі не визначає процесуального порядку фіксації та задоволення вимог цієї категорії кредиторів.
Наступним прикладом недостатнього розуміння конкурсної природи провадження зі справ про банкрутство є, знову ж таки, зазначена вище зміна до ч.6 ст.12 Закону про банкрутство, згідно з якою з 30 травня 2003 р. виключається стягнення грошових коштів з рахунку боржника та звернення стягнення на майно на користь кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію (виплата заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди). Фактично, цими змінами унеможливлено преференційне задоволення соціальних вимог, на які не поширюється дія конкурсного мораторію [30, с.11].
Іншим прикладом помилкового рішення законодавця, пов'язаного з порушенням принципу конкурсного імунітету, є зміна Законом України від 7 березня 2002 р. № 3088-І редакції частин 3 та 4 ст.14 Закону про банкрутство. До цієї зміни боржник при проведенні процедури розпорядження майном мав право одночасно задовольнити вимоги кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів. Крім того, виконання зобов'язань боржником у процедурі розпорядження майном було можливим лише за умови задоволення одночасно пропорційно вимог усіх кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна. Такі випадки задоволення траплялись у судовій практиці неодноразово, наприклад, після сплати дебітором свого боргу боржникові.
Техніко-юридичні суперечності теорії з практикою у сфері банкрутства підприємств ще недостатньо опановані, що негативно впливає на законотворчий процес та формування судової практики в нашій державі. У площині наукового вивчення об'єктивних властивостей законодавства про банкрутство підприємств дуже шкідливими видаються прийоми формулювання теоретичних положень на підставі довільно відібраних фрагментарних уривків з доктринальної спадщини науковців минулого, а також запозичення іноземного досвіду без урахування соціально-правової інфраструктури конкретної країни.
Процедурні проблеми оскарження судових актів при банкрутстві підприємств.
Без удосконалення господарського законодавства неможливо реалізувати судову реформу, яка вже сьогодні виявила багато нових проблем. Судовий розгляд справ про банкрутство належить до однієї з найбільш складних категорій господарських спорів.
Зокрема, це стосується оскарження судових актів у справах про банкрутство підприємств. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК) у статтях 106 та 111-13 вказує на те, що оскарженню підлягають виключно ті процесуальні акти в процедурі банкрутства, оскарження яких прямо передбачено в Законі про банкрутство. Проте стосовно певного кола питань суддя має право у рамках процедури банкрутства винести судові акти (ухвали), ухвалення яких зазначеним законом взагалі не передбачено. Такі акти можуть значно порушувати права та обов'язки не учасників справи про банкрутство. Прикладом цього є ухвала за результатами оскарження дій державної виконавчої служби, ухвала за результатами розгляду позовних вимог, ухвала за результатами розгляду віндикаційного позову тощо. Річ у тім, що ГПК нагадує про пряму вказівку в Законі про банкрутство на можливе оскарження того чи іншого судового акта. Разом з тим у процедурі банкрутства підприємств можуть бути винесені такі акти, які суттєво порушуватимуть права та інтереси учасників, і які, в свою чергу, чомусь не включені до категорії актів, що оскаржуються. Це, зокрема, ухвала про визнання грошових вимог (ст.14), ухвала про затвердження реєстру вимог кредиторів (ст.15), ухвала про визнання угоди недійсною (ст.17).
При більш ретельному розгляді норми ГПК стає очевидним, що направляти копії процесуальних документів іншим учасникам, крім боржника і кредиторів, немає потреби. Однак тут існує особливість процедури банкрутства. На практиці трапляються непоодинокі випадки в разі визнання боржником банкрутом, коли останній може взагалі не мати своєї юридичної адреси, оскільки його майно вже може бути розпродано. Інший випадок стосується банкрутства відсутнього боржника (ст.52 Закону).
На мою думку, оскаржений може бути будь-який судовий акт (ухвала), навіть якщо його оскарження прямо не передбачено Законом про банкрутство, якщо на підставі такого акта виникають, змінюються або припиняються майнові права осіб, які беруть участь у процедурі банкрутства підприємств.
Недопрацьованими залишаються апеляційний і касаційний перегляди судових актів у справах про банкрутство підприємств. У справі про банкрутство підприємств зазвичай виносяться такі судові акти, як ухвали. Лише в одному випадку виноситься постанова - коли боржник визнається банкрутом. При цьому слід наголосити, що ані ГПК, ані Закон про банкрутство не дають прямої відповіді на питання щодо строків набрання чинності вказаними актами. При цьому механізм судових актів побудований таким чином, що вони набирають чинності негайно і постійно спрямовані на досягнення завдань відносин неспроможності - відновлення платоспроможності або ліквідацію боржника.
Частково незрозумілими залишаються ще деякі аспекти. Так, статті 95 та 111-1 ГПК передбачають направлення копії апеляційної та касаційної скарги сторонам. Щоб стати будь-якою процесуальною стороною справи про банкрутство, необхідний судовий акт - ухвала суду. Водночас Закон про банкрутство припускає наявність у справі епізодичних учасників - контрагентів за угодами (ч.1 ст.17) [26, с.21].
Таким чином, чинне законодавство з питань банкрутства і, зокрема, Закон про банкрутство не виконує повною мірою своєї економічної функції, а передбачена ним процедура санації не стала ефективним механізмом відновлення платоспроможності підприємств та задоволення вимог кредиторів. Подальше зволікання з реформуванням системи банкрутства як інструменту перерозподілу власності, штучного доведення підприємств до неплатоспроможності в майбутньому може призвести до негативних наслідків.
В Україні сьогодні діє спеціальний орган - агентство з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, покликаний контролювати процедуру банкрутства, однак і він часто виявляється нездатним ефективно впливати на її результати. Агентство з питань банкрутства надає послуги з процедури банкрутства, і це перш за все стосується державних підприємств із часткою державної власності понад 25%. Але проблема в тому, що жорстких норм у законі немає, тому зазначене агентство не може відповідати за те, що відбувається на багатьох державних підприємствах, де воно не залучається до процедури.
На сьогодні закон передбачає реорганізаційні та ліквідаційні процедури, а також мирову угоду, які ліквідовують підприємство-банкрут. Причому мирова угода є оптимальним варіантом, при якому, так би мовити, і вовки (кредитори) ситі, і вівці (боржник) цілі. Слід зазначити також, що мирова угода між кредиторами й боржником в українській практиці явище поки що рідкісне.
Зрозуміле й чітко організоване законодавство про банкрутство підприємств є надзвичайно важливою і стратегічною проблемою ринкових відносин. Прийняття нового Цивільного і Господарського кодексів України, ряду нових законів створило певну систему законів у сфері банкрутства підприємств, що дозволило, з одного боку, запобігти численним суперечкам і спорам, а з іншого, - слід таки визнати, що сьогоднішній стан законодавства про банкрутство залишає певну невизначеність і незначні розбіжності.
Отже, колізійні аспекти у сфері банкрутства підприємств лише посилюють невизначеність організаційно-правового впливу у цій сфері. Чітка організація законодавства про банкрутство надзвичайно важлива для врегулювання нормальних господарських відносин у разі неспроможності підприємства погасити свою заборгованість.
Висновки
Внаслідок проведеного дослідження розв'язана важлива наукова проблема у теоретичному та практичному аспектах, а також сформульовані наступні основні теоретичні та практичні висновки.
1. Визначено й доведено суть, характер і правову природу відносин неспроможності (банкрутства), як тісно пов'язаних з господарськими відносинами, що становлять предмет правового регулювання господарського права. Відносини неспроможності (банкрутства) - це відносини, які направлені на відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта із застосуванням реабілітаційних заходів шляхом судових процедур, а у випадку неможливості - на примусову ліквідацію майна з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. За своїм характером вони є майновими та організаційними; за суб'єктним складом - горизонтальними та вертикальними.
2. Визначено й проаналізовано критерії неплатоспроможності: характер грошових зобов'язань, базовий розмір грошових вимог, спірність вимог, строк невиплати, наявність виконавчого провадження; уточнено поняття банкрутство як визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність шляхом реабілітаційних процедур і сплатити встановлені грошові вимоги кредиторів з огляду на їх неоплатність.
3. Визначені принципи правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства) виступають: пріоритет Закону перед іншими нормативними актами; загальність; збереження господарюючого суб'єкта, якщо можливо відновити його платоспроможність; ліквідація майна боржника, якщо неможливо зберегти підприємство з метою справедливого й організованого погашення вимог кредиторів; державне регулювання відносин неспроможності.
4. Встановлено, що для правового регулювання відносин неспроможності характерна наявність двох методів: основного - методу владних приписів і додаткового - методу автономних рішень. В основі методів лежить єдиний, загальний (публічний) інтерес, направлений на відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта. Приватний інтерес, хоч і підпорядкований загальному, має відносну самостійність і враховується у заходах і способах впливу на учасників відносин неспроможності. Методи правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства) включають такі способи і заходи впливу на учасників відносин, які поєднують імперативні та диспозитивні засади, застосовують до суб'єктів приписи і частково юридичний дозвіл, що направлені на відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта (загальний інтерес), а якщо це неможливо - його ліквідацію з метою повного або часткового задоволення грошових вимог кредиторів (частковий інтерес).
5. уточнено зміст традиційного правового засобу неспроможності (банкрутства) - мораторію на задоволення вимог кредиторів; визначені його мета, особливості та значення; мораторій встановлює імунітет над майном боржника, особливий порядок виплати грошових вимог.
6. Проведена класифікація кредиторів за їх правовим статусом: ініціюючі, змушені, заставні, кредитори поточної заборгованості, привілейовані, реєстрові (конкурсні), кредитори погашеної заборгованості; конкретизовані повноваження представницьких органів кредиторів. Уточнено правовий стан інших учасників відносин неспроможності (банкрутства): арбітражного керуючого, інвестора, власника, державного органу з питань банкрутства, органу місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади. Запропоновано рекомендації по вдосконаленню законодавства про правовий статус деяких учасників.
7. Обгрунтовано поняття судових процедур і конкретизовано порядок їх проведення, застосування до боржника.
Судові процедури - це порядок застосування до боржника спеціальних традиційних заходів неспроможності з метою створення необхідних умов для відновлення платоспроможності або ліквідації. До цих процедур належить розпорядження майном боржника, санація, ліквідація та мирова угода.
Санація і ліквідація мають володіти оборотною трансформацією. Якщо існують певні умови для застосування тієї чи іншої процедури, суд здійснює трансформацію. Пріоритет вибору реабілітаційної або ліквідаційної процедури має належати господарському суду.
Сучасне регулювання окремих питань процедури банкрутства нормами господарського процесуального права неминуче стикається з особливостями відносин неспроможності, внаслідок чого виникає скрутний стан (труднощі) у господарського суду та в учасників відносин неспроможності, а також призводить до безладдя у правозастосовчій практиці. У зв'язку з цим виникає потреба у групуванні господарсько-процесуальних норм в окремий інститут (розділ, главу Кодексу України про неспроможність): “Порядок організації та діяльності господарського суду щодо розгляду справ про банкрутство”.
Процедура санації представляє два великих етапи: а) позапланова санація - комплекс заходів, направлених на усунення негативних правових наслідків, які здійснив боржник і які призвели до банкрутства, а також підтримання у нормальному господарському режимі виробничо-господарської діяльності підприємства-боржника; б) планова санація - реалізація планових засобів відновлення платоспроможності боржника і погашення заборгованості повністю або частково перед кредиторами.
Ліквідація передбачає не тільки зупинення підприємницької діяльності, а й закриття підприємства з проведенням усіх потрібних для цього заходів. Ліквідація - це надзвичайний захід, до якого суду слід вдаватися у випадку неможливості відновити платоспроможність господарюючого суб'єкта. Виняток становить спрощений порядок визнання боржника банкрутом.
Мирова угода - це господарсько-правовий договір, який має господарсько-процесуальне навантаження. Вона має стати комплексним договором, де переплітаються інтереси усіх учасників процедури банкрутства: кредиторів, боржника, власника, інвесторів та ін. Мирова угода - це підсумок усієї процедури банкрутства. Вона відображає результат усіх проведених спеціальних заходів щодо фінансового оздоровлення боржника (мораторій, відсіювання кредиторів, відмова від триваючих договорів тощо), передбачених процедурою банкрутства.
Список використаної літератури
1. Бараенбойм П. Правовые основы банкротства: Учеб. пособие. - М., 1995. - 362 с.
2. Бірюков О.Н. Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз: Монографія. - К.: Вид. Київ. ун-т, 2010. - 163 с.
3. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні: Монографія. - Львів: Інститут технологій бізнесу і права, 2000. - 180 с.
4. Степанов В.В. Несостоятельность (банкротство) в России, Франции, Англии, Германии. - М.: Статут, 1999. - 215 с.
5. Круглов Н.Ю. Хозяйственное право. Учебное пособие. - М.: Издательство РДЛ, 2008. - 812 с.
6. Хозяйственное право. Учебник под ред. Мамутова В.К. Киев: Юринком Интер, 2002. - 910 с.
7. Господарське право, підручник, В.С. Щербина - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 652 с.
8. Вінник Б.І. Колізійні аспекти законодавства при банкрутстві підприємств // Юстініан, Юридичний журнал. - 2004. - № 5. - С.38 - 42.
9. Радзивилюк Валерия. Состояние законодательства о банкротстве в Украине и перспективы его гармонизации // Предпринимательство, хозяйство и право - 2006. - № 5. - С.17-21.
10. Господарський процес України, навчальний посібник, Б.М. Грек, І.Б. Шицький - К.: Прецедент, 2006. - 355 с.
11. Тітов М.І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти. - X.: Консум, 2007. - 192 с.
12. Хозяйственное право Украины. Учебник под ред. Васильева О.П. - Харьков: "Одиссей", 2006 г. - 532 с.
13. Господарське право. Навчальний посібник, І.Л. Жук, О.М. Неживецький - Київ: Кондор - 2003 р. - 670 с.
14. Михалев И.Ю. Криминальное банкротство / Науч. ред. д. ю. н., проф. И.Э. Звечаровский. - С. Пб.: Юридический центр Пресс, 2001 - 163 с.
15. Ляпунова Н. Стійка фінансова неспроможність як ознака приховування банкрутства // Вісник Академії правових наук України. - 2010. - № 3. - С.64 - 69.
16. Поляков Б. Понятие неплатежеспособности и банкротства // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 4. - С.6 - 9.
17. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001. - 675 с.
18. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка - К.: ФОРУМ, 2001. - 712 с.
19. Поляков Б. Правове становище кредиторів у процедурі банкрутства // Право України. - 2005. - № 7. - С.39 - 43.
20. Литвинова Т.П., Верховець А.А. Про необхідність вдосконалення законодавства про банкрутство // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 2005. - № 2. - С.95 - 98.
21. Господарське судочинство в Україні. Судова практика застосування законодавства про банкрутство, В.С. Москаленко - К.: Праксіс, 2006. - 248 с.
22. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. Навчальний посібник. К.: вид-во КНЄУ, 2007. - 406 с.
23. Бондик В. Особенности функционирования института мирового соглашения в арбитражном процессе // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 11. - С.43 - 48.
24. Барбашова. Проблеми мирової угоди в процедурі банкрутства // Підприємництво, господарство і право - 2006. - № 7. - С. 19 - 23.
25. Джунь В. Вдосконалення структури провадження у справах про неспроможність: проблемні питання // Право України. - 2009 р. - №5. - С.27 - 32.
26. Поляков Б. Практика применения Закона Украины "О возобновлении платежеспособности должника или признании его банкротом" // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 10. - С.14 - 17.
27. Поляков Б.М. Право несостоятельности (банкротства) в Украине - К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2008. - с 244.
28. Поляков Б.М. Вдосконалення процессуального законодавства про банкрутство // Вісник господарського судочинства-2006. - № 2. - С.36 - 40.
29. Малюська Д.С. Проблеми застосування мораторію на задоволення вимог кредиторів // Юстініан, Юридичний журнал - 2004. - № 1 - С.65 - 68.
30. Джунь В.В. Про засади реформування процесу режиму інституту неспроможності // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 1999. -
31. № 1 - С.93 - 96.
32. Кращенко Д. Банкротство предприятий: его признаки // Право и экономика. - 2000. - № 6. - С.91 - 94.
33. Поляков Б. Понятие неплатежеспособности и банкротства // Підприємництво, господарство і право. - 2002 р. - № 4. - С.82 - 86.
34. Н. Асєєва. Окремі проблеми застосування законодавства про банкрутство // Право України - 2004. - № 11. - С. 19 - 23.
35. Поляков Б. Понятие неплатежеспособности и банкротства // Право України. - 2006. - № 8. - С.41 - 45.
36. Закон України "Про банкрутство "від 14.05.1992 р. №2343-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 31. - Ст.440.
37. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.1999 р. № 784-ХІУ // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №42-43. - Ст.378.
38. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств" від 17.03.2000 р. №515 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 12. - Ст.467.
39. Постанова Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 31, 43 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 06.05.2000 р., № 65 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 19. - Ст.73.
40. Господарський процесуальний кодекс України №1798-XII від 6 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради. - 1992. - №6. - Ст.56 (зі змінами №2922-III від 10.01.2002 р.).
41. Поляков Б. Про концепцію реформування законодавства про неспроможність (банкрутство) // Право України. - 2002. - № 7.
42. Джунь В. Інститут неспроможності: світовий досвіт розвитку і особливості становлення в Україні. - Л., 2000 р.
43. В. Радзивилюк. Состояние законодательства о банкротстве в Украине и перспективы его гармонизации // Право України. - 2006. - № 5.
44. Власов В.И. Социальная защита предприятия в условиях банкротства // Хозяйство и право. - 2005. - № 7.
Додатки
Додаток 1
Проблемні питання правового регулювання інституту банкрутства
Після розпаду СРСР Україна пішла шляхом ринкових реформ. Перехід від одних економічних відносин до інших неминуче відбувається за умов спаду виробництва, інфляції, кризи неплатежів, що дуже боляче відбивається на господарюючих суб'єктах. Стає все більш очевидним, що для оздоровлення таких фінансово неспроможних підприємств потрібен спеціальний механізм - інститут неспроможності (банкрутства), який існує в усіх державах з ринковою економікою.
До 1992 р. Україна не знала інституту неспроможності (банкрутства). Закон України від 14 травня 1992 р. “Про банкрутство" визначив спеціальний порядок розгляду справ фінансово неспроможних підприємств арбітражними (нині - господарськими) судами. Закон був простий, і суть його полягала у ліквідації підприємств. Практично він не вирішував проблем фінансового оздоровлення підприємств, не надавав пільг для боржників: він був прокредиторським. Інакше кажучи, його завдання полягало у примушуванні боржника будь-якими шляхами (навіть на шкоду виробництву) погасити борги кредиторам [1, с 59-63].
Після вступу цього Закону в силу стали очевидними недостатність та недосконалість його положень. Це пояснювалось тим, що Закон України “Про банкрутство" готувався при відсутності реальної практики; в ньому не були відображені правові традиції: законодавець не тільки не урахував зарубіжний досвід, але й залишив поза своєю увагою історичний досвід правового регулювання відносин банкрутства (неплатоспроможності).
До суттєвих недоліків Закону України “Про банкрутство" 1992 року слід віднести:
· Невизначеність термінів (банкрутство визначалося як фактичний стан неплатоспроможності боржника без згадування про те, що це перш за все юридичний факт, який встановлюється судом);
· обмеженість цілей правового регулювання;
· невиправдано обмежене коло суб'єктів банкрутства, до яких належали лише суб'єкти підприємницької діяльності, які мали статус юридичної особи;
· невизначеність правового положення кредиторів (перш за все заставних), інших учасників провадження у справах про банкрутство;
· регламентація тільки двох судових процедур банкрутства (ліквідаційної процедури та процедури санації), які не були забезпечені механізмом практичної реалізації; не були визначені строки проведення цих процедур;
· відсутність регламентації процесуальних особливостей розгляду справ про банкрутство та ін.
Слід також відзначити і той факт, що Закон “Про банкрутство" увійшов до пакету приватизаційних документів і в його основу була покладена гіпертрофірована прокредиторська концепція, реалізація якої повинна була максимально спростити процес переходу прав власності на майнові об'єкти від держави до інших осіб. Таким чином, під час дії Закону “Про банкрутство”звернення до механізму ліквідації майна боржника було домінуючим. Найбільш широко цей механізм використовувався як додатковий інструмент приватизації державних підприємств, який давав можливість визнавати боржника банкрутом, незважаючи на інколи незначний розмір його заборгованості в порівнянні з вартістю його майна.
Принципово іншим є Закон України від 30 червня 1999 р. “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон). У цьому Законі змінені підстави для порушення справи про банкрутство; строки провадження справи; визначені судові процедури, які застосовуються до боржника; з'явилася нова судова фігура - арбітражний керуючий та ін. Проте головне у законі - його мета: відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта. Із прокредиторського Закон став продебіторським. Але Закон має багато редакційних неточностей, яких не усунув Закон України від 7 березня 2002р. “Про внесення змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон від 7 березня 2002р.). Більш того, Закон не вирішив багато принципових питань [2, c.71].
Вдосконалення законодавства України про банкрутство слід починати з визначення цілей, які повинні бути досягнуті під час такого вдосконалення, а також дослідження можливих варіантів наслідків реалізації поставлених цілей. Крім того, вдосконалення національного законодавства у вказаній галузі повинно здійснюватися за наступними основними напрямками:
· Розширення кола осіб, по відношенню до яких можуть використовуватися загальні процедури банкрутства, а також введення до кола суб'єктів, до яких використовуються спеціальні процедури банкрутства, фізичних осіб, що не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності.
· Наділення боржника правом подачі заяви до господарського суду про збудження провадження за справами про банкрутство при відсутності у нього ознак неплатоспроможності, але при наявності обставин, які свідчать про те, що він не буде в змозі виконати грошові зобов'язання у встановлений законом строк.
· Розробка положень, які визначають процесуальні особливості та специфічні стадії розгляду даної категорії справ.
· Розширення спектру правових засобів розгляду питань, пов'язаних із неплатоспроможністю боржника, введення інших, окрім передбачених національним законодавством, процедур банкрутства з метою найбільш ефективного використання можливостей інституту банкрутства [3, с.31-33].
· Заповнення прогалин в регламентації окремих процедур банкрутства, наприклад, надання господарському суду права на введення судової процедури санації за власною ініціативою, коли відсутнє клопотання комітету кредиторів про відкриття вказаної судової процедури або якщо комітет кредиторів подає клопотання суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у разі, якщо судом виявлені обставини, які свідчать про те, що платоспроможність боржника може бути поновлена.
· Внесення до законодавства України про банкрутство положень, які б передбачали можливість винесення господарським судом за клопотанням боржника, арбітражного керуючого, кредиторів та інших осіб, передбачених законом, відповідного судового акту:
а) про припинення ліквідаційної процедури та перехід до процедури санації у випадках, коли при здійсненні ліквідаційної процедури судом виявлені обставини, які свідчать про можливість поновлення платоспромож-ності боржника;
б) про припинення процедури санації й перехід до ліквідаційної процедури, коли встановлено, що платоспроможність не може бути поновлена.
· Врегулювання можливих наслідків звільнення працівників боржника шляхом створення спеціальних механізмів попередження масових звільнень й ефективного соціального захисту працівників боржника [4, c.51-53].
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Загальна характеристика інституту банкрутства. Учасники провадження у справі про банкрутство. Основні процедури, що застосовуються до боржника в процесі проведення судового розгляду. Механізм санації. Відповідальність за порушення законодавства.
курсовая работа [39,7 K], добавлен 23.10.2014Загальні проблеми правового регулювання банкрутства в Україні. Поняття та відмінності у правовому становищі конкурсних та поточних кредиторів у справі про банкрутство. Порядок розгляду та задоволення вимог до боржника у процедурі вступу до банкрутства.
реферат [22,9 K], добавлен 24.03.2012Зародження інституту банкрутства в процесі розвитку суспільних відносин і становлення товарного виробництва та грошово-кредитних відносин. Економічні та правові підстави створення законодавчої бази про банкрутство в Україні. Основні принципи банкрутства.
реферат [36,7 K], добавлен 19.05.2008Закордонний досвід державного регулювання банкрутства. Розвиток державного регулювання процедур банкрутства в Україні. Проблеми реалізації майна підприємств державного сектору. Удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази регулювання банкрутства.
дипломная работа [1,2 M], добавлен 10.12.2012Історичний розвиток інституту неплатоспроможності та його місце у системі галузей права. Матеріально-правові та процесуальні особливості відновлення платоспроможності боржника через застосування процедури санації. Зарубіжний досвід санації підприємств.
дипломная работа [83,5 K], добавлен 24.02.2013Суб’єктивно-об’єктивні відносини держави та неспроможних суб’єктів господарювання. Міжнародний досвід державного регулювання банкрутства. Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та його проблеми в Україні.
дипломная работа [1,3 M], добавлен 21.02.2011Поняття та характеристика банкрутства. Провадження у справі про банкрутство. Санація боржника та мирова угода. Ліквідаційна процедура. Черговість задоволення претензій кредиторів. Проведення реструктуризації підприємства та перепрофілювання виробництва.
контрольная работа [19,7 K], добавлен 28.10.2013Сутність банкрутства як цивільно-правової категорії. Чинники, що сприяли збільшенню кількості банкрутств. Притягнення осіб до кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство. Перелік та аналіз недоліків у правовому регулюванні банкрутства в Україні.
реферат [20,6 K], добавлен 12.11.2009Виникнення, становлення і розвиток інституту конституційного контролю в Україні. Характеристика особливості його становлення в різні історичні періоди та основні етапи формування. Утворення й діяльність Конституційного Суду України в роки незалежності.
статья [23,7 K], добавлен 17.08.2017Історичний розвиток інституту глави держави в Україні, аналіз ролі інституту президентства в державотворенні. Реформування конституційно-правового статусу Президента України. Функції та повноваження Президента України відповідно до проекту Конституції.
курсовая работа [52,2 K], добавлен 02.11.2010
