Механізм реалізації муніципальних прав та свобод особистості в Україні

З іншого боку, за умов демократичного суспільства референдум може бути використаний як противага рішенням органів місцевого самоврядування, що не задовольняють інтереси жителів територіальної громади [58, с. 165].

Місцевий референдум є способом реалізації публічної влади територіальної громади (ч. 1 ст. 143 Конституції України) шляхом загального голосування з питань місцевого самоврядування. Функціональним призначенням місцевого референдуму є здійснення локальної (місцевої) правотворчості та громадського контролю за діями та рішеннями органів і посадових осіб місцевого самоврядування з боку територіальної громади. У системі місцевого самоврядування рішення місцевих референдумів акти прямого народовладдя володіють найвищою юридичною силою.

Основні питання організації та проведення місцевих референдумів регулюються безпосередньо Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" у частині, що не суперечать Конституції України. Згідно з конституційним принципом організаційно-правової відособленості місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 5, 7) предметом місцевого референдуму є всі питання місцевого значення, якщо інше не застережено законом.

За своєю природою предметом місцевого референдуму повинно бути затвердження статуту територіальної громади, що забезпечить надійні гарантії демократизму місцевого самоврядування. Законодавче регулювання процедури прийняття статуту територіальної громади знижує її роль, оскільки статут приймається місцевою радою (ст. 19 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"). Тому слід приєднатися до висловленої у літературі думки , що необхідно внести відповідні зміни до законодавства України [58, с. 104].

На місцевих референдумах можуть вирішуватися виключно питання, що належать до предмета відання органів місцевого самоврядування. Органічно на місцевому референдумі не можуть вирішуватися питання, що відносяться до сфери делегованих повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування, оскільки їх виконання базується на перерозподілі публічно-владних прерогатив держави місцевому самоврядуванню на основі закону.

У випадку прийняття рішення на місцевому референдумі з питань, що стосуються повноважень органів державної влади, вони визнаються недійсними. Разом з тим процедура вирішення такого роду колізії безпосередньо не врегульована законодавством. Тому за аналогією (ч. 10 ст. 59 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні") дія референдарних актів територіальної громади зупиняється виконавчими органами держави із одночасним зверненням до суду про вирішення питання їх законності.

На місцеві референдуми не можуть виноситися питання: про скасування рішень органів держави та місцевого самоврядування; предмета відання органів суду та прокуратури; предмета відання місцевих рад та виконавчих органів, що пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб.

- право на місцеві вибори, включаючи вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та виборних посадових осіб місцевого самоврядування (ст.ст. 71, 141 Конституції, ст. 12, 45 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" [60] ). Муніципальні вибори є засобом формування представницьких органів місцевого самоврядування, а також заміщення посад сільських, селищних міських голів.

Інститут муніципальних виборів складає система принципів та норм, які визначають: а) об'єм суб'єктивних виборчих прав (як активного, так і пасивного); б) порядок формування та діяльності виборчих комісій, а також пов'язаних з ними організаційно-технократичних норм (зокрема ступеня участі громадян у діяльності цих органів влади); в) правовий статус учасників виборчого процесу; г) процедури реалізації прав учасників виборів, пов'язаних із їх статусом (наприклад, як члена виборчих комісій, спостерігача, виборця тощо); д) порядок визначення результатів виборів та громадського контролю за їх правильністю; е) гарантії законності здійснення муніципальних виборів; є) юридичну відповідальність за порушення законодавства про муніципальні вибори.

Муніципальні вибори - це форма безпосереднього волевиявлення громадян, яке здійснюється періодично відповідно до вимог, визначених Конституцією та законами України, а також статутом територіальної громади, які індивідуально або у складі колегіального органу вирішують від імені населення питання місцевого значення. Муніципальні вибори становлять у вузькому розумінні діяльність уповноважених суб'єктів з формування виборчих адміністрацій (територіальних, дільничних виборчих комісій), складання/уточнення списків виборців, реєстрації кандидатів на представницькі мандати, тобто виступають як система форм та способів здійснення контролю за виборчим процесом, а також гарантій правового захисту прав його учасників [26, с.253].

- право ініціювати створення органів самоорганізації населення (частина шоста ст. 140 Конституції, ст. 14 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закон України "Про органи самоорганізації населення" [61].). Законодавець не дає визначення права на територіальну самоорганізацію. У розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" про це право не йдеться взагалі, але це не заважає виділенню права на територіальну самоорганізацію тому, що стаття 22 передбачає, що закріплені Конституцією права і свободи людини і громадянина не є вичерпними. Згадка про це право є у розділі XI "Місцеве самоврядування", де закріплено, що сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення.. Отже, право ініціювати створення цих органів належить жителям населених пунктів - сіл, селищ, міст. Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає органи самоорганізації населення як представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста. Отже, коло осіб, які мають право ініціювати створення органів самоорганізації населення, у порівянні із Конституцією, конкретизується, йдеться вже не про усіх жителів сіл, селищ, міст, а тільки про певну їх частину; додається і вимога тимчасового або постійного проживання на відповідній території [62, с.33].

- право членів територіальної громади ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 9 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" члени територіальної громади можуть ініціювати розгляд у раді будь-яких питань, що відносяться до відання місцевого самоврядування. Наприклад, ісцева правотворча ініціатива є формою внесення у місцеву раду певною частиною жителів територіальної громади в органи місцевого самоврядування проекту правового акту з питань місцевого значення у порядку, визначеному місцевою радою або статутом територіальної громади. Однак цю форму безпосередньої демократії не слід ототожнювати із прямою правотворчістю і така не може підмінювати представницькі форми демократії.

Місцева правотворча ініціатива повинна регулюватися законодавчо і, як правило, конкретизуватися статутами територіальних громад, які б визначати критерії допустимості та процедуру їх розгляду в органах місцевого самоврядування. Така ініціатива повинна визначати важливість проектів правового акту в залежності від кількості населення відповідної територіальної громади. Ініціатива висувається при її реєстрації шляхом внесення особистих даних жителів територіальної громади, а також представників політичних партій та громадських організацій до реєстраційного списку при відповідній місцевій раді. Органи місцевого самоврядування зобов'язані розглянути таку ініціативу, однак вони не є пов'язані із її змістом. Однак слід зазначити, що більш ефективним механізмом є внесення ініціативи через депутата відповідної місцевої ради. Місцеву правотворчу ініціативу можна також розглядати як засіб громадського тиску жителів територіальної громади, як субсидіарний засіб внесення проектів правових актів на розгляд органів місцевого самоврядування.

- право членів територіальної громади проводити загальні збори громадян за місцем проживання як однієї з форм їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення (ст. 8 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Положення "Про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні" [63] ). Даний інститут має древні традиції. Збори громадян дають змогу територіальним колективам обговорювати питання місцевого значення та ухвалювати владні рішення. На відміну від референдуму та виборів тут поєднується спільне обговорення, пошук рішення та його прийняття. Вони служать важливим засобом участі громадян у здійсненні різноманітних самоврядних функцій, виступають методом підвищення рівня відповідальності у здійсненні місцевого самоврядування, вираження ініціативи, підвищення політичної культури. Одночасно вони служать засобом громадського контролю за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування .

Згідно зі ст. 8 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні справ місцевого значення. Рішення зборів враховуються у діяльності органів місцевого самоврядування. За змістом цієї статті Закону правові основи здійснення зборів громадян повинен регулювати спеціальний закон, положення якого повинні розвиватися та конкретизуватися у статуті територіальної громади. Нині конкретне нормативне регулювання даного інституту забезпечується Положенням "Про загальні збори громадян за місцем проживання", затвердженим постановою Верховної Ради від 17 грудня 1993р .

На відміну від референдуму загальні збори є формою участі груп жителів територіальної громади в обговоренні та вирішенні питань місцевого значення. Загальні збори можуть проводитися на рівні своєрідних "мікрогромад" - будинків, вулиць, кварталів, мікрорайонів всередині села, селища, міста. За своєю природою загальні збори виступають вищим органом влади по відношенню до будинкових, вуличних, квартальних комітетів, які їм підзвітні і підконтрольні. [64, с.639-640].

Предметом загальних зборів є: створення з дозволу відповідної ради будинкових, вуличних, квартальних дільничних комітетів, комітетів мікрорайонів та вирішення інших питань по керівництву цими органами; попереднє обговорення проектів рішень рад та їх виконавчих органів; заслуховування звітів та інформацій сільського, селищного, міського голови, керівників муніципальних служб та підприємств; порушення перед відповідними органами місцевого самоврядування питань, що стосуються колективних інтересів жителів; обговорення питань, пов'язаних із залученням членів територіальної громади до виконання робіт по благоустрою населених пунктів .

Суб'єктів інституту загальних зборів поділяють на суб'єктів ініціативи, участі, підготовки та організації, реалізації рішень зборів . Загальні збори громадян скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою, виконавчими органами рад, органами самоорганізації населення або на вимогу певної частини жителів відповідного будинку, вулиці, кварталу, мікрорайону чи села, селища, міста. Право на участь у роботі зборів громадян може реалізувати особа, яка проживає у межах відповідно територіальної громади, будинку, вулиці, кварталу, мікрорайону.

Таким чином, місцеві збори громадян - це організаційно-правова форма участі громадян у вирішенні публічних справ місцевого значення шляхом відкритого обговорення та узгодження рішень між громадянами і органами та посадовими особами місцевого самоврядування, зворотних з'вязків між ними;

- право територіальної громади проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування (ст. 13 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Формою громадських слухань є громадські експертизи та громадські обговорення проектів правових актів органів місцевого самоврядування.

а) Звіти виборних і посадових осіб місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 13 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада має право проводити громадські слухання, зустрічатися з депутатами відповідних ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслухати їх, порушити питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення. Такі слухання повинні проводитися не рідше одного разу на рік і пропозиції, що вносяться за їх результатами, підлягають обов'язковому розглядові органами місцевого самоврядування. Доцільно вважати, що по суті даний інститут замінив радянські інститути наказів виборців та відклику виборних осіб на рівні місцевого самоврядування. За змістом законодавства України процедура звітування виборних та посадових осіб місцевого самоврядування повинна детально регулюватися статутами територіальної громади.

б) Громадські експертизи та обговорення правових актів органів місцевого самоврядування. У такий спосіб Закон заклав правові основи взаємодії органів місцевого самоврядування та територіальної громади у ході розробки та прийняття правових актів. В ході своєї діяльності місцеві ради можуть створювати підготовчі комісії і робочі групи із залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів (ч. 12 ст. 47 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"). Необхідною умовою є регулювання цієї процедури у статуті територіальної громади.

- право територіальних громад на володіння, користування і розпорядження комунальною власністю (ст.ст. 142-143 Конституції; частини третя-п'ята ст. 16, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні");

- право на фінансову самостійність, формування, затвердження і виконання місцевого бюджету, встановлення місцевих податків і зборів та розпорядження місцевими фінансами (ст.ст. 142-143 Конституції, ст.ст. 16, 61, 63-66, 68-70 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні");

- право на судову й інші форми державного захисту місцевого самоврядування (ст. 145 Конституції, частина третя ст. 19, ст.ст. 20-21, 62, 71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Очевидно, що даний перелік колективних прав у сфері місцевого самоврядування не є вичерпним. Але й він демонструє широту відповідних прав, їхній різноплановий зміст та багатоцільове призначення як нормативно-правової основи вираження колективістських начал муніципальної демократії.

Важливо при цьому враховувати, що незважаючи на той факт, що суб'єктами колективних прав є територіальні громади в цілому, ці права не можуть бути реалізовані у відриві від соціально-політичної, економічної, громадської активності окремих жителів - членів цих спільностей й у відриві від реалізації індивідуальних муніципальних прав людини і громадянина. Так, колективне право територіальної громади на місцевий референдум пов'язане із індивідуальним правом громадян - її членів на участь у місцевому референдумі.

Говорячи про систему індивідуальних муніципальних прав і свобод, варто зазначити, що у своїй основі вони так саме мають конституційне начало закріплення, у тому числі в опосередкованому виді: через колективні права територіальних громад, а також у рамках конституційного інституту основних прав і свобод людини і громадянина. Разом з тим більш детальна регламентація індивідуальних прав і свобод забезпечується в рамках поточного законодавства, причому на всіх рівнях муніципально-правового регулювання. Відповідно систему індивідуальних муніципальних прав і свобод можна представити у такому вигляді:

- право громадян України брати участь у місцевому самоврядуванні (ст. 7, частина перша 140 Конституції, ст. 3 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні");

- право вільно обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування (частина перша ст. 38, ст. 70-71 Конституції, Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" [60]);

- право громадян бути ініціаторами місцевого референдуму, брати участь у його проведенні (частина перша ст. 38, ст. 71 Конституції, частина третя ст. 78, частина четверта ст. 79 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" [57]);

- право на індивідуальні та колективні письмові звернення до органів місцевого самоврядування і до посадових осіб цих органів (ст. 40 Конституції, Закон України "Про звернення громадян" [65] ). В залежності від категорії забезпечення особистого чи публічного інтересу даний Закон виділяє такі види звернення громадян, як пропозиція, заява та скарга. На думку О.Батанова, пропозиція повинна стосуватися певних аспектів статутної діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, заява - стосовно реалізації суб'єктивного публічного інтересу окремого громадянина . Скаргу громадянина у цьому контексті можна розглядати як засіб правового захисту його прав.

У відповідності до даного Закону звернення можуть бути індивідуальні та колективні. В останньому випадку їх слід розглядати як засіб громадського тиску на діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Розгляд звернень громадян є важливим джерелом виявлення стану громадського життя, яке відображає найсуттєвіші проблеми всієї територіальної громади та кожного її жителя окремо .

Належно гарантією цього права громадян є визначення строків їх розгляду та чіткого механізму реагування. Забороняється переслідування осіб за фактом звернення до певного органу влади, а також за критику органів влади у зверненні.

- право громадян на рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування (частина друга ст. 38 Конституції, Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" [66] );

- право на одержання повної і достовірної інформації про діяльність органів місцевого самоврядування і посадових осіб цих органів (ст. 34 Конституції, частина одинадцята ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні");

- право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування та вільний вибір місця проживання (частина перша ст. 33 Конституції, Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" [67] );

- право жителів - членів територіальних громад на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування і посадових осіб цих органів (частина друга ст. 55 Конституції України).

Наведений перелік індивідуальних, так саме як і колективних муніципальних прав і свобод не є вичерпним. Це особливо слід мати на увазі, якщо враховувати, що не тільки право на участь у місцевому самоврядуванні, але й багато інших прав і свобод, що відносяться до класичної системи конституційних прав і свобод людини і громадянина, можуть набувати конкретних муніципально-правових характеристик як інституту муніципальної демократії та місцевого самоврядування.

Перелік муніципальних прав особистості можна суттєво розширювати за рахунок конкретизованих на рівні статутів територіальних громад положень про можливості використання жителями представницьких та безпосередніх форм їхньої участі у місцевому самоврядуванні.

Підсумовуючи, можемо зазначити ми пропонуємо муніципальні права і свободи особистості в класифікувати залежності від:

1) змісту, сфер життєдіяльності суспільства, в яких реалізуються ті чи інші потреби та інтереси особи виділяють муніципальні громадянські (особисті), муніципальні політичні, муніципальні економічні, муніципальні соціальні, муніципальні культурні права тощо.

2) суб'єктного складу розрізняють на колективні муніципальні права та індивідуальні муніципальні права і свободи;

3) за характером, способом здійснення: активні (свободи для вчинення дій) і пасивні (свобода від втручання з боку інших осіб);

4) за значенням для їх носія: основні (безумовно необхідні для його існування та розвитку) і неосновні (які не є життєво необхідними).

Однак, наведена нами класифікація не є вичерпною, муніципальні права особистості можна виділяти і за іншими підставами.

Отже, права та свободи людини й громадянина є важливим засобом інституціоналізації муніципальної влади в Україні, великою мірою визначаючи зміст і спрямованість діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування. В демократичному суспільстві майже всі конституційні права та свободи людини й громадянина знаходять свою конкретизацію й розвиток завдяки наявності реального місцевого самоврядування, що відображає складний процес їх реалізації на локальному рівні життєдіяльності людини.

Послідовна реалізація відповідних прав і свобод - важлива передумова, гарантія формування вільних і соціально-політично активних індивідуальних і колективних суб'єктів місцевого самоврядування в особі місцевих жителів і територіальної громади в цілому.

Висновки до розділу 1

Дослідивши питання місцевого самоврядування, муніципальної влади, її особливостей, участі громадян у місцевому самоврядуванні, муніципальні права особистості в Укаїні, слід зробити наступні висновки.

1. В Україні існують дві форми здійснення публічної влади - державна і муніципальна. Кожна з них володіє специфічними ознаками, функціональними характеристиками. Державна є владою, що представляє спільні інтереси всього суспільства, а муніципальна - місцевої спільноти (територіальної громади). Відповідно інститути державної влади вирішують питання державного значення, а органи муніципальної влади - місцевого (локального).

2. Місцеве самоврядування, будучи видом публічної влади, за своєю природою та сутністю водночас є й формою самоорганізації жителів та їх асоціацій. Воно - потужний каталізатор формування громадянського суспільства, оскільки свідома участь жителів у процесі утворення гідних умов життя на певній території сприяє формуванню у них відповідальності за розв'язання місцевих проблем, тим само підвищуючи їхню загальну соціальну та громадянську активність.

3. Хоча "муніципальні права" у загальному вигляді і не закріплюється у другому розділі Конституції України, потрібно виходити з положення, що "муніципальні права" є конституційним правом як громадян, так і територіальної громади на участь у місцевому самоврядуванні, яке можна розглядати як визнані або встановлені та гарантовані Конституцією України можливості людини і громадянина та її асоціацій (територіальних громад) на виявлення своєї індивідуальної та колективної волі щодо вирішення питань місцевого значення у різних сферах місцевого життя: політичній, економічній, соціальній, культурній та ін.

4. Особливістю конституційного права на участь, у місцевому самоврядуванні є його комплексний і багатовимірний характер, обумовлений кількома рівнями конституційного обґрунтування муніципальних прав і свобод людини і громадянина як нормативно-правової основи реалізації муніципальної влади.

5. Муніципальним правам притаманні такі особливості : особливості нормативного змісту; невідчужуваний, невід'ємний характер, адже кожен отримує муніципальні права як член територіальної громади, і ніхто не в праві обмежити їх у цих правах; внутрішня єдність, збалансованість та взаємозумовленість як цілісного нормативно-правового утворення; специфічний об'єкт відносин - влада територіальних громад; суб'єктний склад, в який входить не тільки людина, громадянин, член територіальної громади, але й сама територіальна громада.

6. Реалізація муніципальних прав створює спеціальну правосуб'єктність фізичних осіб, що тісно пов'язана із належністю громадян до територіальної громади. Це обумовлює ще одну особливість муніципальних прав - територіальність реалізації цих прав. Тому виникає питання про об'єм таких прав стосовно різних категорій фізичних осіб. Належність фізичної особи до територіальної громади обумовлює її статус як носія всього комплексу муніципальних прав і свобод.

7. До територіальної громади можуть входити не тільки громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають у межах певного поселення. Таким чином, у законодавство про місцеве самоврядування необхідно включити норми, які б забезпечували повноту прав іноземці та особи без громадянства у вирішенні справ місцевого значення.

8. Законодавство України про місцеве самоврядування, зокрема у закони "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про органи самоорганізації населення", "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про звернення громадян" та інші потребують внесення змін не лише у питаннях про участь у місцевому житті іноземців та осіб без громадянства, а і у питаннях про реальну можливість людини користуватися передбаченими правами. Ми наголошуємо на тому, що у чинному законодавстві з зазначених питань існує багато популістських, демагогічних норм, що не в змозі забезпечити реальну можливість людей впливати на місцеве самоврядування, відсутні дієві механізми такого впливу.

9. З позицій класифікації прав та свобод за змістом, сферами життя та діяльності людини і громадянина муніципальні права - це самостійні права та свободи, які характеризується особливою соціально-правовою природою, суб'єктно-об'єктним складом, сферою реалізації та функціональним призначенням.

10. Ми пропонуємо класифікувати муніципальні права і свободи особистості можна в залежності від: 1) суб'єктного складу розрізняють; 2) змісту, сфер життєдіяльності суспільства, в яких реалізуються ті чи інші потреби та інтереси особи; 3) за характером, способом здійснення; 4) за значенням для їх носія.

11. Перелік муніципальних прав особистості можна суттєво розширювати за рахунок конкретизованих на рівні статутів територіальних громад положень про можливості використання жителями представницьких та безпосередніх форм їхньої участі у місцевому самоврядуванні.

Розділ 2. Характеристика механізму реалізації муніципальних прав і свобод людини в Україні.

2.1 Поняття і особливості механізму реалізації муніципальних прав і свобод людини

Рух України до демократичних стандартів викликає необхідність створення дієвих механізмів реалізації громадянами своїх прав. У Європейській Хартії місцевого самоврядування закріплено положення, що права громадян повинні бути забезпечені на самому низькому рівні, на якому тільки можлива їх реалізація.

Дієвість механізму забезпечення та реалізації прав та свобод людини і громадянина виступає одним із важливих показників досягнутого суспільством рівня демократичності тацивілізованості.

Для того, щоб охарактеризувати механізм реалізації муніципальних прав і свобод особистості, слід з'ясувати деякі загальні поняття.

В юридичній літературі слово "механізм" використовується для словесного позначення різних загальнотеоретичних категорій у наступних словосполученнях: "механізм правового регулювання", "механізм реалізації прав, свобод і обов'язків", "механізм забезпечення прав, свобод і обов'язків", "загальний механізм дії права". Будь-який механізм виступає високоорганізованою системою. Система - це єдність елементів, що перебувають у певних зв'язках і відносинах між собою, характеризують сутність об'єкта, ціле і відносно незалежне зовні явище. Система мас свою власну структуру. Структура - це визначені склади компоненти (елементи) об'єкта [68, с. 277].

На аналізі названих механізмів ми спробуємо сформулювати поняття і внутрішню будову механізму реалізації муніципальних прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Право в своїх нормах закріплює різні моделі обов'язкової, забороненої чи дозволеної поведінки суб'єктів, регулює і охороняє суспільні відносини, що піддаються правовому регулюванню чи об'єктивно потребують такого регулювання. Це виражається у наданні одним учасникам суспільних відносин певних суб'єктивних прав і в покладенні на інших суб'єктів певних юридичних обов'язків. Пов'язуючи їх взаємними правами і обов'язками, право орієнтує, суб'єктів правовідносин на правомірну поведінку.

Основним джерелом права у правовій системі України є закони та підзаконні нормативно-правові акти. Це способи виразу змісту правової норми у письмових документах. Нормативно-правові акти приймаються компетентними органами чи посадовими особами. їх прийняття - не самоціль. Правова норма тільки тоді "живе" і "працює", коли вона здійснюється. Здійснення нормативно-правових актів - одна з важливих проблем, що стоїть сьогодні в умовах формування незалежної, правової, соціальної, демократичної Української держави. Напрямами дії правової норми є гносеологічний, інтерпретаційний, ціннісно-орієнтаційний, регулятивний, охоронний тощо. Регулювання суспільних відносин є однією з функцій права, що реалізується у його дії. Правові норми приймаються за необхідності врегулювати правові відносини людей в тій чи іншій сфері їх життя, якщо іншими видами нормативного регулювання досягти найбільш ефективного результату неможливо. Здійснення правового регулювання характеризується певними етапами і передбачає механізм такого регулювання. Етапами правового регулювання є правоутворення, правовідносини і правореалізація. До механізму правового регулювання включають правові норми, правові відносини і акти правореалізації [ 69, с. 150].

Під механізмом правового регулювання розуміють систему правових засобів, за допомогою яких здійснюється впорядкування суспільних відносин (встановлення чи санкціонування норм позитивного права, виникнення прав і обов'язків людини і громадянина та реалізація цих прав і обов'язків). Елементами механізму правового регулювання є: а) норми права; б) правовідносини; в) правореалізація; г) правосвідомість і правова культура; д) законність правового регулювання [70, с. 123].

Правові норми закріплюють, крім зобов'язань і заборон, що відносяться до обов'язків, певні можливості людини та громадянина, тобто їх суб'єктивні права. Реалізація правових норм здійснюється у правовідносинах та поза ними. Форми правореалізації залежать від виду правової норми і можуть бути у вигляді дотримання, виконання, використання. Особливою формою правореалізації є правозастосування, що передбачає реалізацію норми права шляхом видання індивідуального правового акту компетентним органом, фізичною чи юридичною особою, в якому конкретизуються взаємні права і обов'язки сторін (суб'єктів правовідносин і третіх осіб) і який є обов'язковим до виконання. Правозастосування може мати місце як самостійна форма, так і поряд з іншими формами реалізації. На відміну від реалізації правових норм об'єктивного права, реалізація суб'єктивного права має певні особливості.

Реалізація суб'єктивних прав, свобод і обов'язків - це форма їх буття, що зводиться до переводу соціальних благ, які закріплені нормами об'єктивного права в стан їх можливого і дійсного використання конкретною особою (особами) з метою задоволення своїх різноманітних потреб та інтересів. Як реалізація норми об'єктивного права, так і реалізація та забезпечення суб'єктивних прав, свобод і обов'язків мають свій механізм. Механізм правового регулювання, механізм реалізації суб'єктивних прав і свобод та механізм їх забезпечення - поняття не тотожні. Вони відрізняються між собою.

Механізм правового регулювання одержав у загальній теорії права всебічну розробку, чого не можна сказати про механізм реалізації суб'єктивних прав [71].

Відмінність названих механізмів пов'язана з їх різним функціональним призначенням. Механізм правового регулювання призначений для нормативного регулювання та реалізації правових норм об'єктивного права у формах дотримання, виконання, використання та правозастосування.

Механізм реалізації прав, свобод і обов'язків людини та громадянина призначений для втілення в життя соціальних благ, що закріплені за суб'єктом нормами об'єктивного права.

Механізм же забезпечення реалізації суб'єктивних прав, свобод і обов'язків потребує активної діяльності державних органів чи органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян чи їх посадових та службових осіб для створення умов щодо реалізації прав, свобод та обов'язків (гарантування), а також для охорони, захисту і здійснення певних заходів щодо відновлення порушених прав, свобод і обов'язків. Для з'ясування цих категорій потрібно розглянути і визначити такі поняття, як здійснення, реалізація, забезпечення та охорона права.

Здійснити право означає привести його в дію. Дія права - це всі форми впливу права на суспільні відносини. Правовий вплив в юридичній літературі характеризується як взятий у єдності і різноманітності весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою соціальних, психологічних, інформаційних та юридичних механізмів [ 69, с. 122]. У правовій державі народ з одного боку, а держава - з іншого беруть на себе зобов'язання діяти в межах правомірної поведінки, тобто слідувати правовим приписам, здійснюючи право. Звідси здійснення права може мати два види суб'єктів: а) з боку народу чи населення певної території, територіальної громади, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, об'єднань людей чи окремої людини; б) з боку держави, її органів, посадових та службових осіб [72, с. 195].

Реалізація права поняття вужче, ніж дія права, і передбачає лише втілення правових приписів в діяльності тих чи інших суб'єктів [73, с.210 ]. При реалізації права втілюється в життя норма об'єктивного права (правило поведінки та санкція). При реалізації суб'єктивного права і свободи втілюється в життя соціальне благо, можливість якого була закріплена нормою об'єктивного права, що давало змогу уповноваженому суб'єкту вибирати потрібний варіант поведінки і одержувати чи не одержувати соціальне благо, потенційна можливість якого закріплена уповноважуючою нормою.

При здійсненні права задіяні усі форми правового впливу (соціальний, інформаційний, психологічний, юридичний), а при реалізації права - тільки юридичні форми, а саме: додержання, виконання, використання і застосування. При реалізації суб'єктивного права уповноважуючі, зобов'язуючі і заборонні норми. При реалізації уповноважуючих норм суб'єкт сам вирішує задіювати йому механізм реалізації свого права чи ні.

Щодо розуміння забезпечення прав, свобод і обов'язків людини існують різні думки. Наприклад, О. Наливайко під забезпеченням прав людини розуміє діяльність органів держави і місцевого самоврядування, громадських об'єднань і громадян із створення умов (гарантій) для правомірної та неухильної їх реалізації і захисту [74, с. 22 ].

Заслуговує на увагу думка правника О. Скакун, яка визначає забезпечення прав та свобод людини і громадянина саме як механізм, що являє собою систему засобів і чинників, які забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини; його завданням визначає охорону, захист та відновлення порушених прав, формування загальної і правової культури населення. В цьому механізмі науковець виділяє три найважливіші складові а) механізм реалізації; б) механізм охорони; в) механізм захисту [75, с. 634].

Отже, механізм реалізації суб'єктивного права діє до того часу, доки людина самостійно в змозі втілювати в життя соціальні блага, які закріплені за нею уповноважуючими нормами об'єктивного права. У тих випадках, коли порушується така можливість чи створюється загроза її порушення, настає час включення в дію механізму забезпечення суб'єктивних можливостей людини і громадянина.

При реалізації прав, свобод і обов'язків сам суб'єкт діє по втіленню певної можливості у дійсність, використовуючи при цьому механізм реалізації суб'єктивних прав і свобод, тобто єдність правових засобів, за допомогою яких матеріалізуються права, свободи людини і громадянина, виконуються ними обов'язки. Механізм реалізації суб'єктивних прав, свобод і обов'язків включає в себе правові норми та акти, юридично значущу діяльність суб'єктів, а також стадії реалізації суб'єктивного права. Все це обумовлює самостійне існування механізму реалізації суб'єктних прав людини та громадянина.

В доктринальних джерелах розрізняють юридичний, психологічний і соціологічний механізм реалізації суб'єктивних прав і свобод [69, с. 154]. Юридичний механізм характеризують як систему юридичних норм, фактів, документів та основних форм і способів організації їх здійснення. Психологічний механізм - це цінності, орієнтації, установки, цілі, інтереси і потреби, мотивація, вольова активність людини у процесі здійснення прав і обов'язків. Соціологічний механізм включає в себе політичні, організаційні, ідеологічні та інші чинники.

Поняття "механізму реалізації права " у науковій літературі майже не зустрічається. Вивченняи цього питання у вітчизняній науці займаються такі вчені, як А. Олійник, В. Заєць, А. Колодій.

Так, А. М. Колодій та А. Ю. Олійник пропонують визначати "механізм реалізації конституційних прав, свобод і обов'язків людини та громадянина" як відносно відокремлену сукупність конституційних елементів, за допомогою яких в умовах додержання законності, з позиції гуманізму і соціальної справедливості кожною людиною і громадянином України здійснюються його конституційні можливості, знешкоджуються ті негативні умови, що можуть завдати шкоди практичному втіленню можливого у повсякденне життя.

При цьому, до елементів юридичного механізму реалізації конституційних свобод людини та громадянина відносяться: а) конституційні норми та індивідуально-правові акти, які закріплюють суб'єктивні свободи; б) самі конституційні свободи, їх зміст, структура та гарантії здійснення; в) юридичні обов'язки органів держави, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, їх службових і посадових осіб; г) їхня діяльність, яка складає саму суть реалізації конституційної свободи; д) законність і правосвідомість людини і громадянина, яка забезпечує правильне розуміння ними своїх конституційних свобод і кожної свободи окремо, шляхів їх реалізації; є) стадії реалізації кожної конкретної конституційної свободи [76, с. 312].

Варто зазначити, що, на відповідній стадії правової реалізації загальні конституційні права і свободи людини і громадянина передаються на локальний рівень для індивідуального та групового "здійснення" і транспонуються, модифікуються на локальному рівні існування соціуму відповідно до потреб особистості та територіальних громад і у широкому розумінні проявляються як права особистості у сфері місцевого самоврядування, тобто муніципальні права і свободи.

Тобто, в процесі реалізації прав і свобод людини виникає проблема територіального простору та його рівнів, у межах якого людина може зазначеними правами і свободами скористатися. У цьому сенсі виникає так званий локальний рівень функціонування соціуму та простір, у межах якого діє місцеве самоврядування. Слід зазначити, що саме з принципу існування та локальної реалізації прав і свобод людини випливає інституціоналізація феномена муніципальних прав особистості. В основу визначення такого феномена М.О. Баймуратовим було вперше покладено такі аргументи:

а) практично всі життєві інтереси та устремління людина реалізує саме на локальному рівні функціонування соціуму як член територіальної громади (за винятком прав на громадянство, на власність, обов'язків щодо військової служби тощо, де вона вступає в прямий контакт з державою);

б) саме на локальному рівні функціонування соціуму людина індивідуально чи разом з іншими в рамках територіальної громади реалізує так звані локальні інтереси, що стосуються широкого спектра індивідуальних та групових, колективних прав і свобод та виступають саме як права і свободи людини, яких вона потребує і здійснює в різних сферах життєдіяльності особисто чи разом з іншими мешканцями відповідної території держави [ 38 , с. 97].

Отже, за аналогією до механізму реалізації конституційних прав і свобод, ми можемо сформулювати визначення "механізму реалізації муніципальних прав і свобод людини та громадянина" як відносно відокремлену сукупність конституційних та нормативних елементів, за допомогою яких в умовах додержання верховенства права, з позиції гуманізму і соціальної справедливості кожною людиною і громадянином України здійснюються його громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні можливості, знешкоджуються ті негативні умови, що можуть зашкодити їх практичному втіленню у повсякденне життя.

Особливості механізму реалізації муніципальних прав і свобод стосуються, в першу чергу, нормативного закріплення цих прав. Так, нормативно-правове забезпечення муніципальних прав і свобод здійснюється (має здійснюватися) не тільки на загальнодержавному, а й на всіх рівнях муніципально-правового регулювання, насамперед, включаючи локальний (муніципальний) рівень. Причому в останньому випадку права і свободи жителів - членів територіальних громад -повинні закріплюватися не шляхом дублювання відповідних конституційних положень, а у напрямі їх конституційної конкретизації, розширення їх змісту, враховуючи, що перелік конституційних прав і свобод не є вичерпним.

Водночас, йдучи цим шляхом, необхідно зважати на конституційні вимоги проте, що винятково закони України визначають права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина (ч. 1 ст. 92 Конституції України). Тому це може виявлятися, по-перше, у формі конкретизації всіх чи окремих правомочностей, що мають конституційно-правове визнання як права людини і громадянина; по-друге, встановленням процедури, порядку реалізації відповідного права на певній території; по-третє, закріпленням додаткових гарантій здійснення конкретних прав і свобод у певній територіальній громаді [42, с. 78].

Для таких локальних форм муніципально-правової регламентації прав і свобод людини і громадянина на основі послідовного їх конституційного обґрунтування є цілком визначені законодавчі передумови. Зокрема, відповідно до ст. 19 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах цього Закону може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста. У статуті територіальної громади можуть і повинні закріплюватися як додаткові можливості, особливо для окремих категорій громадян (етнонаціональних меншин, пенсіонерів, молоді, підприємців та ін.), так і передбачатися додаткові гарантії реалізації конституційних прав за рахунок місцевого бюджету тощо, наприклад, шляхом запровадження інституту місцевого омбудсмана або інших служб.

Отже, до елементів механізму реалізації муніципальних прав і свобод людини та громадянина потрібно відносити: а) конституційні норми та інші нормативно-правові акти, які закріплюють муніципальні права; б) самі муніципальні права, їх зміст, та гарантії здійснення; в) юридичні обов'язки органів держави, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, їх службових і посадових осіб; г) діяльність органів держави та місцевого самоврядування, яка складає саму суть реалізації муніципальних прав і свобод; д) законність і правосвідомість людини і громадянина, яка забезпечує правильне розуміння ними своїх прав і свобод, шляхів їх реалізації; є) стадії реалізації кожного конкретного муніципального права.

Конституційні норми, що регулюють права і свободи людини і громадянина, закріплюються в Конституції України (ст. 23, 25, 27-36, 38-39, 41-45, 49-50, 53-54, 60-63). Ці норми мають вищу юридичну силу, можуть діяти безпосередньо чи бути деталізовані в поточному законодавстві, ними встановлюються не тільки певні соціальні блага, а й гарантії їх здійснення.

Муніципальні права та свободи можуть бути деталізовані, конкретизовані, наприклад, у статутах, рішеннях місцевих рад.

Самі муніципальні права і свободи особистості були розглянуті у попередніх підрозділах.

Юридична діяльність суб'єктів права характеризується необхідністю створення умов та використання юридичних засобів для реалізації кожного окремо взятого права. Конституція закріплює загальні і спеціальні умови і засоби (гарантії) юридичної діяльності. Серед суб'єктів юридичної діяльності виділяють систему законодавчих, виконавчих, судових та контрольно-наглядових органів влади, територіальну громаду, органи місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, об'єднання громадян.

Законність і правосвідомість діяльності передбачає певний режим здійснення норм права, їх знання та переконаність людини і громадянина у їх справедливості.

Стадії реалізації конкретного муніципального права не одинакові, їх можна поділити на такі, що потребують активної діяльності зобов'язаного суб'єкта чи такі, які потребують лише створення умов людині для здійснення нею певної можливості.

Більшість суб'єктивних свобод здійснюються без особливої активності носія права. Значна частина громадянських та політичних свобод здійснюються в процесі постійного користування людини і громадянина своїми благами. На державу та громадянське суспільство покладається обов'язок забезпечити здійснення таких свобод шляхом створення умов для їх реалізації. Економічні, соціальні та культурні свободи у своїй більшості потребують всього комплексу створення умов для їх здійснення, їх охорони, захисту та відновлення у випадку порушення при забезпеченні їх реалізації.

Отже, механізм реалізації муніципальних прав і свобод діє до того часу, доки людина самостійно в змозі втілювати в життя певні блага, які закріплені за нею уповноважуючими нормами об'єктивного права. У тих випадках, коли порушується така можливість чи створюється загроза її порушення, настає час включення в дію механізму забезпечення суб'єктивних можливостей людини і громадянина[ 69, с. 156].

Механізм забезпечення реалізації зазначених прав і обов'язків повинен включати в себе: а) гарантії їх здійснення; б) юридичні елементи механізму реалізації; в) процес практичного втілення прав та свобод у дійсність; г) умови і фактори такого процесу.

Гарантії здійснення суб'єктивних прав -- це умови та засоби, за допомогою яких забезпечується здійснення прав, свобод та обов'язків людини та громадянина. Вони можуть бути політичними, економічними, соціальними, юридичними тощо.

Гарантії здійснення муніципальних прав і свобод особистості будуть розглянуті у наступному підрозділі цієї роботи.

Юридичні елементи механізму включають в себе: а) правові норми та нормативно-правові акти; б) індивідуатьно-правові документи; в) юридичні факти; г) правові відносини; д) суб'єктивні права та юридичні обов'язки; є) форми і методи організації здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Правові норми містяться у нормативно-правових актах. Вони видаються компетентними суб'єктами правотворчої діяльності в Україні, визнають за людиною і громадянином різні правові можливості, що стосуються не лише їх поведінки, а й закріплюють взаємовідносини їх з іншими людьми, з колективами людей, державою і громадянським суспільством в цілому. Такі можливості називаються суб'єктивними правами людини та громадянина.

Здійснення суб'єктивних прав, як і будь-яка інша діяльність, характеризується певним процесом. Елементами цього процесу є: а) правовий статус; б) правові відносини; в) користування конкретними благами.

Важливим елементом механізму забезпечення муніципальних прав і свобод є процес їх практичного втілення у дійсність. Саме реалізація прав і передбачає певний процес, який дає реальну можливість одержати ті матеріальні і духовні блага, що закріплені в суб'єктивній свободі. Цей процес передбачає наявність у суспільства, держави й інших осіб обов'язку забезпечити реалізацію права та певний рівень правосвідомості і правової культури у самого носія суб'єктивного права. Будь-який процес - це певна послідовність стадій, з допомогою яких досягається матеріалізація права і одержання матеріального чи духовного блага. Процес практичного втілення прав, свобод людини повинен базуватися на ряді принципів: а) простота в здійсненні людиною своїх прав; б) чітко визначений законодавством демократичний порядок їх здійснення; в) економія часу, зусиль,засобів у ході реалізації; г) ефективність такого процесу здійснення свобод [ 75, с. 640].

Умовами і факторами процесу реалізації суб'єктивних прав і свобод є: а) удосконалення національної правової системи з урахуванням міжнародних стандартів і традиційного досвіду українського народу; б) проведення реформування законодавчої бази і законодавчого процесу; в) оптимізація функціонування державної влади і місцевого самоврядування; г) реформування правосуддя в Україні; д) удосконалення контрольно-наглядових структур та підвищення ефективності їх діяльності; є) реформування діяльності правоохоронних органів; є) створення та організація діяльності громадських формувань та інше.

Отже, Конституція та законодавство України закріплює систему елементів, що складають механізм реалізації муніципальних прав і свобод людини та громадянина.

Ми пропонуємо розглядати механізм реалізації муніципальних прав і свобод людини та громадянина як відносно відокремлену сукупність конституційних та нормативних елементів, за допомогою яких в умовах додержання верховенства права, з позиції гуманізму і соціальної справедливості кожною людиною і громадянином України здійснюються його громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні можливості, знешкоджуються ті негативні умови, що можуть зашкодити їх практичному втіленню у повсякденне життя.

2.2 Реалізація муніципальних прав і свобод особистості в Україні

Реалізація муніципальних прав і свобод - це практичне застосування, здійснення громадянами та іншими учасниками суспільного життя передбачених нормами законодавства України можливостей з метою задоволення необхідних потреб та отримання матеріальних та духовних благ в установленому законом порядку. Тобто, реалізація муніципальних прав і свобод являється правомірною діяльністю суб'єктів правовідносин для досягнення бажаних результатів у різних сферах суспільного життя.

Для того, щоб розкрити суть данного питання, потрібно враховувати, що існують певні види муніципальних прав і свобод особистості. Отже, як уже зазначалося у попередньому розділі цієї роботи, муніципальні права і свободи особистості в залежності від: