Механізм реалізації муніципальних прав та свобод особистості в Україні

1) змісту, сфер життєдіяльності суспільства, в яких реалізуються ті чи інші потреби та інтереси особи виділяють муніципальні громадянські (особисті), муніципальні політичні, муніципальні економічні, муніципальні соціальні, муніципальні культурні права тощо.

2) суб'єктного складу розрізняють на колективні муніципальні права, реалізація яких можлива лише за допомогою колективних дій усіх чи більшості членів територіальної громади; індивідуальні муніци¬пальні права і свободи, котрі належать кожному жителю окремо і можуть бути реалізовані окремим членом територіальної громади незалежно від інших її

3) за характером, способом здійснення: активні (свободи для вчинення дій) і пасивні (свобода від втручання з боку інших осіб);

4) за значенням для їх носія: основні (безумовно необхідні для його існування та розвитку) і неосновні (які не є життєво необхідними).

Враховуючи специфіку кожного із перерахованих видів прав, реалізація муніципальних прав і свобод, має своє певні особливості. Також слід зазначити, що реалізація кожного муніципального права у першу чергу залежить від того, яким чином це право закріплено на локальному рівні.

Реалізація муніципальних громадянських (особистих) прав і свобод.

На перший погляд, найбільш віддаленими від інститутів муніципальної демократії є громадянські права і свободи. Однак, таке твердження є помилковим.

Громадянські (особисті) права - це можливості людини і громадянина забезпечити фізичне існування, відносно вільне та незалежне від суспільства та держави існування шляхом обмеження втручання в особисте життя.

До групи основних (базових) особистих прав людини і громадянина маємо віднести право людини на життя та право на свободу. Специфіка подібного фундаментального статусу двох щойно названих прав зумовлена тим, що вони обидва виводяться навіть не так з природи людини (як це доводять представники школи природного права або доктрини природного права), як з поняття людини як пра¬вового суб'єкта. У цьому сенсі будь-яка людина, що розглядається нами як носій певної сукупності прав, повинна мати такі дві ознаки: а) бути фізичною істотою; б) бути вільною істотою. При цьому всі інші права, які визначаються як приналежні до особистих прав людини, можуть бути представлені як експлікація чи конкретизація цих двох основних особистих прав людини [ 77, с. 223].

Конституція України самим підходом до закріплення громадянських прав, їхнім місцем у загальній системі конституційного регулювання положення людини і громадянина в суспільстві закріпила той факт, що громадянські права і свободи виходять далеко за межі індивідуальних інтересів. Відповідно вони знаходяться значно ближче до проблем політичного й економічного розвитку, поглиблення самоврядування, ніж може здаватися на перший погляд. У кожному громадянському праві є присутнім, зокрема, такий моральний і юридичний елемент, як "недоторканність" (фізична і морально-психологічна недоторканість особи, недоторканність приватного життя, недоторканність житла, інформації про особисте життя тощо. Враховуючи, що в демократичній державі суверенітетом володіє народ, що організує державне і громадське життя на самоуправлінських началах, то недоторканність повинна бути забезпечена усім, хто його складає, тобто членам громадянського суспільства. У цьому плані громадянські права і свободи - важливий засіб саморегуляції поведінки громадянина і як індивіда, і як учасника суспільно-політичних процесів, і як суб'єкта економічної діяльності, що виражає публічно-приватний характер багатьох громадянських прав і свобод.

Громадянські права і свободи є конституційною гарантією автономії, індивідуальної суверенності особистості в її взаєминах із суспільством, державою, їхніми соціальними утвореннями й організаційно-правовими формуваннями, у тому числі на рівні муніципальної влади.

Важливо при цьому враховувати, що й у нормативному змісті конкретних прав і свобод відповідної групи нерідко прямо відбиваються муніципально-правові аспекти їхньої реалізації. Про це свідчить, зокрема, закріплення права на свободу пересування, вибору місця проживання (ст. 33 Конституції) у зв'язку з аналізом територіальної рівноправності громадян і реалізацією даної конституційної вимоги на муніципальному рівні. Очевидно, що без даного громадянського права людини розвиток місцевого самоврядування просто унеможливлюється. Невипадково під вільним вибором місця проживання чи перебування законодавець розуміє право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати [ 24, с. 243-245].

Інша форма проникнення муніципально-правових інститутів у конституційний зміст громадянських прав - закріплення на конституційному рівні ролі органів місцевого самоврядування у гарантуванні відповідних прав. Так, ст. 32 Конституції України закріплює неприпустимість збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, а частина третя цієї статті прямо зобов'язує не тільки органи державної влади, але і органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб забезпечити кожному можливість ознайомитись з документами, матеріалами, які безпосередньо зачіпають права і свободи цієї особи. Отже, згадана конституційна норма, яка закріплює право на недопущення втручання в особисте і сімейне життя, вказує на один з принципів діяльності органів місцевого самоврядування, які повинні розглядати людину як індивід, унікальну особистість, яка є суб'єктом безлічі неформальних зв'язків, носієм приватних інтересів.

Можна навести й інший приклад опосередкованого впливу конституційно закріплених громадянських прав та свобод на інститути місцевого самоврядування. Так, згідно ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Дана стаття Конституції України спеціально не стосується муніципального рівня реалізації цієї норми, хоча її вимоги однаковою мірою зачіпають як сферу державного, так і муніципального життя. Функціонування релігійних об'єднань здійснюється на території, на яку розповсюджується юрисдикція відповідних територіальних громад і дана конституційна норма може впливати на реалізацію інших прав, пов'язаних, наприклад, із змістом освітніх програм у комунальних освітніх закладах (введення факультативних занять релігійної тематики).

Особливістю реалізації громадянських прав на муніципальному рівні є їх пряма дія. Навіть у тих випадках, коли конституційна норма прямо не передбачає муніципального рівня реалізації відповідного права або свободи людини, необхідно враховувати, що можливість прямого впливу останніх на інститути місцевого самоврядування, закладена в нормативному змісті відповідного громадянського права (свободи). Для прикладу візьмемо право людини на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23 Конституції України). Це право належить до числа суб'єктивних прав узагальнюючого характеру. Воно передує всім іншим правам людини, які у різних аспектах його конкретизують. Суть цього права полягає в тому, що громадяни України та інші особи, які перебувають в Україні, маючи всі права і всі свободи, закріплені і гарантовані Конституцією України, використовують їх у власних інтересах, за своїм розсудом розвивають свої здібності. Будь-які перепони на шляху забезпечення вільного розвитку особистості суперечать нормам Конституції і тому повинні бути ліквідовані [ 26, с. 246-27].

Основні напрямки та види діяльності органів місцевого самоврядування - гарантувати людям, які проживають на певній території, їх вільний розвиток та використовувати для цього такі засоби: прийняття рішень, які направлені на ліквідацію можливих перешкод для реалізації цього права, внесення подань до відповідних органів, посадових осіб, якщо вони ігнорують права громадян, розгляд і належне вирішення доручень виборців та інші.

Реалізація муніципальних політичних прав і свобод.

Політичні права і свободи особистості у муніципальній демократії представлені найширше. Характеризуючи політичні права людини і громадянина як сукупність реальних і гарантованих державою можливостей брати участь в суспільно-політичному житті, можемо вказати, що ці права і свободи утворюють умови для зміцнення зв'язків між людиною і суспільством, громадянином і державою. Від реальності та забезпеченості політичних прав і свобод багато у чому залежить міцність основ конституційного ладу, його демократизм, рівень політичної культури широких верств населення, їх зацікавленість в участі у політичному процесі [77, с. 224].

Основна особливість даної групи прав полягає у тому, що вони безпосередньо пов'язані з організацією і здійсненням різних форм публічної влади і всієї системи народовладдя. Разом з цим політичні права і свободи розвиваються у тісному зв'язку з громадянськими та іншими правами і свободами, у взаємодії з ними, у тому числі з тими, які реалізуються на локальному рівні, що, у свою чергу, виводить їх на рівень місцевого самоврядування як одну з форм здійснення влади народу (ст. 5 Конституції).

Специфіка муніципальних політичних прав і свобод яскраво розкривається в їх функціональному призначенні:

– по-перше, політичні права і свободи є засобом реалізації народовладдя. Вони безпосередньо пов'язані з основними сторонами політичної влади народу, з інститутами безпосередньої та представницької форм її здійснення. У процесі реалізації політичних прав і свобод виявляється рівень реального демократизму в суспільстві і державі;

– по-друге, на відміну від громадянських прав і свобод, які належать кожній людині як соціальній істоті і члену громадянського суспільства, політичні права, як правило, належать тільки громадянам даної держави. Ці права дозволяють брати участь в управлінні державними і суспільними справами, у формуванні органів державної влади й органів місцевого самоврядування.. На ці права (у всій їхній повноті) не можуть (не повинні) претендувати іноземці, особи без громадянства [ 26, с.24].

Водночас слід мати на увазі, що головним індивідуальним суб'єктом місцевого самоврядування є не громадянин, а житель. Так, у частині першій ст. 141 Конституції України зазначається, що до складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста. Тобто саме через жителів, які мають статус виборців, учасників місцевих референдумів, сходів, зборів, конференцій тощо територіальні громади виявляють свою корпоративну самоврядну волю. Саме за належністю до відповідних територіальних громад громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні. Тобто окремі люди з їх досвідом, професійними навичками, асоційовані в територіальну громаду та соціалізовані в процес самостійного, під свою відповідальність, вирішення власних проблем та колективних проблем територіальної громади, членом якої вони є, виступають домінантною ланкою механізму місцевого самоврядування та, одночасно, головними індивідуальними суб'єктами політичної системи суспільства.

У системі політичних прав і свобод провідне місце належить праву громадян України брати участь в управлінні державними справами (ст. 38 Конституції).

До політичних прав відносяться:

– права, що забезпечують участь громадян у формуванні органів публічної влади, у тому числі місцевого самоврядування;

– право на проведення місцевого референдуму як форми вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення (частина третя-четверта ст. 6, ст. 7 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми").

– права громадян України на рівний доступ до публічної служби, у тому числі служби в органах місцевого самоврядування.

– право на місцеві вибори, включаючи вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та виборних посадових осіб місцевого самоврядування (ст.ст. 71, 141 Конституції, ст. 12, 45 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів");

– право ініціювати створення органів самоорганізації населення (ч. б ст. і 40 Конституції, ст. 14 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закон України "Про органи самоорганізації населення");

– право членів територіальної громади проводити загальні збори громадян за місцем проживання як однієї з форм їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення (ст. 8 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Положення "Про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні");

– право територіальної громади проводити громадські слухання -зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого

– самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань

– місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування

– (ст. 13 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні");

– право місцевої ініціативи; реалізація цього права спрямована на прийняття компетентними органами місцевого самоврядування владних рішень або внесення змін до них на основі проекту правового акту, розробленого жителями відповідної територіальної громади. Згідно ст. 4 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" предметом місцевого самоврядування може бути прийняття рішень, що визначають зміст рішень органів місцевого самоврядування, однак це не можна безпосередньо розглядати як право локальної правотворчої ініціативи, оскільки в останньому випадку до місцевих органів вноситься проект правового акту певною частиною жителів територіальної громади. На відміну від права на звернення реалізація цього права стосується конкретних напрямків діяльності органів місцевого самоврядування, а не прав і інтересів окремих осіб чи груп осіб.

– право мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39 Конституції) безпосередньо пов'язано зі свободою слова та вираження власної думки. Це право в силу специфіки його нормативного змісту й особливостей механізму реалізації, пов'язаних, зокрема, з важливою роллю органів місцевого самоврядування в його здійсненні, також має складний, багаторівневий механізм своєї регламентації та реалізації.

– свобода об'єднань (ст. 36, 37 Конституції). Для здійснення певних цілей та реалізації прав необхідне об'єднання зусиль шляхом утворення різного роду союзів та асоціацій, здатних виявляти, виражати і представляти колективні інтереси. За своїм змістом свобода об'єднань передбачає можливість створення громадських, тобто недержавних об'єднань (політичних партій, профспілок, творчих спілок та інших громадських організацій). Кожна людина вправі не тільки утворювати ці громадські об'єднання разом з іншими людьми, але і вступати в створені, брати участь у їх діяльності, а також безперешкодно виходити з їх складу та інші права. Так, наприклад, відповідно до Закону "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" право висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови належить громадянам України, які мають право голосу, причому це право реалізується ними через місцеві організації партій (блоки) або шляхом самовисування.

Нормативний зміст буквально кожного з цих політичних прав і свобод безпосередньо проникає в інститути місцевого самоврядування.

Приклади нормативного закріплення муніципальних політичних прав на локальному рівні ми можемо знайти у статутах територіальних громад.

Так, у статуті територіальної громади міста Харкова ці права закріплені у ст. 21-27, це права на: місцевий референдум, дорадче опитування громадян, вибори органів і посадових осіб територіальної громади, загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання, звернення до органів і посадових осіб місцевого самоврядування [78].

Ще одним прикладом закріплення муніципальних політичних прав на місцевому рівні рішення Харківської міської ради 5 скликання №543 від 06.06.2007 року, яким затверджено Тимчасове положення "Про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові", що регламентує реалізацію та гарантує передбачене ст. 39 право мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій.

У місті Харків діють також "Програма підтримки органів самоорганізації населення в місті Харкові на 2008-2010роки", що затверджена рішенням 17 сесії Харківської Міської ради 5 скликання від 25.12.2007 р. №334/07 та "Програма взаємодії міської ради з об'єднаннями громадян м. Харкова на 2009-2011 роки", її затверджено рішенням 29 сесії Харківської Міської ради 5 скликання від 24.12.2008 р. №379/08, що є додатковою гарантією реалізації політичних прав на місцевому рівні [78].

Таким чином, політичні права людини і громадянина є важливим засобом розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Саме завдяки існуванню та реалізації муніципальних політичних прав, людина у сфері місцевого самоврядування отримує реальну можливість впливати та брати участь у суспільному житті громади.

Своїм змістом вони збагачують інститути муніципальної демократії, зміцнюють її вищі цінності. Будучи безпосередньо діючими, такі конституційні права і свободи визначають сенс і зміст діяльності територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Реалізація муніципальних економічних прав і свобод.

Значення даної групи прав і свобод у механізмі реалізації місцевого самоврядування, так само як і громадянських та політичних, необхідно розуміти набагато ширше, аніж це визначається конкретним змістом відповідних прав і свобод, а саме як сукупності економічних благ та прав на ці блага: право на їхнє одержання, захист, збереження, володіння, користування і розпорядження.

В умовах становлення інститутів соціальної держави, формування громадянського суспільства та переходу до відносин ринкової економіки, в основі яких значної мірою процеси, вплив на які з боку держави відносно обмежений, а саме самоорганізація, саморегулювання, саморозвиток, у відповідності до об'єктивних економічних законів місцеве самоврядування, як неодмінний атрибут та рушійна сила цих процесів набуває характеру соціально-економічного самоврядування. У його основі знаходиться повнота прав людини на здійснення підприємницької та іншої не забороненої законом економічної діяльності (ст. 42 Конституції), право приватної власності (ст. 41 Конституції), право на участь у користуванні об'єктами публічної (загальнонародної, державної та комунальної) власності (ст. ст. 13, 41 Конституції), так само як і на користування соціальними і культурними благами, необхідними для існування людської особистості. [ 24, с.253].

До економічних прав належать, насамперед, право: власності особи, тобто право приватної власності; право на підприємницьку діяльність; право громадян на користування об'єктами права публічної (суспільної) власності загальнонародної, загальнодержавної та комунальної [79, с.113].

Потрібно розуміти, що економічні права і свободи людини і громадянина виступають вирішальним інструментом реалізації економічної самоорганізації населення, та одночасно основною метою самостійного вирішення територіальними громадами господарсько-економічних питань місцевого значення, зокрема, у сфері соціально-економічного розвитку, бюджету, фінансів і цін, управління комунальною власністю, житлово-комунально-господарства, побутового, торговельного обслуговування, будівництва тощо (ст. 27-31 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"). Це детерміновано, зокрема, тим, що тільки дана група прав і свобод безпосередньо пов'язана з відносинами власності, економічними і соціальними компонентами громадянського суспільства. А реалізація цих прав і свобод означає участь громадян у здійсненні економічної влади, у тому числі на місцевому рівні, у користуванні економічними благами територіальних громад і суспільства в цілому.

Економічні права реалізуються на місцевому рівні у такий спосіб:

– право кожного володіти, користуватись, розпоряджатись своєю власністю( ст. 41 Конституції)Так, це право є не лише основоположним економічним правом, а й фундаментальним правовідношенням сучасного суспільства, у тому числі муніципального характеру. Лише володіючи тією чи іншою власністю, маючи можливість користуватись та розпоряджатися нею, людина - житель свого села, селища, міста може найповніше відчути себе вільним членом своєї територіальної громади. Власність - це основа формування вільної особистості та територіальної громади, а звідси - утвердження місцевого самоврядування.

– говорячи про таке економічне право як право громадян на підприємницьку діяльність, то воно та його реалізація у рамках місцевого самоврядування забезпечують виконання ряду функцій: 1) підприємництво - один з найважливіших каналів докорінної трансформації нашого суспільства, його соціально-економічного ладу на началах самоорганізації та ринкової економіки, розвитку господарської ініціативи самих членів територіальних громад та суспільства в цілому; 2) воно є могутнім важелем формування муніципальної демократії та громадянського суспільства; 3) підприємництво сприяє підвищенню трудової зайнятості населення, створенню нових робочих місць, що набуває особливого значення в умовах переходу до ринку та звільнення значної кількості осіб з сфери виробництва, заснованого на державній власності; 4) сприяє більш повному задоволенню потреб громадян у товарах масового попиту та послугах; 5) призводить до підвищення матеріального добробуту осіб, які займаються даною діяльністю, розвитку матеріального потенціалу територіальних громад та суспільства тощо.

Позитивним прикладом "взаємопроникнення" інститутів місцевого самоврядування та права людини на підприємницьку діяльність є досвід міста Харків. Так, у місті здійснюється реалізація "Програми підтримки розвитку підприємництва у м. Харкові на 2009-2011 роки", що затверджена рішенням 29 сесії Харківської Міської ради 5 скликання від 24.12.2008 р. №365/08 [78] У рамках цієї програми для забезпечення сприятливих умов розвитку підприємництва, спрощення і скорочення термінів дозвільних процедур у сфері господарської діяльності та удосконалення координації дій дозвільних органів у м.Харкові, діє Центр із видачі документів дозвільного характеру. В оперативному режимі працює "гаряча лінія".Створено сайт управління з питань підприємництва, інвестицій та споживчого ринку Харківської міської ради, де публікуються новини та найбільш важливі роз'яснення органів виконавчої влади стосовно здійснення підприємницької діяльності. За статистикою 2009 року в малому бізнесі зайнято понад 110,0 тис. осіб,середньомісячна заробітна плата працівників малих підприємств дорівнює 1100,0 грн.

– право територіальних громад на фінансову самостійність, формування, затвердження і виконання місцевого бюджету, встановлення місцевих податків і зборів, розпорядження місцевими фінансами (ст. 142-143 Конституції, ст. 16. 61. 63 - 66. 68 -70 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні");

– право територіальних г ромад на володіння, користування і розпорядження комунальною власністю (ст. 142-143 Конституції) Говорячи про право людини і громадянина на користування об'єктами комунальної власності, слід зазначити, що комунальна власність є публічною формою власності, тобто соціально-економічним відношенням, яке виникає при задоволенні публічних інтересів територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування в Україні. Комунальна власність виступає іманентною ознакою таких соціальних утворень. Її наявність та управління нею не може бути байдужим місцевим жителям. Право комунальної власності дозволяє власнику - місцевим жителям, уповноваженим ними органам володіти, користуватися та розпоряджатися комунальним майном в інтересах конкретної територіальної громади. Також територіальна громада має право на формування власного бюджету, створення позабюджетних, валютних, страхових, резервних та інших цільових фондів грошових ресурсів. Тільки у рамках соціальної спільноти, якій надано економічну автономію, жителі-члени територіальної громади мають реальну можливість самостійно будувати собі життя, не сподіваючись виключно на дозовану допомогу держави. У рамках територіальної громади люди вчаться господарювати і здійснюють реальне господарювання, безпосередньо керують фінансовими справами. Отже, через громаду здійснюється пряме, безпосереднє управління значною частиною справ усього суспільства. Саме у такій громаді здійснюється реалізація більшості соціально-економічних прав людини і громадянина.

Право комунальної власності є одним з найскладніших серед конституційних та речових прав. Воно дозволяє власнику - місцевому населенню, його уповноваженим органам володіти, користуватися та розпоряджатися муніципальним майном у інтересах конкретної територіальної громади. У комунальній власності закладений увесь економічний потенціал як для перетворень господарського життя територіальних громад, так і для поглиблення політичних процесів демократизації, розвитку муніципальної демократії, забезпечення реальних умов для здійснення прав і свобод особистості як члена територіальної громади.

У даний час в Україні інститут комунальної власності, його визнання на конституційному рівні та введення у цивільний обіг, питання управління об'єктами комунальної власності у законодавстві вирішенні достатньо суперечливо та непослідовно. Тривалий час у профільному Законі "Про власність" комунальна власність (власність адміністративно-територіальних одиниць) взагалі розглядалася як вид державної власності (ст. ст. 31, 35 Закону). У той же час, Конституція, Цивільний Кодекс України та Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" розглядають її як самостійний вид публічної власності. Причому під правом комунальної власності законодавець розуміє право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування [ 24, с.257-259].

Усе це вказує на значну роль економічних прав і свобод як інституту реалізації місцевого самоврядування, так і вплив місцевого самоврядування на забезпечення і, більш того, на саму природу відповідної групи прав і свобод. Нинішній рівень зрілості ринкових відносин обумовлює якісно новий характер конституційної системи економічних прав і свобод, що дозволяє їм виконувати важливі функції в загальній системі інституційних засобів гарантування муніципальних прав особистості і територіальних громад. Цьому сприяє, зокрема, досить зріла, широко розгалужена система економічних прав і свобод людини і громадянина, які здатні "проникати" в інституційну систему місцевого самоврядування завдяки не тільки своїм формально-юридичним, нормативно-правовим характеристикам як прав і свобод прямої, безпосередньої дії, але й завдяки їх багатому матеріальному змісту, яким охоплюються всі основні форми прояву економічної свободи і економічних інтересів місцевих жителів та їх асоціацій.

Реалізація муніципальних соціальних прав і свобод.

Конституція України закріпила, що Україна є соціальною державою, політика якої спрямована на утворення умов, які забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини. Дане конституційне установлення в повній мірі відноситься й до місцевого самоврядування, його органів та посадових осіб, обов'язком яких є турбота про соціальну справедливість, благополуччя місцевих жителів, їх соціальна захищеність.

У зв'язку з цим постання сучасної України як правової та соціальної держави змушує нас звертатись до прискіпливішого аналізу саме тих прав людини, реалізація яких передбачає активну допомогу з боку держави, забезпечення яких не може відбутися шляхом звичайного усунення держави або перетворення її на славнозвісного ліберального "нічного сторожа". В цьому розумінні, здійснюваний сьогодні в Україні державотворчий процес має не лише визначити чіткі межі державного втручання у сферу суспільних відносин, а ій сформувати такий новий образ держави, який би позитивно сприяв якомога повнішій та всебічній реалізації тих прав людини, що окреслюються як позитивні [ 77, с.226].

В соціальній державі передусім соціальним має бути місцеве самоврядування. Це один з основоположних принципів муніципальної влади, одна з її основ. Водночас саме місцеве самоврядування виступає найбільш ефективним інструментом формування соціальної держави та реалізації більшості прав і свобод людини і громадянина, передусім соціальних.

Чинною Конституцією України передбачені такі соціальні права і свободи людини і громадянина, як право на працю (ст. 43), право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48), право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49) тощо. По деяких з цих прав і свобод передбачено, що держава лише "сприяє" (ст. 49) чи "створює умови" для їх реалізації (ст. 43, 47, 49). Проте є й такі права даної групи, щодо яких держава задекларувала, що вони "забезпечуються" (ст. 45) або "гарантуються" (ст. 46), у той же час як в дійсності захистити їх юридичними державними механізмами нині ніяк неможливо внаслідок відсутності матеріальних умов їх реалізації.

Так, пріоритетним соціальним правом людини і громадянина є право на працю. Згідно Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Конституційний обов'язок по створенню умов для повного здійснення громадянами права на працю, гарантуванню рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізації програм професійно-технічного навчання і підготовки та перепідготовки кадрів покладено на державу.

Але багато у чому допомагає державі у сфері праці місцеве самоврядування. Наприклад, ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлює коло делегованих місцевому самоврядуванню повноважень у цій сфері, серед яких підготовка і подання на затвердження ради цільових місцевих програм поліпшення стану безпеки і умов праці та виробничого середовища, територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття, організація їх виконання; участь у розробленні цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки і умов праці та виробничого середовища, зайнятості населення, що затверджуються відповідно районними, обласними радами.

Центральним і найбільш проблематичним, передусім з точки зору реалізації, є право на соціальний захист. Дане право - одне з ключових соціальних прав людини і громадянина. Конституція України дає змогу розглядати соціальне забезпечення як самостійний інститут права, що регулює порядок надання конкретному громадянину того чи іншого виду допомоги, який гарантується державою у випадках, на умовах та порядку, передбаченим діючим законодавством. Видами соціального забезпечення в Україні є: матеріальне забезпечення, соціальне обслуговування, встановлення особливих правових режимів щодо реалізації соціальних прав людини і громадянина.

Значною мірою аналіз місцевого самоврядування у соціально-правовому вимірі проводився з точки зору забезпечення громадян традиційними комунальними послугами. Насправді в сучасних умовах якість життя тієї чи іншої територіальної громади визначається далеко не тільки наявністю нормального водопостачання, транспорту, освітніх установ, чистотою на вулицях. Як правило - це обов'язкові функції місцевої влади. Але сьогодні соціальні завдання місцевого самоврядування набагато ширші: формування сприятливих умов для економіки, інвестицій, малого і середнього бізнесу; забезпечення різноманітного характеру та достатньої кількості робочих міст у населеному пункті; можливість жителів підвищувати свою кваліфікацію і у випадку необхідності перевчитися на нові спеціальності; достатність, якість та доступність житла; забезпечення не тільки особистої безпеки громадян, але й атмосфери суспільного консенсусу між різними групами населення; формування іміджу населеного пункту, включення його у розвинуту систему зв'язків всередині країни та міжнародній арені тощо. Й від того, наскільки місцеві влади сприймають соціальні завдання, як намагаються їх реалізувати, залежить якість життя мешканця конкретного поселення. [24, с.261].

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання місцевого самоврядування у сфері соціального захисту відноситься встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення;; відведення зазначеним особам у першочерговому порядку земельних ділянок для індивідуального будівництва, садівництва та городництва; організація для малозабезпечених громадян похилого віку, інвалідів будинків-інтернатів, побутового обслуговування, продажу товарів у спеціальних магазинах і відділах за соціально доступними цінами, а також безоплатного харчування; вирішення питань про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв'язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; подання допомоги на поховання громадян в інших випадках, передбачених законодавством тощо (ст. 34). Норми аналогічного змісту містить переважна більшість законодавчих актів із питань соціального захисту населення. Свідчення тому є ст. 3 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", яка надає органам місцевого самоврядування право встановлювати за рахунок місцевих бюджетів додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям із дітьми.

Важливу роль у системі соціальних прав займає і право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло; право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Так, прикладами створення механізму реалізації цього конституційного права на місцевому рівні є участь органів місцевого самоврядування у затверджені норм споживання та якості житлово-комунальних послуг, контролі за їх дотриманням; управління об'єктами у сфері житлово-комунальних послуг, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації; створення при їх виконавчих органах структурних підрозділів з питань захисту прав споживачів, які вправі розглядати звернення споживачів, консультування їх з питань захисту прав споживачів; аналіз договорів, що укладаються продавцями (виконавцями, виробниками) із споживачами, з метою виявлення умов, які обмежують права споживачів, забезпечення жителів міст та інших населених пунктів питною водою, кількість та якість якої повинні відповідати вимогам санітарних норм і державного стандарту тощо.

Прикладом забезпечення соціальних прав громадян у місті Харкові є реалізація заходів "Програми сприяння безпечній життєдіяльності у сфері соціального захисту населення м. Харкова на 2007-2010 роки", що затверджена рішенням 10 сесії Харківської Міської ради 5 скликання від 27.12.2006 р. №253/06 [78] Цю програму профінансовано в сумі 6766,59 тис. грн. На надання адресної матеріальної допомоги громадянам окремих пільгових категорій, а саме: за індивідуальними зверненнями громадян до міського голови і депутатів міської ради, а також за списками громадських організацій, виконкомів районних у м. Харкові рад, виділено 2566,65 тис. грн. 3923 особам.

Станом на 01.01.2010 р. 19330 особам із числа малозабезпечених громадян міста встановлено додаткові соціальні гарантії - місцеві пільги на житлово-комунальні послуги, послуги зв'язку, на проїзд у міському наземному пасажирському електротранспорті та на виплату одноразової адресної грошової

У місті в 2009 р. функціонувало 2 міських центра, які фінансуються з місцевого бюджету: Центр соціальної адаптації для осіб без постійного місця проживання та Центр ранньої загальної соціально-педагогічної і трудової реабілітації дітей-інвалідів та інвалідів дитинства "Промінь".

У Харкові діє "Міська програми запобігання дитячій безпритульності та бездоглядності на 2008-2010р.р", її було затверджено рішенням 17 сесії Харківської Міської ради 5 скликання від 25.12.2007 р. №316/07 [78]. У рамках цієї програми створено міський Центр соціальної реінтеграції бездомних та безпритульних громадян та ліквідовано Центр соціальної адаптації для осіб без постійного місця проживання .

У сфері охорони здоров'я діє комплексна програма "Інновації в пріоритетних напрямках розвитку галузі охорони здоров'я м. Харкова на 2007 - 2010 роки", що затверджена рішенням 10 сесії Харківської Міської ради 5 скликання від 27.12.2006 р. №252/06 [78]. У рамках цієї програми в 2009 році витрати на охорону здоров'я становили 565,4млнгрн.(у 2008р.- 516,9млнгрн.), у розрахунку на одного мешканця- 388,3грн. (355,0грн.).

Середньомісячна зарплата робітників галузі збільшилась на 11,1% і дорівнює 1040,97грн. Усього на капремонти об'єктів охорони здоров'я використано 7,2млнгрн. У роботу швидкої медичної допомоги впроваджено систему супутникового зв'язку та придбано оснащення для системи дистанційної комп'ютерної електрокардіографії.

Реалізація муніципальних культурних прав і свобод.

Також місцеве самоврядування відіграє певну роль у реалізації культурних прав і свобод. Культурні права і свободи людини та громадянина в теорії права визначаються як можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу та всього людства. Культурні права і свободи особи безпосередньо пов'язані із змістом поняття культури, яке визначається як сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом всієї історії, яка є формами діяльності людей і сприяє розвиткові особистості та суспільства в цілому.

Систему культурних прав і свобод людини і громадянина становлять такі різновиди прав, як: право на освіту; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності; право особи на вільний і всебічний розвиток та користування рідною мовою [80, с.95].

Так, право на освіту охоплює собою право (права) практично на всі основні види освіти. Зокрема, в Конституції України зазначається, що держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти як у державних, так і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої й післядипломної освіти, різних форм навчання. Органи місцевого самоврядування створюють умови для одержання громадянами повної загальної середньої освіти; в разі ліквідації в установленому законодавством порядку загальноосвітнього навчального закладу, заснованого на комунальній формі власності, вживають заходів щодо влаштування учнів (вихованців) до інших загальноосвітніх навчальних закладів, забезпечують соціальний захист, педагогічних працівників, спеціалістів, які беруть участь у навчально-виховному процесі, учнів (вихованців).Ці відносини регулюються, насамперед, законами України "Про вищу освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту" тощо [81-83].

Реалізацію муніципальних культурних прав і свобод можемо спостерігати на прикладі міста Харкова. У місті діють ряд програм, а саме:

"Міська програма оновлення та розвитку Харківського зоопарку на період 2007-2011роки", що затверджена рішенням 10 сесії Харківської Міської ради 5 скликання від 27.12.2006 р. №246/06 [78].

"Міська програма розвитку культури та оновлення культурної спадщини міста Харкова на 2010-2013 роки", затверджена рішенням 39 сесії Харківської Міської ради 5 скликання від 23.12.2009 р. № 346/09 [78]. У рамках цієї програми передбачається проведення масових заходів; надання фінансової підтримки обдарованим дітям та творчій інтелігенції; видання книг харківських авторів; увічнення пам'яті видатних діячів та подій, охорона історико-культурного середовища, проведення парками культури та відпочинку масових заходів.

Комплексна міська "Програма розвитку фізичної культури і спорту в місті Харкові на період 2006-2010 років", що затверджена рішенням 44 сесії Харківської Міської ради 4 скликання від 09.01.2006 р. №8/06 [78] .

В рамках Програми "Розвиток дошкільної освіти м. Харкова на 2007-2010 рр.", затвердженої рішенням Харківської міської ради від 29.01.2007 №14, з 01.09.2009 р. додатково відкрито 39 груп у діючих дошкільних закладах та відновлено роботу дошкільного навчального закладу № 125 у Московському районі.

На виконання Програми "Інформаційні та комунікаційні технології в освіті м. Харкова на 2009-2011 роки", що затверджена рішенням 29 сесії Харківської Міської ради 5 скликання від 24.12.2008 р. № 374/08 [78] , у 2009 р. виділено 900,0 тис. грн. Здійснювалося фінансування доступу до мережі Інтернет усіх закладів освіти підвідомчої мережі.

За рахунок міського бюджету на реалізацію Програми "Розвиток матеріально-технічної бази закладів освіти м. Харкова на 2007-2010 роки", що затверджена рішенням 10 сесії Харківської Міської ради 5 скликання від 27.12.2006 р. №242/06 [78] у 2009 р. виділено 12,1 млн грн., з них на проведення капремонтів - 10,9 млн грн., придбання меблів - 478,5 тис. грн.

Діє Програма "Розвиток масових бібліотек м. Харкова на 2009-2012 роки", затверджена рішенням 33 сесії Харківської Міської ради 5 скликання від 29.04.2009 р. №106/09 [78]. Мережа масових міських бібліотек становить 86 од., кількість читачів -247,5 тис. осіб. Підключено до корпоративної мережі та мережі Інтернет 9 бібліотек. Загальна сума витрачених коштів склала 96,2 тис. грн.

На реалізацію міської програми "Молодь Харкова" на 2009-2010 рр., що затверджена рішенням 31 сесії Харківської Міської ради 5 скликання від 25.02.2009 р. №43/09 [78], у 2009 р. виділено та профінансовано з міського бюджету кошти в сумі 1173,1 тис. грн., що у 2,9 р.б., ніж у 2008 році.

Прикладом міжнародно-правової фіксації прав людини в галузі культури та їх забезпечення силами місцевого самоврядування має бути Європейська хартія про участь молоді в житті муніципальних і регіональних утворень, у якій зазначається, що муніципалітети й інші територіальні утворення ставлять за мету забезпечення умов і засобів для творчості й художнього самовираження молоді, зокрема утворюючи й розвиваючи можливості для освіти й творчості в галузі музики, журналістики, образотворчого мистецтва; полегшуючи доступ молоді до сучасних засобів вираження та комунікації, а також до сучасної технології; надаючи в розпорядження молоді такі засоби як приміщення, інформаційні канали та необхідні інфраструктури для творчості, самовираження й проведення заходів; утворюючи такі комунікаційні центри, як місцеве радіо й телебачення, в яких молодь може брати участь на основі партнерства [80, с.97].

Реалізація муніципальних екологічних прав і свобод.

Екологічні права громадян і насамперед право на безпечне для життя та здоров'я людини довкілля, є необхідною складовою загальної системи прав і свобод людини і громадянина. При цьому розвиток цієї групи прав виявляється тісно сполученим з розширенням змісту класичної групи прав людини (йдеться про так звані "природні права людини"), і зокрема її права на життя. Не повязано з тим, що порушення або недотримання екологічних прав людини становлять загрозу людині навіть не так як політичній, соціальній чи економічній істоті, а несуть небезпеку біологічному (фізичному) існуванню людини. Нині в Україні екологічні права людини і громадянина закріплюються не лише в другому розділі Конституції (ст. 50), де сказано, що кожен (тобто незалежно від факту наявності чи відсутності громадянства) має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, а й потрапили до першого розділу, де визначаються основи її конституційного ладу [84, с.97].

У зв'язку з цим необхідно наголосити на тому, що проголошення в ст..З Конституції України життя і здоров'я людини найвищою соціальною цінністю фактично зобов'язало державу, та відповідно, і органи місцевого самоврядування, забезпечувати безпечне для життя і здоров'я людини довкілля. Також безпосереднє відношення до формування конституційних основ забезпечення екологічних прав людини в Україні має ст. 16, якою на державу покладається обов'язок забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваїті.

Ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає повноваження місцевих рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.

Так, у 2008 році для створення умов щодо забезпечення екологічної безпеки у Харкові, охорони навколишнього природного середовища та поліпшення його стану, реалізації ефективної природоохоронної політики на регіональному рівні рішенням 25 сесії v скликання Харківської Міської ради від 10.09.2008 р. №249/08 була затверджена комплексна "Програма охорони навколишнього природного середовища м. Харкова на 2008-2012 р.р." [78].

Основною метою цієї програми є, перш за все, покращення екологічного стану регіону, сприяння збалансованому та невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності, розвиток цивільної оборони, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій на водних об'єктах, ліквідація надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, забезпечення пожежної безпеки.

У підсумку можемо з упевненістю зазначити, що реалізація кожного муніципального права у першу чергу залежить від того, яким чином це право закріплено на локальному рівні. Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування не повинні дублювати чи повторювати норми Конституції, норми законів України, вони повинні розширювати їх перелік, конкретизувати, удосконалювати їх, розробляти конкретні програми, механізми реалізації муніципальних прав, створювати необхідні умови для забезпечення прав жителів територіальної громади.

2.3 Гарантії муніципальних прав і свобод особистості в Україні

Становлення і розвиток місцевого самоврядування, ефективність здійснення його завдань та функцій, формування дієздатних територіальних громад, підвищення ролі різноманітних форм безпосередньої демократії у житті суспільства залежать від того, наскільки повно забезпечені та захищені права місцевого самоврядування. Одним з основних елементів механізму забезпечення прав місцевого самоврядування є система його гарантій.

Право територіальних громад на вирішення справ місцевого значення у ст. 7 Основного Закону сформулювано як природне право територіального колективу та в якості конституційної гарантії. Останнє положення Конституції України має принципове значення, оскільки визначає організаційно-правові засади забезпечення прав територіальних громад, зокрема окремих їх жителів, на саморозвиток з урахуванням соціально-економічних, етнічно-культурних, демографічних та інших особливостей.

Система гарантій участі громадян у місцевому самоврядуванні є похідною від сукупності гарантій місцевого самоврядування в Україні. На думку М.Корнієнка, гарантії місцевого самоврядування складає комплекс заходів, за допомогою яких забезпечується реальне здійснення місцевого самоврядування територіальними громадами та органами місцевого самоврядування, а також захист права на місцеве самоврядування. Вчений виділяє загальні, конституційні, організаційно-правові, фінансово-економічні, міжнародно-правові гарантії місцевого самоврядування [85, с.90].

Гарантії місцевого самоврядування мають такі ознаки:

а) цільова - гарантії забезпечують безперешкодне й ефективне здійснення прав та обов'язків місцевого самоврядування;

б) матеріальна - гарантії містяться в необхідному для реалізації повноважень місцевого самоврядування соціально-побутовому середовищі, закріплюються в нормах права і втілюються в актах застосування права, у місцевих звичаях і традиціях;

в) процесуальна - гарантії обумовлюються діяльністю органів, підприємств, установ, організацій та їх посадових осіб, а також громадян;

г) казуальна - гарантії функціонують після настання юридичних фактів, з якими пов'язується придбання повноважень органами й посадовими особами місцевого самоврядування до досягнення визначеного, заздалегідь передбаченого результату.

На думку Щебетун І. С. гарантій місцевого самоврядування: виділяються дві групи а) загальні гарантії, тобто міжнародні, політичні, економічні умови, духовні підвалини й цінності суспільства, що забезпечують існування місцевого самоврядування; б) спеціальні (юридичні) гарантії - комплекс правових засобів, що забезпечують організацію, діяльність і захист прав місцевого самоврядування.

Групу загальних гарантій місцевого самоврядування варто розглядати як сукупність п'яти підгруп:

а) міжнародно-правових - міжнародних стандартів у сфері місцевого самоврядування, що регламентують спільно розроблені державами принципові підходи й міжнародні принципи становлення, формування і функціонування інституту місцевого самоврядування на території держав;

б) конституційних - зазначених в Конституції України, що стосуються безпосередньої реалізації принципів організації місцевого самоврядування;

в) політичних - що відповідають де-мократичному характеру політичного режиму в країні, який обу-мовлює не тільки надання населенню права на місцеве самовря-дування, а й його підтримку та захист державою;

г) економічних - певних матеріально-фінансових ресурсів, відповідних тим фун-кціям і повноваженням, які законодавство закріплює за місцевим самоврядуванням;

д) духовних - визнаних державою духовних цінностей, культурних, національних, місцевих традицій, звича-їв, спрямованих на формування демократичної, правової держа-ви, в якої повною мірою будуть створені й забезпечені необхідні умови для розвитку місцевого самоврядування.

Група спеціальних (юридичних) гарантій містить у собі дві підгрупи: