Розподіл влади як принцип правової держави

Характеристика історичних етапів формування теорії розподілу влади в науковій літературі. Закріплення в Конституції України основних принципів перерозподілу повноважень між вищими владними інституціями. Особливості законодавчої та виконавчої гілок влади.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.11.2011
Размер файла 53,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Кадровий склад судової системи - це, передусім, особливий професійний прошарок - суддівський корпус, наділений особливим правовим статусом (як і судді, що до нього входять) [3].

При розгляді, вирішенні тих чи інших конфліктів, які виникають у суспільстві, судді повинні керуватися законом, правосвідомістю та внутрішнім переконанням. Правосвідомість та внутрішнє переконання, передбачають не лише професійну підготовку, а й певний життєвий досвід.

Соціальна роль судової влади полягає в забезпеченні панування права, в тому числі й щодо держави. Ніхто крім суду не може здійснювати правосуддя від імені держави [1]. Ніхто, у тому числі й держава в особі будь-яких її органів, не може втручатися у діяльність суду під час здійснення правосуддя. Громадяни, їх організації та об'єднання, усі державні і муніципальні органи, сама держава, яку представляють вищі органи влади і управління, зобов'язані виконувати рішення судів. Атрибутами судової влади є: широкі юрисдикційні повноваження, правовий статус судів як особливих органів державної влади, власне виконання владних суддівських повноважень [14].

Незважаючи на відносну самостійність судової влади, її діяльність багато в чому залежить від інших гілок влади і, передусім, від законодавчої. Адже саме остання визначає структуру судової системи, компетенцію її окремих ланок, статус судів тощо.

Основою законодавчої регламентації є, передусім, Конституція. Більшість сучасних конституцій містить принаймні загальні положення щодо статусу судової влади ("Про судову владу" - конституції Франції, Іспанії, "Правосуддя" - конституція Федеративної Республіки Німеччина, "Суди" - конституція Португалії, "Правосуддя" - Україна).

Ці положення визначають загальні конституційні засади судової влади конкретної країни і встановлюють:

а) визначення судової влади як однієї зі складових єдиної системи розподілу влади (місце судової влади у загальній єдиній системі розподілу влад);

б) основні принципи організації і діяльності судової системи;

в) правовий статус судів;

г) судові гарантії прав і законних інтересів громадян [13].

Крім того, у багатьох країнах існує спеціальне законодавство, що детально розвиває конституційні засади судової влади. Наприклад, це спеціальні закони про судоустрій: "Закон про судоустрій" 1975 року у Федеративній Республіці Німеччина; "Органічний закон про судову владу" 1981 року в Іспанії; "Судоустрій і судове провадження" розділ 28 Зводу Законів Сполучених Штатів Америки; або закони, що визначають статус суддів: "Органічний закон про статус магістратури" 1978 року у Франції, закон України "Про статус суддів".

Роль виконавчої влади щодо судової системи у порівнянні з законодавчою владою дещо менша. Вона зводиться здебільшого до матеріально-технічного забезпечення діяльності судів. Ця роль значніша у тих країнах, де на міністерства юстиції покладено деякі функції управління і керівництва прокуратурою. Наприклад, у Німеччині, на міністерства юстиції земель покладається обов'язок з призначення значної частини суддів. Однак, необхідно зауважити, що у другій половині XX столітті міністерства юстиції почали втрачати свою керівну роль в управлінні судовою системою. Ця тенденція є свідченням посилення суддівського самоуправління, а отже і самостійності судової влади. Вищі ради магістратури, загальнодержавні ради суддів, вищі кваліфікаційні суддівські колегії - органи суддівського самоврядування, створення яких передбачається багатьма новітніми конституціями. На ці органи покладається вирішення питань формування суддівського корпусу і кар'єри суддів та прокурорів, призначення на посаду, дисциплінарної відповідальності, реорганізації окремих судів, інспектування судів у необхідних випадках [15].

На відміну від органів виконавчої влади (міністерств юстиції), ради судів, вищі ради магістратури, ради правосуддя та інші відносяться конституціями до органів судової влади, хоча судові функції вони не виконують.

Особливістю судової влади як незалежної гілки є певна політична самостійність. Рівень політичної самостійності судової влади зумовлений суспільно-політичним становищем, в якому відбувається діяльність суду. На відміну від законодавчої влади, яка тісно пов'язана з політикою (депутати парламенту, як правило, у більшості країн є представниками політичних партій, а в деяких парламентах навіть на законодавчому рівні допускається лобізм), на відміну від виконавчої влади, яка також бере участь у політиці й підпадає під політичний тиск із боку партій або ж інших об'єднань, здійснення судової влади має абсолютно виключати політичний вплив, так само як і будь-який тиск із метою впливу на рішення суду [3].

Суддя не повинен керуватися політичними мотивами або будь-якими мотивами поза межами закону і своєї правосвідомості. Однак насправді це не завжди буває так, особливо у діяльності вищих судових органів, конституційних судів. В умовах тоталітарного соціалізму діяльність суду часто виступає продовженням партійної політики. У цих країнах широко використовується так зване "телефонне право", що на жаль спостерігається й в нашій державі, але це не означає, що вільним від впливу політики, суспільної думки суд є у демократичних країнах.

Положення судової гілки влади певною мірою є суперечливим. З одного боку, це досить сильна влада, оскільки лише вона може здійснювати такі заходи, які не в змозі здійснювати ані законодавча, ані виконавча влада (наприклад, позбавити людину свободи, майна). З іншого боку - це досить слабка влада, оскільки не опирається на безпосередню підтримку виборців, як законодавча влада, хоча у деяких країнах судді нижчих судів, народні засідателі можуть обиратися громадянами (наприклад, Сполучені Штати Америки). Силові механізми судової влади, на відміну від виконавчої влади, або відсутні, або надто слабкі (судові виконавці). Однак сила судової влади повинна ґрунтуватися на неухильному дотриманні закону, повазі судового рішення. Таке ставлення до судової влади має виховуватися протягом тривалого часу й існує, передусім, у країнах з усталеними демократичними традиціями, де укорінився принцип верховенства права.

Отже, судова влада - незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, здійснює правосуддя.

Загалом можна сказати, що самостійність судової влади, високий ступінь поваги до неї з боку усіх членів суспільства - це свідчення руху країни до правової державності. Цілком зрозуміло, що незалежна судова влада несумісна з самодержавством, авторитарним (тоталітарним) режимом. У силу історичних особливостей, рівня правосвідомості суспільства і деяких інших чинників ступінь самостійності, авторитету судової влади можуть відрізнятися і в тих країнах, які встали на шлях побудови правової держави. Однак і там очевидним є зростання ролі судової влади, чому сприяє тенденція розширення повноважень судового контролю за конституційністю і законністю нормативних та інших правових актів.

ВИСНОВОК

Отже, при розкритті теми "Розподіл влади як принцип правової держави" мною було досліджено ряд джерел: Конституція України, роботи М. І. Ославський, В.Б. Авер'янов, В.Ф. Опришка тощо.

При вивченні яких я дійшов висновку, що доктрина розподілу влади є важливою ланкою в історії розвитку політичної теорії та практики. Її головна ідея полягає в тому, що для утвердження свободи, забезпечення законності й усунення зловживання владою з боку будь-якої групи інтересів, закладу чи окремої особи необхідно розділити державну владу на законодавчу, виконавчу і судову. Кожна із цих гілок - самостійна, вона стримує інші та здійснює свої функції через особливі системи органів у специфічних правових формах. Оголошуючи розподіл влади, народ організовує державну владу так, щоб зробити її апарат дійовим, таким, що відповідає вимогам повсякденної практики на основі раціонального розподілу владних повноважень між державними інституціями.

Теорія розподілу влад зародилась у Франції в середині XVIII століття і була пов'язана, передусім з боротьбою буржуазії проти феодального абсолютизму, боротьбою з системою, що гальмувала розвиток суспільства і держави. Поява нової концепції була ототожнена з іменем Шарля Монтеск'є, людини, відомої не лише в якості прогресивного теоретика, але і як досвідченого практика державно-правової діяльності, який розуміє неефективність функціонування державних органів та розкриває суть принципу поділу влади в своїй фундаментальній праці "Про дух законів" (1748 року).

Мета моєї роботи полягає у вивченні розвитку теорії поділу влади в Європейській правовій думці XVIII ст., проведення аналізу щодо втілення основних концептуальних положень в нашій країні й в інших державах світу та всебічне дослідження "поділу влади", як теорії та принципу, що чинять вплив на уявлення про цивілізований устрій людського співжиття.

Отже, державна влада в будь-якій країні здійснюється через органи влади, державно-владні повноваження яких розподілені таким чином, що вони є самостійними у реалізації своєї компетенції у встановлених конституційних межах. Тому закономірним є виділення в Конституції не окремих гілок влади, а їх конкретних суб'єктів - державних органів та їх систем.

Є всі підстави вважати, що в Конституції України містяться відповідні механізми взаємодії законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, хоча вони і не досконалі, потребують більш деталізованого вивчення і застосування але вже можна говорити про те, що Українська держава твердо стала на шлях побудови вільної, незалежної і демократичної держави. Наша держава будує правову державу, і тому Конституцією проголошено, що в Україні визнається і діє принцип розподілу влад, який є своєрідним фундаментом для розбудови заможної країни.

Отже, принцип розподілу державної влади - це перший із чинників формування і функціонування демократичного суспільства. Відмінність світових держав з демократичним режимом від країн де втілений авторитарний або тоталітарний режим саме в принципі розподілу влади. Уособлене функціонування гілок державної влади виявляє налагодженість правової бази, відсутність узурпації з боку інших гілок влади, здатність самостійно врегульовувати питання в межах своєї компетенції, запобігаючи негативному впливу з боку інших владних структур, можливість здійснення контролюючих функцій в межах визначених законом щодо їх діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

І. Нормативні джерела

1. Конституція України із змінами та доповненнями внесеними Законом України від 01.02.2011 № 2952-VI, ВВР, - 2011, - № 10, - С. 68.

ІІ. Наукова література:

2. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. К.: Інюре. 1997, - С. 245.

3. Верховенство права. Збірник/ Переклад з англійської. М. 1992. - С. 115.

4. Загальна теорія держави та права/ За ред. В.В. Копєйчикова. К., 2000. - С. 689

5. Ославський М.І. Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади. Навчальний посібник. Київ, Видавництво "Знання", 2009 р. - С. 189.

6. Коментар до Конституції України/ За ред. В.Ф. Опришка. К. - 1996. - С. 978

7. Конституційне право України /Під. заг. ред. Погорілка В.Ф. -К.: Наукова думка. 1999. - С. 711.

8. Ленев А. Є. Теоретичні проблеми державного управління. - М.: Наука. 1974. -С. 8.

9. Малиновський В. Актуальні проблеми розподілу державної влади в Україні // Вісник Української Академії державного управління. -1999. - № 1. - С. 133-140.

10. Марченко М.Н. Теория государства и права. - М. 1996. - С. 498.

11. Монтескье Ш. Избранные произведения. - М. 1955. - 234.

12. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Х., 2001. - 656 с.

13. Світова класична думка про державу і право. Навчальний посібник. Безродний С.Ф. та ін. - К.: Юріноком Інтер, 1999. - С. 244.

14. Тертышник В. М., Марченко О. В., Тертышнык А. И. Защита прав и свобод человека. - Харьков, 2000. - С. 321.

15. Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. - К. 1995. - С. 541.

16. Шаповал В. М. Верховенство закону як принцип Конституції України// Право України. - 1999.- №1. - С. 30.

17. Музиченко П.П. Історія держави та права України. Навч. Посіб. 4-те вид. стер. - К.: Т-во "Знання". КОО, 2003. - 429 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Виникнення теорії розподілу влади та її значення. Поняття системи розподілу влади в державі та її правове закріплення. Головне призначення законодавчої, виконавчої та судової влади. Конституція України, Верховна Рада та Конституційний Суд держави.

    курсовая работа [33,2 K], добавлен 21.11.2011

  • Визначення принципу поділу влади як одного із головних для функціонування демократичної правової державності. Особливість розподілу праці між різними органами політичного верховенства. Характеристика законодавчої, виконавчої та судової систем держави.

    статья [30,5 K], добавлен 18.08.2017

  • Загальні положення теорії Дж. Локка, Ш.Л. Монтеск’є, Ж.Ж. Руссо. Розподіл влади у зарубіжних країнах Європи, парламентарних монархіях і республіках, в державах зі змішаною формою правління. Принцип розподілу влади у практиці конституціоналізму України.

    курсовая работа [42,4 K], добавлен 28.03.2009

  • Походження права як одна із проблем теоретичної юриспруденції, його сутність. Природа розподілу влади згідно теорії конституційного права. Структура законодавчої, виконавчої та судової систем України. Проблеми реформування органів державної влади.

    курсовая работа [56,7 K], добавлен 02.11.2010

  • Конституційний статус та ієрархічний характер системи місцевих органів виконавчої влади. Склад і структура місцевих державних адміністрацій, їх компетенція. Основні галузеві повноваження, взаємовідносини з іншими владними та громадськими інституціями.

    реферат [33,5 K], добавлен 05.12.2009

  • Кабінет Міністрів України — вищий орган в системі органів виконавчої влади України. Місце Кабміну у системі виконавчої влади, порядок його формування та склад. Зміна балансу гілок влади в Україні після прийняття Закону "Про Кабінет Міністрів України".

    реферат [26,3 K], добавлен 09.02.2009

  • Забезпечення органами державної виконавчої влади регулювання та управління фінансами в межах, визначених чинним законодавством та Конституцією України. Діяльність держави у сфері моделювання ринкових відносин. Принцип балансу функцій гілок влади.

    контрольная работа [214,7 K], добавлен 02.04.2011

  • Сутність органів влади; їх формування та соціальне призначення. Загальна характеристика конституційної системи України. Особливості органів виконавчої, судової та законодавчої влади. Поняття, види, ознаки державної служби та державного службовця.

    курсовая работа [289,7 K], добавлен 24.03.2014

  • Становлення Кабінету Міністрів України, діяльність урядів за часів незалежності. Поняття виконавчої влади. Порядок формування Кабінету Міністрів України. Структура та розподіл повноважень між посадовими особами уряду України, взаємодія з іншими органами.

    курсовая работа [81,5 K], добавлен 30.09.2014

  • Поняття виконавчої влади. Проблеми органів виконавчої влади. Система органів виконавчої влади. Склад та порядок формування Кабінету Міністрів України. Правовий статус центральних та місцевих органів виконавчої влади. Статус і повноваження міністерства.

    курсовая работа [54,4 K], добавлен 13.12.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.